Викрадення і катування в східній Україні

ВИКРАДЕННЯТА КАТУВАННЯУ СХІДНІЙУКРАЇНІ

ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………………………………………………………...2 Опис ситуації………………………………………………………………………………………………………….4 Початок конфлікту……………………………………………………………………..….……………4 Викрадення під час Євромайдану……………………………………………………………..5 Викрадення в Криму………………………………………………………………………………… 5 Незаконне позбавлення волі…………………………………………………………………………………6 Викрадення озброєними сепаратистськими групами у східній Україні…..6 Статистика……………………………………………………………………………………………………9 Незаконне позбавлення волі проурядовими силами……………………………….11 Катування та інші види жорстокого поводження…………………………………………………14 Висновки………………………………………………………………………………………………………………..15 Рекомендації………………………………………………………………………………………………………….16

2 Викрадення та катування у східній Україні

Index: EUR 50/034/2014 Amnesty International червень 2014

ВСТУП «Моє обличчя було розбите від удару кулаком в обличчя, він намагався бити мене скрізь, я прикривалась руками... Я забилася в кут, присіла і обхопила коліна руками. Він злився через те, що я намагалася захистити себе. Він вийшов і повернувся з ножем.»

Ганна, викрадена озброєними людьми в Донецьку 27 травня 2014 року 27 травня в Донецьку Ганна і її хлопець Федір були викрадені озброєними людьми та утримувалися ними протягом шести днів, перш ніж їх відпустили в рамках обміну ув’язненими. Існує підозра, що їх викрали саме тому, що було відомо, що вони є проукраїнськими активістами. Ганна розповіла Amnesty International, що вона сиділа у своїй квартирі, коли у двері хтось постукав. Семеро озброєних людей в масках і камуфляжі вдерлися до її оселі. Вони сказали, що вони з Донецької народної республіки (ДНР), і почали обшукувати квартиру. Коли вони знайшли проукраїнські листівки та український прапор, то використали його, щоб зав’язати очі Ганні і Федору, і відвезли їх на допит до Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Спочатку Ганну та Федора помістили у підвал. Перед тим як окремо допитати кожного з них, їм погрожували, зокрема, застосуванням сексуального насильства. Федір розповів Amnesty International, що їх почали бити до того як розпочати допит і що перші питання, мабуть, мали на меті залякати їх, а не отримати від них якусь інформацію. Ганну запитали про її участь в акціях протесту на Майдані, і звинуватили у тому, що вона є членом Правого Сектору. Вона також розповіла Amnesty International, що приблизно через півгодини допиту, чоловік, що її допитував, ще більше розсердився і вийшов. Після чого він повернувся з ножем і почав її різати. Він залишив порізи у неї на шиї, руках та ногах, а на одному пальці в неї залишився особливо глибокий поріз, після того як вона простягнула руку, щоб захистити себе. «Я була в стані шоку, тому не відчула болю, але ти дивишся на ці порізи і думаєш, що це не ти. Це було жахливо. Твої ж співвітчизники допитували тебе з такою жорстокістю. Я ніби кудись провалилася, я була нажахана, я думала, що це кінець ... Я думала, що мене вб’ють... Наприкінці допиту він сказав: «А зараз молись - я тебе вб'ю», -і після цього він порізав мені ззаду шию ножем.» Потім, чоловік, що проводив допит, змусив Ганну написати на стіні «Я люблю Донбас» її власною кров’ю. У Ганни склалося враження, що її кат отримав наказ від когось з вищим званням і припинив мучити її. Згодом Ганну та її хлопця змусили чистити автомобілі, які, на їх думку, були використані для перевезення трупів. Ганна і Федір лише двоє з сотень людей, які були викрадені і часто піддавалися катуванням та іншим видам жорстокого поводження з боку сепаратистських та проросійських озброєних груп у східній Україні. З початку протестів під назвою Євромайдан в листопаді 2013 року в Україні спостерігається постійне збільшення



кількості викрадень. Під час зростання рівня насильства в період протестів у січні 2014 року викрадання мали місце як у Києві, згодом в Криму. Оскільки ситуація на сході країни переросла у збройний конфлікт, там спостерігається особливе збільшення таких порушень прав людини. Міжнародні конвенції з прав людини, які підписала Україна, а саме Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Європейська конвенція про права людини та основоположні свободи містять вимоги, що жодна особа не повинна зазнавати безпідставного арешту чи утримання під вартою. Захоплення заручників також є порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Загальна стаття 3 Женевських конвенцій та Стаття 4.2 (с) Додаткового протоколу II, які регулюють конфлікти не міжнародного характеру, забороняють захоплення заручників і викрадення цивільних осіб. Оскільки конфлікт триває і українські силовики прагнуть відновити контроль над містами і селищами східної України, які зараз перебувають під контролем озброєних груп, місцеве населення є в зоні ризику з боку обох сторін конфлікту. Той факт, що військові операції відбуваються в густонаселених районах, означає, що цивільні особи ризикують потрапити під перехресний вогонь, удар артилерії або повірянні бомбардування. У червні 2014 року представники Amnesty International відвідали Маріуполь незабаром після того як місто було взяте під контроль українськими військовими. Організація також підтримує зв’язок з представниками міжурядових організацій, НУО та журналістами, які працюють у регіоні, а також з активістами Amnesty International, які живуть на сході України. Організація зафіксувала факти незаконного позбавлення волі, катування та інших видів жорстокого поводження, неправомірного використання сили, і порушення права на життя під час конфлікту на сході. Amnesty International висловила занепокоєння можливим використанням надмірної сили 24 квітня з боку українських сил, коли, як повідомляється, п'ятеро озброєних людей було вбито біля блокпосту у Слов'янську, а також 11 травня, коли двоє цивільних померли після того, як українські правоохоронці відкрили вогонь по натовпу в Красноармійську. Ми також закликали представників самопроголошеної Донецької Народної Республіки звільнити заручників і утриматися від катувань та інших видів жорстокого поводження. У районах, контрольованих збройними групами, міліція або лояльна до тих, хто де факто перебуває при владі, або взагалі відсутня. І навіть у такому місті, як Маріуполь, рівень безпеки місцевих жителів дуже низький. Коли 25-26 червня делегація Amnesty International відвідала Маріуполь, було очевидно, що місцеві жителі не відчувають себе в безпеці. На вулицях не було помічено жодного працівника міліції, а їхнє підпорядкування і вірність владі Києва була поставлена під сумнів багатьма жителями Маріуполя. У цих умовах, місцеве населення не може розраховувати на сильний захист від викрадень та інших форм насильства з боку членів збройних груп або членів проукраїнських груп самооборони. Ситуація з жертвами викрадень та іншими порушеннями прав людини з боку озброєних груп сепаратистів у інших частинах України є ще більш невтішною, ніж у «звільненому» Маріуполі.



ОПИС СИТУАЦІЇ ПОЧАТОК КОНФЛІКТУ В результаті трьохмісячних акцій протесту - Євромайдану, що тривали з листопада 2013 року по лютий 2014 року, було усунуто від влади Президента Віктора Януковича та сформовано тимчасовий уряд. Були призначені дострокові президентські вибори, які відбулися 25 травня, та під час яких у першому турі було обрано Петра Порошенка. Цю подію вітали люди у Києві, а також західній та центральній Україні, виходячи на вуличні акції. Однак, багато людей у переважно російськомовних регіонах України на сході, які були опорою поваленого Президента і його правлячої Партії Регіонів, були менш захопленими. У всьому регіоні проводилися багатотисячні вуличні протести проти нової влади в Києві. Мітингувальники виступали проти тимчасової влади в Києві, називаючи її «незаконною», і не визнавали призначення нових губернаторів з Києва, обираючи «народних губернаторів» і «народних мерів» під час своїх акцій протесту. Рішення Верховної Ради України щодо послаблення статусу російської мови, шляхом скасування закону про мову, посилило напруження. Хоча в. о. Президента ветував це рішення, воно вже встигло вплинути на загальну атмосферу невдоволення на сході. Учасники протестів у регіоні також побоювалися, що нова влада у Києві буде зближувати Україну з ЄС та Заходом за рахунок послаблення економічних та інших зв'язків з Росією, від яких безпосередньо залежить добробут багатьох мешканців промислового сходу України. У той самий час прихильники нової влади у Києві організували свої власні мітинги на території усієї східної України, в результаті чого відбулися ще більш запеклі зіткнення між цими групами. Міліція не змогла забезпечити належний захист та запобігти зіткненням, що, в свою чергу, посприяло насильству і змусило обидві сторони озброюватися для участі у вуличних зіткненнях. У березні, протестувальники на сході почали вдаватися до захоплення адміністративних будівель, подібно до того, як учасники Євромайдану захоплювали адмінбудівлі у Києві. Під час таких захоплень вони піднімали російські прапори і використовували інші символи, які ще більше налаштовували проти них прихильників української єдності. Спроби тимчасового уряду повернути контроль над будівлями та порушити справи проти тих, хто очолював протести проти влади у Києві лише активізували протест. Протягом квітня протестуючі у всій східній Україні остаточно закріпили свої позиції в багатьох регіональних і місцевих урядових будівлях Донецька, Луганська та інших містах, таких як Слов'янськ та Краматорськ. Вони також почали захоплювати арсенали, що належать міліції та іншим правоохоронним органам, та озброюватися. У декількох містах, міліція та інші правоохоронні органи відмовилися виступати проти їхніх дій, а в багатьох випадках навіть відкрито стали на їхній бік. Оголошення про «референдум» щодо незалежності від України в окупованому Криму, який був призначений на 16 березня 2014 року, подальша швидка окупація півострова Російською федерацією, яка, як повідомлялось, була



підтримана більшістю етнічно російського населення півострова, лягла в основу аналогічних ініціатив на сході. «Референдуми» були призначені на 11 травня у тих містах східної України, над якими Київ втратив або почав втрачати контроль. 7 квітня на сході розпочалася спецоперація правоохоронних органів, а 15 квітня в.о. Президента України Олександр Турчинов оголосив про початок «антитерористичної» операції, яка 24 квітня переросла в наступальну операцію, метою якої було повернення контролю над Слов’янськом. Ця спроба була невдалою, і ситуація швидко переросла у збройний конфлікт за участю українських підрозділів міліції, співробітників служби безпеки та військових, з одного боку, і сепаратистських озброєних формувань, з іншого. Велися непостійні важкі бої, під час яких українські сили намагалися відновити контроль над різними містами Донецької та Луганської областей, у тому числі на кордоні з Росією. Українська влада звинуватила Росію у постачанні зброї, військових інструкторів та добровольців для підтримкт озброєних груп на сході. Хоча російська влада постійно заперечувала свою участь в таких діях, непричетність Росії є сумнівною після окупації Криму, а також через існування доказів зворотного: використання збройними групами танків, бронетехніки,артилерійських систем та іншої сучасної зброї, адже той факт, що вони могли захопити їх у такій кількості з українського боку, здається малоймовірним. На момент написання цього документу, конфлікт продовжує загострюватися, і майбутнє східних регіонів України, як і країни в цілому, залишається невизначеним. ВИКРАДЕННЯ ПІД ЧАС ЄВРОМАЙДАНУ Про викрадення повідомлялось з самого початку Євромайдану. Першими жертвами були активісти, що протестували у Києві проти тодішнього президента Віктора Януковича. Деякі активісти заявляють, що їх викрадали, били, вивозили до лісу і залишали там невідомі. Наприклад, 21 січня 2014, активіста Юрія Вербицького та відомого журналіста та активіста Євромайдану Ігоря Луценко невідомі викрали з лікарні, куди вони звернулися за медичною допомогою. Ігоря Луценко викрадачі утримували з зав'язаними очима, а пізніше залишили його у лісі, біля Києва, на морозі, попри це, він зміг знайти допомогу і зараз живий. Він заявляє, що був побитий і зазнав жорстокого поводження з боку викрадачів. Юрій Вербицький був знайдений у лісі мертвим. Його ребра були зламані, а навколо голови знайдені сліди клейкої стрічки. Не існує офіційної статистики кількості людей, викрадених у цей період, однак, за даними ініціативи Євромайдан SOS, 37 людей, що зникли під час протестів у Києві, все ще не знайдено. Не всі вони обов'язково були викрадені, існують також інші правдоподібні пояснення. Можливо, деякі з них могли загинути у пожежі, коли згорів Будинок профспілок (будинок окупували протестуючі і використовували, крім іншого, у якості тимчасового шпиталю). ВИКРАДЕННЯ У КРИМУ



Викрадення також набули поширення у Криму, після того, як півострів у кінці лютого потрапив під контроль збройних формувань. Після "референдуму" 16 березня 2014 і окупації Криму Російською Федерацією 18 березня 2014, озброєні люди у камуфляжній уніформі - більш відомі, як кримська "самооборона" - продовжили працювати у Криму відкрито, поряд з представниками правоохоронних органів та російськими військовими. Члени цих воєнізованих загонів, за повідомленнями, відповідальні за ряд випадків незаконного утримання та побиття етнічних кримських татар, що не були належним чином розслідуваними владою Криму. Наприклад, 3 березня, 39-річного Решата Аметова, кримського татарина, відвели кудись троє чоловіків з сил "самооборони", після того як він влаштував одиночний протест під стінами будівлі Ради міністрів Автономної Республіки Крим у столиці регіону, Сімферополі. Існує відео на якому видно, як його ведуть представники воєнізованого формування. Тіло Аметова, зі слідами катувань, було знайдено майже через два тижні. Було відкрито кримінальну справу, але викрадачів так і не ідентифікували. Також відомі випадки викрадення про-київських активісток у Криму. Олександра Рязанцева та Катерина Бутко, обидві активістки Автомайдану - київської організації, що організовувала автомобільні акції протесту під час Євромайдану, були викрадені, після того, як їх зупинили на контрольно-пропускному пункті, за повідомленнями, укомплектованому бійцями міліції особливого призначення та представниками кримської "самооборони" озброєними вогнепальною зброєю та ножами. Активісток звільнили 12 березня, [4] однак, проте інформацію, які були причини їх затримання та про умови їхнього звільнення, не надали.

НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ Захоплення заручників є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Загальна Стаття 3 Женевської Конвенції та Стаття 4.2(2) Додаткового Протоколу ІІ, що регулює не міжнародні конфлікти, забороняє захоплення заручників і викрадення цивільних. Довільне позбавлення волі є також порушенням права прав людини. Згідно Статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений волі, ніяким чином, крім у відповідності до процедур прописаних у законодавстві. Під час конфлікту на сході України, Amnesty International задокументувала і викрадення цивільних осіб групами озброєних сепаратистів, і незаконне позбавлення волі особами і бійцями лояльними до Києва. ВИКРАДЕННЯ ОЗБРОЄНИМИ СЕПАРАТИСТСЬКИМИ ГРУПАМИ У СХІДНІЙ УКРАЇНІ Слідом за початком конфлікту на сході України почали надходити повідомлення про викрадення. У числі перших жертв опинились чиновники місцевих адміністрацій, проукраїнські політичні активісти, журналісти та міжнародні спостерігачі (зокрема, члени ряду місій ОБСЄ). Причини викрадень



Існує багато пояснень зростаючому феномену викрадень. Самі сепаратисти надають різні пояснення своїм діям. На прес-конференції 23 квітня, так званий "народний мер" Слов'янська В’ячеслав Пономарьов визнав, що лояльні йому сили утримують ряд людей у якості "обмінної монети". Він звинуватив київський уряд в утриманні та катуванні його "побратимів". Виглядає так, що багатьох заручників групи сепаратистів захоплюють для того, щоб обміняти на полонених, захоплених українськими силами. Деякі з колишніх заручників, що розмовляли з Amnesty International, кажуть, що їх обміняли, а перед звільненням обговорювався обмін. У телефонній розмові з Amnesty International 9 травня речниця В’ячеслава Пономарьова заявив, що люди, що утримуються, не є заручниками, а затримані "за підозрою в шпигунстві", а заходи, що будуть прийняті проти них будуть визначені пізніше. 16 червня, командуючий сепаратистами у Горлівці, Ігор Безлер (також відомий як Біс), оголосив, що планує використовувати заручників у якості живого щита, розташувавши їх на дахах будинків, окупованих його військами, які стали цілями повітряних бомбардувань українськими повітряними силами[5]. Є також докази того, що у деяких випадках людей викрадають задля отримання викупу, однак у цих випадках викрадені зазвичай неохоче говорять про умови. Також часто заявляють, що заручників використовують для примусової праці; Ганна та її хлопець не єдині, хто повідомляє про це. Звичайно, викрадення також слугують як засіб залякування та контролю місцевого населенням. Утримання та катування з метою викупу Дев’ятнадцятирічний Саша втік до Києва після викрадення у Луганську. Він розповів Amnesty International, що його неодноразово били протягом 24 годин. Саша був членом загону самооборони у Луганську. Він пояснив, що через відсутність правоохоронців під час демонстрацій у Луганську, проукраїнські демонстранти були змушені організовувати загони самооборони, щоб захистити себе під час зіткнень з демонстрантами з боку сепаратистів. Сашу схопили 12 червня після того, як він пішов на зустріч з іншим членом загону самооборони. Як тільки він наблизився до свого товариша, троє озброєних чоловіків у камуфляжі підійшли до нього від припаркованої неподалік машини, почали стріляти у повітря і наказали лягти на землю. Його побили, надягли наручники, посадили в машину і відвезли в Управління СБУ у Луганську. По дорозі вони продовжували його бити. Вони спитали, де він живе, і Саша сказав їм з надією, що розповівши, хоча б його мати зрозуміє де він знаходиться. Чоловіки зупинилися по дорозі до СБУ та вторглися в його квартиру, забравши комп’ютери та цінні речі. У будівлі СБУ його привели на другий поверх і знову били: «Вони били мене кулаками, стільцем, усім, що потрапляло під руку. Вони гасили недопалки об мою ногу та били електричним струмом. Це тривало так довго, що я більше нічого не відчував. Я просто знепритомнів.» Коли він втратив свідомість, його затягли у підвал, де знаходились троє інших чоловіків. Як тільки він прийшов до тями, його знову привели нагору, допитали і побили. Це повторювалось знову і знову. У певні моменти близько десяти чоловік одночасно били і катували Сашу. Одного разу вони прив’язали електричні дроти



до його наручників, які одягли на руки, і пустили електричний струм. Хлопця повели в спортзал будівлі, де четверо чоловіків притиснули його до землі, били і погрожували вбити. Під час його утримання, мати Саші пішла в міську адміністрацію щоб дізнатися, що трапилось із її сином. Їй сказали, що його збираються стратити. Хлопця звільнили після того, як його батько заплатив викуп у розмірі 60 тисяч доларів США. Викрадення людей у Слов’янську Перші повідомлення про викрадення людей на Сході України стосувались Слов’янська – міста, яке знаходиться за 100 кілометрів на північ від Донецька, центра регіону. 13 квітня 2014 року невідомі люди викрали Артема Дейнегу з його квартири після того, як він спробував зняти на камеру захоплення озброєними людьми будівлі СБУ, розташованої через дорогу. Через три дні, 17 квітня, подібним чином був викрадений український журналіст Сергій Лефтер, коли він робив репортаж у місті. Їх відпустили на початку травня, після чого Сергій Лефтер розповів радіо «Вільна Європа» про умови, в яких їх утримували: «Це був підвал. Три кімнати. Ми, звісно ж, спали на підлозі. Тим, хто перебував там протягом тривалого часу, було дозволено спати на саморобному ліжку, яке ми виготовили з дверей та деякого теплого одягу, який нам дали. І вони спали на тому ліжку. Це була найбільша кімната. Всі інші – кого щойно привели – сиділи на лавах і спали напівсидячи. Спочатку я також так спав – напівсидячи, напівлежачи, у чомусь схожому на пакувальний ящик. Звичайно, було холодно. Врешті-решт, це був підвал.» Кількість викрадень продовжувала збільшуватись. Викрадали як українських, так й іноземних журналістів. 20 квітня було викрадено Ірму Крат – кореспондентку і відому активістку Євромайдану, яка відправилась у Слов’янськ задля висвітлення подій. Російський телеканал LifeNews продемонстрував ексклюзивне відео-інтерв’ю з нею, на якому у журналістки весь час були зав’язані очі: і коли кореспондент каналу ставив їй запитання, і коли її кудись відводив переодягнений у цивільне співробітник міліції з чимось схожим на вогнепальну зброю чи металеву трубу в руках. Того ж дня озброєна група, що утримувала Ірму Крат, скликала конференцію, на якій її виставили напоказ перед національними та іноземними ЗМІ. Ірму Крат звільнили 5 липня разом з іншими заручниками, яких утримували у Слов’янську, після відвоювання міста українською армією. По мірі того, як сепаратисти почали захоплювати інші міста Східної України у квітні й травні, кількість викрадень збільшилась. Викрадення людей у Луганську Ганна Мокроусова та Олексій Біда були в числі перших жертв викрадення в Луганську, яке відбулось 3 травня. Обоє відомі серед місцевої громади своєю проукраїнською позицією та активізмом. Того дня вони стали свідками того, як озброєні люди захопили місцевий військкомат. Деякі місцеві люди впізнали їх і, звинувативши у приналежності до Правого сектору, передали в руки озброєних людей у будівлі СБУ. Їх помістили в окремі кімнати на четвертому поверсі для допитів. Жінці погрожували, але не били. Вона розповіла Amnesty International,



що її допитували двоє чоловіків, погрожуючи пістолетами та ножами, але жодних тілесних ушкоджень не завдали. Один з чоловіків представився як «слідчий Луганської Народної Республіки». Жінку розпитували про інших проукраїнських активістів та попросили запросити їх на зустріч (вона «запросила» їх таким чином, що вони зрозуміли натяки і не прийшли). Обох активістів затримали близько 16:00 і звільнили наступного дня. Їм було відомо, що близько 22:00-23:00 розпочались переговори стосовно їх звільнення. Невдовзі після звільнення Ганна почала отримувати погрози, зокрема – через соціальні мережі, що змусило її покинути Луганськ і переїхати до Києва. Після прибуття до столиці Ганна ініціювала створення групи з взаємодопомоги колишнім заручникам. З того часу, в багатьох інших містах на Сході України було зареєстровано численні випадки викрадення, незаконного затримання, застосування тортур та інших видів жорстокого поводження з боку членів збройних угруповань. Amnesty International неодноразово зверталася з вимогою звільнити журналістів та інших заручників, про утримання яких організації було відомо. Декого було звільнено, однак, на момент написання документу, залишилось принаймні троє заручників, чия доля і місцезнаходження залишаються невідомими. СТАТИСТИКА “Зараз дуже важко розслідувати випадки викрадення людей на сході країни. Якщо спочатку вони викрадали активістів та журналістів, які приїжджали на місце подій, то, коли ті перестали туди їхати, вони почали захоплювати місцевих жителів без надання інформації про імена”.

Катерина Сергацкова, інтерв’ю з громадськими активістами для Amnesty International, червень 2014

Вичерпної чи надійної інформації про число викрадених людей на Сході України немає. Це частково пов'язано з тим, що влада у Києві не має прямого доступу до східних регіонів, які перебувають під контролем збройних угруповань, і тому важко фіксувати та оцінювати випадки порушення прав людини. В ході зустрічей з чиновниками, які Amnesty International провела наприкінці червня в Києві, стало зрозуміло, що не було жодної спроби створити єдиний реєстр випадків зафіксованих викрадень. Як результат – погано скоординований обмін інформацією між різними правоохоронними установами, які беруть участь у вирішенні конфлікту на сході України. Багато випадків викрадення так і залишились невідомими, оскільки жертви викрадень і жорстокого поводження на сході не можуть повідомити про свої страждання. Це пов’язано з тим, що українська влада не контролює області, в яких озброєні угрупування порушують права людини, а місцеві правоохоронні органи проявляють відданість озброєним групам, а отже – не в змозі захистити людей від зловживань з боку останніх.



У багатьох випадках самі жертви не хочуть публічного розголосу інформації про те, що з ними сталося, а іноді – не повідомляють навіть про факт викрадення, оскільки це може викликати нову хвилю погроз жертвам та членам їх сімей. Таким чином, більша частина наявної інформації щодо викрадень, тортур та інших видів жорстокого поводження з полоненими надходить з вторинних джерел і не завжди надійна. Незважаючи на ці труднощі, різні організації спробували скласти докладний і оновлений список викрадених. У своїй другій доповіді, опублікованій 15 червня, Моніторингова Місія ООН з Прав Людини в Україні (HRMMU) відзначила, що існують “достовірні повідомлення, які відображають збільшення випадків викрадень, незаконних затримань, жорстокого поводження, пограбувань, а також захоплення громадської власності та адміністративних будівель” і заявила, що, починаючи з 13 квітня, зареєстровано 222 випадки викрадення і затримання людей озброєними групами. З них: вбито - 4, звільнено – 137, в полоні – 81 (станом на 7 червня 2014 року). Доповідь посилається на статистику Міністерства внутрішніх справ України, згідно з якою, у період з квітня по 7 червня 2014 року озброєні угрупування викрали 387 осіб, серед яких – 39 журналістів. Проте, під час зустрічі Моніторингової місії ООН з Amnesty International через тиждень після публікації доповіді, було наголошено, що інформація про кількість викрадень застаріла одразу після випуску доповіді, повідомлення про подібні випадки продовжують надходити зі сходу. Значна частина інформації щодо викрадених осіб отримується від пересічних громадян та мереж активістів, які утворились у вигляді ініціативних груп під час або після Євромайдану. Їх члени допомагають колишнім заручникам отримати базову медичну та психологічну допомогу, надають матеріально-технічну підтримку після їх приїзду до Києва. Однією з таких груп є Координаційний центр на базі однієї київської лікарні. На момент зустрічі з Amnesty International (27 червня 2014 року) працівники центру надавали допомогу подібного роду дев’ятьом особам у цій же лікарні і ще одній особі в іншій лікарні міста Києва. У ході зустрічі їх координатор висловив своє занепокоєння з приводу того, що протягом останнього тижня ніхто не звертався до них. Це може означати або те, що звільнені з полону люди шукають допомогу десь в інших місцях України, або, що є більш ймовірним, хоча і більш жахливим, – що число викрадених осіб зросло, в той час як звільнених з полону – ні. Протягом цього ж тижня працівники Amnesty International зустрілися з Ганною Мокроусовою (колишньою жертвою викрадення, див. вище), координатором ініціативи “Восток-SOS”. Вона поділилася з нами власним списком викрадених людей, серед них – 36 жителів Луганська, 7 – Донецька та 31 – інших міст (Алчевська, Антрацита, Біловодська, Горлівки, Краматорська, Красногорівки, Кременя, Лутугина, Новгородська, Щастя, Сєверодонецька, Шахтарська, Широкого, Слов’янська, Стаханова). Станом на 28 червня 2014 року, досі невідомо місцезнаходження – 28 людей, звільнено – 47. Двоє з числа звільнених згодом



померли в результаті отриманих раніше травм. Більшість полонених піддавалася тортурам та іншим видам жорстокого поводження під час утримування. Серед полонених – переважно політичні активісти, однак до згаданого списку також входять: бізнесмени; люди, задіяні в президентських виборах; ті, хто не став брати участь у проведенні “місцевих референдумів”; працівники місцевих адміністрацій та члени місцевих виборчих комісій; два адвокати, а також кілька людей, причини викрадення яких взагалі незрозумілі. Окрім того, список Ганни Мокроусової включав імена 16 працівників правоохоронних органів (міліції, спецслужб, військових), а також членів моніторингових місій ОБСЄ, які пізніше були звільнені поневолювачами. Катерина Сергацкова також є однією з тих, хто намагався створити та оновлювати такий список. Станом на 17 червня її список включав більше 100 випадків, кілька десятків яких вона не могла оприлюднити на прохання сімей. Польська НУО “Open Dialogue” надає одні з найточніших цифр. Станом на 21 червня нею було зареєстровано викрадення 24 правоохоронців (працівників міліції, спецслужб або військових) і 82 цивільних осіб на сході України, включно з викраденням 10 журналістів, шістьох політиків та кількох активістів, а також таксиста та лікаря (до цих даних не включено викрадених спостерігачів ОБСЄ). Відомо, що 11 з них було звільнено. За даними 29 людей було викрадено у Донецьку, 6 у Луганську, 9 у Краматорську, 5 – Макіївці, 4 – Луганську, 10 – Слов’янську, в той час як місцеперебування деяких осіб не було встановлено. Проте працівники НУО повністю усвідомлюють, що їх інформація не є повною і інформація у деяких справах може бути застарілою. Ведення обліку всіх викрадень вимагає значних ресурсів. Крім того, будь-який моніторинг даної ситуації спирається на неповну, часто заплутану, а можливо, і навмисно недостовірно надану інформацію. 27 червня 2014 року під час зустрічі з Amnesty International представники МВС у Києві не змогли надати нам жодних статистичних даних стосовно кількості викрадених. Під час поїздки до Маріуполя (останній тиждень червня) місцеві активісти повідомили нашим делегатам про звільнення з полону близько 50 людей після 13 липня 2014 року, коли місто було взяте під контроль військовими силами України. МВС не змогло підтвердити ці дані, але зв’язало представників Amnesty International з особою, яка перебувала у полоні в Маріуполі до 13 червня 2014 року. Ця людина заявляє, що під час утримання бачила ще трьох викрадених осіб, але не виключає, що інші могли перебувати у полоні в інших будівлях Маріуполя, які перебували під контролем озброєний груп. Виявилось також дуже складно підтвердити будь-яку інформацію щодо цих справ безпосередньо під час перебування у Маріуполі. У той час як номінально контроль над містом був відновлений у результаті операції 13 червня, в ході якої троє членів збройних угруповань вбито, а близько 30 заарештовано, місцеві жителі досі не почуваються в безпеці і відмовляються говорити. НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ПРОУРЯДОВИМИ СИЛАМИ



Звинувачення у викраденнях також регулярно висувають і проурядовим силам. Протягом червня представники Amnesty International піднімали це питання під час зустрічей з рядом офіційних осіб у Києві. Зокрема мова йшла про конкретний випадок за участю політика та члена українського парламенту Олега Ляшка, який пов’язаний з проведенням арешту або затримання, яке було здійснене не уповноваженими на подібні дії особами, а також з жорстоким поводженням із затриманими. НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТА ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ПОЛОНЕНИМИ 7 травня 2014 року на сайті Олега Ляшка було опубліковано статтю та супровідне відео з записом допиту та жорстокого поводження з двома чоловіками всередині автомобіля, що знаходився, як повідомляється, на аеродромі поблизу Маріуполя. На відео Олег Ляшко, очолюючи групу озброєних людей, допитує двох полонених, які спочатку сидять із зав’язаними очима та зв’язаними за спинами руками. Один з бранців представляється Ігорем Хакмізяновим, екс-міністром оборони самопроголошеної Донецької народної республіки. Він майже повністю оголений з двома чіткими порізами на тілі, що кровоточать. Ззовні автомобіля можна побачити щонайменше вісім чоловіків у чорній формі без жодних розпізнавальних знаків. Четверо з них у захисних масках та з автоматами Калашникова. Наприкінці відео Ігорю Хакмізянову знову зав’язують очі, а потім його та іншого полоненого переводять у вертоліт і відправляють у невідомому напрямку. Що стосується Олега Ляшка, то нам підтвердили, що він не є офіційним представником правоохоронних органів. В той самий час жоден працівник правоохоронних органів, з якими ми зустрілися, не зміг чітко пояснити, чи було проведено розслідування обставин інциденту, на який звернула увагу Amnesty International. Нас запевнили, що українські органи влади серйозно відносяться до будь-яких заяв про використання сили з метою приниження та жорстокого поводження із затриманими особами, та намагалися запевнити нас в тому, що такі випадки не траплятимуться в майбутньому. Дехто з посадовців, які зустрілися з Amnesty International, не заперечують, що затримання осіб, яких підозрюють в участі у злочинах, скоєних озброєними групами та сепаратистами, проводяться скоріше членами загонів самооборони чи іншими громадянами, а не представниками відповідних правоохоронних органів. Нашу організацію запевнили також і в тому, що затриманих передають у руки компетентних представників правоохоронних органів. Вони згадали статтю 207 Кримінального Процесуального Кодексу, у якій йдеться про «законне затримання», яка дає законні підстави для таких арештів. У статті говориться: «Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.»

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran3871#n3871



Частина 3 цієї статті говорить: «Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.» Це положення залишає місце для порушень, особливо за обставин громадського занепокоєння та конфлікту. Потенційна загроза жорстокого поводження збільшується через той факт, що, зіштовхнувшись з браком надійних працівників правоохоронних органів на сході України, які б заслуговували на довіру, київська влада вирішила активно залучати волонтерів та сформувала нові батальйони з добровольців, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ, Міністерству оборони та Службі безпеки України. Крім того, набула широкого розголосу інформація про те, що 17 квітня 2014 року бізнесмен та губернатор Дніпропетровської області Ігор Коломойський пообіцяв 10 тисяч доларів у якості винагороди тим, хто затримає «російського диверсанта». Amnesty International не володіє інформацією щодо масштабів проблеми, але вже отримала повідомлення про викрадення скоєні провладними силами. Є інформація, що серед викрадених є щонайменше одна неповнолітня особа. СПРАВА «СТРІМЕРА ВЛАДА»

16-річний Владислав Олександрович, відомий як «Стрімер Влад» (через своє відео, зняте у травні 2014 в Маріуполі під час операції правоохоронних органів з використанням вогнепальної зброї та бронетанкової техніки, що в результаті чого було поранено декількох людей), був викрадений на вулицях Маріуполя 25 червня 2014 року. У відео, що було зняте і опубліковане після його звільнення 28 червня, він розповів наступне про своє викрадення. Владислав був у парку, палив, коли до нього наблизились двоє чоловіків, поклали його на землю, тримаючи за шию. Поруч стояла машина, в якій, як йому здалося, він побачив озброєного чоловіка з гвинтівкою. Хлопцеві зав’язали очі, посадили в машину та повезли до Маріупольського аеропорту (там розташовувались деякі київські загони). Влад стверджує, що там його катували, били прикладом по спині та завдавали ударів кулаками. Він показав шрами на своєму обличчі (п’ять на правій щоці та підборідді, як видно на відео, два найдовші – близько 1 см кожен) як докази побиття. Владислава допитували щодо його зв’язків з ДНР. Владислава змусили написати «звернення до народу України» і кричати проукраїнські націоналістичні гасла. Напередодні його звільнення, викрадачі погрожували, що опублікують відео, якщо він вирішить приєднатись до ДНР.

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page7#n1994



На відео, показаному 28 червня 2014 року, видно, що Влад сидить позаду чоловіка в масці та військовій уніформі. Один з чоловіків поклав руку на голову Владислава і погрожує йому й усім, хто поставив під загрозу єдність України, ударом у відповідь. Владислава, що здається наляканим, змушують вигукувати націоналістичне гасло «Слава Україні!» та «Донецьк – це Україна!». Згідно з інформацією у ЗМІ, його було передано СБУ та звільнено наступного ж дня. КАТУВАННЯ ТА ІНШІ ВИДИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ Ще на ранніх стадіях конфлікту з’явилося занепокоєння, що тих, кого викрали озброєні сепаратисти, піддають катуванням та іншим видам жорстокого поводження. 22 квітня поблизу річки Торець у Слов’янську було знайдено тіла двох чоловіків зі слідами катувань. В одному з них упізнали Володимира Рибака, депутата Горлівської міської ради від партії Батьківщина. Про його викрадення повідомили 17 квітня. На відео, знятому того ж дня й показаному на сайті місцевих новин, видно, як на депутата жорстоко напали декілька чоловіків, один з яких був у масці та військовій формі. Як зазначає газета «Kyiv Post», тіло Рибака було знайдено прив’язаним до мішка з піском і з глибоким рубцем на животі. Є припущення, що він ще був живим, коли його кидали у річку. Багато колишніх жертв викрадень згодом описали те, як з ними поводилися викрадачі, і в багатьох випадках це можна трактувати як катування й інші види жорстокого поводження. «ТІ ЛЮДИ ПРОСТО-ТАКИ НАСОЛОДЖУЮТЬСЯ КАТУВАННЯМИ» Сергій Шаповал, журналіст «Волинь Post», був затриманий 25 квітня у Донецьку. Його утримували на 8 поверсі будівлі обласної адміністрації, доки не обміняли на одного з полонених 18 травня. Він намагався вступити до лав бійців ДНР, щоб працювати як журналіст під прикриттям. Але коли його історія викликала підозру, його затримали і допитали. Він описав як його катували протягом чотирьох годин в ніч з 25 на 26 квітня. Йому зв’язали руки, зав’язали очі і потягли по коридору в кімнату, де, як припускає Сергій, його зумисне тримали для катувань. Його посадили на стілець, роздягли до пояса, щоб перевірити, чи є на його тілі сліди, які б свідчили про бійцівське минуле. Вони забрали усі гроші та документи. Поклавши мокрий рушник на плечі, вони застосували електричний струм і одночасно різали його правий палець на руці погрожуючи відрізати його цілком. Його також били по голові товстою книгою, штовхали ногами, били кулаками по голові та тілу. В якийсь момент один з тих, хто його допитували, ударив Сергія по обличчю з такою силою, що той впав зі стільця. А ще якось на журналіста одягли бронежилет і цілились у нього зі зброї, сперечаючись пройде куля крізь жилет чи ні. Час від часу загони бійців приходили і просили охоронців віддати їм затриманого: «Ті люди просто-таки насолоджуються катуваннями. Вони не хотіли просто віддати тому, що я журналіст, але інших віддали б залюбки.» Один з бійців згодом сказав йому: «Ми плануємо тебе вбити.»



Інші полонені у своїх інтерв’ю Amnesty International описували, як їх різали ножами, обпікали цигарками і погрожували сексуальним насильством та стратою.

ВИСНОВКИ Те, що колишні заручники розповіли Amnesty International, є яскравим прикладом розвалу правопорядку на сході України, де місцеві жителі, журналісти та міжнародні спостерігачі ризикують бути викраденими, зазнати катувань та інших видів жорстокого поводження від рук представників озброєних груп. Викрадення журналістів та міжнародних спостерігачів створюють перешкоди на шляху до фіксування порушень прав людини та Міжнародного гуманітарного права та можуть стати причиною утворення інформаційного вакууму в зоні конфлікту. Порушенню верховенства права на Сході України сприяло руйнування правових норм протягом останніх шести місяців, коли під час подій Євромайдану постійно відпускали злочинців (як зі сторони протестувальників, так і зі сторони правоохоронців); а також відсутність політичної волі розслідувати подібні злочини. Протягом багатьох років, працюючи над подоланням катувань та інших видів жорстокого поводження в Україні, Amnesty International документувала вразливість звичайних людей в руках корумпованих чиновників, які неспроможні розслідувати подібні порушення прав людини та покарати злочинців. Якщо в Україні прагнуть відновити правові норми відразу після закінчення конфлікту, то необхідно впевнитися, що кожна скарга про порушення прав людини, вчинені представниками обох сторін конфлікту, буде ефективно та незалежно розслідувана. Це невід’ємний елемент утвердження миру та примирення сторін конфлікту.



РЕКОМЕНДАЦІЇ Amnesty International закликає усі сторони збройного конфлікту на сході України:

діяти згідно з положеннями міжнародного гуманітарного права та міжнародного права в галузі прав людини, а особливо утриматися від захоплення заручників;

гарантувати, що ніхто буде піддаватися катуванням та іншим видам жорстокого поводження.

Amnesty International закликає усі озброєні групи, що виступають проти київської влади:

негайно звільнити усіх заручників, не ставлячи жодних умов, та утриматися від катувань та інших видів жорстокого поводження до їхнього цілковитого звільнення.

Amnesty International закликає представників української влади:

забезпечити негайне звільнення усіх, хто був затриманий групами або окремими особами, що не належать до компетентних органів влади чи не мають на це офіційних повноважень;

провести негайне, ефективне та незалежне розслідування звинувачень у незаконному затриманні під час «антитерористичних операцій» на сході та південному сході країни;

вжити заходів з метою уникнення зловживань положеннями Кримінального процесуального кодексу щодо правомірного затримання та забезпечити негайну передачу осіб, які були затримані особами, що не належать до правоохоронних органів, відповідним офіційним структурам;

створити єдиний та постійно поновлюваний реєстр випадків викрадення, включно зі звинуваченнями у надмірному використанні сили та інших видах жорстокого поводження щодо затриманих осіб. Влада повинна забезпечити розслідування таких обвинувачень та покарати тих, проти кого є неспростовні докази участі у злочинах, що порушують міжнародне право. Влада України повинна докласти усіх зусиль, щоб не допустити повторення подібних випадків у майбутньому.

Викрадення і катування в східній Україні

Documents