КАНА 06/13

тема номера:

www.svichado.com№6 червень-серпень 2013

c. 18-21c. 15-17 c. 22-23 Літо: з дітьми чи без? Відпочиваємо разом Збираємося в похід

З СІМ’ЄЮЧАСЧАС ВІДПОЧИВАТИ ВІДПОЧИВАТИ

фо

то:

Над

ія В

іхас

та

3ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013 КАНА

g`opnxrJln dn j`mh

Від імені редакції

Дорогі читачі, щиро мушу Вам написати – не пишеться мені... Запахло вже літом і марю я відпочинком... А тут, текст писати та й ще про... відпочинок, бо така ж тема цього номера. Однак надіюся, що так як мене надихну-ли матеріали теми номера та додали стимулу, щоб кра-

ще обдумати літній відпочинок моєї сім’ї, так надихнуть вони й Вас. Навіть якщо читатимете сторінки “Кани” в розпал сезо-ну, – ніколи не пізно вибратися з сім’єю хоч на півдня на природу.

У цьому літньому випуску запрошуємо Вас до відпочинку з сім’єю, тобто батьків з дітьми, незалежно від віку останніх. Прав-да, активне сімейне дозвілля ще не дуже популярне в нашій країні – про це кажуть герої наших інтерв’ю. Але водночас вони розпові-дають Вам про різні можливі й доступні кожному способи родин-ного відпочинку. Коли читаю про досвід такого “сімейного літа”, зразу хочеться пакувати наплічник і... Отож, запахло мені літом...

Я захоплююся такими подружжями як Вероніка та Віталій, які вважають, що подорожувати з маленькою дитиною можна куди завгодно. Мені подобається досвід родини Кравчишинів які, ма-ючи восьмеро дітей, вміють організувати прекрасний відпочинок в наметах на березі гірської річки. Але навіть якщо, з різних причин, не можна виїхати з міста – відпочивати треба, про що не забуває пані Марія, мама хворого на ДЦП Вадика. Мені це імпонує чи не найбільше – не нарікати, але бачити красу природи і можливості для відпочинку, навіть у малому...

Можна літом піти на прощу, можна навчитися писати ікони, можна поїхати закордон та написати пізніше про все пережите для “Кани”!

Відпочивайте і... де б Ви не відпочивали, пам’ятайте запакувати у валізу журнал “Кана”. До зустрічі у вересні!

Це журнал для ВАС і про ВАС!Запрошуємо до “КАНИ”!

P.S. Запрошуємо Вас взяти участь у нашому опитуванні (с. 65), яке допоможе нам, вже з осені, наповнювати “Кану”

найкращим вином!

4 КАНА ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2013

bId b`q dn m`q


Чекаємо на ВАШI листи!Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”.

Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008Електронна адреса: [email protected]

“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують по-дарунок – книжку “Мати здорову особистість” Валеріо Альбісетті.

ЗНАХОДИТИ ПАРОСТКИ ДОБРА

Травневий номер журналу я купила у час перед Великоднем. Була втомлена домаш-німи клопотами, працею на городі. Та коли

взяла його в руки, відчула тепло, радість та святко-вий настрій.

Оформлення, ілюстрації, назви публікацій обіця-ли підкріплення сил та нові думки для роботи душі і серця. І я не помилилась. Додали мені сили і впев-неності на дорозі життя думки про те, що не можна підпорядковувати все лише роботі, а має бути ще щось й особисте, духовне; що радість кожного дня криється у кожному дні і радіти треба просто тому, що ми створені для радості; що роль хрис-тиянина полягає в тому, щоб усюди відшукувати паростки добра і давати їм вирости. Тому щиро дякую всім, хто творить такий гарний і добрий журнал, хто сіє ті іскорки добра, які, без сумніву, розгораються у серці кожного читача. Сердечно бажаю всім щиро пережити радість Христового Воскресіння!

Наталя Гончарик, м. Дрогобич

ЧАС ВІДПОЧИНКУ ДЛЯ ДУШІ

З великим нетерпінням та передчуттям радос-ті очікую на кожен новий випуск журналу. Читання “Кани” – це мій час відпочинку для

душі. Завжди смакую текстами, з якоюсь особли-вою приємністю гортаю такі теплі сторінки... Часто, зворушена прочитаним, не стримую сліз. Важко виокремити найулюбленішу рубрику, бо всі вони по-своєму цікаві, корисні, пізнавальні та помічні.

Хочу поділитися також враженнями від трав-невої гостини у родини Ярослава та Ярини Рущи-шинів. Як і кожна сім’я, до якої “Кана” ходить у гості, вони – особливі. Так добре, що родини не бояться відкритися читачам, поділитися таким осо-бистим і важливим у родинному житті кожної з них. Читала слова п. Ярини Рущишин, дивувалася і чомусь раділа з того, якими подібними бувають ті чоловіки. Мій чоловік також багато працює, спон-танний та малоговіркий. Наша дитина часто запи-тує ввечері: “Коли вже прийде мій тато?” Мій чоловік теж каже, що не любить спілкуватися. А наші розмови з ним нагадують монолог. Говорю, як ви вже зрозуміли, я. Мушу все виговорити, про

все домовитися, все спланувати. На відпочинок на вихідні збираємося за годину до виїзду. Все підго-тувати і передбачити лежить на мені. Досі не можу звикнути до такого: “Їдемо вже!”... Такі ми в чомусь подібні у своїх щоденних клопотах з іншими роди-нами, але, звісно, всі ми – такі різні. Мій чоловік, на відміну від мене, не любить читати, але інколи пе-ред сном просить прочитати щось із “Кани”. Каже, що так ліпше засинає. Я починаю читати інтерв’ю, потім інше... але він не спить. Все уважно слухає. Потім навіть обговорюємо прочитане. Тому дякую “Кані” і за це! Бажаю, аби черговий вихід “Кани” ставав для кожної родини ще одним приводом для радості!

Надія Лепта, м. Львів

ВІДГУКИ З ФЕЙСБУКА

Хочу зізнатися – люблю “Кану”! І це не просто слова. Ви, дорогі друзі, через журнал роби-те моє життя кращим, сповненим тепла та

любові. Тож, хочу щиро подякувати за вашу працю і побажати вам, щоб Господь наповнив ваші серця ще більшою любов’ю, а ви ділилися нею з нами, читачами.

Прошу авторів “Кани” висвітлити на сторінках журналу тему страху, зокрема, страху в дітей. Як правильно боротися з цією проблемою? На жаль, люди часто вдаються до ворожіння і ще чогось іншого, йдуть усюди, тільки не до фахівців. Звичайно, що у такий спосіб проблема не зникає, а інколи ще й загострюється. З нетерпінням чекаю кожну “Кану”.

Оксана Стасів

Не просто читаю, а смакую кожну сторіночку... Людмила Онопрієнко


r mnlepI

fhŠŠ“ 0epjbh

6

Šel` mnlep` 12

k~dhm` 28

ondprff“ 34

38

40

50jrk|Šrp`

qPl’“

РОКСОЛЯНА ТА ГРИЦЬ КОЗІЇ ЩО НАС ОБ’ЄДНУЄ? ЦЕ ЕМАЛІ. У нас – спільна ро-бота. Діти теж творять, у кожної – свій почерк. ДІТЕЙ НЕ ТРЕБА ОСОБЛИВО ВЧИТИ ЖИТИ. Ти їх ведеш! Тож, себе необхідно виховувати. А вони собі за нами йдуть. НАШІ ДІТИ НАС “ПРОДОВЖУЮТЬ”.

ЧАС ВІДПОЧИВАТИ З СІМ’ЄЮ Як відпочиває ваша сім’я влітку? МОЖЛИВО, ВИ ЇДЕТЕ КУДИСЬ ДО МОРЯ

ЧИ МАНДРУЄТЕ В ГОРИ КАРПАТИ? Або ж залишаєтеся вдома, бо дитина ще надто маленька? ЩОРОКУ ВИНИ-КАЄ ЗАПИТАННЯ, ЯК ОРГАНІЗУ-ВАТИ СІМЕЙНИЙ ВІДПОЧИНОК? Чи завжди відпочивати разом із дітьми чи поїхати у подорож лише з чоловіком або дружиною?

ЖИТТЯ ПОВНЕ СЮРПРИЗІВ Канадієць Джо Востерманс при-їжджає в Україну проводити ре-колекції для всіх, хто має стосунок до осіб з особливими потребами. СВОГО ЧАСУ ВІН ПРИЄДНАВСЯ ДО КАНАДСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ “ЛЯРШ-ДЕЙБРЕЙК”, ЯКА ПРА-ЦЮЄ З ОСОБАМИ З НЕПОВ-НОСПРАВНІСТЮ. Молодим Джо вирішив, що житиме з ними в од-ному будиночку та віддаватиме їм усього себе...

МИ НЕ ТЕЛЕПАТИСКАЖІТЬ, ВИ ВМІЄТЕ ЧИТАТИ ДУМКИ? А ваш чоловік чи дру-жина? Якщо ні, то, можливо, вам знайома проблема, від якої по-терпає не одне подружжя – ЯК ДОСЯГТИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ Й ЗЛАГОДИ В СІМ’Ї, коли кожен із подругів вважає, що інший по-винен розуміти його без слів.

БАТЬКИ В “ЦЕЙТНОТІ” СКІЛЬКИ ЧАСУ Я ПОВИНЕН ПРИ-ДІЛЯТИ СВОЇЙ ДИТИНІ, АБИ ВОНА ПОЧУВАЛАСЯ ЩАСЛИ-ВОЮ? Чи можливо досягти ба-лансу між часом, призначеним для справ та особистих інтересів, та часом, який я проводжу з дітьми?

ШКОЛА ІКОНОПИСАННЯ Написати ікону може кожен. При-наймні спробувати. В ІКОНОПИС-НІЙ ШКОЛІ УКРАЇНСЬКОГО СЕ-РЕДНЬОВІЧНОГО МАЛЯРСТВА “РАДРУЖ” ВЧАТЬ ПИСАТИ ІКОНИ ДАВНЬОЮ ТЕХНІКОЮ ЯЄЧНОЇ ТЕМПЕРИ. Для студентів, які рані-ше малювали аквареллю, акрилом чи іншими фарбами, ця техніка – переломна.

КВІТКА УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІКвітка Цісик – дочка українсь-ких емігрантів у США, талановита скрипалька і, насамперед, – відома американська співачка українсь-кого походження, як люблять називати її сьогодні в ЗМІ. А ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО У ЛЬВОВІ ІСНУЄ ЄДИНИЙ У СВІТІ МУЗЕЙ КВІТКИ ЦІСИК?

dn pndhmh m` cnqŠhmr


×ÀÑ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ Ç Ñ²Ì’ªÞŠel` mnlep`

Як відпочиває ваша сім’я влітку? Можливо, ви їдете кудись до моря чи мандруєте в гори Карпати? Або ж залишаєтеся вдома, бо дитина ще надто маленька? Батьки, які поділилися з “Каною” своїми розповідями про сімейний відпочинок, не бояться подорожувати з дітьми. Вони наважуються долати далекі й не дуже відстані, вчать-ся разом відпочивати в різних умовах, цінують той час, проведений разом, і за-певняють, що такий відпочинок приносить усім надзвичайні враження.

Отець Тарас Фітьо, голо-ва Комісії у справах родини Львівської Архиєпархії УГКЦ, батько трьох дітей:

– Уже кілька років поспіль у травні ми організовуємо автомо-більну прощу родин до Зарвани-ці. На неї зголошуються сім’ї, які мають свої автомобілі, і ті, які не мають. Останні просто підсідають до когось.

Їдемо автівками, бо якщо хтось має малих дітей, то так подоро-жувати простіше. Ми виїжджаємо вранці. Прибуваємо туди в обід,

маємо спільну Літургію, обідаємо, йдемо на Хресну дорогу, трохи від-почиваємо і повертаємося додому того ж дня. Долучитися до прощі можуть усі охочі. Оголошуємо про захід на сайті Львівської Архиє-пархії УГКЦ.

Також організовуємо тради-ційний літній сімейний відпо-чинок. Зазвичай їздимо сім’ями в Яремче, а цього року плануємо поїхати в Гошів. Це не реколекції, це просто відпочинок без якоїсь спеціальної програми. Маємо спільну Літургію. У середньому їде 30 – 40 пар. Ви уявляєте? Це цілий табір. В основному зголошуються ті сім’ї, які належать до Руху хрис-тиянських родин, яким опікується Комісія. А також усі, хто бажає.

В обох випадках багато под-ружніх пар їдуть разом із дітьми, що дуже важливо. Бо це сім’я. Її не можна розділяти. Щодня че-рез роботу та інші справи батьки проводять із дітьми мало часу. А літо – прекрасна нагода побути з ними тет-а-тет, пережити разом якісь труднощі. Наприклад, під час автопрощі поламалося коле-

со – тоді разом його ремонтуємо. Подорож – це завжди певна не-безпека і більше уповання на Бога.

Не всі батьки долають страх перед подорожами з дітьми. Бо-яться, як малеча себе вестиме, пе-реживають, щоб їм було комфор-тно. Я зустрічав багато сімей, що і хотіли б поїхати будь-куди, але з дітьми трохи страшнувато, особливо з малими. Та я пере-конаний, що їхати всією сім’єю комфортніше, ніж самому. Дитина не обмежує світ. Вона навпаки – його розкриває.

Ми з дружиною та трьома дітьми об’їхали “півсвіту”. Дуже любимо подорожувати. Найбіль-ша відстань, яку подолали разом, – понад тисячу кілометрів. Їздили в Хорватію. Тоді дружина була на сьомому місяці вагітності. Попе-редньо знайшла в тій місцевості, де ми відпочивали, лікарню, де приймають пологи. Але все ми-нуло доволі спокійно, комфортно. Народила вже вдома.

Під час подорожей виникають різні труднощі, але більше є радос-ті від проведеного часу разом.

Підготували: Іванка Рудакевич, Оксана Антонів


×ÀÑ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ Ç Ñ²Ì’ªÞ

ВМІТИ РОЗПОДІЛИТИ ЧАСІ чоловік, і дружина повинні вміти виділяти

окремо час для себе, один для одного, для дітей і для всієї сім’ї загалом. Пригадаймо, скільки часу на день, за статистикою, батьки приділяють дітям – 10 – 15 хвилин, максимум – півгодини. Отже, звісно, що спільний сімейний відпочинок потрібен. Тоді батьки мають можливість хоча б два тижні побути разом із дітьми. І впродовж цього часу дитина мусить відчу-вати, що тато з мамою є тільки для неї. Вік дитини не має значення. Адже й старша дитина потребує сісти з мамою чи татом і спокійно про щось поговорити, не дивлячись на годинник, не думаючи про те, що вже треба лягати спати чи татові з мамою – бігти на робо-ту. Думаю, що два тижні на рік лише для дітей може виділити кожна сім’я. До того ж, і в робочий період є вихідні, які батьки можуть присвятити дітям.

Коли ви їдете на відпочинок, важливо вимкнути телефон, комп’ютер, інтернет. Щоб цей час мож-на було приділити дітям та чоловікові чи дружині. Я спостерігаю ситуацію, коли діти, приїхавши з бать-ками на море, сидять у комп’ютерних клубах, бав-ляться на телефонах, тобто не відпочивають. Але в дитини не можна просто забрати забавку, їй треба запропонувати щось натомість: поплавати, зробити зарядку, піти в ліс по дрова, побавитися в якусь гру. Є багато спортивних та інтерактивних ігор, в які мож-на бавитися з дітьми на свіжому повітрі. ф

ото

: з а

рхі

ву с

ім’ї

Кова

ленк

ів, О

льга

Тар

асо

вич

КОЛИ ВІДПОЧВАЄТЕ, ВАЖЛИВО ВИМКНУТИ ТЕЛЕФОН, КОМП’ЮТЕР, ІНТЕРНЕТ. ЩОБ ЦЕЙ ЧАС ПРИДІЛИТИ ДІТЯМ ТА ЧОЛОВІКОВІ ЧИ ДРУЖИНІ

Автор: Мар’яна Нартікова, лікар-психотерапевт, дитячий психіатр

Щороку виникає запитання, як організувати сімейний відпочинок влітку? Чи завжди відпочивати разом із дітьми чи поїхати у подорож лише з чоловіком або дружиною? Пропоную декілька порад, які мо-жуть бути для вас корисними.

Другу частину відпустки подружжя може цілком відпочити разом, а діткам організувати якийсь інший відпочинок. Адже чоловік і дружина також потребу-ють побути один з одним, тому що так само, як і для дітей, серед робочого тижня не мають багато часу одне для одного. І коли настає черговий кризовий пе-ріод, таке подружжя може його не витримати, тому що люди одне про одного мало знають. І це можливо – виділити два тижні, щоб більше пізнати свого чо-ловіка чи свою дружину. Ніхто не казав, що медовий місяць має тривати лише після весілля. Спільний від-починок для подружжя – це можливість відновити навіть свої інтимні стосунки. Втім, і під час робочого періоду треба виділяти час для того, щоб побути тіль-ки з чоловіком чи дружиною.

ПЛАНУВАННЯ АБО СІМЕЙНА РАДАНе обов’язково мати багато грошей, щоб відпочи-

ти сім’єю. Тут уже радше питання батьківської креа-тивності. Це може бути навіть відпочинок у наметах


fhŠŠ“ 0epjbh

Автор: Іванка Рудакевич

Написати ікону може кожен. Принаймні спробувати. Такий висновок зробила після дня, проведеного зі студентами Іконописної школи українського середньовічного малярства “Радруж”, що діє у Львові при Українському католицькому університеті. Коли йшла до них на заняття, дуже хвилювалася. Що, як зустріну там мовчазних, занурених у роботі іконописців? Як із ними розмовляти? Але коли зайшла в першу аудиторію, побачила десяток усміхнених облич. Мені запропонували чай і... поча-ли пояснювати, що означає “писати ікону”.

“Я абсолютно нічого не знав про ікону. Але від-чував, що це щось таке...

більше, ніж просто малюнок. І коли у церкві побачив оголошення про іконописну школу, надумав зай-ти і подивитися. Тут був конкурс. На навчання набирали десять чо-ловік. А я кажу, що хай собі наби-рають, а я, як не візьмуть, все одно прийду послухати. Та мене взяли.

І так втягнувся, що не можуть звід-си вигнати”.

Так пан Олег, підприємець, який “сягнув” 50-літнього віку, сміючись, пригадує свій прихід до іконописної школи. Поки розмо-вляю з ним, поправляє лик святої Софії. У школі він обрав програму, яка передбачає навчання щосу-боти протягом трьох років. Каже, що спочатку не уявляв, як зі свого

життя викреслить один вихідний. Але уже настільки звик, що те-пер не уявляє суботи без школи. Зізнається, що до приходу сюди не малював та й узагалі “був такий не дуже релігійний”. Але під час пра-ці над роботами багато читав про ікону, вивчав богослов’я. І це його внутрішньо змінило.

Соломія Тимо, керівник школи, каже, що навчитися писати ікону


²ÊÎÍÎÏÈÑÍÀ ØÊÎËÀ “ÐÀÄÐÓÆ”

фо

то: з

ар

хіву

іко

нопи

сно

ї шко

ли

може кожен. Виявляється, навіть легше навчати тих, хто не вміє ма-лювати. Але наголошує на тому, що у школі не покажуть, як писа-ти ікону на свій манер. Спочатку треба наслідувати пропоновані зразки, вчитися іконного письма, як вчать малих дітей каліграфії, і вже потім вкладати в працю свою індивідуальність. Як каже пані Со-ломія: “Талант – це 99% праці”.

Втім, було б надто просто, якщо б у школі вчили лише “каліграфії”. Дуже важливою складовою нав-чання тут є теоретичні курси з бо-гослов’я та іконографії. Без них – ніяк.

“Люди мусять розуміти, – ак-центує пані Соломія, – що вони малюють, яка є ідея ікони, чому саме такі кольори... Бо ікона – це проповідь у фарбах”.

Ідея заснувати іконописну шко-лу виросла з діяльності членів гур-тка св. Луки (розвивався у студент-ському колі УКУ), які пізнавали іконопис та сакральне мистецтво лише теоретично. 2005-го року Маркіян Філевич (тоді викладач основ іконознавства в УКУ) та Бо-жена Пеленська (на той час закін-чила Інститут менеджменту у тому ж університеті) організували пер-шу двотижневу літню іконопис-ну школу. Її учасників навчали не лише теорії, а й практики. Спону-кала організаторів до такого кро-ку відносна закритість більшості іконописних майстерень. Школа ж мала відкрити містичний світ іко-ни для кожного, кому він цікавий. Тоді, вперше, прийшло більше 40-ка людей, серед яких були не лише художники. Нічого подібно-го у Львові до того не було.

З часом кількість охочих спро-бувати себе в іконописанні зрос-тала. Тож, у школі, крім літнього курсу, започаткували сертифікат-ну програму, яка триває протягом трьох років, по суботах. Також від-крили стаціонарну програму, сту-денти якої мають пари щодня.

На разі знайомлюся з тими, хто приходить на навчання щосубо-

ти. Несподівано зауважую серед студентів свою знайому, Марту, яка зовсім недавно закінчила істо-ричний факультет УКУ, а сьогодні працює у навчальній студії “До-мівка знань”. У школі вона – тільки перший рік, але дуже захоплена.

“Я цілий тиждень на роботі і хоч приходжу сюди в суботу дуже втомлена, але тут відпочиваю. Вчуся з дуже класними людьми”, – розказує Марта.

Під час розмови зі студента-ми дізнаюся про ще одну, дуже важливу особливість школи. Тут викладачі та студенти пишуть та досліджують лише західноук-раїнські ікони XIV – XVI ст.

“Пересічний західний украї-нець, а я мовчу про жителів цен-тральної і східної частин країни, часто навіть не знає про існування такого типу ікони. Феномен іко-ни візуально пов’язує з візантій-

ськими, грецькими, а найчастіше – російськими роботами”, – пояс-нює Соломія Тимо.

У чому ж унікальність? Мені пояснюють, що в основі західноук-раїнської ікони XIV – XVI ст. – тра-диція візантійського сакрального мистецтва. Але у зображеннях во-на “перетравлена” по-місцевому. У них відчутний вплив українсько-го народного мистецтва. Ці ікони дуже барвисті, мають схожі між собою пропорції, а також насичені високим богослов’ям. Їх писали майстри професійного рівня, що гуртувалися навколо тих право-славних єпархій, які належали до Київської митрополії, хоча на той час були розташовані на території Речі Посполитої. Тепер більшість із них є у межах сучасної України, Білорусі та Східної Польщі. У май-стерності митці не поступалися іконописцям грецьких та російсь-ких шкіл.

Найбільша колекція цих робіт міститься в Національному му-зеї у Львові ім. А. Шептицького. Їх тут – понад чотири тисячі. Вони зібрані з теперішнього Турківсько-го, Самбірського, Дрогобицького, Яворівського районів та з околиць Перемишля, Ярослава і Холма (су-

НАВЧИТИСЯ ПИСАТИ ІКОНУ МОЖЕ КОЖЕН. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, НАВІТЬ ЛЕГШЕ НАВЧАТИ ТИХ, ХТО НЕ ВМІЄ МАЛЮВАТИ

Викладачів не відрізниш від студентів – настільки вони захоплені роботою


jrk|Šrp` ÌÓÇÈÊÀ

го продюсера, який випадково по-чув Квітчин спів, слухаючи касету у таксі, і відтоді вкладає всі свої сили у популяризацію творчості співачки. Поруч з ним – Олек-сандр Горностай, генеральний директор Національного оркестру України, який свого часу записав із Квіткою інтерв’ю. На іншому фото – Ніна Матвієнко. Два роки тому вона приїхала на відкриття музею. Тоді пані Маргарита, вчитель анг-лійської мови, просто попросила її про перший автограф для му-

зею. І так із часом учителька поча-ла опікуватися цим приміщенням. Каже, що це випадковість, хоч до-дає: “Все вирішується на небесах”. Ми повертаємося у середину.

Цей музей унікальний хоча б тим, що це – єдиний у світі музей Квітки Цісик. І розташований він, до слова, на одноіменній вулиці,

якої “ґуґл мепс” ще не знає. Коли Ед Ракович, чоловік Квітки, дізнав-ся про таку ініціативу, то передав сюди деякі особисті речі співачки. Очима я вже шукаю ці речі, а пані Маргарита розповідає мені про сім’ю Квітки: про батьків, які під час окупації Галичини радянськи-ми військами виїхали в Німеччи-ну, а потім – у Штати. Показує на фотографіях, хто є хто. “Ось тут, бачите, Квітка маленька сидить на колінах у її бабці, Софії Нагірної. Їй два рочки. А тут – її мама і тато”, – звертає увагу пані куратор. На цьо-му фото – близько десяти людей. На інших – теж чимало. Очевид-но, вони виїхали цілою родиною... І, можливо, це їх рятувало, бо під-тримували один одного. На фото вони усміхаються. А особливо Квітка. Її не можна не зауважити.

Дивуюся, як їй вдалося, гру-бо кажучи, “пробитися в люди” у Штатах? “Звичайно, що це було важко, – спокійно відповідає кура-тор. – Вона грала на скрипці, мала гарний голос. Але коли дівчині було 18 років, помер її тато. Ро-зумієте? Тому вона вже не могла думати про власну кар’єру. Може

ТРЕБА БУЛО ДОПОМАГАТИ СІМ’Ї. І ВОНА ПОЧАЛА ОЗВУЧУВАТИ РЕКЛАМНІ РОЛИКИ

Автор: Марта Дзвонарська

До мене підбігає світловолоса пані, похапцем відчиняє двері до музею Квітки Цісик, вмикає CD зі записами пісень Квітки, запрошує зайти. І я за-ходжу, але вже не просто в музей, а радше в якусь окрему країну. Для тих, хто ще не знає: Квітка Цісик – дочка українських емігрантів у США, талановита скрипалька і, насамперед, – відома американська співачка українського походження, як люблять на-зивати її сьогодні в ЗМІ.

Хоч оте “відома американсь-ка” мене завжди зачіпає. Бо коли слухаю українські піс-

ні в її виконанні, то не відчуваю у ній ні краплі американськості. Напевно, в цьому мене підтрима-ла б і світловолоса пані, яка щойно відчинила переді мною двері. Це Маргарита Савченко, куратор му-зею Квітки Цісик, що в приміщенні львівської середньої школи № 54. Цей музей створив Роман Грице-вич, засновник громадської ор-ганізації “Незабутня Квітка”.

Ми вийшли з пані Маргаритою на шкільний коридор, щоб поди-витися на фотовиставку, присвя-чену 60-ій річниці з дня народжен-ня співачки. Я розглядаю фото, а екскурсовод детально розпові-дає мені про кожне з них, наче вони – з її особистого альбому. На кількох світлинах впізнаю Олек-сандра Гутмахера, американсько-

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ

Число 6 (9) 2013

Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р.

Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Ірина Кондратюк, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).

Обкладинка: Олег Бабенчук (фото)

Графічний проект журналу: Олеся Оринчин

© Кана, 2013Надіслані матеріали не рецензу-ються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.При передруку матеріалів посилан-ня на журнал “Кана” обов’язкове.Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а

Адреса редакції:Видавництво “Свічадо”,журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22,м. Львів, 79008Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44е-mail: [email protected]: www.svichado.comДля листів:“Кана”,а/с 808, м. Львів, 79008

www.facebook.com/zhurnal.Kana

www.vk.com/id189841608

Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”

КАНА 06/13

Documents