bulletin cacds 24 (8)

1 травня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 8 (24)

Загальні оцінкиОсновні виклики і ризики для України у другій половині квітня 2015 р.

У дзеркалі експертної думкиУкраїна має усі можливості для ВТС із ЗаходомСпівробітництво України з НАТО: актуальність посилення інституалізації, формату та менеджментуГалузь ВТС потребує запровадження офсетних схем Державно-приватне партнерство стає викликом часу для оборонно-промислового сектору УкраїниПріоритетом військового співробітництва з країнами НАТО та ЄС є підвищення оперативних спроможностей ЗСУ

Аналітичні розробки Інформаційно-психологічний вплив як інструмент досягнення зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей КремляСанкции против Российской Федерации: три уровня актуальности для военного потенциалаГособоронзаказ России: итоги и перспективы

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 травня 2015 3

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у другій половині квітня 2015 р.

Основні виклики і ризики для України у другій половині квітня 2015 року пов’язані передусім із якісною підготовкою до реагування на усі фор-ми агресії з боку Росії. Загроза масштабної війни з Росією залишається ак-туальною, ймовірність таких подій досить висока. На цьому етапі (друга половина квітня та перша половина травня) Кремль зосередився на фор-муванні сприятливого середовища для реалізації всебічного тиску на Укра-їну. Найбільш вразливими для України залишаються дипломатичний фронт у Європі, інформаційний фронт та діяльність російських спецслужб всередині України.

Фактично російська сторона підготовила умови для військової атаки – кількість та якість залучених озброєнь та особового складу (включно із по-вністю контрольованими парамілітарними угрупованнями бойовиків) да-ють змогу здійснювати наступ. Водночас, поведінка президента РФ Путіна, активізація зовнішньополітичної діяльності та активності спецслужб свід-чать про коливання як Кремля, так і військового керівництва РФ. Слід під-креслити, що у керівництва Росії поменшало впевненості у військовому успіху за проведення подальших операцій, наприклад, з метою пробиття «сухопутного коридору» до Криму. Це є наслідком двох взаємопов’язаних тенденцій: зростання незадоволення політикою Путіна всередині самої владної еліти Росії та реалістичних оцінок оборонного потенціалу України. До того ж, напевно в ГШ РФ існує переконання, що проведення нової вій-ськової операції нестиме ризики як критичних втрат особового складу, так і пряму загрозу дійти до глобальної катастрофи – нової широкомасштабної війни.

Заява заступника міністра оборони Росії Анатолія Антонова (опри-люднена 30 квітня у газеті «Комсомольская правда») про те, що «Росія ніко-ли не буде воювати з Україною», а «Україна нам не ворог» є не просто змі-ною риторики, а намаганням здійснити зондування щодо інших шляхів впливу на широкі верстви населення України. Така інформаційна операція спрямована також і на країни Європи – з метою перенести відповідаль-ність за розгорнуту на сході України війну на офіційний Київ. Посил про «не допустити відновлення Києвом бойових дій на південному сході краї-ни» не стільки камуфлює приховані дії Кремля та має на меті закріпити підтримку політики Москви частиною населення окупованого Донбасу, скільки пояснює: на цьому етапі Росія намагатиметься уникнути застосу-вання своєї регулярної армії. Принаймні на початку можливого зіткнення бойовиків з силами оборони України.

Про ці та інші ризики детальніше.

Найбільш вразли-вими для України залишаються дипломатичний фронт у Європі, інформаційний фронт та діяль-ність російських спецслужб всереди-ні України


Основні ризики у військовій сфері

Виклик війни з Росією для України все ж залишається основним. Кремль не тільки зберігає на кордонах з Україною значні за чисельністю та обсягами ОВТ регулярні війська ЗС РФ, але й фактично не приховує їх за-вдання унеможливити наступ українських військ. Тобто, ці війська на ни-нішньому етапі виконують задачу тримати конфлікт не замороженим і управляти його інтенсивністю.

Можна погодитися із заявою Президента України Петра Порошенка щодо намірів бойовиків у другій половині травня перейти до активних на-ступальних дій. Слід додати, що глава держави каже про ймовірність, тобто готовність до наступу, який не обов’язково відбудеться. Крім того, висно-вки (напевно, підготовлені розвідувальними органами України) цілком збігаються із попереднім аналізом експертів ЦДАКР («ВіР» №7) та висно-вками американського генерала Веслі Кларка.

З іншого боку, на цей час фахівці мають усі підстави казати про пози-тивні зрушення у підготовці сил оборони до подальшої, більш активної фази війни. Наприклад, у другій половині квітня було проведено масштаб-ні навчання військовослужбовців високомобільних десантних військ, у яких взяли участь понад 3 тисячі військовослужбовців та понад 400 оди-ниць бронетехніки та авіації. Фактично українські десантники провели найбільш масштабні за всю свою історію навчання - у маневрах взяли участь бійці трьох бригад української армії. Тож Президент Порошенко цілком аргументовано зазначив про демонстрацію українським військови-ми «найвищого бойового духу, найкращого рівня підготовки».

Водночас, у другій половині квітня військова загроза збільшувалася. Росія продовжувала озброювати бойовиків і нарощувати окупаційний контингент на Донбасі. У Криму тривало перекидання військової техніки до адміністративного кордону з Україною. За визначенням фахівців ЦДАКР, РФ має готовність почати наступ з трьох напрямків одночасно: з боку за-хопленого російсько-терористичними угрупованнями регіону Донбасу, з боку Криму та з морської акваторії, а також з боку Придністров’я. 28 квітня Сполучені Штати заявили, що бойовики і Росія сконцентрували в районі зіткнень на Донбасі найбільшу від серпня 2014 року кількість систем ППО. За словами представника Держдепу, «російські військові розгорнули до-даткові системи ППО в східній Україні та перемістили кілька одиниць впритул до лінії зіткнення».

Добре віддзеркалює перспективи майбутньої війни думка екс-посла США в Російській Федерації Майкла Макфола, який зазначив, що «кон-флікт на Донбасі найближчим часом не буде врегульовано, він залишиться в ситуації невизначеності». На думку фахівця, Путіну непотрібно врегулю-вання конфлікту, йому потрібно продовжувати тиснути на Україну. «Мож-ливо, щоб досягти економічного краху», - вважає посол. Оцінки фахівця

Тобто, ці війська на нинішньому етапі виконують задачу тримати конфлікт не замороженим і управляти його інтенсивністю

Водночас, у другій половині квітня військова загроза збільшувалася


надають підстави казати про необхідність прискорення створення та фор-мування в Україні армії нового, сучасного типу – цей процес йде дуже по-вільно, з глибокими проблемами та перекосами у логістиці та переозбро-єнні.

Головні виклики на міжнародній арені

Як і раніше, Україна програє Росії на дипломатичному європейському фронті. Позиції деяких європейських країн залишаються відносно війни Росії проти України непохитно деструктивними.

Останніми днями квітня посольство України в Італії направило де-марш до МЗС цієї держави через заяви посадовця Міністерства економіч-ного розвитку Італії про швидке зняття санкцій з Росії. Федеріко Айхберг, який очолює дирекцію з міжнародної торговельної політики при Міністер-стві економічного розвитку Італії, на конференції щодо торгівлі з Росією оголосив про намір уряду Італії заблокувати продовження санкцій проти Росії.

Європа і надалі демонструє нездатність до єдності у питанні санкцій проти РФ. Та й прогнозна ситуація виглядає таким чином, що й надалі санкційний тиск Заходу на Росію зменшуватиметься. Передусім через те, що країни з потужними економічними зв’язками з РФ, такі як Франція, ФРН та Італія, намагатимуться їх зберегти у будь-який спосіб. До того ж є нарікання з боку західних держав, що Україна виступила з вимогами від Європи санкцій проти РФ, а сама при цьому їх не вводить. Про це, зокрема, в інтерв’ю DT.UA зазначив постійний представник України при Європей-ському Союзі Костянтин Єлісєєв (25 квітня). Дипломат поінформував, що українська сторона хоче, щоб Євросоюз оприлюднив ті санкції, які він може ввести проти Росії у випадку, якщо буде подальше погіршення ситуа-ції на Донбасі.

Також антиукраїнську роль дедалі частіше відіграє місія ОБСЄ. Так, ді-йшло до того, що командування АТО 29 квітня було вимушене висловити застереження спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ щодо розповсю-дження нею неправдивої інформації. Справа в тому, що ОБСЄ розповсю-джувала інформацію про фіксування пострілів із озброєння різних типів, які нібито були здійснені підрозділами ЗСУ.

27 квітня у Києві завершив роботу саміт Україна-ЄС. Повним текстом спільної заяви з 20 пунктів висловлюється політична підтримка Україні. Водночас, результат роботи влади України з Європою не можна назвати успіхом – лідери країн Європи зберігають високий рівень консерватизму, що прямо загрожує українській державності. Серед іншого, президент Єв-ропейської ради Дональд Туск в черговий раз підкреслив, що країни Євро-союзу навіть не розглядають можливості направити в Україну військову місію ЄС, про яку не раз просила українська сторона.

Україна програє Росії на диплома-тичному європей-ському фронті

До того ж є нарі-кання з боку захід-них держав, що Україна виступила з вимогами від Європи санкцій проти РФ, а сама при цьому їх не вводить

Також антиукра-їнську роль дедалі частіше відіграє місія ОБСЄ


Водночас останніми місяцями набирає обертів позитивна для України тенденція, коли засоби масової інформації фактично виконують роль мо-ніторингових місій та стають адвокатами України. Наприклад, 27 квітня німецькі ЗМІ поінформували, що не знайшли підтверджень версіям про можливу причетність українських військових до катастрофи Малайзій-ського літака MH17, проте, знайшли непрямі свідчення проти бойовиків. Журналістське розслідування провели журналісти Süddeutsche Zeitung, а також телеканалами WDR і NDR.

Так само впливове видання The Financial Times 27 квітня відзначило, що найбільш небезпечною загрозою для ЄС є ситуація, якщо Україна за-знає поразки як держава, або Росія буде далі анексувати її території. У разі провалу політики ЄС щодо Росії та України, Євросоюз покаже свою хро-нічну нездатність відстоювати власні й спільні інтереси. Україна вистоїть, якщо реструктурує борг і отримає допомогу від ЄС.

Деякі країни Європи посилюють свою санкційну політику поти РФ. Так, Норвегія розширила список санкцій проти Росії. 26 квітня стало відо-мо, що до списку додані 9 юридичних осіб та 19 фізичних, серед яких є ва-тажки «ДНР» і «ЛНР».

Основні виклики в економічній площині

Економічні проблеми України залишаються одним із ключових викли-ків українській державності, зберігається їх системний характер.

25 квітня міністр фінансів України Наталія Яресько заявила, що реаль-ні доходи громадян України скоротилися на 10%, рівень бідності зріс на 30%, що загрожує ефективному реформуванню економіки. «Підтримка бідних є не лише соціальним завданням, а й завданням підтримки ре-форм», - сказала міністр. Яресько також наголосила, що значним ресурсом для бюджету і Пенсійного фонду є вихід економіки з тіні, обсяг якої оціню-ється в 40-60%.

Водночас, на переконання глави НБУ, хоча в даний час економіка Укра-їни досягла свого «дна», починаючи з другого кварталу 2015 року, очікуєть-ся поступове відновлення економічної активності. Про це 27 квітня було повідомлено на сторінці Національного банку України в соціальній мережі Facebook із посланням на виступ глави НБУ Валерії Гонтаревої. Водночас загальне прогнозне падіння ВВП становить, згідно з очікуваннями НБУ, 7,5%. А лише у березні 2015 року порівняно з аналогічним періодом 2014 року промислове виробництво в Україні скоротилося на 21,5%. Про це по-відомив Держстат України.

Однак негативні тенденції охопили й Росію. Так, ціна на нафту «дося-гла дна» – поінформував глава російського «Лукойлу» Вагіт Алекперов. З початку літа 2014 року ціни на нафту обвалилися вдвічі - з 100 до 50 доларів за барель марки Brent.


Ставлення у світі до агресії Росії та її керівництва

Тенденція погіршення ставлення до особистості Путіна у світі розви-вається, хоча російським спецслужбам та так званим «друзям Путіна» у світі вдається заохотити деяких впливових осіб до позитивних або ней-тральних кроків (висловлень) щодо російського президента.

Показово, що станом на кінець квітня певна кількість запрошених Мо-сквою лідерів держав відмовилася відвідати Путіна 9 травня. Зокрема, до цього списку приєднався прем’єр-міністр Японії. А перед цим вирішили не їхати до Москви на святкування 70-ї річниці Перемоги у Другій світовій війні президенти Угорщини, Чорногорії, Молдови, Словаччини та Болгарії. Також відмовилися приїхати до Москви на 9 травня президент США, кан-цлер ФРН, прем’єр-міністр Великої Британії, голова Європейської ради, президенти Польщі та Словенії. При цьому багато з них аргументували свою відмову агресією Росії в Україні.

Країни Європи намагаються докладати більше зусиль для обмеження пропаганди Путіна. Так, Польща та ФРН відмовили в допуску на територію країни групі російських байкерів з так званого клубу «Нічні вовки». А у Фінляндії сформовано робочу групу з представників різних міністерств та державних служб, метою якої буде протидія російській пропаганді. Бо-ротьбу з неправдивою інформацією робоча група буде вести, в тому числі організовуючи виступи експертів у школах і на підприємствах.

Достатньо показовий приклад змін у сприйнятті особистості Путіна - «Открытая реплика» Гліба Павловського від 26 квітня. А саме, путінську політику названо «провалом», «те, що відбулося у 2011 році – катастрофою, політичною та особистою, яку ми розхльобуємо до сих пір». А російський опозиціонер Ілля Яшин 20 квітня зазначив, що Російська Федерація може розвалитися через дії Володимира Путіна.

Варто додати, що як у Європі, так і в США негативно поставилися до рішення Путіна здійснити поставки Ірану систем ППО С-300. Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху в телефонній розмові з президентом Путіним особисто висловив своє невдоволення таким рішенням. Як повідомила канцелярія ізраїльського прем’єра, він сказав Путіну, що цей крок «призве-де до зростання агресії Ірану в регіоні й підірве безпеку на Близькому Схо-ді». Як і інші лідери держав, Нетаньяху не приїде до Москви на 9 травня. А також, за деякими даними, в Ізраїлі активно обговорюється можливість постачання до України ізраїльських безпілотників.

Основні ризики організації українською владою оборони та опору Кремлю

Система прийняття рішень українською владою у сфері безпеки і обо-рони залишається повільною та негнучкою. Внаслідок цього розробка та прийняття деяких важливих рішень затягується на місяці.


Показовими прикладами можуть бути невизначені кадрові питання. Як і раніше, досі в Україні не визначено питання призначення головного менеджера оборонної промисловості. А також повільно відбувається онов-лення кадрового складу ключових міністерств. Наприклад, навіть за умов, що Генпрокуратура пред’явила підозру екс-міністру оборони Михайлу Єжелю в рамках розслідування кримінальних проваджень, що стосуються знищення тилового забезпечення української армії (генпрокурор Віталій Ярема заявив про це ще у серпні 2014 р.), він продовжує обіймати посаду посла України в Білорусі.

Іншим показовим питанням може слугувати повільна зміна докумен-тальної бази – прийняття нової Воєнної доктрини та Стратегії національ-ної безпеки.

На жаль, такі позиції у сфері прийняття рішень негативно впливають на сприйняття влади суспільством та фахівцями даного сектору.

Щодо позитивних досягнень влади варто відзначити вже згадане про-ведення масштабних маневрів, а також досягнення згоди, що навчати укра-їнських військових крім американських фахівців будуть також представ-ники Збройних сил Великобританії, Канади та Польщі.


У дзеркалі експертної думки

Україна має усі можливості для ВТС із ЗаходомВолодимир Горбулін,

радник Президента України, директор Інституту Стратегічних досліджень України,

академік НАНУ

У новій Стратегії національної безпеки України цілком чітко виписані напрями реформування в цілому сектора оборони і безпеки, у тому числі, вагомий розділ присвячено тому, що нам необхідно зробити з оборонно-промисловим комплексом (ОПК).

Україна на сьогодні перебуває у цейтноті - і в просторі, і в часі - з точки зору захисту своєї незалежності. І для нас в цьому плані вкрай важливим є максимально ефективне використання всіх наявних можливостей для створення тих зразків озброєнь і військової техніки (ОВТ), які могли б протистояти тому, що має російська армія на сході нашої країни. Тому, ро-бота з країнами НАТО, з їх оборонними компаніями може стати дуже сер-йозним імпульсом, що допоможе нам у короткий термін вирішити цілий ряд завдань національного ОПК.

Стосовно ОПК хотів би всім нагадати, що за радянських часів Україна була однією з країн в Європі й навіть у світі, яка виробляла найрізноманіт-ніші й досить ефективні системи озброєнь. Три напрями були на рівні сві-тових стандартів, а саме: стратегічні ракетні комплекси (основа у м. Дні-пропетровськ), бронетанкова промисловість у Харкові і кораблебудування в Миколаєві. Це були закінчені цикли виробництва, які давали Радянсько-му Союзу зразки озброєння, з якими рахувалися в усьому світі. Паралель-но в Україні функціонували серйозні конструкторські бюро і центри, які займалися розробкою і виробництвом радіотехнічної техніки, систем раді-олокації, засобів зв’язку, управління.

Після здобуття Україною незалежності вказані три ключові галузі, особливо ракетно-космічна і кораблебудування, фактично опинилися у важкому становищі, оскільки, в тому числі, із об’єктивних причин зникли ті величезні військові замовлення, що мали підприємства галузей за СРСР.

В той же час, показово, що значна частина конструкторських бюро, які займалися радіолокаційними і радіотехнічними системами, засобами зв’язку, трансформувалися у приватні підприємства, за рахунок яких сьо-годні Україна в змозі вирішувати широкий спектр завдань з цілевказання, визначення характеристик систем озброєнь, задіяних противником на сході України. Сьогодні ці питання вирішуються практично приватними компаніями. І сьогодні ключовим питанням є організація роботи таким чином (за координації з Генеральним штабом і Міноборони), щоб націо-нальні приватні підприємства були серйозно представлені в державному оборонному замовленні. Це завдання, насамперед, політичне.

Вкрай важливим є максимально ефективне вико-ристання всіх наявних можливос-тей для створення тих зразків озбро-єнь і військової техніки (ОВТ), які могли б протисто-яти тому, що має російська армія на сході нашої країни

Сьогодні ключовим питанням є орга-нізація роботи таким чином (за координації з Генеральним шта-бом і Міноборони), щоб національні приватні підпри-ємства були сер-йозно представле-ні в державному оборонному замов-ленні


Як людина, що свого часу мала певне відношення до формування обо-ронного замовлення, можу засвідчити, що в минулому році і в меншій мірі цього року лише незначна частка оборонного приватного сектору – під-приємств, які, на мій погляд, виготовляють продукцію з високими такти-ко-технічними характеристиками, – знайшла своє місце в державному обо-ронному замовленні. Дана теза наводиться не для критики дій влади, а з точки зору доцільності максимально ефективного використання наявного технологічного потенціалу, плюс технологічного запасу, який Україна може нарощувати і нарощувати.

Це нарощування стане ще швидшим і ефективнішим, якщо ми знайде-мо спільну мову з країнами НАТО за нашими проектами.

Взагалі стосунки між Україною і державами Альянсу у різні часи на-гадують відливи і приливи. Дійсно, ще в 1998 році ми вийшли на дуже сер-йозний, як мені тоді здавалося, крок з розробки військово-транспортного літака Ан-70. Нас тоді підтримували і концерн EADS, і, приміром, міністер-ство оборони ФРН. Причиною того, що проект не пішов, стала якраз не позиція країн НАТО, а позиція Росії, яка фактично зірвала цей контракт, не побажавши надати країнам НАТО певні замовлення в рамках проекту Ан-70.

Нереалізація інших перспективних контрактів, які намічалися і зі Швецією, і з Польщею, лежить у площині відсутності достатньої політич-ної волі людей, які в той момент керували державою. Саме це не дало змоги вийти на серйозний рівень військово-технічної співпраці, а не задовольня-тися незначними разовими ситуативними контрактами.

Звичайно, в нас є проблеми. Ми серйозно пригальмували в питаннях стандартизації при переході на параметри і норми, які використовуються в системах озброєнь країн НАТО. Наше законодавство поки не дає можли-вості зводити в єдиний пул приватні і державні підприємства. Добре відо-мо, що на Заході основні розробники і виробники систем озброєнь – це все ж таки приватні великі компанії. Важливо, що зараз в цьому плані в нас намітився певний прорив, щонайменше, у бажаннях змінити ситуацію на краще. Переконаний, ми маємо всі для цього можливості.

Так, сьогодні до України проявляє інтерес така компанія як Lockheed Martin, з якою ми все життя були конкурентами. Я свого часу представляв КБ «Південне» і мав пряме відношення до розробки систем SS-18 і SS-24 - стратегічних ракетних комплексів, які до цих пір справедливо вважаються найкращими у світі. Чому б нам зараз не налагодити контакти із Lockheed Martin – такі, як наприклад, вже має КБ «Південне» у космічній тематиці за проектом Antares.

Україна має потенціал. І це не лише висококваліфіковані програмісти, які сьогодні працюють в усьому світі. Сьогодні життя нас змушує на багато речей поглянути під іншим кутом. Треба перестати вважати себе «велики-

Стосунки між Україною і держа-вами Альянсу у різні часи нагаду-ють відливи і приливи

Наше законодав-ство поки не дає можливості зводи-ти в єдиний пул приватні і державні підприємства

Сьогодні життя нас змушує на багато речей поглянути під іншим кутом. Треба перестати вважати себе «великими», однак пам’ятати, що ми гідні серйозного військово-техніч-ного співробітни-цтва на будь-якому міжнародному рівні


ми», однак пам’ятати, що ми гідні серйозного військово-технічного співро-бітництва на будь-якому міжнародному рівні. Переконаний, що і Прези-дент, і Рада національної безпеки і оборони в цьому плані налаштовані дуже конструктивно. Думаю, що намічені сьогодні спільні програми запра-цюють після затвердження Стратегії національної безпеки, Воєнної док-трини, відповідної програми реформування оборонного комплексу.

Окрема подяка Офісу зв’язку НАТО і Центру досліджень армії, кон-версії і роззброєння за підтримку і сприяння у цьому процесі.

Співробітництво України з НАТО: актуальність посилення інституалізації, формату та менеджменту

Вадим ТЮТЮННИК,фахівець Національного інституту стратегічних досліджень,

радник Експертної ради з питань національної безпеки,співробітник апарату РНБО України (1992-2011 рр.)

Війна Росії проти України, окупація її військами, найманцями та бойо-виками Криму, окремих районів Донецької і Луганської областей змушує, зокрема, переглянути та оновити підходи до організації і здійснення спів-робітництва нашої держави з НАТО та його країнами-членами.

Її результативності значною мірою заважають недостатня підтримка та контроль з боку суспільства і незадовільний державний менеджмент.

Для подолання цих та інших вад рекомендується здійснити такі кроки.Президентом України розпочато конституційну реформу. Враховуючи

це, доцільно закріпити в Основному законі європейський та євроатлантич-ний курс нашої держави. Крім того, є сенс вилучити із Конституції поло-ження щодо заборони розташування на території України іноземних вій-ськових баз.

Такі кроки будуть відповіддю на намагання Москви нав’язати визна-чення у нашій Конституції федерального устрою та позаблоковості Украї-ни. Крім того, конституційне закріплення європейського та євроатлантич-ного інтеграційного курсу стане гарантією недопущення його скасування, зокрема, шляхом переформатування коаліції у Парламенті та внесення певних змін до відповідних законів України. Нагадаємо, що саме у такий спосіб в 2010 році було визначено позаблоковість нашої держави.

Це також забезпечить правові підстави для отримання у разі масштаб-ної російської агресії проти України міжнародної воєнної допомоги та роз-міщення іноземних військ на її території до набуття членства в НАТО.

Нещодавно Глава держави заявив про можливе проведення загально-українського референдуму. З огляду на це, варто одним із його питань ви-значити питання щодо вступу до Альянсу. Впевнені, що нині Українській народ підтримує такий крок. Цим буде покладено край спекуляціям Мо-

Доцільно закріпи-ти в Основному за-коні європейський та євроатлантич-ний курс нашої держави. Крім того, є сенс вилу-чити із Конститу-ції положення щодо заборони розташування на території України іноземних військо-вих баз


скви про нібито не легітимності законодавчо-визначеного курсу нашої країни на євроатлантичну інтеграцію. Водночас це стане вагомим аргумен-том для переконання очільників окремих держав-членів Альянсу, які поки що негативно ставляться до прийняття України до НАТО.

Імплементація євроатлантичного курсу має стати пріоритетним вну-трішньодержавним завданням для усіх органів державної влади України. Замість гасел, слів та закликів про вступ до НАТО, які часто гучно лунають з боку наших урядовців, має відбуватися кропітка відповідна робота орга-нів виконавчої влади, керівництва та особового складу Збройних Сил, ін-ших силових структур тощо.

Згадана робота урядових структур має, насамперед, спрямовуватися на досягнення критеріїв, необхідних для набуття України членства в Альян-сі. І саме це мусить бути визначено, за змістом та результатами, однією із головних цілей реформування Сектору безпеки та оборони України.

Сьогодні в Україні складно вести мову про урядовий менеджмент у справі євроатлантичної інтеграції. Адже, майже рік в умовах ведення війни у Кабінету міністрів України є вакантною посада першого віце-прем’єр-міністра. Слід нагадати, що саме до його компетенції належить вирішення питань зміцнення безпеки і обороноздатності держави, оснащення Зброй-них Сил, роботи оборонної промисловості, здійснення воєнного, оборон-но-промислового, військово-технічного співробітництва тощо.

Тому неефективно працює Урядовий комітет з питань оборони, обо-ронно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, який має очолювати перший віце-прем’єр-міністр. Досі не виконано положення Ко-аліційної угоди щодо утворення при Кабінеті Міністрів України у форматі консультативно-дорадчого органу Міжвідомчої комісії з питань розвитку оборонно-промислового комплексу.

Крім того, перший віце-прем’єр міністр має забезпечувати належну організацію та дієву координацію використання зростаючої експертно-до-радчої, фінансової, матеріально-технічної та іншої допомоги, необхідної для зміцнення обороноздатності України, яка надається її міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади з боку НАТО, Євросоюзу та їх держав-членів. Із-за відсутності такої організації та координації, напри-клад, поки незадовільно вирішуються питання щодо використання ресур-сів п’яти трастових фондів, утворених Альянсом для України з метою мо-дернізації систем зв’язку, комунікацій та управління її Збройних Сил, їх систем логістики та стандартизації, забезпечення кіберзахисту відповідно до стандартів Альянсу, перепідготовки, соціальної, психологічної реабілі-тації військовослужбовців, задіяних у бойових діях на Донбасі тощо.

Вважаємо, що Україні варто запропонувати НАТО переглянути фор-мат співпраці. У теперішніх воєнно-політичних умовах обом сторонам не потрібне співробітництво заради співробітництва. Його цілі та заходи слід зробити більш конкретними та прагматичними.

Імплементація євроатлантичного курсу має стати пріоритетним внутрішньодер-жавним завданням для усіх органів державної влади України

Майже рік в умо-вах ведення війни у Кабінету міні-стрів України є вакантною посада першого віце-прем’єр-міністра


Так, зокрема, доцільно відмовитися від складання і виконання Річної національної програми співробітництва між Україною та Альянсом, запро-вадивши замість неї інший документ, який:

• за структурою та змістом був би максимально наближений до Пла-ну дій щодо членства в НАТО;

• містив би заходи у безпековій, зовнішньо- і воєнно-політичній, вій-ськовій, військово-технічній, логістичній, ресурсній та інших сфе-рах, які вживатимуться Україною з метою досягнення конкретних критеріїв, потрібних для набуття членства в Альянсі, та сприяння зміцненню обороноздатності нашої держави в умовах існуючої за-грози масштабної російської агресії.

Такий документ можна було б назвати Планом досягнення Україною критеріїв членства в НАТО.

Це, зокрема, дозволить кожному бажаючому пересічному українцю нарешті усвідомити зміст згаданих критеріїв та здобутки від їх досягнення. А Парламент, політичні партії та неурядові структури отримують завдяки наявності такого Плану можливість контролювати дії влади у справі на-ближення України до критеріїв членства в Альянсі.

Згаданий План, на відміну від існуючої Річної національної програми, не повинен дублювати низку заходів Плану з реалізації Угоди про асоціа-цію з Європейським Союзом, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відомо, що важливою складовою підготовки України до оборони є формування та реалізація її воєнної, військово-технічної та військово-про-мислової політики, а також політики військово-технічного співробітни-цтва (див., зокрема, норми статті 3 Закон України «Про оборону України»).

При цьому повноваження щодо забезпечення формування та реаліза-ції воєнної політики і військово-технічної політики покладені на Міністер-ство оборони України. На жаль, нинішнє його керівництво не спромоглося за півроку своєї діяльності запропонувати засади, пріоритети та напрями політики держави у вказаних галузях. За таких обставин складно розрахо-вувати на адекватність та прагматичність обраних оборонним відомством напрямів співробітництва з НАТО та ЄС у воєнно-політичній, військовій та військово-технічній сферах.

Ще більш безпорадною є ситуація із формуванням та реалізацією вій-ськово-промислової політики та політики військово-технічного співробіт-ництва України. За рік роботи наш Уряд не визначив пріоритетні напрями розвитку національного оборонно-промислового комплексу (див. вимоги статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Більш того, він не надав жодному центральному органу виконавчої влади повноважень щодо забезпечення формування і реалізації військово-промислової політи-ки та політики військово-технічного співробітництва України. Це має бути здійснено не лише на вимоги згаданих норм Закону України «Про оборону України», а й Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

Ще більш безпо-радною є ситуація із формуванням та реалізацією військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України

Такий документ можна було б назвати Планом досягнення Украї-ною критеріїв членства в НАТО


Тому наразі в Україні не визначені засади, пріоритети та напрями вій-ськово-промислової політики та політики військово-технічного співробіт-ництва, у тому числі з НАТО, ЄС та їх державами-членами. Цією справою намагається опікуватися Державний концерн «Уроборонпром». Однак, це є неприйнятним, оскільки він є лише державним господарським об’єднанням та одним із суб’єктів реалізації державної військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічно-го співробітництва.

На сьогодні в Україні не існує і системи державного управління обо-ронною галуззю промисловості.

Для усунення згаданих вад варто рекомендувати Президентові, Прем’єр-міністрові та Коаліції у Парламенті України:

• пришвидшити призначення на посаду першого віце-прем’єр-міністра України;

• утворити при Кабінеті Міністрів України у форматі консультатив-но-дорадчого органу (на виконання раніше згаданого положення Коаліційної угоди) Раду з питань діяльності та розвитку оборонної промисловості України, до складу якої ввести провідних генераль-них конструкторів озброєння та військової техніки, керівників від-повідних департаментів центральних органів виконавчої влади, ди-ректорів провідних оборонних підприємств усіх форм власності, урядових та незалежних експертів тощо;

• реорганізувати Державне космічне агентство України у централь-ний орган виконавчої влади, для прикладу, у Державне агентство оборонної та космічної промисловості і військово-технічного спів-робітництва України (далі – Агентство), діяльність якого спрямо-вувалась би Кабінетом Міністрів України через першого віце-прем’єр-міністра України;

• надати Агентству повноваження щодо забезпечення формування і реалізації оборонно-промислової політики, політики у сфері кос-мічної діяльності, політики військово-технічного співробітництва, а також участі у реалізації військово-технічної політики України;

• визначити Агентство відповідальним за забезпечення формування та реалізацію державного оборонного замовлення, а також за здій-снення у межах його компетенції співробітництва з НАТО та з Єв-ропейським оборонним агентством Європейського Союзу;

• передати до сфери управління Агентства Державний концерн «Укроборонпром», інші оборонні підприємства, установи та орга-нізації, які не входять до складу цього Концерну, а також підпри-ємства космічної галузі.

На сьогодні в Україні не існує і системи державно-го управління оборонною галуззю промисловості


Галузь ВТС потребує запровадження офсетних схем Юлія МАЛИШЕНКО,

провідний співробітник Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

В умовах тривалої збройної агресії проти України, коли ключовим за-вданням держави є суттєве підвищення рівня боєздатності Збройних Сил та інших силових структур, особливого значення набувають питання форму-вання та реалізації політики військово-технічного співробітництва (ВТС).

Переорієнтація ринків та внутрішнє переозброєння мають стати осно-вними її пріоритетами на середньострокову перспективу, досягнення яких передбачає підвищення ефективності державного регулювання галузі, за-безпечення належного рівня фінансування відповідних заходів та коорди-нації дій на міжнародних ринках озброєнь. Так, переформатування векто-ра ВТС з іноземними державами має здійснюватись із додержанням міжнародних зобов’язань України за умов пріоритетності її національних інтересів.

Ефективне використання оборонного потенціалу України, збалансо-вана політика ВТС, дієві інструменти фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони мають стати пріоритетними напрямами структурних реформ оборонної галузі.

Зазначене обумовлено тим, що подолання нестабільності у східних ре-гіонах України у минулому році здійснювалось в екстремальних умовах.

Так, фінансування потреб ЗСУ та інших військових формувань у 2014 році здійснювалось як за рахунок коштів, передбачених у державному бю-джеті, так і за рахунок коштів благодійних пожертв фізичних та юридич-них осіб, коштів резервного фонду, за рахунок випуску державних цінних паперів.

Така практика для України є безпрецедентною. Основними причинами такого стану речей стали низька якість оборонного планування, а також реалізація програм розвитку та реструктуризації українського ОПК, мож-ливості щодо фінансування яких протягом років незалежності України та-кож не були достатніми.

Саме тому, опинившись в кризовій ситуації, українська оборонна про-мисловість не здатна в повній мірі забезпечити потреби ЗСУ в озброєнні та військовій техніці.

Зазначене обумовлює потребу в імпорті сучасних систем ОВТ. Вартість таких систем є значною, що навіть за умов збільшення видатків на оборону у 2015 році є обтяжливим для бюджету України.

Так, виникає необхідність застосування Україною такої практики у ВТС з іноземними державами при імпорті ОВТ, яка суттєво зменшуватиме навантаження на бюджет та економіку України в цілому.

Опинившись в кризовій ситуації, українська оборон-на промисловість не здатна в повній мірі забезпечити потреби ЗСУ в озброєнні та вій-ськовій техніці


Вигідною альтернативою є забезпечення можливостей України щодо використання при закупівлі озброєння та військової техніки офсету – ком-пенсації за придбану продукцію оборонного призначення у вигляді своє-рідної інвестиції в економіку країни-імпортера.

В процесі розробки нормативної бази з питань офсетної діяльності Міністерством економічного розвитку і торгівлі України вивчався міжна-родний досвід застосування європейськими країнами та країнами-члена-ми НАТО офсетних угод.

Оцінюючи перспективи запровадження досвіду досліджуваних країн, ми, в першу чергу, виходили із необхідності оцінки державного регулюван-ня офсету та міжвідомчої взаємодії органів та установ, що опікуються пи-таннями офсету. Особлива увага була приділена також стану оборонно-промислового комплексу країн, міжнародним коопераційним зв’язкам, ключовим країнам-партнерам у сфері закупівель ОВТ.

Як результат – побудована подібно до Республіки Польща схема: За-коном України “Про державне оборонне замовлення” визначено передумо-ви виникнення офсету, постановою Кабінету Міністрів України затвердже-но Порядок укладення офсетних договорів та види компенсацій, при Мінекономрозвитку утворено офсетну комісію.

Запровадження в Україні офсетних процедур має на меті задоволення потреб України як у військовій, так і в цивільних сферах на найбільш ви-гідних для держави умовах.

Результатом провадження та реалізації офсетної діяльності в Україні має стати залучення в національну економіку нових технологій та інвести-цій.

Внутрішньодержавна координація з питань упровадження офсетної діяльності налагоджена належним чином – зокрема, представники всіх державних органів, які можуть бути задіяні в процесі реалізації офсетної діяльності, є членами утвореної при Мінекономрозвитку офсетної комісії, і, в свою чергу, прийматимуть участь у здійсненні заходів, направлених на удосконалення цієї сфери.

Ключові аспекти розвитку офсетної діяльності йдуть в одному фарва-тері із стратегічними програмними документами, якими визначаються шляхи подальшого розвитку оборонно-промислового та науково-техніч-ного комплексів, військово-технічного співробітництва України з інозем-ними державами.

Так, заходи з розроблення, освоєння і впровадження нових технологій, підготовки виробництва та створення нових виробничих потужностей, зокрема, за рахунок використання офсетних схем, планується передбачити у Державній цільовій оборонній програмі розвитку оборонно-промисло-вого комплексу до 2020 року, Державній цільовій оборонній програмі роз-витку озброєння та військової техніки на період до 2020 року.

Вигідною альтер-нативою є забез-печення можливос-тей України щодо використання при закупівлі озброєн-ня та військової техніки офсету – компенсації за придбану продук-цію оборонного призначення у вигляді своєрідної інвестиції в еконо-міку країни-імпор-тера

Законом України “Про державне оборонне замовлен-ня” визначено передумови виник-нення офсету, постановою Кабі-нету Міністрів України затвер-джено Порядок укладення офсет-них договорів та види компенсацій, при Мінекономроз-витку утворено офсетну комісію


З цією метою сьогодні в Мінекономрозвитку ведеться робота з підго-товки пропозицій щодо можливих способів реалізації офсетних проектів на середньострокову перспективу.

Спільно з Міністерством оборони України та ДК “Укроборонпром” вивчаються перспективні напрями для залучення міжнародних інвести-цій, в тому числі такі, що мають стратегічне значення для розвитку сектору оборони та безпеки.

Щодо практичної підготовки, готується перелік підприємств, що мо-жуть бути залучені у якості бенефіціарів офсетних зобов’язань та переліки продукції, товарів і послуг оборонного призначення, вартість закупівель яких в середньостроковій перспективі може перевищувати 5 млн. євро.

Разом з тим, підготовка офсетних проектів – тривалий процес, і укла-дення офсетних угод в умовах проведення антитерористичної операції не є економічно вигідним, оскільки не існує реальної можливості визначити очікуваний економічний ефект від потенційної компенсації.

З огляду на зазначене, за пропозицією ДК “Укроборонпром” Мінеко-номрозвитку підготовлено та подано на розгляд Уряду проект змін до За-кону України “Про державне оборонне замовлення”, якими передбачено, зокрема, що в умовах особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції компенсаційні (офсет-ні) договори не укладаються.

Таким чином, Україна сьогодні має можливості щодо провадження та реалізації офсетної діяльності, результатом чого має стати залучення в на-ціональну економіку нових технологій та інвестицій.

Державно-приватне партнерство стає викликом часу для оборонно-промислового сектору України

Ігор Кабаненко,президент компанії «UA.RPA», заступник міністра оборони України

(2014 р.), адмірал

Представляючи компанію UA.RPA - українське агентство з перспек-тивних науково-технічних розробок, - хотів би зосередити свою увагу на сучасних технологіях гібридної війни в Україні, а також ролі приватного сектору, важливості координації його діяльності із державою в плані на-лагодження військово-технічного співробітництва (ВТС).

В умовах триваючої гібридної війни наші воєначальники часто поза увагою залишають сучасне мистецтво ведення війни. Так побудована за-старіла система, яка на практиці вимагає вмінь командувати, однак не пе-редбачає бути лідером. Сьогодні ми бачимо, що бойові дії ведуться угрупо-ваннями військ. Це - знову ж таки ментальність минулого, яка присутня у військовому командуванні. А бойові мають вестися бойовими СИСТЕМА-

Готується перелік підприємств, що можуть бути залучені у якості бенефіціарів оф-сетних зобов’язань та переліки про-дукції, товарів і послуг оборонного призначення, вартість закупі-вель яких в серед-ньостроковій перспективі може перевищувати 5 млн. євро

Бойові мають вестися бойовими СИСТЕМАМИ


МИ. Аналізуючи останні уроки протистояння, ми часто бачимо, що клю-човим на полі все ще залишається кількісна перевага в людях і в техніці над противником… Навіть підготовка особового складу часто відходить на за-дній план. Про акцент на сучасні системи озброєнь, технологічну перевагу над противником мова взагалі не йде.

У нас, на жаль, присутня централізована система управління війська-ми, коли всі рішення приймаються в Києві, а практика вимагає децентралі-зованого управління військами. Звідси і наша реактивність, статичність в діях, в той час як ситуація вимагає бути активними, динамічними, обста-новка вимагає маневру, випередження противника в діях і в часі. Ми також спостерігаємо виключно тип лінійної комунікації, тоді як потрібні верти-кальний і горизонтальний, а також інтерактивний типи зв’язку.

А такі речі забезпечуються технологічною перевагою над противни-ком. Ефективні бойові системи мають працювати, поєднуючи в собі бойову техніку, людину, комп’ютер, софт, сенсори, системи комунікацій і багато іншого... Ми маємо перемагати в ідеях, тобто у розумінні переваг сучасних технологій для забезпечення випередження противника. Також ми маємо перемагати в ментальності або, іншими словами, у військовій культурі. Ми маємо формувати позитивну мотивацію лідерства і скорочення владної ко-мандної відстані у військах і взагалі в системі державних органів.

Треба звернути увагу на активність громадянського суспільства і при-ватного сектору України в сфері оборони. Громадянське суспільство і при-ватний сектор демонструють гнучкість, швидкість і адаптивний підхід до реальних умов, коли обстановка змінюється швидкоплинно. Плюс ефек-тивний мережевий підхід до реалізації ряду високотехнологічних проек-тів – від питань звичайної логістики до планшетних рішень, дронів, трена-жерної техніки і різноманітних сенсорних систем… Вже зараз ми бачимо ряд запропонованих приватним сектором комплексних рішень з автомати-зації, що дають змогу суттєво підвищити якість оперативного бойового управління.

Окремим стратегічним питанням є необхідність покращення держав-но-приватного співробітництва у сфері оборони, зокрема, щодо впрова-дження сучасних технологічних рішень. У нас різні колективи часто мо-жуть бути зосередженими на імплементації однакових технологічних проектів, а це не припустимо в нинішніх умовах. Наприклад, понад 30 ко-лективів розробляють безпілотні літальні апарати. Таке розпорошення зу-силь – через відсутність координації. Саме для її налагодження групою компаній, ентузіастів, колективів в Україні було створено так званий мере-жевий кластер високих технологій та об’єднання хай-тек компаній для впровадження в Україні сучасних технологій подвійного призначення у сфері оборони. Плюс створено компанію «UA.RPA» - сервісну компанію, яка займається координацією, сервісом і експертизою діяльності кластеру.

Ми маємо перема-гати в ідеях, тоб-то у розумінні переваг сучасних технологій для забезпечення випередження противника

Окремим страте-гічним питанням є необхідність по-кращення держав-но-приватного співробітництва у сфері оборони, зокрема, щодо впровадження сучасних техноло-гічних рішень


На сьогодні ми отримали 76 пропозицій та високотехнологічних ініці-атив в сфері оборони, які мають дати можливість досягнути врешті-решт технологічної переваги над противником. Пропозиції надходять від колек-тивів, які мають сучасну освіту, високий інтелектуальний потенціал, мож-ливості виготовляти високотехнологічні продукти, а головне, мають енту-зіазм та енергію реально допомогти справі оборони держави.

Мережевий принцип роботи «UA.RPA» має забезпечити перехід від технологій на папері до кінцевих продуктів. Робота вже ведеться під кон-кретні проекти, що є найбільш пріоритетними для українського сьогоден-ня.

На перший план сьогодні виходять ІТ-технології та електроніка. Пріо-ритетами їх впровадження мають стати розвідка і цілевказання, виперед-женні противника у часі у прийняттях рішень, живучість військ, підготов-леність особового складу. В цьому плані ми виділили відповідні проекти, які можуть реально це забезпечити. Ми їх назвали мега-проектами, що за часом поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Наразі виділю такі проекти: тактичний розвідувально-ударний комплекс, тактичний безпілотний авіаційний комплекс, автоматизована система опе-ративно-бойового управління і управління ресурсами, українська комп-лексна роботизована оборонна база, захисні системи на основі нових мате-ріалів і тактичні тренажери (стимулятори).

Зазначу, що три з вказаних проектів вже перебувають в дослідній екс-плуатації у військах, інші – на етапі розробки. Наприклад, імплементація тактичного розвідувально-ударного комплексу забезпечить зниження роз-ходу боєприпасів, зниження часу реагування на зміни в обстановці, збіль-шення ймовірності ураження цілі і зменшення своїх втрат.

Тут ми доходимо до проблематики. Так, у нас є потенціал, який не на-лежить сьогодні державному сектору. Він величезний – тільки наша струк-тура отримала 76 заявок. 11 проектів вже в розробці, три з них знаходяться у військах. Вже на даному етапі ми потребуємо продуктивного державно-приватного партнерства, а також ВТС з країнами Альянсу для досягнення технологічної переваги у гібридній війні. Саме зі ставкою на використання енергії нашого громадянського суспільства і приватного сектору.

Нам необхідна ефективна комунікація з Міністерством оборони. Сьо-годні приватні компанії потребують нормальних умов для отримання нор-мального замовлення. Кластер високих технологій, компанія «UA.RPA», інші приватні ініціативи і компанії потребують від держави цільової коор-динації активності суспільства для досягнення технологічної переваги у сфери оборони. Такої цільової координації сьогодні немає, і це прикро. Конче необхідним є прийняття закону «Про державно-приватне партнер-ство у сфері національної безпеки і оборони», проект якого вже знаходить-ся у Верховній Раді України.

Ми потребуємо продуктивного державно-приват-ного партнерства, а також ВТС з країнами Альянсу для досягнення технологічної переваги у гібрид-ній війні

Конче необхідним є прийняття закону «Про державно-приватне парт-нерство у сфері національної без-пеки і оборони», проект якого вже знаходиться у Верховній Раді України


Що стосується партнерства і підтримки з боку євроатлантичних струк-тур і Європейського Союзу, нам треба працювати на результат результат. Це має бути, в тому числі, ефективне науково-технічне партнерство з укра-їнським приватним сектором у сфері оборони, що забезпечить реалізацію спільних проектів, а також підтримку з боку країн НАТО, ЄС високотехно-логічних розробок в інтересах оборони України і всієї Європи.

Пріоритетом військового співробітництва з країнами НАТО та ЄС є підвищення оперативних спроможностей ЗСУ

Борис Кременецький, ТВО першого заступника начальника

Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу ЗС України

В умовах прихованої військової агресії Російської Федерації, розв’язаної «гібридної війни», анексії Криму та потужної підтримки Росією незакон-них збройних формувань у південно-східній частині України ми розгляда-ємо нашу військову співпрацю з країнами НАТО та ЄС крізь призму комп-лексного огляду сектору безпеки і оборони. Пріоритетом цього співробітництва має стати підвищення оперативних спроможностей Збройний Сил України для відсічі агресії в ході можливої ескалації кон-флікту.

У створенні сучасної і боєздатної української армії свою роль відіграє і міжнародне військове співробітництво. Його перспективними напрямка-ми є:

• розширення формату військово-політичного діалогу між керівни-цтвом оборонних відомств України та країн ЄС та НАТО;

• участь у спільних військових навчаннях з метою підвищення спро-можностей;

• участь у багатонаціональних операціях з підтримання миру та без-пеки;

• отримання матеріально технічної допомоги для забезпечення по-треб підрозділів ЗСУ, які виконують завдання у зоні АТО;

• залучення інструкторів для підготовки військ;• співробітництво в рамках в рамках українсько-американського

Об’єднаного координаційного комітету з питань військового спів-робітництва та оборонного реформування;

• цивільно-військове співробітництво та інформаційні операції;• професійна та мовна підготовка представників ЗСУ у навчальних

закладах країн ЄС та НАТО;• участь ЗСУ у Силах реагування НАТО, у багатонаціональних так-

тичних групах країн ЄС;


• участь в регіональних ініціативах спільно з країнами ЄС та НАТО;• лікування та реабілітація поранених військовослужбовців ЗСУ у

лікувальних закладах країн ЄС та НАТО.Говорячи про нарощення оперативних спроможностей, ми повинні зо-

середити наші зусилля, насамперед, на створенні якісної системи управлін-ня та зв’язку, логістики, Сил спеціальних операцій та ефективної військо-вої медицини.

Одним з основних механізмів корінного реформування означених сфер є спільний українсько-американський Об’єднаний координаційний комітет з питань військового співробітництва та оборонного реформуван-ня (ОКК).

Дуже важливо, що держави регіону також приділяють багато уваги ни-нішнім загрозам. Нині це не лише Україна, а також Румунія, Болгарія, Лит-ва і інші країни, які мають сусідні з Росією кордони, та на рубежі яких про-водяться інтенсивні військові навчання.

Незважаючи на всі дії з боку терористів, що мають необмежену під-тримку від нашого східного сусіда, в минулому році нам вдалося провести на території України три багатонаціональних навчання, до яких від ЗСУ загалом було залучено більш як 1500 військовослужбовців, 159 одиниць техніки, 7 кораблів, 2 літаки та 3 вертольоти. Крім того, Україна взяла участь у п’яти міжнародних навчаннях поза межами її території (три – під прово-дом НАТО).

На 2015 рік заплановано проведення чотирьох навчань на території України, а також участь сил та засобів ЗС України у семи багатонаціональ-них навчаннях поза її межами. Крім того, планується участь ще в п’яти бага-тонаціональних командно-штабних навчаннях на рівні штабних офіцерів.

Російська агресія спрямована не лише безпосередньо проти України. У широкому контексті – це загроза безпеці та стабільності для всіх країн Єв-ропи та світу. Адже вона веде до повної руйнації існуючої системи міжна-родних відносин та міжнародного права. І нова загроза вимагає від усіх країн регіону створення не тільки нових міжнародних механізмів реагу-вання на такі виклики, а і нових інструментів. Прикладом цього може ста-ти створення літполукрбригу — багатонаціональної військової бригади, яка була сформована за участі збройних сил Литви, Польщі та України.

Окремо варто зупинитися на питанні отримання допомоги від країн-членів НАТО та ЄС. Найбільш ефективною формою для нас зараз є матері-ально-технічна допомога. Сьогодні значні зусилля національної економіки спрямовані на оснащення ЗСУ, проте нам досі не вистачає засобів певного переліку майна, обладнання та засобів ведення бойових дій. У ЗСУ реалізу-ються програми міжнародної технічної допомоги, які надаються Урядом США. Починаючи з 1997 укладено більш ніж 150 контрактів на загальну суму майже 200 млн. дол.

Ми повинні зосере-дити наші зусилля, насамперед, на створенні якісної системи управління та зв’язку, логістики, Сил спеціальних операцій та ефективної військової медицини

На 2015 рік запла-новано проведення чотирьох навчань на території України, а також участь сил та засобів ЗС України у семи багатонаці-ональних навчан-нях поза її межами

У ЗСУ реалізують-ся програми міжна-родної технічної допомоги, які нада-ються Урядом США. Починаючи з 1997 укладено більш ніж 150 контрактів на загальну суму майже 200 млн. дол.


А починаючи тільки з 2014 року, для забезпечення першочергових по-треб ЗСУ в межах діючих контрактів міжнародної технічної допомоги, від США було отримано продукції військового призначення на суму понад 25 млн. дол. Загальна сума гуманітарної допомоги ЗСУ від країн світу склала понад 69 млн. дол.

Незважаючи на складність ситуації та з огляду на певні економічні об-меження, Україна буде дотримуватись взятих міжнародних зобов’язань. Це означає, що ми продовжимо брати участь у Силах Реагування НАТО, Кон-цепції оперативних можливостей та Процесі планування та оцінки сил, хоча останнє і потребує значного корегування. Також ми розглядаємо нашу подальшу участь в операціях під проводом НАТО як один з ефективних шляхів посилення окремих оперативних спроможностей Збройних Сил України.

Ще одним з основних механізмів досягнення нашої мети є використан-ня трастових фондів, що започатковані в НАТО.

Рішення про започаткування нових трастових фондів НАТО, спрямо-ваних на надання допомоги українському оборонному сектору, було при-йнято під час засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закор-донних справ 25 червня 2014 року (м. Брюссель, Королівство Бельгія).

У ході Саміту НАТО в Уельсі (04-05 вересня 2014 року) НАТО офіційно оголосило про створення наступних трастових фондів:

• удосконалення системи зв’язку та автоматизації Збройних Сил України. (провідні країни: Великобританія, Канада, ФРН).

• реформування систем логістики та стандартизації.(провідні країни: Нідерланди, Чехія та Польща).

• створення системи перепідготовки та соціальної адаптації, а також реабілітації військовослужбовців (провідна країна: Норвегія).

• фізичної реабілітації та протезування військовослужбовців, пора-нених в АТО (провідна країна наразі відсутня).

• кібернетичного захисту. (провідна країна: Туреччина).Під час засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордон-

них справ 02 грудня 2014 року (м. Брюссель, Королівство Бельгія) було офі-ційно оголошено про початок практичної реалізації трастових фондів НАТО.

Одним із напрямів реалізації нової політики партнерства НАТО (схва-лена Північноатлантичною радою на рівні міністрів закордонних справ у Берліні у квітні 2011 року) є залучення країн-партнерів до багатонаціо-нальних проектів у рамках концепції «Розумна оборона».

На цей час прийнято рішення щодо участі України у проектах 1.28 «За-хист портів» (країна-лідер – Португалія) та 1.12 «Підготовка керівників жі-ночої статі у сфері безпеки та оборони» (країна-лідер – Болгарія). У цьому контексті Місією України при НАТО здійснюється робота з країнами-ліде-

Загальна сума гуманітарної допомоги ЗСУ від країн світу склала понад 69 млн. дол.

Ще одним з основ-них механізмів досягнення нашої мети є викори-стання трастових фондів, що започатковані в НАТО

Одним із напрямів реалізації нової політики партнер-ства НАТО (схва-лена Північноат-лантичною радою на рівні міністрів закордонних справ у Берліні у квітні 2011 року) є залу-чення країн-парт-нерів до багатона-ціональних проектів у рамках концепції «Розумна оборона».


рами проектів щодо формалізації згаданого питання. Крім того, опрацьо-вується можливість залучення України до проекту «Аналіз та планування оборони Альянсу для трансформації», що здійснюється за провідної ролі Норвегії.

В той же час, підвищення рівня оперативної взаємосумісності підроз-ділів ЗСУ з підрозділами держав-членів НАТО на сьогодні не знято з по-рядку денного нашої співпраці.

Також залишаються незмінними основні пріоритетні напрями вій-ськового співробітництва з ЄС.

Важливим напрямом нашого співробітництва з ЄС є залучення сил та засобів Збройних Сил України до формування бойових тактичних груп Єв-ропейського Союзу.

Україна бере участь в чергуваннях бойових тактичних груп ЄС з 2010 року, коли шляхом набуття статусу асоційованого учасника, долучилась до чергування БТГ ЄС «Балтійська».

Після проведення консультацій з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) було прийнято рішення щодо виді-лення групи штабних офіцерів та літака Повітряних Сил ЗСУ ІЛ-76 з екіпа-жем як внеску України до бойової тактичної групи цих країн, чергування якої заплановано у першому півріччі 2016 року.

Ще один наш спільний проект – підготовка представників ЗСУ з пи-тань Спільної політики безпеки і оборони ЄС, який здійснюється як в Україні, так і за кордоном.

Важливим кроком в рамках цієї ініціативи можна назвати створення трастового фонду на підтримку країн «Східного партнерства». Фонд ство-рений Литвою, Латвією, Угорщиною та Великобританією та відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між країнами-підписантами, Литва обрана координатором фонду. Крім зазначених країн до фінансового напо-внення трастового фонду долучився Люксембург.

Мета фонду – сприяння розвитку співробітництва між Євросоюзом та країнами Східного партнерства у СПБО ЄС шляхом надання фінансової підтримки.

Важливим напря-мом нашого співро-бітництва з ЄС є залучення сил та засобів Збройних Сил України до формування бойо-вих тактичних груп Європейсько-го Союзу


Інформаційно-психологічний вплив як інструмент досягнення зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей Кремля

Олексій Кравець,спеціально для Лабораторії аналізу інформаційних операцій ЦДАКР

Кремль традиційно і ґрунтовно робить ставку на проведення заходів інформаційно-психологічного впливу (ІПсВ), спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації російської державної політики як у зо-внішньополітичній, так і внутрішньополітичній сферах.

Особливістю заходів ІПсВ російської сторони є те, що населення влас-ної країни розглядається Кремлем як основний об’єкт впливу. У внутріш-ньополітичній сфері метою заходів ІПсВ є забезпечення сталої суспільно-політичної ситуації у російському суспільстві, що є запорукою стабільного функціонування режиму В.Путіна.

Заходи ІПсВ, які проводились російською стороною проти України в залежності від мети, завдань, об’єктів впливу, способів і методів реалізації можна умовно поділити на декілька етапів.

І етап (2007 рік /«Мюнхенська промова В.Путіна»/ – кінець листопада-початок грудня 2013 року /Вільнюській саміт та початок Революції Гідності/).

У зовнішньополітичній сфері заходи ІПсВ (за виключенням випадків проведення інформаційних операцій /акцій/ в окремих сферах) здійснюва-лись російською стороною у рамках реалізації політики «м’якої сили».

Довідка ЦДАКР: Концепція політики «м’якої сили», яка була розроблена американським політологом Джозефом Наєм (Joseph Nyeу) у 1990 році, по-лягає у досягненні зовнішньополітичних цілей державою (групою держав) таким чином, щоб без погроз та заохочень долучати до їх реалізації союз-ників.

В РФ на офіційному рівні термін почав активно використовуватися після оприлюднення 27 лютого 2012 року у виданні «Московские новости» програмної статті В.Путіна «Россия и меняющийся мир». Основною ме-тою концепції для РФ було визначено покращення іміджу країни за кордо-ном та просування її інтересів. Окремі елементи концепції впроваджува-лись російською стороною раніше. На експертному та науковому рівні термін використовувався у РФ з середини 2000-х років.

На першому етапі у географічному вимірі основними об’єктами для ре-алізації російської політики «м’якої сили» (зона виключних геополітичних інтересів) були визначені країни колишнього СРСР (без країн Балтії) та інші держави. Відповідно, Україна входила до групи об’єктів впливу «країни колишнього СРСР». Метою політики «м’якої сили» РФ на пострадянському просторі було аффілірування вказаних країн до єдиного наддержавного об’єднання на чолі із РФ і створення умов для їх поглинання та формування єдиного державного утворення із політичним центром у Москві.

Аналітичні розробки

Населення власної країни розгляда-ється Кремлем як основний об’єкт впливу


У вказаний період РФ проводила поступові цілеспрямовані заходи із досягнення поставленої мети у всіх сферах, із яких виділимо:

• політична – формування лояльних Кремлю політичних сил та окре-мих політиків, їх всебічна підтримка, розширення проросійських експертних та громадських організацій;

• економічна – інтеграція промисловості, газотранспортної системи до спільних корпоративних об’єднань із обов’язковим контролем з боку Москви;

• безпекова – підтримка скорочення потенціалу сектору безпеки і оборони та одночасне декларативне прийняття на себе зобов’язань із захисту територіальної цілісності України (зокрема, базування ЧФ РФ у Криму позиціонувалось як фактор стабільності у Чорно-морському регіоні);

• інформаційна – розширення контролю над медіа-ресурсами нашої держави, розширення мережі російських ЗМІ (філіалів) в Україні;

• культурна – нав’язування спільної історії, ментальності, ціннісних орієнтирів, розширення мережі культурних громадських організа-цій проросійської спрямованості;

• релігійна – поширення контролю над населенням України через структури російської православної церкви тощо.

У контексті проведення заходів ІПсВ на українському напрямі, наша країна як об’єкт впливу у географічному вимірі розглядалась російською стороною єдиним утворенням у межах державних кордонів. Способи («пе-реконання», «спонукання»), методи («дозування інформації», «формування образів», «створення штампів / символів», «підміна фактів») проведення заходів ІПсВ, тези («братній народ», «спасибо деду за победу», «я помню – я горжусь»…), що впроваджувались у інформаційний простір були аналогіч-ними як для населення РФ, так і України.

Необхідно підкреслити, що у вказаний період українські політичні елі-ти, вирішуючи власні внутрішньополітичні завдання (боротьба за електо-рат), в залежності від вирішення тактичних завдань (підготовка та прове-дення виборів) здійснювали штучне розшарування населення України за географічним принципом («Захід» / «Схід», в окремих випадках «Центр»). Розподіл території України на електоральні поля поступово створив умови для нав’язування населенню думки про «різність» окремих регіонів держа-ви (спочатку на рівні політичних уподобань, у подальшому – на менталь-ному рівнів; метод ІПсВ – «формування образів»). З огляду на активну участь у процесі підготовки та проведення виборів в Україні російських політтех-нологів, не виключено, що це здійснювалось за їх ініціативи та політичної підтримки з боку Москви. Водночас, враховуючи, що стратегічним завдан-ням РФ було аффілірування України у цілому, зазначений політтехнологіч-ний прийом, спрямований на штучне розшарування українського суспіль-ства, скоріше за все, розглядався російською стороною як запасний варіант.

Панвенгерские высказывания Орбана начинают вызывать беспо-койство в соседних странах с крупной венгерской диаспо-рой – прежде всего, Словакии

Розподіл терито-рії України на електоральні поля поступово ство-рив умови для нав’язування населенню думки про «різність» окремих регіонів держави


ІІ етап (29 листопада 2013 – 23 лютого 2014 року /закінчення Зимових Олімпійських ігор у Сочі, початок операції по анексії Криму/).

Результати проведення Вільнюського саміту 29 листопада 2013 року та початок Революції Гідності засвідчили наявність в Україні значної маси на-селення, не згідної із відмовою від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, збереженням проросійського курсу та була готова до активного проведен-ня акцій непокори. Початок масових акцій протесту засвідчив фактичний провал політики «м’якої сили» РФ на українському напрямі. Російське ке-рівництво дійшло до висновку про неможливість інтегрувати Україну ціл-ком. На цьому етапі відбулась зміна стратегії і тактики заходів ІПсВ РФ на українському напрямі. Російська сторона виокремила Україну як об’єкт впливу.

У вказаний період основні зусилля сил і засобів ІПсВ РФ були спрямо-вані на максимальну стратифікацію українського суспільства за територі-альним, політичним, класовим, професійним принципами та створення із великої соціальної групи «населення України» хаосу із максимальної кіль-кості розрізнених малих соціальних груп.

Штучне посилення в Україні відцентрових тенденцій, послаблення системи держаної влади, сектору безпеки, тактичні інтереси окремих фі-нансово-промислових груп, значне психічне навантаження на населення, різкі зміни у сприйнятті суспільством дійсності, подій та процесів могли сприяти розпаду нашої країни на окремі квазідержавні утворення.

В той же час в РФ відбувалося формування у населення образу ворога з частини українського суспільства. Ймовірно, саме у цей період Кремль прийняв принципове рішення про окупацію частини території України, у тому числі, розглядався варіант застосування збройної агресії та приду-шення можливих антиросійських виступів українського населення на оку-пованих територіях. Таким чином, населення РФ готувалось до можливих реальних бойових дій на території України.

На зовнішньополітичній арені тривало формування серед політикумів та населення іноземних країн думки про незаконність зміни влади в Украї-ні, яка відбулась у результаті Революції Гідності.

З огляду на зміну стратегії і тактики заходів ІПсВ РФ на українському напрямі, російська сторона змінила їх змістовне наповнення в Україні та РФ. Були змінені способи і методи, а також тези, що впроваджувались в інформаційний простір. Так, Заходи ІПсВ у рамках політики «м’якої сили» передбачають формування у об’єкта впливу психічних утворень (стійких розумових і чуттєвих образів, ідей, думок і поглядів). Починаючи з ІІ етапу заходи ІПсВ російської сторони були спрямовані на формування у об’єктів впливу психічних станів (короткочасних якостей реагування на зовнішні впливи, відчуття занепокоєності, сумнівів, невпевненості, страху, паніки). Зокрема, російською стороною використовувались змінені способи («по-

Починаючи з ІІ етапу заходи ІПсВ російської сторони були спрямовані на формування у об’єктів впливу психічних станів (короткочасних якостей реагуван-ня на зовнішні впливи, відчуття занепокоєності, сумнівів, невпевне-ності, страху, паніки)


передження», «залякування», «дискредитація»), методи («інформаційне перевантаження», «переорієнтування стану емоцій», «психологічний пре-синг», «нав’язування інформації», «підміна фактів») проведення заходів ІПсВ, тези («хунта», «фашисти», «бандерівці» тощо).

ІІІ етап (24 лютого 2014 року – 14 квітня 2014 року /початок АТО/).Зміна зовнішньополітичної стратегії РФ призвела до відповідної транс-

формації у складових заходів ІПсВ. На думку Кремля, успішна окупація Криму створила умови для анексії інших південно-східних територій Укра-їни за «кримським сценарієм». Особливістю ІІІ етапу стало те, що росій-ське керівництво визначило об’єктом впливу максимальну кількість облас-тей України (не виключається, що розглядався варіант України як об’єкту в цілому за виключенням 3-6 областей на Заході та частково Півночі нашої держави).

У вказаний період основні зусилля сил і засобів ІПсВ РФ були спрямо-вані:

• в Україні – на подальше розшарування українського суспільства за принципом «Захід» / «Південь, «Схід», частково «Північ»; олігар-хи / середній та нижній класи; зниження рівня довіри населення України до нової влади, держаних інститутів, силових відомств;

• у РФ та тимчасово окупованій території Криму – консолідації сус-пільства довкола діючого керівництва РФ; продовженні формуван-ня образу ворога з частини населення України;

• на зовнішньополітичній арені – на легітимізацію факту анексії Криму, можливого застосування ЗС РФ на території України та зо-внішньополітичних амбіцій РФ; дискредитації нової української влади.

Способи і методи проведення заходів ІПсВ у вказаний період, вико-ристовувались у цілому ті ж самі, що й у попередньому. З метою подальшо-го розшарування українського суспільства та створення умов для реаліза-ції «кримського сценарію» у значній частині областей України, було чітко розділено тези, що впроваджувались в формаційному просторі («хунта», «фашисти», «бандерівці» / «історичне возз’єднання», «Крымнаш», «почути Південний Схід», «Ми не встанемо на коліна»…).

ІV етап (15 квітня – 17 липня 2014 року /терористичний акт, здійсне-ний військовослужбовцями ЗС РФ, унаслідок якого був збитий літак Boeing 777, рейс MH-17, загинули 298 осіб /).

Нарощування інтенсивності бойових дій у ході проведення АТО, по-ступова інтенсифікація міжнародної реакції на агресивні дії Москви, вве-дення перших двох пакетів санкцій проти РФ, вимусили російське керівни-цтво змінювати складові заходів ІПсВ.

Особливістю вказаного періоду стало чітке розмежування російською стороною України на два об’єкти впливу за географічним принципом.

Особливістю ІІІ етапу стало те, що російське керів-ництво визначило об’єктом впливу максимальну кількість облас-тей України (не виключається, що розглядався варі-ант України як об’єкту в цілому за виключенням 3-6 областей на Заході та частко-во Півночі нашої держави)


17 квітня 2014 року В.Путін у ході прямої лінії із журналістами використав термін «Новоросія», до якої, відповідно до позиції російської сторони, ма-ють входити вісім областей України (Дніпропетровська, Херсонська, Ми-колаївська, Одеська, Луганська, Донецька, Харківська та Запорізька). Таким чином, В.Путін публічно визначив нові межі виключних інтересів РФ в Україні. Наша країна, була поділена на два ключові об’єкти впливу: власне, Україна – «вороги» та т.зв. Новоросія – «свої».

Ще однією важливою особливістю періоду стала поступова зміна у під-ходах до проведення російською стороною заходів ІПсВ на міжнародній арені. Якщо на ІІ та ІІІ етапах РФ продовжувала використовувати елементи «м’якої сили», то реакція Заходу на російську агресію, поступове зближен-ня позицій США та ЄС, вимусили Кремль застосовувати більш агресивні заходи ІПсВ в інформаційних просторах іноземних країн. Відбулась стра-тифікація об’єктів впливу за принципом «об’єкт – противник РФ» / «об’єкт – союзник РФ».

У вказаний період основні зусилля сил і засобів ІПсВ РФ були спрямо-вані:

• в Україні – на зниження рівня довіри населення України до нової влади, держаних інститутів, силових відомств, зрив проведення за-ходів у рамках АТО;

• у РФ, тимчасово окупованій території Криму та території т.зв. Но-воросії – на консолідацію суспільства довкола діючого керівництва країни; продовження формування образу ворога з населення інших областей України;

• на зовнішньополітичній арені – на розшарування Захід за принци-пом «США» / «ЄС»; «країни ЄС – опоненти РФ» / «країни ЄС – со-юзники РФ»; «країни ЄС» / «політичні сили – союзники РФ»; акти-візацію роботи із кранами – потенційними союзниками РФ (БРІКС, країни Латинської Америки, Євразійського союзу).

При проведенні заходів ІПсВ на «об’єкти – противники РФ» способи і методи, а також тези, що впроваджувались в формаційному просторі ви-користовувались у цілому ті ж самі, що й на попередньому етапі. На «об’єкти – союзники РФ» продовжувались використовуватись елементи політики «м’якої сили».

V етап (18 липня 2014 року – по т.ч.).Терористичний акт проти літака Boeing 777, здійснений російською

стороною, реакція світової спільноти, успішні дії сил АТО, феномен волон-терства, консолідація українського суспільства, зростання національної свідомості населення України, у тому числі, на території областей України, які були окреслені «зоною виключних інтересів РФ» засвідчили фактичний провал цілей і завдань ІПсВ РФ на українському напрямі та неможливість реалізації проекту т.зв. Новоросія. З іншого боку, введення санкцій проти

Реакція Заходу на російську агресію, по-ступове зближення позицій США та ЄС, вимусили Кремль застосовувати більш агресивні заходи ІПсВ в інформаційних просторах іноземних країн. Відбулась стратифікація об’єктів впливу за принципом «об’єкт – противник РФ» / «об’єкт – союзник РФ»


РФ, економічні проблеми, зниження цін на нафту, зниження соціальних стандартів у російського населення, поява загиблих у ході проведення опе-рацій на сході України, певне наростання протестних настроїв призвели до потенційних загроз для стабільності внутрішньополітичної ситуації у РФ.

З огляду на зазначене, російською стороною були проведені заходи з трансформації заходів ІПсВ, у рамках чого доцільно виділити такі особли-вості:

• 25 грудня 2014 року була прийнята нова редакція Воєнної доктрини РФ, у якій інформаційна складова була віднесена до переліку осно-вних загроз національній безпеці РФ як у внутрішній, так і у зо-внішній політиці;

• населення власної країни було остаточно визначено як пріоритет-ний об’єкт впливу;

• фінансування системи ІПсВ було значно збільшено (за окремими даними на 2015 рік у 1,5 рази у порівнянні із 2014 роком);

• основним суб’єктом ІПсВ визначено телебачення;(За оцінками соціологів, до 70-80% населення РФ отримують новинну

інформацію виключно з телевізійних ЗМІ, телебаченню повністю довірять до 85% російської телевізійної аудиторії. Телебачення є найбільш ефектив-ним способом доведення інформації до цільової аудиторії, оскільки поєднує аудіо та візуальні канали комунікації суб’єкта та об’єкта. Формування ві-деоконтенту створює умови для його використання у цілому нейтральни-ми суб’єктами комунікаційного процесу без критичного аналізу його інфор-маційного наповнення, оскільки відео формує ефект «правдивості», «документальності» подій, що відображаються);

• активізовано роботу з посилення ІПсВ на іноземну аудиторію (роз-ширення зони покриття телеканалу «RussiaToday» /складає більше 100 країн/, створення Інтернет-порталу Міжнародне інформаційне агентство «Sputnik» /радіостанція та Інтернет доступ до «RussiaToday», мовлення здійснюється на 45 мовах/, збільшення ко-респондентської мережі російських ЗМІ за кордоном);

• активізовано роботу дипломатичних представництв РФ за кордо-ном, російських діаспор, проросійських громадських організацій;

• значно розширено роботу із ультраправими та націоналістичними політичними силами проросійської спрямованості за кордоном («Front National» /Франція/, «UKIP» /Великобританія/, «AfD», «Die Linke» та «KPD» /Німеччина/, «Jobbik» /Угорщина/, «Forza Italia» та «Lega Nord» /Італія/).

При проведенні заходів ІПсВ на «об’єкти – противники РФ» способи і методи, а також тези, що впроваджувались в формаційному просторі ви-користовувались у цілому ті ж самі, що й на попередньому етапі. На «об’єкти – союзники РФ» використовуватись елементи політики «м’якої сили»...


Санкции против Российской Федерации: три уровня актуальности для военного потенциала

Сергей Гончаров, эксперт в области безопасности

В связи с введением ЕС, США, Канадой, Японией и Украиной санкций против Российской Федерации (что вызвано аннексией Крыма и поддерж-кой Москвой вооруженного мятежа на юго-востоке нашей страны) пред-ставляет безусловный интерес влияние этих санкций на военный потенци-ал России. Причем, как в кратко-, так и в средне- и долгосрочной перспективе. Впрочем, следует сразу оговориться, что соотношение влия-ния различных категорий санкций на военный потенциал Российской Фе-дерации существенно (и очень существенно) меняет свой «вклад в баланс» в зависимости от того, какой временной отрезок рассматривается

В самом деле, в краткосрочной перспективе наиболее ощутимый вклад, на первый взгляд, вносят санкции, воспрещающие непосредственную по-ставку в Российскую Федерацию продукции военного назначения (ПВН) – как непосредственно вооружения, военной и специальной техники (ВВСТ), так и ПВН, представляющий собой агрегаты и комплектующие для ВВСТ местного производства. Наиболее ярким примером таких санкций являет-ся, как всем хорошо известно, «заморозка» Францией поставки двух десантно-вертолетных кораблей-доков типа «Мистраль» для ВМФ России. Менее известным – хотя, думается, в большей степени влияющим на боес-пособность российского ВМФ примером является «заморозка» поставки Германией российской Объединенной Судостроительной Корпорации дизельных главных энергетических установок для сторожевых кораблей 2-го ранга (корветов) проекта 20385.

Стоит, однако, заметить, что эти санкции – несомненно несколько осложняя жизнь российским военным и местной военной промышленности – не имеют практически никакого эффекта в аспекте ослабления военного давления России на Украину. Хотя и могут сыграть известную роль в ослаблении позиций России в военно-морском соперни-честве с НАТО и Японией. Но это хоть и приятно, однако имеет на ситуа-цию в Украине лишь глубоко опосредованный эффект.

Что же до прекращения военно-технического сотрудничества (ВТС) между ВПК Украины и российским ВПК, реализуемого с июня 2014 г., то стоит заметить, что данная мера была введена с заметным запозданием. Реализовывать ее следовало еще в последних числах февраля 2014 г., но тогда (точнее – в марте) ограничения коснулись лишь госконцерна «Укро-боронпром». Между тем, если бы запрет на ВТС с Россией был сразу введен в полном объеме, удалось бы избежать создания российской стороной за-паса покупных комплектующих изделий. В частности производства ПАО

Если бы запрет на ВТС с Россией был сразу введен в полном объеме, удалось бы избе-жать создания российской сторо-ной запаса покуп-ных комплектую-щих изделий


«Мотор Сич», имеющих критическое значение для производства Россий-ской Федерацией военных вертолетов и учебно-боевых самолетов. Теперь же на это рассчитывать не приходится: запас на ближайшие примерно два года в России создан, а за это время будут созданы и соответствующие им-портозамещающие мощности.

В целом единственным сколько-нибудь заметным результатом с точки зрения военных интересов собственно Украины следствия прямых ограни-чений на поставку в Россию ПВН стал запрет на использование американ-ских комплектующих, поставляемых в Россию для сборки израильских БПЛА. Однако, этот вклад в сокращении военного потенциала Российской Федерации наиболее удачно может быть охарактеризован лишь как «капля в море».

Таким образом, в краткосрочной перспективе последствия примене-ния первой группы военно-технических санкций против России можно охарактеризовать, как абсолютно несущественные с точки зрения интере-сов Украины. При этом в средне- и долгосрочной перспективе роль прямых ограничений еще больше снизится. Более того, таковые ограничения в дол-госрочной перспективе способны иметь для России даже некоторые положительные последствия, став стимулом для создания отсутствующих номенклатур изделий и даже производств.

Более существенное значение могут иметь ограничения на поставку в Россию технологического оборудования. В первую очередь речь идет о ста-ночном парке (представляемом в настоящее время в высокотехнологичных отраслях промышленности, впрочем, уже не станками, а компьютеризованными обрабатывающими центрами, поставляемыми к тому же, как правило, в составе комплексных производственных линий). От таких поставок российское военное и «двойного назначения» машино-строение зависит весьма и весьма существенно. Таким образом, хотя огра-ничения в этой сфере имеют и больший «временной лаг» до момента на-чала оказания существенного эффекта, чем прямые ограничения, их роль могла бы быть довольно существенна. Однако в данном вопросе существу-ют заметные расхождения в толковании санкционной политики между ЕС и США и Канадой. Если вторые страны склонны рассматривать в качестве попадающей под санкции всю продукцию, используемую или могущую быть использованной для производства ВВСТ, то в Европейском Союзе придерживаются намного более либеральной по отношению к Москве точ-ки зрения. Ограничивая экспорт в Россию «критического» технологичес-кого оборудования только в тех случаях, когда достоверно установлено его использование в интересах военного производства.

Соответственно, в данном случае задачей украинской внешней поли-тики и дипломатии является содействие мобилизации ЕС на занятие более

В целом един-ственным сколько-нибудь заметным результатом с точки зрения воен-ных интересов собственно Украи-ны следствия прямых ограниче-ний на поставку в Россию ПВН стал запрет на исполь-зование американ-ских комплектую-щих, поставляемых в Россию для сборки израильских БПЛА

В краткосрочной перспективе по-следствия приме-нения первой груп-пы военно-техниче-ских санкций про-тив России можно охарактеризо-вать, как абсо-лютно несуще-ственные с точки зрения интересов Украины


жесткой позиции в области сотрудничества с Россией в сфере «критичес-ких технологий». Разумеется, при этом нельзя игнорировать тот факт, что возможности внешней политики и дипломатии Украины в данном вопросе являются довольно-таки ограниченными. Однако все же складывается впечатление, что и эти скромные возможности использованы пока далеко не в полной мере – например, МИД Украины старательно избегает «жест-кого формата» диалога с Европой, который между тем позволяет себе даже Греция (хотя, в отличие от нас, не имеет в таком диалоге поддержки США).

Наконец, самым существенным, хотя и наиболее «отложенным» по срокам действия ограничителем военного потенциала России является финансовый фактор. Впрочем, нельзя не признать, что его действие, ярко выраженное и комплексное, связанное не только и даже не столько с соб-ственно формальными финансовыми санкциями, сколько с падением цен на углеводородное сырье. В самом деле, даже уже достигнутого на настоя-щее время эффекта оказалось достаточно, чтобы программа закупок пер-спективного российского истребителя Т-50 (ПАК ФА) была сокращена на предстоящие пять лет в более чем четыре раза, с 52-х до 12-ти машин. И есть веские основания предполагать, что в новых финансовых реалиях это является только первым шагом в «секвестре» российских военных закупочных программ.

Нельзя, однако, не признать, что более эффективная финансовая бло-када России (создающая, кстати говоря, и дополнительные предпосылки для повышения эффективности блокады технологической) требует дополнительных жертв также и с нашей стороны. В настоящее время все еще нет ограничений на сотрудничество предприятий ВПК Украины с предприятиями ВПК России по экспортным поставкам в третьи страны. Между тем в значительной степени именно таким образом российский военно-промышленный комплекс зарабатывает столь необходимую ему валюту, поступления которой позволяют ему, в том числе, оставаться и привлекательным покупателем «критических технологий» на мировом рынке.

ВЫВОДЫКак существующий, так и реально достижимый в будущем санационный

механизм в отношении России исключает заметное влияние на конфликтный потенциал России в регионе в ближайшее время. В то же время, в средне- и особенно - в долгосрочной перспективе сочетание финансовых и технологических санкций в состоянии привести к заметно-му сокращению военных возможностей Российской Федерации. В связи с этим Украина должна предпринять дополнительные внешнеполитические, дипломатические и внешнеэкономические шаги для повышения эффективности и устойчивости санкционного режима – даже если такие

Уже достигнутого на настоящее время эффекта оказалось доста-точно, чтобы программа закупок перспективного российского истре-бителя Т-50 (ПАК ФА) была сокраще-на на предстоящие пять лет в более чем четыре раза

В настоящее время все еще нет огра-ничений на со-трудничество предприятий ВПК Украины с пред-приятиями ВПК России по экспортным по-ставкам в третьи страны


шаги будут болезненны для нас. Тем не менее, необходимо ясно понимать, что никакие санкции не приведут ни к добровольному уходу России из Крыма, ни к добровольному прекращению Россией поддержки мятежа на Донбассе. В связи с этим Украине необходимо продолжать планомерную и интенсивную подготовку к Второй войне за Донбасс и Войне за Крым. С ясным осознанием того факта, что санкционный режим способен макси-мум на то, чтобы до известной степени ослабить военные возможности России в предстоящем прямом вооруженном противоборстве между Кие-вом и Москвой. Противоборстве неизбежном, если мы хотим сохранить территориальную целостность Украины.

Гособоронзаказ России: итоги и перспективыЮрий Бараш,

член Экспертного Совета ЦИАКР

В конце 2014 г. на сайте Минобороны России появился документ с на-званием «Основные приоритеты работы Минобороны России в 2014 году и её итоги», представленный видеофильмом и текстом. Особый интерес представляли следующие разделы документа: «Наращивание боевого со-става вооружённых сил (ВС)» и «Оснащение ВС современным вооружени-ем и военной техникой (ВВТ)». Краткое содержание этих разделов приве-дено ниже.

Наращивание боевого состава ВС:• формирование объёдинённого стратегического командования

«Северный флот»; • наращивание боевого состава видов ВС и родов войск;• переформирование бригад ВКО в дивизии ПВО.Оснащение ВС современным ВВТ:• выполнение Гособоронзаказа 2014 г (ГОЗ-2014);• доведение доли современного ВВТ в СВ (включая ВДВ) до 26%,

ВВС – до 28%, ВМФ – до 43%, войска ВКО – до 48%, РВСН – до 43%;• повышение исправности ВВТ до 85%.Ниже приведено более подробное изложение этих разделов.Наращивание боевых возможностей ВССтратегические ядерные силы поддерживались на уровне, позволяю-

щем гарантированно решать задачи ядерного сдерживания. В Ракетных войсках стратегического назначения на боевое дежурство

заступили 3 ракетных полка, оснащенных новыми ракетными комплекса-ми «Ярс».

В состав дальней авиации введены 7 модернизированных стратегичес-ких бомбардировщиков-ракетоносцев (1 Ту-160М и 6 Ту-95МСМ).


В состав сил постоянной готовности ВМФ введён новый подводный ракетный крейсер пр. 955 «Юрий Долгорукий». Им осуществлено 3 успешных пуска ракеты «Булава». В составе ВМФ есть ещё 2 таких подлод-ки («Александр Невский» и «Владимир Мономах»); строилась подлодка «Князь Владимир» (пр. 955А). Заложены еще 2 подлодки пр. 955А («Князь Олег» и «Александр Суворов»).

Всего стратегические ядерные силы получили 38 баллистических ра-кет, в том числе 16 МБР «Ярс» и 22 БРПЛ для стратегических подлодок.

В Арктике на основе Северного флота создано объединенное стратеги-ческое командование. В его составе дополнительно развернуты дивизия ПВО, бригада морской пехоты, сформирована 80-я арктическая мото-стрелковая бригада. На о. Котельный размещена 99-я тактическая группа с современными противокорабельными комплексами и ЗРС. В Арктике воз-водятся модульные полярные военные городки.

В Крыму развернута самодостаточная группировка войск. На полуо-строве, в дополнение к имеющимся силам, создано 7 соединений, включа-ющих три дивизии (27-я смешанная авиационная, 30-я надводных кора-блей и 31-я ПВО), три отдельные бригады (4-я подводных лодок, 15-я береговая ракетно-артиллерийская и 126-я береговой обороны), а также 8-й отдельный артполк. В составе дивизий и отдельно сформировано 8 полков (37-й смешанный авиационный, 38-й истребительный, 39-й вертолётный, три зенитно-ракетных. радиотехнический и РХБЗ).

В ВВС все бригады ВКО переведены на дивизионную структуру.В Войсках ВКО на боевое дежурство поставлены РЛС СПРН «Воронеж-

ДМ» высокой заводской готовности в Калининграде и Иркутске. К опытно-боевому дежурству приступили еще 2 такие станции в Барнауле и Енисейске.

Наращивается боевой потенциал Воздушно-десантных войск. Так, 45-й полк специального назначения переформирован в бригаду.

Сформировано 14 рот беспилотных летательных аппаратов (БЛА). За год в войска поставлено 179 комплексов с БЛА. Это почти столько же, сколько ВС России получили за все предыдущие годы. Создан Государственный центр беспилотной авиации Министерства обороны. Он готовит специалистов, в том числе для других министерств и ведомств. БЛА применялись во всех мероприятиях подготовки войск. Количество полетов БЛА по сравнению с 2013 г возросло в 2 раза, а налет увеличился более чем в 4 раза.

Оснащение современным вооружением и военной техникой

Одним из важнейших направлений повышения боевых возможностей ВС РФ является их перевооружение на современную военную технику. Эта задача решалась в условиях импортозамещения. Всего ГОЗ-2014 составил 1,74 трлн. руб.

В Крыму разверну-та самодостаточ-ная группировка войск

В ВВС все бригады ВКО переведены на дивизионную структуру

Одним из важней-ших направлений повышения боевых возможностей ВС РФ является их перевооружение на современную воен-ную технику. Эта задача решалась в условиях импорто-замещения. Всего ГОЗ-2014 составил 1,74 трлн. руб.


В СВ поставлено 2 бригадных комплекта ОТРК «Искандер-М» (по 51 машине, в т.ч. 12 ПУ), 294 модернизированных танка Т-72Б3, 296 БТР-82АМ, 2 бригадных комплекта ЗРС ПВО СВ С-300В4 (по 16 ПУ), 4956 авто-мобилей а также 30 бронеавтомобилей «Тайфун».

ВВС получили 142 самолета (из них 53 многоцелевых истребителей Су-30СМ/М2 и Су-35С; 18 бомбардировщиков Су-34; 28 транспортных и учебных самолетов; 18 модернизированных перехватчиков МиГ-31БМ), 135 вертолетов (в т.ч. 46 ударных Ми-28М, Ми-35М, Ка-52 и 72 десантно-транспортных Ми-8АМТШ, Ми-8МТВ-5 и Ми-26), 7 комплектов дивизио-нов ЗРС С-400 (на 3 полка).

В состав ВМФ поступили атомный подводный крейсер пр.885 «Севе-родвинск» с крылатыми ракетами, подводная лодка пр. 636.3 «Новорос-сийск», 5 надводных кораблей (в т.ч. корвет пр. 20380 «Стойкий» и 3 МРК пр. 21631 «Град Свияжск», «Углич», «Великий Устюг»), 10 боевых катеров.

В Войсках ВКО на космодроме Плесецк завершены работы по возведе-нию стартовых позиций космического ракетного комплекса «Ангара». С него проведены успешные испытательные пуски двух ракет (легкого и тяжёлого класса). Ракетно-космический комплекс «Ангара» позволит выводить с территории России всю номенклатуру военных спутников на любые типы орбит.

Оснащённость войск современными образцами ВВТ по сравнению с 2013 г в среднем повысилась на 7% и составляет от 26% до 48%. Таким об-разом, поставленная задача по выходу на 30%, по ряду видов ВС и родов войск выполняется с опережением.

При этом исправность ВВТ доведена до 85%, что на 5% выше результа-тов прошлого года. Этому способствовало восстановление ремонтных ор-ганов в соединениях и частях, рациональное планирование ремонта, сервисных работ и модернизации на предприятиях Минобороны и ОПК, а также возобновление закупок запчастей. Объем средств, выделенных на выполнение ремонтов, по сравнению с прошлым годом, вырос в 1,3 раз [1, 2, 3].

Выполнение ГОЗ-2014. Однако в официальном отчёте по ГОЗ-2014 не были указаны итоги его выполнения относительно плановых показателей. Было много сказано об усилении ВС в результате выполнения ГОЗ-2014, но кое-что осталось в тени умолчания. Например, что ГОЗ-2014 выполнен не полностью.

В частности, Минобороны РФ отметило срыв выполнения заданий по отдельным госконтрактам. Как сообщил замминистра обороны Ю.Бори-сов, срыв заданий ГОЗ-2014 произошёл в отношении поставок БМП, самоходных ПТРК, ряда средств поражения, вспомогательных кораблей и судов. Замминистра также отметил, что не в полном объеме выполнены отдельные госконтракты по ремонту и модернизации кораблей и судов, са-


молетов и авиадвигателей, бронетанкового вооружения и техники. Он отме-тил, что в целом ГОЗ и в части поставок ВВТ, и в части ее ремонта и модерни-зации выполнен на 94,7%. По его словам это ещё «достаточно хороший результат». В прошлые годы этот показатель был существенно ниже – 82-84%. Одна из причин недовыполнения ГОЗ-2014 – выделение на него 1,74 трлн. руб. вместо 2,2 по ранее намеченному плану [4, 5]. Другие причины недовыполнения ГОЗ-2014 в РФ традиционны – технологическая отсталость, нехватка производственных мощностей и квалифицированных кадров.

Не сказано в отчёте о проблемах в строительстве атомных подводных лодок проектов «Ясень» и «Борей», которые обсуждались в ноябре на за-седании межведомственной рабочей группы с участием представителей судостроительных предприятий, проектантов, контрагентских организа-ций и ВМФ. На заседании рабочей группы обсуждали также и проблемы содержания и эксплуатации новых атомных подводных лодок, уже переданных ВМФ. В местах постоянной дислокации причальный фронт оказался не подготовлен к приему новых кораблей. Похожие проблемы есть в СВ и ВВС [4].

ГОЗ-2015. На заседании коллегии Минобороны 19 декабря 2014 г В. Путин поставил перед военной организацией страны 5 ключевых задач:

1. Завершить разработку Плана обороны на 2016-2020 годы и пред-ставить его на утверждение в декабре 2015 г. С учетом корректив закона «Об обороне», изменений Военной доктрины и утвержден-ного замысла обороны – разработать документы краткосрочного, среднесрочного и долгосрочного планирования.

2. Развивать все составляющие стратегических ядерных сил, для чего до 2021 г полностью перевести на современное вооружение ядерные силы наземного базирования, модернизировать и обновить парк воздушной ядерной триады.

3. В 2015 г завершить создание Воздушно-космических сил.4. Качественно усилить оборону стратегически важных регионов

страны: Арктики и ряда других территорий.5. Продолжать практику внезапных проверок. В будущем году они

должны охватить все военные округа, виды и рода войск, а также соответствующие федеральные и региональные органы власти и управления.

Пункты 2, 3 и 4 включают организационно-технические мероприятия, представляющие наибольший интерес.

Особое внимание было уделено вопросам защиты Арктики как наибо-лее перспективного района добычи углеводородов и биоресурсов. На участки арктического шельфа сейчас претендуют кроме России еще 4 госу-дарства: Дания, Канада, Норвегия и США. Речь идет о праве распоряжать-ся территорией площадью 1,2 млн. кв. км (две Украины).

Другие причины недовыполнения ГОЗ-2014 в РФ традиционны – технологическая отсталость, нехватка произ-водственных мощностей и квалифицирован-ных кадров


Уделялось внимание и организации обороны Крыма – в силу междуна-родного непризнания его возвращения в состав России, а также потому, что он занимает стратегическое положение в Черноморском регионе, где пересекаются национальные интересы многих государств, а также геопо-литические и геоэкономические интересы США и Евросоюза [4].

В 2015 г. планировалось выделить на модернизацию ВС и создание во-енной инфраструктуры 3,3 трлн. руб. (4,2% ВВП) [2]. В том числе ГОЗ-2015 по плану должен был составить 2,1 трлн. руб., что на 20% больше, чем в 2014 г [6]. Однако по последним данным, ГОЗ-2015 запланирован в сумме 1,8 трлн. руб., что всего на 3% больше, чем в 2014 г. А реально (с учётом инфляции и роста цен) ГОЗ будет ниже, чем в 2014 г.

По плану доля современных ВВТ в СВ должна достичь 32%, в ВВС – 33%, ВМФ – 51%, РВСН – 57%, Войсках ВКО – 54%, ВДВ – 40%.

В 2015 г планируются следующие мероприятия.Предстоит сформировать 15 новых объединений, соединений и час-

тей, в том числе армию ВВС и ПВО (в составе Северного флота), смешан-ную авиационную дивизию, 55-ю горную мотострелковую, ракетную и ар-тиллерийскую бригады, бригады надводных кораблей и разведки.

В Стратегические ядерные силы должно поступить более 50 новых МБР. Дальняя авиация получит 14 модернизированных стратегических бомбардировщиков (5 Ту-160М и 9 Ту-22М3М).

СВ получат 2 бригадных комплекта ОТРК «Искандер-М», 701 танк Т-72Б3 и ББМ БТР-82АМ, 1545 автомобилей, а также бронеавтомобили «Тайфун». В состав артиллерии поступят модернизированные СГ 2С19М2 и РСЗО «Торнадо-Г». Инженерные войска получат робототехнические комплексы разминирования «Уран-6» и понтонные автомобили на шасси КамАЗ-63501 взамен «КрАЗов».

ВВС должны получить 126 самолетов (в т.ч. 30 многоцелевых истреби-телей Су-30СМ, а также Су-30М2 и Су-35С; 18 бомбардировщиков Су-34, учебные Як-130). Намечено, что истребитель Су-35С в конце 2015 г. будет принят на вооружение. Также будет поставлено 88 вертолетов (ударных Ми-28Н, Ми-35М, Ка-52 (последних 22), десантно-транспортных Ми-8АМТШ, Ми-8МТВ-5 и Ми-26, постановщиков помех Ми-8МТПР).

В дивизии ПВО поступят 3 полка ЗРС С-400 а также ЗРПК «Панцирь-С1».

Войска ВКО поставят на боевое дежурство РЛС СПРН «Воронеж-ДМ» в Енисейске с опережением графика на год и обеспечат сокращение сроков постановки на боевое дежурство аналогичной РЛС в Барнауле на полгода.

ВМФ пополнится двумя многоцелевыми подлодками пр.636.3 («Старый Оскол» и «Краснодар») и 5-ю надводными боевыми кораблями (1 фрегат пр. 22350 «Адмирал Горшков», 2 – пр. 11356 «Адмирал Григорович» и «Ад-мирал Эссен», 2 корвета пр. 20380 «Гремящий» и «Совершенный»).


В морской авиации ВМФ продолжится замена бомбардировщиков Су-24 на многоцелевые истребители Су-30СМ. Также будет поставлено 14 палубных многоцелевых истребителей МиГ-29К/КУБ [2, 3, 7].

Основные показатели ГОЗ-2014 и ГОЗ-2015 приведены в таблице [1, 2, 3, 7].

Изменения ГОЗ-2015 относительно ГОЗ-2014. Анализ таблицы показывает, что в 2015 г. увеличится количество развёрнутых ракетных ди-визий и поставленных МБР (на 33% и 32% – приоритет РВСН), число поставленных танков и ББМ (на 19% – приоритет бронетехники для веде-ния необъявленной войны в Донбассе), а также количество подлодок, фре-гатов и корветов (приоритет усиления флотов стратегически важных реги-онов – ЧФ и БФ). Однако налицо уменьшение количества поставленных самолётов, вертолётов и ЗРС С-300В4 (на 11%, 35% и 50% соответственно), что, очевидно, связано с недостатком комплектующих по причине эмбарго. Особенно это видно по вертолётам и ЗРС (выпуск первых сильно зависит от украинских двигателей, а вторых – от западной элементной базы).

Таблица 1

Показатель ГОЗ-2014 ГОЗ-2015 РазницаСтратегические ядерные силыРВСН, современ-ное ВВТ, %

43 57

Ракетные полки МБР «Ярс»

3 4 +1 (33%)

МБР и БРПЛ 38 (16 «Ярс», 22 БРПЛ)

50 +12 (32%)

ПЛАРБ пр.955 1+2 - –Модернизиро-ванные бомбар-дировщики

17 (1 Ту-160М, 6 Ту-95МСМ и 10 Ту-22М3М)

14 (5 Ту-160М и 9 Ту-22М3М)

–7 (18%)

СВ, современное ВВТ, %

26 (в т.ч. ВДВ) 32

Бригады ОТРК «Искандер-М»

2 2 0

Танки и ББМ 590 (294 Т-72Б3 и 296 ББМ)

701 + 111 (19%)

Бригады ЗРС С-300В4

2 1 – 1 (50%)

Автомобили 4956 1545 – 3411 (69%)ВДВ, современ-ное ВВТ, %

40

В 2015 г. увеличит-ся количество развёрнутых ракетных дивизий и поставленных МБР (на 33% и 32% – приоритет РВСН), число поставленных танков и ББМ (на 19% – приоритет бронетехники для ведения необъяв-ленной войны в Донбассе), а также количество подло-док, фрегатов и корветов (приори-тет усиления флотов стратеги-чески важных реги-онов – ЧФ и БФ)


ВВС, современ-ное ВВТ, %

28 33

Самолёты 142 126 – 16 (11%)Су-34 18 18 0Су-30СМ 21 30Су-30М2, 8Су-35С 24Як-130 20Ту-214ОН, Ан-148, Ан-140

7

Вертолёты 135 (46 ударных, 72 транс)

88 – 47 (35%)

Ми-35М 14Ми-28Н 8Ка-52 22 22Ми-8АМТШ 29Ми-8МТВ-5 27Ми-26 4ВВКО, современ-ное ВВТ, %

48 54

Полки ЗРС С-400 3 (7 д-нов) 3 0ВМФ, современ-ное ВВТ, %

43 51

АПЛ пр.885 1 -ДЭПЛ пр.636.3 - 2Фрегаты пр.11356/22350

- 2/1

Корветы пр.20380 1 2МРК пр.21631 3Морская авиа-цияМиГ-29К/КУБ 10 14 + 4 (40%)

Перспективы выполнения ГОЗ-2015. На фоне экономического кри-зиса, падения курса рубля, увеличение темпов перевооружения армии и флота выглядит кране сложной задачей. Как написал в своём микроблоге Д. Рогозин: «2015 год будет самым сложным для гособоронзаказа. Как в силу его объема и сложности, так и из-за внешнеэкономических факто-ров». Правда, он добавил: «Но мы справимся». Справятся ли они?


Финансирование ГОЗ-2015. Министр финансов А.Силуанов спрогно-зировал дефицит федерального бюджета на 2015 г в 2-3% (при ценах на нефть 70-80 долл. за баррель) и заявил, что власти РФ должны отказаться от ряда расходных статей или перенести их на более поздний срок [8]. Впрочем, эксперты считают, что для финансирования ГОЗ особых проблем не будет, но если цены на нефть упадут ниже 60 долл. за баррель (сейчас они именно таковы) и будут держаться на этом уровне длительное время, дефицит бюджета будет более серьёзным и вряд ли ГОЗ удастся профинан-сировать в полном объёме [9]. По последнему прогнозу Минфина РФ на 2015 г намечено снижение ВВП на 3%, цены на нефть до 50 долл. за баррель, инфляция 12% и дефицит бюджета 3,8% ВВП (2,76 трлн. руб.). В итоге, на выполнение ГОЗ-2015 выделено 1,8 трлн. руб. вместо 2,8 по ранее намечен-ному плану [5].

Импортозамещение. Кроме того, перед ВПК РФ стоит проблема им-портозамещения. Так, замминистра обороны Ю. Борисов признал: «Не скрою, нам придется столкнуться с определенными сложностями, потому что доля импортных комплектующих вооружений и военной техники со-ставляет в среднем 8-10%» [6].

Минобороны РФ допускает возможность возникновения «определенных сложностей» с реализацией ГОЗ-2015 в связи с необходи-мостью импортозамещения. Речь идет о замещении продукции, изготов-лявшейся в Украине: по данным Минобороны РФ, это 186 образцов ВВТ. В 2014 г стоимость российских гражданских и военных заказов, размещенных на украинских предприятиях, составляла до 15 млрд. долл. Российско-украинский оборонный товаропоток насчитывал 7-8 тыс. наименований, а к сотрудничеству были привлечены 1330 предприятий. К концу 2015 г. пла-нируется серьезно уйти от зависимости от украинских производите-лей – 70-80% комплектующих намечено заместить [8]. Ниже приведены основная украинская продукция и услуги, которые нуждаются в замеще-нии.

Ракетостроение. ГКБ «Южное» (Днепропетровск) занималось автор-ским сопровождением самых мощных ракетных комплексов РВСН России (46 тяжелых МБР Р-36М2 «Воевода»). На них стоит 40% ядерных боезаря-дов РВСН. Южный машиностроительный завод (Днепропетровск) произ-водил ракеты-носители типа «Зенит» и комплектующие к ним, харьковская компания «Хартрон» поставляла системы управления для ракет-носителей типа «Рокот», МБР УР-100Н и РТ-2ПМ «Тополь», а пуски конверсионных ракет-носителей РС-20Б с коммерческими спутниками осуществлялись совместным предприятием «Космотрас». Украинско-российское партнер-ство касалось разработки микросхем, микропроцессоров, углеродных во-локон, стабилизаторов напряжения, спецхимии, отдельных элементов пневмогидравлических систем пилотируемых и транспортных кораблей и


многого другого. В части поставок сырья и материалов ситуация казалось крайне сложной: из импортируемых 206 наименований продукции только для 58 типов были российские аналоги, по трем групповым позициям (углеродные волокна, проводящие и диэлектрические пасты, нитрид бора) сложилась критическая ситуация, по 102 наименованиям импортной про-дукции по состоянию на июль 2014 г. порядок замены вообще не был опред-елен.

Но в итоге удар для России в космической сфере оказался не столь серьезным. Изначально специалисты «Роскосмоса» оценивали ликвида-цию последствий разрыва кооперации с Украиной в 33 млрд. руб. Эти сред-ства предлагалось потратить на производство аналогов украинской про-дукции в России до 2018 г. и доработку документации. Однако, после проведения анализа и консультаций с экономическим блоком правитель-ства, эта сумма была снижена в 8-10 раз.

Двигателестроение. В Россию поставлялись вертолетные двигатели ТВ3-117, ВК-2500, Д-136 (компании «Мотор Сич», для разных модифика-ций вертолётов Ми-8, Ми-24, Ми-26, Ми-28Н, Ми-35М, Ка-27, Ка-29, Ка-31, Ка-52), комплектующие к авиадвигателям АИ-222 (для учебно-боевых самолетов Як-130), Д-436 (для самолетов Ан-148 и Бе-200), Д-18Т (для транспортных самолётов Ан-124). Помимо этого, «Мотор Сич» поставляла турбореактивные двигатели Р-95-300 для стратегических крылатых ракет Х-55 и Х-55СМ, авиационных тактических ракет Х-59М, Х-35 и корабельных 3М10 и 3М24. Газовые турбины и редукторы николаевского завода «Зоря-Машпроект» используются на российских фрегатах. Отказ поставлять эти двигатели будет не очень критичен, поскольку на складах головных пред-приятий оставался достаточный задел от ранее выполненных контрактов. Тем не менее, использование находящихся на складах резервных двигате-лей Минобороны будет крайней мерой.

Чтобы компенсировать потерю поставок «Мотор Сич», российское ОАО «Климов» запустило опытно-конструкторское производство вертолетных двигателей ВК-2500, используемых на вертолетах типа «Миль» и «Камов»: к 2017 г количество серийно производимых в год двигателей на-мечено увеличить до 350 (против 50 в 2014 г., в т.ч. 10 с полностью россий-скими комплектующими). Известно, что «Мотор-Сич» в 2011-2016 годах должно было поставить в Россию по 250-270 двигателей в год, т.е. можно предположить, что было поставлено до 750 ед. (на 375 вертолётов). Ранее сообщалось, что ОАО «Климов» планировало в 2014 г. выпустить 226 дви-гателей ВК-2500 и ТВ3-117 (а выпустило 50). Отсюда планы выпускать к 2018 г. 450-500 двигателей в год (что удовлетворит потребности страны) представляются нереальными.

Рыбинское НПО «Сатурн» возьмет на себя разработку и поставку корабельных газотурбинных двигателей М75РУ, М70ФРУ и М-90ФР для

Ранее сообщалось, что ОАО «Климов» планировало в 2014 г. выпустить 226 двигателей ВК-2500 и ТВ3-117 (а выпустило 50). Отсюда планы выпускать к 2018 г. 450-500 двигателей в год (что удовлетво-рит потребности страны) пред-ставляются нере-альными


ракетных катеров, фрегатов, кораблей на воздушной подушке, буровых платформ, плавучих электростанций. Это принципиально новое направле-ние, поэтому ожидать ввода в полноценную эксплуатацию данных изделий можно будет ожидать не ранее 2017 г. Украинская сторона успела поста-вить газовые турбины для силовых установок 2-х фрегатов пр. 22350 и 3-х фрегатов пр.11356, всего же заказано по 6 кораблей каждого типа. То есть, НПО «Сатурн» должно будет самостоятельно изготовить газовые турбины для силовых установок 4-х фрегатов пр. 22350 и 3-х фрегатов пр.11356, что будет сложным делом и может затянуться до 2020 г. В частности, необхо-димо будет переконструировать фрегат пр.11356 с заменой силовой уста-новки на М-90ФР или установкой новых двигателей М-70МФРУ.

Другие системы. Украинские предприятия поставляли гидравличес-кие системы и тормозные парашюты для истребителей Су-27С, Су-30М2/СМ и Су-35С, а также комплектующие для бомбардировщика Су-34. Чер-касский «Фотоприбор», киевский «Арсенал» и львовская «Лорта» были основными поставщиками систем наведения для танков, самолетов и ЗРК. «Фотоприбор» также поставлял прицелы для ПТРК «Хризантема-С» и ап-паратуру управления для вертолетов Ми-24. Также поставлялись инфракрасные головки самонаведения для ракет «воздух-воздух» Р-73. Сейчас принимаются меры по замещению этих комплектующих.

Общий объем средств на замещение продукции украинского ВПК оце-нивается в 30 млрд. руб. Несмотря на все существующие в России экономические сложности, это считается относительно небольшой ценой за избавление от зависимости в поставках комплектующих. Более чувстви-телен для ВС перенос сроков производства – ввиду необходимости созда-ния критических технологий он будет неизбежен [10, 11]. Полностью (или хотя бы на 95%) избавиться от украинских комплектующих намечено толь-ко через 2-3 года, хотя некоторые эксперты считают, что на это потребуется 5-6 лет.

Более серьезные проблемы ожидаются по замещению импортных комплектующих, которые поставлялись из стран НАТО – в основном это электронная компонентная база [8]. Полностью избавиться от комплекту-ющих из стран НАТО намечено только через 5 и более лет.

В декабре 2014 г заместитель председателя коллегии Военно-промышленной комиссии О. Бочкарев заявил, что санкции на выполнение госконтрактов в 2015 г не повлияют, так как оборонные предприятия ис-пользуют страховой запас импортных комплектующих (на год). Однако он подчеркнул, что «эта проблематика будет со временем нарастать». То есть, серьёзные проблемы возникнут при выполнении ГОЗ-2016, ГОЗ-2017 и так далее.

Перенос утверждения ГПВ-2025 на 3 года. В феврале 2015 г. стало из-вестно, что утверждение Госпрограммы вооружения (ГПВ) на 2016-2025


годы переносится с 2015 года на 2018-й. До сих пор расходы на закупку ВВТ для ВС, наряду с социальными расходами, оставались неприкосновенной статьей бюджета. Президент, правительство и Минобороны их обещали не сокращать. Но теперь из-за нестабильной экономической ситуации с при-нятием самой дорогостоящей (30 трлн. руб.) программы решили повреме-нить. Усилия будут сконцентрированы на выполнении ГПВ на 2011-2020 годы.

Предполагалось, что ГПВ на 2016-2025 годы, будет представлена пре-зиденту в декабре 2014 г. Однако уже в январе стало понятно, что выполнить эту задачу будет проблематично. «Макроэкономический прогноз менялся, и еще будет меняться; в такой ситуации разработать госпрограмму воору-жения на десятилетний период сложно, – заявил источник в правитель-стве. – Формировать же новую госпрограмму без оглядки на сложившуюся в экономике ситуацию невозможно, нам нужны хоть какие-нибудь четкие ориентиры, которых, увы, сейчас нет». По его словам, вопрос обсуждался 20 января на заседании президентской военно-промышленной комиссии: «Владимир Путин согласился сместить срок утверждения новой госпрограммы, пока ситуация не стабилизируется».

Действующая сейчас ГПВ-2020 была принята в декабре 2010 г. и стала рекордной по объемам финансирования – 19 трлн. руб. выделяется для оснащения Минобороны современными ВВТ. Изначально военные оцени-вали ее в 36 трлн., однако под давлением финансово-экономического блока правительства ее стоимость была снижена. При разработке военные во многом сделали упор на стратегические ядерные силы, рассчитывая полу-чить к 2020 г. 8 подводных ракетных крейсеров «Борей» с БРПЛ «Булава», ракетные комплексы «Ярс», РС-26 и «Баргузин», жидкостную тяжелую МБР «Сармат», новый стратегический бомбардировщик (ПАК ДА), две новые системы ПРО (С-500 и А-235) и многое другое. Источник в прави-тельстве утверждает, что «в 2010 году цена на нефть развязывала военным руки, сейчас ситуация прямо противоположенная». Министр финансов А. Силуанов заявил: «В рамках новой программы вооружения мы хотим пе-ресмотреть тот объем ресурсов, который тратится, чтобы он был более реалистичным», – напоминая, что действующая ГПВ формировалась исхо-дя из «более оптимистических макроэкономических прогнозов».

В 2013 г. началось формирование новой 10-летнюю госпрограммы, ко-торая должна была с 2016 по 2020 год пересекаться с действующей ГПВ и дополнять ее. При этом еще в декабре 2014 г В. Путин заявлял, что планы по финансовому обеспечению ГПВ «должны быть реалистичными и учитывать возможности государства».

Военные изначально оценивали стоимость ГПВ-2025 в 56 трлн. руб., но за счет унификации вооружений снизили её до 30 трлн. руб. Однако уже тогда становилось понятно, что низкая цена на нефть не позволяет военным рассчитывать даже на эту сумму. Пока военные и промышленники сосре-


доточатся на выполнении действующей ГПВ-2020, которая в свою очередь также может быть подвергнута сокращению. Около 500 млрд. руб. из нее уже перенесено с 2017 г. на более поздний период [12].

Заключение. Рассмотрев факты, приведенные выше, можно отметить, что ВПК России недовыполнил ГОЗ-2014 (однако выполнение его на 94,7% удовлетворило российское руководство, поскольку в прежние года ГОЗ выполнялся всего на 82-84%). Была недопоставлена часть БМП, самоходных ПТРК, ряда средств поражения, вспомогательных кораблей и судов, не в полном объеме выполнены отдельные госконтракты по ремонту и модер-низации кораблей и судов, самолетов и авиадвигателей, бронетанкового вооружения и техники. Одна из причин недовыполнения ГОЗ-2014 – выделение на него 1,74 трлн. руб. вместо 2,2 по ранее намеченному плану. Часть средств пошла на помощь и поддержку донбасских сепаратистов и ведение необъявленной войны против Украины. Вместе с тем, санкции стран НАТО и Украины не смогли обеспечить срыв ГОЗ-2014, поскольку Россия использовала свои финансовые резервы и запасы импортных комп-лектующих.

Изменения плановых показателей ГОЗ-2015 относительно ГОЗ-2014 показывают, что в 2015 г. увеличится количество развёрнутых ракетных дивизий и поставленных МБР (на 33% и 32% – приоритет РВСН), число поставленных танков и ББМ (на 19% – приоритет бронетехники для веде-ния необъявленной войны в Донбассе), а также количество подлодок, фре-гатов и корветов (приоритет усиления флотов стратегически важных реги-онов – ЧФ и БФ). Однако налицо уменьшение количества поставленных самолётов, вертолётов и ЗРС С-300В4 (на 11%, 35% и 50% соответственно), что, очевидно, связано с недостатком комплектующих по причине эмбарго. Особенно это видно по вертолётам и ЗРС (выпуск первых сильно зависит от украинских двигателей, а вторых – от западной элементной базы).

Можно прогнозировать, что степень выполнения ГОЗ-2015 будет ещё меньше, чем ГОЗ-2014, но ненамного, поскольку ещё сохранятся некоторые запасы иностранных комплектующих. Вместе с тем, сильнее повлияет не-достаток финансирования – на выполнение ГОЗ-2015 планируется выделить 1,8 трлн. руб. вместо 2,8 по ранее намеченному плану. Если цены на нефть упадут ниже 60 долл. за баррель (сейчас они именно таковы) и будут держаться на этом уровне длительное время, дефицит бюджета будет серьёзным и вряд ли ГОЗ удастся профинансировать и на уровне 1,8 трлн. руб.

В случае продолжения (или ужесточения) западных и украинских санкций в 2016 г. и последующих годах, ВПК России столкнётся с резким недостатком финансирования и исчерпанием иностранных комплектую-щих при выполнении ГОЗ-2016, ГОЗ-2017 и т.д., что приведёт к их срыву и провалу всей программы ГПВ-2020. О том, что российское руководство

Налицо уменьше-ние количества поставленных самолётов, верто-лётов и ЗРС С-300В4 (на 11%, 35% и 50% соот-ветственно), что, очевидно, связано с недостатком комплектующих по причине эмбар-го. Особенно это видно по вертолё-там и ЗРС (выпуск первых сильно зависит от укра-инских двигате-лей, а вторых – от западной элемент-ной базы).

О том, что рос-сийское руковод-ство осознаёт возможность крайне неблагопри-ятных перспектив для экономики РФ, говорит перенос с 2015 г. на 2018-й утверждения перспективной Госпрограммы вооружений на 2016-2025 годы


осознаёт возможность крайне неблагоприятных перспектив для экономики РФ, говорит перенос с 2015 г. на 2018-й утверждения перспективной Госпрограммы вооружений на 2016-2025 годы.

ЛИТЕРАТУРА1. Основные приоритеты работы Минобороны России в 2014 году и

её итоги // http://function.mil.ru/news_page/country/more.htm?id=12004148@egNews

2. У министерства обороны России… // http://smart-lab.ru/blog/231291.php

3. Гособоронзаказ 2015 // http://proorujie.com/gosoboronzakaz-2015.html

4. Слабые звенья в системе безопасности // http://vpk.name/news/124087_slabyie_zvenya_v_sisteme_bezopasnosti.html

5. На гособоронзаказ до 2015 года выделят почти 7 трлн. рублей // http://www.interfax.ru/russia/283160

6. Объем гособоронзаказа на 2015 год превышает показатели предыдущего года //http://www.finmarket.ru/news/3913980

7. Гособоронзаказ-2015: камчатские «Аллигаторы», фрегаты-невидимки и секретная «Армата» // http://tass.ru/armiya-i-opk/1763997

8. Путин обсудит планы выполнения гособоронзаказа на 2015 год // http://ria.ru/politics/20150120/1043316214.html#ixzz3SfNy84U5

9. Гособоронзаказ будет профинансирован в 2015 году в полном объеме при отскоке цен на нефть во 2-м полугодии до 70-80 долла-ров – эксперт // http://www.oilru.com/news/443650/

10. Сафронов И. Оружие двойного значения // http://www.kommersant.ru/doc/2673600

11. Литовкин Д. Насильно мил не будешь: Москва хоронит украинскую оборонку // http://worldcrisis.ru/crisis/1701022

12. Сафронов И., Бутрин Д. Вооружения вступили в бой с возражени-ями // http://vpk.name/news/126902_vooruzheniya_vstupili_v_boi_s_vozrazheniyami.html

bulletin cacds 24 (8)

News & Politics