bulletin cacds 10(26)

Безпековий огляд ЦДАКР №10 (26)

30 травня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 травня 2015

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)


3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики і ризики для України у другій половині травня 2015 р.

Рік президентства Петра Порошенка. Що не зробив Верховний Головнокомандувач у сфері оборони держави

Шляхи зміцнення військово-технічного співробітництва Україна-НАТО для підвищення обороноздатності України

10 практичних рекомендацій для реформування оборонної промисловості України

Хід конем. Чи здатна захистити Україну ПРО США?

Крымско-донбасская авантюра Кремля не выгодна в первую очередь России

Нові умови ВТС з Україною привабливі для компаній країн НАТО і ЄС


4

Основні виклики і ризики для України у другій половині травня 2015 року, а також на найближчий тиждень, пов’язані передусім з реа-лізацією Кремлем стратегії досяг-нення контролю над Україною за рахунок домовленостей або досяг-нення паритету із Заходом. При цьому, за ознаками кроків Кремля можна ідентифікувати вимоги до Заходу і до України.

Фактично Заходу пропонується шлях до зниження напруження та замороження протистояння в Дон-басі (а реально перетворення цієї території на бомбу повільної дії, яку Кремль зможе підірвати у будь-який момент) і в регіоні через такі ключо-ві дії: по-перше, визнання Криму російським; по-друге, припинення економічних санкцій та політично-го тиску; по-третє, відмова від будь-якої військової допомоги Києву.

Києву пропонується визнати російсько-терористичну владу в

Донбасі легітимною та сприяти входженню проросійських пред-ставників до чинної влади, переду-сім, до парламенту.

Курс на реалізацію саме такого задуму 20 травня оголосив і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, коли зазначив, що само-проголошені «Луганська і Донецька народні республіки» мають зали-шитися частиною України. ««Рес-публіки» будуть частиною України, і далі пройде конституційна ре-форма, щоб цей статус закріпити на постійній основі», - висловив дипломат ідею Кремля.

Стратегія Кремля реалізується на тлі всебічного впливу на владу України. Важливим механізмом Путіна став курс на залякування населення України масштабною ві-йною та на дискредитацію чинної влади.

Отже, загроза війни в цілому збільшилася, і власне ситуація зна-

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у другій половині травня 2015 р.

Отже, загроза війни в цілому збіль-шилася, і власне ситуація знаходить-

ся на піку напруження. Однак з’явилася низка ознак, що Кремль у найближчий тиждень відмовляти-

меться від проведення масштабної воєнної агресії за участі регулярної армії. Керівництво РФ усвідомлює ризик такого кроку для існування

самої Росії в існуючому нині вигляді, тому продовжує альтернативну, асиметричну стратегію реваншу

влади всередині України. В разі реалі-зації Кремлем такої стратегії Украї-

на може частково втратити суве-ренітет

5

ходиться на піку напруження. Од-нак з’явилася низка ознак, що Кремль у найближчий тиждень відмовлятиметься від проведення масштабної воєнної агресії за учас-ті регулярної армії. Керівництво РФ усвідомлює ризик такого кроку для існування самої Росії в існую-чому нині вигляді, тому продовжує альтернативну, асиметричну стра-тегію реваншу влади всередині України. В разі реалізації Кремлем такої стратегії Україна може част-ково втратити суверенітет.

У Кремлі вважають можливим і реальним політичний реванш, вра-ховуючи виснаженість населення, зростання незадоволення владою через економічні негаразди та по-двійні стандарти в організації про-тистояння зовнішньому ворогові. Крім того, у Кремля є фундамен-тальна підтримка в парламенті – у вигляді «Опозиційного блоку», го-тового, за умов приходу до влади, повністю змінити вектор розвитку країни.

Водночас, ряд ознак свідчать і про суттєві проблеми власне мос-ковської влади. Вони полягають не лише у значному послабленні ро-сійської економіки, нездатності за-гального ресурсу для проведення континентальної війни на терито-рії України (навіть, за умов мовчан-ня Західного світу). Суспільство Росії, незважаючи на жорсткість режиму, починає нагадувати пові-тряну кулю, яка все більше розду-

вається від негативних оцінок кур-су Кремля. Так, запас міцності присутній, однак й небезпека вибу-ху зростає. Якщо в квітні - травні російські солдати почали групами йти з армії через конфлікт в Украї-ні, то нині ситуація погіршилася до того, що Кремль був вимушений зробити низку додаткових заходів, спрямованих на посилення тиску на населення Росії та придушення будь-яких поглядів, відмінних від владних. А саме: в РФ у другій по-ловині травня майже поза законом поставили неурядові організації, у навчальних закладах навчатимуть запобіганню революціям та будь-яким проявам людського незадово-лення. Нарешті президент Росії Путін зробив державною таємни-цею відомості про втрати серед військовослужбовців Міноборони РФ під час проведення спеціальних операцій у мирний час. Крім того, до таких превентивних кроків Кремля з наміром тиснути і заля-кувати населення України слід від-нести і припинення обміну полоне-ними (наприкінці минулого і на початку поточного року він відбу-вався дуже активно).

Слід також додати, що значний негатив Кремль отримав у вигляді захоплення у зоні бойових дій (на території України) двох військових ГРУ ГШ ЗС РФ. А 21 травня стало відомо, що місія ОБСЄ після відві-дання затриманих біля Щастя на Луганщині двох росіян підтверди-

Багато фахівців переконані, що найближчим часом скоріше слід

очікувати низку спецоперацій, ніж безпосередньо війну.

6

ла, що вони є діючими військовос-лужбовцями ГРУ ГШ РФ.

Багато фахівців переконані, що найближчим часом скоріше слід очікувати низку спецоперацій, ніж безпосередньо війну.

Головні ризики військового харак-теру

Росія має можливості почати військові дії в будь-який момент. Секретар РНБОУ Олександр Тур-чинов в останні дні травня попере-див, що це може призвести до масштабного конфлікту та масш-табної війни. Крім того, в цей же час командувач силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав ви-словив переконання, що Росія під час конфлікту на сході України роз-горнула системи озброєнь, які мо-жуть використовуватися із ядерни-ми зарядами.

Загалом, чергове збільшення російських військ біля українсько-го кордону свідчить про можли-вість продовження Росією масш-табних військових дій проти України в разі, якщо їй не вдасться реалізувати означені вище плани.

Варто звернути увагу на оцінки ситуації відомим російським полі-тологом з Інституту системного аналізу РАН Андрієм Піонтков-ським, який вважає ймовірність ес-калації конфлікту на Донбасі най-ближчим часом невисокою.

«У всякому разі, як мінімум, до рішення в Європейському Союзі

питання про продовження або не-продовження санкцій. Зараз Мо-сква проголосила політику так зва-ного нового мирного співіснування із Заходом. Вона дуже відверто сформульована в свого роду наста-новній статті Лук’янова (йдеться про російського журналіста Федо-ра Лук’янова) від 16 квітня в «Moscow Times»: «Putin wants peaceful coexistence with the West». Цікаво, що ключові положення цієї статті були опущені в її російсько-му перекладі. Тобто російська гро-мадськість як би не має про них знати. Це пряме звернення до Захо-ду, в якому Лук’янов прямо визнає, що подальша військова ескалація для Росії була б, як він пише, «dangerous and extremely expensive» (небезпечною і надзвичайно ко-штовною). Він пропонує Заходу таку угоду: і Крим наш, і над Луган-донією ми зберігаємо свій вплив, але далі ми не підемо. І це надзви-чайно сподобалося Заходу. Реакці-єю на це мирне співіснування був «фантастичний» візит Керрі (Джо-на Керрі, державного секретаря США у Сочі), на який він сам на-просився, про що з великим задо-воленням писала російська преса. Там, на прес-конференції, він ра-дісно підтакував Лаврову, погро-жував пальчиком Порошенко, сло-во «Крим» жодного разу не вимовив. Загалом, він поводився так, як би хотілося Москві в цих па-раметрах нового мирного співісну-

Загалом, чергове збільшення російських військ біля українського кордону свідчить про можливість продовження Росією масштабних

військових дій проти України в разі, якщо їй не вдасться реалізувати

означені вище плани

7

вання. Так що на сьогоднішньому порядку денному - мирний наступ одночасно з демонстрацією сили, «якщо не відповісте на наші мирні устремління, може відбутися по-дальша ескалація конфлікту».

Виклики на міжнародній ареніЧітку панораму реальних подій

окреслив відомий український екс-перт Григорій Перепелиця (доктор політичних наук, професор Київ-ського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, «День», 27 трав-ня): «Дипломатична активність, яку ми побачили після 9 травня, пов’язана з тим, що західним ліде-рам була відома інформація, що Путін піде на ескалацію конфлікту проти них самих. У них була інфор-мація про початок широкомасш-табного наступу на територію України. На мою думку, саме тому Керрі прибіг до Путіна, щоб відмо-вити його від антиамериканських та антиукраїнських планів. За це він пообіцяв зняти санкції з Росії. Навіть український Президент го-ворив про можливий наступ після 9 травня. Тому очевидно, що була укладена домовленість про відкла-дання наступу, зняття санкцій з Ро-сії за те, що російська влада не буде постачати озброєння Ірану, а бу-дуть сприяти його остаточній від-мові від воєнної ядерної програми. Але ці умови мали дотримуватися за рахунок України. Незважаючи на те, що бойові дії не припинені,

міністр МЗС Німеччини Штайнма-йєр почав говорити про необхід-ність провести місцеві вибори на Донбасі, таким чином, легалізував-ши бойовиків. Тому ж й Керрі при-грозив Україні: якщо вона почне контрнаступальні дії, для неї це за-кінчиться погано. Очевидно, мав місце договір між адміністраціями Обами та Путіна про замороження конфлікту та про виконання Украї-ною тих положень Мінських угод, які вигідні Москві. Путін не розпо-чав наступ на початку травня, хоча всі необхідні приготування про-вів… Відповідно до сепаратних до-мовленостей Меркель-Путіна та Керрі-Путіна, на майбутньому са-міті Росія-ЄС в червні вже внесено питання санкцій, хоча раніше єв-ропейці обіцяли їх не переглядати до кінця року. Тепер, замість поси-лення санкцій, нам слід очікувати їх скасування, що знову розв’яже руки Путіну. Тож, нам треба вести власну самостійну політику, готу-вати країну до оборони, а не споді-ватись на «мінський формат» чи на захист НАТО або Америки».

Тим часом чеські комуністи на-клали вето на пропозицію ратифі-кації Угоди про асоціацію Україна-ЄС, а загалом, згідно з заявою глави уряду, 4 країни не бажають ратифі-кувати угоду.

Ще варто згадати, що прямий збиток постачальників сільгос-ппродукції з ЄС від введеного Росі-єю продовольчого ембарго склав

Незважаючи на те, що бойові дії не припинені, міністр МЗС Німеччини Штайнмайєр почав говорити про

необхідність провести місцеві вибори на Донбасі, таким чином,

легалізувавши бойовиків

8

приблизно $3,5 млрд. Про це 19 травня повідомив глава Россіль-госпнагляду Сергій Данкверт. Отже, економічні санкції поступо-во роблять свою руйнівну справу.

Ставлення у світі до агресії Росії та її керівництва

У другій половині травня відбу-лися показові події, які можуть пришвидшити відсторонення Пу-тіна від влади (хоча поруч із цим збільшують ризики військової опе-рації Кремля в Україні) в разі, якщо Західний світ буде послідовним і не піде на домовленості із Кремлем. Зокрема, група американських ана-літиків «Атлантична рада» випус-тила 28 травня звіт з назвою «Хова-ючись на очах: війна Путіна в Україні» про російську агресію на Донбасі. «Цей звіт надає беззапере-чні докази особистої участі росій-ських військових у Східній Украї-ні». Про це зазначив один із співавторів - колишній посол США в Києві Джон Гербст.

США мають зберігати санкції проти Росії і мають бути готові їх посилити у разі невиконання мін-ських угод. Таку позицію оголосив колишній посол США в Україні Стівен Пфайфер під час 8-го Київ-ського безпекового форуму.

Варто звернути увагу й на таке повідомлення від 24 травня. А саме: в інтерв’ю «Радіо Свобода» бізнес-мен з Санкт-Петербурга Максим Фрейдзон відверто розповів про те,

як у 1990-х діючий президент РФ Володимир Путін брав хабарі. Це є безпрецедентним випадком і свід-ченням збільшення бажаючих у Ро-сії змінити Путіна на більш про-гнозованого та гнучкого лідера. А той факт, що інтерв’ю було пізніше видалено з сайту, свідчить: воно за-чепило хазяїна Кремля.

Нарешті, стало набагато більше реакції від лідерів громадської дум-ки власне в Росії. Так, відомий ро-сійський журналіст, ведучий пере-дачі на «Першому каналі» Володимир Познер 29 травня на-звав друга президента Росії Воло-димира Путіна, лідера байкерсько-го руху «Нічні вовки» Олександра Залдостанова (відомого під пріз-виськом «Хірург») покидьком. До-сить показовим є те, що Познер продовжує наполягати на тому, що в Росії немає незалежних ЗМІ, і ви-нна в цьому влада в особі Путіна.

Основні ризики організації українською владою оборони та

опору Кремлю Про основні недоліки україн-

ської влади у площині підготовки оборони та посилення обороноз-датності детальніше написано в розділі «У дзеркалі експертної дум-ки» (в оцінці року президентства Петра Порошенка). Ключовим лей-тмотивом цих недоліків залиша-ється приховане суперництво за владу між Президентом та Прем’єр-міністром України, яке на тлі недо-

Ключовим лейтмотивом цих недоліків залишається приховане

суперництво за владу між Президен-том та Прем’єр-міністром України,

яке на тлі недовіри до фахівців породжує кадрові та інші проблеми

у секторі безпеки

9

віри до фахівців породжує кадрові та інші проблеми у секторі безпеки.

Також слід визнати, що ризики власне для глави держави до пер-шої річниці його президентської каденції суттєво зросли та вимага-ють перегляду стратегії дій. Зокре-ма, компанією TNS On-line TRACK (згідно з повідомленням ТСН.ua) зафіксовано суттєве зниження до-віри до чинної влади. Так, 31% опи-таних українців вважають дії влади щодо стабілізації ситуації в країні абсолютно незадовільними, ще 28% респондентів переконані, що влада переважно не виконує своїх обов’язків, а 37% респондентів вва-жають, що влада щось робить, але не в повному обсязі і лише 1% опи-таних впевнені, що влада повністю виконує покладені на неї функції. Водночас, 51% українців абсолют-но або скоріше незадоволені діяль-ністю президента, частка задоволе-них дорівнює 17%.

Водночас, поступово відбува-ються й позитивні зміни. Так, після того, як 6 травня Рада національної безпеки і оборони схвалила Стра-тегію національної безпеки Украї-ни (СНБ), її 27 травня затвердив глава держави. З’явилася надія, що

після першого з основних докумен-тів оборонного планування сус-пільство побачить другий – нову Воєнну доктрину.

Ще раніше, 21 травня, Рада про-голосувала за денонсацію низки угод про співпрацю з РФ. Зокрема, за припинення співпраці України та Росії у військовій сфері проголо-сували 272 депутати. За денонсацію договору про кооперацію двох дер-жав у сфері військової розвідки віддали свої голоси 268 депутатів. Також депутати 264 голосами про-голосували за припинення дії дого-вору про організацію військових міждержавних перевезень та роз-рахунки за них. За припинення дії договору між Україною і РФ про взаємну охорону секретної інфор-мації проголосував 261 депутат. За денонсацію угоди про транзит українською територією росій-ських військових формувань, які тимчасово перебувають на терито-рії Молдови, проголосували 265 де-путатів.

Однак в цілому слід визнати, що усі гілки української влади працю-ють дуже повільно, фактично в «режимі мирного часу». Власне це і є головним викликом чинній владі.

З’явилася надія, що після першого з основних документів оборонного

планування суспільство побачить другий – нову Воєнну доктрину

Усі гілки української влади працю-ють дуже повільно


10

Не можна недооцінювати, що на політичному та дипломатичному рівні Президент зробив достатньо багато. А в цій «гібридній війні» близько 80% агресивних заходів Росія провела невійськовими мето-дами. І те, що сьогодні в Україні іс-нує хоч і погане, але перемир’я – це, в тому числі, безумовна заслуга Президента та його команди, яка працює на політико-дипломатич-ному фронті. Серед безумовних позитивів – активізація роботи «посиленого» (при цьому безпре-цедентно) РНБОУ та досить ре-зультативна робота СБУ як контр-розвідувального органу.

Разом з цим, у сфері будівни-цтва армії та створення з неї по-

тужного інституту стримування є досить багато недопрацювань. Як Верховний Головнокомандувач, Петро Порошенко зосередився ви-ключно на політико-дипломатич-ному напрямку – військовий ва-жіль досі дуже сильно провисає. Будівництво армії відбувається по-вільно і перспективи стрімкого зростання можливостей ЗСУ поки немає.

По-перше, лише майже через рік було затверджено Стратегію нацбезпеки – це дуже пізно. Досі ми не маємо Воєнної доктрини. Військові фахівці визнають, що цей факт суттєво гальмує розвиток оборонних спроможностей, ство-рює умови для подвійних стандар-

Рік президентства Петра Порошенка. Що не зробив Верховний Головнокомандувач у сфері оборони держави

Валентин Бадракдиректор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

У сфері будівництва армії та ство-рення з неї потужного інституту

стримування є досить багато недо-працювань

Будівництво армії відбувається повільно і перспективи стрімкого зростання можливостей ЗСУ поки

немає

У дзеркалі експертноі

думки

11

тів в секторі безпеки (оскільки на-віть через рік війни ворог чітко не проголошений ворогом). Ці доку-менти могли б з’явитися ще у серп-ні-вересні минулого року. Саме на підставі цих документів мали б створюватися програми реформу-вання ЗСУ та інших формувань. А також інші важливі керівні доку-менти, серед яких Програма роз-витку озброєнь та військової техні-ки. Отже, реформування військового сектору (на чому напо-лягають західні партнери) відбува-ється в ручному, спорадичному ре-жимі – без адекватної нормативно-правової бази під цим. Тому увесь процес відбувається на основі однобокого суб’єктивного бачення. Через це Україна будує ар-мію старого радянського типу, але, на відміну від радянської громізд-кої армії, у нас не формуються стра-тегічні компоненти зі стратегічним озброєнням, яке б могло бути збро-єю стримування. Тобто, було обра-но найгірший шлях будівництва армії.

Я не розумію, чому в Стратегії нацбезпеки не позначено курс на професійну армію. Боюсь, цього може не бути і у новій Воєнній док-трині. Люди із військовим досві-дом, які демобілізуються після року служби та війни, могли б залучати-ся в якості ядра нового професій-ного війська. Звичайно, за рік-два професійне військо створити не-можливо, але в разі обрання відпо-

відного курсу до кінця 2015 року Україна могла б створити профе-сійне ядро з 5-7 тис. військовос-лужбовців в якості найпотужні-ших сил стримування.

Із озброєнням сил оборони кра-їни ситуація така ж сама. «Укробо-ронпром» охоплює не більше 30% можливостей української оборон-ної промисловості, що може задо-вольнити потреби армії на 40%, за найоптимістичнішими прогноза-ми. Протягом року Верховний Го-ловнокомандувач не попіклувався, щоб в оборонної промисловості був керівник – єдиний координа-тор, при цьому - у виконавчій вла-ді. Перенесення управління обо-ронкою в РНБОУ є помилковим, бо це може призвести до ручного управління нею, і тоді ніхто не буде відповідати за координацію дій (се-ред іншого, такий факт буде яскра-вим свідченням суперництва між главою держави та главою уряду за владу, що в умовах війни є занадто ризикованим для самої держави). Навіть за умов створення вертика-лі військово-технічного співробіт-ництва (ВТС) в РНБОУ та попри заяви про мільярдні контракти і проекти, зараз немає перспектив-них проектів військово-технічного співробітництва і спільного ство-рення систем озброєння з європей-ськими країнами. Реальні проекти могли б перетягнути іноземні краї-ни зі статусу партнерів у статус со-юзників України. Результат ВТС

Через це Україна будує армію старо-го радянського типу, але, на відміну від радянської громіздкої армії, у нас не формуються стратегічні компо-ненти зі стратегічним озброєнням,

яке б могло бути зброєю стриму-вання

До кінця 2015 року Україна могла б створити професійне ядро з 5-7

тис. військовослужбовців в якості найпотужніших сил стримування

Перенесення управління оборонкою в РНБОУ є помилковим, бо це може

призвести до ручного управління нею, і тоді ніхто не буде

відповідати за координацію дій

12

має бути у тому, щоб створити зброю стримування, а це вимагає 5-7 років. Я бачу значні проблеми і в розумінні того, як це робити, і в самих діях. Перспективи є, нас на-віть підштовхує Штаб-квартира НАТО, для чого вона провела де-кілька раундів переговорів, а ре-зультатів не видно. Так, шлях до отримання західних технологій і започаткування конкретних про-ектів довгий, але його потрібно пройти. Це величезна робота, але її потрібно зробити. Хіба Україна гір-ша за, скажімо, ПАР, яка вже деся-тиліття успішно співпрацює з краї-нами НАТО, спільно виробляє навіть високотехнологічні ракети?!

Можливо, всі ці недоліки пов’язані з незрозумілою та непро-зорою кадровою політикою Верхо-вного Головнокомандувача. Незва-жаючи на дорікання, багато фахівців, експертів та політиків ка-зали йому про недоліки у кадровій політиці. З одного боку, існує ка-дровий голод, з іншого – признача-ються люди, які не є фахівцями. В результаті, вони звільняються (як це було з заступником глави АП Косюком або з міністром оборони Гелетеєм), час іде, війна триває, а можливості та потенціал втрача-ються.

До сьогодні, воєнний фактор тримається на патріотизмі окремих людей і на тому, що волонтери й на-далі забезпечують армію. А в самій армії стоять патріоти, які готові бо-ронити державу до останнього. Че-рез те, що у ворожої сторони піді-рвана мотивація, наша мотиваційна сфера перемагає і Україна залиша-ється в нинішній ситуації. Але якщо ми говоримо про перспективи та стратегії, то без створення системи стримування, наша держава рока-ми знаходитиметься в ситуації, коли потрібно весь час відбиватися від агресії. В результаті, гинутимуть люди, а від влади ми чутимемо, що «не можна відповідати, бо це може призвести до провокацій».

Після довготривалої руйнівної діяльності попередніх «лідерів кра-їни» (не тільки Януковича, але й президентів Кучми та Ющенка), Україна ще довго залишатиметься слабкою. Але чим раніше ми визна-ємо свої слабкі сторони та почнемо працювати над ними, тим шанси створити потужну країну будуть більші. Шанси, мотивація та мож-ливості у нас для цього існують. Тому не хотілося б, щоб Президент Порошенко запам’ятався як люди-на, яка не реалізувала потенціал України.

Результат ВТС має бути у тому, щоб створити зброю стримування,

а це вимагає 5-7 років

Можливо, всі ці недоліки пов’язані з незрозумілою та непрозорою кадро-вою політикою Верховного Головно-

командувача


13

Хотілося б звернути увагу на кілька ключових аспектів, які є ак-туальними для розуміння характе-ру взаємовідносин Україна-НАТО в сфері військово-технічного спів-робітництва. Це правова основа військово-технічного співробітни-цтво, яка існує на сьогодні між Україною та НАТО, поточні на-прямки співпраці та перспективи на майбутнє в цій царині.

Правова основа військово-технічного співробітництва

Україна-НАТО Співробітництво між НАТО та

Україною спирається на Хартію про особливе партнерство від 1997 року. Комісія Україна-НАТО забез-

печує визначення напряму розви-тку відносин та служить платфор-мою для консультацій між Україною та членами НАТО з питань, що ста-новлять інтерес.

Під егідою цієї Комісії, була створена низка спільних робочих груп, завданням яких є просуван-ня вперед роботи в конкретних об-ластях. Так була заснована Спільна робоча група з військової рефор-ми, що полегшує консультації та практичне співробітництво в ре-формі сектору безпеки та оборони. У 2004 році був створений меха-нізм у галузі військово-технічного співробітництва - Спільна робоча група з оборонно-технічного спів-робітництва JWG DTC (Joint

У 2004 році був створений механізм у галузі військово-технічного

співробітництва - Спільна робоча група з оборонно-технічного

співробітництва JWG DTC (Joint Working Group on Defence-Technical

Cooperation)

Шляхи зміцнення військово-технічного співробітництва Україна-НАТО для підвищення обороноздатності України

Ернест Дж Герольд, помічник заступника Генерального секретаря НАТО з питань оборонних

інвестицій

14

Working Group on Defence-Technical Cooperation).

Ця група спеціалізується на під-вищенні взаємосумісності україн-ської участі в міжнародних опера-ції з силами країн НАТО. До цього часу було проведено двадцять дво-сторонніх зустрічей. Остання від-булася в Києві в січні 2015 року. З проведенням січневого засіданні було значно підвищено рівень співпраці між НАТО та Україною в ці важкі часи. Ця робоча група є механізмом забезпечення контро-лю і визначення напрямків співро-бітництва. Ця співпраця здійсню-ється за рахунок низки контактів з НАТО, в тому числі, в рамках Кон-ференції національних директорів з озброєнь - CNAD, Комітету з управління повітряним рухом або Панелі з консультацій, команду-вання та управління C3B (Consultation, Command and Control Board). Завдяки великому інтересу та активної участі України у цих групах, забезпечується по-дальша ефективна взаємодія з НАТО.

Огляд останніх заходівУ січневому засіданні Спільної

робочої групи з оборонно-техніч-ного співробітництва, представни-ки України та НАТО оцінили участь країни в діяльності CNAD, рівень співробітництва в різних сферах розвитку можливостей і визначили кілька практичних напрямків

співпраці в цілях підвищення су-місності та зміцнення можливос-тей українських Збройних Сил.

Почнемо з того, що участь укра-їнських фахівців у CNAD (Конфе-ренції національних директорів з озброєнь), призначена для сприян-ня співробітництву в галузі озбро-єнь. Вона являє собою об’єднавчу платформу для обговорення для вищих посадових осіб країн-членів і партнерів НАТО, що відповідаль-ні за військові закупівлі. CNAD до-зволяє розглянути політичні, еко-номічні та технічні аспекти, що стосуються розробок та закупівель озброєння та військової техніки для сил НАТО.

Конференція національних ди-ректорів з озброєнь має важливі підструктури. Тобто, різні групи, підгрупи та групи фахівців з пи-тань Сухопутних військ, Військо-во-морських та військово-повітря-них сил, а також групи, що діють в галузі безпеки збереження боєпри-пасів, управління, логістики, коди-фікації та оборонної промисловос-ті. Ці групи служать в якості засобу обміну інформації щодо реалізації національних програм, як в інтере-сах окремих країн, так і НАТО в ці-лому.

Значна частина структур CNAD відкриті для країн-партнерів в рам-ках програми Партнерства заради миру (ПЗМ). Україна є одним з най-активніших учасників процесу. Співпраця відбувається, напри-

Співпраця відбувається, наприклад, в сфері хімічного, бактеріологічного, радіаційного та ядерного захисту –

CBRN (Chemical, Bacteriological, Radiological, Nuclear),

протиповітряної оборони, а також логістики і кодифікації

15

клад, в сфері хімічного, бактеріоло-гічного, радіаційного та ядерного захисту – CBRN (Chemical, Bacteriological, Radiological, Nuclear), протиповітряної оборо-ни, а також логістики і кодифікації. Я радий, тому що підрозділ НАТО з питань оборонних інвестицій за-лучений до процесу співпраці з Україною шляхом надання фінан-сової допомоги для забезпечення участі українських фахівців у різ-них форумах.

Така участь підвищує доступ України до інформації в сфері вій-ськово-технічного співробітництва з НАТО, а залучення до міжнарод-них проектів та навчань сприяє розвитку взаємодії між Альянсом та українськими збройними сила-ми.

Консультативна група НАТО з промислового розвитку NIAG (NATO Industrial Advisory Group), що дії в рамках CNAD, являє собою своєрідний форум, де високопос-тавлені представники з питань оборонної промисловості 28 країн НАТО та країн-партнерів збира-ються разом для обговорення про-цесів проведення досліджень, роз-робок та виробництва озброєння та військової техніки та надання рекомендацій з військово-техніч-ного співробітництва та розвитку оборонного потенціалу. Останнім разом представники ДК «Укробо-ронпром» відвідали засідання гру-пи і виступили з доповіддю щодо

можливостей української оборон-ної промисловості. Цей факт був достатньо високо оцінений та по-зитивно сприйнятий.

Хотілося б зазначити, що про-мисловий форум НАТО (NATO-Industry Forum), що пройде в Ліса-боні (Португалія) 19 і 20 жовтня 2015року збери під собою керівник та стратегічне командування НАТО, а також представників про-мисловості з метою налагодження виробничої взаємодії та обгово-рення планів та стратегій розвитку на майбутнє. Промисловості про-понується поділитися своїми дум-ками про майбутнє і пояснити, як вони оцінюють геополітичну об-становку та її вплив на їх інвести-ційні рішення. Українські пред-ставники можуть взяти участь в даному заході, адже він відкритий для країн ПЗМ.

Окрім CNAD НАТО допомагає Україні в розвитку власних можли-востей через багатонаціональні проекти і новостворені цільові Трастові фонди. Що стосується міжнародних проектів, то це ініціа-тива НАТО Smart Defence (Розумна оборона), яка спрямована на гар-монізацію вимог та можливостей, аналогічно тому, як ЄС переслідує ідею об’єднання і спільного вико-ристання власних можливостей. На даний час з 91 активного обо-ронного проекту Smart Defence, 30 є зрілими Першого порядку та 61 менш розвинених проектів, що від-

Україна в даний час бере участь в проектах по захисту заток та

гаваней, а також лідерства жінок в секторі безпеки і оборони

16

носяться до Другого порядку. З них, 23 першого (або 77%) та 34 другого (56%) порядку - проекти, що відкриті для партнерів за зго-дою країн-учасниць. Україна в да-ний час бере участь в проектах по захисту заток та гаваней, а також лідерства жінок в секторі безпеки і оборони. НАТО готове працювати з союзниками, щоб полегшити участь і у інших проектах, що мати-муть інтерес.

Створювані в Україні цільові Трастові фонди є важливим еле-ментом розвитку потенціалу у сфе-рі управління, контролю, зв’язку та обчислювальної техніки (С4); логіс-тики та стандартизації; кіберзахис-ту; перехідного військового управ-ління; та медичної реабілітації.

Метою Трастового фонду C4 є виявлення, збір та реалізація про-ектів, спрямованих на допомогу Україні в модернізації структур і систем C4, підвищення сумісності з НАТО в очолюваних Альянсом на-вчаннях і операціях, а також підви-щення здатності України у забезпе-ченні власної безпеки та оборони. Такі провідні нації є Великобрита-нія, Німеччина, Канада, а також ще п’ять союзників виявили бажання контрибуторами даного фонду.

Трастовий фонд з питань логіс-тики та стандартизації підпадає під дію оборонно-технічного співро-бітництва. Під керівництвом Чесь-кої Республіки, Нідерландів та Польщі, його мета полягає в тому,

щоб допомогти побудувати систе-му забезпечення та відповідну сис-тему стандартів для оборонного сектору України. Це буде досягнуто шляхом реалізації конкретних ло-гістичних проектів, у тому числі в сфері інформаційних технологій, створені різноманітних структур та виконанні процедур.

Нарешті, є співпраця в галузі авіаційної безпеки. Ключовим ком-понентом цієї співпраці є Програ-ма обміну даними про повітряну обстановку - ASDE (Air Situation Data Excha). Програма, до якої Україна приєдналася в 2006 році, спрямована, шляхом обміну пові-тряної обстановки між НАТО та державами-партнерами, поліпши-ти ситуаційну обізнаність з метою зменшення ризику виникнення не-порозумінь під час діяльності у на-ціональному та прилеглому пові-тряному просторі.

Можливості для подальшого розвитку співробітництва

Виходячи із зазначеного, багато чого відбувалося в області оборон-но-технічного співробітництва Україна-НАТО. Поточні пріорите-ти охоплюють широкий спектр можливостей: стандартизація та кодифікації; реалізація проектів C4, задіяння механізмів Трастових фондів; співробітництво в рамках CNAD (в тому числі в секторі про-мисловості); участь в Smart Defence та ASDE .

Програма, до якої Україна приєдналася в 2006 році, спрямова-

на, шляхом обміну повітряної об-становки між НАТО та державами-

партнерами, поліпшити ситуаційну обізнаність з метою зменшення

ризику виникнення непорозумінь під час діяльності у національному та прилеглому повітряному просторі

17

Планується участь за фінансо-вої підтримки НАТО українських представників у майбутніх курсах НАТО зі стандартизації. В рамках співпраці в сфері кодифікації Альянс буде фінансувати при-дбання автоматизованої системи кодифікації для України і забезпе-чувати пов’язане з цим навчання з логістики та стандартизації. НАТО очікує ще на кілька проектів, які будуть розпочаті в 2015 році в рамках діяльності Трастових фон-дів в Україні, зокрема в стандарти-зації та C4. На сьогодні за цими напрямками в штаб-квартирі НАТО вже відбулися консультації. Ці місії допоможуть сформулюва-ти конкретні проекти, які будуть реалізовані в координації з Украї-ною.

Ми сподіваємося, що Україна буде продовжувати залучати своїх

фахівців на різних заходах CNAD з НАТО. Ми також дуже раді, що в Києві у вересні цього року пройде засідання підгрупи НАТО Army Armaments Group з наземних мож-ливостей Land Capability Group on Land Engagement . Я переконаний, що проведення зустрічей НАТО в Україні посилає сильний сигнал підтримки Альянсом України.

Співробітники НАТО також го-тові допомогти Україні в контексті розширення участі в проектах Smart Defence, що представляють інтерес для країни. Співпраця у сфері програми ASDE також буде продовжуватися.

Таким чином, щоб підвести під-сумок, є багато позитивних при-кладів спільної діяльність Україна-НАТО. Альянс радий продовжити співпрацю для зміцнення україн-ських можливостей та потенціалу.

В рамках співпраці в сфері кодифікації Альянс буде фінансувати придбання

автоматизованої системи кодифікації для України і забезпечу-

вати пов’язане з цим навчання з логістики та стандартизації


18

З початку 2014 року я мав мож-ливість відвідати Київ кілька разів, де для того, щоб зрозуміти україн-ську промислову архітектуру, про-вів низку зустрічей з представника-ми оборонної промисловості України. Здається, можу надати де-які конструктивні практичні реко-мендації щодо організації співпраці між нашими оборонно-промисло-вими компаніями.

На мій погляд, можливості та виклики для оборонних компаній країн Альянсу можуть бути визна-чені в рамках того, які європейські та американські виробники обо-ронної продукції готові співпрацю-вати з українськими компаніями. З огляду на це, я пропоную десять

принципів для реформування обо-ронної промисловості, які уряд України повинен розглянути, якщо збираєтеся розвивати співпрацю.

1. Демографія. Оборонна інф-раструктура в Донецькій та Лу-ганській областях була зруйнова-на, якщо не знищена. З огляду на це необхідно зробити негайні дії для забезпечення безпеки та за-хисту критичної військової інф-раструктури у Дніпропетровській області, і побудувати нову, без-печну і виправдану інфраструк-туру в західному регіоні країни. Звичайно, це коштовно, проте є конче необхідним для забезпе-чення військового ланцюжка по-ставок озброєння та збереження

Необхідно зробити негайні дії для забезпечення безпеки та захисту

критичної військової інфраструктури у

Дніпропетровській області, і побу-дувати нову, безпечну і виправдану

інфраструктуру в західному регіоні країни

10 практичних рекомендацій для реформування оборонної промисловості України

Алан Мербаум, Lockheed Martin Corporation

19

наявних виробничих центрів України.

Є три переваги цього підходу. По-перше, це можливість залу-

чення прямих іноземних інвестицій.По-друге, це відкриває можли-

вість для розширення торгівлі та співпраці в галузі оборони з приле-глими країнами, зокрема Польщі та Румунії, які можуть бути включені в ланцюжок поставок комплектую-чих, і які вже мають сучасні обо-ронні галузі.

І, по-третє, це забезпечує Украї-ні можливість побудувати власну сучасну оборонну промисловість.

2. Промисловий стандарт. Від-новлення оборонного виробни-цтва не може відбуватися без ре-тельного аналізу стану промисловості України. Необхідно провести незалежний аудит вироб-ничих потужностей ключової та іншої військової продукції з метою виявлення прогалин та виробни-чих надлишків. Точна оцінка рівню технологічної готовності, має про-демонструвати існуючи прогалини та потреби в інвестиціях. Крім того, організація оборонно-про-мислової бази України має бути пе-реглянута з огляду на її конкурен-тоспроможність, контроль якості, темпів виробництва та процесів за-купівлі озброєння.

3. Науково-дослідні центри передового досвіду. Слід оціни-ти, як профінансовані фонди оборонних досліджень та розви-

тку, та як визначена їх пріоритет-ність. Науково-дослідна діяль-ність, яка не забезпечує бойові можливість має бути призупине-на. Уряд України може розгляну-ти питання про реалізацію стра-тегічних дослідницьких ініціатив із зарубіжними компаніями для залучення інвестицій в техноло-гії, що становлять взаємний ін-терес. Крім того, Міністерство фінансів та Міністерство оборо-ни могли б розглянути інвести-ційні програми, які залучають прямі іноземні інвестиції.

4. Мережа постачальників. Дру-гий і третій рівень постачальників військової продукції має вирішаль-не значення для підтримки обо-ронно-промислової бази.

По-перше, вони створюють ро-бочі місця в межах малого та серед-нього бізнесу економіки.

По-друге, вони мають тенден-цію бути більш інноваційними та ефективними, ніж великі підпри-ємства.

По-третє, розгалужена мережа базових постачальників дозволяє збільшити рівень безпеки та підви-щити конкурентоспроможність.

Постачальники представляють собою «передовий» компонент тех-нологічного прогресу, натомість організації, які займаються техніч-ним обслуговуванням, ремонтом та експлуатацією, є підтримуючим компонентом. Вони можуть пере-бувати в приватній або державній

Відновлення оборонного виробницт-ва не може відбуватися без ретель-

ного аналізу стану промисловості України

Науково-дослідна діяльність, яка не забезпечує бойові можливість має

бути призупинена

Другий і третій рівень постачальників військової продукції

має вирішальне значення для підтримки оборонно-промислової

бази.

20

власності, а також в комбінації форм власності.

5. Стандарти. Ухвалення стан-дартів і специфікацій є необхідни-ми, якщо українська і західна обо-ронна промисловості зацікавлені в ефективній співпраці та в бажанні взаємодіяти. Надійна програма стандартизації повинна бути вста-новлена для гармонізації із стан-дартами НАТО та практикою контролю якості.

6. Моделюванню та навчанню має бути приділена особлива увага з двох причин. Використання сти-муляторів (різноманітних трена-жерів) з часом не лише збереже ве-личезні суми коштів на підготовку персоналу, а й з часом дозволить створювати можливості наступно-го покоління. У той час як практич-ні навчання залишатимуться важ-ливим інструментом підготовки.

7. Управління. Вміла державна політика, відповідна етична пове-дінка та боротьба з корупцією ма-ють вирішальне значення, в тому випадку якщо Україна прагне стати стабільною країною з можливістю ефективного використання власної робочої сили, відповідними умова-ми для залучення іноземних інвес-тицій та здійснення військово-тех-нічної співпраці. Наприклад, Закон про корупцію (Foreign Corrupt Practices Act (FCPA), прийнятий в США забезпечує етичну поведінки для власних оборонних підрядни-ків та міжнародних клієнтів. Тут

слід пам’ятати, що політика проти-дії корупції рівносильна успішно-му співробітництву.

8. Політика постачання (мате-ріально-технічного забезпечен-ня) та закупівель. Якщо викорис-товувати Міністерство оборони США як приклад, то тут відомство відповідальне за вирішення всіх питань, пов’язаних з реалізацією політики матеріально-технічного забезпечення та закупівель озбро-єння, включаючи ведення електро-нного бізнесу. Крім того, політика постачання та закупівель забезпе-чує бачення процесу придбання че-рез доброчесність керівників, які відповідальні за реалізацію ефек-тивного постачання обладнання та послуг, що відповідають потребам бойових дій, через інноваційність політики, уміле керівництво та по-стійний контроль за ефективним витрачанням коштів платників по-датків. Американська політика в сфері постачання та закупівель є моделлю, яку слід враховувати. Тим не менш, Сполучені Штати постій-но оцінюють свій процес оборон-них закупівель і змінюватимуть власні підходи в реалізації політи-ки постачання та закупівель для забезпечення адаптації до військо-вих потреб та відповідності загро-зам, наявним технологіям та розмі-ру бюджетів.

9. Іноземні джерела для закупі-вель. Україна має можливість ство-рювати і поставляти власні систе-

Використання стимуляторів (різно-манітних тренажерів) з часом не

лише збереже величезні суми коштів на підготовку персоналу, а й з часом

дозволить створювати можливості наступного покоління

Надійна програма стандартизації повинна бути встановлена для

гармонізації із стандартами НАТО та практикою контролю якості

Тут слід пам’ятати, що політика протидії корупції рівносильна

успішному співробітництву

Американська політика в сфері постачання та закупівель є модел-

лю, яку слід враховувати

21

ми озброєння. Однак для задоволення поточних потреб в умовах зростаючої агресії зі сходу повинна бути розглянута інша по-літика закупівель озброєння від іноземних постачальників. У випад-ку із США, Україна виграє від робо-ти в рамках програм із закордонних військових продажів - Foreign Military Sale (FMS) та закордонного військового фінансування - Foreign Military Financing (FMF), які на да-ний час затверджені.

10. Експортна політика та мар-кетингова стратегія. Україна може витіснити російські компанії за час санкцій проти Російської Федера-ції. Українські постачальники, які продають власну продукцію через російських посередників і вироб-ників оригінального устаткування, повинні безпосередньо вийти на кінцевих користувачів. Вітчизняні компанії можуть оновити номен-клатуру запчастин, яку до даного часу використовує Росія. Натомість слід враховувати, що американські оборонні компанії розширюють свою діяльність на міжнародному рівні.

На основі цих десяти пунктів, пропонується, щоб керівництво України, з точки зору реформуван-ня оборонної промисловості, вра-ховувало наступне:

1. Створення незалежної про-фесійної команди здатної швидко провести процес пошуку нових і більш досконалих прийомів робо-ти, шляхом порівняння власних прийомів з найкращими з тих, які використовують інші. Безперечно, це вимагатиме високого рівня дер-жавної підтримки. Протистояти «старому способу ведення бізнесу» буде складно, але необхідно для того, щоб домогтися змін. У відсут-ності політичної волі не буде жод-них ефективних змін оборонної інфраструктури України, і це буде сприяти вразливості країни, а та-кож стримувати співпрацю із за-хідною промисловістю.

2. Створення бюджетів для про-цесу реформ з огляду на попередні оцінки та виконання рішень щодо реформи.

3. Визначення політики закупі-вель для Міністерства оборони, яка визначатиме оборонно-про-мислові реформи відповідно до на-явних можливостей та потреб.

4. Подальша взаємодія із пред-ставниками західної промисловос-ті, які розглядатимуть різні рівні інвестицій, якщо виявлять той факт, що Україна дійсно йде по шляху реформування оборонної промисловості.

Для задоволення поточних потреб в умовах зростаючої агресії зі сходу

повинна бути розглянута інша політика закупівель озброєння від

іноземних постачальників

Вітчизняні компанії можуть онови-ти номенклатуру запчастин, яку до

даного часу використовує Росія


22

Україна може розмістити об’єкти ПРО, щоб захиститись від ядерної зброї Росії. Таке уявлення про можливості «прикриття» від Кремлівських атак оприлюднив 20 травня секретар РНБО Олександр Турчинов. Секретар українського Радбезу розповів про безпреце-дентну мілітаризацію Криму. Він наполягає, що керівництво РФ по-ставило завдання розгорнути на півострові полк бомбардувальни-ків Ту-22М3, обладнаних для не-сення ракет з ядерними бойовими частинами; три дивізіони опера-тивно-тактичних ракетних комп-лексів (ОТРК) «Іскандер-К» та «Іскандер-М», у тому числі укомп-лектованих ракетами з ядерними

боєголовками. А крім того, Росія на окупованій території планує завер-шити створення потужної бази підводного флоту – з ракетами, що мають також ядерні боєголовки з можливістю ураження наземних цілей на відстані 1,5 - 2 тис. км. До зазначеного чиновник додав, що Росія уже перекинула в Крим «10 одиниць оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер-М та активно ремонтує аеродроми в Криму для прийому згаданих бом-бардувальників. А також про те, що Росія вже розгорнула в Криму системи ППО та ПРО «С-400» та «Панцирь-С1М», і берегові ракетні комплекси «Бал» та К300П «Басті-он». «Бастіон» може бути оснаще-

Хід конем. Чи здатна захистити Україну ПРО США?

Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Росія вже розгорнула в Криму систе-ми ППО та ПРО «С-400» та

«Панцирь-С1М», і берегові ракетні комплекси «Бал» та К300П

«Бастіон». «Бастіон» може бути оснащений ядерною боєголовкою,

здатною уражати цілі на відстані до 600 км

23

ний ядерною боєголовкою, здат-ною уражати цілі на відстані до 600 км, - поінформував О.Турчинов.

Що відбувається, та як можна оцінити крок секретаря Радбезу?

Без сумніву, ідея гідна. Вона спрямована на втягування США у процес організації протистояння з Кремлем, а зрештою, і знищення Путіна (принаймні, як політичного лідера ядерної держави). Для Києва важлива зміна позиції Вашингтону, трансформація ролі від партнера до союзника.

Є у ідеї і резонні підстави. По-чинаючи з того, що Україна є за-конною правонаступницею Дого-вору ПРО від 1972 року. Так, іще в 2002 р. Україна вела зі Сполучени-ми Штатами переговори про мож-ливу участь у створенні НПРО: тоді у Вашингтоні про українські мож-ливості переконливо розповідав глава Держкомісії з питань ОПК України Володимир Горбулін. Зо-крема, щодо можливостей вироб-ництва в Україні ракет-мішеней та використання української інфра-структури. В 2003—2004 рр. дні-пропетровські КБ «Південне» і ВО «Південмаш» разом з харківським «Хартроном» успішно виконали за-мовлення американських Lockheed Martin Missile (генеральний під-рядник у НПРО США), Boeing і Northrop Grumann. У 2006 р. в Україні навіть побував заступник керівника Агентства протиракет-ної оборони військового відомства

США Марвін Макнамара. Тема зно-ву розвинулася, з’явилися контрак-ти, з якими успішно впорався «Укроборонсервіс». Кажуть, що учасники двостороннього семінару у 2007 р. в євпаторійському Націо-нальному центрі управління і ви-пробування космічних засобів на-віть обговорювали можливості контракту на розробку технічних даних протиракет для перехоплен-ня російських ракетних комплексів типу «Тополь-М». Але з приходом до влади Барака Обами нитка спів-робітництва несподівано обірвала-ся. Колишній посол США в Україні, а нині ключовий американський експерт у галузі безпеки Стівен Пайфер тоді пояснював таку пози-цію Білого дому пошуком компро-місів з Кремлем, а також розмитіс-тю самої української позиції. Згодом і без того слабкий струмо-чок взаємного інтересу остаточно пересох. Навіть незважаючи на дуже реальні пропозиції щодо встановлення на українському крейсері протиракетної платфор-ми з розміщенням її в Чорному морі, саме на потенційній траєкто-рії польоту іранських ракет.

Але у цьому контексті слід зга-дати, що з кінця 2013 р. Румунія слідом за Польщею почала реалізо-вувати знакові заходи у сфері наці-ональної безпеки — розміщувати на власній території військові об’єкти іноземної держави: Сполу-чені Штати тоді почали передисло-

Кажуть, що учасники двосторон-нього семінару у 2007 р. в євпаторій-

ському Національному центрі управління і випробування космічних

засобів навіть обговорювали мож-ливості контракту на розробку

технічних даних протиракет для перехоплення російських ракетних

комплексів типу «Тополь-М»

24

кацію свого Центру транзитних пе-ревезень з киргизького аеропорту «Манас» на військово-повітряну базу в румунське місто Констанцу. Крім того, тоді Вашингтон прого-лосив, що в румунському Девеселу в рамках реалізації другого етапу створення національної ПРО на європейському театрі воєнних дій (ТВД) невдовзі з’явиться батарея наземного базування з американ-ськими ракетами-перехоплювача-ми. Нагадаймо, що Польща поміт-но зміцніла у військовому плані, коли дала згоду на розміщення американських ракетних комплек-сів Patriot на своїй території. І саме так слід оцінювати перспективи розгортання батареї наземного ба-зування з американськими перехо-плювачами SM-3 IB у Румунії.

Якщо б Україна отримала таку зброю, вона була б цілком «при-крита» від агресії Росії – на пряму воєнну конфронтацію з НАТО Пу-тін не здатен. Хоч і погрожує ядер-ною зброєю. Але Польща й Руму-нія – країни НАТО. На відміну від України. Враховуючи нинішню по-зицію адміністрації Обами та рі-вень мілітаризації Криму (а перелі-

чена вище зброя спрямована насправді не на Україну, а на НАТО, з метою унеможливлення повер-нення назад півострову), США не підуть на такий рівень конфронта-ції з Росією. Тим більше, що Украї-на знаходиться у стані війни.

Водночас, варто зазначити, що заява Турчинова – не пустий звук. Це – повне відкриття карт, повна готовність до боротьби з агресо-ром. Для Вашингтону важливо усвідомити, що Україна є активом, а не пасивом, і в цьому контексті нинішня заява – крок активного союзника. Хоч поки що лише по-тенційного. Крім того, Обама не постійно буде президентом. А от Росія буде ворогом доти, доки там «хазяїном Кремля» залишатиметь-ся Путін. Отже, за умов зміни вла-ди в США та застосування дипло-матичного мистецтва реалізація «ходу конем» можлива.

Звісно, якщо для захисту від Ро-сії Україна справді буде відновлю-вати свої Збройні сили та ОПК. На стратегічному рівні, що передбачає створення (придбання) зброї стри-мування. Бо пасив Вашингтону на-вряд чи потрібен.

Якщо б Україна отримала таку зброю, вона була б цілком «прикри-

та» від агресії Росії – на пряму воєнну конфронтацію з НАТО Путін не

здатен


25

Прессинг спецслужб на «русскую правую» растет

«Украинский вопрос» – т.е. отно-шение русских националистов к про-блеме возникновения и укрепления полностью независимого от России национального Украинского государ-ства – это хотя и важная, но только часть общей проблемы охватившего русское национальное движение идейного и организационного кризи-са. Основная же часть проблемы, ко-торую пытаются, как мне видится, разрешить интеллектуальные пред-ставители «русской правой» заключе-на в другом вопросе: в какой мере со-временная Российская Федерация является государством русского (ве-ликорусского) народа?

Значительная часть русских ин-теллектуалов-националистов, по-добно Александру Севастьянову, Константину Крылову, Олегу Не-менскому и др., считают, что совре-менная Росфедерация постепенно эволюционирует в национально-государственном аспекте, – пре-вращаясь «силою вещей» в русское национальное государство. Они считают логичным и правильным, чтобы уже сегодня Росфедерация распространяла свою юрисдикцию и/или политическое влияние на все территории порубежных госу-дарств, где имеются значительные анклавы русского населения. По-нятно, что люди подобных взгля-дов, так или иначе, поддержали

Крымско-донбасская авантюра Кремля не выгодна в первую очередь России(Основные тенденции внутренней политики РФ к востоку от Донбасса)

Николай Лысенко,директор Центра исследований Кавказа и Востока

Европейского института JUSTO (Москва) доктора исторических наук

Аналітичні розробки

26

авантюру Росфедерации в Крыму и на Донбассе.

Другая, меньшая часть русских националистов, например – Игорь Артемов (ныне находящийся в эмиграции), Борис Миронов (нео-днократно судимый), Максим Кали-ниченко (ныне арестованный ФСБ) и др., напротив, убеждены, что ре-жим Владимира Путина и вообще актуальная государственная систе-ма Российской Федерации онтоло-гически враждебны национальному бытию русского народа. Отсюда сле-дует логичный вывод, что авантю-ристические действия Росфедера-ции на Украине могут только усугубить и без того незавидное этнополитическое положение рус-ских. В этой части спектра «русской правой» оценки крымско-донбасской авантюры Кремля суще-ственно пессимистичнее – от осто-рожности до полного неприятия.

Я полагаю, что взгляды второй группы русских националистов ре-алистичнее. Росфедерация пред-ставляет собой остаточный пост-советский государственный реликт, уникальность которого со-стоит в том, что его социальная ос-нова – славянское (в основном ве-ликорусское) большинство де-факто обладает наименьшим объемом политических и этнокуль-турных прав, нежели другие несла-вянские народы РФ. За 20 постсо-ветских лет в Росфедерации на государственном уровне не было

принято ни одной целевой про-граммы в интересах социальной сферы и этнической культуры рус-ского большинства.

В период позднего Советского Союза существовала так называе-мая «Программа развития Нечер-ноземья» – довольно масштабная по целям и финансовому обеспече-нию. В этой программе, как бы по умолчанию, вырождающаяся КПСС пыталась учитывать соб-ственно великорусские интересы. Даже на сколь скромную постанов-ку «русского вопроса» актуальная власть постсоветского Кремля за 20 лет так и не решилась.

Важно подчеркнуть, что совре-менная государственная идеология и практика Росфедерации «де-факто» закрепляет главное «дости-жение» советского периода истории: опережающее социально-экономи-ческое и этнокультурное развитие неславянских народов страны при полном этнополитическом беспра-вии – для великорусского (и шире – для славянского) большинства. При этом национализм «титульных» на-родов так называемых «националь-ных республик» находит в Росфеде-рации не только законное обоснование, но и щедрое государ-ственное финансовое обеспечение.

На таком сумрачном фоне про-исходящая в Украине Революция Достоинства стала для многих рус-ских националистов подлинным «моментом истины». Ликвидация

За 20 постсоветских лет в Росфеде-рации на государственном уровне

не было принято ни одной целевой программы в интересах социальной

сферы и этнической культуры русского большинства

Современная государственная идеология и практика Росфедера-ции «де-факто» закрепляет глав-

ное «достижение» советского периода истории: опережающее

социально-экономическое и этно-культурное развитие неславянских народов страны при полном этно-

политическом бесправии – для великорусского (и шире – для славян-

ского) большинства

27

отвратительных большевистских истуканов, реально происходящая «десоветизация» бытийно-идеоло-гической сферы, рассекречивание архивов спецслужб, люстрация партийно-кэгэбэшных «кротов», свобода украинской этнонацио-нальной пропаганды, полная сво-бода печати, собраний, шествий, свобода осмысления своего нацио-нального пути – эти элементы со-временной политической реально-сти в Украине вызывают в мыслящей части «русской правой» самую горячую симпатию.

В настоящий момент внутрипо-литические возможности русского национального движения незначи-тельны. С момента крымско-дон-басской авантюры прессинг спец-служб на «русскую правую» возрос очень сильно, причем, как ни странно, даже на тех деятелей, ко-торые открыто поддержали «укра-инскую» авантюру Кремля, но не являются при этом «добровольны-ми помощниками» спецслужб. Се-годня «русская правая» буквально опутана паутиной гласного и не-гласного досмотра. Русские нацио-нальные организации переполне-ны провокаторами, усилиями государственных ведомств целена-правленно лишены каких-либо ре-альных возможностей для эффек-тивной пропагандистской работы.

С учетом всех этих факторов можно прийти к выводу, что на-дежды той части «русской правой»,

которая надеется на постепенную трансформацию антирусской (и шире – антиславянской) системы Росфедерации в национальное го-сударство русского народа иллю-зорны. Уже в среднесрочной пер-спективе Росфедерация столкнется с теми же неразрешимыми пробле-мами национально-федеративного характера, которые в значительной мере предрешили крушение Совет-ского Союза.

Кремль проигрывает на восточ-ном направлении

В результате крымско-донбас-ской авантюры путинский Кремль проиграл не столько на западном стратегическом направлении, но – в первую очередь – на восточном, бесспорно важнейшем для будуще-го России. Причем, в отличие от ситуации с Украиной, стратегиче-ский проигрыш Кремля в Сибири и на Дальнем Востоке для геополити-ческого будущего России фатален. Россия, выдавленная китайцами с Дальнего Востока и Сибири, уже не Россия, а Московия – в самом при-земленном значении этого поня-тия.

Нужно понимать, что современ-ная Росфедерация – это отнюдь не некий переполненный финансами, людьми, идеями и вооружением фантом – как может это показаться обывателю в Украине. Росфедера-ция сегодня – это во многом уже периферия не только Запада, но и

С момента крымско-донбасской авантюры прессинг спецслужб на

«русскую правую» возрос очень сильно, причем, как ни странно,

даже на тех деятелей, которые открыто поддержали «украин-скую» авантюру Кремля, но не

являются при этом «добровольны-ми помощниками» спецслужб

Россия, выдавленная китайцами с Дальнего Востока и Сибири, уже не

Россия, а Московия – в самом при-земленном значении этого понятия

28

Востока, хронически отстающая по всем векторам, крайне противоре-чивая, внутренне неустойчивая эт-носоциальная система. В публика-циях некоторых независимых исследователей подчас утверждает-ся, что Росфедерация не может считаться современным нацио-нальным государством. Причем подчеркивается, что Росфедера-ция – это скорее тотальная поли-цейско-информационная система, обеспечивающая возможность по-истине «великокняжеского» про-цветания 6-7% населения за счет варварской эксплуатации природ-ных ресурсов страны в ущерб остальной части социума.

Поскольку я не явлюсь ни эко-номистом, ни социологом – не могу ни поддержать, ни опровергнуть эту точку зрения. Бесспорно одно: бюджетные, материально-техниче-ские и, конечно, демографические ресурсы Росфедерации на самом деле очень ограничены, сегодня их катастрофически мало для после-довательного, опережающего раз-вития Сибири и Дальнего Востока. Этих ресурсов с избытком хватает, конечно, на эффективную борьбу с оппозицией (прежде всего русско-го национального спектра), но в международном аспекте Росфеде-рация при Путине как была, так и осталась «Верхней Вольтой с ядер-ными ракетами». Поэтому каждый рубль, каждый день, каждая чело-веческая жизнь, бездарно потерян-

ные Кремлем в крымско-донбас-ской авантюре, означают дополнительное усиление социаль-но-экономического и демографи-ческого вакуума внутри России. Этот вакуум – славянское «опусты-нивание» Сибири и Дальнего Вос-тока – уже катастрофичен, попро-сту запределен.

В начале 2012 года Центр ком-плексных исследований Кавказа и Востока Российского торгово-эко-номического университета (ныне волюнтаристски ликвидирован Минобром РФ), который я тогда возглавлял, инициировал разра-ботку исследовательской програм-мы «Стратегическая безопасность России: история и современность». В рамках этой программы исследо-валась возможность этнической реабилитации казацкого народа на Дальнем Востоке России. Одновре-менно выдающийся (возможно, са-мый глубокий) военный эксперт современной России Александр Храмчихин основательно разраба-тывал проблематику российско-китайских взаимосвязей, - как в мировом аспекте, так и конкретно в приложении к региону Сибири и Дальнего Востока. В результате этой работы был сделан 158-стра-ничный доклад «Внутренние про-блемы Китая как источник стра-тегической угрозы для России». Этот доклад лег на стол председате-ля партии «Справедливая Россия» С.М. Миронова – единственной

Каждый рубль, каждый день, каж-дая человеческая жизнь, бездарно потерянные Кремлем в крымско-донбасской авантюре, означают

дополнительное усиление социаль-но-экономического и демографиче-

ского вакуума внутри России

29

провластной партии страны, кото-рая имеет ореол вменяемости. От-вета, какой-либо внятной реакции на наш доклад на государственном и даже на партийном уровне, увы, не последовало.

В следующем году наш Центр усилил фактологическую базу дан-ного доклада. Получилась капи-тальная научная монография «Дра-кон проснулся? Внутренние проблемы Китая как источник ки-тайской угрозы для России». 190 страниц убористого текста, в кото-ром детально показана вся глубина пропасти, в которую вползает пу-тинская Росфедерация, пытаясь «сотрудничать» с Китаем на основе китайского геостратегического плана мирного этноэкономическо-го проникновения в русскую Си-бирь и Дальний Восток. Моногра-фию А.А. Храмчихина мы издали, в Государственной Думе и Совете Федерации РФ распространили. Реакции вновь не последовало.

Почему? Нетрудно понять. У политического клана В.Путина просто нет выбора: либо «сотруд-ничество» с Китаем по принципу «русские территории и природные ресурсы в обмен на китайские деньги и суррогатную междуна-родную поддержку», либо капиту-ляция на всем западном «фронте» – от Кавказа до Украины. За много-летнюю стратегическую бездар-ность и авантюристическую поли-тику на Украине нужно платить.

Вот Кремль и «платит» – постоян-ной и все более глубокой сдачей русских стратегических позиций в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке.

О равноправном сотрудниче-стве Росфедерации и Китая, таким образом, не может быть и речи. Экономический и демографиче-ский аутсайдер, в которого все бо-лее быстрыми темпами превраща-ется путинская «монархия», и мощная национальная империя Китая попросту не могут сотруд-ничать на равноправной основе. При этом нужно подчеркнуть: исторически Китай умеет очень «мягко стелить» – однако «спать» русским будет крайне жестко. И есть вполне реальная перспектива: заснув в богатейшей Русской Сиби-ри – в ужасе проснуться в нищей Московии, - в лучшем случае от-граниченной от китайского «пар-тнера» цепью Уральских гор.

Российско-китайская проблема уже в среднесрочной перспективе выглядит очень пессимистично, во многом потому, что в Росфедера-ции наличествует органичное от-торжение властной псевдоэлиты от основной массы бесправных и ограбленных русских «заробит-чан». Так называемая «идеология консерватизма», насаждаемая в Росфедерации, подменяющая стра-тегию развития страны в интересах славянского большинства – это де-факто идеологический механизм

У политического клана В.Путина просто нет выбора: либо «сотруд-

ничество» с Китаем по принципу «русские территории и природные

ресурсы в обмен на китайские деньги и суррогатную международ-ную поддержку», либо капитуляция

на всем западном «фронте» – от Кавказа до Украины

30

для сохранения статус-кво приви-легированного положения обита-телей и ближних друзей Кремля. В этом смысле псевдоэлита Кремля – плоть от плоти дитя большевист-ской хунты 30-х-40-х годов ХХ века. Для сохранения господства большевистской партии Сталин был готов сражаться вплоть до по-следнего русского человека. Для со-хранения системы власти «а-ля Владимир Путин» Кремль может пойти в азиатской части России на значительные экономические, тер-риториальные и, в конечном счете, стратегические уступки.

Конфликт между силовыми струк-турами РФ и руководством Чечни

может углубитьсяЧтобы верно оценить возмож-

ность влияния латентного кон-фликта Кадырова с силовиками РФ на ситуацию в Украине нужно учи-тывать два фактора: этнический менталитет чеченского народа и место чеченских формирований (регулярных и иррегулярных) в си-стеме вооруженных сил РФ и Чеч-ни.

Русский или, лучше сказать, ве-ликорусский этнический контин-гент, являющийся ныне социаль-ной основой вооруженных сил Росфедерации, в целом демонстри-рует очень невысокие боевые каче-ства. Это относится как к рядовому составу, так и к офицерству. Воз-можно, что это мое субъективное

мнение, но мне оно видится реали-стичным.

Общепринятый в советском офицерстве «принцип курятника»: «Клюй ближнего, обсирай нижне-го, а сам взлетай!» – полностью унаследован, к сожалению, Воору-женными силами Росфедерации. Возможно, что исторические кор-ни «принципа курятника» лежат гораздо глубже, – в Московии до Петра I. Чтобы понять это, доста-точно ознакомиться с историче-скими хрониками Ивана Грозного и Русской смуты 1600-1613 гг. В ус-ловиях абсолютного господства «принципа курятника» военная элита, осознающая национальные задачи страны и способная защи-щать свои корпоративные интере-сы, возникнуть не может.

Нынешнее офицерство Росфе-дерации, особенно высшее, цинич-но, сверхосторожно, крайне опаса-ется личной ответственности за чтобы то ни было. Любой «монарх» поступил бы опрометчиво, рассчи-тывая на прямую поддержку рус-ского офицерства в условиях острого, многоуровневого кризиса внутри страны.

Рядовой состав Росфедерации является точным слепком того пе-чального состояния великорусско-го народа, в которое его ввела бо-лее чем 70-летняя советская эпоха, а особенно последние 20 лет го-сподства олигархата. Особых мо-тиваций инициативно сражаться

Особых мотиваций инициативно сражаться за самого замечатель-

ного «монарха» у этнически русско-го солдата нет

31

за самого замечательного «монар-ха» у этнически русского солдата нет.

Чеченский народ в этносоци-альном плане представляет собой совершенно иную картину. Гено-фонд чеченцев, как это ни парадок-сально, в значительной мере сбе-регли репрессии сталинской эпохи: чеченцы практически не призыва-лись в ряды Красной Армии, затем были высланы в Казахстан, где жили относительно компактно. Даже после окончания Второй ми-ровой войны в массовом порядке чеченцы долгое время не призыва-лись в ряды вооруженных сил Со-ветского Союза. Таким драконов-ским способом мужской генофонд чеченского народа был сохранен. Поэтому сегодня среднестатисти-ческий чеченец – от 16-летнего до 45-летнего возраста – это потенци-альный воин, человек любящий, внутренне готовый, и, в подавляю-щем большинстве случаев, умею-щий сражаться стрелковым ору-жием. В боевом отношении даже русский контрактник, в сравнении с обычным чеченским пастухом из какого-нибудь горного аула, выгля-дит как выпускник церковно-при-ходской школы в сравнении с ака-демическим профессором.

Важно понять и еще одну исто-рически ретроспективную деталь. Задачу быстрого, решительного, эффективного реагирования на внешнюю и внутреннюю угрозу в

Российской империи всегда выпол-няли казаки – восточнославянский народ, имеющий весьма мало об-щего в генном, культурном и мен-тальном отношениях с великоруса-ми. Казаки всегда шли на острие удара Русской императорской ар-мии и обычно составляли ее арьер-гард – когда она отступала. Это было связано с исключительными боевыми качествами этнического казака, которые были на несколько порядков выше боевых свойств по-томков крепостных крестьян Рус-ской равнины. Все сказанное не имеет, разумеется, никакого отно-шения к нынешним, так называе-мым реестровым «казакам» Росфе-дерации, которые, в подавляющем большинстве, в генетическом отно-шении весьма далеки от историче-ского казацкого народа.

В Российской империи, полити-ческая верхушка которой в значи-тельной мере формировалась этни-ческими немцами, казаки выполняли, как известно, важней-шие охранительные функции. Гер-манизированная династия Романо-вых не могла доверять в случае острого внутреннего кризиса вели-корусским армейским формирова-ниям, подчас сомневалась даже в лояльности гвардии. Оперативно ответить на внутреннюю угрозу, т.е. рубить по приказу царственно-го суверена всех подряд – направо и налево – могли только казаки. Ве-ликорусский этнос (равно как и

32

всякий другой – татарский, ингуш-ский, дагестанский и т.д.) воспри-нимался этническим казаком как чужой, поэтому, по приказу цар-ских генералов, в ход легко пуска-лась ногайка, а иногда и шашка.

Современная ситуация в Рос-сийской Федерации во многом ко-пирует внутреннюю ситуацию в Российской империи. Высшая власть постсоветской Москвы, по-добно царской «вертикали» Петер-бурга, нещадно эксплуатирует ве-ликорусское большинство страны и точно также внутренне боится «русского бунта» – по определению классика – «беспощадного». Мож-но предположить, что высшие оби-татели Кремля в значительной мере опасаются даже свою охрану. Если это так, то они не оригинальны – даже волевой Сталин, как извест-но, внутренне опасался системы ОГПУ-МГБ-НКВД, и поэтому пе-риодически ее «обезглавливал».

Кремлю очень хотелось бы, на-верное, иметь своих казаков. Одна-ко казацкий народ был уничтожен совокупными усилиями «комисса-ров в пыльных шлемах» и много-тысячным сонмом туповатых вели-корусских бойцов Красной армии, которые в 1919-1937 гг. провели на землях Казацкого Присуда самый массовый и самый страшный гено-цид в истории человечества.

Возникает вопрос: в каком ре-гионе России Путин может найти массовый вооруженный контин-

гент, который полностью этниче-ски чужд основному населению страны, и, одновременно, - в бое-вом отношении чрезвычайно эф-фективен? Только на Кавказе.

Именно так возник, на мой взгляд, «феномен Кадырова». Со-временные чеченцы – это «казаки» денационализированной, компра-дорской, но при этом отягощенной советско-имперскими комплекса-ми властной верхушки Росфедера-ции. Так был создана, возможно, с подачи получеченца Владислава Суркова (при рождении Асланбека Дудаева), «чеченская армия прези-дента» (как позиционирует свои формирования Кадыров) – боевой высокоэффективный противовес и ограбленному великорусскому большинству страны, и федераль-ным спецслужбам, также в основ-ном составленным из этнических великорусов.

Из этих рассуждений следует логичный, на мой взгляд, вывод: латентный конфликт между сило-виками РФ и Кадыровым никак не повлияет на участие чеченских бо-евиков в боях на Донбассе. Совре-менный среднестатистический че-ченец – это воин, готовый сражаться против «кяфиров» везде и всюду, если ему за это чуть-чуть заплатят или создадут условия для «самокормления» на территории вторжения. Чеченцы и ориентиру-ющиеся на них другие кавказские мусульмане уйдут из Донбасса не-

Так был создана, возможно, с подачи получеченца Владислава Суркова

(при рождении Асланбека Дудаева), «чеченская армия президента» (как позиционирует свои формирования

Кадыров) – боевой высокоэффек-тивный противовес и ограбленному великорусскому большинству стра-

ны, и федеральным спецслужбам, также в основном составленным из

этнических великорусов

33

медленно – как только им отдаст приказ лично Кадыров и, одновре-менно, перекроется денежный «кислород». Особых интересов кавказских народов на Донбассе, конечно же, нет.

Рамзан Кадыров превратился в сильного и во многом уже самостоя-тельного политического игрока об-щероссийского уровня. О такой не-избежной эволюции «юноши в спортивном костюме» все вменяе-мые политические аналитики дав-ным-давно предупреждали страте-гически невменяемый Кремль. Нынешняя вялотекущая грызня Ка-дырова с силовиками РФ напомина-ет, говоря словами У.Черчилля, са-мое начало «схватки бульдогов под ковром». Кого вытянут вперед нога-ми из-под этого московитского ков-ра пока неясно: возможно никого, возможно Кадырова, но не менее возможно, что и более крупную фи-гуру, даже очень крупную. К событи-ям на Украине это будет иметь отно-шение только в самом общем контексте, связанном с «украин-ской» политической линией Кремля.

Настороженность в сопредельных России государствах растет

Союзников у Росфедерации нет, их просто не может быть у страны, которая на протяжении 20 лет не имеет идеологии своего нацио-нального развития.

Кризис в Южной Осетии воо-чию показал, что даже Белоруссия

и Казахстан в минимально серьез-ных внешнеполитических аспектах поддерживать путинский Кремль не намерены. Эти страны, равно как и другие, например Армения, поддерживают видимость союзни-ческих отношений с Росфедераци-ей «силою вещей», т.е. пока и по-скольку это им выгодно в том или ином экономическом аспекте.

Конечно, настороженность в отношении Росфедерации суще-ственно возросла во всех сопре-дельных путинско-кадыровскому дуумвирату странах, включая Ка-захстан и Белоруссию. Минск и Астана получили новое подтверж-дение старой мысли, что в отноше-нии Москвы всегда нужно быть на-стороже, ибо никогда неизвестно, что может «отчебучить» страна с неизжитым имперским комплек-сом, не сумевшая за 20 с лишним лет сформулировать реалистичную идеологию своего национального развития.

Думающая Россия не поддержи-вает войну против Украины Я бы поостерегся применять

слово «элита» к какому бы то ни было сообществу людей в совре-менной Росфедерации. В классиче-ских работах по теории элит Виль-фредо Парето и Чарльза Миллса убедительно показано, что подлин-ные элиты формируются в течение длительного, по историческим меркам, времени, а главное – име-

Рамзан Кадыров превратился в сильного и во многом уже самосто-

ятельного политического игрока общероссийского уровня

34

ют общее стратегическое представ-ление о будущем той страны, в ко-торой живут. С этой точки зрения в Росфедерации имеется только одна подлинная элита – еврейская. Только евреи в рамках широкой политико-экономической и этни-ческой корпоративности знают – зачем они живут в России, имеют внятный образ будущего, причем как для собственной нации, так и для страны в целом.

Возможно, что в среднесрочной перспективе в Росфедерации воз-никнет мусульманская элита – на основе тесной корпоративности (еврейского типа) северокавказ-ских народов. Пока такой элиты нет.

В отношении славянского (т.е. в подавляющей мере – великорус-ского) большинства говорить о ка-кой-либо элитарности не прихо-дится. О высших слоях великорусов можно говорить, в лучшем случае, только в аспекте эрзацэлитарно-сти. Это касается любой сферы жизни русского этносоциума – от политической, идеологической, ад-министративной, военной до эко-номической.

Почему сложилось именно так понятно: после 1917 года этниче-ская русская элита была уничтоже-на, создать ее вновь русские, увы, не смогли. Возможно, что и велико-русской нации как таковой в Рос-сии уже нет. Абсолютно денацио-нализированный, ежедневно

борющийся за элементарное вы-живание, чрезмерно индивидуали-стичный внутри себя и невероятно инертный в политико-социальном плане великорусский этносоциум очень трудно назвать нацией. Из всех народов Росфедерации рус-ские дезинтегрированы, дегради-рованы, духовно опустошены и экономически ограблены в наи-большей степени. В таком обще-стве трудно ожидать возникнове-ния подлинных элит.

Я не являюсь поклонником журналистского таланта Аркадия Бабченко, однако с недавним его журналистским постом невозмож-но не согласиться.

«Это будет последняя война для России, – пишет Бабченко о дон-басской авантюре, – не потому, что ей не хватит сил или экономики. Это будет последняя война для России, потому что процесс распа-да этноса уже практически завер-шен. Моральная деградация нации уже практически состоялась. Да и нет уже больше никакой нации. Нет никаких общностей, которые могли бы сказать о каждом своем члене – «мы». Эта территория насе-лена отдельными группами и сооб-ществами агрессивных озлоблен-ных людей, случайно соединенных друг с другом внешними обстоя-тельствами, ненавидящих всех прочих, кто не входит в их стаю – и никакой нации здесь уже не суще-ствует».

35

Я бы не списывал так легко в утиль возможный этнический по-тенциал 100-милионного велико-русского народа, как это делает во-енный журналист. Русский народ хоронили в истории очень многие, но он, тем не менее, пережил своих могильщиков. Однако Бабченко прав, несомненно, в том, что ны-нешнее этнополитическое положе-ние великорусов поистине страш-но. «Совковые» иллюзии русских военных, отчаянная трусость, гра-ничащая с низостью, русской ин-теллигенции, чудовищная продаж-ность администраторов, невероятный цинизм русскоязыч-ной прессы, денационализация и даже русофобия спецслужб – все эти факторы стремительно добива-ют русский народ.

В таких условиях о какой-то там внятной реакции на украин-ские события каких-то там «элит» в Росфедерации можно просто забыть. Люди с крупными деньга-ми – кто пострадал от крымско-донбасской авантюры – либо уже убрались из Росфедерации, либо сидят в своем углу тихо и будут продолжать там сидеть. Реакция военных в России столь же ане-мична: в условиях тотального взаимного недоверия в этой сре-де какие-либо осязаемые реакции военных невозможны.

Широким массам великорус-ского этносоциума на украинские события (равно как и на собствен-

но великорусские) глубоко нач-хать. Если завтра очередной «мо-нарх» объявит, что в компенсацию за авантюру на Украине он пере-дает Киеву весь российский ядер-ный арсенал, – протестовать на Красную площадь едва ли выйдут более 20-30 тысяч человек. В круп-ных городах российской провин-ции на такое мероприятие и пяти тысяч «протестантов» собрать не удастся.

Политически внятный протест на крымско-донбасскую авантюру высказали, как известно, только еврейские (леволиберальные) кру-ги и русские националисты про-грессистского спектра. Информа-ционные и финансовые ресурсы этих групп несопоставимы.

Евреи много говорят во всеус-лышание о преступности крым-ско-донецкой авантюры, но рус-скоязычное большинство их не слышит, поскольку на онтологи-ческом уровне не доверяет им. Русские националисты могли бы существенно эффективнее объяс-нить своему народу – насколько стратегически бездарен «встав-ший с колен» Кремль и насколько преступен «русский мир» по-донбасски. Однако информацион-ные ресурсы «русской правой» близки к нулю, а в целом антипу-тинская ветвь русского нацио-нального движения является наи-более репрессируемой частью оппозиции.

В таких условиях о какой-то там внятной реакции на украинские

события каких-то там «элит» в Росфедерации можно просто за-

быть

Евреи много говорят во всеуслыша-ние о преступности крымско-донец-

кой авантюры, но русскоязычное большинство их не слышит, по-

скольку на онтологическом уровне не доверяет им

36

До нормализации русско-украин-ских отношений пока далеко Боюсь показаться пессимистом,

но мне кажется, что в краткосроч-ной и даже среднесрочной пер-спективе восстановить взаимное доверие не получится. Владимир Путин, невзирая на прочие силь-ные, бесспорно, стороны его лич-ности, как геополитик, как систем-ный стратег абсолютно, катастрофически бездарен. Эту бездарность он проявлял на всех этапах своего большого политиче-ского пути – примеры общеизвест-ны. Хотелось бы ошибиться, но, ка-жется, что еще какое-то время Росфедерация будет продолжать свой нелепый и стратегически об-реченный путь по вектору рухнув-шего Советского Союза. При таком положении, ни о какой нормализа-ции русско-украинских отношений не может идти речь.

Мне представляется, что до той поры, пока в Росфедерации не про-изойдет своя Революция Достоин-ства, в результате которой Россия вернется к осмысленной стратегии в интересах славянского большин-ства, Украина не сможет стать для русских дружественной страной. Только последовательная десове-тизация всей российской государ-ственной системы, включающая обнародование всех архивов КГБ-ФСБ, люстрацию органов госу-правления, полную свободу поли-тических партий, – способна стать

основой для реалистичного курса по восточнославянской интегра-ции.

Краеугольным камнем норма-лизации российско-украинских от-ношений должно стать всеобъем-лющее умиротворение на Донбассе. Росфедерации следует во всех фор-мах уйти из Донбасса, а также вне-сти свой значительный финансово-экономический вклад в его восстановление. За любую авантю-ру, как известно, рано или поздно приходится платить, и лучше один раз заплатить деньгами, чем на-всегда – репутацией.

Росфедерация Путина прости-ла, как известно, долги практиче-ски всех стран Азии и Африки – на сумму во многие десятки миллиар-дов долларов. Путин сумел выпла-тить даже царские долги Россий-ской империи богатым странам Евросоюза – о чем его, по большо-му счету, никто не просил и не при-нуждал. Поразительно, но Росфе-дерация скаредно, поистине как «скупой рыцарь», трясется только над долгами восточных славян – только русским, украинцам и даже белорусам в этом отношении нет пощады от кремлевского «русского мира».

Основой для будущего разум-ного альянса России и Украины могло бы стать совместное освое-ние природных богатств Сибири и Дальнего Востока. Причем не на постыдном уровне призыва укра-

Мне представляется, что до той поры, пока в Росфедерации не про-изойдет своя Революция Достоин-

ства, в результате которой Россия вернется к осмысленной стратегии

в интересах славянского большин-ства, Украина не сможет стать

для русских дружественной страной

Основой для будущего разумного альянса России и Украины могло бы

стать совместное освоение при-родных богатств Сибири и Дальне-

го Востока

37

инских гастарбайтеров – как это практиковалось до сих пор, а на уровне создания своего рода фи-нансово-экономического «ленд-лиза» для украинских предприя-тий. Чем больше украинцев приедет работать и жить в Сибирь и на Дальний Восток – с прямой, оче-видной и быстрой выгодой для себя – тем вернее азиатские земли России останутся в русской юрис-дикции. Разумеется, все формы взаимоотношений должны разви-ваться на основе безусловного при-знания государственного сувере-нитета Украины.

Важнейшей, а в духовном плане краеугольной основой нормализа-ции русско-украинских взаимоот-ношений должно стать официаль-ное признание и осуждение Росфедерацией трагедии Голодо-мора на Украине, а также призна-ние и осуждение геноцида казацко-го народа на Дону, на Кубани, на Тереке, на Урале и в Семиречье. Вне признания и осуждения Москвой преступности Голодомора украин-цев и геноцида казаков, - ни о ка-кой подлинной нормализации вну-тренних восточнославянских взаимосвязей не может идти речь.

Важнейшей, а в духовном плане краеугольной основой нормализации

русско-украинских взаимоотноше-ний должно стать официальное

признание и осуждение Росфедера-цией трагедии Голодомора на Укра-

ине, а также признание и осужде-ние геноцида казацкого народа на

Дону, на Кубани, на Тереке, на Урале и в Семиречье


38

Україна має більш ніж 15-річ-ний досвід військово-технічного співробітництва (ВТС) з країнами-членами НАТО і ЄС. На жаль, на-полегливе небажання України пе-реозброювати свою армію і, певною мірою, нездатність грати за захід-ними правилами унеможливило високий рівень ВТС між сторона-ми. Та й західні оборонні компанії (ЗОК) з їх традиціями не дуже ви-являли готовність до гнучкої вій-ськово-технічної політики віднос-но України.

Уроки першого етапу Традиційна орієнтація україн-

ської влади на розвиток експорту озброєнь і військової техніки

(ОВТ) дозволила зберегти частину оборонної промисловості та навіть розвинути низку конструктор-ських шкіл. При чому деякі – з нуля, як із виробництвом броне-транспортерів або створенням су-часних систем захисту для броне-техніки.

Перші спроби ВТС із ЗОК поча-лися ще 90-х роках ХХ століття. Де-які проекти були технологічно до-сить вдалими. Наприклад, спільний українсько-французько-чеський проект модернізації танка Т-72 (до рівня Т-72АГ), призначений для третіх країн. На жаль, спроба про-сування на європейський ринок АН-70 як прототипу-платформи для перспективного військово-

Нові умови ВТС з Україною привабливі для компаній країн НАТО і ЄС

Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

Перші спроби ВТС із ЗОК почалися ще 90-х роках ХХ століття. Деякі проек-

ти були технологічно досить вдалими

39

транспортного літака країн НАТО, виявилася не результативною.

Проте, незважаючи на наявні проблеми, Україні вдавалося здій-снювати як прямі постачання ОВТ, так і створювати спільні проекти. Так, українська продукція і техно-логії поступово потрапили до Гре-ції (десантний корабель повітряній подушці типа «Зубр», 2000 р.), Ма-кедонії (ремонтована авіаційна і бронетехніка радянського вироб-ництва, в основному 2003 р.), в США (системи захисту бронетехні-ки і нові танки, 2004 р.), Польщу (технології захисту бронетехніки і вертольотів від високоточних засо-бів ураження, після 2005 р.) і Бель-гію (високоточні засоби ураження, розвиток проектів після 2010 р.). Рівень деяких проектів довів здат-ність України реалізовувати амбіт-ні завдання на високому рівні якос-ті і результативності. Наприклад, Державне Київське КБ «Луч» і бель-гійська компанія CMI (Cockerill Maintenance & Ingenierie) Defence реалізували успішний спільний проект, в результаті якого в боє-комплекті 90-мм гармати башти Cockerill з’явився принципово нова протитанкова керована раке-та Falarick 90.

З’явилися і спільні проекти із ЗОК, орієнтовані на забезпечення потреб національних ЗС. Найбільш результативним виявився досвід ВТС з Польщею, і цей позитивний період обнадіює. Серед безпере-

чних досягнень реалізовані спільні розробки з компаніями Польщі в області створення високоточної зброї і систем захисту вертольотів і бронетехніки. Показовою подією стала закупівля польською компа-нією ліцензії на виробництво укра-їнської легкої броньованої машини «Дозор» (2013 р.). Слід зазначити і початок формування в Україні но-вої ідеології в питаннях спільних розробок безпілотної авіації, мо-дернізації авіатехніки. Безумовно, цьому сприяло поглиблення полі-тичного діалогу, розвиток в Україні ідеї євроатлантичної інтеграції і реалізація проектів подвійного призначення, зокрема, в космічній сфері (успішна участь українських підприємств у виробництві євро-пейської ракети-носія «Вега» і аме-риканської ракети-носія «Анта-рес», а також в міжнародному космічному проекті «Морський старт»). Плюс, у сфері авіаційних перекидань військ і військової тех-ніки країн НАТО українськими лі-таками (перш за все, програма SALIS - Strategic Airlift Interim Solution).

Але найважливіше те, що Украї-на почала використовувати досвід західного світу, поступово набли-жаючись до стандартів НАТО, які стали домінуючими в світі. Якщо ще в початку міленіуму був створе-ний танк «Ятаган» за натівськими стандартами, то потім з’явилися високоточні засоби ураження

Рівень деяких проектів довів здатність України реалізовувати

амбітні завдання на високому рівні якості і результативності

40

«Квітник» (для артилерії) і «Фала-рік» (для пострілу через канал ствола бронетехніки). А також су-часні системи захисту для броне-техніки і вертольотів. При цьому Україна свідомо йшла на закупівлю елементів (вузлів) ОВТ західного виробництва. Наприклад, для тан-ку купувалися гармата натівського калібру у Швейцарії та тепловізор у Франції.

Використаний досвід країн НАТО і ЄС засвідчив військово-по-літичному керівництву України, що політика ВТС повинна розгля-датися як один з найважливіших механізмів стратегії військової по-літики держави. Як система науко-во обґрунтованих поглядів щодо розвитку озброєння ЗСУ і націо-нального ОПК. На жаль, реальні зміни у мисленні українського по-літичного і оборонно-промислово-го менеджменту з’являлися вкрай повільно. Хоча врешті решт з’явилося розуміння українською владою, що переозброєння на якіс-ному рівні неможливо досягти з орієнтацією виключно на можли-вості національного ОПК. З іншого боку, і в ЗОК стали впроваджувати більш гнучкі підходи – щодо пере-дачі технологій і створення спіль-них виробництв з Україною.

Перші істотні зміни у ВТС від-булися ще в 2008 – 2009 рр. З’явилися такі вагомі проекти як модернізація спільно з французь-кою компанією SAGEM україн-

ського бойового вертольота Мі-24 і створення нового корвета для українських ВМС. У корветі, зокре-ма, було передбачено близько 38% комплектуючих західного вироб-ництва, а серед потенційних парт-нерів України виявилися оборонні компанії Франції, Голландії, Німеч-чини і інших держав Західного сві-ту. Проте така частина комплекту-ючих західного виробництва – не просте рішення; на здобуття згоди Франції, Італії і Швейцарії брати участь в такій кооперації пішли два роки переговорів. Зафіксовано було й випадок відмови ФРН від передачі Україні ракетних техноло-гій. Але в результаті, 35 вітчизня-них підприємств отримали замов-лення, а в цілому рівень взаємної довіри істотно виріс. Як позитив-ний для України досвід можна зга-дати і ВТС з Ізраїлем – в результаті було куплено безпілотний комп-лекс тактичної ланки.

Однак з приходом до влади орі-єнтованої на Росію команди прези-дента Віктора Януковича практич-но всі проекти ВТС із ЗОК виявилися замороженими. Зрозу-міло, що до цього доклали руку за-повзятливі росіяни, що поставили основною задачею залучення Укра-їну в зону своїх політичних і еконо-мічних інтересів.

Нові часи. Потенціал і можливості Варто відзначити, що неабиякі

зміни відбулися і усередині україн-

Хоча врешті решт з’явилося розуміння українською владою, що

переозброєння на якісному рівні неможливо досягти з орієнтацією

виключно на можливості національного ОПК

41

ської оборонної промисловості. Якщо в 90х рр. минулого століття вона здатна була виробляти, за різ-ними оцінками, від 8% до 12% кін-цевих зразків ОВТ від загального обсягу оборонного виробництва, то завдяки реалізації експортних ініціатив підприємств ця доля зросла до 20 – 25%. Окрім вище зга-даних нових ОВТ, з’явилися нові танки «Оплот» («Завод імені Мали-шева»), легкі броньовані машини (ХКБМ імені Морозова), вантажів-ки подвійного і військового при-значення (ХК «АвтоКрАЗ»), РЛС (ХК «Укрспецтехника»), тренажер-ні комплекси (Концерн «МАТС»), різні версії модернізації бойових літаків МІГ-29, Су-27, Су-25, Л-39, вертольотів Мі-24 і Мі-8, а також модульна збірка всіх типів броне-техніки.

Завдяки розвитку повністю но-вих конструкторських шкіл мож-ливість задовольнити потреби ЗСУ і інших силових відомств зросла, за оцінками ЦДАКР, до 30 %. Нові конструкторські школи активно розвиваються і в даний час: розро-бляються керована високоточна зброя (протикорабельна крилата ракета, оперативно-тактичний ра-кетний комплекс, керована бомба і т.д.). Експериментальний зразок першої ракети вітчизняної розроб-ки класу «земля-повітря» під на-звою «Альта» було презентовано 24-25 вересня 2014 р. в ході вистав-ки оборонних технологій в Києві.

ДП «Антонов» заявив про готов-ність приступити до створення уч-бово-бойового літака, а відразу де-кілька приватних компаній – про готовність активізувати розробки нових БЛА.

В нових умовах військової агре-сії Росії проти України став можли-вим стрибок у розвитку ОВТ для національної армії, і у тому числі, за рахунок ВТС. Україні необхідна диверсифікація іноземних джерел постачань оборонних технологій і безпосередньо озброєнь для по-треб військової організації держа-ви. Орієнтація на західні технології стає обов’язковим питанням роз-витку оборонного потенціалу України.

При цьому слід зазначити, що для західних оборонних компаній з по-чатком агресії Кремля проти Україн-ської держави з’явилися повністю нові і досить привабливі умови. Якщо раніше найголовнішою про-блемою України як партнера була хронічна відсутність необхідних на потребі національної оборони бю-джетних асигнувань, віднині Україна перетворилася на потужний ринок оборонних технологій.

Але саме технологій, а не обо-ронної продукції, оскільки наяв-ність в Україні досить розвиненого ОПК не дозволить розраховувати на значні обсяги прямих закупівель імпортних ОВТ.

Західні держави в даний час ке-руються недвозначною заявою

При цьому слід зазначити, що для західних оборонних компаній з

початком агресії Кремля проти Української держави з’явилися

повністю нові і досить привабливі умови. Якщо раніше найголовнішою

проблемою України як партнера була хронічна відсутність

необхідних на потребі національної оборони бюджетних асигнувань,

віднині Україна перетворилася на потужний ринок оборонних

технологій

42

Президента України Петра Поро-шенка, який 24 серпня 2014 р., під час святкування Дня незалежності, пообіцяв протягом наступних трьох років виділити близько 40 млрд. грн. для переозброєння сил оборони України. Це — головний чинник, який дозволяє європей-ським країнам починати співпра-цю з Україною, оскільки дозволяє розраховувати на створення спіль-них виробництв і багатонаціональ-них проектів. Так, Міноборони України отримало у 2015 р. фінан-сування на рівні 44,6 млрд. грн (майже 2 млрд. дол.). 9 лютого уряд затвердив рекордне Державне обо-ронне замовлення на 2015 р. на рів-ні витрат на нові ОВТ 14 млрд. грн (майже 600 млн. дол.). До 15% ко-штів передбачено на закупівлю ОВТ за кордоном. Крім того, перед-бачено проведення низки науково-дослідних і дослідно-конструктор-ських розробок.

Крім того, на користь ВТС може виявитися і ситуація із станом са-мих оборонних підприємств Украї-ни. Так, в межах крупних проектів, де обов’язково повинні упроваджу-ватися офсетні схеми, можна за-провадити технологічну модерніза-цію підприємств (виробничих ліній), стимулювати розвиток окре-мих напрямів критичних техноло-гій – за рахунок офсетних програм при прямій закупівлі Україною час-тини ОВТ або технологій. Не таєм-ниця, що Україна суттєво відстає в

розвитку елементної бази мікрое-лектроніки, мікропроцесорної тех-ніки, нанотехнологій, без чого не-можливе створення сучасних зразків ОВТ. До цього варто додати, що 24 вересня 2014 р. оборонні під-приємства іноземних держав були звільнені вирішенням української влади від мита. Цей аргумент важ-ливий в контексті вирішення Украї-ною оперативних завдань перео-зброєння, тим паче, що національний ОПК не може впора-тися з темпами виробництва ОВТ для своїх сил оборони. Така важли-ва номенклатура як системи зв’язку, розвідки, цілевказівки, автоматизо-вані системи управління, деякі сис-теми ураження (ПТУР і ПЗРК, в першу чергу), та і деяка модернізо-вана техніка радянського виробни-цтва (наприклад, бойові літаки і вертольоти) можуть поставлятися Україні в межах запроваджених проектів. Що ж до стратегічних на-прямів, то мова піде про створення в Україні потужної системи проти-повітряної оборони, виробництва вертольотів, боєприпасів, безпілот-ної авіації, модернізації артилерій-ських систем і іншого.

У якості прикладу можна при-гадати, що Швеція вже активізува-ла ВТС з Україною. У жовтні 2014 р. в Києві побувала делегація з Нау-ково-дослідного інституту оборо-ни Швеції, яка провела зустрічі представниками українського ОПК. Сторони домовилися віднос-

43

но спільних проектів. У квітні 2015 р. український і турецький ОПК оголосили по початок нових спіль-них проектів, зокрема в космічній, авіаційній та бронетанкової галу-зях. За даними ДК «Укроборонп-ром» (5.03.15), за період з липня по грудень 2014 р. до списку міжна-родних партнерів концерну дода-лося 20 нових країн, почалися пе-реговори про співпрацю з такими компаніями як Airbus, Boeing, Textron, Lockheed Martin, BAE Systems, Thales.

Щоправда, загалом Україна у першій половині 2015 р. більше тестувала власні можливості щодо випуску ОВТ: згідно із заявою се-кретаря РНБО Олександра Турчи-нова (9.04.15), з початку 2015 р. до ЗСУ було поставлено понад 50 но-вих зразків ОВТ. Однак оборонна промисловість збільшила вироб-ництво ОВТ за стандартами НАТО (повідомлення начальника Дер-жавного науково-випробувально-го центру ЗСУ Володимира Башин-ського, 30.01.15). А західні країни почали активніше постачати деякі ОВТ у якості допомоги. Наприклад, США, які 11 березня 2015 р. при-йняли рішення щодо поставок не летальних ОВТ, наприкінці берез-ня надіслали перші 10 бронеавто-мобілів «Хамві» (HMMWV), яких усього має надійти 230 од. Усі ці по-дії сприяють пожвавленню ВТС та підготовки ґрунту для такого спів-робітництва.

Звичайно, військово-політич-ному керівництву України вкрай важливо вирішити низку завдань, спрямованих на переорієнтацію підприємств на західні технології.

По-перше, у законодавчій і ад-міністративній площині, що перед-бачає акціонування і реструктури-зацію переважної частини підприємств. Необхідний прозо-рий процес, включаючи створення переліку підприємств, пакети акцій яких (на законодавчому рівні має бути визнано, які саме за обсягом) можуть бути приватизовані за участю ЗОК.

По-друге, неодмінною умовою успішного ВТС України із ЗОК по-винна стати і адекватна норматив-но-правова база для реалізації оф-сетних угод.

Нарешті, по-третє, в Україні до-нині відсутній єдиний координа-тор ОПК, який узяв би на себе пи-тання розподілу державного оборонного замовлення і імпорту оборонних технологій. Це дозво-лить в основу розвитку ВТС Украї-ни із ЗОК поставити створення спільних підприємств або спільних проектів, що реалізовуються по за-гальноприйнятих ринкових стан-дартах.

Напрями активного пошуку, пло-щини пересічення інтересівУ 2014 р. фахівці Північноат-

лантичного альянсу і України по-вернулися до питання детального

Військово-політичному керівництву України вкрай важливо вирішити

низку завдань, спрямованих на переорієнтацію підприємств на

західні технології

44

вивчення можливостей розгортан-ня проектів ВТС.

Слід зазначити, що розв’язана Росією війна вже активізувала ряд напрямів ВТС. Першими відгукну-лися приватні підприємства. Так, наприклад, ХК «АвтоКрАЗ» вже почала поставляти для Нацгвардії України нові бронеавтомобілі «Ку-гуар» і «Спартан». А на базі маши-ни 6х6 КРАЗ-6322 спільно з компа-нією Streit Group створені бронемашини з плоским дни-щем HMPV-A і Raptor.

Одним із напрямів ВТС може стати ревізія відкладених раніше можливостей. Скажімо, вже трива-лий час існують можливості зборки за ліцензією вертольотів американ-ської компанії Sikorsky, спільна з американськими партнерами збір-ка (та й реалізація) літаків Антоно-ва, оснащених двигунами компанії Pratt & Wittney. Ще одним перспек-тивним стратегічним проектом були наміри залучити Україну у створення і виробництво ракет-мі-шеней для НПРО США. Раніше Україна відмовлялася, зважаючи на інтереси РФ. Ніні ж, після припи-нення в 2014 р. обслуговування РВСН РФ (МБР SS-18) українськи-ми підприємствами і оголошеної Росією відмови від українських лі-таків і авіадвигунів (продукцію АТ «Мотор Січ» РФ планувала купува-ти до 2016 р.) повернення до таких проектів виглядає не лише реаліс-тично, але і логічно.

Одним з напрямів ВТС може стати адаптація українських техно-логій до нових умов. Звичайно, в першу чергу, це проекти авіаційної галузі. Абсолютно реально дати нову життю проектам військово-транспортних літаків і літаків спе-ціального призначення, на кон-струюванні і виробництві яких спеціалізується ДП «Антонов». Це повітряні машини типу Ан-70, Ан-178. Згідно заяві менеджменту під-приємства, основними об’єктами сучасного ВТС можуть бути літак морського патрулювання і протидії порушникам морського кордону Ан-148-300МР, легкий реактивний рамповий військово-транспортний літак Ан-148Т, середній реактив-ний рамповий військово-тран-спортний літак Ан-178. Так, про-грама літака Ан-178 стала пріоритетною для ДП «Антонов», а перший політ нового літака успіш-но відбувся у травні 2015 р. При-родно, що в таких проектах може розглядатися версія з двигунами, авіонікою і деякими іншими вузла-ми західного виробництва. У про-екті Ан-70 взагалі йдеться про можливу заміну у спільному ви-робництві партнера, яким раніше була РФ.

До схожих проектів може відно-ситися ревізія нереалізованої ідеї спільної розробки і просування за-собів гідроакустики. Раніше Київ-ський НДІ гидроприладів з німець-кою фірмою STN ATLAS Elektronick

45

GMBH (2007 – 2008 рр.) просував створення і постачання активного радіогідроакустичного буя. То ж стосується і робіт по модернізації і ремонту вертольотів радянського виробництва.

І все-таки основними сектора-ми ВТС із ЗОК повинні стати нові високотехнологічні розробки, які сторони використовуватимуть для зміцнення власного оборонного потенціалу. Візьмемо декілька ак-туальних ілюстрацій. Скажімо, Україна вкрай зацікавлена у розви-тку безпілотної техніки за участю вітчизняних науково-промислових структур. Але традиційно слабкою ланкою українських розробників безпілотних систем залишалося «корисне навантаження». Гіроско-пи, як і низку комплектуючих, роз-робники купують за кордоном, ор-ганізація каналу передачі відео інформації в реальному масштабі часу істотно відстає від світових стандартів, немає високотехноло-гічних розробок кодованих широ-космугових каналів передач даних, не реалізований супутниковий зв’язок і так далі.

Україна декілька років тому ого-лосила про намір реалізувати про-граму створення національного вертольоту, що сповна може відпо-відати намірам керівництва амери-канської компанії Sikorsky. З об-мовкою, що сторони повинні піти на певні компроміси. АТ «Мотор Січ», за яким близько 30 тис. персо-

налу, повинен стати ключовим учасником такої програми.

Хоча в умовах змінних поглядів на створення ВМСУ, питання ви-робництва корветів із відомих при-чин заморожене (ресурси обмеже-ні, потрібне термінове зміцнення системи берегової оборони), в стратегічній перспективі активне відродження проекту реальне. Тим паче, що в рамках наявної держпро-грами «Корвет» ДП «НДІ «Квант» веде роботи із створення багато-функціональною РЛС з активними фазованими антенними решітками («PHOENICS-E»), корабельної сис-теми оптико-радіолокаційного управління стрільбою артилерій-ських установок середнього калі-бру («Stilet»), оптико-електронної системи управління вогнем арти-лерії малого і середнього калібру («Sarmat-2»), а також корабельного комплексу оптико-електронної протидії («Faset»), оптико-електро-нної системи приводу і посадки вертольота на палубу корабля («Saga»), інфрачервоної системи виявлення («SELENA-X»), системи електромагнітної сумісності бойо-вого корабля («Sovmestimost») і ав-томатизованої системи бойового управління (АСБУ). У такій ситуа-ції лише високий рівень ВТС може дозволити реалізувати амбітний проект.

Багато розробок, реалізованих в рамках експортних замовлень, можуть бути використані для ство-

46

рення нових ОВТ України при ак-тивній участі ЗОК. Наприклад, в 2014 р. Казенне підприємство спе-ціального приладобудування «Ар-сенал» освоїло виробництво вдо-сконаленої інфрачервоної голівки самонаведения «ІС-90» для ракет класу «повітря-повітря» (ведеться її серійне виробництво для інозем-ного замовника). Але ніщо не зава-жає створити і проект суто для ВСУ.

Або інший приклад, що свід-чить про високий інтелектуальний і конструкторський потенціал України. Над вирішенням завдань автоматизації і комп’ютеризації процесу управління вогнем арти-лерії з 2004 р. активно працює українська компанія Ukranian Defense Consulting (UDC). В 2014 р. вона оснастила артилерійські під-розділи національних ЗС Афганіс-тану комп’ютеризованою систе-мою управління вогнем власної розробки. Згідно заяви директора UDC Дениса Данька, UDC давно взаємодіє з американськими Lockheed Martin, General Dynamics, Northrop Grumman, Dynacord. А перший крупний контракт, до реа-лізації якого UDC виявилася при-четною, включав постачання 110 БМП-1 через Житомирський бро-нетанковий завод і корпорацію «Укрінмаш» американській компа-нії BULOVA Technologies Group, Inc. Потім був значний контракт між українською стороною і

General Dynamics на постачання 44 гаубиць Д-30. Так от, безпосеред-ньо «конвертація» знаряддя з ра-дянської системи числення куто-вих одиниць 1/6000, в американську - 1/6400 до кінця 2008 р. зробила UDC, яка тоді лише з’явилася на ринку. А вже через деякий час укра-їнська компанія поставила ЗС Аф-ганістану універсальну систему управління вогнем батарейного рівня UBLFDS (Universal Battery Level Fire Direction System), яка до-зволяє в режимі реального часу ви-конувати розподіл даних по мережі для прискорення процесу бойової роботи (ведення вогню) і підви-щення його ефективності. І авто-матизує процес підготовки устано-вок для стрільби та точного наведення на ціль. Це лише один приклад, взятий з ВТС для третіх країн, – сьогодні такий досвід може серйозно згодитися для модерніза-ції вже української армії.

Отже, для розвитку ВТС Укра-їни із ЗОК є всі передумови: полі-тичні, технологічні, економічні, інтелектуальні. Можливо, питан-ня успіху тепер відноситься лише до області політичної волі – як української влади, так і урядів каїн НАТО і ЄС. На думку спікера польського Сейму Радослава Сі-корського, Захід повинен ділити-ся з Україною своїми ноу-хау, на-давати експертні консультації, а не бездумно виділяти гроші. «План Маршалла», про який бага-

Отже, для розвитку ВТС України із ЗОК є всі передумови: політичні,

технологічні, економічні, інтелектуальні. Можливо

47

то говорили після початку росій-ської військової експансії в 2014 р., як раз і може включати вій-ськово-технічне співробітництво. ВТС - це в усіх відношеннях складний процес взаємодії у кри-

тичних, чутливих галузях між Україною і Західним світом. Але його безперечна цінність – взає-мовигідні результати, досягнуті за рахунок реального, без декла-рацій, партнерства.

bulletin cacds 10(26)

News & Politics