О.Є. Матвійчук. Добірка матеріалів до Уроків мужності

Уроки мужності

Воїни світла, воїни добраО. Свиридова, вчитель географії, Херсонська обл.

Він був героєм на землі, став ангелом у небіЛ. Цізда, педагог-організатор, Львівська обл.

Голос поетів проти війниН.Татарчук, учитель російської мови та зарубіжної літератури, Житомирська обл.

Я знаю вас, нащадки запорожців, я вірю вам і низько б’ю чоломН. Погребець, заступник директора з виховної роботи, Чернігівська обл.

Мужності й геройства святоН. Громадська, вчитель української мови та літератури, Київська обл.

Герої на вмирають!В. Іваннікова, вихователь,Чернівецька обл.

Нетлінний подвиг в ім’я УкраїниЮ. Чабарай, учитель української мови та літератури, Харківська обл.

Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!Т. Шаріпова, вчитель історії, м. Дніпро

Жива пам’ять про героїв Революції гідностіО. Хоменко, вчитель української мови, м. Дніпро

Майорів Майдан мільйонами вогнівЛ. Мудрак, заступник директора з виховної роботи, Черкаська обл.

Герої на сторожі мируН. Затірка, керівник гуртка, Сумська обл.

Ти на світі в нас однаА. Рибенцова, викладач, Харківська обл.

Ви можете передплатити наше видання з будь-якого місяця, у будь-якому відділені зв’язку України! -9-

1-й ведучий. 2014 рік ввійде до історії України як один із найбільш політично на-пружених, бо він розпочався кривавими подіями на Майдані. Здавалося, загибель Небесної сотні в лютому – це найгірше, чого могла очікувати Україна. Українці змінили владу, заплативши за це десятками життів, і сподівалися на краще майбутнє. Не виклю-чено, що колись воно до нас прийде. Але спо-чатку нам довелося пережити гіркоту втрати Криму, біль втрати близьких на такій незро-зумілій, але ж справжній війні. Тисячі загиб-лих військовослужбовців і мирних жителів, сотні зруйнованих будинків, шкіл, лікарень, мільярди збитків. Але це ще не кінець, бо невідомо, скільки ще часу триватиме ця вій-на. У нашу мову ввірвалося таке коротке, загрозливе, небезпечне, ніби постріл, сло-во – АТО. Це біда для всієї України, і жодна людина не може бути осторонь. У серці кож-ного українця ця біда запеклася рубцем, кро-воточить та не дає спокійно дихати, мислити, жити. Почалися хвиля за хвилею мобілізації чоловіків до зони АТО, щоб заступити шлях агресору, дати гідну відсіч.

2-й ведучий. Наші мужні земляки разом із іншими бійцями боронили Слов’янськ і Краматорськ, вони вийшли живими з Іловайського котла. Вони, вгризаючись у зем-лю, виживали під градом снарядів на Савур-Могилі та Гострій Могилі, вони мужньо три-мали свої позиції біля Дебальцева, Попасної, Щастя, пройшли жахливе полум’я Мар’їнки. Незважаючи на нестачу військової амуніції, холод у бліндажах і брак продовольства, вони не падали духом, не зламалися, вистояли і те-пер вони ось тут, перед нами:

– Ветеневич Геннадій Миколайович – стар-шина роти 12-го батальйону 2-ї бригади;

– Лазарєв Іван Васильович – оператор СБР 28-ї окремої механізованої бригади;

– Лазарєв Дмитро Васильович – гранато-метник 28-ї окремої механізованої бригади;

– Марченко Микола Сергійович – боєць Національної гвардії України у м. Одесі, брав участь у бойових операціях на підступах до м. Слов’янська, м. Маріуполя та ін.

1-й ведучий. За весь період існування кривавого протистояння на сході 15 наших земляків були учасниками бойових дій, або ж перебувають на даний час у зоні АТО. Вони з честю виконали і виконують свій громадян-ський та чоловічий обов’язок. (Називає їхні імена).

2-й ведучий.Я дивлюсь на обличчя бійців,Щирі посмішки, втомлені очі,Сиві скроні та безліч рубців…А мій розум сприйняти не хоче:Це не сон, не синдром маячні,Ця війна не в далекій країні,Не в Іраку чи десь там в Чечні,А в вишневій моїй Україні.Наші мужні захисникиСхід країни від зла захищають,Б’ються на смерть мої земляки,Кров’ю землю святу поливають.Щоб країна ввійшла в майбуттяВільна, сильна, без чвар та війни.

1-й ведучий. Сьогодні у нас на зустрічі присутня наймолодша учасниця – Лазарєва Яна. У цієї ясноокої дівчинки тато, Дмитро Васильович, перебував більше року в зоні АТО. І вона завжди подумки зверталася до неба, щоб там її почули і захистили найрід-нішу людину. І сотні діток по всій Україні, чиї батьки в цей час знаходяться там, в зоні проведення антитерористичної операції, про-мовляють такі прості та щирі слова дитячої молитви. Свій виступ Яна присвячує своєму татусеві і всім тим, на кого чекають вдома живими і неушкодженими.

Повернися, будь ласка, живимЯ прошу небагато й немало.Кожен вечір молюсь за татуся,Щоб нещастя його не спіткало,Щоби янгол закрив від біди,Над тобою розправивши крила,І щоб куля лихої ордиНе побачила, не зачепила.Ясним ранком і днем дощовимЯ шепочу у синєє небо:Повернися, будь ласка, живимЯ, татусю, чекаю на тебе!

воїни світла, воїни добраО.І. Свиридова, вчитель географії

Чулаківської ЗОШ І–ІІІ ст., Голопристанський район, Херсонська обл.

Ви можете передплатити наше видання з будь-якого місяця, у будь-якому відділені зв’язку України!-10-

2-й ведучий. А тепер давайте надамо сло-во нашим гостям. (Під час виступу учасни-ків АТО проходить демонстрація слайдів із їхніми фотографіями, учні ставлять запи-тання).

– Який випадок вас найбільше вразив під час перебування в АТО?

– Кажуть, що вогонь війни вигартовує бо-йове братерство. Чи справді це так?

– Яка ваша особиста думка про події на сході?

– В обороні яких населених пунктів ви бра-ли участь?

– Які риси характеру допомагають перебо-роти труднощі?

– Ви брали участь у боях на підступах до села Мар’їнки. Які спогади залишились у вас про цю подію?

1-й ведучий. Усім нам відомо, що найга-рячішою точкою в зоні проведення АТО був Донецький аеропорт. Оборона, за якою сте-жили мільйони, смуга землі, в яку вгризли-ся сотні бійців, більше двох десятків атак, які відбивалися захисниками, легенда про кіборгів – такою запам’ятають оборону Донецького аеропорту. Історики її порівню-ють із Сталінградською битвою, яка відбула-ся під час II Світової війни. Українські бійці утримували аеропорт із травня по грудень. Бойовики підтягнули 240-міліметрові міно-мети «Тюльпани», смертоносні «Урагани» і «Смерчі», сучасні танки, військові частини й спрямували на захисників аеропорту шквал вогню. Здавалося, після такого смертонос-ного обстрілу ніхто врятуватися не зможе. Але наші бійці показували неймовірну муж-ність і стійкість, відстоюючи цю смугу зем-лі. З першими відбитими атаками бойовиків народилася легенда про кіборгів. Так почали називати їх самі російські бойовики. Давайте разом переглянемо уривок із документально-го відеофільму «Бій за аеропорт».

(Демонстрація відеофільму).(Звучить пісня «Бій на світанні»).2-й ведучий. За даними ООН за період про-

ведення антитерористичної операції на сході України із квітня 2014 року по 6 січня 2016 року кількість загиблих становить 4808 вій-ськовослужбовців; кількість поранених 10468 військовослужбовців.

В зоні АТО продовжують залишатися 5,2 млн осіб, при цьому 1,4 млн осіб у вкрай жахливому становищі і потребують гумані-тарної допомоги. Кількість переселенців пере-вищила 1 млн осіб, з них 634 тисячі виїхали

в інші регіони України, 594 тисячі покинули країну.

1-й ведучий. Створена Книга Пам’яті по-леглих за єдину Україну.

Станом на 1 січня 2016 року до книги вне-сено 2760 прізвищ загиблих військовослуж-бовців. Із них – трьох наших земляків із Голопристанського району.

2-й ведучий. Поляков Євген Олександрович, Хоменко Сергій Володимирович, Купріянов Андрій Олександрович.

1-й ведучий. Вшануймо пам’ять загиблих у зоні проведення АТО хвилиною мовчання.

Учень. Присвячується загиблому україн-ському солдату.

(Учень читає вірш Людмили Лєгостаєвої «Балада про дві душі»).

1-й ведучий. Сотні наших бійців отримали під час бойових дій страшні поранення, стали інвалідами. Їм потрібна тривала реабілітація і допомога, щоб вони змогли повернутися до мирного життя і відчувати себе потрібними. Учні нашої школи активні учасники волон-терського руху: ми збирали продукти харчу-вання, теплі речі для наших захисників, пи-сали щирі листи і створювали малюнки, на-давали адресну допомогу нашим захисникам на сході. А зараз ми закликаємо приєднатися до акції «Подаруй надію». Благодійний фонд «ОВЕС» запровадив Всеукраїнську програ-му збору та утилізації пластикових пляшок і кришок для подальшої переробки та виго-товлення протезів для воїнів АТО. Кожен із нас може зробити цю маленьку справу і пода-рувати надію.

2-й ведучий. Історики і політики запевня-ють, що в таких випробуваннях, які зараз пе-реживає наша рідна Україна, народжується справжня нація. Сподіваємося, що під тиском світової спільноти, під тиском міжнародних санкцій Росія припинить агресію наших те-риторій. Завершення війни залежить від му-дрості політиків, їхнього бажання не повто-рювати помилки минулих років. А ми разом будемо молити Бога, молити небо, щоб при-йшов кінець цій війні, щоб не гинули наші бійці, щоб не залишалися сиротами діти, щоб розпач і біль не краяли серце батьків.

(Звучить пісня «Я прошу Бога, я прошу небо…»).

1-й ведучий. Ми дякуємо нашим гостям за подаровану нам зустріч і бажаємо їм та їхнім сім’ям добра, злагоди, любові та сімейного затишку, а всій нашій країні – мирного неба.


1-й ведучий. Сьогодні ми зібрались тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’ят-тю тих, кого було вбито у наш мирний час, у ХХІ столітті.

2-й ведучий. Ми сьогодні скажемо: «Люди, бережіть серця свої, щоб вони не стали каме-нем. Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не вчинити великий гріх!

(Звучить Гімн України).1-й ведучий. Ми закликаємо вас сьогодні зга-

дати у ваших молитвах наших героїв, які покла-ли свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять невинно убієнних згуртує нас живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

(Виступ священика).2-й ведучий. Україна – країна трагедій і краси,

країна, де найбільше люблять волю. Україна – це земля, де ми народилися й живемо, де жи-вуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба й дорога наша мати-Україна.

(Показ презентації про Україну).1-й учень.

Тобі, Україно, мій мужній народе,Складаю я пісню святої свободи.Усі мої сили і душу широкуЙ життя я віддам до останнього кроку,Аби ти щаслива була, Україно,Моя Батьківщино.

Учениця.Я – Україна, я – Україна,Лиш перед Богом я на колінах,Кличу вас люди зліва і справаВ святу Державу, мою Державу!Єднайтесь, сестри, єднайтесь, браття,Пора звільнитись нам від прокляття!Слухайте, слухайте, слухайте люди!Хтось зворушив там тривогу –То Україна, кров’ю обмита,То Україна, слізьми полита,Йде на всесвітню дорогу!

1-й ведучий. Ми хотіли кращого життя, ми вибрали шлях до європейської спільноти і на-віть не очікували, що всі наші задуми обернуть-ся для нас таким горем. 21 листопада 2013 року студенти розпочали протест на рішення

влади щодо підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. А все найстрашніше розпочалося 30 листопада. Саме в цю ніч силами спецпідрозділів було очищено площу від проте-стувальників. Але замість очищеного Майдану влада отримала ще більше протестувальників, які прибували зі всієї України.

Символічним є те, що на Майдані, виборюючи свою свободу й нове життя для України, стояли поруч пліч-о-пліч представники різних регіонів України Івано-Франківська і Харкова, Львова і Кіровограда, Чернівців і Полтави, Рівного, Одеси і Севастополя.

І, звісно, активним учасником подій на Майдані був учитель нашої школи Тарас Іванович Пазин.

1-й учень.Українцю, поглянь, там побили жінок!Глянь, вже люди ховаються в храмі!Де таке ще траплялось, коли це булоАж в такому нестерпному стані?

2-й учень.Так чинили лиш варвари, злісні хани,Лиш від них люди в церкві ховались.А сьогодні це власні привладні паниВже над нами так само знущались!

1-й учень. Не плач за мною мамо, не ридай,Я не хотів війни, я боронив свій край…Не плач за мною, мамо, я – геройСтояв я гордо, коли снайпер тойСтріляв у голову й таранив груди –Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»…Не плач за мною, рідна, не лий сліз,Пишайся мною, бо я патріотом зріс,Ти, мамо, лиш за мене помолись,І не вини себе – у цьому я, напевно, винен…Я винен, що любив свою країну,Я винен, що хотів здобути волю…І не хотів стояти на колінах,Пробач за стільки завданого болю…Не плач за мною, мамо, я у Бога,Бо кожен, хто загинув

за Вкраїну йде до НьогоЯ вже не повернуся, мамо, але знай –Я стану ангелом і боронитиму свій край…

«він був героєМ на зеМлі, став ангелоМ у небі»

Л.М. Цізда, педагог-організатор Новинської ЗОШ І–ІІ ст. ім. Тараса Пазина, Яворівський р-н, Львівська обл.


2-й ведучий. Сьогодні ми в скорботі і з вели-кою вдячністю згадуємо Героїв Небесної сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

МайданА сотню вже зустріли небеса..Летіли легко, хоч Майдан ридав…І з кров´ю перемішана сльоза….А батько сина ще не відпускав..Й заплакав Бог, побачивши загін:Спереду – сотник, молодий, вродливийІ юний хлопчик в касці голубій,І вчитель літній сивий-сивий…І рани їхні вже не їм болять…Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..Як крила ангела, злітаючи назад,Небесна сотня в вирій полетіла…

Л. Цізда(Звучить пісня«Мамо, не плач»).1-й ведучий. Війна триває. Кожного дня пога-

сає не одне людське серце. За оновлення країни вже заплачено страшну ціну. Своє життя відда-ли найкращі сини свого народу.

2-й учень.Війна постукала у наші двері,Хоча її ніхто і не чекав.Колись про неї десь напишуть на папері...А зараз і-за неї не один вже голову поклав.

Навколо всі такі німі,Куди не глянь – усюди перепони.Чомусь з бідою ми самі Й не дійсні тут людські закони.

Й хлопчину на війну зовуть,А там не ті, що вдома зорі...Не знає ще він, що його убють.Але сьогодні ніч така прозора...

І піде він за Україну битись –Спасати інших і розвіювати страх,А мати тут буде молитись,Ще відчуваючи його цілунок на устах.

У торбинку дасть йому їди,Благословить й чекатиме щомиті.Не знає, що вже час біди,Що їх нема – герої вже убиті.

І плачуть всі – вони б могли ще жити...А мати усміхнеться, бо вони не знають,Що можна й мертвих теж любити...«Мій син герой... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!»

(Перегляд відео «Захисники Вітчизни»).2-й ведучий. Сьогодні до нас завітав захисник

нашої держави, боєць АТО, який розповість нам про те, що він пережив на сході. (Виступ героя).

1-й ведучий. І досі не віриться, що ми живемо в час війни. Братньої війни. Ці страшні слова, які, здавалося раніше, ніколи не могли звучати. Це розуміють не лише дорослі, а й діти. Вони теж намагаються якось допомогти своїй державі.

(Читання листів до солдатів).2-й ведучий. Такими листами діти підтриму-

ють бійців АТО у цю важку хвилину. А в нас історія про людину, яка була героєм на землі і стала ангелом на небі. 25 серпня 2014 року кожна новинська сімя втратила патріота, борця за рідну Україну.

Вірш про ТарасаСьогодні печальна новинаОблетіла Україну:Куля вбила її сина,Ще одну дитину.Очі яснії закрилисьВід сильного болю,Губи малинові стулилисьБільше вже не стогнуть.Заридала рідна матиНад трумном закритим,Заходились в сльозах люди,Усі горем вбиті.Він був дуже добрим хлопцемІ гарним на вроду,Був поетом красномовнимПоліг за свободу.Тарасом його назвали,Іменем пророчимБув він патріотом справжнім,До всього охочим.Він став Героєм УкраїниВсі честь йому віддайтеІ про його світлу душуВ молитві згадайте.

Л. Цізда1-й ведучий. Зворушимо батькове серце і по-

просимо згадати декілька моментів із життя Тараса. (Виступ І. Пазина.)

Тож давайте хвилиною мовчання пом’янемо нашого героя і всіх тих, хто віддав своє життя за нашу єдину Україну.

(Хвилина мовчання).Учень.

Живи, Україно, живи,Єднай Чорне море й Карпати!І свій переболений крайНе дай ворогам розламати.Живи, Україно, живи,Дай познак, ясніший від грому,Що ти не рабиня МосквиЙ рабою не будеш нікому.

Ведучий. Боже, Україну храни, дай нам віри і волі, дай нам безмежного терпіння й одностай-ності, злагоди, взаєморозуміння.

(Звучить церковний гімн «Боже великий єди-ний»).


Вчитель. «Україно! Україно! Серце моє, нень-ко. Як згадаю твою долю, заплаче сердень-ко», – з болем писав Т.Г. Шевченко, згадуючи українські образи, що створювались століття-ми, довгий і тернистий шлях українського на-роду до щастя, самовизначення, нашу з вами історію.

У кожного народу свій шлях розвитку, а істо-рія України – це не тільки дуже далеке минуле, що відбулося з нашою країною, її містами та се-лами, а це й сьогоденне наше життя. Це історія, яка створюється просто на очах.

У народі кажуть, що без минулого немає май-бутнього. Це справді так. Україна має свою ге-роїчну історію, історію мужнього народу, що ві-ками виборював своє право на щастя.

1-й ведучий. Щоб не повторити історичних помилок, ми повинні пам’ятати про події, які в середині XX століття сколихнули все людство. Друга світова війна…

2-й ведучий. Немає такої родини в Україні чи в Європі, якої б особисто не торкнулася ця кривава подія. Вона принесла десятки мільйо-нів жертв, концтабори, національну ворожнечу.

1-й ведучий. Війна випалювала тисячі насе-лених пунктів. Вона примушувала цілі народи порушити біблійну заповідь: «Не убий!». Але навіть у жахливих умовах багато людей не втра-чали почуття людяності, милосердя, прагнення миру й добра.

2-й ведучий. З різних боків Європи люди страждали і вмирали, та все ж таки любили свою Батьківщину і вирили у краще майбутнє… Їхні думки й почуття закарбовані у віршах того часу.

1-й ведучий. Це поетичні документи минуло-го, про які мусимо пам’ятати всім серцем, щоб у XXI столітті подібне не повторилося.

2-й ведучий. Альфред Маргул-Шпербер – поет, який писав свої вірші німецькою, народив-ся в Україні, на Буковині, у єврейській родині. Навчався в Німецькій гімназії у Чернівцях. 1914 року разом із батьками переїхав до Відня. Коли розпочалася Перша світова війна, його мобілі-зували й відправили на східний фронт, але він ненавидів війну. По завершенні Першої світової війни жив у Чернівцях, Парижі, Нью-Йорку. У 1940 р. після окупації північної Буковини ра-дянськими військами переселився до Бухареста

(Румунія). Працював учителем іноземних мов у румунських школах і став центральною по-статтю німецької літератури свого часу. У тво-рах Альфреда Маргула знаходимо трагічні сто-рінки історії Європи та велику любов до україн-ської землі.

Читець.Як близько звідси Веймар гомонів!А тут – навіки мовкли голоси…Мене проймає невимовний гнів,Бо й край мій зветься: Букові ліси.

Давно було це: килим з ніжних трав,Ліс буковий, так пам’ятний мені…Хлопчиськом на поляні я лежав,Пливли біляві хмари в вишині.

О лютий час, що сон дитячий стер.І кожен спомин взяв у колію!..Коли я чую слово це тепер –Не можу юність згадувать свою.

Бо в спомини мої вповз за кошмар,Який виймає серце із грудей:А чи оте біляве пасмо хмарБуло не димом спалених людей?

2-й ведучий. Ліна Василівна Костенко – укра-їнська поетеса, лауреат Шевченківської премії.

У радянські часи брала активну участь у ди-сидентському русі, за що була надовго виклю-чена з літературного процесу. Авторка пое-тичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поеми «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського сама-шедшого», що став одним із лідерів продажу се-ред українських книжок у 2011 році.

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Читець.Тут обелісків ціла рота.Стрижі над кручею стрижуть.Високі цвинтарні воротависоку тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.Печалі бронзове лиття.

голос поетів проти війниН.Є. Татарчук, учитель російської мови та зарубіжної літератури

Коростишівського НВК «Загальноосвітня школа I–II ступенів – ліцей інформаційних технологій» ім. Л.Х. Дарбіняна, Житомирська обл.


Лежать наморені солдати,а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.Хтось, може, щось колись забув.Хтось, може, зорями сумнимиу снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,які несказані слова…Тут на одному обеліскує навіть пошта польова.

1-й ведучий. Обеліски, пам’ятники, почесні дошки… у XXI столітті! Кому?! Українським хлопцям! Справжнім чоловікам!

Панасюк Сергій Іванович (1985–2014), м. Коростишів Житомирської області. Наш земляк, учень нашої школи, життєлюб Сергій Панасюк загинув за незалежну Україну. За нас усіх. Він серед перших добровільно прийшов до військомату, бо не міг стояти осторонь: Україні загрожувала небезпека. Активний майданівець, молода людина, справжній Герой. Його серце зупинилось 2 травня 2014 року, під час бою із сепаратистами під Слов’янськом, де проводи-лась антитерористична операція. Його бронема-шину заблокували на мосту. Захисним щитом нападники виставили цивільне населення – жі-нок та дітей. За його спиною снайпер вцілив Сергієві в шию. Стріляв на ураження, при-цільно. Шансів вижити не залишалось… Сергій Панасюк за особисту мужність та героїзм на-городжений посмертно орденом «За мужність» III ступеня.

Читець.Пам’яті Сергія Панасюка

Щодня горить в Слов’янську, і диму хмара чорна…

За нею – рать героїв непоборна.І знов палає світло, як золото Надії,Неначе символ Віри, мов незабутні мрії.За гідність і Свободу,За майбуття свого народуПоклав земляк наш тут життя за Волю,За наших діток, їх щасливу долю.А ми молитись будем за свою країну,Від заходу до сходу – за правду і родину.«Допоможи нам, Боже,

звільнитися від ката,Почуй нашу молитву, очисти наш хату,Весь дім наш, всю Вкраїну дай нам чистуВід злодіїв, бандитів, від брехні й фашиста.Чи «наші», чи «не наші» –

у небуття хай згинуть,А все те зло і підлість

нехай за ними підуть.Щоб за Небесну Сотню у пеклі їм горіти.За нашого Сергія щоб мучитись довіку!

Його життя погасло, страшне те рідним горе,

Не мовчімо ж бо, люди! Вже досить, може, болю?..

Неоніла Васильєва1-й ведучий. Добрянський Максим Сергійович

(1988–2014), м. Коростишів Житомирської об-ласті. Ім’я нашого земляка, Героя України, па-тріота Максима Добрянського в усіх на вустах. Людина з великим серцем і доброю душею, він, коли настав час випробування та свідомого ви-бору, не шукав причини, або уникнути призову, а до кінця залишився вірним присязі. Мав ба-гато планів на життя. Не судилося… Зустрілися бойові побратими Сергій Панасюк та Максим Добрянський там, на Небесах… Вічна безмежна їм вдячність…

Читець.Посвята українським воїнамМоя ти рідна Україно,Стоїш ти на межі борні.Твої сини, бійці Вітчизни,Грудьми стають проти війни.Стоять при зброї, не стріляютьПрисязі вірнії сини,Не спалахнуло щоб багаттяСтрашної третьої війни.Спасибі вам, наші рідненькі,Наші синочки дорогі,За вашу мужність, терпеливість,Що проявили в цій борні.І хай наш Бог тих покарає,Хто бійню прагне влаштувать,І землю з прадіда і дідаЧужинцю хоче всю віддать.Ми – Україна неподільна,Ми – територія одна –Чи схід, чи захід, Крим, чи північТо – наша рідная земля.

Віктор Єрмишкін1-й ведучий. Тож давайте силою поетичного

слова об’єднаємо наші зусилля, спрямовані на те, щоб на всій Землі був мир, щоб Україна була мирною і процвітаючою державою, щоб всі діти росли в добрі та злагоді і відчували спільну відповідальність за долю своєї країни й усього світу.

2-й ведучий. Слово наділене великою силою. Як писав Микола Гоголь, «воно може нести як добро, так і зло, як світло, так і темряву». Тож спрямуймо силу художнього слова на Добро і Світло! Література здатна рятувати й зцілюва-ти серця, надихати їх на прекрасне. І це зале-жить від кожного з нас!

(Перегляд відеоролика «Молодь про кохання, вірність та війну»)


Вихователь. Україно! Крізь тенета неволі, крізь заграви пожару, шал битв і побоїщ, твої сини мріяли про ясні зорі, Україно! Сьогодні на всі 5 материків і на всі чотири сторони світу видно, як ми живемо, як будуємо свою країну, як сіємо в землю зерно навпіл із надією для себе, дітей своїх і добрих людей! Сьогодні діти нашої матері-України, наші бійці в зоні АТО сумлінно виконують свій синівський обов’язок. Вони – те-перішній голос нашого сумління, наша гідність. Вони своїм прикладом показують силу та нез-ламність українського духу. Ми з радістю, гор-дістю і вдячністю вітаємо у стінах нашої школи справжніх героїв – учасників АТО, які довгі мі-сяці оберігали наш мир і спокій, захищали нас від зовнішньої агресії, відстоювали честь нашо-го краю. 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки славного війська козацького, День захисника України. Адже наші сьогоднішні герої – це дійсно справжні на-щадки запорожців, це наша віра і приклад для нас, приклад мужності, хоробрості, величі духу, совісті, патріотизму. Тож надаємо слово гостям.

(Виступ героїв).1-й ведучий. Важкі випробування переживає

зараз Україна. Події останніх місяців примуси-ли кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми го-сподарі на власній землі. Сьогодні, захищаю-чи власну гідність і незалежність, ми, україн-ці, знайшли себе, показали всьому світові, що Україна – це не просто точка на карті світу, Україна – це демократична, європейська країна.

1-й учень.Я часто думаю про те,Що є одна земля,Де виросли батьки,Де виріс ти і я.

2-й учень.Це та земля, де вперше полюбив,Де смуток очі радісні залив...Там мати лагідно співала колискові,Я через них пізнав світи казкові.Там батько, посміхаючись, меніРозповідав історії смішні.

3-й учень.Ти, ненька наша, рідна Україно,Нема на світі ріднішої країни,

Ніж ти одна: безмежна і квітуча,Людьми багата, горда і співуча.

4-й учень.Я українець і я горджусь собою,Одним майбутнім зв’язаний з тобою.Майбутнім світлим, без розбрату й горя,Де люди будуть дружніми

аж від Карпат до моря.5-й учень.

І якщо кожен з нас повірить хоч на мить,І в серці іскорка любові не згоритьЯ знаю, буде користь Україні –Близькій душі і серцю Батьківщині.

Ведучий. Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

(Звучить пісня «Нехай квітує Україна»).Ведучий. Захищати рідну землю – святий

обов’язок чоловіків. Хоч як боліло мамине сер-це, а мусила вона в усі часи проводжати синів. Благословляла в похід, благала Бога, щоб сини повернулися. Проклинала війни…

Син. Тату, ти йдеш до війська?Батько.

Так, сину, йду, вже часВорог зовсім близькоТопче ногами ряст,Нищить нашу землю,Плюндрує села і міста.Як не зупинимо миНе буде у нас майбуття.

Син.А правда війна це страшно?Вона людей убиваєА смерть – це назавжди, тату,Нікого вона не вертає.

Батько.Смерті боятись не требаНе в ній гіркота небуття,Бійся прожити безцільно,Бо в цьому є смерть за життя.

Син. Ти повернешся, тату?Батько.

Я вернуся, сину, тільки дуже чекай,Любов’ю своєю і віроюВід куль мене захищай.

Син. Я захищатиму, кожну хвилину.

«я знаю вас, нащадки запорожців, я вірю ваМ і низько б’ю чолоМ...»

Н.О. Погребець, заступник директора з виховної роботи Авдіївської ЗОШ І–ІІІ ст., Чернігівська обл.


Батько. Я повернуся побідної днини.Учениця.

Повертайтесь живими додому,Обніміть кожен матір й дружину.Не допустить Пречиста хай грому,Від війни, на мою Україну.

Учень.Повертайтесь живими, солдати,Хай скінчиться проклята війна.Україна для кожного мати,Хай ніколи не плаче вона.

(Пісня «Повертайся живим»).1-й ведучий. Який глибокий зміст вкладено

в ці слова: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». Скільки випро-бувань випало на долю українського народу! Скільки страждань, скільки наших пращу-рів віддали своє життя за те, щоб називатися українцями, щоб бути гідними своєї держави! Протягом багатьох століть «загарбницькі душі» намагалися завоювати нашу землю. Справжні українці мужньо відстоювали права своєї дер-жави, захищали її від нападників. Такою неми-лосердною була доля України.

Ми – українці, діти рідної землі! Ми захища-ли рідну землю від негараздів. Отже, невже ми не можемо називати себе народом, як це запо-віли нам наші предки. Ми повинні продовжи-ти те, що поколіннями накопичувалося й тепер передалось і нам, дітям України. Справжнім українцем має право називатися лише той, хто не цурається своєї мови, культури, хто віддано служить своїй матері-землі, хто здатен віддати своє життя на її захист.

Учень.Живи, Україно, живи для краси,Для сили, для правди, для волі!..Шуми, Україно, як рідні ліси,Як вітер в широкому полі!

(Пісня «Воїни світу»).2-й ведучий. Як і століття назад, на захист

держави стали дочки й сини України-неньки. Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали пра-ва вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. Саме за це зараз в АТО воюють сини-ге-рої. (Військові, нацгвардія, добровольчі баталь-йони «Донбас», «Азов», самооборона, військові журналісти). На полі битви – захисники, вої-ни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

1-й ведучий. Тож згадаємо і схилімо голови перед тими, кому ми завдячуємо нашим споко-єм, тими, хто стоїть на сторожі нашого спокій-ного сну.

Учень.Мій брат поїхав на війну,Пішов, нас захищає,

Хоча він дуже молодийТа бій його чекає.Він не жалкує, що пішов.Ні сили, ні здоров’я.Його життя – моє життя.Мій брат воює з ворогомЗа мир, за ясне сонце,За небо мирне, за любов,За всіх, хто в нього вдома.А матір вдома мирно жде і Бога молить,Щоб син та брат прийшов скорішДо рідного порогу.Обійме матір та прижмеДо серця свого сина.Слова для нього віднайдеУся наша родина!

(Звучить пісня Н. Валевської «Моїй Україні»).

Виступ учнів.1. О, Боже єдиний, здійсни мою мрію,

Не діли нашу землю на Захід і Схід,Бо всі ми єдині, усі ми сім’я,

2. В усіх нас одна Батьківщина, одна,Одна і єдина, як вічна любов,За неї ще пращури лили свою кров.За волю, за єдність боролись вони,Щоб в вольній країні ми з вами росли.

3. За неї Шевченко ще в Бога благав,У віршах своїх він про неї писав,Писав і благав у свого народу,Щоб він не проспав України свободуБо звір стоголовий уже не дрімає,І пазурі гострі у серце впинає.

4. Не дай йому, Боже, не дай розірвати,Не дай, щоби брат йшов війною на братаПрожени той туман, що укутав усіх,Щоб жити народ наш у спокої міг,Щоби Україна завжди була вільна,Завжди залишалась одна, неподільна.І стяг синьо-жовтий здіймавсь аж до неба,А більше для щастя нічого не треба!

(Пісня «Моїй Україні»).1-й ведучий. Україна – наша земля, наша

Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пі-сень, вона – вічна надія на волю та кращу долю.

Учень.Хай душі наші не черствіють,А в помислах не буде зла,Хай наші задумки і мріїНароджують прекраснії діла.

Учениця.Любіть свій край,

такий цікавий і красивий,Цінуйте те, що вже живе віки.І намагайтесь після себе залишитиЛише приємні спогади й сліди.

(Звучить пісня «Розкажу про Україну»).


Мужності й геройства святоН.Н. Громадська, вчитель української мови та літератури

Стайківської ЗОШ І–ІІІ ст., Київська обл.

Ведуча.День захисника України –Мужності й геройства свято.І ми вклоняємося тим,Хто літ тому назад багатоІ тим, хто нині з автоматомНаш спокій береже і захищає,Всю нашу велику родину,Рідну землю свою – Україну.

(Пісня «Ой, кряче, кряче»).(Ведучі виходять на сцену).Ведучий. Сьогодні ми зібралися у цій святко-

вій, затишній залі, щоб засвідчити свою повагу всім, хто носить військову форму і відзначити свято.

Разом. День захисника України!Ведуча. Привітати чоловіків, які захищають

спокій наших домівок, здатних завжди під-ставити своє сильне плече чарівній половині людства.

Ведучий. Ви, хто носить почесне звання за-хисника України, уособлюєте всі етапи роз-витку нашого славетного війська: ті, хто вів смертельний двобій із фашизмом, брав участь у так званих локальних воєнних конфліктах, миротворчій діяльності, несете сьогодні нелегку військову службу.

Ведуча. Щиро зичимо вам доброго здоров’я, щастя, родинного затишку, миру, натхнення і високих звершень на благо розквіту Великої Української Держави!

Ведучий.Народе мій, пишаюся тобою:Моя душа – частинка твого «Я».Красою правди у святім двобоюПонад Майданом сонця лик сія…Є нація! Хай знають всі у світі:Ми є! Народ піднявся із колін!І переможно сонце правди світить,Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).Ведуча.

Батьківщину зі святом вітаємо ниніІ хочемо, щоб вона мужніла і цвіла,Навіки слава, слава Україні,Її народу слава і хвала!

(Звучить пісня «Їхали козаки»).Ведучий. Збройні сили України своїми слав-

ними традиціями зобов’язані козацтву. Багато

століть лунають над нашою землею пісні, які славлять козаків. Тож хай живе і донині слава козацька, слава України.

Ведуча. Символічно, День захисника України відзначається віднедавна саме 14 жовтня, на День українського козацтва.

Ведучий. Козацьку славу України неможливо уявити без бандури чи кобзи.

Ведуча. Кобзарі споконвіку пробуджували національну свідомість, закликали до єдності в ім’я матері України.

(Пісня «Бандуристе, орле сизий»).Ведуча. Україна сьогодні – незалежна держа-

ва. Українські Збройні сили покликані охороня-ти кордони України, спокій нашого народу.

Ведучий. Як колись для козака почесним обов’язком була служба в Запорозькій Січі, так і сьогодні захищати рідну землю – це почесний обов’язок для наших юнаків.

(Пісня «Не питай, чому в мене заплакані очі»).

Ведуча. 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90-ті ХХ сто-ліття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер.

Ще три роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні! – Героям сла-ва!», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий. Слова «Слава Україні! – Героям сла-ва!» перестали бути просто вітанням, це вже від-дання шани найкращим синам, котрі у найваж-ливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотич-ного подвигу.

Ведуча. Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучас-ної історії української нації не просто словами з Гімну, це стало станом душі.

Ведучий. Не можемо ми не згадати про по-дії, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європей-ських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами сво-боду та оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі сини і дочки.


І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тіль-ки починали жити.

(Трансляція відеоролика гурту «Мандри» «Не спи, моя рідна земля»).

Ведучий.Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,Відкривши очі, він відчує повну волю.Але та куля, в день зимовий, на світанку,Перехопила подих та змінила долю.Хлопчина вірив, що колись, одного дня,Розкаже син йому,

як любить Батьківщину.Хіба він знав, що борючись за це щодня,Все доведеться відпустити в мить єдину.Так. Той хлопчина, він не знав тоді,Що нелюд пострілом прицільним

забере життя.І браття хлопця, українці, у біді,Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.Але ж душа, душа Героя вічно лине!До тебе наші сльози, молитви, зізнання!Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,Як і омріяні тобою воля та кохання.Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.І сльози, бо ти, хлопче,

словом вже не з нами.Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,І линуть буде «Слава Україні!» над ланами.

(Трансляція відеоролика «Небесну сотню, Господи, прийми»).

Ведуча. Вшануймо пам’ять тих людей, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схи-лімо голови і пом’янімо хвилиною мовчання во-їнів Великої Вітчизняної війни, героїв Небесної Сотні та хоробрих бійців АТО.

(Хвилина мовчання «Пливе кача по Тисині»).Ведучий. Майбутнє не за арміями і війнами,

не за капіталами і окупантами.Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти

з пінки в чашці з кавою просто так, для душі.За тими геймерами, які покинули свої моніто-

ри із «Сталкером» і кинулися боронити палаючі барикади. При цьому не розбивши жодної вітри-ни чи автомобіля. І які, в перервах між боями, читали книжки з філософії та історії мистецтв.

І за мамами, які цілують пальчик і співають «Котику-коточку».

І за татами, які приносять пиріжка «від зайчика».

Майбутнє за тими, хто має у душі квітку на-роду свого. Може її не видно, але вона обов’яз-ково розквітне у свій час. Я це знаю.

(Трансляція відеоролика «Незалежність – це ти»).

Ведуча. День захисника України в нашій кра-їні, традиційно, є чоловічим святом. Але XXI століття вносить свої корективи. Сьогодні ба-гато представниць жіноцтва пов’язують своє

майбутнє з військовою службою, і ми раді вас привітати зі святом, побажати здійснення усіх ваших мрій.

Ведучий.Живіть щасливо довго-довгоНа радість всій своїй сім’ї.Хай буде рівною дорогаНа рідній матінці-землі.

(Пісня «Цвіте терен»).Ведучий.

І нехай же квітне ваше щастя,І дзвінкі для вас звучать пісні,Стелиться всім шлях сонячний й квітчастий,В ранок завтрашній чудовий і ясний.

Ведуча.Відчайдушні, вольові, сильні воїни-захисники!Сьогодні свято – на вашу честь!

Ведучий.Рясніє календар новими датами,Але про це говорено вже досить.Ви ж назавжди залишитесь солдатами,Коли життя тривогу оголосить.

Ведучий. Хочемо звернутися до солдат, учас-ників АТО, які сьогодні захищають кордони рідної землі.

Ведуча.Тримайтесь, братики! Ми з вамиУ цей страшний, болючий час.Ви стали нам захисниками,Ми щиро молимось за вас.

Ведучий.Вертайтесь, ріднії, живими!Хай янголи вас захищають,Своїми крилами святимиВід куль ворожих закривають.

Ведуча.Молитва матері-ВкраїниСтане всім ворогам стіною...Вертайтесь, рідні, до родини,Вертайтесь мирною порою.

Ведучий.Не хочемо війни страшної!Всі просять люди звідусіль –Не треба люті нам чужої!Хай в Україні буде мир!

(Пісня «Заспіваймо пісню за Україну»).Ведуча. Україна та її захисник!..За тисячолітню історію української народ-

ності наша земля не один раз закликала своїх синів стати на її захист. І ніколи ці заклики до оборони рідного краю не залишилися непо-чутими.

Ведучий. Мільйони людей вірять, що небо нашої України-матері буде мирним, адже його оберігають славні воїни, їм довіряють найдо-рожче, найсвітліше – оберігати мир!

Ведуча. Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!


Вихователь. Із березня 2014 року наша краї-на перебуває у стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Ще й сьогодні на сході України продовжуються військові дії, точаться криваві бої. Там вирішу-ється доля і майбутнє України. На полі битви – захисники, воїни.

(Пісня «Нашим героям»).1-й ведучий. Вони мужні, сміливі, хоробрі.2-й ведучий. Багато синів міста та райо-

ну пішли виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Вони з гідністю несли і несуть бойову службу в лавах Збройних Сил України. Серед них і наші випускники Пелепко Іван, Дащук Денис, Іліка Іван, син нашої Валентини Олександрівни Бідіний Ігор та працівник нашої школи Смолінський Юрій.

(На фоні патріотичної пісні учні читають вірші.)

1-й читець.Солдатики… Журавлики ясні…Вже скільки вас у вирій відлетіло…Землю зросили дощики ясні,З дерев багряне листя злопотіло.Немає вас… Ви вже на небесах…Ви там, де сонце промінцями ллє…А в матусі сльози на очахІ свічечка яскраво пломеніє…

2-й читець.Ви там, в раю, де спокій, де теплінь,Там, де пташки щебечуть без упину…Але чом, хлопче, юним й молодимУже покинув нашу Україну?!Чому? Чому у віці 20, 30 літТи дивишся мені у вічі з неба?А там кохана виглядає з-за ворітІ все чекає вісточки від тебе…

1-й ведучий. Людина може померти двічі: уперше, коли наздогнала куля там, на полі бою, а вдруге – у пам’яті людській. Удруге помирати значно страшніше.

2-й ведучий. Сьогодні ми зібралися тут, щоб згадати і не забути, щоб говорити і почути від-гомін, щоб молитися і молитвою рятуватися, щоб запалити свічку пам’яті та зігріти її теплом наші охолоджені серця.

(Пісня «Запалимо свічу», сл. І. Копак, музи-ка В. Колісніченко.)

1-й ведучий. Наша земля втратила також

своїх земляків на сході. Це Ілля Валявський.Слайд 1. Ілля Валявський, побувавши у 2-ден-

ній відпустці у рідній домівці на Пасху, бать-кові кинув коротко «Я знаю, що не поверну-ся». А дружині і синові пообіцяв: «Ви не буде-те жити по чужих хатах. У вас буде свій дім. Обіцяю. Іллі Валявського не стало в ніч з 16 на 17 червня 2014 року.

Слайд 2. Ілля Леонтій перед від’їздом в АТО дав настанову старшому синові: «Маю надію на тебе, бо ти найстарший». Чоловік загинув 17 червня 2014 року.

Слайд 3. Петро Боднар дуже схвально відгуку-вався про своїх бойових побратимів. Недаремно, співчуваючи матері Петра, сказали: «Ви як мати дали синові те, що не вмирає: справжню любов до життя та України».

Слайд 4. Юрій Чікал був учителем за покли-канням. Любив людей, любив життя, любив Україну, за яку й поліг.

Слайд 5. Андрія Шудравого похоронили в м. Яремче. Поліг за Вітчизну у свої 25 ро-ків. Не судилося прожити в парі довге життя, не судилося провести свою дитину до школи, не судилося…

Слайд 6. Степан Воробець – уродженець м. Коломиї продовжує жити у своїх синах. А душа його – на чатах спокою в родині.

Слайд 7. Легендарна особистість – Володя Бузенко, «кіборг» з Великого Кучурова. Мав кличку «Італієць», тому що весь вільний час ходив з навушниками – вивчав італійську мову.

1-й ведучий.Вшануй хвилиною мовчанняУкраїнців тих, що полягли.Вони за тим злетіли в небо,Щоб в мирі й щасті ми жили…

2-й ведучий. Прошу вшанувати хвилиною мовчання всіх тих, хто залишив своє життя за-ради спасіння України, заради миру на нашій землі.

(Хвилина мовчання).1-й ведучий. Сьогодні відбувається подія, що

болить кожному з нас. А хто може відчути біль матері, яка втратила єдиного сина. Трагічно і несподівано, у 31-річному віці.

2-й ведучий. Мова зараз піде про Героя Юрія Чікала, про якого мама говорить, що «він був, як сонце, як небо чисте», якого мати назавжди втратила 31 липня 2014 року.

герої не вМирають!В.Б. Іваннікова, вихователь

Сторожинецької ЗОШ-інтернат І–ІІІ ст., Чернівецька обл.


1-й ведучий. Юрій пішов по стежині матері і майже 14 років пропрацював педагогом. Він мав багато захоплень, любив історію і поезію, навіть сам писав вірші.

2-й ведучий. Коли ми переглядали відеоро-лик «Історії про відчайдушні серця» про Юрія Чікала, то учень 4 класу Коржиневський Роман всю лінійку плакав, тому що він побачив сво-го вчителя, він почув гарні відгуки про нього. Тільки жаль…

2-й ведучий. Дорога Маріє Григорівно! Ми знаємо, розуміємо, що вам важко говорити про свого сина, про свою дитину, але…

Розкажіть нам, який ваш Юрій був у ди-тинстві?

Марія Григорівна, чи правда, що ви просили сина «Втікати звідти». Краще відсидіти, ніж по-мерти – що вам на таку пропозицію сказав син?

Ми знаємо, що ви сильна мужня жінка. Ви були в той час в зоні АТО, але з сином розми-нулися.

1-й ведучий. Ваше серце не зачерствіло, не збайдужіло до чужої біди. Жінка постійно від-правляє допомогу на фронт, опікується сол-датами на передовій та пораненими бійцями. Загалом вже витратила на ці цілі близько 30 тис. грн, в розмові з нами розказав волонтер Олександр Рудий.

2-й ведучий. Розкажіть нам про вашу заповіт-ну мрію – створення музею «Про життя і подвиг Юрія Чікала»

(Спогади матері)1-й ведучий. Сила та міць Української держа-

ви в єдності армії і народу. Хочеться висловити щирі слова подяки на адресу волонтерів – від-важних людей, які допомагають військовим.

2-й ведучий. Нехай знають матері наших Героїв, поки живемо ми, пам’ять про їхніх си-нів буде жива.

(Відеоролик «Відкриття пам’ятника Ю. Чікалу»).

Вихователь. Ми маємо прославляти своїх героїв.

Наша країна переживає дуже важкий період не тільки на східному фронті, де йдуть бої за наші кордони, не менш запекла боротьба то-читься всередині держави за свідомість укра-їнців; якого ми роду-племені, хто наші провід-ники, чиї думки й вчення, що прийшли навіть через століття, нас як націю гуртуватимуть.

Переконані, що провідниками мають стати не чужинці, які не розуміють українського духу, а ті, хто готовий душу й тіло положити за сво-боду свого народу.

(Відеокліп «Я не хочу гратись у війну»).

…На місячній доріжці зустрілись дві душі,Одна – до Бога пішки,а інша – в грішний світ.Одна – душа солдата, загиблого в бою,А інша – немовляти, народжена в Раю.І так би розминулись… але душа бійцяНа іншу обернулась: знайоме щось з лиця.Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»Душа же немовляти була як чистий сніг:«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…Казав Господь, Галина – таке її ім’я,Ось-ось народить сина, а син її – то я!Мене на Землю жити Господь благословив,Я маю народитись… ти вже там пожив?» –Так у бійця спитало майбутнє немовля(Воно ще знань не мало:що то таке – Земля?)А той боєць «Галина» повторював ім’я…Та це ж його дружина чекала немовля.Сплили перед очима щасливі ті роки:Як він ще був хлопчина й просив її руки…Весілля і навчання, і пристрасті потік…Він всі її бажання виконував, як міг.Усе було чудово: вагітність – добрий знак!І взяв він з жінки слово, що родиться козак!А потім… сум в родині…в країну зло прийшло.Галини очі сині зробилися мов скло.

«Не йди, – вона просила. –Бо смерть гуляє там,Скількох вже покосила,та їй тебе – не дам!»Та він своїй дружині сказав приблизно так:«Як друзів я покину, який же я козак?Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»Поцілував Галину і рушив на війну…А потім… постріл в спину… і запах полину…Згадав боєць те стрімкой до немовля сказав:«Ти бережи Галинку, що краща буде з мам.Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.Та буду я невпинно з тобою з перших днів!Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,А все, що буде треба,в житті ти сам знайдеш.Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя,А я прикрию спину тобі із небуття».На місячній доріжці невпинний душ потік:Одні – до Бога пішки,хтось – в протилежний бік.Народжуються діти,в воєнний час страшний,І щоб їх захистити, хтось мусить йти у бій.Але допоки в серці жіночому любов,Життя не перерветься,відроджуючись знов!

Людмила Лєгостаєва

Балада про дві душі


(Лунає пісня «Січові стрільці» на слова В. Вихруща, муз. А. Горчинського).

Ведучий.На могилах стрільців спить у росах трава.Тут зозуля з тих пір не кувала.Лиш порушує їх відпочинок сова –Та, що їм тоді смерть віщувала...…На кровавій землі рясно маки цвіли.Обірвалось життя передчасно.Серед маків тіла ковилою лягли. –Тут у розквіті молодість згасла.

Ведуча.На могилах стрільців не звучать молитви.Лиш свічки їм запалюють зорі.Ми живемо, кохаєм, старієм… А ви? –Якір слави в життєвому морі...Теж кохали дівчат. Хтось,

можливо, ще й ні.Він, на жаль, вже той жар не відчує.Смерть догнала й спалила життя у вогні.Зупинилось кохання від кулі…

Ведучий. У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у на-цію. Так вже склалося, що наша держава зму-шена відстоювати право на власну свободу, кладучи на вівтар життя і долі своїх найкра-щих синів і доньок, справжніх патріотів рідної держави.

Ведуча. Довгий час історія Січових Стрільців залишалася забороненою темою. Та й зараз вона є малодослідженою й суперечливою. Це не див-но: все, що пов’язане з боротьбою за українську державність, національне відродження, було не потрібне і навіть шкідливе для великої імперії. У лавах Січових Стрільців було багато представ-ників інтелігенції – найбільш патріотичної, на-ціонально свідомої частини українців. Боролися за державність та самостійність Січові Стрільці не тільки зброєю, а й культурно-просвітниць-кою діяльністю – концертами, виставами, ор-ганізацією аматорських гуртків, курсів укра-їнської мови, розповсюдженням творів україн-ських письменників, української преси.

1-й дослідник. Здавалося, що вся Європа з не-терпінням очікувала початку XX століття, бо його початок віщував багатьом народам волю. У цей час розпадалися імперії, виникали нові держави в нестримному прагненні до правди, незалежності, справедливості й свободи.

На той час українцям здавалося, що панська

влада, чужинська неволя мають зникнути. Перша світова війна (1914–1918), насамперед, була крахом двох великодержавницьких хижа-ків: цісарської Австро-Угорщини й деспотич-ної царської Росії. Саме вони тримали Україну своїми залізними кігтями примусу й тортур. Україна була пошматована, але попри це вона вирувала й прагнула до визначеності й, насам-перед, до самостійності.

2-й дослідник. На сході й заході нашого краю постали дві республіки: УHP (столиця – Київ) та ЗУНР (столиця – Львів). І сталася знаменна подія – 22 січня 1919 року відбуло-ся об’єднання в єдину державу – Українську Народну Республіку (УНР). На жаль, її існу-вання було нетривалим, але значущим. Цей момент історії показав, що ні Росія з її ім-перськими амбіціями, ані гонорова Польща зі своєю пихатістю шляхтичів не хотіли від України нічого, крім українського хліба й сала. Врешті, завжди знаходиться сила про-тидії. В історії України ми мали сторінку, яку читаєш і перечитуєш, – це історія Січових Стрільців. Бо саме вони лишили по собі таку велику кількість віршів, пісень патріотичного спрямування. Навіть часи козаччини не мали такого потужного вибуху творчої наснаги. Їхні вірші увібрали все найкраще з народної пісні. Пригадаймо, як образи червоної калини як за-журеної України переходять у стрілецькі піс-ні та стають уже нинішніми нашими символа-ми – любові до рідного краю.

(Виступ учнівського хору із піснею «Ой, у лузі червона калина».)

1-й читець.Ой, видно село, широке село під горою,Ой, там їдуть стрільці,

січовії стрільці до бою.Іде, іде військо крізь широке поле,Хлопці-ж бо то хлопці, як соколи.Ой, видно село, широке село під горою,Ой, там ідуть стрільці,

січовії стрільці до бою.Попереду ідуть старші отамани,Хто охоту має, най йде з нами.Ой, видно село, широке село під горою,Ой, там їдуть стрільці,

січовії стрільці до бою.А хто піде з нами, буде славу мати,Йдем за Вкраїну воювати.

нетлінний подвиг в іМ’я україниЮ.Ф. Чабарай, учитель української мови та літератури Первомайської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5, Харківська обл.


3-й дослідник. Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бо-йовищах Східної Європи після Полтави у 1709 році, вони мали велике значення для відновлен-ня військових традицій, для зростання україн-ського патріотизму, створення військового слов-ництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для утверджен-ня форми українського однострою (мазепинка).

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р., збори проголосили створен-ня українського військового товариства «Січові стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником – осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі.

За короткий час було організовано стрілець-кі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські шко-ли, близько 50 товариств «Січових стрільців». Товариство придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова.

Ведучий. Створення легіону Українських сі-чових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структурах австрій-ської армії – то був тоді єдино можливий шлях до організації українського війська – це не оз-начало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси.

Об’єднуючи найкращі сили молоді, які пред-ставляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання націо-нально свідомої частини галицько-українського суспільства на виборення Української держави.

Першим доказом того, що з початку свого іс-нування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмо-витися приймати присягу на вірність габсбурзь-кій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі пріоритети.

2-й читець.Віють прапори над нами,Золотисті аж горять,Незабутніми словамиВсі нам світять і зорять.

Та один як клапоть хмариЗатуляє цілий світ –Прапор чорної покари,Помсти правої за гнів.

Помсти правої за згубу,Що терпим ми з давніх пір,За Вкраїну нашу любу,За кайдани, за Сибір!

Ведуча. Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але погано зорга-нізованих та переважно далеких від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зу-силь для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. перетворити легіон на добре вишколену, фактично, україн-ську військову формацію з національною сим-волікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та укра-їнською термінологією. Протягом 1914 – першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах.

Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29. IV. – 2. V. 1915), де українські Січові Стрільці вкрили себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 поране-ними, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б’ються як леви, а українці – як чорти».

(Виконання пісні «Остання сурма», слова І. Мельника, муз. І. Миськіва).

Коні на припоні,Квіти на долоні,Ще не грали сурмиНа горі Лисоні. (2)

Ще пливло рікоюВіночків без ліку,Ще нам призначалосьВіно, а не віко. (2)

Та ранкові зоріВпали в житнє поле.І лягли туманиПонад Потутори. (2)

І вони розкажуть,Як того світанняНам заграла сурмаПерша — і остання. (2))

Ведучий.Шлях УСС складався із перемог та поразок,

але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити ін-тереси українців та звільнити їх від іноземного панування.

3-й читець.Від синього Дону до сивих КарпатОдна нероздільна родина,Без панства, без рабства,

насильства і зрад,Вільна незалежна Вкраїна.Ми діти Вкраїни, широких степів,Ми завжди готові до бою.За правду, за волю, за славу батьківНаш прапор леліє горою.Сини України! Ставаймо вільніПід прапор ідеї одної –Зберем з поля рідного квіти рясніВ вінок України вільної!


(На сцену виходить дівчина в українському одязі, в руках у неї запалена свіча, з протилеж-ного боку виходять ведучі. Звучить мелодія піс-ні «Пливе кача…»).

Дівчина.А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…І з кров ‘ю перемішана сльоза...А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін –Спереду – сотник, молодий, вродливий,І юний хлопчик в касці голубій,І вчитель літній – сивий-сивий.

І рани їхні вже не їм болять…Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...Як крила ангела,. злітаючи назад,Небесна сотня в вирій полетіла…

Ведуча. Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Піккардійська терція» стала тугою, смутком, інде офіційним жалобним Гімном України. Під цей пісенний щем, його багатоголосся, тисячі українців про-щалися з «Героями Небесної Сотні», і тепер цей твір повів наш народ у пам’ять про тих, хто на-вічно впав на Майдані за нашу свободу.

Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в од-ного загиблого – четверо дітей, у другого – єди-на трирічна донечка залишилася круглою сиро-тою, бо мати померла ще раніше, а третій – ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років... І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-ди-тячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками...

Ведуча. У них були такі мирні професії – як вони могли з такими «ботанічними» навичками опинитися на лінії вогню? Як, мабуть, посміхав-ся снайпер з цих незграб – ще б пак, йти в атаку з дерев’яними щитами та палицями – це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний сол-дат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вули-ці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись – стріляли одному в ногу та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

Ведучий. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже їм так багато було чого втрачати! Вони

пішли на смерть, тому що бути солдатом – це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відо-кремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

(Відео – пісня «Не спи, моя рідна земля»).Ведуча. Під вечір 21 листопада, незадовго піс-

ля оприлюднення рішення уряду про призупи-нення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди почали самооргані-зовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітин-гу налічувалося близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. З’явилася міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд ухвалив рішення заборонити встановлення на-метів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Ведучий. Цього дня з’явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромай-дани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді. Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких зброй-них сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

Ведуча. У ніч проти 30 листопада українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розго-ну було травмовано десятки протестувальників. Частина людей, що втекли від Беркуту, захова-лась у Михайлівському золотоверхому монасти-рі на Михайлівській площі.

Ведучий. І тоді вже люди в більшій кілько-сті вийшли на Майдани по всій Україні не про-сто відстоювати своє право на євроінтеграцію, а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає на-сильства, де кожна людина має захищені права.

Хто вМирає в боротьбі – в серцяХ живе повіки!

Т.В. Шаріпова, вчитель історії Фінансово-економічного ліцею, м. Дніпро


Ведуча. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосу-вати зброю і зробити «зачистку» Майдану, за-стосовуючи водомети, бронетранспортери і вог-непальну зброю.

Ведучий. Постріл, другий… розірвалася тиша, і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.

Ведуча. Одного з волонтерів вразила розпо-відь лікаря, який виносив з-під куль молодого пораненого хлопця. Попри бій, він співав Гімн України і помер, не дочекавшися швидкої.

1-й учень.«Ще не вмерлаУкраїни…»Помирав він та співавЗа свободу БатьківщиниМолоде життя віддав.

2-й учень.«Згинуть наші воріженьки…»Їм лише до пекла шлях,А брати до перемогиНа Майдані хай стоять.

1-й учень.Прощавай, моя кохана,Обійми моїх синів,Розкажи їм все про тата –Я прийду до ваших снів.

2-й учень.«Душу й тіло ми положим…»Не плач, матінко моя,Я пішов з життя героємЗ сотнею таких як я.

(Лунає Гімн України).Ведучий. Усі герої Небесної сотні були про-

стими людьми – не депутатами, не політиками, не начальниками. У вирішальний час вони не змогли байдуже сидіти біля телевізора і просто дивитися на те, що коїться на вулицях столиці.

Ведуча. Вони не думали про те, що можуть загинути. Вони лише знали, що так як є – так далі бути в Україні не може.

Ведучий. Найстрашнішими і найважчи-ми стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов у запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, оскільки урядові сили порушили перемир’я. А 20 лю-того людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились у голову та шию. Того дня

загинула найбільша кількість людей. Їх назва-ли «Небесною сотнею»

(Відео «Небесна сотня»).3-й учень.

Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,Ми дякуєм вам, хлопці, за свободу.Пробачте нас. Пішли ви в небуття,Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,Ви не боялися нікого і нічого.Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,Ви знали, що ви робите й для чого.

Небесну сотню прошу вшанувати,Небесній сотні дякувать до скону.Це те найменше, що ми можемо віддати,Щоб ви відчули, як схиляємось додолу.

Вас пам’ятати будемо завжди,Із вами будемо боротись за країну.За ту країну, де нема брехні й війни,За нашу й вашу мирну Україну…

Ми просимо вас вшанувати героїв Небесної сотні хвилиною мовчання.

Ведуча. Гідність, відданість та патріотизм сьогодні засяяли новими гранями, стали своє-рідним поштовхом для переосмислення глибо-кої суті людського буття. Згадаймо Шевченка, який ніколи не був прибічником ворожнечі між слов’янськими народами.

Ведучий. У передмові до «Гайдамаків» він на-писав, що наші предки помилялися, коли воро-гували, що слов’янські народи повинні дружити між собою, жити мирно. На жаль, Україна сьо-годні стикнулася з іншим, опинившись у тра-гічній ситуації. Але ми пишаємося тим, що в іс-торії нашої славної країни є багато прикладів того, як треба любити й захищати свій край.

4-й учень.Пролунало в країні мовчання.Навіть вітер затих на хвилину:Відбувалось останнє прощання,Зі словами «Герої не гинуть».

Засвітили свічки в кожнім домі,І дивилися тихо на небо –Так летіли у даль невідомуВсі герої, що вмерли за тебе.

Я почула, як плаче держава,Що синів її в землю ховають.Ви не вмерли! В вас вічність і слава,Бо Герої, як ви, не вмирають!

(Відеоролик «Герої не вмирають»).


(Лунає пісня С. Вакарчука «Не твоя війна». За сценою звучить вірш).

Вже роки пройшли, а все ж таки болить.Ці рани не загояться ніколи.Перед очима ще Майдан стоїтьІ просять люди в Бога допомоги.

У пам’яті лишились барикадиІ беркут той, що лупцював народ.Жахливі дні, пекельні ночі на Майдані.Там кожна мить складалась з перешкод.

Та перешкоди ті ми подолали,За це віддавши власнеє життя.За волю й незалежність ми стояли,А снайпер нас вбивав без співчуття.

Палали шини, шумові гранати,Коктейлі Молотова йшли у хід.Там за свободу полягла «Небесна варта»,Лиш залишивши на землі кривавий слід.

І ось та мить, коли ми згадуємо їх,І плаче на колінах сива мати.Вона ще вірить в те, що син живий,Що беркут злий не зміг його зламати.

Страшна зима, що так змінила нас,Залишиться у пам’яті назавжди,«Небесна Сотня» спочиває в небесах,За землю рідную своє життя віддавши.

1-й ведучий. Український народ – це таки не уявна спільнота. Майдан відкрив серця міль-йонів українців для Нової України. Ми зуміли втримати державу у постреволюційному сум’ят-ті, проголосували за нового Президента, обра-ли новий парламент, ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС, відстоюємо державність у неого-лошеній війні з російським окупантом та пара-лельно плануємо реформи.

2-й ведучий. Та цьому передували сумні, тра-гічні сторінки життя українського народу – за-раз ми говоримо про них як про «Революцію гідності».

1-й ведучий. Майдан… Війна… Які ж бентеж-ні слова! Ми боїмося про них говорити чи навіть думати. Адже від цих слів у кожного з нас серце

починає битися частіше, на очі навертаються сльози, а в голові – різні думки.

2-й ведучий. Майдан – це один із унікальних прикладів єдності народу, організованості, ви-нахідливості, це символ боротьби за ідею, не за матеріальні цінності, а саме за ідею. Люди поки-дали роботу, рідних, усе, чим займались, і їхали в столицю, щоб змінити своє майбутнє, майбут-нє своїх дітей, а заразом – і всієї держави.

1-й ведучий. Так, справді, перший студент-ський протест зібрався проти відмови тодішньої влади підписувати асоціацію з ЄС, але потім, після жорстокого розгону протестувальників спец-призначенцями, на площі зібралися люди найрізноманітніших професій та віку – і вони вже боролись не так за конкретну угоду, як за свої права, за краще життя, протестували проти свавілля, мирно протестували…

2-й ведучий. А влада… Влада вирішила, що силою зможе стримати гнів народу… і поми-лилась.

1-й ведучий. Ми щосили намагаємося не ду-мати про все те трагічне і страшне, що стало-ся на Майдані, і з надією на майбутнє живе-мо далі. Але ці спогади, цей біль – назавжди. В думках, у снах, тому що ми втратили мужніх і відважних, котрі хотіли врятувати нас і ви-бороти нам щасливе майбутнє. Вони навічно залишаться в нашій пам’яті, адже «Герої не вмирають!».

Ой матінко рідна, і батьку мій рідний,Упали окови, сьогодні я вільний,Тепер я на Вас із неба дивлюся.

За волю, за спокій до Бога молюся!Брати в нас стріляли, знущались, вбивали,Але Ми Стояли! Стояли! Стояли!Стояли за правду, стояли за віру,За наше майбутнє, за всю Україну!!!

Небесною Сотнею Нас Ви назвали,Бо голову Ми за Вкраїну поклали.Ми не хотіли ні війн, ні розрухи,Хотіли, щоб владою були почуті.

Та Нас не почули, на Нас не зважали,І снайпери в спини Нас розстріляли.

жива паМ’ять про героїв революції гідності

О.М. Хоменко, вчитель української мови Фінансово-економічного ліцею, м. Дніпро


Сьогодні Ми в небі, та думкою з Вами –Батьки Наші рідні, Наш Рідний Майдане!

2-й ведучий. …Люди, які днями і ночами стояли на Майдані, захищаючи нашу гідність, були жорстоко позбавлені життя, але ми не бай-дужі – і разом з їхніми рідними відчуваємо цей нестерпний біль втрати: з кожною смертю від серця ніби відірвали рідну частинку.

(Перегляд відеоролика).1-й ведучий. Багато місяців продовжувалась

ця кривава революція. Усі майданівці чесно за-служили Вічну Пам’ять, честь і звання Героїв Небесної Сотні. Наші герої повстали проти сва-вілля у своїй країні. Кожен із них здійснив осо-бистий подвиг: віддав найцінніше – власне жит-тя заради Нової України.

2-й ведучий. Близько 8-ї ранку 22 січ-ня «Беркут» пішов у наступ на вулиці Грушевського, почав розбирати барикаду й за-тримувати людей. Опів на дев’яту протесту-вальники перейшли в контратаку і поверну-лись на попередні позиції, а силовики відсту-пили за лінію спалених автобусів. Внаслідок атаки спецпризначенців близько 200 проте-стувальників було поранено. За повідомлен-ням «ВВС України» та «Української правди» 22 січня, «один із керівників медичної служ-би Євромайдану підтвердив загибель учасни-ка сутичок на вулиці Грушевського. Молодий хлопець отримав вогнепальні поранення: одне в шию, друге – в голову. Цією особою вия-вився палкий патріот України та охоронець Євромайдану – Сергій Нігоян, наш земляк – 20-річний вірменин з Дніпропетровської об-ласті.

1-й ведучий. Того ж дня було застрелено ще одну людину, білоруського активіста Михайла Жизневського. Згодом лікарі виявили в тілі од-ного із загиблих кулю від снайперської гвинтів-ки Драгунова калібру 7,62 мм, в іншого – пісто-летну кулю калібром 9 мм.

2-й ведучий. Рани від цих втрат будуть заго-юватися довго. Вони покинули цей світ – вони були найкращими. Усім серцем вірили вони у кращу долю – за неї ж і на Майдані полягли, за українців, за їхню долю своє життя, не зава-гавшись, віддали.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.У шибку пташинкою вдарюсь Твою.Прийду на світанні в садок із росою,А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,Вже слово, матусю, не буде моїм.Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає,I рана смертельна уже не болить.Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває:Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,За те, що віднині будеш сама.Тебе я люблю. I люблю Україну –Вона, як і ти, була в мене одна.

1-й ведучий. Давайте не будемо забувати тих, хто поклав свої голови за наше з вами майбутнє!

(Хвилина мовчання. Запалити свічку).2-й ведучий. І скільки б українців не знищу-

вали, ми залишимось одним цілим, бо ми – одна родина.

1-й ведучий. Тепер у нас є кілька додаткових вікон можливостей, оскільки державна будівля стала принаймні на поверх вищою, щоправда, при цьому ми ще не встигли зміцнити фун-дамент.

2-й ведучий. Безперечно, події листопада–лю-того дали можливість дійти до спільного дер-жавного знаменника. У головах мільйонів укра-їнців досі відбувається революція цінностей, яку спонукав Майдан. Це значно триваліший процес, ніж один рік. У річницю Революції гід-ності про тектонічні ціннісні зміни говорити дещо рано. Корупція, низький рівень довіри, небажання брати відповідальність – цінності, які на різних рівнях держави культивувались роками, не можна подолати за кілька місяців. Але такі цінності не є закладеними в україн-ський архетип.

1-й ведучий. Віра в те, що можна чогось до-сягти у їх подоланні спільними зусиллями вла-ди та суспільства, тримає відчиненими вікна можливостей, які нам подарував Майдан.

2-й ведучий. І справдилися пророчі слова Кобзаря.

Горнусь до тебе, Україно.Як син до матері горнусь.За тебе, рідна і єдина,Щодня я Богові молюсь.

Молюсь за тебе, Україно,І свої сили віддаю,Щоб відродити із руїниНаш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,Дніпро-Славутич оживе,І заспіваєм: «Ще не вмерлаУкраїна наша і не вмре».


1-й ведучий.Україно! Ти для мене диво!І нехай пливе за роком рік,Буду, мамо, горда і вродлива,З тебе дивуватися повік.

2-й ведучий.Україно! Ти моя молитва,Ти моя розпука вікова.Гримотить над світом люта битваЗа твою любов, твої права.Звучить Державний Гімн України.

1-й ведучий. Україна! Скільки глибини в цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна бла-кить зачарованих небес, це тихі плеса річок, сині очі озер, це безмежні степи, ліси, долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим – усе це наша Україна.

2-й ведучий. Нема життя без України, бо це мати, яку не обирають, це доля, яка випадає раз на віку, це пісня, яка вічна на землі. Багатовікова історія українського народу, на долі якого було до-сить лиха, майже кожне століття, як свідчать дже-рела, розпочате чужоземними навалами.

Лунає пісня «Моя Україна» (слова Ю. Риб-чинського, муз. Ю. Ніколо).

1-й ведучий.Коли вмирає воїн в дні суворі,Душа у нього, кажуть, не згаса,А новою зорею засіяє, там на видноколі,Та всі якби перетворились в зорі,То їх би не вмістили небеса.

2-й ведучий.Нам невідомі всіх їх імена,Хто їх чекає, хто за ними плаче,Де їхній дім, як їм болить війна,Яке в них серце – щире чи терпляче.Як страшно їм, коли усе горить,Коли руїни, смерть перед очима,І як в бою важлива кожна мить,Які в них білі крила за плечима.Нам невідомі мрії й забуття,Всі їхні рани, всі слова прощання,Вони – солдати, що кладуть життя,Заради нас і мирного світання.І без імен помолимось за них,За трошки вдачі світлої, простої.В час зрад страшних і втрат таких гірких,І без імен вони для нас герої.

Керівник музею. Пошуковим загоном «Пам’ять» під керівництвом Анатолія Юрійовича Чернишкіна, за участю нашого односельця Безноска Леоніда Івановича було знайдено останки трьох невідомих

воїнів часів Другої світової війни. І на священній землі Хухри вони знайшли останній прихисток 14 жовтня 2015 року.

Виступ екскурсоводів музею, перегляд експози-ції «Наш край в роки Другої світової війни».

Керівник музею. Проллємо чисту сльозу суму над прахом воїнів, які здобули перемогу, кожен із них має право на пам’ять і молитву.

Лунає пісня «Ти пам’ятаєш» (слова та музика Т. Недєльської).

Члени гуртка «Музейна справа» читають власні вірші.

ВійнаВійна ота в серцях лишилась,Вона була така одна.Як матір за синів молилась, Як плакала вночі вона.Рубець на серці у жінок,Шрами на тілі чоловіка, На плитах могильних безліч квітокІ злість досягла свого піку.Ніхто не знає, що завтра буде,Усі живуть єдиним днем.Можливо все вони забудутьАбо згорить в свідомості вогнем.Пам’ять в гранітіІ пам’ять в серцях.Вона невмируща,Їй жити в віках!

І. Фільова Відважні

Невже отак ми можемо забутиПодії, що так змучили дідів,Коли ті німці кляті, лютіПро мирний договір забули поготів.І сорок перший, що згадає зі сльозамиСтаренька та, що прийде на парад,Коли країни мирні стали ворогамиУ спогад повернемося назад.Але навіщо так далеко повертатись?Коли й тепер за волю йде війнаІ як ми мусимо звертатись?До країни, що сестрою нам була.Слов’яни, браття –

сильні, мужні… та невірніНас зрадили, заради чого все?Ви ж думали ми будемо покірні,Якії ж наслідки воно вам принесе.Бо ж там у сорок другомуМи йшли спиною до спини,А зараз така напругаПосіла між людьми.

герої на сторожі МируН.В. Затірка, керівник гуртка «Музейна справа»,

Хухрянської ЗОШ І–ІІІ ст., Сумська обл.


Ми віримо…Повернуться живими всі додому,І кожна жінка молиться ,Крім Бога, не вірить нікому.Бо ж він один все вміє:І батька повернуть, і сина, й брата.А у душах всіх жевріє надія,Що невеликою буде наша втрата,Бо ж доки є небо синє,Доки серця палають,Доки пшеницю сіють,Герої не вмирають!

А. Фененко Керівник музею. Схилімо голови перед світлою

пам’яттю тих, хто віддав своє життя, вклонімося кожному з них… Прошу всіх вшанувати пам’ять загиблих в роки Другої світової війни хвилиною мовчання.

1-й ведучий.Спасибі всім – і мертвим, і живим –За те, що землю нашу зберегли.Хоч і було смертельно важко їм,Та все вони зробили, що змогли.

2-й ведучий.Щоб мирне небо сонячно цвіло,Родинне дерево здіймалося увись.Щоб мирно й тихо на землі булоІ не було війни страшної як колись!

Керівник музею. Нам є ким пишатись, у кого навчатись і цінувати їх заради нас самих. Я говорю про справжніх патріотів – ветеранів Другої світової війни, їх, на жаль, у нашому селі на сьогодні зали-шилося лише двоє. Ці мужні, загартовані війною чоловіки, яким уже за дев’яносто літ, стоять на сторожі миру, нагадуючи нам уроки швидкоплин-ного життя.

(Перегляд відеозвернення ветеранів до учнів школи).

Керівник музею. Наш народ пишався, що у бу-ремні 1990-ті Україні вдалося зберегти мир. Ще два роки тому ми не знали, що таке «АТО», бага-тьох інших слів, пов’язаних із сьогоденням. Тепер майже кожну родину так чи інакше охопило по-лум’я війни. Ще два роки тому не звертали увагу на сенс слів «Слава Україні – Героям Слава!», а сьо-годні ми вже точно знаємо, що ці слова адресовані бійцям-героям, що зі зброєю в руках, як їхні діти та прадіди колись, захищали і захищають кордони на сході України, медикам, які поряд із воїнами на пе-редовій або в медичних закладах повертають з того світу поранених в АТО, волонтерам, на плечі яких лягли всі побутові тягарі війни, просто пересічним українцям – великим патріотам своєї держави.

(Перегляд презентації «Війна очима дитини».Виступ екскурсовода музею, перегляд експозиції

«Героям слава!»).Керівник музею. 14 жовтня за Наказом

Президента України (від 14.10.2014 р. №806/2014 «Про День захисника України») встановлено День захисника України. Саме ця дата знаменує

вшанування тих, хто причетний до цього високо-го звання, звання єдиного для всіх: від вкритих сивиною та увінчаних нагородами фронтовиків, до молоді, яка лише нещодавно одягла військову фор-му. І цього зв’язку не порушать навіть найбільші зміни у сучасному житті.

(Розповідь бійця АТО).Керівник музею. Нам дуже хочеться побажати

захисникам української державності сили, витри-валості, терпіння. І обов’язково повертатися додо-му живими, здоровими і з перемогою. Ви – герої України. Не здавайтеся – від цього залежить наша доля. Головне – пам’ятайте: ми у вас віримо!

Член гуртка.Ми – патріоти рідної державиВклоняємося низько до земліУсім, хто землю нашу захищає,Щоб жити тут тобі й мені.

Від першого уроку і щоденноТрадиції вкраїнські бережем,В душі та серці знаєм достеменноКрізь все життя їх гордо пронесем!

Усі вчимося Україну берегти,За неї здатні хоч сьогодні полягти.Для нас країни кращої немає,Тут бачить ворога ми не бажаєм!

Учителі, батьки та учні школиЗахисникам дух підіймаєм:В АТО листи, малюнки надсилаєм,Частенько і посилки відправляєм.

Беремо участь в акціях:Району, області, селаЗі сподіванням, що все кращеНам Богом дано нам недарма!

І знаєм своїх земляків поіменно,Пишаємось кожним із них,І впевнені всі достеменно,Ніхто не забуде про них.

Ми долю майбутню формуємСвоїми руками, руками батьків!Одна батьківщина і двох не буває,Як двох не буває життів!

Я гідність свою ніколи, нізащоНе втрачу за ницість ворожих катів!У крові козацькій є воля й незламність,Вона збереглася до наших часів!

Мій тато сьогодні в АТО захищаєДітей українських таких, як і я,Щоб гордо нащадкам сказати –Це наша країна, одна ми сім’я!

Я знаю точно, що моральні вчинки,З яких складається життя,У душах навіть наймолодшихЗнайдуть своє ще вороття.

Як результат всієї справи,Якою в школі живемо,Ми гордо скажем: «ПАТРІОТИ!»,Підвівши до небес чоло.

А. Котелевець(Звучить Державний Гімн України).


Голос за кадром. Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А дер-жава, як і родина, має бути дружною, силь-ною, здоровою, ща-сливою!

Викладач. Вітаємо всіх присутніх на на-шому заході, присвя-ченому Дню захисни-ка України. Це свято є справді всенародним святом, бо захисника-ми України є учасники національно-визволь-них рухів ХХ століт-тя, учасники Революції гідності, добровольці та військові, волонтери, діти і дорослі – всі ті, хто в різний спосіб наближали і наближають пе-ремогу.

Ведуча. Подивіться, будь ласка, у вікно: там обнялися в одне ціле голубе небо і золоте колос-ся пшениці. Такою ми бачимо сьогодні нашу мати-Україну. Вона горда від того, що зуміла виховати людей, здатних об’єднатися у бороть-бі за її єдність та незалежність, здатних захи-стити її кордони.

1-ша учениця.Україна – це мати, яку не обирають,Україна – це доля, яка випадає раз на віку,Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

Ведуча. Листопад 2013 – лютий 2014. «Революція гідності», події на Донбасі та Луганщині. Вони тривожать наші душі, не залишають байдужими жодного громадяни-на країни. Кровоточать рани наших сердець з приводу того, що відбувається на сході нашої держави. Не висихають сльози на очах матерів, сини яких захищають єдність та незалежність рідної землі.

(Звучить пісня «Повертайся живим»).

2-га учениця.Нехай ніхто не половинить,Твоїх земель не розтина,Бо ти єдина, Україно,Бо ти на всіх у нас одна.Одна від заходу й до сходуВолодарка земель і вод –Ніхто не ділить хай народу,Бо не поділиться народ.І козаки, й стрільці січовіЗа тебе гинули в полях.У небесах сузір’я ЛеваНам світить наш Чумацький Шлях.Стражденна чаєчко-небого,Єдині два твої крила.Виходим, нене, у дорогу,Аби ти вільною була.Нехай ніхто не половинитьТвоїх земель, не розтина,Бо ти єдина, Україно,Бо ти на світі в нас одна.

(Звучить пісня «Україна – це ти»)Викладач. Зараз переглянемо документаль-

ний фільм «Два дні в Іловайську».(Перегляд відео, запалення свічки).

ти на світі в нас однаА.Г. Рибенцева, викладач аграрного ліцею, Харківська обл.

Руснак Юлія, 13 років


Викладач. При виході з Іловайська по зе-леному коридору загинув наш земляк Євген Солодовнік. Вiн їхав на БТРі зв’язку, коли машину підбили. Євген та молодший сер-жант Ігор Юрковець не змогли евакуюватися з БТР та згоріли у ньому. Пошуковці Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») витяг-нули з БТР-у рештки загиблих хлопців. Їхні тіла були упізнані за тестами ДНК. Указом Президента України «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної ці-лісності України, вірність військовій присязі», Євген Солодовнік нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх». Подвиг героїв вже вписаний у найвеличніші сторінки укра-їнської історії. Вірю, що цей подвиг буде на-дихати покоління українців, як надихають нас подвиги козаків та жертовність героїв Крут. Але захист Батьківщини – це не тільки муж-ність, не тільки відданість, це ще і смерть. Хай палають свічки пам’яті про загиблих ге-роїв Небесної Сотні, про загиблих героїв АТО, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…

(Хвилина мовчання під бій хронометра)3-тя учениця.

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли, як зорі,Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.Пам’ятайте про тих,

що за правду повстали,Пам’ятайте про тих,

що лягли на заставах.Пам’ятайте про тих,

що стрибали під танки…Є в місцях невідомих невідомі останки.Є в лісах, є у горах, і є під горою –Менше в світі могил,

ніж безсмертних героїв.Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –Хай відомими стануть всі герої безвісні.

4-та учениця. Україно! Крізь тенета неволі, крізь заграви пожару, шквал битв і побоїщ, твої сини мріяли про тихі води і ясні зорі. Україно! Сьогодні на всі п’ять материків і на всі чотири сторони видно, як ми живемо, як будуємо свою країну, як сіємо в землю зерно навпіл з надією для себе, дітей своїх і добрих людей.

1-ша учениця.До тебе, Господи, взиваюІ сподівання щирі маю –Що Україна вільна будеВід лицемірства і облуди,Від бездуховності й зневіриЛюдців, душею зачерствілих,Від злої долі та безправ’я,І тих, які завжди лукавлять,Від тих, хто дух вкраїнський нищить,Забувши все святе та вище,І наче круків хижа зграяВкраїну навпіл розривають,Розбрату сіючи в нас зерна...Від всього зла, всієї скверниЗціли, Всевишній нас Владико,Щоб вільним став народ великий!

(Звучить пісня «Воины света»).1-ша учениця.

Я – українка вірою і кров’ю,Моє коріння тут, у цій землі.Вона моєю живиться любов’ю,А я страждаю болями її.

1-й учень.Я – українець, син народу того,Що відвикає нині від ярма.Я не корюся, я молюся БогуІ вірю в те, що все це не дарма.

2-га учениця.Я – українка, смутком оповитеМоє кохання, як гірке вино.Моя рідня розкидана по світу,Як буйним вітром золоте зерно.

2-й учень.Я – українець! Цього не відняти,В моїй душі співають солов’ї,Були такими мої мама й татоЙ такими будуть правнуки мої!

Викладач. Завершуючи наш захід, я хочу ще раз пригадати слова П. Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була!». Ми з вами живемо в Україні, тому повинні знати і шанувати історію, традиції та культуру нашої держави. І в цей нелегкий час ми повинні бути справжніми патріотами, від-стоювати єдність, суверенітет і незалежність України. Тож бажаю нам усім миру, спокою та світлого майбутнього!

3-тя учениця.Вкраїно-богине! Вкраїно кохана,Молитва боляща, розтерзана рано...Я лину до Бога, бо вмію літати,Я буду молитись, я буду благати,За тебе, Вкраїно, за тебе, свободо,За долю пресвітлу вкраїнському роду.Я вірю: Всевишній і Діва МаріяПочують молитву, молитву надії.

(Звучить Гімн України)

О.Є. Матвійчук. Добірка матеріалів до Уроків мужності

Education