articles of agreement - ukrainian orthodox church …...тальний опис цієї...
TRANSCRIPT
ТОЧКИ ДОМОВЛЕННЯ МІЖУПЦ В КАНАДІ І ВСЕЛЕНСЬКОЮ
КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОЮПАТРІЯРХІЄЮ
ARTICLES OF AGREEMENTBETWEEN THE UOC OF CANADA
AND ECUMENICAL PATRIARCHATEOF CONSTANTINOPLE
Consistory of the Ukrainian Orthodox Church of Canada“Eclessia” Publishing Corporation
Winnipeg, Manitoba2000
ЗМІСТ
Стор.Точки Домовлення між УПЦ в Канадіі Вселенською Константинопольською Патріярхією
Як прийшло до Євхаристійного єднанняміж Українською Православною Церквоюв Канаді і Вселенською КонстантинопольськоюПатріярхією . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Точки Домовленняміж Українською Греко-ПравославноюЦерквою в Канаді і ВселенськоюКонстантинопольською Патріярхією . . . . . . . . 16
Коментар на Точки Домовленняміж Українською Греко-ПравославноюЦерквою в Канаді і ВселенськоюКонстантинопольською Патріярхією. . . . . . . . . 22
Патріярша Грамота . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
Патріярша Грамота (грецький оригінал) . . . . . . . . 42
Додаток
УПЦ в Канаді: Минуле, Сучасне,і Майбутнє... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
3
CONTENTS
PageArticles of Agreement Between the UOC of Canadaand Ecumenical Patriarchate of Constantinople
How the Eucharistic Communion Between theUkrainian Orthodox Church of Canada and theEcumenical Patriarchate of Constantinoplecame about. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Articles of AgreementBetween the Ukrainian Greek-Orthodox Church ofCanada and the Ecumenical Patriarchate ofConstantinople . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17
Commentary on the Articles of AgreementBetween the Ukrainian Greek-Orthodox Church ofCanada and the Ecumenical Patriarchate ofConstantinople . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
Patriarchal Decree . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
Patriarchal Decree (Greek original) . . . . . . . . . . . . . . 42
Appendix
The UOC of Canada: Yesterday, Todayand Tomorrow . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47
4
ТОЧКИ ДОМОВЛЕННЯ МІЖ УПЦ В КАНАДІІ ВСЕЛЕНСЬКОЮ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОЮ
ПАТРІЯРХІЄЮ
Як прийшло до Євхаристійного єднання міжУкраїнською Православною Церквою в Канаді
і Вселенською Константинопольською Патріярхією
— прот. д-р Ігор Ю.Куташ*(україномовний переклад М. Корчевич)
Досягнення євхаристійного єднання Українською Православ-ною Церквою в Канаді, тобто нормалізування життя в струк-турі світового Православ’я,—справа колосального значення.Завершенням цього досягнення була участь представниківУПЦК, а це Преосвященнішого Єпископа Юрія (Каліщука) іпротопресв. д-ра Степана Ярмуся в звершенні Св. Літургії іпричастя з однієї Чаші з духовенством КонстантинопольськоїПатріярхії в Катедрі Св. Ґеоргія в Константинополі та рати-фікація XVIII Собором УПЦК, 1990 року, нижчеподаних ТочокДомовлення.
Протягом 20-го століття українські православні провідникинеодноразово робили спроби здобуття відповідного визнаннянас Вселенською Патріярхією. Теперішнє успішне досягненняцієї мети виросло з рішення, коли ми готувалися святкуватиТисячоліття Українського Православ’я (1988), поінформуватипровідників Східного Православ’я про нашу Церкву (та й проУкраїнську Православну Церкву взагалі), запросити їх до учас-ті в святкуванні з нами і запропонувати їм нашу формулузближення з ними.
*) На основі інформації протопресв. д-ра Степана Ярмуся
5
ARTICLES OF AGREEMENT BETWEEN THE UOC OFCANADA AND ECUMENICAL PATRIARCHATE
OF CONSTANTINOPLE
How the Eucharistic Communion Between the UkrainianOrthodox Church of Canada and the Ecumenical Patriarchate
of Constantinople came about
— V. Rev. Dr. Ihor Kutash*
The achievement of canonical relations by the Ukrainian Or-thodox Church of Canada—that is, the normalization of its life inthe fabric of world Orthodoxy—is a matter of colossal signifi-cance. It was achieved by UOCC representatives, Bishop Yurij (Ka-listchuk) and Protopresbyter Stephan Jarmus concelebrating theDivine Liturgy and communing from one Chalice with the clergyof the Patriarchate of Constantinople in the Cathedral of St. Geor-ge in Constantinople, and by the UOCC’s XVIII Sobor in 1990ratifying the Articles of Agreement presented below.
Ukrainian Orthodox leaders have made numerous attemptsthroughout the twentieth century to obtain some sort of recogni-tion from the Ecumenical Patriarchate. The current successfulachievement of this goal grew from a decision, as we prepared to cel-ebrate the Ukrainian Orthodox Millennium (1988), to inform East-ern Orthodox leaders about our Church (and the Ukrainian Ortho-dox Church in general), to invite them to celebrate with us, and topropose our formula for rapprochement with them.
*) Based on information presented by the Rt. Rev. Dr. Stephan Jarmus
6
Митрополит Василій (Федак) запропонував, щоб ми відвідалицих провідників. Ця ідея, після обговорення на нарадах Кон-систорії в повному складі 7-9 травня 1987 року, була схвалена ібуло рішено доручити цю справу Митрополиту Василію та о. С.Ярмусю, який в той час був Головою Президії Консисторії, яктакож і Головою постійної комісії Між-Церковних зв’язків.
Візитна подорож відбулася від 7 до 18 жовтня 1987 р. Де-тальний опис цієї подорожі і про наведені контакти друкува-лося у “Віснику”. Згодом це вийшло окремо ілюстрованоюкнижкою. Крім цього, своєрідною документацією були такожфотографічні знімки і відеозапис, зроблені Омеляном і Мери-лин Федаками.
Подорож мала характер зв’язків з громадськістю, звіт прояку був поданий на нарадах Консисторії у повному складі 29-30жовтня 1987 р., що є задокументовано в Протоколі цих нарад(див. стор.7 Протоколу).
З цих відвідин випливають деякі варті уваги цікаві моменти.Наприклад, хоч ідея відвідин Православних центрів Вл. Митро-политом і о. С. Ярмусем не була широко розголошена, все ж це непройшло повз увагу Москви. Так, 15 червня 1987 р., лише п’ятьтижнів після того як наради Консисторії прийняли рішення провідвідини, до Консисторії несподівано завітав МитрополитЛьвівський і Тернопільський Никодим. Під час свого візиту віннатякав, що нам немає потреби вдаватися до Константинополяза визнанням і гарантував, що ми можемо отримати автокефа-лію від Московського Патріярхату. Він відкинув будь-які сумнівищодо нашої канонічності, кажучи: “Ми будуємо між собою плоти,але сонечко Боже огріває нас на одному боці і на другому”.
При кінці серпня і на початку вересня 1987 р. відбулася кон-ференція православних богословських шкіл у Грецькій Семі-нарії Чесного Хреста в Бруклайн, Массачусетс (США). Нашу
7
Metropolitan Wasyly (Fedak) proposed that we visit these lead-ers. This idea, expressed during the spring Consistory Meeting May7-9, 1987, was approved and it was decided that the visits be carriedout by the Metropolitan and Fr. S. Jarmus, at that time the Chair ofthe Presidium of the Consistory as well as the Chair of the standingInter-Church Relations Commission.
The visit took place October 7-18, 1987. It was documented in Fr.S. Jarmus’ detailed description of the voyage and contacts made, andwas published in Visnyk /The Herald (and later in an illustratedbook), as well as by photos and video taken by Emil and MarilynFedak.
These visits were public relations oriented. A report was given tothe Consistory Meeting on October 29-30, 1987. It is documented inthe minutes of that Meeting (see page 7 of the Minutes).
Some interesting matters transpired regarding this visit. Al-though the idea of visiting Orthodox centres by the Metropolitanand Fr. S. Jarmus was not widely publicized, it must have come to theattention of Moscow for on June 15, 1987, only five weeks after theabove-mentioned Consistory Meeting, the Consistory received anunexpected visit from Metropolitan Nicodemus of L’viv and Terno-pil. During his visit he suggested that we need not go to Constan-tinople for recognition. He guaranteed that we could receive auto-cephaly from the Patriarchate of Moscow. He dismissed any doubtsabout our canonicity: “We build fences but God’s sun warms us on oneside and the other”.
At the end of August and the beginning of September, 1987, therewas a conference of Orthodox theological schools at the GreekOrthodox Holy Cross seminary in Brookline, MA. Our own Saint
8
Колеґію Св. Андрея на цій конференції представляв декан Бо-гословського факультету о. митрат Тимофій Міненко і о. д-р С.Ярмусь, один з її викладачів. Там був також і Екзарх Вселенсь-кої Патріярхії на Північну і Південну Америки, АрхієпископЯковос. 2 вересня1987 р. вони мали з Архієпископом Яковосомнеофіційну зустріч, під час якої поінформували його про нашуЦеркву, нашу підготовку до святкування 1000-річчя ХрещенняУкраїни в Святу Православну Віру, а також про запланованівідвідини Сходу. Вони, в порядку роз’яснення, висловилися,що нашій Церкві потрібне унікальне визнання її статусу. Авто-кефалія в прямому значенні не можлива для етнічної юрисдик-ції, в країні, де є кілька таких юрисдикцій (це, фактично, булозапропоновано нам представником Москви). Підпорядкуватисебе Москві чи Американській Православній Церкві—для насне мислиме. Нам потрібна нормалізація сучасного статусу вправославному світі. Доля Православ’я в Канаді є справою длявирішення в майбутньому. На сьогодні ми мусимо погодитисяз існуванням кількох юрисдикцій, бо така реальність.
Архієпископ Яковос сказав, що ми повинні приготувати до-кумент для Константинополя, подаючи інформацію про нашуЦеркву і підкреслюючи нашу міць, досвід та ентузіязм народу.Він висловив припущення, що наші зв’язки з Константинопо-лем, якщо так станеться, можуть полягати в: 1) поминанні Па-тріярха нашим Митрополитом; 2) отримуванні від ПатріярхаСв. Мира і Антимінсів (з україномовним написом); і 3) братер-ських стосунках-зв’язках з Патріяршим Екзархом.
На цей час Консисторія створила Комісію Між-Церковнихзв’язків, до складу якої входили о. д-р Степан Ярмусь, голова,о. митрат Дмитро Лучак, секретар, о. митрат Олег Кравченко, о.митрат Тимофій Міненко і адвокат Володимир Саранчук. Троєіз них—професори богослов’я. Це був вдало підібраний комі-тет з богословів і фахівця цивільного права.
9
Andrew’s College was represented by the Dean of Theology, the Rt.Rev. Fr. Timofiy Minenko, and Rt. Rev. Dr. Stephan Jarmus, one ofits lecturers. The Exarch of the Ecumenical Patriarch for North andSouth Americas, Archbishop Iakovos, was there as well. They held aninformation meeting with him on September 2, informing himabout our Church, our preparations to celebrate the Ukrainian Or-thodox Millennium and the upcoming visit to the East. They ex-plained that our Church needed a unique recognition of its status.Autocephaly in its strictest sense is not possible for an ethnic juris-diction in a country where there are a number of such jurisdictions(autocephaly what was proposed to us by the representative ofMoscow). Our Church would also not accept autonomy nor the sta-tus of an Archdiocese of the Ecumenical Patriarchate, like thatwhich the Ukrainian Orthodox Church of Ukraine had prior to1686. Submission to Moscow or to another Orthodox Church in theUSA was equally unthinkable. The growth of Orthodoxy in Canadais a matter to be decided by the future. We must accept, for now, thereality of the existence of several jurisdictions.
Archbishop Iakovos said that we should prepare a document forConstantinople giving information about our Church, emphasizingour strength, experience and the enthusiasm of our people. He sug-gested that our relations with Constantinople, should they comeabout, could consist of: 1) our Metropolitan commemorating thePatriarch; 2) our receiving Holy Chrism and Antiminsia with Uk-rainian texts from the Patriarch; and 3) fraternal relations with thePatriarch’s Exarch.
At that time the Consistory had appointed a standing Commissionon Inter-Church Relations. It consisted of Rt. Rev. Dr. Stephan Jarmus,the Chair; Mitred Archpriest Dmytro Luchak, the Secretary; MitredArchpriest Timofiy Minenko, Mitred Archpriest Oleh Krawchenko andLawyer Walter Saranchuk. It was a well-chosen committee includingthree professors of Theology and a professional in the field of civil law.
10
Над приготовленням меморандуму до КонстантинополяКомісія працювала три тижні. Текст цього меморандуму бувсхвалений Президією Консисторії та підписаний Митрополи-том і Головою Комісії. До Константинополя його вислано 23 ве-ресня 1987 р. Копія цього документу була вислана Екзарху, Ар-хієпископу Яковосу.
Для вияснення реакції і думки Архієпископа Яковоса щодомеморандуму та його листа до Патріярха, о. д-р С. Ярмусь уз-годив з ним зустріч. В послідню хвилину Архієпископ не зміг зо. Степаном зустрітися, проте листа приготовив його канцлерЄпископ Ісайя і, таким чином, підготовка до вищезгаданої по-дорожі на Схід продовжувалася.
Листом від 21 січня 1989 р. Патріярх Димитрій повідомивнас, що наша пропозиція зближення зі Вселенською Патріярхі-єю його влаштовує. Він запросив Митрополита Василія до Кон-стантинополя на березень місяць цього ж року для детальногоопрацювання домовлення. Митрополит Василій зустрівся з ко-мітетом Патріярхії 18 березня 1989 р. разом з о. С. Ярмусем, Го-ловою Комісії Між-Церковних зв’язків. Про це о. С. Ярмусь по-дав писемний звіт, який підписав Митрополитом.
У цей час відбувалося багато важливих церковних подій.Церква в Канаді святкувала 1000-ліття Хрещення України в1988 р. Влітку 1989 року відродилася Українська АвтокефальнаПравославна Церква в Україні, очолювана Митрополитом Іоа-ном (Боднарчуком). Також відбувся Надзвичайний Собор Ук-раїнської Православної Церкви в Канаді в жовтні 1989 р., якийсхвалив/апробував пропозицію Консисторії стосовно Євхари-стійного єднання з Константинополем.
Також, у православному журналі “Епіскепсіс” появилася статтяз невірними і неприхильними до нас інформаціями про церковніподії в Україні. 16 листопада 1989 р. Комітет Між-Церковних
11
The Committee worked on the memorandum to Constantinoplefor three weeks. The text was approved by the Presidium of the Con-sistory, signed by the Metropolitan and the Chair of the Commis-sion and sent out on September 23, 1987. A copy was sent to Arch-bishop Iakovos.
Fr. S. Jarmus set up a meeting to obtain the Archbishop’s reactionto the memorandum and a letter from him to the Patriarch. At thelast moment the Archbishop was unable to prepare a letter, but onewas prepared by his chancellor, Bishop Isaiah, and so the above-mentioned trip to the East proceeded.
Patriarch Demetrius replied by letter on January 21, 1989, thatour proposal for rapprochement was acceptable to him. He invitedMetropolitan Wasyly to Constantinople for March of that year towork out the details of the agreement. The Metropolitan met withthe Patriarchal committee on March 18, 1989, together with Fr. S.Jarmus as Chair of the Inter-Church Relations Committee. A writ-ten report was made by Fr. S. Jarmus, and also signed by the Metro-politan.
Many other things happened around that time. The CanadianChurch celebrated the Millennium of Ukraine’s Baptism in 1988.The Ukrainian Autocephalous Orthodox Church was reborn in Uk-raine in the summer of 1989 headed by Metropolitan Ioan (Bodnar-chuk). There was an Extraordinary Sobor of the Ukrainian Ortho-dox Church of Canada in October 1989 which approved the Con-sistory’s recommendation regarding Eucharistic relations with Con-stantinople.
There was also an article in the Orthodox journal “Episkepsis”which gave inaccurate and unfriendly information about Church af-fairs in Ukraine. The Inter-Church Relations Commission decided
12
зв’язків рішив післати делегата до Екзархату в Нью-Йорку, щобпоінформувати про посування справи сопричастя та висловитинаше незадоволення інформацією, поданою в журналі “Епіскеп-сіс”. Вкінці о. д-ру С. Ярмусю довелося телефонічно приступити довирішення цих справ як з Нью-Йорком, так і з Константинопо-лем. Розмова з Константинополем відбулася з МитрополитомВарфоломеєм, теперішнім Патріярхом.
Надзвичайний Собор нашої Церкви 21-22 жовтня 1989 р.схвалив внесок Комісії: “продовжувати її працю до успішного за-вершення”. Кульмінацією завершення цієї праці стала вищезга-дана участь в Св. Літургії і сопричастя в Катедрі Св. Ґеоргія вКонстантинополі 1 квітня 1990 року. Під проводом Митропо-лита Василія звершилося те, до чого стреміли наші попередніпровідники серед яких, такі як міністер Віросповідань Олексан-дер Лотоцький, Митрополит Іларіон, Митрополит Андрей.
Тепер залишалося, щоб Собор Української Православної Цер-кви в Канаді ратифікував та схвалив звіт і домовлення. Це булозвершено Вісімнадцятим Звичайним Собором 4-8 липня 1990року в Вінніпезі, провінції Манітоба. Собор, у складі духовен-ства і мирян, репрезентуючих парафії Церкви—згідно традиціїі статуту—є найвищим законодавчим органом Церкви.
Постало питання: якою ціною, у фінансовому вимірі, нашійЦеркві обійшлося це домовлення? В жовтні місяці 1987 р., під часвідвідання Східних Патріярхів, Вл. Митрополит обдарував Ан-тіохійського і Єрусалимського Патріярхів чеками по $500.00, аПатріярха Константинопольського—двома чеками по $500.00.Пізніше, у той час Вселенський Патріярх Димитрій, у своємулисті від 19 січня 1988 р. до Митрополита Василія повідомив , щоцей дар передано на дитячий притулок і на будинок для працю-ючої молоді. І ніколи не було ніякого питання про будь-яке опо-даткування нашої Церкви Константинопольською Патріярхієючи про будь-які інші фінансові зобов’язань в користь Патріярхії.
13
on November 16, 1989, to send a delegate to the Exarchate in NewYork to inform them about our Church’s progress regarding Euchar-istic communion as well our unhappiness with the sort of informa-tion given by “Episkepsis”. Finally Fr. S. Jarmus had to deal with theseissues by phone with New York as well as Constantinople. In the lat-ter instance he spoke with Metropolitan Bartholomew (now theEcumenical Patriarch).
The Extraordinary Sobor held in Winnipeg October 21-22, 1989,approved a motion that the Committee “continue its work until itssuccessful conclusion”. That culmination was the above-mentionedconcelebration and communion in St. George’s Cathedral in Con-stantinople on April 1, 1990. Metropolitan Wasyly’s leadership achiev-ed what had been sought by the Ukrainian Minister of ConfessionsOleksander Lotosky, Metropolitan Ilarion and Metropolitan An-drew, among others.
It remained for the Sobor of the Ukrainian Orthodox Church ofCanada, to approve the report and the agreement. This was done bythe 18th Sobor which was held July 4-8, 1990, in Winnipeg, Manito-ba. The Sobor, consisting of the clergy and laity representing thecongregations of the Church, by tradition and constitution is ourhighest earthly authority.
The question has been raised: how much did this agreement cost ourChurch in financial terms. When our Metropolitan visited the EasternPatriarch in October 1987 he passed on a gift from our Church: to the Pa-triarchate of Antioch $500; the same amount to the Patriarchate of Jeru-salem; to the Patriarch of Constantinople—two cheques for that amount.Patriarch Demetrius informed our Metropolitan in a letter datedJanuary 19, 1988, that he had given the $1000 to a children’s hospiceand a home for working youth. There was never any question of anysort of taxation of our Church by the Patriarchate of Constantinopleor any sort of dues payable to them.
14
ТОЧКИ ДОМОВЛЕННЯ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮГРЕКО–ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ В КАНАДІ1
І ВСЕЛЕНСЬКОЮ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОЮПАТРІЯРХІЄЮ
(україномовний переклад М. Корчевич)
1. Українська Греко-Православна Церква в Канаді, приймаючиканонічний авторитет Вселенської КонстантинопольськоїПатріярхії, продовжує зберігати свою дотеперішню вну-трішню особливу церковну структуру і організаційні по-рядки. Зовнішньо, однак, вона вважає себе церковним ті-лом під омофором Вселенської Патріярхії.
2. Специфічна ідентичність цієї внутрішьо особливої Церквизатримується строго в межах канонічного порядку і тради-цій Православ’я, а особливо Вселенської Патріярхії, і буденезалежною від будь-яких світських партій, політичних ру-хів та проявів.
3. Канонічним головою цієї церковної одиниці є Його Все-Свя-тість, Патріярх Константинопольський.
4. Його Високопреосвященство, Архієпископ Америк, як міс-цевий Екзарх Вселенської Патріярхії, надає духовні порадицій Церкві. Він може бути присутній на Соборах і Конфе-ренціях Єпископів Української Греко-Православної Церквив Канаді, передаючи побажання і благословення Констан-тинопольської Церкви-Матері. Він, однак, не втручається в
1) Зміна назви Церкви на “Українська Православна Церква в Канаді”,тобто без префіксу “Греко”, була здійснена Парламентом Канади в трав-ні 1990 р., на підставі рішення 17-го Собору нашої Церкви у 1985 р. А“Точки Домовлення” були опрацьовані в березні цього року. Тому вжи-то стару назву.
15
ARTICLES OF AGREEMENT BETWEEN THE UKRAINIANGREEK-ORTHODOX CHURCH OF CANADA1
AND THE ECUMENICAL PATRIARCHATEOF CONSTANTINOPLE
1. The Ukrainian Greek-Orthodox church of Canada, accepting thecanonical authority of the Ecumenical Patriarchate of Constan-tinople, continues to maintain its present distinct internal struc-ture and organization. Externally, however, it considers itself tobe an ecclesiastical entity under the umbrella of the EcumenicalPatriarchate.
2. The specific identity of this internally distinct ecclesiastical entityis to be maintained strictly within the ecclesiological and canon-ical order and tradition of Orthodoxy, and especially of theEcumenical Patriarchate, and shall be independent of any secu-lar, political expression and manifestation.
3. The canonical head of this ecclesiastical entity is His All-Holiness,Patriarch of Constantinople.
4. His Eminence, the Archbishop of the Americas, as the local Exarch ofthe Ecumenical Patriarchate, maintains spiritual counsel with thisecclesiastical entity. He may be present at the General Councils(“Sobors”) and the conferences of Bishops of the Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada conveying the wishes and blessings ofthe Mother Church of Constantinople. He does not involve himself
1) The change of name of the Church to simply “Ukrainian OrthodoxChurch of Canada”—i.e. without prefix “Greek”—was officially enacted bythe Canadian Parliament in May 1990 as commissioned by the SeventeenthSobor of the Church (1985). The “Articles of Agreement” were worked outin March of that year. Hence the old name.
16
справи цієї Церкви, хіба що виникне якась внутрішня кри-за, тоді він може допомагати в її вирішенні.
5. Первоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канадіпоминає прeподобне ім’я Його Все-Святості, ВселенськогоПатріярха Константинопольського; Єпархіяльні Єпископипоминають ім’я Первоієрарха; Духовенство, на підставі існу-ючого правопорядку, поминає ім’я свого правлячого Єпис-копа, причому кожний Єпископ носить титул міста і Єпархії,в котрій він проживає, а іменно: Архієпископ Вінніпеґу і Се-редньої Єпархії, Митрополит Української Греко-Православ-ної Церкви в Канаді з його вікарієм, Єпископом Саскатун-ським; Єпископ Торонто і Східної Єпархії з його вікарієм,Єпископом Монреальським; Єпископ Едмонтону і ЗахідноїЄпархії з його вікарієм, Єпископом Ванкуверським. Для по-силення співпраці і кращої опіки над вірними, ці Ієрархи пе-ріодично зустрічаються на Конференціях (Соборах) Єписко-пів Української Греко-Православної Церкви в Канаді, під го-ловуванням Митрополита.
6. Первоієрарх чи діючий Первоієрарх Української Греко-Пра-вославної Церкви в Канаді, після консультації з ЕкзархомАмерик, передає список кандидатів на становище Митропо-лита чи Єпископів на Собор Української Греко-Православ-ної Церкви для схвалення першою інстанцією. Після одо-брення цих кандидатів, список передається СвященномуСинодові Вселенської Патріярхії на схвалення для хіротонії.
7. Святе Миро (Єлей) Вселенська Патріярхія буде давати Митро-политові, який роздаватиме свойому духовенству. Св. Анти-мінси Митрополит також буде отримувати від Церкви-Ма-тері з відповідним українським написом, а опісля зі своїмпідписом роздаватиме для Літургійного вжитку.
8. Про скликання Загальних Соборів і Конференцій Єпископів
17
in the matters of this ecclesiastical entity unless an internal crisis mayarise, in which case he may assist in the resolution thereof.
5. The Primate of the Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canadacommemorates the venerable name of His All-Holiness, the Ecu-menical Patriarch of Constantinople; the Eparchial (Diocesan) Bi-shops commemorate the name of the Primate; the Reverend Cler-gy, according to the existing order, commemorate the name oftheir immediate Bishop, with each Bishop carrying the title of thecity and the Eparchy (Diocese) in which he resides, namely: Arch-bishop of Winnipeg and Central Eparchy (Diocese), Metropolitanof the Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada and his aux-iliary Bishop of Saskatoon; Bishop of Toronto and Eastern Eparchy(Diocese) and his auxiliary—Bishop of Montreal; Bishop of Ed-monton and Western Eparchy (Diocese) and his auxiliary—Bi-shop of Vancouver. To enhance their co-operation and better servetheir flock, these Hierarchs shall periodically meet in Conferen-ces of Bishops of the Ukrainian Greek-Orthodox Church of Ca-nada, presided over by the Metropolitan.
6.ThePrimateoractingPrimateof theUkrainianGreek-OrthodoxChurchofCanada,after consultation with the Exarch of theAmericas,shall submit aslate of candidates for the office of the Metropolitan and Bishops to theGeneral Council (“Sobor”) of the Ukrainian Greek-Orthodox Church ofCanada for approval in the first instance. The names of those candi-dates so approved shall then be submitted to the Holy and SacredSynod of the Ecumenical Patriarchate for approval for consecration.
7. The Holy Myrrh (Chrism) will be given by the Ecumenical Patri-archate and distributed by the Metropolitan. The Holy Antimin-sia will also be received from the Mother Church with appropri-ate inscription in Ukrainian and given for liturgical use by theMetropolitan with his signature.
8. The General Councils (“Sobors”) and Conferences of Bishops are
18
заздалегідь повідомляється Церкву-Матір для отриманняканонічного благословення Патріярха. Резолюції, прийнятіна таких церковних зібраннях передаватимуться до Цер-кви-Матері для її інформації.
9. Українська Греко-Православна Церква в Канаді, з переходомпід канонічну опіку Вселенської Патріярхії, стає членомПостійної Конференції Канонічних Православних Єписко-пів Америк (SCOBA).
10. Спілкування між Українською Греко-Православною Цер-квою в Канаді і Вселенською Патріярхією здійснюється без-посередньо Митрополитом з Його-Всесвятістю. Патріяршілисти (кореспонденція) від Церкви-Матері до УкраїнськоїГреко-Православної Церкви в Канаді можуть бути висланідо Його Високопреосвященства, Екзарха (Вселенського Пре-столу) в Америках, з метою перекладу їх на англійську мову.
11. Офіційне повідомлення Православних Церков про вступУкраїнської Греко-Православної Церкви в Канаді під кано-нічну юрисдикцію Вселенської Патріярхії відбудеться згідноприйнятого порядку Церквою-Матір’ю велебними Патрі-яршими Посланнями до головуючих Ієрархів цих Церков.Однак, це в ніякому випадку не обмежує всіх наступнихбратніх взаємостосунків і спілкувань між Українською Гре-ко-Православною Церквою в Канаді та іншими Право-славними спільнотами і/або Церквами-Сестрами.
12. Це Домовлення стає чинним після формальної ратифікаціїйого обома зацікавленими в його дієвості сторонами таурухомлення його ними.
19
to be announced to the Mother Church in advance, so that theymay receive the canonical blessing of the Patriarch. The resolu-tions passed at such ecclesiastical gatherings are to be communi-cated to the Mother Church for information.
9. The Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada, coming underthe canonical umbrella of the Ecumenical Patriarchate, shall be-come a member of the Standing Conference of Canonical Ortho-dox Bishops in the Americas ( SCOBA).
10. Communications between the Ukrainian Greek-OrthodoxChurch of Canada and the Ecumenical Patriarchate are donedirectly by the Metropolitan to His All-Holiness. Patriarchal let-ters from the Mother Church to the Ukrainian Greek OrthodoxChurch of Canada may be sent to His Eminence, the Exarch ofthe Americas, for the purpose of translation into English.
11. The official announcement to the Orthodox Churches of the Uk-rainian Greek-Orthodox Church of Canada coming under thecanonical jurisdiction of the Ecumenical Patriarchate shall takeplace according to the accepted order by the Mother Churchthrough venerable Patriarchal Letters to the presiding Hierarchs ofthose Churches. This, however, does not restrict in any way all sub-sequent fraternal contacts and communication between the Uk-rainian Greek-Orthodox Church of Canada and other Orthodoxcommunities and /or sister Churches.
12. This agreement shall come into effect after the formal ratifica-tion by the parties concerned and execution on their behalf.
КОМЕНТАР НА ТОЧКИ ДОМОВЛЕННЯ МІЖУКРАЇНСЬКОЮ ГРЕКО-ПРАВОСЛАВНОЮЦЕРКВОЮ В КАНАДІ2 І ВСЕЛЕНСЬКОЮ
КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОЮ ПАТРІЯРХІЄЮ
— прот. д-р Ігор Куташ(україномовний переклад М. Корчевич)
Якщо члени нашої Церкви знову старанно вивчають і обго-ворюють точки Домовлення між Українською ПравославноюЦерквою в Канаді і Вселенською Константинопольською Па-тріярхією, які були прийняті 18-им Собором нашої Церкви 4-8липня 1990 р. у Вінніпезі—це безсумнівно позитивна ознаказацікавленості життям Церкви.
Виглядає, що важливою турботою є питання чи з досягнен-ням домовленості наша Церква не втратила: а) статусу само-управління і б) традиції соборноправності?
Дозвольте мені насамперед внести ясність, що цей документне належить до царини непорушного. Як такий, він не є доско-налий, a такий, що можна вдосконалювати, вносити зміни.Нормальним явищем є те, що життя не стоїть на місці, руха-ється, отже мають місце і відповідні зміни. Однією з важливихзмін стосовно “Домовлення” є становище “Екзарх ВселенськоїПатріярхії, Архієпископ Америк”. Відтоді як “Домовлення” ста-ло діючим (було прийняте), ця позиція була знесена. На сьо-годні Грецька Православна Церква Північної і Південної Аме-рик є очолена Архієпископом і трьома Митрополитами. В “До-мовленні” обережно окреслено, що Екзарх “може”, радше ніж“повинен”, в певних випадках виступати посередником між
2) Див. попередню замітку 1) “Зміна назви Церкви…”
20
21
COMMENTARY ON THE ARTICLES OF AGREEMENTBETWEEN THE UKRAINIAN GREEK-ORTHODOX
CHURCH OF CANADA2 AND THE ECUMENICAL PATRI-ARCHATE OF CONSTANTINOPLE
— Very Rev. Dr. Ihor Kutash
It is a positive sign of interest in the life of our Church that thePoints of Agreement between the Ukrainian Orthodox Church ofCanada and the Ecumenical Patriarchate of Constantinople adopt-ed by the Eighteenth Sobor of our Church which took place inWinnipeg on July 4-8, 1990 are once again being keenly studied anddiscussed by our Church members.
An important concern seems to be whether or not by assentingto the Points of Agreement our Church lost: a. its self-governing sta-tus; and b. its tradition of conciliarity (or “sobornopravnist’”).
To begin with let us note clearly that this document belongs to therealm of the temporal not the eternal. As such it is not perfect butperfectible. It is normal that as the life of our community goes onthere may be changes that will come about. One important changewith regard to the Agreement is the position of the “Exarch of theEcumenical Patriarchate, the Archbishop of the Americas”. Since theAgreement was enacted this position was eliminated. Today theGreek Orthodox Church of North and South America is led by anArchbishop and three Metropolitans. The Agreement is careful instating that the Exarch “may” rather than “shall” in certain instancesbe an intermediary between the Patriarchate and our Church.Nonetheless some people, unaware of the established protocol, still
2)See the previous footnote regarding 1) “The change of name…”
22
Патріярхією і нашою Церквою. Однак, деякі люди в назва-ному посередництві вбачають обмеження наших прав. Зміни,які зайшли в Грецькій Православній Архідієцезії (Єпархії) Пів-нічної і Південної Америк знімають цю перепону.
Перша точка є надзвичайно важлива. Вона виразно наголо-шує, що наша Церква “продовжує зберігати свою дотеперіш-ню внутрішньо особливу церковну структуру і організаційніпорядки”. Це означає, що ми завжди будемо—хіба що ми саміне справимось з цим завданням—керуватися своїми власнимиХартією (“Чартером”) і Статутом.
Зовнішньо ми є під омофором Вселенської Патріярхії, завдякиякій ми непохитно займаємо своє належне місце серед родиниПравославних Церков світу, які співслужать Св. Євхаристію яксимвол духовної єдності, одночасно внутрішньо незалежних од-на від другої. В англійському оригіналі тексту “Домовлення” за-мість слова “омофор”, вживається слово “парасоля” (umbrella). Во-но вказує на захист,прикриття в погану погоду.Коли наша Церквадосягла євхаристійного єднання зі Світовим Православ’ям поче-рез Константинополь у 1990 році, тоді насправді була “сувора по-года”: Московський Патріярхат сильно запротестував,вірно поба-чивши в цьому стосунку подальшу ерозію-втрату свого авторите-ту (канонічність якого, прямо кажучи, є сумнівна) над Церквою вУкраїні, тобто втрата позиції, яка століттями використовуваласясвітськими силами для отримання і втримання колоніяльногорежиму над людьми і землями України. Проте, ці протести Мос-кви не зупинили Константинопольську Патріярхію від дальшогопоступовання і прийняття під свій омофор в 1995 році (п’ять ро-ків пізніше) почерез її ієрархів майже всієї рештки УкраїнськоїПравославної Церкви в діяспорі. Подібна подія сталася того жсамого року і в Естонії, і не виключена ймовірна можливість, щоце станеться і в самій Україні.
23
see the naming of such an intermediary as a limitation of our pow-ers. The changes that occurred in the Greek Orthodox Archdioceseof North and South America effectively remove this objection.
Point Number One is immensely significant. It clearly proclaimsthat our Church “continues to maintain its present internal struc-ture and organization”. This means we shall always—unless we our-selves fail in this undertaking—be governed by our own Charterand our own By-laws.
Externally we are under the omophorion of the EcumenicalPatriarch, which places us firmly within the family of OrthodoxChurches of the World who concelebrate the Eucharist as a sign oftheir spiritual unity while being internally independent of eachother. The word used in the Points of Agreement,“umbrella”, impliesprotection against inclement weather. When our Church’s eucharis-tic communion with World Orthodoxy through Constantinople wasestablished in 1990, there was indeed inclement weather. The Patri-archate of Moscow objected strongly, correctly discerning in thisrelationship a further erosion of its authority over the Church ofUkraine, a position which had been used by the secular powers togain and maintain colonial rule over the people and land of Ukrainefor centuries. These objections did not prevent the Patriarchate fromgoing further and accepting in 1995 (five years later) virtually all ofthe rest of the Ukrainian Orthodox Churches in the diaspora underthis umbrella. A similar event occurred in Estonia earlier that sameyear and there is a distinct possibility of this being done in Ukraineitself.
24
Точка друга може в декого застережливо підняти брови. Бу-ло б зовсім невірним тлумаченням вбачати тут заборону під-тримки збереження української культури, мови й традицій вКанаді, чи підтримки незалежної і багатогранної демократії вУкраїні, чи об’єднаній самоуправній Православній Церкві вУкраїні, очолюваній власним Патріярхом. Неодноразове пов-торення цього становища проводом нашої Церкви, властиво,вносить недвозначну ясніть у цю справу. Ці слова радше твер-дять, що ні одна політична група не може керувати Церквою—Церква є для всіх Божих людей.
Наміром другої точки є підкреслити той факт, що в своємужитті УПЦК не залежить від впливів світських партій чи орга-нізацій. Церква співпрацюе з такими угрупованнями, однак,Вона провадить свої справи, грунтуючись на своїх церковнихпринципах, а не згідно програми будь-якого зовнішнього не-церковного руху.
Третя точка не означає,що нашою Церквою управляє ПатріярхКонстантинопольский. Довічним Головою нашої Церкви є нашБлагословенний Господь, Сам Ісус Христос. Первоієрархом, тобтоПершим Єпископом, є наш Митрополит, якого обирає наш Со-бор. Термінологічний титул “канонічний голова”, наданий Вселен-ській Патріярхії, пояснюється нашим перебуванням—почерезйого символічне провідництво—в традиційній родині Право-славних Церков (налічує на сьогодні 14 помісних Церков).
Як вказано в четвертій точці, наш Митрополит поминає підчас Богослуження Вселенського Патріярха. Однак, це не є симво-лом підкорення, підлеглості. Митрополит звертається до Патрі-ярха і Патріярх звертається до нього як “Брат і співслужитель”(Владика Мстислав, Патріярх відродженої Української Автоке-фальної Православної Церкви під час своєї інтронізації 18 листо-пада 1990 р. в Катедрі Св.Софії в Києві також пом’янув Православних
25
Point Number Two raises some cautionary eyebrows. It certainlywould not be rightly interpreted to prohibit support for the mainte-nance of the Ukrainian culture, language and traditions in Canada,nor for an independent, pluralistic democracy in Ukraine, nor for aunited self-governing Orthodox Church for Ukraine. The frequentpublic statements by our Church leadership in support of the abovemakes this abundantly clear. It does mean that no one politicalgroup may take power in the Church—it is a Church for all God’speople.
The intention of the Second Point is to underscore the fact that,in Her life, the UOCC is free from the influence of any secular partyor organization. The Church does work in co-operation with suchgroups; however, She conducts her affairs based on her own ecclesialprinciples and not according to the agenda of any outside non-Church movement.
Point Number Three does not mean that our Church is ruled bythe Patriarch of Constantinople. The eternal Head of the Church isour Blessed Lord, Jesus Christ Himself. The Primate—i.e. “FirstBishop” (in Ukrainian “Pervoierarkh”) is our Metropolitan who iselected by our Sobor. The term “canonical head” given to theEcumenical Patriarchate refers to our inclusion—through his sym-bolic pastorship—in the traditional family of Orthodox Churches(14 local Churches to date).
As noted in Point Number Four the Metropolitan commemo-rates the Ecumenical Patriarch. This is not however a symbol ofinferiority. He addresses and is addressed by the Patriarch as “mybrother and con-celebrant” (When Patriarch Mstyslav of the rebornUkrainian Autocephalous Orthodox Church was enthroned in theCathedral of St. Sophia in Kyiv on November 18, 1990, he also com-memorated the Orthodox Patriarchs, beginning with the Patriarchs of
26
Патріярхів, починаючи від Патріярхів Константинопольськогоі Московського—так і записано на відео-плівці). Треба відміти-ти, що сам Митрополит, як також і всі наші єпископи, відпові-дають перед Собором, який згідно нашого Статуту є “Найви-щим Законодавчим Тілом”.
Точка п’ята виразно вказує на те, що наші єпископи є на-справді єпископами нашої Церкви, оскільки вони носять титулиактуальних міст, в яких вони проживають і звідки керують сво-їми єпархіями. Є і єпископи (не в канадській Церкві), котрі но-сять титули колишніх митрополій Вселенської Патріярхії. Хочвони (титули) є тільки почесними, все ж вони можуть внести не-порозуміння відносно “справжнього” авторитету в їх Церквах.Така проблема була розумно обійдена нашою Церквою.
Шоста точка при початковому читанні може насправді бутизрозуміла як наше підкорення Вселенському Трону на тій під-ставі, що імена кандидатів на Митрополита і Єпископів по-винні мати схвалення на хіротонію від Священного СинодуВселенської Патріярхії. Однак, зауважте, що це є наші власнієпископи, які пропонують список нашому власному Соборові,і тільки після одобрення нашим Собором цей список посила-ється до Константинополя. Це схвалення Священним СинодомВселенської Патріярхії вважається необхідним, оскільки ті єпи-скопи будуть не лише Єпископами нашої Церкви, але й Вселен-ської Патріярхії, і одночасно також Всесвітньої Церкви. Якбитаке схвалення списку єпископів було затримано, незалежно зякої причини, то ми можемо посилатися на першу точку, якаговорить, що наша Церква “продовжує зберігати свою доте-перішню внутрішньо особливу церковну структуру і організа-ційні порядки”. Ми можемо стояти на цьому, навіть якби це оз-начало тимчасове охолодження наших стосунків з Патріяр-хією. Охорона проти втрати самоуправління є на своєму місці.
27
Constantinople and Moscow, as recorded in a video of that event). Itought to be noted that the Metropolitan himself, as are all ourBishops, is accountable to the Sobor, which according to our Charteris the “Supreme Legislative Body”.
Point Number Five makes it clear that our Bishops are truly bish-ops of our Church since they have the titles of the actual cities wheretheir thrones are situated. There are bishops (not in Canada) whobear titles of certain seats of the Ecumenical Patriarchate. Althoughthese are purely honourary they can, nonetheless, create some con-fusion regarding the “true” authority in their Churches. This prob-lem was wisely avoided in the case of our Church.
Point Number Six may indeed, at first reading, seem to indicatea degree of submission to the Ecumenical Throne since the namesof candidates for Metropolitan and Bishops are to receive approvalfor consecration from the Holy Synod of the Ecumenical Patriar-chate. Note, however, that it is our own Bishops who submit the listto our own Sobor and only after the approval by our Sobor is thislist sent to Constantinople. This is a matter of protocol since thesebishops will not only be bishops of our Church, but of the Ecu-menical Patriarchate, and therefore of the Universal Church as well.Should, however, such approval be withheld for whatever reason wemay refer to Point Number One which states that our Church “con-tinues to maintain its internal structure and organization”. We couldstand on this even if it meant a temporary cooling of relations withthe Patriarchate. The safeguards against loss of self-government arein place.
28
Точка сьома відноситься до постачання Святого Мира чиЄлею (для миропомазання вірних після Хрещення) і СвятихАнтимінсів. Це почесна і символічна справа. Деякі Церкви, якінавіть не є під омофором Вселенської Патріярхії, але також звдячністю отримують їх як символ привілею і єдності. Знову жтаки, наш Первоієрарх, Митрополит, звичайно, запрошуєтьсядо участі в приготовленні Св. Мира і це таки він підписує Ан-тимінси—отож, фактично це він, хто авторизує його для слу-жіння Св. Євхаристії.
Точка восьма подібна до точки шостої.І знову ж таки,це справачемності і протоколу, а не підкорення. Якщо благословення не да-не або просто не передане, то це не означає, що Собор чи Конфе-ренція Єпископів не відбудуться;перша точка розв’язує цю справув разі постання проблеми в ній. Зверніть увагу, що резолюції,прийняті на таких зібраннях, передаються для інформації але необов’язково для їх схвалення (Протокол Прийняття, виданийКонстантинополем дійсно говорить—“для його благословення”.Цей нюанс, однак, не є перешкодою з огляду Першої точки стосовнонепорушності нашої традиції і внутрішніх справ. Це означає, щоякщо благословення затримане або спізнене, ми можемо вести діа-лог і /або триматися свого становища аж поки не буде досягнутарозв’язка, бажана для обох сторін. Такі діялоги і домовлення частобувають у родинах, а Церква Христова—родина, очолена Самимнашим вічним і на віки присутнім Господом).
Дев’ята точка—має на увазі відкриття дверей для нашої Цер-кви—тих, в які ми з марними зусиллями стукали перед теперіш-ньою нормалізацією наших стосунків з нашими православнимибратами і сестрами. Нещодавно Православні Єпископи в Канадісприяли канадському двійнику SCOBA (Постійна КонференціяПравославних Єпископів Америки), так що Єпископи нашої Цер-кви останньо не були присутні на останніх кількох засіданняхSCOBA.
29
Point Number Seven refers to the provision of Holy Myrrh orChrism (used in chrismating the faithful after Baptism) and of HolyAntiminsia. This is an honorific and symbolic matter. There areother Churches which are not under the omophorion of Constan-tinople that gratefully receive these from the Ecumenical Patriarch-ate as a symbol of privilege and communion. Again our own Pri-mate, the Metropolitan, is usually invited to participate in the prepa-ration of the Chrism and signs the Antiminsia—hence it is in facthe who authorizes its use to celebrate the Eucharist.
Point Number Eight is similar to Point Number Six and againthis is a matter of courtesy and protocol, and not subservience. If ablessing is withheld or simply not communicated, this does notmean that the Sobor or Conference of Bishops will not be held—Point Number One resolves the quandary should one arise. Notealso that the resolutions of such gatherings are to be communicated“for information” and not necessarily for approval (The Protocol ofAcceptance issued by Constantinople says “for its blessings”. Thisnuance, however, is not really an obstacle in view of Point Number Oneregarding the inviolacy of our tradition in internal matters. That is ifblessings are withheld or delayed we can dialogue and/or hold ourground until a mutually acceptable resolution is achieved. Such dia-logues and negotiations are not at all unusual in families—and theChurch of Christ is a family with our Blessed Lord, its eternal and ever-present Head!)
Point Number Nine simply implies the opening of a door for ourChurch—one upon which we would have knocked in vain prior tothis normalization of our relations with our Orthodox brothers andsisters. The Orthodox Bishops in Canada have recently favoured aCanadian counterpart to SCOBA (Standing Conference of Ortho-dox Bishops of America) and so the Bishops of our own Churchhave lately not been in attendance of the last few SCOBA meetings.
30
Десята точка—аж ні як не є ознакою втрати самоуправління.
Одинадцята точка є досить специфічна стосовно права на-шої Церкви вести, продовжувати і зберігати всі братні взаємо-стосунки і спілкування з іншими Православними спільнотами і/ або Церквами-cестрами. Церква (и) в Україні ніяким чином неє виключенням з цього. Ми маємо і продовжуємо розвиватибезліч таких контактів. Наша Церква активно продовжує шу-кати способів для розв’язки теперішньої болючої ситуації Цер-кви в Україні: в якій ми, будучи в сопричасті з тією віткою Ук-раїнської Православної Церкви, але візії майбуття якої не поді-ляємо (Завжди є проблема з узагальненням. Безсумнівно, що єчлени Української Православної Церкви Московського Патріяр-хату, які вітали б статус автокефалії для їх Церкви, дбаючи,щоб цей статус був визнаний світовим Православ’ям); у той жечас ті, чию візію ми поділяємо (два Патріярхати)—досі ще не єв обіймах цього сопричастя в якому перебуваємо ми.
Точка дванадцята ставить печать на факт, що це є спільнеДомовлення між двома різними партнерами: ВселенськоюКонстантинопольською Патріярхією і Українською Право-славною Церквою в Канаді. (Коли вживається вислів “Церква-Матір, то для того щоб підкреслити, що не Москва є Церквою-Матір’ю для Української Православної Церкви.)
Це Домовлення прийшло до нас почерез наші усердні мо-литви, ретельні студії, міркування і узгодження. Це одне з най-більших досягнень в сучасній історії Української Церкви, якемає потенціяльно великі позитивні наслідки як для Правосла-в’я, так для української справи, а особливо для добра нашоїПравославної Спільноти (в якій канадці українського поход-ження становлять більшу частину) в Канаді.
31
Point Number Ten is certainly not an indication of erosion ofself-government.
Point Number Eleven is quite specific about our Church’s free-dom to pursue, conduct and maintain “all subsequent fraternal con-tacts and communications (with)....other Orthodox communitiesand/or sister Churches”. The Church (es) of Ukraine is/are in no wayexcluded from this. We have and continue to develop a multitude ofsuch contacts. Our Church is actively involved in seeking a resolu-tion to the current painful situation in which we are in communionwith that Church community in Ukraine with which we do notshare the vision of Ukraine’s future (There is always a problem withgeneralizations. There are definitely members of the Ukrainian Or-thodox Church under the Moscow Patriarchate who would welcome anautocephalous status for their Church providing that status was recog-nized by world Orthodoxy). While those whose vision we share (thetwo Patriarchates) are still not in the embrace of that communion.
Point Number Twelve puts the seal on the fact that this is a mutu-al agreement between two distinct partners: the Ecumenical Patri-archate of Constantinople and the Ukrainian Orthodox Church ofCanada. (We use the term "Mother Church" when speaking about ourrelations with the Ecumenical Patriarchate only to underscore thatMoscow's claims to be the "Mother Church" of the UkrainianОrthodox Church are invalid.)
This Agreement was arrived at through careful prayer, study, de-liberation and consensus. It is arguably one of the major achieve-ments of current Ukrainian Church history with far-reaching im-mensely positive consequences for Orthodoxy, for the Ukrainiancause and especially for our Orthodox community (in which theCanadians of Ukrainian descent are in majority) in Canada.
32
ПАТРІЯРША ГРАМОТА3
Високопреосвященніший Митрополите Василію, у СвятомуДусі возлюблений брате й співслужителю нашої смиренности, не-хай буде благодать Вашому Високопреосвященству й мир від Бога!
Цим нашим зверненням з приємністю повідомляємо Вас,що ми уважно застановилися над справами, які Ваше Високо-преосвященство подав в імені загального церковного СоборуВаших єпархій до Матері-Церкви, Великої Церкви Христової, збажанням нормалізації духовних і церковних потреб українціву Канаді. Отримавши Ваше прохання, ми, разом з Преосвя-щенними Митрополитами Священного Синоду, нашими воз-любленими братами й співслужителями, вважали привілеєм іобов’язком Святого Апостольського Вселенського Патріяр-шого Престолу прийняти православних українців під духов-ну й канонічну опіку їхньої Матері, Церкви Константино-польської з метою забезпечення їхнього церковного правопо-рядку й захисту.
Священний Синод своїм рішенням стверджує, що Україн-ська Греко-Православна Церква в Канаді продовжує зберігатисвою дотеперішню внутрішню організаційну структуру безжодних змін та, відтепер, продовжує свою діяльність під ду-ховною i канонічною опікою Святого Апостольського Вселен-ського Патріяршого Престолу. У керуванні своїми церковнимисправами вона буде в безпосередньому зв’язку з Церквою-Ма-тір’ю, від якої буде отримувати церковні поради та підтримку.
Таким чином, ми приймаємо і стверджуємо наступне:1. Не входячи в будь-які світські й політичні прояви та деклярації,
3) Патріярша Грамота окреслює 12 вищезгаданих точок Домов-лення—у формі вступу, десяти точок і заключення.
33
PATRIARCHAL DECREE3
The Most Reverend Metropolitan Wasyly, our beloved brotherand co-celebrant, grace and peace be with Your Eminence.
With this correspondence we are pleased to inform you that wehave carefully studied the documents which Your beloved Eminencepresented from your General Eparchical Synod to the Holy Motherand Great Church of Christ for the purpose of giving permanentstability to the spiritual and ecclesiastical needs of the UkrainianOrthodox people of Canada. Accepting the documents, we and theholy Metropolitans of the Sacred and Holy Synod, our belovedbrothers and co-celebrants, have deemed it the responsibility andprivilege of the Most Holy Apostolic and Ecumenical PatriarchalThrone to receive the Orthodox Ukrainians under the canonical,spiritual province of their Mother, the Church of Constantinople,in order to afford them ecclesiological stability and safety.
The Synod, in its decision, confirms that the Ukrainian Greek-Orthodox Church in Canada continue to retain its internal andorganizational structure without change; and continue hereafter itsactivity under the Canonical spiritual jurisdiction of the Most Holyand Apostolic Ecumenical Patriarchal Throne. It, further, will havedirect contact, the support, and the ecclesiastical council of theMother-Church, as it conducts its affairs.
Therefore we have accepted and confirmed that:1. The specific identity of the internal structure of this ecclesiastical
3) The Patriarchal Decree outlines the aforementioned twelve Articles ofAgreement in the form of an introduction, ten points and a conclusion.
34
Українська Греко-Православна Церква в Канаді, як окремацерковна одиниця, строго затримує особливу свою ідентич-ність в межах православного церковного й канонічного по-рядку й традиції, а, зокрема, Вселенської Патріярхії.
2. Канонічним головою цієї церковної одиниці є ВселенськийПатріярх, до якого вона й звертається в усіх канонічнихсправах.
3. Високопреосвященніший Архієпископ Північної й Півден-ної Америк, як Екзарх Вселенської Патріярхії, у відношеннідо цієї церковної одиниці, має окреслене становище, а саме:бути духовним дорадником. У такій ролі він, звичайно, йбуває присутнім як на Соборах, так і на нарадах ЄпископатуУкраїнської Греко-Православної Церкви в Канаді, переда-ючи побажання й благословення від Церкви-Матері, він нів якому разі не вмішується у внутрішні адміністративнісправи цієї церковної одиниці. На випадок виникненняякоїсь внутрішньої кризи, він може допомагати в пошукахгармонійної розв’язки її.
4. Первоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Ка-наді в час Богослужень поминає ім’я тогочасного Вселенсь-кого Патріярха; єпархіяльні ж єпископи—поминають сво-го Первоієрарха Української Греко-Православної Церкви вКанаді, а духовенство поминає, по звичаю, свого правлячо-го єпископа. Кожний єпископ носить титул міста, в якомувін живе, та єпархії, якою керує. Титули, які тепер існують,є: Архієпископ Вінніпеґу і Середньої Єпархії, МитрополитУкраїнської Греко-Православної Церкви в Канаді з йоговікарієм—Єпископом Саскатунським; Єпископ Торонто іСхідної Єпархії з його вікарієм—Єпископом Монреальсь-ким; Єпископ Едмонтону і Західної Єпархії з його вікарі-єм—Єпископом Ванкуверським.
35
body is strictly maintained within the ecclesiological and canon-ical order and tradition of Orthodoxy and especially of theEcumenical Patriarchate and free from every secular and politi-cal expression and manifestation;
2. The canonical head of this ecclesiastical body is the EcumenicalPatriarch to whom this body has canonical reference in allthings;
3. The Most Reverend Archbishop of the Americas, as Exarch of theEcumenical Patriarchate, has the specific role of being the spir-itual counselor of this ecclesiastical body and in this role is pre-sent at the General Synods (Sobors) and at the meetings of theBishops of the Ukrainian Greek Orthodox Church of Canada,bringing with him the wishes and blessings of the MotherChurch. He, however, does not involve himself in the internaladministrative affairs of this body, except when an internal cri-sis may arise in which he assist in the harmonious solution ofthe matter;
4. The Primate of the Ukrainian Greek Orthodox Church of Canadacommemorates the name of the presiding Ecumenical Patriarchin the worship services. The eparchical Bishops commemoratethe name of the Primate of the Ukrainian Greek OrthodoxChurch of Canada, and the Reverend Clergy commemorate thename of their immediate Bishop. Every Bishop carries the title ofthe city and the diocese in which he lives and administers. Thetitles now in existence are the Archbishop of Winnipeg and theCentral Eparchy, the Metropolitan of the Ukrainian GreekOrthodox Church of Canada; and his Assistant the Bishop of Sas-katoon; the Bishop of Toronto and the Eastern Eparchy; and hisAssistant the Bishop of Montreal; the Bishop of Edmonton andthe Western Eparchy; and his Assistant the Bishop of Vancouver.
36
5. Для скріплення співпраці та успішної опіки над вірними, ціІєрархи, періодично збираються на Собор Єпископів Укра-їнської Греко-Православної Церкви в Канаді під головуван-ням свого Митрополита.
6. Кандидатів на становище Митрополита чи Єпископа, післяконсультації з Екзархом Вселенського Патріярха в Північ-ній й Південній Америці, представляє Первоієрарх, чи Міс-цеблюститель Митрополичого Престолу Української Греко-Православної Церкви в Канаді на одобрення—у першійінстанції—Соборові Української Греко-Православної Цер-кви в Канаді. Після задовільняючого рішення Собору, іменакандидатів подаються—у другій інстанції—до СвященногоСиноду Вселенської Патріярхії на вибір і підтвердженнядля хіротонії.
7. Святе Миро, для роздачі священикам, Митрополит отримуєвід Вселенського Патріярха. Святі Антимінси, із належнимукраїнським написом, Митрополит також отримує від Все-ленського Патріярха, та, зі своїм підписом, роздає їх для лі-тургічного вжитку.
8. Про скликання Собору, чи Нарад Синоду Єпископів, Матір-Церкву повідомляється наперед із проханням Патріяршо-го канонічного благословення.Рішення, прийняті на таких зібраннях, подаються до Все-ленського Патріярха на його благословення.
9. Українська Греко-Православна Церква в Канаді, ставши підканонічну опіку Вселенського Патріярхату, бере участь вПостійній Конференції Канонічних Православних Єписко-пів в Америках.
10. Взаємовідношення між Українською Греко-ПравославноюЦерквою в Канаді та Вселенською Патріярхією—провадитьМитрополит безпосередньо зі Вселенським Патріярхом.
37
5. In order to strengthen their cooperation and to better serve theirflock, these Hierarchs shall periodically met in Synodical Meetingsof the Bishops of the Ukrainian Greek Orthodox Church ofCanada presided over by the Metropolitan;
6. The Primate or the Acting Head of the Primary See of the Ukrain-ian Greek Orthodox Church of Canada, after communicatingwith the Exarch of the Ecumenical Patriarchate in the Americas,submits a list of candidates for the Office of Metropolitan andof the rank of Bishop to the General Synod (Sobor) of theUkrainian Greek Orthodox Church of Canada for approval inthe first instance. The names of those candidates so approvedare then submitted to the Holy and Sacred Synod of the Ecu-menical Patriarchate for election and ratification for the pur-pose of ordination;
7. The Holy Myrrh (Chrism) is given by the Ecumenical Patriarchatefor distribution by the Metropolitan. The Holy Antiminsia arealso given by the Ecumenical Patriarchate with the appropriateinscription in the Ukrainian language and are distributed forliturgical use by the Metropolitan under his signature;
8. The General Synods (Sobors) and the Meetings of the Bishops areannounced in advance to the Mother Church with the requestfor the canonical Patriarchal blessing.Decisions coming from such meetings are announced to theEcumenical Patriarchate for its blessings;
9. The Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada, coming un-der the canonicity of the Ecumenical Patriarchate becomes amember of the Standing Conference of Canonical OrthodoxBishops in the Americas (SCOBA);
10. Communications between the Ukrainian Greek-OrthodoxChurch of Canada and the Ecumenical Patriarchate are to betransmitted by the Metropolitan directly to the Ecumenical
38
Листування з Церквою-Матір’ю може також провадитися й запосередництвом Високопреосвященнішого Екзарха Священ-ного Вселенського Престолу в Америках.Отже, з особливою радістю подаємо це Синодальне рішен-
ня й підтвердження Вашому Високопреосвященству, у відпо-відь на Ваше прохання й представлення справи. Рівночасно,доручаємо Вам,—як голові Української Греко-ПравославноїЦеркви в Канаді, з Вашими в Христі братами, дальше провади-ти церковне керівництво й догляд та духовну опіку над право-славними українцями в Канаді на основі вищезгаданих умов.
Ми заохочуємо Ваше Високопреосвященство, щоб разом зВашими возлюбленими ієрархами та Вашим благочестивимдуховенством, дбали про добробут православних українців узбереженні їхньої віри, їхньої побожности та в плеканні пра-вославних традицій, що й буде запорукою розвитку життя па-рафій.
Через Вас, возлюблений Високопреосвященніший Влади-ко, пересилаємо найкращі побажання та Патріярше благосло-вення для всіх вірних Української Греко-Православної Церквив Канаді. Молимо Господа Бога, щоб послав великі ласки навсіх нас. Нехай Божа благодать та безмірне Його милосердя бу-де з Вашим Високопреосвященством, Вашими собратами іє-рархами, Вашим відданим духовенством та віруючим наро-дом.
Ваш возлюблений у Христі брат, Димитрій І,Архієпископ Константинополя, Вселенський Патріярх
1 квітня 1990 р.
39
Patriarch. In regard to the Mother Church, correspondence maytake place through the Most Reverend Exarch of the most HolyEcumenical Throne in the Americas.It is, therefore, with joy that we direct this Synodical decision
and verification to Your Eminence in response to the document pre-sented. We also express the directive that you continue together withyour brothers in Christ as the Head of the Ukrainian Greek-Ortho-dox Church of Canada on the basis of the above agreement and con-tinue your spiritual endeavors and pastoral administration of theOrthodox Ukrainian people of Canada.
Our exhortation is that Your Eminence, together with yourbeloved Hierarchs and the pious priests under your care remainwatchful in the welfare of the Orthodox Ukrainian people regardingtheir faith, their piеty, and in adhering to the Orthodox traditions,thus contributing to the progress of the life of the parishes.
We bestow, through Your beloved Eminence, our best wishesand Patriarchal blessing upon all the faithful of the UkrainianGreek-Orthodox Church of Canada beseeching God’s special bless-ing upon all. May the grace and immeasurable mercy of God be withYour Eminence, your brothers Hierarchs, and with your devout cler-gy and faithful people.
Archbishop of Constantinople and Ecumenical Patriarch,Your beloved brother in Christ Dimitrios
April 1, 1990
40
PATRIARCHAL DECREE (Greek original)
41
42
43
ДОДАТОК
УПЦ в Канаді: Короткий історичний огляд*
— протопресвітер д-р Олег Кравченко
Oсь минуло вже 80 років як на цій, гостинній канадськійземлі було зорганізовано церковне тіло, що прийняло назвуУкраїнська Греко-Православна Церква в Канаді. Ким це булозроблено? Не якимись спеціяльно приїжджими місіонерами, апростим робочим народом, що приїхав сюди шукати кращоїдолі. Він заселив широкі канадські прерії,—Манітобу, Саскаче-ван, Альберту,—корчуючи ліси, орячи цілину та сіючи на нійзерно, в тому числі і зерно віри, яку він привіз зі собою.
Українська Православна Церква в Канаді постала якраз націй простій, але щирій вірі наших батьків- піонерів: хліборобівпо професії—аристократів по духу.
І. ПочаткиНарод наш почав емігрувати до Канади при кінці 19-го сто-
ліття, тобто вже поверх як сто років тому. Більшість із нашихпоселенців—це були люди Галицької землі, і приїхали вони сю-ди як греко-католики. Крім них, прибули теж і люди з Букови-ни,—але в значно меншій кількості,—і вони були православні.
* Це фрагменти зі статті “УПЦ в Канаді: Минуле, Сучасне і Майбутнє...”,надрукованої у двох частинах у “Віснику” в числах за січень 15, 2000 р.і за січеннь 31, 2000 р.
44
APPENDIX
The UOC of Canada: A Brief Historical Overview*
— Right Reverend Dr. Oleh Krawchenko
More than 80 years have passed since our hospitable nation—Can-ada—first witnessed the formation of the Church body known as theUkrainian Greek-Orthodox Church of Canada. By whom was thisChurch organized? Certainly not by missionaries specifically assignedto this territory from some other country. It was founded by noneother that the hard-working immigrants who came to Canada seekinga better life. They settled the wide-open Canadian prairies of Mani-toba, Saskatchewan and Alberta. They cleared land, tilled its soil andsowed the seeds they brought with them.These were not only crop seeds;these were also seeds of faith, already deeply rooted within their hearts.
The Ukrainian Orthodox Church of Canada was founded on thissimple but sincere faith of our pioneers: farmers by profession,noblemen in spirit.
I. BeginningsOur Ukrainian settlers began immigrating to Canada at the end
of the 19th century. At that time, most of them came from the pro-vince of Halychyna (Galicia) and, consequently, most of them wereGreek-Catholics. A significantly smaller group immigrated from theprovince of Bukovyna, and these settlers were Orthodox.
* This is an excerpt from an article titled “The UOC of Canada: Yesterday,Today and Tomorrow” that appeared in three parts in the March 15-31,2000, April 15-30, 2000, May 15-31, 2000 issues of Visnyk.
45
У той час політика місцевої Римо-Католицької Церкви булаявно спрямована на асиміляцію прибувших греко-католиків.Коли ж ідеться про православних буковинців, то їх обслугову-вати почала—теж не прихильна до нас—т. зв. Російська місія,яка—почерез Аляску—почала вже була діяти на цьому терені.
Опинившись у такій невідрадній ситуації, свідоміша вер-ства—як галичан, так і буковинців—рішила шукати виходу ворганізації Церкви, що відповідала б як характеру, так і духов-но-культурним потребам нашого народу.
І так,—посередині канадських прерій, в провінції Саскачеван, умісті Саскатун,—літом 1918 року скликається Народний з’їзд, наякому й рішається заснувати Українську Греко-Православну Цер-кву. Цікава річ: хоч учасники цього з’їзду і не були богословами,то—проте—вони були свідомі, що немає Церкви без єпископа.Тому, створене на цьому з’їзді Українське Греко-ПравославнеБратство Канади зразу ж і вдається до місцевого єпископа: Ар-хієпископа Олександра (Немеловського), що—в той час—сто-яв на чолі Російської Православної Місії.
Архієпископ Олександер,—який з походження був україн-цем,—спочатку погодився канонічно очолити Українську Гре-ко-Православну Церкву в Канаді, але згодом,—під тиском і зчисто політичних причин,—відмовився. Отже, Братству прий-шлося шукати іншого єпископа, що очолив би Церкву. Такимєпископом став антіохійський Митрополит Герман (Шагеді).Так—у перші роки свого існування—Українська Греко-Право-славна Церква в Канаді, канонічно, була під омофором Анті-охійської Патріярхії.
46
The politics of the local Roman Catholic hierarchy during thistime were focused on the assimilation of the newly-arrived Greek-Catholic population. The Orthodox Bukovynians, on the otherhand, were being tended by the so-called “Russian Mission” whichhad arrived on Canadian soil via Alaska. (The Russian Church alsowas not very well disposed towards things Ukrainian.)
To deal with this predicament, the more enlightened leadership ofthe Ukrainian settlers—both Halychanian and Bukovynian—made adecision to seek a positive solution; they concluded that it was timeto organize their own Church, one that would reflect both the char-acter and the spiritual needs and realities of the Ukrainian people.
And so it happened—during the summer of 1918, in the heart ofthe Canadian prairies in the city of Saskatoon, a Narodny Z’izd (Na-tional Convention) was convened, at which the decision was made toform the “Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada.” An interest-ing occurrence here was the recognition by convention participantsthat there can be no Church without a Bishop. They came to this real-ization despite the fact there were no theologians present at this gath-ering. Therefore, as a first step, the Ukrainian Greek-OrthodoxBrotherhood of Canada was organized, and entrusted with the man-date to find an Orthodox Bishop for the newly-formed Church.
In this case, it was Archbishop Alexander (Nemelovsky) who, at thetime, headed the Russian Orthodox Mission. Archbishop Alexander, aUkrainian by origin, agreed to canonically lead this newly-formedbody—the Ukrainian Greek-Orthodox Church of Canada. However, ashort time later he changed his mind under the pressure of his superiorsin St. Petersburg, Russia—likely due to purely political motives.Therefore, the Brotherhood, was left to search for another Bishop tolead their Church. They found him in the person of Antiochian Me-tropolitan Germanos (Shahedi). So it was that, at her inception, the
47
Ситуація міняється у половині 20-их років, коли до Америки—з України,—прибуває Архієпископ Іоан (Теодорович). Дові-давшись про побут у США єпископа-земляка, Українська Гре-ко-Православна Церква звертається до нього з проханням,щоб очолив її, на що він і погодився, а Митрополит Герман—відпустив. Але, поскільки Архієпископ Іоан не жив у Канаді, атільки час-від-часу відвідував її, то його “головство” мало ха-рактер більше символічний, ніж реальний.
Насправді, Церквою почала управляти Консисторія, щоскладалася з пресвітерів і мирян, а на чолі її стояв о. Семен Сав-чук, який займав позицію Адміністратора, іншими словами,заступника єпископа. Так,—з огляду на відсутність єпископа,—в Канаді виробляється своєрідний спосіб правління, в якомупровідну роль—з огляду на чисельну більшість—перебираютьмиряни. Це, евентуально, приводить до ряду конфліктів між“правлячим Єпископом” і—теж—“правлячою Консисторією”,що була під сильним впливом мирян. Через один з таких кон-фліктів і відмовляється, згодом, від Канади Владика Іоан(Теодорович).
З кінцем Другої світової війни та початком приїзду нової—вже третьої з черги—еміграції наших людей до Канади, Укра-їнська Греко-Православна Церква починає робити нові заходи,щоб отримати свого єпископа. Так прибуває до нас—з Євро-пи—Єпископ Мстислав (Скрипник), який і стає першим “Архі-єпископом Вінніпеґу і всієї Канади”.
Правда,—через подібний конфлікт, про який уже була мовавище,—він довго тут не затримується: після трьох років пере-носиться до Америки. Одначе, навіть короткий його побут
48
Ukrainian Greek– Orthodox Church of Canada found herself underthe canonical omophorion of the Antiochian Patriarchate.
The situation would change during the mid-1920’s when Arch-bishop Ioan (Teodorovych) arrived in America from Ukraine. Learn-ing of the presence in the U.S.A. of a bishop-compatriot, the Ukrain-ian Greek-Orthodox Church of Canada appealed to Archbishop Ioanto head their fledgling Church. He agreed and, subsequently, Metro-politan Germanos agreed to relinquish this position. Due to the factthat the Archbishop continued to reside in the United States, the lead-ership of Archbishop Ioan was more “symbolic,” than actual.
In practical terms, the new Church was administered by the Con-sistory, composed of both clergy and laity, and headed by Fr. SemenSawchuk, who held the position of Administrator or Vicar General. Inother words, he was the one in charge in absence of a bishop. And so,in the absence of Archbishop Ioan, a peculiar method of admin-istration took shape in the Canadian Church, in which the laity—con-sidering their numerical majority—became de facto the decision-makers in the Church. In other words, for all intents and purposes,they actually ran the Church themselves. Eventually, this led to a seriesof conflicts between the “Presiding Bishop” and the “Presiding Con-sistory” (heavily influenced by laity). Due to these sorts of conflicts,Vladyka Ioan subsequently decided to leave the Canadian Church.
With the end of the Second World War came another—third—wave, of immigration into Canada. The Ukrainian Greek-OrthodoxChurch of Canada began anew a process to secure her own Bishop.Bishop Mstyslav (Skrypnyk) agreed to move to Canada to take on thisresponsibility. He became the first Bishop to carry the title “Archbishopof Winnipeg and all Canada.”
Unfortunately, due to a same types of conflict between the Con-sistory and the Bishop he did not remain in Canada long. After justthree years, Vladyka Mstyslav left the Canadian Church and moved
49
спричиняється не тільки до пожвавлення церковного життя,але й до евентуальної нормалізації канонічного порядку. Йогобезкомпромісність у такому питанні як ієрархічний устрійЦеркви підготовляє добрий грунт для праці наступника: Ми-трополита Іларіона (Огієнка).
ІІ. Встановлення МитрополіїЗ приходом Митрополита Іларіона (1951), розпочинається
нова ера в історії Української Греко-Православної Церкви в Ка-наді. Наша Церква стає Митрополією в складі трьох єпархій:Середньої, з осідком у Вінніпезі, на чолі з самим МитрополитомІларіоном (Огієнком); Східної, з осідком у Торонто, на чолі з Ар-хієпископом Михаїлом (Хорошим) та,—згодом,—Західної, з осід-ком в Едмонтоні, на чолі з Єпископом Андреєм (Метюком).
Друга половина 50-их років і перша половина 60-их років —це був вершок розвитку Української Греко-ПравославноїЦеркви в Канаді. В цей час Церква збагачується двома новимиєпископами: Андреєм (Метюком—1959 р.)—про якого йшламова вище,—та Борисом (Яковкевичем—1963 р.), що ставЄпископом Саскатуну, Вікарієм Середньої Єпархії (у 70-их ро-ках він стане Єпископом Едмонтону).
Про Митрополита Іларіона слід сказати дещо більше, бо цебула виняткова особа в нашій канадській історії. Бог післав йо-го у слушний час, коли треба було продовжити діло, розпочатеАрхієпископом Мстиславом.
Давши свою згоду стати “Митрополитом Вінніпеґу і всієїКанади”, Владика Іларіон почав ретельно і методично відвіду-вати кожний куток цієї розлогої країни. Скрізь і всюди він чи-
50
to the United States. However brief his stay, he nevertheless infuseda renewed spiritual atmosphere into the life of our Canadian Churchand was a catalyst for the subsequent hierarchical re-organization ofthe Ukrainian Orthodox Church of Canada. Archbishop Mstyslav’suncompromising stand on the proper interpretation of conciliarityand the role of hierarchy in the Church set the foundation for hissuccessor: Metropolitan Ilarion (Ohienko).
II. Formation of a MetropoliaA new era in the history of the Ukrainian Greek-Orthodox Church
of Canada began with the arrival of Metropolitan Ilarion (1951). OurChurch became a Metropolia,composed of three dioceses:the Central Dio-cese, with headquarters in Winnipeg and presided by the Metropolitan Ila-rion himself; the Eastern Diocese, headquartered in Toronto and headedby Archbishop Michael (Khoroshy); and,eventually, the Western Diocese,headquartered in Edmonton, and led by Bishop Andrew (Metiuk).
The second half of the 1950’s and the first half of the 1960’s werethe apex of growth and development of the Ukrainian Greek-Ortho-dox Church of Canada. During this time, the Church was enrichedwith the addition of two more bishops: Andrew (Metiuk -1959), men-tioned above, who later became Metropolitan, and Boris (Yakovke-vych-1963), who was first the Bishop of Saskatoon, Vicar of the Cen-tral Diocese and, in the 1970’s, Bishop of Edmonton.
It is fitting to expand upon the times and work of Metropolitan Ilarionbecause, in truth, he was an exceptional person within the context of thehistory and development of our Ukrainian Canadian Church. God senthim to our Church at exactly the right time—when it was crucial tocontinue and build upon the work initiated by Archbishop Mstyslav.
After agreeing to become “Metropolitan of Winnipeg and All Cana-da”, Vladyka Ilarion painstakingly and methodically visited each andevery corner of this vast country. In every location lectures were given,
51
тав лекції, проповідував, навчав... Його,—як він їх звав,—“ка-нонічні візитації” завжди були добре обдумані та послідовні.Кожна з таких візитацій мала свою, специфічну ціль і своє зав-дання. Таким способом, за зглядно короткий час, він пізнавкожного священика і кожну парафію: їх потенціял і потреби.
Митрополит Іларіон, як Ієрарх, особливу увагу присвятив ка-нонічному порядку та літургічній практиці. Про це він говорив,писав, проповідував і навчав. Як науковець “старої школи” вінвідзначався універсальним зацікавленням та енциклопедич-ним знанням. Про це свідчать його твори на різні теми: мово-знавчі, історичні, релігійні, культурологічні тощо.Як декан Бо-гословської Академії (так він звав Богословський факультетКолегії Св. Андрея) та професор її, Владика Іларіон виховав ці-ле покоління належно підготовлених і ревних душпастирів,—гідних наслідників священиків-піонерів.
Блаженної пам’яті Митрополит Іларіон—як визначний уче-ний, добрий учитель, невтомний публіцист, дбайливий Ієрарх—став, справді, стовпом Православ’я в Канаді. Для нас, канад-ців, він—новий Петро Могила. Його авторитет, знання, архi-пастирське піклування, канонічна дисципліна, літургічне впо-рядкування—поставили нашу Церкву на високий рівень. Це,справді, була “золота доба” в історії УГПЦ в Канаді.
Після двох десятків ревної архіпастирської праці, бл.п. Митро-полит Іларіон (Огієнко) спочив. Це сталося 29 березня 1972 року.Його відхід ми відчули як велику втрату. Становище Первоієрар-ха,—тимчасово, на наступних три роки,—зайняв, як Діючий Ми-трополит, Архієпископ Торонто,—Михаїл (Хороший). На Соборі1975 року, на це становище обирається Архієпископ Едмонтону—Андрей (Метюк), учень і близький співробітник покійного Іла-ріона (Огієнка). Митрополит Андрей був Первоієрархом Україн-ської Греко-Православної Церкви в Канаді на протязі десяти
52
sermons were preached, lessons were taught. His (as he, himself, re-ferred to them) “Canonical Visitations” were always well thought-outand carefully prepared. Each visit had its own purpose and goal. Thus,in a relatively short time, he became acquainted with every priest, everyparish and their individual needs and potential.
Metropolitan Ilarion, as an archpastor, dedicated special attention tocanonical order and liturgical practices. He wrote, spoke, preached andtaught about these matters constantly.As an educator of “the old cloth,” hishallmark was his universal interest and encyclopedic knowledge.Witness to this are his works covering linguistics, history, religion,and culture. As the Dean of the Theological Academy (as he referredto the Faculty of Theology of St. Andrew’s College) and as one of itsprofessors, Vladyka Ilarion trained a whole generation of dedicatedpastors—worthy successors to the pioneer priests.
Metropolitan Ilarion,—an internationally recognized academic,talented teacher, untiring publisher and caring archpastor—trulywas a pillar of Orthodoxy in Canada. For Canadians, he was a con-temporary Petro Mohyla. His authority, knowledge, archpastoralcare, canonical discipline and liturgical order raised our Church toa higher level of esteem and recognition. This was, indeed, the “gold-en age” of the history of the UGOCC.
After two decades of dedicated archpastoral work, MetropolitanIlarion, of Blessed Memory, fell asleep in the Lord on 26 March 1972.His passing resulted in deep feelings of great loss. For a short periodof time, the primacy of our Church was passed on to Archbishop-Metropolitan Michael (Koroshy) of Toronto. At the Sobor (All Can-adian Church Council) of 1975, Archbishop Andrew (Metiuk) waselected to the position of Primate. A student and close co-worker ofMetropolitan Ilarion, Metropolitan Andrew was Primate of the Uk-rainian Greek-Orthodox Church of Canada for ten years (1975-1985).He put the Church back on her foundations after the loss of Vladyka
53
років (1975-1985). Він підняв Церкву на ноги, бо після смерті Вла-дики Іларіона відчувалася певна пустка,певний занепад.Сам,осо-бисто, Митрополит Андрей був людиною лагідної вдачі, згід-ливою, пастирськи настроєною. За його часів було поставленотрьох нових єпископів: Миколая (Дебрина)—1975 року, який зго-дом,—після смерти Владики Михаїла (1977 року),—став Єпи-скопом Торонто (правда ненадовго), бо 1981 року і сам спочив;Василія (Федака)—1978 року та Івана (Стінку)—1983 року.
По смерті Митрополита Андрея (Метюка)—1985 року, Перво-ієрархом стає Владика Василій (Федак). На Західну Єпархію,—після кончини Владики Бориса (Яковкевича) 1984 року,—призна-чується Єпископа Івана (Стінку). Щоб доповнити Ієрархію, Ми-трополит Василій—1989-го року—рукополагає нового єпископа:Юрія (Каліщука), який—пізніше—займе катедру в Торонто.
Так Церква знову отримує повноту Ієрархії.
ІІІ. На новому етапі.На долю Митрополита Василія припало відзначення слав-
ного ювілею Tисячоліття Хрещення Русі-України (988-1988). Зцієї нагоди було виконано багато всіляких проєктів, але най-більшим із них—це, безсумнівно, було канонічне оформленняУкраїнської Православної Церкви в Канаді [назва Церкви,—без слова “Греко”,—була змінена 1985 р. і офіційно затверджена1990].
Здобуття визнання УПЦ в Канаді було мрією кожного з на-ших Ієрархів, починаючи від Іоана (Теодоровича) і кінчаючиАндреєм (Метюком). Цим питанням, зокрема, дуже болів Ми-трополит Іларіон (Огієнко). Він,—на своїх лекціях Історії Ук-раїнської Церкви, Пастирського богослов’я та Церковногоправа,—готував нас до цього моменту. Його постійний заклик
54
Ilarion, whose death had left a large void and caused some decline. Ona personal level, Metropolitan Andrew was kind, agreeable and pas-torally inclined. During his service as Metropolitan, three new bishopswere consecrated. In 1975 Nicholas (Debryn), was consecrated and intime replaced Metropolitan Michael of Toronto (after his repose in1977). Unfortunately, Bishop Nicholas was with us for just a brief timehimself (he fell asleep in the Lord in 1981). In 1978 Wasyly (Fedak),and in 1983 John (Stinka) were consecrated.
After the death of Metropolitan Andrew in 1985,Vladyka Wasyly waselected Primate of the Ukrainian Orthodox Church of Canada.Followingthe passing of Archbishop Boris in 1984,Bishop John was assigned to theWestern Diocese. To add to our Synod of Bishops, in 1989 MetropolitanWasyly consecrated, Yurij (Kalistchuk), who—after a short period ofserving as Auxiliary Bishop in Saskatoon—became Bishop of Toronto.
Thus, once again, the Church had a complete Synod or Councilof Bishops.
III. A New EraThe privilege of leading our Church’s joyous celebrations of the Millen-
nium of the Baptism of Rus’-Ukraine (988-1988) into the Holy OrthodoxFaith fell to MetropolitanWasyly.Related to these celebrations were numer-ous projects commemorating this event in a variety of ways. The greatestof these, however, undoubtedly was the normalization of relations of theUkrainian Orthodox Church of Canada * with World Orthodoxy. [* Thename of our Church—without the word “Greek”—was officially changed in1985 and ratified by an ammendment to our Charter in 1990].
Canonical recognition of our Church by the World’s Orthodox Familyof Churches had been a dream of each of our Primates—beginning withIoan (Teodorovych) up until,and including,Andrew (Metiuk).This issuewas an especially significant concern for Metropolitan Ilarion (Ohienko).Through his lectures about the History of the Ukrainian Church, Past-oral Theology and Canon Law,Vladyka Ilarion prepared us for this mo-
55
до нас, майбутніх пастирів, був: “Сини мої! Плекайте в собі свя-щеничу совість і—канонічну свідомість”.
“У Церкві,—він підкреслював,—справи повинні вирішуватисяпо-церковному,—без партійних втручань чи політичного чавлен-ня,—на базі церковних канонів та віками освяченої Традиції”.
У цьому ми виховувалися, але завершити це, велике ділостало, одначе,—з Божого Промислу,—жеребом МитрополитаВасилія.
Хоч канонічне впорядкування УПЦ в Канаді було, як попе-редньо згадaно, ділом довшого процесу церковного дозріван-ня, то, все-таки, ювілейні відзначення 1000-ліття Християнства вУкраїні (988-1988) дали той поштовх, якого чекалося, щобзавершити розпочате діло батьків. Після майже трьохрічної пра-ці, обдумування та розважання, як рівнож і всебічного обгово-рення самого питання аж на двох Соборах: Надзвичайному—1989 р. та Звичайному—1990 року, УПЦ в Канаді входить у лоносвоєї історичної Церкви-Матері—Вселенської ЦаргородськоїПатріярхії, а через неї—у лоно Світового Православ’я.
Так наша Церква, що в 1929 році—почерез отримання дер-жавної Хартії—здобула визнання як Церква канадська, те-пер—почерез Патріяршу грамоту 1990 р.—здобуває визнанняяк Церква канонічна. Справді, здійснилася мрія поколінь!
Патріярша грамота стверджує, що УПЦ в Канаді,—прийняв-ши духовну опіку “Святого Апостольського Вселенського Па-тріяршого Престолу”,—“продовжує зберігати свою дотеперіш-ню внутрішню організаційну структуру без жодних змін”, тобтонадалі залишається самоуправною Митрополією, яка склада-ється з трьох Єпархій, зі своїм специфічним устроєм (Стату-том) та внутрішньою незалежністю,—“як окреме церковне тіло,в окремій суверенній державі” (Постанова ХVІІІ Собору 1990 р.),—
56
ment. His constant challenge to us, as future pastors, was: “My sons!Develop within yourselves a priestly conscience and a canonical mindset.”
“In the Church,”—he emphasized—“issues must be resolved in a church-ly fashion—without partisan interference or political meddling—and on thebasis of Holy Canons and longstanding Sacred Tradition.”
Thus, we were all educated in this spirit, but the task of resolvingthe issue fell—by God’s Providence—on the shoulders of Metropol-itan Wasyly.
Though the process of canonical maturing of the UOCC was, asmentioned above, lengthy and gradual, the celebrations of the Millen-nium of Christianity in Ukraine formed a much anticipated catalyst tocomplete the work of our fathers. After almost three years of intenseconsideration and work, and, concurrently, an extensive discussion ofthis question at two Sobors (the Extraordinary Sobor of 1989 and theXVIII Sobor in 1990) the Ukrainian Orthodox Church of Canada en-tered into the fold of her historical Mother Church—the EcumenicalPatriarchate of Constantinople—and through it joined the ranks ofcanonical World Orthodoxy.
Thus, as in 1929 when, through an Act of Parliament and the Fe-deral Charter our Church became a recognized Canadian institution,so in 1990, through the Patriarchal Decree, our Ukrainian OrthodoxChurch of Canada became a recognized, canonical Church. Truly, thedreams of generations of our Faithful were fulfilled.
The Patriarchal Decree confirmed that the Ukrainian Orthodox Churchof Canada—having been accepted under the spiritual care of the “HolyApostolic and Ecumenical Patriarchal Throne…,” “continues to retain its in-ternal and organizational structure without any change.” In other words, theUkrainian Orthodox Church of Canada remains a self-governing Metro-polia, composed of three eparchies (or dioceses),with our own,specific ad-ministration (Statute and By-Laws) and internal independence, “as a dis-tinct Church body in a distinct and sovereign nation” (Decision of the XVIII
57
на що і вказує Хартія, яка є актом Парламенту Канади. Кожен знаших єпископів і надалі “носить титул міста, в якому він живе,та єпархії, якою він керує”, а саме: “Архієпископ Вінніпеґу і Серед-ньої єпархії”, “Єпископ Торонто і Східної єпархії”, “Єпископ Ед-монтону і Західної єпархії”. У Грамоті є також провізія на щетрьох єпископів-помічників: “Саскатунського—вікарія Се-редньої єпархії”, “Монреальського—вікарія Східної єпархії” та“Ванкуверського—вікарія Західної єпархії”.
Архієпископ Вінніпеґу і Середньої єпархії є, рівночасно, і“Митрополитом всієї Канади”, тобто—Предстоятелем чи Пер-воієрархом УПЦ в Канаді. Усі,—як єпископи, так і пресвітери тадиякони,—поминають лише Митрополита: тільки Митропо-лит,—як Предстоятель Церкви,—поминає Патріярха.
Митрополит—також—безпосередньо комунікується із Па-тріярхом; він, іншими словами, не зобов’язаний робити цьогопочерез місцевого Екзарха. До Патріярха Митрополит зверта-ється тільки у важливих канонічно-догматичних справах: усіінші,—звичайно,—полагоджуються на місці, згідно з Статутом.
У Грамоті йде мова теж і про спосіб вибору нового єпископачи Митрополита. Практично це, в першу чергу, обговорюєтьсяна нашому Соборі єпископів, а тоді—почерез Консисторію—передається на одобрення Всеканадського Собору. Після одо-брення Всеканадського Собору, ім’я кандидата чи кандидатів—пересилається на благословення Вселенського ПатріяршогоПрестолу. Патріярху належить, теж, привілей благословлятискликання Собору Церкви та затверджувати його постанови.
Сучасне канонічне становище УПЦ в Канаді нагадує намдревні віки,—перших 700 років існування Церкви на Русі-Ук-раїні,—коли Київська Митрополія була частиною Царгородсь-кої Вселенської Патріярхії, тобто до часу накинутого нам під-порядкування Києва—Москві.
58
Sobor, 1990), as accorded in its Charter, which is an Act of the CanadianParliament. Each of our bishops shall continue to carry “the title of the cityand the diocese [eparchy] in which he lives and administers,” i.e.,“Archbishopof Winnipeg and the Central Eparchy…the Bishop of Toronto and the EasternEparchy… the Bishop of Edmonton and the Western Eparchy…” In the De-cree there is also a provision for three additional, auxiliary bishops: in Sas-katoon—Vicar of the Central Diocese; in Montreal—Vicar of the EasternDiocese; in Vancouver— Vicar of the Western Diocese.
The “Archbishop of Winnipeg and the Central Eparchy [Diocese]” is,at the same time, the “Primate of the Ukrainian Orthodox Church ofCanada”, i.e., the Metropolitan of All Canada. All bishops, priests anddeacons commemorate the Metropolitan; the Metropolitan, as Pri-mate of the Church, commemorates the Patriarch.
The Metropolitan communicates directly with the Ecumenical Pa-triarch, in other words,he is not required to do it through the local Exarch.He consults the Patriarch on important matters of canonical or dogmati-cal nature only. All other issues are dealt with locally,according to our ownUkrainian Orthodox Church of Canada Statute and By-Laws.
The Decree also refers to the procedure for electing a new Bishopor Metropolitan. First, this is discussed at a meeting of our Synod ofBishops. Then—via the Consistory—it is presented to an All-Canad-ian Sobor (as had been done in the past). Following the deliberationsof the Sobor, the name (or names) of the candidate (or candidates) issent to Constantinople for a blessing from the Patriarchal See. ThePatriarch has the privilege, as well, of blessing the calling of a Sobor ofour Church and confirming its decisions.
The current canonical status of the Ukrainian Orthodox Church ofCanada reminds us of ancient times—the first 700 years of the existenceof the Church in Rus’-Ukraine—when the Kyivan Metropolia wasunder the protection or “omophorion” of the Ecumenical Patriarchateof Constantinople, i.e., before the time of its annexation by Moscow.
59