Галина Кирилівна Кубасова, учитель української мови та літератури

СШ №132 І-ІІІ ступенів Голосіївського району

РОЛЬ ЕПІТЕТІВ У ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВСТУП

Епітет (гр. — означення або прізвисько) – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Емоціональні властивості, які він вносить до організації тексту, виразні й очевидні. Епітет характеризує, зображує предмети і явища емоційно, чим відрізняється від логічного означення. Творча манера поета вносить багато нового й своєрідного в осмислення епітетів і цим збагачує художні якості мови. За допомогою добору епітетів Шевченко розширює художні можливості мови і це природно, бо наростання нового в епітетах відчувається в цілій системі художніх засобів та накладає на неї певні властивості [2, 54]. Крім того, кожен великий художник слова виявляє індивідуальні особливості у використанні такого засобу. От чому О.М.Веселовський вважав, що «історія епітета є історія поетичного стилю у скороченому виданні» [3, 21]. Два шляхи в організації у вживанні в Шевченкових поезіях епітетів треба враховувати, аналізуючи їх і витлумачуючи. По-перше, це геніальне використання народних епітетів та творче розширення їхніх функцій. По-друге, це наростання нових епітетів та всього того, що може дати характеристику епітетного типу. Так створюються художні цінності, що виходять з-під пера великого майстра українського художнього слова [11]. Шевченкові поетичні контексти пронизані епітетами високої художньої якості. Вони досі зберігають свою свіжість та оригінальність, чарують сучасного читача. Майстерне осмислення кожного конкретного випадку функціонування епітета створює велику силу Шевченкових поетичних контекстів і робить їх неповторними й неперевершеними.

Епітети, що ґрунтуються на назвах кольорів

1

Хочеться привернути увагу до епітетів, що грунтуються на назвах кольору. Такі прикметники у творах Шевченка глибоко осмислені. Прикметник червоний у поезіях Шевченка вжито 46 разів [13, 347 ]. З них у сполученні червона калина він ужитий 10 раз, як-от:

1. Хто посадить на могилі Червону калину? 2.Зацвіла в долині Червона калина… 3.Пишаеться над водою Червона калина. 4. Зневажають червоную Калину мою…

Тут же спостерігаємо вживання постійного епітета, добре відомого в українському фольклорі [5, 94]. Постійним епітетом цей прикметник є у сполученні червоні жупани. Відзначено 5 таких випадків:

1. Не покриють УкраїнуЧервоні жупани.

2. Де поділось козачество,Червоні жупани?

3. Одягла його в червонийВ жупан дорогий…

З поетичних текстів видно, що означення червоний ужито не для розрізнення кольорів, а для зображення.Функції епітета червоний яскраво виявляються й у сполученнях типу червоні зорі, червоні черевички, червона китайка, червоне сонце, червоний шовк, червона хустина, червоний місяць, червоний мак. Зрозуміло, що слова зорі, черевики, китайка, сонце. шовк, хустина, місяць, мак можуть мати при собі й означення червоний не епітетпого типу. Але шевченків контекст надає їм образного значення і переводить до категорії епітетів. Це видно із таких прикладів:

1. А червоним черевичкамТаки дам, таки дам!2. З-за гори червоне сонце аж горить3. А батькові шитий пояс

2

Шовку червоногоА наймичці по очіпокПарчі золотоїІ червону добру хустку4. Червоний місяць аж горить,Із хмари тихо виступає…

Показові також інші епітети, побудовані на грунті основного значення слова червоний. Серед них можна вказати й на такі:

1. Розіллється червонеє мореКрові!2. Червоний бенкет3. На байдаки — та й потягли,Рвучи червоні гори-хвилі4. Та надінем вражим ляхам Кощулечку білуНі, не білу, а червону...5. Червоною гадюкоюНесе Альта вісти.

Отже, майже всі випадки вживання слова «червоний» забарвлені епітетним значенням. Поетичні контексти надали йому нових якостей. Особливо цікавий з погляду вияснення епітетних потенцій слова прикметник синій. Шевченкові поезії демонструють епітетні властивості цього слова. Прикметник синій ужитий у поезіях Шевченка 63 рази. З них у 40 випадках він служить епітетом до слова «море», тобто функціонує у сполученні синє море [7]. Серед них у таких, наприклад, контекстах:

1. Спитай синє море.Воно знає, де мій милий,Бо його носило.Воно скаже, синє море,Де його поділо2. Тече вода в синє море,

3

Та не витікає3. Плавай, плавай, лебедонько!По синьому морю4. Синє море звірюкою,То стогне, то виє.

З високою активністю функціонує навколо прикметника чорний словосполучення чорні брови. З усіх 48 випадків уживання прикметника чорний у такому сполученні він виступає 14 раз, як-от:

1. А де ж найде такі очіТакі чорні брови?2. Нащо мені чорні брови,Нащо карі очі?3. А поки я заробляю,Чорні брови полиняють.

Епітет білий зображує досить численні явища, тобто функціонує в різноманітних словосполученнях. Як постійний він відносно частіше пов’язується з двома словами – личко , руки (рученята):

1. Не вимили біле личкоСлізоньки дівочі.2. А без долі біле личко –Як квітка на полі.3. Білі рученята – мліють-обнімають.4. Білі руки простяглися –Так би й обвилися.

А далі цей епітет виступає в таких випадках:1. Біле тіло вовки з’їли…2. Як те море, біле полеСнігом покотилось3. Біла хмара криєСіре небо.4. Гуси-гуси білі

4

В ірій полетіли.5. Знову – забілілаЗима біла.6. В байраках білілиСнігі білі…

Останній приклад особливо цікавий епітетним осмисленням слова білий. Таке означення могло б тут і не бути з погляду інтелектуальної будови мови, бо сполучення біліли сніги вже дає уявлення про колір, крім того, сніги завжди білі, якщо немає вказівки на спеціальні умови. Отже, безперечно, що білі тут вжито з епітетним значенням.

Означення в Шевченкових поезіях

Не менш цікаві Шевченкові епітети, які перебувають за межами кольорової характеристики в основному їх значенні. Прикметник веселий характеризує, як відомо, стан людини, її радісний, бадьорий настрій. У такій функції це слово називає звичайну ознаку:

1. Тоді я веселий,Тоді я багатий,Як буде серденькоПо волі гуляти!2. А де ж тая веселаяДівчина-дитина?3.Чи збираються ще й досіВеселії гості?

Художнє зображення наростає, коли таке означення стосується слів літа, хата, сонечко, хмара, палати, села, поле, ріки, квіти:

1. Нащо літа молодії,Веселі, дівочі?2. І прожене долюЗ ції хати веселої3. Веселе сонечко ховалось

5

В веселих хмарах весняних.4. Село! Село! Веселі хати!Веселі здалека палати…5. Гуляв ба я понад ДніпромПо веселих селах.6. І на своїм веселім поліУдвох собі пшеницю жнуть…7. …прокинуться; і потечутьВеселі ріки…8. Потоптав веселі квіти.

Тут означення веселий перетворюється на досить виразний епітет.Прикметник вольний лише в кількох випадках уживається у властивому йому лексичному значенні:

1. Не дай пропасти на чужині,В неволі вольним козакам!

2.А історія!.. поемаВольного нарада!

В інших випадках навколо цього слова згущується атмосфера зображення, що забезпечує йому епітетну функцію:

1. Не заревуть в УкраїніВольнії гармати.2. …Попливе на вольнім морі,На широких хвилях…3. Пишались вольними степами..4. Світе ясний! Світе тихий!Світе вольний, несповитий!5. І руку вольную, мій друже,Подай мені.

На цьому ґрунті епітизації означення створилися типові фольклорні тавтологічні звороти [5, 67]:1. Оженись на вольній волі

6

На козацькій долі.2. Кайдани ламає,Утікає на вольную волю.3. Почорніло я од кровіЗа вольную волю.

Означення золотий уживається в Шевчснкових поезіях 15 разів. Усі вони епітетного типу, як-от:1. Зброє моя!Зброє золотая!2. Виносила зброю — шаблю золотую.3. І золотої й дорогоїМені, щоб знали ви, не жальМоєї долі молодої.4. На ареніЛідійський золотий пісок…6. Оживуть гетьмани в золотім жупані.

Означення німий вжито 14 разів. І всі вони також епітетного типу:1. Спита чорну гору: «Чого ти німа?»2. І думу тяжкую моюНімим стінам передаю.Озовітеся ж, заплачте,Німії, зо мною!3. Іде чернець у келіюМеж стіни німії.4. …І тьмою німоюОповиє тобі душу.5. Веселеє, колись селоЧомусь тепер мені, старому.Здавалось темним і німим.

7

А ось зразки особливої епітетної сили, створені генієм Шевченка. Вони вражають своїм оголеним епітетним значенням, яке превалює серед інших образних засобів. У певних контекстах вони служать опорою художньої виразності мови, а інші засоби лише доповнюють їх у створенні образної атмосфери:

1. У цій неволі стало жаль —Що світ зав’язаний, закритий!2. І небо невмите, і заспані хвиилі,І понад берегом – гетьНеначе п'яний очеретБез вітру гнеться4. Ось дуб той кучерявий...5. Мережані та кучерявіОці вірші віршую я.

У Шевченкових поезіях знаходимо окремі рядки, наснажені епітетами. Це своєрідний прийом, коли саме на них опирається ціла система художніх засобів. Головне тут — ампліфікація епітетів, як-от:

Може, верну зновуМою правду безталанну,Моє тихе слово.Може, викую я з йогоДо старого плугаНовий леміш і чересло,Може, зійдуть і виростутьНожі обоюдні,Розпанахають погане,Гниле серце, трудне,І вицідять сукровату,І наллють живоїКозацької тії крові,Чистої, святої!!!

8

Наведені зразки численних епітетів свідчать про те, як вони глибоко осмислені в Шевченкових поезіях. Художні якості їх дуже високі. Поетична тканина пронизана різноманітними епітетами, зокрема типовими, вираженими прикметниковою формою. Якщо навіть не враховувати тонших форм виразу епітетного значення (зокрема, епітети прислівникові, фразові, епітетні прикладки тощо), то й ці, найбільш очевидні, дають нам уявлення про художню силу, якою наснажують вони контекст [7].

Означувані слова в ролі епітетів

Щоб з'ясувати епітетне багатство Шевченкової мови, слід схарактеризувати їх ще й з іншого боку. Важливо показати, якими саме епітетами можуть обростати означувані слова, як багато їх здатні сприймати окреме слово, які якості вони можуть розкрити в певному слові. Так, навколо слова вітер у Шевченкових поезіях функціонує 7 таких епітетів: сердитий, буйний, холодний, тихий, святий, легкий, крилатий. Стосовно слова сонце у твораз Шевченка вжито 8 таких епітетів: чуже, високе, сонце правди, червоне, ясне, святеє, праведне, пресвятеє. Навколо слова Дніпро 12 таких епітетів [14]: широкий, дужий, синій, ревучий, святий, глибокий, крутоберегий, старий, далекий, крутогорий, батько, не милий. Навколо слова воля 18 таких епітетів: козацькая, божа , вольна , свята , свя-тійшая , ненагодована , гола ,сердешна, братерськая, молодая, співаная, добра, воля розуму , сповита, подівана, хиренна, ясна, ледача.Деякі з ник можна ілюструвати в таких контекстах, я-от:,

1. Там родилась, гарцювала Козацькая воля.

2. Оженись на вольній волі, На козацькій долі.

3. Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо.

4. Ледача воля одурила Маленьку душу.

Тут ми спостерігаємо добір епітетів позитивного зображення волі. Але поет дав зразок добору й епітетів негативного зображення такого поняття, як, наприклад, пан. Навколо слова пан 18 таких епітетів [14, 128]:

9

препоганий, усатий , товсти , багатий, пузатий, людоїд, злий, проклятий, заклятий, лукавий, годований кабан, ледащо, червоний, клятий, гульвіса, поганець, неситий, поганий. Ось як ці епітети виступають на контекстуальному фоні:

1. А все то прокляті паниЗ дівчатами такеє діють…2. Значить, панУ себе з причетом гуляють.Оцей годований кабан!Оце ледащо!3. З собаками та псарямиїде пан гульвіса4. Пани ж неситії, пузаті,На рай твій, Господи, плюють.

Різноманітними рисами описано землю. Навколо цього слова в'яжеться 21 епітет: чужа, шляхетськая, козацька, козача, чорна, сонна, убрана весною, чиста, широка, вольна, безконечна, зубожена, велика, праведна, ідольська, невольнича, обікрадена, окрадена, розтлінна , оновлена, осквернена.

Ось як яскраво зображують вони землю в контекстуальному оточенні:

1. …землю, убрану весною,Вранці зострічають.2. І сонце не гріло б смердячого гноюНа чистій, широкій, на вольній землі.3. І на оновленій земліБрага не буде, супостата…5. ... бо сонце станеІ осквернену землю спалить.

Еволюція Шевченкового епітета10

Привертає до себе увагу носить чітка еволюція Шевченкового епітета, зміни в його вживанні, що виявилось протягом творчої діяльності поета. Можна вказати, зокрема, хоч би на один процес — високу активізацію народних (фольклорних) епітетів на першому етапі творчості та спадання їх у подальшому. 3 другого боку, наростання таких епітетів, що виходили з поетичної сили Шевченкового генія. Взаємодіяння епітетів саме таких двох типів творить складну й містку епітетну систему, властиву творчій манері поета. Все це слід простежити й показати, виходячи із завдань вивчення складності художніх засобів Шевченкової мови [11].

М. Т. Рильський з приводу цього зауважив: «Говорячи про поезію Шевченка, треба раз у раз пам'ятати про його могутню творчу індивідуальність... Узявши хоч би епітетику Шевченка, ми бачимо, як від постійних народник (і літературно-романтичних) епітетів дедалі більше переходить Шевченко до епітетів своїх, власних, оригінальних, індивідуальних» [10, 176].

Якщо ми в такому плані розглянемо вживання епітетного слова чорнобривий, відразу ж помітимо певну тен-денцію в його розвитку. У поезіях Шевченка воно вживається 54 рази. Але вже до 1841 року це слово в основному вичерпує свої функції. Воно вжите протягом цього періоду 33 рази. В період 1841—1851 рр. його вжито 19 разів, а в період 1852— 1361 рр. — 2 рази. Отже, спадання активності цього епітетного слова незаперечне. Крім того, в одному лише творі «Катерина» воно відзначено в 13 випадках уживання, а в творі «Тополя» — у 8 випадках [14, 401]. Фольклорний характер цього епітетного слова не викликає сумніву, як видно й з таких фольклорних зразків [14]:

1. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє.2. Купи же я черевичкиСвоїй чорнобривці [14, 95]3. За одну Катерину,Гожу, милу чорнобриву [14, 12]4. Чом, чом чорнобров,Чом до мене не прийшов? [14, 67].

Природно також, що в пізніші роки це епітетне слово виступає лише у творах фольклорно-пісенного типу, як-от: «Якби мені черевички», «І багата я», «Породила мене мати», «Із-за гаю сонце сходить», «У перетику ходила», «Навгороді коло броду» та ін.

11

Аналогічно до цього функціонує епітетне слово злий. У поезіях воно відзначено в 52 випадках уживання. При цьому до 1847 року його вжито 35 раз, після того – 17 разів.

Інакше функціонує епітетне слово веселий. Воно відзначено в Шевченка в 79 випадках вживання. В поезіях до 1847 року вжито 17 раз, після того — 56 раз [16]. Отже, наростання активності його незаперечне. При цьому епітетне зна-чення цього слова індивідуальне шевченківське, як-от:

1. Потоптав веселі квіти,Побив… Поморозив...2. Веселий райПошли їй, господи, подай!3. ...і потечутьВеселі ріки, а озераКругом гаями поростуть,Веселим, птаством оживуть.4. І на своїм веселім поліУдвох собі пшеницю жнуть…5. Принаймні вкупі сумували,Згадавши той веселий край.

Наростають епітети влучні, яскраві, оригінальні:1. Світе вольний, несповитий!2. Встала й весна, чорну землюСонну розбудила.3. Що на панів, бачиш, сердитий,То все такеє і пишуПро їх собачії звичаї…4. І там степи, і тут степи,Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні,А там голубії,Зеленії, мережані

12

Нивами, ланами.Особливо зручно це показати на наростанні епітетів навколо одного слова. Так, наприклад, до слова море

Шевченко подав 12 епітетів. Але серед них лише перших 4 епітети мають загальнонародні, фольклорні ознаки (синє, широке, глибоке, безкрає). Всі інші – індивідуальні творення. Подаємо їх хронологічно, як вони зафіксовані з розвитком творчості поета: синє, широке, глибоке, безкрає, червоне, кроваве, миле, слав’янське, нове, вольне, огненне, нікчемне.

З контекстів ще краще виявляється характер епітета:

1. Неначе човен в синім морі,То виринав, то потопав.2. Дивлюся на море широке, глибоке,Поплив би на той бік – човна не дають.3. Перед ними море милеГомоноть і клекотить.4. Попливе на вольнім морі,На широких хвилях.

Такий же шлях розвитку показує і наростання епітетів навколо слова серце. Тут ми спостерігаємо особливо інтенсивний процес, бо всього Шевченко подав до нього аж 30 епітетів.

Ось як вони розташовані хронологічно: козацьке, дівоче, щире, коханеє, єдине, жіноче, серце матері, погане, гниле, трудне, боязливе, невкрите,розбите, поточене, старе, чисте, живе, одиноке, нелукаве, тихе, добреє, побитеє, замучене, болящеє, порване, людськеє, убоге, широкеє, праведне, голоднеє.

Особливості епітетів та їх генетична основа виявляються з таких поетичних контекстів:1. Там найдете щире серцеІ слово ласкаве…2. Розпанахають погане,Гниле серце, трудне,І вицідять сукровату…3. Не рветься, не плаче

13

Поточене старе серце.4. Що серце порване, побите…5. Маю серце широкеє –Ні з ким поділити!

Ще довго можна продовжувати аналізувати поезії нашого Кобзаря, не перестаючи захоплюватись красою мови, багатством неперевершених художніх засобів, зокрема епітетів.

ВИСНОВКИ

Досліджуючи мову Шевченкових творів, ми змогли відчути всю силу вжитих поетом епітетів.Аналіз зразків художньої мови Шевченка передбачає з»ясування питання, як вони творяться на основі простих

загальнонародних мовних засобів спілкування. Але ми не можемо обминути й другого питання – як великий майстер художнього слова сприяв своєю діяльністю могутньому процесові вироблення й утвердження норм нової української літературної мови.

Вивчаючи Шевченкову мовну практику, отримуємо дані для розв’язання важливих мовознавчих питань. Разом із тим нагромаджуємо факти для літературознавства, для вирішення основних питань творчості Шевченка. І якщо мова є матеріалом літературного слова, то аналогічно й мовознавчі дослідження в цій галузі стають досліджуваним матеріалом.

Епітет – стилістичний засіб, в основі якого лежить взаємозв’язок емоційного й логічного значення означуваного слова. Від звичайного означення (або ж обставини способу дії, коли йдеться про епітети, виражені прислівниками) епітет відрізняється переносним і, тим самим, експресивним значенням. Ми стаємо свідками подання демократичних думок Шевченка, які втілені в художні образи великої сили за допомогою епітетів.

Отже, геніальна майстерність Шевченка не обмежується проникненням до глибини суто народного. Неперевершена також індивідуальна творча наснага його поетичної форми. Про це свідчить розвиток шевченкового епітетного слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білодід І.К. Сучасна українська літературна мова. Стилістика. – К.: «Наукова думка», 1987. – 35с.14

2. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. – Х.: Державний університет ім. Горького, – 1963. –76с.

3. Веселовський А.Н. Историческая поэтика. – Л., – 1940. – 73с.

4. Дзеверін Н.А. Воспоминания о Тарасе Шевченко. – К.: «Дніпро», – 1988.– 83с.

5. Єрмоленко С.І. Фолькльор і літературна мова. К.: «Наукова думка», – 1987. – 112с.

6. Забужко Н.Я. "Не дуріте дітей ваших...", або як читати Шевченка // Українська мова і література в школі. –

1992. – №3-4. – с. 14-19.

7. Канівська О. Шевченкові уроки // Дивослово. – 2000. – №3. – с. 24-25.

8. Маланюк Є. Ранній Шевченко. Три літа. // Українська мова і література в школі. – 1993. – №3. – с. 5-19.

9. Правдюк О.А. Плавай, плавай, лебедонько. Народні пісні на слова Т.Шевченка. – К.: «Музична Україна», –

1989. – с.53

10. Рильський М. Т. Твори, т. 10. – К.: Дерлітвидапв, – 1962. – 191с.

11. Словник мови Шевченка. – У 2-х т. – К.: Інститут літератури, – 1978. – с. 17 – 25.

12. Слоньовська О.В. Уроки з української літератури. Нове прочитання. – К.: «Рідна мова», – 2000. – 339с.

13. Шевченко Т.Г. Усі твори в одному томі. – Ірпінь, Видавництво «Перун», 2006. – 824 с.

14. Шевченко Т.Г. Кобзар/Вступ. стаття О. Гончара. – К.: «Дніпро», 1986. – 542с.

15. Шевченко Т.Г. Твори в п’яти томах. – К.: «Дніпро», – 1984.

16. Б. Грінченко. Етнограф. Матеріалії, III. – К.: «Дніпро», – 1982. – 260с.

15