Щирий жаль і співчуття до нужденної долі дітей-жебраків виявив художник у сепіях: «Байгуші», «Байгуші під вікном», «Т.Г.Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою». Сепія “Тарас Шевченко і байгуші” (1853) має викривальний сатиричний характер. Уведений на другому плані образ самого Т. Шевченка, в погляді якого біль і докір, ще більше підсилює ідею співчуття і милосердя. Це– своєрідний протест проти несправедливості.Ці сепії – новаторські твори, які не мали собі рівних щодо соціальної гостроти ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.