ПРОСТО ГАЗЕТА28 жовтня 2015, №2

Яке навчання за кордоном?Вам подобається вчитися? Ви

любите вставати вранці та слу-хати лекції, приходити додому та писати семінари? Альберт Енштейн, наприклад, вважав, що єдиною перешкодою на шляху до отримати знання, є освіта. Вчений не був відмін-ником у школі та й до Цюріх-ського політехнікуму вступив не одразу. Але нам з вами не так складно. В Україні 803 вищих навчальних закладів, більше сотні спеціальностей. А цьогоріч ВНЗ прийняли біль-ше 300 тисяч першокурсників.

Однак у рейтингу QS World University Rankings КНУ імені Тараса Шевченка посів усього 421 місце (з 800 можливих). Ми, студенти, всі знаємо, яким є навчання у КНУ, ми бачимо його плюси та мінуси. Якісь-там реформи відбуваються, стипендії ледве зростають, а студентам треба й далі вчи-тися. Можливо, самі студенти щось змінять. Для цього ми дізналися, як живеться спу-деям в інших країнах світу.

Продовження на сторінці 2

Contra spem spero або різниця між європейською та українською освітами

Сьогодні в номері

топ-матеріал

У Сирії російський військовий

покінчив життя самогубством

Як стало відомо з офі-ційних джерел, російський військовослужбовець заги-нув, покінчивши із собою.

Першим про це написав бло-гер Руслан Левієв. Із його до-пису стало відомо, що юнак загинув, проходячи контрак-тну службу у ВВС РФ у Сирії.

За декілька годин інфор-мацію підтвердило агентство РБК з посиланням на власні джерела в Міністерстві обо-рони РФ. Однак деталей і причин його смерті не уточ-нили. Повідомляється, що ви-сновок зробили, прочитавши SMS-переписку хлопця. Оста-точна інформація надійшла пізніше, коли Міністерство оборони заявило про те, що контрактник покінчив життя самогубством. У відомстві та-кож зазначили, що причиною цього став розлад стосунків із дівчиною. Батьки військови-ка цій інформації не повірили.

Розслідування гибелі військо-вого проводила група Conflict Intelligence Team за записами в соцмережах близьких юнака.

Нагадаємо, раніше Reuters повідомило про трьох росій-ських військових, які воювали на боці військ діючого пре-зидента Сирії Башара Асада.

топ-новина

Шість способів заробити на виборах

Невдала подорож у Львів стор. 3

Свідомий вибір не прийтистор. 2

Цукерки або

смертьХелловін для

кіноголіківстор. 3

Про те, наскільки сумно проходило голосуваня 25 жовтня ня виборчій ділянці номер 801003 в місті Києві.

стор. 4

Шість способів заробити на виборах політика

Навчання за кордоном світ

Гіссенський університет імені Юстуса Лібіха (Німечиина)

Марсель Сторч, випускникМені подобалися майже всі виклада-

чі: дехто, звісно, більше, дехто менше. Більшість із них мали чудову підготовку та були експертами. Ставилися до сту-дентів добре, тому ми їх усіх поважали.

Важко сказати, чи всі знаходять робо-ту відразу після закінчення університе-ту. Я, наприклад, почав стажування піс-ля отримання ступеня бакалавра. Але, наскільки я знаю, більшість випускни-ків знаходять роботу набагато пізніше.

Деякі предмети були більш корис-ні, ніж інші. Я вивчав журналісти-ку та історію. Історія була більш те-оретичною, журналістика включала основи професії та навички. В кінці я якось пропустив практичну частину. Ми могли обирати семінари та лек-торів, тому я вчив те, що мені подо-балося. Найкраще, чому я навчився, - це самоорганізація та уміння вчитися.

Я витрачав досить багато часу, аби підготуватися до пар. Близько двох го-дин на день. Особливо об’ємними за-вданнями були читання матеріалів та текстів, створення презентацій тощо.

Міжнародна школа готельного менеджемну Ле Рош, Швейцарія

Дар’я Вишневська, студентВикладачі – справжні професіонали,

які працювали в готельному чи турис-тичному бізнесі. Пари ніколи не відбува-ються «по підручнику, а на деяких занят-тях його взагалі нема. Однак у нас немає стипендій, а навчання дуже дороге.

Більшість випускників мого уні-

верситету успішно влаштовуються на роботу. В нас є окремий відділ, який допомагає учням у цьому. Вони ра-зом із тобою готуються до інтерв’ю, допомагають складати мотиваційні листи, домовляються про співбесіди.

Ми вчимося на горі. Я не жартую, адже наш корпус знаходиться на висоті 2000 метрів. До першого великого міста – година їзди, тому багато розваг нема. Хіба що поблизу є один з найкращих швейцарських гірськолижних курортів Crans Montana. Там можна покататися на лижах, поїсти в ресторані, пабі чи потанцювати в клубі. А зазвичай сту-денти влаштовують різні заходи, а уні-верситет це підтримує та надає кошти.

Людмила Корнієвич

Партійні перегони – «халтура» для українцівВибори бувають різні, а от стійке бажання наро-ду підзаробити у період передвиборчих кампаній залишається незмінним. Політичним партіям потрібні люди, які б просували їх ідеологію в широ-кі маси, а людям потрібні гроші, особливо в час фі-нансової кризи. Редакція вирішила знайти шість найефективніших способів заробити на виборах.

Агітатори (1000 грн/міс)«Робота професійного агі-

татора полягає в тому, аби донести інформацію про пев-ну партію до якомога більшої кількості людей, - розповідає політтехнолог Ілля Дроб-чак. - Один з найпоширені-ших видів агітаторства – це так звані «піраміди». Голів ЖКГ збирає певний кан-дидат відповідного округу і розповідає, що їм потрібно робити, аби залучити до пе-редвиборчої кампанії яко-мога більше людей. Кожен агітатор на дорученій йому дільниці має обійти всі квар-тири, зібрати підписи людей про те, що вони ознайомлені з програмою певної партії».

Роздача буклетів, листівок, газет (200 грн./день)

Політтехнолог запевняє, що це досить стандарт-на схема роботи з електо-ратом. Кількість наметів з партійною атрибутикою необмежена, тому й людей потрібно багато. Як прави-ло, це студенти, тимчасово безробітні та пенсіонери.

Катерина Онищенко роз-давала партійні агітаційні газети увесь жовтень: «Ба-гато залежить від погод-них умов, адже працюєш на вулиці. Є денна норма

кількості розданих букле-тів. Люди їх неохоче беруть, адже знають, що це політич-на агітація. Викидають усю цю макулатуру в паперовий смітник. Не скажу, що це важка праця, адже, по суті, ти майже нічого не робиш».

Написання замовних матеріалів для партій-

них газет (100 -300 грн. за статтю)

«Якщо ви маєте стійкі мо-ральні принципи, то вам така робота не підійде. В од-ному номері – чорний піар, в іншому – возвеличування одного й того ж самого кан-дидата в депутати. Тут партія диктує умови й говорить, як і про що писати. Не чекайте, що від вас тут вимагатимуть правди і неупередженості. Зате писати такі статті до-сить легко. За день можна до трьох «напридумувати», тому й оплата виходить до-сить непогана, - розповідає піарниця Анна Гавриленко.

Мітинги. (50 - 200 грн.) «Мітинги останнім часом

стали все менш популярни-ми серед партій, - відзначає політтехнолог Ілля Дробчак. – Це занадто дорого. По-трібно зібрати багато людей, яким необхідно відповідно заплатити. Плюс витрати на символіку партії, прапори,

плакати. Не кожна партія може це собі дозволити».

Сергій Прісний регулярно бере участь у різноманітних мітингах та демонстраці-ях. «Оголошення про набір спершу знаходив в соціаль-них мережах і долучався. А зараз усі о р г а н і з а т о -ри мене вже знають і про-сто телефо-нують, коли з б и р а є т ь с я черговий мі-тинг. Також я сам збираю людей і за це отримую до-даткові ко-шти. Головне – не губитися, коли тебе про щось розпи-тують журналісти, адже од-разу буде видно, що мітинг проплачений. І бажано «не палитися» на різних мітин-гах від різних партій, адже тоді можуть бути претен-зії з боку організаторів».

Спостерігач (700 грн/день)

Політичні партії конкуру-ють між собою дуже запекло, а, значить, не довіряють одна одній. От і виставляють сво-їх спостерігачів на виборчих дільницях. «На жаль, сторон-ні спостерігачі із лав звичай-них громадян – це лише пил у очі електорату. Як правило, вони змушені підкорятися партіям та діяти за їхніми ін-струкціями, тому тут важко говорити про об’єктивність та чесність у голосуванні», - ді-литься думкою пан Дробчак.

Олександр Назаренко: «Мені сподобалась робота спостерігача. Просто стоїш на виборчій дільниці і ди-вишся за тим, аби бюлете-ні не були порваними, аби люди голосували лише один раз і аби не було ніяких кон-

фліктів між виборцями».Продати голос (100-200 грн.)

Спосіб незаконний з обох сторін. Згідно з новим зако-ном про порядок проведення виборів, підписаним Пре-зидентом України, той, хто пропонує виборцю продати свій голос може провести у в’язниці до трьох років, а той, хто погоджується про-дати своє виборче право буде оштрафований на 100-300 неоподаткованих мінімумів, або буде відбувати виправні роботи на строк до двох років.

Вибори вже минули, але партії, вже починають складати капітал для на-ступної передвиборчої кам-панії. І їм так само треба будуть люди, а людям так само треба будуть гроші.

Олена Бондаренко

Університет Марії Кюрі-Склодовської (Польща)

Марина Веремчук, студент

Викладачі люблять свою роботу та працюють задля задоволення. З ними можна переписуватися в соцмережах, а після пари сходити на каву та об-говорити те, чого ти не зрозумів. До студентів вони ставляться на рівні.

Після закінчення ВНЗ робо-ту можна знайти, але це залежить від людини. Працюють переважно всі, але не зовсім по спеціальності.

У нас часто влаштовують конферен-ції, тематичні вечори, на яких зна-йомляться з культурою, кухнею, осо-бливостями інших народів. Студенти мають і свою територію, де є все: ра-діо, телебачення, театр, танці, музи-ка, ори гамі, фотографія, живопис!

До пар я готуюся по-різному. Є такі предмети, на яких обов’язково відпо-відати, заробляти плюси, а є лекції, які просто потребують твоєї присутності. Інколи треба піти в бібліотеку, попра-цювати там. Більшість предметів, як мені здається, не знадобляться мені в майбутньому. Але деякі – однозначно потрібні та ще й цікаві. Треба пам’ятати, що в семестр можна мати тільки два пропуски без поважної причини.

(продовження)

Вибори-2015 вразили низькою явкою

З даними ЦВК явка на цьогорічних місцевих виборах склала 46,62%. Най-більш активно голосували виборці у Тернопільській, Львівській та Волин-ській областях. Там проголосувало біль-ше, ніж 55% громадян. Найнижча явка у Донецькій області, де проголосувало близько 31% жителів. За підрахунками громадянської мережі ОПОРА явка на цьогорічних місцевих виборах змен-шилася на 2,2% у порівнянні з вибора-ми-2010. Також представники органі-зації зазначали, що значно більша явка фіксувалася, коли вибори до органів місцевого самоврядування збігалися в часі з парламентськими виборами. Тоді кількість виборців перевищувала 65%.

Шокін проти вимог ЄС, що стосуються візового

режимуГенеральний прокурор України Ві-

ктор Шокін відмовився виконувати пункти плану дій щодо візової лібе-ралізації. Про це він написав у листі на адресу міністра закордонних справ Павла Клімкіна. Окрім цього, генпро-курор зазначив, що розпочне перевірку діяльності МЗС, де «вбачаються озна-ки правопорушення, спрямованого на підрив авторитету органу державної влади». Зазначимо, що напередодні ЄС опублікувало офіційну заяву про недо-віру до так званої «четвірки Шокіна», яка має обрати кандидатури в Спеці-альну антикорупційну прокуратуру.

На виборах у Польщі перемогла партія

КачинськогоНа парламентських виборах у Поль-

щі перемогла право-консерватив-на партія «Право і справедливість» Ярослава Качинського. Вона здобула перемогу з результатом у 37,58%. Та-кож до Сейму увійшла партія чинного прем’єр-міністра Польщі Єви Копач, яка отримала 24,09% голосів виборців. Окрім цього до парламенту увійшли лі-беральна партія «Сучасна», Польська селянська партія і рух Павла Кукіза.

Європарламент застосував санкції

проти депутатів через нацистські привітанняПоляка Януша Корвіна-Мікке та іта-

лійця Джаналукі Буонанно покарали за нацистське вітання в залі парламенту. Європарламент змусив виплатити по-рушників 3 тисячі євро та призупинив їхню роботу на 10 днів, передає УНІАН, посилаючись на прес-службу ЄП. Євро-депутати вже не вперше так поводять себе. Напередодні Януш Корвін-Мікке назвав мігрантів «гуманітарним сміт-тям», а також прийшов на засідання парламенту у футболці, де зображена Меркель у поєднанні з Гітлером. Також поляк відомий своєю антиукраїнською позицією і підтримує анексію Криму.

У Лондоні відбулася прем’єра нового фільму

про Джеймса Бонда«007. Спекрт» - таку назву

отримала нова стрічка про при-годи агента Джеймса Бонда.

Режисером фільму вже вдруге став Сем Мендес, а головну роль зіграв Да-ніел Крейґ. 24-ий фільм «бондіани» став найдорожчим і наймасштабнішим, його бюджет складає 300 мільйонів до-ларів. На прем’єру фільму у Лондоні завітала королівська сім’я, принц Ві-льям і його дружина Кейт Міддлтон.

Оксана Думська

стрічка новин

2

Невдала подорож у Львів культура

«Б-р-р-р, оце так погод-ка», сказала я, виходячи з потяга. Львів привітав нас дощем. «Але це ж осінь», заспокоюю себе.

Ніколи не брала путів-ки від профкому, та цього разу мене-таки вмовили. Поїздка коштує лише 475 грн. Туди входить проїзд, проживання, 7 екскурсій, медичне стра-хування, мапа міста і су-веніри. Їхали ми втрьох: я, Альона і Руслан. Про-блеми почалися вже на вокзалі. Місце виявили-ся не зовсім поруч, з різ-ницею в 13 вагонів. Гар-неньке число, чи не так?

- Та нічого - це ж лише дорога, зустрінемося вже у Львові - з сумом проща-ємося на пероні.

Наступною неочікува-ністю було те, що Альо-ні не видали постіль, сказали, потрібно до-купити, і це при тому, що для неї поїздка об-ходилась на 100 гривень дорожче (вона без сту-дентського квитка була).

Я вже років 5 потягом не їздила, тож намагаю-ся згадати, що воно таке.

Уперше в мене місце збоку. Не зовсім розу-мію, як тут спати, але ні-чого, все буває вперше.

Потяг, як на зло, ста-рий-престарий. Деревяні столики порозсихалися. Щоб розкласти ліжко, необхідно прикласти не-абияку силу. У самої не вийшло – прошу Рус-лана. Він теж проовту-зився з ним хвилин 5.

«Хіх, на нари схоже, - віджартовуюсь - дякую за допомогу».

22:00 - час відправ-лятись, однак потяг чомусь не поспішає, можливо, збирається з думками? Через 20 хви-лин-таки рушив. Хммм, довгенько думає.

Іду вмиватись. У де-яких вагонах вода з крана тече, якщо зни-зу на педальку натисну-ти. Нам же пощастило. Наш працює за старим перевіреним методом – підніми вгору Чух-чух...чух-чух...чух-чух

Монотонний стукіт коліс накликав дрі-моту, заплющую очі...

Мда, здається, Львів

не дуже радий нас бачи-ти, якщо з дощем зустрі-чає. А, може, він просто хоче змити не найкра-щі спогади про дорогу?

На пероні нас зустрів екскурсовод, згодом піді-йшла решта групи.Поїха-ли заселятись.

О, то ми в центрі жи-тимемо. А он пам’ятник Шевченку і стела - супер. Цікаво, наш хостел ще да-леко. Здається це він. Хм, якийсь не дуже приві-тний дворик. Але нехай, яка різниця, ми ж не на двір приїхали дивитись...

- Добрий день, хостел «Комфорт». Це група на дванадцяту? Ось ключ від кімнати. Заселяйтесь.

- Як, усі в одну кімнату?- Так, ось записано 10

осіб. У нас почалася істери-

ка. Одна дівчинка роз-плакалась, інша почала кричати, щоб їй поверну-ли гроші, третя мовчки обдзвонювати усі готелі, хостели і вільні будинки Львова. Продовження у наступному номері.

Роксолана Лісовська

Цукерки або смерть

Про Хелловін було знято незліченну кількість фільмів. Якщо всі їх перера-ховувати - пальці зітруться в криваву кашу. Якісь із них можуть здатися мо-торошними, інші - дивними, а деякі да-дуть вам нові теми для розмов 31 числа.

Хелловін (1978)Неможливо не почати з культово-

го фільму, що потягнув за собою аж дев’ять сіквелів, був розтятий на цита-ти і пародіювався мільйон разів. На-передодні однойменного свята з псих-лікарні тікає чоловік. Надівши білу маску, він повертається в рідне міс-то і починає переслідувати місцевих.

Сімейка Адамс (1991)Фільм, знятий за коміксами Чарльза

Аддамса, про одну незвичайну родину, що живе в готичному маєтку, полю-бляє кладовища, і розважається у до-сить дивній манері. Культовий фільм з часткою відмінного чорного гумору.

Фокус-покус (1993)Увечері на Хелловін троє підлітків за-

палюють свічку в покинутому будинку, чим випадково воскрешають трьох ві-дьом. Щоб прожити довше однієї ночі, відьмам треба зібрати якомога більше дитячих душ. У місцевих є час до ран-

ку, щоб назавжди позбутися нечистої сили. Кінострічка смішна до жаху.

Кошмар перед Різдвом (1993)Анімаційний фільм-мюзикл - плід

нестримної фантазії Тіма Бертона, що розповідає про жителів міста Хелло-він: відьом, чудовиськ та інших міс-тичних істот. Їх основний рід діяльнос-ті - залякування людей в однойменне свято. Заправляє всім цим цар жахів Джек. Одного разу Джек випадково відкриває портал в у місто Різдва, де панують передсвяткові веселощі…

Будинок 1000 трупів (2003)Напередодні Дня всіх святих дві пари

роз’їжджають Америкою, збираючи матеріал для туристичного путівника. Від випадкового перехожого вони ді-знаються легенду про доктора Сата-ну, якого стратили неподалік. Звісно, за канонами фільму жахів, герої від-правляються на його пошуки особисто.

Інші (2001)Психологічний трилер з гарною го-

тичною картинкою. У великому маєт-ку живе пані Грейс з дітьми, хворими на рідкісну хворобу. Одного дня буди-нок окутує щільний туман, з’являється дивна прислуга. Краса фільму у тому, що навіть за відсутності кривавих каш або слизьких інопланетних істот, стріч-ка залишається дуже моторошною.

Гаманець або життя (2007)Вчитель - серійний вбивця; студент-

ка, у пошуках принца; сімейна пара, що не сходиться у поглядах на Хел-ловін; підлітки, що задумали жор-стокий розіграш. Вдалий опис для фільму - «трилер» через його загадко-вість і несподівані повороти сюжету.

Ці стрічки, беззаперечно, створять необхідну Хелловін-атмосферу, тож обирайте, що подивитись у ніч Дня Всіх Святих і стережіться монстрів :)

Катерина Буцкріхідзе

День Всіх Святих, 31 жовтня, присвячений всім моторошним створінням, які знущаються над нами у нічних кошмарах. Останні кілька років одне з улю-блених «американських» гулянь активно святкують і в Україні. Але хелловінський марафет по-требує багато часу і затрат, а при зустрічі з «нечистю» укра-їнці все ще крутять пальцем біля висків. Хоча одну з свят-кових традицій можна підтри-мати з легкістю: достатньо лише обрати правильне кіно.

Моя перша й остання поїздка через профком Хелловін для кіноголіківкультура

«Воїни світла» на волонтерському фронті суспільство

Один день із життя центру допомоги переселенцямСтолітній будинок центру допомоги

переселенцям знаходиться на Подо-лі, на Фролівській вулиці. Заіржавілі ворота, розбиті сходи і скрипуча хвірт-ка на вході яскраво контрастують із модерними житловими будинками по сусідству. З самого ранку біля волон-терського центру збираються люди.

З червоної іномарки вискакує па-нянка з трьома пакетами і передає їх у спеціальне віконце. Допомогу при-ймає Маріо - волонтер, який не розуміє жодної мови, окрім своєї іспанської. Натягнутою усмішкою і незмінним «граціас» він щоразу вітає охочих зробити пожертви для переселенців. Панянка підносить ще й величезний клунок з харчами, намагається загово-рити до Маріо англійською, проте, так і не почувши відповіді, мчить до сво-го автомобіля – поспішає на роботу.

Біля воріт ще з 9 ранку чекає молода дівчина. Її волосся кублиться від рап-тових поривів вітру, вона стискає руки і швиденько потирає долоні. Благень-ка куртка ніяк не гріє, а тупцювання на місці теж не рятує від холоду. 16-річна Олена приїхала до Києва з Луганська, зараз живе у своїх родичів на квартирі. «Минулого разу я прийшла до центру запізно, мені не відчинили. Сьогодні вирішила так не ризикувати», — ді-литься дівчина. Її батьки купили буди-нок у селі, недалеко від зруйнованого обласного центру, тримають господар-ство. Олену відправили до київських родичів – подалі від небезпеки, самі ж їхати в столицю не наважилися, бо «за-лишати дім напризволяще не хочуть».

Швидким рухом дівчина скидає з обличчя сльозу, проте через секунду очі знову вщерть налиті: «Я хочу вер-нутися додому, аби тільки там не стрі-ляли. Щоб не бачити трупи на зупин-ках. Мені вже все одно, буде це Росія чи Україна. Прошу тільки про мир».

Уже другу годину на відкриття центру чекає літня жінка Наталія. Її чоло пере-тинають дві нерівні зморшки, кутики губ опущені, проте світлі очі живо біга-ють по будинках Фролівської. Пані На-талія не налаштована на розмову, а на фотокамеру реагує особливо неприяз-но. Від запитань жінка спершу відхре-щується, мовляв, спитайте в молодших, вони розкажуть більше. Проте за лічені хвилини природна потреба поділитися наболілим бере своє : «Живу в дітей, підшукують мені квартиру, але поки що безрезультатно», - говорить жінка.

Пані Наталія стверджує, що до ви-хідців з Донбасу в столиці є певна ворожість, тому про своє походжен-ня вона за можливості не говорить: «З’являється недовіра, мене зарахо-вують до лав сепаратистів. Але ж я особисто ніколи не підтримувала сто-рону агресора. Ніхто не спитав у нас дозволу на цю кляту війну». Почувши сигнальний скрип воріт, Наталія пе-репрошує за перерване інтерв’ю і по-спішає до дверей. Нарешті центр від-кривається, десятки людей прямують до входу, щомиті прискорюючи ходу.

Центр допомоги на Фролівській – най-більший в Україні, ним опікується Ар-сеній Фінберг, бізнесмен, громадський діяч і засновник проекту «Цікавий

Київ». Територія центру досить велика, ніби полігон у самому центрі Києва або ж ринок з купою палаток, тільки все в них переселенці можуть брати безкоштовно.

Держава не має жодного стосунку до роботи центру, все функціонує суто на волонтерстві. Атмосфера в центрі осо-блива й аж ніяк не вписується в загаль-ну картину Подолу, це ніби окреме міс-то з іншими цінностями й потребами. Тут вирує своє життя, у яке небайдужі кияни вливаються відразу після робо-чого дня. Лікарі, не знімаючи халатів, їдуть до центру, щоб безкоштовно до-помагати переселенцям; менеджери виходять з тісних офісів і йдуть на Фро-лівську сортувати продукти; перекла-дачі налагоджують зв’язок з охочими допомогти з-за кордону. «Однак люди втомлюються допомагати, — каже Арсе-ній Фінберг, -психологічно теж висна-жуються. Це важка і рутинна робота».

- Не втомився ще? – питаю хлоп-чину-підлітка, який уже другу го-дину носить мішки з продуктами .

- Та ні, це ще ми мало попрацювали, - хлопець витирає рукою краплинки поту з чола і чимчикує з ношею далі.

Волонтерка Анна тут працює щодня, каже, що перестала помічати втому: «Коли до вас просто підходять і див-ляться повними вдячності очима, у вас ніби виростають крила . Тоді хо-четься допомагати ще більше». На день стаємо частиною волонтерського дійства – приймаємо пожертви киян, сортуємо харчі, що надходять із за-кордону й передаємо їх переселенцям. Виконуємо мізерію, надвечір таки відчуваємо присмак приємної втоми.

Волонтерський центр на Фролівській – рідкісне явище в Україні. Ще два роки тому було навіть важко уявити про щось подібне в самій столиці. Тепер же тут до дрібниць налагоджена інфраструктура волонтерської допомоги. Тож якщо од-ного дня ви відчуєте спрагу до щирих емоцій і хороших вчинків, знайте: у Ки-єві є місце, де добро стає життєдайним.

Валерія Ковтун

3

ПРОСТО ГАЗЕТА27 жовтня 2015, №2

Анна Донець

Оксана Думська

Дмитро Демченко

Олександра Кудря

Головний редактор

Зам. редактора

Відповідальний секретарЛіт. редактор

Тираж - 3 примірникиАдреса редакції - Мельникова 36/1Друк - «Копіцентр», Курська 5

Ручка чи клавіатура?

Дмитро Демченкоавторська колонка

Зайшовши на лекцію в сучасний на-вчальний заклад, можна побачити ве-личезну кількість студентів, що сидять перед моніторами і шумно стукають по клавіатурі. Цей феномен в мен-шій мірі відноситься до українських студентів. Однак, беручи до увагуи швидкість розвитку сучасних техноло-гій, можна спрогнозувати, що й наші аудиторії скоро поповняться великою кількістю портативних комп’ютерів.

Зазвичай, студенти під час занять використовують ноутбуки для записів, тим самим краще засвоюють інфор-мацію. Однак нові дослідження в цій області доводять зворотне: якщо твоя мета - запам’ятати матеріал, користу-ватися клавіатурою - не найкраща ідея.

Пем Мюллер (Pam Mueller) і Даніель Оппенхаймер (Daniel Oppenheimer) - психологи, які вивчали це питання, пояснюють: проблема в тому, що сту-дент, який використовує ноутбук, аб-солютно не замислюється над інфор-мацією, яку набирає. У свою чергу, ті, хто пишуть від руки, повинні уважно слухати і вибирати головне - саме це і допомагає їм запам’ятовувати краще.

Ноутбуки надто сильно заважають.

Також психологи провели експе-римент на виявлення здатності обох груп запам’ятовувати фактичну і ана-літичну інформацію. У підсумку ко-ристувачі ноутбуків та студенти, які пишуть від руки, показали однакові результати в точних питаннях, у той час як в завданні на аналіз і порівнян-ня більш успішними виявилися другі.

В якості фінального тесту студен-ти прослухали лекцію тривалістю в 7 хвилин. Через тиждень вони написали тест, перед цим підготувавшись протя-гом 10 хвилин. У результаті ті, які за-писували інформацію від руки, впора-лися з завданням набагато успішніше.

Нові дослідження доводять той факт, що, навіть не роблячи нічого, крім запису матеріалу, використан-ня ноутбука знижує здатність вчи-тися. Вивчення випускників показа-ло, що користувачі лептопів менше проявляють активність під час за-няття, проводячи перед екраном більше 40% часу. В остаточному під-сумку вони гірше виконують завдан-ня й, отже, менш задоволені освітою.

Як би це було не дивно, але треба визнати. Те, що в аудиторіях україн-ських вішів ручка досі більш попляр-на за клавіатуру - гарна тенденція.

У цьому питанні треба керувати-ся не тільки наукою, але і здоровим глуздом. Якщо ти хочеш щось дізна-тися з заняття, лекції, зустрічі, кон-ференції або будь-якої події - краще використовуй ручку і аркуш паперу.

Дмитро Демченко

Білий фенікс розкриває крила студентство

Переглядаємося з подру-гою, і на ходу намагаємося його запевнити, що все це – просто невдалий час. Між тим, Сергій Коротянець, сту-дент НаУКМА, з яким тут же знайомимося, заводить нас до такого собі могилянського арт-простору – затишне при-міщення, диванчики з пома-ранчевими пледами, стелажі з книжками, на стінах ба-гряні драпіровки, Шевченко й прапор, а на столах – са-моробки до Геловіну. І тут же до нас приєднуються всі – редакція журналу, кілька могилянців і запрошені гос-ті, серед яких Світлана Дідух-Романенко, Юрій Строкань, Коля Кулініч… Сідаємо у за-тишне коло, хтось викладає свіженький «White Phoenix» на журнальний столик, і від-разу зникає враження не-стачі людей: начебто зібра-лося коло давно знайомих.

Починає розмову наш Сергій, як ключовий коор-динатор: висловлює спо-дівання, що у форматі такого об’єднання ми ста-ватимемо ще прогресив-нішими. «Коли йде війна, надзвичайно важливо ряту-

читає стоячи, експресивно і пристрасно, саме так, як ли-чить читати сучасну міську лірику – і його напівпошеп-ковий рефрен «Люблю… лю-блю…» після того ще довго не хоче виходити з голови. А коли з місця піднімається Світлана Дідух-Романенко, все товариство хором ба-жає «Ґудзика» - хоч то й не єдиний відомий її вірш… І як же вона його читає!... Змушуючи нас пережити кожнісіньке трепетне сло-во. Що не кажіть, а слухати поезію у авторському вико-нанні поряд із прочитанням її з інтернету – небо і земля.

Переживши таку душев-ну теплоту й ейфорію, ми вже не боялися виходити на холодну вулицю, у мокроту ранку. Тепер осінь, здавало-ся, заграла зовсім інакшими барвами: захотілося й справ-ді жити, творити, відроджу-вати. А позаяк до метро ми йшли дружною компані-єю, підбігаю до Олексан-дра і заводжу розмову про те, як сама можу допомогти «білому феніксу» злетіти.

Наталія Будзяк

ватися мистецтвом», - під-сумовує він ідею заходу.

Як і годиться, презента-ція починається з пояснен-ня назви. «White Phoenix» – аналогія до містичної іс-тоти невипадкова: означає відродження літератури в Україні. Хай, може, й тро-хи претензійно – але це то-вариство має на те право. Журнал (з наповненням чо-тирма мовами) створений повністю на волонтерських засадах і ставить великі цілі: підтримувати молоді талан-ти, публікуючи їх поряд із відомими вже письменни-ками, як-от Макс Кідрук чи Сашко Лірник; поширювати переклади зарубіжної літе-ратури українською мовою; публікувати хороші критич-ні статті, яких зараз так бра-кує в українській літературі, а також змістовні інтерв’ю з визнаними літератора-ми на актуальні теми. Про це навперебій розказують головний редактор Олек-сандр Шеремета та корек-тор Оксана Крижанівська. А ще Олександр заявляє про абсолютну відкритість жур-налу: «Долучайтеся, давайте

творити літературу і мис-тецький світ України разом».

На цьому, фактично, роз-повідь про сам журнал за-кінчується, а починається атмосферна розмова людей, що люблять літературу. Спо-чатку мову про переклад за-водить Павло Матюша. «По-черпування із різних культур – це настільки неймовірна річ, що цим обов’язково по-трібно ділитися», - намага-ється він підсумувати довгу розповідь, але публіка вима-гає «зачитати улюблене»… І ми поринаємо у французьку поезію, Верлена, а згодом і власну Павлову, що своєю відвертістю й життєвістю на-лаштовує на особливу спіль-ну хвилю – коли всі готові ділитися найсокровеннішим.

З цього й починаєть-ся справжнє дійство.

Коли поети зачитують свої твори у затишному колі од-нодумців – виходить зовсім інакше, ніж перед широким загалом. Такою ж відвертою поезією пригощає нас Юрій Строкань, зачитуючи з кни-жечки «Ахіллес і черепаха» - спільного з Колею Кулінічем проектом. Сам же Кулініч

Свідомий вибір не прийти

- Я краще налі-во, дякую.

Бачу синьо-жов-ті ворота й такого ж кольору напис “Ліцей Універ-сум”. Перше, що

здивувало, це слово “ліцей”. Будівля була більше схожа на дитячий садок: низенький, із купою переходів у різ-ні частини комплексу. На вході також багаточисельна національна симво-ліка й майорить український прапор. Завжди в такі моменти згадую вдалий український вислів “Шо занадто, то не-здраво” – не вистачає ще весь ліцей у синьо-жовтий пофарбувати. Захожу я у ці, не побоюся цього слова, катакомби, бо по-іншому їх описати важко. Вузькі коридори, похмуре освітлення, низькі стелі... Перша думка - бажання вийти, друга - бідні діти, адже хтось сюди про-тягом одинадцяти років мусив ходити. Скрізь виборчі дороговкази, тому не заблукаю, а отже не прийдеться довго роздивлятися цю “красу”. Пройшовши більше коридорів, ніж партій у вибор-чому бюлетені, про які пізніше, наре-шті підіймаюся до потрібної кімнати. Людей майже немає, загалом більшість – похилого віку. Наймолодшому з них, високому повному чоловіку, що си-

Неділя 25 жовтня починалася досить звично й по-осінньому: легкий туман від горіння вічно палаючих, як вогонь у парці Вічної Слави торф’яників, тов-пи людей в торгівельних центрах і думка про вибори. Була дванадцята на годиннику і я зрозумів, що це саме час для того, щоб зробити “свідомий ви-бір”. Політехнічний інститут, а точніше його околиці, як завжди були перепо-внені натовпом, який йшов до місцевих бабусь купляти різноманітну домашню продукцію. Так само ходив серед них і я, однак ціллю було не принести щось на вечерю, а проголосувати. Люди, які нумерували Київські вулиці, як завжди змусили мене 15 хвилин шукати потріб-ний мені будинок. Бачу стоять три бабусі в хустинках, у руках тримають магазин-ні пакети й жваво щось обговорюють.

- Підскажіть, будь ласка, де тут бу-динок номер 3-А, я на голосування?

- Отам, по сходам до низу. Можеш зліва обійти, або йди донизу, там пар-кан, але ти молодий, перелізеш...

дів на стільці біля входу й на весь цей процес дивився, мабуть років 40. Отри-мую 2 бюлетені, заходжу у кабінку. По-перше, здивував їх розмір, приблизно як чотири вертикально розміщені зо-шити, здалися великими. Читаю пріз-вища й назви партій: хто ж усі ці люди? Про більшість з них я, відверто кажучи, взагалі не чув. Не дивишся політичну рекламу по телевізору – не маєш уяв-лення про більшу частину депутатів та партій. Голосувати проти всіх тепер не можна, а дарма, якби цей пункт не прибрали, кількість голосуючих би по-мітно зросла. Кидаю папери у скринь-ку і через вже знайомі мені нескінчен-ні пусті коридори прямую до виходу.

Біля воріт стоїть чоловік, що чекав на дружину, вони обговорюють те, як швидко все пройшло, мовляв у мину-лий раз від цих самих воріт тільки ве-лика черга була. Чоловік, посміхаю-чись, каже: “Людей нема, Пилипишина серед кандидатів теж нема, оце дійсно по-новому живемо”. Посміхаюсь і я, а про себе думаю: змінювати цю краї-ну прийшли поодинокі бабусі й дідусі, а ми все чекаємо коли ж все в Україні буде добре. Туман, суцільний туман. І не натяку на світлий промінь сонця.

Роман Буцев

Вибігаю з метро в мокрий ранок на Контрактовій, і тут же зі мною вітаються: «Ну от скажи, Наталочко, що зі мною не так?» Це Сергій Савін, очільник Департаменту літератури і мистецтва в ІЖ, і він, поки ми поспішаємо до корпусів НаУКМА, намагається зрозуміти, чому так мало людей змогли сьогодні прийти. Об’єднання студент-ських спільнот «Шевченка» і «Могилянки» (хоч це, звісно, лише соус, під яким подаватиметься «White Phoenix») – і от вам лише дві замерзлі сонні студенточки, одна з яких я?

Відсутність черг, мінімальна кількість часу на те, аби віддати свій дорогоцінний голос, тиша і спо-кій. Ні, це не довгоочікувані європейскі стандар-ти, це – лише вибори в Україні. Прогрес чи утопія?

Презентація нового журналу «White Phoenix» стала символічним об’єднанням «шевченківців» і «могилянців»

студентство

Про те, наскільки сумно проходило голосуваня 25 жовтня ня виборчій ділянці номер 801003 в місті Києві.

4