УДК 37.016+811.161УДК 37.016+811.161.2 ББК 74.26+81.2УКР К78 Рецензенти:...

УДК 37.016+811.161.2

ББК 74.26+81.2УКР

К78

Р е ц е н з е н т и :

Омельчук С. А., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри мовної освіти Херсонського державного університету доцент кафедри теорії і методики викладання гуманітарних дисциплін Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти

педагогічних кадрів.

Терещенко В. М., кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови

Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Федоренко В. Л., головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти

Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Кращі позакласні заходи. Учитель року. Вип. 1 / Уклад.

К78 Є. І. Науменко, О. М. Чхайло. — X.: Вид. група «Основа»,

2008. — 138, [6] с. — (Б-ка журн. «Вивчаємо українську мо

ву та літературу»; Вип. 5 (54)).

ISBN 978-966-333-777-7.

У посібнику вмішено окремі цикли уроків, розроблені кращими вчителя

ми української мови та літератури з різних регіонів України для 5-11 класів.

Подані конспекти уроків репрезентують інтерактивні технології та нестан

дартні прийоми, методику особистісно зорієнтованого навчання, формуван

ня комунікативної компетенції учнів, механізми реалізації змістової, лінгвіс

тичної та діяльнісної ліній.

Для вчителів української мови та літератури, керівників методичних об'єд

нань, студентів вищих навчальних закладів.

УДК 37.016+811.161.2

ББК 74.26+81.2УКР

ISBN 978-966-333-777-7 © Науменко Є. І., Чхайло О. М, укладання, 2008

© Тов «Видавнича група "Основа"», 2008

ЗМІСТ

5 клас

Ліпіна І. В.

Свято «Найсвятіше слово — мама» 5

Береш О. І.

Батьківські збори 12

Панчук О. А.

Сценарій «Подорож у Країну прав дитини» 18

6 клас

Кущенко С. В.

Готуємося до Великодня 27


Родинне свято-конкурс «Буду я навчатись мови

золотої...» 42

7 клас

Москаленко О. А.

Сценарій літературного анонсу 47

Ралькіна С. М.

Засідання круглого столу з теми «Стан розвитку

і функціонування української мови в державі» 51

Овсейчук В. А.

Усний журнал «Стежками української культури в Ялті» 54

8 клас

Гушинець О. 3.

Інтелектуальна гра «Древнє місто моє» 58

Кожуленко О. Б.

Зустріч з буковинським письменником І. П. Фостієм 61

Лазоряк Г. Я.

Літературна вітальня «Да святиться навіки Франко!» 65

9 клас

Міхальцова Т. В.

Свято рідної мови «Мова рідна, слово рідне» 70

Кращі позакласні заходи. Учитель року

батьками та дітьми» 74

Кожуленко О. Б.

Усний журнал «Таланти твої, Буковино!» 76

10 клас

Лазоряк Г. Я.

Свято «Кохання — то пречистий скарб душі 84

Береш О. І.

Літературний вечір, присвячений дню народження

І. Я. Франка 96

11 клас


Усний журнал «Минуле стукає в наші серця» 115

Москаленко О. А.

Інтимна лірика у творчості поетів-шістдесятників 129

Відомості про авторів 137

5 КЛАС І . В. Л і п і н а

СВЯТО «НАЙСВЯТІШЕ СЛОВО - МАМА»

Мета: донести до душі дітей високе розуміння обов'язку перед

, найдорожчою людиною — матір 'ю; розвивати творчі та

пізнавальні здібності, духовно-моральні якості особис

тості, удосконалювати вміння зв 'язного мовлення; ви

ховувати любов до матері, рідної землі, України, пісні.

Обладнання: плакати, магнітофонний запис пісень, ікона Божої Ма

тері, мультимедійна система, малюнки учнів.

Використовувані форми: бесіда, діалог, монолог, інсценізація.

Цілуймо руки наших матерів, Натруджені й ласкаві рідні руки.

З журналу

ХІД ЗАХОДУ

I . О р г а н і з а ц і й н и й е т а п

I I . П о в і д о м л е н н я т е м и , м е т и т а е п і г р а ф у з а н я т т я

I I I . О с н о в н а ч а с т и н а

1. Слово вчителя

— По-літньому теплими, ласкавими днями прийшов до нас тра

вень. Завітав до кожної оселі, зігрів усе своєю лагідністю й приніс

нам чарівне свято — свято Матері!

— Діти, які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово «мама»?

(Використовується метод «Ґронування».)

Працьовиті руки

— Діти, а чому саме в травні ми відзначаємо це свято?

Ралькіна С. М.

Дискусія на тему «Чи можна уникнути конфлікту між

6 Кращі позакласні заходи. Учитель року

Слово дослідникам 1-й у ч ен ь . День Матері відзначається в травні, бо це місяць Пре

чистої Діви Марії, яка благословила в Хресну путь свого сина — Спа

сителя людства. У травні, коли природа-мати виряджає свою доню-зем-

лю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості,

люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають

День матері.

2 -й у ч ен ь . Уперше організувала День матері американка із Філа

дельфії Анна Держвіс у 1910 р. Серед української громади День мате

рі вперше провів Союз української Канади в 1928р. Наступного року

це свято відзначалося вже у Львові.

У час національного та духовного відродження ми знову повер

таємося до свят, які шанували наші дідусі та бабусі. З них черпаємо

скарби народної мудрості, наснагу, сподівання на кращу долю рідного

народу. З 1990 р. це свято повернулося на землю України.

3-й у ч ен ь . А мені казала бабуся, що кожна людина має три ма

тері: матір, яка народила, матір-землю — рідну Батьківщину й Ма

тір Божу.

У ч и т е л ь Є у кожної дитини Матінка єдина — Та, шо любить нас і дбає, Розуму навчає.

Є у кожної дитини, Навіть сиротини, Наша мати солов'їна — Рідна Україна.

І у кожному серденьку Є і буде жити Божа Мати — наша ненька, Мати всього світу.

— Мати! Чи є на світі слово, прекрасніше й ніжніше! У матері до

брі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — у ньому ні

коли не гасне любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скіль

ки б не було тобі років, п 'ять чи п 'ятнадцять — тобі завжди потрібна

мати, її ласка, її погляд. •

У ч е н и ц я Матусю, дай ручки твої поцілую, За шию тебе обійму, і шічку погладжу. Ти знаєш, матусю, Як дуже тебе я люблю!

5 клас ~[_

І ти мене любиш, хоч я неслухняна, Частенько і шкоду роблю А ти все пробачиш, мене поцілуєш, І я тебе дуже люблю.

Учи т е л ь . Кажуть, ніколи не стане великою, благородною лю

диною той, хто в дитинстві не вмів бути хорошим сином, лагідною

дочкою. Адже всім, що маємо, ми зобов'язані своїй матері. Скільки

безсонних ночей провела мати біля немовляти! Чи не найглибше за

падає в душу дитини мамина колискова, і все життя вигойдує вона

нас на лебединих крилах.

Діти, а які колискові пісні ви знаєте?

Використовується метод «Мікрофон».

Колискова пісня! Скільки їх створив народний геній! Колиско

ва — це пісня материнської душі й безмежної любові, ласки й непо

вторної ніжності. А тому в ній так щільно переплетені радість і біль,

тривога й надія.

Звучить голос Ніни Матвіенко.

Боженько! Я так сумую за мамою, що мушу одвічно співати. А хо

четься покласти голову в теплі долоньки мами, щоб хтось приголубив.

Там так гарно, там так радісно в тих ручках, там тепло. Щоб хтось

завуркотів мені про три квіточки: одну дрімливую, одну здоровень

кую, а третю щасливую. Це так потрібно, це так хочеться ввійти в те

царство колискової, бо воно таке одвічне. І так налюляла мені ма

ма: я прокидаюся — ой мамочко. А я вже сама давно мама, у мене

аж троє діток (Івасик, Андрійко, донечка Тоня). І я знову в цій од

вічній колисковій.. .

Звучить колискова у виконанні Ніни Матвіенко.

Учи т е л ь . Мама... Закрий очі й прислухайся. І ти почуєш мамин

голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш

ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, будеш пам'ятати ма

мин голос, мамині руки, мамині очі, бо скільки сил і турботи віддала

вона вам, щоб росли ви дужими, здоровими, розумними.

До образу матері зверталися всі митці світу. Цей світлий образ від

творено в живописі, скульптурі, графіці, музиці, літературі.

Розглядається кілька творів мистецтва.

Діти, подивіться на ікону Божої Матері. Пресвята Богородиця

опікується, благословляє, допомагає, заступається за всіх людей пе

ред своїм сином Ісусом Христом.

Зверніть увагу на картину Рафаеля «Сікстинська мадонна» з не

мовлям на руках. Мати — мадонна!

т Кращі позакласні заходи. Учитель року

Материнство. Святе й прекрасне, оспіване поетами, увінчане ху

дожниками.

У ч е н ь

Моя матусю, найперша пісня, Ясна дорого, мріє провісна, Моя тривого, моя матусю! Нема без тебе пшениці в полі,

Тепла у хаті, а в серці долі, Сумно на святі, коли без тебе. Коли ти поряд, видно далеко, Чутно довкола, не мучить спека,

Не студить холод, коли ти поряд. Коли смієшся, не плачуть діти, Птахи співають, коли смієшся, Моя матусю, найперша пісня.

{Олесь Луп'ш. Найдорожчій)

Учи т е л ь . Народна мудрість породила безліч прислів' їв та прика

зок, легенд про найсвятіше на землі — рідну неньку.

— Діти, які прислів 'я і приказки ви приготували?

Д і т и {зачитують прислів'я і приказки).

— Дитина плаче, а матері боляче.

— У дитини пальчик заболить, а в матері серце.

— Рідна мати високо замахує та помалу б'є.

— Материн гнів, як весняний сніг, рясно впаде та скоро розтане.

— На сонці тепло, а біля матері добре.

— Нема того краму, щоб купити маму.

Звучить пісня «Чорнобривці».

У чи т е л ь . А зараз послухайте легенду В. Ігнатьєва.

Одного разу на якомусь святі Жінки засперечалися завзято, Доводячи одна одній, Що хисту в любій справі — Більше саме в ній. Одна з жінок яскравим

Килимом пишалась, І фарби й візерунки були на нім такі яскраві, Від захвату всі розуму лишились, І майстриня друга — Привела усіх до тями,—

Нечуваного смаку пирогами,

Хто скуштував їх, в захваті вигукував

5 клас

Лиш: «Мамо!»

А третя — дивна жіночка була: Бо привела на спір якесь дитя, Всіх здивувала справа ця. До жінки з кпинами: Навішо ж сперечалась, Коли нічого не зробила?.. На це вона відповіла,— «Я сина народила». А син її в сопілочку заграв, Талантом усіх так зачарував, Що і на килимі ожили квіти. Усмішками розквітли і дорослі, і діти. А пташкам так сподобавсь цей музика, Що не схотіли в ірій відлетіти. І то не дивно, бо саме сонце так розпосміхалось. Що від зими і сліду не зосталось. Оце так хист, оце так справа, Що за хлопчина? Де навчався Так майстерно грати? — То син, його талант,— то витвір мій/ Я — його мати!

Учи т е л ь . Мамо! Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово

бо називає людину, яка завжди для нас найближча, найкраща, най-

миліша. її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах.

Лунає пісня «Мамо моя, голубка сива».

Інсценізація вірша Г. Вієру «Мамо, чому?»

С и н

Мамо, чому у тебе у косі ясна Забіліла раптом сивина?

М а т и

С и н •

М а т и

С и н

Од любові, од тривог, надій: Ти ж один у мене, сину мій.

А в бабусі голова біліш — То ж мене бабуся любить більш?

В неї діти — доньки і сини — Додають сердешній сивини.

Чом же тьотя біла, як зима —

В неї ж діток не було й нема?

10 Кращі позакласні заходи. Учитель року 5 клас 11

Підсумок тесту Учит ел ь . «Три біди є в людини — смерть, старість і погані ді

ти» — говорить українська мудрість. «Старість неминуча, смерть не

вблаганна — перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від по

ганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки

від батьків, а від самих дітей» — говорив В. Сухомлинський. Тож зав

жди намагайтеся бути слухняними, турбуйтеся про батьків, не завда

вайте їм прикрощів.

IV. П і д с у м о к з а н я т т я

Матір 'ю, ненькою називає наш народ українську землю. Ненькою

називав Україну великий Тарас. Тож давайте складемо обітницю на

шим матерям та Матері Україні.

Мамо! Берегине наша! Це ви тихою колисковою оберігали наш сон

у дитинстві. Це ви навчаєте нас жити за законами любові і правди.

І ми стаємо на коліно перед скорботою й величчю твоєю. Будь

мо ж гідними дітьми Матерям нашим. Дай нам, Боже, сили та снаги

оберегти й заступити їх від лихої години.

Звучить пісня у виконанні дітей «Мамо, рідна моя».

Мамо, рідна моя, я на землю впаду на коліна. Щоб простила за те, шо я часто не слухав тебе. І нічим окупить вже не зможу свою я провину І твій голос почути і мовлене слово любе.

Приспів: Скільки б літ не пройшло. Та для тебе завжди я дитина. Все відходить від нас — Наша радість відходить і зло. Час скакає конем І летить неупинно, Краше мами, здається, Нікого в житті не було...

Ти прощала усе, бо ти тільки мене розуміла, І розумні завжди ти мені говорила слова. Бачить кращим мене, ніж я був, все одно ти хотіла, Хоч у сина твого уже сива була голова.

Приспів.

Вже немає тебе, й моя доля снігами покрилась, Вже не зможу тобі я сказати останнє «Прости». Як ходив я в світи, ти за мене, матусю, молилась, А тепер не прийду і до мене не вернешся ти.

Приспів.

М а т и

Так, синочку, біла геть вона, Бо нудьгує цілий вік одна.

Учи т е л ь . Незважаючи на любов до матері, ми часто її не слу

хаємо, ображаємо... Послухайте музичний запис пісні «Цвіте череш

ня в мами на городі» і поміркуйте, що спонукало поета М. Луківа

написати такий текст.

Учень . Коли людина доросла і має своїх дітей, вона усвідомлює, яких прикрощів завдавала мамі й тепер просить пробачення за свої гріхи.

Учи т е л ь . А що означає просити пробачення за свої гріхи?

Учень . Сповідатися.

Учи т е л ь . А шо означає слово «сповідь»?

Слово надається мовознавцям.

М о в о з н а в ц і . Сповідь — розкриття своїх гріхів с вященнику

й отримання від нього прощення іменем Христа.

Учит ель . Але духовність ми сьогодні розглядаємо не в релігійному,

а у світському плані. Ви маєте можливість звернутися нині до найрід-

нішої на Землі людини. До вашої послуги крісло оповідача. Бажаючі

можуть зачитати свою сповідь перед класом.

Учи т е л ь . Діти, ви багато говорили про свою маму, сповідалися перед нею. Мені теж хочеться присвятити декілька рядків моїй милій матусі.

Мамо, моя люба, лагідна, чуйна. Я не завжди називала тебе так

пестливо й ніжно. Інколи ти зазнавала від мене прикрощів. Пробач,

пробач мені, моя рідненька. Моя люба, ти дала мені право жити, ра

діти, кохати. Ти ночей недосипала біля мого ліжка, коли я хворіла.

Мені здається, що кожній матері боляче, якщо її діти виростуть ле

дачими, безсердечними, злими людьми. Пробач мені, якщо я не зав

жди ставлюся до тебе, як ти хотіла. І тепер я хочу низько вклонитися

тобі і скласти велику подяку за все те, шо ти зробила для мене, моя

люба, кохана матусю!

У чи т е л ь . А зараз проведемо тест, який допоможе з'ясувати. Ваше ставлення до матусі.

1. Чи можеш ти відразу назвати день народження мами? 2. Чи знаєш, які речі потрібні мамі?

3. Чи оглядаєш квартиру маминими очима? Чи помічаєш речі, які лежать не на своєму місці?

4. Чи ділишся ти з мамою ласощами, якими тебе пригостили?

5. Чи бувають випадки, коли мама зайнята, а ти заважаєш?

6. Чи можеш ти довірити мамі найсокровенніше?


О. І. Береш

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

Мета: ознайомлення з особливостями навчання й виховання

п 'ятикласників, із першими їх здобутками, виховання

шанобливого ставлення до батьків, дідусів, бабусь.

ХІД ЗАХОДУ

Учит ел ь . Доброго вечора, шановна, дорога родино! Сьогодні у нас

незвичайне свято. Воно зіткане із добра і щирості, ніжності й щедрос

ті, душевності й зворушливості. Бо воно — родинне! А від родини йде

життя людини. Наші діти подолали важливу сходинку в шкільному

житті — вони стали п 'ятикласниками. Тому сьогодні у нас входини

до школи II ступеня. Наше з вами завдання — обговорити проблеми,

з якими зіткнулися батьки, вчителі, діти, і разом порадитися, як ви

ховати порядну й добру людину.

За цей короткий період навчання у 5 класі діти познайомилися

із вчителями, із школою, мають уже деякі досягнення.

Вивчення основних предметів у школі II ступеня має свої особ

ливості. Тому зараз із своїми рекомендаціями для батьків виступлять

вчителі-предметники.

Виступ учителів математики, зарубіжної літератури, історії, іноземної мови.

Безперечно, основне місце у фізичному й духовному зростанні

наших п 'ятикласників посідає сім'я. Але щоб правильно налагоди

ти стосунки з дітьми, ми повинні добре знати особливості їх пси

хологічного й фізичного розвитку. Давайте разом з вами складемо

модель п 'ятикласника. Цей вік називається молодшим підлітковим.

У пізнавальній сфері відбуваються зміни: уповільнюється швидкість

діяльності учнів. Діти часто відволікаються, неадекватно реагують

на зауваження, стають дратівливими, вередливими. Це стає причи

ною погіршення успішності.

Учні довго адаптуються до кабінетної системи навчання. Батьки

повинні пам'ятати про так зване почуття дорослості, що вимагає по

ваги, рівноправності й самостійності.

Здатність до фантазування — характерна особливість молодшого

підліткового віку. Результат дії стає другорядним, на перший план ви

сувається власний авторський задум.

5 клас _

Діти прагнуть експериментувати, використовуючи свої здібності.

Якщо батьки та вчителі не запропонують дітям культурних форм цього

експериментування, то учні реалізують його на своїй зовнішності.

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з найважливіших

місць посідає с ім 'я, родина. У народі говорять: «Від родини йде життя

людини», «Без сім'ї немає щастя на землі». Прекрасно, коли в сім'ї

панує мир і злагода, взаєморозуміння й повага, кохання й вірність,

теплота й затишок. Стосунки, які в ній сформуються, ми не тільки

проносимо через усе своє життя, вони нас виховують, навчають.

Як ви думаєте, що в сім'ї є найголовнішим?

Виступи батьків.

Зараз наші діти, п 'ятикласники, перейшли на 12-річну середню

освіту. Для чого її запровадили?

Модернізація загальної середньої освіти, упровадження 12-річного

терміну навчання, стратегічна мета входження України до Європей

ського співтовариства, динамізація економіки країни зумовили необ

хідність істотного оновлення освітнього змісту, структури, методів, ор

ганізаційних форм навчання, спрямованого на створення оптимальних

умов для демократизації й піднесення ефективності навчально-вихов

ного процесу, реалізації особистісного потенціалу кожного учня.

В Державному стандарті базової та повної загальної середньої осві

ти зазначено, що добір змісту предметів 12-річної школи ґрунтується

на принципі доступності між початковою та основною, основною та

старшою школами. Забезпечення такої наступності та здійснення за

ходів, спрямованих на адаптацію дітей до основної школи, є важли

вою передумовою успішного навчання школярів у 5 класі.

В основній школі, шановні батьки, зміст навчальних предметів

вибудовується системно. У 5 класі формується теоретичне мислен

ня. Учні звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

а зараз, у 5 класі, їх необхідно вводити поступово, вчити дітей їх від

окремлювати, характеризувати, використовувати в різних ситуаціях

під час уроків з різних предметів.

Таким чином, для визначення стратегії організації адаптаційного

періоду усім нам необхідно:

• Створювати атмосферу доброзичливості, щирості; будувати стосун

ки зі школярами з урахуванням їхньої індивідуальності, готовності

до навчальної діяльності.

• Поряд із індивідуальними розвивати групові форми занять, якісно

змінювати ступінь відповідальності кожного за загальний результат.

• Розвивати рефлексивні вміння учнів дивитися на себе «збоку»,

формувати навички самоконтролю та самооцінки.


Адже мудрість шкільної і батьківської педагогіки полягає в тому,

щоб спільними зусиллями наполегливо і послідовно вчити людській

радості безкорисливого творення добра. І завдання кожного з нас —

усім змістом усієї роботи (відкривати, захоплювати і спрямувати молодь

на цікавий змістовний шлях самовдосконалення) сформувати тип лю

дини активної, із позитивним ставленням до планети, до людини, до са

мої себе, до праці, до сім'ї, до матеріальних і духовних надбань.


Існує така легенда. Колись давно спитали батька благословен

ної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж 12 своїх дітей. «А я ніяк

їх не виховував, я працював, а вони коло мене, я жив, а вони коло

мене»,— відповів батько.

Хотілося б, щоб батьки поділилися секретами свого виховання в сім'ї.


На сьогоднішнє свято діти прийшли не з порожніми руками: во

ни писали творчі роботи, готували музичні подарунки.

Виступи учнів.

1-й у ч е н ь

На світі білому єдина, Як і Дніпрова течія,— Домашнє вогнище родинне, Оселя наша і сім'я.

2 -й у ч е н ь

Батько і мати — два сонця гарячих,

Що віддають нам і ласку, й тепло.

3-й у ч е н ь

Батько і мати — два серця гарячих,

Треба, щоб кривди між них не було.


Від широго серця, простими словами

Звертаюся я до рідної мами.

5-й у ч е н ь

Рідна мамо, люба моя ненько,

Тобі любов свою через усе життя я пронесу.


Є у кожної дитини матінка єдина,

Та, що любить нас і дбає, розуму навчає.

7-й у ч е н ь

Чи є у світі щось тепліше, Як мамині очі,

5 клас 15

9-й у ч е н ь

ІО-й у ч е н ь

11-й у ч е н ь

Що все зорять над дітками Вдень і серед ночі?

8-й у ч е н ь Чи є у світі щось миліше, Як мамині руки, Що працюють для дитини Щиро, без принуки?

Татусю рідненький, Татусю мій милий, Спасибі за те, що ти в мене є. Живи ти, наш рідний, Сто років на світі, Твоєю любов'ю ми будем зігріті.

Спасибі за ласку, За сонячну казку, За те, що піклуєшся Завжди про нас.

Уклін тобі, рідний, Ти так нам потрібний, Нехай тобі радість Сміється весь час.

Гра «Народна мудрість»

Продовжити народні прислів 'я :

Найдорожчий клад... (коли в родині лад).

Мати сильно замахнеться... (та легенько вдарить).

Не той батько, що зродив... (а той, що до ума довів).

Яка гребля, такий тин. . . (який батько, такий, син) .

Яблучко від яблуньки.. . (не далеко падає).

Конкурс «Як би ви вчинили в даній ситуації»

Ваша дитина не прийшла вчасно додому, а запізнилася на дві

години. Ваші дії?

Ваша дитина заховала щоденник з одиницею, а Ви його знайшли.

Якими будуть Ваші дії?

У Вас вдома виникла сварка, а в цей час прийшла дитина зі школи.

Ви продовжите сваритися чи зміните тему спілкування?

Ваша дитина товаришує з дітьми, яким ви не симпатизуєте. Ви

докладете всіх зусиль, щоб розірвати цю дружбу, чи вчините якось

інакше?


• Прийшли друзі вашої дитини — в гості і, загулявшись, зчинили галас. Як Ви зреагуєте на це?

• Ваша дитина має хист до певних предметів і зовсім не цікавиться

іншими. Чи будете Ви примушувати її однаково працювати над

всіма предметами чи підтримаєте її схильності?

• Який мотив для опанування дитиною шкільними знаннями Ви

вважаєте оптимальним?

Анкетування з батьками

Батьки заповнюють анкети.

Пишання, подані в анкеті

1. Ставлення дитини до батьків, сестер, братів та інших членів сім'ї.

(З любов 'ю, повагою, байдуже, грубо і т. ін.)

2. Які постійні обов 'язки дитина виконує вдома? Чи з бажанням во

ни виконуються?

3. Чи має дитина товаришів? Чи часто вони міняються?

4. Чи часто свариться дитина з товаришами, дорослими? Які при

чини сварок, конфліктів?

5. Чи карають дитину вдома? Якими засобами?

6. Що найбільше діє на дитину: ласка, прохання, вимога, погрози,

покарання?

7. Які властивості характеру дитини проявляються найчіткіше: кому-

нікативність, доброта, правдивість, колективізм, добросовісність,

почуття відповідальності?

8. Як дитина ставиться до школи: чи охоче ходить до неї, готує уро

ки, відвідує позакласні заходи?

9. Чи розповідає вам про школу? Що саме? Що подобається і що

не подобається в школі?

10. Про що ви найчастіше розпитуєте, коли син (дочка) приходять зі школи?

11. Чи розповідаєте сину (дочці) про свою роботу?

12. Яка ваша дитина, на вашу думку? (Слухняна чи неслухняна; врів

новажена чи неврівноважена; смілива чи несмілива; ласкава чи

груба; відверта чи замкнута)

13. Чи характерне для дитини почуття сорому?

14. Яка, по-вашому, найважливіша риса характеру вашої дитини?

15. Ваші побажання. (На основі анкети я, класний керівник, можу ви

значити характер взаємовідносин батьків із учнем; стан здоров'я

кожного учня, особливості фізичного розвитку; які риси характеру

переважають в окремого учня; яке ставлення проявляє учень до на

вчальних предметів; особливі здібності до предмета; хто з учнів по

требує моєї допомоги)

5 клас 17

Учи т е л ь . На цьому наше свято закінчується. Сьогодні ми спро

бували, шановні батьки, дізнатися щось новеньке про ваших дітей,

а дітям ми надали можливість краще пізнати своїх батьків, ще раз

поміркувати над важливими питаннями виховання, познайомитися

із сімейним життям, традиціями.

Мені хочеться побажати, щоб у ваших сім'ях назавжди поселились

любов, повага і добробут, щоб той місточок доброти й любові, який

існує між батьками й дітьми, ніколи не переривався, бо в нас у родині

такі чудові, люблячі сім'ї кожна з них особлива по-своєму.

А вам, дорогі діти, бажаю щонайкращих результатів у навчанні,

наполегливості й старання.

Хай щастя поселиться в ваших родинах, Хай діти сміються у вашій хатині, Хай голуб голубку кохає й шанує, Повага та спокій усюди панує.

і


O . A . П а н ч у к

СЦЕНАРІЙ «ПОДОРОЖ У КРАЇНУ ПРАВ ДИТИНИ»

Мета: сприяти поширенню правової культури та освіченості

в учнівському середовищі; виховувати бажання вчитися,

поглиблювати правові знання .

Обладнання: ширма, ляльки, поштова скринька, шприци.

ХІД ЗАХОДУ

Виходять ведучі й читці.

1-й ч и т е ц ь Є права в дітей, звичайно, Треба, щоб усяк їх знав. Знайте ж, що усі ви — рівні, 1 людина змалку вільна, Наче в небі синій птах.

2-й ч и т е ц ь

Знайте ж, змалечку всіх діток Треба вчить, оберігать. І ніхто у цьому світі їх не сміє ображать.

Треба діткам всього світу Не сваритись, а дружить. І по правилах хороших, По законах треба жить.

В е д у чий . Зараз ми помандруємо в країну, де живуть такі ж люди,

як ми з вами. Вдень там сяє сонце, вночі світить місяць і зорі. Є там

гори, поля і ліси, моря і ріки. Діти і звірі, які вміють говорити, на

вчаються в школі, а дорослі працюють. Це Країна дитячих прав.

А поїдемо ми з вами веселим потягом.

Увага! Приготувались, семафор відкрито. Поїхали! Всі за мною

повторюймо: чу-чу-один-два-три, чу-чу-один-два-три...

Діти повторюють, імітуючи рух потяга.

Ми приїхали в Країну дитячих прав. А ось і жителі цієї країни.

Виходять дівчатка з портфелями.

1-ша д і в ч и н к а Радо вітаємо всіх у Країні дитячих прав.

3-й ч и т е ц ь

5 клас

Хочем, шоб кожен з вас Добре права свої знав.

2-га д і в ч и н к а Як ми живемо, Охоче вам розповімо. Ти знаєш школа в нас яка? Я розповім тобі, мій друже. Там не покривдять малюка, Не вразять в недозрілу душу. Ти вивчиш літери і лік. Ти знатимеш, як жити треба, Щоб говорили всі про тебе — Це благородний чоловік. Добродій, бо добро він діє, Великодушний, бо душа Велика в того, хто надію 1 мир на світі примножа. Якщо ти зайченя лякливе — Тебе научать буть сміливим. Якщо підступний, мов лисичка, Відучишся від тої звички. Якщо ти, наче вовк, гнівливий,— Тебе научать доброті. Незграбний — виросте кмітливим Й всього досягне у житті. Навчає школа бути гідним Славетних предків і батьків, Любить свою державу рідну І боронить від ворогів.

В е д у чий . Ми щасливі, що навчаємося у школі. Навчання — це

головна наша праця. Право на освіту записано і в нашій дитячій Кон

ституції, яка називається «Конвенція про права дитини».

Ч и т е ц ь Прискакав до школи зайчик, Вчителів питає: «Чи у вас і тих навчають, що грошей не мають?» «Ну звичайно, ну звичайно! — кажуть зайченяті,— В нашій школі всіх навчають, Бідних і багатих.

І читати, і писати Ми вчимо маляток, І на лапках рахувати,


І пісень співати.» В темнім лісі зайчик радий Скликав заячу нараду. І сказав таке: «Освіта Всім обов'язкова! Для усіх малят відкрита Початкова школа. Безкоштовно і сумлінно З самого початку Вивчимо «права дитини» І «права зайчатка».

В е д у чий . Головне право кожної людини — право на життя. 1 ма

ленька людина — дитина — теж має право на життя. Це означає, що

ніхто не може відібрати в людини життя. В цьому переконаний і каз

ковий Колобок.

Уривок з української народної казки «Колобок» представляють гуртківці «Лялькового театру».

Л и с . Ой, який кругленький! Мабуть, і смачненький!

Колобок, Колобок, я тебе з'їм.

К о л о б о к . Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньку за

співаю.

Л и с . Ну, співай. Послухаю.

Колобок

Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік...

Л и с . От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чув! Тіль

ки знаєш, Колобочку, я трішки недочуваю, то йди мені ближче за

співай, ось на язику в мене.

К о л о б о к . Заспіваю і на язику.

Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік, Я від діда втік, І від тебе...

Лис — раз — і хапає Колобка зубами. Чути тріскіт.

Л и с

Ой-ой-ой-ой! Жламав я жуба! Що тепер жі мною буде! Ще бежжубого такого

5 клас 21

Вижене Лишиця ж дому.

Ой-ой-ой!

Лис тікає.

К о л о б о к

Я — Колобок. Діда й баби синок. Я маю право на життя, Як і кожне дитя.

В е д у чий . Діти, хто у цій казці скоїв найнебезпечніше правопо

рушення? Чому ви так вважаєте? (Найнебезпечніше правопорушення,

а точніше злочин, у цій казці скоїв Лис, який хотів з'їсти Колобка, ві

дібравши у нього одне з найдорожчих прав — право на життя, яке за

кріплене у Конвенції прав дитини)

Ч и т е ц ь Я маю право на життя, На те, щоб милуватись мирним небом, На те, щоб у державі все, як треба Ішло, а не шукало вороття. Щоб без страху (бо мою безпеку

Держава гарантує залюбки!) Могла б із друзями у холод і у спеку

Шукать прадавні, згублені стежки...

Дитина має право на життя...

В е д у чий . Статті 19, 37 Конвенції про права дитини проголошує:

«Діти не повинні стати жертвами насилля». Діти мають право на рі

вень життя, необхідний для розумового і духовного розвитку. По

дивіться лялькову виставу і скажіть, яке право і ким було порушено

у цій казці?

Уривок з казки «Попелюшка»

П о п е л ю ш к а Знов на бал зібралась вся сім'я: Мачуха і сестри, та тільки не я. Стільки роботи повік не зробити: Вікна помити і квіти полити, Вдома прибрати, зварити харчі, Купа прання — все роби і мовчи. Хочу на бал, та мене не взяли, Чом такі люди жорстокі та злі?

К а з к а р Не плач, Попелюшко, Не треба жалю.


Потрапиш на бал, Я тобі говорю.

П о п е л ю ш к а Роботи багато, Не встигну ніяк! Та й що одягну я? Це ж свято! Це бал!

К а з к а р Не плач, Попелюшко, Зараджу біді. Поїдеш на бал, Де танцюють усі.

Казкар торкається чарівною паличкою вбрання Попелюшки, і воно перетворюється на пишні шати.

В е д у чий . Діти, які права і ким були порушені у казці?

Д і т и . Мачуха та сестри знущалися над Попелюшкою. Вони пору

шували її право на свободу й особисту недоторканість, на невтручан

ня в її особисте життя, на свободу думки й слова, на володіння і ко

ристування своєю власністю, на відпочинок, на вільний вибір праці.

Ніхто не має права знущатися над людиною.

В е д у чий . Ми засуджуємо будь-які прояви знущання: бійки, об

рази. І кожен з вас повинен боротися проти негідних вчинків так, як

це зробили герої казки Коза-дереза.

На сцену виходять дід і баба.

Д ід . Добрий день, діти! Я дід Панас.

Б а б а . А я баба Оришка.

Д ід . Бабо, давай купимо собі козу.

Б а б а . Коза — це ж дуже добре!

За ширмою з'являється коза.

К о з а . Ме-е-е-е!

Д ід . Бабо, жени козу пасти.

Б аб а . Жену, жену.

Баба пасе козу, напуває.

Д і д Кізонько моя мила, кізонько моя люба, Чи ти їла, чи ти пила?

К о з а Ні, дідусю, не їла я, не пила. Бігла через місточок, Вхопила кленовий листочок. Бігла через гребельку,

5 клас 23

Вхопила водиці крапельку. Тільки їла, тільки пила. Ме-е-е-е!

Д і д . Бабо, за те, що недоглянула козу — йди геть! Завтра козу

буду пасти я.

Дід пасе козу, дає їй пити.

Д ід . Кізонько моя мила, кізонько моя люба,

Чи ти їла, чи ти пила?

К о з а

Ні, дідусю, не їла я, не пила. Бігла через місточок, Вхопила кленовий листочок. Бігла через гребельку, Вхопила води крапельку. Тільки їла, тільки пила.

Д ід . Ах ти, брехлива коза! Через тебе я вигнав бабу з дому! Йди,

коза, геть!

Коза біжить у ліс. Там бачить хатинку.

Ко з а . Яка чудова хатинка! Тут я буду жити.

З а й ч и к . А хто, хто у моїй хатинці живе?

К о з а

Я коза-дереза. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!

З а й ч и к . Ой бідний я, нещасний! Де я подінуся в білому світі?!

В е дм і д ь . Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

З а й ч и к . Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці

сидить звір страшний: рогатий, банькатий, з копитами?

В е дм і д ь . Не плач, я його вижену! Ану, страшний звіре, виходь

з хатки!

К о з а

Я коза-дереза. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!


Ведм і д ь . Не вижену — боюся!

Зайчик гірко плаче. Коли це летить бджілка.

Б д ж і л к а . Бз-з-з-з-з-з. Зайчику-побігайчику, чого плачеш? Бз-з-

з-з-з-з.

З а й ч и к . Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний

звір.

Б д ж і л к а . Бз-з-з-з-з. Дуж-ж-ж-ж-ж-е погано. От я його вижену.

З а й ч и к . Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, а то

ти — маленька бджілка!

Б д ж і л к а . Бз-з-з-з-з. Отже, вижену. А хто, хто у зайчиковій хат

ці живе?

К о з а Я коза-дереза. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!

Б д ж і л к а . А я бджілка — гостре жало, шо всіх кривдників куса

ло б!

Залітає до хатинки і жалить козу.

Ко з а . Ме-е-е-е! Ме-е-е-е! Ме-е-е-е! (Тікає з хатки.)

З а й ч и к . Спасибі, бджілко, що зарадила моєму лиху.

На сцену виходить дід.

Д ід . Бабо, бабо, де ти?

Б а б а . Та тут я, у лісі, біля хатинки.

Д ід . Бабо Оришко, пробач. Повірив лихій козі. Вертайся додому.

За ширмою з'являється коза.

К о з а . Ме-е-е-е-е-е! Діду, бабо, візьміть мене додому. Я буду до

брою козою, ніколи не буду обманювати, буду молочко вам давати.

Д і д і баба . Добре, коза. Пішли додому.

В е д у ч и й

Дитя моє, права дитини Ти можеш вивчити сумлінно. Це так потрібно, так важливо Напевно знати в наші дні: Коли з тобою справедливо Вчиняють, а коли і ні.

Відкривається завіса. На сцені сидять троє, біля них — шприци. Непо

далік біжить хлопчик.

5 клас 25

1-й х л о п е ц ь . Шпана, ану давай сюда. Пробував це? Один раз!

Це ж кайф!

Х л о п ч и к . Я не хочу. Це шкідливо для здоров'я.

2-й х л о п е ц ь . Баба!

3-й х л о п е ц ь . То що ви його слухаєте? Самі вколемо раз, другий,

а там і сам прибіжить до нас.

Вбігають дівчатка.

1-ша д і в ч и н к а . На допомогу! Порушуються права дітей.

2- га д і в ч и н к а . Слухайте всі! Уряди країн готові захистити ді-

ісй від вживання наркотиків та токсичних речовин, що знищують

дітей.

Ч и т е ць

На молоко парне й солодкувате,

І на доспілі вишні білі хати,

І смакувати абрикос та сливи,

І скуштувати екзотичне ківі

Я маю право.

Вбігають дві дівчинки з листами в руках.

1-ша д і в ч и н к а . Я написала листа своїй найкращій подрузі. Роз

повіла їй про таємницю свого життя, і не хочу, щоб хтось про це до

відався.

2 - г а д і в ч и н к а . А я написала листа своїй бабусі. Розповіла, як

живу, як вчуся. Хочу найшвидше отримати відповідь.

Кидають листи у поштову скриньку і зникають. До скриньки підходять Гри Х Л О П Ц І .

1-й. Цікаво, а що написано у листах, що лежать тут.

2-й. Давай відкриємо.

3-й. І всі листи прочитаємо. Ото буде сміху!

І Вбігають дівчата.

1-ша. Сором який ! У Країні дитячих прав порушується право

таємниці листування.

2-га. Слухайте всі! Ніхто не має право вриватися у ваше життя

і читати ваші листи!

Ведуча . На світі залишилося ще багато зла і несправедливості.

11 с даваймо злу побороти добро. Відстоюймо права дитини. Борімося

разом проти зла, несправедливості, жорстокості, експлуатації, прини

ження, образи, неповаги.

Прочитаймо ще раз статті з Конвенці ї про права дитини і за

пам'ятаймо їх назавжди:

26 Кращі позакласні заходи. Учитель

Дитина має право:

• на життя; /

• на ім'я та набуття громадянства;

• знати своїх батьків;

• на свободу думки, совісті, релігії;

• на особисте і сімейне життя;

• на недоторканість житла;

• на таємницю листування;

• на повноцінне і достойне життя;

• на освіту, відпочинок, дозвілля;

• на захист від економічної експлуатації;

• на захист від незаконного вживання наркотиків.

Держави щироко інформують про права, що містяться в Конвен

ції, як дорослих, так і дітей.

Ч и т е ц ь Дитя моє, права дитини завчи напам'ять. Порадь і друзям почитать. Хай прочитають тато й мама — Закони всім потрібно знать. Будь добрим сином (чи дочкою), Поганим вчинком не зганьби Ти роду власного ніколи. Люби свою сім'ю і школу, Свою Україну люби!

6 КЛАС С . В . К у щ е н к о

СВЯТО «ГОТУЄМОСЯ ДО ВЕЛИКОДНЯ»

Мета: розповісти учням про свято Великодня, ознайомити зі

звичаями та традиціями, пов 'язаними зі святом, з осно

вами християнської релігії, виховувати любов україн

ського народу.

Обладнання: клас прибраний рушниками, гілочки верби, на столі пас

ка, свічка, писанки, вітальні листівки.

ХІД ЗАХОДУ

У ч е н ь

НА ВЕЛИКДЕНЬ Усім, усім святих небес Святий привіт: Христос воскрес! Давно діди його мовляли, Друг друга щиро привітали. Летіли роки, сотні літ. Линяв людської слави цвіт, Руйнуючи земні митарства, Мінялися царі і царства. Живе, не вмре святих небес Святий привіт: Христос воскрес! Ростіть, цвітіть, навчайтесь, діти, Вважать добро, людей любити. Поглянувши на Божий світ, Твердіть ви ще один привіт, Щоб рівно йшла життя дорога: Душа моя величить Бога!

(Л. Глібов)

Учит ел ь . Сьогодні ми зібралися в цьому залі, щоб величити Бога

в переддень світлого Христового Воскресіння. Серед християнських

свят особливою врочистістю й радістю виокремлюється свято Святої

Пасхи — Великдень.

Що ж означає це свято для віруючого християнина? Чи це просто

кінець посту й можливість смачними наїдками розговітися? Радість

у Воскреслому Господеві лунає цими днями в усіх великодніх відправах,


наповнюючи наші серця духовним торжеством. Адже нині Христос пе

реміг смерть Своїм Воскресінням, відкрив нам таїну життя вічного.

Учень . «Пасха» — слово єврейське, означає «вихід», «визволен

ня». В Старому Завіті свято Пасхи було нагадуванням про вихід єв

реїв з Єгипту та скинення єврейським народом тяжкого єгипетського

рабства. Новозавітна Христова Пасха замінила старозавітну. Святкую

чи її, Христову Пасху, ми також відзначаємо позбавлення рабства —

рабства гріха. Позбавлення влади гріха Господь Ісус Христос приніс

нам Своїм Воскресінням із мертвих.

Воскресіння Христа спонукає нас боротися з гріхом. Воно закли

кає нас до моральної чистоти і святості, воно вчить нас бачити в лю

дині брата, образ і подобу Бога. Воскресіння Христа виправдовує на

шу боротьбу з неправдою. Воно надихає нас на працю й благочестиве

життя. Воскресіння кожної душі відбувається через відвернення від

гріха до духовної досконалості, чиниться це через покаяння, вико

нання Христових заповітів.

Воскресіння Христа створило новий напрям у житті людини :

зробило її земне життя осмисленим і ц ілеспрямованим. Попереду

не смерть, не загибель, не знищення , а набуття іншого виміру, «ін

шого життя, вічної основи».

Наша віра дає сенс життю земному та збагачує наше духовне життя.

У ч е н и ц я . До Великодня готуються заздалегідь. Попередню не

ділю називають Вербною. У цей час пробуджується від зимового сну

природа, першими зацвітають верби, лози. Перші «котики» — символ

молодості, пробудження природи.

Наступний тиждень називають Білим, Страсною седмицею. Про

тягом Страсної седмиці кожен день має своє особливе значення. У Ве

ликий Понеділок Церква згадує смоківницю, яка засохла з волі Ісуса

за те, що не приносила плодів. Для віруючої людини є причина за

мислитися: пройшов Великий піст. Що він їй дав? Які духовні плоди

людина винесла із цього посту? Можливо, вона стала квітучим дере

вом, чи стала подібною до безплідної смоківниці . Зробила людина

добро за цей піст? Чи виросла вона духовно? Чи її варто «зрубати»...

Ще можна встигнути здійснити до Великодня добрі справи — зали

шилося кілька днів...

Учень . У Вівторок згадують притчу про дів розумних і нерозум

них. Притча гласить: нерозумні для зустрічі свого Жениха не приго

тували достатньо єлею. 1 коли Жених прийшов, нерозумні діви ска

зали розумним: «Поділіться з нами єлеєм». їм відповідають: «Якщо

ми вам дамо, то нам самим не вистачить, ідіть і купіть у тих, хто про

дає». І коли нерозумні пішли купувати і пришов Жених, розумні діви

«увійшли з ним в шлюб», а нерозумні залишилися стояти за дверима.

6 клас * 29

Ми не знаємо, коли прийде Господь і можемо будь-якої хвилини че

кати, що Господь покличе нас на свій суд. Треба бути завжди готовим

до цього і мати в запасі той самий єлей — запас добрих справ, щоб

не виявитися подібними до нерозумних дів.

Учен и ця . У Велику Середу Церква згадує грішницю, яка помазала

ноги Христа дорогою ароматичною олією. Коли учні Христа почали

дорікати грішниці тим, що краще було б олію продати і гроші роздати

бідним, Ісус відповів, щоб не заважали — «вона приготувала моє тіло

до поховання». В цей день згадується дуже трагічний момент — зрада

Ісуса Христа його апостолом Іудою. День особливо пісний.

Учень . Великий Четвер — найзнаменніший день для християн,

тому що в цей день Церква згадує, як Ісус Христос встановив таїн

ство свята Євхаристії — була здійснена перша літургія (Таємна Вече

ря). Тоді Ісус переломив хліб, благословив вино і сказав учням: «Се

творите моє воспоминанія». З тієї пори поважається спомин Тайної

Вечері. В цей день всі люди, які сповідають Христа, причащаються.

В Церкві завершується Великий Четвер читанням 12 Страсних Єван

гелій, де описані страждання і смерть Ісуса Христа на хресті. Це най

важча і трагічна передвеликодня служба.

Чистий Четвер — це день весняного очищення . Ще вдосвіта се

ляни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно

бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар

згрібав торішнє листя і підпалював, щоб «очистити землю від морозу,

зими, смерті і всякої нечисті». Робилося це із спеціальним заклинан

ням: «Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на море. І ти,

морозе великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть

з морозом танцювала і співала, і за море почвалала!» Існує повір 'я,

що в Чистий Четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей

купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде

здоровим протягом цілого року. Отож хворі люди купалися вночі —

«поки ворон дітей не купає», щоб очиститися від хвороби. Викупав

шись, хворий набирав зі свого купелю відро води, ніс ту воду на пе

рехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося» А дехто

ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай,

Боже, здоров'я в ручки, в ніжки, і в живіт трішки!»

У ч е н и ц я . Великою П 'ятницею закінчується Страсна седмиця,

присвячена спомину страждань Ісуса і смерті його на хресті. В храмах

здійснюється винесення Святої Плащаниці , і віруючі поклоняються

образу померлого Христа, загорнутого в Плащаницю. Страсна П'ятни

ця — день найсуворішого поета, самий пісний день протягом року.

У ніч на П'ятницю Спасителя взяли охоронці : повели на суд перво

священиків. І нарешті, у Велику П 'ятницю здійснилась найжахливіша

ЗО Кращі позакласні заходи. Учитель року

справа, на яку тільки здатне людство. І разом з тим цього дня стало

ся спасіння всього людства.

Була шоста година — і «розіп'яли його!» Так коротко сказали нам

Євангелісти про цю велику подію. Але що може бути сильніше і ви-ї

разніше цих коротких слів! У них сказано все.

І ось Христос Спаситель прийняв на Себе муки. За кого? За нас]

Він страждав у цей великий день.

Але як він страждав? Серед найжорстокіших мук Він молився

за своїх катів: «Отче, прости їм не постав їм це в гріх, бо самі вони]

не відають, що творять». Ось де справжня любов до людства: Чи мож-і

на ще де-небудь знайти сильнішу за цю любов? Але і ця любов Боже

ственна не зачепила скам'янілих сердець кровожадних ворогів Христо

вих. Вони й слухати не хотіли цієї молитви. Навіть природа не могла;

винести цього жахливого видовища людської злоби і лютості сердець.;

Серед полудня земля сколихнулася, сонце раптом згасло, темрява ніч-\

на покрила землю і протягом трьох годин тривала ніч. І тільки після!

цього Божественний страждалець випустив дух Свій.

Уч ень . Хресна смерть Спасителя — це найвеличніший подвиг

безкінечної любові Господа до людства, це перемога над злом, грі-і

хом і смертю. Ось що означає п 'ятниця перед Великоднем. Чому ж:

вчить нас цей святий день? Краще від будь-яких слів говорить сам{

за себе Хрест і Плащаниця. Кожному, хто підійде ближче до Хрестаі

і Плащаниці , вмерлий Спаситель покаже шлях до спасіння. Він ска

же із Хреста, як треба терпіти в дні скорботи життя нашого, як тре

ба любити своїх ближніх і ворогів. Вони нагадають кожному із нас;

молитву Христову: «Отче, прости їм, не постав їм це в гріх, бо самі:

не знають, що роблять». Нехай кожен із нас на скрижалях свого серця

виріже каменем золоті слова цієї молитви Ісусової. І коли нас скрив

дять, образять нашу гордовиту натуру, поглянемо на Хрест Христовий;

і згадаємо ці золоті слова молитви: «Отче! Прости їм...»

У Страсну П 'ятницю не можна ні шити, ні прясти, також не мож

на рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. В п 'ятницю печуть

паски. Як тільки господині посадять паски в піч, вони йдуть на город

і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска».

У ч е н и ц я . У Велику Суботу Церквою згадується, як Ісус Хрис

тос з ійшов в пекло до померлих. В цей день у храмах темне вбран

ня змінюється на світле. І нарешті, найголовніше з усіх свят — свято

Світлого Христового Воскресіння, Великдень. Опівночі за місцевим

часом при співові «Воскресіння твоє. Христе Спасе...» здійснюється

хресний хід навколо храму і в притворі храму починається Велико

дня утреня. Царські ворота головного вівтаря церкви і всіх приділів

бувають відкритими протягом усієї Світлої седмиці.

Веселки барвами засяє На сході сонечко з небес — Весь світ на радощах співає: «Христос воскрес! Христос воскрес!» Христос воскрес і воскресив Життя предвічне на планеті, І навіки в пеклі голоси Співають Богові куплети: Христос воскрес — душа з пітьми В Господнє сяйво одяглася: Христос воскрес — воскресли й ми, Пророча мрія в нас збулася. Зійшов з високості небес Заради грішників планети, Заради них помер, воскрес,

Щоб розірвать гріхів тенета. «Христос воістину воскрес — Життя спасіння запорука, Всім благодать зійшла з небес, З хреста простягнуті всім руки!» Христос воскрес не для борні, А для Любові, Щастя й Миру, На радість всім, тобі й мені, Для всього того, в що ми вірим. За жовч життя нам дарував, За смерть — спасіння в тихім раї... Своєю смертю смерть здолав... За це осанну світ співає, Від аду до висот небес Лунає скрізь: «Христос воскрес!»

(Л. Глібов)

І знову, все на повні груди Дихнуло, збуджене життям. І кожне серце чує чудо, І світ увесь, неначе храм. Горять свічки, блищать ікони, Земля в молитві до небес...

— Христос воскрес! — лунають дзвони, І спів: воістину Воскрес! І лине музика весіння, Зринає пісня в унісон: — Христос воскрес! — бо воскресіння — Природи вічної закон.

32 Кращі позакласні заходи. Учитель рок

Весна — не сонця перемога, У Великодній світлий час Ми наближаємось до Бога. Бог наближається до нас.

Учи т е л ь . Зі святом Великодня пов 'язано багато народних по

вір'їв, з якими нас ознайомить бабуся учениці.

Запрошена бабуся розповідає про народні звичаї, повір'я, пов'язані зі свя

том Великодня.

У ч е н ь Несе мужик у ночовках Додому свячене: Яйця, паску, і ковбаси, Й порося печене. І порося, як підсвинок, Та ше й з хроном у роті. Несе, бідний, та й спіткнувся У самім болоті. І схитнулись нові ночви. Затряслось свячене, І в болото покотилось Порося печене. Глянув мужик на болото, Посвистав до лиха, Одвернувся, набік плюнув Та й промовив стиха: «Та свиня таки свинею! Правду кажуть люди: Святи її, хрести її — Все свинею буде!»

Учи т е л ь . Відгадайте загадку: у бочці два тіста, а не змішуються.

(Яйце) У фарбах катається, до церкви збирається. (Писанка)

Важко уявити Великдень без писанок, які і око радують, і не

чисту силу відгонять. У гуцульському краї існує цікава легенда пр

Пекуна. У ч е н и ц я . У гуцульському краї серед зелених гір є чимало доли

і ущелин. Можна зустріти тут такі місця, куди майже ніколи не потра

пляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх-давен жив зли

дух Пекун. За своє життя він жодного разу не бачив сонця. Спочат

Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, як

що йому вдавалося переманити людську душу на свій бік. Одних ві

залякував страшним виглядом, інших купував за золоті дукати. Ал

найбільше любив Пекун малих дітей. Якось перед Великоднем вийшо

Р клас зз

ні 11 зі схованки і помандрував у карпатський край вербувати людей

мя нечистої сили і ганебних справ. У селі неподалік від Коломиї злий

ух побачив маленьку дівчинку, що малювала писанку. Своїми чара

ми Пекун намагався заворожити дитину, але маленька гуцулочка так

захопилася роботою, що чаклун ніяк не міг привернути її увагу.

Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук і він чим-

іуж помчав до схованки. Дитина плакала, а люцифер Пекун радів

І дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух вдарив

ік> «писаним яйцем об виступ гірської скелі, писанка тріснула. Пе-

і у 11 почав трощити писанку, топтати її ногами. Але тут сталося диво:

і решток писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу роззявив від

імітування. А тим часом чарівні ланцюги обмотали лапи і шию злого

і Іекуна і прикували його до стін та дна яру. Він спочатку легко, а по-

пм з усієї сили почав рвати ланцюги, але розірвати їх йому не вда

юся. З того часу злий Пекун живе в темному яру і не бачить білого

віту. Двадцять ланцюгів міцно і надійно тримають злюку в темряві

і сирості. Із цієї схованки він висилає своїх слуг — малих чортенят —

щоб подивилися, шо робиться в світі. Коли вони повертаються, Пекун

питає у них, чи живуть люди у злагоді. Якщо почує, що гніваються

•пі сваряться між собою, тішиться, бо то його люди. І тоді ланцюги

і іабнуть, а злюка має нагоду підійти трохи ближче до людей. Далі

питає чортенят: «Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусі-

ли, а чи, може, сваряться? Чи жінки і дівчата пишуть писанки, а чи

ні?» Коли його посланці кажуть, що люди пишуть писанки, діти ша

нують батьків і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо

и. ідо пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття,

не можуть стати його людьми. Плачучи, чудовисько намагається зі

рвати ланцюги, але вони міцні і з кожною доброю справою на землі

стають ще міцнішими. Не пускатимуть вони Пекуна доти, поки лю

ди пишуть писанки та живуть у злагоді.

У чи т е л ь . Одна з ознак наближення Великодня — розмальову

вання писанок. Майже в усіх родів яйце вважалося джерелом життя,

символом сонця, початку світу. Жреці в Єгипті ніколи не їли яєць,

бо знищення зародку життя мали за непростимий гріх.

Учень . Існує дуже багато цікавих легенд про походження писанок.

Коли Ісуса розіп'яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної

краплини виникала червона крашанка. А сльози Матері Божої, яка

стояла під хрестом, молилась і гірко плакала, капали на ті червоні

крашанки. І кожна крашанка перетворювалася на писанку. Зібравши

псі писанки та крашанки в хустину, Богородиця пішла до Пілата про

сити дозволу, щоб поховати сина. Вона дарувала писанки дітям і на

казувало жити у злагоді і мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа


зомліла, а писанки з хустини розкотилися по всьому світу. З того ча->

су люди розписують цього дня писанки.

У ч е н и ц я . У Карпатах запевняють: «Доки пишуть писанки, доти

буде світ, а перестануть — тоді світ скінчиться». Писанки приховують

у собі тисячолітні символи небесного світила — Сонця як іпостасі Бо

жої і вічного життя, є оберегами від багатьох хвороб людей і худоби,

від лиха, пожеж, блискавки, бо мають магічну силу. Навесні господар

виїздив у поле, перед тим писанкою гладив груди коней, волів, ко

рів, шоби вони були гладкі, як яйце. Під час оранки у борошно клали

писанку і приорювали. При будуванні нового житла до всіх чотирьох

кутів клали писанку. Покійника у домовину супроводжувала писанка

як світло у вічній темряві.

У ч е н ь . Колись старі писанкарки намагалися брати від трьох

до дев 'яти яєць від курки-первістки. їх розбивали об сире дерево

і на жовтках замішували фарбу. Писанки, мальовані тими фарбами,

виглядали особливо світлими. Жовту фарбу виварювали з кори ди

кої яблуньки, зелену — з луски молодого соняшника, темну — з ду

ба, а фіалкову — з вільхи.

Є кілька видів святкових яєць , які розрізняються за технікою

їх виготовлення.

Крашанки — яйця, пофарбовані у різні кольори природними барв

никами. Червоне яєчко означало радість життя, любов. Для моло

дих — надія на одруження. Жовтий колір уособлював місяць і зорі,

а в господарстві — урожай. Блакитний — небо, повітря. А магічне

значення — здоров'я. Зелений — весна, воскресіння природи, багат

ство рослинного та тваринного світу. Чорний з білим — пошана ду

хів, душ померлих, подяка за охорону від злих сил.

Крапанки — яйця , на які воском наносять крапочки і занурюють

у барвник. Потім віск знімається гарячою водою.

Шкрябанки — це, коли яйця фарбують, а потім голкою вишкря

бують візерунок.

Писанки — яйця , розписані спеціальним інструментом — писач-

ком, за допомогою якого наносять орнамент, а потім яйце фарбують.,

Віск знімають за допомогою гарячої води.

Мальованки — дерев'яні розмальовані яйця-сувеніри.

Учні демонструють виготовлені ними писанки, шкрябанки, мальо

ванки.

Учи т е л ь . Існує ще одна цікава легенда про походження писанок.

Коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі і проповідував,

якось зупинилися в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони по

чали кидати в нього каміння, грудки землі. І коли торкався камінь

Ісусового одягу, то робилася з нього писанка, а як торкалася грудка

землі, то перетворювалася в крашанку. Святий Петро позбирав все те

до кишені, а пізніше роздав людям. З того'часу виник звичай готува

ти писанки та крашанки на Великдень.

Тож не забуваймо і ми цих звичаїв і воскресімо душу нашої України

у веснянках і гаївках, забавах з писанкою.

Д і т и (виходять під передзвін церковних дзвонів)

Задзвонив воскресний дзвін, І розкрились квіти — Йде народ з усіх сторін — Як же не радіти? Що Христос воскрес для нас, Сонце засіяло,

Що настав весняний час, Зла-зими не стало. Розспівалися пташки

•

Радісно-святково, Вкрила гори і горбки Знов трава шовкова. На травичці веснянки Там виводять в свято — Не пізнати: чи квітки, Чи в квітках — дівчата.

Д і в ч а т а (водять веснянку «Благослови, мати...»)

1 Учні

Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимочку — в возочку, Літечко — в човночку!

Вдягла весна мережану сорочку, Умившись і звільнившись од турбот. І підіймає волошкові очі До віших, до церковних позолот. Душа стає в цю днину молодою, Забувши, шо слова бувають злі, І повняться старання добротою На ранньому скоромному столі. Великдень всіх нас на гостину просить. Малює сонце полотно небес,


І крашанку, як усмішку, підносить, Христос воскрес! Воістину воскрес! І дзвони засріблилися завзяті, І ніби покотилось між людьми: «Христос воскрес!» . Чи, може, на цім святі Із бездуховності воскресли й ми?

Звучить пісня «Христос воскрес...»

Радійте всі, дорослі й діти: Христос воскрес! Христос воскрес! Кладіть, кладіть найкращі квіти На Божий хрест, на Божий хрест! На тім хресті він був розп'ятий, Чекав на поміч із небес. Й лише один з усіх на світі Христос воскрес! Христос воскрес!

У чи т е л ь . Великдень — одне з найбільших свят християн — свят-

кується в Україні ще з Хет. навесні і пов 'язане з воскресінням Ісуса

Христа, тому й має назву Великий день, або Великдень.

Уч ень . Останній тиждень перед Великоднем називають Вербним.

У Вербну неділю святять вербу. Верба — одне з найулюбленіших дерев

у народі. Цвіт верби — це прекрасне і зворушливе диво природи. Ці

вербові прутики на Вербну неділю освячуються у церкві. Зранку на бо

гослужіння сходяться всі: і старі, і малі, бо «гріх не піти до церкви, як

святять вербу». Якщо господарі, повернувшись із церкви, заставали

когось, хто не був у церкві, то били такого свяченою вербою.

Діти входять з двох боків на середину попарно (хлопець і дівчина), б'ючи один одного свяченою вербою, промовляють.

1-а п ар а . Верба б 'є, не я б 'ю,

2-а п а р а . Через тиждень Великдень,

3-я п а р а . Недалечко червоне яєчко.

4 - а п а р а . Будь великий, як верба,

5-а п а р а . А здоровий, як вода,

6-а п ар а . А багатий, як земля!

Кує зозуля. Вбігають хлопчики та дівчатка. З наповнених водою глеків

обливають одне одного, сміються, жартують.

1-й х л о п ч и к (поливає). Будь здорова, як вода, а весела, як весна!

1-а д і в ч и н к а . Обережно, віночок новий, квіти намочиш.

2-й х л о п ч и к . Давайте, дівчата, поллємо Богдана, щоб добре ріс.

Дівчата підбігають до хлопчика, одні тримають, інші ллють воду.

Х л о п ч и к . Досить, дівчата, а то до неба виросту.

клас 37

Д і в ч и н к а (ллє воду три рази). Один дощ, другий дощ, третій

Дощ.

Х л о п ч и к . Ви мене з ніг до голови облили, зараз я на вас всю во

ду виллю (доганяє дівчат, а вони швидко тікають).

Д і в ч и н к а . Давайте пограємо в гру «Вербич».

Всі діти стають у коло. У центрі — дитина, яка тримає вербову гілочку — Вербич.

Всі. Вербич, Вербич, весну поклич!

В е р бич . Зараз покличу!

Всі. І ми з тобою, побий нас вербою!

Повертаються спинами до Вербича.

В е р би ч (торкається до кожного гііочкою, промовляючи слова)

Не я б'ю, верба б'є, За тиждень — Великдень. Весна принесе золотого ключа, А ви пошукайте собі Вербича.

Із закінченням слів Вербич кладе гілочку в центрі кола, а сам стає разом і дітьми. Хто з дітей візьме першим гілочку, той стає Вербичем.

Х л о п ч и к . Пограймо у гру «Займи місце».

Одного з учасників гри вибирають ведучим. Йому дають в руки гілочку 1 1 1 'би. Решта гравців ходить по колу, взявшись за руки.

В е д у чий (іде по колу в протилежний бік і говорить)

З вербою, з вербою Іду за тобою, Торкнувся вербою, Біжи за мною. Хоп!

Сказавши «Хоп!», ведучий злегка б'є гілочкою по спині одного

'1 Рівців, коло зупиняється, а той, кого вдарили, біжить зі свого місця

ПО колу назустріч ведучому. Той, хто оббіг коло раніше, займає вільне

місце, а той, хто залишився без місця, стає ведучим.

Діти вибігають.

Д і в ч и н к а (виходить і примовляє)

Дівчатонька-голуб'ятонька, радьмося, Та виходьмо на травицю, граймося. Піснею стрічати Великодні свята!

Д і в ч а т а (водять веснянку «Ой минула вже зима...»)

Ой минула вже зима Снігу-льоду вже нема,

38 Кращі позакласні заходи. Учитель рої

Ой нема, ой нема, Снігу-льоду вже нема. В лузі квіти вже цвітуть, Вівці травку вже пасуть. Ой пасуть, ой пасуть, Вівці травку вже пасуть. Всі веснянку співаймо, Весну красну вітаймо. Вітаймо, вітаймо, Весну красну вітаймо.

Х л о п ц і . А де ж це дівчата? Давайте покличемо їх!

Х л о п ч и к

Ой виходьте, дівчата, Та в цей день на вулицю, Весну будемо стрічати Та віночки заплітати.

Вибігають дівчата.

А віночки сплетемо, У танок підемо!

Дівчата танцюють з віночками, співають пісню «Вийди, вийди, Іванку,

Вийди, вийди, Іванку, Заспівай нам веснянку! Зимували, не співали — Весни дожидали. Весна, весна, наша весна, Та шо ж ти нам принесла? Старим бабам по кийочку, А дівчатам по віночку! Звила ж я віночок вчора Звечора, звечора З зеленого барвіночку Та й наділа на голівочку.

Виходять хлопець та дівчина.

Д і в ч и н а Вийди, Петре, на вулицю, Винось ложку під полою, Винось ложку під полою, Заграй дівкам під вербою!

Х л о п е ц ь Вийди, Грицю, на вулицю, Винось бубон під полою, Винось бубон під полою, Заграй хлопцям під вербою!

Д і в ч и н а і Х л о п е ц ь (разом)

Вийди, Іване на вулицю, Вийди, Іваночку, Винеси сопілочку Та й заграй весняночку.

Д і в ч и н а Що першая благовісная, А другая — великодняя, Благослови пісню почати Та кривого танку погуляти, Що й у кривого танця Та й не виведу кінця.

Д і т и (виконують «Кривий танець»)

Ми кривого танцю йдемо, Ми в нім кінця не знайдемо, Ми в нім кінця не знайдемо, Треба його та виводити, Кінець ладу ізнаходити. Ані кінця, ані ладу — Не пізнає, котра ззаду. Ти, сивая зозуленько, Закуй же нам веселенько.

Х л о п ч и к . Дівчатка, а де ж ваші писанки?

Д і в ч а т а (показують писанки)

Гарна писанка у мене, Мабуть, кращої нема. Мама тільки помагала, Малювала я сама. Змалювала диво-пташку, Вісім хрестиків дрібних І малесенькі ялинки, Й поясочок поміж них. Хоч не зразу змалювала — Зіпсувала п'ять яєць. Та як шосте закінчила, Тато мовив: «Молодець!» Я цю писанку, напевно, Для Івасика лишу, А для мене і для тата Дві ше кращі напишу.

Д і в ч и н к а . Дівчата, а давайте подаруємо писанки хлопчикам.

Дівчата зі словами «Христос воскрес!» дарують хлопчикам писанки. Хлоп •тки відповідають «Воістину воскрес!» і дарують дівчатам «котики».


Х л о п ч и к . Хлопці, а давайте складемо писанки у відро з водою.

Я щось придумав!

Хлопчики зносять писанки до відра і стають півколом.

А тепер, дівчата, стережіться! (Бризкає водою з відра з писанками

на дівчат і зал.)

Д і в ч и н к а . Спасибі, хлопчики, за те, що побризкали цією чарів

ною водою. Дивіться, якими ми всі стали вродливими. Тільки раз

на рік — на Великдень — умиваються водою, де писанки лежали.

І від цього дівчата стають ще вродливішими.

Х л о п ч и к . Хлопці, а в які ігри граються тільки на Великдень?

Давайте пограємось!

1 гри з крашанками

1. Діти розкладають на столі принесені яйця і закривають їх шапка

ми. На столі також лежать шапки, під якими нічого немає. Потім

шапки рухаються по столу. Один з учасників гри в цей час перебу

ває поза кімнатою. Його викликають і питають, під якою шапкою

яйця. Ведучий підіймає шапку і, якщо там є крашанки, забирає

їх собі. Гра продовжується доти, аж поки всі крашанки не розбе

руть. Кому пощастить, той додому цілу шапку яєць несе.

2. Змагаються, чиє яйце довше крутитиметься. За командою діти од

ночасно розкручують свої крашанки. Чиє яйце довше крутиться,

той і перемагає, він забирає яйця того, хто програв.

3. Гравці сідають один проти одного і катають крашанки. Крашанки

зіштовхуються. Чиє яйце розбивається, той і віддає його супер

нику.

4. Крашанки катають з гірки. Чиє яйце покотиться далі, той і пере

можець. Він забирає крашанки інших гравців.

5. Бій крашанками. Гравці вигукують: «Раз, два, три! Моє яйце, зміц

ній! До бою готовий!» Б'ють будь-яким боком крашанки.

Д і в ч а т а (водять хоровод, співаючи веснянку про закінчення свят)

Ой весно, весно, Наша чудесна! Полем, лугами Погуляй з нами. Полем, лугами Погуляй з нами. Над білим садом Всип щастя градом. Пролети, весно. Понад землею, Прийдеш до мене — Будеш моєю.

6 клас

Д і в ч и н а

Ой, весно, весно, Наша чудесна, Полем, лугами Погуляй з нами.

Ішла Ганнуся у церкву ранком, В синій хустині-писаночиі, їй усміхалося небо світанком, Сонце гляділо поміж хмарин. А мати доні так говорила, Коли спішила вранці у храм: «Воскрес сьогодні Христос з могили, Тому весняна радість всім нам». Ще й мати доні так говорила: «Прийде хвилина волі до нас Встануть герої давні з могили, Настане щастя й радості час». А в церкві свічки рядком горіли, Перед престолом розцвів розмай. Може, то й свічі ясні молились За Україну, Ганнусин край? Може, і квіти, як і Ганнуся, Просьбу шептали в ранок чудес? За Україну, Боже, молюся, Щоб нам воскресла, як ти воскрес.

Діти виконують пісню «Радійте всі, дорослі й діти...» Під час виконання пісні учні тримають в руках свічечки. Двоє дітей з двох боків ідуть і запалюють ці свічечки. Свято закінчується срібним, передзвоном церковних дзвонів.


О . А . П а н ч у к

РОДИННЕ СВЯТО-КОНКУРС

«БУДУ Я НАВЧАТИСЬ МОВИ ЗОЛОТОЇ...»

Святково прибраний клас (зал). Стенд-виставка книг про культуру мовлення, виставка кращих зошитів учнів. На стінах - портрети українських письменників, українські вишиті рушники, плакати з висловлюваннями про мову.

Плакат зі словами:

«Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, поверну

ти нашій мові справжню народну красу — це справа честі всіх нас,

і старших, і молодших, це природний обов 'язок кожного перед не

залежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається мо

ральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також

визначатиме образ і творчу спромогу України в сім'ї цивілізованих

демократичних держав» (Олесь Гончар)

Звучить пісня «Українцям» (муз. Ст. Городинського, сл. Н. Шаварської. На фоні пісні діти читають слова.)

1-й у ч е н ь

О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це — мова моя, Це — мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила — і кличе, й сія, Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мова моя, Душа голосна України!

Ти — сурми на сонці, ти — стягів гаї, Ти — вибухів огненних повна. Це — матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини...

О мово вкраїнська! Хто любить її, Той любить мою Україну.

(Володимир Сосюра)

2-й у ч ен ь . Слово — найтонше доторкання до серця, воно може

стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає ві

ру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре

і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне —

в клас 43

приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і виліку-

иати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити, розсіяти сумнів і за

смутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заро

нити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале,

ні-1 актовые, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приго

ломшити людину (В. Сухомлинський).

3-й у ч ен ь . Послухайте, як лаконічно узагальнюються народні

погляди на культуру мовлення:

Що маєш казати — наперед обміркуй. Не хочеш почути поганих слів, не кажи їх сам.

Краще недоговорити, ніж переговорити.

Умій вчасно сказати і вчасно змовчати. Шабля ранить голову, а слово — душу.

Вода все сполоще, а злого слова — ні.

Добре слово краще за гроші. Від теплого слова і крига скресне. Говори мало, слухай багато, а думай ше більше.

4 -й у ч е н ь . Культура мовлення — це духовне обличчя люди

ни. Вона свідчить про загальний розвиток'особистості , про ступінь

прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усьо

го людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання

загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними,

фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними за

собами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпуєть

ся. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим,

синтаксично р ізноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися

в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати по

літичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу

на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на по

будову речень.

Учи т е л ь . «Ще не вмерла Україна!», «Ще не вмерла і не вмре!» Бо

живе наша мова. Отже, живий наш дух, наша пісня, історія, єдність.

Живе наша мова — і з нами наші князі і гетьмани, наші письмен

ники і вчені, наші державники і збройні охоронці. Живе паша мо

ва — і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Бо наша мо

ва — це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія,

наше майбутнє. Бо наша мова — це ми, українці — добрий, чесний,

працьовитий народ. Отож, не лише клянімося в любові до рідної мо

ви, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо її,

заглиблюймось у її походження й історію, пропагуймо її.


Шановні батьки, діти, шановна родино! Я не помилилася, бо ду

маю, що свято з 'єднає нас у велику родину.

1-й в е д у чий . Сьогодні позмагаються почуттям гумору, знаннями,

, кмітливістю, ерудицією, винахідливістю дві команди: команда батьків

та учнів 10 класу та команда батьків і учнів 11 класу.

2 -й в е д у чий . Запрошуємо на сцену команди-учасниці. Сьогодні

гру судить журі у складі п'яти чоловік (представлення).

1-й в е д у чий . А зараз команди назвуть себе: привітання двох ко

манд. Першою виступить комада...

2-й в е д у чий . Черга за другою командою.. .

Шановне журі! Прохання команди оцінювати за п 'ятибальною системою.

Підсумки журі.

1-Й в е д у чий . А зараз розминка «Мовні жарти». Відповідатиме

та команда, яка перша подасть звуковий сигнал.

1) Які алфавіти складаються з 6 літер?

2) У якому вигуку є сто однакових звуків?

3) За який приголосний звук треба сховати інший приголосний, щоб вистрелили разом кілька гармат?

4) Від яких двох букв стає жарко, гаряче?

5) Який синонім прислівника тепер не змінює свого значення, коли його прочитати справа наліво?

6) Який молочний продукт можна перетворити на злак, прочитав

ши його справа наліво?

7) Що знаходиться всередині школи?

8) Що стоїть між підлогою і стелею?

9) Чим закінчується і зима, і весна?

10) Чим закінчується і вечір, і ніч?

11) Як написати слово робота п'ятьма літерами? А чотирма?

12) Що треба зробити, щоб майка злетіла?

2-й в е д у чий . Шановне журі, підбийте підсумки розминки.

1-й в е д у чий . Наступний конкурс — «Майстри пера». Завдання:

в гумористичній формі написати твір-мініатюру за картиною (коман

ди отримують однакові картини).

2-й в е д у чий . Хто швидше, оригінальніше витворить. На вико

нання даного завдання максимум 10 хвилин.

1-й в е д у чий . Поки наші команди працюють — музична пауза!

2-й в е д у чий . Слово нашим «письменникам».

Журі підбиває підсумки конкурсу.

1-й в е д у чий . Команди продовжують дивувати присутніх оригі

нальністю та унікальністю. Аче зараз слово за вами, болільники!

6 клас 45

2-й в е д у чий . Для вас, болільники, конкурс «Українські споти-

канки». Для цього від вболівальників кожної команди запрошуємо

по одному чоловіку. Ми разом вивчимо скоромовку-спотиканку. Зав

дання: повторити її тричі. В результаті ми побачимо, хто краще спра

виться із цим завданням.

Скоромовка для вболівальників:

Лізе кусіка з-за сусіка: зуби зазубила, очі заочила, руки заручила,

ноги заножила.

Підсумок журі.

1-й в е д у чий . Наступний конкурс — «Фразеологічні забавлян-

ки». Команди мають відгадати фразеологізми, які будуть показува

ти учні.

(За словом до кишені не лізти, пригріти гадюку за пазухою, дер

жати язик за зубами, намотати на вус, ніби води в рот набрати, під

класти свиню.) 2-й в е д у чий . Слово журі.

1-й в е д у чий . Починаємо традиційний конкурс капітанів. Капі

тани, прошу вас на сцену. Це один із найвідповідальніших конкурсів.

Завдання капітанам.

1) Представитись обом як літературним героям.

2) Запитання один одному (за конкретним твором).

(Капітани готувалися до конкурсу, тому з'являються у відповідних

костюмах.)

2-й в е д у чий . Шановане журі, будь ласка, оголосіть результати

конкурсу. Підсумок журі.

1-й в е д у ч и й . Найцікавіше завдання — це домашнє завдання.

Команди готували інсценізації класичних сюжетів в сучасному пере

кладі (перероблена інсценізації «Сватання на Гончарівці» та сучасна

варіація на тему Котляревського).

2 -й в е д у чий . Члени авторитетного журі підбивають підсумки

проведеного конкурсу.

1-й у ч е н ь

Мова наша, мова — Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова. Мова наша, мова —

, Літ минулих повість, Вічно юна мудрість, Сива наша совість.


Я без тебе, мово, Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва, Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє.

1-й в е д у чий . Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі во

ни починаються з любові до рідної мови, з бажання майстерно воло

діти нею, з відчуття власної відповідальності за рідну мову. Тож лю

бімо рідну мову, дбаймо про мовну культуру.

До нових зустрічей! До побачення!

7 КЛАС О . А . М о с к а л е н к о

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОГО АНОНСУ

Ведуча . Чимало відгуків щодо повісті «Кайдашева сім'я» І. Не-

чуя-Левицького чули і ще почують люди. Було всякого — і хвалили,

і лаяли. Та нехай собі «скубуться» критики-професіонали і так звані

доморощені. Але єдино істинним є те, шо цей твір нікого не залишить

байдужим. Ви будете сміятись з дріб 'язковості конфліктів. Ви будете

сумувати через те, що цінності людські, на жаль, дрібними бувають.

І ви обов 'язково задумаєтесь над вічним протиріччям: покликання

людини та її щоденне буття.

Отож, подивімось, як це було ( інтерв 'ю з «1. Нечуєм-Левииь-

ким»).

— Іване Семеновичу, чому на світ з 'явилась саме повість «Кайдаше

ва сім'я»? Хіба не цікаво було б написати про якісь мандри, мрії?

— Так трапилось наскочити мені на сюжети з народного життя,

котрі мене зацікавили, бо багато я їх взяв, не змінивши навіть прі

звища та ймення. . . Пишу те, шо бачив, що знаю, а чого не знаю,

не берусь...

— Іване Семеновичу, перепрошую за мою, можливо, нетактовність,

прокоментуйте слова критика В. Торленка: «...ця повість — малюнки

сільського ідіотизму»?

— Що тут скажеш. Для когось це «сільський ідіотизм», а для ко

гось (як, наприклад, для Євгена Гуцала) — «арена людських пристрас

тей». А втім, судіть самі.

С ц е н а 1

Карпо і Лаврін розмовляють про наречених.

Л а в р і н (весело). Карпе, а кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце

перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

К а р п о (знехотя). Посватаю, кого трапиться.

Л а в р і н . Сватай, Карпе, Палажку. В неї брови, як шнурочки; мор

гне, ніби вогнем сипоне. Одна брова варта вола, а другій і ціни не

ма. А що вже гарна!

К а р п о . Гарна. В Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан

кривий, як у баби.

Л а в р і н . То сватай Хіврю. Вона доладна, як писанка.

48 Кращі позакласні заходи. Учитель р<

К. ірпо Ага, доладна, ходить, як у ступі горох товче, а як говорим., то носом свистить.

Ліврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя не гарна? Говорить тоні-і! І ні і.ко, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

К а р п о. Ага, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бри-j клива, щоб мала серце з перцем.

Л а в р і н . То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

К а р п о. Ага очі в Химки, як у сови, а своїм кирпатим носом во

чує, як у небі млинці печуть. {Додає «слівце» Лаврінові на вухо.)

Б а т ь к о . А що це ви у святу п 'ятницю паскудите язики?! Ви знаєте,

що хто постить сьогодні цілий день, ніколи не потопатиме у воді?

К а р по . У Семигорах не втопишся як і захочеш. Тут у ставках — старій жабі по коліно.

Б а т ь к о . Можна і в калюжі втопитись.

К а р п о . Хіба що коли з корчми йдеш...

Б а т ь к о . Ти, Карпе, ніколи язика не втримаєш.. . (Іде.) Л а в р і н . Карпе, так кого ж свататимеш?

К а р п о . Та одчепись.

Л а в р і н . Сватай Олену. Вона кругла, як цибулька, шоки, як яблу

ка, зуби, як біла ріпа, сама дівка здорова, як тур.

К а р п о . Ага, гарна. Мордою хоч пацюки бий.

Л а в р і н . Який ти вередливий. То сватай Хотину. (Сміється.)

К а р п о . Чи ти здурів? Вона як вигляне у вікно — три дні собаки брешуть.

Л а в р і н . Коли я буду вибирати собі дівчину, візьму гарну як квіточка, а тиху, як тихе літо.

К а р п о . Мені аби була робоча та проворна.

Обидва зітхають замріяно, йдуть.

С ц е н а 2

С в е к р у х а . Мотре, ти чого це сіла шити? Хіба не бачиш, обід недоварений, хата не метена?

М о т р я . Бачу, вже ж не повилазило.

С в е к р у х а . Сядеш шити по обіді, як упораєшся.

М о т р я . Ох-ох чогось у мене так спина болить, так ниють руки. С в е к р у х а . Роби те, що тобі загадують!

М о т р я . Я вам мамо не наймичка!

С в е к р у х а . Цить, а то як візьму кочергу, всі зуби повизбируєш.

М о т р я . В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас.

С в е к р у х а . Карпе, ти чуєш, шо твоя жінка витворяє?

К а р п о . Мотре, слухай матері та роби діло.

М о т р я . Я й так од ранку до вечора рук не покладаю.

7 клас 49

Б а т ь к о . А шо це ти розходилася? Та я тобі не подивлюся в зу

би. (Замахується.)

К а р п о . Тату, не махайте, бо і в мене руки є.

Б а т ь к о . Пху на тебе (на Мотрю), сатано.

Батько пішов, Карпо за ним.

С в е к р у х а (вслід). Так сину, так, добре говориш з батьком. Ну

й невісточку взяла собі в хату.

Сцена З К а р п о . А шо, Лавріне розділим тепер грунт по половині?

Л а і р і н . То й розділимо. Нашо нам та волость. Хіба ми собі ра

ди не дамо? (Ідуть.)

М о т р я (міряє мотузкою город). Бодай вас лиха година побила,

як оце ви переміряли!

Виходять Карпо, Лаврін, мати.

М о т р я . Чого вилупили баньки наче мене зроду не бачили? Як це

ви переміряли город?

Міряйте на моїх очах. Отой ріжок в бузині мені ж не віддаси

(До Мотрі.) А чом же ж ви пасіки не розділили?

Л а в р і н . А ти вже й полічила?!

М о т р я . Авжеж, і своїм не поступлюся. На Лавріновій половині

на дві груші більше! Л а в р і н . То пересади їх на свою половину! К а р п о . Мотря каже правду, Лавріне, дайте нам половину пасіки,

овець та свиней! Ма ти . Овва, який розумний! Забери ще половину котів та собак!

А хто батька лупив у груди?

К а р п о . Не бив, а тільки не слухав.

М а т и . А ти забув, шо я ще живу на світі? І я маю право на бать

кове добро. А ти ладен мене живою в землю закопати! Ти хочеш ме

не, сироту, зі своєю Мотрею скривдити?! Ні, Карпе, нехай нас гро

мада розсудить!

В ч и т е л ь (до акторів). Отож, шановна громадо, поясніть нам,

будь ласка, чому відбуваються конфлікти в родині Кайдашів? І чому

саме такі епізоди ви обрали для інсценізації?

Учень . Автор показав у повісті «Кайдашева сім'я» на прикладі од

нієї родини життя українського села після реформи 1861 року. На кон

кретних прикладах доводить: причини сварок Кайдашів криються

в тому, шо селянин намагається утвердити себе господарем на землі.

І у цьому відстоюванні права на власність, а значить на виживання,

спотворюються людські почуття, взаємини, прагнення.


С . М . Р а л ь к і н а

ЗАСІДАННЯ КРУГЛОГО СТОЛУ З ТЕМИ

«СТАН РОЗВИТКУ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ДЕРЖАВІ»

Мета: у ході обговорення ряду питань з'ясувати стан української

мови в державі, окреслити коло можливих заходів щодо цьо

го питання; розвивати' усне мовлення учнів, уміння вести

дискусію, аналізувати і робити висновки; виховувати по

чуття національної гідності, самоповаги, бажання вдоско

налювати володіння рідною мовою й надалі її вивчати.

Обладнання: оформлення дошки — назва теми, епіграф, вислови про

мову; столи розставлені півколом.

Х І Д З А С І Д А Н Н Я

У ч и т е л ь

Мово рідна, живи в ріднім домі, Крізь зболений час і духовні руїни Вертайсь, рідна мово, У серце народу, У душу Вкраїни.

Катована, переслідувана українська мова повертається в рідний

дім. Про нелегкий, тернистий шлях її розвитку піде сьогодні мова

на засіданні нашого «круглого столу». Епіграфом до сьогоднішньої

розмови нехай стануть слова О. Олеся:

В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мова, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. Навік пройшла пора безславна. Цвіти і сяй, моя державна...

Зародившись на світанні суспільного слов 'янського життя, мова

наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Поль

щі, перенесла наскоки Москви, проте, перегорівши, дійшла до нас

свіжою, музичною, незаплямованою, справді слов 'янською мовою.

Та чи можна зараз, сьогодні стверджувати, що мовна проблема

в Україні вирішена?

Ці епізоди ми обрали для інсценізації тому, що вони показують,

у що перетворюються найкращі бажання. Так мрії братів про щасли-і

ве сімейне життя в житті вилились у постійні сварки. Колись др^ужні|

брати стають ворогами. Діти йдуть проти батьків. І це викликай сум,'

хоч автор майстерно, з гумором, змальовує ситуації.

В ч и т е л ь . Які ж моральні уроки цієї повісті? і

Учень . Оточуюча дійсність формує світогляд людини, і, на жаль

вона може зробити людину жорстокою, дріб 'язковою, егоїстичною

Людина повинна дбати не тільки про багатство матеріальне, |а і про

багатство душі. Тільки тоді вона гідна називатись ЛЮДИНОЮ.

Біжить життя — за миттю мить, Летять у небуття події. Та завжди всі будуть цінить Любов, порядність, шедрість, мрії. /

І хоч «на світі можна жить без еталонів», Та пам'ятайте правило єдине — Найголовніший серед всіх законів — Це той, що Ви є на Землі ЛЮДИНА.


Для з'ясування цього питання ми й зібралися за «круглим столом»

аби не лише висвітлити ваше бачення стану речей на сьогодні, а, можли

во, й окреслити коло заходів, певних кроків у найближчій перспективі.

І зараз я запрошую до обговорення учнів 6-7 класів. ШаНовні

учасники «круглого столу», якщо у вас виникнуть якісь питання, бу;

ласка, підніміть руку, ми надамо вам слово.

Звучать виступи учнів, які висловлюють власне бачення обговорюваної проблеми.

Учите л ь. З огляду на вищесказане, давайте з 'ясуємо, чому ж навіть;

після прийняття Закону «Про мови» в державі існує мовна проблема?!

Боляче дивитись на т е , як деякі українці не розуміють значення ба-'

гатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, см ішними вони їм)

здаються. Вони не думають про те, що сміються з самих себе, зі свого

духовного убозтва. З цього приводу Іван Павліха написав байку:

Знайшлася жаба серед жаб, яка сказала: «Я дурна була б, шоб так, як предки, стала квакать! Я буду, мов та качка, крякать!» «Але ж ти жаб'ячого роду, а не качка!» «Ну й шо?! До чого ця балачка, Коли мені миліше «кря», ніж «ква»? Воно дає мені права на пух, на крила... А там, дивись, здіймуся ще в політ, Побачу світ: савани... води Нілу...» — Отак мрійливо думає вона і кряче в рідному болоті, Аж котиться луна, та ба — злетіти годі... Мораль: хто рідного не береже, того не виручить чуже.

Отож, як бачимо, проблема мови в країні існує. І вирішувати її на

лежить саме нам і саме сьогодні. Які ж, на ваш погляд, можна окрес

лити найближчі перспективи у вирішенні цього питання? З чого варто

починати, як удосконалювати власне володіння мовою?

Виступи учнів, глядачів.

У чи т е л ь . Бачу щире переймання проблемами рідної мови, вболівання за її долю, бо ж

Соловей співа по-солов'їному, Горобець — цвірінькає, як зна, Українцю, мовою дивинною Чи не грішно нехтувати нам?

Запашною, вільною, співучою — Ти до всього світу озовись, «Заповіту» правдою палючою Укріпись і знову освятись.

7 клас 53

І тебе обніме світ слов'янський, 1 Дніпро пізнає, мов рідню... О, єдинокровию, ти отямся,— Не гаси правічного вогню!

Соловей співа по-солов'їному, Горобець цвірінькає, як зна. Українцю, тільки материнською — Вічно плакать і сміяться нам.

Так писала Валентина Козак. Але все ж таки хочеться, щоб смія

тися українцям довелося більше. Щоб, незважаючи на всі перепони,

ми не забували свого коріння, культури, мови. Хочеться звернутися

до вас, шановні друзі, словами з поезії Віктора Баранова «До укра

їнців»:

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей; Я питаю у книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули що ми — українці? І шо є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І шо є у нас думка, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — такий український народ, А не просто населення, як цс у звітах дається. І шо хміль наш — у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і шо українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.

Тож плекаймо надію на скоріше зцілення рідної мови в наших

душах. Нехай проростуть зронені в наших серцях зерна мудрості, іс

тини й любові.

А завтра знову зійде Сонце — і буде День, і буде Праця й Твор

чість.

Будімо цей Світ Світлом своєї Віри — і буде він чистим!

Творімо цей Світ руками своїх Надій — і буде він високим!

Дивімось на цей Світ очима своєї Любові — і буде він прекрас

ним!

Плекаймо цей Світ у долонях своєї Доброти — і буде він без

межним! Довгого віку і світлої долі всім нам! А також процвітання нашій Державі — Україні!


і

В. А. О в с е й ч у к

УСНИЙ ЖУРНАЛ

«СТЕЖКАМИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ЯЛТІ»

Мета:

Обладнання:

вивчаючи літературне краєзнавство, допомогти пізнати

українську літературу Криму, переконати учнів у гли

боких зв 'язках української культури і кримської землі,

прилучити до високих морально-естетичних цінностей

красного письменства і тим самим духовно збагатити,

виставка укра їнського народознавства , поширено го

в Криму, українські рушники, бандури, українське на

ціональне вбрання, література українських письменни

ків Криму, хліб-сіль на вишитому рушнику.

Хіба ж любить свою Вітчизну — зрада?

М. Старицький

Х І Д ВЕЧОРА

Звучить пісня у виконанні бандуристів «Зеленеє жито, зелене», учитель з хлібом-сіллю вітається з учнями.

Сторінка І. Степан Руданський і Крим

1-й у ч е н ь Він тут ходив у ялтинськім саду. Тут слухав він, як плеше в берег море. Слабкий бідак не скарживсь на біду, 1 перед сміхом відступало горе.

(Демонструє фотографію — біля могили поета на Полікурівському

кладовищі в Ялті, розповідає про життя Степана Руданського — поета,

лікаря, громадського діяча.)

2-й у ч ен ь . У 1861 році після закінчення медико-хірургічної ака

демії в Петербурзі, у зв 'язку з хворобою — туберкульозом легенів —

Степана Руданського призначили на роботу до Криму. Запис у що

деннику 1 вересня 1861 року:

«Прощай, Петрополю... . А чим-то полудень мене порадує? Чи си

нєє море мене загартує, чи, може, ізнову іржею покриє, сточить, обез-

силить? А Кримськії гори чи новим здоров'ям, чи гробом наділять?»

Розповідає про убоге життя Степана Руданського в Ялті: став пер

шим санітарним і ветеринарним лікарем міста і повіту, 1863 рік —

7 клас

карантинним і повітовим лікарем, відкрив лікарні у Бахчисараї, фель

дшерські пункти, першу медичну бібліотеку в Криму — в Ялті. За

ймався громадською діяльністю. Був першим метеорологом, кліма

тологом, кліматотерапевтом на Південнобережжі. І при цьому багато

писав співомовок (учні читають співомовки).

Степан Руданський був товариською, толерантною, ввічливою

і приємною людиною. Населення Криму знало і шанувало лікаря

і поета Степана Руданського.

3-й у ч ень . Ослаблений організм не зміг здолати небезпечну і тяж

ку хворобу — холеру, на яку він захворів, лікуючи пасажирів, що при

бували в морський порт Ялти. З травня 1873 року в розквіті творчих

сил Степан Руданський помирає зі словами: «Україно моя мила». По

ховали його у Ялті на Масандрівському кладовищі. На пам'ятнику, що

споруджено ялтинцями на могилі поета, написані такі його слова:

На могилі не заплаче ніхто в чужині. Тільки хмаронька заплаче дощем по мені.

Кримська земля не забуває свого лікаря і поета. Сюди приходять

учні ялтинських шкіл, читають його співомовки, співають йому йо

го ж пісню «Повій, вітре, на Вкраїну!»

Сторінка II. Михайло Коцюбинський у Криму

1-й у ч ен ь . У 1896 році у складі комісії з лікування виноградни

ків від філоксери Михайло Коцюбинський прибуває до Симеїзу. Тут

він заодно і пише оповідання «Для загального добра», «В путах шай

тана», «На камені», «Під мінаретами» (зачитує уривки з творів Ми

хайла Коцюбинського про Чорне море, гори Кримські) .

Учитель демонструє ілюстрації і книги про діяльність Михайла Коцюбинського в Ялті, сторінку з оповідання «Для загального добра», де збережено почерк самого письменника.

Сторінка III. Іфігенія в Тавриді

1-й у ч е н ь Прости мене, величная богине! Устами я слова ці промовляю, А в серці їх нема... А в серці тільки ти, Єдиний мій, коханий рідний краю!

Леся Українка приїжджала лікуватися до Криму, до Ялти, але дуже

тужила в цей час за рідною Волинню. Під час першого приїзду в на

ше місто вона відвідала місце проживання російського поета Надсона.

56 Кращі позакласні заходи. Учитель року.

Сирість, убогість кімнати, де він жив, навіяла Лесю на сумні думки.;

Вона написала вірш «Надсонона домівка в Ялті». А якою ж буде Ле-І

сина домівка в Ялті?

Сторінка IV. Дорога до музею

1-й учень демонструє фотографії дачі Ніщинських, яку колись зні

мала Леся Українка в Ялті на вулиці Катерининській, 8.

2-й учень розповідає про символічну квітку ломикамінь (гірський

едельвейс). Лесина життєва дорога схожа на цю квітку, що росте се

ред каміння, але тягнеться до сонця. Читає напам 'ять вірш «Contra

spem spero» («Без надії сподіваюсь»).

3-й учень розповідає про життя і лікування Лесі Українки в Ялті.

Сторінка V. Обірвана струна

1-й у ч ен ь . «Твої листи завжди пахнуть зов 'ялими трояндами...»

(з листів до Сергія Мержинського) .

Звучить пісня «Чарівна скрипка» у виконанні учнів.

2-й учень розповідає про історію кохання Лесі Українки і Сер

гія Мержинського. Хвора Леся доглядає за смертельно хворим коха

ним і за одну ніч пише поему «Одержима». Сергій помер у холодно

му Мінську, але Леся його ніколи не забувала: «Все, все покинуть,

до тебе полинуть...».

Звучить пісня «Доле моя» Наталії Могилевської у виконанні учнів.

Сторінка VI. Грай, моя кобзо!

1-й у ч ен ь . У 1906-1907 роках Леся Українка з Климентієм Квіт

кою організувала за власні кошти фольклорну експедицію для запису

українських народних дум і пісень. Захоплюється кобзою, бандурою,

знайомиться зі знавцями фольклору; Філаретом Колессою, Володими

ром Гнатюком, на 19-ти валиках записує від Гната Гончаренка україн

ські народні пісні. Тут зберігся до наших часів голос Лесі. Перша серія

праць «Мелодії українських народних дум» під редакцією Ф. Колесси

вийшла при житті Лесі Українки. Вона писала:

Тепер уже я вірю, що Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине!

Другу серію такої ж збірки поетеса вже не побачила.

Бандуристи виконують українські народні пісні.

У чи т е л ь . Життя уквітчало Лесю терновим венцем, але ми, нащад

ки, плетемо лавровий вінок пам'яті поетесі; Як не згадати численних

ялтинців, які першими усвідомили цей наш обов 'язок і нерідко йшли

7 клас 57

наперекір лицемірній системі минулих десятиліть. Олексій Федоро

вич Нирко заснував музей Бандури в Ялті, організував капелу банду

ристок ім. Степана Руданського. Микола Охрименко сприяв спору

дженню пам 'ятника Лесі Українці в Ялті. Олександр Януш, Світлана

Кочерга, Віктор Виноградов...

Але ще так багато потрібно зробити наступним поколінням, щоб

десь там, у майбутніх віках, біля кримських берегів під небесними зо

рями вічно прямував «...на чисте білий човник» Лесі Українки.

Що ж саме приваблювало таких відомих людей до Криму? Су

часний кримський поет Данило Кононенко дає нам відповідь на це

питання:

Щасливий, хто пізнав твою красу, Світанно-чисте півдня узбережжя, Всдмідь-гору, платанову ясу, Свічадо моря синього безмежжя, І на троянді райдужну росу, Медово-терпку, трепетно-безмежну Та ще Ай-Петрі гостроверхий шпиль, Що одягнув на себе сония бриль.

Звучить пісня у виконанні капели бандуристок «Дороги іншої не треба»

Тараса Петриненка (учні встають і запалюють свічки).

Україно! Україно! Серед далечі доріг Вірне серце твого сина Я оаду тобі до ніг!

На виставці у нас було багато всього українського. А воно, україн

ське, повинно бути найкращим. Наші українські господині (учениці)

запрошують усіх гостей і учасників свята пригоститися українськими

варениками і короваєм.

8 К Л А С

0 . 3 . Г у ш и н е ц ь

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГРА «ДРЕВНЄ МІСТО МОЄ»

Наочність: карта м. Луцька, альбом «Луцьк», путівники-інформа-тори про м. Луцьк.

Мій древній граде, мій незрадний друже,

хвала тобі, мій княжичу, хвадаї.

І. Чернецький

Х І Д З А Х О Д У

Вед у чий . Міста, як і люди: у кожного — своє обличчя, своя вда

ча, своя доля, свої назви. І за усім цим — сторінка біографії. Наше

місто Луцьк — одне з найстаріших в Україні. Все було у його жит

ті: і стрімкі злети, і роки забутгя. Зараз погляд Луцька спрямований

у майбутнє. І вам, молодому поколінню, знати, вивчати історію рід

ного міста, примножувати його здобутки.

Представлення команд-учаснииь гри. Представлення .журі.

Тур І. Луцьк — за 1 хвилину

Вед учий . За 1 хвилину вам необхідно відповісти на якнайбільшу

кількість запитань. Запитання командам будуть задаватися почергово.

Питання — відповіді

1. Перша згадка про Луцьк. (1085 рік)

2. Покровитель Луцька. {Святий Миколай)

3. Судноплавна річка Луцька, (р. Стир)

4. Мешканці Луцька. {Лучани)

5. Культова споруда. (Храм)

6. Місце для проведення спортивних змагань. (Стадіон)

7. Відома поетеса, шо проживала в Луцьку. (Леся Українка)

8. Перший вищий навчальний заклад. (Луцький педінститут)

9. Пам ' я тник на Театральній площі (Лесі Українці)

10. Його ім 'ям названий театр. (7". Шевченко)

11. Геральдичний знак міста, держави. (Герб)

12. Головна вежа замку Любарта. (В'їзна)

13. Церква Луцького братства. (Хрестовоздвиженська)

14. Католицький храм Луцька. (Костел Петра і Павла)

8 клас 59

15. їх є три в Луцькому замку. (Вежі)

16. Перший вірш Лесі Українки, написаний в Луцьку. («Надія»)

17. Скільки років школі № 1? (68 років)

18. На якій вулиці розміщена школа № 1 (На вулиці Б. Хмельницького)

19. Улюблене місце відпочинку лучан. (Парк)

20. Найбільший кінотеатр м. Луцька. («Промінь»)

Журі оголошує результати.

Тур II. У лабіринтах історії

Ве д у чий . Кожна команда по черзі витягує з торбинки бочечку

з номером. Необхідно за одну хвилину дати відповідь на задане пи

тання. Розпочинає конкурс команда, яка набрала найбільше балів

у І турі конкурсу.

Запитання.

1. Відомий поет і громадський діяч, учасник повстання під прово

дом С. Палія, страчений у 1702 році на Замковій площі в Луцьку.

Про кого йде мова? (Про Данила Братковського)

2. Автор першого українського історичного роману, у 1841 році пра

цював у Луцькій гімназії. Про кого йде мова? (Про П. Куліша)

3. Випускниця школи №1 м. Луцька, автор романів «Гримучі озе

ра», «Полісся», відомий український критик і публіцист. (Марга-

рита Малиновська)

4. Вона була Олицька, Шосейна, Ягельонська, Сталіна, Головна, Шев

ченка, знову Сталіна. Яка сучасна назва вулиці? (Лесі Українки)

5. Завдяки якому курйозному випадку у Луцьку з 'явилася залізни

ця і коли це було? (Коли цареві заманулося приїхати на маневри

до Луцька, то міністр, який хотів вислужитись, запропонував їха

ти залізницею. Але виявилось, що до Луцька колія не прокладена. То

му військовим залізничникам довелося терміново прокладати колію

до Луцька. Це було у 1890р.)

6. Подивіться на цей твір мистецтва. Що пов'язує йога з нашим міс

том? (Це ікона «Волинська Богоматір», датована XII1 століттям.

Знайдена в Покровській церкві м. Луцька. Нині зберігається в Дер

жавному музеї мистецтва в Києві)

Тур III. Погляд у майбутнє

Кожна команда отримує аркуш паперу, олівці , фломастери .

За 5 хвилин учасники повинні намалювати, яким вони уявляють Луцьк

через 100 років.

У цей час болільники команд-учасниць повинні розказати на

пам'ять вірш про Луцьк одного з волинських поетів. (За це команді

зараховуються додаткові бали.)

6 0 Кращі позакласні заходи. Учитель року

Тур IV. Конкурс капітанів

Капітани команд ставлять один одному запитання.

Тур V. Гонка за лідером

Питання — відповіді

1. Скільки в Луцьку театрів? (Два)

2. Сучасна назва Будинку культури. (Будинок «Просвіти»)

3. Що було колись на місці Театральної площі? (Парк)

4. Газета міської ради. («Луцький замок»)

5. Найстаріший будинок м. Луцька. (Будинок Лузина).

6. Назвіть книгарні м. Луцька. («Освіта», «Планета», «Знання»)

7. Автомобіль, що випускав ЛуАЗ. («Волинянка»)

8. Скільки шкіл у м. Луцьку? ( 26 і школа-інтернат)

9. Народна назва Завокзального ринку. («Варшавський»)

10. Хто такі «балагули»? (Перевізники)

11. Міжнародний щорічний фестиваль, який проходить у Луцьку. (Поліське літо з фольклором)

12. Фабрика солодощів у Луцьку. («Луцьккондитер»)

13. Пам 'ятник біля міської ради. (Святому Миколою)

14. Міська радіостанція. («Луцьк»)

15. Відомий естрадний співак, народний артист України. (В. Зінкевич)

16. Де вперше згадується про м. Луцьк? (В Іпатіївському літописі)

Журі підбиває підсумки, оголошує переможця конкурсу.

8 клас 61

О. Б. Кожуленко

ЗУСТРІЧ З БУКОВИНСЬКИМ

ПИСЬМЕННИКОМ І.П. ФОСТІЄМ

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом І.П. Фос-

тія; через художнє слово ввести в чарівний світ поезій митця;

викликати емоційні переживання учнів засобами художньо

го слова; виховувати патріотичні почуття та потребу глиб

шого вивчення здобутків літератури буковинського краю.

Обладнання: виставка творів 1. Фостія, ілюстрації до казки «Про цап

ка Степанка та сірого вовка», відеозапис, аудіозапис, на

дошці — епіграф. Ми тільки раз в цей світ усі приходим.

Щоб добрий сіід лишити на землі.

І. Фостій

ХІД ЗАХОДУ

В ч и т е л ь . У нас в гостях відомий буковинський поет, журналіст

і публіцист, головний редактор Чернівецького обласного відділення

иошуково-видавничого агенства «Книга Пам'яті України» Іван Пе

трович Фостій.

Творчість кожного митця і його доля взаємопов'язані. Та й чи може

бути інакше? Адже і пісня, і поезія, і музика є відтворенням життя, споді

вань, дихання душі творця, бажанням висловити своє власне бачення нав

колишнього світу та ставлення до нього. Знання життєвого шляху митця

тільки глибше розкриває значення створеного ним. Тому пропоную вам

здійснити своєрідну екскурсію життєвими стежками Івана Фостія.

Розповідь про біографію письменника

1-й у ч ен ь . Іван Петрович Фостій народився 5 березня 1928 року

в с. Фастівиях Бахмацького району Чернігівської області.

Яка красива ніч у Фастівцях... Серпнева ніч, шо зорями палає, Мов рибки золоті на поплавках, Вони промінням мерехтять і грають. Тут велич і краса, безмежжя і могуть. Тут чари ночі й неймовірна тиша. У пору цю не сіють і не жнуть, Лиш марять снами, люблять і колишуть.


видання є 1. П. Фостій. Перегорнімо рукою і серцем цю книгу, зга

даймо тих, хто захистив для нас на Землі найдорожче — мир.

Війна — ие зло, важке і віроломне, Воно калічить долі і життя. Вчорашнє щастя, шо стає бездомним, Надій не має вже на майбуття. Куди ми йдемо, дорогі земляни? Чому простори віддаєм війні? Щоб зберегти живим цей світ коханий, Ми війнам мусимо сказати: «Ні».

Усього вийшло три томи «Книги Пам'яті», виданню якої пере

дувала велика пошукова і дослідницька робота. У ній увіковічнено

27 778 учасників війни, які стали її жертвами.

Складність полягала ще й в тому, що багато документів про загиблих

загубилися під час війни. Але редакція вважала своїм святим обов'язком

віднайти імена всіх краян, яких забрала війна. І ми сьогодні ще раз ви

словлюємо глибоку вдячність за цю важку, але благородну працю.

Можливо, хтось із вас знайшов у цій книзі імена своїх загиблих

родичів?

Учні відповідають.

Кажуть, що нова війна починається тоді, коли люди забувають

про минулу. Ще раз нагадати страхіття війни нам допомагають ві

рші І. Фостія.

Тож давайте послухаємо «Баладу про артилеристів» (1975).

Учениця читає вірш, в цей час демонструються документальні кадри во

єнних подій. Звучить вірш «Подбаймо».

Робота зі збіркою інтимної лірики «Ти чуєш, як хлюпочеться ріка?»

А тепер перегорнемо наступну сторінку нашої зустрічі.

Творчі обрії І. Фостія досить обширні. Окрім журналістики, публі

цистики, письменницької та науково-дослідницької діяльності він давно

кохається в поезії. Заслуговує на увагу його інтимна лірика, яка ввібрала

в себе збірка «Ти чуєш, як хлюпочеться ріка?» Тож давайте поринемо

у цю справжню ріку любові, ніжності і ласки, ріку нашого складного,

бентежного, жорстокого, і в той же час прекрасного життя.

На фоні легкої музики звучать вірші зі збірки:

«Любов — це диво з див»;

«Болить моя душа, коли ти йдеш від мене»;

«Я вас люблю» — всього три слова»;

«Ти несподівано прийшла...» та ін.

В чи т е л ь . Іван Петрович — батько, дідусь, він не міг обминути

дитячої теми у своїй творчості. Ця тема вилились в одну із поетичних

Так напише згодом поет про край свого дитинства.

2-й у ч ен ь . Знання допомогли І. Фостію реалізувати свої здібно-'

сті. У своєму рідному селі він закінчив семикласну школу і в 1946 році

став студентом Чернівецького культурно-освітнього технікуму. Саме

тоді наш чарівний буковинський край настільки полонив серце Івана

Петровича, що він вирішив пов'язати з ним своє майбутнє.

1-й у ч ен ь . А далі було навчання на філологічному факульте

ті ЧДУ, який закінчив у 1958 році. Після цього він вчиться у Вищій

партійній школі при ЦК КПУ

2-й у ч ен ь . Ще в студентські роки, починаючи з 1955 року, пра-;

цює в обласній пресі, на радіо і телебаченні Буковини.

1-й у ч ен ь . Згодом він продовжує свій трудовий шлях ВІДПОВІ-:

дальним секретарем хотинської, редактором сокирянської і кіцман-'

ської районних газет.

2-й у ч ен ь . Потім працює завідуючим відділом і заступником го-І

ловного редактора газети «Радянська Буковина».

1-й у ч ен ь . Пізніше стає головним редактором Чернівецького об

ласного телебачення і радіо.

2-й у ч ен ь . З 1989 року І. Фостій обіймає посаду головного ре

дактора Чернівецького обласного відділення пошуково-видавничого

агенства «Книга Пам'ят і України».

1-й учень . Творчий доробок автора становлять дві поетичні збір

ки: «Ти чуєш, як хлюпочеться ріка» і «Послання гетьмана І. Мазепи

нащадкам».

2-й у ч ен ь . Також І. Фостій проявив себе як талановитий журна

ліст і публіцист, видавши такі публіцистичні книжки: «Співає жай

воронок», «Іван Дмитрович Стасюк», «Герой Соціалістичної пра

ці Р. Ю. Григорашук», а також зробив літературний запис мемуарів

П .О . Величка «Татри пам'ятають».

1-й у ч ен ь . Творчість І .П . Фостія позначена ше такими літера

турними жанрами, як байки і гуморески.

2-й у ч ен ь . За вагомий особистий внесок у збереження історико-

культурних пам'яток України, активну краєзнавчу діяльність та висо

кий професіоналізм указом Президента України Л. Кучми Івана Пе

тровича Фостія нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня.

В ч и т е л ь . І от ми ше раз з Іваном Петровичем переживемо цю

мить нагородження і порадіємо успіхам цієї талановитої людини.

Перегляд відеозапису.

Тема війни у творчості письменника

Вчит ель . А тепер давайте ширше розглянемо творчий доробок авто

ра. Перед вами «Книга Пам'яті України». Редактором цього унікального


книжок автора «Казка про цапка Степанка та сірого вовка» (2001 р.) .

І сьогодні до нас на урок прийшли наймолодші учасники шкільної

театральної студії «Оберіг» з інсценізацією цієї казки.

Інсценізація казки

ДІАЛОГ «АВТОР - ЧИТАЧІ»

Наша зустріч була б неповною, якби ми не надали слово самому автору, адже під час підготовки у вас виникано багато питань, пов'язаних з творчістю, життям поета. Отож, починаємо діалог «Автор — читачі».

- Іване Петровичу, під час війни вам було стільки ж років, скільки тепер нам. З ваших віршів видно, що події тих часів глибоко ранили Вашу душу і серце. Розкажіть, будь ласка, яким чином вас торкнулася війна?

- Коли був написаний ваш перший вірш і на яку тему?

- В одному з ваших останніх віршів ви торкаєтесь територіаль

ної проблеми, що виникла між Україною і Росією стосовно о. Тузла.

Дуже хотілося б сьогодні почути його.

Учні дарують письменнику квіти і дякують за цікаву зустріч.

Учи т е л ь . Після самого автора важко ше щось додати, і тому за

вершити сьогоднішню зустріч мені хотілось би віршем-настановою

саме вам, юним, бо за вами майбутнє.

ЮНОМУ ДРУГОВІ Мій юний друже! Ти ідеш в майбуть. Тобі рішати: буть нам чи не буть? Шевченка взять з собою не забудь. Він душу очищає від отрути.

Візьми «Кобзар» у свій важкий похід. Молитвою зроби слова пророчі. Діяннями добра ти свій звеличуй рід І край коханий, неповторний, отчий.

Від нищення й наруги, від іржі. Як власне серце, вічно, до загину, Ти, як святиню, ревно бережи Дзвінку й барвисту мову України.

І пам'ятай, що від твоїх зусиль, Які щодня їй будеш віддавати, Буяти їй у величі й красі, А чи затоптаній у забутті вмирати.

їй жар душі і пломінь дум віддай. Заради неї не шкодуй нічого. Як рідний дім, як батьківські пороги, її ніде й на мить не забувай.

8 клас 65

Г. Я. Л а з о р я к

ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ

«ДА СВЯТИТЬСЯ НАВІКИ ФРАНКО!»

Обладнання: виставка творів, плакати з висловами письменника, тема

тичні газети, стенди, виставка ілюстрацій до творів Фран

ка, дослідницькі роботи учнів, відеофільм «Іван Франко»

(1956 рік, кіностудія ім. О. Довженка, режисер Т. Левчук).

ХІД ЗАХОДУ

Зал святково прибраний. На сцені портрет Івана Франка, напис: «Я є... пролог, не епілог»

В е д у чий Коли Тарас помер і думали царі, Що буде супокій на Пруті й на Дніпрі, Що темні бунтарі — рутенці й малороси — Знімають, як вовки в зачиненій норі, —

Тоді горів огонь в одній карпатській кузні, А ковалі з вогню виймали білі кусні Заліза — й молоти гриміли замашні, І дзиндзри бризкали на піл і стіни грузні.

Ведуча Там, у закутині, сидів хлопчак. Йому Призначено пройти ядушливу тюрму, Спалитися в труді, невигасно спахнути І вогняним стовпом вести народ крізь тьму.

В ч и т е л ь Л а з о р я к Г. Я. Цим хлопчиною був майбутній письмен

ник Іван Якович Франко . Велетень думки і праці? Так. Титан праці?

Звичайно. Духовний провідник нації? Безсумнівно. Український по

літичний діяч? Звісно. Редактор, видавець? Ясна річ. Літературозна

вець, історик, філософ, фольклорист, етнограф? Перекладач? Видат

ний письменник? Так, так, так.

Жодна із сфер духовної діяльності українства (та й не тільки) другої

половини XIX — початку XX століття не обійшлася без Івана Фран

ка. Учені-франкознавці нашого часу говорять навіть про цілу універ

сальну систему поглядів, що сформувалася десь на попередньому зла

мі віків,— франкізм. І жодному сумніву це твердження не підлягає.


Зостановімося ж сьогодні на велегранності таланту Франка — на

шого земляка, геніального галичанина, Мойсея українського народу.

Черпнімо з життєдайних джерел прикарпатської землі, що породила

Великого сина коваля.

Виступ учителя. ;

Уривок з відеофільму «Іван Франко»

Ведуча

У Франковій хаті пахнуть чорнобривці, Де снувалось тихо мамине життя. І доріжка ткана сяє на долівці, Простилає стежку до його життя. У печі селянській там вогонь палає, Гріє, наче пам'ять, мліє, мов печаль, І в одежу слова думку зодягає, Береже надію зустрічей-прощань. Господині дому дикі груші сушать І чекають знову бажаних гостей. У Франковій хаті пахнуть дикі груші, Як життя родюче спраглістю ідей.

Ведучий

В тій хаті казка мамина жила І, мов вода цілюща, в душу лилась. Талант Франка ростила і живила Й оновленою до людей прийшла.

Інсценізація казки «Лисиця і Журавель». Вірш Івана Франка «Дивувалась зима». Інсценізація казки «Старе добро забувається».

В е д уч а

Для Іванка вчитися — це щастя.

Писати ж про навчання — інша штука.

Хто не читав «а — ба — ба — га — ла — ма — га» — Не чув про «Грицеву шкільну науку».

Уривок з оповідання Івана Франка «Грицева шкільна наука».

В е д у ч ий

Талант Франка все дужчав і міцнів. Оповідання спершу, потім — повість, Тепер роман із-під пера розцвів Про честь, любов, обов'язок і совість. Тут Рафаловича стежки складні, Тут пастка для Анелі. Всі ті ж проблеми загальнолюдські, Що в «Лелі і Полелі».

8 клас 6 7

Уривок з роману Івана Франка «Лель і Полель».

Вірш І. Франка «Моя любов».

Уривок з повісті 1. Франка «Захар Беркут».

Уривок з п'єси І. Франка «Кам'яна душа».

В е д уч а А доля Франка не жаліла, Любов йому тричі являлась, А потім в душі залишила Лиш сум, як то листя зів'яле.

Вірш І. Франка «Тричі мені являлася любов».

Пісня на слова І. Франка «Як почуєш колись край свойого вікна...».

Уривок з п'єси І. Франка «Будка ч. 27».

В е д у ч и й Жадоба штовхає на злочин, Живеш — як удасться. Зосталося Анні у спадок Украдене щастя.

Уривок з драми І. Франка «Украдене щастя».

Пісня на слова І. Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

В ч и т е л ь Л а з о р я к Г. Я. Іван Франко — не минуле. Він — сучас

ність і майбутнє. Його шедеври, написані на перехресті століть, ви

тримавши іспит часу, не перестають хвилювати нас і нині — на зла

мі тисячоліть, тим більше, що втілений у них дух часу перегукується

з духом нашого сьогодення, коли будується нова Держава — той іде

ал Івана Франка, який був для нього «поза межами можливого», хоча

існував на рівні передбачень і віри.

І щоразу Франко відкритий для читача, його думок, почуттів.

Слово митця безпосередньо звернене до кожного з нас, нашого

внутрішнього світу, допомагає розпізнати зло, вчить боротися з ним,

щоб людина ставала Людиною.

Поезія Франкова звучить вільно, розкуто — пливе, як стрімка гір

ська річка, що часом котить важенне каміння. Вона — вічне джерело на

тхнення для кожного, а надто для поета, поета молодого і блискучого.

Вже традиційно щовесни у Рудківській школі відкриває свої двері

«Літературна вітальня», запрошуючи шанованих гостей. На сьогодніш

ню нашу зустріч з нагоди Франкового 150-річчя запрошена лауреат

І ступеня Всеукраїнського фестивалю студентської творчості (жанр:

авторська поезія) Косач Ірина, випускниця Рудківської СЗШ.

Виступ поетеси Ірини Косач.


В ч и т е л ь Л а з о р я к Г. Я. З великою радістю запрошую до ви

ступу шановану гостю «Літературної вітальні» — члена Національної

Спілки письменників України, лауреата літературної премії ім. Ва

силя Симоненка, дипломанта фестивалю поезії 2001 року в Мілані

(Італія) — поетесу Любов Проць.

Виступ Люби Проць (читає поезії з нової збірки «Дух євшану»)

Ю Н И Й ФРАНКО І знов у світу березнева нежить, В Нагуєвичах терен зацвіта. Весна на серці віршами мережить Ясні надії на ясні літа.

Село ще спить. Ще душі напівсонні. Лиш терну тріск... Цей перший цвіт — кому? ...А то судьба, кривавлячи долоні. Ламає терен на вінок йому.

ІВАНОВІ ФРАНКУ Мишастий ранок. Молодик Ховається хатам під брови. Обходиш стайню — змалку звик — І гордий, і негоноровий.

А то щось значить у селі, Яке і горде, й гонорове! Та вже тобі такі малі Штанята «бузинових кровей».

І вже тобі тісні такі Сорочечки облізлих вулиць... Росте душа, слова терпкі Ночами у рядочки тулить.

...Не знати, скільки ще пройде. Новий абзац позначить Лета,— Село маленьке проведе У світ великого поета.

В ч и т е л ь Л а з о р я к Г. Я .О . Гончар зазначав: «Шевченко й Фран

ко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово,

українську культуру на простори світові». Сьогодні перед ним схи

ляються і в Україні, і поза Україною — всі, кому дорога Україна, всі,

хто знав про Франкову долю і Франкову боротьбу.

В е д у ч и й

Да святиться навіки всюдисущість Франкова В палахливості думки, в непродажності слова,

8 клас _

В хлібі й небі знамена, в гарячіні ковадла, В алфавіту корінні, в галузках абецадла, Щоб були ми подібні до зорі на калині, Щоб були ми потрібні споконвічно однині, Щоб світило нам сонце справедливе й розумне, Щоб були ми безсмертні від колиски до трумни, Щоб ми, зглибивши всесвіт, повертались додому, Воскресали в народі, як весна, молодому.

В е д у ч а

Да святиться навіки працелюбність Франкова, Невсипуща тружденність каменярського слова, Спрагота громадянства, співчутливості рана, Завзятущість мужицька, ненатомність титана, Щоб ми спокій забули, боязливі й ледаші, Шоб нас жерло сумління, як шипшинові хащі, Щоб шукали ми в праці лікування од смерті, Щоб спечалені душі, ворождою роздерті, Ми єднали натхненням, прокипілим до споду, Як землею вітчизни, як найменням народу.

В ч и т е л ь Л а з о р я к Г . Я .

Да святиться навіки геніальність Франкова, Дивина й всемогуття найпростішого слова, Революції подих, непокори спекота, Одержимість Мойсея, прямота Дон-Кіхота. Щоб були ми відкриті й непохопні, як обрій, Щоб росли ми й зростали в запальчивості добрій, Щоб були ми народом у всесвітній родині, В яснім розумі різні, в темнім серці єдині, Непогасні на зорях, невтопленні на водах, Духом правди великі і щасливі в народах.

Звучить пісня М. Ластовецького на слова М. Белея «Ми власної долі Ка

менярі» у виконанні хору школи.

9 К Л А С

Т . В . М і х а л ь ц о в а

СВЯТО РІДНОЇ МОВИ «МОВА РІДНА, СЛОВО РІДНЕ»

Шкільна зала прибрана як світлиця в народному стилі. На стендах вислови видатних людей про рідну мову, культуру, виставки нових книжок, звучать українські пісні.

На сцену виходять ведучі — юнак і дівчина в національному одязі.

Ведуча . Добрий день вам, добрі люди! Хай усім вам добре буде!

Всіх запрошуємо в клас. Свято радісне у нас:

Ми вшановуємо знову Материнську рідну мову!

В е д у чий . Шановні батьки, діти, гості! Шановна родино, сьогодні ми зібралися для того, щоб провести велике родинне свято, приурочене рідній мові «Мово рідна, слово рідне!..»

В чи т е л ь . На наш святковий вечір запрошені учні 8-Д класу та батьки, які, беручи участь в різних конкурсах, виконуючи різноманітні завдання, продемонструють свою любов до материнської мови. А журі визначить клас-переможець, відзначить кращих знавців рідного слова. Прошу журі, до складу якого входять батьки та вчителі нашої школи, зайняти свої місця.

Звучить пісня «Україна» (слова і музика Т. Пстринснка). На сцену виходять учні.

1-й у ч ен ь . Скільки мов на Землі? Вчені називають різну кількість: від трьох тисяч до п 'яти. За даними лінгвістів, з усіх мов добре вивчені тільки п'ятсот. 1400 мов перебувають на межі вимирання. Дві третини мов не мають писемності.

2 -й у ч е н ь . Варто зауважити, що, незважаючи на таку велику кількість мов, переважна більшість населення нашої планети говорить тільки тридцятьма мовами.

3-й у ч ен ь . Якою ж мовою розмовляє найбільше людей? Вчені підрахували: першість належить китайській мові. Друге місце займає англійська мова. Українська мова також є мовою-«велетом» і посідає 14 місце, бо для 50 мільйонів мова українська — рідна мова.

4 -й у ч ен ь . Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця — українська. Вона така ж співуча, як італійська, і така ж багата, як російська.

9 клас 71

5-й у ч ен ь . За милозвучністю наша мова визнана вченими дру

гою (після італійської) серед європейських мов.

У ч е н и ц я . Про милозвучність нашої мови свідчить такий факт.

У 1928 році в Парижі відбувся конкурс мов, що мав на меті визна

чити, яка мова найдоброзвучніша. Зачитували тексти різними мова

ми — тими, якими спілкується значна кількість людей, і тими, які

належать до маловідомих. Звучали на конкурсі й вірші Тараса Шев

ченка. Італійська, українська, французька мови стали переможниця

ми. Журі конкурсу оцінило мелодійність, виразність, пісенність нашої

мови, яка відзначається багатством і чистотою звуків.

6-й у ч ен ь . Скільки слів у сучасній українській мові? На це пи

тання не зможе відповісти ніхто: ні сивий академік, ні найталанови-

тіший мовознавець, ні учитель, ні учень,— адже мова постійно роз

вивається, збагачується новими словами. Хоча приблизну кількість

слів можна назвати. Одинадцятитомний «Словник української мови»

фіксує близько 135 тисяч слів. Воістину можемо гордитися своєю ве

личною мовою.

В ед уч а Все в тобі з'єдналося, злилося — Як і поміститися в одній! Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину. Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. І тобі рости й не в'януть зроду, Квітувать в поемах і віршах, Бо в тобі — великого народу Ніжна і замріяна душа.

В е д у чий . Мово рідна! Ти ж — як море — безконечна, могутня,

глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-

краю.

Ведуча . Розпочинаємо конкурс на кращого читця поезії про мо

ву. У конкурсі беруть участь учні та батьки.

Звучить пісня «Родина» (сл. В. Кришенка, муз. О. Злотника).

В е д у ч и й . Наступний конкурс : «Народ скаже, як зав'яже» —

на краще знання прислів' їв рідного народу. (На сцену запрошуються

по п 'ять учасників від батьків та учнів для виконання завдання: на

звати прислів 'я і приказки) .

Ведуча . Продовжуємо гру: на сцену запрошуються батьки закін

чити почуту фразу, речення.

І

Кращі позакласні заходи. Учитель року 72 9 клас

Ведуча . Оголошується конкурс на кращих виконавців українських

народних та сучасних пісень.

Після конкурсу слово надається журі. Називаються переможці конкур

сів, вручаються призи.

Вчи т е л ь . Ось і завершується наше свято, але назавжди залишить

ся з нами наша любов до своєї рідної мови, до землі, на якій жили

наші предки, на якій ми живемо тепер.

Вивчайте, любіть свою мову, Як світлу Вітчизну любіть, Ми з нею відомі усюди. Усе в ній, що треба нам, є. А хто свою мову забуде, Той серце забуде своє.

1-й у ч ен ь . Україна — на всіх єдина.

2-й у ч ен ь . Неба синь, золоті поля.. .

3-й у ч ен ь . Щастя й долі тобі, Вкраїно.

4 -й у ч ен ь . Наша спільна, свята земля.

Звучить пісня «Україна» (сл. і муз. Т. Петриненка).

• Слово — не горобець... (вилетить — не впіймаєш).

• Слово — не стріла, а... (ранить глибоко).

• Що вимовиш язиком, то... (не витягнеш волом).

• Добре слово краще за... (гроші).

• Говори мало, слухай багато, а... (думай ще більше).

• Слово до слова...

• Ну що б, здавалося, слова...

В е д у ч ий

Слова, слова... Вони в собі всі різні: Тривожні й тихі, радісні й сумні; Є терпеливі, є жорстокі й грізні, Лукаві й чесні, мудрі і смішні.

Запрошуються учні до конкурсу-роз і грашу цікавих мовних ситуа

цій, свідками яких вони були і в яких побачили порушення процесу

спілкування. А журі оцінює найкомічнішу ситуацію.

Звучить народна пісня «Ой там на току...»

Ведуча . Оголошуємо наступний конкурс на кращого виконавця

гуморески та анекдоту. Запрошуються батьки та учні.

Ведуча . Іноді про наголос говорять, що це паспорт слова. Справ

ді, за допомогою наголосу можна навіть розрізняти слова, що скла

даються з однакових букв. Завдання-жарти для батьків.

Прочитати слово: Замок, атлас, орган, на березі.

Звучить пісня «Рідна мова» (муз. П. Дворського, сл. Г. Вієру).

Ведуча . Мова й пісня — дві найважливіші фортеці, які народ

повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо,

втративши кордон, державність, народ завжди має можливість їх від

новити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться навіки-віків.

В е д у чий . Як радісно чути нам звучання рідної мови, рідної піс

ні. Це неоціненний скарб, який потрібно не тільки любити, а й бе

регти.

1-й у ч е н ь

Вічний наш паспорт — пісня, Це пропуск у білий світ... Ми не ховали обличчя, Гордо йшли сотні літ.

У ч е н и ц я Райдуга в небі висне, Граючи в плесках вод. Доки живе наша пісня, Доти живий народ.


С . М . Р а л ь к і н а

ДИСКУСІЯ НА ТЕМУ «ЧИ МОЖНА УНИКНУТИ

КОНФЛІКТУ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ»

Мета: з 'ясувати визначення та правила ведення дискусії, пере

вірити готовність учнів до усних виступів під час диску

сії, вчити аналізувати свої виступи та виступи товаришів;

розвивати усне мовлення учнів, вдосконалювати вміння

висловлювати власні думки; виховувати культуру мов

лення та вміння вести дискусію.

Обладнання: запис теми на дошці, вислови на тему дискусії, плакат

«Правила ведення дискусії».

ХІД ДИСКУСІЇ

I . О р г а н і з а ц і й н и й м о м е н т

Вітання.

I I . О г о л о ш е н н я т е м и д и с к у с і ї , а к т у а л і з а ц і я о п о р н и х з н а н ь

Дискусія — широке публічне обговорення якого-небудь спірно

го питання.

Правила ведення дискусії

1. Подумай, про що будеш говорити.

2. Стався з повагою та розумінням до співрозмовника, не перебивай

його.

3. Говори коротко і конкретно.

4. Не відхиляйся від теми.

5. Сперечайся чесно і широ, не перекручуй думок і слів опонентів.

6. Спирайся на точні аргументи й незаперечні факти. Використовуй

вислови відомих людей.

7. Поступися опонентові всім, чим можна поступитися, і не ствер

джуй нічого такого, чого не можеш довести.

I I I . О с н о в н а ч а с т и н а

1. Вступне слово вчителя

• Проблема батьків і дітей одвічна.

• Часто з вуст батьків, бабусь і дідусів злітають слова: «От я в твої

роки...» і це не подобається молодому поколінню.

9 клас 75

• А молодь у свою чергу думає: «От коли в мене будуть діти, я таким

прискіпливим не буду, буду дозволяти їм...»

• Чому ж люди, коли дорослішають, часто перестають розуміти

підростаюче покоління? Чому виникають як ісь суперечки між

людьми різного віку?

• З'ясувати природу цих непорозумінь і виявити можливі шляхи їх

уникнення ми спробуємо сьогодні в ході нашої дискусії.

2. Виступи учасників (учнів, батьків)

Пишання для учнів

• Як часто виникають у вас конфлікти з батьками?

• У чому ви вбачаєте причину цих непорозумінь?

• Яким чином розв'язуєте конфліктну ситуацію?

• Чи були в житті проблемні ситуації, коли конфлікту вдавалося

уникнути? Яким чином?

Питання для батьків

• На якому грунті у вас виникають найчастіше непорозуміння з ді

тьми? У чому причина?

• Хто частіше робить першим крок назустріч?

Питання в підсумку

Діти:

• Які побажання хотіли б висловити батькам, щоб вони не про

вокували конфліктів?

• Які б якості ви хотіли розвинути в собі, щоб у майбутньому уник

нути конфліктних ситуацій?

Батьки:

• Що б побажали дітям, щоб уникнути конфлікту?

• Традиції власного родинного виховання (покарання, коли ви

никають непорозуміння).

3. Підсумки дискусії

• Виступ експертної групи.

• Вислови на дошці.

4. Оцінювання виступів учнів

(змістовність, аргументованість, культура мовлення)

5. Підсумок


О . Б . К о ж у л е н к о

УСНИЙ ЖУРНАЛ «ТАЛАНТИ ТВОЇ, БУКОВИНО!»

Обладнання: портрети, виставка з матеріалами про відомих митців,

відеозапис фільму з І. Миколайчуком, аудіозаписи пі

сень Н. Яремчука та В. Івасюка, свічки у свічнику, кар

та Чернівецької області.

Х І Д З А Х О Д У

Вступне слово вчителя

Ми стоїмо на межі тисячоліть і важимо: яке воно — те, що вже

відбулося? Про давні часи написано літописи тугих пергаментів, пе

реказано нам вікові легенди і пісні. Ми закодували у свою генетич

ну пам'ять імена зодчих, гетьманів і митців. Оце і все, що залиши

лось від часу. Але саме це є основою духовності і мови — речей, які

не підвладні часові. І яка б кон'юнктура не вирувала на політичних

змаганнях, як би не тиражувалися графоманство і комп'ютерна му

зика, хто б із дріб 'язкових не сідав у ряди апостолів — все це лише

на коротку мить. Бо залишається лише справжнє — глибоке, виразне,

послідовне, світле, людяне, як у політиці, так і у мистецтві.

До таких постатей належать митці, наші земляки, про яких ми сьо

годні і поговоримо. Наш усний журнал присвячено творчості І. Ми-

колайчука, Н. Яремчука та В. Івасюка.

С т о р і н к а І . І в а н М и к о л а й ч у к

1. Вчитель читає вірш Т. Севернюк «Відлуння»

Він був. Він є. Не кадр його зберіг. Відлуння друге... Третє... Безконеччя... Іван Довічний. Пил зірок, доріг... Завжди — мандрівка. І ніколи — втеча.

По норах тьми до срібних веж сторіч Через провалля, пущі, паші, ери... На одрі — день. Завжди. Ніколи — ніч. Намарні навіть смертохмарні бери.

Помалу вік накрапує свій лік, А хліб життя замішаний на слові. Годує дух на захист від шулік, Влива блакить у чад лихої крові.

9 клас 77

З долини зір безмежжя долина, Відлуння друге, третє... не останнє... Дзвенить підкова тонко, як струна, Завжди — на схід. Ніколи — на смеркання.

2. Бесіда

• Кому присвячено цей вірш?

• Чи знаєте ви, хто такий І. Миколайчук?

В чи т е л ь . Людина живе, поки живе її душа. Один губить її у бу

денних дріб'язках, торгує нею гуртом і вроздріб, вимінюючи на сите

існування і марнослів 'я. А інший, немов святиню, береже свою ви

соку і горду душу, не даючи ні замулитись її чистоті, ні потоптати

ї ї вельможними чобітьми.

Людиною з чистою душею і високими помислами ми називаємо

генія українського кіно, нашого земляка І. Миколайчука.

3. Повідомлення учнів про життєвий шлях митця

Іван Васильович народився 15 червня 1941 року в с. Чортория Кіц-

манського району в багатодітній сім'ї (показує на карті Чернівецької

області). Мати Катерина — домогосподарка, батько Василь — про

хідник на залізниці сполучення Чернівці — Вижниця.

•По закінченні Брусницької семирічної школи Іван навчається

у Вашківській середній школі. У 1957 році вчиться на шестимісячних

курсах Чернівецького музичного училища, вчиться в 9—10 класах ве

чірньої школи в Чернівцях, у театрі-студії при Чернівецькому укра

їнському музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Отримує

спеціальність «актор драми», працює в театрі.

У 1961-1965 роках навчається в Київському театральному інсти

туті ім. Карпенка-Карого. З 1965 року — актор кіностудії ім. О. До

вженка. У 1964 році знімається у кінофільмах «Сон» В. Денисенка та

«Тіні забутих предків» С. Параджанова. За роль Т. Г. Шевченка у філь

мі «Сон» нагороджений медаллю «За доблестный труд», Почесною

грамотою Президії Верховної Ради УРСР, у 1967 році — за роль Да

вида Мотузки у фільмі «Бур'ян» удостоєний комсомольської премії

ім. М. Островського. У 1968 році І. Миколайчуку присвоєно зван

ня «Заслужений артист України». За роль Петра у кінофільмі «Білий

птах з чорною ознакою» в 1971 році його нагороджено Орденом Тру

дового Червоного прапора, за фільм «Така пізня, така тепла осінь»

у 1981 році — Орденом Дружби народів.

За створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон»,

«Тіні забутих предків», «Бур'ян», «Комісари», «Білий птах з чор

ною ознакою», «Вавілон XX», «Така пізня, така тепла осінь» І. Ми-

колайчукові присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка

78 Кращі позакласні заходи. Учитель ро

в 1988 році (посмертно). Понад 20 років знімався в кіно, зіграв близь-І

ко 50 ролей, автор 9 сценаріїв.

Помер 3 серпня 1987 року в Києві, похований на Байковому цвин?

тарі. 15 червня 1991 року в Чорториї відкрито меморіальний музей

Івана Миколайчука у заново відбудованій на місці старої хати роди

ни Миколайчуків.

Іменем І. Миколайчука названо центральну вулицю в Чорто

риї, вулиці в Кіцмані, Чернівцях. В листопаді 1991 року в Чернівцях

у пам'ять про актора відбувся 1 Всеукраїнський кінофестиваль.

4. Бесіда за питаннями

• Які фільми знято за участю І. Миколайчука?

• В яких з них він виконував головні ролі?

• А до яких фільмів він сам писав сценарії?

5. Перегляд уривку з фільму з І. Миколайчуком у головній ролі

6. Повідомлення учнів (зі спогадів друзів)

1-й у ч ен ь . Високість була властива І. Миколайчуку у всьому.

Ще в 60-ті роки він, як ніхто, мав відчуття гонору і достоїнства бути

українцем і не соромився розмовляти українською мовою. Він ніколи

не підігравав і ні під кого не підлаштовувався, бо був самодостатнім

завдяки власному баченню світу, завжди гордився тим, хто він і звід-;

ки. Світ для нього починався з Буковини.

Таким постав І. Миколайчук зі спогадів народного артиста України

Федора Стригуна, який давно у своєму службовому кабінеті на місці,

відведеному для вождів, повісив портрет геніального друга.

2 -й у ч ен ь . Як згадувала Марія Миколайчук, з іткнення з приводу

українства виникали в Івана повсякчас. Одного разу Борис Брондуков

привів на київську квартиру відомого російського кіносценариста Ві

ктора Мережка. Сіли за стіл. Іван надав Марії як господині вітальне

слово. Мережко, почувши, що вона каже: «Ой, прошу вас, говорите

на нормальном языке. Я уважаю украинскую песню, но это ваше на

речие...» Іван встав і показав гостеві на двері: «Тих, хто не поважає

моєї мови у моїй хаті, прошу негайно вийти!»

Мережко знітився, зніяковів, і Брондуков почав його вмовляти,

аби вибачився. Той мусив перепроситися і залишився за столом, але

душевної розмови у них з Іваном не вийшло.

3-й у ч ен ь . Івана Миколайчука ніхто і ні за що не міг купити —

настільки він був принциповим у своїх поглядах і творчості. Навіть

тоді, коли кожне його слово доносилося в інстанції, кожен твір роз

глядали в ЦК партії, кожен сценарій читали від слова до слова і пи

сали зауваження на полях. Зокрема, на сценарії до фільму «Білий птах

9 клас 79

з чорною ознакою» з 'явилося таке зауваження цензури: «Идеализи-

рует и романтизирует бендеровское движение». На це Іван сказав:

«Якби не було цих зауважень, я б не знав, куди мені йти і що мені

робити. Так я відразу бачу больові точки і знаю, куди мені стріляти,

шо писати і як.грати...»

4 -й у ч ен ь . Був І. Миколайчук не просто відомим і улюбленим

у народі, а був хорошою, доброю людиною, його душа тонко вміла

сприймати і страждання інших, і радість, і милосердя...

Ось декілька з таких зустрічей:

У Яремчі, ідучи повз школу-інтернат на зйомки, Іван зустрівся

з глухонімими дітьми. Вони не відпускали його, і актор із задоволен

ням провів з ними цілий день.

Він умів вклонятися і дитині, і квітці, і небу. Свою щирість і до

броту І. Миколайчук проявив і тоді, коли уступив квартиру своєму

товаришу, який не мав де жити з с ім 'єю.

Одного разу Іван зустрівся із французьким актором Жаном-По-

лем Бельмондо в Болгарії, де він перебував на зйомках. Бельмондо

впізнав Івана по фільму «Тіні забутих предків», який демонстрували

в Парижі. Він був вражений цим фільмом, особливо роботою моло

дого актора І. Миколайчука. Потім запросив Івана на кілька годин

до бару. Ім запропонували перекладача. Бельмондо сказав: «Не треба

посередника. Які б ми були артисти, щоб не зрозуміли один одного».

«Ми розмовляли про все на світі, не зронивши жодного слова»,— ска

зав пізніше І. Миколайчук.

Марія Євгенівна, дружина Івана, виступала в Мехіко. Після ви

ступу на сцену вийшла молода жінка-мексиканка і дала Марії золотий

перстень, щоб вона передала його Іванові. Як бачимо, Миколайчука

знали і любили навіть у Мексиці .

7. Виразне читання віршів про І. Миколайчука

Л. Костенко — «Незнятий кадр незіграної ролі», В. Вознюк — Ки

їв. Шостого серпня».

В ч и т е л ь . На жаль, передчасно згорів великого і рідкісного талан

ту чоловік на вівтарі високого мистецтва, котрий і в часи жорстокого

тоталітарного режиму творив українське поетичне кіно, залишивши

у спадок неповторний художній скарб, за яким нас довічно визнава

тимуть на вселенських безмежних просторах.

Та його творчий доробок безумовно знаковий у нашій історичній

пам'яті . Бо він прийшов у цю пам'ять від зірок і сонця над Черемо

шем, від божественної лугової тиші, коли чути, як бринять ранкові

роси на буйній зелені, а передовсім від маминої любові, пісенної ду

ші і неосяжної доброти.


С т о р і н к а I I . Н . Я р е м ч у к

Він любив вас усіх,

та найбільше любив Україну.

1. Звучить пісня у виконанні Н. Яремчука

2. Повідомлення про життєвий шлях відомого співака

Народився Н. Яремчук ЗО листопада 1951 року в селі Рівня Ви-

жницького району на Буковині. Закінчив Чернівецький державний

університет та Київський державний інститут культури ім. О. Кор

нійчука.

З дитинства закоханий у чарівну красу Буковини, народної пісні,

співак вже юнаком став провідним солістом вокально-інструменталь

ного ансамблю «Смерічка» Чернівецької обласної філармонії, згодом

дипломантом Міжнародного конкурсу «Братиславська ліра» у Чехос-

ловаччині та всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.

Майже чверть віку тривала плідна творча діяльність Назарія Ярем

чука, якою він стверджував високі ідеї гуманізму, дружби, самовідда

ного служіння рідному народу. Його красивий голос звучав натхнен

но й щиро.

Географія концертної діяльності охоплює майже всі континенти

земної кулі. Ризикуючи життям, він співав під час бойових дій в Аф

ганістані, перед ліквідаторами Чорнобильської аварії. Творчість На

зарія високо оцінена державою, він отримав звання заслуженого ар

тиста України (1978), орден Дружби народів (1985), звання народного

артиста України (1987). У розквіті таланту й енергії на 44 році життя

підступна недуга обірвала лет нашого улюбленця. На світлу пам 'ять

Н. Яремчука в Чернівцях названа вулиця його іменем, в родинній са

дибі в с. Рівня відкрито музей.

3. Спогади про Н. Яремчука (звучать під музику)

Василь Зінкевич, народний артист України

Назарій Яремчук — це істинно наша національна гордість. Назарій

був тим співцем, який дійсно окреслив територію своєї зірки вірною

любов 'ю до України. А вона, наша ненька-держава, повсякчас була

його музою. Для мене саме від цього духовного джерела розпочина

ється він як особистість, як людина. І до цього щось додати немож

ливо. Назарій вірно служив своїй музі. І тому був для нас природним

і зрозумілим, як і наша українська пісня. Назарій творив і стверджу

вав її русло. І тому результат його праці — живий.

Павло Дворський, співак, композитор, народний артист України

Назарій був для мене дорогою людиною. Хоча, як кажуть, у жит

ті — наче на довгій ниві. Були в нас перемоги, були і поразки. Мені

9 клас 81

здається, ми з Назаром удвох намагалися створити ті твори, ту творчу

атмосферу і той настрій, які підносили б їхню ініціативу та мобілізу

вали б їхні невичерпні життєві можливості. Коротше кажучи, Назарій

був для мене творчим побратимом, старшим мистецьким братом.

Дмитро Гнатюк, народний артист України, Герой Праці

Назарій міг би ше дуже-дуже багато зробити в житті для розвою

української пісні. Та навіть те, що залишив він в естрадній царині,

збереже йому славу на довгі-довгі роки.

Василь Кошман, директор Чернівецької обласної філармонії

Якось Назарія запитали: «Ти не хотів би бути народним артистом

Радянського Союзу?» «А чом би й ні? Можна ! » - відповів співак. «Тоді

вивчи кілька російськомовних пісень, покажи їх слухачам. Хай їх Мо

сква побачить. І тоді...»,— радив один владний «доброзичливець». «Як

що так, то я не хочу бути народним артистом Радянського Союзу...»

4. Учень читає вірш «Пам'яті Назарія Яремчука»,

автором якого є проста жінка-мати Галина Дикун

Сумує, тужить Буковина, Здригнулись Карпатські гори, В печалі рідна Україна, У Чернівці ввірвалось горе.

Навкруг, від Заходу до Сходу, Сумних мелодій лине звук. Не стало гордості народу — Помер Назарій Яремчук.

Він наче розливав всім чари Прекрасним голосом дзвінким. Чудова пісня про Стожари, Про запорозьких козаків.

А як співав «Червону руту» З Зінкевичем, з Івасюком! Не віриться, не може бути, Що він заснув тим вічним сном.

Пішов з життя він передчасно Такий красивий, молодий. Співав «Моя зоря не згасне»— Вона ж погасла назавжди.

Ні, він не вмер, він житиме в віках, В піснях, в серцях і в пам'яті народу. Його чарівна пісня, наче птах, Летітиме від Заходу до Сходу.


5. Повідомлення учня «Зі щоденника Н. Яремчука»

Найкраще про нього говорять його записи і вірші у щоденнику,

якому він довіряв сокровенні думки:

Я разом із своїм народом, Душею, і плоттю, і кров'ю... Подихом, кожною клітиною І в радості, і в горі — Цс моє щастя до загину, Я по життю, по бурях твердо лину.

( Я . Яремчук, 1992)

1979 рік був для Н. Яремчука сумним і трагічним, бо не стало друга

і побратима Володимира Івасюка. Цей біль не залишив Назарія довіку.

Ось як написав про це він у своєму щоденнику через три роки:

«Минуло з того часу рівно три роки. З того страшного квітневого

дня, коли він пропав, щез, як крізь землю провалився, минуло так

багато часу... Три роки.. . Три роки у роботі, у творчих стражданнях,

гастрольних поневіряннях, але завжди поруч мене ступав і йде він —

Володя Івасюк. Він зі мною, в різних кутках землі, куди занесуть га

стролі, на кожному концерті. Я вимовляю його слова, його пісні спі

ваю. Він часто приходить у сни. Ні, це не мелодрама — це пам'ять,

священний скарб назавжди.

С т о р і н к а I I I . В о л о д и м и р І в а с ю к

Діалектика творчості дуже проста —

Бути першим до страти.

1. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях В. Івасюка

Український композитор В. Івасюк народився в м. Кіцмань Черні

вецької області 4 березня 1949 року. Там закінчив середню й музичну

школи. Видатні здібності проявив дуже рано, спочатку як скрипаль,

що дозволило йому деякий час навчатися в Київській школі для об

дарованих дітей, а з 14 років — як композитор. Вже в юному віці він

переміг у обласному конкурсі на крашу пісню, написавши на вірші

В. Миколайчука твір «Відлітали журавлі». Талант В. Івасюка найбільше

проявився в 1970—1975 роках, коли він написав найкращі свої пісні.

13 вересня 1970 року з Театральної площі Чернівців у телепередачі

«Камертон доброго настрою» вперше прозвучала пісня «Червона рута»,

якій судилося прославити і молодого композитора, і, безперечно, всю

українську естрадну музику. «Червону руту» виконували кращі співаки

Радянського Союзу та інших країн, її співали на всіх широтах та ме

ридіанах люди всіх національностей, на просторах від Карпат і до Ку-

рильських островів. Співали й розуміли без перекладу.

9 клас 83

Професійні якості Івасюка-композитора та його небуденний та

лант проявився в таких творах, як «Балада про дві скрипки», «Пісня

про тебе», «У долі своя весна» й багато інших, які й сьогодні займа

ють високі місця в хіт-парадах української пісні. Шедевром пісенної

творчості Володимира Івасюка, в якому він випередив свій час, вва

жають «Літо пізніх жоржин», й сьогодні залишається перлиною су

часної пісні. Володимир Івасюк був також талановитим поетом і ху

дожником. Його життя — це згусток неймовірного таланту, величезної

працьовитості й високої моральності.

Композитор загинув у травні 1979 року. Його музика живе у наших

серцях. Його «Червону руту» знають по всьому світу. її співають навіть

японці. Тому ми сьогодні на уроці теж не могли оминути її увагою.

Співаймо ж усі разом!

2. Звучить «Червона рута» у виконанні шкільного ансамбля

3. Виразне читання учнями віршів про В. Івасюка

Передчасна незрозуміла смерть митця дуже схвилювала всіх, хто

любив його пісні. Біль і смуток відчувається у віршах наших поетів,

присвячених В. Івасюку:

• В. Вознюк — «Із голосу скрипки»;

• М. Івасюк — «Молитва за сина»;

• В. Басладинський — «Закатований співець»;

• Г. Тарасюк — «Я стоятиму оддалік».

Заключне слово вчителя (запалюються три свічки у свічнику)

В. Івасюк у ряду з І. Миколайчуком та Н. Яремчуком прив'язали

до нашого краю мистецький бомонд, удостоївшись Державної пре

мії ім. Т. Шевченка. Були вони неначе ясні метеори, що так яскра

во палали, і тому так швидко згоріли на мистецькому небосхилі, але

світло від них не загубилося, не заблудилося у пітьмі. Про кожного

з них можна сказати:

Не захлеснув його хвалебний вал, Не оп'янили слава й запах лавру, Він працею талант свій гартував, Струною проганяв зажури хмару.

1 0 К Л А С Г. Я. Л а з о р я к

СВЯТО «КОХАННЯ - ТО ПРЕЧИСТИЙ СКАРБ ДУШІ...»

Сцена святково прикрашена: в центрі — великий малюнок Амура

зі стрілами, червоні кульки у вигляді сердець; багато сяючих гірлянд.

На столику для ведучої — кошичок з першими весняними квітами. Під

готовлено два стенди у вигляді сердець. На одному з них — висловлю

вання відомих людей про кохання, на іншому — епіграф до свята:

Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси. 1 тому світ завжди благословляє І сонце, шо встає, і серце, шо кохає.

(Василь Симоненко)

Звучить музика Мирослава Скорика із к/ф «Царівна». Дівчата у білих довгих сукнях виконують танок, тримаючи в руках сувенірні серця.

На сцену виходять дві старшокласниці, одягнуті у вечірні сукні.

1-ша у ч е н и ц я . Було це давно. Створивши світ, Бог навчив усі

живі істоти продовжувати свій рід. Оселив Бог чоловіка і жінку в по

лі, навчив їх будувати житло, дав чоловікові в руки лопату, а жінці —

жменю зерна.

— Живіть і продовжуйте свій рід людський,— сказав Бог,— а я при

йду до вас через рік.

2-га у ч е н и ц я . Коли він прийшов з архангелом Гавриїлом че

рез рік, то побачив біля молодої пари колиску з дитиною, а в їхніх

очах — якусь невідому силу, неосяжну красу. Ця краса була прекрасні

ша за небо і сонце, за землю і пшеничне поле — прекрасніша за все,

шо створив Бог.

— Що це за краса в їхніх очах? — запитав Гавриїл.

— Це кохання! — відповів Бо г— Його дано лише людям!

— Немає нічого вічного, і їхнє кохання теж помре,— сказав Гавриїл.

— Ні! — відповів Бо г— Воно вічне.

1-ша у ч е н и ц я . І щоб переконатись у цьому, вони прийшли до цієї

сім'ї через 50 років. Бачать — біля житла виріс чудовий сад, на ни

ві дозрівають жита, діти працюють в полі, а онуки бавляться на лузі.

Біля чепурної хати сидять уже літні чоловік і жінка.

10 клас 85

І здивувався Гавриїл, побачивши, шо їхні очі тепер випромінюють

не тільки кохання, а й вірність.

— Ось бачиш,— сказав Бог.— Кохання і далі живе в людях.

— Так, бачу, але після їхньої смерті кохання все ж помре,— від

повів Гавриїл.

2-га у ч е н и ц я . Прийшовши втретє, побачили вони таку картину.

Сидить чоловік біля могили дружини. А в його сумних очах світяться

кохання, вірність і пам'ять серця. Біля чоловіка стоять його діти, очі

яких теж випромінюють кохання.

І зрозумів Гавриїл, що кохання — це вічна краса і людське безсмер

тя. Людина народжується, живе та помирає, а кохання живе вічно.

Ведуча Л а з о р я к Г. Я. Ось така легенда про кохання, його силу, красу і велич.

Кохання панує над світом. Воно поза віком і часом. Саме темі

кохання, одному з найшляхетніших і прекрасних людських почуттів

відкриває свої двері наша «Літературна вітальня».

До «Літературної вітальні» свого часу були запрошені поети Лю- /

бов Проць, Неля Кіндзерська, о. Степан Рисей, Ярослава Сторон

ська. Сьогодні — жадана зустріч із самбірською поетесою пані Окса

ною Скварко.

Ми раді вітати гостей Рудківської школи — вчителів української

мови і літератури шкіл району, працівників райво, викладачів Рудків

ської дитячої музичної школи.

Отож, доброго дня всім вам, дорогі друзі!

Давайте влаштуємо сьогодні свято душі, поринувши в світ висо

кої поезії і чарівної музики. І допоможе нам у цьому все той же не-

перевершений і вічно юний вальс.

Учасники хореографічного гуртка (керівник А. Шпак) виконують віденський вальс.

Ведуча Л а з о р я к Г. Я. Ми зустрілися з вами сьогодні в перед

чутті весни. Вона ще молода, ледь чутним є її дихання, але саме

в ньому — збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди

відроджується. А разом з відродженням природи нуртується душа, на

роджуються перші, як весняні квіти, почуття, народжується кохання.

І свій перший крок назустріч весні воно робить в День закоханих —

в День святого Валентина.

То що ж це за диво, що ж це за сила — кохання? Спробуй осягни

його, коли воно, як світ, велике і давнє. Спробуй опиши його, коли

люди вклали його в одне-однісіньке слово — люблю!

Послухаймо роз 'яснення чоловіків, поетів-чоловіків.

Виходять читці (хлопці). Під звуки ліричної музики «Історія кохання» звучать поезії.



2-й у ч е н ь

3-й у ч е н ь


Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово Тоді б промовила мені?

Ніякого. 1 не пізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: снилося дурній. А я зрадів би, моє диво! Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав Веселее та молодеє Колишнє лишенько лихсє. Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим, А сном лукавим розійшлось, Слізьми — водою розлилось Колишнєє святеє диво!

Я понесу тебе в душі на дні, Облиту чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст у ритми голосні...

Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що є й що потім буде,-то буде ніч... моя ж любов, як день.. Не знають ще чуття такого люди.

Якби зірвати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, — Моя любов горітиме яркіш за всі сонця на тисячі столітті в...

Якби зірвать квітки з усіх планет, що вітер їх під зорями колише,— моя любов пахтітиме міцніше над квіти всі крізь років вічний лет..

Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Це ж мені стало вперше відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

10 клас 87

І здається, що я володію Віковічним секретом краси Лиш тому, що я розумію Загадкові твої ікси.

Розумію? Який там розум! Просто здорово, що ти є! Що вслухається в ніжні погрози Збаламучене серце моє.

Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Одному лиш мені відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

Звучить «Ліричний вальс» на фортепіано у виконанні учениці.

Ведуча Л а з о р я к Г. Я. Музика кохання... Вона звучить у кожному

з нас. Але людина тим і велична, що вона — диригент цього оркестру

життя. Вона може все або нічого. Зробити цю музику чарівною чи пе

ретворити на тріску, яка буде плисти, підхоплена хвилями почуттів.

Кажуть, що кохання й талант приходить не до всіх, тому що ко

хати — не тільки насолоджуватись, упиватись щастям; кохати — це

віддавати тепло, ласку, турботу, доброту найдорожчій людині.

Коли пристрасні слова про кохання кладуть на пристрасну музи

ку, з 'являється диво-шедевр.

Таким шедевром став романс на слова Олександра Олеся «Чари

ночі». І кращих його виконавців, аніж чоловіче тріо Рудківської му

зичної школи, годі знайти.

Звучить романс «Чари ночі» («Сміються, плачуть солов'ї...») у виконанні чоловічого тріо Рудківської дитячої музичної школи.

В е д у ч а Л а з о р я к Г. Я. Кохання — одвічна загадка природи.

До кого ще звернутись за роз 'ясненням? І мені спадають на думку

благословенні слова нашого великого співвітчизника Миколи Реріха:

«Коли в домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не до

помагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне

руйнування сягають межі, тоді кличуть жінку».

Покличмо і ми жінку, жінку-поета.

Виходять читці (дівчата). Звучить «Місячна соната» Бетховена.

1-ша у ч е н и ц я

Кохання — як вода,— плавке та бистре, Рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал — воно кипить, а стріне холод — Стає мов камінь. От моє кохання!


2-га у ч е н и ц я

3-я у ч е н и ц я

Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить!

П'яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча,— І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить!

І за те, шо стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, шо замінить несила — Ні на шо — твоїх єдиних уст!

ЛІНА КОСТЕНКО Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не приспи, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, Бо кості перевернуться в гробницях Гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене, І від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, Та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою І дзвін мечів до третьої весни... Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни.

Твір на фортепіано виконує учениця.

10 клас 89

Ведуч а Л а з о р я к Г. Я. Існує така легенда. Коли Бог створив

світ, він взяв горіх, розколов його на дві половини і кинув між лю

дей. Відтоді кожен шукає свою половину. Коли знаходить її, щасли

во в парі весь вік проживає. Коли ж трапляється половина не свого

горіха, тоді не мріяти про щастя.

Кожна людина на землі повинна шукати собі пару. І приходить

розуміння цього з першим коханням.

Перше кохання. . . Воно схоже на яблуневу гілочку цвіту, шо ще

дро відкриває свої пелюстки назустріч сонцю.

То, можливо, за роз 'ясненням вартує інколи піднятися на третій

поверх Рудківської школи, місце, яке давно облюбувало перше ко

хання. І тоді зовсім не дитячими видадуться сентименти. Учні читають поезію Я. Сторонської «Я чекаю» (дитячі сентименти).

У ч ен ь Життя сумним здалось мені. Сумують квіти на вікні, Сумує котик на колінах, Чогось сумує дикий птах.

Тебе нема — чого не знаю. Тебе нема, а я чекаю, Щоб розказати сон казковий. Де журавель весь кольоровий.

Невже любов нас зачепила — Рання любов, як пташка мила. Чогось не маю я спокою — Сумую, ходжу по покою.

У ч е н и ц я Скажи — чому ти не смієшся. Зі мною чом тепер не б'єшся? І очі свої чом ховаєш, Мене чого ти уникаєш?

Тебе нема, чого не знаю. Тебе нема, а я чекаю. Попили б чаю ми чи кави. Гучні вчинили би забави.

Невже любов нас зачепила —

Рання любов, як пташка мила.

Прийди, прийди, бо я сумую

І дружбу нашу я ціную.

Сучасний естрадний танець у виконанні танцювальної групи.


Ведуча . Людство постарішало, а кохання помолодшало. І якщо

в початкових класах обходиться тільки філософськими розмовами,

то в 11-му класі нашим учням впору присвоювати звання академіків

в таких делікатних питаннях. Бо свій «вчений ступінь» дехто з них

підтверджує виданням збірок власних інтимних поезій. Запрошую

випускницю Рудківської школи Косач Ірину.

Звучать авторські поезії у виконанні Косач Ірини. Циганський танець у виконанні Когут Марічки, переможця конкурсу «Красуня-манюня».

Ведуча . Впевнена, що ніхто з присутніх не скаже: «Я не хочу ко

хання». Пережити це почуття хочуть всі. І це так природно, як рос

те трава весною.

Кохання.. . про нього мріють. Його чекають.

«Бо що дає основу? — Любов.

Що творить? — Любов.

Що зберігає? — Любов, любов.

Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець,

альфа і омега» (Г. Сковорода)

И.-В. Гете стверджував: «Владна над люблячим тільки любов!» То

ді хто владен над всезнаючою історією, тими людьми, що її творили?

Доведеться консультуватися у вчителя історії Ференц С Я .

Ф е р е н ц С. Я. В долі і діяльності визначних людей, військових,

політиків, любов відігравала поважну роль. Це стосується і нашого

видатного гетьмана Івана Мазепи. Любов до матері-України не тіль

ки привела його до союзу з Швейцарією для боротьби проти Мос

ковської держави, а й відобразилася у його поезії «Дума».

Ідем матку рятувати, Не дамо їй погибати... Мати моя старенькая! Чом ти вельми слабенькая! Озмімося всі за руки, Не допустіть горкой муки. Матці своїй більше терпіти! Нуте врагів, нуте бити!

Не раз сповнювалося серце палкого Івана Мазепи любов 'ю до жін

ки. Навіть у дуже поважному віці він пережив щастя і трагедію кохан

ня до молодої дівчини — своєї похресниці Мотрі (Марії) Кочубеївни.

Великий гріх і велика любов — так характеризують ці почуття.

Трепетність цих почуттів відображена в листах І. Мазепи до ко

ханої: «Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію,

що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка білень

кого видати...»

10 клас 91

«Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зволь зі мною

для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не лю

биш, не споминай же...»

«Моя сердечно коханая, наймильшая, найлюб'язніша Мотрононь-

ко! Вперед смерті на себе сподівався, ніж такої в серці Вашому од-

міни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни

на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що мене (хоч бу

деш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла...»

Тарас Шевченко, видатний наш поет і художник, схвильований

глибиною почуттів поважного гетьмана до молодої красуні, написав

картину «Мотря».

Хороз Любов, викладач Рудківської ДМШ, виконує романс «Прощаюсь,

ангеле, з тобою...»

В е д у ч а Л а з о р я к Г. Я. Іноді кохання переживає людину і зали

шається яскравим прикладом для нащадків на віки: любов Ехнатона

і Нефертіті, Данте і Беатріче, Петрарки і Л аури. Про кохання напи

сано багато, про нього складають трактати і поеми, пишуть романи

та вірші — рядки цих творів продиктовані чистим, глибоким, ніжним

почуттям кохання. І будуть писати про це дивне почуття завжди, по

ки живе людина на землі, поки б'ється її серце. Візьміть в руки то

мик Шекспіра, прочитайте його сонети; А. Ахматова, Леся Українка,

М. Цветаева, О. Теліга, О. Блок, С. Єсенін, Д. Павличко - назва

ти всіх неможливо, але всі вони допомагають нам усвідомити, що

кохання — це велике почуття і заради нього люди йдуть на подвиг,

творять дива.

А тепер для всіх, хто кохав, кохає і кохатиме, звучить поезія Ма

рини Цвєтаєвої у виконанні вчителя зарубіжної літератури І. В. Іва-

щук.

І в а щ у к І . В. Напевно, не так важливо, якою мовою говорять про

кохання. Головне, щоб ці слова, як і почуття, були єдиними і непо

вторними.

Яскравим метеоритом спалахнула на поетичному небосхилі ро

сійська поетеса Марина Цветаева. Трагічна доля поета, трагічна доля

людини, яку страшна доба довела до самогубства.

Поезія М. Цвєтаєвої надзвичайна, самобутня, дуже інтимна, на

ділена аристократичним шармом. Це не просто поезія. Це — сама

музика.

Мне нравится, что вы больны не мной,

Мне нравится, что я больна не вами,

Что никогда тяжелый шар земной

Не уплывет под нашими ногами,


Мне нравится, что можно быть смешной, Распушенной — и не играть словами, И не краснеть удушливой волной, Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне Спокойно обнимаете другую. Не прочите мне в адовом огне Гореть за то, что я не вас целую,

Что имя нежное мое, мой нежный, Не упоминаете ни днем, ни ночью всуе... Что никогда в церковной тишине Не пропоют над нами аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем, и душой За то, что вы меня — не зная сами! — Так любите, за мой ночной покой, За редкость встреч закатными часами,

За наши негулянья под луной, За солнце не у нас над головами, За то, что вы больны — увы! — не мной, За то, что я больна — увы! — не вами!

Відео. Уривок з к/ф «Титанік». Пісня у виконанні Лілі Капітанець.

Ведуча

Коли віддам частинку серця свого, Коли вночі часами не засну, Як з-поміж сотні виберу Одного, Як з-понад тисяч вибереш Одну, То є кохання...

Таке глибоке і водночас просте пояснення знаходжу в збірці ві

ршів Оксани Скварко «Тепло твоїх долонь». Відкриймо для себе ін

тимну поезію пані Оксани, майстра поетичної мініатюри, тонкого

і чуттєвого лірика.

Біографія поетеси — в її поезіях.

Вірш «Мій дід в селі був добрим орачем...» читає вчитель української мови й літератури Дуда Л. Й.

Вірш «І знову я напишу про любов...» читає вчитель української мови й літератури Руслабудова Т. М.

Вед уч а Л а з о р я к Г. Я. Кохання в ліриці Оксани Скварко — це

симфонія почуттів. Свято... Полон.. . Шаленство.. . Сон.. . Чаклунство...

Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, це беззахисність і сила, це

безмежжя ніжності.

10 клас 93

2-га д і в ч и н а

3-тя д і в ч и н а

Входять читці (дівчата). Звучить «Ноктюрн» Шопена.

1 - ш а д і в ч и н а

Душа радіє, хоч надворі дош. Нема людей і так напівпорожню. Заморосилось. Мокро. Ну і що ж? А ми собі, як двоє подорожніх.

Іду в твоїх обіймах і дощу. Моїй душі, мабуть, насняться крила.

Усяке зло я кожному прощу,

Бо я тебе так сильно полюбила.

В твоїх зіницях світиться вогонь.

Така я вдячна за усе: за долю,

За дощ, і за тепло твоїх долонь,

І за одну на двох нас парасолю.

Вже дихання весняне зовсім близько.

Радіє сад найпершим пагінцем.

І вітер, як закоханий хлопчисько,

Цілує кожну квіточку в лице.

З твого вікна луна фортепіано. Як ж слухаю мелодію дощу. Осінній лист волочу, серцю п'яно, І щось дощеві тому шепочу. Для мене день звичайний, сіре свято. Гостей нема, ми двоє із дощем. Осінній доще, що ж тобі сказати? Що я його люблю крім тебе ще?

Що я його щовечора чекаю,

А ти мене цілуєш у щоку,

Що я його кохаю, ох кохаю,

А ти мене ще любиш отаку.

0 моє кохання неземне, Ти один лиш так любити можеш. З-поміж сотень ти обрав мене,

1 не дай нам загубитись, Боже.

Спрагло жде тебе моя душа, Бо ніхто отак не зрозуміє. Як оте загублене пташа, Я тебе чекаю, наче мрії.

4 - та д і в ч и н а

•1-І Кращі позакласні заходи. Учитель року

І, здається, це вже не земля, І, здається, стала я зорею. Як пташина, звідкись, іздаля, Крильцями тріпочу над землею.

Звучить романс Оксани Герасименко на слова Бабій «Без тебе день» та українська народна пісня «Ой ти гадаш, мій Андрійку» у виконанні викладачів — бандуристів ДМШ Стопець Оксани та Стопсць Марії.

Ведуча . Велике чудо — кохання, любов. Велике чудо — любов

в серці людини — крилата, висока, світла, багатогранна: любов до Бо

га, любов до матері, любов до України.

Те, що відбулося в Україні,— Боже благословіння, Божий помисл,

Боже чудо і Божа любов. Президент Ющенко в інавгураційній про

мові на майдані сказав: «Господь Бог дав нам віру, надію і любов».

І з ними ми перемогли... Ми всі показали гідність, благородство і ми

лосердя. Прекрасна мирна перемога! 17 днів громадянського супро-

тиву — 17 миттєвостей помаранчевої революції — небесні сили три

мали долоні над Київським майданом і над всією Україною. Вірш,

який я читатиму, написано не в ці дні і навіть не в 2004 році. Але як

на часі звучать думки!

О к с а н а С к в а р к о

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ Господь послав тобі благословення, Зняла ярмо, піднялася з колін. Та новина збудила всю Вселенну. Новітній шлях стає для поколінь. Мільйонний люд до неба руки зводить: «О Господи, що в небі ти єси, Візьми й благослови усі народи, Весь світ, Ісусе, від ярма спаси, Від рабства, від неволі, від загину... І дякуєм тобі за Україну». А ще нам дай, Всевишній, доброти, Щоб Україну вміли вберегти.

Фрагмент відео — Київ, Майдан Незалежності. Помаранчева революція.

Ведуча Л а з о р я к Г. Я. До слова запрошуємо автора — Оксану Скварко.

Виступ поетеси Оксани Скварко

В подарунок для пані Оксани — пісня «Вже вечір вечоріє» у ви

конанні чоловічого тріо Рудківської Д М Ш .

Ведуча . Сьогодні ми почули прекрасні слова і чудову музику. Як

що ви слухали з відкритим і чекаючим серцем, то я впевнена, що зро

зуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають усе життя.

10 клас 5

Я хочу побажати всім нам любові! У любові сила людини: хоч там

що, а наше життя прекрасне, бо саме життя — це вже диво!

Іде вручення сувенірних сердець гостям.

Ведуча . Щастя вам, дорогі наші гості, вчителі, учні! Хай воно

входить у ваші домівки затишком, дзвінким дитячим сміхом, музи

кою, квітами, любов 'ю!

До моїх побажань приєднуються учасники свята.

На сцену виходять учні-читці та вокальна група вчителів Рудківської

СЗШ. Учні читають вислови про кохання.

1. Будьте здатні на кохання, бо це — найбільша Богоугодна чеснота!

2. Бережіть кохання, це найбільший Господній дар!

3. Це найбільша творча сила!

4. Це серце нашої віри!

5. У відповідальній любові дозріває людина!

6. Сердечною любов 'ю будується родина!

7. Братньою любов 'ю міцніє держава!

8. З любові народжуються добрі ідеї, великі справи!

9. З любові народжуються щасливі діти!

10. Бажаємо всім любові!

Ведуча Л а з о р я к Г. Я. Не забувайте цих слів, пам'ятайте на

шу зустріч!

Пісня «Не забудь» у виконанні вокальної групи вчителів Рудківської

СЗШ.

До нових зустрічей у «Літературній вітальні»!


О . І . Б е р е ш

ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР, ПРИСВЯЧЕНИЙ

ДНЮ НАРОДЖЕННЯ І. Я. ФРАНКА

На сцені портрет Івана Франка, плакати із символічним зображенням жіночих постатей; збоку перед сценою виставка творів письменника; на стенді учнівські ілюстрації до збірки «Зів'яле листя».

Учи т е л ь . Шановні друзі! Раді бачити вас на літературному вечо

рі, присвяченому дню народження І. Я. Франка, під назвою «Що ми

в цім світі без любові?»

Справді, що ми в цім світі без любові?

Між людьми раз у раз говориться про любов, усе волає про лю

бов, оспівує любов, радіє і плаче з любові. З любові люди працюють,

терплять ціле життя, обнімаються або борються, дають життя...

Історія людства — це вражаюче шукання за любов 'ю, помережане

чудовими успіхами, а то й невдачами.

Найглибше прагнення людського серця — це кохати, бути коха

ним, бо причиною існування людини є сама Любов.

Старатися вияснити суть любові, вказати її вимоги — це допомог

ти людям знайти дорогу справжньої любові... Навіть якщо вона зна

ходиться на кінці дороги тільки як ідеал, що провадить і приманює,

та на землі ніколи не осягнеться.

За шкільною партою ми неодноразово говорили про творчість

Івана Франка. Та сьогодні мова піде про ту сторінку життя письмен

ника, про яку треба говорити делікатно.

Так, саме любов стоїть біля витоків життя, стверджує у людині

людське, дає наснагу до діяльності, творчості!

Тому зараз спробуймо розкрити внутрішній світ Івана Франка ,

усвідомити його розуміння любові. Відтак задумаймось, що призвело

письменника написати прекрасну збірку «Зів'яле листя».

Виходять ведучі.

В е д у чий . Дитячі роки І.Я. Франка минули поблизу Дрогобича

та Борислава, перших промислових центрів Галичини. З околиці се

ла Нагуєвичі, де 27 серпня 1858 року народився майбутній письмен

ник, розкривалася широка панорама гір, що півколом оточували зе

лене Підгір'я.

Селянська хата письменника, про яку розповідає він у нарисі «Моя

вітцівська хата», була «пошита китицями житньої соломи».

10 клас 97

Тут жили Франков і батьки — Яків Іванович Франко , відомий

на всю округу досвідчений коваль, та Марія Миколаївна Кульчицька.

Важкою працею здобували вони шматок хліба і з раннього дитинства

привчали до праці малого сина Івася. Батько письменника, що його

селяни прозвали Яцем-ковалем, відіграв велику роль у формуванні

характеру хлопця та поглядів на життя. Він був чесною, роботящою

людиною, правдолюбом, непримиренним до всякої сваволі.

Батько дуже любив сина, часто брав до кузні, слідкував, щоб іс

кри з-під молота не впали на хлопця. Іванко уважно прислухався та

приглядався до всього, вивчав обличчя присутніх. Ці враження лиши

лися незабутніми для письменника. Майже через сорок років Франко

розповів про все це в оповіданнях «У кузні», «Злісний Сидір» та ін.

Батькова кузня була для Івася першою школою життя.

По закінченні сільської школи в Ясениці Сільній батьки віддали

Івася до так званої нормальної школи при базеліанському монастирі

ордена василіян у Дрогобичі. Хлопчикові було дуже тяжко, живучи

серед чужих людей, він дуже сумував за домівкою. Пізніше стало

ся багато сумних подій у його житті, хлопчик виріс, почав учитися

в гімназії, у нього померли тато й мама. Але юнак був дуже мужній,

багато вчився, писав вірші. У кінці вересня 1875 року він приїхав

до Львова.

Ведуча . Львів був справжнім центром культурного й літератур

ного життя. Франко одразу почав брати активну участь у ньому. Він

пристав до «Академического кружка», де видавався журнал «Друг»,

в якому Франко почав друкувати свої вірші. Поле діяльності Івана

Франка постійно розширювалося, він товаришував з багатьма цікавими

людьми, займався самоосвітою, поповнюючи свої знання з книжок та

журналів. Письменник багато уваги приділяв роботі серед львівських

друкарів та робітників Бориславського і Дрогобицького нафтопромис

лів. З листування і записів письменників довідуємося, що Франко

часто виїздив до Борислава й Дрогобича, де мав знайомих ріпників,

неодноразово спускався у штольні та нафтові ями , ночував у робіт

ничих кошарах, слухав розповіді про умови праці та злиденне життя.

У кінці 1876 року Франко стає одним з учасників та організаторів ро

бітничого руху Галичини, він читає робітникам лекції з політеконо

мії, знайомить їх зі страйковим рухом у Європі. Ведення такої актив

ної боротьби призвело до того, що Франко був засуджений на шість

тижнів тюремного ув 'язнення. Це був нелегкий період у житті Фран

ка, тільки найближчі друзі залишилися вірними йому, бралися з ним

за роботу. Навіть батько його коханої дівчини О. Рошкевич теж поста

вився до Франка вороже. Він заборонив поетові відвідувати свій дім,

бо це компрометувало його в очах «вірноконституційних горожан».

913 Кращі позакласні заходи. Учитель рої

Але все це не зламало Франка , просто ше більше загартувало йогом

Чітке усвідомлення найближчих завдань у боротьбі з темними сила*

ми і захисту прав трудящих додавало йому наснаги.

В е д у чий . У вирі літературної та громадсько-політичної діяльності

Франко тамував біль особистої трагедії, яку пережив наприкінці 187б|

року. Він назавжди втратив Ольгу Рошкевич, що не витримала хатньо

го арешту і наруги батька. їй заборонено зустрічатися і листуватися1

з Франком, виходити з дому і виїздити з села. Коли батько виявив,,

шо вона продовжує листування за допомогою книжок з шифрова-1;

ними позначками літер, він заборонив будь-кому, крім нього, дава-І

ти їй книжки. Все це вплинуло на дівчину, підірвало її сили і надії,

і вона поступилася батькові, вийшла заміж за молодого священика

Озаркевича. Щоправда, повідомляючи про своє рішення Франка, '

вона доводила, шо це буде лише формальний шлюб, що Озаркевич)'

з великою повагою ставиться до нього і пішов на цей крок лише для

того, щоб врятувати її від хатнього ув 'язнення і дати змогу бачити-!

ся з Франком.

Але Франко відразу серцем відчув, шо він назавжди втратив свою! кохану.

Франко тяжко пережив розрив з Ольгою Рошкевич. З нею були; пов'язані всі мрії і ясні надії на майбутнє. Із серця її викинути так і не зміг.

У травні 1886 року Франко одружився з Ольгою Хоружинською.

Вона була йому вірною товаришкою протягом усього життя.

В е д у чий . Важко знайти у світовій культурі людину такого без

межного творчого діапазону, як Іван Франко.

Ведуча . Поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний кри

тик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист,

видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик і теоретик літе

ратури, театру, мистецтва, один з найвизначніших політиків Галичи

ни кінця XIX — початку XX століття.

В е д у чий . Франко залишив нам колосальну художню і наукову

спадщину. Вона є не лише безсмертним історико-літературним фак

том, золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем на

шого сьогодення, що впливає на формування громадсько-політичних

та естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.

Ведуча . Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з гли

боким розумом і величезним талантом Франка називають академією

в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він на

писав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в серед

ньому 2—3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було за

тратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

10 клас 99

Вед у чий . 50-томне академічне видання творів Франка — то ли

ше частина із залишеного великим подвижником думки спадку сво

їм нащадкам. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним

у творчих звершеннях. Люди такого масштабу діяльності репрезенту

ють не лише свій народ і свою епоху, а й цілу світову культуру.

Ведуча . «Поезію творить любов, а не злоба»,— наголошує Дми

тро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує

в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину

кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності, творчості.

В е д у ч и й . Любов великих людей — завжди легенда. Згадаймо

дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд,

пушкінську Наталію Гончарову. З цього ряду — тичининська Лідія

Папарук, друге «Я» Юрія Яновського Тамара Жевченко, вірна дру

жина Олеся Гончара Валентина Данилівна. Стали легендами Лесина

найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового

«Зів'ялого листя» Ольга Рошкевич.

Ведуча . Про особисте життя видатних людей треба говорити ду

же делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часте

не піддається логіці.

Чи винен Франко , що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів зло

го, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже

не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже, сьогодні йтиметься

про жінок у долі Франка.

В е д у чий . «Тричі мені являлася любов,— зізнається поет,— три

чі в руці від раю ключ держала, і тричі поет утрачав надію на шастя.

Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали

зів'ялим листям сподівання: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії

криниця пересохла».

Ч и т е ц ь Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незагоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серпі кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями.

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

На сцені у кріслах — Франко та Ольга Рошкевич.


Ведуча . 8 лютого 1876 року у Львові, в приміщенні Народного

дому було влаштовано студентський бал. Приїхав і Михайло Рошке-

вич з Ольгою. Франко чекав на неї.

Ч и т е ц ь

В залі білій, пишній віна, Гамір, гомін, вальси, жарт... Перший бал — вона царівна, Ось і юність дала старт...

Білі перли, темне плаття, Біла тиша темних тем. Білі руки — й мов закляття В білім згустку хризантем...

Сльози білі — очі темні, Біле личко — темний стрій... Але ж думи хризантемні — Білість чиста тихих мрій!

Молода, цікава, гожа, А в задумі — темна тінь... їй би сміху, їй би радість — Ні! Лиш смуток поколінь.

Ведуча . Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успі

хом і розчаруванням, кожним літературним задумом.

Вони мріяли одружитися. Для себе підготував подарунок: збірку

весільних пісень з Лолина, які обирала Ольга. Збірці судилося вийти

тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

В е д у чий . Перешкодою до щастя став арешт Франка та його за

хоплення соціалізмом. Священик Рошкевич — батько нареченої, Іва

нові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлоп

цеві велике майбутнє.

Ведуча . Ні, Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав бать

ко Ольги, що проти їхнього зв 'язку весь світ? Ольга ж його кохає!

В е д у ч и й . Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб

листуватися з Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій

наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви

і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш па

перу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

О л ь г а

Зближаєсь час, і з серцем, б'юшим в груди, Я вирвусь, шоб побачити тебе. Порвати пута фальші і облуди, Що тисне нас і по душі скребе.

10 клас 101

Пробить стіну, котрою людська злість Нас, друже мій сердечний, роз'єднала, Не знаючи, шо в наших серцях сила, Котрої ржа упідлення не з'їсть,

Ф р а н к о Зближаєсь час, і, радісно тремтячи, В твої обійми щирі кинусь я, І скаже поцілуй мені гарячий, Що будь-шо-будь, а ти повік моя. Моя і невідлучна! Бо сльозами І горем ти звітована зо мнов! Нема стіни, перегород між нами: Не знає стін, перегород любов!

Ведуча . У хаті щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що

нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє,

що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.

В е д у чий . Ольга, начитавшись роману Чернишевського «Що ро

бити?», надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька.

Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком,

ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці На

талі Кобринської, був довічним.

В е д у чий . Перед одруженням Ольга пише до Франка: «Не кажи,

що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш,— що буду ро

бити, про що буду думати, все то буде тісно пов 'язане з твоєю робо

тою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду пра

цювати, о скільки лиш зможу, і буду з того рада».

Ведуча . Франко знав, що так станеться. Знав. . . але не витримав.

Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У ньо

го — крововилив.

Ч и т е ц ь І ти прощай! Твого ім'я Не вимовлю ніколи я, В лице твоє не гляну!

Бодай не знала ти повік, Куди се я від тебе втік, Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти, Своїх діток люби, пести, Будь вірна свому мужу!

І не читай моїх пісень, І не воруш ні вніч, ні вдень Сю тінь мою недужу.


А як десь хтось мене згада,

Най тінь найменша не сіда

На вид твій, Квітко зв'яла!

І не блідній, і не дрожи,

А спокійнісінько скажи:

«Ні, я його не знала!»

Ведуча . У відповідь на Ольжин лист Франко написав слова, ко

трі вже стали класичними, хрестоматійними, їх наводить кожний біо

граф, коментуючи Франкову першу любов.

Ф р а н к о . Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш ви

брати межи мужчинами чесними і розумними... Але мені нема вибору

аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної

жінки, а притім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєю...

В е д у чий . Ольга отримує ще один лист від Франка.

О л ь г а (читає листа). Люблю Тебе, тілько не так, як давніше,

а сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й Ти скомп

рометована, як я, що й Ти терпиш.. . Я тепер себе і все кладу в Твою

руку,— роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що

я все буду Тебе любити і вічно буду Тобі вірний.. .

Ведуча . Чи не тоді з 'явилася четверта і п 'ята пісні «Картки лю

бові», хоч датовані вони 1880 роком.

Ф р а н к о І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною!

Ол ь г а

Ф р а н к о

Я не лукавила з тобою, Кленуся правдою святою! Я чесно думала й робила, Та доля нас лиха слідила. Що щирая любов ділала, Вона на лихо повертала; Що чиста щирість говорила, Вона в брехню перетворила, Аж поки нас не розлучила.

Та під пліною золотою

Ховались скази мідяні,

І цвіт, розцвілий навесні,

Під пишнотою золотою

10 клас 103

О л ь г а

Крив черв'яка! Ох, чи не в сні Любились щиро ми з тобою? І серце бідне рвесь у мні, Що ти — злукавила зо мною!..

Ти ж думаєш, я не терпіла, В нови зв'язки радо бігла? Ти ж думаєш, я сліз не лила, По ночах темних не тужила? Не я лукавила з тобою, А все лукавство в нашім строю, Дороги наші віддалило І серця наші розлучило, Та нашої любві не вбило.

В е д у чий . Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка — ти

пова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посади

ло біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі пое

зії — вона ж на сім замків закрила своє горе.

Ч и т е ц ь Як на вулиці зустрінеш. То мене обходиш ти. Добре робиш! Спільним шляхом Не судилось нам іти. Йди направо, я наліво Шлях верстатиму в тумані, І не здиблемось ніколи, Як дві краплі в океані. Як в дорозі здиблю горе, Що тобі несе удар, Сам його до себе справлю І прийму його тягар.

А як щастя часом схоче В мою хату загостить, Я його до тебе справлю, Най голубочком летить. Що мені без тебе щастя? Звук порожній і мана! Що мені без тебе горе? Щезла і йому ціна. Наче крапля в океані, Розпливусь я, потону; Ти гуляй на сонці, пані, Я ж спадатиму і к дну.

104 Кращі позакласні заходи. Учитель ро 10 клас 105

гора високая, а другая низька» полонили були наші душі,— згадує Зі-

линська.— Ми задумалися. Ніхто не ворухнувсь. Фрагасо у сумному

настрої дивився на долівку. Швидко встав і, не оглядаючись ні на ко

го, вийшов з хати. Під опущеними повіками не вдержались сльози.

Вони покотились по лиці...»

Він ішов надвечірнім Львовом. Ще десь останніми акордами за

вдавала жалю пісня:

Ой як тяжко на серденьку, Як хто кого вірно любить.

Звучить пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»

В е д уч а

У багатстві другого кохання Першого завжди іскринка тліє.

В е д у чий . Цими словами Дмитра Павличка ми відкриваємо другу

сторінку життя Франка, пов 'язану зі знайомством ще з однією жін

кою, котра наповнила його душу «дивом золотим», незмірним щас

тям і невимовно пекучим горем.

Ведуча . Станіславські друзі Франка постійно згадують одне ім'я —

Юзефа Дзвонковська. З їхніх розмов постає образ надзвичайно врод

ливої, розумної дівчини з досить-таки передовими й оригінальними

поглядами. Хлопці не приховують перед Франком , що Юзефа бу

ла окрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак

Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково

привітна, добра... Може, це від того, гадали вони, що Юзефа «висо

кого походження». А може, вона присвятила себе чомусь високому,

їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка.

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки,

що він прагне побачити її.

В е д у чий . Фелікс Латинський, друг Івана, пише йому, що такої

красуні, як Юзефа, він не бачив. «Перед цією красою потрібно впас

ти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче!

О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки. . . обняти

тільки раз — і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут,

крім всього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатись

душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в огонь або в воду...

Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте, чим притягує? Величез

ним тактом — тримає людей на поводку — нічим не ділиться і нічого

не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона — суцільне мовчан

ня. Вона, як та стіна, на котрій люди малюють ідеали,— найрізнома

нітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє

Ведуча . Шлюб з Володимиром Озаркевичем Ольга Рошкеви узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знал чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружити на «підупалій в громадській опінії» бідній дочці провінційного св щеника. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуюч своєю кар 'єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

В е д у чий . Для Франка протягом усього життя було священни ~ ім'я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з яким" не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

Ведуча . Франко напрочуд точно й тонко подає образ коханої жінки, наче тонким різцем вирізьблює його з граніту. Для змалювання непорочної чистоти Ольги, її високої духовності використовує запо зичений з Біблії символ — білу лілію.

Ч и т е ц ь Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, з обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав и в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці, сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

Ведуча . Коли чуття в ньому брали гору над холодними роздумами,

всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко

буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством

відчуватиме присутність Ольги — то дівчиною, то заміжньою, такою,

що запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в «Украде

ному щасті», еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

Інсценізація твору «Украдене щастя»

В е д у чий . Франко, як Петрарка й Данте, своїм життям і творчіс

тю ствердив, що генії і любов народжуються нечасто, щоб доповню

вати одне одного.

Ведуча . У дні, коли втратив Ольгу, прийшов він у гості до Ольги

Білинської. Сів у кутку кімнати й слухав, як у вечірніх сутінках жур

ливо бринять пісні. «Пісеньки «Понад тими гороньками» та «Одна

106 Кращі позакласні заходи. Учитель рок\

закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанк~

Ангел доброти, розсудку, невинності».

Ведуча . На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оці

нив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка «польськості»

швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко

покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзе

фа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружи

ною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного — витонченість

натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублю

вала одну жінку в іншій.

В е д у чий . Ще десь на початку 1883 року Франко написав вірш,

котрий якнайточніше пояснює його тодішній душевний стан:

Любов єдиная моя, Що нею жив я весь, — Найтяжча рана се моя. Болить іще й до днесь.

Ведуча . То був час, коли він усіх переконував, що рана серця за

гоїлась, що між ним і Ольгою лишилися тільки ділові стосунки.

Ольга сама просить, щоб він не мучився, щоб покохав якусь до

стойну його любові дівчину. Світ такий широкий. . . Вона благослов

ляє його на любов.

Франко сприймає ці слова Ольги як глум. Про яке щастя, про яку

любов можна говорити, коли, втративши її, він утратив усяку надію

на любов будь-якої жінки?

Він знає, що в «теперішніх часах» в питаннях любові потрібно бу

ти практичним. А як із серцем, з почуттям? Як бути з ними?

В е д у чий . І ось Станіслав, будинок за письменницькою рампою.

Юзефа... Десь у вересні-жовтні 1883 року Франко написав, як цьо

го вимагав етикет, листа до матері Юзефи з просьбою о руку і серце

її дочки. Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: «Прикро відпові

дати мені на Ваш лист негативне. Відомо пану, що вже саме положен

ня моєї дочки противиться тому... Така коротка знайомість не могла

у пана закріпити почуття, а те, що Вам здається щастям, при ближ

чому розгляді не є ним». Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він

думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним,

тому звинувачує її в цьому...

Ч и т е ц ь

Я й забув, шо то осінь холодна! Я й забув, що то смерті пора, Я й забув, шо ти кров благородна, Що між нами безодня стара.

10 клас 107

Що між нами народнії сльозі, Що любиться нам зовсім не слід, Я й забув, що столітні погрози Відлучили від мого твій рід.

Ведуча . 1886 року Франко пише образок «Не спитавши броду» з су

часного галицького життя. Дослідники творчості письменника запевня

ють, що в основу твору покладено події, пов'язані зі станіславським колом

знайомих Франка, і що за образом Густі Трацької криється не хто-небудь,

як сама Юзефа Дзвонковська... «Бліде ніжне личко з буйними золото-

жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами»,

«струнка, скромно, навіть дуже просто скроєний одяг». Це приблизний

портрет Юзефи Дзвонковської, тої, якій поет присвятив і такі рядки:

Не схиляй своє личко прекрасне, Не затулюй повіками віч, Із котрих то мигоче, то гасне Промінь світла в життя мого ніч.

Ве д у чий . Вона не відповіла взаємністю... Він страждав. Липі по

тім довідався про справжню причину, чому так зробила,— і в його

поезії зринуть квіти непроминальної любові.

Ч и т е ц ь Квітко осінняя, Бита сльотою, •*• Чом так тяжкий мені Жаль за тобою? Стрівши мельком тебе На своїй путі,

Голос неземний: «Ні, друже, ні, не нам Снить про жизнь любу, Буря осіння нам Гра — не до шлюбу

Чом же не можу я Тебе забути? І пробира мене Трепет таємний,— Але втиша мене

Рада б життя прожить, Друже, при тобі,— Та вже зима біжить, Що, може, нас зложить В спільному гробі!»

108 Кращі позакласні заходи. Учитель ро

Ведуча . Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвор

ба мала звести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. В:

мовила, як і всім іншим, хто старався «о її руку». Інші не знали

чого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для

Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити, але вбива

любов у собі взагалі — не можна. Вона, Юзефа, не має права відм

витися від любові, бо лише той, хто збагнув силу кохання, здатн

глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всього-н

всього... полюбити.. .

І знову ніби повіяв вітер із майбутнього «Зів'ялого листя». І зн

ву ніби хтось шепнув: «Не надійся нічого...»

Ч и т е ц ь

Явилась друга — гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шегшула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки шезла там, де вічно темно.

Вед уч а . Саме їй, Юзефі Дзвонковськ ій , присвячено ше один вірш із збірки «Зів'яле листя» — «Вона умерла!», в якому автор передає біль утрати і розпач:

Лиш біль страшний, пекучий в серці там Все заповнив, усю мою істоту. Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам, А сліз нема, ні крові, ані поту. І меркне світ довкола, і я сам Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. Ридать! кричать! — та горло біль запер. Вона умерла! — Ні, се я умер.

В е д у чий . її могилу віднайшли зовсім недавно на кладовищі в Іва

но-Франківську. Звичайнісінька плита з пісковику, котру не пошко

дував час. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані

дати народження і смерті Юзефи Дзвонковської — 1862—1892. Усьо

го ЗО років життя...

Ведуча . Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені,

зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збір

кою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила

серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила

чекати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася

його заради нього. Він учинив би так само...

10 клас 109

Ч и т е ц ь Поклін тобі, моя зів'яла квітко, Моя розкішна, невідступна мріє, Останній сей поклін! Хоч у житті стрічав тебе я рідко. Та все ж мені той спогад серце гріє, Хоч як болючий він. Тим, що мене ти к собі не пустила, В моїх грудях зглушила і вгасила Любовний, дикий шал, Тим ти в душі, сумній і одинокій, Навік вписана ясний і високий Жіночий ідеал. А як коли у сні тебе побачу, То, бачиться, всю злість і гіркість трачу І викидаю, мов гадюк тих звій; Весь день мов щось святе в душі лелію, Хоч не любов, не віру, не надію, А чистий, ясний образ твій.

Ведуча . Жінка, котра була поруч,— Франкова дружина Ольга

Хоружинська. Родом зі Слобожанщини , з маленького села Борки

на Харківщині, де народилася 10 квітня 1864 року у сім'ї титуляр

ного радника.

Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885), з Харкова при

їздить Ольга Хоружинська. Позаду Інститут шляхетних дівчат. Тепер

вона — слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської

провінціалки розвинену й освічену дівчину з демократичними погля

дами. Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові .

Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом.

Куди до нього тутешнім женихам! Та й зовнішність — гарні очі, ви

сокий лоб... Ольга своїм товаришкам розповідає, що Франко — лю

дина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша і дру

га, сподвижника в боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що

йому такий друг і потрібен. Саме зараз...

У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в яко

му запитує: «Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я,

приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

Ведуч и й. Пригадайте його листи, написані 10 років тому до Ольги

Рошкевич, сповнені палкої пристрасті. Лист до Ольги Хоружинської

холодний і розсудливий. Ольга приймає пропозицію Франка. Він ра

діє, що вона відважилася через кордон подати йому руку і розділи

ти з ним важке самотнє життя. «За Ваш лист я мусив хоч крихітку

полюбити Вас,— пише Франко Ользі.— Показалась мені Ваша щира

і ясна душа в гарнім світлі».

1 1 0 Кращі позакласні заходи. Учитель року •

1 — і

Ведуча . Франко не кривить душею: «Я мусив хоч крихітку по-|

любити Вас». Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напи

ше того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та дале

ка й загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто;

піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду,

все. Буде його захисницею і прихистком. Зробить те, на що не від

важилася ще жодна жінка.

Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.

В е д у чий . По-різному говорять про Ольгу. Дехто вважає, що, ви

хована в буржуазній родині, де все робила прислуга, вона не була до

брою господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чо

ловікові спокійного життя, не вміла пристосуватися до обмежених

сімейних фінансових ресурсів.

Інші згадують, що «вона була добра, чула до людського горя, але.

непрактична в житті, не навчена до біди».

Ольга Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружи

ною, доброю матір'ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші

на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літератур

ній праці, видавала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій

кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З

вершин і низин».

Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цьо

го замало? Хіба це не свідчення жертовності й любові? Здавалося б,

що саме їй і були адресовані любовні гімни. Але...

Звучить мінорна мелодія.

Дочка Анна через багато років скаже: «Чи ж не вона була вірною

помічницею — дружиною батька, чи ж не допомагала йому в літера

турній праці? Скільки разів її ім'я містилось у виданнях, але й без

іменна, вона жила життям тата, була його порадницею».

Ведуча . Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одру

жився з нею «з доктрини», тобто "їхній шлюб мав символізувати єдність

Західної та Східної України? Важко сказати. Але годі звинувачувати

Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальни

ми людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту,

часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате наро

дові факел не пече, а світить.

В е д у чий . На Личаківському кладовищі, недалеко від кам'яної бри-

ли-скелі, яку розбиває кайлом Каменяр, видніється скромний малень

кий надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим,

блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно

пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його проме-

10 клас 111

ні пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могили

Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним завжди...

В е д у чий . З листа Франка до Агатангела Кримського: «Фатальне

для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою,

я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся лю

бов перемучила мене дальших 10 літ».

Ім'я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська, пізніше за чо

ловіком Зигмунтовська. Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогоби

чі та Львові, де працювала поштовим службовцем,— там її й побачив

Франко . Ім 'я Целіна знаходимо в повісті «Маніпулянтка». Пізніше

жіночий образ у «Перехресних стежках», теж навіяний постаттю Це-

ліни, має ім'я Регіна (цариця). Цариця, королева сонця, мрій і дум

поета.. Цей момент тонко відчув Микола Вороний. Він написав два

вірші «Пам'яті Івана Франка», перший з яких має назву «Ave, Regi

na!» («Радуйся, царице!» — це початок релігійного гімну):

AVE, Regina! Вперше хлопчині всміхнулась вона, Як своє свято справляла весна І заквітчалася рідна країна... Дзвонами в золоті сонця бринів, Душу хвилюючи, спів: AVE, Regina... Ріс він у мріях... І серце красу В себе вбирало, мов квітка росу Він же, побожно схиливши коліна. Слухав, як шелестом лісу і трав Голос таємний співа: AVE, Regina... І він зустрів на дорозі своїй Ту, шо була королевою мрій... Боже, яка чарівна каватіна Хвилею щастя в душі піднялась І переможно лилась — AVE, Regina... Стоптані перли, зів'ялі листки Волали його перехресні стежки... Зрадила доля мужицького сина!.. Але, й останній свій ронячи цвіт, Серце їй слало привіт: AVE, Regina...

Ч и т е ц ь Се не та сирота, що без мами блука. Не голодний жебрак, моя зірко;


Се розлука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

В е д у чий . Коли потім Целіну запитають, чому вона не відповіла

взаємністю Франкові , вона відверто, спокійно, не видумуючи різних

причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпо

нували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізвище не по

добалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Тим часом Франко страждав.

Ведуча

Чого являєшся мені усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене?

В е д у чий . Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пеку

чий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» — пісні. Вірші бу

ли для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюєть

ся. Фатальне кохання, яке опалила серце поета в сорокарічному віці,

не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку.

Можливо, «зів'яле листя» поезії Франко прикладав до болючого сер

ця, як колись мама прикладала подорожник до порізаного пальчика...

Щоб рана загоїлась. Він виливав свій біль — і відокремлював його від

себе, щоб мати сили для подальшої праці.

Ч и т е ц ь

Не минай з погордою 1 не смійсь, дитя! Може в тім осміянім Суть твого життя.

Може в тім зневаженім Твого щастя карб, Може, в тім погорджснім Є любові скарб.

Може, сміх твій нинішній, Срібний та дзвінкий, Стане в твоїй пам'яті За докір гіркий.

Ведуча . Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жін

ка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що

її обрав за об 'єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні. Але чому

він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гордився цією

своєю першою світлою любов 'ю. Не приховував ні перед ким, чим

10 клас 113

він зобов 'язаний цій жінці... Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську

і чому так боявся вимовити ім'я Целіни?

В е д у чий . Гадаю, що знайти відповідь можна в «Зів'ялому листі».

Розгорнімо попіл зотлілого листя, там знайдемо тиху скаргу:

Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію.

«О ні», повторимо про себе, у збірці немає нічого зів'ялого... Тут

кожен листочок береже красу давнього розквітлого гаю, що видався

раєм на землі. Щоправда, контури тих листочків обпалені любов 'ю.

Чи оця пізня пристрасть не розгорілася від того, що колись давно,

в дні юності, як писав у одному вірші, він побачив, як йому здалося,

щастя. Потім уперто шукав його знову і знову. А його не було. І зда

лося, що саме тепер воно промайнуло перед ним.

Він кинувся його наздогнати, але виявилося, що все це лише примара,

ілюзія, котра ще більше загострила біль, нагадавши про «дні юності».

В е д у чий . Франко навіть сам собі не зміг дати відповідь на пи

тання, чи любов є добром, чи злом. Він просто любив. Його кохання,

котре народилося колись давно в маленькому, закинутому в горах До

лині, віддзеркалилося холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб

весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтов-

ської. Чи вина її в цьому?

Ведуча . Любов Франка до жінки — велика, всеохопна, правдива.

Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну

пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

В е д у чий . Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зиг

мунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку.

Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно перепле

тені в ньому ці почуття.

Ч и т е ц ь Які слова, дзвінкі й чудові, Даруєш ти мені, Господь, Що ми в цім світі без любові? Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.

Куди б не йшли, за що б не брались, Все, виявляється, дарма. Ніщо у цім житті не в радість. Коли любові в нас нема.

Любов — це те, що буде вічно, І ні початку, ні кінця.


Любов як Всесвіт, що магічно Пульсує в грудях у Творця.

І я складаю в кожнім слові Йому подяку і хвалу За цілий океан любові Й за кожну крапельку малу.

Учи т е л ь . Збірка «Зів'яле листя» цікава тим, що в ній відображені

любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний

герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії.

Це жива, багатюща, гаряча й глибинна натура. Франко малює любов

як д іяння, як найвищий витвір душі. Його любов до жінки — велич

на, всеохоплююча, правдива. Письменник зауважував:

Життя тільки тоді життя, коли його движучою силою є ідея.

Тож відкриваймо чудодійну силу слова Івана Франка .

1 1 К Л А С

О . А . П а н ч у к

УСНИЙ ЖУРНАЛ «МИНУЛЕ СТУКАЄ В НАШІ СЕРЦЯ»

Мета: вшанувати світлу пам'ять безвинно видублених голодом

та політичними репресіями людей, виховувати в учнів

особистісні риси громадянина України, патріотизм, роз

вивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій

вшанування померлих і загиблих.

Обладнання: на стіні — панно із двох чорних хусток, уквітчаних ка

линою; картина І. Шишкіна «Жито», під картиною п'ять

пшеничних колосків, перев 'язаних чорною стрічкою, на

покутті ікона, обрамлена рушником; на столі макет усно

го журналу «Минуле стукає в наші серця», поряд роз

ламана хлібина і склянка з водою, зверху напис: «Ціна

йому життя», у підсвічнику — свіча; книжкова виставка

«Голод-33 — незагойна рана України»; записи класичної

музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена, гімн

«Боже великий, єдиний» — муз. Лисенка, слова Ко-

ниського), кінострічка «Голод-33» (за романом В. Барки

«Жовтий князь»).

ХІД ЗАХОДУ

В ч и т е л ь і с т о р і ї . Минуле століття пронеслося над Україною

трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.

Указом президента В. А. Ющенка було запроваджено День пам'яті

жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначаєть

ся у четверту суботу листопада.

Пам'ят і тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвя

чується усний журнал «Минуле стукає в наші серця».

Звучить «Соната» Бетховена. Виходять ведучі.

1-й в е д у ч ий Забитим мечем стало ліпше, Ніж повбиваним голодом, Що гинуть проколені, За браком плодів польових...


Руки ж і н о к мило с е р дних

Варили с во ї х д і точок ,

Які стали п ожи в ою їм.

(Плач Єремії, глава 4 вірш 9-10)

Ці скорботні рядки присвячує Василь Пахаренко тим, кого дав

но немає. Яких спопелив найстрашніший злочин сталінського тота

літарного режиму — штучний голод 1933 року. Сім десятиліть тому

сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонам людей. Зо

тліли і стали попелом з'їдені голодом тіла людей, стали попелом їх

ні надія і віра.

Але перед тим жорстока доля, мабуть, щоб болючішим був удар,

віковічну мрію перетворила майже на дійсність.

2-й в е д у ч и й (відкриває сторінку журналу). Перша сторінка на

шого журналу — «Переддень голоду» висвітлює причини голодомору

в Україні 1932-1933 років.

Учні, одягнут і у вбрання т емно г о кольору, виходять з о б о х бок і в і зупи

няються б іля макета у с но г о журналу.

1-й у ч ен ь . 1923-1929 роки були найщасливішими для України

за останні століття.

Більшовики почали свою діяльність з «Декрету про землю», ко

трий дав селянам найголовніше — землю, про яку вони мріяли віка

ми. Селяни повірили у вільне, заможне життя, з любов 'ю обробляли

землю, отримуючи добрі урожаї. Але незабаром була запроваджена

продрозкладка — у селян силою забирали хліб. По селах нишпори

ли продзагони.

2-й у ч ен ь . У 1920 році у нашому селі Журавлівка був характер

ний як для радянської влади випадок: в село приїхав продовольчий

загін. Селяни справно віддали все і загін поїхав. Але червоноармійці,

виїхавши із села, продали все продовольство і вирішили знову повер

нутись, щоб повторно зібрати з селян податок. Журавлівчани вияви

лись стійкими: проти червоноармійців піднялися найбільш сміливі,

яких пізніше записали в куркулі. На подвір'ї Антона Колібабчука за

строчив кулемет, чулися постріли в інших господарствах. І тоді на до

помогу червоноармійцям прислали моряків зі станції Вапнярка. По

встання було придушено.

3-й у ч ен ь . X з'їзд РКП(б) замінив продрозкладку продподатком.

Щоб жити краще, потрібно було єдине — трудитися. Та цим не зляка

єш українського хлібороба. Працювати, хай навіть каторжно, але бути

господарем на своїй землі — тільки цього він прагнув віками. І зем-

ля-годувальниця своїм дітям-хранителям віддячувала сторицею. Жити

стало краше. Вчорашні незаможники відчули себе господарями.

11 клас 117

4-й у ч ен ь . Економічна довідка: середньорічний врожай в країні

перевищував рівень 1901 —1910 років на 22%.

5-й у ч ен ь . Але над НЕПом нависла загроза. XVI партконферен-

ція ВКП(б) у квітні 1929 року проголосила початок масової колекти

візації. У селян забирали все: реманент, тягло, у багатьох навіть дріб

ну худобу і птицю. В результаті селяни стали різати велику рогату ху

добу, шо призвело до скорочення її поголів'я майже на 15 млн голів.

Це була одна з передумов майбутнього голоду.

6-й у ч ень . Найумілішиххазяїв, які повсякденною працею досягли

певного достатку, «розкуркулили», тобто фактично пограбували.

1-й у ч ен ь . Звинувачують свідки:

«Мати залишилася вдома з малолітніми дітьми, бо висилати без

господаря в Сибір влада не мала права. Але і на рідній землі бага

то натерпілись. З хати вигнали, вікна вибили, грубу завалили, одежу

розпродали на горе-аукціоні, залишилось тільки те, що мама схова

ла у копах на полі. Всю худобу, урожай було конфісковано. Ця роз

права над с ім 'єю була здійснена восени, а зиму зимували у хаті без

вікон, які забили мішками, наповненими соломою. Спали на соло

мі, розтрушеній по землі, вкривались старим рядном. А що їли? Те,

шо приносили люди. Отак дожили до весни» (із розповіді жительки

с. Журавлівка Ковалевич Ольги Іванівни, 1924р. н.) .

2-й у ч ен ь . Особливо страшною була доля дітей «розкуркулених».

Люди розуміли, що маленькі не витримають тяжких випробувань і на

магалися залишити їх на рідних, знайомих людей.

З - у ч ен ь . Та більшість «розкуркулених» спіткало ще більше ли

хо — каторга. їх вивозили на поселення в Сибір цілими с ім 'ями, без

ніяких засобів до існування.

4 -й у ч ень . Звинувачують свідки: «Ранком 28 червня нас відправи

ли з Нікополя на станцію Павлопілля. Коли почали садити у вагони,

то виявилось, шо багато жінок покидали своїх дітей. Вони кричали:

«Я їм рідна мати, я не повезу їх на вірну смерть!» До цього їх змусили

звістки з Півночі від першої партії розкуркулених. Дехто з них утік

і розказував, а інші прислали листи і писали, шо майже всі діти ви

мерли дорогою і на місці...» (зі свідчень селянина Шинколі , с. Нова

Павлівка Нікопольського району Дніпропетровської області).

5-й у ч ен ь . Матері, залишаючи своїх дітей на рідній землі, спо

дівались, що їх виростять односельчани або держава. Сільські акти

вісти збирали дітей з усієї округи і поміщали в одній із сільських рад,

звертались із запитом відносно малят до партійних керівників об-% ласного та республіканського рівнів. Відповідь була така: безпоміч

них малят ні в якому разі не годувати, тому що ці малята «класово

ворожі». Якийсь час маленькі діти плакали і, кінепь-кінцем, згасали


голодною смертю. Ховали діточок у братських могилах. Так радянська

влада розпочала експерименти голодом на немовлятах.

6-й у ч ен ь . Людям, яких не розкуркулили, було не легше. їх пе

ретворили, по суті, на рабів, примусивши працювати в колгоспах

від сходу до заходу сонця. В 1930р. Москва збільшила хлібозаготівлі

на Україні на 11,5% порівняно з 1926-1927 роками.

З урожаю у 23,1 млн т було забрано 7,7 млн т зерна. Такий же

план було покладено й 1931 року, хоча колективізація зменшила вро

жай до 18,3 млн т.

1-й у ч ен ь . Керівництво України буквально благало Москву про

зниження плану заготівель, попереджаючи, шо Україна в критичному

стані. В 1932 році на III Всеукраїнську конференцію КП(б)У прибу

вають Каганович і Молотов. У відповідь на скарги М. Скрипника, що

в селян «вже нема чого більше забирати, тому що все вичищено під

мітлу» сталінські емісари заявили: «жодних поступок чи сумнівів щодо

виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом не бу

де». І щоб упокорити селян, мерзенна кліка зважилась на сатанинський

злочин — планомірне винищення за одну зиму мільйонів людей.

Розпочалась тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: лю- .

дей не рубали, не стріляли — у них просто забрали всю їжу, оточили

військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних му

ках помирають з голоду.

В е д у чий . Про здійснення геноциду проти українського народу розповідає сторінка «Упокорені голодом» (перегортається сторінка журналу).

Звучить «Реквієм» Моцарта.

1-й у ч е н ь (на фоні музики)

То був страшний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав'язали Сліпу пустили старцювати...

То був такий державний злочин — Здригнулась навіть мертва Кафа, Мерцями всіялося поле. Ні хрестика і ні могили — То був такий навмисний голод...

2-й у ч ен ь . Звинувачують свідки: «У 1932 році врожай гарний

уродив. Але що було — вибрали. У нас родина велика була, то всі

пішли на той світ. У колгоспі люди як мухи мерли — узяв наряд, по

їхав в поле, там і кінчився. Стоять воли, а він мертвий. Мене чоловік

11 клас 119

знайомий врятував — завфермою був, то й мене в радгосп взяв фураж

підвозити. То хоч і воші годував, але пухлий не був — пайок давали.

Прибігав я в неділю додому — верст 4 з радгоспу було. Іду степом —

валяються люди то тут, то там. А дома брати лободу варять. Бувало

бурячок украду — принесу додому. І цілують мене і плачуть. Потім

приходжу — вже немає когось із хлопчиків чи дівчаток. Тоді не стало

нікого... (зі свідчень Й. Чередника, с. Ірдинь на Черкащині) .

2-й у ч ен ь . Людям, які вижили, ці роки запам'ятались на все

життя. Саме тоді бригади активістів, райкомівські і політвідділівські

керівники забирали у селян все до зернини. Витрушували із торби

нок, горщиків, викопували із землі в тих, хто заховав там якийсь

пуд-два збіжжя.

3-й у ч ен ь . В 1932 році на полях почали з 'являтись селяни, яким

нічим було годувати сім'ю, і ножицями зрізати ще зелені колоски. Неза

баром це явище набрало масового характеру. 7 серпня Сталін власноруч

написав закон «Про охорону соціалістичної власності», який в народі

назвали «законом про п'ять колосків», згідно з яким за крадіжку кол

госпної чи кооперативної власності виносився розстріл чи позбавлення

волі строком на 10 років. Так було відкрито шлях масовим репресіям

(виїзні суди, дике свавілля «буксирних бригад») — і одночасно до го

ловної в 1932-1933 роках безкровної, «мирної» зброї — голоду.

В Україні хлібозаготівельну кампанію очолив Молотов, який ді

яв особливо жорстоко. У січні 1933 року Постишев очолив кампанію

репресій проти тих комун, які не знаходили в собі достатньо сил для

ролі катів власного народу. Протягом року були репресовані або ви

слані 10 тисяч чоловік із числа членів КП(б)У. Подвірні обшуки су

проводжувались конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, сала, та

інших запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. У де

яких населених пунктах на сільрадах вивішували чорні прапори, шо

означало: жителів тут вже немає.

4 -й у ч ен ь . Трохи в кращому становищі опинилось місто. Там

був не вигідний мор, адже сталінський режим прагнув пожерти світ,

а для цього необхідно було створити військово-індустріальну могут

ність. Ще в 1929 році у містах було запроваджено карткову систему.

Люди вистоювали за хлібом на протязі кількох діб. Згодом для робіт

ництва на великих заводах відкрили фабрики-кухні. Вперше в істо

рії село вимирало, а місто мало харчі. Вкрай виснажені люди рвали

ся в міста, щоб врятуватись від голодної смерті. Хлібороби паспортів

не одержали, то їм суворо заборонялося залишати село.

5-й у ч ен ь . Звинувачують свідки: «Восени 1932 року мій батько,

мати і нас, четверо дітей, виїхали до Московської області. Батько пра

цював сторожем у радгоспі недалеко від Москви. Але весною 1933 року


нашу родину органи Н К В С силою заставили повернутися на Україну.

Батька заарештували там же в Московській області і вислали в Мур

манськ на примусові роботи. Менші мої брат і сестра померли з голо

ду тут, у Богачівці, коли повернулися» (зі свідчень М. Л. Медведенко,

с. Богачівка Звенигородського району Черкаської області).

6-й у ч ен ь . На станціях та дорогах, що вели до міст, з 'явилися спе

ціальні охоронні загони. Кордон із Росією перекрили війська НКВС,

які стріляли в натовп селян, що тікали від голодомору.

1-й у ч е н ь . Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію

українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо

дезорієнтовували, з відома радянського керівництва, світову громад

ськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. Дипломатичні

служби західних держав загалом володіли інформацією про ситуацію

в Україні в 1932-1933 роках. Проте страхітливі його масштаби замов

чувалися. Крім того, багатьом на Заході складно було повірити, що

тоді, як Радянський Союз експортує зерно і відмовляється від про

довольчої допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши

ретельно підготовлені сталінським керівництвом подорожі по СРСР,

Бернард Шоу та прем'єр Франції Едуард Ерріо поверталися, захопле

но розповідаючи про радянські досягнення і ситих селян. А корес

пондент «Нью-Йорк Тайме» Доронті, який у своїх статтях заперечував

існування голоду в Україні, навіть був нагороджений Пулітцерівською

премією — за глибину і об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову яс

ність його репортажів з СРСР. І це в той час, коли в Україні поми

рало шодня — 25 тисяч людей, щогодини — 1000 чоловік, щохвили

ни — 17 чоловік.

2-й у ч ен ь . Через понад півстоліття комісія Конгресу США у своїх

висновках зазначить, що американський уряд мав достатню і своєчас

ну інформацію про голод в Україні, але не зробив будь-яких кроків,

щоб поліпшити ситуацію. У 1988 році Конгрес США офіційно ви

знав голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти українського

народу, а в 2006 році президент США Джордж Буш видав закон про

виділення земельної ділянки для будівництва пам 'ятника жертвам го

лодомору в Україні в 1932-1933 роках.

Учні, шо представляли другу сторінку, виходять.

В е д у чий . Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх

померлих від голоду — діти. Вони виявились найменш захищеними,

не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували

рятівних 100—300 г хліба на працюючого. За переписом населення

1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодно

му 1933 році їм мало б виповнитися 10 років. Якою була доля дітей

11 клас 121

у страшні тридцяті роки XX століття? Про це наступна сторінка на

шого журналу — «Діти — жертви голодомору»

Звучить соната Бетховена. Виходять учні.

1-й у ч ен ь . Весна... а над селом нависла чорна хмара. Діти не біга

ють, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий жи

віт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже

немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: на

зад-вперед, скільки сидить — стільки гойдається, і безкінечно одна

пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від

матері, ні від батька, а так у простір, у світ — їсти, їсти, їсти.

2-й у ч ен ь . Неврожай від Бога, а голод від людей (українське

прислів 'я) . На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть

люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок:

«Ні, я ще не помер». На сцені лежить дитина. Учень читає вірш «Вічний монолог».

Я ше не вмер... Ще промінь в оці грає, В четвер пішов десятий рік, Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік, До вишеньки, У колиску ясночолу. Я чую запах квітів, я не вмер... А небо стрімко падає до долу. Тримайте хтось! Хоча б за коси верб... Куди ж ви, людоньки, Куди ж ви, люди, людоньки, куди? Я ще не вмер. Усі проходять мимо. ...А житечко моє таке густе. ...А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те, Та я вже цього не побачу.

3-й у ч ень . Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні

було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

4-й у ч ен ь . Звинувачують свідки: «У Дмитра Гаврилюка було п'я

теро синів і троє дівчат. Хлопці були здорові, як дуби, але вже по

чали пухнути.

Батько договорився з родичем поїхати в город. Там, на срібло,

яке привезли із заробітків, купили два мішки висівок, і вночі, шоб

ніхто не бачив, приїхали додому. То вже в Гаврилюків всі померли —


і батько, і мати, і діти, один Сашко зостався живий. А Олексійка вбив сусід, бо хлопець заліз до нього в хату і виїв суп, що стояв на печі.» (зі свідчень М. Ю. Команчука, с. Вороне Жашківського району Черкаської області)

Голос . Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!»

М а л е н ь к и й х л о п ч и к (простягає руки до ікони) Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку... Щоб не втонути в Голодній Ріці Бачиш, мій Бозю, я — ше дитинка Тож підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я — пташенятко прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір'їнку дай, Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці!..

1-й у ч ен ь . Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закрила ляду мати. 1 на ранок усі діти мертві.

Ч и т е ц ь

Спіте, діти, спіте міцно, Янгол Божий на порозі, Вже не буде їсти хтітись, 1 не будуть пухнуть ноги. Натопила маковинням, Затулила лядку й комин, І в тумані темно-синім, Заспівала колискову: Спи, синочок, горе-ласку, Засинай... навіки доню.

Звучить соната Бетховена.

В е д у чий . Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх.

Ч и т е ц ь (деклаліує вірш «Той крик за мною женеться») Боїться не глуму, не хижого звіра, Боїться не смерті у сум — неврожай. А крику дитини, яку вона з'їла: — Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!

/ / клас 123

Як сталось — не знає. Як бути — не знає,

Провал, божевілля — сокира і ніж,

Та жах пам'ятає і крик пам'ятає:

— Не ріж мене, мамо, матуню не ріж.

2-й у ч ен ь . Звинувачують свідки: «Олександра Р. порізала і з'їла

своїх дітей Лукійку і Петрика, таке ж учинила зі своїми дітьми Настя

М. : вона варила людське м 'ясо, робила котлети і носила продавати

на базар. Гапка Д. , батькова сестра, призналась, шо з'їла хлопчика.

А кістки закопала під полом» (зі свідчень Я . П . Мииик, с. Вишполь,

Тальнівського району Черкаської області).

3-й у ч ен ь . У кожному селі люди пам'ятають подібні речі. Те,

що творилось тоді в Україні здоровий глузд відмовлявся розуміти,

але так було.

Людоїдів найчастіше розстрілювали або закопували живцем. Але

тих, кого треба було закопати першим, тих, хто примусив збожеволі

ти від голоду, їсти людське м 'ясо ,— не зачепили не тоді, ні потім. Так

вони жили й живуть. Умирали і вмирають у достатку й почестях.

Учні виходять.

В е д у чий . Голод не обминув й наш край. Понад 500 тисяч люд

ських життів забрав голод по Вінницькій області. Про трагічні дні

1932—1933 років у нашому краї розповідає наступна сторінка нашого

журналу — «Правда про голод на Тульчиншині».

1-й у ч ен ь . Документи 1932-1933 років. Кожна сторінка омита

сльозами українського селянина. Нелегко їх читати, але треба. Без

повної правди про минуле, якою б страшною вона не була, не мис-

литься оновлення та очищення в країні.

2-й у ч ен ь . Архівні дані за 1933 рік по Тульчинському району:

«1. Спецсообщение 24.05.32. 16 мая сего года в Калинино Туль-

чинского района группа женщин в числе 15 человек. В большинстве

жены бедняков-единоличников явились в сельсовет и предъявили тре

бование о выдаче хлеба. Предсельсовета в беседе с ними заявил, что

он сообщит об этом в район и будет просить помощь у соответству

ющих райорганизапий, после чего женщины ушли. 17 мая в 10 часов

утра у сельсовета собралась толпа женщин в числе 150-200 человек,

вызвали предсельсовета и потребовали дать им хлеб, заявляя: «Дай

те по 5 фунтов муки не для нас, а для наших детей», или же выдать

бумажку для получения из ближайшего совхоза буряковых высадок.

В процесе выступления отмечались угрозы по адресу предсельсове

та: «Ты у нас забрал хлеб, теперь мы тебя разорвем и из тебя сделаем

пищу для себя и наших детей».


3-й у ч ен ь . Сов. секретно г. Тульчин 1933 год.

1) В районе есть ряд пораженных сел, из них наиболее пораженные такие села: Калинино, Михайловка, Холодовка, Копиевка, Кина-шев, Кришенцы и Гуты. В этих селах много серьезных случаев, доходящие до десяти в каждом селе.

2) Участились случаи людоедства, коих обнаружено за все время — 6, из них: в с. Калинино — 3, Крищинцах - 1 , Нестерварке — 1, Кинашеве — 1.

С. Калинино. Семья в составе родителей и четверых детей. На почве голода умерла мать и двое детей. Из оставшихся двоих детей отец одного зарезал.

С. Крищенцы. Мать зарезала 14-тилетнего своего сына. После этого она повесилась.

Местечко Тульчин — 47 смертных случаев от голода еврейской бедноты.

С. Нестерварка. У гр-ки Король Татьяны было обнаружено человеческое мясо. В процессе расследования установлено, что убитая ею ее знакомая, которая попросилась переночевать. Мясо она изжарила в печи и брала для пищи».

4 -й у ч ен ь . Голодомор зачепив своїм чорним крилом і Журавлів-

ку. За свідченням старожилів села великих бідувань зазнали наші од

носельчани. В селі їли траву. Коріння, кропиву, бадилля з кукурудзи-

Не стало чути собачого гавкоту, не було видно кішок.

1-й у ч ен ь . Звинувачують свідки: «Страшний був голод 32-33 ро

ків. Зерно, яке було у нас, все забрали, їсти не мали шо. Щоб не по

мерти з голоду, ми продали одне-єдине рядно, купили гнилої бара

больки. З тої бараболі ми пекли млинці. У нашого сусіда померла

з голоду сестра...» (Гавриш Горпина Йосипівна, 1909р. н.).

2-й у ч ен ь . «Коли був голод, мені було всього 3 роки. І про ті

страшні роки мені розповідала мати. їсти не було що. Люди рвали

бурячиння, лопухи, розбавляли водою і пекли млинці. Лопухи рвали

на кусочки, додавали наметеного пилу і варили борщ. Люди обдира

ли з дерев клей, зривали акацію і їли її. Померли з голоду Лук 'янчук

Василь, баба Олита, баба Палана, дід Матвій, дядько Матвій, Іван,

тітка Гашка... (зі спогадів Перешмулько Ірини Пантелеймонівни,

1929р. н.).

3-й у ч ень . «У Самгородку ще не був такий голод, як у інших об

ластях. Особливо був великий голод у Херсоні, звідки йшли та йшли

люди у наше село. Вони міняли хустки, посуд та інше на їжу. У сім'ю

Пшеничних прийшла жінка, яка міняла маленький гладущик на два

столових бурячки. У Пшеничних було що їсти, вони мали квашену

капусту, маленьку барабольку, їм не треба було того гладущика. Але

11 клас 125

Ольга пожаліла жінку і обмінялась. Коли Ольга винесла той бурячок,

жінка жадібно вихопила його з рук і відразу з'їла. Пшенична Ольга

зберегла той гладушик до цих пір, він стоїть на поличці, і як гляне

Ольга на нього, так і підступають до очей сльози...» (зі спогадів Пше

ничного Івана, I909p.ii.).

4 -й у ч ен ь . «Ішов мій батько з Вапнярки з базару, бачить: у по

садці жінка спіймала кота і знімає з нього шкіру. Батько й каже: «Що

то ти робиш?», а жінка й відповідає: «Мовчи, чоловіче, бо й тебе з'їм».

І не сказав батько більше й слова...» (зі спогадів Пшеничної Ольги

Іванівни, 1929р. н.).

В едучи й. До слова запрошується вчителька-пенсіонерка, 1929 ро

ку народження, Федчишина Ганна Павлівна.

Про голод 1932—1933 років мені розповідав батько. Бо сама я ні

чого не пам'ятаю, в той страшний час мені було всього три роки.

Голод приніс страждання чи не в кожну хату. Люди іли щавель, цвіт

акації, збирали в лісі гриби, навіть отруйні. Були випадки, коли лю

ди різали на кусочки кірзові чоботи і варили їх. Нашій сім'ї 1933 рік

приніс велике нещастя: від голоду померла мама. Два тижні лежав

на печі брат, опухлий від голоду, але, на шастя, вижив.. .


В е д у чий . Зараз, більш як через 70 років, після тих страшних по

дій ми чекаємо на визнання голоду 1932-1933 років актом геноциду

проти українського народу. Але і в радянські часи знаходились не

байдужі і сміливі люди, які намагались сказати правду та приверну

ти увагу громадськості.

Наступна сторінка нашого журналу має назву: «Дзвін на спо

лох».

1-й у ч ен ь . Письменника Василя Барку луже тривожило, що ра

дянська влада змушувала українців забути і не згадувати про страш

ний 1933-й. У тридцяту річницю голодомору Василь Барка звернувся

з відкритим листом «До радянських письменників на Україні», у якому

просив підняти наболіле питання у художніх творах, а також дивував

ся їхній мовчанці стосовно реабілітації одного з керівників штучного

винищення українців П. Постишева.

«Чому на роковини цієї найбільшої трагедії в історії України не да

но дозволу ці жертви згадати і вшанувати їх терпіння, а реабілітовано

якраз того, хто здійснив розправи.»

Барка не жив в Україні в 1932-1933 роках, але й Кубань, де мешка

ло чимало українців, теж морили голодом у ті часи. Молоде подружжя

(Барка одружився в 1932 році) восени 1933 року, дочекавшись первіст

ка Юрія, не уявляло, яким важким для кубанців буде цей рік.

http://I909p.ii


Основою для роману «Жовтий князь» послужили особисті спогади одного земляка, який описав долю близької йому родини. Письменник дав цій родині прізвище Катранників, але все, що судилось уявою письменника пережити цій родині, він бачив на власні очі, пережив сам, чув від очевидців. У 1933 році Василь Барка відвідав родину свого брата на Полтавщині і був вражений до глибини душі тим лихоліттям, яке випало на його долю на Кубані в 1934 році. Бачив він, як гниють під дощем гори зерна, як божевільні від голоду люди поїдають рідних і чужих, як німотно мовчать хати, з яких доноситься солодкий трупний запах.

Перегляд уривку з кінофільму «Голод-33» (за романом В. Барки «Жовтий князь»).

В ч и т е л ь к а у к р а ї н с ь к о ї м о в и т а л і т е р а т у р и . Правдупротой

голод намагались донести і наші земляки. Послухайте уривок з пові

сті «Переднівок. 1933.» письменника Аполлінарія Міцкевича.

«Слово честі, матусю, я, коли виїжджав із Вапнярки, то мав п'ятеро

хлібенят. Одне там, у фаетоні, три тут, а одне... Проїжджали якесь село

тут уже, перед Паланкою, Білоусівка чи Гути, ні, Білоусівка,— дядь

ко Сашко провів праворуч по паску, де був револьвер у кобурі,— то

я віддав одне хлібеня, мамусю. Змушений був віддати. Хлопчина,— він

глянув на мене,— трохи старший за Польку, ну років десяти, як мій

Петро, заліз на стару грушу і ніяк не злазить, і народ зібрався, наші

товариші там, довелося посвідчення пред 'явити, мамусю. Не злазить,

бо. . .Що воно пережило, бідне дитя!

— Ти, Сашо, їж, будь ласка! Розкажеш потім.

— То ж слухайте, мамо, що те сердешне мені оповіло, коли я взяв

хлібину і підійшов під ту стару грушу, і воно, бідолашне, злізло —

злізло на хліб. Як звірятко накинулось на хліб і мене вхопило за руку

і не випуска. Коли вже попоїв хлопчик, то помалу мені вдалося пере-

поручити його нашим товаришам. Каже, що лишились тільки він, брат

Михась і мама. Тата десь не було, а сестра Ксеня й три брати померли

з голоду. То вони з Михасем рачкували біля хати, обчімкували кашку

з лободи і їли, а мати лежала на долівці і ледь стогнала. Ніде ніквгв-

й нічого. Собак, котів поїли. Коли-не-коли люди проносили у рядні

щось по вулиці. З тієї порваної ряднини звисала жовта рука чи нога.

Мерці. Наївшись лободяної кашки, вони лягали під призьбою і грі

лися. Млоїло, та інколи вони засинали. Чи так забувалися.

Якось з вечора мати попрохала, аби Михась ліг з ними, бо Толик

з братом спали на печі. Вранці він прокидається — Михася нема,

а мама сидить на лаві під вікном і так чудно дивиться на нього. . .Щось

кинуло ним із печі. Він плигнув на піл, а з полу на долівку, і лише

тоді вгледів, що мати гладить закривавлену голову брата. А тільце під

лавою. Хлопець як шугонув до дверей — де й сила взялася! «Куди ти?

Зараз наїмось...» — почув услід...

Не втямить і досі, як вискочив на двір, як заліз у високе й густе

лободиння за путівником, як домізкувався виплазувати на стару гру

шу. Два дні курився з їхньої хати дим. Два дні сидів він на тому ко

нурі. Куняв потрошку, але не злазив... А на третій день мама з соки

рою підійшла до груші. Почала рубати...


В е д у чий . Остання сторінка нашого журналу — «Засвіти свою

свічку»

Ч и т е ц ь У той рік заніміли зозулі, Накувавши знедолений вік, Наші ноги розпухлі узули В кирзаки — різаки у той рік. У той рік мати рідну дитину Клала в яму, копнувши під бік, Без труни, загорнувши в ряднину... А на ранок — помер чоловік. У той рік і гілля й коріння — Все трощив буревій навкруги. І стоїть ще й тепер Україна, Як скорботна німа край могил.

1-й у ч ен ь . Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв го

лодомору — від 3,5 до 5 млн чоловік, є й інші дані — 8-9 млн чоловік.

За підрахунками Роберта Конквеста (США), у 1926 році в СРСР прожи

вало 31,2 млн українців, а за переписом 1939 року — лише 28 млн.

2-й у ч ен ь . Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим

пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль

предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах за

мордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати про

кляттям непрошених катів, уже мертвих, а особливо — ще живих.

3-й у ч ен ь . Хай простять нам наше безпам'ятство всі жертви го

лодомору, що лежать у сирій землі.

4 -й у ч ен ь . З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалюва

ли свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тягар

з душі спадав.

Учениця підходить до столика і запалює свічку. Звучить «Реквієм».

Ч и т е ц ь

Не звільняється пам'ять, Відлунює знову роками. Я зітхну... запалю обгорілу свічу,


Помічаю: не замки — твердині, не храми — Скам'янілий чорнозем — Потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З долини, аж немов з кам'яної гори Надійшли. Придивлюсь: Вкраїна, XX століття. І не рік, а криваве клеймо — «33».

В ч и т е л ь у к р а ї н с ь к о ї м о в и та л і т е р а т у р и . Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині суших. Тож запалімо свічу.

Запалює свічку.

В ч и т е л ь і с т ор і ї . Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які згуртують нас — «пам'ять та віра».

Наша пам'ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями. Запалює свічку.

Учні і всі присутні запалюють свічки. Звучить метроном — хвилина мовчання. Звучить Гімн «Боже, великий, єдиний».

11 клас 129

О . А . М о с к а л е н к о

ІНТИМНА ЛІРИКА у ТВОРЧОСТІ

ПОЕТІВ-ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Мета: познайомити учнів із зразками інтимної лірики поетів-

шістдесятників; розвивати в них уміння виразно читати

напам'ять поезії, вміння готувати виступи; виховувати

патріотичні почуття, любов і шану до видатних діячів

української культури, чистоту і благородство почуттів,

любов до поезії.

Обладнання: портрети поетів, поетичні збірки, ілюстрації, зроблені

учнями за мотивами поезій, аудіозаписи (мелодії «Лон

донського оркестру», музика до пісні «Два кольори»).

ХІД ЗАХОДУ

Ну й життя — Крутіж і віхола! Не встигаю. Мчу, біжу! Так і вмерти буде ніколи. Ну й нехай — Я не спішу!

(Юрій Стадниченко)

Я вірші рву. Я рву їх на метафори, Я розбиваю вщент Буденності злі амфори. Я душу порвану паперу віддаю! Листаю дні. Живу. Пишу. Люблю.

(Оксана Москаленко)

1-й в е д у ч и й . 60-і роки називали періодом відлиги. Залякана ре

пресіями, вкрай заполітизована література відчула вітер змін.

2-й в е д у чий . Перша половина 60-х років була позначена поміт

ним, хоч і не тривалим, розквітом духовного життя в Україні. Пролунали

перші сміливі голоси, що не узгоджувалися з офіційною ідеологією.

1-й в е д у ч и й . Вони , молоді і незаангажован і , прагнули по -

новому побачити і відтворити світ, поглянути на людину не як на

130 Кращі позакласні заходи. Учитель рок.

бездушний дрібний гвинтик, а як на неповторну особистість, цілий

духовний всесвіт. і

2-й в е д у ч и й . В другій половині 60-х відбулися зміни — розпо

чався згубний вплив застою, переслідування всіх, чиї переконання

не збігалися з офіційними.

1-й в е д у чий . їх називали «націоналістами», «дисидентами», їх за

арештовували, кидали до в 'язниць, гулагівських таборів, зачиняли

у психушках.

2-й в е д у чий . Але ярлики, причеплені владою, не могли завадити

їм творити нову, свою історію, не могли завадити їм жити.

1-й в е д у ч и й

А шо таке життя?

Чи те, шо переждалось?

Чи все-таки життя —

Це те, шо відбулось?

2-й в е д у ч и й . А відбувалось, дійсно, багато — і хорошого, і не дуже...

1-й в е д у ч и й . Та так воно вже є — хтось вишиває нам долю

і «чорними, і червоними нитками».

Учень співає пісню «Два кольори» (на слова Д. Павличка).

Діалог перший

У ч е н и ц я . Серед багатьох визначень мистецтва звертає на себе

увагу те, що належить Л. Толстому: «Мистецтво — це людська діяль

ність, яка полягає в тому, що одна людина певними зовнішніми зна

ками свідомо передає іншим пережиті нею почуття, а інші люди за

ражаються цими почуттями і переживають їх».

Учень . Звичайно ж, нема поетів, які б не писали про кохання —

вже надто значиме місце воно займає у спектрі людських почуттів.

Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підно

сить, ошляхетнює людину навіть тоді, "ксйі№.несе страждання.

У ч е н и ц я (читає вірш Ліни Костенко)

Я дуже тяжко вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзлі міражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні і такі чужі. Ця казка днів — вона була недовгою. Цей світлий сон — пішов без вороття.

11 клас - •—

Це тихе сяйво над моєю долею! —

Воно лишилось на усе життя.

У ч е н ь (читає вірш Тетяни Нещерет «Моя любов — мій біль...»)

Моя любов — мій біль, моя печаль. Моя любов — відрада яснозора. Від зустрічей і до нових прощань Ти все дорожча, світла і прозора. Моя любов — зорі ясної світ! Спасибі, що змогла таки зустрітись! Бо й ти, немов людина в заметіль, Могла б десь по дорозі заблудитись.

Діалог другий

У ч е н и ц я . Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне ви

словлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості,

до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагали

ся вкласти всю силу свого почуття, що іноді з 'являється тихо, непо

мітно, неждано...

У ч е н ь (читає вірш Василя Симоненка «Вона прийшла»)

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, 1 так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти... Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

Василь Стус... Вирваний з життя майже на двадцять років. Йо

го біографія так зручно вкладається в якихось десять рядків. Але що

за тим ховається, хай скаже уява читачів. Поетом себе не вважав,

«...у четвертому класі щось заримував... Скоро минуло. Відродилося

в старших класах. Коли прийшла любов». Потім про любов буде пи

сано здебільшого у в 'язниці.

У ч е н и ц я (читає вірш Василя Стуса «Ти тут...»)

Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча,— Так полохко і тонко палахкочеш І щирістю обірваною врочиш,


1

тамуючи ридання з-за плеча. Ти тут. Ти тут. Як у заждалім сні — хустинку бгаєш пальцями тонкими. І поглядами, рухами палкими примарною ввижаєшся мені. І враз ріка з розлук правікових наринула, найшла і захопила. Та квапилася моторошна хвиля у берегах, мов коні, торопких. Зажди! Нехай паде над нами дощ Спогадувань святошинських, пречиста.

О, з а литись ! Не смій іти до міста занудливих майданів, вулиць, площ.

Ти ж вирвалася, рушила — гірський повільний поповз, опуст, розпадання материка, раптовий зсув і діяння, і трепет рук, і тремт повік німий. Пішла — тунелем довгим — далі — в ніч — У морок — сніг — у вереск заметілі. Тобі оббухли слізьми губи білі. Прощай. Не озирайся. І не клич. Прощай. Не озирайся. Благовість про тогосвітні зустрічі звістує зелена зірка вечора. Крихкий зверескнув яр. Скажи — синочок мій Нехай віка без мене довікує. Прощай. Не озирайся. Озирнись!!!

Діалог третій

Учень . Народжуються і сивіють роки — минають століття. На

роджується людина — і залишає по собі пам'ять. Залишають по собі

пам'ять і почуття. Іноді вони воскресають із глибини серця, спала

хують, як вогонь, як жовтогаряче листя осені...

Інсценізація зустрічі

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче І солодше любити знов... Сеньйорито, колюче шастя,

11 клас 133

Що воно за таке любов? Вже б здавалося відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло, Вже б здалося, нашо мені? У годину суху та вологу Відходились усі мости, І сказав — ну, слава Богу, І, нарешті, перехрестивсь... Коли ж — здрастуйте, добрий вечір... Ви ж з якої дороги, пожежо моя?.. Сеньйорито, вогонь по плечі — Осінь, ви і осінній я...

ЛІНА КОСТЕНКО «І як тепер тебе забути?» І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути Я ше ніколи не пила. Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, Такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші. А квіти, кинуті тобі.

Діалог четвертий

У ч е н и ц я . Деякі митці не люблять розповідати про себе. На запи

тання, що стосуються біографічних моментів, відповідають приблизно

так: «Із моїх творів можете дізнатися про мене все, що вас цікавить».

Але ж ні. Ця відповідь трошки лукава. І у творах вони зберігають ду

же багато таємниць.

У ч е н ь (читає вірш Івана Драча «Таємниці»)

В однієї таємниці — очі карі, У другої таємниці — сині очі. В однієї таємниці — добре серце, У другої таємниці — зле і хиже, В однієї таємниці — срібен перстень, А в другої — звичайнісінька обручка... Та які ж це справді таємниці, Коли знаєш колір, маєш вимір, Знуртувавшись у піхвах аналогій,


Коли серце лижуть три нюанси, Ставши на ворсисті теплі лапки, Чи стонадцять, чи мільйон нюансів. Вгаданих інтуїтивно точно... Таємниці-сфінкси, я не буду Ображати вас мізерним глуздом. Я прийду до вас зненцька, стиха... Тим шляхом, що вибила зневіра, Скепсис і болючий чорний сумнів... Та за мною — ваші очі карі, Та за мною — ваше добре серце. Поки ж вам чекати, дівувати, Черствіти в холодному жаданні...

У ч е н и ц я . Як часом довго у своєму житті ми чекаємо незвичайне,

особливе, яскраве, прекрасне, взаємне почуття — кохання.

З ним можуть прийти і сум, розчарування, біль, страждання.

Уч ень . І хоч розум намагається застерегти від помилок, душа

і серце часто перемагають. Ми кидаємось у вир почуттів, а те, що

буде потім... воно буде потім.

А може так і треба? Може справжнє відчуття кохання дає відчут

тя сенсу життя?

У ч е н и ц я (читає вірш Ліни Костенко «Спини мене...»)

спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям за нею ж будуть бігти видноколи вона ж порве нам спокій до струни вона ж слова поспалює вустами ще поки можу думати востаннє ще поки можу але вже не можу настала черга й на мою зорю чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю

Діалог п'ятий. Поетичне освідчення

1-й в е д у чий . Ось вона хто — любов... Усепереможна любов-мрія,

чиста й висока, як спів жайвора.

Ніякий переказ, ніякі глибокомудрі коментарі не в силах відби

ти всі барви, тони і напівтони, настрої і найтонші порухи душі ху

дожника.

2-й в е д у чий . Справжню любовну лірику аналізувати гріх. «Я Вас

люблю, о як я Вас люблю! Але про це не треба говорити»,— писала

Ліна Костенко.

11 клас 135

ПЕРША ПАРА Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним.

Не знаю, хто ти,

Де живеш, Кого милуєш і голубиш. А знаю — ти чекаєш теж, Тривожно вгадуєш і любиш.

ДРУГА ПАРА Я прийду уже з посрібленими скронями, Обважнілий під умовностями й узами, В той завулок з тополиними колонами. Що тече мені під серце, наче музика.

Я ради цього ладна жить. Всі інші хай проходять мимо, Аби в повторах не згубить Одне, своє, неповториме.

ТРЕТЯ ПАРА І підслухали зорі і трави, І підслухали ріки й мости. Як шептав тобі вітер ласкаво: «Я такої не бачив, як ти...»

Коли б не ти — оця зима Мені була б, як нескінченна Оскліла вулиця. Для мене Без тебе і життя нема.

ЧЕТВЕРТА ПАРА ...Хочеш — хмари для тебе розвію? Хочеш — землю в дощах утоплю? Тільки дай мені крихту надії, Тільки тихо шепни — люблю...

Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю, о дк я Вас люблю! Але про це не треба говорити.

1-й в е д у ч и й . Життя.. . Не встигнемо моргнути оком, як ласка

ві весняні дні змінять осінні прохолодні ранки. Тому варто прожити

змолоду так, шоб відчувати щастя і в старості.


2-й в е д у ч и й . Любіть життя. Любіть його так, як любили В. Си-

моненко, В. Стус, І. Драчя, М. Вінграновський, Д. Павличко і ще ба

гато-багато інших поетів, письменників і просто людей.

В ч и т е л ь (читає вірш Христі Алчевської «Любіть життя»)

Любіть життя: в нім є краса, Хоч люди й журяться похилі, Хоч горе бачать небеса 1 тане мрія в небосхилі... Любіть життя за боротьбу, Любіть його у громі й бурі, Любіть відродження добу Хмари гніву, й роки хмурні! Любіть надії золоті, І ясну ніжність вечорову, Та пісню нені колискову, І хати вбогі та прості, І люд без сонця і знаття, І край без радощів життя! Любіть життя! В нім є краса...

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Береш Ольга Іванівна,

учитель української мови та літератури Білківської загально

освітньої школи І—III ступенів Іршавського району Закарпат

ської області, фіналіст XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель

року — 2007».

Гушинець Олена Зіновіївна,

учитель української мови та літератури вищої категорії, учитель-

методист спеціалізованої школи І—III ступенів № 1 м. Луцька,

лауреат XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року — 2007».

Кожуленко Олександра Борисівна,

учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи

№ 18 м. Чернівців, переможець XII Всеукраїнського конкурсу

«Вчитель року — 2007».

Кущенко Сергій Васильович,

учитель української мови та літератури вищої категорії, учи-

тель-методист Ватутінської ЗОНІ І—IIІ ступенів № 2 Черкась

кої області, фіналіст XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель

року — 2007».

Лазоряк Ганна Ярославівна,

учитель української мови та літератури вищої категорії, стар

ший учитель Рудківської загальноосвітньої школи І—III ступе

нів Самбірського району Львівської області, учасник XII Все

українського конкурсу «Вчитель року — 2007».

Ліпіна Наталія Миколаївна,

учитель української мови та літератури гімназії № 1 м. Прилу

ки Чернігівської області, учасник XII Всеукраїнського конкур

су «Вчитель року — 2007».

Міхальцова Тетяна Валеріївна,

учитель української мови та літератури вищої категорії навчаль

но-виховного комплексу «Гармонія» «Загальноосвітня школа

І—II ступенів — гімназія № 6» м. Одеси, лауреат XII Всеукра

їнського конкурсу «Вчитель року — 2007».


Москаленко Оксана Анатоліївна, учитель української мови та літератури, старший учитель Куй-

бишевської загальноосвітньої школи І—111 ступенів Запорізької

області, заступник директора з навчально-виховної роботи, учас

ник XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року — 2007».

Овсейчук Валентина Адамівна,

учитель української мови та літератури вищої категорії, учи

тель-методист навчально-виховного комплексу «Школа — ліцей

№ 9» м. Ялти Автономної Республіки Крим, учасник XII Все

українського конкурсу «Вчитель року — 2007».

Панчук Олена Анатоліївна, учитель української мови та літератури І категорії ЗОШ 1-ІII сту

пенів с. Журавлівка Тульчинського району Вінницької області,

учасник XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року — 2007».

Ралькіна Світлана Миколаївна, учитель української мови та літератури вищої категорії гімназії

м. Добропілля Добропільської міської ради Донецької області,

учасник XII Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року — 2007».

•

Навчальне видання

КРАЩІ ПОЗАКЛАСНІ ЗАХОДИ.

У Ч И Т Е Л Ь РОКУ. В И П У С К 1

Укладачі:

НАУМЕНКО Євгенія Іванівна

ЧХАЙЛО Олена Миколаївна

Головний редактор К. Ю. Гаюбородько

Редактор О. О. Маленко

Відповідальний за випуск Ю. М. Афанасенко Технічний редактор О. В. Лебедева

Коректор О. М. Журенко

Підп. до друку 14.04.2008. Формат 60x90/16.

Папір газет. Друк офсет. Гарнітура Ньютон.

Ум. друк. арк. 9,00. Зам. № 8-05/16-04.

TOB «Видавнича група "Основа"»

61001 м. Харків, вул. Плеханівська, 66

тел.(057)731-96-33

e-mail: [email protected] www.osnova.com.ua

Свідоцтво суб'єкта видавничої справи

ДКГ*2911 від 25.07.2007 р.

Віддруковано з готових плівок

Виробник: ПП «Тріада+»

Свідоцтво Д К № 1870 від 16.07.2007 р.

Харків, вул. Киргизька, 19. Тел. (057) 757-98-16, 757-98-15

http://www.osnova.com.ua

Уцени

мови

Б і б л і о т е к а ж у р н а л у

«ВИВЧАЄМО УКРАЇНСЬКУ МОВУ та ЛІТЕРАТУРУ»

Книжкові додатки не є дайджестом статей. Актуальна тематика, інноваційні методики., високий індекс практичності. Сучасні книги для вчителя від найбільшого виробника методичної літератури в Україні.

УДК 37.016+811.161УДК 37.016+811.161.2 ББК 74.26+81.2УКР К78 Рецензенти:...

Documents