Зима, що нас змінила

Побиті під час розгону Євромайдану

студенти. Ніч 29 на 30 листопада 2013 року

В Україні -

маштабна «Революція Гідності»

Хроніка подій. Перші «щити»

Зима така тринадцята, з колючими морозами,Та ти на це, мій Ангеле, сьогодні не зважай, -Бо десь за перелазами, бо десь за перелогамиВ свою щорічну подорож рушає Миколай.Як солодко чекається гостинців під подушкою,Але у час святковості назавжди ти затям, -Щоб не прийшов поганий той Антипко із тітушками, -Потрібно бути чемними і чесними всім нам.І байдуже, що тато твій з колючою щетиною,Що пахне незвичайно так він димом барикад, -Бо стоїмо ми з хлопцями, що стали побратимами,І знаємо - не ступимо ні кроку вже назад!Цілую твоє фото я губами перестиглими,Всміхаєшся до мене ти у вранішній імлі, -Ще свого Миколая ми разом зустріти втигнемоНа кращій, на оновленій і звільненій землі!

Тато Олег, 14.12.2013, Київ, Майдан(Олег Вітвіцький. м. Тернопіль)

Сину на Миколая. Лист

Протистояння

на

Грушевського

В «хід» пішла розібрана бруківка

…. також запалювальні суміші

Проти активістів на Грушевського

задіяли водомет, незважаючи на мороз

«Беркут», і військові ВВ отримали наказ стріляти гумовими кулями. Цілились в очі. Багато травмованих. Також «пустили» сльозогінний газ, кидали світло-шумові гранати. А невдовзі…. в хід пішли бойові патрони.

… а невдовзі і бойовими

22 січня 2014 року: перші загиблі: Михайло Жизневський і Сергій Нагонян.Україна оплакує героїв.

В нашій бібліотеці в цей день проходив урок історії до Дня Соборності України. В 10-й години прийшли учні в бібліотеку. А в в 9.30 почалися розтріли на Майдані. Урок почали молитвою за упокій загиблих героїв.

Розповідь

очевидця

« Кожного дня, в обідню перерву, навідувався на Майдан Незалежності, щоб підтримувати мітингувальників. Бачу намет з написом УНА_УНСО. Підходжу, виходить хлопець. Дуже гарний. Про себе я сказав: «як Орел». Вже на другий день дізнався його

прізвище, і разом зі мною вся країна: Михайло Жизневський. Тому - що його вбили. Застрілив снайпер- «беркутівець».

«Пливе кача по Тисині», це була його улюблена пісня. Можливо він і не знав, що пісня ця є народна лемківська, адже був він родом з Білорусі. Опісля, вона стала народним гімном «Революції гідності».

Вірш написала “бандерівка” з Португалії. Українська поетеса Оксана Максимишин-Корабель, яка нині живе у Португалії, не змогла стримати біль від подій у рідній їйУкраїні, і він вилився у сотні рядків. Вірш «Мамо, не плач, я повернусь весною» писала і думала, що буду мати інфаркт, так переболіла тими словами. Давно, як я була ще студенткою, мене просто з пар забрала швидка допомога, вже готувалидо складної операції, а я не знала, як мала повідомити маму, мобільників тоді ще не було. Мама в той час сиділа біля вікна і вишивала, аж якась маленька пташка так почала битись до шибки, крилами, дзьобиком. І мама інтуїтивно відчула, щоя її кличу… Ось і в цьому вірші написала: Мамо, не плач, я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою. Я вірю, що Бог відпускає душі на землю і вони прилітають пташками.

“Мамо, не плач. Я повернусь весною”

Оксана Максимишин-Корабель

Мамо, не плач, я повернусь весною( присвячую матерям загиблих героїв)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.У шибку пташинкою вдарюсь твою.Прийду на світанні в садок із росою,А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,Що слово бабуню вже не буде твоїм.Прийду і попрошуся в сон твій тихенькоРозкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співаєI рана смертельна уже не болить.Ти знаєш, матусю, й тут сумно буваєДуша за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустинуЗа те, що віднині будеш сама.Тебе я любив. I любив УкраїнуВона, як і ти, була в мене одна.Оксана Максимишин-Корабель12 лютого 2014р

Розповідь очевидця

«Йду зранку на роботу. Зупиняє мене одна бабуся, така, як кажуть «кульбабка».- Подскажите мне пожалуйста, где находится Михайловский Собор.- Так, звичайно.- Я из Чернигова приехала. Мне нужно к раненым. Я им фрукточков привезла»

Майже євангельська історія:

Куди класти?

Після початку нового етапупротистояння Громадський сектор розгорнув рятувальне містечко на Михайлівському: шпиталь, пункт поселення, інформаційний центр, кухню. Останню дуже швидкобуквально забили харчами. Несли домашню їжу, продукти з супермаркетів, привозили страви з шикарних ресторанів. Але найціннішу жертву принесла старенька бабця. "Куди класти?"-запитала старенька простягаючидва плавлених сирка та банку шпротів. Сказати їй: "не треба" не посмів ніхто.

Розстріл на Інститутській. 18-20 лютого 2014

року. Дерев'яні щити проти снайперських

гвинтівок

В беззахисних людей стріляли тільки в голову, шию і серце. Тим самим майже не давали шансу на порятунок.

Лучник з крилами янгола

20 лютого Орест Каракевич з Дрогобича зустрів свій 22 день народження не в затишній кав’ярні з друзями, а з побратимами на Інститутський. Було багатокрові, криків про допомогу, снайпери стріляли на ураження, цілилися в очі… Орест разом з іншими Янголами Інститутської кинувся на передову – забирав поранених та виносив вбитих. Не мав ні бронежилета, ні навіть щита. Вижив. Цебув не просто протест. Це була війна, про яку ніхто не попереджав. Це історіяОреста – безстрашного лучника Майдану. http://galinfo.com.ua/news/160224.html

Сьогодні Орест Каракевич – боєць добровільного батальйону

«Айдар»

Андрій Юркевич. Витягнув на собі багатьох поранених. Бог тоді, на Майдані, зберіг йому самому життя. Тернополянин з "Айдару", позивний "Грізлі", який декілька місяців на Сході захищав Україну, загинув увечері 5 вересня, 2014 року неподалік села Весела Гора на Луганщині.

Світла пам’ять Героям

України, полеглим за волю

України

Загони спецпідрозділу діяли як каральні органи, вони спровокувалиатмосферу страху, показали людям, що вони не захищені.

Коли здавалося, ще мить і буде зачищення Майдану, на допомогу приїхали львівський автобус з чоловіками і з гаслом «пробачте брати, що спізнилися» -

кинулися допомагати втримати барикади. Назавтра приїхали тернопільці. Майдан розігнати не вдалося.

Штурм Майдану https://www.youtube.com/watch?v=HRu3LXOV8rs

Герої не вмирають

Тернопільська

область

Герої не вмирають

Пам'ятник Герою Небесної Сотні

Олександру Капіносу. Тернопільщина

Орден Героїв Небесної Сотні

Орден – це мала часточка

народної подяки усім

майданівцям – борцям за

свободу та незалежність

України

Львівянин Тарас Возняк та КонстантинКовалишин створили орден Героїв Небесної Сотні.

Найперше його вручили нашим співвітчизникам, які у драматичні дні, ночі, тижні й місяці Революції гідності обстоювали на столичному Майдані право українського народу мати незалежну державу.

Екскіз нагороди було визнано найкращим із 17 конкурсних проектів, які подали 16 учасників –художники з різних областей України.

У мініатюрній нагороді

дизайну вміло поєднано

глибокий зміст ідеї і традиції з

вимогами фалеристики та

геральдики.

Орден виготовлено зі срібла і формі рівностороннього зреста. У центрі відзнаки - воїн в обладунках зі щитом та мечем. На традиційний пропам'ятний ветеранський хрест (традиція Західної України) не випадково накладено символ Центральної (Великої) України – фігуру Архістратига/ Архангела Михаїла, яка символізує воїна Небесної Сотні та Україну. Майдан відбувався під омофором АрхістратигаМихаїла, у Михайлівському монастирі знайшли прихисток майданівці після побоїща.

Фігура Архістратига Михаїла, Ангела-Воїна, Ангела-Охоронця традиційно використовували в українській фалеристиці.Герої Небесної Сотні, які відійшли у вічність, потребують захисту Ангела- Охоронця.

Фігура Архістратига Михаїла – це узагальнений образ майданівця.

Щит стилізовано під саморобні щити майданівців, лати –під саморобні бронежилети, шолом – під каски.

Орден – це мала часточка подяки усім майданівцям –борцям за свободу та незалежність України

Дякую за увагу.

Підготувала

Надія Качуровська.

Тернопільська міська ЦБС