Рідн

а м

оваВід редакції

Марко СирникЮвілейний вступ 3

Мова і літератураВадим Оліфіренко

Вивчення поезій Василя стуса на уроках літератури 5

Костянтин ТищенкоМовна ситуація в Україні

в історичному вимірі 13Психологія

Лавренчук Лідія ВіталіївнаЕмоційний світ людини 19

ІсторіяБогдан Приходченко

Голодомор на українських землях як геноцид української нації 22

Roman Drozd 27Władze centralne, a Kościół

greckokatolicki w Polsce w latach 1944–1989 27

Ярослав СирникУкраїнське суспільно-культурне товариство у Польщі (1956–1990),

його діяльність, та роль у державо-творчому процесі в Україні 34

Марко СирникБілобірська Альма-матер 43

ЗакониNauczanie języka ukraińskiego

w Polsce – stan prawny i postulaty UTN w Polsce oraz ZUwP 45

Марко СирникРозпорядження МЕН змінено 48

СтатистикаNauczanie języka ukraińskiego w

województwie podlaskim w 2008/2009 51

МетодикаMatura 2008/2009 – podstawowe informacje 51Program nauczania religii greckokatolickiej dla Metropolii Przemysko-Warszawskiej Kościoła Greckokatolickiego w Polsce 58Дошкілля«Івасик – Телесик» 85«Ріпка» 88«Пан Коцький» 90«Кошенятко заблудилось» 93«Як жук будував собі хатинку» 97Початкова школасценарій уроку: Види загадок. Художні засоби в них 100сценарій уроку: Олександр Олесь Печенізька облога Києва  104Ірина ПоповичУрок розвитку зв’язного мовлення на тему «Письмовий твір-опис тварини за власним спостереженням у художньому стилі» 107Микола ЧабадаУрок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні» 111РізнеМаксим КирпанівДонецький центр вивчення української літератури східної слобожанщини і кубані 119М. Костянтин ШевердінКомунікативна ознака сучасного дизайн-продукту як важливий чинник виховання духовно-культурних цінностей учнівської молоді 121Protokół z X posiedzenia Polsko-Ukraińskiej Komisji Ekspertów do spraw doskonalenia treści podręczników szkolnych historii i geografii 128ДоданняОлег Зав’язкінМій зведений брат Москаль 131

Зміст

Рідна м

ова

«Рідна мова» – освітній квартальник Українського вчительськоготовариства у Польщі

Редакція:Ірина Дрозд (Білий Бір) – голова УВТстефанія Яворницька (Зелена Гора)Богдан Маєр (Ельблонґ)Ярослав сирник (Вроцлав)Марко сирник (Валч) – головний

редакторАндрій Вонторський (Щецін)Тадей Карабович (Голя)

Співробітники:д-р Божена Зінкевич-Томанек

(Краків)проф. Роман Дрозд (Кошалін)Марія стець (Перемишль)Леся Храплива-Щур (Лондон

– Канада)Валерій собко (Київ)Вадим Оліфієнко (Донецьк)

Мовна та стилістична редакція:мгр Марія Мандрик-Філь (Білий Бір)

Секретар редакції:Кристина сирник

Веб-сайт:Ґжеґож Муцовський

Графічне оформлення:Тереса Олещук

Коректа:Катерина сень

ВидавецьОб’єднання українців у Польщі

Адреса редакції:78-600 WałczDolne Miasto 10/80tel. (67) 258 98 87e-mail: proswita@op.plhttp://www.interklasa.pl/portal/ dokumenty/r_mowa/

Номер надрукований завдяки фінінсової підтримки Міністерства Національної Освіти

Під час використання матеріалів, посилання на журнал «Рідна мова» – обов’язкове

�

Рідн

а м

ова

Коли у 2001 р. появився перший номер часопису «Рідна мова», сколихнули мною протилежні почування. З одного боку радів я, що довголітній задум головного редактора «РМ» нарешті матеріалізувався. Перший номер, хоч за об’ємом не надто величавий, проте дуже старанно виданий, мав у собі – що відчувалося! – імпозантний потенці-ял. Виникав він прямим чином і з потреби існування часопису для вчителів, у першу чергу української мови і історії України, у якому мали б появлятися різноманітні матеріали методичного, історичного, право-вого, літературознавчного характетру, тощо, але ж і з особистості, послідовності (а деякі кажуть суперупертості) засновника видання – Марка сирника. Проте особистий досвід, невдалі спроби створення, чи пак утримання різних українських періодичних видань (у неповному списку «Пертурбанції», «Гомін, «Б’юлетень» спілки політв’язнів, «Лемкус», чи врешті найближче тут «слово Педагога») бентежив, підказував, шоб радше обережно висловлюватися про цю ініціятиву. Окрім (відносно) сильно, інституційонально за-кріплених: «Нашого слова», «Благовіста», чи (хоч додумуюся у дещо іншому вимірі) «Над Бугом і Нарвою», не так же сама поява («спалах») нового часопису мав бути втішним, як звичайно його зміст, а далі послідовне (і не конечно бузмежно періодичне) видання. Один за другим. І наступний, і ще один...

Десятий номер «Рідної мови» це добра наго-да, щоб зробити короткий аналіз пройденого

і спробувати подивитися трошкі перед себе. Наперед про тузи.

«Рідна мова» у маркетінговому розумінні – це вже бренд. сильний бренд, який спирається на найсвятішій цінності нашої культури – нашій мові. Умовний поділ на тематичні частини у «РМ» у значній мірі залежить так від потреб Читача, як і (ніде правди діти) можливостей, які надають співпрацівники часопису. саме вони – великий здобуток «Рідної мови». серед них з одного боку вчителі з пунктів навчання української мови і шкіл з українською мовою навчання, з другого вчителі, методисти, на-уковці, журналісти, літератори, громадські діячі з України і цілого українського світу.

Третій з козирів «Рідної мови» – це його голо-вний редактор. Його досвід у праці з дітьми (був довголітнім учителем у пункті навчання укра-їнської мови у Валчу, створив також дитячий колектив «Веселка»), неабиякий організатор-ський хист, а передовсім відданість українській справі дозволили «Рідній мові» прожити уже сім років. Варто теж підкреслити роль праців-ників варшавського видавництва «Тирса», від-повідального за всю едиторську справу. Врешті – п’ятий козир: інтернетова версія часопису, яку від січня 2005 р. відкривалося 85 тисяч разів! Рекордного, 15 липня 2008 р. протягом одного дня сторінку відвідало 557 осіб.

Шкульгає у «Рідній мові» дистрибуція. Дуже часто кольпортажем займаються самі автори статтей. Варто було б теж може передумати справу обкладинки часопису, щоб індивідуа-лізувати окремі номери. Потрібний більший,

Ювілейний вступ

Від редакції

Ярослав Сирник Валч

�

Рідна м

ова

інтенсивніший зв’язок з вчителями української мови, та з учнями – головне у наших ліцеях. Для всього останнього необхідно хоч у мінімально-му виміри професіоналізувати працю редакції (штат для секретаря редації).

Яке завтра «Рідної мови»? Напевно таке ж, як майбутнє української мови у Польщі. Часопис є одним з засобів збереження і розвитку нашої тотожності. Елементом уже вагомим, проте, як самий у собі – невирішальним. Тут потрібна взаємозрозуміння і синергія дій: ієрархії обох Церков, громадських структур (Українського вчительського товариства, ОУП, Об’єднання лемків, союзу українців Підляшшя, Україн-ського товариства у Люблині, Українського

історичного товариства, Товариства Народний Дім, Фундації св. Володимира), керівництва і вчителів шкіл з українською мовою навчання, відповідальних за україномовні медія («Теле-новини», «Наше слово», «Над Бугом і Нарвою», «Благовіст», е-видання), а також, що і не остан-нє і не менш важливе – самих батьків. Зовнішні обставини діяльності «Рідної мови», заодно чи думаємо про польські власті, чи зацікавлення з боку дипломатів України, видаються в пер-спективі наступних років елементом, який буде впливати позитивно на долю часопису.

Ювілейний номер перед Вами дорогі Читачі. Надіємося на наступні – і цього Вам і самим собі бажаємо.

�

Рідн

а м

оваВадим Оліфіренко Донецьк, кандидат педагогічних наук,

член Національної Спілки письменників України

Вивчення поезій василя стуса на уроках літератури

Поетична спадщина видатного українсько-го поета Василя стуса увійшла до шкільного вивчання зовсім недавно, у 90-х рр. До усіх програм, пропонованих нині для вчителів як в Україні, так і в обох діаспорах, включено твори високої громадянської позиції митця, безмежної любові до України, відстоювання національної ідеї та осуду тоталітарної системи. Українська школа одержала «новаторську за своєю суттю поезію В. стуса, позначену своєрідним сплавом інтелектуалізму з ліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегку для розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонів образот-ворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняття художнього твору часом заважає осягнути складність його образів, здебільшого метафоричних»1 та ін.

Минуле десятиріччя подарувало читачам і дослідникам найповніше видання творів В. стуса у чотирьох томах, шести книгах. Літе-ратурознавство і методика літератури збагати-лися розвідками про життєвий і творчий шлях письменника, ефективними засобами і прийо-мами вивчення його творчості у школі2.

Вірші, що уведені до шкільного курсу літера-тури, не можуть, звичайно, вичерпно предста-вити художній світ В. стуса, залишаючи цим самим можливості вчителям розширювати діапазон знайомства учнів з письменником різ-ними засобами шкільної літературної освіти.

Так, зокрема, для вчителів Донеччини, де пройшло дитинство та юність письменника,

стає предметом особливої уваги донецький період життєвого шляху поета-земляка, мотиви, картини та образи рідного краю, що зустрічаються у віршах лірика. І це є закономір-ним, оскільки дитинство і юність майбутнього письменника прямо й опосередковано вплива-ли на формування його світогляду, а тому і на його мистецькі уподобання. Крім того, образи і картини Донеччини у творах В. стуса, такі ж близькі учнівській молоді, як і поету-земляку. Цей останній факт за відповідних навчальних умов може мати додатковий потужний вплив на учнівські рефлексії та бути доповнюючим стимулом в опануванні його ускладненого філософською напругою слова і не тільки у школах Донеччини, але й у діаспорі. Розгля-даючи твори В. стуса у цьому аспекті, вчителі мають звернутись до паралелей між творами відомих українських поетів, які писали про Донеччину (М. Чернявський, с. Черкасенко, В. сосюра та ін.), і віршами В. стуса та з’ясувати з учнями неповторність його нетрадиційного слова, стиль його мислення.

В основному вчителі зосереджуються на філологічному коментарі до творів поета, розкриваючи змістово-естетичні особливості поетичного слова, та перед методикою літера-тури постає проблема організації навчального процесу, опертого на сучасні освітні теорії, на врахування пізнавальних рефлексій учнів у процесі їхнього осягнення художнього слова.

Тільки методично обґрунтоване поєднання вдумливого філологічного аналізу творів В. стуса з цілями і засобами навчально-вихов-

Мова і література

�

Рідна м

ова

ного процесу, власне з сучасною технологією навчання, можуть дати ефективний результат у навчанні і вихованні школярів.

Очевидно, що вчителеві, який прагне загли-бити юнь у поетичне слово В. стуса, необхідно на уроках позакласного читання почати із жит-тєвого шляху письменника, щільно пов’язаного з рідним краєм – Донбасом, розглянути поетич-ні твори, наповнені образами і картинами до-нецької землі та важкого голодного дитинства. На перших заняттях, присвячених творчості письменника, вчителі з’ясують джерела фор-мування поетового світовідчуття, враження від років роки гнітючого стану рідного народу в умовах тоталітарної системи тощо.

Отже, предметом поглибленої на уроках літератури уваги стануть роки дитинства та студентської юності, пора змужніння та по-чатки літературної творчості поета. Як відомо, Василь стус народився на Різдво Христове 6 січня 1938 р. в селі Рахнівка на Вінничині, але невдовзі батьки переїздять з дітьми на Донбас, у сталіно (тепер Донецьк). На шостому році життя Василя віддали до школи. Протягом 1954–1959 рр. навчався в Донецькому педаго-гічному інституті на філологічному факультеті, після закінчення якого, відпрацювавши два місяці вчителем на Кіровоградщині, служив в армії (1959–1961). Після служби спробував вчи-тельського хліба в школах Горлівки (1961–1963), працював літредактором у газеті «социалисти-ческий Донбасс».

В 1963–1965 рр. навчався в аспірантурі Інсти-туту літератури в Києві, але був увільнений за участь у несанкціонованих літературних вечо-рах та за виступи на захист заарештованих у 1965 р. «шістдесятників», зокрема земляка Іва-на світличного. Після звільнення доводилось Василю працювати не за фахом: кочегаром, на метробуді, навіть інженером.

Щодо початків літературної творчості, то слід пам’ятати: вперше твори В. стуса було надруковано у грудні 1959 р. в «Літературній Україні» з передмовою до них видатного укра-їнського поета Андрія Малишка.

сьогодні вже накопичено значний історико-літературний матеріал про дитинство і юність поета-земляка у вигляді спогадів друзів та однокурсників, близьких до поета людей. Головне ж, звичайно, для дослідників його дитинства і юності – це твори письменника і листи до рідних і друзів та знайомих, вміщені у зібранні його творів у чотирьох томах, шести книгах.

Важливими у зазначеній справі дослідження життєвого шляху можуть стати спогади спо-гади А. Лазоренка (1936–2008), колишнього завідуючого відділу журналу «Донбас», про діа-лектологічну практику студентів педінституту, серед яких був і він, А. Лазоренко, і В. стус. Практика відбувалася у селах біля славетної савур-Могили, свідка подій давноминулих епох, оспіваної в українському народному епосі та натхненниці поетичних сюжетів не одного українського письменника.

А. Лазоренко згадував про те далеке сту-дентське літо: «Принагідно хочу засвідчити, що в естетичному розвитку майбутнього поета українська народна пісня зіграла виключно плідну роль. Знаменною в цьому плані була діалектологічна експедиція до савур-Могили, яка відбулася влітку 1957 р. Обрали ми саме цей район тому, що з українських дум лише єдина безпосередньо пов’язана з донецьким краєм – Дума про втечу трьох братів з Азова з турецької неволі. Наш викладач Ф. І. Горчевич поставив перед нами завдання: визначити, звідки пішла назва могили, які перекази про неї збереглися, місце савур-Могили в козацькій історії, записати пісні, легенди чи перекази про заснування села савурівки...

Ой то не тумани вставали, –Як із земля турецької,Із віри бусурменської,З города Азова, з тяжкої неволі три брати втікали.

...Поверталися ми з тої експедиції перепо-внені незабутніми враженнями: від почуття виконаного обов’язку, – записано чимало унікальних текстів і варіантів уже широко відомих пісень, переказів і легенд, – від зустрі-чей з прекрасними роботящими і співучими людьми...»3.

Про окремі деталі цієї діалектологічної практики є ряд свідчень у спогадах теж одно-курсника, сьогодні відомого українського прозаїка Володимира Міщенка. Цікавим тут може бути, наприклад, враження від доне-цького степу, який зустрів студентів, міських жителів, всією своєю реальністю, своєрідною красою: «Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалась над степом. Подо-лали кілометрів зо два. спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував

�

Рідн

а м

овалише віддалений шум автобусів та машин.

Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, а могила не наближається – все бовваніє десь у степовому мареві... Тільки надвечір дісталися вершини. зупинилися, озираючись довкола, – перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них – оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг...»4.

Чи не з цієї Василевої подорожі виростає у майбутніх його творах незабутній образ донецького степу, який у північній трагічній віддаленості поета стає образом-символом не тільки рідного краю, але й усієї України?

Доповнять факти життя поета свідчення книжка спогадів, упорядкованої однокурс-ником поета по Донецькому педагогічному інституті, відомим поетом, – Олегом Орачем Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії (Київ 1993). Донецький період життя В. стуса тут представлено у спогадах сестри поета Ма-рії стус, однокурсників поета В. Захарченка, А. Лазоренка, Олега Орача, члена донецького обласного поетичного об’єднання 60-х років Й. Курлата та ін.

Цікаві роздуми про Донбас – як землю, що породила у минулому столітті незламних і всесвітньо відомих борців за права людини, за рідне слово – подаються у брошурі сина поета Дмитра Життя і творчість Василя Стуса (Київ 1992). Молодий літературознавець розмірковує над суспільними причинами, що дали Україні славетну чергу видатних борців за її волю і незалежність і створили умови для розвитку таланту Василя стуса. Дивним тут видається те, що у другій половині ХХ ст. зви-тяжців боротьби за права рідного народу дав Україні вщент зрусифікований Донбас. Дмитро стус пише: «Десь непоміченим і невідзначеним досі полишається той факт, що Донбас, котрий україномовний загал і сьогодні вважає терена-ми з вихолощеним українським духом, виявив сей дух постатями і Івана світличного, і Івана Дзюби, і Олекси Тихого, і Василя Голобородька, і Василя Захарченка, і, врешті, Василя стуса. Хай не всім стачило вміння тримати удар, але без вродженої аристократичності зумів вистоя-ти у боротьбі зі всіма силами зла одразу»5.

Після ознайомлення з цими словами, варто замислитись школярам і вчителю про причини народження саме на спролетаризованій і зру-сифікованій землі названих у брошурі Д. стуса видатних українців: як це могло трапитись, які

можливі причини цього явища, так народжу-вався в народі внутрішній протест?

У процесі підготовки вчителя до роботи з на-веденим уривком з публікації Д. стуса необхід-но зібрати дані про життєвий і творчий шлях наших відомих земляків В. стуса Івана Дзюби, Івана світличного, Олекси Тихого, Василя Захарченка, Василя Голобородька. своїм жит-тєвим стоїцизмом і правдивим словом вони наближали незалежність і свободу України, збагачували і збагачують літературний процес в Україні. Для поглиблення уявлень школярів про життєвий шлях письменника було б бажа-ним зібрати матеріали про достатньо відомих сьогодні друзів та товаришів поета, зокрема про В. Міщенка, А. Лазоренка, В. Дідківського та багатьох інших.

Цікавою пізнавальною сторінкою для до-неччан (та й для усіх дослідників) може стати подорож до картин монументальної мозаїки, виконаної бригадою київських митців на чолі з відомим художником, лауреатом Шевчен-ківської премії, Григорієм синицею у місті Донецьку у 1966 р.6

До бригади входили друзі Василя стуса – Ві-ктор Зарицький і Алла Горська. Вони виконали в мозаїці оформлення донецьких середніх шкіл № 5 («Прометей») та № 47 («спортивні дитячі ігри»), а також живописне панно у ювелірній крамниці («Жар-птиця») у центрі Донецька (тепер магазин «Макдональдс»), а також панно «Україна» в одній із крамниць міста Маріуполя. Під час виконання цих робіт, за свідченнями А. Лазоренка, на мистецькі виробничі май-данчики приходив до своїх друзів Василь стус, спілкувався з ними. Ці мозаїчні картини, за винятком школи № 47, залишаються неушко-дженими і придатними для спостереження і сьогодні.

ПРО ОгнеєВу!!!

Про історію створення мозаїчного панно на стінах донецької школи розповідає у своїх статтях й окремих виданнях Людмила Огнєва голова Донецької обласної організації союзу українок. Вона регулярно проводить біля До-нецької школи № 5 екскурсії для школярів Донеччини, знайомлячи дітлахів із змістом зображень, сповнених не тільки фольклор-ними, але й містичними образами. Особливе місце у лекціях Л. Огнєвої займають постаті Алли Горської й Василя стуса, які мали на-

�

Рідна м

ова

году зустрічатись у 60-і роки у Донецьку, зо-крема під час створення мозаїчних панно біля школи № 5.

сьогодні у цій школі і в приміщенні ліцею «Меркурій», який розміщується під дахом цієї ж школи, створюються музеї, присвячені жит-тєвому і творчому шляху Алли Горської і групі митців під керівництвом Віктора Зарицького, які й звершили пам’ятник монументального мистецтва на стінах п’ятої донецької школи.

слід зауважити, що перше знайомство з поетом-земляком учнів відбулося у 8 класі, де на уроці літератури вони, згідно з програмою з літератури (за програмою Н. Й. Волошиної), прочитали вірші Сто років як сконала Січ, Весь обшир мій – чотири на чотири, Як добре те, що смерті не боюся..., На колимськім морозі кали-на..., Терпи, терпи – терпець тебе шліфує. Учні дізнались про безкомпромісність життєвої по-зиції поета, віру поета у незнищенність нації, в те, що здійсняться пророцтва великого Тараса; учні відкрили для себе образ матері поета, яку він згадує у вірші Весь обшир мій – чотири на чотири. Згідно з програмою були з’ясовані особливості поетичного слова митця – його виражальні засоби, письменницька слово-творчість, роль антонімів, повторів, наказової форми дієслів тощо.

Зрозуміло, що у наступних класах вчителі поглиблять уявлення школярів про поетичний світ поета-земляка, звернуть увагу на стильову спорідненість творів В. стуса з вершинними досягненнями світової літератури і не тільки поезії, але й прози, про що він пише у перед-мові до своєї збірки Зимові дерева, виданої закордоном у 1970 р. своїми натхненниками поет називає поетів Гете, свідзинського, Рільке, Унгаретті, Квазімодо, і прозаїків – Толстого, стефаника, Хемінгуея, Пруста, Камю, Фол-кнера, Маркеса та ін. Разом з тим поет свідомо розумів, що у поезії необхідно «добре бутися завжди самим собою»7. Його стиль мислення і фарби поетичного слова були притаманними тільки йому одному.

Так, зокрема, картини та образи рідного краю – Донбасу у віршах В. стуса позначені тільки йому притаманними якостями поетичних від-чуттів і художніх узагальнень. Поетові чужа сентиментальність і розслабленість. Письмен-ник втілював у традиційній в цілому формі одвічну проблему взаємин поета з дійсністю, поета і читача. Віршам Василя стуса близька філософія екзистенціалізму, а передусім ідея «трагічного стоїцизму», яку розробляли в укра-

їнській літературі видатні попередники поета – Леся Українка, Олег Ольжич, Олена Теліга. Ось характерні для стуса роздуми про власну трагічну, але не відворотну долю:

Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи тяжкий мій хрест,що перед вами, судді, не клонюсяв передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.(Як добре те, що смерті не боюсь я...)

У багатьох віршах В. стуса можна помітити образи і картини рідної йому Донеччини. Ця близька поету з раннього дитинства дійсність також сприймається «стражденним і незлим обличчям»: ми тут не побачимо традиційно відзначуваної попередниками поета степової краси краю, величі промислового та житлового будівництва і взагалі будь-якої замилуваності. Образи степу, терикони та копри шахт, інші донбасівські реалії – лише своєрідний непри-крашений фон осмислюваної ним трагічної підрадянської дійсності, вираження його са-мобутньої художньої естетики. Навіть вулиця дитинства, оспівувана традиційно багатьма поетами із замилуваним відчуттям втраче-них милих років, у стуса виглядає сумно й підкреслено буденно, без жодного натяку на замилуваність:

Вся в жужелиці, поросі, вугіллі, вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза, збігаючи донизу, там, де балкуперетинає залізничний насип,мені наснилась вуличка моя... (Вся в жужелиці, поросі, вугіллі...)

слід також мати на увазі, що у дотюремний період життя поета, тональність його віршів но-сила дещо інший, оптимістичніший характер.

У віршах поета донецької тематики скупо від-творюються образи неприбраного зимового кол-госпного поля, шахтного терикону, одвічного донецького степу тощо. В окремих віршах поет звертається до образу матері. Отже найбільш виразні образи рідного донецького краю вчителі

�

Рідн

а м

оваможуть знайти у таких віршах Василя стуса, як

Бідне серце!, У Мар’янці стоять кукурудзи, Спо-кій, З дитячих спогадів, Вертання, Вдасться чи ні..., Я блукав містом своєї юності, Додому!, Цей спалах туги над імлою літ, Там зелена суріпа цвіла..., Заплющу очі – темінь навмання, Той сірий запорошений полин, У чебрецевий степ..., Вся в жужелиці, поросі, вугіллі... та ін.

Поглиблене вивчення початків життєвого і творчого шляху видатного поета дасть по-тужний стимул не тільки для формування світоглядних переконань і літературних знань школярів, але й збагачуватиме стусознавство як галузь літературознавчої науку.

Поетична спадщина Василя стуса і його трагічний життєвий шлях доповнюють і пояс-нюють одне одного, малюючи для прийдешніх поколінь образ мученика й протестанта, ори-гінального і глибокого лірика нашої збуреної епохи.

Назви творів, в яких поет відтворює реалії донецького краю, основні образи його віршів: терикони, пам’ятні місця міста свого дитин-ства і юності Донецька. Та все це не є прямим об’єктом зображення автора, а стає активним фоном вираження його думок і переживань, забарвлених екзистенційним сприйняттям дійсності, глибинний зміст якої відкрився по-ету ще з ранніх років його юності.

слід мати на увазі, що особливістю віршів стуса «на донецьку тематику» є те, що в них немає широко відображених картин чи образів краю, як це характерно для віршів М. Черняв-ського, В. сосюри, В. соколова та ін. Пере-важно – це скупо, у манері стуса, відображені характерні для Донбасу краєвиди.

Щодо поетичних образів рідної земля у його поезіях: образи степу тощо у віршах, написаних вдома, на Донеччині, відрізняються від образів у віршах, написаних поза Донеччиною: степ – це символічний образне не тільки Донеччини, але й усієї України, що традиційно відобража-лося у багатьох попередників поета.

Розглядаючи певні аспекти вивчення твор-чості Василя стуса, вважаємо необхідним наголосити на тій пізнавально-методичній проблемі, яка вже стукає потужно і невідворот-но в шкільні двері (та хіба тільки в шкільні?!): залучення до навчального процесу не тільки інформаційних джерел на паперових носіях(-тексти художніх творів, літературно-критичну літературу тощо), але й орієнтувати школярів на самостійне здобування знань через електро-нні носії інформації (компакт-диски та елек-

тронні бібліотеки в Інтернеті, також знаходити окремі необхідні сайти тощо).

Отже, сьогодні виникає нагальна педагогічно-методична проблема застосування на уроках літератури комп’ютерних технологій [далі – КТ]. Деякі з рекомендацій щодо цього навчального аспекту пропонуємо вчителям далі.

ЗаСтОСуВаннЯ кОмП’ютеРних технОлОгій на уРОках літеРатуРи

Зрозуміло, що термінологічно-понятійний апарат і методика використання КТ на уроках і заняттях з української літератури тільки по-чинає створюватись. Разом з тим КТ базуються не на порожньому місці: в методичній науці вже протягом десятків років активно функ-ціонують поняття і терміни з близькою до КТ методикою використання технічних засобів навчання та наочності.

За основу методики використання КТ і термі-нологічно-понятійного апарату до цього курсу ми беремо положення і наукову лексику, розро-блені у методичних працях щодо використання технічних засобів навчання і наочності на уроках літератури українських вчених І. І. со-болєва, Є. А. Пасічника, А. П. Коржупової і Л. П. Кулінської.

Основними для нас є науково-методичні настанови, поняття і терміни з КТ, які осмис-люються і функціонують у зв’язку з вивченням української літератури як виду мистецтва.

У побудові змісту спецкурсу настановчи-ми стали ідеї провідного вченого-методиста Є. А. Пасічника, який стверджує, що «наочність у навчанні може забезпечити успіх лише тоді, коли вона диктується логікою навчального процесу, коли наочні образи [читаємо: обра-зи-картини, що спливаються перед учнями на дисплеї комп’ютера – В.О.] на уроках розумно поєднуються з словом учителя»8.

На підставі вищевикладеного було врахо-вано ряд положень і застережень щодо засто-сування комп’ютерних технологій на уроці літератури:

– надмірність у використанні наочності веде до певних диспропорцій у розвитку конкретно-го і абстрактного мислення учнів і студентів;

– робота з комп’ютером не повинна сприй-матися як розважальна «вставка» у процес вивчення літератури, а має розглядатися як органічна активізуюча складова частина піз-навального процесу;

10

Рідна м

ова

– КТ можуть застосовуватись на всіх етапах вивчення літератури, під час розгляду всіх тем і розділів шкільної і вузівської програми;

– необхідна практична реалізація основних ергономічних та дидактичних принципів на-вчання.

Пріоритетними у галузі впровадження КТ ми вважаємо також такі положення :

– вчителі, викладачі залишаються голо-вними особами в організації пізнавальної ді-яльності учнів, студентів; комп’ютери є лише допоміжними інструментами їх педагогічної діяльності;

– застосування комп’ютерів має відбуватися з урахуванням педагогічних і ергономічних вимог навчання;

– найважливішою властивістю КТ є постій-ний зворотний зв’язок, тобто кожний визна-чений програмою момент повинен не тільки видавати інформацію про стан навчального об’єкта та його потреби, але і вносити необхідні корективи у навчально-виховний процес;

– бажано, щоб відповідно до пізнавальних можливостей учнів і студентів передбачалися диференційовані завдання;

– КТ застосовуються для раціоналізації та інтенсифікації навчальної діяльності учнів і студентів при виконанні лабораторних, до-слідницьких і самостійних робіт;

– КТ сприяють інтенсифікації роботи учас-ників навчально-виховного процесу.

серед пріоритетних напрямків застосування КТ з української літератури ми обираємо такі, де КТ застосуються для:

– пошуку та отримання додаткової інфор-мації;

– розширення та поглиблення знань з ви-користанням системи Інтернет, зокрема для реалізації варіативного компонента навчаль-них програм, більш повного задоволення осо-бистісно орієнтованих запитів учнів;

– користування базами даних, необхідних для функціонування навчально-виховного процесу і здобуття певного рівня освіти;

– формування та закріплення навичок, при-йомів, способів, умінь їх застосування;

– комплексного застосування КТ з іншими видами дидактичних засобів;

– обміну досвідом між викладачами, вчи-телями і створення бази даних педагогічних ідей та ін.

Інтернет-ресурси бажано використовувати не тільки в режимі безпосереднього підклю-чення до пошукових систем Інтернету (а це для

шкіл і вищих навчальних закладів є дорогим задоволенням), але й у записах на компакт-дис-ках та дискетах.

специфіка літератури як мистецтва слова обумовила й своєрідні підходи до методики використання ресурсів Інтернету. На широ-кому і безмежному його просторі користувачі можуть знайти безліч потрібної інформації, яку стосовно професійних завдань вчителів і викладачів-словесників ми умовно поділяємо на такі блоки:

– електронні українські бібліотеки;– літературні періодичні видання;– електронні підручники і посібники в

Інтернеті;– педагогічний досвід впровадження новіт-

ніх технологій навчання;– науково-освітні сайти українського Інтер-

нету;– колекції рефератів для учнів, студентів і

викладачів літератури;– сайти мистецького характеру;– літературна освіта і наука в українській

діаспорі,– здобутки словесності як шкільної і вузів-

ської науки за кодоном тощо.Ми називаємо тут блоки, які за своїм призна-

ченням традиційно знаходяться в колі уваги викладачів літератури та є об’єктами їхньої самоосвіти, але з тією суттєвою різницею, що вони можуть бути знайденими на електронних носіях чи в Інтернет-просторі і застосовані як елементи КТ.

Треба відзначити, що не всі з названих блоків належно розроблені і представлені у світовій павутині. Якщо електронні бібліотеки пропо-нують сьогодні широке коло досягнень україн-ської літератури [5], то веб-сторінки, які б на-давали можливість дистанційної літературної освіти, тільки починають створюватись.

Виходячи із зальних вимог до методики ви-користання КТ та спираючись на досягнення методики літератури у галузі моделювання уроків із застосуванням технічних засобів на-вчання, КТ можуть застосовуватись:

а) на вступних заняттях;б) під час вивчення життєвого і творчого

шляху письменника;в) у процесі роботи учнів над текстами ху-

дожніх творів;г) на підсумкових заняттях;д) під час опитування (тестування);е) з метою збагачення мови учнів та ін.

11

Рідн

а м

оваВикористання комп’ютерних технологій

на уроках вивчення творчості Василя Стуса

Адреси електронних носіїв інформації та анотації до них

Завдання для учнів

сайт «Література рідного краю»www.donbaslit.skif.netНа сайті, веб-сторінках про творчість видатних пись-менників Донеччини подається біографія В. стуса, а також твори поета переважно з образами рідного донецького краю:У Мар’янці стоять кукурудзи...Додому!З дитячих спогадів...Тато молиться богу...Я блукав містом своєї юності...Вдасться чи ні...На Колимі запахло чебрецем...Вся в жужелиці, поросі, вугіллі...Листи В. стуса до рідних і друзів

Учням можна запропонувати зробити порівняль-ний аналіз віршів про рідний край В. стуса та інших письменників-земляків: М. Чернявського, с. Черкасенка, В. сосюри та ін., творчість яких представлена на сайті «Література рідного краю».Учням можна з’ясувати особливості характеру поета, його художніх та патріотичних поглядів на матеріалі листів В. стуса до друзів і рідних.

Поетика (poetyka)http:poetry.uazone.netвеб-сторінка http://poetyka.uazone.net/stus/alfavit.htmlТут подаються вірші, які з певною умовністю можна віднести до теми рідного краю у творах В. стуса. У цих творах є відчутним донецький мотив: образи донецького степу, рідного міста, батька тощо.Це такі твори, як: Я блукав містом своє юності, Тато молиться богу, З дитячих спогадів, Вдасться чи ні..., Вертання та ін.

Учні відшукують на веб-сторінці твори з доне-цькою тематикою, роблять їхній ідейно-художній аналіз, з’ясовуючи засоби відтворення поетом рідного краю.На початку уроку варто зробити підготовленими учнями повідомлення про особливості поетового художнього слова, його внесок в український літе-ратурний процес, про його мученицьку долю...

Компакт-диск «Бібліотека української літератури для школярів»Подаються вибрані вірші В. стуса різних років серед яких можна найти твори донецької тематики.

Компакт-диск із віршами поета допоможе учням з’ясувати художні особливості поетичного слова письменника-земляка, знайти ілюстрації до його стражденної долі, з’ясувати у віршах образи рідно-го степового краю.

Пошук додаткових матеріалів в Інтернеті за допо-могою словникових пошукових систем типу «Мета», «Google» та ін.Тут, зокрема корисним може бути матеріал статті академіка М. Жулинського Сходження на Голгофу слави (газета «День»).//http://www.day.kiev.ua/2001/175/society/soc1.htmВідомий літературознавець розкриває мотиви життєвого і творчого шляху В. стуса, зупиняється на окремих досягненнях стуса – літературознавця і поета.Пошукові системи «Мета» і «Google» допоможуть зна-йти спогади про В. стуса Є. сверстюка, Л. Лук’яненка, російського письменника Л. Бородіна, який був свід-ком останніх днів поета-мученика та багато ін.Пошукові системи подають адреси матеріалів про відкриття музеїв В. стуса у Вінниці та в Донецьку.

Учні одержують завдання з’ясувати внесок поета в українську літературу, розвиток ним літературно-творчих традицій свої попередників у художньому слові; спогади про поета відомих політичних діячів і письменників.

12

Рідна м

ова

ДоДаток

Донецька тематика у ліриці В. С. Стуса:1. Бідне серце! (Зимові дерева, т. 1, кн. 1, с. 121) – �0-і

роки2. У Мар’янці стоять кукурудзи (Зимові дерева, т. 1,

кн. 1, с. 10�) – 1����. Спокій (Зимові дерева, т. 1, кн. 1, с. ��) – 1����. З дитячих спогадів (Зимові дерева, т. 1, кн. 1, с. ��)

– 1����. Вертання (Зимові дерева, т. 1, кн. 1, с. 1��) – 1��0�. Вдасться чи ні... (Веселий цвинтар, т. 1, кн. 1,

с. 1��–1��) – 1���–1��0�. Я блукав містом своєї юності (Веселий цвинтар,

т. 1, кн. 1, с. 1��)�. Додому! (Круговерть, т. 1, кн. 1, с. 211–212) – 1���

Донбас�. Цей спалах туги над імлою літ (Палімпсести, т. ііі,

кн. 1, с. �2) – кінець �0-х10. Там зелена суріпа цвіла... (Палімпсести, т. �, кн. 2,

с. 1�) – кінець �0-х11. Заплющу очі – темінь навмання (Час творчості,

т. іі, с. ��) – 1��212. Той сірий запорошений полин... (Палімпсести, т. ііі,

кн. 2, с. 1��) –кінець �0-х1�. У чебрецевий степ... (Палімпсести, т. ііі, кн. 2,

с. 1��) – кінець �0-х1�. На високому почорнілому пні акації... (Палімпсес-

ти, т. ііі, кн. 2, с. 2�1) – кінець �0-х1�. Вся в жужелиці, поросі, вугіллі... (Палімпсести, т. �,

кн. 1, с. 1��–1��) – кінець �0-х1�. Скучив за степом, скучив за лугом (Палімпсести,

т. ііі, кн. 2, с. 2�) – кінець �0-х1�. Втечу од світу й дамся самоті (Палімпсести, т. ііі,

кн. 1, с. 1��) – кінець �0-х

ПРиМІтки1 В. Я. неділько, Василь Стус. Доля. Життя. Поезія,

«умлВШ» 1��2, № 2, с. �2 (с. �2–��).2 Див. напр.: м. Жулинський, Василь Стус [у:] м. Жу-

линський, Із забуття – в безсмертя. (Сторінки призабутої спадщини), київ 1��0, с. �1�–���; Ва-силь Стус в житті, творчості, спогадах та оцін-ках сучасників, Балтимор – торонто; Василь Стус – поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії, упоряд. О. ю. Орач (комар), київ 1���; є. Сверстюк, Базилеос [у:] є. Сверстюк, Блудні сини України, київ 1���, с. 1�0–1�1; а. і. Бондаренко, ю. і. Бондаренко, Час вибору: Вивчення творчості Василя Стуса в школі, київ 200�, с. 2�2; В. Я. неділько, Василь Стус. Житя. Поезія, «умлВШ» 1��2, № 1, с. �2–��; «умлВШ» 1��2, № 2, c. 21–�0; а. Бондаренко, Спроба налізу філософських творів Василя Стуса, «Дивослово» 1���, № �, с. �–10; г. Віват, Про деякі особливості поезії Василя Стуса, «українська література в загальноосвітній школі» 2000, № 2, с. 1�–20; В. макаренко, Василь Стус. Загальний огляд життєвого і творчого шляху (сценарій уроку-вистави), «українська мова і література в школі» 2001, № �, с. �0–�� та ін.

� а. лазоренко, Син України [у:] В. Стус, І край мене почує: Поезії, упор. а. і. лазоренко, Донецьк 1��2, с. 10.

� В. міщенко, Ночі Донеччини сині..., «літературна україна», � і 1���.

� Д. Стус, Життя і творчість Василя Стуса, київ 1��2, с. ��.

� г. мєстєчін, І храм утвердиш, і душу врятуєш, «Освіта україни», 1� ііі 1���; л. Огнєва, Перлини українського монументального мистецтва на Донеччині, івано-Франківськ 200�, �2 с.

� Див. лист поета до донецького друга дитинства В. Дідківського – В. Стус, Твори: у 4 т., 6 кн., львів 1���–1���, т. �, кн. 2, с. ��.

� є. а. Пасічник, Методика викладання літератури в середніх навчальних закладах. Навчальний по-сібник, київ 2000, с. ���.

1�

Рідн

а м

ова

ПОки ЖиВі укРаЇнСЬкі Діалекти – ЖиВе укРаЇна

«Європа – скарбниця мов». Так звучить гасло Ради Європи до 2001 р., проголошеного Євро-пейським роком мов. Коли б до цієї скарбниці приймали тільки писемні мови, тоді українцям – як і румунам, росіянам або сучасним грекам – довелося б показувати свої останні «пись-мові перепустки» хіба що 200-річних нових літературних мов. Зокрема, в нас – від часів І. Котляревського й тільки. Та ще й орфографія досі не впорядкована, і словник засмічений, і узус недовершений («пишіть так...», «не пишіть отак...»). Однак писемна мова – це, виявляється, ще не все. І тут ми не гірші й не кращі від інших, лише трохи забарилися, бо донедавна були най-більшим бездержавним народом Європи. Дехто з європейців кодифікував свої мови раніше (як-от ірландці або французи), дехто – пізніше (італійці, німці), а ще хтось – і зовсім недавно (румуни, норвежці).

Наступний пасаж із книжки сторічної давності настільки нас стосується, що вартий розгорнутої цитати. Як пише тодішній ру-мунський автор Б. Александрі, «невдоволені єднанням двох [християнських. – К. Т.] церков на Флорентійському соборі 1449 р., молдавани скинули свого митрополита Митрофана і скасували латинське письмо, запровадивши слов’янську літургію. З церкви слов’янська мова перейшла до уряду і стала його офіційною мовою. Більшість державних актів і чимало ру-кописів того часу написані цією мовою, яку не

костянтин тищенко

Мовна ситуація в Україні в історичному вимірі

розуміли ані прості люди, ані самі священики. Ще згодом сюди прийшла грецька мова – від ча-сів появи династії Фанаріотів наприкінці XVII ст. За неповних сто років грецька заполонила тут усе – князівський двір, міста, управління, школи й суди. Тубільна мова лишилася тільки по селах. Після повернення до влади місцевих князівських родів у 1821 р. почалося літера-турне відродження, що в Румунії, як і в Греції, передувало відродженню політичному. Мову довелося творити заново. Або, краще сказати, відроджувати. Почали з того, що скасували кирилічне письмо й запровадили латинське, однак заздалегідь не домовилися про спосіб транскрибування. Потім заходилися очищати мову [від слов’янських, грецьких і турецьких слів – К. Т.], аби повернути її до її власних джерел, проте й тут ніяк не могли домовитися про вихідні положення: одні хотіли все поза-міняти латиною, інші – італійськими словами, дехто – французькими. Внаслідок цього ще й сьогодні [1893 р. – К. Т.] вживана в Румунії мова не має чітких правил, ані правопису»1. Усе тут таке знайоме, що коментар зайвий. сподіваймося, що й в Україні за наступні 100 років її незалежності пристрасті нормування письмової мови також уляжуться.

Перед схожими проблемами опинилася свого часу й італійська мова в об’єднаній дер-жаві, яка періодично ще й досі повертається до їх розв’язання, – і це при тому, що Данте, здавалося б, заклав тут надійні підвалини сучасної писемної мови ще в XIV ст. у своєму основоположному творі Про народну мову

1�

Рідна м

ова

(1303–1307). А норвезька, яка дотепер має дві писемні норми, і обидві пізні, хоча народні діалекти її тривають безперервно від часів ві-кінгів? Тим часом писемна мова, дуже близька до справжньої давньонорвезької, утрималася як літературна зовсім в іншій країні – Ісландії... Фінська, доіндоєвропейська мова Північної Єв-ропи, письмово засвідчена «лише» від XVI ст. Нарешті баскійська витворила єдину літера-турну норму якихось 20 років тому, дарма що діалекти її – найстарші в Європі, бо на 20 тис. років (!) давніші від часу появи перших індо-європейців на Балканах і фактично є живим залишком палеоліту2. Висновок один: діалектні «стовбури» цих мов – прадавні, а літературний «цвіт» – молодий.

Коли йдеться про українську писемну мову, то тут також живі народні діалекти значно давніші від неї, адже в Україні, як доводить Ю. Шевельов, «тяглість живої, „природної”, „нерукотворної” мови існує близько 1300 ро-ків»3. Коли ж мають рацію іраністи (В. Абаєв та ін.) і фрикативне г є рисою української мови, успадкованою від іранців (скіфів, сарматів, аланів), тоді цей вік доведеться подовжити ще на сім століть углиб праслов’янської доби. Зрозуміло, що переважна частина історії існу-вання такого поважного за віком діалектного утворення від часів появи перших українських рис (фрикативне г, дж, кв/цв, тверде р, перехід о, е в і ) пройшла лише в усному діалектному, переважно сільському середовищі. Тут-таки слід застерегти, що українські говірки не всі однаково давні. Найстарші серед них – західні й північні (поліські), вцілілі від домонгольських часів. Згодом, за «української реконкісти» в пізньому середньовіччі були започатковані мішані говірки Вінниччини, Черкащини, Полтавщини, слобожанщини. Найпізніше, у XVIII ст. – територіально найбільші степові говірки Таврії та Кубані.

З відомих історичних причин упродовж тривалого, майже двотисячолітнього часу іс-нування українського говіркового масиву на його території для задоволення суспільних немісцевих, понадлокальних потреб було вживано кілька писемних мов.

Хронологічно першою літературною мовою України була мова моравсько-македонсько-болгарська за походженням – церковно-слов’янська, в її києворуській відміні – від часу хрещення киян у 988 р. Як зазначає Ю. Шеве-льов, «наявність такої літературної церков-нослов’янської мови до нашої проблеми генези

української мови має побічний стосунок», і додає: «зрештою, для середньовіччя були типові понаднаціональні, церквою плекані (але до церкви не обмежені) літературні мови, як у країнах католицької церкви – латина». З плином часу до цієї першої писемної мови в Україні проникали місцеві діалектні домішки – «не так програмово чи в намірі, як через брак тренування й освіти, хоча згодом деякі з них і були легалізовані»4. Занепад цієї першої писемної мови був зумовлений політичним занепадом першої Київської держави з подаль-шим винародовленням давньої панівної еліти (хоча дрібна українська шляхта довший час ще залишалася при своєму народі).

Друга писемна мова України – це мова вій-ськової гетьманської канцелярії XVI–XVII ст., мова судочинства, згодом – адміністративна мова Гетьманщини. Вона просякнута полоніз-мами й локалізмами, з дедалі більш латинським синтаксисом, однак пов’язана і з церковносло-в’янською саме своєю писемною, писарською традицією. Вживана також у Білорусі, вона функціонувала як офіційна в Литовській державі, нею складено Литовські статути. За-непала вона разом з Гетьманщиною і черговим винародовленням частини еліти (Прокопович, сковорода, Гоголь).

Третя письмова мова України (Котлярев-ський, Квітка, Гулак, Шевченко) заступає другу майже одразу по занепаді її, причому демон-струє раптом форми вдивовиж розвинені, несподівано довершені, пластично досконалі – з перших же рядків Енеїди І. Котляревського (1798 р.). Не потребує доведення, що ця мова виросла з «готового» живильного середови-ща, відтворила готові форми усної побутової українськомовної стихії, цебто нарешті стала найближчим письмовим відображенням жи-вих говірок: у випадку Енеїди – «вимішаних» говірок Полтавщини.

Були в розвитку цієї третьої писемної мови України дві норми, щодо яких М. Грушевський в одній із статтей 1906 р. висловив пересторогу: як так піде далі, то з одного етносу вийде дві різні нації – наддніпрянці й галичани. Акту-альність проблеми видно з сучасних подій на Пряшівщині, де зацікавлені кола щойно відсвяткували 10-ту річницю успішного виро-щування з українського діалектного підґрунтя русинської писемної мови для мініатюрного русинського народу. Очевидно, що мати з ним справу видається декому зручнішим, аніж з етнічною меншиною 50-мільйонного сусіда.

1�

Рідн

а м

оваЦя передусім політична проблема лише під-

тверджує слушність думки Гая Вікторина (роки 300–362): Gentem lingua facit – «Мова створює народ».

Відмінність між живою діалектною стихією і тоненьким прошарком писемної мови часом унаочнюється. Якщо значна частина італій-ських запозичень прийшла в Україну справді через польську мову (фортеця, палац, реєстр, кошти, решта, ковдра, жупан, скриня, комора, комин, барило, керсетка), то цього не скажеш про південноукраїнські діалектні італізми. Передусім це назви вітрів: тромонтан (тобто «зпозагірний», північний), острий (саме так, без протетичного г-, від пізньолат. auster – пів-денний), левант, пунент, майстра, широкий (сіроко). Такі ж суто місцеві італізми є серед реалій морського й рибальського повсякдення: прова, бастуння, бунація, пайоли, кавила, раш-кетка5. Історичних документів про обставини появи їх саме тут обмаль. Зате власне цей пласт типово прибережних українських італізмів спростовує комусь вигідний міф про незаселе-ність Дикого поля й Таврії до XVIII ст. Генуезькі колонії в Криму були зруйновані Туреччиною 1475 р. Отже, місцева українська традиція вжи-вання цих слів може сягати без посередників до прямих контактів з генуезцями в XV ст. І це при тому, що офіційне навчання лоцманів останні 200 років велося в нас російською мовою – плюс підручники й карти! – з історично чужою для України голландською номенклатурою вітрів: норд, зюйд, ост, вест і проміжними.

Інший приклад – діалектна назва чорногуза гайстер, відома на Лівобережжі від Чернігова до Переяслава6. М. Фасмер довів, що ця назва – германізм. Однак ні на заході від названого району, ні деінде в бік теперішніх германських земель такої назви більше ніхто не вживає. Але ж Чернігів, Київ, Переяслав – це три міста, де найперше розмістили свої військові залоги варяги-руси, це ж і є найдавніший осередок найранішої, тобто наддніпрянської Русі7. Що-правда, і в писемній українській мові цих варя-го-руських германізмів відомо чимало: спільні з сусідами – стяг, кнут, ябедник, пуд. Проте є суто українські: жебрак, щогла, скарб, гатка, гатити. Звідки ж, як не з діалектів вони сюди прийшли? Але показово, що навіть без санкції писемної мови усна діалектна традиція сягає з тим гайстром X ст.

Далі – глибше. 1968 р. М. Брайчевський оприлюднив достережену ним відповідність більшості українських діалектів «своєму» ло-

кальному варіантові ранньослов’янських архе-ологічних культур і щоразу одній з літописних племінних назв8. Так, волинські говірки, вихо-дило б, досі історично продовжують мовлення волинян, подільські – бужан, покутсько-буко-винські – тиверців, наддніпрянські – полян, сіверсько-поліські – сіверян, закарпатські – білих хорватів, галицькі – очевидно, дулібів. І хоча такої кореляції не знайшлося для діалектів лемків, бойків і гуцулів, які сформувалися в Карпатах внаслідок складніших процесів, пере-важна більшість сьогочасних, живих діалектів давнішої частини діалектного українського континууму постала як часове продовження давніх суспільних явищ ще дописемної доби, слід гадати, VIII–IX ст.

У цьому випадку українській діалектології явно пощастило, адже дослідник зумів вийти за межі власне діалектології, спроектувавши її поняття на вже датовані дані археології та істо-рії. Певні хронологічні висновки можна часом робити й на основі вивчення мовних контактів. В. Мартинов уже давно успішно застосовує цю методику для відтворення часових етапів розвитку праслов’янської мови за даними слов’яно-іншомовних контактів. Аналогічний підхід варто застосувати й для часового впо-рядкування запозичень в українській мові, адже наслідком її відомих та окреслених у часі контактів стали значні пласти росіянізмів, полонізмів, германізмів, літуанізмів, раніше – тюркізмів та іранізмів. Показово, що всі вони мають своє окреме представництво в діалек-тній лексиці. Взагалі, досить погортати видані три томи Етимологічного словника української мови, щоб переконатися в численності діалек-тних слів, не вживаних у загальноукраїнській писемній мові, – у словнику ці лексеми-заголо-вки словникових статей подано у квадратних дужках.

Варто окремо зупинитися на готизмах. У слов’янських мовах їх відомо чимало: шолом, меч, полк, шкло, дошка, виноград, бук, буква, редька, осел, кіт, лев, верблюд, дружина (військо-ва), хижа, хлів, хліб, колодязь, скот, князь. Але є й «сепаратно» українські готизми: мито, шати, шеляг, лихвар тощо. Очевидно, що в III ст. н. е. про писемну мову в українців не йдеться. То як же дотривали ці готизми дотепер, як не через діалектне усне мовлення? До того ж хазяйнували готи не деінде, а саме в наших краях, тут, на Наддніпрянщині аж до приходу в 370 р. гунів, від яких зазнали нищівної по-разки й зникли з історії (пізніші відомості про

1�

Рідна м

ова

кримських «готів» XVI ст. контроверсійні). Тут же, в Україні досі є й готські назви річок: Велибок, Тирихва, Мурахва, Мерефа, Стинавка, Пискава, Танискава, а по сусідству – й антигот-ські оборонні споруди тих часів, – щоправда, так само напівофіційно визнані, як і діалектне мовлення. Ідеться про обстежені й картогра-фовані математиком А. Бугаєм Змійові вали, згодом датовані радіокарбонним методом за зібраними ним на валах зразками вугілля9. На північ од Віта-Бобрицької оборонної лінії, збудованої 370 р. проти гунів, проходить пара-лельна ділянка 280 р. Оце якраз і є лінія оборони від готів, безпосередніх сусідів предків україн-ців тут, на межі Полісся. Виходить, що мовна пам’ять сягає в нас навіть III ст. А от у мовну пам’ять литовців готська навала на південь від Литви вкарбувалася так, що й пізніших своїх південних сусідів – білорусів литовці дотепер звуть у діалектах gudai, тобто готи, а gudа – то досі страховидло, страховище, потороча.

Коли вже зайшлося про Змійові вали, або, як називав їх А. Бугай, – Велику древлянську сті-ну, то слід, по-перше, згадати, що ці рівнобіжні пасма земляних фортифікацій з рештками зго-рілого частоколу на них витягнуті в широтному напрямі практично по діалектній межі полісь-ких говірок, досі «матеріально» відділяючи їх від решти українських діалектів. Ця ж діалек-тна межа колись відділяла дві хвилі в топонімії Полісся, спеціально досліджені В. Никоновим: назви поселень з давнішим суфіксом -ичи, очевидно, древлянські; з -овці, -инці – пізніші, подільські, залишені слов’янським населенням, яке «стало одним з компонентів української народності»10. По-друге, треба зауважити, що названі вище дати – не найдавніші в 900-річній історії безперервної й системної розбудови ва-лів. На 45-му кілометрі шосе Київ – Житомир збереглася ділянка валів з радіокарбонним датуванням 20 років до н. е. (!), а невеликий 30-кілометровий вал у Забуянні датується 150 р. до н. е. (!). Це вже дати іранської, сар-матської доби11. Проте не забуваймо, що, за сучасними науковими уявленнями, іранські мовні впливи якраз і були останнім, третім складником (після балтійського й італьсько-го) у формуванні праслов’янської мови12, а іранський субстрат, – який і досі промовляє зокрема через оте незнищенне «українське» г13, відоме й іншим центральнослов’янським мовам (білоруській, словацькій, чеській, верхньо-лужицькій), – простягався тоді до верхів’їв Дністра, на що вказував ще Геродот14.

Діалекти – як досі живі свідки справжньої, а не вигаданої історії – донесли до нас прадавні назви річок України, її гір, урочищ, поселень. Ці свідки – непідкупні і невблаганні, особливо коли давні назви розцінюються як «загадкові», незрозумілі, «непрозорі», тобто, непояснимі на сучасному мовному ґрунті. Тоді навколо них ви-никають наївні пояснення «народної етимоло-гії». Однак, це лишень байки. Досить поглянути на мапу Чернігівщини й сіверщини знавцеві литовської мови – і до нього одразу «заговорять» такі мовні сфінкси, як Шостка – «кущова», Шатрищі – «лозове», Дэнаєць – «болотне», Уздиця – «пересихаюча», Обложки й Полошки – «підупалі, розвалені», Гірині – «лісові», Гудові – «білоруські», численні Локні – «ведмежі», Жу-котки, Жавинки – «рибні», Крупці – «жаб’ячі», Кудрявці – «ставкові» тощо15.

Лише фахівець-балканіст зразу впізнає серед річок України назви фракійського і дакійського походження, бо зможе пояснити їх: Ібр, Ятрань, Альта, Іртиця, Березань. Виявляється, є вони в Україні лише там, де існувала трипільська культура. Першим це достеріг О. Трубачов16. То виходить, Трипілля – балканський «імпорт»? Але ж такий висновок випливає і з неупередже-них праць археологів. І недаремно ж усі брон-зові знаряддя трипільців виготовлені з міді Аї-Бунару – родовища в теперішній Болгарії. Ці висновки спектрографічного аналізу металу опублікував свого часу Є. Черних. Знаменно, що в одному ряду з копіткими розкопками і складними спектрографічними технологіями опиняється такий крихкий матеріал, як сло-во – назва, донесена через шість тисячоліть (!) українським діалектним мовленням.

У працях О. Трубачова й В. Топорова з гідро-німії України17 можна знайти багатющу інфор-мацію про назви наших річок і гір, успадковані предками, крім уже згаданих народів, іще й від тюрків (Орель, Інгул, Ташлик, Саксагань і сотня інших), іранців (Дніпро, Дністер, Дунай, Дін, Сула, Хорол), від предків теперішніх албанців – ілірійців (Горинь, Стрий, Бескид, Карпати, Медобори), давніх балтів (Рось, Раставиця, Вересня, Норин, кілька Вілій) – більшість у до-річчі Прип’яті та Горині. Чимало успадковано від давніх слов’ян і досі зберігає архаїчні форми: Стир, Стубель, Радоробель, Либожада, Жерев, Ірпінь, Трубіж, Сувид, Супій.

Нарешті, фінолог спробує пояснити таке майже неймовірне поширення топоніміч-ної основи кий-: від ісп. Сеути, фр. Севен, англ. Чевіот Гілз, нім. Кібіц-гебірге, численних

1�

Рідн

а м

оваКиєвів і Київців у центрі Європи, сотень річок

у Прибалтиці й Фінляндії (Ківі, Кіяні, Ківі-ярві, Ківі-олі), г. Кейви на Кольському півострові, де й Хібіни, Кийських островів у Білому морі (тут же на березі – Кийська сопка на півострові Канін Нос), до мансійської назви Уралу – Кев («камінь, скеля») та Київських гір – історичної назви Кузнецького Алатау, звідки й досі бере витоки р. Кия, а далі на північ протікає Київський Єган18. З кожним десятиліттям досліджень що-раз більше аргументів на користь уральського, протофінського походження цих назв. Це озна-чає, що й через таку позірно хистку стежку, як усна діалектна традиція, теперішні носії діалектів мовно єднаються з сучасниками, а то й частиною тих самих протофінів і фракійців, ілірійців та іранців, тюрків та литовців.

Як уже йдеться про такі давні матерії, варто подивитися, що повчального у ставленні до своїх діалектів може нам дати найдавніший народ Європи – баски. Тих діалектів у них лишилося сім на території 10 020 кв. км. Однак вони – справжні прадавні мафусаїли порівняно зі своїми романськими сусідами. Як згадано, до 1980-х років баскійська не мала спільної письмової норми і жила у вигляді діалектного масиву. За висловом В. Гюґо (1843 р.), «давня назва „Наварра” – це не просто слово. Людина народжується тут баском, спілкується баскій-ською, живе по-баскійськи і по-баскійському вмирає». Баскійська мова – це справжня бать-ківська хата для басків, які живуть ще більшою мірою, ніж ми «на нашій, не своїй землі», адже тепер становлять у Басконії етнічну меншину (28%). Проте коли після їх виходу з історичної драми франкістського етноциду «на історич-ному світлофорі перед басками спалахнуло червоне світло» (Х. Інчаусті), вони спромоглися на велетенські зусилля і дійшли-таки роз-в’язку відразу кількох своїх пекучих проблем. Передусім, вони створили загальнобаскійську письмову норму euskara batua, далі – зміцнили баскійську церкву, організували мережу освіти баскійською мовою від ясел до університету, підтримали й розвинули традиції берцоларі – турнірів народних поетів-імпровізаторів, які збирають мільйонну аудиторію телеглядачів. Звичайно ж, тепер є баскійське радіо і теле-бачення. І, нарешті, вони зуміли компенсувати брак баскійського мовлення у місті, створивши цілодобові радіопередачі діалогів з простими басками – носіями діалектної мови. Прийшло й молоде покоління контреліти, яке вустами Габріеля Аресті (1975 р.) заявило про свою

рішучість в обороні останнього бастіону свого прадавнього народу – баскійської мови (ЕТА з’явилася трохи раніше – в 1960-ті рр.):

Боронитиму батькову хатуВід вовків, лихварів,Від посухи та судуЯ її вбережу.Нехай втрачу худобу,Залишуся без лану і лісу,Без прибутків та зиску,Але батькову хатуЯ таки вбережу.Коли зброї не стане –Голіруч боронитиму хату.Посічуть мені руки та плечіІ груди прохромлять, – Все одно, до останкуБоронитиму хату батьків.Хай не стане мене,Навіть згинуть нащадки,І душа, і надія – Та стоятиме хата батьків. [Переклад К. Т.]

До такого радикалізму в нашій літературі, здається, не дійшло. Отже, порівняно з басками справи не такі вже й кепські.

Таким чином, з огляду на кількаразову зміну писемної мови в Україні за довжелезний час існування українських діалектів доходимо висновку, що спадкоємність писемних норм забезпечували щоразу саме живі народні го-вірки – наче могутній стовбур мови. Тоді як літературна, або писемна форма мови – наче гілка, найкраща, доглянута, часом прищеплена. Одна гілка всихає, інша виростає. Проте все на тому ж стовбурі. У тіні того стовбура-велета дрібнішають і в’януть ой які болісні – бо ще близькі – суперечки про неологізми 1930-х, за-борони 1970-х, нерозв’зані питання правопису і мало не національний символ – отой хвостик угору в літері ґ... Як сказав індійський філософ Крішнамурті, коли немає бачення цілого, тоді деталі набувають неймовірних розмірів.

Хай і хвора на суржик, недоглянута, як хтось вважає, а, може, й мурзата, обчухрана, але діалектна українська стихія триває – і триватиме ще довго. Навіть просто так – без літературних щеплень і дозволів тривати. Вона, сказати б, наче та відома з усного фольклору рота, що й далі марширує «не в ногу», тоді як «їхнє благородіє» – чергова писемна мова – «ідуть в ногу».

1�

Рідна м

ова

Проте є-таки й занепокоєння. складається враження, що чиєсь надзавдання – старанно затулити масові й неспростовні факти дальшо-го існування українських діалектів у доброму здоров’ї. Затулити, розраховуючи на нерішучу або байдужу частину еліти, внутрішньо вже готової до чергового винародовлення. Цілком очевидно, що всюдисущу усну діалектну стихію намагаються закамуфлювати або скомпро-метувати, довести до сороміцького абсурду й підмінити обговорення проблем існування розмаїтої української діалектної стихії роз-мовами про технологію кращої письмової фіксації її історично змінної – бо аж третьої – літературної форми.

Дорогі земляки, небайдуже українство! Лю-бімо живі діалекти, могутній стовбур нашої мови. Принаймні не зневажаймо їх, слухняно ставлячи побіч суржику або зводячи до не-нормативних «формул».

Зробімо так, як зробили баски. Знайдімо кошти, щоб створити радіостанцію живого, тобто діалектного українського мовлення, де в прямому ефірі цілодобово звучали б тільки реальні, живі, автентичні діалоги українців усіх суспільних врств, усіх рівнів освіти й фа-хів. Потрібно дати вихід в ефір цьому живиль-ному життєдайному середовищу – побутовому, щоденному спілкуванню етнічних українців, які мають перед освіченим прошарком ту перевагу, що засвоїли мову з потужної родин-ної, хатньої традиції. Нехай нарешті лунають в ефірі розмови про те, як сіно зібрати, город скопати, як хабаря негідникові дати або не дати, як весілля справити і потім з боргів вилізти, яка погода була сьогодні, які біди в родині і які втіхи. Може, тут і народній автентичній пісні знайдеться гідне місце, бо зрештою весь фольклор – це ж таки зразки діалектного, а не якого іншого мовлення.

Така радіостанція потрібна як реальний ін-струмент мовного єднання, як посередник між справжніми носіями мовної традиції (більш чи менш скаліченої, але ж уцілілої) і тими, хто цією традицією не просто не гребує, але переймається нею більше, ніж глобалізацією або черговим актуальним братанням. Радіо повинне нарешті задовольнити право на ви-бір не лише різноманітних мішанок, спринтів і кока-коли, але й живої води джерел.

http://www.softhawkway.com/mova.htm.

ПРиМІтки1 Цит. за: Йtats du Danube et des Balkans, Rйd.

L. Rousset, p. 2, t. 1 [у:] Guides Joanne, Paris 1���, p. 1��–1��.

2 P. M. Dolukhanov, Archeology and Linguistics: theories old and new [у:] Whither archeology?, ed. M. Kuna, N. Venclov, Praha 1���, p. 20�–210.

� ю. Шевельов, Чому общерусский язык, а не віб-чоруська мова? З проблем східнослов’янської глотогонії [у:] Історія української мови. Хресто-матія, укл. С. Я. єрмоленко, а. к. мойсієнко, київ 1���, с. 20�. там само – наукове обґрунтування цього віку.

� там само.� а. A. Belecki, La raccolta della terminologia marinara e

pescherecia nell’Unione Sovietica per l’ALM, �, Firenze 1���; K. Tyščenko, Lessico marinaro e peschereccio del litorale Caucasico del Mar Nero [у:] Bolletino ALM, 1�–1�, Firenze 1���; C. Tyschenko, La presenza lingu-istica e culturale italiana in Ucraina, „Quaderni della Dante” XLIX–III, № �, Roma 1���.

� Атлас української мови, т. 1–2, київ 1���–1���.� Б. а. Рибаков, Язычество древних славян, москва

1��1.� м. ю. Брайчевський, Походження Русі, київ 1���.� а. С. Бугай, Змійкові вали – літопис землі Київської,

київ 1��1.10 В. а. никонов, Две волны в топонимии Полесья [у:]

Полесье (Лингвистика, археология, топонимика), москва 1���, с. 20�. там і карти.

11 а. Членов, Валы, остановившие гуннов, «Ветер странствий», № 11, москва 1���, с. ��; м. П. кучера, Змиевы валы Среднего Поднепровья, київ 1���.

12 В. В. мартынов, Становление прасловянского языка по данным славяно-иноязычных контактов [у:] Доклад на IX Международном съезде славистов, минск 1��2; к. тищенко, Іранські ізоглоси слов’ян-ських мов, «Східний світ» 1���, № 1–2.

1� В. и. абаев, О происхождении фонемы γ (h) в сла-вянском языке [у:] Проблемы индоевропейского языкознания, москва 1���; його ж, Скифо-евро-пейскиие изоглоссы, москва 1���.

1� геродот, Історія в дев’яти книгах, перекл. і прим. а. О. Білецького, київ 1���, с. 1�0–1��; В. В. Сєдов, Происхождение и ранняя история славян, москва 1���.

1� к. тищенко, Литва на Сіверщині. Топонімічні свід-чення, «Пам’ятки україни. історія і культура» 2001, № 1–2, с. 10�–120.

1� О. н. трубачов, Названия рек Правобережной Украины, москва 1���.

1� О. н. трубачов, Названия рек Правобережной Укра-ины, москва 1���; В. н. топоров , О. н. трубачев, Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья, москва 1��2.

1� к. тищенко, Метатеорія мовознавства, київ 2000, с. 2�2, карта; к. тищенко, Мови Європи, київ – львів 2001

1�

Рідн

а м

ова

Психологія

Життєдіяльність молоді в сучасних умовах пов’язана із впливом на неї чинників різного походження, які в поєднанні або позитивно, або згубно позначаються на фізичному і пси-хічному здоров’ї особистості. Комплексна і тривала дія негативних соціальних, пси-хологічних, екологічних та інших чинників зумовлює певні зміни у психічних станах особистості. Людське життя – безперервний калейдоскоп станів, що постійно змінюються, повторюються, але ніколи повністю не збіга-ються один з одним.

З розвитком психологічної науки психічні стани людини все частіше з’являються в полі зору дослідників, адже саме в конкретних станах знаходить прояв життєва і трудова ак-тивність людей. Психолог Н. Д. Левітов визна-чає психічні стани як «цілісну характеристику психічної діяльності за певний період часу». Психолог В. М. Мясіщев вважає, що психічний стан – це «загальний функціональний рівень, на фоні якого розгортається процес». Є й інші визначення цього виду психічних станів, що пропонують, наприклад, розрізняти стани за перевагою того чи іншого компоненту психіки (вольові, емоційні тощо).

стани людини найчастіше проявляються у вигляді реакції на ситуацію, що склалася, і носять пристосовницький характер. Головна їхня функція – всебічно урівноважувати ор-ганізм із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, приводити його можливості у відповідність до конкретних об’єктивних умов, організовувати взаємодію з середовищем.

лідія лавренчук

Емоційний світ людини

Людина сприймає світ емоційно. Емоції – це психічне відображення у формі безпо-середнього пристрасного переживання жит-тєвого змісту явищ і ситуацій, що обумовлені ставленням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта. (А. В. Петровський). Емоції можна класифікувати залежно від суб’єктив-ної цінності переживань, що виникають. Так, Б. І. Додонов виокремлює такі види «цінних» емоцій:

– альтруїстичні, які виникають на основі по-треби у сприянні, допомозі іншим людям;

– комунікативні, які з’являються на основі потреби у спілкуванні (бажання спілкуватися, ділитися думками і хвилюваннями, знайти їм відгук, почуття симпатії, поваги до когось, вдячності, бажання заслужити схвалення від близьких і поважних людей);

– глоричні, пов’язані з потребою у само-ствердженні, славі;

– праксичні, викликаються тією діяльністю, якою займається людина, її успішністю чи не-успішністю;

– пугнічні, в основі яких лежить потреба в переборюванні небезпеки, інтересі до бо-ротьби;

– романтичні, в основі яких лежить прагнен-ня до всього незвичайного;

– гностичні, пов’язані з пізнавальною діяль-ністю особистості, це своєрідні інтелектуальні емоції, «прагнення дещо зрозуміти», проник-нути в суть явища;

– естетичні, які виникають під впливом тво-рів мистецтва, споглядання природи;

20

Рідна м

ова

– гедоністичні, що пов’язані із задоволенням потреб у тілесному і душевному контакті;

– акизитивні, що випливають із інтересу до накопичення, «колекціонування» речей, що «виходять за межі практичної потреби в них».

Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких суб’єкт дізнається про потребнісну значущість того, що відбува-ється. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацією відповідної до цих мотивів діяльності. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи і спрямовуючи її. Емоції погано піддаються вольовому регулюванню, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти.

Перший – це емоційне збудження, що визна-чає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має зна-чення для індивіда і яка констатується у формі емоційного процесу, відбувається збільшення збудливості, швидкості й інтенсивності про-тікання, психічних, моторних і вегетативних процесів.

Другий компонент – знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна – коли вона оціню-ється як негативна. Людині потрібні не лише позитивні емоції, але й емоції, пов’язані зі стражданням, незадоволенням. Поляриза-ція емоційних виявів, що властива сучасній цивілізації, стимулює активний пошук раці-ональних прийомів регуляції емоцій, вихід яких з-під контролю загрожує і внутрішній психологічній усталеності людини, і стабіль-ності її суспільних зв’язків.

Третій компонент – ступінь контролю емоцій. Існує два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація і контроль, і надзвичайне збудження (паніка, жах, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі.

Емоційна збудливість може набути також форми емоційної напруги, яка виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенден-ція до певних дій, але ця тенденція блокується, наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу; викликають гнів, але роблять неможливим його вираження та ін.

Форма емоційного процесу залежить від осо-бливостей сигнального подразника, що його викликав. специфічно адресними бувають усі сигнали, які пов’язані з певними потребами (наприклад, дихальними, сексуальними). В разі надзвичайно сильних впливів подразників виникає біль, відраза, перенасичення.

Іншими джерелами емоційних процесів є сигнали болю, депривації, сигнали можливого незадоволення потреб, сигнали задоволення потреб; характер протікання процесів регу-ляції і виконання діяльності (Л. М. Фрідман, І. Ю. Кулагіна).

Емоції еволюційно більш ранній механізм регуляції поведінки, ніж розум, тому вони вибирають і більш прості шляхи розв’язання життєвих ситуацій. Потреба розумно керувати своїми емоціями виникає у людини не лише тому, що її не влаштовує сам факт появи емо-ційних станів. Нормальній діяльності і спіл-куванню однаково заважають і бурхливі, не-керовані хвилювання, і байдужість, відсутність емоційного прояву. Неприємно спілкуватись з тим, хто «страшний в гніві» і «несамовитий в радості», і з тим, чий згаслий погляд свідчить про повну байдужість до того, що відбувається. Інтуїтивно люди добре відчувають «золоту се-редину», яка забезпечує найбільш сприятливу атмосферу в різних ситуаціях спілкування.

сучасна культура активно проникає в емо-ційний світ людини. При цьому спостерігаєть-ся два, на перший погляд, протилежних, але по суті взаємопов’язаних процеси – підвищення емоційної збудливості і поширення апатії. Ці процеси прослідковуються останнім часом у зв’язку з масовим входженням комп’ютерів у всі сфери життя. За даними японських психологів, 50 із 100 дітей, що захоплюються комп’ютерними іграми, страждають на емо-ційні розлади. В одних це виявляється в під-вищеній агресивності, а в інших – у глибокій апатії, втраті здатності емоційно реагувати на реальні події.

Подібні явища, коли емоційні стани людини починають наближатися до полюсів, коли втрачається контроль над емоціями і помірні їх прояви все частіше змінюються крайноща-ми – свідчення неблагополуччя в емоційній сфері. У результаті зростає напруга в людських взаємовідносинах. За даними соціологів, три чверті сімей наражаються на конфлікти, що виявляються, як правило, в неконтрольованих емоційних спалахах, про які більшість учасни-ків згодом шкодує.

21

Рідн

а м

оваВважають, що в молодості людина емоційна,

а з віком емоційність значно втрачається. З накопиченням життєвого досвіду все більше ситуацій викликають у людини емоційні асоці-ації, і, відповідно, кожна з них викликає менш інтенсивну реакцію.

Розширенню кола емоціогенних ситуацій сприяє загальнокультурний розвиток особис-тості. Чим вищий культурний рівень людини, тим більшу стриманість у прояві емоцій спо-стерігають оточуючі в спілкуванні з нею. І навпаки, некеровані пристрасті і бурхливі спалахи емоцій, що називаються афектами, співвідносяться, як правило, з обмеженістю сфери прояву емоцій, що властиво людям з низьким рівнем загальної культури.

У регуляції людської емоційності велику роль відіграє мистецтво. Збагачуючи духовний світ естетичними хвилюваннями людина втрачає залежність від всепоглинаючих пристрастей, пов’язаних з її прагматичними інтересами.

Збереження психічного і фізичного здо-ров’я людини залежить від уміння керувати емоціогенними ситуаціями. Одним із способів керівництва емоціями є їх розподіл, який поля-гає в розширенні кола емоціогенних ситуацій, що призводить до зниження інтенсивності емоцій в кожній з них. Необхідність у свідо-мому розподілі емоцій виникає за надмірної концентрації хвилювань людини.

Розподіл емоцій відбувається в результаті розширення інформації і кола спілкування. Інформація про нові для людини об’єкти необхідна для формування нових інтересів, які перетворюють нейтральні ситуації в емоційні. Розширення кола спілкування виконує таку саму функцію, оскільки нові соціальні й пси-хологічні контакти дозволяють знайти більш широку сферу вияву своїх почуттів.

Другий спосіб керівництва емоціями – зо-середження – необхідний за тих обставин, коли умови діяльності потребують повної

концентрації емоцій на чомусь одному, що має вирішальне значення в певний період життя. У цьому випадку людина свідомо виключає із сфери своєї активності ряд емоціогенних ситуацій, щоб підвищити інтенсивність емо-цій у тих ситуаціях, які для неї є найбільш важливими.

Третій спосіб керівництва емоціями – пере-ключення – пов’язаний з переносом хвилювань з емоціогенних ситуацій на нейтральні. За так званих деструктивних емоцій (гнів, агресія) необхідна тимчасова заміна реальних ситуацій ілюзорними або соціально незначущими. Якщо конструктивні емоції (перш за все інтереси) сконцентровані на дрібницях, ілюзорних об’єк-тах, то необхідне переключення на ситуації, що мають соціальну і культурну цінність. Засто-сування даних способів керівництва емоціями вимагає певних зусиль, винахідливості.

Емоційний світ особистості – це не просто красивий образ. Наша психіка – єдина і цілісна, вся вона пронизана емоційними хвилюван-нями. Можливо, саме хвилювання забезпе-чують гармонію і єдність особистості в одних випадках, і її дисгармонійність і внутрішню конфліктність – в інших.

ЛІтеРатуРа 1. головаха е. и., Панина н. В., Психология человечес-

кого взаимопонимания, киев 1���. 2. гримак л. П., Общение с собой: Начала психологии

активности, москва 1��1. �. Краткий психологический словарь, сост. карпенко

л. а., под общ. ред. Петровского а. В., Ярошевско-го м. г., москва 1���.

�. немов Р. С., Психология: Учебн. для студ. высш. учебн. заведений, в 3 кн., кн. 1, Общие основы пси-хологии, � изд., москва 2002.

�. Емоційний розвиток дитини, упоряд. максимен-ко С., максименко к., главник О., київ 200�, 112 с.

http://www.glavnyk.com.ua/PG_UKR_04_01_2004.htm.

22

Рідна м

ова

Історія

Росія через своє Міністерство закордонних справ назвала Голодомор в Україні 1932–1933 рр. «так званим „голодомором”» і заявила, що не визнає його геноцидом за етнічною ознакою. Як затверджує МЗс Росії, «абсолютно очевидно, що проводилася вона (політика, яка привела до Голодомору) не за національною ознакою».

Тим часом, МЗс Росії явно хоче приховати очевидне. Наявні історичні дані переконливо свідчать про те, що Голодомор був направлений саме проти українського народу.

Правда полягає в тому, що у всьому сРсР в 1932–33 рр. тільки в Україні, а також в на-селених українцями районах Кубані, засто-совувалися військові операції по огорожі для того, щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті. Цілі області України, населені пункти, а також – сама межа УРсР в 1932–33 рр. були оточені військовими загонами, які не ви-пускали людей в інші регіони сРсР, а також з сіл і городків – у великі міста України. Цьому є маса архівних доказів і свідчень до цих пір живих свідків. Нічого цього ні в Поволжье, ні в інших регіонах сРсР не було.

Технологія хлібозаготівель в Поволжжі та інших територіях сРсР, де відчувався недо-лік продовольства, була принципово іншою, без застосування огорож голодуючих районів військами.

саме тому голод охопив всю територію то-дішньої УРсР, але не зачепив сусідні області Росії і Білорусі. сьогодні по всьому периметру межі України від Житомирщини ка Луганщи-ни розташовані численні українські села, в

Богдан Приходченко ХНУ імені В. Н. Каразінам. Харків

Голодомор на українських землях як геноцид

української нації

яких від голодної смерті вимирали сотнями і тисячами. А в декількох кілометрах, за межею України, населення інших республік – Росії і Білорусії – не відчувало погіршення ситуації.

саме щодо населення України було прийнято ухвалу, яка ввела вилучення у селян не тільки зерна, але і всіх без виключення харчових за-пасів. Знову-таки, нічого подібного в інших районах сРсР не було.

В умовах наростаючого масового голоду 27 грудня 1932 р. було прийнято ухвалу про впровадження в сРсР паспортної системи для всіх громадян, виключаючи селян.

Менше, ніж через місяць після впроваджен-ня паспортної системи, 22 січня 1933 р., сталін і Молотів направили партійним, радянським і каральним органам ряду районів країни безпрецедентну директиву, в якій спеціально наголошувалося, що на Кубані і в Україні по-чався масовий виїзд селян в центрально-чор-ноземний район Росії, на Волгу, в Московська і Західна області, до Білорусії.

Органам влади наказувало не допускати масовий виїзд селян в інші райони, а «тих, хто пробрався на північ» негайно заарештовува-ти, і, після того, як будуть виявлені «контр-революційні елементи», висилати на місця попереднього мешкання. В результаті в селах люди вмирали з голоду, не маючи можливості врятуватися з районів голодомору на законних підставах.

До початку 1933 р., за даними ОГПУ, було затримано 219,5 тисяч осіб, з яких 186,6 тисяч було повернено, а інші – притягають до судової

2�

Рідн

а м

овавідповідальності. 17 березня 1933 р., в самий

розпал голодомору, було прийнято ухвалу ЦВК і РНК сРсР, відповідно до якого вихід з колгос-пу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили. Крім того, як вже сказано, застосовувалися і методи поліцейського характеру: території, на яких організовувався голодомор, оточувалися військовими кордонами, і населення не випус-кали за їх межі.

Голодомор проводився паралельно з масовим знищенням української інтелігенції. З трьох со-тень українських письменників в живих зали-шаються 36. З Кубані переселяються до сибіру цілі станиці, населені переважно українцями. Переселення станиці Полтавська і інших – це перший випадок застосування геноцидной практики масових переселень в сРсР.

14 грудня 1932 р. під керівництвом сталіна в Москві проходить оперативна нарада, на яку викликали членів ЦК КП(б) В, крайкома Північного Кавказу і обкому Західної (смо-ленською) області. Західна область фігурувала для маскування, щоб хоч так прикрити проти-українську спрямованість операції.

В Ухвалі ЦК ВКП(б) і РНК сссР про хлі-бозаготівлі в Україні, Північному Кавказі і в Західній області участь Західної області обмежена простою вказівкою закінчити план заготівки зернових до 1 січня 1933 р. Фактично ж вістря цієї ухвали направлене навіть не на організацію хлібозаготівель, а на організацію, під прикриттям хлібозаготівель, знищення всіх форм економічного, політичного і культурного відродження України, найяскравішим проявом якого була українізація.

У цій ухвалі під прикриттям партійно-схоластичної лексики давалася однозначна вказівка припинити українізацію: «ЦК і сНК відзначають, що замість правильного більшо-вицького проведення національної політики у ряді районів України, українізація проводила-ся механістічеські, без урахування конкретних особливостей кожного району, без ретельного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам, петлюрівцям і ін. створення своїх легальних прікритій, своїх контрреволюційних осередків і організацій». Після цієї ухвали антиукраїнський терор посилився.

Крім того, голод в Поволжі, післявоєнний голод в Україні і сРсР взагалі завжди призна-вався в сРсР. Добре відома організація між-народної допомоги «голодающим Поволжья».

Нічого такого щодо голоду в Україні 1932–33 рр. не було, хоча голод в Україні був на-багато жорстокішим, ніж голод на Поволжжі. Той, хто за часів сРсР, через десятиліття після Голодомору, вимовив би слово «голод» щодо України, неодмінно потрапив би у в’язницю. І це при тому, що про Голодомор пам’ятало все доросле населення України.

саме це – справжня правда, підтверджена тисячами фактів. Тому Голодомор може вва-жатися геноцидом, тобто масовим вбивством за етнічною ознакою. Цього не може запере-чувати навіть МЗс Росії, не дивлячись на всі свої зусилля.

Докази навмисності організації Голодомору в Україні – як кістка в горлі адептам сРсР в Україні і за кордоном.

Ніхто з них не може пояснити, як в Україні могла відбутися масова загибель людей з голоду в ХХ ст., коли його (голод) не фіксували ніякі дані за всю історію країни. Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи пові-домляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи – як про роки голодної смерті людей, тим більше – масовою.

В Україні сама природа заперечує можли-вість голоду на цій землі.

Ніхто не здатний пояснити, чому другим регіоном, окрім України, де в 1932–33 рр. були застосовані озброєні сили для огорожі територій після вилучення продовольства у населення, стала Кубань – єдиний регіон сРсР поза Україною, де на той час переважало укра-їнське населення.

Ніхто не може пояснити, чому в голодні для України 1932–33 рр. сРсР масово експортував зерно й інші продовольчі товари за кордон, в той час, коли в Україні гинули мільйони. Дока-зів цього багато за кордоном, у відкритій біржо-вій і урядовій статистиці. В той час, коли голод охоплював все більш і більш широкі території, повним ходом йшло відвантаження зерна на експорт. Ось строчки з телеграми заступника голови Ради праці і оборони Куйбишева в ЦК КП(б) В: «Пропоную негайно підсилити першу чергу відправку порти, відвантажити до кінця місяця тонн пшениці З0 тис., ячменю – 20 тис., іржи – 10 тис., не рахуючи вже відвантаженого. Прийміть як бойове завдання щоденних від-вантаженнях».

Дивують спроби пояснити голод в Україні «перегинами» місцевих керівників або не-знанням вищого начальства. Такі аргументи

2�

Рідна м

ова

абсолютно абсурдні для такої країни, як сРсР, де про кожний «чих» своїх підлеглих знали в НКВс і ЦК КПРс. Тому впродовж майже двох років мільйонами вмирати з голоду люди в Україні могли тільки з відома і схвалення цього в Москві.

спроби звалити провину за голодомор на місцевих начальників – це все одно, що звинувачувати Російську визвольну армію Власова у всіх злочинах гітлерівського режиму на території сРсР.

Тому не випадково вже понад 55 країн світу визнали цей голод геноцидом – тобто актом винищення українського народу. слід сказати, визнали без великих зусиль з боку керівництва України, яке довго вважало, що згадувати про загиблих українців, – це колоти очі Москві. Верховна Рада України 14 травня 2003 р. визнала Голодомор актом геноциду українського народу, але таке рі-шення пройшло з мінімальним результатом – 226 депутатів. Мабуть, інші – 224 депутатів – залишилися по іншу сторону.

Загиблих з голоду в сРсР в 1932–33 рр. об’єднує те, що абсолютна більшість були українцями, жителями територій з переважно українським населенням України і Кубані, в оточенні яких були задіяні війська. Звичайно, серед потерпілих траплялися і представники інших етносів, а не тільки українці. Якщо їм не вдавалося влаштуватися в органи, які були забезпечені продовольством.

саме у інші, порівняно ситі регіони сРсР ті-кали з України ті, кому вдавалося просочитися через озброєні кордони.

Такі дії московського уряду по вбивству українського народу не можна пояснити ніякою цинічною економічною доцільністю. Річ у тому, що будь-яка держава знає, що його основна сила – в людях. Мільйони українських селян щороку проводили для радянської систе-ми набагато більше продовольства, чим об’єм, який міг врятувати їм життя в 1932–33 рр.

Найбільш чутливими і до голоду завжди були діти – ті, які завтра повинні були стати продуктивним населенням і основою еконо-мічної могутності країни. Але в сРсР все одне пішли на вбивство.

Тодішній керівник столичного (Харківською) ОГПУ сказав, що в результаті голоду «етногра-фічний матеріал буде змінений». Італійський консул в Харкові сержіо Граденіго написав послові Італії в Москві, що «наслідком ниніш-нього лиха в Україні буде російська колонізація

цієї країни, що приведе до зміни її етногра-фічного характеру. В майбутньому і, напевно, дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну або про український народ, а так само – про українську проблему, оскільки Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням».

Визнання Голодомору актом геноциду, яке все більше розповсюджується серед держав миру, свідчить про очевидність доказів. Вла-штований в Україні Голодомор не стоїть поряд навіть з більшовицькими і нацистськими табо-рами смерті – і по масштабу, і по суті.

Чому ж удар керівництва сРсР був направ-лений саме проти українців?

Річ у тому, що саме існування України сер-йозно підриває імперську ідентичність Росії, завдає їй смертельного удару. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі – спо-конвічно українські, то що таке Росія?

Крім того, Україна була найбільшою іно-етнічною частиною імперії, а, отже, найне-безпечнішою для неї. На початку ХХ ст. стало очевидне, що політика російського царизму по асиміляції українців потерпіла поразку. Українське населення швидко росло.

Всупереч інтенсивній переселенській полі-тиці частина росіян в УРсР станом на 1926 р. складала тільки 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із західною, то частина росіян серед населення України не перевищувала 7%.

У сільського населення України були чіткі ознаки етнічної ідентичності, перш за все, мова. Ці ознаки почали набувати виразного політичного характеру. Особливо це виявилося під час визвольної боротьби 1917–1923 рр. Тоді позбавлені еліти, елементарній організації і зв’язку українські повстанці, по визнанню Троцького, перетягнули на себе втричі більше сил більшовиків, чим вся Антанта.

Отже, які наслідки мав Голодомор для України?

Дані підтверджують зв’язок між Голодомо-ром і сучасною демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ ст. Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. сьогодні, після серії демографічних катастроф ХХ ст., Україна – номер один в світі за швидкіс-тю зниження кількості населення.

В Україні майже не залишилося людей міс-цевого походження 1928–33 рр. народження, більшість з яких померли з голоду. Поляки абсолютно правильно пам’ятають і почитали двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких

2�

Рідн

а м

овабільшовики розстріляли в Катині. Проте в

Україні впродовж голодного року щодня була така «Катинь».

На місце загиблих унаслідок Голодомору українців з інших регіонів сРсР активно вво-зилося «іноетніческоє» населення.

Другий всесоюзний перепис закінчився в 1939 р., проте, її дані не публікувалися. Очевид-но, картина, яка стояла за цифрами, була дуже страшною. Наступний перепис в сРсР був про-ведений тільки в 1959 р. З 1926 р., тобто через 33 роки, кількість українців виросла всього на 1,5 мільйона, тоді як чисельність росіян в сРсР за цей час виросла на 56,9%. І це при тому, що на рубежі 1930–1940-х рр. в Україні відбулося значне збільшення українського населення унаслідок входження в її склад Галичини, За-карпаття і Буковини. А це близько 6 мільйонів. Немає сумніву, що у вказаному тимчасовому проміжку (1926–1959) відбулася українська національна катастрофа.

Такі демографічні ями позначаються на кількості представників наступних поколінь. На західній Україні, яка сама немало постраж-дала унаслідок депортацій і репресій, але яку все-таки обійшов Голодомор, демографічна ситуація істотно краща, ніж на решті території країни.

Все це ми повинні розуміти і пам’ятати. Тільки розум і добра пам’ять можуть уберег-ти Україну від фатальних помилок. Це для російського президента Путіна розпад сРсР був найбільшою катастрофою ХХ ст. А для українського народу найбільшою катастрофою було те, що ця країна взагалі існувала.

Представники найчисленніших етносів на території СРСР за матеріялами переписів 1926, 1937 рр.Національність 1926 рік 1937 рік 1937 рік

у % до 1926Росіяни 77 791 124 93 933 065 120,7%Українці 31 194 976 26 421 212 84,7%Білоруси 4 738 923 4 874 061 102,9%Узбеки 3 955 238 4 550 532 115%Татари 3 029 995 3 793 413 125,2%Казахи 3 968 289 2 862 458 72,1%Євреї 2 672 499 2 715 106 101,6%Азербайджанці 1 706 605 2 134 648 125,1%Вірмени 1 568 197 1 968 721 125,5%Грузини 1 821 184 2 097 069 115,1%

Таким чином, середнє співвідношення насе-лення сРсР між 1926 і 1937 р. (без урахування українців і казахів) склало 119,4%. серед жите-

лів України опинилося 84,7%, тобто до 1937 р. жителів України стало 70,9% від очікуваної кількості.

середня тривалість життя в Україні в 1933 р.За всю історію людства такі показники ніде

і ніколи зафіксовані не були.

Середня тривалість життя чоловіків в Україні (1933 р.)

Середня тривалість життя жінок в Україні (1933 р.)

7,3 роки 10,9 років

За матеріялами http://www.pravda.com.ua Олексан-дра Палія, Державного комітету архівів україни

Цитати з документальних доказів зло-чинів більшовизму (за даними держав-ного комітету архівів україни)

[...] крестьянство представляет основную армию национального движения, [...] без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Это именно и имеют в виду, когда говорят, что на-циональный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский.

Й. Сталін (1925)

Такий темп зменшення зайвини населення за такий доволі великий час, як 5 років, не можна визнати достатнім.

«Більшовик України» (1928)

Обратите серьезнейшее внимание на Укра-ину [...] примите все меры к тому, чтобы [...] изолировать плаксивых и гнилых диплома-тов и обеспечить подлинно-большевистские решения [...]

Й. Сталін – Кагановичу, Молотову (1932)

Дела на Украине из рук вон плохи. [...] Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своебразной республике, как Украина [...] Мы можем потерять Украину.

Сталін – Кагановичу (1932)

Письмо об Украине, должно быть, уже по-лучили. Просьба пока что держать в секрете детали плана, изложенного в письме.

Сталін – Кагановичу (1932)

Я думаю, что наступило время, когда нуж-но обьявить украинцам о сокращении плана хлебозаготовок.

Сталін – Кагановичу (1932)

2�

Рідна м

ова

[...] Є великі помилки [...] тов. скрипника по національному питанню, по культурному будівництву то в його керівництві Наркомос-віти. Всі ці питання мають найбільше просте та безпосереднє відношення до провалення постачання збіжа на Україні в минулому році. [...] Діяльність шкідницьких контрре-волюційних елементів на ріжних відтинках соціялістичного будівництва та організація безпосереднього саботажу постачання збіжа петлюрівськими, махновськими, білогвар-дійськими елементами [...] – це [...] головна причина зірвання постачання збіжа у ми-нулім році [...]

П. Постишев (1933)

То, что голодание не научило еще очень многих колгохозников уму-разуму, показыва-ет неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее неблагополучных районах.

С. Косіор (1933)

Листопадовий пленум ЦК КП(б)У в своїй резолюції [...] записав: [...] на Україні, в даний момент, головну небезпеку становить місце-вий український націоналізм.

Ухил скрипника почав оформлятися як ухил, як ціла система націонал-опортунис-

тичних поглядів в період боротьби за лікві-дацію куркульства як класу.

І коли сказали: бий його націоналіста, контрреволюціонера, бий цю наволоч, бий міцніше, не бійся, – ці активісти, партійці, комсомольці взялися за справу по-більшовиць-кому – і колгоспи пішли вгору.

Останній рік [1933] був роком розгрому націоналістичної контрреволюції.

П. Постишев (1934)

Вимирає виключно українське населення [...]. Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська [...]. Вони матеріяльно забезпечені тому, що ку-пують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни.

Анонімний втікач Н. Н. з Київщини (1933)

Дорогой т. сталин, Вы спрашивали, какое опер[ативное] задание мы дали переселен-ческому комитету на 1933 г. Мы дали ему за-дание [...] организовать переселение к началу 1934 г. [...] на Украину (степь 15–20 т[исяч] семейств).

Каганович – Сталіну (1933)

2�

Рідн

а м

ова

Zmiany granic państwowych po II wojnie światowej i podporządkowanie państw Europy Środkowej i Wschodniej Kremlowi pociągnęło za sobą nie tylko negatywne następstwa dla tych narodów, ale również dla różnych kościołów, w tym Kościoła greckokatolickiego. Główne tereny jego działalności znalazły się w granicach Związku Socjalistycznych Republik Sowieckich oraz Polski, Czechosłowacji i Rumunii1. Jego niezależność od władz państwowych, działalność narodowa na rzecz ludności ukraińskiej oraz podporządkowanie Stolicy Apostolskiej nie mieściło się w ramach tota-litarnego systemu sowieckiego. Dlatego jego dalsze istnienie w tych państwach stanęło pod znakiem zapytania. Już w kwietniu 1945 r. zostali aresztowa-ni w ZSRS wszyscy hierarchowie greckokatoliccy oraz wybitniejsi księża. 8–10 marca 1946 r. odbył się we Lwowie, bez udziału biskupów greckokato-lickich, niekanoniczny synod, który podjął decyzję o likwidacji Kościoła greckokatolickiego. Wówczas część księży i wiernych przeszła do podziemia. Podobnie stało się z Kościołem greckokatolickim w Rumunii, gdzie został zdelegalizowany w 1949 r., a w następnym roku w Czechosłowacji.

W przeciwieństwie do wymienionych państw, władze Polsce nie starały się nadać likwidacji Ko-ścioła greckokatolickiego form prawnych, czy pseu-doprawnych. Sprawę tę miało rozwiązać trwające od 15 października 1944 r. wysiedlenie Ukraińców i ich duchownych do ZSRS. Tym sposobem problem miał rozwiązać się sam. Przy czym w wyniku oporu ludności ukraińskiej przed wyjazdem ze swej ojcowizny, władze zastosowały wobec niej przymus bezpośredni, łącznie z zaangażowaniem

do akcji wysiedleńczej jednostek wojska polskiego. 26 czerwca 1946 r. aresztowano po raz drugi or-dynariusza przemyskiej diecezji greckokatolickiej bpa Jozafata Kocyłowśkiego oraz sufragana bpa Hryhorija Łakotę, a także większość członków Kapituły i przekazano ich władzom sowieckim. W tej sytuacji papież mianował prymasa Polski kard. Augusta Hlonda Delegatem Stolicy Apostolskiej dla Kościołów Wschodnich w Polsce. Tym samym prymas stawał się opiekunem wiernych i duchow-nych greckokatolickich2.

Likwidację Kościoła greckokatolickiego w Polsce miała zakończyć akcja „Wisła”. Nie był to jej główny cel, ale rozproszenie ludności ukra-ińskiej na ziemiach zachodnich i północnych oraz obowiązujący ją zakaz organizowania życia narodowo-religijnego miał doprowadzić w kon-sekwencji do jej asymilacji3. Okazało się jednak, że część duchownych greckokatolickich, z tych którzy uniknęli aresztowania i pozostali w Polsce, podjęła próbę organizowania życia religijnego. W pierwszych dniach lipca 1947 r. ks. Michał Ripecki bez zgody władz utworzył w Chrzanowie pow. Ełk kaplicę greckokatolicką, a ks. Bazyli Hrynyk zaczął od 1948 r. odprawiać za zgodą kurii w Gdańsku msze w Nowym Dworze Gdańskim, a z czasem także w pobliskim Cyganku. Od 1950 r. także w Bytowie i Kawsowie k. Sławna4.

Władze stały jednak na stanowisku pełnej likwidacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce. Zapewne uważały jednak, że same działania ad-ministracyjne nie doprowadzą do sukcesu. Dlatego z jednej strony objęto represjami aktywne ducho-wieństwo greckokatolickie, aresztowano m.in. ks.

Roman Drozd Słupsk

Władze centralne, a Kościół greckokatolicki

w Polsce w latach 1944–1989

2�

Рідна м

ова

B. Hrynyka, a z drugiej postanowiło doprowadzić do przejścia grekokatolików na prawosławie. Temu ostatniemu celowi miała służyć tzw. akcja misyjna Kościoła prawosławnego wśród grekokatolików5. Jedynymi miejscowościami, gdzie odprawiano nabożeństwa greckokatolickie ostały się jedynie Chrzanów i Komańcza.

Zmianę sytuacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce przyniósł rok 1956. Spowodowane było to przemianami politycznymi w ZSRR i Polsce oraz poprawą stosunków państwo – kościół. Wy-korzystując zaistniałą sytuację grekokatolicy i ich duchowni rozpoczęli starania o uzyskanie zgody na odprawianie nabożeństw. W listopadzie 1956 r. ks. B. Hrynyk dwukrotnie wręczył prymasowi memo-riał duchowieństwa greckokatolickiego w Polsce, w którym w imieniu wiernych postulowano reakty-wowanie Kościoła greckokatolickiego, rozbudowę sieci jego placówek na terenach zamieszkanych przez grekokatolików, w tym także na ziemiach zachodnich i północnych, oraz poruszenie kwe-stii greckokatolickiej w toczących się rozmowach episkopatu z rządem6. Poza tym coraz liczniej zaczęły napływać wnioski o otwarcie placówek greckokatolickich7.

Władze dalekie jednak były od reaktywowa-nia Kościoła greckokatolickiego w Polsce. Swoją postawę motywowały względami politycznymi i ekonomicznymi. Uważały, że „ewentualne dopuszczenie do działalności obrządku grecko-katolickiego w Polsce oznaczać będzie utworzenie w Polsce jedynego zorganizowanego i legalnego ośrodka grekokatolicycmu w Europie [Środkowo-Wschodniej – R.D.], który stanowić będzie oparcie dla Watykanu i znajdować będzie w nim główny swój ośrodek dyspozycyjny. Fakt ten miałby duży wpływ na sytuację wyznaniową i oddziaływać będzie na nastroje ludności greckokatolickiej w ZSRR, Czechosłowacji i Rumunii”8. Obawiano się również, że reaktywowanie tego kościoła, pociągnęłoby za sobą nie tylko konieczność zwrotu przejętego mienia, ale także wypłacenie ekwiwalentu za budynki rozebrane i użytkowane przez inne instytucje. W tej sytuacji Urząd do Spraw Wyznań (Ud/sW) nie zgadzał się na resty-tucję Kościoła greckokatolickiego jako całości, jak również na powołanie administratorów apo-stolskich, ani wikariuszy generalnych. Niemniej uznając za konieczne likwidację „niepożądanego, a nawet szkodliwego zjawiska jakim jest istnienie w państwie «podziemia religijnego»”, Ud/sW był za „uwzględnieniem niektórych postulatów ukra-ińskiej ludności greckokatolickiej, odnoszących się do zaspokajania jej potrzeb religijnych przez kler

greckokatolicki w języku ojczystym”9. Propozycje te zostały następnie zaakceptowane przez czynniki decyzyjne. 14 marca 1957 r. prymas poinformował na audiencji ks. ks. B. Hrynyka i M. Deńka, że strona rządowa zgadza się na otwarcie niewielkiej liczby placówek greckokatolickich na ziemiach zachodnich i północnych Polski, lecz sprzeciwia się restytucji Kościoła greckokatolickiego10. Ozna-czało to, że władze uznają jego istnienie de facto, ale nie de jure. Przy czym władze kierowały się względami koniunkturalnymi. Starały się za wszel-ką cenę uniemożliwić ludności ukraińskiej powrót w rodzinne strony. Działania te mogły się powieść jedynie dzięki zaspokojeniu podstawowych po-trzeb Ukraińców w ich dotychczasowym miejscu zamieszkania. Czynniki decyzyjne zrozumiały, że bez ustępstw na rzecz grekokatolików trudno będzie mówić o szybkiej adaptacji Ukraińców na ziemiach zachodnich i północnych. Z tego powodu zgodzono się na zakładanie placówek greckokato-lickich jedynie wśród wysiedlonych Ukraińców. W 1957 r. za zgodą władz państwowych i kościelnych utworzono 17 placówek, w 1958 dalsze 15. Jednak dalszy ich wzrost w latach następnych był już znacznie wyhamowany11.

Spadek liczby otwieranych parafii wiązał się z odejściem władz od idei Października 1956 r., a także oporem części duchownych rzymskokato-lickich i brakiem odpowiedniej ilości duchownych greckokatolickich. Bywało, że część z nich, zwłasz-cza ustabilizowana materialnie, pełniąca funkcje proboszczów i zdająca sobie sprawę z negatywnego nastawienia do Ukraińców, odmawiała powrotu na greckokatolicyzm12. W ich przypadku powrót do poprzedniego obrządku oznaczał znaczne pogorszenie się warunków duszpasterstwa oraz zmniejszenie się dochodów, gdyż początkowo księ-ża greckokatoliccy nie mieli wszystkich uprawnień przysługujących proboszczom. Nie mogli m.in. bez zgody miejscowego proboszcza chrzcić, udzielać ślubów, chować zmarłych. Stan ten zmienił się 17 października 1958 r., kiedy to kardynał S. Wy-szyński nadał 16. duchownym greckokatolickim prawa przysługujące proboszczom. Niektórzy z nich, jak ks. B. Hrynyk, rozpoczęli także nielegalne nauczanie katechezy. Spotkało się to oczywiście ze sprzeciwem ze strony Ud/sW13.

Duchowni greckokatoliccy, w oparciu o kościół rzymskokatolicki, starali się także objąć swą posługą wiernych w województwie rzeszowskim. Dla władz było to o tyle niebezpieczne, że mogło zachęcić wysiedlonych Ukraińców do powrotu. W tej sytuacji władze starały się administracyjnie ograniczyć działalność księży. Prezydium Woje-

2�

Рідн

а м

оваwódzkiej Rady Narodowej (PWN) w Rzeszowie za-

broniło ks. Janowi Wysoczańskiemu obsługiwania grekokatolików w Łosiu i Wysowej, a ks. Zenonowi Złoczowskiemu w Hłomczy, Kalnikowie, Mrzygło-dzie, Sanoku i Zagórzu14. Przy czym zakazy te nie-wątpliwie wiązały się z tworzeniem sieci placówek prawosławnych wśród grekokatolików, gdyż władze centralne nie rezygnowały z działań na rzecz ich przejęcia przez Kościół prawosławny.

Odchodzenie władz od „odwilży październi-kowej” w polityce narodowościowej oznaczało nasilenie działań asymilacyjnych. W przypadku ludności ukraińskiej zostały określone mianem „walki z nacjonalizmem ukraińskim”, której ostrze skierowano także przeciwko Kościołowi greckokatolickiemu, który swoją działalnością utrwalał poczucie odrębności narodowej Ukraiń-ców. Władze opowiedziały się za kontynuacją akcji misyjnej Kościoła prawosławnego wśród grekoka-tolików oraz ograniczaniem działalności ich księży. Utrudnianie działalności duszpasterskiej musiało być na tyle powszechne, że ks. B. Hrynyk prosił prymasa o „interwencję i wysoką opiekę przed krzywdzącym traktowaniem ze strony czynników rządowych”15. Duchowieństwo poddane zostało stałemu nadzorowi organów bezpieczeństwa. Zna-ne są przypadki stałego nachodzenia księży przez funkcjonariuszy SB i namawiania do zaprzestania duszpasterskiej działalności. Bywało, że grożono im przy tym śmiercią16.

W tym trudnym dla Kościoła greckokatolickie-go czasie pojawiło się przysłowiowe światełko w tunelu. Oto 9 lutego 1963 r., po 18-letnim zesłaniu na Syberii, przybył do Watykanu zwierzchnik gre-kokatolików metropolita abp Josyf Slipyj. Wśród grekokatolików w Polsce, odżyły nadzieje na reaktywowanie ich kościoła, a także, co się z tym wiązało, wyświęcenie biskupa. 22 maja ks. B. Hry-nyk zwrócił się do przebywającego w Watykanie biskupa greckokatolickiego Iwana Buczka z prośbą o wpłynięcie na kard. S. Wyszyńskiego, aby w rozmowach z władzami poruszył sprawę legalizacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce17. 3 paździer-nika sprawę tę poruszył w Ud/sW ks. M. Ripecki, sygnalizując jednocześnie, że Stolica Apostolska i prymas są zainteresowani wyświęceniem bisku-pa18. 28 października w imieniu duchowieństwa i wiernych wystosował petycję do premiera w sprawie legalizacji Kościoła greckokatolickiego19. Starania te nie przyniosły oczekiwanego rezultatu i jak to było w zwyczaju władz zostały pozostawione bez odpowiedzi. Dlatego 28 listopada 1964 r. ks. M. Ripecki zwrócił się do przewodniczącego Rady Państwa Edwarda Ochaba z prośbą o spotkanie

celem omówienia spraw nurtujących grekokato-lików20. Nie otrzymawszy ponownie odpowiedzi, 20 maja 1965 r. w imieniu wiernych wysłał pismo, w którym prosił go o zgodę na legalizację Kościoła greckokatolickiego w Polsce oraz wyświęcenie na biskupa ks. B. Hrynyka21. W odpowiedzi, którą udzielił Ud/sW, poinformowano ks. M. Ripeckiego o nie rozpatrywaniu jego pisma, gdyż jak pisano: „Ksiądz nie posiada legitymacji prawnej do re-prezentowania wobec władz interesów wyznania greckokatolickiego w PRL, jak również nie jest ani ustawowym, ani statutowym przedstawicielem strony w tej sprawie”22. Władze nie zgodziły się także na wyjazd do Rzymu ks. B. Hrynyka, oba-wiając się możliwości wyświęcenia go na biskupa oraz nawiązania bliższych kontaktów z hierarchią greckokatolicką na Zachodzie23.

Prośby o legalizację Kościoła greckokatolickie-go kierowano również na ręce prymasa. 20 maja 1965 r. ks. M. Ripecki zwrócił się do niego z proś-bą o nominację ks. B. Hrynyka na ordynariusza dla grekokatolików24. 3 września grupa siedmiu duchownych skierowała na ręce kard. S. Wyszyń-skiego petycję w sprawie legalizacji. W piśmie przewodnim do niej ks. M. Ripecki proponował na biskupa ks. ks. B. Hrynyka lub M. Deńka25. Cztery dni później ks. B. Hrynyk ponowił prośbę zawartą w petycji, a w zakończeniu pisma napisał: „W tej rozpaczliwej sytuacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce nie widzimy dla niego żadnego innego ratunku, jak zainteresowanie się Jego Eminencji, jako naszego Ordynariusza, sprawą rejestracji. Bardzo wierzymy w to, że Jego Eminencja Ksiądz Kardynał Prymas nie dopuści do upadku i likwi-dacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce, lecz pośpieszy na jego ratunek i obronę, a także otoczy swoją ojcowską opieką”26. Wspomniane starania nie zakończyły się jednak sukcesem. Nieprzejednane w tym zakresie stanowisko władz, uniemożliwiało ich realizację. 8 września 1967 r. prymas mianował ks. B. Hrynyka swoim generalnym wikarym dla wiernych obrządku greckokatolickiego.

Do ograniczania grekokatolicyzmu w Polsce nadal wykorzystywano Kościół prawosławny. Teraz działania władz stały się bardziej stanowcze, zwłaszcza w województwie rzeszowskim, gdzie przystąpiono do likwidacji działających placówek greckokatolickich. 5 lipca 1961 r. funkcjonariusze SB doprowadzili, uciekając się do podstępu, do zamknięcia cerkwi w Komańczy. Po licznych protestach grekokatolików, a także kard. S. Wy-szyńskiego, w 1962 r. została ponownie otwarta, ale już jako prawosławna. W obawie, aby ludność nie przeszła na prawosławie, nabożeństwa greckokato-

�0

Рідна м

ова

lickie zaczęły odbywać się w miejscowym kościele rzymskokatolickim27. 4 lipca 1962 r. zamknięto także cerkiew w Krempnej28. Władze zamierzały także zamknąć cerkiew w Szczawnem, a następ-nie przekazać ją Kościołowi prawosławnemu. Identycznie Ud/sW planował zrobić z kościołem garnizonowym w Przemyślu, w którym odbywały się nabożeństwa greckokatolickie29.

Powyższe działania popierał Wydział Admini-stracyjny KC PZPR. Oprócz tego, w opracowanej w marcu 1966 r. „Ocenie aktualnej sytuacji wśród wyznawców i kleru byłego Kościoła greckokatolic-kiego w Polsce”, bardzo krytycznie przedstawiono działalność tych duchownych, gdyż jak pisano: „Były kler greckokatolicki, który działa w Polsce bądź to na samodzielnych placówkach, bądź to jako kler pomocniczy w Kościele rzymskokato-lickim reprezentuje w całości poglądy skrajnie nacjonalistyczne i antysocjalistyczne. Wokół tego kleru skupiają się aktualnie wszystkie niewyżyte elementy nacjonalistyczne, byli członkowie UPA, OUN i inni. [...] Występuje on w roli czynnika osłabiającego naturalne procesy asymilacyjne i społeczną integrację tej ludności [ukraińskiej – R. D.]. Podtrzymuje nacjonalizm ukraiński. Jego działalność nosi wyraźny charakter polityczny, wrogi normom ustrojowym Polski Ludowej”. Dlatego też wnioskował, aby: „Urząd do Spraw Wyznań i Departament IV MSW poprzez swoje ogniwa terenowe dokonały aktualnego rozezna-nia o stanie nielegalnej, szkodliwej i samowolnej działalności kleru greckokatolickiego i związanych z tym klerem elementów nacjonalistycznych. Do-prowadzą do wiadomości tego kleru, że starania o reaktywowanie Kościoła greckokatolickiego w Polsce są bezprzedmiotowe. Spowodują, aby każdy akt samowoli w zakresie przejmowania obiektów sakralnych, tworzenia nowych placówek duszpa-sterskich, odprawiania nabożeństw, uprawiania nacjonalistycznej propagandy i prześladowania księży Kościoła prawosławnego spotkał się ze zdecydowanym przeciwdziałaniem”30.

Kolejne starania o reaktywowanie swego ko-ścioła, grekokatolicy podjęli po zmianie ekipy rządzącej w Polsce w 1970 r. Zachęceni wypo-wiedzią sejmową premiera Piotra Jaroszewicza, który 23 grudnia 1970 r. zapowiedział dążenie do pełnej normalizacji stosunków między państwem a kościołem, rozpoczęli zbieranie podpisów pod petycją domagającą się reaktywowania Kościoła greckokatolickiego w Polsce i zwrotu 23 obiektów sakralnych, w tym katedry w Przemyślu. 25 lutego 1971 r. petycję podpisaną przez 3 692 osoby z 53 miejscowości w kraju przesłano na ręce Piotra

Jaroszewicza31. Po przeanalizowaniu problemu władze doszły do przekonania, że:

„1. Reaktywowanie działalności Kościoła grec-kokatolickiego, a szczególnie kreowanie nowej hierarchii w obecnych warunkach w PRL należy uznać za posunięcie ze wszech miar szkodliwe dla polskiej racji stanu, zarówno ze względu na sytuację wewnętrzną, jak z uwagi na stosunki z krajami socjalistycznymi, w których Kościół greckokatolicki został zlikwidowany.

2. Uznając wszelką akcję misyjną duchowieństwa greckokatolickiego wśród ludności ukraińskiej za szkodliwą politycznie, zająć negatywne stanowisko do wszelkich prób tworzenia placówek greckoka-tolickich w terenie oraz nielegalnej działalności duchowieństwa greckokatolickiego zarówno na terenie parafii rzymskokatolickich, jak i prawo-sławnych.

3. Na petycję z dnia 25 II 1971 r. złożoną w Urzę-dzie Rady Ministrów przez przedstawicieli ludności wyznania greckokatolickiego udzielić odpowiedzi stwierdzającej, iż wnioskujący nie posiadają legity-macji prawnej do występowania w tej sprawie”32. Zatem nadzieje grekokatolików na poprawę ich religijnego położenia zostały rozwiane. Wiązało się to z tym, że władze nie zamierzały ustępować w dotychczasowej polityce narodowościowej. Wręcz przeciwnie, wysuwając tezę o „jedności moralno-politycznej narodu” rozpoczęły zmożoną walkę ze wszelkimi odrębnościami nie tylko politycznymi, ale także narodowymi. Oznaczało to w polityce narodowościowej wzmożenie działań asymilacyj-nych. Zmianę tych działań przyniósł wielki zryw wolnościowy narodu polskiego.

Powstanie „Solidarności” i liberalizacja życia politycznego, sprawiły, że odżyły nadzieje greko-katolików na legalizację ich kościoła. 25 września 1980 r. jego wierni w Przemyślu, wystosowali do władz petycję, w której domagali się nadania oso-bowości prawnej Kościołowi greckokatolickiemu, zwrotu katedry oraz transmisji mszy greckokato-lickich w ważniejsze święta w programach ogól-nopolskich Polskiego Radia i Telewizji33. Władze dalekie były od realizacji tych postulatów, jednak w ich podejściu zarysowała się pewna zmiana. Otóż sprawę uruchamiania nowych placówek greckokatolickich uzależniły od zgody władz ko-ścielnych34. Dlatego też duchowieństwo i wierni tego obrządku swe żądania kierowali głównie pod ich adresem. 6 października ks. Stefan Dziubyna, po śmierci ks. B. Hrynyka wikariusz generalny prymasa dla obrządku greckokatolickiego, zwró-cił się do prefekta Świętej Kongregacji Kościołów Wschodnich w Rzymie kardynała Władysława

�1

Рідн

а м

оваRubina z prośbą o interwencję u władz polskich

w sprawie legalizacji Kościoła greckokatolickiego oraz informował go o utrudnianiu duchowieństwu unickiemu prowadzenia działalności duszpaster-skiej przez niektórych księży rzymskokatolickich35. 18 listopada ks. S. Dziubyna poprosił prymasa, aby na posiedzeniach Wspólnej Komisji Przedstawi-cieli Rządu i Episkopatu uwzględniono potrzeby grekokatolików, na równi z potrzebami rzymo-katolików36. 19 stycznia 1981 r. prymas zapewnił, że sprawy obrządku greckokatolickiego stanowią temat rozmów z władzami państwowymi37. W tym też miesiącu poparł starania OO. Bazylianów o zwrócenie im w Przemyślu budynków klasztornych i cerkwi, zajmowanej przez miejscowe archiwum38. Prymas nie zgodził się jednak na zwrot katedry zajętej przez OO. Karmelitów39.

25 sierpnia 1981 r. zawiązany wcześniej Społecz-ny Komitet Wiernych Kościoła greckokatolickiego w Polsce w piśmie do nowego prymasa kard. Józefa Glempa pisał: „Właśnie dzisiaj, bardziej niż kiedy-kolwiek, potrzebne jest podniesienie wiernych na duchu, wzmocnienie ich wiary, dodanie otuchy i siły do pokonywania trudności. Potrzebne jest lepsze zrozumienie przez duchownych i wier-nych obrządku zachodniego dla spraw Kościoła greckokatolickiego w Polsce. Potrzebna jest nam także doskonalsza organizacja wewnętrzna, dzięki której Kościół nasz mógłby sprawniej rozwijać swoją działalność duszpasterską. Potrzebny jest nam posiadający większe niż dotąd uprawnienia zwierzchnik Kościoła greckokatolickiego w Pol-sce. W dalszym ciągu odczuwamy niedostatek świątyń do odprawiania nabożeństw, mimo iż wiele naszych świątyń jest niewykorzystanych lub wykorzystywanych w celach innych niż religijne”40. Postulowano m.in. nie tylko legalizację Kościoła greckokatolickiego i odnowienie przemyskiej diecezji greckokatolickiej, ale także dokonanie rewindykacji świątyń greckokatolickich użyt-kowanych przez różne instytucje niereligijne i inne wyznania oraz udostępnienie kościołów na ziemiach zachodnich i północnych41.

W tym czasie władze kościelne nie były skłonne przystać na realizację tych postulatów. Trudno jednoznacznie stwierdzić, czy prymas osobiście był im przeciwny. Na pewno musiał się liczyć ze stano-wiskiem władz oraz biskupów, których większość sprzeciwiała się mianowaniu oddzielnego bisku-pa greckokatolickiego42. Z tych powodów kard. Józef Glemp zdecydował się na niewielkie kroki. Dokonał podziału placówek greckokatolickich na dwa wikariaty. 22 grudnia mianował o. Jozafata Romanka wikariuszem generalnym dla wikariatu

północnego, a ks. Jana Martyniaka dla południo-wego. Wikariaty północny podzielono na dekanat olsztyński i koszaliński, a południowy na wrocław-sko-legnicki i przemyski. Ks. S. Dziubyna zachował tytuł wikariusza kapituły przemyskiej, nadany mu przez metropolitę kard. Josyfa Slipego43. Zmiany były jednak kwestią czasu, a ich zapowiedzią była obecność na uroczystościach pogrzebowych kard. S. Wyszyńskiego abpa greckokatolickiego Myrosła-wa Lubaczewśkiego, który będąc w Przemyślu wy-święcił dwóch młodych kapłanów. Były to pierwsze w powojennej historii Kościoła greckokatolickiego w Polsce święcenia kapłańskie w tym obrządku. Do tej pory duchownych dla grekokatolików wyświę-cali biskupi rzymskokatoliccy44.

Niemniej stanowisko Episkopatu ulegało zmia-nie, bowiem od wyboru papieża Jana Pawła II ogólne nastawienie Stolicy Apostolskiej do dążeń grekokatolików stało się o wiele bardziej przy-chylne45. Wyrazem tego były zapoczątkowane od 1984 r. przyjazdy greckokatolickiego abpa Myro-sława Marusyna, zarazem sekretarza Kongregacji Kościołów Wschodnich. W ciągu czterech wizyt wyświęcał nowych księży i odwiedzał parafie greckokatolickie. Dla wiernych i duchowieństwa spotkania te miały istotne znaczenie psychologicz-ne, były świadectwem pamięci i opieki nad nimi ze strony Stolicy Apostolskiej i hierarchii greckoka-tolickiej. Przyczyniły się one także do postawienia problemu greckokatolickiego na odpowiednim poziomie państwowym, zdejmując pieczęć mil-czenia i niewiedzy otaczającą ten obrządek, który w 1983 r. liczył sobie 70 placówek obsługiwanych przez 47 duchownych46. Oczywiście te przyjazdy odbywały się za zgodą władz, które w tym okresie nie prezentowały jednoznacznej postawy w kwe-stii greckokatolickiej. Z jednej strony nie czyniły większych przeszkód w wyjazdach duchownych za granicę i ich kontaktach z hierarchami, godziły się na zorganizowane wyjazdy grekokatolików do Rzymu, z których większość nie powracała już do Polski. Z drugiej jednak strony sprzeciwiały się legalizacji tego obrządku, tworzeniu nowych parafii, inwigilowały duchowieństwo oraz wspie-rały, lecz nie tak intensywnie jak w latach 50. i 60., Kościół prawosławny w jego działalności wśród grekokatolików47.

Mimo polepszającego się położenia grekokato-lików los ich świątyń nadal nie był jasny. Nadal trwało niszczenie cerkwi, zwłaszcza opuszczonych lub wykorzystywanych dla celów niesakralnych. W 1984 r. spłonęła cerkiew w Załużu, a pod pretek-stem przenoszenia zniszczono drewnianą cerkiew z Ostrowiu. W 1987 r. spłonęła cerkiew w Dyniskach,

�2

Рідна м

ова

a w roku następnym została rozebrana cerkiew w Bobrówce. Łącznie na terenie, który obejmowało powojenne województwo rzeszowskie, zniszczeniu uległo 240 cerkwi, z czego po 1956 r. co najmniej 53, gdyż dla 47 cerkwi nie udało się ustalić, kiedy to nastąpiło. Poza tym zniszczeniu uległa więk-szość kapliczek, krzyży przydrożnych i cmentarzy. Ewenementem było oddanie do użytku pierwszej zbudowanej po wojnie świątyni greckokatolickiej w Komańczy. 253 cerkwie służyły kultowi, stanowiąc świątynie rzymskokatolickie i prawosławne. Dalsze 10 świątyń znajdowało się bądź w skansenach, bądź stanowiło filie muzealne, a co najmniej 39 cerkwi było nieużytkowanych48. Przy czym należy pod-kreślić, że nawet nieświadome niszczenie cerkwi było przez grekokatolików odbierane jako pla-nowa akcja władz, mająca na celu zatarcie śladów bytności Ukraińców w południowo-wschodniej Polsce. Tak samo odbierano zmiany w wystroju cerkwi dokonywane przez użytkujących je rzy-mokatolików, mimo że takie przejęcie w wielu wypadkach oznaczało dla świątyni ratunek przed zniszczeniem.

Pod koniec lat osiemdziesiątych nastąpiły zasad-nicze zmiany w położeniu Kościoła greckokatolic-kiego w Polsce, który w 1988 r. liczył 84 placówki, obsługiwane przez 61 duchownych49. Złożyła się na to przychylność papieża Jana Pawła II, którą zawsze okazywał podczas pielgrzymek do Polski, a także zmiany zachodzące w ZSRR, wyrażające się także w złagodzeniu polityki wobec nielegalnie działającego tam Kościoła greckokatolickiego, co z kolei rzutowało na postawę władz polskich. Równie ważną rolę odegrała tutaj postępująca przychylność do grekokatolików wśród biskupów polskich, jak również pozostałego duchowieństwa i wiernych. Ich wyrazem były, odbywające się od 1982 r., co-roczne pielgrzymki grekokatolików na Jasną Górę oraz msza pojednania z udziałem duchownych i wiernych obu obrządków, która odbyła się 3 czerw-ca 1984 r. w Leśnej Podkowie. W październiku 1987 r. miały miejsce rzymskie spotkania biskupów polskich i ukraińskich50. Prawdziwym przełomem w tym kontekście stały się obchody Tysiąclecia Chrztu Rusi-Ukrainy w 1988 r. na Jasnej Górze z udziałem hierarchii greckokatolickiej z Zachodu i Ukrainy na czele z nowym zwierzchnikiem gre-kokatolików kardynałem M. Lubaczywśkym oraz Episkopatu Polski pod przewodnictwem prymasa J. Glempa. Większość grekokatolików sądziła, że z tej okazji papież mianuje dla nich biskupa. Dopiero jednak zmiany jakie nastąpiły w Polsce w 1989 r. pozwoliły na spełnienie ich oczekiwań. 16 września 1989 r. ks. Jan Martyniak na Jasnej Górze otrzymał

sakrę biskupią i został mianowany biskupem po-mocniczym prymasa Polski dla wiernych obrządku greckokatolickiego. 16 stycznia 1991 r. Stolica Apostolska ogłosiła publicznie o podniesieniu bpa J. Martyniaka do godności ordynariusza prze-myskiej diecezji greckokatolickiej. Mimo decyzji papieża, grekokatolicy nie odzyskali swojej byłej katedry, gdyż sprzeciwili się temu OO. Karmelici i część mieszkańców Przemyśla. 2 czerwca 1991 r. wolą papieża kościół garnizonowy w Przemyślu został nadany grekokatolikom i podniesiony do rangi katedry.

PrzyPisy1 Główne tezy zostały wcześniej zawarte w artykule

mojego autorstwa Władze wobec kościoła greckoka-tolickiego w Polsce w latach 1944–1989.

2 E. Misiło, Hrekokatołyćka Cerkwa u Polszczi (1944–1947) [w:] Ukrajina i Polszcza miż mynułym i majbutnim, Lwiw 1��1, s. 111–112.

� Patrz: R. Drozd, Polityka władz wobec ludności ukraiń-skiej w Polsce w latach 1944–1989, Warszawa 2001.

� O. mytrat S. Dziubyna, I stwerdy diło ruk naszych. Spohady, Warszawa 1���, s. 10�–10�.

� Patrz, R. Drozd, Akcja misyjna Kościoła prawosławnego wśród grekokatolików w Polsce w latach 1951–1989, „Dzieje Najnowsze” 200�, nr �, s. ��–��.

� AAN, Ud/sW, sygn. �0/�1�. Petycja duchowieństwa greckokatolickiego złożona na ręce prymasa z 2� XI 1���; I. Hałagida, Ukraińcy na zachodnich i pół-nocnych ziemiach Polski 1947–1957, Warszawa 2002, s. ��–�2.

� AAN, Ud/sW, sygn. 1�1/2��. Informacja Ud/sW doty-cząca zagadnienia greckokatolickiego z � I 1���.

� Ibidem.� Ibidem.10 I. Harasym, Narys wybranych aspektów istoriji Hreko-

Katołyckoji Cerkwy w Polszczi (1945–1985), „Zustriczi” 1��0, nr �–�, s. 2�–2�.

11 I. Harasym, Narys wybranych aspektiw..., s. 2�; Idem, Hrekokatołyćka cerkwa naperedodni ta pisla akcji „Wisła” [w:] U poszumach prawdy pro akcju „Wisła”, upor. M. Kozak, Peremyszl 1���, s. 2�.

12 Dokumenty do istorji Ukrajinśkoji Greko-Katołyckoji Cerkwy u Polszczi u 1947–1960-ch rokach (Z archiwu o. mytrata Mirosława Ripećkoho), upor. W. Łaba, Lwiw 1���, dok. 122. List Ks. B. Hrynyka do ks. M. Ripeckie-go z 1� VI 1���, s. 1�2–1��.

1� AAN, Ud/sW, sygn. �0/�1�. Pismo okólne Ud/sW do zainteresowanych PWRN w sprawie dekretu prymasa rozszerzającego uprawnienia księży greckokatolic-kich z lutego 1���.

1� AAN, Ud/sW, sygn. �1/���. Pismo ks. B. Hrynyka dp prymasa S. Wyszyńskiego w sprawie utrudniania przez władze działalności duszpasterskiej księżom unickim z 2� V 1��0. W wymienionych miejscowo-ściach nabożeństwa odbywały się sporadycznie, przeważnie w większe święta.

1� AAN, Ud/sW, sygn. �1/���. Pismo ks. W. Hrynyka do Prymasa w sprawie utrudniania grekokatolikom praktyk religijnych z 2� V 1��0.

��

Рідн

а м

ова

1� Z. Wojewoda, Zarys historii Kościoła greckokatolic-kiego w Polsce w latach 1944–1989, Kraków 1���, s. �0–�1.

1� AAN, Ud/sW, sygn. ��/�0. List Ks. B. Hrynyka do bpa I. Buczka z 22 V 1���.

1� AAN, Ud/sW, sygn. ��/�2. Notatka Aleksandra Wołowicza z rozmowy przeprowadzonej z ks. M. Ripeckim z � X 1���.

1� AAN, Ud/sW, sygn. ��/�0. Petycja grekokatolików do premiera w sprawie legalizacji Kościoła greckokato-lickiego z 2� X 1���.

20 Dokumenty do istoriji..., dok. 1�1. List ks. M. Ripec-kiego do przewodniczącego Rady Państwa z 2� XI 1���, s. 2��.

21 AAN, Ud/sW, sygn. ��/�2. Petycja ks. M. Ripeckiego do przewodniczącego Rady Państwa E. Ochaba w sprawie legalizacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce z 20 V 1���.

22 Ibidem. Pismo Ud/sW do ks. M. Ripeckiego w sprawie jego petycji do Rady Państwa z 2� VI 1���.

2� Ibidem. Pismo przewodnie PWRN w Gdańsku do notatki z rozmowy z ks. B. Hrynykiem z 2� X 1���.

2� Dokumenty do istoriji..., dok. 1��. List ks. M. Ripeckie-go do kard. J. Slipego z 20 V 1���, s. 2��.

2� Ibidem, dok. 200. List ks. M. Ripeckiego do prymasa z � IX 1���, s. 2�1–2�2.

2� Ibidem, dok. 1��. List B. Hrynyka do Sekretariatu prymasa z � IX 1���, s. 2��–2��.

2� Dokumenty dotyczące tego zagadnienia patrz: AAN, Ud/sW, sygn. 1�1/2��.

2� Dokumenty dotyczące tego zagadnienia patrz: AAN, Ud/sW, sygn. ��/���.

2� AAN, Ud/sW, sygn. 12�/��. Sprawozdanie J. Ochaba z wyjazdu służbowego do województwa rzeszow-skiego z 10 III 1��2.

�0 Ibidem. Ocena Wydziału Administracyjnego KC PZPR aktualnej sytuacji wśród wyznawców i kleru byłego Kościoła greckokatolickiego w Polsce z marca 1���.

�1 AAN, Ud/sW, sygn. 1�1/2��. Petycja grekokatolików do P. Jaroszewicza z 2� II 1��1.

�2 AAN, Ud/sW, sygn. 1�1/2��. Pismo podsekretarza stanu Aleksandra Skarżyńskiego do wicepremiera Wincentego Kraśki w sprawie petycji grekokatolików z 2� V 1��1.

�� M. Rusakiewicz, Przyczyny i skutki procesu reemigracji Ukraińców na tereny południowo-wschodniej Polski (ze szczególnym uwzględnieniem miasta Przemyśla), „Obóz” 1��0, nr 1�, s. �2.

�� o. mytrat S. Dziubyna, I stwerdy diło..., dok. 1�2. List ks. S. Dziubyny do Sekretariatu Stanu Stolicy Apostolskiej w sprawie udzielenia pomocy ducho-wieństwu greckokatolickiemu w Polsce z 2 V 1��1, s. �2�–��0.

�� Ibidem, dok. 12�. List ks. S. Dziubyny do prefekta Kongregacji Kościołów Wschodnich w sprawie sytuacji Kościoła greckokatolickiego w Polsce z � X 1��0, s. �1�–�20.

�� Ibidem, dok. 1��. List S. Dziubyny do prymasa w spra-wie poruszenia spraw Kościoła greckokatolickiego w rozmowach z rządem z 1� XI 1��0, s. ���–���.

�� Ibidem, dok. 1�0. List prymasa do ks. S. Dziubyny z 1� I 1��1, s. ���.

�� AAN, Ud/sW, sygn. 1�1/2��. Pismo kard. S. Wyszyń-skiego do ministra Jerzego Kuberskiego spierające starania O.O. Bazylianów o zwrot ich nieruchomości w Przemyślu z 10 I 1��1.

�� o. mytrat S. Dziubyna, I stwerdy diło..., dok. 1��. List prymasa do kapituły greckokatolickiej w sprawie katedry greckokatolickiej w Przemyślu z � IV 1��1, s. ���–���.

�0 Dokumenty z życia Kościoła greckokatolickiego w Polsce, „Spotkania” 1���, nr ��–��, s. 2�–2�.

�1 O tożsamość grekokatolików. Zbiór dokumentów z historii Cerkwi greckokatolickiej w Polsce, Warszawa 1��2, s. ��–��.

�2 B. Puszkar, Ukrajinśka katołyćka Cerkwa w Polszczi ta jiji perspektywy, „Suczastnist’” 1���, nr �, s. �2.

�� o. mytrat S. Dziubyna, I stwerdy diło..., dok. 1��. List patriarchy J. Slipego do ks. S. Dziubyny z � VIII 1��1, s. ���–���.

�� o. mytrat S. Dziubyna, I stwerdy diło..., s. 22�.�� I. Hwat’, Ukraiński Kościół Katolicki, Watykan i Związek

Radziecki w czasie pontyfikatu Jana Pawła II, „Spotka-nia” 1���, nr ��–��, s. ��–�2.

�� O tożsamość grekokatolików..., s. 11; o. I. Harasym, Hrekokatołyćka cerkwa..., s. 2�.

�� APK, UW (Wydział d/s Wyznań), spis 2, nr 1�. Pismo Ud/sW w Warszawie do Wydziału d/s Wyznań UW w Koszalinie w sprawie Kościoła greckokatolickiego z �1 VIII 1���.

�� R. Brykowski, W sprawie architektury cerkiewnej woje-wództwa rzeszowskiego po 33 latach [w:] Losy cerkwi w Polsce po 1944 roku, Rzeszów 1���, s. 1��–1�1.

�� o. I. Harasym, Hrekokatołyćka cerkwa..., s. 2�.�0 Patrz: „Znak” 1���, nr �, s. 2�–��.

��

Рідна м

ова

ВСтуП

Аналіз ролі Українського суспільно-культур-ного товариства (УсКТ) у державотворчому процесі в Україні слід попередити де-якими зауваженнями. Перше з них таке, що оскільки відомо автору, до цих пір, пропонована тема не була предметом доглибних наукових дослі-джень. Висловлювані по-де-куди міркування, часто куртуазійного характеру, про роль українців з Польщі у створенні самостійної української держави, чи – у переважній мірі – практична відсутність науково оброблених інформацій відносно цієї теми, може прова-дити до висновку, що події, які відбувалися за західним кордоном України, мали для її історії маргінальне, чи пак, третьорядне значення.

УсКТ, яке існувало у роках 1956–1990, було одинокою оргагізацією для українців, що проживали на території Польської Народної Республики (ПНР), офіційно визнаваною вла-дою. Друга важлива структура з суто україн-ським обличчям, що працювала серед громади – Грекокатолицька церква знаходилася у на-пів-легальному статусі. Остання, про яку треба пам’ятати, цебто Православна церква, була у свою чергу здомінована, та обезсилена держав-ним апаратом, який пригнічував її, та старався іноді використовувати до своїх цілей.

У пропонованому матеріалі, автор буде ста-ратися віднайти вступну відповідь, наскільки важливою у новітній історії України була ді-яльність Товариства та її активу. Відповідь на поставлене питання спробую дати наводячи

приклади форм діяльності Товариства, а також конкретних дій, які могли мати вплив на під-тримку ідеї самостійної української держави. Беручи до уваги історичний час, були вони, як правило, непрямого, чи інакше – прихованого характеру. До цього ж, виявом трагічного положення українського народу у ті дні, стає констатація, що по-суті кожен вияв піклування рідною культурою, мовою, історією, був вод-ночас виявом патріотизму, і з цього боку, сам по собі, ставав внеском у збереження, а відтак у відбудову української національної ідеї, ідеї без якої немислиме виникнення та існування української держави.

Чергове зауваження, яке необхідно зробити у вступі, стосується хронології. Зовсім по-іншому треба ж бо розглядати, в контексті минулого українців з Польщі, період до 1947 р., інакше роки 1947–1956, ще інакше наступне тридцятиліття, а врешті, зовсім окремим чи-ном, зламні 1986–1991 рр. Коли говоримо про УсКТ нас будуть цікавити в основному третій і четвертий зі згаданих періодів.

укРаЇнЦі у ПОлЬщі ПіСлЯ іі СВітОВОЇ Війни

Під кінець ІІ світової війни, на територіїї, яка мала увійти у склад нової, народної польської держави, проживало біля 700 тис. корінного українського населення. Їхнє подальше тут проживання не співпадало однак з проголо-шуваними польськими комуністичними ідеологами тезами, про одноманітність май-

д-р Ярослав Сирник

Українське суспільно- -культурне товариство у Польщі (1956–1990),

його діяльність, та роль у державотворчому

процесі в Україні

��

Рідн

а м

овабутньої держави. Автором згаданої концепції

був Альфред Лямпе, згодом у подібному дусі висловлювався Еміль Раппапорт, а її палким прихильником був теж провідний діяч Поль-ської Робітничої Партії (ПРП) та її І секретар у 1943–1948 рр. – Владислав Ґомулка. Звичайно, перетворення Польщі у моноетнічну державу – це не була нова течія у польській політич-ній думці. Вимовним залишається факт, що цю ендецьку концепцію втілювали в життя саме комуністи. Користувалися вони у цьому готовими і зовсім недавними прикладами спо-собів розв’язки національних питань у сРсР, а саме положення українців у Польщі було тісно пов’язане з долею польського населення у радянській державі.

Ще в ході бойових дій, а саме у вересні 1944 р., тзв. уряди – з одного боку УРсР, а з другого тимчасовий уряд Народної Польщі – Польський Комітет Національного Визво-лення (ПКНВ), підписали договір, на основі якого мав здійснитися «добровільний обмін людністю»: поляки мали виїхати до Народної Польщі, українці – до Радянської України. На практиці, цей формально добровільний обмін, став реальним обманом, оскільки українці неохоче рішалися на покинення своїх домівок. Незадовільний темп виїздів спонукав польські власті до використання для переселення частин війська, унаслідок чого, до 1946 р. з Польщі ви-було до пів мільйона людей української націо-нальності. Водночас з території сРсР приїхало тут біля 1,5 мільйона поляків, що їх називалося у тодішних документах «репатріянтами», серед яких знайшлося до речі досить багато жидів, а також певна група українців, що втікали перед совєтською владою. Для прикладу, серед «репатріованих» знайшовся і нинішній гре-кокатолицький митрополит Іван Мартиняк, який шестилітком потрапив на Нижню сілезію (південно-західня Польща).

На зламі 1946/1947 рр. комуністичні власті Польщі оцінювали, що у державі залишилося не більше 20–30 тис. українців. Незабаром виявилося що є їх значно більше. У ході під-готовки до акції «Вісла» стало відомим, що де-портувати з дотеперішних земель прийдеться біля 140–150 тис. населення.

У запущеній в дію у квітні 1947 р. акції «Ві-сла», яка мала статися початком «остаточної розв’язки українського питання у Польщі»1, збилися в одне усі елементи, що формували політику польських комуністичних властей по відношенні до української національної

меншості. Акція «Вісла» була без сумніву елементом тоталітарної сталінської соці-яльної інженерії, прикладом розв’язування національних проблем шляхом примусових, масових переселень мирного населеня. Була, як вже згадалося, продовженням довоєнних планів польських ендеків2. сталася «поєд-нувальним фактом» поміж комуністичною владою а рештою суспільства3, «справедливою відплатою» за «українські звірства» у роки світової війни4. Мала ж вона і інші значення для Польщі: економічне (заселення Західних земель) та поліційно-військове, приспішуючи розв’язання УПА на території Польщі. Проте коли мова про суть акції «Вісла», тут жодних сумнівів не залишає письмо направлене з Міністерства відзиских земель з 10 листопада 1947 р., в якому читаємо:

„4. Zasadniczym celem przesiedlenia osadników „W” jest ich asymilacja w nowym środowisku pol-skim, dołożyć należy wszelkich wysiłków, aby cel ten był osiągnięty. Nie używać w stosunku do tych osadników określenia „Ukrainiec”. W wypadku przedostania się z osadnikami zna Ziemie Odzy-skane elementu inteligenckiego, należy taki bez-względnie umieszczać osobno i z dala od gromad, gdzie zamieszkują osadnicy z akcji „W”. 5. Swoboda ruchu osadników z akcji „W” zasadniczo ma być ograniczona. W szczególności niedopuszczalne jest opuszczenie Ziem Odzyskanych i powrót na dawne tereny”5.

споміж біля 150 тис. переселенців, 3.873 осо-би потрапили до Центрального табору праці у Явожні. Більше 160 з них знайшло тут свою смерть6. Відтак в ході акції «Вісла» військові суди засудили 315 українців, з чого 173 на смертну кару7. На колишніх землях, не вра-ховуючи північного Підляшшя, яке уникнуло виселення, після акції «Вісла» залишилося б. 10–15 тис. yкраїнців та б. 40–45 тис. осіб з тзв. мішаних подруж8.

Акція «Вісла» не проходила на Західних землях справно. Місцева адміністрація з великим запізненням отримувала інструкції з централі. У Варшаві ж здавалися з черги зо-всім не перейматися повідомленнями низових структур про відсутність умов для прийняття нових поселенців. Українців поселено пере-важно по селах, приділивши зруйновані і роз-грабувані господарства9. Згідно з початковими інструкціями, «поселенців зі спец-акції В» не вільно було розміщати у прикордонній зоні, а також не ближче, як 30 км від воєвідських центрів. Число українців у громаді (ґміні) не

��

Рідна м

ова

могло перевищати 10 відсотків. Внаслідок проведення переселень переважно весною, а також умов, в яких розташовано переселенців, на зламі 1947 і 1948 рр. реальною стала для них загроза голоду. Це занепокоїло власті, бо ж могло врешті-решт обернутися проти польському населенню. Про це, як погані були умови створені українцям засвідчyє от хоча б така цитата з письма направленого Міністер-ством відзискиних земель до іншого відомства – Міністерства відбудови:

„Stwierdzono szereg wypadków opuszczania zajmowanych ruin i przenoszenia się do dawnych niemieckich bunkrów wojennych położonych przeważnie w lesie”10.

Поміж 7, а 28 вересня 1947 р. Міністерство відзискиних земель направило у провінцію інспекторів, яким доручено провірити рівень реалізації постанов пов’язаних з акцією «Ві-сла». В першу чергу йшлося про встановлення, чи українці розміщені згідно з регламентом (згадані вище пропорції населення, відстані від міст і кордонів). З’ясовавши жалюгідне становище виселенців, комуністичний уряд виділив врешті допоможні фонди для них у височині 450 мільйонів злотих у скарбових кредитах11.

На просторі від осені 1947 р. до весни 1952 р. дії державних властей по відношенні до укра-їнців були продовженням напрямків дефіньо-ваних для акції «Вісла». Ця фраза використо-вувалася зрештою у офіційних документах принайменше до січня 1950 р.12 Таке значення мали між іншими закони, які позбавляли окре-мі особи і цілі інституції, в тому числі церковні, матеріальних дібр. Повернення на рідні були заборонені. синонімом слова «українець» стало в офіційній номенклятурі поняття «пере-селенець з акції В». Щойно від 1952 р. дозволено було навчати дітей рідної мови. Великі пере-слідування зазналися Церквами. Головну роль у розбиванні і так розпорошених українських громад взяло на себе сумнозвісне Управління безпеки, якого тінь падав на українців до кінця існування Народної Польщі.

генеЗиС уСкт

Політична лінія, а вірніше: стратегія по від-ношенні до реалізації національної політики польських комуністичних властей, почала змі-нюватися приблизно на зламі 1951/52 рр. Проф. Роман Дрозд добачує у цій зміні перш за все спробу введення нової тактики для подальшої

польонізації українців, оскільки дотеперішня, тверда політика не принесла очікуваних наслід-ків. стержнем дій комуністів стався принцип утримання українців якнайдальше від рідних земель. В цьому теж напрямку йшла фактично квітнева постанова Політб’юро Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) з 1952 р. Говорилося у ній про випадки поганого ставлення місцевих органів влади до українського питання, дискримінацію виселенців з акції «В» у економічному, соціаль-ному, культурному та освітному планах. Проте, постанова правлячої партії виразно вказувала на два головні елементи, яким і надалі держава мала б протиставлятися. Першим з них було протистояння тзв. самовільним (нелегаль-ним) поверненням з Західних земель. Другим – протидіяння спробам відбудови структур Грекокатолицької церкви.

Згідно з існуючими механізмами виконуван-ня влади, постанова Політб’юро була передана до реалізації низовим адміністративним струк-турам. Принесло це де-які позитивні наслідки вже восені 1952 р. коли відкрилися перші пунк-ти навчання української мови при державних початкових школах. Доглибний аналіз явища показує однак, що таких пунктів було значно менше, як досі приймалося у історичній літе-ратурі, тобто менше, як 24. Це виникало м.ін. з поганого ставлення польського суспільства до українців, з відсутності програм навчання, під-ручників та вчителів. Щоб подолати останнє, у Варшаві було відкрито Кафедру української філології. Партійна постанова зовсім не спра-цювала у культурній сфері. Всього на всього розгорнули діяльність ледве кілька окремих гуртків самодіяльності. Полегшало натомість невідрядне досі становище українських селян, які почали отримувати надання на земельні ділянки, що їх управляли.

Паралельно з постановою Політб’юро, ІІІ Департамент Міністерства громадської безпеки (МГБ), приняв напрямні у справі протидіяння поверненням українців на рідні землі. У пись-мі директора Департаменту з травня 1952 р. читаємо зокрема: „Począwszy od dnia 1 VI br. samowolne powroty muszą być bezwzględnie i całkowicie zlikwidowane”, і далі, що українців, які наважаться повертатися опісля цієї дати „bezzwłocznie zatrzymywać, przesłuchiwać w charakterze podejrzanych i natychmiast z powr-otem wysiedlać przy pomocy MO”13. Пік проти-українських заходів Управління безпеки випав зрештою щойно на першу половину 1954 р.,

��

Рідн

а м

оваколи масовими арештами закінчилася про-

вокаційна акція «Ц-1»14.У половині 1955 р. цим разом з секретаріату

ЦК ПОРП було направлено до адмістративних структур у терені листа, у якому з’ясовано незадовільний рівень реалізації постанови Політб’юро з квітня 1952 р. Проте, попри ба-гатослів’я, м.ін. про намір надалі змінювати положення українців у Польщі, головний вислів документу ішов надалі у напрямку протидіяння поверненням. Цього разу однак вирішено запрягти у це діло самих українців, тим паче, що у окремих осередках посеред українського студентства почалися пожвавлені консультації, з метою випрацювання методів праці на підтримку національної тотожності. Таким способом від осені 1955 р. дійшло до створення тзв. культ-освітних комісій, що діяли при адміністративних установах (Пре-зидіях народних рад). Врешті, у червні 1956 р. було створено Українське суспільно-культурне товариство – УсКТ.

У задумах властей, УсКТ мало статися елементом корпоративної, тоталітарної систе-ми. За більшістю спогадів, а також у де-яких дослідників, розвинута мережа гуртків То-вариства (за цілу його історію їх створено у 343 місцевостях) сприймалася, як свідчення масового прагнення українців збудувати преставницьку організацію і таким чином відстоювати національні інтереси громади. Проте, не від сьогодні відомий факт, пригада-ний нещодавно Рафалом Зємкєвічом у журналі «Жечпосполіта», що власті іноді самі ініціюють постання тої, чи іншої структури, для того, щоб мати кращий огляд процесів, які відбуваються у даній групі15. Здається, так було також у ви-падку УсКТ.

Власті дуже швидко спробували запрягти ор-ганізацію до реалізації своїх цілей. Практично до 1958 р. ліквідовано усі спроби на автентичне представництво громади перед властями. Неповний рік після вибору, з посади голови Товариства був змушений піти степан Макух, довоєнний член КПЗУ. Розбито дотеперішні Воєвідські управи у Зеленій Горі та Вроцлаві, які найгучніше домагалися полагодження основної справи для більшості українців – повного засудження акції «Вісла». Великим ударом для громади сталися показові процеси з початку 60. років, у яких засуджено окремих активістів УсКТ, м.ін. Михайла Ковальського, Мирослава Трухана, Льва Горака і степана Павлище.

Від самого ж початку існування УсКТ, орга-нізацію оплітала мережа сексотів. служба без-пеки завжди утримувала по кількох таємних співпрацівників у Головній управі, редакції тижневика «Наше слово» та воєвідських структурах УсКТ. За попередніми підсумками можна ствердити, що упродовж 35 років існу-вання Товариства, біля 500 осіб, з-дебільшого українців і членів організації, співпрацювало з комуністичним апаратом безпеки.

Доходимо тут до моменту, де треба згадати про це, що інвігіляція УсКТ польською сБ, чи ВсВ (військовими спец-службами) мала теж свій міжнародний контекст. Це у прямий спо-сіб стосується головної теми статті. Москва у різний спосіб старалася придержати в рамках імперіїї непокірну Україну. Дії і паралельно протидії у боротьбі українців за свободу, роз-горталися на різних фронтах. ХХ століття при-несло море української крові відданої в боях за своє, але бувало і за чуже. Проте у найближчій відстані від території ї УРсР, у Народній Польщі, після пролунання останніх пострілів у Бескидах, Надсянні чи Холмщині надалі тривала тихіша уже але все-таки важлива для остаточної перемоги, боротьба за самостійну Україну. Її продовжували несвідомі засідки вчиненої на них польською безпекою члени тзв. мережі «Зенона». Але продувжував її так на-справді кожен, хто у ці темні дні не давав забути світові про українську мову, хто незважаючи на неприязне ставлення довкілля, посилав дітей на уроки рідної мови, хто мав відвагу голосно домагатися права повернутися на рідні землі, служити Богові у рідному обряді тощо.

Існування побіч імперії свідомої та активної частки українського народу, аж ніяк не могло пройти Москві повз очі. Територія Польщі була з географічної точки зору потенційно найкращим, та найкоротшим транзитним шляхом з Вільного світу в Україну. Відділена від світу залізною завісою, обведена по своїх краях колючим дротом, Радянська держава пильно стежила за подіями у тзв. близькому за-кордонні. Нерідко теж просила своїх відданих колег з соціалістичного табору посилити на-гляд над небезпечними для себе середовищами, чи стежити за такими ж явищами. спільні акції проводилися зразу ж опісля виникнення На-родної Польщі. Де-які історики пробують при цьому вказувати, що саме у Москві прийнято рішення про проведення депортації українців в акції «Вісла». Напевно радянська сторона була задіяна у наведену тут справу «Зенона».

��

Рідна м

ова

Окремою та баготосюжетною справою було спільне розбивання єдності українського народу агентурою КДБ і сБ у рамках підси-лювання тзв. лемківського сепаратизму, від 80. років більш відомого, як складова частина тзв. політичного русинізму. У 1958 р. розсмо-трювалася можливість введеня радянського агента до справи «спулка», у якій від 1954 р. стежено за провідними українськими діячами з Польщі – степаном Заброварним, Мирославом Труханом, Ярославом Грицковяном, Михайлом Лесевим, Романом Шпорлюком та іншими16. Цього самого року радянський агент «Кравс» був використаний до розпрацювання у околи-цях Любачова17.

Одною з спільних, або точніше, ведених паралельно дій, були акції польської МВс під кодом «скорошит», та КДБ код «88». справа «скорошит» відносилася до діяльності Левка Горака, активіста УсКТ з Ельбльонга, у якого у 1965 р. виявлено «націоналістичну» літературу, у цьому числі матеріали привезені з Києва сте-паном Павлище, зокрема: повідомлення про діяльність української інтелігенції, спалення бібліотеки УАН у Києві, похорон поета Воло-димира сосюри та проникання патріотично настроєних осіб до апарату безпеки УРсР18.

Польське сБ постійно консультувало ведену перевірку з КДБ. Варто згадати, що справа «88» відносилася м.ін. до Михайла Гориня, Богдана Гориня, Івана Драча та ін.19 Врешті, 8 грудня 1965 р. Горака і Павлише обвинувачено в тому що: „działając wspólnie rozpowszechniali przez przepisywanie na maszynie, kolportowanie oraz odczytywanie innym osobom narodowości ukraińskiej różne pisma w języku ukraińskim, które w fałszywym i tendencyjnym świetle przedstawiały politykę narodowościową i kulturalną rządu ZSRR wobec narodu ukraińskiego, co mogło poderwać zaufanie społeczeństwa polskiego do idei i założeń socjalistycznych dot. równouprawnienia narodów oraz osłabiać więzi sojusznicze łączące Polskę z ZSRR a tym samym wyrządzić istotną szkodę interesom państwa polskiego”20.

Для дезінтеграції українського середовища у Вроцлаві (Нижня сілезія) у половині 70. років відряджено туди агентів «Іванєнко» та «Запорожець». Існує багато достовірних слідів, які вказують на можливі дії радянських спец-служб по відношенні до ІУ Загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання у Лігниці, ще і в другій половині 80. років. Ця елітарна школа була неймовірно важливою установою для відродження у Польщі української інтелі-

генції. Її випускниками стали у свій час між іншими теперішний грекокатолицький влади-ка Володимир Ющак, ряд священослужителів обох східних віровизнань, посли до польського сойму – проф. Володимир Мокрий, Мирослав Чех, активісти УсКТ, а згодом і ОУП, серед яких і нинішній голова ОУП – Петро Тима.

Дуже характерним документом у цьому плані є напрямні до подальшої праці на відтинку «українського націоналізму» з 1973 р. Читаємо у документі м.ін.: „Posiadane informacje pozwalają stwierdzić, że zaszły istotne zmiany w metodach, formach i taktyce wrogiej działalności prowadzo-nej przez ukraińskie nacjonalistyczne ośrodki za granicą. Działalność ta koncentruje się na zbier-aniu informacji o charakterze wywiadowczym i przygotowaniu akcji dywersyjno-sabotażowej w ZSRR oraz państwach obozu socjalistycznego. Ośrodki nacjonalistyczne traktują nasz kraj, jako przedpole prowadzenia swych działań na terenie Radzieckiej Ukrainy”21.

На 1973 р. датується кореспонденція по-між полковником Карпановим з радянського гарнізону у Ключеві біля Щеціна, а шефом щецінської сБ полковником Шиманським. Полковник Карпанов писав у травні 1973 р., що за його даними у Щеціні існує домівка УсКТ, до якої приходять «біженці» з західних областей України. Можливим отож є, писалося у документі, що окремими членами Товариства ведеться «націоналістична робота» направлена проти сРсР та радянським військам у Польщі. Полковник просив отже повідомити його про діяльність у домівці, та про міркування щодо можливості спільних дій в українському серед-овищі міста22. У відповідь полковник Шиман-ський написав: „Mając na względzie potrzebę systematycznego i wszechstronnego prowadzenia operacyjnego rozpoznania postaw, nastrojów i całokształtu w środowisku ukraińskim podatnym na działalność nacjonalistyczną, widzimy potrzebę zaangażowania Waszych możliwości agentural-nych. Istniałaby potrzeba odbycia spotkania dla ustalenia kierunków i skoordynowania wspólnych działań operacyjnych w tym zagadnieniu”23. Звернімо увагу, що для польських державних служб, це були спільні дії, на міждержавному рівні, скеровані проти частини власних гро-мадян.

Протягом історії існування організації, у її нутрі протидіяли дві протиставні течії. Оскільки нам уже відома позиція влади, тож пригляньмося детальніше стремлінням самих членів УсКТ.

��

Рідн

а м

оваГоловну увагу треба звернути на неймовір-

но поширену культурно-освітну активність. Впродовж існування організації виникнуло білше 200-от різновидних художніх колекти-вів. У ході своїх досліджень я відшукав дані про 43 українські хори, серед яких знайшлися так знамениті як гдансько-варшавська «Дума», білобірська «Верховина», лігницька «Полони-на», чи врешті репрезентаційний хор УсКТ – «Журавлі». Далі – 26 ансамблів пісні і танцю зі знаменитим люблинським «Барвінком», який наприкінці 50. років провів гастролі по Волині, «Ослав’янами» з Мокрого, чи «Лемковиною» з Горлиць, біля 70-ти естрадних колективів («Трембіта», «Чумаки», «Канни», та інші), поді-бне число драматичних гуртків (перемиський, щецінський, менші гуртки з Мазур, що на пів-ночі Польщі).

З 1960 р. УсКТ було видавцем славного аль-манаху «Український календар», у якому не лише друкувалися матеріали авторів з України, але який різними шляхами туди і доходив. «Календар», хоч з обов’язковими матеріалами ідеологічного характеру, типовими ярликами, у переважній більшості об’єму пригадував світлі постаті української культури, приносив вартісні інформації про історію України. До того ж – видавався на високому графічному та мовному рівні, даючи насолоду читачам від живої української мови. Попри цензуру, вдвічі редакторам «Календаря» вдалося примістити у ньому зображення тризуба (у 1961 і 1964 рр.). До речі – слідів, а до того і анегдотичних інгеренції цензури у зміст «Календаря» знаходимо у до-кументах безліч. У 1965 р. виведено два вірші Ліни Костенко, афоризми Марка Твайна, 12 жидівських дотепів24, а навіть витяг з партійної постанови, у якій говорилося про можливу «співпрацю соціалізму з капіталізмом» чи непомітну, статистичного характеру статтю «Варшава у цифрах»: „Następną pozycją, która naprasza się o pewną korektę jest «Warszawa w cyf-rach». [...] uważam za wskazane usunąć zestawienie cyfrowe począwszy od słów «Seredni ciny:» – do końca. Wypacza to bowiem rzeczywistość, sugeruje malejącą z roku na rok stopę życiową i postępujący rozkład rodziny. A w ogóle całe to zestawienie cyfrowe, mające pokazać czytelnikowi Warszawę wczoraj i dziś, wygląda jak obskubane kurczę. I to w dwudziestą rocznicę PRL”25.

Подібне, чи навіть і більше значення мав тижневик «Наше слово», який також доходив на Україну. Дистрибуційна фірма, державне, а по суті партійне підприємство «Рух» оцінюва-

ло, що у половині 60. років в Україну потрапила принаймі третя частина тиражу, який виносив біля 8 тис. примірників. Читач міг наприклад прочитати на сторінках «Нашого слова» і про смерть степана Бандери26. У 1965 р. головний редактор тижневика, Микола Щирба у від-критий спосіб підтримав статтю інж. Віктора Могильного, який на сторінках «Літературної України» домагався привернення до правопису букви «ґ». У 1966 р. «Наше слово» сповіщало про 100-ліття від дня народження Михайла Грушевського27. Рік пізніше уважний читач міг віднайти замітку про Миколу Хвильово-го, а вечір йому присвячений зорганізував люблинський гурток УсКТ28. Широко друку-валися у тижневику матеріали про напрямки діяльності КПУ, яку як відомо очолював тоді Петро Шелест. Редакторам «Нашого слова» час від часу вдавалося поміщувати і матеріали, що відносилися найбільшої травми – акції «Вісла», як хочби поміщена у 20 номері з 1971 р. стаття Михайла Павлище29.

З другої половини 80. років «Наше слово» під керівництвом Мирослава Вербового, по-суті з номера в номер почало відбивати автентичний національний простір. спочатку 1985 року. з’явилася стаття с. Заброварного «Через сумлінне вивчення суті конфліктів – до повного взаємозрозуміння», яка повідо-мляла про зустріч у щецінській домівці з проф. Єжи Томашевським, дослідником історії міжвоєнного періоду. Ця зустріч, була одною з багатьох спроб інтелектуального діалогу, який активно проводився у окремих осеред-ках УсКТ від початку існування Товариства. З українською громадою зустрічалися чільні історики (Ян Козік, Владислав серчик, Ришард Тожецкі), мовознавці та інші. Від половини 80. років, головно заходами українських студен-тів у Гданську, Варшаві, Кракові та Люблині організовано наукові, та популярно-наукові українознавчі сесії. Цим шляхом пробувало-ся представляти ширшому гуртові людей, а передовсім польським інтелектуальним елітам справжнє обличчя українства.

У 19 номері «Нашого слова» з 1987 р. поміще-но зображення княжих монет з ХІ століття30. Врешті відважилися писати у тижневику «Ряшів», замість дотепер вживаної форми «Жешув»31. Обов’язковим елементом кожного випуску тижневика сталися вісті про діяль-ність спілки Письменників України32. Вони з’являлися у окремій колонці пз. «За рідну мову, національну гідність, братерство»33.

�0

Рідна м

ова

Також у освітній галузі, УсКТ добилося значних успіхів. Формально навчальний про-цес в українській мові відбувався у рамках державної освітної системи. Він спирався на малоефективних тзв. пунктах навчання української мови. Окрім цього у різний час іс-нувало де-кілька шкіл, у яких українська мова була формально мовою викладання. Фактично, навчання української мови проводилося від половини 60. років лише на предметових за-няттях. Проте, завдяки наполегливій праці вчителів української мови (таких як Теофіль Щерба, Іван співак, чи степан Бень та ряд інших), відданості вчителів і вихователів у школах і гуртожитках (Ірини Дрозд, Олекси Кутинського, Ірини снігур, семена Матейки, Ярослави Поповської та інших), інструкторів художніх колективів (Богдана Фіцака, Ми-хайла Дуди, Генрики Димітрєвої) та багатьох відомих і невідомих героїв оцієї «сродної праці», вже від половини 70. років ХХ ст. ми можемо говорити про відродження української інтелігенції у Польщі. сьогодні важко знайти діялянку активності української громади у Польщі, у якій не було випускника котроїсь з українських шкіл. Окрім цього, чергові хвилі української еміграції з Польщі підсилили діа-спору на Заході, передовсім у Канаді, сША та Німеччині. Де-які з українських громадян Польщі працюють зараз і в Україні.

Врешті хотілося б сказати ще раз, хоч з іншої перспективи і про вже заторкути вище справу міжнародних контактів УсКТ. Фактично, Товариство не проявляло великої активності на полі міжнародних відносин, отож і не було спроможне до того, щоб відіграти приписувану її властями роль. Але не можна легковажити досягнутих тут успіхів, особливо беручи до уваги створені комуністами важкі умови для діяльності Товариства. Їх джерелом була самовіддана праця найсвідомішої горстки уескатівського активу.

До кінця 80 років організація досить мляво співпрацювала ледве з де-кількома «про-гресивними» товариствами: Культурним со-юзом Українських Трудящих Чехословаччини, Товариством Карпаторуських Канадійців та передовсім Українським Товариством Куль-турних Зв’язків з Закордоном у Києві, яке було насправді урядовою одиницею. Останнє зі згадуваних тут було на думку бандерівських організацій на Заході, лише знаряддям у атаці КДБ на українську еміграцію34. Щойно напри-кінці 80 років монополія на зв’язки з діаспорою

була фактично закінчена. З українськими студентами з Польщі нав’язало тісний звязок Товариство Лева, частішими стали відносини союзу Письменників України з УсКТ, вста-новлено контакти з Товариством Української Мови, а врешті і самим Народним Рухом України за Перебудову.

Дещо краще виглядала справа навчання студентів української філології у Києві, та тзв. літних курсів. Давали вони справжню можливість підтримки зв’язку з материком. В другий бік несли також інформації про це, що у чужій державі плекається українська мова, що попри як несприятливі умови горить український дух.

Клопотанням діячів УсКТ, особливо з осередків краківського, щецінського, коша-лінського, гданського, ольштинського та вар-шавського, використовувалося кожен приїзд українського письменника, чи поета, науковця, а навіть спортсменів для зустрічей з україн-ською громадою. Гостями редакції «Нашого слова» бували Максим Рильський35, Олекса Полторацький36, з громадою зустрічалися Іван Драч37, Ліна Костенко, Ростислав Братунь38, Дмитро Павличко, Борис Олійник. Завдяки цим зустрічам, у 1968 р. в «Літературній Укра-їні» з’явилася стаття Олійника пз. «В Польщі живуть українці» (№ 30 з 1968 р.).

Проголошений у сРсР курс на «перебудову» спричинився до пожвавлення культурних зв’язків УсКТ з Україною. У 1987 р. на сцені сопотського українського фестивалю пісні і танцю виступали довгоочікувані гості з Мате-рика – тріо бандуристок з Києва і буковинський бард – Микола Мозговий39. Публика привітала артистів з України, як справжніх посланців з-над Дніпра. Весною і осінню 1988 р. в Україні перебувала офіційна делегація Товариства. Її наслідком було підписання договору поміж Товариствами «Україна» і УсКТ. Договір цей приніс новий імпульс для подальшого роз-витку співробітництва. Значною подією у самостійницьких процесах в Україні можна назвати турнее чоловічого хору «Журавлі», які у березні 1989 р. побували у кількох містах України. Про концерти «Журавлів», їхній артистичний рівень, а передовсім про автен-тичність українського духу, який еманував від виконуваних хором пісень, з нескриваним ентузіязмом виповідалися м.ін. Іван Драч та Євген сверстюк40.

У новітній історії Польщі, 1989 р. є символом переходу від тоталітарної системи, до демокра-

�1

Рідн

а м

оватії. Круглий стіл, за яким сіли представники

частини опозиції і представники влади відкрив шлях до виборів з 4 червня, у яких у соймі зна-йшлося 35% депутатів від Громадянських комі-тетів (солідарності), тобто від опозиції. серед інших потрапив тут і українець – Володимир Мокрий. На хвилі піднесення та ентузіязму, в ході чергового українського фестивалю у со-поті, сталася річ небувала у повоєнній історії Польщі. На сцені появився синьо-жовтий пра-пор, а біля 6 тисяч прибулих відспівало заборо-нений гімн: «Ще не вмерла Україна!». Присутній представник адміністративних органів, так пізніше описав оці події: „Już w trakcie drugiego koncertu dało się zauważyć sporo elementów nacjo-nalistycznych, m.in. na widowni pojawiły się flagi w kolorach żółtym i niebieskim (barwy nacjonalistów ukraińskich). Znaczna część młodzieży i dzieci było poubierane w kolorach żółtym i niebieskim. Pojawiły się również transparenty z napisami «Choć od pługa lecz nie sługa» oraz Niezależnego Zrzes-zenia Studentów Ukraińskich nawołujące w swej treści do popierania tego ruchu. Również oficjalny znaczek Festiwalu nosił elementy nacjonalistyczne. Wykonany był w kolorach żółtym i niebieskim z elementami fali morskiej w kształcie stylizowanego «tryzuba». (...) [Na trzecim koncercie] Na widowni pojawił się ob. Włodzimierz Mokry – członek UTSK, poseł na Sejm nowej kadencji desygnowany przez Komitet Obywatelski «Solidarność» – owacyjnie witany przez publiczność. Natomiast przebieg czwa-rtego koncertu można określić mianem manifestacji politycznej antypolskiej i antyradzieckiej. Organi-zatorzy przestali całkowicie panować nad sytuacją. Widownia wywołała na scenę ob. W. Mokrego i ob. z USRR [Bogdana] Horynia – przedstawiciela helsińskiej grupy ukraińskiej. Na tle transparentów z trizubem [sic!] oraz uniesionymi rękoma w kształcie litery «V» wznoszono m.in. hasła «niech żyje wolna Ukraina»41.

Політичні переміни у східній і середній Єв-ропі восені 1989 р., відомі, як «осінь народів» перенесли українське питання у міжнародні форуми. У вересні 1989 р. учасниками уста-новчого з’їзду Руху були м.ін. гості з Польщі – посол Володимир Мокрий і головний редактор «Газети Виборчої» – Адам Міхнік. Віддзеркаленням перемін, до яких дійшло на зламі 1989/1990 років сталася спільна при-сутність представників України – Віталія Дончика з Руху, станіслава Лазебника і сергія Марушевського з Товариства «Україна», Юрія Огульчанського з Товариства Української Мови, Наталії Поклад з спілки Письменників

України, разом з представниками діаспори – Аскольдом Лозинським, Романом Шупером, Богданом Нагайлом, Франком сисином і Во-лодимиром Малиновичем на останньому з’їзді УсКТ, на якому переіменовано цю організацію у Об’єднання українців у Польщі.

ВиСнОВки

Василь Микитась написав колись книжку «Галузка могутнього дерева». Не переоціню-ючи, але і не нехтуючи внеском української громади з Польщі, у процес відроджування оцього «могутнього дерева», треба справедли-во відзначити, що у понурий час московсько-комуністичної домінації в Україні, уескатівська вітка віддавала своєму Материку плодоносні соки, не лише на міру, але і понад свої можли-вості. Горстка розпорошених, приречених на небуття, гартованих у безнастанних пропа-гандивних наскоках, тихих героїв, серед яких знайшлося і цих кільканадцятеро активістів УсКТ ув’язнених у 1960–1981 рр. за свою сус-пільну діяльність, всі вони спричинялися до того, що українська ідея вижила.

Українці з Польщі мали також свій вне-сок у розвиток української культури і науки. Знаменитий хор «Журавлі», митці (Лев Гец, примітивіст Никифор Дровняк), скульптори (Григорій Пецух), гравери (Тирс Венгригович), поети (Остап Лапський, Міля Лучак, Женя Жабінська, Тадей Карабович, чи призабутий Яків Дудра), мовознавці (степан Козак, Василь Назарук, Михайло Лесів), невтомні популя-ризатори української культури зі степаном Заброварним – це колективи і люди, яких варто пригадувати в незлежній Україні.

УсКТ відіграло також популязиторську роль серед польського населення. Велелюдні почини (фестивалі), видання, камерні зустрічі з пред-ставниками тогочасної еліти, підтримувало інтерес до досліджування різних аспектів з українського питання. Згодом, молоде поко-ління українців у Польщі осмислило суть своєї історичної місії, як будування помостів поміж поляками і українцями42. Дивлячися сьогодні на добрі відносини між польською та україн-ською державами, добачаймо у них і частинку послідовної, багатолітньої праці українців з Польщі, у цьому числі і УсКТ.

�2

Рідна м

ова

ПРиМІтки1 M. Leskowski, „Rozwiązanie” kwestii mniejszości ukra-

ińskiej w Polsce 1944–1947, б.м.в., 1���.2 T. A. Olszański, Historia Ukrainy XX w., Warszawa

[1���], s. 2�, 2��; M. Syrnyk, Ludność ukraińska w woj. lubelskim w okresie międzywojennym, „Dialog. Czasopismo Studenckiego Koła Ukrainoznawczego Uniwersytetu Wrocławskiego” 1��2, № 2.

� Akcja „Wisła”. Dokumenty [опр. – E. Misiło], Warszawa 1���, s. 20–21.

� E. Misiło, Polska polityka narodowościowa wobec Ukraińców 1944–1947, у:, Polska – Polacy – mniejszo-ści narodowe. Polska myśl polityczna XIX i XX w., t. �, Wrocław 1��2, s. �0�.

� APWr., Urząd Wojewódzki Wrocławski, VI/���, к. 1�0, Instrukcja MZO w sprawie zasad osiedlania ludności ukraińskiej z 10 XI 1���. Див. R. Drozd, I. Hałagida, Ukraińcy w Polsce 1944–1989. Walka o tożsamość (Do-kumenty i materiały), Warszawa 1���, s. ��–��.

� Akcja „Wisła”..., s. 20.� Ibidem, s. �0.� AAN, Ministerstwo Oświaty, ���, к. 21–2�, Notatka dla

tow. Ministra [Oświaty] dot. wyjazdu z dn. � II 1��2 z zadaniem zbadania zagadnienia ukraińskiego w woj. rzeszowskim, sporządzana przez Wł. Stankiewicza 21 II 1��2; див: I. Hałagida, Ukraińcy na zachodnich i północnych ziemiach Polski 1947–1957, Warszawa 200�, s. 1��.

� R. Drozd, I. Hałagida, op. cit., s. 10.10 AAN, MZO, ���, к. ��, Pismo Departamentu Osie-

dleńczego MZO do Ministerstwa Odbudowy, 21 VII 1���.

11 AAN, MZO, ��2, к. 2�, Uchwała KERM z 1� IX 1���.12 AAN, MAP, ��1, к. ��; Pismo Departamentu Osie-

dleńczego MAP, 12 I 1��0 див.: AAN, MAP, ��1, к. 12�, Pismo Urzędu Wojewódzkiego Krakowskiego w sprawie zakończenia przesiedlenia z pow. nowo-tarskiego, 2� IV 1��0.

1� IPN Kr, 0��/1��, t. �, Zarządzenie MBP nr 0��/�2, 20 V 1��2, к. 2�.

1� Більше у: і. Hałagida, Prowokacja „Zenona”. Geneza, przebieg i skutki operacji MBP o kryptonimie „C-1” przeciwko banderowskiej frakcji OUN i wywiadowi brytyjskiemu (1950–1954), Warszawa 200�.

1� R. Ziemkiewicz, Pod stół!, „Rzeczpospolita”, 2� II 200�, s. 2.

1� IPN BU 02��/1��, т. �, Uzupełnienie, [1��� r.], к. 1��.1� IPN BU 02��/1��, т. �, Wnioski dot. wykorzystania

agenta władz bezp. ZSRR ps. „Kraus” do rozpraco-wania elementu nacjonalistycznego w środowisku ukraińskim na terenie Lubaczowa, 20 V 1���, к. 21�.

1� IPN Gd 00�/1�2, т. �, Notatka służbowa ze spotkania odbytego w dniu 2� VII 1��� z t.w. „Adam” w jego samochodzie w lesie w pobliżu Fromborka, 2� VII 1���, к. ��–��.

1� IPN Gd 00�/1�2, т. �, Notatka mjr. KGB Koczergi, [1���], к. 1�0

20 IPN BU MSW II �122, Pismo PWRN w Gdańsku do MSW DSA, 2� XII 1���, к. 2.

21 IPN Sz 00102/�1, Okólnik I zastępcy komendanta wojewódzkiego MO ds. Służby Bezpieczeństwa w Koszalinie płk S. Sokołowskiego do I zastępców komendantów powiatowych MO ds. Służby Bez-pieczeństwa na terenie woj. koszalińskiego, 2� III 1���, к. 2�1.

22 IPN Sz 0011/22�, Pismo ppłk. Karpanowa do płk B. Szymańskiego, 2� V 1���, к. �. W późniejszym okresie doszło w rzeczywistości do przyjazdu z ZSRR agenta KGB ps. „Bierkut”, którego zadaniem było rozpracowanie czołowego działacza UTSK w Szczecinie Piotra Łachtiuka – por.: IPN Sz 00�/��, т. 1, Meldunek operacyjny, 2� II 1���, к. 10.

2� IPN Sz 0011/22�, Pismo płk. B. Szymańskiego do ppłk Karpanowa, 1� VI 1���, к. �–�.

2� IPN BU MSW II �0��, Uwagi Referatu Narodowościo-wego do kalendarza ukraińskiego na rok 1���, к. 2.

2� IPN BU MSW II �0��, Uwagi [Teodora Dudy] na margi-nesie materiału „Ukraiński Kalendarz 1���”, к. �–�.

2� «наше слово» 1���, № ��, с. �.2� «наше слово» 1���, № ��, с. �.2� «наше слово» 1���, № 1�, с. �.2� M. Павлище, На Жулавах, «наше слово» 1��1, №

20, с. �.�0 «наше слово» 1���, № 1�, с. �.�1 «наше слово» 1���, № 22, с. �.�2 «наше слово» 1���, № 2�, с. 1.�� «наше слово» 1���, № �0, с. 1.�� IPN Sz 00102/��, т. 1, „Zadania OUN na obecnym

etapie” (tłumaczenie z języka ukraińskiego), 10 X 1��2, к. ��.

�� «наше слово» 1��2, № 2�, с. 1.�� «наше слово» 1���, № 12, с. 2.�� «наше слово» 1���, № �0, с. 1.�� «наше слово» 1���, № ��, с. 1.�� «наше слово» 1���, № �1, с. 1.�0 «наше слово» 1���, № 1�, с. 1.�1 IPN BU MSW II �0��, Notatka dot. przebiegu XI

Festiwalu Ukraińskiej Pieśni, Muzyki i Tańca „Sopot ��”, sporządzona prze inspektora Wydz. I por. B.G. Stanejko., � VII 1���, к. �–�.

�2 IPN BU MSW II �10�, Czy i dlaczego potrzebna nam nowa (i jaka) organizacja?, [XI 1��� r.], к. 21.

��

Рідн

а м

ова

Віднайти на карті Польщі невеличку міс-цевість Білий Бір не так і складно. Оскільки знаєш, що треба шукати у щецінецькому по-віті західнопопоморського воєводства. Однак ця місцевість, це здається феномен світового навіть рівня – бо Білий Бір знають не лише у Польщі та Україні, але також у інших країнах Європи, а то й за океаном. А свою добру славу згадане містечко завдячує українцям. І укра-їнській школі.

Цьому освітньому закладу, створеному у 1958 р., виповнюється зараз 50 років. Через весь цей час білобірська школа переживала багато важких моментів. Нераз теж під сумнів стави-лася навіть доцільність її існування. Що ці за-грози не були фіктивними – констатуймо один факт: на зламі 50/60 років минулого століття виникло декілька українських початкових шкіл (Білий Бір, Чахув і Тженсач що на Західному Поморії, Ярошівка – Долішня сілезія, сонгніти та Бані Мазурські що на Ольштинщині) – до сьогоднішнього дня з них всіх проіснувала лише школа у Білому Борі.

Деякі історії з життя білобірського закладу варто собі сьогодні пригадати.

Безперечно, дуже важливою подією (не лише для школи) було присвоєння її імені Тараса Шевченка – був це рік 1961. У цьому самому шкільному році (1961/1962) в школі запрацю-вали всі сім класів. Отже стала вона – так би мовити повноцінною школою.

Під кінець 60-тих років однак вже з’явилася перша загроза її ліквідації – момент пов’язаний зі шкільною реформою (так взгалаі, то чомусь

ці шкільні реструктуризації у Польщі, завжди завдавали лиха українським освітнім закладам). Нагадаймо – почався тоді процес вигашування маленьких шкіл і творення тзв. шкіл збірних (як правило у гмінних осередках). Нашим початко-вим школам складено додатково пропозицію получення з польськими в один шкільний комп-лекс. спокуса була велика – перенести навчання до нових, прозорих, оснащених будинків – чи надалі існувати самостійно і клопотатися про все (буквально). Однак получення ставило під загрозу національно-патріотичний аспект ви-ховання та створювало небезпеку постепенної ліквідації українських відділів.

Керманичі українською школою у Білому Борі у тому часі, вирішили надалі працювати самостійно, як окрема адміністративна шкіль-на одиниця. І – сьогодні бачимо – прийняли одиноке правильне рішення.

сімдесяті роки минулого століття у Польщі це час товариша Герека і його команди. Адмі-ністрація дуже міцно почала наголошувати на однонаціональності держави. Ці роки це повний майже занепад українського шкільни-цтва. Неймовірні проблеми мали пункти на-вчання української мови. Майже зліквідовано українські класи у Гурові Ілавецькому. Були теж спроби знищити і шевченківську школу в Білому Борі.

Для добра дітей – звичайно. Бо не могли вони прецінь вчитися і мешкати у так жахливих умовинах (це якраз правда). Запитання лише – чому шкодувано грошей не ремонти гурто-житка і школи.

марко Сирник

Білобірська Альма-матер

��

Рідна м

ова

У серпні 1979 р. рішенням сан-епідеміоло-гічної станції про закриття приміщень школи, уроки треба було перенести до Початкової Школи № 1 у Білому Борі. Проходили вони тоді щойно на третю зміну.

І війна за гуртожиток – дослівно. Будівель-ний нагляд наказав у 1983 р. закрити його приміщення. Діти мали бути перенесені до гуртожитка рільничого технікуму. Тодішня директор шевченкової школи (п. Ірина Дрозд), відмовилася виконати це рішення і прийняла на себе повну відповідальність за безпеку учнів. Зважмо – навіть у наш час жоден мабуть ди-ректор не здобувся б на таке рішення. Але тут йшла війна – за школу.

Кінець – кінців білобірчани цю війну вигра-ли. Вибороли згоду на будівицтво гуртожитка, гімнастичного залу і помешкань для вичтелів та ремонт шкільного будинку. У травні 1988 р. Міністерство освіти признало на ці потреби певні кошти. Однак без загальноукраїнської жертвенності і так обійтися не могло.

Бо шевченкова школа у Білому Борі ніколи не була школою лише для українців Білого Бору. Тут вчилися колись діти з усіх усюдів Польщі. Починали своє навчання і бурсацьке життя навіть з першого класу початкової школи. І вони саме найкраще пізнали чим так насправді була виселенська акція 1947 р. та які для нас принесла наслідки.

А зараз українська школа у Білому Борі це повний загальноосвітній комплекс. Тут пра-цюють початкова школа, гімназія та ліцей.

Школа стала вже понадрегіональною – однак із-за географічних радше міркувань. Кому і куди ближче.

І надалі українські діти їдуть вчитися у Білий Бір: з Битова, Валча, Щецінка, старгарду, Члу-хова, Колобжегу, слупська. Інколи трапится хтось з Кошаліна чи М’ястка. І нові покоління дітей та батьків наново переробляють історію. Вивчають наслідки акції «В». Але теж нові поко-ління українців у Польщі вивчають свою мову, історію і географію свого народу, його традиції. І несуть славу своєї школи, багатство україн-ської культури далеко поза межі невеличкого містечка Білий Бір.

Пишатися школа має чим. Її художні колек-тиви цінуються скрізь де виступають: в Польщі, Україні, чи інших країнах. Гурток живого слова не раз теж захоплював (і хвилював) глядачів представляючи найважчі навіть моменти з нашої історії. А і рівень навчання (скептикам до уваги) вижчий від загальнопольського рівня – зокрема в гімназії та ліцеї.

Ювілярам, звичайно складують бажання. Що можна зичити школі – наступних 50-ти років. Років спокійних, творчих і безпечних. А українській школі додатково бажати мабуть треба – нехай ніколи не забракне вам учнів і мудрих вчителів та катехитів. Хай вашою про-блемою будуть не гроші, не кошти і не кількість дітей, але лише дидактичний процес і рівень навчання.

Будьмо!

��

Рідн

а м

ова

Закони

Większość ze wskazanych poniżej postulatów i propozycji została już sformułowana w opraco-wanej i przekazanej MEN i MSWiA w 2006 roku Strategii rozwoju języka ukraińskiego w Polsce oraz w roku 2007 uwag dotyczących rozporządzenia umożliwiającego naukę języka ojczystego w Polsce, adresatem których była Sejmowa Komisja Mniej-szości Narodowych.

I. UWAGI ODNOśNIE AKTUALNyCH REGULACJI PRAWNyCH

(Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodo-wej i Sportu1 z dnia 3 grudnia 2002 r. w sprawie warunków i sposobu wykonywania przez szkoły i placówki publiczne zadań umożliwiających pod-trzymywanie poczucia tożsamości narodowej, et-nicznej, językowej i religijnej uczniów należących do mniejszości narodowych i grup etnicznych) – zapis został powtórzony w rozporządzeniu z dnia 14 listopada 2007 roku.

§ 7. Jeśli w szkole nie ma możliwości zorgani-zowania nauczania języka mniejszości narodowej lub grupy etnicznej z powodu zbyt małej liczby zgłoszonych uczniów lub z braku nauczyciela, dy-rektor szkoły przekazuje listę uczniów zgłoszonych na naukę tego języka organowi prowadzącemu szkołę publiczną, który uwzględniając możliwości komunikacyjne, organizuje międzyszkolne zespoły nauczania. I § 8 – 2007 r.

1. Rozporządzenie niedostatecznie reguluje kwe-stię organizacji nauczania w przypadku tworzenia

Nauczanie języka ukraińskiego w Polsce

– stan prawny i postulaty UTN w Polsce oraz ZUwP

Międzyszkolnych zespołów nauczania. W praktyce dyrektor lub właściwy organ prowadzący nie wy-kazuje żadnej inicjatywy, by w przypadku braku nauczyciela lub zbyt małej ilości dzieci zorganizo-wać jednak nauczanie języka ojczystego. Zgodnie z innymi aktami prawnymi to właśnie dyrektor powinien tak zorganizować proces dydaktyczny, aby spełnić wymagania zarówno rodziców, jak też te, wynikające z programu nauczania. Zgłoszenie rodziców powinno być dla niego także i w tym przypadku jednoznacznie wiążące.

Postulat: Prawo powinno być jednoznacznie egzekwowane także w odniesieniu do wspo-mnianej kwestii.

2. Należy niezwłocznie uregulować kwestie wynikające z potrzeby zawierania stosownych umów pomiędzy organami prowadzącymi pla-cówki szkolne, w taki sposób, ażeby jednoznacznie określić kto powinien występować z inicjatywą tworzenia międzyszkolnych zespołów, w przy-padku, gdy część dzieci i szkół podlega innemu organowi prowadzącemu, a także jasno określić zasady finansowania tych zespołów w takich okolicznościach. Są to sytuacje dosyć częste dla mniejszości ukraińskiej.

3. Pilną sprawa do załatwienia jest kwestia pro-cedury awansu zawodowego nauczycieli języka ukraińskiego (także religii innej niż rzymsko-katolicka), w przypadku, gdy nauczyciel nie może uczyć chociażby w wymiarze ½ etatu.

��

Рідна м

ова

4. Koniecznym jest powrócenie do zapisu o obo-wiązkowości nauczania ze wszystkimi tego kon-sekwencjami dotyczącymi także klasyfikowania i promowania uczniów. Zapis taki funkcjonował w odnośnym rozporządzeniu z 1992 r. i przyczynił się do znacznej poprawy funkcjonowania mię-dzyszkolnych zespołów nauczania, w tym zarówno frekwencji, jak też dyscypliny i obowiązkowości uczniów i rodziców.

5. Dodatkowego uregulowania wymaga sprawa opieki metodycznej

Postulat: Stworzenie rozwiązania systemowe-go, polegającego na zobowiązaniu terenowych CODN (lub innych struktur resortu edukacji) do wydzielenia etatów dla doradców metodycznych języka ukraińskiego, w szczególności zaś w wo-jewództwach: pomorskim, zachodniopomorskim (aktualnie część etatu), warmińsko-mazurskim (obecnie część etatu), podlaskim, podkarpackim, małopolskim i dolnośląskim.

6. Uściślenia wymaga zapis o współpracy dyrektorów i organów prowadzących szkoły i międzyszkolne zespoły nauczania z właściwymi związkami i towarzystwami mniejszościowymi – § 10. W wykonywaniu zadań, o których mowa w § 1, organy prowadzące szkoły i placówki oraz dyrekto-rzy szkół i placówek współdziałają z organizacjami mniejszości narodowych lub grup etnicznych. I § 10 Rozporządzenia z 2007 roku.

Postulat: należy jasno i czytelnie określić zakres, kompetencje i rolę jaką te towarzystwa mają spełniać.

7. Prawie zupełnie nie funkcjonuje zapis: § 9. W szkołach i placówkach publicznych można, w miarę posiadanych środków finansowych, organizować zajęcia artystyczne i inne zajęcia, umożliwiające podtrzymywanie tradycji i kultury mniejszości narodowych lub grup etnicznych. Obecnie – § 1, punkt 2.

Postulat: W rozporządzeniu powinien znaleźć się zapis o obowiązku przydzielania dodatkowych godzin i ich finansowania – na prowadzenie kół i zespołów artystycznych i naukowych, w przypad-ku, gdy rodzice o utworzenie takiej formy pracy ze swoimi dziećmi wystąpią.

8. Siatka godzin

Postulat: Wpisanie do siatki godzin nauczania w szkołach z ukraińskim językiem nauczania lub językiem ukraińskim jako dodatkowym, godzin przeznaczonych na zajęcia dydaktyczno-wyrów-nawcze z języka ukraińskiego, historii i geografii Ukrainy oraz wprowadzenie nowego przedmiotu „ukrainoznawstwo”.

9. Organy prowadzące szkoły

Postulat: Organem prowadzącym szkoły z ukraińskim językiem nauczania lub dodatkową nauką języka ukraińskiego powinny być wła-ściwe urzędy marszałkowskie – są to z reguły szkoły ponadregionalne. Zdarza się obecnie tak, że każda poszczególna szkoła jednego zespołu szkolnego ma inny organ prowadzący, co naszym zdaniem jest niedopuszczalne. Przy czym należy także stworzyć możliwość łączenia w jeden zespół szkolny różnych typów szkół – np. podstawo-wych, gimnazjów i ponadgimnazjalnych.

10. Finansowanie szkół

Konieczne jest wprowadzenie innej formy fi-nansowania szkół z ukraińskim językiem naucza-nia bądź dodatkową nauką języka ukraińskiego, np. finansowanie ze względu na oddział (takie rozwiązanie przyjęto np. dla szkół kaszubskich). Oświata w języku ukraińskim nie utrzyma się w Polsce z chwilą przyjęcia „bonu oświatowego”.

11. Zmniejszenie limitu pozwalającego na utwo-rzenie klasy w szkołach z ukraińskim językiem nauczania bądź szkołach z dodatkową nauka języka ukraińskiego. Zapis §  7  Rozporządzenia  z  dnia 14 listopada 2007 roku nie spowoduje zmiany w tym zakresie – samorządy będą dążyć do szukania oszczędności.

II. Minister Edukacji Narodowej jednoznacznie określa, iż nauczanie języka ojczystego nie jest żadną dodatkową formą podlegającą samodzielnej interpretacji dyrektorów szkół lub organów pro-wadzących, a prawem mniejszości, które z chwilą dobrowolnego zgłoszenia na nauczanie staje się jednoznacznie obowiązkiem.

Pozostałe uwagi:1. W zakresie opieki i pomocy metodycznej – stworzenie profesjonalnych zespołów opra-

cowujących programy nauczania, podręczniki,

��

Рідн

а м

оваzeszyty ćwiczeń oraz materiały metodyczne,

finansowanych z budżetu państwa.2. W zakresie wydawniczym:– finansowanie kwartalnika oświatowego „Rid-

na Mowa” i stworzenie profesjonalnej redakcji tego pisma, zgodnie z projektem i wnioskiem złożonym w Ministerstwie Edukacji Narodowej i Sportu w dniu 6 grudnia 2004 r.

– finansowanie wydawnictwa „Switanok” – do-datku do tygodnika „Nasze Słowo” – jedynego w Polsce pisma dla dzieci.

– finansowanie wydawnictw realizowanych na potrzeby szkół – w tym przede wszystkim podręczników.

3. W zakresie organizacji letnich szkół języka ukraińskiego:

– współfinansowanie realizowanych w Polsce i w Ukrainie letnich szkół języka ukraińskiego.

4. W zakresie inwestycji:– dokończenie inwestycji w Górowie Iławec-

kim– przeprowadzenie remontu obiektów szkolno-

internackich w Białym Borze, Przemyślu, Legnicy i Bartoszycach

– doposażenie szkół oraz zespołów międzyszkol-nych w sprzęt, w tym sprzęt informatyczny

– pomoc w budowie lub uzyskaniu internatu dla Zespołu Szkół im. M. Szaszkiewicza w Przemyślu

5. W zakresie doskonalenia zawodowego:– finansowanie szkoleń nauczycieli języka

ukraińskiego– dofinansowanie zakupu podręczników, pomo-

cy dydaktycznych, lektur, czasopism oświatowych z Ukrainy

6. W zakresie pomocy rodzinom ukraińskim:– pomoc dla tych rodziców, którzy chcą posłać

dzieci do szkół ukraińskich z internatem. (ten po-

stulat wynika z faktu, iż rodziny ukraińskie zostały deportowane w najbardziej dzisiaj ubogie i zanie-dbane regiony Polski – warmińsko-mazurskie, zachodniopomorskie, z największym stopniem ubóstwa i bezrobocia). Aktualny system pomocy stypendialnej tego problemu nie likwiduje.

7. W zakresie umacniania znaczenia, prestiżu oraz stworzenia dodatkowych możliwości uczącym się języka ukraińskiego:

– wyznaczenie i zobligowanie uczelni uniwer-syteckiej do przeprowadzania olimpiady języka ukraińskiego na zasadach zgodnych z organizacją innych olimpiad przedmiotowych w Polsce.

8. W zakresie współpracy z towarzystwami ukraińskimi:

– określenie kompetencji i zasad współpracy– sfinansowanie etatu w Związku Ukraińców w

Polsce lub Ukraińskim Towarzystwie Nauczyciel-skim dla prowadzenia działalności koordynacyjnej (ewentualnie stworzenie takiego stanowiska w MEN)

– nadanie koordynatorowi odpowiednich uprawnień

9. W zakresie sprawozdawczości:– zobowiązanie Urzędów Statystycznych, Kura-

torów do corocznego zbierania informacji o stanie szkolnictwa ukraińskiego, jego potrzebach oraz zasobach kadrowych.

10. W zakresie utworzenia nowych placówek:– realizacja projektu szkół ukrainoznawczych.11. W zakresie współpracy z Ukrainą:– odnowienie i uaktualnienie odpowiedniej

umowy z Ukrainą– umożliwienie otrzymania długoletnich wiz dla

nauczycieli i instruktorów z Ukrainy – zniesienie obowiązku płacenia za naukę w

liceach dla uczniów obywateli Ukrainy

��

Рідна м

ова

З 1 грудня 2007 року почало обов’язувати нове Розпорядження Міністра Національної Едука-ції Польщі, яким врегульовуються умовини творення шкіл і міжшкільних груп навчання рідної мови національних і етнічних меншин – Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej z dnia 14 listopada 2007 r. w sprawie warunków i sposobu wykonywania przez przedszkola, szkoły i placówki publiczne zadań umożliwiających podtrzymywanie poczucia tożsamości narodo-wej, etnicznej i językowej uczniów należących do mniejszości narodowych i etnicznych oraz spo-łeczności posługującej się językiem regionalnym (Dz. U. Nr 214, poz. 1579).

Зміни:

1. Заяву про організацію навчання рідної мови для своїх дітей, батьки обов,язані скла-дати тепер до дня 30 квітня (так як і у поперед-ьному, заява ця є важливою до часу закінчення учнем навчання у даній школі).

2. скасовано можливість складення такої заяви учнем який закінчив 16 років.

3. Значно розширено записи відносно органі-зації навчання рідної мови у садочках, і так:

– записано можливість творення міжсадоч-кових груп навчання рідної мови (пунктів навчання, які охоплюють лише садочки),

– задекретовано можливість творення са-дочків з мовою навчання даної меншини або двомовних дошкільних закладів.

4. Утримано мінімальні кількості учнів, які повинні творити клас, однак дано можливість

творення менш кількісних класів – на те по-трібна однак окрема згода ведучого органу закладу (гміни, повіту, маршалківського уряду).

5. Відкинено запис „kraj pochodzenia” на ко-ристь „państwa, z którego obszarem kulturowym mniejszość się utożsamia”.

6. Введено можливість організації школою додаткових зайнять (географії, художніх, ін-ших позашкільних форм праці) – у попередніх записах, це однозначно дозволялося лише у випадках «забезпечення фінансової спромож-ності». Зараз цього вже немає.

Підчас публічного обговорення проєкту но-вого розпорядження, організації національних меншин виносили ряд конкретних записів і змін у шкільному законі, що стусується на-цменшин. Одним з чільних постулятів було зменшення кільксті учнів при творенні класу у нацменшинних школах, або школах з додат-ковим навчанням рідної мови. Як видно – ці постуляти зреалізовано лише частинно – тобто допускається тепер таку можливість, але за згодою органу, який дану школу фінансує. Як це вийде на практиці – здається що «який пан, такий й буде закон». Не зафіксовано теж однозначно прохання надати позашкільним формам праці статусу повноправних – тобто таких, які однозначно фінансуються школою. Добре хоч, що школи «можуть» – хоч на ділі це знову залишається до розгляду самоврядним ведучим органам, а ці безперечно, коли не з інших причин, то хочби лише економічних,

марко Сирник

Розпорядження МЕН змінено

��

Рідн

а м

овацього роду зайняття будуть в першу чергу

викидати.Добрим є те, що привернуто записи, що

стосуються дошкільного навчання – вперше введено можливість творення міжсадочкових груп навчання рідної мови.

Безперечно – нове розпорядження далеке від введення очікуваних нами змін. Воно більше було мабуть потрібне задля співзвучності з новим шкільним законом (Ustawa o Systemie Oświaty – зміни у жовтні 2007 р.) та записами Закону про національні та етнічні меншини і регіональну мову з 2005 р. І довго певно фукціонувати не буде оскільки новий міністр освіти Польщі вже склав заяву нових змін у шкільному законі.

Варто згадати при нагоді, що йдуть клопотан-ня ОУП про зустріч з керівництвом відомства едукації, і здається у березні до такої зустрічі дійде. Передано вже безпосередньо у МЕН цілу низьку постулятів і очікувань. Зокрема, від-носно заяви МЕН, щодо введення освітнього бону» і нашого (небезпідставного) побоювання про майбутнє українських шкіл.

Наші експерти з питань освіти, посеред них і директори шкіл, були попрошені про свої зауваження та пропозиції змін і очікувань від-носно освітнього закону. Ці – наші очікування пов,язані з дуже конкретними проблемами, як хочби браком методичної опіки (двоє методис-

тів на неповні ставки в державі), фінансування шкіл на відділ (не на учня), забепечення існу-вання українських шкіл у випадку введення шкільного бону, введення предметів «історiя України», «географія України» до шкільного плану уроків (зараз вони забезпечуються з тзв. директорських годин). Інше це нпр фінансуван-ня шкільних гуртків, чи додаткових зайнять – теж дидактичних з української мови. І таке, як відхилення обов,язку платити за навчання в школах Польщі громадянам України – на рівні погімназійної школи. І цілий ряд інших.

Годиться зауважити, що повний перелік проблем (та моделі їх розв,язки) вказано у Стретегії розвитку українського шкільництва у Польщі – тобто документі, який ОУП ще у 2006 році передав МсВіА та МЕН задля ство-рення державної програми навчання рідної мови українцями у Польщі (уряд працю над цією програмою врешті почав!).

І годиться теж зауважити ще одне – управи наших громадських організацій (в тому числі ОУП і УВТ) працюють і будуть працювати над створенням можливостей і забезпеченням можливості навчання української мови у Поль-щі. Не завжди однак можемо вирішувати за окремі громади їх внутрішні проблеми – також на рівні освіти. Відповідальність за наших ді-тей – у наших руках – у сяноці, Битові, Гурові, Щеціні, чи Валчі. Зважмо це.

�0

Рідна м

ова

Статистика

Nauczanie języka ukraińskiego w województwie podlaskim w 2008/2009

Dodatkowe nauczanie języka ukraińskiego w roku szkolnym 2008/2009.Lp. Pełna nazwa / adres Szkoły w zespole Liczba

uczniów ogółem w szkole

Liczba uczniów uczących się języka mniejsz.

telefon, faxe- mail

Organ prowadzący

1. Przedszkole Nr Leśna Polana17-100 Bielsk Podlaskiul. Kazanowskiego 2A

216 78 085/ 730 20 66lesna-polana9@o2.pl

MiastoBielsk Podlaski

2. Zespół Szkół im. Adama Mickiewiczaw Bielsku Podlaskim17-100 Bielsk Podlaskiul. Mickiewicza 126

Szkoła Podstawowa Nr 4

456 103 085/730 67 72sekret-zs-am@o2.pl

MiastoBielsk Podlaski

Gimnazjum Nr 2 314 21

3. Szkoła Podstawowa w Czeremsze17-240 Czeremcha ul. Szkolna 2

172 38 085/ 685 00 14fax 685 03 78spczeremcha@wp.pl

Gmina Czeremcha

4. Zespół międzyszkolny Szkoła Podstawowa Nr 12ul. Waryńskiego 3015-461 Białystok

Zespół międzyszkolny 14uczniowiez 13 szkół

085/652 41 46fax jw.sp12bialystok@op.pl

Miasto Białystok

Razem1158 254

http://www.kuratorium.bialystok.pl/kuratorium2/DesktopDefault.aspx?tabindex=3&tabid=1699

Nauczanie języka ukraińskiego w roku szkolnym 2008/2009.Typ szkoły Liczba szkół Uczniów ogółem Uczących się języka

mniejszościPrzedszkole 1 216 78

Szkoła podstawowa 2 628 141

Gimnazjum 1 314 21

Szkoły z oddziałami międzyszkolnymi 1 - 14uczniowie z 13 szkół

Razem 5 1158 254

�1

Рідн

а м

ова

Методика

Matura 2008/2009 – podstawowe informacje

Jaka będzie matura absolwentów szkół z ojczystym językiem mniejszości narodowych?

1. Absolwenci szkół lub oddziałów z językiem nauczania mniejszości narodowych mogą zdawać na egzaminie przedmiot lub przedmioty w języku polskim lub odpowiednio w języku danej mniejszości narodowej. Wyboru języka, w którym będzie zdawany przedmiot, absolwent dokonuje wraz z deklaracją wyboru przedmiotu.

2. Absolwenci szkół z językiem wykładowym mniejszości narodowych, którzy zdecydują się pisać maturę w języku ojczystym, otrzymają te same arkusze egzaminacyjne co pozostali uczniowie.

OPiS eGzaminUEgzamin maturalny z języka ukraińskiego jako języka mniejszości narodowej jest egzaminem obowiązkowym dla

uczniów uczących się tego języka w szkole. Składa się z dwóch części:a) ustnej, dla której nie określa się poziomu, a która jest zdawana w szkole i oceniana przez przedmiotowy zespół

egzaminacyjny,b) pisemnej – zdawanej na poziomie podstawowym lub rozszerzonym, zdawanej w szkole i ocenianej przez eg-

zaminatorów okręgowej komisji egzaminacyjnej.Ustna część egzaminu składa się z dwóch części:a) wypowiedzi zdającego (prezentacji) na wybrany temat,b) rozmowy zdającego z egzaminatorami dotyczącej prezentacji i/lub bibliografii.Pisemna część egzaminu może być zdawana na zadeklarowanym przez ucznia poziomie:a) podstawowym, sprawdzającym rozumienie czytanego tekstu nieliterackiego oraz pisania tekstu własnego

związanego z tekstem literackim zawartym w arkuszu egzaminacyjnym albob) rozszerzonym, sprawdzającym rozumienie czytanego tekstu nieliterackiego oraz pisania tekstu własnego zwią-

zanego z tekstem literackim zawartym w arkuszu egzaminacyjnym.

SzczeGółOwy OPiS UStnej części eGzaminU

Ustna część egzaminu trwa około 2� minut i sprawdza przede wszystkim umiejętność komunikacji werbalnej oraz umiejętność organizowania warsztatu pracy.

1) Przygotowanie do egzaminu:a) nauczyciele języka ukraińskiego przedstawiają uczniowi na początku nauki w klasie maturalnej szkolną listę

tematów,b) z listy zaproponowanych tematów uczeń wybiera jeden i określa sposób jego realizacji oraz zakres materiału

służącego do opracowania tematu,c) liczba tematów przygotowanych w szkole powinna być taka, by zapewniała uczniom możliwość wyboru i samo-

dzielność pracy; uczniowie mogą wybrać ten sam temat,d) materiały pomocnicze, które uczeń może (o ile temat na to pozwala) wykorzystać podczas egzaminu to, np.:

wykonany przez siebie film, nagrania muzyczne, nagranie wywiadu lub wypowiedzi w języku ukraińskim, cytaty z literatury podmiotu i przedmiotu, reprodukcje dzieł sztuki, kadry z filmu, fotografie zabytków architektury,

e) podczas egzaminu zdający może korzystać z planu prezentacji, zgodnie z zamieszczonym w tej publikacji wzorem,

f) zdający ma obowiązek dostarczyć dyrektorowi szkoły, najpóźniej � tygodnie przed egzaminem, bibliografię, czyli spis literatury podmiotu i przedmiotu wykorzystany przez zdającego do przygotowania prezentacji.

g) tydzień przed egzaminem dostarcza dyrektorowi szkoły ramowy plan prezentacji oraz informację o zaplano-wanym materiale pomocniczym.

�2

Рідна м

ова

2) Przebieg egzaminu:a) w części pierwszej, która trwa około 1� minut, sprawdzana jest umiejętność mówienia w języku ukraińskim,

wiedza w zakresie wyznaczonym przez temat,b) w części drugiej – w której sprawdzane są: rozumienie pytań przez zdającego, umiejętność formułowania odpo-

wiedzi, samodzielność przygotowania prezentacji, umiejętność obrony własnego stanowiska – przedmiotowy zespół egzaminacyjny podejmuje ze zdającym rozmowę w języku ukraińskim dotyczącą tematu lub /i bibliografii. Przedmiotowy zespół egzaminacyjny może podjąć rozmowę dopiero po wysłuchaniu prezentacji. Jeśli zdający nie wygłosi prezentacji, zespół nie podejmuje ze zdającym rozmowy,

c) zadane pytania odnotowuje w protokole egzaminu,d) na podstawie obu części egzaminu są sprawdzane i oceniane sprawność oraz poprawność językowa.

SzczeGółOwy OPiS PiSemnej części eGzaminU

Poziom Podstawowy

Pisemna część egzaminu na poziomie podstawowym sprawdza umiejętność czytania ze zrozumieniem tekstu nieliterackiego oraz umiejętność pisania tekstu własnego związanego z tekstem literackim zawartym w arkuszu egzaminacyjnym. Tekst literacki, do którego został sformułowany temat, pochodzi z listy lektur zamieszczonej w Informatorze o egzaminie maturalnym /od 2008 roku/ język ukraiński.

Czas na rozwiązanie zadań z arkusza I. wynosi 1�0 minut.Arkusz na poziomie podstawowym składa się z dwóch integralnych części:1) w części pierwszej arkusza zamieszczone zostanie zadanie sprawdzające rozumienie czytanego tekstu.

Maturzysta otrzyma arkusz egzaminacyjny zawierający tekst (do 1000 słów) i test (12–1� pytań otwartych i/lub zamkniętych).

tekst służący do sprawdzania umiejętności rozumienia czytanego tekstu będzie:a) publicystyczny lub popularnonaukowy,b) przejrzyście skonstruowany,c) napisany starannym językiem ukraińskim,d) nieobrażający uczuć i światopoglądu zdającego oraz przedstawicieli innych narodowości,e) współczesny.Pytania testu sprawdzającego rozumienie czytanego tekstu mogą dotyczyć:a) poziomu znaczeń, czyli:• rozumienia słów, związków frazeologicznych, zdań; odczytywania znaczeń dosłownych i metaforycznych, znaczeń

słów z kontekstu, odróżniania informacji od opinii, znajdowania słów – kluczy,• rozumienia myśli zawartej w akapicie lub części tekstu, wyszukiwania informacji, selekcjonowania informacji,

hierarchizowania, porównywania, dostrzegania analogii i przeciwieństw,• rozumienia głównej myśli tekstu – rozumienia tekstu jako całości oraz umiejętności wnioskowania;b) poziomu struktury, czyli:• kompozycji tekstu, tj. odróżniania wstępu, rozwinięcia, zakończenia, wskazywania zasady kompozycyjnej,• odkrywania związków logicznych, czyli rozumienia toku przyczynowo-skutkowego, wskazywania, np. tezy,

hipotezy, argumentów, kontrargumentów, przykładów, wniosków, zależności między zdaniami, akapitami i częściami tekstu,

• rozumienia znaczenia występujących w tekście wyrazów wskazujących na tok myślenia autora, czyli rozumienia sensu słów sygnalizujących wnioskowanie, podtrzymywanie myśli, zwrot myśli, dygresję, powtórzenie myśli oraz słów nawiązujących do myśli zawartej w poprzednim akapicie;

c) poziomu komunikacji, czyli:• genezy tekstu,• rozpoznawania nadawcy,• dostrzegania celu tekstu (intencji nadawcy),• adresata i sposobu oddziaływania na niego,• dostrzegania cech stylistycznych tekstu i rozumienia funkcjonalności środków językowych.2) w części drugiej arkusza zamieszczone zostały zadania sprawdzające umiejętność pisania własnego tekstu

o literaturze (kulturze, języku). Maturzysta otrzymuje 2 tematy. Punktem wyjścia pracy abiturienta jest tekst / teksty (do 1000 słów), do których zostały sformułowane tematy. Maturzysta otrzymuje arkusz egzaminacyjny zawierający 2 tematy do wyboru. Wybiera jeden z nich i pisze wypracowanie w miejscu do tego wyznaczonym. Utwory literackie będące podstawą zadania maturalnego pochodzą z listy zamieszczonej w Informatorze o egza-minie maturalnym /od 2008 roku/ język ukraiński w rozdziale Wymagania egzaminacyjne – poziom podstawowy.

��

Рідн

а м

оваTematy na poziomie podstawowym sprawdzają umiejętności:

1) skomponowania dłuższej, spójnej wypowiedzi w języku ukraińskim,2) odczytania utworu/utworów przede wszystkim na poziomie idei.

Tematy mogą dotyczyć:interpretowania• problemu zawartego w tekście / tekstach,• fragmentu tekstu w odniesieniu do całości utworu,• problemu zawartego w tekście w odniesieniu do innego tekstu niezamieszczonego w arkuszu egzaminacyjnym,

ale pochodzącego z listy lektur dla poziomu podstawowego,charakteryzowania• bohatera,• sposobu kreowania bohatera,• świata przedstawionego utworu,określania funkcji motywów, toposów, symboli wymienionych w podstawie programowej dla poziomu podsta-

wowego.Tekst lub teksty oraz sposób sformułowania tematu wskazują, które z wymienionych wyżej umiejętności są spraw-

dzane w danym arkuszu egzaminacyjnym. Umiejętności sprawdzane na poziomie podstawowym zależą od sposobu sformułowania tematu i od rodzaju tekstu / tekstów, do których temat jest sformułowany.

Poziom rozszerzony

Pisemna część egzaminu na poziomie rozszerzonym sprawdza umiejętność czytania ze zrozumieniem tekstu nieliterackiego oraz umiejętność pisania tekstu własnego związanego z tekstem literackim zawartym w arkuszu egzaminacyjnym. Tekst literacki, do którego został sformułowany temat, pochodzi z listy lektur zamieszczonej w Informatorze o egzaminie maturalnym /od 2008 roku/ język ukraiński.

Czas na rozwiązanie zadań z arkusza wynosi 1�0 minut.Zdający, którzy przystępują do egzaminu na poziomie rozszerzonym, nie rozwiązują zadań z arkusza przezna-

czonego dla poziomu podstawowego, jednakże muszą pamiętać, że wymagania egzaminacyjne dla poziomu rozszerzonego zawierają wymagania z poziomu podstawowego. Egzamin na poziomie rozszerzonym różni się od egzaminu na poziomie podstawowym zakresem sprawdzanych umiejętności oraz kryteriami oceniania.

Arkusz na poziomie rozszerzonym składa się z dwóch części:1) w części pierwszej arkusza zamieszczone zostanie zadanie sprawdzające rozumienie czytanego tekstu.

Maturzysta otrzyma arkusz egzaminacyjny, zawierający tekst (do 1000 słów) i test (10–1� pytań otwartych i/lub zamkniętych). Opis tekstu i zadań testowych jest taki sam jak na poziomie podstawowym.

2) w części drugiej arkusza zamieszczone zostały zadania sprawdzające umiejętność pisania własnego tekstu o literaturze (kulturze, języku). Maturzysta otrzymuje 2 tematy. Wybiera jeden temat i pisze wypracowa-nie w miejscu wyznaczonym w arkuszu egzaminacyjnym. Punktem wyjścia pracy abiturienta jest tekst / teksty lub ich fragmenty (do 1000 słów). Utwory literackie, będące podstawą zadania maturalnego, pochodzą z listy zamieszczonej w Informatorze maturalnym, w rozdziale Wymagania egzaminacyjne – poziom rozszerzony. Teksty mogą pochodzić również z wykazu lektur przeznaczonych dla poziomu podstawowego, ale tylko w zestawieniu z tekstem przeznaczonym dla poziomu rozszerzonego. jeden z tekstów może pochodzić spoza listy zamiesz-czonej w informatorze, np. tekst literacki, krytycznoliteracki, popularnonaukowy.

Tematy na poziomie rozszerzonym sprawdzają umiejętności:1) skomponowania dłuższej, spójnej wypowiedzi w języku ukraińskim,2) odczytania utworu na poziomie idei i organizacji artystycznej. Realizacja tematówna poziomie rozszerzonym wymaga zanalizowania i zinterpretowania tekstów.�) Tematy mogą dotyczyć:• porównywania tekstów,• charakteryzowania sposobu kreowania bohatera,• charakteryzowania sposobu kreowania świata przedstawionego utworu,• określania funkcji motywów, toposów, symboli, wymienionych w podstawie programowej dla poziomu rozsze-

rzonego,• analizowania języka utworu / utworów,• odwoływania się do kontekstów, np. prądu, epoki, innego utworu wymienionego w Informatorze (w liście lektur

dla poziomu podstawowego lub/i rozszerzonego), kontekstu historycznego, biograficznego, filozoficznego.

��

Рідна м

ова

Tekst lub teksty oraz sposób sformułowania tematu wskazują, które z wymienionych wyżej umiejętności są sprawdzane w danym arkuszu egzaminacyjnym. Umiejętności sprawdzane na poziomie rozszerzonym zależą od sposobu sformułowania tematu i od rodzaju tekstu / tekstów, do których temat jest sformułowany. W trakcie pisania egzaminu zdający mogą korzystać ze słowników językowych.

Tematy wypracowań na egzamin pisemny odbywający się w maju 2008 roku będą formułowane na pod-stawie Standardów wymagań egzaminacyjnych i w związku z listą lektur podaną na następnej stronie:

na Poziomie Podstawowym

1. Вибрані думи й історичні пісні: Дума про козака Голоту, Дума про Марусю Богуславку.2. Біблія (фрагменти).�. І. Котляревський: Енеїда (скорочено: ч. I–IV).�. m. Гоголь: Тарас Бульба.�. Т. Шевченко: Тополя, Катерина, Гайдамаки, Іван Підкова, Перебендя, Розрита могила, Coн (комeдiя), Чигирине,

Чигирине, Гоголю, Мені однаково, Заповіт, Доля, І мертвим, і живим...�. П. Мирний: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (скорочено).�. І. Франко: Мойсей, Захар Беркут, wiersze: Гімн (Вічний революціонер), Земле, моя всеплодющая мати...,

Каменярі, У Перемишлі, де Сян пливе зелений...�. m. Коцюбинський: Intermezzo, Цвіт яблуні, Тіні забутих предків.�. Л. Українка: Лісова пісня, Бояриня, вірші: Стояла я і слухала весну, Contra spem spero, Слово, чому ти не

твердая криця?, На столітній ювілей української літератури, І ти боролася колись, мов Ізраїль, Україно, моя, Мріє, не зрадь, Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами, Тoвapuшцi нa cnoмuн (фрагмент – від слів: Ми паралітики...).

10. В. Стефаник: Новина, Сини, Камінний хрест.11. В. Винниченко: Краса і сила (скорочено – розділ і, ііі–V), Cтyдeнm.12. О. Олесь: Лебідь, Айстри, Чари ночі, О принесіть, Уймають біль, Коли б я знав, Хто в час пожежі, Чужина

могила.1�. Б. І. Антонич: вірші: Автопортрет, Елегія про співучі двері, Зелена Євангелія.1�. П. Тичина: вірші Не Зевс, не Пан..., Гаї шумлять..., поеми: Скорбна мати, Золотий гомін, вибрані твори зі

збірки Замість сонетів і октав, Три сини.1�. m. Хвильовий: Я. (Романтика).1�. Ю. Яновський: Вершники (новела Огненне коло).1�. Л. Костенко: вірші: І засміялась провесінь: – Пора!.., Скіфська баба, Моя любове, Марную день, Ісус Христос

розп’ятий був не раз, Чадра Марусі Богуславки, Умирають майстри, епічна поема Маруся Чурай.1�. В. Симоненко: Ти знаєш, що ти людина, Лебеді материнcтвa, Є тисячі доріг, Задивляюсь у твої зіниці, Де

зараз ви, кати мого народу?, Монархи.1�. В. Стус: вірші: Ярій душе! Ярій, а не ридай, Весь обшир мій – чотири на чотири, Тюремних вечорів смертельні

алкоголі, Як тяжко довірятися добру.

na Poziomie rozszerzonym

1. Руський літопис (фрагменти – легенди: Свят – андріївська легенда, Заснування Києва, Про князя Олега, Про князя Ігоря, Про помсту Ольги, Напередодні хрещення України-Русі, Хрещення Руської землі – України, Про євшан-зілля).

2. Слово про Ігорів похід (крім Золотого слова Святослава).�. М. Смотрицький: Тренос (фрагменти розділу і-го: Вступ, Перша оздоба Східної Церкви, Церква Східна од

власних синів своїх терпить, Таких синів Церква Східна потребує, Молитва до Бога).�. Г. Сковорода: вибрані вірші зі збірки Сад божественних пісень.�. П. Куліш: Чорна рада (фрагменти заміщені в хрестоматії Українська література ХІ–ХІХ ст., Богдан гук, WSiP,

Warszawa 2002).�. O. Кобилянська: Земля (скорочено: розділи і–VII, XI – до кінця повісті).�. Є. Маланюк: вірші і цикли: Стилет чи стилос, Псальми степу, Степова Еллада.�. В. Підмогильний: Третя революція, Іван Босий.�. Є. Плужник: Сідало сонце, Притулив до стінки людину, Впало – ставай до стінки!, Мабуть, дуже йому

боліло, Я знаю.10. М. Куліш: Патетична соната.

��

Рідн

а м

ова11. О. Вишня: Чукрен, Чухраїнці.

12. В. Барка: Жовтий князь (фрагмент: розділ XVI від слів: Передсвітанковий сутінок).1�. Ю. Андрухович: вибране есе.

Tematy wypracowań na egzamin pisemny odbywający się od maja 2009 roku będą formułowane na podstawie Standardów wymagań egzaminacyjnych i w związku z podaną niżej listą lektur:

na Poziomie Podstawowym

1. Руський літопис (перекази):– Заснування Києва– Хрещення Руської землі2. Володимир Мономах– Поучення дітям�. Думи:– Дума про Марусю Богуславку– Втеча трьох братів з Азова�. Григорій Сковорода– поезія: Всякому місту – звичай і права– байка: Бджола і Шершень�. Іван Котляревськийпоема Енеїда (скорочено: і–іV)�. Микола Гогольповість Тарас Бульба (фрагменти заміщені в хрестоматії Українська література ХІ–ХІХ ст., Богдан гук, WSiP,

Warszawa 2002 та іх розділ повісті)�. Тарас Шевченко– збірка поезій Кобзар– балада Тополя– істор. поема Іван Підкова– соц.-побутова поема Наймичка– комедія Сон– послання І мертвим, і живим...– поезія Мені однаково– поезія Ликері�. Іван Нечуй-Левицький– повість Кайдашева сім’я�. Іван Франко– поема Мойсей– історична повість Захар Беркут– поезія Каменярі– інтимна лірика зі збірки Зів’яле листя– Тричі мені являлася любов– Чому являєшся мені– Ой ти дівчино з горіха зерна10. Михайло Коцюбинський– повість Тіні забутих предків11. Леся Українка – поезії: Слово, чому ти не твердая криця, Contra spem spero, І ти боролася колись, мов Ізраїль– поема: Бояриня– листи: Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами12. Василь Стефаникновелі: Камінний хрест, Новина1�. Олександр Олесьпоезії: Айстри, Хто в час пожежі край свій кине, О принесіть, Чужина-могила1�. Богдан Лепкий:– новела Коцюбинський у Кракові– поезія Чуєш, брате мій

��

Рідна м

ова

1�. Павло Тичинапоезії: О панно Інно, Гаї шумлять, Пам’яті тридцяти, Скорбна мати1�. Ліна Костенко– поезії: Умирають майстри, Пісенька з варіаціями, Доля, Ісус Христос роз’ятий був не раз– епічна поема Маруся Чурай1�. Василь Симоненкопоезії: Лебеді материнства, Задивляюсь у твої зіниці, Де зараз ви, кати мого народу, Є тисячі доріг1�. Василь Стуспоезії: Ярій душе! Ярій, а не ридай, Весь обшир мій – чотири на чотири, Як добре те, що смерті не боюсь я

na Poziomie rozszerzonym

1. Анонімний автор: поема Слово про Ігорів похід2. Г. Квітка-Основ’яненко: повість Маруся�. Тарас Шевченко: поема Неофіти, поема Гайдамаки�. Іван Франко: драма Украдене щастя�. Михайло Коцюбинський: Intermezzo�. Леся Українка: драма-феєрія Лісова пісня�. Ольга Кобилянська: повість В неділю рано зілля копала�. Микола Хвильовий: новела Я. (Романтика)�. М. Куліш: комедія Мина Мазайло10. Остап Вишня: фейлетон Чухраїнці11. Улас Самчук: повість Марія12. Євген Плужник: поезії до вибру1�. Г. Тютюнник: Три зозулі з поклоном1�. Б. І. Антонич: Елегія про співучі двері1�. Іван Драч: поезія До джерел, Чорнобильська Мадонна (фрагменти: Пролог, Солдацька мадонна, Bаріація

на банальний київський сюжет, Епілог)1�. Дмитро Павличко: поезія Ти зрікся мови рідної та інші поезії до вибору1�. Остап Лапський: вибрані поезії зі збірки Обабіч: істини?!1�. Ю. Андрухович: есе до вибору: Моя Європа або Рекреації (фрагменти заміщені в хрестоматії Українська

література ХХ ст., Богдан гук, WSiP, Warszawa 200�)1�. Т. Прохасько: З цього можна зробити кілька оповідань

Uwaga: w przypadku interpretacji porównawczej tematy na poziomie rozszerzonym mogą zawierać jeden tekst z poziomu podstawowego, mogą także zobowiązywać do analizy i interpretacji utworów spoza listy zamieszczonej w Informatorze, ale utrzymanych w znanej uczniom poetyce lub konwencji.

PRzyKłaDOwe tematy na UStnĄ częśĆ eGzaminU

Przykłady ilustrują koncepcję formułowania tematów na ustną część egzaminu, sprawdzającą umiejętność mówie-nia w języku mniejszości narodowej. Zostały zgrupowane w trzech kategoriach i stanowią przykładowy zbiór tematów. Wszystkie mają charakter ogólny i zostawiają maturzyście swobodę wyboru treści.

Abiturient ma obowiązek:• Wybrać lekturę, literaturę krytyczną (opracowania), materiały pomocnicze, formę prezentacji,• Sformułować tezę i argumenty,• Sporządzić bibliografię.

ПРиКЛАДи ТеМ НА ВНУТРІШНІй ІСПиТ зРІЛОСТІ з УКРАїНСьКОї МОВи І ЛІТеРАТУРи

І. Література1. українці в сатиричному дзеркалі творів В. Винниченка й Остапа Вишні. Представ засоби портретування.2. Фольклор як джерело натхнення письменників різних епох. Обговори, спираючися на вибрані

приклади.�. Біблійні мотиви у творчості т. Шевченка та і. Франка. Розкрий проблему, спираючися на вибрані твори

обох поетів.

��

Рідн

а м

ова�. людина вільна та поневолена. Представи класичні риси обох постав у світлі діянь героїв вибраних тобою

романтичних творів.�. Візія Батьківщини у поетів-емігрантів. Проаналізуй проблему, ілюструючи її вибраними прикладами.�. на основі життєвого шляху, філософських творів та епістоляріїв г. Сковороди розкрий суть його епітафії

«Світ ловив мене та не спіймав».�. Образи князів у творах літератури київської Русі. Прослідкуй, спираючися в основному на легенди, житія,

літописні оповідання й епічну поему Слово о полку Ігоревім.�. Проблема зради Батьківщини в українській драматургії. Розкрий причини й наслідки цього явища.�. Поетичне слово – засіб боротьби за національне й соціальне визволення українського народу у XIX ст.

Поділися думками, спираючися на вибрані літературні джерела.10. література київської Русі як джерело для вивчення історії. Розкрий тему, спираючися на вибрані художні

приклади.11. ідеї патріотизму і суспільної єдності в літературі київської Русі та їх актуальність сьогодні. Обговори

тематику, спираючися на вибрані приклади.12. трагічна доля української інтелігенції. Розкрий проблему на основі творів 20–�0 рр. хх ст.1�. Обговори проблематику боротьби зі злом і неправдою на основі творчості та біографій письменників

Розстріляного Відродження і Шістдесятників.1�. історичні події київської Русі та козаччини як джерело натхнення для творчості українських письменників.

Поділися спостереженнями, спираючися на вибрані приклади.1�. Сатиричне зображення українського суспільства. Проаналізуй функцію комізму і сатири на основі вибраних

художніх творів.

ІІ. Суміжність мистецтв1. Обставини Шевченкового заслання в поезії і циклі його художніх картин. Проаналізуй, вкажи спільне й

різне.2. мотив Богоматері в українській літературі. Розкрий проблему, спираючися на вибрані приклади.�. Оціни, наскільки літературу і мистецтво про геноцид українського народу 1��0-х років можна сприймати

як документ доби.�. Перегуки між літературними й малярськими творами т. Шевченка. Представи тему на вибраних

прикладах.�. літературний твір та його життя на кіноекрані. Порівняй і дай свою оцінку на відомих тобі прикладах.�. Від «Руської трійці» до музи Січового Стрілецтва. Вкажи шляхи формування національної свідомості галичан,

спираючися на відомі тобі приклади в історії та літературі.

ІІІ. Мова1. мовний комізм у діалогах героїв епічної поеми і. котляревського Енеїда. Прослідкуй проблему,

послуговуючися прикладами.2. Яким чином література індивідуалізує мову героя. Опрацюй на основі 2–� творів літератури та представи

тему.�. мовний етикет різних часів і середовищ. Проаналізуй на вибраних прикладах.�. Як мова служить висловлюванню емоційних станів. Проаналізуй на вибраних прикладах.�. мовна характеристика літературних персонажів, засоби її здійснювання. Представи, спираючися на вибрані

приклади з української літератури.�. Вкажи молитовні стилізації в сучасній українській літературі, використовуючи твори: Отче наш Тарасе...

Д. Павличка, Молитва до мови к. мотрича, Чорнобильська мадонна і. Драча, а також вибране Б. харчука і О. Бердника.

Від редакції:Детальніше (між іншими норми оцінювання), дивись: informator o egzaminie maturalnym od 2008 roku, : http://oke.lomza.com/komunikaty/komunikaty_20070905_1/ukrainski.pdf

��

Рідна м

ова

Друкується за дозволом Курії Перемисько-Варшавської Греко-католицької Єпархії

Program nauczania religii greckokatolickiej dla Metropolii Przemysko-Warszawskiej Kościoła Greckokatolickiego w Polsce

Program obejmuje:– oddział zerowy– klasy I–III Szkoły Podstawowej– klasy IV–VI Szkoły Podstawowej

WPROWADZENIE W Kodeksie Kanonów Kościołów Wschodnich w kanonie 617 czytamy: „Poszczególne Kościoły sui

iuris, a zwłaszcza ich biskupi, mają poważny obowiązek prowadzenia katechezy, która doprowadza wiarę do dojrzałości i formuje ucznia Chrystusowego poprzez głębsze i bardziej uporządkowane poznanie nauki Chrystusa i coraz mocniejsze z dnia na dzień trwanie przy Jego Osobie”. Również Jan Paweł II w adhor-tacji apostolskiej Catechesi tradendae mówi „Katecheza jest wychowaniem w wierze dzieci, młodzieży i dorosłych; obejmuje przede wszystkim wyjaśnienie nauki chrześcijańskiej, podawane na ogół w sposób systematyczny i całościowy w celu wprowadzenia wierzących w pełnię życia chrześcijańskiego”. Jak widać katecheza powinna być bardzo ważna dla każdego członka Kościoła. Katecheza zaczyna się od najmłod-szych lat w rodzinie potem jest kontynuowana w szkole i parafii. Należy jednak pamiętać, iż adresatami Dobrej Nowiny nie są jedynie ludzie wierzący, ale są nimi również niewierzący jaki i ci, którzy żyją w stanie obojętności religijnej.

Sytuacja Kościoła Greckokatolickiego w Polsce jest specyficzna. Parafie są rozmieszczone po całym terytorium Polski i są stosunkowo nieliczne. Poza tym bardzo często klasy są łączone i nauka nie zawsze odbywa się na terenie szkoły. Bardzo często dzieci muszą dojeżdżać parę kilometrów na religię. Specyficzna sytuacja dotyczy również czterech ukraińskich szkół, na poziomie gimnazjalnym i licealnym, gdzie młodzież gromadzi się z różnych miejscowości. Objęcie ich należną duszpasterską opieką również jest wielkim wy-zwaniem. Widząc potrzebę usystematyzowania nauczania religii greckokatolickiej w Polsce Jego Ekscelencja Ksiądz Arcybiskup Jan Martyniak Metropolita Przemysko-Warszawski powołał Komisję Naukową, której zadaniem jest opracowanie programu nauczania religii dla grekokatolików żyjących w Polsce.

Komisja uzgodniła, iż logicznym jest skorzystanie z doświadczeń Dziedzictwa Kościołów Katolickich w dziedzinie katechezy. Dlatego też Komisja oparła się o Podstawę Programową Katechezy Kościoła Katolic-kiego w Polsce oraz Kościoła Greckokatolickiego na Ukrainie, uwzględniając oczywiście sytuację naszego Kościoła w diasporze.

Rozumiejąc, iż jesteśmy razem w Kościele Powszechnym, również przy tworzeniu programu religii Komisja korzystała z programu zatwierdzonego przez Konferencję Episkopatu Polski a w szczególności opracowując program dla gimnazjum i liceum. W wielu miejscach jest to adaptacja Programu zatwierdzonego przez Konferencję Episkopatu Polski do potrzeb, sytuacji a także odrębności liturgicznej, obrzędowej i duchowej Kościoła Greckokatolickiego. Jednak program religii greckokatolickiej różni się pod wieloma względami, jeżeli chodzi o tradycję Kościoła, obrządek, sytuację społeczną i historię naszego narodu. Komisja szcze-gólną troskę położyła na następujące działy: Pismo Święte, Rok liturgiczny, Liturgika, Modlitwy i Śpiew cerkiewny, Teologia i aktualne zagadnienia z życia Kościoła Greckokatolickiego.

Program w całości ma być realizowany w klasach pojedynczych, jak również w klasach łączonych. Przed-stawiony program nauczania religii daje katechecie pełną możliwość jego realizacji. Priorytetem wydaje się ujednolicenie nauczania religii na terenie całej Polski.

Niech każdy uczeń szczerym sercem wielbi Pana Boga razem ze swoją rodziną i całym Kościołem!

Ks. Jan HałuszkaPrzewodniczący Komisji NaukowejPrzemyśl, dnia 4.12.2007 r.

��

Рідн

а м

оваPODStawa PROGRamOwa

PODStawa PROGRamOwa KatecHezy KLaSy 1–3 SzKOły PODStawOwej

cele katechetyczne:• Kształtowanie świadomości dziecięctwa Bożego rozpoczętego na chrzcie świętym;• Kształtowanie umiejętności odnajdywania śladów Boga w otaczającym świecie;• Budzenie zainteresowania życiem wiary i doświadczenia radości z wiary;• Poznanie podstawowych prawd wiary wpływających na kształtowanie postaw;• Wprowadzanie w historię zbawienia, które jest celem ukazania działania miłosiernego Boga w historii świata i

ludzi;• Kształtowanie umiejętności włączenia się w cerkiewne święta (Liturgia św., rok liturgiczny, ukraińska tradycja);• Kształtowanie postawy zaufania, jako podstawy nawrócenia i pokuty – fundamentów pełnego przeżycia sakra-

mentu pojednania;• Uzdolnienie do pełnego i aktywnego uczestnictwa w Eucharystii;• Uczenie nawiązywania dialogu z Bogiem i udzielania odpowiedzi na Jego apel;• Przygotowanie do modlitwy liturgicznej i prywatnej (dziękczynnej, chwalebnej);• Zdolność kształtowania sumienia na podstawie przykazania miłości w Dekalogu i Ewangelii;• Kształtowanie osobowości (odpowiednio do wieku) na przykładzie świętych;• Kształtowanie umiejętności nawiązywania kontaktów z rówieśnikami i dorosłymi;• Kształtowanie świadomości przynależenia do społeczności Kościoła;• Pogłębienie związku własnego życia z życiem Kościoła i odnajdywanie w nim swojego miejsca.

treści:• W codziennym życiu spotykamy kochającego Boga;• Bóg do nas mówi, woła po imieniu, zaprasza do przyjaźni, jest zawsze blisko nas.• Jezus – Słowem Boga do nas – Jego życie i zarys nauki;• Jezus żyje w Kościele: wybór Apostołów, Duch święty prowadzi i umacnia życie pierwotnego Kościoła, Eucharystia

– centrum życia Kościoła, powtórne przyjście Pana;• Dzieło stworzenia przejawem miłości Bożej;• Dzieło odkupienia wyrazem bezgranicznej miłości;• Rok liturgiczny: Post Filipowy (Pyłypiwka) – Boże Narodzenie, Wielki Post – misterium paschalne.• Pokuta i sakrament pojednania – drogą powrotu do Boga;• świętowanie Wielkanocy – świętowanie niedzieli;• Eucharystia – sakrament jedności i miłości zbawczej, krzepiącej uczty, obecności Chrystusa;• Nabożeństwa okresowe wyrazem pobożności Kościoła;• Modlitwa – rozmowa ze spotkanym Jezusem;• Maryja, Matka Jezusa i nasza, wzorem rozmodlenia (modlitwy, pieśni i piosenki);• Modlitwa w Starym i Nowym Testamencie: wzór modlitwy człowieka wiary;• Modlitwy liturgiczne i samodzielnie tworzone;• Postawy wdzięczności, przeproszenia i przebaczenia;• Wiara źródłem ludzkiej życzliwości, pogody ducha, radości;• Dekalog wyrazem troskliwej miłości Boga wobec ludzi;• Ewangelia miłości zasadą życia dzieci Bożych (przykazanie miłości);• Przykłady życia według Ewangelii;• Troska o dobro wspólne: klasowe, rodzinne, parafialne;• Każdy ochrzczony ma swoje miejsce w Kościele, co już teraz mogę uczynić dla Kościoła.

zadania nauki religii:• Uświadamianie uczniom istnienia rzeczywistości religijnej;• Zakorzenianie wiary w sferze emocjonalnej i wolitywnej;• Rozwijanie w uczniach zaciekawienia i postawy otwartości na poznanie Jezusa;• Zapoznanie z wybranymi wydarzeniami z historii zbawienia, stworzenie świata, ludzi i aniołów, grzech ludzi;• Kościół realizujący posłannictwo Chrystusa;• Maryja Matką Chrystusa i naszą;• Uświadamianie owoców i zobowiązań wynikających z przyjęcia Chrztu świętego;

�0

Рідна м

ова

• Wprowadzenie uczniów do pełnego uczestnictwa we Mszy świętej;• Wychowanie do systematycznego korzystania z sakramentów pokuty i Eucharystii;• Wprowadzenie w religijny wymiar przeżywania świąt, który jest celem świadomego spotkania z Jezusem w

wydarzeniach zbawczych;• Zachęcanie do uczestnictwa w nabożeństwach;• Uczenie podstawowych modlitw;• Kształtowanie wrażliwego sumienia;• Rozwijanie postawy zaufania do Pana Boga i odpowiedzi na Jego wezwanie;• Rozwijanie postawy życzliwości i koleżeństwa wobec rówieśników;• Rozwijanie postawy szacunku wobec rodziców i innych dorosłych;• Uwrażliwianie na zagrożenie własnego zdrowia i innych;• Budowanie wspólnoty i jedności w rodzinie, w klasie, w parafii.

PROGRam naUczania DLa KLaS 0–iii SzKOły PODStawOwej

KLaSa 0„ja – dziecko Boże”Program religii dla oddziału zerowego ma na celu wprowadzenie dziecka w tematykę wyznawanej wiary. Katecheza

powinna koncentrować się wokół systemu skutecznych działań pedagogicznych i wychowawczych wprowadzając dziecko w życie Kościoła. O rozwoju dziecka w wieku przedszkolnym w dużej mierze decydują procesy poznawcze. W procesach tych pierwszorzędną rolę zazwyczaj odgrywają zdobywane doświadczenia, gdyż myślenie logiczne występuje u dziecka w małym stopniu. Religia w oddziałach zerowych powinna być podstawą do wychowania dziecka w świadomości chrześcijańskiej.

Rozdział I przedstawia Pana Boga jako Stwórcę całego wszechświata, tym samym i każdego człowieka. Uwrażliwia również dziecko na piękno otaczającego nas świata. Następnie Rozdział II formułuje postawę wdzięczności dla Pana Boga za wszystkie dary, które otrzymujemy od Niego, a przede wszystkim za dar życia.

Rozdział III i IV wskazuje na osobę Jezusa Chrystusa jako Syna Bożego, który łączy wszystkich wierzących ludzi w jedną wielką rodzinę – Kościół. Jezus Chrystus jest darem dla nas od Boga, który ma nam wskazywać drogę do Niego. W Rozdziale V Jezus Chrystus przedstawia nam nagrodę, za nasze dobre życie z Bogiem Ojcem – Królestwo Boże.

Rozdział VI i VII omawia ofiarę Jezusa za ludzkość, czas przygotowania się do wielkiego triumfu Chrystusa – Jego zmartwychwstania.

1. Bóg – Dobry Stwórcacele katechetyczne• Zachęcanie do zachowania czci i szacunku dla Boga i Jego imienia;• Zapoznanie z pozdrowieniami chrześcijańskimi;• Rozwijanie zainteresowań otaczającym nas światem;• Formowanie postaw wdzięczności, uwielbienia i radości wobec Boga za otrzymane dary;• Formowanie postawy szacunku do Pisma świętego.treści• Bóg stworzył człowieka na swoje podobieństwo, poznanie i rozumienie pojęcia „Bóg – stwórca”;• Każdy z nas jest piękny w oczach Boga i wszystko co nas otacza jest darem, który zbliża nas do Boga;• Piękno otaczającego świata;• Biblijna historia stworzenia człowieka. Godność człowieka wypływająca z faktu stworzenia na obraz Boży;• Wartość dobra i piękna w świecie stworzonym przez Boga;• Słowa Boże pouczają nas, jak należy postępować, dlatego mówimy, że są dla nas światłem. Wypełniając wskazania

Pana Boga, nie zagubimy się w życiu;• Pismo święte Księgą, w której Bóg mówi o sobie.zadania nauczyciela religii • Współpraca z rodzicami w ukazywaniu dziecku wartości chrześcijańskich, które prowadzą do głębszego pozna-

wania Boga i otaczającego nas świata;• Wspomaganie w moralnym oraz religijnym rozwoju dziecka;• Uświadamianie rodziców i opiekunów o ważności szacunku do świata stworzonego przez Boga;• Zapoznanie z Pismem świętym.

�1

Рідн

а м

ова2. wdzięczność za dar życia

cele katechetyczne• Budzenie wdzięczności wobec Boga za dar dziecięctwa Bożego;• Kształcenie postawy radości za przynależność do Bożej rodziny;• Budzenie postawy modlitewnej;• Zaznajomienie z podstawowymi gestami i słowami, które służą wyrażaniu wdzięczności wobec Boga.treści• Głównym symbolem chrześcijanina jest krzyż. Jedną z naszych głównym modlitw jest znak Krzyża świętego, rola

znaku krzyża w życiu chrześcijanina;• Postawy ciała ludzi modlących się;• Podczas sakramentu Chrztu każdy z nas otrzymuje imię. Chrzest początkiem naszego zjednoczenia z Bogiem;• Aniołowie opiekunami ludzi z woli Bożej;• Wybrane modlitwy do Anioła Stróża oraz pieśni i piosenki religijne sprzyjające interioryzacji powyższych treści.zadania nauczyciela religii• Formułowanie postawy szacunku wobec siebie i innych;• Ukazywanie modeli zachowania się w Kościele, oraz podstawowych czynności i postaw jakie należy praktykować

podczas liturgii;• Kształtowanie postawy dziecka Bożego otrzymanej na chrzcie świętym;• Kształtowanie w dziecku obrazu kochającego Boga, który towarzyszy mu w czasie wykonywania ulubionej

czynności jaką jest zabawa;• Pomaganie w zrozumieniu prawdy o istnieniu Anioła – Stróża oraz związanej z nią konieczności modlitwy do

Aniołów i świętych.

3. jezus łączy nas w jedną rodzinęcele katechetyczne• Zachęcanie do naśladowania Jezusa i czynienia dobra;• Zaznajamiania z życiorysem wybranych świętych;• Zachęcanie do naśladowania świętych.treści• Wierzący w Chrystusa są jedną Bożą rodziną. Rodzinę Tę nazywamy Kościołem. Boża rodzina wspólnie modli się,

ma swój dom i swoje spotkania – niedzielna Liturgia św. Jezus Chrystus jest z nami obecny w swoim Kościele;• Pojęcia: ołtarz, chrzcielnica, konfesjonał, tabernakulum (darochranylnycia, kywot);• święci proszą Boga za nami;• Dobrane piosenki religijne sprzyjające interioryzacji powyższych treści.zadania nauczyciela religii• Uwrażliwianie dziecka na konieczność unikania negatywnych zachowań w czasie liturgii;• Ukazanie rodziny w szerszym kontekście wspólnoty parafialnej i wspólnoty Kościoła;• Wychowywać i zachęcać do uczestnictwa w nabożeństwach liturgicznych, dopomóc zrozumieć, że Kościół jest

Domem Bożym i obowiązkiem każdej rodziny jest uczestniczyć w niedzielę i święta w Liturgii;• Kształtowanie postawy sprzyjającej opanowaniu umiejętności związanych z modlitwą do Jezusa i świętych.

4. jezus – darem Boga Ojca dla nascele katechetyczne• Wskazanie na Najświętszą Marię Pannę, którą Bóg wybiera na Matkę swojego Syna;• Ukazanie prawdy o Bogu Ojcu, który w Chrystusie ratuje i chroni świat od zła;• Kształtowanie postawy radości wynikającej z narodzenia Jezusa;• Kształtowanie postawy wdzięczności za objawienie się Boga ludziom.treści• Pan Bóg, przez swego posłańca – anioła, powiedział Maryi, że Jej Syn będzie Zbawicielem świata. Poznanie

wydarzeń związanych ze Zwiastowaniem;• Okres oczekiwania na przyjście Zbawiciela – Post Filipowy (Pyłypiwka);• Dobra Nowina mówi, że Bóg – kochający wszystkich ludzi Ojciec – posłał na świat swojego Syna, Jezusa Chrystusa,

aby świat zbawić;• Narodzenia Chrystusa;• Symbolika ofiarowania Dzieciątka Jezus, wskazanie na możliwość obdarowania Chrystusa;• Chrzest Jezusa i święto Objawienia Pańskiego.

�2

Рідна м

ова

zadania nauczyciela religii• Kształtowanie postawy modlitewnej, ukazanie wartości praktykowania jej w gronie rodzinnym;• Kształtowanie w dziecku postawy tęsknoty za Bogiem;• Wprowadzenie w okres Bożego Narodzenia;• Wyjaśnienie religijnego znaczenia gestów i słów związanych z aktualnie przeżywanym świętem.

5. jezus głosi Królestwo Bożecele katechetyczne• Formowanie ufnej postawy na modlitwie;• Kształtowanie postawy wdzięczności za dary Boże;• Kształtowanie w dziecku postawy posłuszeństwa na podstawie postaci biblijnych.treści• Jezus Chrystus uczy modlitwy w której zachęca nas abyśmy zwracali się do Boga jak do Ojca;• Jezus Chrystus jest naszym Dobrym Pasterzem;• Człowiek zależny od Boga, wszystko co mamy – otrzymujemy od niego jako dar;• Posłuszeństwo woli Bożej jest konsekwencją uznania królestwa Bożego w życiu człowieka;• Modlitwa Pańska i piosenki religijne sprzyjające interioryzacji powyższych treści;zadania nauczyciela religii• Wprowadzenie dzieci w nowy okres roku liturgicznego;• Wychowywać pragnienie unikania zła;• Formułowanie postaw i umiejętności związanych z obrazem Boga jako kochającego Ojca objawionego przez

Jezusa;• Przybliżenie obrazu i znaczenia Jezusa – Dobrego Pasterza w naszym życiu.

6. Poprzez wielki Post – do zmartwychwstaniacele katechetyczne• Wskazywanie form dobrego postępowania i walki ze złem;• Formułowanie postawy wdzięczności za Zbawienie;• Kształtowanie postawy wrażliwości na cierpienie drugiego człowieka.treści• Wielki Post, ważność i świętość tego czasu;• Nawrócenie chrześcijańskie;• Wjazd Pana Jezusa do Jerozolimy;• Rekolekcje szczególnym czasem spotkania z Jezusem w Kościele;• Ostatnia Wieczerza;• Tajemnica krzyża – tajemnica zbawienia;• Dobrane piosenki religijne sprzyjające interioryzacji powyższych treści.zadania nauczyciela religii• Kontynuacja nauki rozróżniania dobra od zła i uświadamianie własnej rozumności i wolności decydowania;• Uczenie postawy współczucia i solidarności ze słabszymi, przełamywanie postawy obojętności i poczucia wyższości

w stosunku do słabszych i cierpiących;• Kształtowanie postawy wrażliwości na potrzeby drugiego człowieka, wskazywanie na konieczność dzielenia się

z innymi;• Kształtowanie postawy odpowiedzialności za wypowiedziane słowa, ukazania wartości słuchania drugiego

człowieka i posłuszeństwa rodzicom;• Przybliżenie wybranych wydarzeń dotyczących Jezusa cierpiącego i zmartwychwstałego.

7. Życie w radości zmartwychwstałego jezusacele katechetyczne• Zachęcanie do czynnego udziału we Mszy świętej niedzielnej;• Pogłębianie wiary w miłość do Boga w Trójcy Jedynego;• Formułowanie postawy wdzięczności z faktu Zmartwychwstania Jezusa.treści• Zmartwychwstanie Jezusa Chrystusa;• Tradycja święcenia pokarmów i zwyczaje Wielkanocne;• Zmartwychwstały Jezus ukazuje się Apostołom;

��

Рідн

а м

ова• Niedziela spotkaniem chrześcijanina z Chrystusem Zmartwychwstałym;

• Dobrane piosenki religijne sprzyjające interioryzacji powyższych treści.zadania nauczyciela religii• Wychowywać u dzieci pragnienie robienia dobra;• Formułowanie postawy wiary w Zmartwychwstanie Chrystusa;• Uczenie opartego na wierze odkrywania obecności i zbawczego działania Zmartwychwstałego Chrystusa w życiu

katechizowanych.

KLaSa iw Bożym świecieProgram klasy I, uwzględniając charakterystyczne cechy rozwoju psychofizycznego i społeczno-religijnego

pierwszoklasistów, wprowadza katechizowanych w świat ludzko-boskich wartości, które są ich udziałem od chwili chrztu świętego. Pomaga dziecku poznawać Boga i świat w świetle wiary. Głębsze poznawanie siebie wskazuje na związek w miłości z realnie istniejącym Bogiem i wszystkimi ludźmi. Poznanie samego siebie i swoich wzajemnych odnoszeń z innymi osobami nadaje sens naszemu życiu. Życie jest to dar Boży, ale należy współdziałać z Bogiem w rozwijaniu i poznawaniu samego siebie. Odwołując się do międzyludzkich zachowań, związanych z powitaniem, słuchaniem, proszeniem, pochwałą, prezentowaniem osób bliskich i oczekiwaniem, zamierza pomóc uczniom zarówno w socjalizacji szkolnej, jak również w aktualizacji wiary we wspólnocie ekl-ezjalnej. Wspólnota ta, rozumiana jako rodzina Jezusa, za pośrednictwem katechety pragnie katechizowanych: powitać w szkole i domu Bożym; uczyć słuchania Boga; uczyć zwracania się do Boga; uczyć oddawania Bogu czci; pomagać w coraz pełniejszym poznawaniu Boga; przygotować do spotkania z Jezusem w sakramentach. W pierwszej klasie u dziecka następuje osobliwe pobudzenie wiary. W miarę upływu czasu dziecko uświadamia sobie, kim jest i wtedy może lepiej ocenić swój związek z Bogiem i innymi ludźmi.

W rozdziale I zwraca się uwagę na uświadomienie dziecku jego własnych odczuć, swojej niepowtarzalności. Zwraca się uwagę na jego zmysły: słuch, wzrok, smak, dotyk i zapach oraz ukierunkowuje się, aby było ono wdzięczne Panu Bogu za te wszystkie dary.

Rozdział II zajmuje się uświadomieniem dziecku stosunków międzyludzkich, które panują w jego życiu. Aby dziecko dobrze się rozwijało, potrzebuje twórczej i dobrej atmosfery w rodzinie, gdzie panuje zgoda, miłość i przebaczenie. Tę dobrą atmosferę należy przelać na innych ludzi i zawsze wzorować się na Jezusie Chrystusie.

W rozdziale III dziecko dowie się, iż od Jezusa należy się uczyć, że Bóg jest nie tylko Ojcem Jezusa, ale także i naszym Ojcem – my jesteśmy jego dziećmi. Odpowiadając na Bożą miłość, rozwijamy nasze zaufanie do Niego, jeżeli Bóg jest naszym Ojcem, to my też jesteśmy Jego dziećmi.

IV rozdział zastanawia się nad grzechem, jako częścią ludzkiego życia. Jest to część życia, którą należy zwalczać, a w żadnym wypadku nie należy przyjąć jako coś normalnego. Pogodzić się z grzechem oznacza odrzucić Boże synostwo i potrzebę naszego zbawienia.

W rozdziale V zwraca się uwagę na świętowanie Zmartwychwstania Pańskiego. święta Wielkiej Nocy mówią nam o radości i o nowym życiu, przekazują nam wielką miłość Pana Boga do ludzi.

1. Poznanie i uświadomienie siebie oraz wdzięczność za dar życiacele katechetyczne:• Uświadomienie dziecku swojej niepowtarzalności;• Zwrócenie uwagi na Boga, który zwraca się do nas różnymi sposobami i wielbienie Go za to;• Uświadomienie, że poznawanie Bożego świata dokonuje się przez zmysły wzroku, dotyku, smaku i węchu;• Pobudzenie wdzięczności Panu Bogu, za to że można Go wielbić całym swoim jestestwem.treści:• Nowy rok katechetyczny umożliwia poznawanie Boga;• Każdy człowiek jest stworzony na obraz i podobieństwo Boże;• Zmysły człowieka to dar Boży, aby prawidłowo z nich korzystać dla swego i dobra bliźnich;• Pan Bóg cały czas opiekuje się nami i chce nam darować pełnię życia.zadania nauczyciela religii:• Tworzenie atmosfery sprzyjającej wprowadzaniu uczniów w życie i sprawne funkcjonowanie grupy katechetycznej

w szkolnym cyklu edukacji zintegrowanej;• Uświadomienie dzieci, że ich zmysły mają im pomagać w odkrywaniu samego siebie, świata i Boga;• Uświadomienie dziecku, że gesty ciała wyrażają nasza postawę i nasze myślenie;• Zachęcanie dzieci do przybrania postawy wdzięczności za wszystkie dary, które otrzymujemy od Boga.

��

Рідна м

ова

2. Bóg Ojciec dał nam swego Syna i nas samych dla siebiecele katechetyczne:• Uświadomienie dziecku stosunków, które panują w jego życiu;• Ukazanie konieczności wzrastania w rodzinie, gdzie panuje zgoda, miłość i przebaczenie;• Wspomaganie zrozumienia, że odczucie rodziny powinno poszerzyć się na innych ludzi;• Kształtowanie postaw niesienia pomocy innym ludziom, dając samego siebie.treści:• Każde dziecko jest inne, ale przeznaczone jest nam żyć we wspólnocie i nasze różnice osobowe mają tylko

wzbogacać nasze życie;• Poznajemy świat przez pryzmat własnej rodziny, siebie i innych ludzi;• Ukazanie naszego obowiązku pomocy innym i również umiejętności przyjmowania pomocy;• Modlitwa jest zwróceniem się naszych myśli i serc do Boga.zadania nauczyciela religii:• Pomoc dziecku w zrozumieniu, że każdy jest ważny, jedyny i odmienny od innych ludzi;• Kształtowanie postawy wdzięczności za rodzinę;• Wspomaganie uczniów w udoskonalaniu komunikowania się z innymi ludźmi;• Zachęcanie do modlitwy i dziękczynienie za Jego miłość do ludzi.

3. Pan Bóg jako nasz Ojciec; jego obecność z nami w jego Synucele katechetyczne:• Pokazanie, że Jezus Chrystus pokazuje nam Boży plan zbawienia;• Zaznajomienie się z Jezusem w celu słuchania Go;• Ukazanie Pana Boga jako miłującego Ojca;• Uwrażliwienie i uświadomienie miłości Boga.treści:• Konieczność uświadomienia faktu, iż pan Bóg każe nam słuchać Jezusa;• Jezus Chrystus jest osobą, która poznaje nas z Bogiem;• Ukazanie dzieciom, że Bóg jest naszym Ojcem, a my Jego dziećmi.zadania nauczyciela religii:• Przybliżenie Ewangelii jako księgi o życiu Jezusa Chrystusa;• Przybliżenie wydarzeń dotyczących Jezusa, kiedy mówi o Bogu jako Ojcu;• Ukazanie Boga jako miłującego wszystkich ludzi Ojca na przykładzie Chrystusa;• Wspomaganie wiary w Boga Ojca, którego najlepiej zna Jezus Chrystus.

4. jezus mówi nam, że miłość Boża wszystko wybaczacele katechetyczne:• Uwrażliwienie dzieci na ich pomyłki, błędy – na grzech;• Ukazanie zbawiennej śmierci Jezusa Chrystusa jako Bożego miłosierdzia;• Pokazanie, iż człowiek dorasta i zmienia się nie tylko fizycznie, ale także duchowo;• Zachęcanie do wytrwałego poznawania siebie, aby umieć rozpoznać zło i pozbywać się go ze swego życia.treści:• Częścią ludzkiego życia są również jego pomyłki;• Ojciec Niebieski wybacza nam nasze pomyłki i grzechy bezwarunkowo, jeżeli za nie żałujemy;• Zmiana i wzrastanie jest wpisane w nasz rozwój;• Konieczność poprawy swoich pomyłek i grzechów.zadania nauczyciela religii:• Wspomaganie uczniów w rozróżnieniu dobra i zła (grzechu);• Przybliżenie słów i czynów Jezusa, wyjaśniających miłosierdzie Boże;• Kształtowanie ufnego powierzenia swoich grzechów i słabości Jezusowi Chrystusowi;• Zachęcanie do uzasadnionego posługiwania się prośbą o wybaczenie w stosunku do Boga i ludzi.

5. Boża miłość przynosi nam radość nowego życiacele katechetyczne:• Uświadomienie, iż krzyż jest najważniejszym symbolem chrześcijaństwa, bo z niego płynie wybaczenie i

nawrócenie;• Ukazanie bezinteresownej miłości Jezusa do ludzi, który oddał swe życie za każdego człowieka;

��

Рідн

а м

ова• Wyjaśnienie obietnicy Jezusa, że zawsze będzie z każdym człowiekiem;

• Ukazanie roli Ducha świętego w zbawczym planie Boga Ojca.treści:• Jezus Chrystus umarł za nas, za nasze zbawienie;• Dzięki Zmartwychwstaniu Jezusa Chrystusa powinniśmy odczuwać jedność i bliskość Pana Boga;• Jezus Chrystus obiecuje zesłać Ducha świętego;• Duch święty jest źródłem życia dla każdego żywego stworzenia;• Każdy człowiek napełnia się miłością i życiem, kiedy Duch święty jest pomiędzy nami;• Poznanie Trójcy Przenajświętszej: Ojca, Syna i Ducha św.zadania nauczyciela religii:• Przybliżenie znaczenia krzyża dla chrześcijanina;• Pomoc w zrozumieniu, iż Chrystus zmartwychwstał do nowego życia;• Przekazanie radości ze Zmartwychwstania Jezusa i przywilejów, które z tego faktu płyną dla ludzi;• Zwrócenie uwagi na zielony kolor, kolor życia, który również symbolizuje Ducha świętego – On wszystko

ożywia.

KLaSa iiŻycie z jezusemProgram klasy II stanowi pomoc w bezpośrednim przygotowaniu katechizowanych do spotkania z Chrystusem w

Eucharystii oraz sakramencie pokuty i pojednania, ma pomóc stać się pełno cennym członkiem sakramentalnego życia Kościoła. Przyjąwszy chrzest jako niemowlę i wzrastając w otoczeniu chrześcijan, dziecko już tym samym pr-zyjmuje udział w życiu Kościoła. W programie klasy I uczeń zapoznał się z Trzema Osobami Trójcy Przenajświętszej – Bogiem Ojcem, Synem i Duchem świętym. Otaczający świat, wszystkie stworzenia rozumiemy jako dar Boży; dziecko uczy się widzieć siebie, że jest otoczone Bożą miłością. Natomiast w programie klasy II akcent położony jest na to, aby dziecko zaczęło świadomie przyjmować sakramentalne życie Kościoła.

W klasy drugiej katechizowany zaczyna aktywnie odpowiadać na swoją wiarę. Zaznajomienie ze sakramentami świętymi jest bardzo ważnym krokiem, ale jednocześnie potrzebuje ostrożności, bo przybliża dziecko do udziału w tych sakramentach i do prawdziwej dojrzałości chrześcijańskiej. Na tym etapie oczywiście uwzględniono stopień rozwoju dziecka i jego przeżywania wiary.

W rozdziale I jest mowa o Bogu, który nawołuje człowieka do życia w jedności z Nim. Bóg umożliwił nasze zbawienie poprzez swoje objawienie dla nas.

Rozdział II pokazuje jak swoją wiarą człowiek odpowiada na Boże zaproszenie. Człowiek jest zobowiązany przyjąć dar zbawienia poprzez swoją wiarę. Na końcu tego rozdziału dziecko powinno już zrobić wyznanie swojej wiary.

W rozdziale III uwaga jest skoncentrowana na Osobie Jezusa Chrystusa. Jezus wskazuje nam drogę do Boga. On jest Synem Boga a jednocześnie posiada i ludzką naturę. Dzięki Niemu i w Nim samym spełniła się i otworzyła się ludziom jedność miedzy Bogiem a człowiekiem.

Pierwsze trzy rozdziały są przygotowaniem do następnych rozdziałów, są nijako bazą do zapoznania się z sakrame-ntami, które będą omawiane w rozdziale IV i V. Przyjmując chrzest staliśmy się uczestnikami zbawiennej śmierci i zmartwychwstania Jezusa. Ochrzczeni w imię Ojca, i Syna, i Ducha świętego następnie zostaliśmy naznaczeni Duchem świętym, aby móc wołać „Abba Ojcze”. Ukazane jest również życie, które otrzymaliśmy w świętym Chrzcie i Bierzmowaniu a następnie wzbogacamy się przez nasz pełny udział w Komunii świętej. Sam Chrystus jest źródłem naszego duchowego pokarmu i wzrastaniu w wierze, zapoczątkowanym przy chrzcie. Podczas Mszy świętej kłaniamy się Bogu i Jego sławimy. Chrześcijanie zbierają się każdej niedzieli i święta, aby zastanawiać się nad naszym dążeniem do zbawienia, aby duchowo wzrastać i udoskonalać w sobie ikonę Jezusa Chrystusa. Jezus również nas uczy, iż chce nam wybaczać nasze grzechy. Musimy zawsze zwracać się do Niego i prosić o przebaczenie i równolegle zapewniać Go o naszej chęci poprawy.

Nasza wiara, czczenie Boga za udział w sakramentalnym życiu wzrasta wtedy, gdy jesteśmy uważnymi uczestnikami Słowa Bożego i przeżywamy dogłębnie Eucharystię. O tym jest mowa w VI rozdziale.

1. jezus ogłasza Boży plancele katechetyczne• Ukazanie dzieciom Boga, który objawia nam i chce zapoznać się z nami;• Wyjaśnienie roli Jezusa w zbawczym planie Pana Boga, w którym wszyscy będą zbawieni przez Chrystusa;• Uwrażliwienie dzieci na zaproszenie Jezusa aby iść za Nim na wzór apostołów.

��

Рідна м

ова

treści• Każde imię jest ważne, nauczmy się z powagą zwracać do imienia Jezusa Chrystusa;• Jezus przyszedł na świat, aby ogłosić i spełnić Boży plan zbawienia;• Jezus powołał dwunastu apostołów, aby przygotować ich do przyjęcia tajemnicy o zbawieniu;• Każde dziecko, każdy z nas jest w osobliwy sposób powołany przez Jezusa.zadania nauczyciela religii• Stworzenie atmosfery, w której dzieci mogłyby zbliżyć się do siebie i do Boga;• Współpraca z rodzicami w wychowaniu uczniów do systematycznego i świadomego uczestnictwa w Mszy św.;• Przybliżenie osoby Jezusa Chrystusa jako Syna Bożego, którego Bóg Ojciec zesłał, abyśmy wszyscy mogli stać się

dziećmi Bożymi;• Uwrażliwić dzieci na powołanie Chrystusa, aby iść za Nim.

2. jezus i jego uczniowie mówią Bogu Ojcu „tak”cele katechetyczne• Uwrażliwić dzieci na słuchanie innych;• Ukazanie Matki Bożej jako kobiety pokornej i wierzącej Bogu;• Wyjaśnienie, iż wiara każdego człowieka powinna wzrastać cały czas nie zważając na różnego rodzaju przeszk-

ody;• Przedstawić prawdę, że osnowy wiary zawsze powinny być w rodzinie i w Kościele.treści• Dziecko słucha się ponieważ wierzy, kiedy ktoś kogo lubimy mówi do nas to my go słuchamy i odpowiadamy

jemu;• Bogurodzica umiała powiedzieć Panu Bogu „tak” dzięki swojej pokorze. Ona wierzyła w Jego miłość i swoim

przykładem pokazuje nam jak my powinniśmy zaufać Jemu;• Bycie prawdziwym naśladowcą Jezusa to znaczy słuchać i zachowywać wszystkie Jego słowa (Przykazania

Miłości);• Rodzice dzielą się z nami swoją wiarą w Boga.zadania nauczyciela religii• Zwrócić uwagę, że wiara także wyraża się w posłuszeństwie;• Ukazać Maryję jako wzór posłuszeństwa i wzór zaufania Bogu;• Zachęcania uczniów do podążania za Jezusem na wzór apostołów;• Wskazać na rodzinę jako zalążek rodzenia się wiary każdego z nas.

3. Bóg nas kochacele katechetyczne• Uświadomienie dzieciom, iż właśnie Chrystus jest światłem dla świata;• Uwrażliwienie dzieci na dwa pojęcia „darować i otrzymywać” – jest to ważne i pouczające doświadczenie;• Zapoznanie dzieci z historią chrztu Jezusa w rzece Jordan;• Ukazanie wody jako symbolu nowego życia, które otrzymujemy w Sakramencie chrztu ;• Pomóc w zrozumieniu Bożej miłości do nas i przywileju nazywania Boga „Ojcze nasz”;• Uświadomienie, że Bóg i Jego wspólnota zaprasza nas do wyboru nowego sposobu życia w Kościele, przyjąć na

siebie wszystkie obowiązki i przywileje;treści• Boża miłość do nas ludzi ujawnia się w Jezusie Chrystusie;• Bóg Ojciec zsyła nam największy dar – swego Syna. Otrzymując ten dar odczuwamy wielką radość i dzielimy się

nią z innymi;• święto Chrztu Pańskiego jest Objawieniem się dla nas Trójcy Przenajświętszej;• Wybrane aspekty chrztu które są powiązane ze śmiercią i zmartwychwstaniem do nowego życia;• Jezus odsłania przed ludźmi tajemnicę Boga jako Dobrego Ojca, który nie zapomina o ludziach;• Bóg na różne sposoby troszczy się o swój lud w historii ludzkości i daje im Przykazania;• Przyjmując nasze odrodzenie się do nowego życia w Jezusie Chrystusie możemy Boga nazywać naszym Ojcem.zadania nauczyciela religii• Przedstawić historię Bożego Narodzenia;• Wskazać na Jezusa Chrystusa jako spełnienie obietnicy Boga, którą złożył z miłości do ludzi;• Przybliżenie tajemnicy Trójcy świętej na przykładzie święta Jordanu;• Przybliżanie słów i czynów Jezusa wyjaśniających treść wiary w Boga – Miłosiernego Ojca;

��

Рідн

а м

ова• Budzenie wiary w obecność Boga w danych Przykazaniach;

• Pomoc w zrozumieniu wody jako daru Boga, jako znaku wzywającego do uwielbienia i dziękczynienia Trójcy świętej.

4. jezus przebacza nam grzechycele katechetyczne• Wskazanie na Jezusa przebaczającego ludzkie grzechy w sakramencie pokuty;• Zaznajomienie z sakramentalnymi znakami pokuty;• Budzenie wiary w przebaczającą moc Jezusa w sakramencie pokuty i pojednania;• Wspomaganie w zwracaniu się do Jezusa Chrystusa z prośba o miłosierdzie oraz wyrażaniu wdzięczności wobec

Ojca za zbawcze czyny dotyczące wyzwolenia człowieka z grzechu i śmierci;• Wprowadzenie w owocne korzystanie z sakramentu pokuty i pojednania;• Kształtowanie umiejętności związanych z postawami pokutnymi sprzyjającymi owocnemu korzystaniu z sakra-

mentu pokuty i pojednania.treści• Ludzie przepraszają, proszą o przebaczenie i okazują wdzięczność tym, którzy im wybaczają;• Jezus zna nasze zalety i wady, dlatego nie tylko prosimy Go o pomoc w poznawaniu własnych słabości, ale także

o przebaczenie naszych grzechów;• Jezus Zmartwychwstały przebacza grzechy;• Spotkanie z Chrystusem zmartwychwstałym w sakramencie pokuty;• Owoce spotkania z Jezusem zmartwychwstałym w sakramencie pokuty.zadania nauczyciela religii• Zachęcanie do uzasadnionego posługiwania się prośbą o wybaczenie w stosunku do Boga i ludzi oraz okazywania

wdzięczności za dar pojednania;• Wdrażanie do modlitwy przeproszenia i dziękczynienia kierowanej do Boga Ojca przez Jezusa w Duchu

świętym;• Formowanie wiary do owocnego korzystania z sakramentu pokuty i pojednania;• Uczenie korzystania z sakramentu pokuty i pojednania;• Wyjaśnienie religijnego znaczenia słów i gestów związanych z udzielaniem sakramentu pokuty;• Formowanie postaw religijno-moralnych sprzyjających motywowanemu wiarą przyjmowaniu sakramentu pokuty

i pojednania.

5. my żyjemy Bożą miłościącele katechetyczne• Wyjaśnienie, iż chleb jest znakiem Chrystusowej obecności między nami;• Ukazanie Chrystusa jako Chleb Życia, On jest pokarmem dla wszystkich ludzi, On jak jedyny daruje ludziom

życie;• Zapoznanie dzieci z Ostatnią Wieczerzą;• Ukazanie ofiary Chrystusa na krzyżu i pokazanie związku ofiary Chrystusa z Mszą świętą;• Zaznajomienie z Jezusem Eucharystycznym, Chlebem Życia którego przyjmujemy pod postaciami chleba i

wina;• Uwrażliwienie na dzień świąteczny – niedzielę – dzień zmartwychwstania, uwrażliwienie na odpowiednie

przeżywanie Eucharystii;treści• Symbol chleba wykorzystany przez Jezusa, aby nakarmić ludzi. Podczas swej nauki Jezus obiecuje dać ludziom

nowe pożywienie dla życia wiecznego;• Chleb, który daje Jezus jest Jego ciałem a wino Jego Krwią. Jezus jest fundamentem naszego duchowego roz-

woju; • Ostatnia Wieczerza jest to ustanowienie Eucharystii na znak Nowego Przymierza;• Każda Msza św. jest wspomnieniem Ostatniej Wieczerzy;• Jezus zaprasza każdego człowieka do udziału w Eucharystii;• Niedziela jest dniem Pańskim, kiedy chrześcijanie zbierają się aby wysłuchać słowo Boże, wielbić Pana, podziękować

Jemu za wszystko i wziąć udział w Eucharystii.zadania nauczyciela religii• Rozwijanie gotowości do regularnego korzystania z sakramentów pokuty i Komunii świętej;• Ukazywanie wartości wspólnotowego spotkania się przy stole eucharystycznym;

��

Рідна м

ова

• Przedstawienie ikony Ostatniej Wieczerzy i omówienie jej;• Wspomaganie w poznawaniu Boskiej Liturgii oraz uczestniczenie w niej ze względu na ofiarę Jezusa;• Uwrażliwienie dzieci, iż sam Jezus Chrystus przychodzi do nas na każdej Eucharystii ukryty w chlebie i winie;• Zaznajomienie ze znaczeniem dnia Pańskiego.

6. znaki Bożej obecnościcele katechetyczne• Uświadomienie, że uwielbiamy i szanujemy Boga za jego miłość i dobroć;• Nauczenie z powagą i szacunkiem odnosić się do Biblii;• Zwrócić uwagę na konieczność udoskonalania przykazania Chrystusa „abyście się wzajemnie miłowali, tak jak Ja

was umiłowałem”.treści• Każdy powinien słuchać słowo Boże, ponieważ jesteśmy wspólnotą wiernych. Słuchanie czytań na nabożeństwach,

jak również samodzielne czytanie pisma świętego jest obowiązkiem każdego chrześcijanina;• Jednym z najważniejszych zadań Kościoła jest uwielbianie i oddawanie czci Panu Bogu, człowiek powinien

dziękować, błogosławić i sławić Boga za wszystko co nam uczynił;• Kościół jest wspólnotą, która zaświadcza o Bożej miłości. Każdy członek Kościoła powinien być świadkiem Bożej

miłości przed światem i dzielić się nią z innymi.zadania nauczyciela religii• Zapoznanie dzieci ze „znakami”, które przemawiają za Bożą obecnością pośród nas;• Przygotowanie do spełniania swojej roli w Kościele;• Formowanie umiejętności otaczania czcią Biblii;• Uczenie postaw chrześcijańskich, bo one przemawiają za nas.

KLaSa iiiRazem w KościeleProgram adresowany do trzecioklasistów zakłada kontynuację i dopełnienie dotychczasowej formacji religijno-

moralnej w szkolnym cyklu edukacji zintegrowanej. Opiera się on na przywoływaniu katechizowanym znanych doświadczeń religijnych. W ciągu całego roku będą podejmowane dalsze wysiłki umożliwiające rozwijanie więzi łączących katechizowanych z Bogiem i Jezusem Chrystusem poprzez coraz bardziej świadome korzystanie z sakramentów Eucharystii i pokuty.

Dziecko zapoznaje się z Kościołem przede wszystkim na przykładzie swojej parafii. Pojęcie „być Kościołem” posiada dwa aspekty: być razem z Bogiem poprzez liturgię, sakramentalne życie w modlitwie, ale także być razem ze swoim bliźnim w codziennym życiu. Dziewięcioletnie dziecko zaczyna pomału wychodzić z rąk opiekuńczych rodziców i zaczyna poznawać innych ludzi, poprzez to odkrywa się na wspólnotę szkoły, parafii, miejscowości, w której mieszka. Kościół – to wiele rzeczy i co najważniejsze wiele ludzi. W tym programie szczególną uwagę zwraca się na ogólną ideę Kościoła: Boga i ludzi, budynku i architektury, wiary i czci, krzyża i ikony, pokuty i świętowania.

Boża obietnica posłania Zbawiciela spełnia się w osobie Jezusa Chrystusa. Bóg jest z nami i my musimy współdziałać z Nim, dlatego rozumiemy Kościół jako bycie z Nim. Dla człowieka naturalną jest odpowiedź na to, co Bóg zrobił dla nas. Dlatego rozdział I przedstawia Kościół jako lud Boży, który jest Kościołem. Rozdział II mówi o Kościele jako bu-dowie, jako świętym miejscu, gdzie lud zbiera się na modlitwie. Rozdział III zajmuje się ideałami chrześcijańskiego życia i ich wcieleniem w praktykę, ale człowiek nie jest doskonały i grzeszy, dlatego Rozdział IV omawia święty czas postu z pokutą człowieka. Rozdział V zajmuje się męką Pańską, Wielkim Czwartkiem, Zmartwychwstaniem, Wniebowstąpieniem i Zesłaniem Ducha świętego. Natomiast Rozdział VI mówi o zmartwychwstaniu z umarłych – nowym życiu, które będzie już w łączności z Bogiem.

1. Kościół jak Lud Boży cele katechetyczne:• Zapoznanie dziecka ze wspólnotą na przykładzie stosunków międzyludzkich;• Zapoznanie z uczniami Chrystusa i Jego chęcią, abyśmy wszyscy byli Jego przyjaciółmi;• Uświadomienie, że fundamentem Kościoła zawsze jest Jezus Chrystus;• Ukazanie życia chrześcijanina jako podróży do Królestwa Bożego.treści:• Nasi przyjaciele, których potrzebujemy i z którymi razem dorastamy;• Pokazanie, że koledzy to ludzie, których potrzebujemy i z którymi razem dorastamy;

��

Рідн

а м

ова• Chrystus posiada przyjaciół, z którymi dzieli się wszystkim i nawet daje samego siebie;

• Wszyscy razem tworzymy wspólnotę;• Obecność w szkole – poszukiwaniem możliwości poznania świata i własnego w nim miejsca;• Cały Kościół idzie za Chrystusem;• Kościół to wspólnota wierzących ludzi;• Jezusa Chrystusa poznajemy w Kościele;• Kościół święty – idzie za Jezusem (zjednoczony z Jezusem);• Kościół jest Ludem Bożym;• W jednym Kościele mamy Pasterzy (Hierarchia Kościelna).zadania nauczyciela religii:• Zapoznanie się z treścią Pisma świętego na temat przyjaciół;• Formowanie apostolskiej postawy w Kościele;• Zachęcanie do bycia przyjaciółmi Chrystusa poprzez świadectwo naszego zachowania;• Rozwijanie gotowości przyjęcia zaproszenia Jezusowego, aby zostać Jego przyjacielem;• Formowanie postawy do aktywnego zaangażowania się w życie Kościoła;• Formowanie postawy jako chrześcijanina, który należy do Kościoła, idzie za Jezusem i wierzy w Jezusa;• Zapoznanie wychowanków z hierarchią Kościoła;• Podanie prawdy, iż Kościół jest jeden. Głową Kościoła jest Jezus. To On daje władzę Apostołom;• Uczenie szacunku do osób, dzięki którym zostaliśmy wprowadzeni do wspólnoty Kościoła;

2. miejsca spotkania z Panem Bogiemcele katechetyczne:• Znaki Bożej obecności uwidoczniają się w kościelnej architekturze;• Uwrażliwienie na wewnętrzny wygląd Kościoła i na znaki naszej wiary;• Pokazanie obecności Boga w ołtarzu, Piśmie świętym, krzyżu, tabernakulum (darochranytelnyci);• Ukazanie wyjątkowej obecności Boga w ikonach;treści:• Obiekt sakralny jest wyjątkowym miejscem spotkania z Panem Bogiem i przejawem naszej wiary;• Uświadomienie dzieciom znaczenia znaków obecności Bożej w świątyni;• W Kościele spotykamy się z naszym Panem – Jezusem Chrystusem;• Ikona jako wariant sakralnej sztuki, przez którą możemy przychodzić do Boga Ojca. Ikona uczy jak pierwsi uczn-

iowie Chrystusa podążali za Nim.zadania nauczyciela religii:• Zwrócenie uwagi na podział świątyni (cerkwi); symboliczne wyszczególnienie znaczenie każdego miejsca (prytwor,

chram wirnych, swjatyłyszcze);• Uczenie religijnego znaczenia znaku krzyża;• Formowanie umiejętności dostrzegania wyjątkowej obecności Boga w ikonach.

3. jako Kościół – my pracujemycele katechetyczne:• Ukazanie potrzeby wiary darowanej dla ludu Bożego przez Boga;• Wskazanie, iż wiara każdego człowieka przejawia się w aktywnym uczestniczeniu w nabożeństwach;• Wyjaśnienie Bożej miłości na przykładzie Jezusa Chrystusa, który nawołuje do miłości bliźniego;• Kształtowanie postaw pomocy i służenia innym.treści• Kościół, który wierzy w Boga, publicznie pokazuje swoją wiarę poprzez modlitwy;• Duch miłości jest charakterystyczną cechą Kościoła, należy dziecku wpajać istotę tego ducha;• Jezus Chrystus przyszedł, aby służyć i jest On najlepszym przykładem według którego należy rozumieć sens

służenia jako pomoc dla bliźnich i dobro dla wszystkich.zadania nauczyciela religii:• Zwrócenie uwagi na rolę wiary w życiu każdego człowieka;• Wprowadzenie ducha modlitwy podczas nabożeństw;• Kształtowanie postawy miłości bliźniego, miłości samego siebie i miłości Boga;• Uwrażliwienie na potrzebę niesienia pomocy innym ludziom.

�0

Рідна м

ова

4. Kościół jest powołany być wiernym Bogucele katechetyczne:• Zapoznanie dziecka z postem jako czasem przygotowań do święta Zmartwychwstania;• Zachęcanie do modlitwy, postu i dzieł miłosierdzia w celu zwrócenia się do Boga i przezwyciężania zła;• Ukazanie konsekwencji grzechu w wymiarze wspólnotowym;• Rozwijanie nadziei na miłosierdzie Boga, który zawsze pomaga znaleźć drogę do Niego.treści:• Post jako czas święty, w którym Kościół daje nam możliwość pojednania się z Panem Bogiem;• Duch postu wyraża się w modlitwie, umartwieniu i spowiedzi;• Grzech jest naszą niemożliwością poznania Pana i tego wszystkiego, co On dla nas zrobił;• Jako lud Boży powinniśmy miłować Pana i wspierać siebie nawzajem w miłości;• Bóg tak miłuje każdego człowieka, że nawet kiedy ten odwraca się od Niego, zawsze pomaga powrócić do siebie,

kiedy człowiek tylko szczerze żałuje.zadania nauczyciela religii:• Przybliżenie wybranych zagadnień dotyczących okresu Wielkiego Postu;• Uwrażliwienie na okres specyficznej modlitwy, dotrzymywania postu i pokuty podczas Wielkiego Postu;• Wyjaśnienie skutków grzechu;• Wdrażanie modlitwy przebłagalnej i dziękczynnej do Boga Ojca.

5. jezus daruje nam życiecele katechetyczne:• Zaznajomienie z wydarzeniami męki i śmierci Jezusa na krzyżu i ich religijnym znaczeniem;• Ukazywanie Eucharystii jako tajemnicy wiary uobecniającej ofiarę Chrystusa i Kościoła;• Pokazanie miłości Boga Ojca, który wskrzesza Chrystusa. Zmartwychwstanie Chrystusa jest najważniejszym

wydarzeniem całego chrześcijaństwa;treści:• Jezus Chrystus daje nam Eucharystię, swoje Ciało i Krew, aby zawsze być z nami;• Jezus został posłuszny woli Ojca i umarł na krzyżu, dzięki Jego posłuszeństwu otrzymaliśmy zbawienie;• Tylko dzięki śmierci Jezusa Chrystusa za nasze grzechy mamy możliwość nawrócenia się do Boga. Jego śmierć

była i jest zbawienną dla nas. Swoją śmiercią zwyciężył śmierć i dał nam nowe życie;• święto Wniebowstąpienia – Boska chwała Jezusa;• Duch święty daje możliwość kontynuacji wzrastania w nowym życiu Chrystusa, życie Kościoła to życie w

świętości.zadania nauczyciela religii:• Zapoznanie z obrzędami sprawowanej Eucharystii;• Uczenie postaw dziękczynnych za śmierć Jezusa na krzyżu;• Uwrażliwienie na sposoby okazywania radości, podziwu i wdzięczności wobec zmartwychwstałego Jezusa;• Ukazanie Chrystusa odchodzącego do Boga Ojca, który obiecuje zesłanie Ducha świętego;• Wyjaśnienie religijnego znaczenia Zesłania Ducha świętego.

6. Kontynuacja życia z Bogiemcele katechetyczne:• Ukazanie działania św. Ducha w dzisiejszym życiu Kościoła;• Zachęcanie do poznawania żywota świętych i Bogurodzicy;• Wspomaganie procesów nabywania umiejętności świadomego, systematycznego i czynnego udziału w życiu

Kościoła w celu uzyskania Królestwa Bożego.

treści:• Kościół pamięta i szanuje tych, którzy poświęcili swoje życie Bogu, otwarcie wyznawali Chrystusa i zostali napełnieni

Duchem świętym;• Maryja, Matka Boża, pamięta i modli się za nas;• Każdy z nas należy do ludu Bożego i żyjemy z nadzieją na lepsze życie – nowe życie, które dał nam Chrystus swoją

zbawienną śmiercią. Jest to Królestwo Boże w całej swojej wielkości.zadania nauczyciela religii:• Ukazanie obecności Ducha świętego w Kościele;• Przybliżenie postawy Maryi jako prawdziwego obrazu Kościoła;

�1

Рідн

а м

ова• Wspieranie myśli o naszym pielgrzymowaniu pod przewodnictwem Jezusa do pełni życia, do Królestwa

Bożego.

PODStawa PROGRamOwa KatecHezy KLaSy 4–6 SzKOły PODStawOwej

cele katechetyczne:• Budzenie zainteresowania przesłaniem Bożym;• Uzdolnienie do odczytania w nauczaniu biblijnym wezwania Bożego dla swojego życia;• Przygotowanie do samodzielnego czytania tekstów ze zrozumieniem;• Ukazywanie wiary jako pomocy w zrozumieniu swego życia i świata;• Zdobycie umiejętności symbolizowania, czynnego, świadomego i radosnego włączenia się w liturgię Kościoła;• Pogłębione przeżywanie roku liturgicznego i sakramentów;• Interpretacja ludzkiego (ucznia) doświadczenia w świetle wezwania Bożego - kształtowanie sumienia;• Kształtowanie refleksyjnej postawy wobec różnych sytuacji życiowych i zobowiązań moralnych;• Gotowość otwarcia się na Boga w modlitwie;• Poczucie przynależności, posiadanie własnego miejsca i odczytywanie własnych zadań w społeczności Kościoła,

narodzie, rodzinie, grupie szkolnej i koleżeńskiej;• Przyjęcie postawy motywującej do odpowiedzialnego uczestnictwa;• przybliżenie Liturgii jako modlitwy całego Kościoła z ofiarą samego Chrystusa• Kształtowanie postawy odpowiedzialności;• Odpowiedzialne podjęcie zadań w najbliższym otoczeniu;• Odnajdywanie własnego miejsca i zadań w życiu rodziny, szkoły, Kościoła i innych społecznościach;treści:• Podstawowe wiadomości o Piśmie świętym;• Bóg Ojciec objawiający swoją miłość w dziele stworzenia i dziejach narodu wybranego;• Tajemnica miłosierdzia Bożego;• Opatrzność Boża;• Życie i dzieło Jezusa Chrystusa;• Duch święty w życiu Kościoła i chrześcijanina;• Prawda słowa Bożego odpowiedzią na ludzkie pytania i pomocą w kształtowaniu ludzkiego życia;• Chrześcijańskie korzenie narodu ukraińskiego i ich związek z dzisiejszą kulturą;• Eucharystia sakramentem miłości;• Liturgiczne świętowanie tajemnicy śmierci i zmartwychwstania Jezusa Chrystusa;• Odkrywanie świata wartości;• Dekalog wyrazem troski Boga o szczęście człowieka;• Błogosławieństwa;• Kształtowanie własnego sumienia, charakteru;• Wartość oraz zagrożenia życia i zdrowia wobec trudnych sytuacji życiowych: choroba, cierpienie, śmierć;• Rok liturgiczny – sens, wartość, postawy, zwyczaje, powiązanie z Biblią;• Modlitwa jako podstawa życia ludzkiego;• Biblijne przykłady ludzi modlitwy, jej sposobów i rodzajów;• Zewnętrzny wygląd cerkwi, style w architekturze, wewnętrzny podział świątyni;• Znaczenie obrzędów i gestów liturgicznych;• Biblijne przykłady odpowiedzi na wezwanie Boże;• Misja chrześcijanina w Kościele i świecie;• Zadania w życiu społecznym: wobec rodziny, szkoły, grupy, Kościoła.zadania nauki religii:• Wprowadzać w lekturę Pisma świętego, kształtować umiejętność odbioru tekstów biblijnych;• Zapoznawać z wybranymi fragmentami Pisma świętego, Starego i Nowego Testamentu;• Motywować uczniów do poznawania i przygotowywać do odbioru tekstów biblijnych:• Wprowadzać w podstawowe prawdy wiary Kościoła w oparciu o teksty biblijne;• Wprowadzać w związki Biblii, wiary i Kościoła z życiem narodu oraz kultury chrześcijańskiej;• Pomóc w pogłębianiu przeżywania roku liturgicznego w łączności z podejmowanymi prawdami biblijnymi;• Pomóc w rozumieniu liturgii, a zwłaszcza Eucharystii;• Kształtować umiejętność symbolizowania;

�2

Рідна м

ова

• Kształtować umiejętność czynnego, świadomego i zaangażowanego włączania się w liturgię Kościoła;• Wskazywać chrześcijańskie motywy wyborów w codziennym życiu:• Pomóc w budowaniu systemu wartości opartego na wierze;• Budzić postawę szacunku i zaufania Bogu;• Pogłębiać sposoby i rodzaje modlitwy w oparciu o przykłady biblijne;• Pogłębiać osobisty kontakt z Bogiem w modlitwie;• Kształtować postawę odpowiedzialności z akcentem na zadania wobec: rodziny, klasy, szkoły, grupy rówieśniczej,

Kościoła – pomóc w odnajdywaniu własnego miejsca i zadań; rozwijać poczucie przynależności;• Wzmacniać właściwe relacje z rodziną;• Kształtować postawę szacunku dla siebie i innych;• Kształtować postawę odpowiedzialności i podejmowania zadań w środowisku życiowym;

KOReLacja z innymi PRzeDmiOtami SzKOLnymi i ścieŻKami PRzeDmiOtOwymi

Przedmioty szkolne

język polskitreści:• Pojęcia nadawcy i odbiorcy, sposoby rozpoznawania intencji wypowiedzi;• Właściwości opowiadania, opisu, dialogu oraz prostych form użytkowych;• Związki znaczeniowe miedzy wyrazami;• Pojęcia: fikcja literacka, świat przedstawiony, nadawca, przedmiot mówiący, narracja, przenośnia, rytm;• Różnice między językiem potocznym a językiem literatury oraz językiem regionu;• Terminy: bohater, wątek, akcja, autor, narrator, epitet, porównanie, wyraz dźwiękonaśladowczy, rym, zwrotka,

refren, baśń, opowiadanie, powieść, proza, poezja;• Terminy związane z przekazami ikonicznymi, radiem, telewizją, filmem, teatrem, prasą;• Lektury.

Historia i społeczeństwotreści:• Ja i inni. Moja postawa wobec innych. Koleżeństwo, przyjaźń, miłość. Prawa moje i prawa innych. Stosunek do

środowiska przyrodniczego i kulturowego;• Ja i inni. Wolność osobista a przewidywanie konsekwencji własnych zachowań, odpowiedzialność i obowiązki.

Wzorce osobowe – wybrane postacie historyczne i współczesne;• Wartości: prawda, dobro, sprawiedliwość i piękno w otaczającym świecie:• Społeczeństwo. Postawy prospołeczne i aspołeczne;• Symbole i święta narodowe, religijne.

Sztuka (plastyka, muzyka)treści:• Różnorodność muzyki ojczystej, w tym regionalnej:• Kontakt z dziełami sztuki plastycznej – ikony, galerie, muzea;• środki wyrazu plastycznego i działania plastyczne w różnych materiałach, technikach i formach.

Przyrodatreści:• Złożoność świata żywego;• Ziemia w układzie słonecznym.

ścieżki edukacyjneedukacja prozdrowotnatreści:• Higiena ciała, odzieży, obuwia, miejsca pracy i wypoczynku;• Bezpieczeństwo na drodze, podczas gier i zabaw ruchowych;

��

Рідн

а м

ова• Rozpoznawanie własnych mocnych i słabych stron, zalet i wad; kształtowanie właściwego stosunku do własnych

pozytywnych i negatywnych emocji; radzenie sobie w sytuacjach trudnych i umiejętność szukania pomocy; zachowania sprzyjające i zagrażające zdrowiu;

• Podstawowe zasady i reguły obowiązujące w relacjach międzyludzkich;• Problemy i potrzeby kolegów niepełnosprawnych, osób chorych i starszych.

PROGRam naUczania DLa KLaS iV–Vi SzKOły PODStawOwej

KLaSa iVBóg jest naszym zbawicielemW czwartej klasie spotykamy dzieci, które już zapoznały się z podstawowymi prawdami wiary chrześcijańskiej.

One już w pełni biorą udział w życiu Kościoła i świętych sakramentach. Program nauczania religii w tej klasie jest syntezą wiedzy wydarzeń Starego i Nowego Testamentu, jest niejako podsumowaniem i rozwinięciem wiedzy uzyskanej podczas nauki w niższych klasach. W programie klasy IV zostaną przedstawione ważniejsze wydarzenia powiązanie z osobą Jezusa Chrystusa. Cały Stary Testament przygotowuje do przyjścia Zbawiciela i wskazuje na Niego. Innym celem jest pokazanie, iż Stary Testament został wypełniony w Nowym i całe Pismo święte jest ponad czasowe i jest jednością. Również ważnym zadaniem w czwartej klasie jest zgłębienie i wzmocnienie życia eucharystycznego, które cały czas rozwija się w małym dziecku. Ten proces jest niemożliwy bez pogłębionego życia modlitwy i słuchania Słowa Bożego.

Rozdział I przedstawia wiarę jako rzecz ułatwiającą zrozumienie własnego życia i świata. Rozdział II ma za zadanie ukazanie niezbędności wiary w Boga jako pomocy w rozwiązywaniu egzystencjalnych pytań i problemów. Następnie w Rozdziale III jest mowa o poznaniu różnych sposobów objawiania się Boga człowiekowi. Rozdział IV omawia przesłania biblijne o Bogu Stworzycielu oraz postawę współdziałania człowieka z Nim. Rozdział V i VI wprowadza ucznia w ideę Przymierza Boga z ludźmi oraz budowanie postawy odpowiedzi na wezwanie Boże i posłuszeństwa Jego woli. Rozdział VII i VIII zapoznaje z ideą przymierza i wierności Boga wobec człowieka oraz jej przejawy w dziejach świata, wprowadza w prawdę o Opatrzności Bożej.

1. Poszukiwanie prawdziwego szczęścia i wspólnotycele katechetyczne:• Przedstawienie wiary jako wartości ułatwiającej zrozumienie własnego życia i świata;• Otwarcie na wartości stanowiące fundament wszelkich relacji międzyludzkich.treści:• Ludzie są szczęśliwi, gdy doświadczają miłości;• Budowa wspólnoty jest możliwa tylko wówczas, gdy ludzie kierują się ustalonymi i powszechnie przyjętymi

zasadami;• Wykroczenie wobec drugiego człowieka jest uchybieniem przeciw Bogu.zadania nauczyciela religii:• Stwarzanie sytuacji dających możliwość przeżyć wewnętrznych, doświadczenia tajemnicy, bezinteresownego

działania;• Wspieranie prawidłowego rozwoju emocjonalnego;• Ukazywanie wartości szacunku dla Boga, siebie i innych ludzi.Korelacja z innymi przedmiotami:• Język polski – przykłady bohaterów lektur szukających prawdziwego szczęścia.

2. Kim ty jesteś, Panie Boże?cele katechetyczne:• Uznanie niezbędności wiary w Boga jako pomocy w rozwiązywaniu problemów i uzyskiwaniu odpowiedzi na

postawione pytania;• Poznanie Obietnicy Chrystusa o zesłaniu Ducha świętego;• Kształtowanie postawy dotrzymywania danego słowa;• Kształtowanie postawy szacunku do Pisma świętego.treści:• Ludzie stawiają różne pytania dotyczące religii i Pana Boga;• Ludzie niewierzący – akceptacja człowieka jako podstawowa wartość jego godności;

��

Рідна м

ова

• Pan Bóg daje każdemu zbawienną ofertę;• Jezus obiecuje zawsze być z nami;• Jezus zsyła nam ducha świętego;• Bóg przemawia do nas poprzez słowa Pisma świętego.zadania nauczyciela religii:• Zainteresowanie Bożym przesłaniem;• Wspieranie podejmowanych poszukiwań prawdziwego szczęścia, przezwyciężania trudnych sytuacji;• Budowanie szacunku dla Boga, siebie i innych ludzi;• Zapoznanie z obietnicą Chrystusa o zesłaniu Ducha świętego;• Kształtowanie postawy dotrzymywania i wartości słowa;• Kształtowanie postawy szacunku do Pisma świętego.

3. Bóg objawia nam, Kim jestcele katechetyczne:• Poznanie różnych sposobów objawiania się Boga człowiekowi;• Pogłębienie prawdy, że Bóg jest fundamentem ludzkiego życia;• Postawa szacunku i wdzięczności wobec Boga i Jego woli;• Odpowiedź na Boże wezwanie.treści:• Sposoby przedstawiania Boga w historii narodu wybranego;• Bóg objawiający się w obrazach biblijnych;• Bóg jest jeden – autorytet Boga;• Bóg wybiera przywódcę;• Bóg zbawia swój naród;• Bóg pragnie, aby Jego naród był wyjątkowy;• Postawa dziękczynienia i gotowości pogłębienia znajomości prawdy o Bogu.zadania nauczyciela religii:• Wprowadzenie w metody odczytywania Pisma świętego;• Zapoznanie z podstawowymi zasadami interpretacji;• Uzdalnianie do odczytywania przesłania biblijnego;• Motywowanie postawy wdzięczności.Korelacja z innymi przedmiotami:• Język polski - pojęcia nadawcy i odbiorcy, sposoby rozpoznawania intencji wypowiedzi; właściwości opowiadania,

opisu, dialogu oraz prostych form użytkowych; związki znaczeniowe między wyrazami; pojęcia: fikcja literacka, świat przedstawiony, nadawca, podmiot mówiący, narracja, przenośnia, rytm; różnice między językiem potocznym a językiem literatury oraz językiem regionu; terminy: bohater, wątek, akcja, autor, narrator, epitet, porównanie, wyraz dźwiękonaśladowczy, rym, zwrotka, refren, baśń, opowiadanie, powieść, proza, poezja.

Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Wychowanie do życia w rodzinie – wdzięczność wobec najbliższych.• Edukacja regionalna – miejsca, symbole w najbliższym otoczeniu przypominające o chrześcijańskich korzeniach.• Wychowanie patriotyczne i obywatelskie – szacunek dla innych osób.

4. Bóg naszym Stwórcącele katechetyczne:• Poznanie przesłania biblijnego o Bogu Stwórcy oraz postawa współdziałania z Nim;• Odkrywanie godności człowieka stworzonego przez Boga i zaproszonego przez Boga do współpracy;• Kształtowanie postawy wobec własnej i odmiennej płci;• Kształtowanie właściwej postawy wobec ekologii oraz zwierząt.treści:• Stworzyciel świata;• Stworzyciel nieba i ziemi (świat widzialny, świat niewidzialny – aniołowie);• Stworzyciel człowieka: mężczyzny i kobiety;• Pierwsi ludzie w raju;• Praca i odpoczynek – współdziałaniem ze Stworzycielem;• Odpowiedzialność za dzieło stworzenia;• Modlitwa uwielbienia i dziękczynienia.

��

Рідн

а м

оваzadania nauczyciela religii:

• Wprowadzenie w prawdę o Bogu Stwórcy na podstawie wybranych tekstów biblijnych;• Uzdalnianie do odczytywania przesłania biblijnego;• Pomaganie w odkrywaniu własnej godności ucznia;• Kształtowanie postawy wdzięczności i szacunku wobec siebie i świata;• Wprowadzanie w hierarchię wartości i ich systematyzowanie.Korelacja z innymi przedmiotami:• Przyroda – złożoność świata.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – higiena ciała, odzieży, obuwia, miejsca pracy i wypoczynku; bezpieczeństwo na drodze

podczas gier i zabaw ruchowych; rozpoznawanie własnych mocnych i słabych stron, zalet i wad; kształtowanie właściwego stosunku do własnych pozytywnych i negatywnych emocji; radzenie sobie w sytuacjach trudnych i umiejętność szukania pomocy; zachowania sprzyjające i zagrażające zdrowiu;

• Wychowanie do życia w rodzinie – szacunek do rodziców, dziadków, do osób płci odmiennej;• Edukacja ekologiczna – szacunek do otaczającego świata; przykłady miejsc w najbliższym otoczeniu, w których

obserwuje się korzystne i niekorzystne zmiany zachodzące w środowisku przyrodniczym; degradacja środowiska – przyczyny, wpływ na zdrowie człowieka oraz jej związek z formami działalności ludzi; obszary chronione oraz ich znaczenie w zachowaniu różnorodności biologicznej; zasady zachowania się na obszarach chronionych.

5. Dlaczego zło, smutek i cierpienie?cele katechetyczne:• Pogłębienie prawdy o pochodzeniu oraz istocie zła i grzechu;• Wprowadzenie w ideę Przymierza Boga z ludźmi;• Budowanie postawy i ducha pokuty oraz umiejętności przebaczania.treści:• Grzech pierwszych ludzi;• Istota i przyczyny grzechu;• Bóg szukający człowieka – zapowiedź Zbawiciela;• Kain i Abel;• Wieża Babel;• Potop;• Przymierze Boga z ludźmi;• Post Filipowy (Pyłypiwka) – czasem oczekiwania;• Nawrócenie jako uznanie błędu, prośba o przebaczenie, przebaczanie innym;• Sakrament pokuty spotkaniem z Bogiem przebaczającym;• Różne sposoby zadośćuczynienia – czyny pokutne.zadania nauczyciela religii:• Uzdalnianie do odczytywania przesłania biblijnego;• Wspieranie uczniów w poszukiwaniu prawdziwego szczęścia, przezwyciężania trudnych sytuacji;• Religijna interpretacja przyczyn zła i cierpienia;• Pogłębienie problematyki sakramentu pokuty i pojednania;• Pomoc w kształtowaniu sumienia;• Kształtowanie umiejętności symbolizowania, czynnego udziału w liturgii;• Kształtowanie umiejętności rozwiązywania sytuacji konfliktowych.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi• Edukacja prozdrowotna – kształtowanie swego charakteru, przezwyciężanie trudnych sytuacji; podstawowe

zasady i reguły obowiązujące w relacjach międzyludzkich;• Wychowanie do życia w rodzinie – przebaczenie w rodzinie.

6. Bóg pragnie naszego szczęściacele katechetyczne• Budowanie postawy odpowiedzi na wezwanie Boże i posłuszeństwa Jego woli;• Uzdalnianie do pracy nad własnym charakterem;• Kształtowanie postawy posłuszeństwa słowom Jezusa.

��

Рідна м

ова

treści• Powołanie Abrahama;• Wiara odpowiedzią Bogu; formy wiary;• Potrzeba autorytetu w życiu;• Bóg zsyła nam Zbawiciela;• Jezus – Syn Boży;• Jezus woła innych aby szli za Nim;• Jezus uczy nas kochać Boga i bliźniego.zadania nauczyciela religii• Zaznajomienie z biblijnymi przejawami wierności Boga;• Stwarzanie sytuacji dających możliwość przeżyć wewnętrznych, doświadczenia tajemnicy;• Wspieranie uczniów w przezwyciężaniu trudnych sytuacji życiowych;• Wspieranie prawidłowego rozwoju emocjonalnego.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – poznanie siebie, emocjonalność;• Wychowanie do życia w rodzinie – zadania członków rodziny.

7. Bóg jest zawsze wierny swojemu przymierzucele katechetyczne:• Zapoznawanie z ideą przymierza i wierności Boga wobec człowieka oraz jej przejawy w dziejach świata;• Pogłębienie znajomości Dekalogu i odczytywania Jego wezwania;• Kształtowanie postawy odpowiedzialności oraz sumienia z położeniem akcentu na zadania ucznia w jego

najbliższym środowisku życiowym: rodzina, koleżeństwo, szkoła.treści:• Powołanie i posłannictwo Mojżesza;• Wędrówka narodu wybranego przez pustynię;• Przymierze na Synaju;• Bóg z miłości do ludzi daje Dekalog;• Przykazania Boże wyrazem troski Boga o szczęście człowieka;• Posłuszeństwo Bożym przykazaniom wyrazem zaufania i pewnością bezpieczeństwa;• Przymierze na krzyżu i zmartwychwstanie Chrystusa;• Liturgia paschalna;• W zmartwychwstaniu Jezusa chrześcijanie odzyskują nadzieję – życie wieczne – komunia święta.zadania nauczyciela religii:• Uzdalnianie do odczytywania przesłania biblijnego;• Ukazanie sensu praw i obowiązków, nakazów i zakazów, przykazań w życiu indywidualnym i społecznym;• Kształtowanie umiejętności czynnego, świadomego i radosnego włączenia się w liturgię Kościoła, zwłaszcza

Eucharystię;• Pomoc w hierarchizowaniu wartości.Korelacja z innymi przedmiotami:• Język polski – bohaterowie lektur;• Sztuka – symbole religijne i narodowe.

8. w dłoniach Boga jesteśmy bezpieczni i szczęśliwicele katechetyczne:• Wprowadzenie w prawdę o Opatrzności Bożej;• Postawa wdzięczności, zaufania i zawierzenia Bogu.treści:• Biblijne znaki Opatrzności Bożej;• Prawda o Opatrzności Bożej;• Józef Egipski;• Dawid, Psalmy;• Jezus kocha swego Ojca do samej śmierci;• Jezus kocha nas do końca;• Żyjemy w Bożej miłości;• Bóg z tymi, którzy Go miłują, współdziała we wszystkim dla ich dobra (Rz �, 2�);

��

Рідн

а м

ова• Odpowiedzialność za własny rozwój;

• Zaufanie i modlitwa ufności Bogu;• Modlitwa dziękczynienia i prośby.zadania nauczyciela religii:• Budowanie postawy ufności Bogu;• Wspieranie prawidłowego rozwoju emocjonalnego;Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – podstawowe więzy międzyludzkie, odpowiedzialność za swój rozwój;• Wychowanie do życia w rodzinie – budowanie więzi rodzinnych, wdzięczność rodzicom i starszym.

KLaSa Vjezus nasz nauczycielProgram klasy piątej jest ponownym spotkaniem z osobą Jezusa Chrystusa. W tej klasie uczeń zapozna się z różnymi

wydarzeniami z życia Jezusa Chrystusa: Jego narodzenie, życie, naukę, śmieć i zmartwychwstanie. Również będzie mowa o apostołach – pierwszych uczniach Chrystusa. Matka Jezusa Chrystusa jest równocześnie Matką całego Kościoła i Matką każdego z nas. Ona daje nam przykład jak mamy kochać Boga i naszych bliźnich, jak mamy wykonywać Boże Przykazania, aby zasłużyć sobie na wieczność w Bożym Królestwie. Do ciągłego podążania za Jezusem potrzebna jest silna i wielka wiara, którą posiadali pierwsi chrześcijanie. Mając ich jako swoisty przykład oraz wstawiennictwo Matki Bożej, możemy podążać wytrwale za Jezusem i osiągnąć metę swego życia – życie wieczne.

Rozdział I ukazuje dobro człowieka i jego dobre pragnienia. Każdy człowiek pragnie być zadowolonym i spełnionym w swoim życiu. Rozdział II rzuca inne spojrzenie na dobro i piękno człowieka poprzez Jezusa Chrystusa. Osoba Chrystusa dopełnia i wywyższa dobre cechy człowieka. Rozdział III jest pokazaniem Jezusa Chrystusa jako przykładu do naśladowania w swojej drodze do osiągnięcia dobra, ale Chrystus pokazuje także sens swojego ofiarowania jako drogi do samorealizacji.

Rozdział IV wskazuje na Jezusa, dzięki któremu możemy osiągnąć świętość życia oraz pokazuje nauczania Jezusa Chrystusa, które jest zawarte w nauczaniu Kościoła. Następnie Rozdział V ukazuje potrzebę budowania własnej wiary w łączności z innymi ludźmi, a co za tym idzie potrzebne jest świadectwo życia.

Następnym etapem w życiu chrześcijanina jest sposobność odczytywania w nauczaniu Jezusa Chrystusa wskazań dla chrześcijańskiego przeżywania choroby i śmierci (Rozdział VI).

Rozdział VII i VIII wskazuje na potrzebę uczestnictwa w Eucharystii i życiu Kościoła. Ukazuje modlitwę jako drogę prowadzącą do zjednoczenia z Bogiem i rozumienia Jego wezwania.

1. Pragnienie miłości i dobra w sercu człowiekacele katechetyczne:• Uzdolnienie do odczytywania w nauczaniu Jezusa Chrystusa wezwania Bożego;• Zaznajomienie z treścią obietnic mesjańskich;• Uświadomienie aktualizowania zbawczych wydarzeń w liturgii roku liturgicznego;• Utrwalenie pozdrowień chrześcijańskich i czasu, w którym ich używamy;• Ukazanie życia świętych jako wzoru do naśladowania.treści:• Tęsknota człowieka za miłością;• Obietnice mesjańskie;• Biblijne obietnice wypełnieniem ludzkich pragnień;• Izajasz, Jan Chrzciciel, Maryja;• Najpiękniejsza nowina w historii ludzkości;• Siła pochodząca od Ducha świętego przemienia apostołów, a dzisiaj każdego chrześcijanina;• Dzielenie się Dobrą Nowiną z innymi.zadania nauczyciela religii:• Ukazanie różnorodności darów każdego ucznia ze wskazaniem na radość;• Utrwalanie wiadomości i właściwe odszukiwanie tekstów z Pisma świętego, szczególnie Nowego Testamentu;• Przybliżenie wybranych tekstów biblijnych;• Wprowadzenie w metodykę odbioru tekstów biblijnych;• Wprowadzenie do integracji wydarzeń biblijnych z liturgią, rokiem liturgicznym i zwyczajami, aktualnymi wyz-

waniami życiowymi.

��

Рідна м

ова

Korelacja z innymi przedmiotami:• Historia i społeczeństwo - wartości: prawda, dobro, sprawiedliwość i piękno w otaczającym człowieka świecie.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – poznanie siebie: zalety i wady, mocne i słabe strony;• Wychowanie do życia w rodzinie – kształtowanie niektórych ważnych cech charakteru: cierpliwość, stałość.

2. Dobra nowina dotyka naszego życiacele katechetyczne:• Ukazanie postaci z Nowego Testamentu, które w różny sposób spotkały Boga;• Uwrażliwianie na prawdę, że każdy z nas spotkał Jezusa w Sakramentach Chrztu i Bierzmowania;• Ukazanie, iż przez jedność z Chrystusem stajemy się członkami Jego Kościoła;• Pismo święte o owocach Ducha świętego – List do Galatów �, 22–2�;• Uwrażliwianie na głos sumienia, jego rola i rodzaje;• Odkrywanie znaczenia dla dziejów ludzkości osoby Jezusa z Nazaretu, Jego życia i działalności.treści:• Spotkanie Szawła z Panem Jezusem w drodze do Damaszku i przemiana jego osoby;• W sakramencie Chrztu Bóg ze swoją łaską wchodzi w nasze życie;• Dary Ducha świętego otrzymali apostołowie i my je otrzymujemy w czasie Bierzmowania;• Znaki chrześcijanina – owoce darów Ducha świętego;• Życie z Chrystusem i w Chrystusie;• Przyjście Jezusa spełnieniem ludzkich oczekiwań i pragnień;• Misterium życia Jezusa: Boże Narodzenie, dziecięctwo, życie ukryte;• W Jezusie Bóg objawił swoją miłość do ludzi i pojednał ich z sobą.zadania nauczyciela religii:• Przybliżenie treści zbawczego orędzia objawionego w osobie, życiu i działalności Jezusa;• Ukazanie, że każdy człowiek w swoim życiu przeżywa osobiste spotkanie z Bogiem;• Pomoc w zrozumieniu, że jesteśmy powołani do odczuwania obecności Ducha świętego w postaci jego darów.Korelacja z innymi przedmiotami:• Historia i społeczeństwo – historyczność Jezusa Chrystusa.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Wychowanie patriotyczne i obywatelskie – szacunek wobec autorytetów.

3. w jezusie chrystusie spotykamy wielką miłośćcele katechetyczne:• Znajomość życia i publicznej działalności Jezusa;• Odczytywanie w nauczaniu Jezusa Chrystusa tajemnicy Boga oraz kierowanego do człowieka wezwania

Bożego.treści:• Ewangelia Dobrą Nowiną o zbawieniu w Jezusie;• Jezus o sobie;• Inni o Jezusie;• Jezus – Bóg i człowiek;• Jezus zapowiedzianym Mesjaszem;• Jezus Synem Bożym;• Misteria życia publicznego Jezusa Chrystusa;• Jezus i Ojciec;• Bóg miłującym Ojcem.zadania nauczyciela religii:• Pomoc w samodzielnym odczytywaniu religijnej treści zawartej w tekstach biblijnych – wprowadzenie w gatunki

i rodzaje literackie w Biblii;• W oparciu o zapis Nowego Testamentu przybliżenie Osoby, nauczania i działalności Jezusa;• Wspieranie motywów do poznawania religijnego przesłania tekstów biblijnych;• Pomoc w odczytywaniu przesłania przeżywanych świąt roku liturgicznego w kontekście przekazu Nowego

Testamentu.Korelacja z innymi przedmiotami:• Język polski – zrozumienie treści utworów literackich.

��

Рідн

а м

оваKorelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:

• Edukacja prozdrowotna – problemy osób niepełnosprawnych, właściwa relacja wobec nich;• Wychowanie do życia w rodzinie – miłość fundamentem życia małżeńskiego i rodzinnego.

4. Kościół chrystusowy dawniej i dzisiajcele katechetyczne:• Udzielanie odpowiedzi na wezwanie Boże;• Uzdolnienie do odczytywania w nauczaniu Kościoła nauczania Jezusa Chrystusa;• Wskazywanie na Jezusa, dzięki któremu możemy osiągnąć świętość życia;• Zapoznawanie z różnymi formami służby ofiarowanej Kościołowi;• Wprowadzenie rozumienia męczeństwa jako oddania życia za Chrystusa.treści:• W Jezusie Bóg przyniósł człowiekowi orędzie swojej miłości i chęć pojednania z człowiekiem;• Posłannictwo Jezusa o nawróceniu i pojednaniu;• Nauka o królestwie Boży;• Posłannictwo Jezusa trwa dzisiaj – Kościół;• Liturgia i obrzędowość Wielkiego Postu;• Męczeństwo jako radość szybszego zjednoczenia z Chrystusem;• Pasterze i nauczyciele Kościoła;• Apostołowie i ci, którzy dzisiaj głoszą misje.zadania nauczyciela religii:• Motywowanie uczniów do poznawania tekstów biblijnych i nauczania Kościoła;• Przybliżanie postaci męczenników jako przykładów, które doprowadzą do wzmocnienia wiary uczniów;• Współdziałanie z rodzicami i nauczycielami dla dobrego wzrostu duchowego uczniów;• Zapoznawanie z życiem współczesnych męczenników;• Wyjaśnianie, że pasterze Kościoła pomagają nam być wiernymi Chrystusowi i Jego nauce.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – poznanie siebie, emocjonalność;• Wychowanie do życia w społeczeństwie – zasady życia społecznego;• Edukacja czytelnicza – komunikacja werbalna i niewerbalna; bezpośrednia i medialna; selektywność doboru inf-

ormacji w środkach masowego przekazu; informacja czy perswazja; jawne i niejawne funkcje środków masowej komunikacji we współczesnym społeczeństwie informacyjnym.

5. „aby życie jezusa objawiło się w naszym ciele”cele katechetyczne:• Interpretacja ludzkiego doświadczenia w świetle nauczania Ewangelii;• Dostrzeganie potrzeby budowania własnej wiary w łączności z drugimi – świadectwo życia;• Pomoc w przygotowaniu do przemian okresu dojrzewania.treści:• Ewangelia – Dobrą Nowiną o zbawieniu;• Ewangelia Konstytucją Królestwa Bożego;• Błogosławieństwa ewangeliczne;• Przypowieści;• Żyć Ewangelią każdego dnia – w świetle Ewangelii zmieniać życie;• Dojrzewanie fizyczne, psychiczne i duchowe;• Praca nad własnym charakterem;• Odkrywanie świata wartości (prawda, bezinteresowność, życzliwość, sprawiedliwość);• Wartość oraz zagrożenie zdrowia i życia.zadania nauczyciela religii:• Wspomaganie w samodzielnym odbiorze tekstów biblijnych;• Przybliżenie rzeczywistości nadprzyrodzonej przez uwzględnienie pytań egzystencjalnych człowieka;• Pomoc w kształtowaniu pozytywnego stosunku do daru płci;• Integrowanie poznawanych wiadomości z historii biblijnej z aktualnymi wyzwaniami życia;• Kształtowanie refleksyjnej postawy wobec różnych sytuacji życiowych i zobowiązań moralnych.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – dar płci, dojrzewanie fizyczne, psychiczne i duchowe;

�0

Рідна м

ова

• Wychowanie do życia w rodzinie – przekaz wartości i tradycji w rodzinie, wspólne świętowanie, spędzanie wolnego czasu; więź rodzinna, związki uczuciowe i inne relacje w rodzinie; konflikty i ich rozwiązywanie; macierzyństwo i ojcostwo. Podstawowa wiedza dotycząca budowy i funkcjonowania układu rozrodczego człowieka; różnice i podobieństwa miedzy chłopcami i dziewczętami. Identyfikacja z własną płcią; akceptacja i szacunek dla ciała; zmiany fizyczne i psychiczne okresu dojrzewania. Zróżnicowane, indywidualne tempo rozwoju; higiena okresu dojrzewania; prawo człowieka do intymności i ochrona tego prawa; postawy asertywne; odpowiedzialność za własny rozwój – samowychowanie;

• Wychowanie patriotyczne i obywatelsko – fundamentalne zasady życia społecznego.

6. z jezusem chrystusem przeżywamy chorobę i śmierćcele katechetyczne:• Uzdolnienie do odczytywania w nauczaniu Jezusa Chrystusa wskazań dla chrześcijańskiego przeżywania choroby

i śmierci.treści:• Kto jest panem życia i śmierci ? (doświadczenie choroby i śmierci);• Eucharystia – pokarm na życie wieczne;• Odkupieńcza śmierć Jezusa;• Chrystus zstąpił do piekieł;• Historyczne znaczenie śmierci i zmartwychwstania Jezusa dla chrześcijanina – ciała zmartwychwstanie;• Liturgiczne świętowanie tajemnicy śmierci i zmartwychwstania Jezusa, zwyczaje z tym związane;• Sakrament chorych;• Pogrzeb chrześcijański.zadania nauczyciela religii:• Ukazanie Eucharystii jako pokarmu na życie wieczne;• Zapoznanie z liturgią paschalną;• Zapoznanie z tekstami liturgicznymi;• Kształtowanie refleksyjnej postawy wobec różnych sytuacji życiowych i zobowiązań moralnych.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – troska o zdrowie, higiena ciała, odzieży; problemy i potrzeby kolegów niepełnosprawnych,

osób chorych i starszych;• Edukacja ekologiczna – degradacja środowiska;• Wychowanie do życia w rodzinie – podstawowe funkcje w rodzinie, rola osób starszych;• Edukacja regionalna – elementy historii regionu, pamięć o ważnych postaciach.

7. w modlitwie jesteśmy blisko Bogacele katechetyczne:• Ukazanie modlitwy jako drogi prowadzącej do zjednoczenia z Bogiem, słuchania Jego wezwania, uczestnictwa

w liturgii;• Kształtowanie ducha modlitwy.treści:• Modlitwa Jezusa;• Modlitwa Maryi; Maryja wzorem modlitwy;• Modlitwa podstawą życia chrześcijańskiego;• Rodzaje i sposoby modlitwy;• Gotowość na otwarcie się na Boga w modlitwie.zadania nauczyciela religii:• Zapoznawanie z różnymi sposobami modlitwy indywidualnej i liturgicznej;• Kształtowanie postawy zawierzenia Bogu oraz modlitwy.Korelacja z innymi przedmiotami:• Język polski – różne formy wyrażania myśli.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja czytelnicza i medialna – komunikacja werbalna i niewerbalna.

�1

Рідн

а м

ова8. wiele członków tworzy jedno ciało

cele katechetyczne:• Wdrożenie do chrześcijańskiego przeżywania codzienności, trudności życia, budowania nadziei;• Aktywne uczestnictwo w Eucharystii i życiu Kościoła;• Uwrażliwianie na to, że budownictwo sakralne ukazuje stosunek wiernych do Boga i Kościoła;• Wskazywanie na znaki i symbole miłości oraz wierności Boga wobec ludzi;• Wskazywanie na to, że każdy chrześcijanin jest powołany do wiary, modlitwy i dawania świadectwa Bożej

miłości.treści:• Wniebowstąpienie i powtórne przyjście Chrystusa;• Jedność międzyludzka;• Jedność w Eucharystii;• Wspólnie z Jezusem łatwiej można przezwyciężyć trudności, cierpienie;• Gotowość osobistego współdziałania;• Liturgia łączy nas w Kościół;• Małżeństwo przypomina nam miłość Chrystusa do swojego Kościoła;• Jestem częścią Ciała Chrystusowego;• My wszyscy – jednością w Chrystusie.zadania nauczyciela religii:• Zapoznanie z biblijnym i liturgicznym przesłaniem Wniebowstąpienia Jezusa;• Postawa odpowiedzialności i podejmowania zadań wobec najbliższego otoczenia;• Tworzenie atmosfery, by uczniowie chętniej i z większym zrozumieniem uczestniczyli we Mszy świętej;• Przybliżanie słów Jezusa o jedności i nierozerwalności małżeństwa w kontekście kościoła.Korelacja ze ścieżkami edukacyjnymi:• Edukacja prozdrowotna – umiejętność radzenia sobie z trudnymi sytuacjami;• Edukacja ekologiczna – odpowiedzialność za przyrodę;• Edukacja regionalna – odpowiedzialność za najbliższe otoczenie;• Wychowanie patriotyczne i obywatelskie – człowiek istotą społeczną.

KLaSa Viświątynia i modlitwa KościołaProgram klasy VI zapoznaje uczniów z wystrojem świątyni i nabożeństwami, które są praktykowane w Kościele

Wschodnim. Ze względu, iż żyjemy w diasporze, szczególnie nasze dzieci są narażone na zatracenie wschodniej tradycji Kościoła. Program ten ma na celu przybliżenie i lepsze zrozumienie duchowości Kościoła wschodniego. Zawarte są różne formy uwielbienia Boga, które ustanowił sam Jezus Chrystus lub z nakazu naszego Pana ust-anowili i rozwinęli apostołowie, uczniowie Chrystusa i Ojcowie Kościoła. Cerkiewne nabożeństwa odprawiają się w różnym czasie podczas całego roku. Ważne jest również zrozumienie gestów, znaków i obrzędów, które są wykorzystywane w cerkwi. Lepsze zrozumienie doprowadzi do lepszej modlitwy i rozwoju duchowego każdego dziecka. Przy realizacji programu należy zwrócić uwagę na ukazanie znaczenia i istoty nabożeństw.

W I Rozdziale jest opisany rok liturgiczny, święta z nim związane i przypomnienie korzystania z Pisma św.Rozdział II ma przybliżać cerkiew jako budowlę i znaczenie wszystkich części świątyni.Rozdział III omawia księgi liturgiczne i części nabożeństw.W Rozdziale IV jest mowa o Liturgiach św. Jana Chryzostoma, św. Bazylego Wielkiego i Uprzednio Poświęconych

Darów.Różne nabożeństwa specyficzne do okresu roku liturgicznego są opisane w Rozdziale V.Na koniec ukazana jest modlitwa wspólnotowa i indywidualna jako podsumowanie poprzednich rozdziałów.

1. Rok liturgicznycele katechetyczne• Zapoznanie z kalendarzem liturgicznym;• Wyjaśnienie związku miedzy liturgicznym rokiem a cerkiewnym kalendarzem;• Nauczenie rozpoznawania ruchomych i nieruchomych świąt;• Zachęcenie do pobożnego świętowania niedzieli i świąt;• Ukazanie roli postu w życiu chrześcijanina;• Nauczenie korzystania z Pisma św. Uświadomienie, że Pismo święte jest żywą i aktualną księgą.

�2

Рідна м

ова

treści• Liturgiczny rok jest potężnym hymnem uwielbiania Pana Boga.• W Kościele wschodnim występuje 12 głównych świąt;• Wszystkie święta dzielą się na ruchome zależne od daty Niedzieli Wielkanocnej i na nieruchome, te które maja

zawsze tą samą datę;• Podział świąt na Pańskie (Hospodski), Maryjne (Bohorodyczni) i świętych;• Rodzaje świętych postów (Wielki Post, Post Piotrowy, Post przed Zaśnięciem NMP, Post przed Bożym Narodze-

niem);• Pismo św. najważniejszą księgą chrześcijanina.zadania nauczyciela religii• Zachęcanie do przeżywania świąt w roku liturgicznym;• Pokazanie poprzez święta Bożego zamysłu zbawienia ludzi.

2. cerkiew – dom Bożycele katechetyczne• Ukazanie świątyni jako miejsca świętego przeznaczonego do celebrowania nabożeństw;• Zapoznanie z stylami architektury cerkiewnej;• Zaznajomienie z podziałem cerkwi i z jego znaczeniem;• Przedstawienie ikonostasu i ikon jako modlitwy;• Wyjaśnienie przeznaczenia naczyń liturgicznych;• Zapoznanie ze stopniami święceń kapłańskich (diakonat, kapłaństwo, biskupstwo);• Zapoznanie z życiem zakonnym grekokatolików w Polsce.treści• świątynia miejscem sprawowania Liturgii;• Zewnętrzny wygląd cerkwi, style w architekturze;• Zewnętrzny podział świątyni;• Ikonostas, freski i ikony jako przedstawienie wydarzeń z życia Jezusa, Maryi, świętych;• Naczynia liturgiczne specyficzne dla Kościoła wschodniego;• Osoby konsekrowane w służbie bliźnim dają świadectwo o Bogu – prowadzą ich do Królestwa Bożego;• W Polsce istnieją greckokatolickie zgromadzenia zakonne zarówno męskie jak i żeńskie.zadania nauczyciela religii• Zapoznanie uczniów z informacjami o budynkach sakralnych;• Znaczenie ikony w cerkwi;• Znaczenie sakramentu kapłaństwa;• Atmosfera modlitwy w Domu Bożym.

3. wspólna modlitwa wiernychcele katechetyczne• Przedstawienie ksiąg liturgicznych wykorzystywanych do nabożeństw;• Ukazanie w nabożeństwach symbolicznych momentów dotyczących naszego zbawienia;• Zaznajomienie ze zmiennymi i stałymi częściami nabożeństw;• Wyjaśnienie obrzędów liturgicznych;• Przybliżenie Nieszporów (Weczirnia), Komplety (Poweczrie) i Jutrzni (Utlenia).treści• Księgi liturgiczne to takie, które mieszczą w sobie nabożeństwa;• We wschodniej tradycji liturgiczny dzień zaczyna się wieczorem od Weczirni;• Stałe i zmienne części nabożeństw;• Znaczenie obrzędów i gestów liturgicznych;• Tygodniowy cykl nabożeństw;• Weczirnia (Nieszpory) symbolizuje stworzenie świata;• Poweczerie i Czasy jest czytaniem psalmów;• Utrennia (Jutrznia) przedstawia nowotestamentalną historię zbawienia.zadania nauczyciela religii• Zachęcanie do poznania nabożeństw w celu lepszego rozumienia ich i modlitwy;• Nauczenia korzystania z ksiąg liturgicznych;• Zapoznanie z gestami i obrzędami liturgicznymi.

��

Рідн

а м

ова4. Liturgia najdoskonalszą ofiarą jezusa chrystusa

cele katechetyczne• Przybliżenie Liturgii jako modlitwy całego Kościoła z ofiarą samego Chrystusa;• Zapoznanie z częściami Liturgii św.;• Zaznajomienie z rodzajami Liturgii św.treści• Każda Liturgia św. jest uobecnieniem ofiary Chrystusa, którą poniósł On na krzyżu;• Przygotowanie darów na Liturgię – Proskomydia;• Liturgia Słowa słuchaniem Słowa Bożego;• Liturgia Ofiary – Chrystus daje nam siebie w Eucharystii jako pokarm;• Wschodnia tradycja zachowała cztery Liturgie: św. Jana Chryzostoma, św. Bazylego Wielkiego, Liturgia św. Jakuba

i Liturgia uprzednio Poświęconych Darów.zadania nauczyciela religii• Zachęcanie do głębokiego przeżywania Liturgii;• Zapraszanie do czynnego udziału w Liturgiach poprzez tłumaczenie i wyjaśnianie jej.

5. Szczególne modlitwy w rocznym cyklucele katechetyczne• Modlitwy Wielkiego Postu; Przedstawienie Kanonu św. Andrzeja z Krety (I i V tydzień Wielkiego Postu), Modlitwa

św. Efrema, Akatyst do Męki Pańskiej, Liturgia Uprzednio Poświęconych Darów;• Wyjaśnienie nabożeństw Wielkiego Tygodnia;• Przybliżenie modlitw Triduum Paschalnego;• Zapoznanie z nabożeństwami paraliturgicznymi.treści• Kanon św. Andrzeja Kryckiego wyrazem modlitwy grzesznika;• Specyfika modlitw Wielkiego Postu;• Nabożeństwa Wielkiego Tygodnia – liturgiczna zaduma na temat tajemnicy naszego zbawienia;• Radosny charakter nabożeństw Wielkanocnego Tygodnia;• Szczególny charakter nabożeństw: Molebeń, Akatyst i Panachyda, Parastas.zadania nauczyciela religii• pomoc w zrozumieniu specyficznych nabożeństw i modlitw w liturgicznym roku;• przybliżenie wschodniej tradycji.

6. modlitwa jednoczy nas we wspólnocie Kościołacele katechetyczne• świadome i zaangażowane uczestnictwo w liturgii jako rzeczywistości zbawczej;• Ukazanie praktyki modlitwy wspólnotowej jako czynnika budowy wspólnoty wiary;• Ukazanie potrzeby indywidualnej modlitwy.

treści• Jezus Chrystus wzorem modlitwy;• Biblijne przykłady modlitwy (Dawid – Psalmy, Maryja);• Sytuacje i sposoby wspólnej modlitwy;• Modlitwa liturgiczna;• Modlitwa indywidualna poprzez czytanie Pisma świętego w tym zwrócenie szczególnej uwagi na Psalmy;• Nieustanna modlitwa na czotkach.zadania nauczyciela religii• Zapoznanie z biblijnymi przykładami modlitwy;• Wprowadzenie do modlitwy wspólnotowej;• Zgłębienie znaczenia i rozumienia Liturgii;• Zachęcenie do studiowania Pisma świętego;• Wskazanie na potrzebę modlitwy.

Від редакціїПрограма для гімназії і погімназійної школи буде поміщена у наступних номерах «Рідної мови».

��

Рідна м

ова

Дійові особи: дід, баба, Івасик – Телесик, ли-сиця, вовк, кабан, білка, зайчик.

Автор:Жили собі дід та баба в селі на горбочкуВ чепурненькій хатиночці аж біля лісочку,Мали сина маленького,Івасиком звали,Колисали в колисочці і пісень співали.

Баба сидить біля хати та співає колискову «Люлі, люлі, люлі налетіли гулі».

А Івасик ріс скоренько, сили набирався,Мамі вдома помагав, по рибку збирався.

Івасик:Ти зроби мені, татусю, човник та веселечко,Буду рибку я ловити отут недалечкоДосить вам стареньким уже працювати,Буду рибку я ловити та вас годувати.

Дід:Добре, сину, все зроблю як ти забажаєш,Ти ж тепер стареньким нам всюди помагаєш!

Автор:Зробив батько човник та й срібне веселечко,став ловить Івасик рибку в річці недалечко.Як тільки наловить рибки синок багатенько,стане кликати матусю отак голосненько.

Івасик:Ой, іди, іди матусю, моя ти рідненька,Забери в мене цю рибку ти зараз швиденько,Звари, мамо, з неї юшку та й підсмаж рибинку,

ДОШкіллЯ

Нагодуй себе та батька і мене – дитинку!А я буду й далі тут рибку ловите,Так і будемо всі разом ми у світі жити.

Баба:Йду спішу, синочку, ти мій дорогенький,Рости дужим і здоровим, сину мій ріднень-

кий,Лови, сину, рибку велику й маленьку,Та й співай же пісень дзвінко, веселенько!

Автор:Прийде, рибку забере, та й іде додому,Готувати їстоньки Івасику своєму.А лисиця раз почула отаку розмову,Й задумала зробить лихо Івасику малому.Підкралася до берега та й давай чекати,Коли буде пливти човник до своєї хати.

Лисиця:Украду Івасика заберу рибинуБуду годувати всю свою родину,А Івасика заставлю рибу ще ловити,Буде цей Івасик в моїй хаті жити!

Автор:Так вона сиділа й вела свою мову,Та не бачила що Івасик чує цю розмову.

Зайчик:Не допущу я до цього, не буде такого,Щоб лисиця їла рибку Івасика малого!

Автор:Та й побіг мерщій до лісу, став посеред нього.Та й як крикне голосненько.

«Івасик – Телесик»Інсценізація казки

для дітей старшої групи)

��

Рідн

а м

оваЗайчик:

Гей, всі друзі лісові, йдіть сюди скоренько,Будемо хлопця рятувати, від лиск хитрень-

кій!

Автор:Як почули крик у лісі, зразу позбігались:Вовк, їжак, кабан і білка – всі разом зібра-

лись!

Їжак:Зайчику, чого кричиш, що тут в тебе сталось?

Білка:Хто, кого тут кривдить, розкажи скоренько,Заступимось ми за нього всі разом дружнень-

ко!

Зайчик:Хоче тут лисиця, біди наробити,Хоче примусить Івасика в своїй хаті жити,Щоб він рибу їй ловив, годував ледащу,Допустити такого не можемо ми нізащо!

Кабан:Треба нам лисицю всім отут провчити,Щоб могли спокійно ми у лісі жити?

Вовк:Одягну сорочку Івасика малого,Буду я пливти в човні та співать за нього!Хай подумає лисиця що я – це Телесик.

Їжак:Добре кажеш, молодець, вовчику сіренький,Треба руду обдурити хоч разок гарненько!

Білка:А то думає, руда, що усіх хитріша,Треба нам їй показати, що ми розумніші!

Зайчик:Як рішили так і зробимо, провчимо руденьку,Щоб усім, усім у лісі жилось спокійненько!

Автор:Як рішили, так і зробили –Вовка в човник посадили,Аж тут і лисичка іде та співає,Та на човник на річечці ласо поглядає!

Лисиця:Пливи, пливи, Івасику, буду годувати,Прохолодним квасом буду частувати!

Вовк:Пливу, пливу, матусенько, пливу дорогенька.

Автор:сказав Вовчик голоском тоненько, тоненько.стоїть лиска на березі та й човник чекає,Як їсть вона рибку, собі уявляє,Та тихесенько під ніс пісеньку співає.

Лисиця:Ой, яка ж я розумненька, яка ж я хитренька,Усіх в лісі обдурила, лисенька руденька,Хочу я на бережку смачну рибку з’їсти...

Вовк:Як не соромно, тобі, лисичко, брехати,Забирайся ти скоріше до своєї хата.Бо як прийдуть зараз звірі сюди на розправу,Будеш мати з нами, ти, неприємну справу!Хіба можна ображати діточок маленьких,Та залишити без сина цих батьків старень-

ких!

Автор:Тут і звірі підоспіли на оцю розмову,І стали вони вести з лисицею мову.

Зайчик:схаменися, дорогенька, не сором ти звірів.

Білка:Всім на світі треба жити в злагоді і мирі.

Їжак:Треба один одному всім допомагати,І в лиху годину друзів захищати!

Кабан:А не хочеш ти так жити – з лісу проженемо,І тебе до себе в друзі не візьмемо!

Лисиця:Ой, пробачте мене, друзі, все я зрозуміла,А зробила це тому, що рибки захотіла!Більше я не буду нікого дуритиБуду я трудитися і у мирі жити!

Зайчик:Добре, добре, ми повіримо, тобі дорогенька,Дозволимо в лісі жити, лисичко руденька!

Їжак:Добре хочемо щоб ти знала цю науку,Що у лісі кожен має кругову поруку!

��

Рідна м

ова

Білка:А я хочу що б ти знала і запам’ятала,Що не смієш ти нікого у лісі дурити.Як що хочеш разом з нами у лісі жити!

Кабан:Зараз йди до Івася та проси прощення.Щоб простив тебе, хлопчина, за твої творін-

ня!

Лисиця:Добре, добре, я піду буду проситься,Щоб узнали усі в лісі хто така лисиця!

Автор:Побігла, лисичка, до хати в лісочкуЩо стояла недалечко отут на горбочку,Постукала тихесенько та й стала просити.

Лисиця:Простіть мене, люди добрі,Прости й ти, Івасю!

Обіцяю більш нікого ніколи дурити,Обіцяю, що не буду більше зла робити,А ні в лісі, а ні в полі, а ні в кого в домі!

Дід та Баба:Ми тебе, лисичко, прощаємо, прощаємо,Разом з звірами усіма тебе пригощаємо:Рибкою, капустою, яблучком смачненьким,Що приготував нам Івасик маленький!

Вовк:То ж давайте на радощах усі заспіваємо,Про мир, дружбу та злагоду,Яку в лісі маємо!

Всі разом співають пісню про дружбу.

КІНЕЦЬ

��

Рідн

а м

ова

Ведучий:Не часто в нашій УкраїніБува, щоб ріпку хтось садив...Але було... В одній хатиніДідусь Панас з сім’ю жив.

Раз навесні, коли берізкиПухкі сережки одягли,Коли дрібні зелені бризкиТак рясно на гілля лягли,

Дід порався в своїм садочку,Доріжки чистив, тин ладнав,скопав землицю на горбочку,Що посадити тут – не знав.

І раптом вибігла Ганнуся,Набрати думала води...Підбігла, лащиться: «Дідусю,Ти мені ріпку посади!»

І посадив...Ходив щоранку поливати,Глядів, щоб півник не стоптав.Бур’ян зривав, щоб їй зростати,

Ретельно ріпку доглядав.А українські землі – диво!За труд відплачують як слід.І ріпка виросла красива,

Дід:Хороша ріпка!Блищить на сонці чепурненька,Як мед, не скласти їй ціни,Тугенька, жовта, величенька.А висоти!А ширини!

Танок сонячних промінчиків: «гріють ріпку»

Ведучий:Дід довго нею милувався,І знав, що він досяг мети.Хоч шкодував, і хоч вагався,Та все ж сказав: ...

Дід:Пора тягти!

Ведучий:На другий день зібрався зранку,Неначе десь на свято йшов,Надів сорочку-вишиванку,До ріпки стиха підійшов.До неї чемно привітався,Примірявся і так, і сяк.Але ж... як тільки не старався,А витягти не міг ніяк.

Дід:Гей, жінко, нумо вийди з хати,Покинь всі справи хоч на мить.Біжи мені допомагати,Бо ріпка глибоко сидить.

«Ріпка»Інсценізація

за мотивами народної казки

ДОШкіллЯ

��

Рідна м

ова

Баба:Ти кликав, діду?Я хутенько,Усе покинула й біжу.Ця ріпка й справді величенька,Давай тобі допоможу.

Ведучий:Бабця – за діда, дід – за ріпку,Разом щосили потягли...Вона ж сидить в землиці кріпко – Так витягти і не змогли.

Баба:Онучко, чуєш? Йди скоренько!Де ти там граєшся? Давай!Засіла ріпка глибоченько,Її тягти допомагай!

Ведучий:Дівча – за бабцю,Та – за діда,А дід – за ріпку,Й потягли...Не подає красуня й виду.Так витягти і не змогли.

Онучка:сірко!Біжи сюди, собачко!Чіпляйсь за мене,В ряд ставай!Разом і витягнем, побачиш.Ти тільки нам допомагай.

Ведучий:сірко – за внучку,Та – за бабу,Бабуня діда обійма,Той тягне...Та виходить слабо,І успіху ніяк нема.Сірко:Гей, кицько, глянь, усі при ділі.Не гай часу, сюди біжи!Що розляглася в тому зіллі?Ти краще нам допоможи.

Ведучий:Киця – за собачку,Той за онучку зачепивсь,Вона – за бабу, та – за діда,А дід за ріпку ухопивсь.Дід тягне обома руками,Командує: «Тягніть! Тягніть!»сам сперся обома ногами...А ріпка смирненько сидить!Лоби в усіх уже намокли,сміється сонечко згори,А мишеня блиснуло окомІ хвацько вилізло з нори.

Миша:Без мене тут не буде діла,Це знає навіть дід Панас.Буває, що великій силіБракує трішечки підчас.

Кіт:Ти краще, мишко, не хвалися.Підходь хутчіш, за хвіст бери,Гарненько ніжками зіприся,Повітря в груди набери...

Ведучий:І тягнуть всі:Мишка – за кицю,Кицюня – хвостик у сірка,сірко – онуччину спідницю,А та – бабуні фартуха.Бабуня держить чоловіка,Піт виступає на чолі,Дід тягне ріпку, цупить, смика...І.... ріпку витягли з землі!Коріннячко у жовтій глині,Така блискуча і гладка...Всі впали і лежать на спині,Проте ніхто не наріка.сусіди вибігли із хати,Ото вже галасу було!...Дідусь усіх став пригощати,Наїлося усе село!

КІНЕЦЬ

��

Рідн

а м

ова

Дійові особи: дід, баба, пан Коцький, вовк, ведмідь, лисичка, кабан, їжак.

На дворі, на лавочці біля хати сидить дід та баба, а біля її ніг лежить кіт.

Автор:Жили собі дід та баба тай горя не знали,Мали мале господарство, ще й кота тримали.Але котик постарів, спав вже багатенько,Не ловив мишей він зовсім, бо став ледачень-

кий.Баба дідові отак весь час говорилаІ плакала, і кричала, а часом просила.

Баба:Ой, дідусю, голубчику, змилуйся над нами,Заведи кота ти в ліс, тай зостав з вовками.Хай вони його з’їдять, отаке ледащо,Бо не буду годувати я його нізащо.

Дід:Добре, баба, заведу, та там і покину,Йди-но, Мурчику сюди, ти вража дитино.

Автор:Взяв котика у мішок до лісу подався,Там оставив під пеньком, тай чемно попро-

щався.

Дід:Живи, Мурчику, тут гарно, їж траву, малину,Не хотів ловить мишей, а спав цілу днину.

Автор:Залишив кота під дубом,Кіт сидить, сумує,Коли дивиться лисички весело мандрують.

Лисички: (співають)Ми лисички, ми сестрички,По лісу гуляємо,Ми гусяток пасемо.Зайців піджидаємо.

1. Лисичка:Боже, милий, що за диво, вперше таке бачу!скажи мені, як ти звешся, молодий козаче?

2. Лисичка:Що тут робиш, поробляєш куди шлях ти

держиш?

Кіт:Я – Пан Коцький цар звірів, по лісу мандруюДуже добре бачу, а ще краще чую.Можу всіх я вас поїсти, коли розізлюся.

1. Лисичка:Ой, ти, котику коточку, не сварись, не сердься,Бо для тебе у нас є курятина з перцем.

2. Лисичка:Іди до нас поспішай, жити у хатину.Будемо тебе глядіти, як малу дитину.

«Пан Коцький»Інсценізація казки

для дітей старшої групи

ДОШкіллЯ

�0

Рідна м

ова

Автор:Й стали вони разом жити, кота годувати,Вкладати в ліжко спати ще й пісні співати.

1. Лисичка:Лягай, котику, поспи, а ми поспіваємо,Можемо казку розповісти, якщо побажаєш.

Вкладають в ліжко, співають колискову.

Автор:Кіт заснув, лисички встали, тихо вийшли з

хатиЙ сіли собі на пеньочку рушник вишивати.Вже пройшло чимало часу, кіт поспав, про-

кинувсястав з собою розмовляти, в слух думки ка-

зати.саме ось оцю розмову підслухав зайчисько,Який нишком пробігав біля хати близько.

Кіт:Ох, і добре я живу в цих лисиць гарненьких,Вони мене так милують, як дитя маленьке,Можу спати, погуляти, книжку почитати.А ще можу я, як схочу, як буде охота,Половити усіх звірів та кинуть в болото.

Автор:Як почув оце все зайчик, то дуже злякався,Побіг звідти він мерщій, під кущем сховався.Там просидів він довгенько, подумав гар-

ненькоПоборов в собі він страх, до друзів подавсяЩоб усе це розказати, чого він злякався.

На лісовій галявині сплять вовк, кабан, ведмідь, білка, їжак. Розглядують лісові квіти.

Ведмідь:Зайчику, що з тобою сталось, що з тобой

вкоїлосьЧого так перелякався, чи чого наснилось?

Кабан:Зайчику, поглянь на мене, який ти смішнень-

кий,І чого ти так злякався, дурнику маленький?

Білка:Іди, зайчику, сюди, розкажи скоренько,Хто тебе так налякав, ти ж моє серденько?

Вовк:Чого зайчику тремтиш, як ота осика,Кажи нам усе мерщій, щоб не було лиха.

Їжак:Ой, зі сміху я помру, дивлячись на тебеІ з якого таки дива так тремтіти треба?

Зайчик:А мені вже не до сміху, всі мовчить, ні звуку,Бо я бачив у лисичок отаку звірюку (показує)Він казав, що за годину нас усіх половить,Всіх посадить у мішок ще й в болоті втопить.

Ведмідь:Що ж тепер нам всім робити, що нам пред-

преняти.Як же братці, нам тепер в лісі проживати?

Вовк:Я, вважаю, всім нам треби подарунки нести,Щоб оцей страшний звірюка не чіпав нашої

честі.

Їжак:А я йото не боюся, я клубком звернуся,В носа голками вип’юся, буде тозі знати,Як маленького мене безсоромно чіпати.

Білка:Ну страшний, ну здоровенний,Ну і що із того,Треба, друзі, нам насамперед глянути на

нього!Підеш, зайчику, ти знаєш де його шукати,Запроси його у гості до моєї хати.

Вовк:Вірно, вірно білка каже, глянемо гарненько,А тоді вже поговоримо з звіром тим чемненько.

Заєць:На біду я народився у лиху годину,Піду зараз до лисички, може там і згину!

Автор:Пішов зайчик до лисичок, щоб з гості по-

звати,І побачив їх хороших, усіх біля хаті.За столом вони сиділи й чайок попивали,Булку з маслом куштували, тихо розмовляли.

�1

Рідн

а м

оваЗаєць:

Добрий день, руді лисички, гарні та миленькі,Запрошує вас білочка в гості всіх чемненько,Прихватіть разом з собою гостя ви страшного.Всі ми дуже хочемо глянути на нього.

Лисичка:Ми у гості всі прийдемо, та ви поховайтесь,Бо розірве вас на шмаття, тоді начувайтесь.

Зайчик біжить знов до звірів в ліс.

Зайчик:В гості всі вони прийдуть, лисички сказали,Але всім нам поховатись вони приказали,Бо порве він всіх на шмаття, ледь кого зачуєБуде тоді нам всім лихо, от такий він дурень!

Автор:Як почули оте звірі, зразу поховались,Хто в кущі, хто за пеньок – всі порозбігались!

Ідуть кіт з лисичками, несуть всім подарунки та співають.

Всі:А ми в гості йдемо бочку меду несемо,Ще горішки лісові, та ці квіти лугові.Моркву та капусту всім на закуску.

Кіт:А де ж звірі всі пропали? Ніхто не стрічає?

1 Лисичка:Всі звірі у лісі зараз поховались,Бо дуже тебе вони налякались.

Кіт:А чого мене боятись, я ж не буду тут куса-

тись?Що я можу їм зробити? Можу лиш мишей

ловити,Можу випити сметану, коли з глечика діс-

тану,Можу вкрасти м’ясо, сало, та за це перепадало!

Виходять всі звірі.

Вовк:Де ти, зайчику, скажи, бачив диво – велетня?

Кабан:Та хіба йому під силу з’їсти нас таку ораву?Чи втопити у болоті, чи іще чого зробити?

Білка:В страху очі ох, великі!

Кіт:Хочу з вами в лісі жити, з усіма вами дружити,Буду ліс охороняти, мишей сюди не пускати.Щоб по лісу не гуляли, та коріння не псували.

Звірі:Добре, добре ми вітаємо тебе в нашім лісі,Живи собі у лисичок у добрі і втісі!Приєднуйся ти до нас святкувати в добрий

час!

Всі беруться за руки танцюють та співають.

КІНЕЦЬ

�2

Рідна м

ова

Ведуча:Кошенятко заблудилось,Кошенятко розгубилось,Плаче, бідне, серед двору,Всім розказує про горе.

Пісня Котика: (музика 1)Помірно

Няв-няв-няв! Змай-діть ма-ту-сю! Б е з м а - т у- с і я б о -ю - с я .

Кошеня: (співає)Няв-няв-няв!Знайдіть матусю!Без матусі я боюся.

Ведуча:Тут ворона прилетіла,Походжає, склавши крила.

Під музику «залітає» Ворона, зупиняється перед кошеням.

Ворона:

«Кошенятко заблудилось»Інсценізація

слова: В. ПароновоїМузика: Н. Шевченко

ДОШкіллЯ

��

Рідн

а м

оваПісня Котика: (музика 2)

Помірно

З а - п и - т а в у н е - ї я : М о - ж е , м а - м а в и м о - я ?

Кошеня: (співає)Запитав у неї я:– Може, мама ви моя?

Пісня Ворони: (музика 3)

і з п о д - в і - р ’я на под-ві-р’я. В те-бе шерсть, а в ме-не п і-р’я.

Ворона: (співає)Ні, у тебе крил немає,Ти біжиш, а я літаюІз подвір’я на подвір’я.В тебе шерсть, а в мене пір’я.(говорить)Поможу тобі, кра-кра!Біля хати є нора.Там живе така ж тваринка:Довгий хвостик, сіра спинка.

Ведуча:Кошенятко біля хатистало матінку чекати.Раптом з нірки тишком-нишкомВибігає сіра мишка.

Під музику забігає Мишка.

Н і , у т е - б е крил н е - м а - є , т и б і -ж и ш , а я л і - т а - ю

��

Рідна м

ова

Мишка:Швидко

Кошеня: (співає)Запитав у неї я: (музика 2)Може, мама ви моя?

Мишка: (співає)Ой, який ти ще дурненький. (музика 3)Ти – великий, я – маленька.В мене лапочки тонкі,А у тебе – он які!(Говорить)Пошукай собі ти мамуІз великими ногами!

Ведуча:Що лишилось кошеняті?Далі маму йде шукати.Бачить звіра, в нього рогиІ великі довгі ноги.

Під музику заходить Корова.

Корова:Повільно

Кошеня:Запитав у звіра я: (музика 2)– Може, мама ви моя?

Корова: (співає)І не думай, му-му-му-у-у. (музика 3)Я до себе не Візьму-у-у!Мій синочок не такий.Він – великий, ти – малий.

��

Рідн

а м

ова

(говорить)На ногах копит не маєш,Босий по землі гуляєш.Бачиш буду біля брами?В ній сховалась твоя мама.

Ведуча:А у буді спить собачка.Кошенятко необачнеЗазирнуло і зраділо:Це ж матуся добра й мила!

Кошеня:Няв-няв-няв! Знайшлась матуся!Все як в мене: вушка й вуса.

Собачка: (співає)Не візьму до себе, ні, (музика 3)Бо не родич ти мені.Всі коти живуть у хаті,Ми ж повинні працювати.(говорить)Глянь, матуся на осонніРозляглась на підвіконні.

Ведуча:Кошенятко так зраділо.Аж занявкало щосили:

Кошеня: (говорить)Няв-няв-няв!Знайшлась матуся!Я до неї пригорнуся.

Киця:Запитала киця: «Няв!Де маленький пропадав?Я тебе шукаю зранкуІ готова до сніданку.Молочко тепленьке пий,Щоби вирости мерщій!»

Киця пригощає кошенятко молоком в склянці, обіймає його.

Ведуча:Закінчилась наша казка –В домі мир, любов та ласка.

Всі герої утворюють коло і танцюють.

КІНЕЦЬ

��

Рідна м

ова

Дійові особи:Василько, степанко, Жук, Равлик, Корова, мурахи, Бджілка, Пташка, Жабка, сорока, Джміль, Комар, Змія. (Окрім перших трьох ролей, які є головними, всі інші «разові» ролі можуть виконувати лише кілька дітей, вдягаю-чи в перебігу дійства відповідні наголівнички й промовляючи то за одного, то за іншого персонажа).Декорації:З лівого боку – передня стіна сільської хати з віконцем і прочиненими дверима. Посеред-ині – місток на тлі озерця. З правого боку – зелений лужок: виготовлені з паперу трава, стебла, листя рослин і квіти зумисне збільшені. Під великим листком сидить зажурений Жук. Обабіч нього, дещо на відстані, стоять Василько й степанко.

Василько: (показує на Жука)Жук малий і волохатийВсе життя прожив без хати.Вдень від холоду тремтів,А вночі від страху млів.

Степанко:Дощик спинку обливав,В душу смутку наганяв.

Жук: (зітхає)Ох, набридло мені житиПід дощами і під вітром.Хай малий і волохатий —Хочу я своєї хати!

З’являється Равлик.

Жук: (показує на нього)Он повзе маленький РавликПо стежині біля ставу.Бач, у Равлика вся спинкаДобре схована в хатинку.

Жук підводиться й підходить до Равлика. Хлоп-чики також стають обабіч них.

Василько:Жук у Равлика спитав.

Жук:Хто тобі хатинку дав?

Степанко:Равлик гордо похвалився.

Равлик:Я з хатинкою вродився!

Степанко:Потім Равлик засміявсяІ в хатиночці сховався.

Равлик напинає свій наплічник-хатинку на голові й зникає. Василько зі Степанком ідуть до хати й стають на порозі. Жук, отямившись, швидко біжить за ними.

Василько:Жук образився, прибігАж на наш низький поріг.

Жук із цікавістю зазирає за двері.

«Як жук будував собі хатинку»

Інсценівка за віршем Ганни Чубач «Жук малий і волохатий»

ДОШкіллЯ

��

Рідн

а м

оваСтепанко:

Зручно в сінях примостився,Нашу хату роздивився,А тоді спитав у брата.

Жук: (обертається до Василька)Де взялася ваша хата?

Василько.Хто ж, крім тебе, та й не знавХату тато збудував!

Жук: (ображено)Ти б на мене подививсяЯ сиріткою вродився!

Похнюпившись, іде геть.

Степанко:Жук із нашого порогуГен подався на дорогу.

З’являється Корова зі жмутом трави.

Жук:Он назустріч йде КороваКруторога і здорова.Запитаю про своє: (перестріває)А у тебе хата є?

Степанко:А Корова їсть траву.

Корова: (обминаючи Жука, показує перед себе)Онде в хлівчику живу.

Жуючи й киваючи головою, йде далі.

Жук: (заздрісно)Той хлівець, мабуть, здоровий,Коли там живе Корова.

Зітхає, підходить до пенька й присідає за ним, Степанко і Василько стають поблизу.

Василько:Жук малий і волохатийНатомився всіх питати.Він знайшов трухлявий пеньІ сидів там цілий день.

Степанко:Там і нічку він проспав. Що робити – сам не знав.

Жук виходить з-за пня, розглядається. Повз нього заклопотано пробігають одне за одним дві мурахи зі стеблинками. Бджілка зі слоїком меду. Пташка з великою пір’їною.

Жук:Он біжать мурахи в поле,Мед збирають дикі бджоли,І якась мала пташинаДо гнізда несе пір’їну.

Стріпується, піднімає голову, розправляє плечі.

Василько:Жук розправив чорні крилаІ відчув, що має силу.І сказав собі завзято.

Жук:Я також збудую хату!

Ходить, збираючи грубі, як колоди, бадилинки (трубки з цупкого паперу).

Ось візьму суху травинкуІ стеблинку-бадилинку,Поскладаю на листок,Віднесу все під місток.

Поклавши на плече свій будівельний матеріал, Жук прямує до містка, біля якого кумкає Жабка. За ним ідуть хлопчики.

Степанко:Під містком жаби кричалиІ Жука не помічали,Але він їх не злякався,За свою роботу взявся.

Василько:Із глибокої криниціНаносив крилом водиці.Цілий день не спочивав –Будував та будував.

Жук у цей час «будує». (По завершенні слів гото-ву хатинку висувають з-за містка).

Жук: (задоволено оглядає)Хай над вечір, та на дивоХатка виросла красива!

��

Рідна м

ова

Василько:Жук від щастя заспівав,Потім сів і задрімав.

Жук спочатку дзижчить, кружляючи на місці й розмахуючи руками-крилами, а далі вмощу-ється під хатинкою й заплющує очі.З-за кущів по черзі підводяться й, вигукнувши своє, ховаються Джміль, Комар, Сорока.

Степанко:Позліталися джмелі.

Джміль:В хаті – вікна замалі!

Василько:Носа висунув Комар.

Комар:Він забувся про димар!

Степанко:Обізвалася сорока.

Сорока:Ця хатинка – кривобока!

Василько:Всіх зацитькала змія.

Змія: (показує голову з-за хати)Хата гарна, бо – своя!

Степанко:Йшли мурахи навпростець.

Мурахи: (проходять повз Жука)справді, Жук наш – молодець!

Василько:Але Жук того не чув.Він втомився. Він – заснув.

Жук усміхається із заплющеними очима.

Жук:сплю і бачу уві сніВласну хатку в бур’яні.Бачу небо, бачу поле –Я щасливий, як ніколи!

Повертається на бік і обнімає хатинку рукою. Під музичний супровід виходять усі персонажі. Жук підводиться й весело танцює разом з ними.

КІНЕЦЬ

��

Рідн

а м

ова

Тема уроку: Види загадок (про людей, їхнє життя, про природу, її явища, про рослини, тварин). художні засоби в них (метафора).

Мета уроку: навчальна – дати поняття про тематичні види загадок, метафору як художній засіб;виховна – виховувати повагу до народного генія, естетичний смак, любов до художнього слова;розвивальна – розвивати логічне мислення, спостережливість, уважність, уміння складати і від-

гадувати загадки, розвивати уяву, фантазію учнів.Обладнання: ілюстрації до загадок, учнівські малюнки, кросворд «Загадки», підручник.

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІзАЦІйНий МОМеНТ

ІІ. АКТУАЛІзАЦІЯ ОПОРНиХ зНАНь УЧНІВучнів класу розподіляють на три групи.

Бесіда за питаннямиЯка з груп дасть кращі відповіді на запитання.Запитання до і групи:1. що таке загадки?2. навіщо люди складали загадки? Запитання до іі групи:1. З яких двох частин складається загадка? (із власне загадки і відгадки).2. Які загадки називаються народними? а які ще існують? Запитання до ііі групи:1. назвіть, які бувають форми загадок? 2. Якими способами відбувається зіставлення у загадках?

ІІІ. ОГОЛОШеННЯ ТеМи УРОКУ й МОТиВАЦІЯ НАВЧАЛьНОї ДІЯЛьНОСТІ.на цьому уроці ми узагальнимо вивчене про загадки, їх тематичні групи за допомогою різноманітних

ігор та конкурсів. Дізнаємось, хто з вас найбільш кмітливий, спостережливий та винахідливий.

Сценарій уроку: Види загадок. Художні засоби в них

ПОЧаткОВа ШкОла

100

Рідна м

ова

iV. СПРийМАННЯ ТА зАСВОЄННЯ НАВЧАЛьНОГО МАТеРІАЛУ.завдання «Відгадай кросворд «загадки» (розміщений на дошці).Подумайте, як можна назвати цю групу загадок?1) Часто умивається, та рушником не витирається. (Кіт)2) За горами, за долами ходить свита і кожух. (Вівця)�) Зимою в білому, як сніг, а літом в сірому гуляє,

Вловить його ніхто не зміг, тому що ноги довгі має. (Заєць)�) Серед двору стоїть копа, спереду вила, а ззаду мітла. (Корова) �) Прийшла вона із довгим віником

на бесіду із нашим півником, Схопила півня на обід та й замела метлою слід. (Лисиця)

�) Я великий, я красивий, Як біжу я – в’ється грива. хвіст у мене довгий-довгий, Він у мене, мов шовковий. (Кінь)

�) не говорить, не співає, а коли хто йде, господаря сповіщає. (Собака)

1. к і Т

2. В і В Ц Я

3. З А є Ц Ь

4. к О Р О В а

5. л и С и Ц Я

6. к і Н Ь

7. С О Б А к а

Конкурс «Найкращий читець загадок»Перед виконанням цього завдання назвіть особливості виразного читання загадок. Яка група

згадає їх найточніше?і група читає загадки 1–� (с. ��).– Отже, виходячи з прочитаного, яку групу загадок за темою ви ще можете назвати?іі група читає загадки з подальшої теми 2–� (с. ��–��).– назвіть наступну групу загадок за темою.ііі група читає загадки 1–� з передостанньої теми (с. ��).Яку ще тематичну групу загадок ви можете назвати?

Гра «Презентація загадки»Представники кожної з груп загадують іншим загадки, демонструють виконані до них удома

ілюстрації, пояснюють, до якої тематичної групи належить загадка, яка форма загадки, за чим співставляється загаданий предмет.

Гра « Ми – чарівники»мати знання, володіти вміннями – це означає мати в руках чарівну паличку, а отже, бути сильним.

уявивши себе чарівниками, відгадайте і перетворіть загадки на прислів’я та приказки – і навпаки (для кожної команди – одна загадка й одне прислів’я). Ви повинні заповнити подані та блиці.

101

Рідн

а м

оваТаблиця 1

Загадки Відгадки Прислів’я

1. хто людей годує? 1. Праця. 1. Праця людей годує.

2. що старше від розуму? 2. увага. 2. увага старша від розуму.

�. що у світі найшвидше? �. Думка. �. найшвидша у світі думка.

Таблиця 2Прислів’я Загадки Відгадки

1. наймиліше у світі – сон. 1. що у світі наймиліше? 1. Сон.

2. Правда у вогні не горить, у воді не тоне. 2. що у вогні не горить, у воді не тоне? 2. Правда.

�. Сором пече без вогню. �. що пече без вогню? �. Сором.

Гра «Ми – науковці»щоб відчути поетичність загадок, зазирнемо у творчу майстерню і з’ясуємо, чому саме такі образи

в загадках порівнюються чи зіставляються?Наукове завдання для усіх груп учнів – пояснити хід мислення авторів загадки (чому саме таку

ознаку взято для зіставлення чи протиставлення).Представники кожної групи мають право на свою версію, можуть радитися з товаришами зі своєї

групи. Перемагає той, хто найбільш аргументовано, переконливо і чітко висловить власну на-укову теорію виникнення даної загадки. Час для підготовки – 1 хвилина.

Перелік загадок для наукового дослідження:1. «Чорна корова всіх людей поборола, а біла кобила всіх зведе» (для і групи).2. «не дерево, а лиcточки має, говорить вірші, казки оповідає» (для іі групи).�. «Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий» (для ііі групи).Орієнтовні запитання до науковців-представників І групи:1. Про що йдеться в загадці? (Про зміну дня і ночі)2. Звідки ви дізналися, адже слів «день» і «ніч» немає в загадці? (у загадці про ніч і день говориться

не прямо, а в переносному значенні. ніч – чорна корова, день – біла кобила).�. Чому ніч названа чорною коровою, а день – білою кобилою? (З’ясовуємо, як міг виникнути образ

чорної корови. необхідно, щоб учні пригадали, що за формою місяць схожий на срібний ріг у темряві неба, тоді можна уявити і саму темряву, наче корову з рогами-місяцем).

Матеріал для вчителяметафора – перенесення рис живої істоти на предмет чи явище. наприклад: перешіптуються листоч-

ки, сміється сонце, стогне буря. Цей художній засіб робить нашу мову образною, поетичною.

Гра «Ми – поети»картки із записаними початками речень – у руках в учителя, картки із продовженням речень лежать

на вчительському столі. Представники груп – поети – підходять по черзі, отримують і зачитують першу частину речення, добирають до неї другу так, щоб вислів став метафоричним. можна використати підказки членів груп.

Записи на картках, які зачитує вчитель Записи на картках, які підбирають учні

За садом сховалося… сонце.

Плинув… теплий, тихий вечір.

Зоря… заграла золотом у яблуневому цвіті.

Завиває… вітер.

Обличчя… розцвіли.

легенька хмара… закриває сонце своїми полами.

Зашуміли… струни.

Прийде… весна.

102

Рідна м

ова

Складання загадокна основі поданих слів скласти загадки:1. крейда – білий зайчик, дошка – чорне поле, пише – скаче;2. місяць – золотий серп або мідна підкова, нічне небо – темний луг, пербуває у певному місці – за-

гублено.Зразок. Білий зайчик чорним полем скаче.

V. зАКРІПЛеННЯ ВиВЧеНОГО МАТеРІАЛУСкладання чайнворда-загадкиЧайнворд-загадка – це ланцюг слів, який побудований так, що остання літера кожного слова-відгадки

є першою літерою наступного слова-відгадки.учитель читає загадки, а учні по черзі записують відгадки. хто швидше і більше відгадає, розмістивши

слова-відгадки у чайнворд, той переможець.1. не махає крильми, а літає, не птах, а птахів обганяє. (Літак)2. не звір, не птиця

ніс, мов спиця, Сам тонкий, а голос дзвінкий; хто його уб’є, Свою кров проллє. (Комар)

�. іде в каструлю чорне, а з каструлі – червоне. (Рак) �. маленьке, кругленьке, а з підлоги за хвіст не піднімеш. (Клубок)�. По полю бродить, зерно молотить.

Жне-косить – хліба не просить. (Комбайн)�. Чорне сукно лізе у вікно. (Ніч)�. Без рук, без ніг, на животі повзе, ще й інших везе. (Човен)�. лежить свинка, в неї поколена спинка. (Наперсток)�. З бородою, а не старий,

З рогами, а не бик, Доять, а не корова, лико дере, а на личаки не бере. (Коза)

Vi. ПІДСУМКи УРОКУ

VІi. ПОЯСНеННЯ ДОМАШНьОГО зАВДАННЯ1. Скласти кілька загадок (про олівець, м’яч, книжку, сніг, мороз, річку), поповнивши ними мовну

скарбничку.2. Скласти загадковий чайнворд, за бажанням.

VІІi. ПОБАЖАННЯ УЧНЯМСьогодні на уроці ви доторкнулися до мовної скарбниці нашого народу, до його чарівного світу

мудрості. Бажаю вам черпати все життя з цієї криниці, щоб у вашому серці завжди знаходилося місце для загадкового, таємного, чарівного. Поринайте у чудовий світ мрій та фантазій, будьте і самі чарівниками, які вміють творити добро і нести у життя найкраще.

Прослухайте пісню «Де живуть чарівники».

http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5209&itemid=597&ft=0

10�

Рідн

а м

оваПОЧаткОВа ШкОла

Тема: Олександр Олесь Печенізька облога києва. історична основа твору. героїчний вчинок хлопчика.

Мета: познайомити учнів з твором на історичну тему, зацікавити школярів історією свого народу; розвивати образне мислення, творчу уяву, уміння співставляти історичні факти та події і робити висновки; виховувати повагу до історичного минулого україни, відчуття своєї причетності до історії рідної країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань.Обладнання: портрет письменника, його твори, ілюстрації або малюнки про період київської Русі,

портрети князів, картки із поняттями з теорії літератури.

ХІД УРОКУ

І. ПеРеВІРКА ДОМАШНьОГО зАВДАННЯконкурс на кращого читця поезії Олександра Олеся «Рідна мова в рідній школі».Виставка підготовлених вдома віршів українських поетів про мову.

ІІ. ОГОЛОШеННЯ ТеМи ТА МеТи УРОКУ, ВизНАЧеННЯ МеТи УЧНЯМи

ІІІ. СПРийНЯТТЯ МАТеРІАЛУ1. Поетична хвилинка.Олександр Олесь

О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам’ятне забутий.О слово рідне! Шум дерев! Музика рік блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев...О слово! Будь мечем моїм!Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,Осяй мій край і розлетисяДощами судними над ним.

Сценарій уроку:Олександр Олесь Печенізька облога Києва

10�

Рідна м

ова

1. Як ви думаєте, чому я зачитала вам вірш про рідну мову?2. Яка роль рідного слова описана в поезії?�. Яка історія його розвитку?

2. Попередня бесіда.1. що ви знаєте про київську Русь?2. З ким доводилося воювати русичам?�. назвіть найвідоміших київських князів.�. Чи доводилося кому побувати в києві і відвідати визначні місця, пов’язані з періодом київської

Русі? Розкажіть про це.

3. Виразне читання поезії Олександра Олеся «Печенізька облога Києва». Пояснення вчи-теля.

Порівняння вводяться в речення за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов. але є ще один спосіб: слова, що є порівняннями, стоять у формі орудного відмінка. Порівняння зі сполучником іноді можна заміняти формою орудного відмінка (наче хмара — хмарою) і на-впаки (сірим муром — як сірий мур). Спробуймо дослідити текст і подивитися, чи скористався поет цим способом.

iV. ОСМиСЛеННЯ МАТеРІАЛУ1. Бесіда за текстом твору.1. що в цьому творі вас найбільше схвилювало? Чому?2. що означає вираз «місто в облозі»?�. Розкажіть про становище києва в облозі. Прочитайте відповідні рядки.�. Перечитайте рядки, де зображено печенізький табір. що можна сказати про сили ворога?�. До яких хитрощів удався хлопець, аби перетнути територію ворожого табору, не викликавши

підозри?�. Як стало йому в пригоді знання печенізької мови?�. Як ви уявляєте переживання юного героя під час втечі і прибуття до табору русичів.�. Чому, на вашу думку хлопчик зважився на такий вчинок?

2. Робота над текстом твору (робота в групах – утворюємо 3 групи, кожній із яких даємо окреме завдання).

1. Які художні засоби використав поет для зображення ворожого табору?2. Знайдіть у творі порівняння, епітети. З якою метою поет їх використав?�. Виділіть строфи, де розповідається про погоню печенігів за хлопцем та прибуття його в табір

Претича. Знайдіть повтори одного й того ж чи близьких за звучанням слів. Яке значення їх у ві-рші?

3. Робота з поняттями з теорії синтаксису (ознайомитися з поняттями, відшукати приклади у творі, пояснити їхню роль).

Художні функції засобів поетичного синтаксису:риторичні фігури – виразити якесь сильне почуття, надати мові поетичності, жвавості; повтори – виділити в реченні якесь слово або словосполучення, важливе для повного і точного

вираження думки або почуття; підкреслити тривалість дії; уповільнити плин мови, надати їй урочистості;

фразеологізми – висловити думку стисло, виразно, поетично, переконливо.

4. Рольова гра. Один з учнів виконує роль хлопця із твору «Печенізька облога Києва», а інші – роль журналістів, що беруть у нього інтерв’ю.

10�

Рідн

а м

оваV. зАКРІПЛеННЯ МАТеРІАЛУ

Завдання.1. Знайдіть у вірші порівняння і, де це можливо, замініть одну його форму іншою. Запишіть у зо-

шити.2. Бій у творі не описано. Як ви його собі уявляєте? (усне малювання)�. Яка головна думка твору?

VІ. ДОМАШНЄ зАВДАННЯЗа віршем Печенізька облога Києва створіть діафільм або ілюстрації у формі коміксів (�–� кадрів

або малюнків).

http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5216&itemid=597&ft=0

10�

Рідна м

ова

ірина Попович учитель української мови і літературим. Мукачево закарпатської області

Урок розвитку зв’язного мовлення на тему«Письмовий твір-опис тварини за власним спостереженням у художньому стилі»

ПОЧаткОВа ШкОла

Тема: Письмовий твір-опис тварини за власним спостереженням у художньому стилі

Мета: удосконалювати вміння створювати опис тварини у художньому стилі; розвивати образне мислення, спостережливість, самостійність думки; виховувати любов до тварин.

Методи і прийоми: бесіда, творча робота учнів, робота з підручником, виконання вправ.Обладнання: картки, ілюстрації, малюнки учнів.Тип уроку: урок розвитку усного і писемного мовлення.Міжпредметні зв’язки: образотворче мистецтво, українська література.План урокуI. Організація учнівського колективу.II. Створення психологічного настрою.III. Перевірка домашнього завдання.

1. Бесіда про тварин.2. Робота з підручником.�. Робота за учнівськими малюнками.

IV. Оголошення теми, мети, завдань уроку. мотивація навчальної діяльності.V. Підготовка до опису тварин за власним спостереженням у художньому стилі.

1. Вправи на вдосконалення вмінь створювати опис.2. Словниково-стилістична робота.�. колективне складання художнього твору-опису за ілюстрацією.�. Орфографічна робота.�. інструктаж до письмової роботи.�. творча робота учнів.

VI. Підсумки уроку та завдання додому.

ХІД УРОКУ

i. ОРГАНІзАЦІЯ УЧНІВСьКОГО КОЛеКТиВУ

ii. СТВОРеННЯ ПСиХОЛОГІЧНОГО НАСТРОЮа тепер за партуВсі сідайте рівно.і до роботи візьмемось сумлінно.а зараз прозвучить загадка.і в зошити запишемо відгадку.Очі в неї вузенькі, ніжки тоненькі, Жовтувато-рудий кожушок.хвіст у неї розкішний – і пухнастий, і пишний, а на кінчику білий пушок. (Лисиця)

10�

Рідн

а м

овазавдання:

1) виділити синоніми;2) дібрати синоніми;�) дібрати пестливі слова до відгадки (лисичка, лисеня, лисенятко).

ІІІ. ПеРеВІРКА ДОМАШНьОГО зАВДАННЯудома ви повинні були скласти тематичний словник «Свійські тварини»; намалювати улюблену

тваринку; виписати з підручників описи тварин.1. Бесіда.– Які оповідання про тварин ви читали? (і. Франко Фарбований лис, м. Чабанівський Вірний, В. Зем-

ляк Тихоня, є. гуцало Лось, В. Близнець Кривенька, а також казки – Рукавичка, Солом’яний бичок, Пан Коцький...)

2. Зачитати тематичний словник Свійські тварини: кінь, корова, свиня, собака, кішка, овечка, ягнята, лоша, лошатко, корівка, корівонька, телятко, теличка, киця, киценька, кицюня, поросятко, песик, цуценятко, кроленятко, кролиця.

�. Зачитати описи тварин.«Спереду ішов вожак Пум – горбатий, крижастий зубр з широчезними, могутніми грудьми».«Це зубреня було голубого кольору, пухнасте в кучерях. Воно ледве стояло на тоненьких ніжках і

навіть похитувалось, а зубри дихали на маля, боялися, щоб воно не замерзло».«Зубреня підросло, стало сильнішим. голубу шерсть змінило на буру, на спині з’явився горб, а налобі прорізались ріжки – надійна і грізна зброя зубрів» (із оповідання Я. Зазеки Господар пущі).�. Робота з підручником. (вправа 1��, с. ��). йдучи од лісу, подумай, хто ти...Як треба ставитись до тварин?�. Робота за малюнками. (учень розповідає, кого намалював, які фарби дібрав, чому?)

iV. ОГОЛОШеННЯ ТеМи, МеТи, зАВДАНь УРОКУ. МОТиВАЦІЯ НАВЧАЛьНОї ДІЯЛьНОСТІЗ ваших малюнків я довідалась, що в кожного є улюблена тваринка. Ви добре дбаєте про неї? Всі ми,

і дорослі, і малі, повинні захищати і любити тварин. наше завдання: вчитися описувати тварину за власним спостереженням у художньому стилі.

V. ПІДГОТОВКА ДО ОПиСУ ТВАРиНи зА ВЛАСНиМ СПОСТеРеЖеННЯМ У ХУДОЖНьОМУ СТиЛІ

Вправи на вдосконалення вмінь створювати опис відповідно до вимог художнього стилю.

завдання 1.Прочитати тексти, вказати тип і стиль мовлення. що є «відомим» і «новим» у реченні опису тварин?

науковий описЛис – хижий ссавець родини собачих. Має довгий хвіст та руде хутро. Голова та тулуб продовгуваті.

Ноги короткі, міцні. Живиться плодами, різними травами, м’ясом.художній опис

На зріст лисеня було таке, як маленька кішка. Лапки здавалися міцними, але тулуб був маленьким та худеньким.

Велика голова, з гострим носом і настороженими вухами, веселі, круглі, як ґудзики, оченята і рухливий кінчик носа робили лисеня страшенно кумедним.

Хутро сірувато-сіреньке з темнуватими розводами, шийка, щічки та живіт були білими.

(на дошці записати речення). В н В н н

лапки здавалися міцними, але тулуб був маленьким та худеньким.(«Відоме» – В, «нове» – н)

Висновок-пояснення вчителяОпис тварини складається із сукупності описів окремих частин. «Відомим» в описі є назва цих

частин. «новим» є ознаки. епітети й порівняння відбивають ознаку предмета, тому ці художні засоби виконують роль «нового».

10�

Рідна м

ова

Яка відмінність між художнім і науковим описом?науковий опис точно й послідовно називає ознаку предмета.художній опис відображає предмети в яскравій, образній формі з метою емоційного впливу на

читача.

завдання 2.Прочитати. Виділити в реченнях художні засоби. Пригадати визначення епітетів, порівнянь. Яка

роль художніх засобів у художніх образах? Визначити настрій уривка.• Песик був чорний, як галка, тільки на грудях біла маніжка, квітка на лобі, білі лапки, ще кінчик

хвоста мов у сметану вмочений. Ушки вгору, так і стрижуть на кожного, очі веселі, все сміються, як у людини.

• Мурчик – добрий і лагідний кіт. Він великий, пухнастий, вогненно-рудий. Мордочка, груди й кінчики передніх лапок біленькі. Очі великі, зелені. Ввечері вони горять, мов ліхтарики, зеленим вогнем. Він гордо піднімає вгору свій пишний хвіст і нечутно ступає по підлозі м’якенькими лапками. Довгі білі вуса ледь закручені на кінчиках. У вухах – м’якенька кучерява шерсть.

Мурчик дуже охайний. Після сніданку він довго й старанно миє мордочку, вуха і шию.• Епітети – художнє означення, яке дає образну характеристику предметові, особі, явищу. В ролі

епітетів виступають прикметники, іменники.• Порівняння – це тропи, в яких пояснення одного предмета подається за допомогою іншого,

подібного до нього.(художні засоби роблять опис виразнішим)

завдання 3.Довести, що опис складений у художньому стилі. Чи можна зробити висновок про ставлення автора

до тварин? Яке це ставлення? Додати самостійно складене речення – кінцівку, яке передавало б ставлення до описуваної тварини.

Бекас – невеличкий болотний птах, сіренький з біленьким на пузі пір’ячком, дуже меткий. Він має витягнутий, дуже довгий дзьоб, довгенькі, цибаті ноги, зривається з характерним для нього криком і летить, як навіжений, зигзагами (За Остапом Вишнею).

Цей текст належить до художнього стилю. тут ужито слова із значенням зменшеності, пестливості (невеличкий, сіренький, пір’ячко, довгенькі); вжито синоніми (витягнутий, довгий, довгенькі, цибаті); антоніми (сіренький – біленький, невеличкий – меткий).

завдання 4.1. Прочитати текст, визначити тему, основну думку. Вказати зачин і кінцівку Скласти план,

усно переказати.Ондатра – маленька і цікава тварина. Дуже прудка. Має видовжене тіло і куций хвостик. Загальне

забарвлення тваринки руде. Хвіст і голова темні, черевце біле. Гарна голівка звірка прикрашена чорними очима. Вони схожі на маленькі вуглики. Носик в ондатри коричневого кольору. Мордочку прикрашають довгі, цупкі вусики. Лісовий мешканець має маленькі й заокруглені вушка, які хова-ються за довгою пухнастою шерстю. Лапки білясті, короткі. Ними ондатра захищається від ворогів, адже вона швидко і хутко бігає.

Ондатра – лагідна за вдачею тварина.тема тексту – тваринка ондатра.Основна думка – ондатра – красива, цікава лісова тварина.Орієнтовний план1. Ондатра – лісовий звірок.2. Дуже прудка.�. Забарвлення тваринки.�. гарна голівка.�. Вдача звірка.

2. Словниково-стилістична роботазавдання 5.Самостійна робота.

10�

Рідн

а м

оваДібрати антоніми, 2–� утворених словосполучень ввести в речення (усно).

Меткий птах – повільний птах Ноги криві – ноги прямі Шерсть шорстка – шерсть гладенька Ма-ленька голівка – масивна голова Тулуб короткий – продовгуватий тулуб Дужа істота – слабка істота

Плями темні – світлі плямиКуций хвіст – довгий хвістНіс сухий – ніс мокрийВуса обвислі – вуса пряміКігті гострі – кігті тупіОчі сумні – очі веселіЗавдання 6.Дібрати синоніми до слова тварина – чотириногий друг, бігун, дужа істота, звірок, лісовий мешка-

нець, улюбленець, «брат менший».

завдання 7.Дібрати зменшувально-пестливі слова з епітетами.Голова – голівка, голівонька (вузька, красива).Тварина – тваринка (рідкісна, обережна, сторожка, прудка, малопомітна, лагідна, агресивна, по-

хмура).Хвіст – хвостик (пухнастий, пишний, довгий).Звір – звірок (величенький, сильний, красивий).Очі – оченята (сірі, похмурі, порожні, веселі).Лапи – лапки (маленькі, довгенькі, цибаті, міцні).Шерсть – гладенька, густа, блискуча, шорстка.Шия – шийка (коротка, пряма, довга, гнучка).Спина – спинка (м’язиста, коротка).Кіт – котик, киця, кицюня, кошенятко.

3. Колективне складання художнього твору-опису за ілюстрацією.Орієнтовний план1. Порода тварини, де живе.2. Зовнішній вигляд істоти.

а) розмір, форма тулуба;б) голівка;в) колір шерсті.

�. характерні звички.�. Чим приваблює тваринка?

4. Орфографічна робота.Повторення вживання великої літери у кличках тварин.кома між однорідними членами.тире між підметом і присудком, вираженим іменником у називному відмінку.

5. Інструктаж до творчої роботи.текст твору повинен мати зачин, основну частину, кінцівку. текст повинен розкривати тему (моє

цуценя; лісовий мешканець; улюбленець відвідувачів зоосаду) та підпорядковуватись основній думці (ставлення до описуваної тварини, впевненість в тому, що «брати менші» потребують піклування).

6. Творча робота учнів на чернетках

VІ. Підсумок уроку та завдання додому

http://www.ukr-in-school.edu-ua.net/id/123/print/

110

Рідна м

ова

Ознайомившись із кобзарями та лірниками як типами народних співців-музикантів [1�], переходимо до вивчення історії кобзарства й особливостей покутування. на власному досвіді переконалися в тому, що найефективнішим типом уроку в такому разі буде урок-мандрівка в глибину століть, метою якого стане ознайомлення із історією кобзарства в україні, з особливостями його побутування від найдавніших часів до початку XX століття. Розпочнемо його так.

(На стіні – карта України. На ній – фотопортрети кобзарів. Чутно переливи кобзи...)Учитель. Який інструмент звучить, як зветься майстер, що видобуває з нього цю чарівну мелодію? (Учні

відповідають, що звучить кобза і грає на ній кобзар). так, це звучить кобза... лине вона своєю думою-піснею до наших сердець через ціле тисячоліття... Духовно єднає нас із пращурами далекими нашими. Збирає на своєрідне віче душі всіх українців... Віче тисячолітньої культури нашої, історії... (Кобза змовкає).– Пригадайте, що ви вже знаєте про кобзарів? – звертається до класу вчитель. (Учні відповідають, що кобзарі – це українські народні співці й музиканти, які виконують пісні й думи, супроводжуючи свій спів грою на кобзі). Сьогодні ж запрошую вас у мандрівку вглиб століть, аби дізнатися про становлення кобзарства – цього справді самобутнього виду народного мистецтва не лише в українській, а й світовій культурі.ми пройдемо історичними стежками кобзарства. а вони беруть початок свій у сивій давнині, в добі язичництва. Язичництво – це давня політеїстична релігія наших давніх предків, тобто вірування у багатьох богів, що передувала християнству. Служителі культу язичництва називалися жрецями (волхвами).(Інсценізація: на битій дорозі гурт людей, у його оточенні сидить старий чоловік у білому довгому одязі з широкими рукавами, вишитому спереду уздовж усієї застібки, з широкою відлогою (капюшоном), – типовому одязі волхва. Старий чаклує, час від часу грає на гуслях.)

Учитель. київська Русь, епоха язичництва. Отой незвичайний чоловік – волхв. Волхви – це жреці у Давній Русі, служителі язичницького культу. Їм приписувався вплив на сили природи, передбачення майбутнього. Волхви вперше згадуються в літопису �12 року у зв’язку з повідомленням про передбачення волхвом смерті київського князя Олега.Саме волхви записували стародавні перекази, міфи, так звані кощюни. кощюни близькі до байок. Вони ви-конувалися в супроводі музики – можливо, співалися або промовлялися речитативом, як кобзарські думи. Волхви у Давній Русі були також і скоморохами (скоморох – це музикант, який грав на різних інструментах). а тих, хто грав на щипкових (можливо, кобзоподібних) інструментах і під їх супровід виконував старовинні епічні твори (билини – старини), вважають прототипами кобзарів, бандуристів, лірників.Жреці, волхви та співці-скоморохи шанувалися і князями, і народом. із літописних згадок дізнаємося, що князі часто влаштовували «пир с гусльми», а для простого народу співці-скоморохи виконували обрядові пісні, зокрема русальні. арабський учений і мандрівник ал-Бекрі так описує русів: «у них є різні струнні та духові інструменти. є у них духовий інструмент, довжина якого сягає більше двох ліктів, і струнний, на якому вісім струн. Внутрішня сторона його плоска, а не опукла». можливо, це єдиний із подібних до кобзарських інструментів XI століття.Першими талановитими співцями-музикантами були мануйло, Боян і митуса (Дмитро). що ж розповідає про них історія?

1-й провідник. мануйло – перший з відомих у літературних джерелах співців періоду київської Русі. Згадується в літопису під 11�� роком як співець «гораздий», тобто визначний. є відомості, що мануйло прибув до києва з греції з двома товаришами. Був співаком у князя мстислава, потім став єпископом смоленським.

Учитель. Один із найвідоміших представників народних співців, які вважаються прототипами народних кобзарів, змальований у Слові о полку Ігоревім. Це славний Боян. у цьому «соловию старого времені» можна вбачати вже реальну постать імпровізатора, гусляра. (Далі, щоб учні пригадали вже відоме їм про Бояна, ставимо такі запитання):

микола Чабада вчитель української мови і літератури НВК № 29м. Сум

Урок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні»

111

Рідн

а м

ова– хто такий Боян?

– що ви знаєте про нього зі «Слова о полку ігоревім» чи з інших творів?так, Боян – давньоруський співець-дружинник 2-ї половини XI – початку XII століття, уславлений у Слові о полку Ігоревім. його ім’я виявлено також в одному з написів у Софійському соборі в києві. автор Слова називає Бояна «віщим співцем», «внуком Велеса» (давньоруського бога поезії, покровителя поетів), «со-ловієм давнього часу, який летить тропою трояна», тобто шляхом пророчого, божественного натхнення. Зі Слова відома тематика творів Бояна: Боян оспівував князів, а також подвиги руських воїнів, осуджував лихі міжусобиці. Боянові послідовники – представники народного епосу княжої доби – продовжили роз-почату ним патріотичну тему.ім’я Бояна стало прозивним. його образ відтворено в художній літературі й мистецтві.(Речитативне читання уривка із Слова о полку ігоревім, де згадується Боян).гей, Бояне, дивна ж твоя мова;Раз як вовк мчиться вона степами,то щебече, аж ходить діброва,то зніметься і під небесами,Як орел гордо, пишно буяє...гей, мистець був Боян над мистцями.Як було давнину спогадаєі незгоди князів й коромоли,то не стадо лебедів пускаєСвої хижі, бистрі соколи.……………………………………………не лебідято сокіл доганяє, ген в далі,лиш Боян свої пальці пускає,Віщі пальці на струни, – щоб граликнязям славу і честь повідали.

2-й провідник. Десь століттям пізніше (після мануйла й Бояна) чарував співвітчизників своїм мистецтвом митуса (Дмитро) – давньоруський співець у владики перемишлянського. князь Данило Романович запрошував митусу до себе в півчі, але той з гордості відмовився служити князеві.

Учитель. Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновок, що духовне життя київської Русі було високим, а один із головних складників цієї духовності становили музичне інструментальне виконавство й співоче мистецтво.на жаль, після розпаду київської Русі до XVII ст., збереглося дуже мало відомостей про кобзарів. наприкінці XVII ст. спостерігається деякий занепад кобзарського мистецтва. Поступово кобзу витісняють більш удосконалені інструменти, які на україну все частіше потрапляють із Заходу. кобза в ці часи опиняється в руках народних музикантів, незрячих старців. народні кобзарі-сліпці донесли кобзу, а також кобзарські думи і пісні разом із старовинними кобзарськими традиціями до наших днів. а ми тим часом продовжуємо мандрівку вглиб століть.

3-й провідник. Ось ми й на Запоріжжі. існує думка, що кобзарський професіоналізм зародився на Запорізькій Січі [�]. До володінь Запорізької Січі входили території теперішньої Дніпропетровської, значна частина Запорізької і кіровоградської, а також частково херсонської і Донецької областей. тут кобзарство було дуже поширеним і дуже шанувалося. (Демонструються репродукції картин С. Васильківського «Сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем», віньєтки М. Самокиша «Козацький загін у поході» і «Група кобзарів, що співають на ярмарку», «Кобза, торбан та бутон».) (Див. журнал «україна» за 1��� рік, № 12). кобза була невід’ємною частиною козацького побуту. козаки носили її разом зі списом і шаблею, не розлучалися з нею ні в курені, ні в походах, ні в бою. кобза була розважливою «дружиною вірною» запорожців. (Звучить «Запорозький марш»).Була на Запорізькій Січі і своя своєрідна школа, де навчали грати на кобзі та інших народних інструментах. Після закінчення цієї школи кобзарі-бандуристи, вивчивши також одну-дві іноземні мови (польську, турецьку чи татарську), ставали розвідниками у козаків. Проникаючи у сусідні держави з кобзою, розвідували укріплення противників, місце перебування бранців.

1-й провідник. Запорозькі кобзарі виконували також місії посланців-вістунів та часто супроводжували козацьких послів. найдавнішим кобзарем, який діяв у козацькому війську на Запорізькій Січі, був антін голо-ватий (1���–1���). ще малим хлопчиною потрапив він на Запорізьку Січ. Спершу був «молодиком при боку кошового», а згодом, швидко освоївши козацьку науку, навчився грати на бандурі та вибився в старшини.

112

Рідна м

ова

Про справи козацького товариства склав кілька пісень, які вдало виконував, співаючи під акомпанемент кобзи. автор пісень Ой Боже наш, Боже милостивий, Ой годі нам журитися, які дійшли до наших днів.1��1 року обраний товариством військовим писарем у Самарську паланку. Враховуючи його дипломатичні здібності, козацьке товариство неодноразово посилало його «з паперами» в Петербург або москву до цариці чи Потьомкіна.уже на схилі віку старий запорожець, порубаний у битвах та нездатний володіти шаблею, вбачав у кобзі засіб існування. З нею він розважав товариство, складав пісні та думи про історичні події та славні походи, очевидцем яких був сам.

2-й провідник. Відомим на Запоріжжі був і кобзар Данило Бандурка. на Січі він був хорошим бандуристом. крім того, влітку косив у лугах сіно, випасав коней, охороняв козацьке майно та курені. Звичайно, брав активну участь у гайдамацьких бойових походах і не раз відзначався мужністю й відвагою.

3-й провідник. у літературних джерелах згадується також ім’я народного співця грицька кобзаря.Якось у полон до турків потрапило 20 козаків, серед них був і грицько. його було призначено наглядачем над рештою полонених козаків. За спробу допомогти полоненим утекти, турки викололи йому очі. Будучи сліпим, грицько усе ж «добрався у свій край і почав грати козацьких пісень, котрі про воїнство: як вони із полону тікали» [1�].

(Виконуються уривки думи «Втеча трьох братів з городи Азова, з турецької неволі»).із Запорізької Січі старі кобзарі-запорожці розходились по україні і несли в народ слово правди про давні і недавні події, про народних героїв, про боротьбу народу з поневолювачами. Вони навчали кобзарського мистецтва молодих, передавали їм старі кобзарські традиції, виготовляли кобзи.

Учитель. кобзарство стало душею й гордістю простого народу. кожен куточок україни мав своїх кобзарів і гордився ними. Побутувало кобзарство в основному в таких регіонах (показує на карті):1) гетьманщина (у XVII ст. вона називалась Військо Запорозьке). територія гетьманської держави обіймала за Б. хмельницького колишні воєводства київське, Брацлавське й Чернігівське, частину Волинського, а також частину Білорусії (Чавський полк). Столицями гетьманської держави свого часу були Чигирин, Батурин, глухів.2) наддніпрянщина (Черкащина, київщина, Полтавщина);�) Слобожанщина (південно-східна частина Сумщини, харківщина).

1-й провідник. Північна частина гетьманщини (Сіверщину) (показує на карті) представлена такими співцями, як григорій любисток, Остап Вересай, терентій Пархоменко, андрій Шут, андрій Бешко, іван Романенко, аврам гребінь. (Показує портрети названих кобзарів).Досить цікавою є біографія григорія любистка з Чернігівщини. у XVIII ст. при царських палатах організовувалися хорові та музичні капели, потрапляли туди й кобзарі.Придворним кобзарем став незрячий григорій михайлович любисток (родом із Прилук), якого забрали до царського палацу при наборі співаків та музикантів. любисток прожив тут близько 20 років. гарний голос, блискуча гра на кобзі зробили його одним з найкращих кобзарів того часу. Проте туга за батьківщиною змусила його тікати в україну.Цариця єлизавета видавала один за одним укази про розшуки кобзаря та повернення його до царського палацу. урешті-решт сліпця було затримано в києво-Печерській лаврі і знову повернуто до цариці. на диво, любисток не був покараний, а, навпаки, добре обдарований царицею: був пожалуваний дворянством, дістався рангу полковника.

Учитель. із часом кобзарство стало однією з найдійовіших суспільних сил у здійсненні найзаповітніших мрій українців. кобзарі брали активну участь в українських народно-визвольних рухах.Перенесемось у буремні роки коліївщини – великого народно-визвольного повстання селян Правобережної україни в 1��� році проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись у районі Чигирина (показує на карті), воно охопило спочатку південь київщини (Черкаси, Смілу), а потім поширилось майже на всю київщину і частково на Поділля. на чолі повстання стояв запорожець максим Залізняк.

1-й учасник мандрівки. Зачекайте лишень! Про коліївщину я читав у поемі тараса Шевченка Гайдамаки.2-й учасник мандрівки. а ще є цікава книга миколи глухенького Весняні води, вона теж присвячена цим

історичним подіям. а гляньте, що то за гурт людей зібрався такий?(Інсценізація уривка з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки». Сидить кобзар, грає на кобзі. Навколо нього люди з колами

й косами (типовою зброєю гайдамаків) слухають спів).1-й провідник. Це повстанський табір гайдамаків і козаків поблизу Чигирина. Давайте послухаємо, про що

співає кобзар.Кобзар (співає, або звучить магнітофонний запис).

11�

Рідн

а м

оваліта орел, літа сизий Попід небесами:

гуля максим, гуля батькоСтепами-лісами.Ой літа орел сизий,а за ним орлята:гуля максим, гуля батько,а за ним хлоп’ята,Сини його, діти...Шануйтеся ж, вражі ляхи,Скажені собаки:йде ЗалізнякЧорним шляхомЗа ним гайдамаки.

Учитель. у буремний час коліївщини залишили по собі добру пам’ять три кобзарі Черкащини – Василь Вар-ченко, Прокіп Скряга та михайло, Сокового зять.

2-й провідник. Діяльність цих кобзарів є яскравим прикладом служіння рідному народові. Після придушення коліївщини польська шляхта вчинила нечувану криваву розправу над повстанцями.Озвіріла шляхта скарала насмерть кобзарів Прокопа Скрягу з Остапова, Василя Варченка із Звенигородки і михайла, Сокового зятя, з Шаржиполя. народних співців знищили за те, що вони, як це засвідчує Коденська книга, «гайдамакам на бандурах грали».Про згаданих кобзарів у Коденській книзі записано: «Прокіп Скряга, бандурист з Остапова... Цей мусить бути обезголовлений (2 січня 1��0 року)». В поіменному списку страчених сказано, що Прокіп Скряга разом з чотирма іншими повстанцями за гайдамацькі вчинки обезголовлений того ж дня, тобто 2 січня 1��0 року.тут також говориться: «михайло, Сокового зять, з села Шаржиполя. Вирок: цей заслуговує на смерть. 1� січня 1��0 року».Далі читаємо ще про одного кобзаря: Василь Варченко перейшов із Звенигородки в козацьку Долину, звідки пішов з ватажком Ремезом і ходив з останнім у Водяники, кобилячки та Попуринці та грав гайдамакам на бандурі. 2� січня 1��0 року винесено вирок, за яким Варченка разом з іншими 22 гайдамаками скарано на смерть.Вороги розуміли, яку значну роль у національно-визвольній боротьбі українського народу, зокрема проти шляхетської Польщі, відігравали кобзарі. Відомо, що польський уряд уживав найрішучиших заходів для того, щоб викоренити з ужитку українські народні думи та історичні пісні, особливо про гетьмана Богдана хмельницького, а також знищити народних співців – кобзарів, вважаючи їхню діяльність надто шкідливою й небезпечною.

Учитель. кінець XVIII ст. приніс із собою повне поневолення українського народу, а з ним і цілковий занепад старого кобзарства. Як відомо, тоді було скасовано гетьманщину, знищено Запорізьку Січ, українських діячів ув’язнено, заслано до Сибіру та Північної Росії, а народ, разом із землею, на якій стільки пролив своєї крові, був поділений між тими, хто найбільше вислужився на його поневоленні.Бідному невольникові-кріпакові було вже не до кобзи, і тому він покинув її, як покинув раніше шаблю та рушницю... Цю покинуту напризволяще кобзу підхопили каліки-співці, які й зберігали її аж до наших часів. Отже, з кінця XVIII ст. кобза стає інструментом убогих калік, що її допомогою випрошують собі милостиню. Серед цих сліпих кобзарів особливо відзначились такі, як андрій Шут, іван крюковський, Федір холодний, архип никоненко. Остап Вересай... творчість їх припадає на XIX століття. коротко ознайомимося із життєвим і творчим шляхом декількох із них. Переносимося на Чернігівщину XIX ст. (Показує на карті).

3-й провідник. Одним із видатних популяризаторів української народної поетичної творчості у XIX ст. був Остап Вересай. (Демонструє портрет кобзаря).Остап микитович Вересай народився 1�0� року в селі калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Чернігівська область) у сім’ї кріпаків (показує на карті). Жив, кобзарював і помер О. Вересай у сусідньому від калюжинець селі Сокиринцях (тепер Срібнянського району Чернігівської області). Батько майбутнього кобзаря був сліпим жебраком, добре грав на скрипці, заробляючи сім’ї на прожиток.тяжкий життєвий шлях пройшов кріпак Остап. у чотирирічному віці він, як і батько, осліп.Остап Вересай навчався в юхима андріяшівського та Семена кошового з Роменщини (тепер Сумська область), але через слабке здоров’я повного, трирічного строку так і не добув. Сам удосконалював свою майстерність гри на кобзі. Сам поповнював свій репертуар. кобзар мав сильний красивий голос, співав з великою експресією; свій спів супроводжував потупуванням ніг – йому була притаманна артистична манера виконання.

11�

Рідна м

ова

Репертуар Остапа Вересая був багатим. До нього входили думи Буря на Чорному морі, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, Бідна вдова і три сини, Проводи козака (Отчим), Сокіл і Соколята, Федір Безродний, бездольний, сатиричні пісні Нема в світі правди, Щиголь, Дворянка, Хома та Ярема, Кисіль, Бугай, а також десять псалмів релігійного змісту (Про страшний суд, Син блудящий, До часнього живого чоловіка, Муки Христа та ін.), мелодії танців та пісень танцювального характеру (Дудочка, Ой їхав, не заїхав, Козаквалець, Циганочка, Буга, Кисіль). кобзар знав також багато козачків, обрядових, побутових, родинних пісень, пісень на громадські теми тощо.Цього кобзаря знав т. г. Шевченко. у 1��0 році він подарував Вересаєві свого славнозвісного Кобзаря з дарчим написом.інтерес до Остапа Вересая був дуже великий і в наукових колах. так, у серпні 1��� року його слухали учасники III археологічного з’їзду, який відбувся у києві. учасники з’їзду були у захваті від виступу кобзаря. Французький дослідник а. Рамбо [�], ділячись своїми враженнями від археологічного з’їзду в києві у своїй праці Україна та її історичні пісні, високо поцінував мистецтво народного співця: «Селянин Остап Вересай є більш безпосереднім нащадком старих слов’янських співців, він законний нащадок Бояна та інших „солов’їв минулого”».Після цього популярність О. Вересая серед науковців значно зросла. наступного року його вже запрошують до Петербурга. там кобзар дає концерти в багатьох наукових і культурних установах, навчальних закладах, товариствах. Преса гаряче вітає виступи українського співця. Одна з петербурзьких газет помістила на своїх сторінках такий відгук: «...Вересай як співець наділений величезним талантом, і в його думах, як жива стоїть україна, сповнена спогадів про минуле» [12].Помер О. Вересай наприкінці квітня 1��0 року. По його смерті тривалий час навіть побутувала думка, що на україні помер останній з кобзарів.За великі заслуги кобзаря в розвитку української пісенної творчості український народ увіковічив його ім’я: в селі Сокиринцях, на батьківщині О. Вересая, відкрито музей та встановлено бронзовий пам’ятник митцеві. а в києві одну з вулиць названо ім’ям Остапа Вересая.

1-й провідник. Серед сліпих кобзарів XIX ст. також особливо відзначився андрій Шут, кобзар з міста Олександрівки Сосницького повіту Чернігівської губернії. Осліп він сімнадцяти років, перехворівши на віспу. юнакові треба було якось жити, а також сплачувати державні податки нарівні з усіма козаками-селянами. Він навчився сукати мотузки та робити із суканого прядива селянську упряж, мав неабияку пам’ять і засвоював усе, що чув. Скоро кобзар став улюбленим музикантом і співцем у всій Сосницькій окрузі, а може, й не лише в ній. Бандуру Шут випускав з рук лише під час постів. Своє ремесло дуже високо цінував. на його думку, «кобзар-сліпець існує на те, щоб нагадувати людям про Бога та добрі діла».П. куліш у 1��� році з вуст кобзаря записав такі думи: Бідна вдова та три сини, Богдан Хмельницький та Барабаш, Богдан Хмельницький та Василь молдавський, Смерть Богдана Хмельницького та обрання нового гетьмана, Івась Коновченко, Удовиченко, Білоцерківський мир і нове повстання проти польських панів, Утиски України польською шляхтою та повстання проти неї, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, Олексій Попович, Самійло Кішка, Федір Бездольний, безродний. крім повних текстів дум, П. куліш записав від а. Шута ще уривки двох дум: про івана Богуна та про Веремія Волошина. а перед цим (на початку 1��� р.) а. метлинський записав від кобзаря думу Плач невольника у турецькій неволі.З виявленого репертуару – тринадцяти повних дум і двох уривків – видно, що а. Шут був найкращим знавцем дум серед усіх кобзарів та лірників XIX–XX століть. Він був великим кобзарем – носієм епічних традицій українського народу.

2-й провідник. Відомим у свій час був і андрій Бешко – кобзар з м. мени Сосницького повіту Чернігівської губернії. навчався грати на бандурі, виконувати думи та інші твори у кобзаря а. Шута. П. куліш з вересня 1��� р. записав від а. Бешка п’ять дум: Богдан Хмельницький та Барабаш, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, Олексій Попович, Козак-нетяга Фесько Ганджа Андибер, Плач невольників на турецькій каторзі.Докладних відомостей про а. Бешка немає. Помер він у 1��� році.

3-й провідник. іван Романенко – кобзар та лірник з м. Британ Борзненського повіту Чернігівської губернії (деякий час жив у самій Борзні). Помер Романенко у 1��� році, коли йому було �0 років.До репертуару кобзаря входили такі думи: Проводи козака, Федір Безродний, бездольний, Козак Голота, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, уривки з думи Івась Коновченко, Удовиченко, а також пісня З-під темного лісу, З-під зеленого гаю.Як бачимо, репертуар і. Романенка був не дуже великий. і все ж постать цього кобзаря є досить цікавою. Романенко – народний музикант, що грав на двох музичних інструментах – бандурі й лірі.

11�

Рідн

а м

оваУчитель. тепер ми вирушаємо на Слобожанщину. Це переважно територія нинішніх Сумської та харківської

областей. (Показує на карті). у XIX столітті Слобожанщина стала воістину кобзарським краєм. Слобожанці щиро шанували народних співців і турбувалися про їхнє здоров’я. так, у селі Великій Писарівці (тепер рай-центр Сумської області) прості люди на громадських засадах створили притулок – шпиталь для престарілих бездомних кобзарів. тут народні митці мали змогу підлікуватися й перебути люту зиму, щоб з першими теплими весняними променями сонця знову вирушити в далекі мандри.на Сумщині (у Ромнах) щорічно відбувався знаменитий іллінський ярмарок – традиційне місце зібрання кобзарського братства. кобзарі не лише виступали, а й вирішували свої корпоративні питання. тут же давали «визвілку» – посвячували в кобзарі своїх учнів.Визнаними широким загалом українського суспільства в другій половині XIX ст. були такі кобзарі Слобожанського краю, як Степан Пасюга (з Великої Писарівки на Сумщині), гнат гончаренко, микола Ригоренко (обидва з харківщини). (Показує портрети кобзарів).

1-й провідник. гнат гончаренко (показує портрет кобзаря) походив з кріпацької родини. народився у 1��� році в слободі Ріпках харківського повіту. Після тяжкої хвороби на очі 12-річним хлопчиком осліп.Згодом навчився грати й почав кобзарювати. у репертуарі мав українські народні пісні, псалми та думи. у 1�0� році леся українка з климентом квіткою записали від нього на фонографі думи Олексій Попович, Про правду, Про сестру і брата. Філарет колесса, який розшифрував і опублікував у 1�1� році ці думи, дав високу оцінку виконавській майстерності кобзаря. Захоплювалась грою гната гончаренка й леся українка. Дослідники особливо відзначали архаїчний спосіб речитації кобзаря.

2-й провідник. Полтавський край дав україні таких відомих кобзарів, як Федір гриценко-холодний, іван кравченко-крюковський, михайло кравченко, архип никоненко, Федір кушнерик (показує портрети кобзарів).Цікавим є життєпис івана кравченка майбутній кобзар народився у 1�20 році у місті лохвиці в сім’ї кріпака дрібнопомісних дворян крюковських. Від них і дістав прізвище крюковський.коли малому іванкові було три роки, його взяли до панських покоїв на забаву паничеві, який був на кілька тижнів старший за нього. Потім хлопчину зробили лакеєм-попихачем. у панських покоях майбутній кобзар жив до п’ятнадцяти років. Панич був надзвичайно жорстоким і дуже знущався з однолітка-кріпака. Десь близько десяти років у івана почали боліти очі, боліли три роки, згодом він осліп.Старий пан відпустив івана на волю, не давши ні хати, ні поля. «ти сліпий, – сказав він хлопцеві. – нащо тобі хата? ти у людей де-небудь проживеш».івана віддали на три роки в науку до кобзаря. минули роки. Він став талановитим і визнаним майстром своєї справи. Зауважимо, що у 1��� році Остап Вересай, який перебував тоді в зеніті слави, назвав і. кравченка-крюковського кобзарем, кращим за нього.і. кравченко-крюковський мав широкий кругозір, був справедливою людиною, завдяки чому мав надзвичайний авторитет серед кобзарів та лірників. Вони обрали його своїм «панмайстром» – президентом досить складної кобзарсько-лірницької організації.Зовнішність кобзаря була дуже показовою – це був сухий, вище середнього зросту дід з майже білим волоссям до плечей. Він дуже дорожив своєю шевелюрою, кажучи, що йому як кобзареві та панмайстру вона личить.П. мартинович від і. кравченка-крюковського записав десять дум: Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, Олексій Попович, Федір Безродний, бездольний, Самійло Кішка, Три брати самарські, Івась Коновченко, Вдовиченко, Сокіл і Соколята, Проводи козака, Сестра та брат, Бідна вдова та три сини. народний співець знав 12 псалмів, багато історичних, ліричних, побутових пісень, танцювальних мелодій.трапилось так, що мистецтво цього «великого кобзаря» (так називали його сучасники) було недостатньо вивчено.

3-й учень. така ж доля спіткала ще одного дуже талановитого кобзаря кінця XIX століття – Ф. гриценка-хо-лодного. (Показує портрет кобзаря).кобзарі-сучасники вважали цього бандуриста з Полтавщини – надзвичайно талановитим музикантом. Опанас Барь, розповідаючи про гру Ф. гриценка-холодного, запевняв, що нічого подібного він ще не чув: «Було, як сяде, як зашкряба, як затужить, то й сам плаче, і всі за ним, а мідяки, то як той горох, у коновочку тільки тр... тр... тр...». є правдиві свідчення, що Ф. гриценко-холодний міг босими ногами грати на бандурі будь-який козачок. Бандура музиканта мала сорок п’ять струн, що на той час було великою рідкістю.Ф. гриценко-холодний виконував думи Івась Коновченко, Вдовиченко, Бідна вдова і три сини, Сестра та брат, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі, псалми та пісні.

11�

Рідна м

ова

на жаль, від цього бандуриста не було записано мелодій, можливо, вони відкрили б нову цікаву сторінку в історії розвитку народного мистецтва.

4-й учень. архип никоненко (показує портрет кобзаря) – лірник з м. Оржиці лубенського повіту Полтавської губернії. Виконував такі думи: Козак Голота, Бідна вдова і три сини, Сестра та брат, Буря на Чорному морі, Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі.Дума Козак Голота, записана П. кулішем від а. никоненка, є найбільш художньо довершеною порівняно з варіантами, записаними від інших кобзарів та лірників. (Звучить магнітофонний запис «Думи про козака Голоту»).а. никоненко мав особливу манеру виконання дум. Цей музикант співав дуже повільно: він уголос міркував, хитав головою і глибоко зітхав. кобзар часто припиняв спів і, перебираючи струни, пристосовував проспі-ваний вірш до власного становища – або правильність моралі пісні доводив власними прикладами. інколи він дуже переймався змістом пісні, голос його тремтів усе сильніше і, нарешті, голосіння на кілька хвилин переривало спів і музику. Поводиркою никоненка була його чотирирічна донька.крім гри на кобзі й лірі він, як і деякі інші кобзарі та лірники, сукав мотузки, робив упряж.архип никоненко був одним з кращих виконавців українських народних дум середини XIX століття.

Учитель. на цьому закінчуємо нашу мандрівку вглиб віків, яка допомогла нам ознайомитися з історією українською кобзарства, основними центрами його побутування.Завдячувати за невтрачену пам’ять про таке унікальне явище в світовій культурі, як українське кобзарство, ми повинні визначним діячам української культури, збирачам і популяризаторам народних дум і пісень – Пантелеймонові кулішу, миколі лисенку, лесі українці, климентові квітці, Філарету колессі та ін. на початку XX століття з ініціативи та за активного сприяння лесі українки було споряджено експедицію, під час якої з вуст сорока кобзарів записано (з нотним текстом) народні думи. Пізніше наукове товариство ім. т.г. Шевченка у львові видало у світ двотомну книгу Мелодії українських народних пісень.Завдяки цьому такий величезний пласт української народної культури, як кобзарство, не пропав безслідно, не розвіявся на дорогах історії, а був збережений для нащадків. маємо перейнятися почуттям морального обов’язку та громадянської відповідальності й повинні зробити все, щоб не лише зберегти, а й примно-жити і передати ці нетлінні цінності духовного життя нашого народу прийдешнім поколінням українців. Переконаний, що наші уроки спонукають кожного задуматися над цим. (Цю думку вчитель виголошує в супроводі думи «Плач невільників»).

ЛІтеРатуРа

1. Вертій О., Український Гомер (Життя і творчість Остапа Вересая), «українська мова та література в школі» 1��1, № 12, с. ��–��.

2. Жеплинський Б., Коротка історія кобзарства в Україні, львів 2000.�. кирдан Б., Омельченко л., Народні співці-музиканти на Україні, київ 1��0.�. колесса Ф., Мелодії українських народних дум, київ 1���.�. куліш П., Записки о Южной Руси. В 2-х т., київ 1���.�. лавров Ф. і., Кобзар Остап Вересай, київ 1���, с. 2�–2�.�. лавров Ф., Кобзарі. Нариси з історії кобзарства України, київ 1��0.�. лавров Ф., Кобзарь, с. 1�.�. лисенко м., Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вере-

саєм, київ 1���.10. литвин м., Струни золотії, київ 1���.11. лозко г., Українське язичництво, київ 1���.12. «новости» СПб., 1���, № �1.1�. Сборник харьковского историко-филологического общества, т. хііі, харьков 1�02, с. 22�.1�. Українські народні думи. Том перший корпусу, тексти і вступ к. грушевської, харків 1�2�.1�. Чабада м., Кобзарі та лірники, «Дивослово» 1���, № �, с. 2�.

http://www.ukr-in-school.edu-ua.net/id/176/print/

11�

Рідн

а м

ова

Різне

У незалежній Україні пам’ятають про те, що українська література розвивалася не тільки у межах сучасної України, але і за її держав-ними кордонами. У Києві існує спеціальний науковий інститут, що займається вивченням української діаспори, зокрема – і літератури. Бере активну участь в цій нелегкій, але цікавій справі, і НТШ. Окремо треба згадати Донецьке відділення цієї організації, де працює філолог і педагог кандидат педагогічних наук Вадим Оліфіренко, який багато зробив для вивчення і популяризації східної української літератури в Україні. У 2005 р. за його ініціативою і за участю колег з прикордонних регіонів Росії в Донецьку вийшла цікава і надзвичайно по-трібна книга Слобожанська хвиля, покликана стати навчальним посібником для шкіл де вивчається місцева література. Чому цікава? Тому що, прочитавши її, юний читач зможе взнати які українські письменники жили там, де він живе і прославили рідний край своєю творчістю. Чому потрібна? Тому що російські школи в прикордонних регіонах існують в умо-вах дефіциту і відсутності не тільки української книжкової продукції, але особливо – книг по історії місцевої української культурної тради-ції. Тому, появу книги В. Оліфіренко можна тільки вітати.

Книга відкривається невеликим екскурсом в граматику української мови, що особливо важливе в регіонах Росії, де українська мова по-ступово витісняється з суспільного життя і за-бувається. Перший розділ книги присвячений життю і діяльності церковного письменника

Іоасафа Горленка, останній період діяльності якого був пов’язаним з Білгородською єпар-хією. Іоасаф писав релігійні вірші і проповіді – тому, укладачі книги запропонували своїм читачам один з його творів. Вибір безумовно правильний: почавши з Горленка, вони змо-жуть допомогти дітям, на яких і розрахована книга, сформувати правильніше розуміння української мови, як не статичного явища, а як живої мови, яка динамічно розвивалася і продовжує розвиватися.

Знайде в книзі читач інформацію про діячів всеукраїнського масштабу – наприклад, про філософа і письменника Григорія сковороду. Розділ книги про сковороду супроводжується невеликими нарисами вчених – філологів і краєзнавців – що теж може виявитися корис-ним для читачів, допоможе їм розширити свої уявлення про відомого українця.

Продовжується книга розповіддю про укра-їнського поета Левка Боровиковського, який багато років пропрацював на Курщині. Читач зможе ознайомиться з деякими з його ліричних віршів і зрозуміти як змінилася українська мова від Іоасафа Горленка, до сковороди і романтичної поезії першої половини XIX сто-ліття. Знайшлося в книзі місце і для Миколи Костомарова – одного з тих, хто зачинав укра-їнську історіографію, вихідця з Воронезької губернії. З інших українських воронезьких письменників окремий розділ присвячений відомому українському драматургу Костю Буревію. Не залишився без уваги і Євген Плуж-ник – читачі можуть не тільки ознайомитися

максим кирпанів

Донецький центр вивчення української

літератури Східної Слобожанщини і Кубані

11�

Рідна м

ова

з основними віхами його життєвого шляху, але і з деякими прикладами його поетичної спадщини. Є в книзі і розділи, присвячені нині немодному комуністичному Андрію Малишку і затребуваному Олександру Довженку.

Особливо цікавий розділ, присвячений Митрофану Дикарєву. Читач знайде не тільки інформацію про його життя і наукові дослі-дження, він дізнається і про те, що ім’я Дикаре-ва нерозривно зв’язане не тільки з Українською Воронежчиною, але і Кубанню. У цій частині книги ми знайдемо один з текстів етнографіч-ного характеру, записаний і пізніше виданий Дикарєвим. Він відкриє перед нами цікавий і практично незнайомий для сучасного читача світ майже зниклої традиційної української народної культури з її численними піснями, обрядами, святами і народними гуляннями. Особлива увага надана і кубанському періоду життя Дикарєва – цей невеликий, але інфор-мативний розділ, написав кандидат філоло-гічних наук, Краснодарський дослідник Віктор Чумаченко.

Приємно і те, що інтерес В. Оліфіренка до історії української кубанської літератури не обмежився виданням цієї книги. Ще в 1998 р. спільними зусиллями В. Оліфіренка і В. Чума-ченка була видана посібник-хрестоматія Козак Мамай. Оліфіренко – автор однієї з перших в Україні методичних програм по історії україн-ської кубанської літератури. Тому, питання яке сформулював Оліфіренко в назві однієї з своїх наукових праць: «Чи буде вивчатись в школі творчість українських письменників східної діаспори?» не випадкове. Переживаючи і хви-люючись за долю творчої спадщини слобожан-ських і кубанських українських письменників, Оліфіренко пише:

«Варто пригадати хоча б побіжно досягнення українського письменства східної слобо-жанщини, окрасою якого стали іменатаких письменників, як М. Костомаров, 1. Горленко, І. Дикарєв, О. Афанасьев-Чужбинський, А. Животко, В. Єрошенко, Є. Ллужник, К. Буревій,

А. Панів, Г. Михайличенко та Ін. Та чи шануємо ми їхній внесок у літературу, що знаємо про культурне життя наших земляків-сучасників? Практично нічого».

Чималий Інтерес проявляє Оліфіренко і до історії кубанської української літератури. Указуючи на те, що Кубань е унікальним іс-торичним регіоном в Росії («Кубань – єдиний край на земній кулі, де впродовж XIX і до 20-х років XX ст. активно плекались і зберігались традиції українського запорізького козацтва, трансформованого в кінці XVIII ст. спочатку в Чорноморське, а пізніше – в Кубанське коза-че військо. А тому тут, на землях Північного Кавказу, жив і живе дух української вільнолю-бивої козаччини, козацького народного слова, тут об’єктивно існувало й існує досі духовне підґрунтя для розвитку художньої літерату-ри»), він пише і про необхідність не тільки дбайливого ставлення до місцевої української літератури, але і про необхідність її система-тизації, всебічного і різнопланового вивчення. Оліфіренко цілком вірно пише, що розуміння кубанської української літератури неможливе без усвідомлення і знання української на-ціональної літератури. Можна тільки вітати його бажання інтегрувати Історію української літератури Кубані в український літературний і історичний контекст, а висновок про те, що українська і кубанська літератури є частинами української культури сумнівів не викликає.

Можна тільки вітати наукову активність донецьких істориків і філологів, особливо В. Оліфіренка, направлену на вивчення лі-тературного минулого українців східної слобожанщини і Кубані. сподіваюся, що до-нецькі колеги не зупиняться на досягнутому і незабаром ми будемо читати їх нові книги, присвячені маловідомим сторінкам історії лі-тературного і культурного життя воронезьких і кубанських українців.

«Вісник» Товариства українців Кубані 2007, № 1(51)

11�

Рідн

а м

ова

Представляється точка зору на проблему визначення пріоритетів у перспективному вихованні учнівської молоді, що, на думку авто-ра, гостро відчуває потребу в кардинальній зміні ціннісних орієнтирів на користь духо-вно-культурного розвитку людини в умовах інтенсивного зростання інформатизованості суспільного простору.

Представляется точка зрения на проблему определения приоритетов в перспективном воспитании учащейся молодежи, которое, по мнению автора, остро нуждается в карди-нальном изменении ценностных ориентиров в пользу духовно-культурного развития человека в условиях интенсивного развития информати-зованности общественного пространства.

Постановка проблеми у загальному огляді та її зв’язок з важливими

науковими та практичними завданнями

Перспектива подальшого розвитку людства тісно пов’язана не тільки із змінами у науково-технічних сферах функціонування, а також у духовно-культурному, морально-естетичному і гуманістичному його спрямуванні. сучасний світ людини вже не сприймається без участі у ньому новітніх комп’ютерних технологій і систем. Отже така техніка потребує не тільки відповідного програмного забезпечення і без-помилкового швидкого її управління та нагля-ду, а також відповідної кваліфікації фахівця. Тому людський фактор, якісні ознаки людини на нашу думку, стають сьогодні пріоритет-нішими у розвитку суспільства, навіть перед питаннями подальшого науково-технічного

його зростання. Завдання духовного і куль-турного виховання учнівської молоді тісно взаємопов’язане з розвитком у особистості внутрішньої потреби у духовному, культур-ному, моральному, естетичному і гуманіс-тичному самопізнанні та самовдосконаленні. Духовність розглядається «...як сутнісна якість людини, що втілює активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями і тим самим прилучитися до духовного універсаму загальнолюдської культури» [10, 12]. слід за-значити, що вирішення цього питання не є новою проблемою для суспільства. З цього приводу можна привести слова визначного фахівця сучасної педагогічної науки, про-фесора Г. П. Шевченко: «Протягом тисячоліть ведеться пошук шляхів досягнення доскона-лості людини, проте і на цей час ця проблема є надзвичайно гострою» [17, 221]. Політичні, со-ціальні, економічні кризові явища в суспільстві є показником подальшого поглиблення кризи та рівня його духовно-культурного стану. Зро-зуміло, що економічна і духовна складові буття, повинні перебувати у гармонії між собою. Тож, головною в цьому процесі стає людина, її якісні характеристики й стан духу. А саме духовність, духовна культура є генетичною складовою розвитку людини і корегування хворобливих явищ у суспільстві. Можна по-вторити слова сучасних українських педагогів М. Б. Євтуха, Г. П. Шевченко, с. К. Рамазанова: «Повернення до духу, до розуміння самого себе, до розумності у своїх діях – первинна задача»

Шевердін м. костянтин Україна, м. Луганськ

Комунікативна ознака сучасного дизайн-продукту

як важливий чинник виховання духовно-

культурних цінностей учнівської молоді

120

Рідна м

ова

[5, 93]. У статті хотілося б привернути увагу до проблеми, пов’язаної з вихованням духовно-культурних цінностей у освітньо-виховній галузі, яка готує фахівців не тільки для суто дизайнерської та рекламної справи, а взагалі для всіх спеціальностей, які мають мистецьку ознаку. Від їх професійної діяльності залежить формування в суспільстві естетичних смаків, акцентування уваги на позитивні людські якості і пріоритетні моделі відносин на рівнях «людина – людина», «людина – суспільство», «суспільство – людина».

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано

розв’язання даної проблеми і на які спирається автор

Тематика досліджуваної проблеми, на жаль, до цього часу в означеній конфігурації все ж таки ще не набула достатнього рівня. склад-ність її дослідження обумовлена потребою коректного інтеграційного синтезу багатьох напрямків сучасних освітньо-виховних, науко-вих і науково-дослідницьких сфер та напрямів діяльності людини і суспільства (педагогіки і виховання, філософії і психології, дизайну і мистецтва, комп’ютерних технологій і облад-нання тощо).

Різноманітні аспекти поставленої проблеми досліджуються в працях провідних учених, таких як с. Анісімов, Т. Антоненко, А. Бєлих, І. Бех, В. Біблер, О. Богданова, Л. Виготський, Д. Водзінський, Ю. В’яземський, М. Євтух, О. Єременко, П. Єршов, Є. Зєленов, Е. Ільєнков, с. Кримський, О. Левицький, Н. Мирополь-ська, О. Олексюк, Г. сковорода, М. Ткач, В. Чер-вонецький, с. Шаргородська, Г. Шевченко, П. Юркевич та ін.

Цікавими є роботи в яких розглянуті різні аспекти дизайну, художнього конструювання, теорії дизайну, дизайну і мистецтва, дизайну реклами тощо. Ці питання аналізуються в тео-ретичних дослідженнях і практичному досвіді Л. Акунова, А. Іконнікова, В. Кандинського, Е. Лазарев, В. Майбороди, О. Нестеренка, В. Па-хомова, В. свірко, Ю. сомова, М. старощука, А. судіна, В. сидоренка, Л. Холмянського, Ю. Шатіна, А. Щіпанова, Н. Шульгіної та ін.

Аспекти впливу новітніх комп’ютерних та інформаційних технологій, комунікацій на розвитку людини і суспільства та багато іншого досліджується значною кількістю провідних науковців, серед яких Ю. Іванов, К. Коротков, с. Рамазанов, В. Ульшин та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття

Важливість висвітлення зазначених автором питань з даної проблеми базується на відсут-ності на цей час достатньо конкретних цілісних публікацій фахівців, які мають фахові теоре-тичні знання і освіту, особистий педагогічний досвід викладання спеціалізованих предметів та курсів і особистий практичний мистецький, дизайнерський та рекламний досвід не тільки у напрямку формулювання творчої ідеї, ство-рення нарисів, ескізів, дизайн-проектів, тех-нічних завдань та проведення передпроектних досліджень, а також втілення ідеї у матеріалі (матеріалізація ідеї). Тобто створення кон-кретного духовно-культурного, мистецького, дизайнерського або рекламного продукту, який спроможний формувати позитивні загально-людські ціннісні орієнтири, смаки та якості у підростаючого покоління. слід зазначити, що звернення автора до невизначених раніше питань з досліджуваної проблеми, базується на особистому теоретичному і практичному до-свіді професійно-творчій, виховній і педагогіч-ній діяльності. Головним у контексті розгляду зазначеної проблеми автор вважає набутий їм досвід у професійно-творчій діяльності, яка складає 24 роки (1982–2006). За цей час авто-ром виконано понад 1000 одиниць художніх творів образотворчого, ювелірного, декора-тивно-ужиткового, дизайнерського мистецтва, книжкової ілюстрації тощо. Автор прийняв участь у більш ніж 124 виставках різних рівнів та статусів 79 регіональних, 9 всеукраїнських, 32 міжнародні, 1 світова, 3 – постійно діючі у Луганську з 1996–1998 рр.).

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Мета статті полягає в тому, щоб привернути увагу фахівців педагогічної, дизайнерської, мистецької і рекламної справи до всебічного осмислення сучасних процесів виховання учнівської молоді в умовах глобального роз-витку новітніх комп’ютерних і комунікаційних технологій у стратегічних сферах впливу на формування особистісних якостей людини і її загальнолюдських цінностей. Довести на конк-ретних прикладах потребу в зверненні осо-бливої уваги на рівень підготовки майбутніх фахівців, які навчаються в освітніх закладах з фаховою специфікою, пов’язаною з педаго-гічною, виховною, гуманітарною, культурною,

121

Рідн

а м

оваінформаційною, соціальною сферами життя

суспільства. Показати необхідність скорішої розробки відповідної державної програми і державної підтримки фундаментальних науко-вих досліджень, окремих проектів і тематичних регіональних програм в цьому напрямку від-повідно до Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функ-ціонування та розвитку освіти в Україні» [15] та «Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства» [16], а також статті 7 Закону Укра-їни «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» і Програми розвитку виховання в системі освіти України на 2003–2012 рр. в яких актуалізується питання формування духо-вності підростаючого покоління.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним

обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Тема дослідження має важливе значення насамперед для поглибленого розуміння значучесті процесу розвитку комп’ютерних технологій для найбільш повного викорис-тання комунікативної функції у використанні дизайн-продукту і можливостей дизайну на сучасному етапі розвитку суспільства для виховання духовно-культурних цінностей учнівської молоді. У межах розглянутої теми ми виділяємо ряд проблемних питань: а) про-фесійний і моральний рівень майбутніх дизай-нерів, художників та рекламістів, що повинен відповідати новим стандартам в умовах дина-мічного розвитку комп’ютерних технологій і сучасного суспільства; б) ставлення людини, яка вчиться дизайну, чи фахівця-дизайнера, до сутності і значення створюваного їм дизайн-продукту; в) якісні характеристики людини, яка має працювати у дизайнерській сфері; г) рівень підготовки педагогічного складу в закладах освіти зазначеного фахового спря-мування.

Для подальшого розгляду теми дослідження, необхідно пам’ятати що, «...у прикладному зна-ченні дизайн – проектна художньо-технічна діяльність, зв’язана з розробкою промислових виробів з високими споживчими властивос-тями і естетичними якостями, по формуван-ню гармонічного предметного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об’єкти дизайну – промислові вироби (виробниче устаткування, побутова техніка,

меблі, інструмент, посуд, одяг і т.д.); елементи і системи міського, виробничого, житлового середовища, візуальна інформація, функціо-нально-споживчі комплекси та ін.» [4, 13].

Раніше виділилися такі види дизайну: про-мислових виробів, графічний дизайн, серед-овища й інтер’єру, соціально-культурної сфери, ландшафтний дизайн, WEB-дизайн, дизайн реклами, дизайн одягу, дизайн пакування та ін. Дизайн повинен забезпечувати появу необхідних людині виробів з новими спожив-чими якостями, створення гармонійно орга-нізованого предметного середовища. Поняття «дизайн» зараз використовується в літературі й у теоретичних дослідженнях для означення всієї галузі художнього конструювання в про-мисловості, що охоплює творчість художни-ків-конструкторів (практику проектування), результати їхньої праці (виробів, що пройшли художньо-конструкторську розробку, про-дукти дизайну), а також теорію художнього конструювання, проектування, художнього створення продукту.

«У свій час угорський математик Альфред Реньї із здивуванням відкрив, що багато студентів, які вивчають математику і навіть роблять у ній успіхи, проте, не розуміють основ цієї науки. Щось подібне відбувається і з дизайном... Остаточно заплутують справу різні визначення дизайну, узяті із словників або складені самостійно; не те щоб вони були не вірні, але допомоги від них ніякої» [2, 48]. Це судження, яскраво ілюструє важливість дизайну і його проблематику в процесах роз-витку сучасного і скоріш за все майбутнього суспільства.

На цей час в умовах інтенсивного розвитку комп’ютерних технологій сформувалися нові види дизайну: дизайн мультимедіа, дизайн анімаційний, комп’ютерна графіка, лазерна графіка, комп’ютерне моделювання і про-ектування, WEB-дизайн і дизайнерські до-слідження та ін. Повноцінно в побут увійшло словосполучення «дизайнерське мистецтво» або «мистецтво дизайну». Ці складові разом формують специфічну мову (знак, символ, колір, форма, композиція тощо), за допомогою якої дизайнери і художники можуть спілкува-тися зі своїми глядачами, замовниками та іншими користувачами їхньої інформації. Ця мова – як стенографія, вона передає факти або емоції найбільш доступним для глядача засо-бом. У цьому і визначається комунікативна ознака дизайну. «Комунікативний – (від ла-

122

Рідна м

ова

тинського) 1) мовне значення. Той, який відно-ситься до комунікації; комунікативна функція мови – роль мови як способу спілкування між людьми, народами» [8, 347]. Мова формуван-ня, постановки, побудови символів, образів і думок, укомпоновані у візуальні композиційні сполучення – об’єктів думок-форм.

При формуванні високоякісних комп’ютер-них (цифрових) зображень, що вкрай необхід-но для створення сучасного дизайн-продукту (знак, символ, окремі графічні і вербальні композиційні рішення, фотографії, компіля-ційні та конфігураційні графічні і вербальні рішення, кольорові і світлотіньові поєднання тощо), використовуються методи всіх існуючих раніше художніх засобів вираження, які, відпо-відним чином, повинні бути адаптовані, кла-сифіковані, змістовно концептуально поєднані і погоджені з цифровою технологією обробки інформації з урахуванням різноманітних форматів того чи іншого програмного про-дукту. Відомі методи поєднуються з раніше маловідомими і практично недосяжними, знаходячи при цьому нові можливості і перспективи для передачі найбільш повного емоційного навантаження і психофізіологіч-ного ефекту.

Цифрові технології і технічні засоби су-часності, надають широкі можливості для роботи дизайнерам, художникам, рекламіс-там та багатьом іншим фахівцям. Це велике досягнення суспільства і це дуже добре. Але надалі стають багато інших дуже важливих питань: «Який продукт буде створюватись тим чи іншим автором?», «Якої змістовної та сутнісної якості буде цей продукт?», «На якій знаковій, графічній та вербальній мові цей продукт буде побудовано?», «Який загальний потенціал «Добре» або «Зле» буде він позиці-онувати у суспільство?». Тобто корисний він взагалі для людини і суспільства або ні. Ці та інші питання відносяться до теми нашого дослідження, яка має багато спільного з на-уковими дослідженнями за темами: «проектна культура», «естетика дизайнерської творчості» та інші, аналізом яких, займався відомий мис-тецтвознавець В. Ф. сидоренко. Він зазначив що „уся наша культура, культура проектного типу», дійсно, складалася в Новий час, по-чинаючи з Ренесансу. Але складалася, у формі «проектної цивілізації», під впливом глибоко суперечливого «прометеївського культу» на-уки і техніки, під егідою контркультурної місії образа Прометея-трикстеру. На кілька сторіч

цей процес звівся до однобічного «пошуку й удосконалення відмичок від комор природи» – із утратою значеннєвих цінностей буття і самої природи і людини, включаючи крайні форми їх з нелюдяного відчуження [13, 9].

Отже, дизайнерові сьогодення необхідно вирішувати складне завдання – створити продукт, здатний задовольнити не тільки ма-теріальну, утилітарну, але й духовну, культурну, естетичну і гуманістичну потребу людини, причому потреби представників різних со-ціальних і національних груп суспільства. Тобто маємо на увазі продукт такої якості, який має не руйнівні властивості, а напроти, розвиваючі. Крім того, митцю необхідно вра-ховувати освітній, інтелектуальний, морально-естетичний рівень людей. А для цього треба мати відповідний рівень виховання, образне мислення, різнобічні знання й професійні уміння і навички. «Для фахівця будь-якої га-лузі науки і промисловості стає обов’язковим наявність властивостей і якостей, що роблять його людяною, творчою особистістю, здатною постійно удосконалювати якість виробництва предметів, що відрізняються естетичними характеристиками: гармонією, красою, мірою, доцільністю та ін. Мова йде про всебічне ви-ховання і розвиток здібностей фахівця до естетичної творчості, що є проявом естетичної культури особистості» [9, 13].

Тому вирішення досліджуваної проблеми можливе лише на основі розробленого спеціа-льного, синтезованого освітньо-виховного методу підготовки фахівців визначених спе-ціалізації та профілюваннь. На нашу думку, головною об’єднуючою ознакою у дизайнер-ській діяльності зараз повинна стати духо-вно-культурна.

У сучасній філософській науці особистість, (це і митець-автор і глядач) «...розглядається як монадне утворення, оскільки вона може репрезентувати Всесвіт, стиснутий у межах конкретного індивіду. Ця думка відомого фі-лософа с.Б.Кримського підкреслює специфічну сутність особистості, що має, насамперед, духо-вну спрямованість, сутність якої складається в духовних інтересах, цінностях, орієнтаціях і світогляді; наявності віри, надії, переконань, ідеалів і інших духовних регуляторів по-водження і діяльності особистості. сюди ж відносять духовну чуттєвість і світопережи-вання» [1, 5].

сьогодні ми можемо користуватися відкори-гованим науковцями поняттям цінності, його

12�

Рідн

а м

овапредставлено, як об’єкт «відбитим, осмисле-

ним і оцінений суб’єктом у світлі його ідеалів, цілей, інтересів і потреб» [1, 5]. До того ж слід пам’ятати, що дослідники поняття поділяють його на цінності життя і цінності культури. До цінностей життя вони відносять судження і поводження, а до цінностей культури – мате-ріальне втілення і закріплення, що передається від покоління до покоління. серед цінностей культури особливе місце займає мистецтво, до якого відноситься і дизайн, що, на думку Л. с. Виготського виявляється установкою на майбутнє: «Мистецтво є, скоріше, організація нашого поводження на майбутнє, установка вперед, вимога, що, може бути, ніколи і не буде здійснено, але яке змушує нас прагнути поверх нашого життя до того, що лежить за нею» [3, 243].

Науковці, які досліджують проблеми психо-логії мистецтва, доводять, що специфічність мистецтва складається в очищенні людських душ, у катарсисі. Мистецтво – продукт ес-тетичної діяльності, вираження і передача іншим не значень, а змісту явищ. саме тому Л. Н. Леонтьев дає наступне визначення мис-тецтву: «Мистецтво і є та єдина діяльність, що відповідає задачі відкриття, вираження і комунікації особистісного змісту дійсності, реальності» [1, 7].

Але для роботи у цій галузі потрібно було мати вище визначені знання, навички й умін-ня. Для того, щоб створювати (проектувати) предметне, реальне і віртуальне середовище та об’єкти, необхідно мати достатні для цього психофізіологічні якості, здібності і почуття (міри, гармонії, пропорції, простору і т.п.). Мати здатність виходити з віртуального (штучного) виміру в реальне середовище, бачити процес з усіх боків, вивчати його за-кони і протиріччя. Тільки після цього можна намагатися реалізовувати задумане, щоб не наробити біди ні для себе, ні для рідних і близьких, ні навіть для сторонніх осіб чи сус-пільства взагалі. Але цей аспект ми відносимо до дуже важливої дослідницьких тем «екологія дизайну»[13], «екологія реклами», «масова культура», «вестернізація національної куль-тури» тощо. Ті види продукції що пропагують агресію, насильство, руйнування, деградацію, дестабілізацію людини і суспільства, повинні бути заборонені. Безсумнівно, усі питання, зв’я-зані з цією проблемою, повинні бути всебічно досліджені і на підставі останніх, вироблені методики, технології, процедури і механізми,

що нададуть можливість усунути відзначені негативні тенденції та явища.

Значна увага щодо формування духовних, моральних, гуманістичних ціннісних орієнти-рів приділяється зараз працівниками системи освіти і виховання підростаючому поколінню (дітям, шкільній і студентській молоді). В об-говоренні цієї теми, яка також залежить від використання інформаційних джерел, банків даних, всіляких ресурсних фондів, фігурує поняття «Інтернет». система «Інтернет кому-нікації» – це дійсно окреме дуже важлива і широка тема для дослідження. Вона дає віль-ний доступ до різного роду інформації (різної якості WEB-продукту [6], як «позитивного» так і «негативного») всім бажаючим не враховуючи вікову, виховну та інтелектуальну ознаку.

Реальним є і те, що комп’ютерні технології використовуватися для інформаційного впли-ву і маніпулювання свідомістю користувача. В цій справі значна роль також відводиться пра-цівникам дизайнерської та мистецької справи. Тож перед фахівцями освітньої і виховної сфер діяльності постають дуже складні і важливі за-вдання формування та виховання в учнівської молоді духовно-культурних цінностей і куль-тури користування інформаційним продуктом та простором. Однак при всьому позитивному, що дає людині наявність комунікативної озна-ки у дизайнерській діяльності, в продуктах, створених за допомогою нових комп’ютерних технологій є і приклади негативного впливу на людину. суспільству знайомі дуже сумні і навіть трагічні факти, які було здійснено за допомогою комп’ютерних та інформаційних технологій в тому числі і Інтернету. сьогодні стає зрозумілим, що моральні проблеми всес-вітнього інформаційного простору є напевно, найважливішими і вони мають ознаку «гло-бальності» [7].

Не є новиною інформація про те, що в світі, розробляються і застосовуються реально діючі технології та різноманітні інформаційні про-дукти впливу на телеглядачів. Наступне слід розуміти у широкому плані, тобто зазначені технології можуть впливати на будь-яку люди-ну-глядача не залежно від територіальної озна-ки чи будь-якої іншої (телеглядача, користувача ПК, Інтернету, відео-, мультимедіа – продукту тощо). З цього приводу досить цікаві результа-ти російських науковців [12,188]. Такого рівня продукт створюється, також не без участі фа-хівців дизайну, мистецтва і реклами.

12�

Рідна м

ова

Особливу увагу слід звернути взагалі на рекламну справу, яка також створюється дизайнерами, художниками і рекламістами. Зроблений ними продукт із «негативним» потенціалом, що пропагує антигуманні, анти-людські цінності, починає впливати на все людство і поступово змінює відносини між людьми, чоловіками та жінками, соціальними групами, поколіннями, націями, народами, державами та континентами. Усе це свідчить про те, що у суспільстві є люди, які зацікавлені у дисгармонії, безкультурні, бездуховності, аморальності, дегуманізації і дезорганізації людини і суспільства, тобто пропагуються цінності з руйнівною сутністю, в основі яких лежать егоїстичні, меркантильні інтереси і негативні якості людини. Деякі представники окремих соціальних груп нажаль не відносять свої дії до перелічених категорій негативних якостей, а прикриваються поняттям «прагма-тизм». Але цей аспект потребує окремого до-слідження.

Висновки й перспективи подальших розвідок у даному напрямку

слід зазначити, що певна кількість людей, які зайняті у сферах де використовуються цифрові та інші інформаційні технології, створюють, транслюють та іншим чином використовують не якісний у духовно-культурному, морально-естетичному плані дисонуючий інформаційно небезпечний для людини і суспільства продукт, що сприяє деградації і руйнуванню людини. Значну кількість з яких складає молодь в тому числі учнівська молодь. Нажаль духовний, моральний, естетичний і гуманістичний рі-вень виховання у освітніх закладах є досить низьким і неприпустимим для діяльності в зазначених вище сферах життєзабезпечення соціуму. Дійсно, у підростаючого покоління є багато позитивів і переваг, але й негативів і недоліків також достатньо: невихованість, не-дисциплінованість, не контрольований егоїзм, підвищена самооцінка, безмежна амбітність, злість, жорстокість, прагнення до швидкого збагачення тощо. саме на цій основі форму-ється світогляд, переконання і відповідно конкретні поведінкові дії або ментальні реакції (Далай-Лама). Тому створений цими людьми дизайнерський продукт має відповідний якіс-ний стан і звичайно відповідний зміст. Усе це є наслідком послабленого в суспільстві вихов-ного процесу, що формує духовно-культурні, морально-естетичні і гуманістичні цінності.

Байдужість, безвідповідальність, обман, жор-стокість, нелюдськість продовжують ставати нормою життя сучасного суспільства. Все це приводить до зміни ціннісних орієнтирів життя людства. Тому комунікативна ознака у дизайні і мистецтві, правильно і грамотно використана підготовленим відповідним чином фахівцем, здатна не тільки корегувати розвиток людини, але й повноцінно, якісно формувати гармоній-ну, розвинену духовну особистість за законами краси, гармонії і любові. Вона буде відповідати новому часові і виконувати своє функціональне призначення. Тож для реалізації цього завдан-ня потрібно опрацювати відповідні умови, за-сади, технології, програми [10] [14], які будуть використовуватись у освітньо-виховній сфері для досягнення позитивного результату.

Отже, саме духовно-культурний потенціал учнівської молоді є могутнім чинником духо-вного оздоровлення і життя у гармонії кожної людини і суспільства в цілому. Тому педагогіч-не осмислення проблеми духовно-культурного розвитку сучасної учнівської молоді є при-оритетним напрямом досліджень науковців, в працях яких розглядаються можливі шляхи вирішення даної проблеми.

На нашу думку, головне завдання щодо ви-рішення зазначеної проблеми, як і в усі періоди розвитку людства, лежить на освітньо-вихов-ній галузі і фахівцях, що зайняті цією справою. З огляду на сучасну ситуацію розвитку суспіль-ства і динаміку протікання останньої, варто сказати, що і педагогічні і виховні процеси не можуть знаходитися в статичному стані. Вони повинні розвиватися з ознаками прогностики й інновацій. сучасний стан у сфері освіти і виховання людини вимагає нових підходів, нової концепції, нової парадигми не тільки щодо формування особистості, а головне фор-мування «Людини духовної». І у першу чергу в тих сферах діяльності, що пов’язані з впливом на ціннісні орієнтири людини і суспільства.

ЛІтеРатуРа

1. антонечко т. л., Психологические механизмы влияния искусства на ценностно-смысловые установки личности [у:] Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць, гол. ред. г. П. Шевченко, вип. � (12), луганськ 200�, 2�� с.

2. асмаков С., Голографическая запись: терабайт на одном носителе, «комп’ютер Пресс» 200�, № 1, с. ��.

12�

Рідн

а м

ова�. Выготский л. С., Психология искусства, москва

1���, 2�� с.�. Даниляк В. и., мунипов В. м., Федоров м. В.,

Эргодизайн, качество, конкурентоспособность, москва 1��0.

�. евтух н. Б., Шевченко г. П., Рамазанов С. к., Дина-мика развития духовно-культурных цінностей страны в условиях глобализации: синергетичес-кий анализ [у:] Духовність особистості: методо-логія, теорія і практика: Збірник наукових праць, гол. ред. г. П. Шевченко, вип. � (10), луганськ 200�, 2�2 с.

�. Журович а., Рубим на корню, «CHIP» 200�, № 2, с. ��–��.

�. «комп’ютер у школі та сім’ї» 2000, № 1, с. ��–�2.�. мельничук О. С., Словник іншомовних слів, київ

1���.�. небесник і. і., Художня освіта на Закарпатті у

XX столітті: історико-педагогічний аспект: Монографія, ужгород 2000.

10. Олексюк О. м., ткач м. м., Педагогіка духовного потенціалу особистості: сфера музичного мистецтва, київ 200�, 2�� с.

11. Риз �., Как сделать красиво в ЗD-дизайне, пер. с англ., СПб. 1���.

12. Севастьянов В. а., Электронные СМИ, психоэко-логия и выживание [у:] Информационно-психологи-

ческая и психотронная война. Хрестоматия, под общ. ред. а. е. тараса, мн. 200�, ��2 с.

1�. тасалов В. и., Теория дизайна и проектная культу-ра, «техническая естетика» 1��1, № �, с. �–11.

1�. тюріна т. г., Спецкурс «Основи духовної педаго-гіки» – важливий чинник духовного формування студентської молоді [у:] Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць, гол. ред. г. П. Шевченко, вип. � (12), луганськ 200�, 2�� с.

1�. указ Президента україни від 0� VII 200�, № 101�/200� «Про невідкладні заходи щодо забез-печення функціонування та розвитку освіти в україні», http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

1�. указ Президента україни від 2� XI 200�, № 1���/200� «Про першочергові заходи щодо зба-гачення та розвитку культури і духовності україн-ського суспільства» http://zakon.rada.gov.ua.

1�. Шевченко г. П., Духовний розвиток особистості: пошуки нового підходу до проблеми [у:] Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць, гол. ред. г. П. Шевченко, вип. � (10), луганськ 200�, 2�2 с.

12�

Рідна м

ова

Na podstawie Porozumienia o Współpracy pomiędzy Ministerstwem Edukacji Narodowej Rzeczypospolitej Polskiej a Ministerstwem Oświa-ty Ukrainy, w dniach 22–26 października 2007 r. odbyło się we Lwowie X posiedzenie Polsko-Ukra-ińskiej Komisji Ekspertów ds. doskonalenia treści podręczników szkolnych historii i geografii.

W posiedzeniu udział wzięli:ze strony polskiej:1. prof. zwycz. dr hab. Władysław A Serczyk

– przewodniczący,2. prof. zwycz. dr hab. Andrzej T. Jankowski

– członek komisji,3. dr hab. Włodzimierz Mędrzecki prof. Uniwer-

sytetu Warszawskiego – członek komisji,4. dr hab. Grzegorz Motyka – członek komisji,5. dr Karol Sanojca – reprezentant Komisji do

oceny podręczników szkolnych Polskiej Akademii Umiejętności,

6. Małgorzata Szybalska – sekretarz,ze strony ukraińskiej:1. dr nauk historycznych prof. Stanisław Kul-

czycki – przewodniczący,2. dr nauk historycznych prof. Aleksander Ły-

senko – członek komisji3. dr nauk geograficznych Michaiło Melnijczuk

– dziekan geograficznego fakultetu Narodowego Uniwersytetu Wołyńskiego im. Łesi Ukrainki – członek komisji,

4. dr nauk geograficznych Fedir Zastawnyj – członek komisji,

5. Natalia Bieskowa – członek komisji,6. Raisa Jewtuszenko – sekretarz.

Spotkanie przebiegało według następującego porządku:

1. Otwarcie obrad.2. Referaty.3. Analiza treści polskich i ukraińskich podręcz-

ników geografii i historii.4. Ustalenia końcowe: treść protokołu, termin,

miejsce i tematyka kolejnego posiedzenia komi-sji.

Ad. 1.Obrady zostały otwarte wystąpieniem Boh-

dany Bilak – zastępcy naczelnika Okręgowego Kuratorium Oświaty Lwowskiego Okręgowego Kuratorium Oświaty, Leszka Szerepki – Zastępcy Ambasadora Rzeczypospolitej Polskiej w Kijowie oraz Jarosława Isajewicza – dr nauk historycznych, członka Ukraińskiej Akademii Nauk, dyrektora Instytutu Ukrainoznawstwa Narodowej Aka-demii Nauk Ukrainy. Słowo wstępne wygłosili także przewodniczący strony ukraińskiej prof. S. Kulczycki i przewodniczący strony polskiej – prof. W. A. Serczyk.

Ad. 2.W otwartym posiedzeniu Komisji, które odbyło

się w dniu 23 października 2007 r. uczestniczyli nauczyciele i metodycy nauczania historii i geo-grafii oraz pracownicy Instytutu Podyplomowego Kształcenia Nauczycieli we Lwowie. Członkowie Komisji: prof. Aleksander Łysenko i dr hab. Grzegorz Motyka wygłosili referaty poświęcone udziałowi Ukraińców i Polaków w II wojnie światowej, natomiast prof. Andrzej T. Jankowski

z prac polsko-ukraińskiej komisji podręcznikowej

Protokół z X posiedzenia Polsko-Ukraińskiej Komisji Ekspertów do spraw dosko-

nalenia treści podręczników szkolnych historii i geografii

Lwów, 22–26 października 2007 r.

12�

Рідн

а м

оваi prof. Fedir Zastawnyj – dr nauk geograficznych,

kierownik katedry geografii Ukrainy Lwowskiego Narodowego Uniwersytetu im. I. Franki, referaty na temat współczesnych regionów ekonomicznych Ukrainy i Polski.

Ad. 3.Prof. Andrzej Jankowski przedstawił opinię na

temat przekazanych przez stronę ukraińską pięciu atlasów geograficznych oraz pięciu podręczników do geografii. Jeżeli chodzi o atlasy profesor podkre-ślił, że wszystkie są wykonane na dobrym edytor-skim poziomie i zawierają wszystkie istotne treści programowe nauczania geografii. Zastosowano w nich typowe dla przedstawienia zjawisk i zagadnień fizycznych i geograficznych oraz ekonomiczno-socjalnych metody prezentacji dostosowując zarys treści poszczególnych kartogramów do percepcji ucznia. Przy omawianiu poszczególnych konty-nentów przedstawiono charakterystykę Eurazji bez wyraźnego wydzielenia Europy. Omawiając recen-zowane podręczniki do geografii zwrócono uwagę, że niektóre z zamieszczonych w nich informacji o Polsce są już nieaktualne. Podręczniki do geografii są opracowane na dobrym poziomie. W ocenie prof. Jankowskiego poprawy wymaga jedynie ich strona kartograficzna oraz ilustracyjna.

W recenzowanych podręcznikach szczegółowo naświetla się problemy związane z geografią gospo-darczą świata i Polski: modelami rozwoju państw, rozmieszczeniem ludności, szlakami i przyczynami migracji, wpływ na procesy globalizacji i integra-cji. Materiały z geografii Ukrainy omówione są natomiast niekiedy na podstawie przestarzałych danych, zwłaszcza gdy odnosi się to do miejsca Ukrainy w rozwoju rolnictwa na świecie, produkcji przemysłowej oraz turystyki. Słabo również poka-zane są procesy migracyjne zarówno z Polski do krajów UE jak i z Ukrainy do Polski.

Strona polska przeanalizowała 7 ukraiń-skich podręczników do historii oraz 9 atlasów historycznych i dwie płyty CD. Stwierdzono z zadowoleniem, że z podręczników ukraińskich historii średniowiecza niemal całkowicie znikło jednostronne publicystyczne podejście do dziejów ojczystych, zwłaszcza zaś stosunków polsko-ukra-ińskich. Dotyczy to np. przyłączenia tzw. Grodów Czerwieńskich przez Włodzimierza w 981 r. („za-jęcie”, nie zaś „zjednoczenie”) lub roli Polski jako pomostu łączącego Europę Zachodnią z Ukrainą. Prof. Władysław A. Serczyk, omawiając trzy pod-ręczniki, miał jedynie drobne uwagi dotyczące zamieszczonych w nich treści, jak np. rozbieżności w objaśnieniu terminu „szlachta”.

Niestety, całkowicie odmienną sytuację odno-tować można w podręcznikach najnowszej historii Ukrainy, gdzie pojawia się znaczna liczba nie od-powiadających prawdzie tez (zwłaszcza w zakresie polityki państwa polskiego wobec ludności ukra-ińskiej). Taka sytuacja ma miejsce w omówionym przez prof. Włodzimierza Mędrzeckiego podręcz-niku autorstwa F. Turczenki. Zdaniem profesora autor podręcznika buduje obraz Polski jako wroga państwa ukraińskiego. Narracja podporządkowana jest uzasadnieniu tezy, że Polska i Polacy zajmowali wrogie stanowisko w stosunku do Ukraińców i ukraińskich dążeń niepodległościowych. Państwo polskie prowadziło dyskryminacyjną i łamiącą prawa człowieka politykę wewnętrzną wobec Ukra-ińców. Rysując negatywny obraz Polski i Polaków autor popełnił szereg błędów merytorycznych, które zostały omówione w recenzji szczegółowej. Dr hab. Grzegorz Motyka omawiając podręcznik do historii najnowszej Ukrainy autorstwa F. Tur-czenki, P. Panczenki, S. Tymczenki podkreślił, że zagadnienia dotyczące historii Polski są przedsta-wione w sposób zadawalający, np. sprawa mordu na oficerach polskich w Katyniu w kwietniu 1940 r. Zastrzeżenia recenzenta dotyczyły natomiast takich kwestii jak: Pakt Ribbentrop-Mołotow, działań OUN-UPA wobec ludności polskiej na Wo-łyniu w okresie II wojny światowej, którym autor podręcznika poświecił zaledwie jeden akapit, czy kwestii ofiar wśród ludności ukraińskiej w związku z akcją „Wisła”. Komisja stwierdza, że – wbrew nadziejom wyrażonym na VII posiedzeniu Komisji we wrześniu 2003 r. w Sulejówku – w dalszym ciągu podręczniki niewiele miejsca poświęcają stosunkom polsko-ukraińskim w czasie II wojny światowej. Komisja proponuje, by w podręcznikach podawać przynajmniej podstawowe informacje o antypolskich akcjach OUN i UPA, z uwzględnie-niem różnic spojrzenia w tej kwestii polskich i ukraińskich historyków, które zostały omówione w referatach prof. Aleksandra Łysenki i dr hab. Grzegorza Motyki oraz w tomach seminarium Polska – Ukraina: trudne pytania.

Autorzy podręczników i atlasów ukraińskich posługują się kategorią „ukraińskiego obszaru etnicznego”. Sięga on granic Lublina i Nowego Sącza. Wydaje się, że autorzy map mają na myśli najdalszy zasięg osadnictwa ukraińskiego. Stosując takie same kryteria polskie terytorium etniczne można by rozszerzyć aż po wschodnią granicę Żytomierszczyzny. Strona polska proponuje wpro-wadzenie do ukraińskich pomocy dydaktycznych kategorii „pogranicza narodowego”. Ten termin, często stosowany przez nauki społeczne pozwala

12�

Рідна м

ова

wyjaśniać złożone stosunki miedzy narodami a zwłaszcza konflikty związane z rywalizacją o prawa do określonego terytorium. Komisja proponuje także aby w przypadku zmian nazw obiektów geo-graficznych nazwy historyczne były umieszczane w nawiasie.

Strona ukraińska przedstawiła opinię na temat sześciu polskich podręczników do historii dla uczniów gimnazjum oraz szkół ponadgimnazjal-nych. Stwierdzono, że w podręcznikach do historii wydanych w latach 2004–2007 materiał wyłożony jest zgodnie z obowiązującym programem. Proble-my historii Ukrainy podejmowane są epizodycznie, przede wszystkim gdy mowa o wojnie wyzwoleń-czej narodu ukraińskiego połowy XVII w. oraz wydarzeń związanych z wyznaczeniem wschodniej granicy Polski w latach 1918–1923 oraz 1939–1945. Należy jednak podkreślić, że nie bacząc na niekiedy konfliktowe wydarzenia wyświetla się w sposób tolerancyjny i wyważony. W niektórych podręczni-kach znane kwestie pomija się, chociaż można było-by wyjaśnić je nie tworząc obrazu wroga po stronie przeciwnej. Istnieje pewna prawidłowość: walka o polską państwowość oświetlona jest szeroko i tak należałoby postawić sprawę w ukraińskich pod-ręcznikach historii ojczystej. Tymczasem, albo się o nich nie mówi, albo informuje fragmentarycznie, zwłaszcza gdy mowa o wysiłkach podejmowanych na rzecz utworzenia własnej państwowości, które związane były z konkurencyjnymi działaniami obydwu stron. Proces tworzenia się narodu ukra-ińskiego nie został w ogóle pokazany, a tacy giganci ukraińskiego Odrodzenia, jak Taras Szewczenko i Iwan Franko nie zostały wspomniane. Nawet Bohdan Chmielnicki przedstawiony jest nie z tej perspektywy jakiej powinien, bowiem nie poka-zano jego roli w stworzeniu ukraińskiego państwa ukraińskiego. W podręcznikach polskich sporo uwagi poświęca się przesiedleniom i deportacjom z lat 1939–1941 oraz 1944–1946. Dane o deporta-cjach w sposób istotny różnią się od siebie i oparte są na przestarzałej literaturze. Polscy naukowcy w pracach opublikowanych po roku 2000 podają znacznie niższe liczby ludności deportowanej.

Operacja „Wisła” we wszystkich podręcznikach przedstawiona jest odmiennie od sposobów w jaki

czyniono to poprzednio. Według zdania strony ukraińskiej ocena tej operacji jest słuszna. Niestety, historia Ukrainy po roku 1991 praktycznie jest nieobecna we wszystkich recenzowanych pracach. Pożytecznym byłoby poinformowanie uczniów o rozwoju współczesnych stosunków ukraińsko-polskich.

W posiedzeniu Komisji po raz pierwszy uczest-niczył przedstawiciel Komisji do oceny podręcz-ników szkolnych Polskiej Akademii Umiejętności. Dr Karol Sanojca przedstawił Polsko-Ukraińskiej Komisji metody pracy Komisji PAU działającej od 2000 r., której przedmiotem zainteresowania są również podręczniki do historii i geografii.

Ad. 4.Obydwie strony zobowiązały się do wcześniej-

szego (co najmniej miesiąc przed terminem po-siedzenia) przekazywania podręczników i atlasów do oceny.

XI posiedzenie komisji odbędzie się we wrześniu 2008 r. we Wrocławiu. Polsko-Ukraińska Komisja uznała za celową dalszą współpracę z Komisją Pod-ręcznikową Polskiej Akademii Umiejętności oraz Instytutu Historii Ukrainy Narodowej Akademii Nauk Ukrainy. Ustalono, że tematyka publicznej części posiedzenia będzie obejmować problem migracji z ziem polskich i ukraińskich od XIX w. do czasów współczesnych. Obydwie strony przygotują stosowne referaty.

Niniejszy protokół został sporządzony w czte-rech jednobrzmiących egzemplarzach po dwa w języku polski i ukraińskim. Wszystkie mają moc oryginału.

Do protokołu będą dołączone recenzje podręcz-ników i atlasów autorstwa członków Komisji.

W imieniu strony ukraińskiej W imieniu strony polskiej

prof. Stanisław Kulczycki prof. Władysław A. Serczyk

Lwów, 25 października 2007 r.

http://www.men.gov.pl/wspolpraca/komisje_po-drecznikowe/protokol_ukraina_x.php

12�

Рідн

а м

ова

Полюбила москаля – ще і зуби вишкіля!фольклор

Завітайте, панове й пані! Буде карась у сметані, а як карася не буде, то вибачте, добрі люде! Зате буде Москаль – за Чорта вищий на цаль. Із нечистим вони брати – сам не йдеш, так бабу пусти! Не жалкуй грошенят – хоч кирея з вітру та лат! Не шкодуй вертепникові ласки – гучніше в долоні ляскай!

Протаґоністом української комедії (радше, кумедії) є Москаль. Без нього вітчизняне дій-ство втрачає сіль, стає прісним.

Москаль – близький родич Чорта, теж коме-дійної машкари. Так само, як і Чорт, Москаль одягнений в однострій (чорна вовна й хвіст – обшарпаний миколаївський мундир із ци-новими ґудзиками). Так само, як і Чорт, він позбавлений будь-яких етичних засад. Так само, як і Чорт, він веселий та нахабний, і навіть щире співчуття його відгонить глузуванням. Обидва вони вдаються до паскудних жартів, усе псують і плюндрують.

Ми ненавидимо Москаля лютою ненавистю родичів, що змішана із селюцьким захоплен-ням на адресу заїжджого штукаря: ачте, що встругнув?! Ще мить, і пролунає навіжене «геть!», намарне змахне у зворохобленому пові-трі чийсь п’ястук – це останній парадоксальний крок до слинявого братання за чаркою, без якого кумедія й шеляга не варта. Упізнавання відбулося: Есхіл та Расін палко аплодують з партеру. Хоча який, у біса, на майдані партер – натовп, тлумище, що так і лізе – рачими очима вперед – за діряві лаштунки.

Де з’явився Москаль, там неодмінно по-чнуться чортівня і блазнювання, реальність зсунеться на волосину, але й цього задосить – палюча горілка потече в горлянки, а колі сліпі буде залито по вінця, почнеться розв’язання світових проблем. Китай?! Лазерами їх по косих очах! Америка?! В океан поповзом! Молдавія?! Тьху!.. Там, звідки пішов Москаль, залишають-ся гіпсові янголи із сифілітичними носиками, биті зелені пляшки, презервативи, насаджені на цвинтарну огорожу, купи мілітаризованого металобрухту, дебільні байстрюки, налякані шолудиві пси та погані дороги.

Москаль живе війною – саме для неї його нашвидку зліплено з рудого бородинського суглинку. Це вічний жовнір-безталанник. Його захоплюють військові паради, державні урочистості, виголошення ультиматумів і вза-галі будь-яке нахабство в політиці. Москаль обожнює сталіна, пишається Хрущовим і по-плескує Брежнєва по плечі.

Москаля не можна залишати поблизу речі, що варта більше битої копійки, – неодмінно вкраде. Проте вкрасти він може й те, що не має грошового еквіваленту – наприклад, назву су-сідньої держави, – і хизуватися нею впродовж століть, мов дурень червоною стрічкою.

Що в Москаля не запитай – неодмінно збреше. Коли ж запитати про річ абсолютно певну – прибреше вдесятеро. Краще вже мов-чати – цей добре випробуваний національний оберіг єдиний рятує від мовленнєвої агресії, хоча й на мить не позбавляє москальського товариства.

Олег Зав’язкін Донецьк

Мій зведений брат Москальпамфлет

1�0

Рідна м

ова

спирт – то є кров Москаля. Коли горілка по-чне стугоніти йому в жилах, Москаль суворо прокаже: доля стукає у двері...

***Москаль – мій зведений брат. Коли він упер-

ше ввійшов до хати, голодний і переляканий, мене не питали – сказали лише: «Ось тобі братик! Поцілуй братика!» І я поцілував зайду у брудну щоку.

спливав час. Москаль підріс і скоро виліз із закаляної сорочки. Тепер його часто можна було побачити за щедрим обіднім столом: бра-тик сякався у філіжанку й замислено розвозив шмарклі пальцем. Так він став філософом. Минуло ще трохи зим та літ, і Москаль повісив у сінях кота – сардонічна посмішка покійного Нявка часто являється мені в кошмарах. Потім братик навчився пити гірку, і залунали попід тихими вербами широкі п’яні пісні. Далі – біль-ше. Москалеві забракло площади...

Я добре пам’ятаю ранок, коли ми з матусею підхопили торби, що їх дбайливий братик кинув просто перед ґанком, і рушили через усе село – на прощу, думав я, та виявилося – в жебри...

***Років п’ятьсот я мандрую світом – з людьми

та сам. І знаєте, що я збагнув? Немає у світі країни, де не пробіг, не пройшов, не проповз, не прошкутильгав би Москаль, лишаючи за собою... (дивись вище).

І тоді я запраг убивства.Зброю вибирав ретельно. Кинджал, пістолет,

ґвер не підходили – куля Москаля не бере (до речі, багнет-молодець його теж побоюється). Отрута? Пхе, щó отрута людині, яка п’є квар-тами фальшовану оковиту! З тієї ж причини відпали іприт, зоман, зарин та ві-гази...

І раптом мене осінило. Папір! Я добре пам’я-таю: малим він страшенно боявся шурхотіння паперу, навіть сраку підтирав пальцем! Коли ж на папері були літери, страх Москаля пере-творювався просто-таки на жах! Братик наві-жено мстився своїй фобії – крав старі матусині книжки й палив їх за клунею або замазував слиною надруковане та малював зверху кумед-них чортенят...

Тоді я сів за стіл, написав листа і вкинув до поштової скриньки.

***Агов, братику! Хіба до тебе ще не заходив

листоноша? Доброго здоров’ячка! Якщо ти досі не навчився читати (а ти, певне, так і не на-вчився), то попроси Кацапку Люсю, що мешкає за котельною в коробці з-під холодильника, – кажуть, вона ще трохи літер пам’ятає, – то прочитає. Разом і обмиєте це діло...

Жду ответа, как соловей лета!Липнем 2006

ЗВіДти, Де ВітРЯнО

Уночі шукав когось із ліхтарем, а в голові тупотіла крихітна істота, обмацуючи холодні кістяні стіни.

Похмілля.Навіщо вони прилетіли? слова ще закордон-

ні, кутасті; легковажні дорожні сумки в руках; зимно, і вимушено посміхається чорний Че Гевара з червоних футболок. Вони встигли до свят – і потрапили на свято. Кращі з москалів. сорокарічні хлопчак та дівча, що живляться магнітним полем політики, електрикою на-тяків, стиснененою парою діфамацій, кислим послідом пафосу та піарівськими міазмами – репортерчики...

Прокинувся остаточно, перелічив цигарки, запалив – і пустив літати димний візерунок. Женіть сонце на захід! Хапайте бебехи! Тяг-ніть дітей до виходу! Рятуйте шлюби, рвіть примхливе плетиво інтрижок, тягніть країну за комір сукні, бо ось впаде, вгородиться в за-тужавіле лайно, потоне...

Згадав, як Президент, ставши на коліна, роздавав хліби п’яти тисячам голодних, світив страшним – прекрасним – левиним обличчям, казав щось від колиски знайоме. І люди були – люде. Оцей – цікавиться історією, живе з матусею і п’є по десять філіжанок кави на добу. Оцей – інвалід першої групи, колись був шизофренік, а тепер просто дивакуватий молодик. Оця – мандрівна інтернетниця, по-етка-аматорка. Оцього бачили на цвинтарі – просто біля входу він продавав кошенят. За цією помітили дивну звичку відповідати «ні», де треба сказати «так», і навпаки. Без цього не відсвятиться жодна фешен-тусовка. Для цього гроші нічого не варті. Цій треба пришукати іншу зачіску... Обличчя, обличчя... Їх набагато більше, ніж людей.

Хай там що, вона була – Революція. Ніколи не бачив стільки усміхнених очей. І не побачу...

1�1

Рідн

а м

овасидимо – старі революціонери: горілка,

слідом пиво, цигарковий дим – у кухні хоч сокиру вішай.

Гості мої, гості, ваш дурнуватий революцій-ний туризм скоро завершиться в Мінську, далі їхати нікуди, далі – місто-герой Москва, а поки – легко п’ється горілка, літають пташата-цита-ти, лізе під лікоть чиясь куртка, і весело.

– Авжеж, у нас таке нескоро буде. Усе по-запливало асфальтом. Путін. Лужков. Газма-нов...

– Пам’ятаєте, який лапатий сніг падав? Як сяяв? Яка потім слизота була й моква?

– А ти поковзнувся на помаранчевій ско-ринці – це навіть на відео знято... Узагалі ти як, стефане?

– Як? Узагалі.Вона теж хлебтає горілку; рудуватий хвостик

під заколкою підламалася на один бік; серйозно хитає головою в такт чоловіковим словам.

– Послухаємо, тінейджери-пенсіонейдже-ри?

Пхає компакта у програвач.Застогнала навіжена гітара. «Уорлок». Коли

мені було п’ятнадцять, за вініловий диск з цим навіженством давали сто важких радянських карбованців.

– Що думає нарід?– Нарід не думає. І взагалі, москалю – і батько

твій москаль! – тре’ казати «народ»: так само, як російською... Вивчив, у біса, мову!

Ірже, мов той кінь:– Ти, хохле битий, не знаєш, що років сто

тому так і казали «нарід». З канадійцями мало спілкуєшся – від них почув!

– Які там канадійці! Куди ні кинь – усюди нарід!

– Чоловіки – йолопи, бодай канадійці! – втру-чається жіночий голос.

– Ані руш, кохана: дискусії на цю тему не буде. Я з паном киянином маю з’ясувати: що залишилося у світі?

– Ой леле! Він зовсім п’яний!– Знаєш, братику, я вперше в житті бачу

кацапа, що так вправно розмовляв би укра-їнською. Тоді, на Майдані, я тебе вирізнив серед московських заброд. Ти не синкопуєш ланцюжки фрази – за цією ознакою кацапа за милю видко. Іноді тільки чути, як підхоплюєш кінчик неслухняного слова, коли забуваєш, як воно українською...

– Іди до дідька! Захотів – вивчив. Дякую покійному стефаникові. Мова ймовірного супротивника в наступній війні...

– Ні-ні, хлопчики: дискусії на цю тему теж не буде!

– І що ж залишилося у світі?– сказати «пам’ять»? – Брехня! Пам’ять – це

твоє гумове «сьогодні», яке ти намагєшся на-тягнути на кам’яне «вчора». Марнота марнот. Еклезіяст.

– І що далі?– Ґерць!– Загинеш, знавіснілий московіте!– Мене?! На армреслінґову вудку?!Горлає в динаміках нестримна Доро Пеш.

Нам хороше. співай, білявко, – і ти з нами! Тремтять від напруги непереможні п’яні п’ястуки.

Ми – година в годину – старішаємо. Ми сиди-мо за однім столом – лоба до лоба – і гавкаємо один на одного, мов ті цуценята.

– Революція у світовому масштабі! Перший помаранчевий інтернаціонал!

– Троцкістсько-бухаринська почвара!– Помаранчів наїлася – до нудоти...– А я ще й троянд нанюхався...Ні, тоді для нас одних лопотіли від вибухів

слизького вітру намети Майдану. Для нас коти-лися бруківкою помаранчі – сонячні плоди да-леченних тропіків. І жарко було, як у тропіках – жарко сперечатися про долю України, долю світу, жарко – тупцятися в крижаних калюжах; в руки зашпори заходять, але тримати прапора радісно (коли востаннє українці з радістю тримали свої прапори?); жарко – грітися біля тривожних вогнищ; жарко – готуватися до смертельної бійки з кримінальною наволоччю. Наївні, ми браталися – галичанин зі східняком, татарин з євреєм, киянин з москалем. Наївні ми... «Наївні, ми вірили» – сказав хтось замість мене й замовк.

Революція – це вітер, що падає совою з низького неба й б’ється у вікна зачинених очей, бодай впустили.

– Київські провінціали... свирид Голохвас-тов...

– Ти що у своїй Москві бачиш, крім метро?.. Крім монітора?.. Крім баби оцієї задерикува-тої?..

– Чого ви сидите – рученята поскладали? Ворушіться!

– Хіба є сенс крутитися дзиґою на пустім місці?

свобода – це Крижана Королева: раз поцілує – і пропав навіки. Бог глянув на нас тоді – і очі в нього були сумні, а слова – чемні.

1�2

Рідна м

ова

Запитуй стіни й поіржавілі дерева – змов-чать, чхати їм. А в нас повна кухня галасу – три товариші все нижче схиляються над горілкою й розмовою.

– Ви б переїхали сюди – чуєте, чортові екзо-ти? Мо’ і з вас були б люде...

– З нас?! Нізащо! Особливо з нього!– З неї?! Та з неї й доброї хвойди не вийде!– Бовдуре! Усюди йому хвойди ввижаються!..

І це мій чоловік, стефане!скінчилася музика. Витекла на долівку

струмком мінеральної води.– Останні сто грамів між губами розмаже-

мо! – нахваляється репортерка й лізе до мене цілуватися.

– Ото налякала! То й лягай з ним!– І ляжу!сухенькі губи ялозять по моєму підборіддю.

Це гострий підлітковий жарт – ще один, на прощання.

– Ти шпигун...Хитавиця яка! Двері рушають цабе...– ...ти – клятий путінський шпиг. Припхався

до Києва вивідувати військову таємницю...– стефане-стефанику, а яку таємницю ти

знаєш? Хутко кажи! Ну ж бо!– Ха-ха! Не чіпляйтеся! Ось ампулу з отрутою

проковтну!– Ха-ха-ха!– Там само зупинилися?– Авжеж. У тебе й капці притулити ніде...Так, я знаю військову таємницю. Коли друзі

підуть, я довго стоятиму перед вікном і вдив-лятимуся в їхні швидкі сильветки, що за мить зникнуть за рогом, потім приберу стіл і вла-штуюся на канапі. спати, сопти, не відати і не чути, як з вітром у кулаці Майданом проходять люті, як з голосу варять фарбу, а з погляду тчуть джинсу. Опівночі вже не захочеш бабу – бачиш, як тінь твою я за плечі трясу...

Революціє, ходи до підручників – два абзаци, набрані тісним шрифтом, мов дві долоні, об-тиснуть портрет нашого Президента.

Червнем 2006

ДніПРО

По ті-ві без угаву теревенили про воду. На північному фронті без змін, тривають по-зиційні бої, на південному наші непереможні танкові дивізії у своїй стрімкій навалі застря-гли-таки в солоній калюжі сиваша. союзна Польща обіцяє надіслати тисячу добровольців

до лав звитяжного українського війська. До-бову норму води тимчасово скорочено: дорослі – 500 мілілітрів, неповнолітні – 300 мілілітрів. Після тижневої павзи поповзли вгору ціни на комерційну воду – сьогодні за літрову пляшку мінеральної просили вже п’ятдесят євро... «А зараз для вас прозвучить народна пісня Тече Дніпро, не вертає...», – свіжим голосом про-мовив диктор, поправив картату краватку, його борлак судомно смикнувся.

Відчувши, як моє сухе горло повторює цей рух, я клацнув вимикачем.

Нерви, кляті нерви! Тихо в квартирі. Десь удалині крізь шерехтіння тополиних віт гур-котить вокзал – мабуть, там знову вантажать військовий ешелон.

Нерви. Перевірив – так і є, водиці на сьогодні вистачить. І на завтра години до дванадцятої. Треба менше палити. З’їсти яблуко. Від пече-ного м’яса, що спливає туком на пательні, до горла підступає нудота.

Я прочинив вікно і вкотре сахнувся: місто смерділо, мов мільйон здохлих пацюків. Не можна дихати без цигарки. сильно сушитиме в роті. З’їсти яблуко.

Відтоді, як у світі зникла чиста вода, наші міста смердять. Так цивілізація пахне на-справді. Кожен з нас перетворився на гидкого смердючого пацюка.

А з фронту надходять невеселі вісті: Валдай залишається неприступним, росіяни майже звели першу дамбу з трьох. скоро Дніпро по-тече на схід, усе на схід – шукати собі нового річища, а ми тут повиздихаємо як один. Ми розпочали цю війну, але будувати дамбу по-чали – вони!

Писнув телефон.– Братику, ти вдома? – хрипкий шепіт.

– Живий?– Оресте?! Ти?!– Братику, я прибіжу зараз, гаразд? Тільки

нікому нічого, гаразд?

***Ось він сидить переді мною – згорблений чо-

ловік, постарілий мій одноліток у благенькому цивільному плащі; неголене обличчя, запалені очі бігають, плюється словами.

– сказали: «Пишися в пластуни». А потім – на передній край! Пластуни ж не застраховані – вб’ють, і ніхто моїм малим мокрої пайки не дасть. Капітан кричить: «Пишися, хитрожо-пий!» А я втік. Так от, братику!

– Тебе шукають?

1��

Рідн

а м

ова– Формально так. Але хто в цьому бедламі

займатиметься дрібницями – сержантиком з водокачки?

– Що нового чути? По ті-ві дикторські пики щодня жвавіші. Погана прикмета...

– Знаєш, ніякої дамби ті не будують, – по-шепки промовив Орест. – Москалі готують страшенну евакуацію на схід – аж до Волги. А Дніпро збираються отруїти. Фенолом, чи що...

Помовчали.Дзвенить струмок, вода біжить по камін-

чиках – свіжа, прозора, а коли струмок стає річкою, ширшає, набуває голосу, кришталь води починає гудіти, мов струна, от тоді й ви-ростають на берегах дамби, обведені колючим дротом, постають укріпрайони та стратегічні водоводи, гниє водостій, бабахкають гармати, гарчать танки, а офіцери з комп’ютерними чіпа-ми, вживленими під шкіру скроні, женуть своїх жовнірів під гарячі кулі. І гойдаються на мас-них Дніпрових хвилях мертві вояки двох армій у схожих рудо-зелених одностроях, пливуть за течією аж до лиману, аж у Чорне море...

– Волги їм мало! – Руки в Ореста тремтять. – Водичка є, братику? Хоч трохи?

Я віддаю йому рештки своєї сьогоднішньої пайки. Не палитиму. З’їм яблуко. І не слухатиму посушливих новин.

Гість смокче свої сто мілілітрів, всотує кожну молекулу, і видно, як у нього оживають очі, а руки припиняють тремтіти.

– Хух! – Орест із полегшенням відкинувся на спинку крісла. – Я ще живий!

І засміявся обережним сміхом.– Знаєш, що я зрозумів на фронті? Ми – кеглі,

братику, спраглі сухі кеглі, по яких раз за разом влучає велика земна куля... У моїй чоті один хлопець отакенного вірша написав! слухай:

Нема в неволі самоти.Немає тиші поза смертю.На все це плюнути й розтерти –Про то, жовніре, знаєш ти...

– Ні, Орестику, ми не кеглі. Ми – краплинки питної води, що збігаються у велику краплю. До нас біжать інші, і ми всі сплітаємося в тугий прісний струмок, щоб стати колись широкою, могутньою, геть сплюндрованою каламутною річкою, що тече просто посередині Землі...

Нічого цього я не сказав.Пустий пластиковий стаканчик з рисками

градуювання покотився по підлозі.2005

літеРа лю

Вона біжить біля обшарпаного татка, жабеня з очицями-тернинками, задивляється вгору, де високі дерева й татків куций піджак у клітинку, вона негарна і в неї немає велосипеда, яке рух-ливе дитя, – і тільки дядечко Хведір, що при-ймає шклотару, знає, як їй весело бігається.

– Таточку, давайте візьмемо ведмежатка! Плакатиму, як не візьмемо!

У траві біля асфальту – плюшева іграшка, яку вигнали з дому багаті люди, іграшка з продраним черевцем, звідки стирчить мачула, недожива істота зі спрацьованими лапами й вицвілими очима.

Тлуста-тлустенна тітка в широкій сукні, озброєна двома кошиками – з одного стрир-чить розкішний риб’ячий хвіст, – перетинає шлях.

– Татку, давайте візьмемо цю тітоньку за неню! І рибину!

– Чого вилупилася?!. А ти куди прешся, корово?!

***«Якщо ваш малюк погано засинає ввечері,

звертайтеся до нас! Фахівці забезпечать дитині міцний сон, що триватиме відповідно до норм, ухвалених Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я... Додаткові послуги: перевдягання підгузків, екстренне годування груддю тощо. Телефонуйте цілодобово...»

***Якщо облупити надію, з-під шкаралупи ви-

слизне брехня.

***Натка висунула рожевого язичка, розмах-

нулася олівцем і поклала на папір кривульку, потім ще одну – навхрест. На стіл стрибнув со-нячний зайчик, сипнув сонячними крихтами по косих лінійках зошита.

– Лю, – сказала Натка, і ще: – Лю! Лю! Лю!Вона належала тільки Натці – весела літера

лю, що починає всі слова, яких люди ще не вигадали.

***Згадаєш степ – безкраїй, жовтий, чужий, бо

казахстанський, – і сонячно стає в мозку. Юність (знебарвлена підсовєтська юність), кохання (спазми ревонощів, перший поцілунок, подаро-ваний жінкою-змійкою), біль (молодий біль, від

1��

Рідна м

ова

якого сивіють скроні), блакитні вітрила хмар, що опадають за обрій... І до кожного спогаду хочеть-ся додати сепії та дещицю саксофонного меду.

***Надвечір літера лю дуже стомилася – хили-

лася на один бік, хиталася, нечемно штовхалася ліктем. І Натку хилило до столу, до зошита. Покотився ребруватий олівець – був собі чер-воний як червоний, та ось потрапив у тінь і набрався сірого кольору.

сонна Натка відкопала з-під жовтих газет свій матрацик, протягла через кімнату в куток, пововтузилася, влаштувалася.

– Добраніч, – прошепотіла.Татко нетвердо підійшов до шафи, подзвенів

пляшками, зітхнув і промовив:– Щось мені негарно, Натко... Якось теє...

муляє...Улігся під свою картату ковдру татко, трохи

похропів, а потім заснув міцно-міцно.

***Натка підвела голівку й раптом зрозуміла,

що в кімнаті вона зовсім сама. І дівчинка сказала молитву, просту й чотирикутну, як коробочка із сірниками:

– Господи, нехай усім людям стане добре – і нам з татком. А я тобі за це...

І Бог почув. Татко прокинувся, погладив Натку по голівці, поголився і став молодий та привітний. А потім вони втрьох – Натка, татко та плюшевий ведмедик – пішли до зоопарку. З неба щедро лилося сонячне проміння. Вед-медик усміхався Натці й указував скаліченою лапкою на звірів, що похмуро дивилися крізь іржаві ґрати.

***Натка сіла на своєму матрацику, обійняла

коліна руками та гірко заплакала, і чотири обклеєні старими газетами стіни повторили цей звук чотирма зовсім різними дитячими голосами.

Листопадом 2006

СімнаДЦЯтЬ миттєВОСтей. ВеСна

...ті хлопці з „Ahnenerbe” шукають мого за-писника.

...сидів за тисячі миль від Києва в затишній кав’ярні – о дошкульна пам’ять про стару Єв-

ропу! – навпроти банькатий банкір – «Гроші купують гроші, а війна ген за океаном» – ліво-руч зів’яла жіноча горлянка, обгорнута хутром; праворуч вікно з намальованими краплями ртутного дощу. – «Війна це гроші, що змага-ються з грішми...»

Засміявся – там, у розтрощеному Києві, тонкошиї есесівці розкраяли мого зношеного капелюха – ба, чи не зашурхотить папір. «Ні, пане Шютц, гроші це паперове лихо, а полум’я залюбки поживиться папером...» Не бачити їм тієї худенької книжечки, що її обписано ледь наполовину. А в записнику поміж щоденнико-вими нотатками – старі літери, пращурівські руни, різи та висячі санскритські буквиці, що зі звуку – як вранішнє повітря. Тим то й сми-кають шухляди специ SS, а дзуськи. Ще менше дістанеться червонозоряно-непереможно-нахабно-навісним – отим, що бундючно пруть зі сходу.

Утрутилася жіночка з хутряною горлянкою – «сорокового року у Відні я була знайома з Марікою Рокк. Чудова, чудова жінка, така чудасія з нею: „візьміть оці пастилки, від них стає соромно в роті”: „соромно” – замість „солодко”, уявляєте?» Банькатий править своє – «Єдине єврейське питання, яке я, жид у стонадцятому поколінні, знаю: де б нам заробити ще трішечки грошей?» – «Нацисти, ви кажете?» – «Так, нацисти...» – «Нацистів вигадали євреї». – «Так вам сказала Маріка Рокк?» – «Так вважають розважливі люди». – «Перепрошую, а розважливі люди часом не бували в Аушвіці?» – «Це десь в Альпах?» – «Ні, Гітлер та його сателіти – це вчорашній день! А день нинішній – це вояки дядька Джозефа. О, це справжні герої! Вони несуть Заходові перемогу над стародавніми забобонами й фройдівськими комплексами...» – «Пане Шютц, чи не час покликати офіціанта? У нас попіль-ниця повна.» – «Маєте рацію, мем... Отже, героїзм...» – «Їх женуть кулеметним вогнем у спину, ваших супервояків». – «Нехай! Але мені приємно знати, що союзники – най мало-освічені, майже дикі – поступово розмелюють своїми монгольськими щелепами німецький підшипник...» – «О, що це за люди – чоловіки! За якнайнайменшої нагоди починають тереве-нити про техніку! Краще нехай пан Радченко розповість, які національні сувеніри він привіз із Києва!»

...старший есесівець – звідси погано видно, одсуньтеся, якщо пана ласка! – здається, гауп-тштурмфюрер – палить цигарку перед вікном.

1��

Рідн

а м

оваА Хрещатиком сунуть мурашині колони ева-

куантів. Хтось чіпляється за борт вантажівки, його підпихають чоботом у лоба, людина падає, котиться, розкриливши поли шинелі... І осінь стоїть у світі така, що страшно вдихнути – крий Боже, влетить у рота птах-жах, свисне в спечених легенях, обів’є серце... Молодший ще порпається в рештках речей, проте набагато по-вільніше – мов чорти вхопили, хорти вчепили. Тролі, яких шукали у Високих Татрах, і ті по-водилися чемніше, ніж цей уявний записник. А чи був записник? Молодший есесівець зводить очі на гауптштурмфюрера, той махає рукою – продовжувати...

Банькатий банкір запалює сигару – він чемно вибачився, але сигари не запропонував. У дами почервонів ніс. У мене тремтить від утоми пра-ва прострелена рука. «Я прихопив із собою пе-ріодичний головний біль, дурну звичку гасити недопалка в півпустій філіжанці кави, а більше, далебі, нічого». – «Ви, поляки, співаєте просто чудово!» – «Перепрошую?» – «Так-так, розумію: ви не полюбляєте аматорського співу.» – «Мені шкода, мадам». – «Що б ви там не казали, а війна – це передусім змагання грошових мас». – «Де вже рейхсмарці змагатися з кабалістичним доларом!» – «Кажуть, на сході дуже смішні гроші – леви, чи що. А ще дівчата там носять такі зворушливі віночки зі стрічками». – «Що й казати – неосяжний ринок. Ви ще скуштуєте нашої „кока-коли”! Не захлиніться!» – «Дякую дуже, пане Шютц: ми будемо обережні».

Обшук триває. Двоє поліцаїв здирають пар-кетні дошки, харкають у куток і матюкаються по-московській. Есесівці перемовляються по-шепки, поглядають на годинник. Дисципліна є зіпертям перемоги. З безпеки виростає само-повага. Відсутність результату є негативним результатом, про який слід доповісти по команді. старший кричить на поліцаїв, ті по-спіхом вибігають за двері. Гауптштурмфюрер виходить першим. Молодший дивиться через плече, спотикається, переступаючи поріг...

«Тільки подумати – зараз над Тихим океа-ном феєрично спалахують літаки, а Унтер ден Лінден прогинається під залізною ходою монголів!» – «Один літак – певних сто тисяч до-ларів, один залп зенітної гармати – десь доларів двісті. А страховка, яку федеральний уряд має сплатити родині пілота... О, війна – це шалені гроші!..» Я щиро посміхнувся банкірові, той здивовано звів брови дашком; по лівій скроні жінки потекла крапля вологи, знайшла зручну зморшку, загубилася в кутку слинявого бага-томовного рота. Узяв у правицю запальничку – менше тремтітиме.

Так, я щасливий, бо там, на рівні п’ятого поверху над розбитим ущент Хрещатиком мо-лодший есесівець кидає ще один погляд через плече і раптом, вигукнувши щось незрозуміле, біжить до креденса, спинається навшпиньки, запускає руку в напхане пилом і дохлими фі-алками кашпо й урочисто подає гауптштурм-фюрерові брунатну книжечку, той перегортає кілька жовтавих сторінок і плескає колегу по плечі: дуже добре, мій хлопчику!

Та коли, здригаючись на гук близьких гаубиць, запухлі від бункерного комфорту мовознавці „Ahnenerbe” розтлумачать ці старі літери, руни, різи та висячі санскритські бук-виці і втямлять їхній витрухлий зміст, все одно жодна у світі сила не примусить наше київське сонце рушити навспак...

«Якщо ти древлянин, твори добро та пускай його по Дніпровій хвилі. Якщо ти половець, твори добро й кидай його у води Танаїса. Якщо ти козарин, твори добро та рони його з берега Ітіля. Коли ж Бог не прибрав імені твоєму народові, а сам ти – лише тінь, просто твори добро...»

І заграє весна.Квітнем 2006

«Літературна Україна» 2007 р.

Nakład: 1000 egz.

„Ridna Mowa” – kwartalnik oświatowy Ukraińskiego Towarzystwa Nauczycielskiego w Polsce

Redakcja:Irena Drozd (Biały Bór) – prezes UTNStefania Jawornicka (Zielona Góra)Bohdan Majer (Elbląg)Jarosław Syrnyk (Wrocław)Marek Syrnyk (Wałcz) – redaktor

naczelnyAndrzej Wątorski (Szczecin)Tadeusz Karabowicz (Hola)

Współpracownicy:dr Bożena Zinkiewicz-Tomanek

(Kraków)prof. Roman Drozd (Koszalin)Maria Steć (Przemyśl)Lesia Chraplywa-Schur (London

– Canada)Wałerij Sobko (Kijów)Wadym Olifirenko (Donieck)

Korekta językowa i stylistyczna:mgr Maria Mandryk-Fil (Biały Bór)

Sekretarz redakcji:Krystyna Syrnyk

Strona www:Grzegorz Mucowski

Opracowanie graficzne:Teresa Oleszczuk

Korekta:Katarzyna Seń

Wydawca:Związek Ukraińców w Polsce

Adres redakcji:78-600 WałczDolne Miasto 10/80tel. (67) 258 98 87e-mail: proswita@op.plhttp://www.interklasa.pl/portal/ dokumenty/r_mowa/

Numer wydany przy wsparciu finansowym Ministerstwa Edukacji Narodowej

Przy wykorzystaniu materiałów, konieczne jest wskazanie jako źródła kwartalnika „Ridna Mowa”

«Рідна мова» – це фахове, некомерційне видання. Бажаючим підтримати ідею видавання нашого освітнього журналу,

подаємо банківський рахунок Редакції:

Zespół Twórczy ZUwPRedakcja „Ridna Mowa”

��-�00 WałczDolne Miasto 10/�0

PKO BP О/Wałcz 2� 1020 2��� 0000 1�02 00�2 ���2