1

ЛЕКЦІЯ 1........................................................................................................................................3ЛЕКЦІЯ 2......................................................................................................................................17ЛЕКЦІЯ 3......................................................................................................................................31ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ........................................................................................................................49Тема 5 – Прогнозування та аналіз господарських рішень.......................................................58ТЕМА 6 – НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА РИЗИКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...............................................................................................................................67ТЕМА 7 – КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ...............73ТЕМА 8 ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ........................................................................................................................................83ТЕМА 9 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ РИЗИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ....................................................................................................91ТЕМА 10 КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ.....................................104ЗА УМОВ РИЗИКУ...................................................................................................................104

Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків

Лекции каждую неделю. Посещение. Модуль – вопросы и задача.

Пример:У вас есть 1 млн. дол. 2 варианта вложения денег:

1 в бизнес: 2 в инвестиционную компанию:90% - 2 млн. (+1 млн)10% - 0 (-1млн)Х = 2*0,9 + -1*0,1 = 1,8 -0,1 = 1,7

50% - 1,5 млн (+0,5 млн)50% - 1,1 млн (+0,1 млн)Х = 0,5*1,5+0,5*1,1=0,75+0,55=1,3

Рискофил и рискофоб

Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики», «Економіка підприємства», «Менеджмент», «Фінанси», «Інвестування», «Економічний аналіз», «Фінансовий аналіз», «Економіко-математичне моделювання».

2 блока:1. Теоретичніосновиприйняттягосподарськихрішень в різних сферах

підприємницькоїдіяльності.2. Ризик і невизначеністьпід час обґрунтуваннягосподарськихрішень.

Привлечение к проведению лекций. Деловые игры. Самостоятельная подготовка.

Литература:1. Клименко С.М. Обґрунтуваннягосподарськихрішень та

оцінкаризиків: [навч. посіб.] / С.М. Клименко, О.С. Дуброва. – К.: КНЕУ, 2005. – 252 с.

2

2. Економічнийризик: ігровімоделі: Навч. посібник / В. В. Вітлінський, П. І. Верченко, А. В. Сігал, Я. С. Нако-нечний; За ред. д-ра екон. наук, проф. В. В. Вітлінського. — К.: КНЕУ, 2002. — 446 с.

3. Смирнов Э.А. Управленческие решения / Э.А. Смирнов. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 264 с.

4. Кулагин О.А. Принятие решений в организациях / О.А. Кулагин. — СПб.: Сентябрь, 2001. — 148 с.

5. Балдин К.В. Управленческие решения [учеб.] / К.В. Балдин, С.Н. Воробьев, В.Б. Уткин. – М.: Дашков и К., 2005. – 496 с.

Все книги по управленческим решениям и оценке рисков. (в интернете)

3

ЛЕКЦІЯ 1

Тема 1 – Сутнісна характеристика господарськихрішень.1.1. Поняттягосподарськихрішень та їхознаки1.2. Класифікаціягосподарськихрішень1.3. Вимоги до господарськихрішень та умовиїхдосягнення1.4. Суб’єктипідготовки й ухваленнягосподарськихрішень1.5. Формипредставлення (подання) і реалізаціїгосподарськихрішень.1.6. Визначенняоптимальних форм представлення (подання) та

реалізаціїгосподарськихрішень.

1.1.Поняття господарськихрішень та їхознаки

В процесі свого функціонування кожне підприємство або підприємець стикається з випадками, коли необхідно прийняти рішення. Це обумовлене або виникненням деякої проблеми, що потребує вирішення, або прагненням отримати додатковий результат від своєї діяльності, або щоденною необхідністю здійснювати деякі дії та заходи (свою діяльність). Отже, кожний суб’єкт господарювання в процесі своєї діяльності має ухвалювати рішення, що пов’язані з його господарською діяльністю і мають призвести до отримання деякого результату.

? Что такое решение?У самому загальному розумінні рішення представляє собою вибір

однієї або декілька альтернатив з множини можливих [Лопатников]. Деякі дослідники є більш конкретними і під рішенням розуміють найкращий спосіб вирішення проблеми, що стоїть перед суб’єктом прийняття рішення, або найкращий спосіб досягнення мети суб’єкта прийняття рішення [Балдин, с. 45]. Всі дії господарських суб’єктів засновані на прийнятті рішень для досягнення цілей, які кожний суб’єкт прагне досягти.Какие цели у П?Це може бути отримання прибутку, забезпечення сталості функціонування і подальшого розвитку тощо. Проте суб’єкт господарювання при прийнятті рішень має враховувати наявні ресурси: матеріальні, трудові, фінансові, які є обмеженими, і свою здатність додержуватися заходів, які передбачаються рішенням, що ухвалюється.(Микро) Крім того на прийняття рішення суб’єктом впливає наявність інформації про альтернативи і фактори, що впливають на його діяльність. Виходячи з цього, можна представити загальне визначення для поняття рішення в економіці та плануванні:

Рішення – це спосіб економічних дій підприємства, який вибирається його керівництвом в результаті аналізу варіантів, виходячи із встановлених цілей і з урахуванням обмеженості наявних ресурсів [Райзберг, Смирнов].

Ухвалення рішення означає, що суб’єкт господарювання дійшов якогось висновку здійснити деяку дію або постійно здійснювати дії, розробивши його або самостійно, або шляхом вибору одного або декілька дій

4

із альтернатів. При цьому ухвалення рішення не передбачає акту самого здійснення цих дій.

Переходячи до визначення поняття „господарське рішення” слід розглянути сутність поняття „господарський”. Господарський означає „пов'язаний з веденням господарства, економікою”, „беззбитковий, економічний, раціональний” [Oxford].Economicdecision.

Отже, господарське рішення – це обраний спосіб дій суб’єкта господарювання (підприємства) стосовно економічної проблеми в умовах обмеженості ресурсів, невизначеності зовнішнього середовища та ризику з метою досягнення цілі, що ставить перед собою зазначений суб’єкт.

Процес прийняття господарського рішення укрупнено представляє собою аналіз і оцінку стану зовнішнього середовища, визначення мети, що прагне досягнути суб’єкт господарювання, окреслення альтернатив, які спрямовані на досягнення зазначеної мети, прогнозування можливих наслідків ухвалення різних альтернатив, вибір найбільш ефективного варіанту з множини альтернатив.

Виходячи з цього, можна визначити, що господарському рішенню притаманні такі ознаки:

- наявність мети, на досягнення якої спрямоване рішення;- наявність альтернативних варіантів дій, з яких вибирається рішення;- наявність суб’єкта, що буде здійснювати обрані дії;- необхідність прояву волі суб’єкта, що проявляється в виборі саме

обраних дій.Під метою можна розуміти бажаний результат, який призведе до

задоволення потреб підприємства, що планується досягти в результаті ухвалення господарського рішення. Альтернатива – це один із можливих варіантів досягнення поставленої мети. Суб’єктом прийняття господарських рішень є зацікавлена особа, яка має на меті досягнення деяких цілей, заходи по досягненню яких здійснюються після вибору альтернативи. Прояв волі суб’єкта реалізується шляхом вибору однієї з альтернатив і є фактом ухвалення рішення.

1.2. Класифікація господарських рішень

Для розробки процедури прийняття рішень, а також для визначення підходів щодо їх реалізації і оцінки ефективності необхідно здійснювати класифікацію господарських рішень. Існують багато класифікаційних ознак господарських рішень, головні з них такі [КНЕУ, Вирьянский, …]:

За ступенем раціональності (за характером поведінки, за доцільністю прийняття) рішення, які ухвалюються підприємством, можуть бути раціональними і нераціональними. Раціональне рішення – це продумане, зважене, вигідне, доцільне рішення на основі вибору, порівняння варіантів і з урахуванням багатьох факторів [Райзберг]. Нераціональне рішення – це

5

непродумане рішення, здійснення заходів якого вимагає зайвого витрачання ресурсів і є недоцільним для підприємства.Примеры?

За характером цілей (або ієрархією управлінців, що ухвалюють рішення) можна виділити поточні (або оперативні), тактичні та стратегічні господарські рішення. Стратегічні господарські рішення визначають стратегію підприємства, мають вирішальне значення для його функціонування, є довгостроковими і пріоритетними та визначають цілі господарських рішень на тактичному і оперативному рівнях. Стратегічні рішення ухвалюються на вищому рівні управління (вищими управлінцями). Тактичні рішення спрямовані на досягнення тактичних цілей підприємства, які визначають головні напрямки реалізації його стратегії, і тому підпорядковані стратегічній цілі підприємства, і, отже, є вторинними по відношенню до стратегічних господарських рішень. Тактичні рішення, як правило, приймаються управлінцями середнього рівня. Поточні (оперативні) рішення приймаються частіше ніж тактичні рішення, є короткостроковими і визначають поточну діяльність підприємства. Вони уточнюють довгострокові рішення і охоплюють виробничі, збутові та інші процеси на підприємстві, тобто стосуються окремих конкретних об’єктів управління. Оперативні рішення приймаються на нижчому ієрархічному рівні управління. Як правило, результати оперативних господарських рішень є більш визначеними, оскільки такі рішення часто стосуються звичайної діяльності з усталеними відносинами на підприємстві. Результати стратегічних господарські рішення є більш невизначеними, оскільки передбачити вплив всіх факторів у довгостроковій перспективі є дещо важким.

За причинами виникнення господарські рішення можуть бути ситуаційними, виниклими за розпорядженням, плановими (програмними), ініціативними, епізодичними (періодичними). Ситуаційні рішення пов’язані з непередбаченістю діяльності підприємства і впливом зовнішнього оточення на нього, і тому ухвалюються при виникненні ситуації, що потребує вирішення для продовження сталого функціонування підприємства (наприклад, при поломці обладнання (ситуація 1) або страйку робітників (ситуація 2) управлінець повинен прийняти рішення для усунення поломки (вирішення ситуації 1) або рішення для задоволення вимог працівників (вирішення ситуації 2), що спричинить мінімальні шкоди для підприємства і сприятиме його подальшому сталому функціонуванню).

Господарські рішення за розпорядженнями виникають внаслідок вказівок (розпоряджень, наказу) вищих органів управління. Такі рішення приймаються управлінцями нижчих ієрархічних рівнів управління або безпосередньо працівниками підприємства і мають бути спрямовані на досягнення пріоритетної мети, а також можуть прийматися підприємством (його управлінцями) внаслідок прийняття нормативно-правових актів на державному або місцевому рівні, що визначають порядок діяльності підприємства.

6

Планові (програмні) господарські рішення пов’язані з включенням деякого об’єкту управління у визначену структуру програмно-цільових відносин або заходів. Ці рішення, як правило, стосуються звичайної діяльності підприємства і охоплюють заплановані напрями діяльності підприємства (постачання, виробництво, збут тощо).

Ініціативні господарські рішення пов’язані з проявом ініціативи окремого робітника або групи робітників у виробничому процесі або посередницької діяльності тощо.

За обов’язковістю виконання дій господарські рішення є нормативними або рекомендуючими. Нормативні рішення стосовно деякого процесу задають однозначний подальший шлях його реалізації і є обов’язковими для виконання. Рекомендуючі рішення визначають бажаний шлях або напрям реалізації деякого процесу на підприємстві, якого слід дотримуватися, але він не є обов’язковим.Пример на лекции – посещение и подготовка к след лекции.

За організацією розробки виділяють індивідуальні та колективні рішення. Індивідуальні – приймаються однією людиною, тоді як колективне рішення є результатом обговорення двох або більше осіб.

За частотою прийняття рішення можуть бути одиничними, епізодичними (періодичними), циклічними, частими. Одиничне рішення ухвалюється одноразово і стосується ситуації, яка не є поширеною або щоденною. Це може бути рішення щодо ліквідації підприємства або зміни його власників, або ліквідації наслідків непередбаченого стихійного лиха тощо. Епізодичні і періодичні господарські рішення ухвалюються в залежності від періодичності виникнення ситуації, що вимагає прийняття рішення. Це може бути перехід на використання нової технології або зміна постачальника продукції. Циклічні рішення є такими, що повторюються через деякий проміжок часу. Вони, як правило, стосуються здійснення операцій виробничого циклу, складання і подання бухгалтерської і статистичної звітності, сплати відсотків за кредит тощо. Часті рішення ухвалюються багатократно, наприклад, рішення щодо закупівлі матеріалів, здійснення ремонту обладнання, переміщення виробничих запасів тощо.

За результативністю рішення можуть бути ефективними та неефективними. Ефективні рішення – це такі рішення, заходи в результаті ухвалення яких призводять до бажаного стану деякого об’єкту чи процесу або до отримання деякого результату (наприклад, прибуток від реалізації нової продукції). Неефективні рішення – це такий обраний спосіб дій, коли мета, на досягнення якої спрямовані обрані дії, не досягнута (наприклад, нова продукція не отримала визнання у споживачів, тому ухвалення рішення щодо її виробництва виявилося неефективним).

Така ознака як характер врахування змін умов реалізації рішення схожа з обов’язковістю виконання дій за господарськими рішеннями. Жорсткі рішення мають бути виконані в любому випадку, незважаючи на зміни у зовнішньому та/або внутрішньому оточенні підприємства. Гнучкі

7

рішення можуть змінюватися у відповідності з динамікою оточення підприємства.

За способом фіксації (формою представлення/подання) господарське рішення може бути усним або письмовим (документальним). Оскільки господарські рішення стосуються діяльності юридичної особи (підприємства) і його взаємодії з іншими юридичними особами, форма їх представлення найчастіше є письмовою (рішення оформлюється у вигляді документу – наказу, розпорядження, тощо). Усні рішення – це, як правило, або незначні оперативні рішення, або рішення, прийняті в надзвичайних умовах, для фіксації якого не було часу.

В момент ухвалення рішення суб’єкт володіє деякою інформацією, що допомагає йому вибрати одну з багатьох альтернатив. В залежності від наявності інформації, рішення може бути ухвалене в умовах визначеності, ризику або невизначеності. Господарське рішення ухвалюється в умовах визначеності, коли суб’єкт прийняття рішення має достатню і вірогідну інформацію та може визначити наслідки і результат кожної альтернативи, з яких він обирає. Господарські рішення, результати яких не є однозначно визначеними, але ймовірність настання кожного результату може бути визначена, ухвалюється в умовах ризику. Господарське рішення ухвалюється в умовах невизначеності, коли інформація стосовно прийняття рішення є неповною, неточною та/або невірогідною; ймовірність отримання результатів від ухвалення рішення не може бути визначена та/або неможливо угадати всі наслідки прийняття такого рішення.

1.3.Вимоги до господарськихрішень та умовиїхдосягнення

Для досягнення поставлених цілей і позитивних результатів від ухвалення господарських рішень, кожне рішення має відповідати деяким вимогам. Серед основних вимог, що ставляться до господарських рішень, можна назвати:

цільова спрямованість; раціональність, ефективність, оптимальність, спроможність бути здійсненими, своєчасність і оперативність ухвалення, обґрунтованість, узгодженість із вже ухваленими рішеннями і метою

підприємства.Цільова спрямованість господарського рішення означає наявність

чітко визначеної мети і засобів її досягнення. Всі цілі мають бути узгоджені з головною метою підприємства, що сприятиме отриманню позитивних результатів від виконання господарських рішень і забезпеченню сталості діяльності підприємства.

8

Господарське рішення повинно бути раціональним, тобто бути продуманим, зваженим, обраним з урахуванням можливостей підприємства здійснювати ті чи інші дії, орієнтованим на досягнення найбільш корисних результатів і цілей підприємства.

Ефективність означає, що ухвалення господарського рішення передбачає досягнення деяких результатів. Крім того, результати, які будуть отримані від здійснення заходів внаслідок ухвалення певного рішення, повинні виправдувати ті витрати, що були понесені для їх досягнення.

Така вимога як оптимальність означає, що ухвалене господарське рішення має бути найкращим варіантом із всіх альтернатив, які можуть сприяти досягненню поставленої мети.

Господарське рішення має також відповідати такій вимозі, як спроможність бути здійсненим (рішення має бути реальним). Тому господарське рішення має розроблятися з урахуванням потенціалу підприємства, його спроможностей здійснити обрані заходи власними силами за рахунок наявних ресурсів та/або за рахунок залучення додаткових ресурсів, наявного часу.

Досягнення поставлених цілей залежить від своєчасності і оперативності ухвалення господарського рішення. Раціональне рішення, що прийнято несвоєчасно, може не лише опинитися даремним, а й навіть завдати шкоди. В умовах постійної конкурентної боротьби між виробниками продукції кожне підприємство має швидко реагувати на дії своїх конкурентів, своєчасно ухвалювати ефективні господарські рішення з метою випередження конкурентів у розвитку. Чим оперативніше прийняте господарське рішення, тим більш цінним воно є для підприємства.

Обґрунтованість господарського рішення досягається за рахунок таких факторів [Злобин??, учитель …]:

наявність вірогідної, обробленої і систематизованої інформації про всі альтернативи і наслідки прийняття саме цього рішення;

врахування тенденцій розвитку суб’єкта господарювання в умовах існуючого зовнішнього середовища і динаміки самого зовнішнього середовища;

наявність спеціальних знань, освіти і кваліфікації у особи, що ухвалює рішення;

врахування дій економічних та інших законів.Необґрунтоване господарське рішення спричиняє ймовірність

виникнення помилки, що може поставити під загрозу функціонування підприємства взагалі.

Узгодженість із вже ухваленими рішеннями і метою підприємства означає те, що господарське рішення має не суперечити існуючому ладу на підприємстві і має бути спрямованим на досягнення цілей і загальної стратегії підприємства. Ухвалення нових господарських рішень не повинне заважати виконанню інших рішень на підприємстві. Крім того, рішення можуть доповнювати одне одного у отриманні деяких результатів.

9

Задоволення господарського рішення всім вимогам сприятиме досягненню підприємством запланованих цілей з мінімальними втратами ресурсів і часу.

1.4. Суб’єктипідготовки й ухваленнягосподарськихрішень

Господарське рішення передбачає, насамперед, наявність суб’єкта господарювання, який визначає наявність деякої проблеми, ставить перед собою альтернативи для її вирішення і обирає з них найкращу альтернативу, ухвалення якої сприяє досягненню певної мети. Існує проблема ідентифікації суб’єкта ухвалення рішення, оскільки ним можна вважати безпосередньо особу, яка уповноважена ухвалювати рішення, або особу, яка здійснює найбільший вплив на вибір саме цієї альтернативи [политолог??]. Крім того, як вже було зазначено можуть бути індивідуальні та колективні господарські рішення, які ухвалюються відповідно однією людиною або групою осіб.

Під суб’єктом ухвалення господарського рішення можна розуміти таку особу або групу осіб, які уповноважені впливати на вибір альтернатив і ухвалювати рішення на підставі власного волевиявлення або колективного обговорення проблеми та які несуть відповідальність за ухвалені рішення у межах своїх повноважень.

Ухвалення господарського рішення окремою особою (директором, менеджером, бухгалтером, бригадиром, майстром, окремим працівником тощо – в залежності від складності та значення рішення, що ухвалюється) та групою осіб (радою директорів, управлінців тощо) мають свої переваги і недоліки.Какие?

Так, рішення, ухвалені групою осіб, як правило, відрізняються більшою зваженістю, але одночасно і сповільненістю реакції на проблемну ситуацію, що особливо негативно позначається в кризисних ситуаціях. Для групового суб'єкта характерне також розосередження відповідальності, що, втім, з успіхом використовується при ухваленні непопулярних рішень або таких, що вимагають відповідальності. Спеціальні дослідження показують, що управлінська група повинна відповідати відповідним кількісним стандартам, порушення яких може спричинити виникнення внутрішніх конфліктів або змагань, що може призвести до стійкого неприйняття рішень [Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. 3-е изд., перераб. и доп – М.: АСПЕКТ ПРЕСС, 2000. – 477 с.].

Окремий суб’єкт ухвалення господарських рішень несе персональну відповідальність за кожне рішення, що ним ухвалюється, що сприяє зростанню цілеспрямованості в досягненні цілей. У той же час діяльність конкретної людини завжди відкриває більше можливостей для всіляких тіньових впливів на професійні рішення, що ним ухвалюються [Пугачев]. Проте в кризисних ситуаціях більш швидким і вчасним виявиться господарське рішення саме одиничного суб’єкта.

Зазначимо, що існує проблема ідентифікації суб’єкта ухвалення господарського рішення, оскільки ним можна вважати як особу, що

10

безпосередньо видає документ, який підтверджує рішення, так і особу, яка примушує ухвалити саме це рішення.

О.І. Ларичев і Е.М. Мошкович виділяють п'ять основних функціональних ролей, необхідних для ухвалення рішення: власник проблеми; особа, що приймає рішення; активна група; експерт; аналітик (табл. 1.4.1) [Ларичев О.И., Мошкович Е.М. Качественныеметодыпринятиярешений. М., 1996. – 208 с.].

Таблиця 1.4.1Функціональні ролі осіб, які беруть участь в підготовці

альтернатив для ухвалення господарських рішеньОсоба Її роль в ухваленні господарського рішення

Власник проблеми

Людина, яка або на думку тих осіб, які її оточують, або за своїм службовим положенням повинна вирішувати проблему і нести відповідальність за ухвалені рішення. Ці рішення зазвичай безпосередньо впливають на становище і добробут власника проблеми. Наприклад, власниками проблем в організаціях є керівники організацій, які, проте, можуть доручити вирішення цих проблем іншим людям, делегуючи їм частину своїх повноважень.

Особа, що ухвалює рішення

Індивід або група осіб, які реально здійснюють вибір з альтернатив і несуть відповідальність за ухвалені рішення відповідно до своїх повноважень. Ця особа (група осіб) грає головну роль в процесі ухвалення рішень, але далеко не завжди є власником проблеми.

Активні групи Групи людей або організації, які зацікавлені в проблемі, що вирішується, і можуть впливати або впливають на ухвалення господарського рішення. Такою групою або організацією є, наприклад, громадська організація по захисту навколишнього середовища, яка протестує проти рішення щодо будівництва нового промислового підприємства в екологічно чистому районі; конкуруюча організація, яка намагається перешкодити здійсненню планів і пропонує знайти компромісне вирішення проблеми і т.п. Особа, що ухвалює рішення, не зобов'язана враховувати думку активних груп, але така позиція може привести до загострення конфлікту і небажаних наслідків в майбутньому.

Експерт Особа, яка є професіоналом у деякій галузі знань і виступає в ролі джерела інформації, необхідної для ухвалення рішення, оскільки знає окремі аспекти проблеми, що потребує вирішення, краще, ніж особа, яка ухвалює рішення. До експертів звертаються з метою з'ясувати причини виниклої проблеми, розробити варіанти її рішення, оцінити кожну альтернативу і зробити прогноз розвитку подій. Наприклад, при ухваленні рішення щодо розробки нового товару експертом може бути маркетолог, який краще представляє ситуацію на ринку і може оцінити рівень попиту на цей товар; при вкладенні коштів у цінні папери експертом є фахівець фондового ринку, який оцінить очікуваний дохід і ризик інвестицій.

Аналітик Консультант по ухваленню рішень, який допомагає раціонально організувати сам процес ухвалення рішення, і в функції якого входить надання допомоги особі, яка ухвалює рішення, і власникові проблеми в правильній постановці завдання; виявлення ролей і позицій активних груп; організація роботи з експертами; виявлення переваг особи, яка ухвалює рішення; розробка і вживання методів ухвалення рішень.

11

Участь „помічників” і „консультантів”, що виконують науково-аналітичні функції, згладжують відмінності між груповим та індивідуальним ухваленням господарського рішення. У деяких випадках всі ролі „грає” одна особа, але найчастіше на крупних підприємствах в підготовці й ухваленні господарських рішень беруть участь декілька осіб, які виконують декілька ролей одночасно.

Пример принятия хозяйственного решения с участием всех групп?

1.5. Формипредставлення (подання) і реалізаціїгосподарськихрішень.

Всі господарські рішення можуть мати як усну, так і письмову (документальну) форму представлення. Оскільки господарські рішення стосуються діяльності юридичної особи (підприємства) і його взаємодії з іншими юридичними особами або працівниками, то форма їх представлення найчастіше є документальною. Незначні рішення або ті, що стосуються надзвичайних ситуацій, і відсутній час на їх фіксацію, можуть бути не оформлені документально (тобто бути усними).

Усне представлення господарського рішення може бути здійснено через такі форми:

прохання; рекомендація; порада; наказ.

Серед основних форм представлення господарських рішень на підприємстві можна виділити такі [КНЕУ, Смирнов]:

Документальні форми господарських рішень є службовими документами, які за своїм призначенням можна поділити на такі групи [??Кузнецова Л.А. разработкауправленческогорешения: Учеб. пособие. – Челябинск; 2001. 70 с.]:

1) Особові – акти, які встановлюють, змінюють або скасовують права та обов’язки конкретних осіб або є одноразовими (одиничними) (деякі накази керівника підприємства, заяви).

2) Директивні та розпорядчі – документи, що закріплюють рішення, спрямовані на вирішення важливих завдань підприємства, пов’язані із його функціонуванням і розвитком (чакти, розпорядження, накази, вказівки, концепції, нормативи, правила).

3) Адміністративно-організаційні – статути, положення, інструкції, декларації, порядок, модель.

4) Організаційно-розпорядчі – протоколи, договори, угоди, зміни, контракти, плани, акцепти, оферти.

5) Інформаційно-довідкові – акти, бюлетені, прес-релізи, огляди. 6) Фінансово-облікові документи – прейскуранти, переліки, списки.

12

1. Акт2. Акцепт3. Бюлетень4. Вказівка5. Декларація6. Договір7. Заява8. Зміна 9. Інструкція 10.Контракт

11.Концепція 12.Модель 13.Наказ 14.Норматив15.Огляд16.Оферта17.Перелік18.План 19.Положення20.Порядок

21.Правила 22.Прейскурант23.Прес-реліз 24.Протокол 25.Розпорядження 26.Список27.Статут 28.Угода

Акт – рішення повноважного суб’єкту, що підтверджує встановлені факти та події та/або містить висновки, рекомендації та пропозиції щодо вирішення деякої проблеми (акти здачі-прийняття, перевірок, ревізій, розслідування аварії на підприємстві тощо) [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http :// www . termika . ru / dou / enc / ].

Акцепт – зобов’язання (підтвердження згоди) платника задовольнити вимоги по оплаті (оплатити у встановлений строк перевідний вексель, рахунок, що виставлено на сплату) [Райзберг].

Бюлетень – рішення керівника про коротке повідомлення підлеглих стосовно подій, що мають суспільне значення ПРИМЕР [Смирнов].

Вказівка – це службове розпорядження або наказ, що носить методичний або технологічний характер (платіжна вказівка банку на проведення регулярних виплат)ПРИМЕР [Смирнов].

Декларація може мати декілька значень: по-перше, це передбачена законом та правилами економічної поведінки об’ява або повідомлення про доходи або кількість товарів, що перевозяться (податкова, митна, майнова) [Райзберг]; по-друге, це офіційна заява (як правило, керівника підприємства), що містить головні принципи політики підприємства та засади його діяльності [Oxford, Смирнов].

У самому загальному розумінні договір – це рішення або угода, яка є результатом обговорення, тобто погодження [Oxford]. Більш конкретним є визначення договору як угоди (як письмової, так і усної) про встановлення або припинення прав та обов’язків [Oxford]. Договір може укладатися як між різними підприємствами (підприємцями) (наприклад, договір про постачання матеріалів), так і всередині підприємства (трудовий договір).

Заява – документ, що містить у собі прохання або пропозицію підприємства або службової особи до іншої особи (заява працівника про переведення на іншу посаду, про відпустку тощо) [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http://www.termika.ru/dou/enc/], або офіційне повідомлення керівника вищого рангу [Смирнов].

Зміна – це рішення про докорінні зміни в діяльності підприємства (підприємця) [Смирнов]. ПРИМЕР

Інструкція – рішення у вигляді зведення вказівок або правил, що встановлює порядок і спосіб виконання або здійснення дій [Смирнов, Оксфорд] (службова інструкція, інструкція з консервації основних фондів).

Контракт – це договір, що визначає взаємні права та обов’язки сторін, що домовляються [Оксфорд] (контракт між керівником підприємства і працівником – трудовий контракт, Контракт на управління підприємством) Пример!.

Концепція – це система поглядів управлінця вищої ланки (як правило, керівника підприємства) на деяку проблему, що зафіксована документально (концепція сталого розвитку підприємства, концепція реформування підрозділу підприємства тощо).

Модель будь якого процесу або явища – це рішення, що містить у собі ряд певних елементів та зв’язків, які із заданою точністю відтворюють реакції реального процесу або явища на вхідні впливи (дії) [Смирнов]. Як правило, модель і є формалізованим способом прийняття

13

господарського рішення, оскільки представляє собою вже існуючий узагальнений порядок дій (модель управління запасами підприємства, модель економічного зростання тощо).

Наказ – офіційне розпорядження або приписання керівника підприємства, що є обов’язковим для виконання (наказ про облікову політику підприємства, наказ про … ПРИМЕР!).

Норматив – узагальнений показник, який характеризує організаційні, технологічні, економічні або соціальні норми, що використовуються в процесі діяльності підприємства (нормативи оплати праці, норматив оборотних засобів).

Огляд – стисле повідомлення про факти або події, що пов’язані між собою [Оксфорд] (пример!).

Оферта – пропозиція визначеній особі укласти угоду з зазначенням всіх необхідних для цього умов [Оксфорд] (пример!).

Перелік – систематизований список документів, предметів, об’єктів, який встановлений з метою розповсюдження на них певних норм або вимог [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http :// www . termika . ru / dou / enc / ] (перелік послуг, що надаються підприємством, або продукції, що ним виробляється).

План – рішення, що відображає цілі і конкретні завдання діяльності, засоби, методи і час їх реалізації [Смирнов] (маркетинговий план, план виробництва нової продукції).

Положення – зведення правил стосовно деякого питання [Оксфорд] (пример!- положення про присудження премії?? ).

Порядок – документ про доцільне розташування об’єктів для налагодженого здійснення діяльності (порядок обчислення податку, порядок укладання трудового договору).

Правила – рішення, яке визначає вимоги та порядок здійснення операцій та/або інших дій або вказівки щодо утримання від здійснення тих чи інших дій (пример!).

Прейскурант – систематизований збірник цін або тарифів на різні товари й послуги, що відповідно виробляються та надаються підприємством (Пример!).

Прес-реліз – повідомлення для засобів масової інформації, яке містить інформацію про підприємство, окремий товар, що ним виробляється, або заході, що відбудеться за участю підприємства або стосується нього (повідомлення про конференцію, що відбувається за участю підприємства або його керівника; інформація стосовно випуску нового товару).

Протокол – офіційний документ, який містить у собі відомості про події або факти, які відбулися на підприємстві (протокол засідання ради директорів, протокол …).

Розпорядження – управлінське рішення посадової особи, що видано у межах її компетенції (пример).

Список – перелік осіб або предметів за деякою класифікаційною ознакою або у визначеному порядку, який складається з метою надання інформації або реєстрації (список працівників, які мають пройти курси з підвищення кваліфікації; список завдань, що мають бути виконані працівниками).

Статут – зареєстрований у встановленому порядку документ, який визначає структуру підприємства, його устрій, види діяльності, які воно може здійснювати, і порядок їх здійснення (статут підприємства).

Угода – це взаємообумовленість, погодженість, домовленість, що встановлює взаємні

обов’язки між сторонами [Oxford] (пример!).Для успішного виконання господарського рішення необхідно

реалізувати його через деяку форму. Форма реалізації рішення представляє собою механізм виконання підготовленого рішення [Смирнов, с. 40]. Серед основних форм реалізації виділяють такі:

1. Витяг2. Ділова бесіда3. Ділова гра4. Ділове слово5. Засідання6. Звіт7. Лист

8. Методика9. Особистий

приклад10.Переконання11.Повідомлення

12.Примус (ненормативні відносини)

13.Припис (розпорядження)

14.Резолюція

14

15.Рекомендаційний лист

16.Роз’яснення 17.Умова

Витяг – копія частини документа, що теж є офіційним документом [oxford].

Ділова бесіда – спеціально організована керівником зустріч з підпорядкованою особою або групою осіб для обміну думками стосовно деякої теми, що є актуальною для підприємства і представляє інтерес. Часто бесіди проводяться з потенційними партнерами підприємства, в співпраці з якими воно зацікавлене. Ділову бесіду можна також представити у формі навчання або роз’яснення для працівників самого підприємства, наставляння як передачу досвіду та знань або поради, яка за суттю теж є наданням досвіду, але не є обов’язковою для виконання. Колективна ділова бесіда, що проводиться з метою взаємного обміну досвіду і знаннями, а також повідомлення і обговорення інформації стосовно будь-яких проблем або завдань підприємства, є нарадою.

Окремо слід відзначити такі види ділової бесіди як переконання і примус, які є прикладом ненормативних відносин на підприємстві. Переконання має на меті сформувати у особи, з якою проводять ділову бесіду, стійкі погляди на виконання будь-яких дій. Примус здійснюється з метою змусити особу виконати будь-які дії шляхом винагородження або явної чи прихованої погрози.

Ділова гра – спеціально організована інтенсивна діяльність працівників щодо підготовки і реалізації господарського рішення на основі імітаційних моделей реальних процесів. За суттю ділова гра є тренінгом, на якому працівники, і зокрема управлінці, отримують навички ухвалювати раціональні господарські рішення.

Ділове слово – форма реалізації усного рішення керівника підприємства стосовно деякої проблеми у вигляді обіцянки виконати певні дії.

Засідання – збір працівників підприємства для обговорення і подальшого вирішення як стратегічних, так і щоденних проблем підприємства.

Звіт – усне або письмове повідомлення працівника або колективу про виконання обов’язків або доручення, або взагалі дані про стан деякого функціонального підрозділу або підприємства в цілому.

Лист – узагальнена назва різних за змістом документів, які надсилаються зацікавленим особам або організаціям та містять у собі відомості офіційного характеру та/або уточнення відомостей стосовно вже ухвалених документів (наприклад, інформаційний лист, лист-запрошення, супровідний лист, службовий лист, рекомендаційний лист тощо).

Методика – сукупність методів практичного виконання будь-яких операцій (методика розрахунку собівартості продукції, методика зварювання металів тощо).

Особистий приклад – це дії керівника або іншої посадової особи, яка, як правило, керує іншими людьми, для розвитку в них здібностей виконувати певні обов’язки шляхом імітації зазначених дій.

Повідомлення може бути як усною, так і письмовою формою реалізації господарського рішення, що містить у собі інформацію, яку необхідно довести до відома працівників підприємства або інших зацікавлених осіб.

Припис (розпорядження) – офіційна форма реалізації господарського рішення, ухвалені за яким дії призначені для посадової особи і є обов’язковими для виконання.

Резолюція – постанова, яка була ухвалена в результаті обговорення будь-якої проблеми або актуального питання в ході ділової бесіди.

Умова – усна або письмова вимога здійснити або утриматися від здійснення визначених дій, яка може бути як висловлена в окремому документі, так зазначена в одному з пунктів ухваленого договору.

Зазначені форми реалізації господарського рішення сприяють здійсненню заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

1.6. Визначення оптимальних форм представлення (подання) та реалізації господарських рішень.

Сама по собі форма представлення рішення не створює механізм його виконання [Смирнов], а лише визначає ряд дій, що мають бути виконані. Тому кожній формі представлення господарського рішення відповідає форма його реалізації. Найбільш розповсюджене сполучення форм подання і реалізації господарських рішень наведено в роботі Смірнова Е.О. і полягає у такому:

Такі форми представлення господарських рішень як акт, декларація, концепція, модель, план та прес-реліз найчастіше реалізуються через ділову бесіду або гру, засідання, навчання, методику, звіт, роз’яснення, рекомендаційний лист. Рас шифр почему!

Акцепт, договір, контракт, оферта, угода, статут реалізуються через ділове слово, інформаційний лист, звіт, лист, припис (розпорядження), нарада, переконання та умова.

Формами реалізації для закону, постанови, наказу, розпорядження й указу виступають виписка, засідання, особистий приклад, методика, наставляння, наказ, примус, роз’яснення, переконання та умова.

Такі форми представлення господарських рішень як інструкція, кодекс, положення, протокол, правила, вказівка корелюють з такими формами реалізації як ділова бесіда, ділове слово, навчання, примус, роз’яснення, порада, повідомлення.

Всі зазначені документи (форми представлення та реалізації) мають бути чіткими, доступними, раціонально побудованими (з наявністю графічних і табличних матеріалів з метою наочності подання інформації) і узгоджені з існуючою організаційною системою на підприємстві та його метою.

ЛЕКЦІЯ 2

Тема 2 – Технологія прийняття рішень господарської діяльності.2.1 Процес прийняття господарських рішень та його елементи.2.2 Стилі прийняття рішень. 2.3 Методи прийняття господарських рішень та їхня класифікація2.4. Типологія моделей прийняття господарських рішень2.5. Чинники, що впливають на процес прийняття рішення.2.6 Умови прийняття рішення залежно від ступеня визначеності

інформації. 2.7 Контроль за процесом виконання господарських рішень. Види

контролю.

2.1. Процес прийняття господарських рішень та його елементи

Процес ухвалення господарських рішень є складним, оскільки містить у собі певну послідовність різних операцій, яка не є детермінованою і залежить від впливу різних чинників і суб’єкта ухвалення господарського рішення в кожному окремому випадку. В процесі прийняття господарського рішення можна виділити укрупнені стадії й етапи, які входять до кожної з них:

1. Стадія підготовки господарського рішення передбачає постановку проблеми, проведення аналізу ситуації на мікро- і макрорівнях, виявлення і усунення обмежень, що заважають вирішенню зазначеної проблеми.

1.1. Постановка проблеми є основою будь-якого господарського рішення, оскільки саме проблемна ситуація на підприємстві потребує вирішення. Проблемою може бути як ситуація, при якій не досягнуті деякі цілі або існують деякі загрози для підприємства, так і ситуація, при якій існують можливості, які можуть принести потенційну вигоду для підприємства. На даному етапі існує складність визначення самої проблеми, оскільки зазвичай всі проблемні ситуації підприємства пов’язані між собою, і, отже, з цілої низки проблем необхідно вибрати саме ту, яка є головною, тобто основою всіх інших проблемних ситуацій. Крім визначення проблемної ситуації, яку необхідно вирішити, на цьому ж етапі необхідно визначити час, коли і за який необхідно і доцільно вирішити проблему.

1.2. Пошук і аналіз необхідної інформації спрямовані, насамперед, на виявлення причин виникнення проблеми і минулих спроб її вирішення. Інформацію необхідно збирати як у внутрішньому середовищі підприємства, так і його зовнішньому оточенні формальними (аналіз звітів, аналіз ринку тощо) й неформальними способами (проведення бесіди, спостереження та ін.) Н. Титова зазначає, що важливою вимогою на цьому етапі є відбір лише релевантної інформації, тобто даних, які стосуються конкретної проблемної ситуації [ ]. Збільшення інформації не завжди підвищує якість господарського рішення і, крім того, може призвести до подорожчання процесу прийняття господарського рішення. На основі збору і аналізу інформації необхідно

визначити необхідні матеріальні і трудові ресурси для прийняття господарського рішення.

1.3. Виявлення та усунення обмежень є наступним етапом прийняття господарських рішень і здійснюється на основі проаналізованої інформації. Так, Я. Рейльян зазначає, що рішення ухвалюється на основі дослідження часових, матеріальних і трудових обмежень. З часової точки зору необхідно враховувати, що значна кількість господарських рішень ухвалюється „в цейтноті” [Рей]. Це стається внаслідок невчасного виявлення проблемної ситуації або виникнення несподіваної проблеми, або відкладення вирішення виявленої раніше проблеми. В умовах обмеженості фінансових, матеріальних і трудових ресурсів необхідно забезпечити їхнє найефективніше використання. Зазначимо, що використання наявних на підприємстві ресурсів має здійснюватися, насамперед, шляхом їх розподілу між всіма напрямами діяльності підприємства, а не лише на вирішення лише певної проблеми. Вчасне усунення обмежень дозволить визначити більшу кількість альтернатив і знизити можливі витрати

2. Стадія ухвалення господарського рішення містить розробку альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору альтернатив, оцінку наявних альтернатив, вибір і ухвалення оптимального господарського рішення.

2.1. Визначення альтернатив є одним з найскладніших етапів ухвалення господарського рішення, оскільки вимагає аналітичних здатностей, вмінь в різних галузях і творчості від суб’єктів підготовки альтернатив ухвалення господарських рішень. З одного боку, необхідно враховувати всі можливі варіанти вирішення поставленої проблеми, з другого боку, при визначенні альтернатив необхідно розглядати, насамперед, реальні варіанти дій. Але зазвичай суб’єкт ухвалення рішень не розглядає всі альтернативи, оскільки їх визначення потребує багато часу та інших ресурсів, що може бути невиправданим особливо в умовах необхідності термінового ухвалення рішення. Тому пошук альтернатив закінчується при визначенні деякої кількості прийнятних варіантів вирішення проблеми, тоді як найоптимальніший варіант може залишитися прихованим.

2.2. Визначення критерію відбору альтернативи повинно здійснюватися, виходячи з цілей, які намагається досягти суб’єкт ухвалення господарського рішення, але з урахуванням наслідків ухвалення такого рішення. Так, здійснення будь-якого заходу призводить до результатів (як позитивних, так і негативних), які пов’язані й непов’язані з вирішенням встановленої проблеми та можуть виявитися в різний час в різних місцях. Отже, багатоаспектність альтернатив обумовлює необхідність враховувати обмеження у визначенні критерію їхньої оцінки. Зазначимо, що при оцінюванні можливих результатів необхідно враховувати різноманітний вплив зовнішнього середовища на підприємство, оскільки господарські рішення зазвичай ухвалюються в умовах невизначеності. Тому слід розглядати як оптимістичні варіанти від здійснення тих чи інших заходів, так і песимістичні, і підходити до ухвалення рішення з врахуванням ризику настання всіх можливих варіантів.

2.3. Оцінка альтернатив здійснюється на основі визначеного критерію і передбачає прогноз результатів вибору різних альтернатив та їх порівняння між собою. Внаслідок багатомірності цілей і критеріїв оцінки існує проблема

порівняння альтернатив, тому для спрощення процесу безпосереднього відбору найкращої альтернативи можна враховувати ієрархію визначених критеріїв [Рейльян, с. 36]. Як правило, оцінка альтернатив здійснюється як з урахуванням об’єктивних умов невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища, так і виходячи зі схильності суб’єкта ухвалення рішення до ризику.

2.4. Ухвалення господарського рішення є результатом оцінки альтернатив і ключовим етапом процесу ухвалення господарського рішення. Суб’єкт ухвалення рішення вибирає альтернативу з максимально сприятливими результатами для досягнення цілі і діяльності підприємства взагалі. Може статися, що жодна з альтернатив не представлятиме оптимального рішення існуючої проблеми, тоді ухвалюватиметься найкраща з альтернатив, виходячи з їхнього оцінювання за деякими критеріями, або рішення щодо відстрочення вирішення проблемної ситуації. Зазначимо, що вибір деякої альтернативи може бути здійсненим суб’єктом ухвалення рішення з урахуванням власних інтересів або інтуїції. Господарське рішення може також бути ухваленим як одиничним суб’єктом, так і групою осіб, і, як правило, зафіксованим у певній формі представлення рішення (див. пп. 1.5). Вибір альтернативи не є кінцевим етапом процесу ухвалення рішення, оскільки для вирішення проблеми простого вибору напряму дій замало. Для досягнення поставленої цілі необхідна реалізація обраних заходів.

3. Стадія реалізації господарського рішення містить у собі безпосередньо реалізацію господарського рішення, а також контроль за його виконанням, оцінку результатів заходів, що передбачені цим рішенням і мають призводити до поставленої цілі, і коректировку заходів у разі необхідності.

3.1. Реалізація господарського рішення починається зі складання плану реалізації господарського рішення, визначення осіб, відповідальних за його реалізацію, та встановлення їх відповідальності. Суб’єкт ухвалення рішення і суб’єкт реалізації рішення можуть співпадати, але найчастіше особа, яка ухвалює господарське рішення, назначає виконавців його реалізації. Реалізація передбачених господарським рішенням заходів залежить від здатностей осіб, які зайняті на цьому етапі, визнання ними ухвалених рішень, та психологічного клімату на підприємстві. Слід зазначити, що працівники, які брали участь в підготовці господарського рішення, схильні до визнання ухваленого рішення більш ніж ти, які не були залучені в процес прийняття рішення.

3.2. Контроль за виконанням рішення здійснюється з метою визначення відповідності фактичних результатів запланованим протягом всього процесу реалізації господарського рішення, оскільки на реалізацію господарського рішення впливає безліч випадкових чинників і чинників, ймовірність впливу яких можна передбачити. Вчасний контроль за виконанням запланованих дій є способом зворотного зв’язку між виконавцями і керівником підприємства (або підрозділу) і полягає в наданні інформації керівникові про хід виконання рішення, що дозволяє йому скоригувати деякі заходи до понесення значних витрат.

3.3. Оцінка результату здійснюється після закінчення комплексу заходів, спрямованих на вирішення проблемної ситуації (див. етап 1.1). Оптимальний варіант результату реалізації господарського рішення полягає у вчасному і повному виконанні всіх запланованих дій, які призвели до поставленої цілі.

Проте в умовах невизначеності зовнішнього середовища хід реалізації господарського рішення може змінитися, що призведе до одержання непередбачених результатів. Тому ціль може бути досягнута або неповністю, або з більшими витратами ресурсів підприємства. Оцінку результату слід використовувати для визначення ефективності ухваленого господарського рішення і використання вже наявного досвіду в процесі прийняття наступних господарських рішень.

Послідовність процесу прийняття господарського рішення не є регламентованою і тому не завжди виконується на практиці. Деяких етапів може не бути, деякі з них можуть опинитися в іншій послідовності. Так, наприклад, в деяких випадках необхідне негайне ухвалення господарського рішення внаслідок того, що час для вирішення проблемної ситуації є обмеженим, і господарське рішення ухвалюється інтуїтивно. В деяких випадках проблема, на вирішення якої має бути спрямоване господарське рішення, є дуже складною і тому потребує пошуку додаткової інформації в процесі оцінки альтернатив. Послідовність ухвалення рішення залежить також від суб’єкта ухвалення рішення: його схильність до ризику або обачливість вплине на процес відбору альтернатив. Крім того, проблемні ситуації на підприємстві і господарські рішення, що ухвалюються, є взаємопов’язаними і часто вимагають ухвалення інших рішень. Тому сам процес ухвалення господарських рішень, як правило, є безперервним.

Процес прийняття господарського рішення можна також представити у вигляді системи (рис. 2.1.2), де на вході – інформація про проблему, якунеобхідно вирішити, а на виході – результат ухвалення господарського рішення у вигляді заходів, що мають здійснитися або навпаки не здійснюватися згідно з рішенням.

На процес прийняття господарського рішення впливає безліч чинників, як тих, що можна передбачити, так і тих, які є випадковими і можуть як ускладнювати вибір альтернатив, так і спрощувати її при відсіві непотрібних альтернатив. Крім того, ухвалення того чи іншого господарського рішення

Процес прийняття господарського рішення

(Визначення, оцінка і вибір альтернативи)

Інформація про проблему

Форма реалізації господарського

рішення

Господарське рішення

Рис. 2.1.2. Процес прийняття господарського рішення

Чинники, що впливають на вибір

альтернативи

залежить від суб’єкта ухвалення господарського рішення, його особистих якосте і стилів прийняття рішення. Це обумовлює необхідність визначити чинники, які впливають на вибір той чи іншої альтернативи, і дослідити стилі ухвалення господарських рішень.

2.2 Стилі прийняття рішень.

Кожний суб’єкт господарювання має свій стиль ухвалення господарського рішення, під яким можна розуміти індивідуальний спосіб ухвалення рішення, який складається з таких компонентів:

підхід до здобуття (отримання) нової інформації; характеристика мислення; перевага певному ризику; здатність до аналізу й синтезу; інформаційні процеси.Так, суб’єкт ухвалення господарського рішення може сприймати або

лише ту інформацію, яка співпадає з його точкою зору, або максимально повну можливу інформацію, що містить у собі як позитивні так і негативні відомості для подальшого функціонування об’єкту, або намагатися врахувати стислу інформацію про позитивний і негативний стан справ на підприємстві.

Охарактеризувати мислення кожного суб’єкта ухвалення рішення можна за допомогою таких характеристик як швидкість, гнучкість, продуктивність і аналітичність []. Ці характеристики свідчать про здатність суб’єкта ухвалювати раціональні господарські рішення в умовах невизначеності та ризику, отримувати і аналізувати інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього оточення, що постійно змінюється, швидко реагувати на проблемні ситуації, пропонувати новаторські ідеї вирішення існуючих проблем на підприємстві.

Залежно від індивідуальних характеристик мислення суб’єкту ухвалення рішення та його відношенню до ризику можна виділити такі стилі ухвалення рішень як схильність до обережності та схильність до ризику (жорсткість і гнучкість) –рискофилы, -нейтралы, -фобы.

ВікторВрум – сучасний канадський дослідник проблем організаційної поведінки, психолог і професор менеджменту Уельського університету – досліджував психологічні аспекти ухвалення рішень в організаціях і вплив участі працівників в ухваленні рішень на діяльність підприємства. Виходячи зі своїх досліджень В. Врум запропонував такі стилі ухвалення рішень керівником, які пов’язані з участю різних працівників в процесі ухвалення [ ]:

Автократичні:A1. Керівник ухвалює рішення (вирішує проблему) самостійно,

використовуючи всю наявну на теперішній час інформацію.A2. Керівник отримує інформацію від підлеглих працівників, але ухвалює

рішення самостійно. Роль працівників – лише у зборі необхідної інформації, а не в пошуку або оцінці альтернатив.

Консультативні:

С1. Керівник індивідуально вислуховує тих працівників, яких стосуються причини або результати ухвалення господарського рішення, ухвалює рішення самостійно, яке може враховувати або не враховувати думку підлеглих.

С2. Керівник розкриває проблему колективу працівників та збирає їхні ідеї й пропозиції, ухвалює рішення самостійно, яке може враховувати або не враховувати думку підлеглих.

Повна участь (групові):G1. Керівник розкриває проблему працівнику, який є одним підлеглим, і в

процесі спільного обговорення здійснює пошук і оцінку альтернатив. При ухваленні рішень керівник намагається досягти узгодження з працівником і може ухвалити господарське рішення, яке отримало його підтримку.

G2. Керівник розкриває проблему колективу працівників і в процесі спільного обговорення здійснює пошук і оцінку альтернатив. При ухваленні рішень керівник намагається досягти узгодження і може ухвалити господарське рішення, яке отримало підтримку колективу.

? Какой стиль является наиболее предпочтительным и почему?Зазначимо, що неможливо сказати, що деякий стиль ухвалення

господарського рішення є більш ефективним ніж інші, адже стиль ухвалення господарського рішення залежить від ситуації (проблеми), яку необхідно вирішити. Тому багато дослідників пропонують різні моделі ухвалення рішень, які дозволяють вибрати найраціональніший стиль прийняття господарського рішення в залежності від умов конкретної ситуації.

Стиль прийняття господарського рішення залежить також від особових характеристик суб’єкта ухвалення рішення [Врум]. Так, І. Герчиковавиділяєтакі стилі прийняття господарських рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей []:

1. оснований на інтуїції, коли суб’єкт ухвалення рішення використовує наявний досвід і знання в певній галузі знань, що допомагає йому обрати правильне рішення;

2. оснований на понятті „здорового сенсу”, коли суб’єкт ухвалення рішення обґрунтовує його послідовними доказами, що знову ж таки спираються на наявний в нього досвід;

3. оснований на науково-практичному підході, який передбачає вибір обґрунтованих оптимальних рішень на основі переробки великої кількості інформації.

Слід зазначити, що Н. Злобіна вважає, що на стиль прийняття рішення залежить також від статі людини, яка його ухвалює, і тому виділяє жіночий і чоловічий стилі прийняття рішення. Какиекачествавлияют??Зокрема автор відзначає такі жіночі особливості, які впливають на процес прийняття рішення, як здатність до об’єднання, відкритих стосунків, чутливість, інтуїція. Чоловічий стиль характеризується концентрацією владних повноважень, наполегливістю, більшою жорсткістю [Злобин, с. 12].

Таким чином, стиль ухвалення господарського рішення залежить від ситуації та умов прийняття господарського рішення, а такожвід особистих якостей та характеристик особи, що ухвалює рішення. Тому багато

господарських рішень відображують індивідуальність та особисті характеристики управлінця.

2.3 Методи прийняття господарських рішень та їхня класифікація

Господарські рішення можуть ухвалюватися як інтуїтивно, так і на основі аналізу даних і прогнозу очікуваних результатів від вибору тієї або іншої альтернативи. Особи, які беруть участь в ухваленні господарського рішення, мають постійно й всебічно вивчати велику кількість інформації для підготовки й прийняття рішень. Створення і впровадження методів й моделей ухвалення господарських рішень в практику на підприємстві або окремих підприємців сприяє полегшенню процесу ухвалення рішення у разі використання методу або моделі, що підходить для проблеми, яка потребує вирішення.

Під методом розуміють сукупність прийомів, способів, операцій, заходів або технологій для досягнення деякої мети або вирішення поставленого завдання. Метод може містити у собі декілька моделей. Модель – це спрощене представлення деякого об’єкту або явища для їх дослідження та управління.

Різними дослідниками виділяються різні класифікаційні ознаки методів ухвалення господарських рішень. Так, наприклад, в [Герчикова, Мескон] виділяються три великі групи методів або підходи до прийняття рішень (табл. 2.3.1).

Таблиця 2.3.1Головні методи прийняття господарських рішень (підходи до групування методів

господарських рішень)Назва методу Характеристика Вид рішення

Метод, заснований на інтуїції особи, яка ухвалює рішення

Наявність у особи, яка ухвалює рішення, раніше накопиченого досвіду й знань у конкретній області діяльності допомагає вибрати й прийняти правильне рішення

Інтуїтивнерішення

Метод, заснований на понятті „здорового глузду”

Особа в процесі ухвалення рішення, обґрунтовує їх послідовними доказами, зміст яких опирається на накопичений їм практичний досвід

Рішення, засноване на судженнях

Метод, заснований на науково-практичному підході

Вибір оптимальних рішень на основі переробки великої кількості інформації, що допомагає обґрунтувати прийняті рішення

Раціональне рішення

Поділ методів ухвалення господарських рішень на формалізовані і неформалізовані є доцільним, містить у собі зазначені в табл. 2.3.1 групи методів, і тому може бути представлений як їх головна класифікаційна ознака. Так, неформалізовані методи засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на строгих аналітичних залежностях. Це методи експертних оцінок, сценаріїв, морфологічні, порівняння й ін. Застосування цих методів характеризується деяким суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід і знання аналітика. В основі формалізованих методів лежать досить строгі формалізовані аналітичні залежності, і до такої групи

належить велика кількість методів, які є поширеними в теорії ухвалення рішень (рис. 2.3.2).

Така класифікація методів ухвалення господарських рішень тотожна технікам прийняття рішень, запропонованим Г. Саймоном, який зазначає, що всі рішення в різному ступені „програмуються” й умовно розташовуються на своєрідному континуумі, що утворений двома полярними типами рішень – запрограмованими й незапрограмованими. Рішення вважаються запрограмованими, якщо для їхнього прийняття існують певні правила або процедури. Найчастіше „програмуються” такі рішення, які приймаються ситуаціях, що повторюються. Це приводить до того, що при наступному виникненні подібної ситуації використовується заздалегідь підготовлена методика, що заощаджує час і забезпечує прийнятну якість рішення. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані з відбором персоналу, ціноутворенням, короткостроковим плануванням

Рішення вважаються незапрограмованими, якщо для їхнього прийняття немає готових правил або процедур. Такі рішення зустрічаються в нових або унікальних ситуаціях, коли відсутній досвід вирішення виникаючих проблем. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані із впровадженням нових технологій, реорганізацією фірми, стратегічним плануванням. У цих випадках найважливішу роль грають інтуїція, досвід і здатності менеджерів. Разом з тим незапрограмовані рішення вимагають розробки нових методик прийняття рішень із урахуванням особливостей конкретної ситуації.

Можна відзначити ще такі три підходи (техніки) до прийняття рішень:прийняття рішень „навмання”;прийняття рішень, на основі аналізу;

Методи ухвалення господарських рішень

Формалізовані Неформалізовані

ПрогнозуванняОптимізаціяТеорія ігорТеорія корисностіМодель управління запасамиСітьовий аналізІнші

ІнтуїціяДосвідПисьмоваінформаціяВербальнаінформаціяПромисловий шпіонажЕвристика (творче мислення)Експертні оцінкиМетод сценаріївІнші

Рис. 2.3.1. Укрупнена класифікація методів ухвалення господарських рішень

прийняття рішень, на основі інтуїції.Дійсно, в реальному житті рішення можуть ухвалюватися як навмання,

так і на основі аналізу всіх даних стосовно різних альтернатив. Але господарські рішення мають бути раціональними і спрямованими на вирішення деякої проблеми, тому рішення навмання є неприйнятними для суб’єктів господарювання.

Таким чином, розглянуті методи (підходи) є теоретичною основою прийняття рішень і використовуються в залежності від конкретної ситуації і осіб, які беруть участь в процесі прийняття рішення. Для наочності самого процесу слід розглянути основні моделі ухвалення рішень, які фактично використовуються на підприємствах.

2.4.Типологія моделей прийняття господарських рішень

Метод може містити у собі декілька моделей.Модель – це спрощене представлення деякого об’єкту або явища для їх дослідження та управління. Отже, головною характеристикою моделі прийняття рішення можна вважати спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується, і підвищення здатності особи, що ухвалює рішення, до розуміння й вирішення проблем, що встають перед нею, враховуючи як свій досвід і здатність до судження, так і досвід й судження експертів [Мескон].

В залежності від того, хто ухвалює рішення, який стиль використовує ця особа, наявність інформації про альтернативи тощо, можна говорити про різні характери й моделі прийняття господарських рішень. Сьогодні існують декілька точок зору на моделі прийняття рішень.

В основному дослідники зводять всімоделі до таких трьох типів:1. Нормативні моделі, які визначають найбільш ефективні дії в ідеальних

умовах. 2. Прескриптивні (облигаторні) моделі, що визначають алгоритми

ухвалення рішення, реалізація яких ставиться в обов'язок всім керівникам. 3. Дескриптивні моделі, що описують реальні дії реальних людей у

процесі прийняття рішень. Поводження менеджерів при ухваленні рішень досить різноманітно, однак у ньому можна виділити загальні характеристики, що пояснюють причини можливих помилок.

Слід зазначити, що прескриптивні моделі можна віднести до нормативних моделей, тобто таких що визначають порядок дій управлінця для прийняття господарського рішення з метою вирішення деякої проблеми.

Дещо відрізняється за назвою класифікація методів за Р. Дафтом, але сутність цих методів тотожна методам, запропонованим в [Кудрявцева]. Зокрема, Р. Дафт виділяє такі три основних моделі прийняття рішення: класична, адміністративна та політична. Слід зазначити, що адміністративна і політична моделі є окремими випадками поведінкової моделі, тобто такої, що описує процес прийняття рішень таким, як він є.

Таким чином, існують дві основні моделі прийняття рішення: класична (нормативна, прескриптивна) і адміністративна (поведінкова, дескриптивна),

які відповідно визначають та описують процес прийняття господарського рішення (табл. 2.4.2).

Таблиця 2.4.2.Характеристика моделей процесу прийняття рішень

Класична АдміністративнаСутність Прописує дії, що мають бути

здійсненні для прийняття рішення.

Описує дії, які насправді здійснюються для прийняття рішення.

Особа Особа, що ухвалює рішення, є логічно мислячою й раціональною.

Особа, що ухвалює рішення, може поступати нелогічно внаслідок особливостей свого характеру, навичок, інтуїції.

Мета Господарське рішення ухвалюється в інтересах підприємства.

Господарське рішення може ухвалюватися в інтересах не лише підприємства, а й особи, яка ухвалює рішення.

Зазначені моделі обираються особами, які ухвалюють рішення, в залежності від їх особистих якостей, досвіду, переваг, проблеми, що має бути ухвалена, ступеню визначеності інформації, впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.

2.5. Чинники, що впливають на процес прийняття рішення.

Вибір господарського рішення не є однозначним і залежить від впливу різноманітних чинників.Чинники, які вливають на процес прийняття господарського рішення, грають велику роль при визначенні самій природи вибору альтернативи з багатьох доступних. Можна виділити багато класифікацій чинників, що впливають на процес прийняття рішень.

Всічинники, які впливають на процеси ухвалення рішень, можна поділити на дві великі групи: ситуаційні й особисті. Ситуаційні чинники визначаються як вплив зовнішнього і внутрішнього середовища організації на її діяльність і досягнення поставлених цілей. Особисті чинники пов’язані з індивідуальними психічними характеристиками особи, яка ухвалює господарське рішення Аналогічною є класифікація чинників на об’єктивні і суб’єктивні.

Виділяютьзовнішні й внутрішні чинники в процесі прийняття й реалізації господарського рішення. До внутрішніх чинників, які залежні від самого підприємства, можна віднести цілі й стратегію розвитку, стан портфеля замовлень, структуру виробництва й управління, фінансові й трудові ресурси, обсяг й якість робіт тощо. Ці чинники формують організацію як систему, взаємозв'язок і взаємодію елементів якої забезпечує досягнення цілей, які стоять перед нею. Тому зміна одного або декількох чинників одночасно викликає необхідність вживання заходів управлінського впливу, спрямованих на збереження властивостей системи як цілісного утворення [].

Зовнішні чинники в меншому ступені піддаються впливу з боку підприємства, оскільки вони формують середовище, у якому підприємство функціонує. До зовнішніх чинників можна віднести стан економіки країни (або

регіону), рівень науково-технічного й соціального розвитку, соціокультурне й політичне середовище, істотні для даної організації події й зміни в країні тощо.

Якщо розглядати процес прийняття рішення як послідовність зазначених стадій, то можна укрупнено класифікувати чинники на такі групи:

До чинників, які впливають на необхідність ухвалення господарського рішення та його підготовку, можна віднести виникнення проблемної ситуації, вплив конкурентів та контрагентів підприємства на нього, державна політика в різних галузях, наявність інформації про проблему, обмеження, які заважають швидко вирішити проблему, потреби й цілі власника проблеми тощо.

До чинників, які впливають на вибір альтернативи щодо вирішення проблемної ситуації та ухвалення рішення, можна віднести наявність інформації про альтернативи; аналітичні здібності, досвід, знання та поведінку осіб, що беруть участь в прийнятті господарського рішення; психологічні характеристики та власні інтереси особи, що ухвалює рішення; законодавство, наявність ресурсів, ступінь невизначеності та ризику тощо.

До чинників, які впливають на реалізацію господарського рішення, можна віднести здібності, досвід, знання та поведінку осіб, що беруть участь в реалізації господарського рішення та контролю на його виконанням; зовнішнє оточення підприємства: вплив конкурентів, постачальників, споживачів, та зміни в зовнішньому оточенні; кадрову та іншу політику підприємства; можливі зміни керівництва підприємства або його стратегії розвитку; фінансовий стан підприємства, наявність ресурсів тощо.

Чинникиможуть як сприяти процесу прийняття господарського рішення (значний досвід у певній галузі особи, що ухвалює господарське рішення стосовно цієї ж галузі знань; державна підтримка нового напряму діяльності підприємства), так і перешкоджати йому (відсутність інформації стосовно альтернативних варіантів вирішення господарської проблеми; конфліктна атмосфера на підприємстві через жорсткість осіб, що беруть участь в процесі прийняття господарського рішення).

Таким чином, необхідність урахування численних різноспрямованих чинників зовнішнього та внутрішнього середовища є важливим завданням для осіб, які беруть участь в підготовці, ухваленні та реалізації господарського рішення, оскільки їх вчасне виявлення та використання або попередження впливають на ефективність процесу прийняття рішення та результатів, які мають бути досягнуті.

2.6 Умови прийняття рішення залежно від ступеня визначеності інформації.

Одним з найважливіших чинників, що беруть участь в процесі прийняття господарського рішення, є ступінь визначеності інформації стосовно проблеми і наявних альтернатив. Виходячи з того, що рішення приймаються при різних умовах й обставинах, з огляду на кількість й якість інформації, необхідної для ухвалення рішення, виділяють рішення, що прийняті в умовах:

визначеності (вірогідності, упевненості);ризику (імовірнісної визначеності);

невизначеності (ненадійності).Рішення приймається в умовах визначеності, коли керівник у точності

знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору []. Наприклад, керівник може, щонайменше, на найближчу перспективу, точно встановити, якими будуть витрати на виробництво певного виробу, оскільки орендна плата, вартість сировини, матеріалів і робочої сили відомі або можуть бути розраховані з високою точністю. Однак на практиці важко оцінити фактори, що створюють умови для ухвалення рішення, тому лише деякі господарські рішення приймаються в умовах визначеності. А найчастіше елементи більш великих рішень є визначеними (дечтерміністськими) [].

Ризик – можлива небезпека, дія навмання, що вимагає, з одного боку, сміливості в надії на щасливий результат, з іншого боку – врахування математичного обґрунтування ступеня ризику. До рішень, прийнятих в умовах ризику, відносяться такі, результати яких не є визначеними, але ймовірність кожного результату відома. Імовірність визначається як ступінь можливості здійснення даної події й змінюється від 0 до 1. Сума ймовірностей всіх альтернатив має дорівнювати одиниці. В умовах визначеності існує лише одна альтернатива. У багатьох випадках організація не має достатньої інформації для об'єктивної оцінки ймовірності, однак, досвід керівництва підказує, що саме може швидше за все трапитися з високою вірогідністю. У такій ситуації керівник може використати судження про можливості здійснення альтернатив з тією або іншою суб'єктивною або передбачуваною ймовірністю.

Рішення приймається в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Це трапляється тоді, коли чинники, що потребують врахування, є настільки новими й складними, що про них неможливо одержати досить релевантної інформації. У підсумку ймовірність певного наслідку неможливо передбачити з достатнім ступенем вірогідності. Невизначеність визначається як не цілком виразна, неточна, неясна або ухильна інформація про будь-який об'єкт або процес. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати у швидко мінливих обставинах. Джерелами невизначеності очікуваних умов у розвитку підприємства є впливи чинників його зовнішнього й внутрішнього середовища: поведінка конкурентів, персоналу, технічні й технологічні процеси, зміни законодавства тощо. Найвищим потенціалом невизначеності володіє соціокультурне, політичне й наукомістке середовище. Невизначеність – основна причина появи ризиків. Тому зменшення обсягу невизначеностей, що викликають ризики втрат, є важливим завданням як для керівників, так і для фахівців.

Зіштовхуючись із невизначеністю, керівник може використати дві основні можливості. По-перше, спробувати одержати додаткову релевантну інформацію й ще раз проаналізувати проблему. Цим часто вдається зменшити новизну й складність проблеми у поєднанні з накопиченим досвідом, здатністю до судження та/або інтуїцією, щоб додати ряду результатів суб'єктивну або передбачувану ймовірність. Друга можливість – діяти в точній відповідності з минулим досвідом, судженнями або інтуїцією й зробити припущення про ймовірності подій. Це необхідно, коли бракує часу на збір додаткової інформації, або витрати на неї надто високі. Тимчасові й інформаційні

обмеження мають найважливіше значення при прийнятті управлінських рішень.

Слід зазначити, що не можна змішувати ситуації невизначеності й ризику, оскільки вони принципово різні в силу критеріїв, які застосовуються при виборі оптимального рішення. При ризику ймовірність настання наслідків ухвалення рішення часто виражається через математичне очікування, а в ситуації невизначеності відсутня ймовірність наслідків ухвалення рішення. У ряді випадків у ситуації невизначеності корисно міняти стратегію поведінки відповідно до обраних критеріїв [Колпаков].

Отже, в процесі прийняття господарського рішення є низка ситуацій, які характеризуються тим чи іншим ступенем невизначеності і вимагають для свого опису такі моделі й алгоритми, які містять у собі можливість врахування невизначеності для отримання рішення й результатів, що відповідають запланованим.

2.7. Контроль за процесом виконання господарських рішень. Види контролю.

Важливим елементом процесу прийняття і виконання господарського рішення є контроль. Контроль за процесом виконання господарських рішень – це одна з функцій управління, яка дозволяє виявити відхилення фактичних результатів, отриманих внаслідок ухвалення господарського рішення, від запланованих результатів для вчасного попередження несприятливого відхилення і забезпечення позитивного результату (наслідків) господарського рішення.

В науковій літературі виділяють три основних види контролю:- попередній;- поточний;- підсумковий (завершальний).Попередній контроль передбачає перевірку правильності цілей, їх

відповідності запланованим діям, наявність і готовність матеріальний, трудових і фінансових ресурсів та обмежень у їх використанні, часу.

Поточний контроль передбачає безпосереднє спостереження за виконанням запланованих дій для досягнення мети, поставленої господарським рішенням, моніторинг внутрішнього й зовнішнього середовищ підприємства, аналіз можливих відхилень та їх попередження.

Підсумковий контроль передбачає перевірку кінцевих результатів виконання запланованих дій і представляє дані для оцінки результату, що є наступним і кінцевим етапом процесу прийняття господарського рішення.

Для правильної організації контролю за процесом виконання господарських рішень необхідно встановити осіб, що відповідають за це, що також потребує ухвалення господарського рішення.

Таким чином, контроль є важливим етапом на стадії реалізації господарського рішення, оскільки дозволяє встановити зв'язок між запланованими і фактичними результатами і сприяти оцінці ефективності господарського рішення.

ЛЕКЦІЯ 3.

Тема 3 – Методичні основи підготовки господарських рішень.3.1 Методи розроблення господарських рішень.

3.1.1 Аналітичні, статистичні та математичні методи.3.1.2 Експертні методи та межі їх застосування. Види експертних

оцінок.3.1.3 Сутність евристичного програмування та його різновиди.

Евристичні методи групової та індивідуальної роботи.3.1.4 Ділові та організаційно-діяльнісні ігри.3.1.5 Метод «сценаріїв».3.1.6 Сутність і види методу «дерево цілей».

3.2 Методичні основи обґрунтування господарських рішень.3.3 Підходи до обґрунтування й вибору господарських рішень.

Комплексний підхід до обґрунтування господарських рішень.

3.1. Методи розроблення господарських рішень.

Підготовка господарського рішення до ухвалення є складним процесом, який передбачає не лише аналіз проблеми, а й розробку, обґрунтування і вибір альтернативи.

Під методом розробки господарських рішень розуміють низку заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарського рішення [, с. 46].

Різні дослідники класифікують методи розробки господарських рішень за різними ознаками і підходами. Зокрема, Учитель Ю.Г. та ряд інших авторів виділяють такі головні підходи до методологічних засад розробки господарських рішень як системний, цільовий, процесний [Учитель]. К.В. Балдін та ряд інших авторів розглядають методи розробки господарських рішень в залежності від ступеню визначеності інформації про проблеми та шляхи її вирішення: в умовах визначеності та невизначеності [Балдин]. С.М. Клименко та О.С. Дуброва розглядають методи розробки господарських рішень в залежності від способів, прийомів або дій, що покладені в основу кожного методу [Клименко]. Л.І. Лукічева досліджує методи на різних етапах процесу прийняття господарського рішення: на етапі діагностики проблеми й формулювання обмежень і критеріїв; визначення альтернатив; оцінки альтернатив; вибору, реалізації рішення й оцінки результату.

3.1.1. Аналітичні, статистичні та математичні методи розробки господарських рішень.

Аналітичні, статистичні й математичні методи виділяються в роботі С.М. Клименко та О.С. Дубрової, які розрізняють їх і пропонують такі визначення.

Аналітичнийметод — цілеспрямована організація прийомів, способів і дій людини, що дає змогу розкласти складний об’єкт на складові, дослідити їх, а здобуті результати об’єднати за допомогою іншого логічного прийому — синтезу цілого, збагаченого новими знаннями [Клименко, с. 47].

Ці методи засновані на роботі особи, що ухвалює рішення, з аналітичними залежностями (залежність попиту і пропозиції, кваліфікації працівників та продуктивності їх праці тощо), які можуть бути отримані як на основі власного досвіту та інтуїції, так і шляхом використання наявних даних. Основні з цих методів – теорія ймовірностей, теорія масового обслуговування, теорія марковских процесів.

Статистичні методи – це методи аналізу статистичних даних []. Отже, ці методи засновані на використанні інформації про минулий досвід організації (інших організацій) у певній сфері діяльності і реалізуються через збір, обробку й аналіз статистичних матеріалів, як здобутих у результаті реальних дій, так і створених штучно, статистичним моделюванням [Клименко, с. 47]. Середцихметодів можна назвати статистичний аналіз, послідовний аналіз, метод статистичних випробувань.

Математичні методи охоплюють безліч методів,які використовуються для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. Вони надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних.Серед цих методів поширеними є методи оптимізації, зокрема, метод математичного прогнозування, що дає можливість розраховувати кращий варіант рішення за критеріями оптимальності (мінімум часу, максимум якості тощо) програми дій рішення і є ефективним лише за умови чітко поставленої мети [Клименко, с. 47].

Слід зазначити, що насправді, іноді важко розділити аналітичні, статистичні і математичні методи, оскільки часто особа, що бере участь у розробці й прийнятті господарського рішення, аналізує статистичні дані за допомогою математичних моделей і алгоритмів. Тому можна розглядати аналітичні, статистичні й математичні методи у рамках однієї укрупненої групи і визначати їх як кількісні методи розробки господарських рішень, які передбачають використання кількісних даних про проблему, математичного апарату їх обробки та аналізу. Коротка характеристика деяких методів наведена в табл. 3.1.1.

Таблиця 3.1.1.Характеристика аналітичних, статистичних й математичних методів

Назва методу ХарактеристикаЕкономічний аналіз

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства. Використовується в умовах доступності й вірогідності бухгалтерської звітності. Типова економічна модель заснована на визначенні точки беззбитковості.

Лінійне програмування

Знаходження максимуму або мінімуму цільової функції при заданих обмеженнях. Необхідна умова використання оптимального підходу до планування й управління (принципу оптимальності) – гнучкість, альтернативність виробничо-господарських ситуацій, в умовах яких доводиться приймати рішення. Традиційні критерії оптимальності:

„максимум прибутку”, „мінімум витрат”, „максимум рентабельності” тощо.

Факторний аналіз Одержання аналітичної залежності, що відображає ступінь впливу факторів і зміни їх значень на планові або фактичні показники, які характеризують ситуацію. Застосовується для оцінки очікуваних змін ситуації при тих або інших очікуваних змінах факторів внаслідок тенденцій, що намітилися, або управлінських впливів, доцільність яких установлюється в процесі використання технологій ситуаційного аналізу. Аналітична залежність виходить на підставі статистичних даних.

Багатомірне шкалювання

На підставі математичної обробки інформації встановлюються фактори, що впливають на розвиток ситуації. Застосовується для скорочення числа факторів, які необхідно враховувати при аналізі й оцінці ситуації, а також для змістовної інтерпретації одержуваного набору факторів. Сприяє зниженню розмірності завдання ухвалення рішення.

Моделі теорії масового обслуговування

Визначення оптимального числа каналів обслуговування відносно потреби в них. Застосовується в умовах, коли для ухвалення рішення потрібно оцінити оптимальне число каналів обслуговування, які необхідно мати для збалансування витрат у випадках надмірно малої й надмірно великої їхньої кількості. Найбільш розроблені й зручні для використання методи, у яких вхідний потік є пуассоновським.

Моделі управління запасами

Визначення часу розміщення замовлень на ресурси, їх кількості, а також маси готової продукції на складах. Застосовується для зведення до мінімуму негативних наслідків нагромадження запасів, що виражається в певних витратах.

Послідовний аналіз

Спосіб статистичної перевірки гіпотез, при якому необхідне число спостережень не фіксується заздалегідь, а визначається в процесі самої перевірки. У багатьох випадках для одержання настільки ж обґрунтованих висновків застосування належним чином підібраного способу послідовного аналізу дозволяє обмежитися значно меншим числом спостережень (у середньому, тому що число спостережень при послідовному аналізі є величина випадкова), ніж при способах, у яких число спостережень фіксоване заздалегідь.

Метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло)

Замість опису випадкових явищ аналітичними залежностями проводиться розіграш випадкового явища за допомогою деякої процедури, що дає випадковий результат. За допомогою розіграшу одержують одну реалізацію випадкового явища. Здійснюючи багаторазово такий розіграш, накопичують статистичний матеріал (безліч реалізацій випадкової величини), якому можна обробляти статистичними методами.

Теорія марковских процесів

Досліджує випадковий процес, еволюція якого після будь-якого заданого значення тимчасового параметра не залежить від еволюції, що передувала цьому параметру, за умови, що значення процесу в цей момент фіксоване („майбутнє” процесу не залежить від „минулого” при відомому „сьогоденні”).

Теорія ймовірностей

Займається вивченням подій, настання яких вірогідно невідомо. Вона дозволяє судити про розумність очікування настання одних подій у порівнянні з іншими, хоча приписування чисельних значень ймовірностям подій часто буває зайвим або неможливим.

Статистичний аналіз

Вивчення економічних даних про економічне явище для з'ясування його характерних рис за даних конкретних умов та підвищення обґрунтованості висновків

Зазначені методи можуть використовуватися при наявності інформації та статистичних даних й при можливості вивести залежність між різними даними.

3.1.2 Експертні методи та межі їх застосування. Види експертних оцінок.

При неможливості математичної формалізації проблеми, що досліджується, використовуються експертні методи, які представляють собою прогнозування на підставі узагальнення думок експертів про розвиток об'єкта в майбутньому [Лукичева]. До складу експертних методів входять як індивідуальні, так і колективні методи.

До складу експертної комісії повинні входити загальновизнані фахівці – експерти – у відповідній області, яка висвітлює проблему, що потребує вирішення. Експерт - це фахівець або штучна інтелектуальна система, що дає кількісну або порядкову оцінку процесів або явищ, що не піддаються безпосередньому виміру [Смирнов, с. 192]. Існують різні експертні методи, основні з яких представлені в табл. 3.1.2.

Таблиця 3.1.2.Характеристика експертних методів

Назва методу ХарактеристикаМетод більшості Ґрунтується на думці простої або переважної більшості експертів, що

беруть участь у складі комісії.Метод середньої оцінки

Полягає в усередненні оцінок всіх експертів за яким-небудь правилом (середньозваженому, середньоарифметичному, середньоквадратичному й ін.).

Процедура Борда Кожний експерт має строго впорядкувати всі варіанти альтернатив у такому порядку, що представляється йому найбільш раціональним, і пронумерувати всі варіанти числами від 1 до N ( N число альтернатив ). Рівнозначність варіантів не допускається. Далі розраховується сума рангових місць. Якщо використовується мінімізаційне правило, тобто експерт має у своєму розпорядженні альтернативу „від кращого до гірших” , приписуючи менший номер кращому варіанту, то для визначення колективного вибору перебуває варіант, при якому сума рангових місць має менше значення, і навпаки (при використанні максимізаційного правила).

Процедура Янга (послідовні порівняння)

Застосовується для визначення найбільш переважного варіанта рішення в сукупності альтернатив. Дана процедура дозволяє експертам виробляти як строгі, так і нестрогі впорядкування пред'явлених варіантів, тобто експерт може поставити кілька альтернатив на тому самому місці у своєму індивідуальному впорядкуванні.

Процедура парних порівнянь

У процедурі парних порівнянь варіанти зіставляються попарно експертом, а потім вибирається один з них. Залежно від цільової настанови проведеного оцінювання, при парному порівнянні двох об'єктів або обмежуються простою констатацією того, що один з них є переважним над іншим, або використовуються спеціальні шкали, де кожному ступеню переваги надається певна оцінка.

Процедура (медіана) Кемені

Процедура Кемені призначена для строгого індивідуального впорядкування. Відповідно до даної процедури експерти будують допоміжне строге колективне впорядкування, найближче до всіх індивідуальних упорядкувань. Кращий варіант у цьому допоміжному впорядкуванні і є колективним вибором.

Метод Дельфі Метод швидкого пошуку рішень, заснований на їхній генерації в процесі „мозкової атаки”, проведеною групою фахівців, і відбору кращого рішення, виходячи з експертних оцінок. Цей метод використовується для експертного прогнозування шляхом організації системи збору й математичної обробки експертних оцінок.Інструмент, який дозволяє врахувати незалежні думки всіх учасників групи експертів про питання, що обговорюється, шляхом послідовної поєднання ідей, висновків і пропозицій та прийти до згоди. Метод заснований на багаторазових анонімних групових інтерв’ю. На відміну від традиційного підходу до досягнення погодженості думок експертів шляхом відкритої дискусії метод Дельфі припускає повну відмову від колективних обговорень. Це робиться для того, щоб зменшити вплив таких психологічних факторів, як приєднання до думки найбільш авторитетного фахівця, небажання відмовитися від привселюдно вираженої думки, проходження за думкою більшості. Тому прямі дебати замінені ретельно розробленою програмою послідовних індивідуальних опитувань, проведених звичайно у формі анкетування. Відповіді експертів узагальнюються й разом з новою додатковою інформацією надходять у розпорядження експертів, після чого вони уточнюють свої первісні відповіді. Така процедура повторюється кілька разів до досягнення прийнятної збіжності сукупності висловлених думок.

Мозковий штурм (Див. докладніше в пп. 3.1.3). Збір експертів, на виступи яких накладено одне істотне обмеження – не можна критикувати пропозиції інших експертів, при цьому можна їх розвивати та висловлювати свої ідеї. У ході засідання думки експертів записуються на магнітофон або відеокамеру засідання закінчується і використовуються для подальшого аналізу висловлених ідей.

Отримані результати зазначених методів використовуються при виборі альтернативи та ухваленні господарського рішення. Проте при використанні експертних методів думки експертів можуть не співпадати. Тому необхідно кількісно оцінювати міру погодженості думок експертів (наприклад, коефіцієнт конкордації) і визначати причини розбіжності суджень.

3.1.3 Сутність евристичного програмування та його різновиди. Евристичні методи групової та індивідуальної роботи.

Евристика – це наука, що досліджує творчу діяльність [БСЄ]. Евристичні методи рішення завдань представляють собою спеціальні методи, які не спираються на точні математичні моделі, а передбачають організацію процесу такого продуктивного творчого мислення, за допомогою якого з’являються процедури вирішення деякого завдання [БСЄ]. Іноді ці методи називають також неформальними, які базуються на інтуїції особи, що ухвалює рішення. Евристичний метод навчання почав розвиватися ще в Древній Греції при Сократі, який проводив бесіди, спрямовані на колективне вирішення проблеми. Сутність такої бесіди полягає в ставленні навідних запитань та прикладів учасникам бесіди, які намагаються вирішити проблему [БСЄ].

„Мозковий штурм” є одним з найвідоміших евристичних методів прийняття господарського рішення. Цей метод представляє собою генерування нових ідей шляхом творчого співробітництва групи фахівців. У процесі бесіди учасники висувають і розвивають власні ідеї для розвитку інших та комбінують їх. Для забезпечення максимального ефекту „мозковий штурм” повинен відповідати певним правилам і засновуватися на строгому дозволі в часі процесу висування ідей і процесу їх обговорення й оцінки. На першій стадії штурму забороняється засуджувати висунуті ідеї й пропозиції (вважається, що критичні зауваження ведуть до частковостей, переривають творчий процес, заважають висуванню ідей). Роль керівника групи полягає в тому, щоб активізувати творче мислення учасників штурму, забезпечити висування більшого числа варіантів здійснення тієї або іншої функції системи або її складової частини [Андрейчиков].

Після висування ідеї виконуються їх ретельне обговорення, економічна оцінка й відбір кращої ідеї. На стадії обговорення учасники „мозкового штурму” повинні розвити висунуті ідеї для знаходження в них раціональних зерен. Учасники повинні концентруватися на позитивних сторонах ідей і розбудовувати їх. Тому висунуті в процесі обговорення додаткові ідеї можуть базуватися на ідеях інших учасників або, навпаки, служити для них фундаментом, каталізатором. Значний ефект дає комбінування ідей при одночасному виявленні переваг і недоліків синтезованих при цьому варіантів [Андрейчиков].

Таблиця 3.1.3.Різновиди методу „мозкового штурму”

Назва методу ХарактеристикаПряма мозкова атака

Колективне генерування відбору ідей з вирішення творчого завдання (правила розглянуті вище). Спершу відбираються найбільш оригінальні й раціональні ідеї, з яких потім вибираються оптимальні з урахуванням проблеми й мети її вирішення

Зворотний „мозковий штурм”

Увага приділяється критиці вже наявних ідей. Змістом роботи є всебічний аналіз слабких місць в об'єкті, який необхідно вдосконалити або замінити новим. У результаті складається своєрідна відомість усякого роду недоліків у системі. Недоліки оцінюються експертами, які виключають помилкові зауваження й висновки. Після цього проводиться прямий „мозковий штурм” з ліквідації розкритих недоліків.

Індивідуальний „мозковий штурм”

Виконується одним фахівцем, який одночасно генерує ідеї, дає їм об'єктивну оцінку й критикує їх. Якщо особа, що проводить індивідуальний „мозковий штурм”, не вузький фахівець із досліджуваної проблеми, то доцільно передавати результати експертові для оцінки й подальшої роботи. Така технологія синтезу рішень передбачає тривалість сесії не більш 3-10 хвилин, при забезпеченні високої самодисципліни. При проведенні індивідуального „мозкового штурму” необхідно мати навички постановки питань, на які можуть бути дані альтернативні відповіді.

Масовий „мозковий

Проводиться масовою (до кількох сотен людей) аудиторією, що вирішує яке-небудь складне завдання. Учасники групуються по 6-8

штурм” людей. На першому етапі оперативними групами проводиться прямий колективний „мозковий штурм”. На другому етапі керівники кожної групи оцінюють висунуті ідеї й відбирають найцікавіші із них. Після завершення роботи деякі ідеї починають впроваджуватися, а інші передаються експертам для доробки.

Письмовий „мозковий штурм”

Застосовується, коли немає можливості зібрати фахівців в одному місці. У цьому випадку формується творче завдання у формі досить докладної анкети, яка відображає в альтернативному виді основні проблеми, що вимагають розв'язки. Метод виключає можливість обміну ідеями й тому гальмує появу оригінальних ідей.

Подвійний „мозковий штурм”

З'єднує в собі процеси генерування ідей та їх позитивної критики. Перший етап містить постановку творчого завдання, формулювання учасниками своїх пропозицій. На другому етапі проводиться неофіційна частина сесії, невимушене вільне обговорення. Заохочуються обговорення запропонованих ідей, їх позитивна критика, невимушене генерування нових. На третьому етапі продовжується висування ідей, але більш конкретних, тих, що можна практично реалізувати. По закінченню сесії експертами проводиться оцінка ідей, їх проробка й впровадження в життя.

Можна виділити й інші еврістичні методи (табл. 3.1.4).Таблиця 3.1.4.Евристичні методи підготовки господарських рішень

Назва методу ХарактеристикаГрупові методи

Конференція ідей Різновид колективної творчості. Від „мозкового штурму” вона відрізняється темпом проведення наради по висуванню ідей і допущенням доброзичливої критики у формі реплік, коментарів. Уважається, що критика може навіть підвищити цінність висунутих ідей. Заохочується фантазування й комбінування ідей.

Метод вільних асоціацій.

Генерування ідей при використанні асоціацій. Члени групи пропонують слово, поняття, яке стає базисом для встановлення асоціативних зв’язків. У процесі зародження асоціацій встановлюються неординарні зв'язки між елементами проблеми, що розв’язується, й колишнім досвідом осіб, залучених до колективної роботи.

Метод інверсії. Метод і технологія його виконання базуються на принципі дуалізму (подвійності), оптимального використання протилежних (прямих і зворотних) процедур творчого мислення, діалектичного підходу до аналізу об'єкта дослідження. При пошуку ідеї розв'язання проблеми знаходиться шляхом зміни напрямку пошуку на протилежне, що суперечить усталеним традиційним поглядам, продиктованим логікою й здоровим глуздом. Нерідко в ситуаціях, у яких логічні прийоми мислення виявляються безплідними, оптимальна протилежна альтернатива рішення.

Метод синектики Синектика – це техніка вирішення спірних питань, що стимулює розумові процеси, спрямованість яких, як правило, несподіваність й випадковість. Основні інструменти синектики – це аналогія або метафора. Підхід схожий на метод мозкового штурму. Основна відмінність методів полягає в тому, що при синектичному штурмі припустима критика, яка дозволяє розвивати й видозмінювати ідеї, що

висуваються. Цей штурм веде постійна група. Її члени поступово звикають до спільної роботи, перестають боятися критики, не ображаються, коли хтось відхиляєїхні пропозиції. Метод часто використовується робочими групами й може допомогти учасникам у знаходженні творчих відповідей при вирішенні завдань і дослідженні проблем. Вона допомагає користувачам розбити існуючі розумові підвалини й освоїти абстрактне мислення, а так само побачити старі проблеми в новому світлі.

Метод 635 Група з шести учасників аналізує й формулює задану ( проблемну) ситуацію. Кожний учасник заносить у формуляр три пропозиції з вирішення завдання (протягом 5 хв) і передає формуляр сусідові. Особа, що заповнює формуляр, бере до відома пропозиції свого попередника, а під ними в трьох полях вносить ще три власні пропозиції. Ці пропозиції можуть використовуватися в подальшій розробці записаних розв'язань, але можуть висуватися нові. Процес закінчується, коли учасники обробили всі формуляри. Рекомендована кількість учасників – 6, час на ротаційну фазу може збільшуватися на наступних фазах. Технологія дозволяє отримати до 108 (6х3х8) пропозицій.

Індивідуальні методиПрийом „Очікування натхнення”.

Прийом базується на „просонних станах”, що виникають у період засипання (метод Е. Куе) й дозволяють „ставити завдання” свому мозку. Психотехнологія враховує, що з переходом до природного сну й „відключенням” свідомості несвідоме людини як би програмується на розв'язання якої-небудь важливого (актуального) завдання.

Розумова технологія: „метод Меттчета”.

Полягає в оволодінні прийомами управління власним напрямом думок, коректування його відповідно до характеру дослідницьких цілей і проблем. Це прийоми зміни як би режимів мислення (свідомої організації розумового процесу відповідно до характеру розв'язуваної проблеми) для його свідомого пристосування до цілей дослідження. Використовується для організації індивідуального мислення особи, що ухвалює рішення, а також для підвищення ефективності її спільної роботи з персоналом.Рекомендується використовувати такі „режими мислення ” для створення, контролю й застосування способу мислення при розв'язанні проблеми: за основними елементами (варіанти розв'язань, суджень, понять, тактик, стосунків, перешкод); стратегічними схемами (діяти у відповідності зі стратегією, створювати її); у паралельних площинах (спостерігати за своїми думками під час їх перетинання); з різних точок зору і в різних ракурсах бачення проблеми; образами (уявляти проблему в вигляді схем, рисунків).

Аналітичний прийом „Метод ліквідації безвихідних ситуацій”

Використовуючи даний спосіб, можна моделювати прийняття різних управлінських рішень, послідовно виключаючи фактори, що приводять до небажаних прогнозованих наслідків. Це досягається за рахунок варіювання рішень: пристосувати, модифікувати, підсилити, послабити, замінити, переробити, об'єднати, використати щось по-іншому.

Таким чином, евристичні методи підготовки і прийняття господарських рішень сприяють пошуку і вибору альтернатив за рахунок активізації творчого мислення (з урахуванням логіки, інтуіції, досвіду, знань) і є доцільним для використання в умовах невизначеності, невідомості проблеми, малої кількості часу.

3.1.4 Ділові та організаційно-діяльнісні ігри.

Ділова гра – метод імітації ухвалення рішень керівників або фахівців в різних виробничих ситуаціях, що здійснюється по заданих правилах групою людей або людиною з ЕОМ в діалоговому режимі, за наявності конфліктних ситуацій або інформаційної невизначеності.

Ділова гра зародилася як інструмент пошуку управлінських рішень в умовах невизначеності і многофакторності. Метод деловой игры можно рассматривать как средство моделирования профессиональной деятельности специалиста в различных спеціально разработанных педагогических или производственных ситуациях.

Метод деловых игр известен с 17-18 века и история его возникновения описана в литературе. Деловая игра этого времени определяется как “военная или предпринимательская”. Первое упоминание деловой игры значилось как “военные шахматы”, потом как “маневры на карте”. Интересно, что в 19 веке “военные игры должны были служить для того, чтобы разбудить внимание молодых военнослужащих и уменьшить трудности при обучении”. Один из прусских генералов применял игровой метод при обучении офицеров. Развитие предпринимательских игр продолжает традицию “плановых упражнений” военных. Члены американской Ассоциации Менеджмента после посещения Военно-морской академии обнаружили, что они как менеджеры сталкиваются с аналогичными ситуациями принятия решений. С тех пор деловые игры в США используются в различных областях знания.

Шахматы Впервые применение игр в хозяйственной сфере было осуществлено в СССР в 1932

году на Лиговском заводе пишущих машин для обучения персонала в условиях освоения новой продукции. Деловая игра, направленная на решение производственных проблем, была проведена в 1932 году Марией Мироновной Бирнштейн и называлась "Перестройка производства в связи с резким изменением производственной программы". Ее участниками стали студенты ВУЗов и руководители предприятий, играли в выходные дни на территории фабрики “Красный ткач”. Свободные высказывания участников, множество вариантов решения проблем, наработанные в ходе деловых игр, сделали этот вид деятельности опасным и не совместимым с режимом тотальной регламентации, и их судьба с 1938 г. замерла на десятилетия.

Первая машинная игра была создана в 1955 году в США. Она имитировала снабжение баз ВВС. В 1955 г. Американская ассоциация управления разработала игру "Имитация решений в высшем управленческом звене" и испытала ее на ежегодном семинаре в Саранак Лейк в 1957 г. Там впервые появился термин "деловая игра". Уже через 10 лет они применялись почти во всех школах бизнеса. Первые игры не отражали процесс принятия решения, основное внимание уделялось выбору из альтернатив. Большая часть из них - рыночные игры. Они, как правило, моделировали деятельность нескольких производящих какой-либо продукт и сбывающих его на рынке. Каждую компанию представляет команда игроков, которая принимает решения, по нескольким управляемым параметрам. Решения рассчитываются по некоторой математической модели, и игроки информируются о результатах своих действий. Затем широкое распространение получили внутрифирменные игры, включающие более выраженный драматический компонент. В них участники получали возможность развить управленческие навыки, обучиться принимать решения в сложных ситуациях с учетом многих факторов.

В настоящее время количество деловых игр измеряется тысячами. Они различаются по масштабности имитируемых объектов (цех или отрасль), функциональному профилю (управленческие, рыночные, производственные и др.), особенности строения.

В 1950-е-70е годы возрождение игротехнической культуры в России связано, прежде всего, с именем Г.П.Щедровицкого. В 1950-е годы им был организован Московский методологический междисциплинарный семинар, который носил закрытый характер. Идеи и методы, разработанные Г.П.Щедровицким, легли в основу хорошо отпиаренной практической работы его сторонников и учеников, которые провозгласили новую эпоху игр под названием организационно-деятельностные (ОДИ). Сочетание жестко структурированной деятельности с сильнейшим давлением на личность каждого участника давало невиданные плоды: разрабатывались варианты развития ситуаций с высокой степенью неопределенности. Метод стал применяться как средство решения сложных межпрофессиональных комплексных проблем. (Сильнейшее давление на участника, приводящее к интенсификации его психических процессов в интересах заказчика с неизбежными последствиями в форме депрессий или серьезных психических сдвигов.)

Классическая деловая игра имеет три этапа: подготовительный, сама игра, постигровое моделирование.

1) Подготовительный этап.Основными составляющими являются:

формирование групп игротехников (конструкторов деловой игры), экспертов, представителей заказчика, организационной группы,

формирование списка участников игры и рабочих групп. Формирование экспертной группы Формирование организационной группы Установочный семинар

2) Игра.Методология развития игры включает четыре этапа.Етап проблематизации. Например, на Средненевском заводе все группы работали над

осознанием всего комплекса проблем, стоящих перед предприятием, но на пленарном заседании стало видно, что не только иерархия, но и содержание несколько различаются. В других играх одна группа работала над технологическими проблемами, другая – экономическими, третья – организационными и т.д.

Второй этап игры – оптимизации или целеполагания – претерпел коллизии роста. Вначале считали, что игра должна иметь три уровня: реальности (которая проговаривается на этапе проблематизации), идеальной модели, оптимальной модели.

На третьем этапе участникам игры предлагается определить, какие ресурсы необходимы для реализации предложенной модели в жизнь. Третий этап безжалостно вырезает нелепые предложения, плоды буйной фантазии, возвращая людей к жесткой действительности. Но изменившееся мышление участников игры дает возможность сохранить все лучшее, доработать отдельные аспекты и дать подробную схему ресурсов для внедрения модели.

Четвертый этап организационного проектирования осуществляет связь результатов игры с постигровым моделированием, поскольку здесь детально разрабатываются механизмы внедрения результатов игры на предприятии. Готовятся проекты приказов, вносятся правки в положения отделов и служб, то есть дается ответ на вопрос, кто и что должен сделать, в какой последовательности и в какой взаимосвязи, чтобы добиться изменения социальной реальности.

Различные роли

3) Постигровое моделированиеЭто не менее важный этап, который проходит в течение месяца или двух недель после

игры. В него включается:-обработка результатов, распечатка магнитофонных записей выступлений;-выпуск положений, приказов, рассказ о результатах игры через СМИ.Анализ проведения деловой игры и приобретенного опыта являются важнейшей и

одновременно сложнейшей задачей деловой игры. Анализ проводится группой конструкторов игры, результаты обсуждаются с заказчиком.

Деловые игры могут применяться для обучения, диагностики индивидуальных особенностей их участников, организации процесса принятия решений, в исследовательских целях. Можно обратить внимание на то, что данный метод синтезирует в себе преимущества экспериментального, аналитического и экспертного методов.

При проведении деловых игр в производственных условиях часто формируются команды, представляющие интересы различных групп участников бизнеса (менеджеров организации, поставщиков, потребителей и др.), отдельных подразделений организации, учредителей и специалистов. При этом в состав экспертов включаются реальные представители данных групп, в том числе ведущие специалисты, молодые работники, представители других подразделений и консультанты. При проведении организационно-деятельностной игры используются методы мозгового штурма, аналогий, опроса, свободного обсуждения проблемы и др. Такой подход обеспечивает его комплексность, системность, демократичность и конкретность. В годы экономических реформ в России консультативные организации разработали ряд организационно-деятельностью игр, с помощью которых проводился прогнозный анализ при выборе сферы приложения капитала, стратегии развития организации, установлении хозяйственных связей. Такие игры успешно проводились на крупных предприятиях и в финансово-кредитных учреждениях. Опыт показал, что несмотря на сложность их организации и высокие затраты, их проведение эффективно с точки зрения высокого качества принимаемых на их основе решений. Особо следует подчеркнуть роль эксперимента, который может осуществляться путем моделирования с использованием имитационных моделей. Меняя различные факторы . аналитик может просмотреть разные варианты решений по принципу «если — то» и оценить их эффективность и «цену». Такой подход к анализу имеет значение для укрепления позиций предшествующего анализа, позволяющего предупредить потери. В случаях, копка принимаются особо ответственные решения, может быть проведен повторный эксперимент, т.е. проверена эффективность предполагаемого варианта решения на практике. Это прежде всего касается опытного производства, когда запускается пробная партия новых изделий, когда опробуется новая технология, новые методы организации производства, стимулирования и организации труда.

Деловые игры имеют следующие характеристики: 1. Наличие проблемного управления социально-экономической или социально-

психологической системой. 2. Невозможность полной формализации системы из-за неопределенности многих

факторов. 3. Присутствие общих целей всего игрового комплекса. 4. Наличие различных ролей и интересов игроков. 5. Взаимодействие участников, выполняющих различные роли. 6. Противоборство и состязательность. 7.   Наличие правил.8. Участие ведущего деловой игры. 9. Мультишаговая форма коммуникации, соединяющая знание и интуицию. 10. Подключение эмоциональных компонентов и подсознательных мыслительных

операций.

11. Динамичность обстановки и наличие обратной связи, зависящей от решений участников игры в предыдущие моменты времени и влияющей на изменение условий в будущем.

12. Повторяемость шагов при различных вариантах решений. 13. Системы стимулирования, реализующие такие функции, как побуждение игроков

действовать как в жизни, подчинение каждого участника игры общей цели коллектива. 14. Объективная оценка личного вклада каждого игрока в достижение общей цели

коллектива. 15. Объективность оценки результатов игровой деятельности. 16. Поддержание эмоционального настроя в течение всей игры.

3.1.5 Метод „сценаріїв”.

Метод сценаріїв — це сукупність прийомів витонченого викладу процедур підготовки й реалізації будь-яких рішень, у тому числі й господарських [Смирнов, с. 202]. Більш конкрентно, метод сценаріїв підготовки й прийняття господарського рішення можна визначити як низку прогнозів з кожного розглянутого рішення щодо його реалізації, а також можливих позитивного чи негативного наслідків [Злобин, Клименко]. Цей метод є теж свого роду методом експертної оцінки, але у той же час він є більш комплексним і охоплює більшу перспективу і наслідки господарського рішення, що має ухвалитися.

Розробка прогнозного сценарію — це метод, за допомогою якого встановлюється логічна послідовність подій для показу того, як, відповідно до ситуації, може крок за кроком розгортатися майбутній стан об’єкта дослідження. Гіпотетичні альтернативи, що описують майбутнє, називаються сценаріями. Вони повинні розроблятися на строго логічних обґрунтуваннях, бути надійними й реально можливими варіантами розвитку [Клименко].

Метод сценаріїв в розробці та подальшому ухваленню господарського рішення передбачає такі етапи [Злобин, Клименко. Смирнов]:

1. керівник підрозділу складає докладний опис завдання: мету, ситуацію та проблему;

2. одному з досвідчених працівників доручається розробити варіанти розв’язання проблеми;

3. фахівець, який володіє літературними здібностями, отримує завдання скласти сценарій можливого проходження рішення й передбачуваних результатів, а також реакції на ці результати зацікавлених осіб;

4. текст сценарію розсилається всім працівникам, що на різних стадіях повинні взяти участь у розробці та реалізації рішення;

5. скликається нарада з обговорення сценарію, результатом якої може бути будь-який з трьох можливих варіантів [Смирнов]:

1) схвалення сценарію й затвердження технології розробки й реалізації господарського рішення;

2) внесення коректив в сценарій, затвердження технології розробки й реалізації господарського рішення;

3) очевидна незгода й переробка сценарію;

6. складається остаточний сценарій для орієнтування всіх учасників процесу прийняття господарського рішення.

Структура сценарію складається зі змістовної частини й кількісних параметрів. До складу змістовної частини рекомендується включати [Злобин]:

- історію розвитку об'єкта управління;- ситуацію, яка призвела до необхідності розробки господарського

рішення, і історичні паралелі вирішення аналогічних проблем;- мету, що випливає з ініціюючої ситуації;- діючих осіб зовнішньього й внутрішнього середовища;- психологічний конфлікт між учасниками внутрішнього й зовнішнього

середовища;- перелік технічних і соціальних проблем, виходячи з мети;- рішення по кожній проблемі;- можливі результати.Сценарій передбачає не лише виклад змістовних міркувань, які

допомагають не пропустити деталі, що не можуть бути враховані у разі формального подання системи, а й наведення результатів кількісного техніко-економічного чи статистичного аналізу з попередніми висновками, яких можна дійти на їх підставі [Клименко]. Зокрема, Е.А. Смирнов зазначає, що у тексті сценарію обсяг змістовної інформації повинен становити приблизно 70%, а кількісної – приблизно 30%. Істотна перевага змістовної інформації (більш 80%) знижує доказову цінність сценарію. А істотна перевага кількісної інформації (більш 40%) знижує емоційний вплив сценарію на відповідного фахівця [Смирнов].

Таким чином, метод сценаріїв відноситься до комплексних методів розробки, вибору й реалізації господарського рішення. Застосування методу сценарію ефективно [Смирнов]:

• для великої групи людей або компаній ( для декількох сотень людей або компаній);

• для людей, у яких не збігаються менталітет, віросповідання, життєві цінності (наочність методу сценарію значною мірою поєднує оцінки людей);

• для песимістів або вороже настроєних до керівника або компанії людей;• для середовища гуманітаріїв, для яких вистава важливіше розрахунків.

3.1.6 Сутність і види методу «дерево цілей».

Дерево целей - структурированная, построенная по иерархическому принципу (распределенная по уровням, ранжированная) совокупность целей экономической системы, программы, плана, в которой выделены: генеральная цель («вершина дерева»); подчиненные ей подцели первого, второго и последующего уровней («ветви дерева»). Название «дерево целей» связано с тем, что схематически представленная совокупность распределенных по уровням целей напоминает по виду перевернутое дерево.

Концепция «дерева целей» впервые была предложена Ч. Черчменом и Р. Акоффом в 1957 году и представляет собой упорядочивающий инструмент (подобный организационной схеме компании), используемый для

формирования элементов общей целевой программы развития компании (главных или генеральных целей) и соотнесения со специфическими целями различных уровней и областей деятельности. Новизна метода, предложенного Ч. Черчменом и Р. Акоффом, заключалась в том, что ими предпринималась попытка придать различным функциональным подсистемам количественные веса и коэффициенты с целью выявить, какие из возможных комбинаций обеспечивают наилучшую отдачу.

??? Оскільки наочність часто служить основним мотивом при виборі господарського рішення, то в зв'язку з цим метод „дерева рішень” має переваги в порівнянні з методом сценаріїв. Він дозволяє керівникові візуально оцінити результати дії різних рішень і вибрати найкращий їх набір. Даний метод використовує модель що розгалужується за якими-небудь умовами процесу. Модель представляє графічне зображення зв'язків основних і подальших варіантів господарського рішення. У ній приводяться відомості про найменування господарського рішення, основних передбачуваних результатів кожного рішення і очікуваної ефективності. Це дуже корисний метод, у разі тупикового варіанту він дозволяє відмінити подальше опрацьовування всіх рішень, що знаходяться до нього [Смирнов, с.206].

Пример на лекции

При использовании метода «дерева целей» в качестве средства принятия решений часто вводят термин «дерево решений».

Дерево решений – метод науки управления – схематичное представление проблемы принятия решений – используется для выбора наилучшего направления действий из имеющихся вариантов [Злобин].

Данный метод использует модель разветвляющегося но каким-либо условиям процесса. Модель представляет графическое изображение связей основных и последующих вариантов УР. В ней приводятся сведения о наименованиях УР, основных предполагаемых результатов каждого решения и ожидаемой эффективности.

Основные этапы разработки или выбора УР по методу «дереварешений»:1 — составление новой цели развития или совершенствованиякомпании;2 — сбор материалов о реальном состоянии дел в компании поновой цели;3 — формулирование проблем как разность между новой цельюи обобщенной

ситуацией в компании;4 — выбор или разработка критериев оценки проблемы;5 — декомпозиция проблемы на самостоятельные составныечасти;6 — поиск ресурсов и исполнителей разрешения проблем,7 — разработка вариантов основных решений и их предполагаемаяэффективность;8 — разработка вариантов детализирующих решений для каждоговарианта основных

решений;9 — разработка вариантов очередного набора детализирующихрешений для каждого

варианта предыдущих детализирующихрешений и т.д.;10 — оценка каждой ветви следующих друг за другом решенийна эффективность

действий и возможность достижения цели;11 — выбор наиболее приемлемых сочетаний вариантов решений;

12 — практическая реализация выбранного варианта сочетанийрешений.Метод «дерева решений» весьма успешно используют при

разработкекомпьютерных игр на выбор стратегий, при предварительнойпроработке вариантов решений.

Смирнов , с.206-208.

Таблица принятия решений Загадка Эйнштейна

3.2 Методичні основи обґрунтування господарських рішень.

Полезность?Эффективность?

Все из конспекта Оксаны:Обґрунтування ГР - підкріплення переконливими доказами відповідності

передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним обмеженням.Наукова обґрунтованість рішень, їхоптимальність залежать, з одного

боку, від ступеня досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень, з іншого - від рівня опанування персоналом комплексу методів. У зв'язку з цим викликає цікавість:

- загальна характеристика всієї сукупності наукових методів, використовуваних для прийняття ГР;

- визначення кращої сфери використання певної групи методів (окремого методу) залежно від типу рішення;

- умови, у яких приймаються рішення.Вибір методів для обґрунтування конкретних ГР має включати:-аналіз господарської задачі щодо її змісту, можливості формалізації;- вибір методів для пошуку оптимального варіанту рішення;-визначення правил і умов застосування обраних методів.

Методи обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно. Це зумовлюється наявністю формальних і неформальних чинників, які створюють ситуацію. Такі чинники необхідно враховувати для остаточного вибору рішення. Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають: масштаб задачі, що розв'язується (глобальні й локальні); довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні); умови ПР (визначеності, ризику, невизначеності).

Під час розробки ГР найбільш точний результат можна дістати, застосовуючи математичні методи на основі формалізації завдання, хоча цей шлях і складний. Дуже непросто точно побудувати модель досліджуваного об'єкта за обраним критерієм; навіть точне математичне розв'язання завдання може не враховувати можливі наслідки найбільш оптимальних рішень соціального, екологічного, ергономічного і т. п. характеру.

Викладені вище судження, а також ряд інших особливостей діяльності керівника вказують на необхідність акцентування уваги ОПР саме на неформальні аспекти цього процесу. Тож доцільним є використання переліку запитань, що певною мірою можуть сприяти правильній і свідомій спрямованості думок на даному етапі роботи:

1 Що виграє фірма (менеджер) у разі прийняття цього рішення? (Варіанти рішення: гроші, час, стійкість, впевненість і т. ін.)

2 Чи існує взагалі потреба в якому-небудь рішенні?3 Чи буде певне рішення кращим, ніж інше?4 Чи досить у менеджера інформації, щоб прийняти оптимальне рішення?5 Що втратить менеджер у разі прийняття такого рішення (гроші, час,

престиж)?6 Які нові завдання постануть перед менеджером?7 Які нові обов'язки з'являться в менеджера?8 Яка нова ситуація може виникнути?9 Які позитивні чи негативні побічні дії цього рішення можуть виникнути

найближчим часом і у віддаленій перспективі?10 Чи принесе користь (чи завдасть шкоду) іншим дане рішення?11 Чи потребує ефективне виконання завдання згоди підлеглих із

рішенням менеджера?12 Чи погодяться підлеглі з прийнятим менеджером рішенням?13 Чи виникнуть у результаті даного рішення нові проблеми?14 Чи не призведе прийняте рішення до конфлікту між підлеглими,

постачальниками, власниками й іншими учасниками бізнесу?15 Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення?16 Які можуть бути наслідки прийняття та реалізації рішення? По

можливості відповіді варто сформулювати кількісно. Треба брати до уваги (враховувати кількісно) наслідки аварій, зриви планів, ризик, пов'язаний із даним рішенням. Бажано, наприклад, хоча б орієнтовно враховувати несприятливі ринкові, правові, технологічні, техногенні, сезонні та інші умови, ймовірність виникнення яких та їх наслідки можуть виявитися дуже відчутними для компанії.

Наслідки рішень тісно пов'язані з тими критеріями, за якими оцінюють варіанти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання - дуже важливий етап роботи,

тому його бажано проводити, об'єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців.

Можливі критерії : - технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість,

безвідходність, можливість автоматизації тощо);- техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк

окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами тощо);

- ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника тощо);

- соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці тощо);

- психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі тощо);

- естетичні (привабливість, упізнання, доцільність тощо);- соціальні (юридичні норми, людський чинник, політичні наслідки тощо);- екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний

моніторинг і наслідки тощо).Якщо ж рішення стосуються виробничих ситуацій, то брати до уваги

необхідно такі чинники, як: собівартість роботи; якість роботи; час її виконання.

Насамперед потрібно скласти якомога повніший список можливостей. Потім приступити до вибору критеріїв і рішень, проводячи оцінку з використанням певної шкали оцінювання, що відповідає даному критерію (точні оцінки, наближені оцінки, відносні оцінки, очки чи бали, словесні оцінки чи оцінки з використанням апарата нечітких множин).

3.3 Підходи до обґрунтування й вибору господарських рішень. Комплексний підхід до обґрунтування господарських рішень.

Все из конспекта Оксаны:Можливо виокремити три підходи до обґрунтування та вибору рішень:-концепція математичного вибору рішень (нормативний підхід);- якісно-предметна концепція (дескриптивний підхід);- комплексна концепція рішень.

У рамках математичної теоріїприйняття рішень за допомогою нормативних моделей вибір найкращих альтернатив здійснюють, виходячи із заданого критерію та ситуації, у якій приймаються рішення. Нормативні моделі наголошують на тому, який в ОПР має бути підхід до прийняття рішень. Теорія заснована на припущенні, що всі ОПР є «економічно мислячими» людьми, котрі намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток). Однак насправді ОПР не завжди прагне максимізувати економічний результат, а приймає задовільне, «привабливе» рішення. У цьому випадку під час прийняття рішень можуть використовуватися

такі критерії, як: «прийнятна величина прибутку», «надійне виконання плану» тощо. Математична теорія прийняття рішень не дає рецептів фактичного прийняття рішень.

Спроби осмислити справжні причини прийняття рішень привели до виникнення методу дескриптивних моделей. В основі його лежить поведінкова теорія прийняття рішень, яка носить яскраво виражений пояснювальний характер рішення (тобто як фактично приймаються рішення), але не визначає (якими мають бути рішення). У цій теорії використовуються психологічні моделі, в яких враховуються процеси та сили, що пояснюють реальну поведінку ОПР. Особисті якості ОПР є визначальними у виборі рішення. Не всі керівники прагнуть до максимізації певного критерію, тому що люди по-різному ставляться до ризику й до оцінки очікуваних наслідків прийнятих ними рішень, а також до їх впливу на досягнення цілей інших людей чи груп. Опис того, чим керується ОПР, використання нею аргументів, технологічних аспектів цього процесу - важливе й складне завдання. Ця складність зумовлена тим, що багато кількісних оцінок рішення (наприклад, «вага» цілей і критеріїв) носять суб'єктивний характер.

Багато рішень приймаються інтуїтивно. Тому в основі вибору рішень лежить комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей. Комплексний підхід має такі особливості:

1 побудова комплексних методик обґрунтування рішень, що сполучають у собі застосування взаємодоповнювальних методів:

- структуризація(структурування) - визначає місце й роль об'єкта дослідження у вирішенні завдань більш високого рівня (завдання фірми в завданнях об'єднання), виділяє основні елементи, встановлює стосунки між ними. Процедури структуризації дають змогу подати структуру завдання у вигляді, зручному для наступного аналізу, що має на меті досягнення бажаного результату;

- характеризація як метод повинна описувати визначену систему характеристик, що кількісно розкривають структуру проблеми;

- оптимізація - припускає вибір найкращого варіанту рішення за конкретних умов.

Застосування цих методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обґрунтування рішення та підвищує ефективність діяльності ОПР;

2 сполучення формальних і неформальних методів обґрунтування рішень припускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Включення керівника в процес прийняття рішення на всіх його етапах обов'язкове.

Завдяки комплексному підходу можна сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, за якої приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах розв'язання виниклої проблеми. При цьому виявляються та стають зрозумілішими приховані припущення, мотиви поводження, аргументи, що логічно включаються до моделі всього процесу.

ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ

(Оксана полностью)

Управленческое решение (УР) является результатом (продукцией) управленческой деятельности. Поэтому для УР также справедливы важнейшие показатели, используемые для характеристики обычной продукции, — эффективность, результативность и производительность (рис. 98.1).Эффективность продукции определяется соотношением 'эффекта (результата, прироста) и затрат на его получение. Результативность отражает способность организации производить продукцию, удовлетворяющую или превосходящую заданным временным или количественным параметрам.Производительность труда — это показатель экономической эффективности трудовой деятельности персонала. Она определяется как отношение количества выпущенной продукции к затратам на ее производство.

4.1 Основні параметри та показники якісного рішення . Умови забезпечення якості господарського рішення

Високий рівень конкурентного середовища змушує кожну особу, що приймає певне господарське рішення, звертати увагу на якість і ефективність прийняття останнього. При цьому особливе місце у системі показників, які дають можливість визначити доцільність прийнятого господарського рішення, посідає його якість.

Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження.

Основні параметри якісного рішення:- повнота розв'язання поставленого завдання (можливість практичної

реалізації рішення в запланованому обсязі);- своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття й

виконання);- оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за

прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

Показники якості прийнятого господарського рішення:- показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема

формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно - він наближається до одиниці;

- ступінь ризику (ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього);

- імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;

- коефіцієнт апроксимації (ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена).

Основні умови забезпечення якості господарського рішення: - застосування наукових підходів; використання методів функціонально-

вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

- вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;

- забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;

- структуризація проблеми та побудова дерева рішень; - забезпечення багатоваріантності рішень; - правова обґрунтованість рішення;- розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації;- наявність механізму реалізації рішення.Інший аспект доцільності прийнятого господарського рішення полягає в

його ефективності.

4.2 Види ефективності господарських рішень

Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результативність, здобуту в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

Виділяють такі види ефективності господарськиї рішень:- організаційна ефективність – факт досягнення організаційних цілей,

пов'язаних з реалізацією потреб людини в організації життя, безпеці, управлінні, стабільності, завдяки якомога меншій кількості працівників за мінімальний час;

- економічна ефективність – співвідношення вартості додаткового продукту, отриманого в результаті реалізації рішення, та витрат на його розробку та реалізацію;

- технологічна ефективність – факт досягнення певних результатів (галузевого, національного або світового технологічного рівня виробництва), запланованих у бізнес-плані, за більш короткий час або з меншими фінансовими витратами;

- соціальна ефективність – факт досягнення соціальних цілей, що реалізують потреби людини в інформації, знаннях, самовираженні, за більш короткий час силами меншої кількості працівників, з меншими фінансовими витратами;

- психологічна ефективність – факт досягнення психологічних цілей, що реалізують потреби людини в коханні, сім'ї, вільному часі для більшої кількості працівників за коротший час або з меншими фінансовими витратами;

- правова ефективність – ступінь досягнення правових цілей, що реалізують потреби людини в безпеці та порядку, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами;

- екологічна ефективність – факт досягнення екологічних цілей організації та персоналу, що реалізують потребу людини в безпеці, здоров'ї, за більш короткий час силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами;

- етична ефективність – факт досягнення моральних цілей організації, персоналу, що реалізують потребу людини в дотриманні норм поведінки, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами;

- політична ефективність – факт досягнення політичних цілей організації, персоналу, що реалізують потребу людини в вірі, патриотизмі, , за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами.

4. 3 Умови та перешкоди прийняття ефективного рішення

Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме:

- людський чинник (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, творча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах можливого покарання в разі невдачі);

- інформаційний чинник (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією));

- організаційний чинник (здатність організації вчасно перешикуватися для усунення нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них); своєчасність виявлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод);

- матеріальний чинник (наявність необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).

Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен з чинників може або сприяти, або перешкоджати підвищенню ефективності ГР.

Загалом, ефективність господарського рішення визначається досягненням поставлених цілей. Для цього воно має відповідати таким вимогам:

- мати механізм реалізації (тобто рішення слід сформулювати таким чином, щоб воно охоплювало організацію, контроль процесу його реалізації);

- бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рішення на основі пізнання й використання об'єктивних законів і тенденцій, властивих економіці);

- бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу); можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);

- забезпечувати цілеспрямованість (відповідність цілям, поставленим перед об'єктом, діяльності якого рішення стосується безпосередньо);

- мати кількісну та якісну визначеність (обов'язкове встановлення конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність характеризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);

- забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалізації;- мати конкретний зміст і обґрунтованість;- враховувати реальний масштаб часу;- забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від

потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);- бути гнучким (можливість зміни мети та (чи) алгоритму досягнення

мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);- мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття);

законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);- досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить

максимальний результат за мінімальних витрат);- бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а

й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);- можливість верифікації та контролю виконання. Прийняття ефективного

рішення залежить також від наявності певних умов та усунення перешкод.Умовами прийняття ефективного рішення є:- правильне визначення суті проблеми та усунення неякісних рішень;- округлення інформаційних даних не більше, як до десятих;- врахування особистих упереджень;- гуманність як передумова рішення;- вжиття профілактичних заходів;- здатність прийняти будь-які наслідки рішення;- динамічність та дисциплінованість персоналу;- наявність запасного варіанту дій;- ймовірність змін (вони розглядаються як можливий варіант розвитку

подій, а не як загроза);- послідовне й наполегливе виконання рішень (сильне лідерство).Перешкодами прийняття ефективного рішення можуть бути:- недооцінка важливості, складності, можливих наслідків проблем,

невміння вчасно розпізнати проблему;- надмір поточних проблем;- невиважена внутрішня політика;- брак бажання, наполегливості (погане керівництво чи брак ресурсів);- короткозорість;- слабка система звітності; неадекватні факти чи їх надлишок;

- нездатність уповноважити (брак довіри);- некомпетентність;- згладжування гострих кутів (нерішучість), страх «обпектися»;- надлишок людей, залучених до процесу прийняття рішень;- низька пріоритетність рішень, суб'єктивізм.

4. 4 Принципи оцінювання ефективності господарських рішень.

Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладено системний підхід як найбільш розроблений і апробований. Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати:

- пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період (цілі всіх структурних елементів прийняття рішення, цілі особи, яка приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);

- урахування невизначеності та надійність (урахування у прийнятті та реалізації рішень чинників невизначеності й випадковості);

- прогнозованість (прийняті рішення мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень - економічних, соціальних, екологічних тощо);

- єдність (усі елементи системи прийняття й реалізації рішень перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

- взаємопов'язаність (усі елементи системи пов'язані не тільки між собою, але і з навколишнім середовищем);

- ієрархія (усі елементи системи розробки, прийняття й виконання ГР перебувають в ієрархічному взаємозв'язку підпорядкування й відповідальності);

- функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

Визначення ефективності прийнятих ГР пов'язано з такими труднощами:

- суб'єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;

- об'єктивністю сукупності чинників, що впливають на ОПР у процесі розробки, прийняття та реалізації рішення;

- відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.

Рішення приймається в інтересах певних осіб, а наскільки дієвим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.

КАК ОЦЕНИВАЕТСЯ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ХР?

Классическое соотношение, позволяющее оценить экономическую эффективность (Э), имеет следующий вид:

Э, = (Стоимость прибавочного продукта/Затраты на создание прибавочного продукта) х 100%.

Реализованное в виде информации, УР формирует условия для создания продукции (товара, услуги, информации или знания). Кроме того, до конкретной реализации УР проходит еще много операций управления и производства, каждая из которых может оказав как положительное, так и отрицательное влияние на конечный результат. Поэтому прямую стоимость прибавочного продукта (прибыль от реализации УР) рассчитать затруднительно. А затраты на подготовку и реализацию УР можно легко представить по калькуляции затрат.

Положительный экономический эффект от производства и реализации продукции, несомненно, связан с положительным экономическим эффектом от УР. Из числа известных методов для оценки Э чаще используются следующие:

• косвенный метод сопоставления различных вариантов;

• метод по конечным результатам;

• метод по непосредственным результатам деятельности.

Эти методы дают оценочные результаты некоторого диапазона, не претендуя на строгую точность.

Косвенный метод сопоставления различных вариантов основан на сравнении экономических показателей конечной продукции, полученных от реализации двух УР при одинаковом характере производства продукции. Данный метод позволяет вместо рыночной стоимости УР использовать рыночную стоимость произведенной продукции и затраты на ее производство. Экономическая эффективность рассчитывается следующим образом:

Ээ = [К * ( П2 / 32 – П1 / 31)] * 100%,

где К — коэффициент пропорциональности, учитывающий долю эффективности, приходящейся на УР (обычно К = 0,4-0,5);П1 — прибыль от реализации продукции при первом варианте УР;П2 — прибыль от реализации продукции при втором варианте УР;31 — затраты на производство продукции при первом варианте УР;32 — затраты на производство продукции при втором варианте УР.

Метод по конечным результатам основан на расчете эффективности производства в целом и выделении из нее фиксированной (статистически обоснованной) части (К = 0,2—0,3):

Ээ = [(П * К)/3] * 100%.

Этот метод целесообразен для руководителей компании. Он позволяет обоснованно выделить средства для поощрения работников аппарата управления в связи с полученной прибылью (25% общей прибыли).

Метод по непосредственным результатам деятельности основан на оценке непосредственного эффекта от УР при достижении целей, реализации функций, методов и др. Основными параметрами в этом случае служат стандарты (временные, ресурсные, финансовые и др.). Оценка осуществляется по каждому ресурсу (Ээі), исходя из следующего соотношения:

Эі = Сі / Рі * 100%,

где Сі — стандарт на использование (трату) і-го ресурса для подготовки и реализации УР;Рі — реальное использование (затраты) i-гo ресурса для подготовки и реализации УР (i == 1 — m).

Обработка полученных данных может идти тремя путями:

1) из всех эффективностей выбирается главная, она и определяет общую эффективность УР;

2) при равнозначности приоритетов всех ресурсов ( m ресурсов) экономическая эффективность рассчитывается по следующему соотношению:

;

3) при неравнозначности приоритетов ресурсов (Пі) экономическая эффективность рассчитывается по следующему соотношению:

.

Компания ОАО «Азияпак» 8 лет успешно работает на российском рынке. Она занимается производством и продажей упаковочного материала для жидких пищевых продуктов, а также обеспечивает заинтересованные компании технологическим оборудованием по производству упаковочного материала. В компании работает 1040 человек. Компания имеет один филиал в Санкт-Петербурге. В 1999 г. чистая прибыль компании составила 20 млн. руб. при валовом доходе 140 млн. руб. и затратах 120 млн. руб. Директорат компании по итогам 1999 г. обсуждал вопрос об увеличении дохода. На голосование было вынесено три альтернативных УР:

1. Организовать еще два филиала — один в г. Новосибирске, а другой в г. Самаре. По результатам маркетинговых исследований в этих городах имеется большой и долговременный спрос на продукцию компании;

2. Разобраться в управленческой и производственной деятельности компании, навести там порядок, снизить издержки и ужесточить административную и технологическую дисциплину;

3. Сделать ставку на улучшение условий работы персонала, стимулирование их производительного труда и творческой деятельности по принципу: «Сначала стимулирование, а потом — производительность». За счет этого можно снизить непроизводительные расходы и усилить интеллектуальный и социальный потенциал компании.

Ориентировочные данные расчетов приведены в табл. 101.1.

Руководство компании выбрало третий вариант УР.

Вопросы. Какие виды эффективности было бы целесообразно рассмотреть в приведенной ситуации? Какие значения экономической эффективности имеют предложенные УР? Какие приоритеты функциональной эффективности можно предложить в данной ситуации?

Обсуждение ситуации.

В данной ситуации целесообразно рассмотреть следующие виды эффективности: организационную, экономическую, социальную, технологическую и психологическую. В них могут реализоваться общие потребности и интересы.

Организационная эффективность УР проявляется в системе стимулирования,

новой организационной культуре.

Экономическая эффективность УР связана с увеличением прибыли.

Социальная эффективность УР воплощается в хорошем социально-психологическом климате в подразделении, взаимопомощи, неформальных отношениях, приводящих к лучшим экономическим показателям.

Технологическая эффективность УР претворяется в достижения научно-технического прогресса, применение современных приемов творческого труда.

Психологическая эффективность УР воплощается в достижении корпоративной культуры компании, во взаимопомощи, патриотизме и лояльности.

Оценим значения экономической эффективности для каждого решения по косвенному методу сопоставления различных их вариантов.

Решение 1. Ээ = 0,4 х (35/180 - 20/140) х 100%. Э. =2,1%.

Решение 2. Ээ = 0,4 х (10/140 - 20/140) х 100%. Ээ = -2,8%.

Решение 3. Ээ = 0,4 х (45/185 - 20/140) х 100%. Ээ = 4,0%.

Экономическая эффективность третьего решения выше других.

Кроме того, для третьего решения набор значений параметров (время реализации УР, социальная устойчивость и технологические перспективы в совокупности) является лучшим.

Послесловие. Как показало время, компания правильно выбрала и реализовала третий вариант УР. Сделав ставку на активизацию человеческих ресурсов, компания добилась того, что фактические результаты оказались лучше расчетных.

В рамках этого подхода были созданы комфортные условия для работы: обеспечение спецодеждой, пятнадцатиминутные перерывы, поддержание чистоты и комфорта в помещениях. Работникам предоставляется бесплатное медицинское страхование, бесплатное питание в столовой, оплачиваемый отдых в санатории. Сформирована организационная культура компании на базе хорошей и дружественной обстановки в коллективе, прием новых работников идет только по рекомендации работников компании.

Самостоятельно:

Тема 5 – Прогнозування та аналіз господарських рішень.5.1 Основні завдання прогнозування.

5.2 Принципи прогнозування господарських рішень.

5.3 Сутність та принципи аналізу господарських рішень.

5.4 Методи аналізу господарських рішень та їх інструментарій.

5.5 Сфери застосування методів прийняття господарських рішень.

3.3. Прогнозування та аналіз господарських рішеньМета прогнозування — зробити зрозумілим процес розробки рішення;

допомогти виявити базові тенденції в досліджуваній сфері; визначити основні критичні зони, врахувати ризики стрибкоподібних змін; запропонувати варіанти стратегій досягнення мети управління.

Основні завдання прогнозування: визначення проходження процесу зміни об’єкта прогнозування протягом майбутнього періоду; обґрунтування економічної доцільності розробки ГР, виходячи з наявних ресурсів та пріоритетів.

Ключові принципи прогнозування господарських рішень: системність (взаємопов’язаність і підпорядкованість прогнозів

розвитку об’єктів прогнозування та прогностичного фону); комплектність (необхідність врахування технічних, технологічних,

соціальних та інших аспектів діяльності підприємства); неперервність (коригування прогнозу в разі появи нових даних про

об’єкт); варіантність (забезпечення зіставленості варіантів аналізу за

різними характеристиками); адекватність (урахування ймовірнісного характеру реальних

процесів основних тенденцій та оцінка ймовірності реалізації однієї з них); оптимальність (можливість вибору найкращого варіанту); своєчасність (отримання прогнозів з визначеним ступенем

точності); надійність (одержання надійних прогнозів); простота методики прогнозування для розуміння та використання.

Основні джерела інформації для прогнозування — статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність підприємств, організацій, установ; патентно-ліцензійна документація; науково-технічна документація з результатами виконання НДДКР.

Успішність прогнозування залежить від таких умов [24]: обсягу та якості інформації про прогнозований процес, об’єкт управління; правильності формулювання задачі прогнозування й обґрунтованості вибору методу її розв’язання; наявності необхідних обчислювальних засобів і обчислювального апарата відповідно до обраного методу.

Мета, час, умови прогнозу та специфіка розробки рішення визначають комплекс методів і прийомів прогнозування. Для прогнозування в практичній діяльності застосовують кількісні та якіс ні методи . Кількісні методи базуються на інформації, яку можна отримати, знаючи тенденції зміни параметрів чи маючи статистично достовірні залежності, що характеризують продуктивну діяльність об’єкта управління. Сучасні методи прогнозування засновані на використанні різних математичних теорій. До них належать функціональний аналіз, теорія рядів, теорія екстраполяції та інтерполяції, теорія ймовірності, математична статистика, теорія випадкових функцій і випадкових процесів, кореляційний аналіз, теорія розпізнавання образів. В основу якісних методів покладено експертні оцінки фахівців у сфері прийнятих рішень; наприклад, методи експертних оцінок, думка журі (усереднення думок експертів у релевант-них сферах), моделі очікування споживача (опитування клієнтів) [32].

Вдалий вибір методу прогнозування значно поліпшує якість прогнозу, оскільки: забезпечує функціональну повноту, вірогідність і точність прогнозу; зменшує тимчасові та матеріальні витрати на прогнозування. На вибір методу прогнозування впливають: практична сутність розв’язуваної проблеми; динамічні характеристики об’єкта прогнозування в ринковому середовищі; вид і характер наявної інформації, типове уявлення про об’єкт прогнозування; комбінація фаз життєвого, ринкового циклу товару чи послуги; період попередження та його співвідношення з передбачуваною тривалістю ринкового, життєвого циклу, циклу розробки чи модифікації товару, послуги; вимоги до результатів прогнозування й інші особливості конкретної проблеми. Усі перелічені фактори слід розглядати в системній єдності, лише несуттєві можуть виключатися з розгляду.

На практиці, вибираючи метод прогнозування, рекомендується враховувати два найбільш важливі фактори — витрати й точність [43]. Кращий прогноз, як правило, являє собою оптимальну комбінацію точності та вартості. У ряді випадків для отримання незалежних прогнозів використовуються одночасно кілька методів.

Сутність і принципи аналізу господарських рішень підпорядковані законам діалектики та пов’язані зі специфічними принципами аналізу:

принцип єдності аналізу та синтезу — розбиття певної проблеми на окремі складові елементи з наступним розглядом їх у цілому (у взаємозв’язку та взаємозалежності);

принцип відділення провідної ланки (принцип ранжування проблем) і другорядних проблем передбачає постановку цілей та визначення способів їх досягнення;

принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу за різними характеристиками (обсяг, якість, строки виконання);

принцип кількісного визначення; принцип оперативності та своєчасності.Головне завдання ОПР полягає в проведенні аналізу із забезпеченням

максимального зіставлення різних за своєю сутністю варіантів дій з урахуванням факторів — часу, якості об’єкта, інфляції, ризику, невизначеності тощо. Основні правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:

кількість альтернативних варіантів має бути не менша двох; формування альтернативних варіантів слід здійснювати на основі умов забезпечення високої якості та ефективності господарських рішень;

за базовий варіант рішення доцільно брати останній із запропонованих варіантів; решту варіантів привести до базового за допомогою коригуючих коефіцієнтів;

для скорочення часу, підвищення якості рішення та зменшення витрат рекомендується широке застосування сучасних можливостей інформаційних технологій.

Основні методи аналізу господарських рішень [2; 14; 24] подано в табл. 3.4.

Математичні методи та методика їх застосування докладно розглядаються в [2; 29; 43]. У табл. 3.5 подано коротку характеристику найбільш уживаних методів.

Таблиця 3.4Основні методи аналізу господарських рішень

Метод ХарактеристикаМетод порівняння

Порівняння — розгляд одного явища в зв’язку з іншим для встановлення подібностей чи відмінностей, переваг чи недоліків між ними. Метод дає можливість оцінити роботу фірми, визначити відхилення від показників, з якими здійснюється порівняння, встановити причини та виявити резерви.Основні види порівнянь: порівняння звітних і планових показників; планових показників і показників попереднього періоду; щоденних

показників роботи підприємства; порівняння з даними провідних підприємств, середньогалузевими даними тощо

Індексний метод

Метод заснований на оперуванні відносними показниками, що виражають відношення рівня даного явища до його рівня в минулому чи до рівня аналогічного явища, взятого за базовий. Індекси — це відносні показники, завдяки яким відносні й абсолютні відхилення узагальнювального показника можна розкласти за факторами, виявити вплив на досліджуваний показник різних факторів, виразити послідовність зміни певного економічного явища. В аналітичній роботі використовуються кілька форм індексів (агрегатна, арифметична тощо).Застосовується для аналізу складних явищ, певні елементи яких не можна виміряти кількісно (для оцінки виконання планових завдань, визначення динаміки явищ і процесів). Метод не дає розрахувати абсолютні відхилення узагальнювального показника за наявності більш ніж двох факторів

Балансовий метод

Зіставлення взаємопов’язаних показників господарської діяльності, що має на меті оцінку їх взаємного впливу, визначення резервів підвищення ефективності виробництва.У разі застосування балансового методу зв’язок між окремими показниками виражається у формі рівності підсумків, отриманих у процесі різних зіставлень.Метод широко використовується в бухгалтерському обліку, статистиці, плануванні, для аналізу економічної діяльності

Метод ланцюгових підстановок

Метод використовується для розрахунку впливу окремих факторів на відповідний загальний показник чи функцію.Завдяки цьому методу можна одержати ряд проміжних значень узагальнювального показника послідовною заміною базисних значень факторів на фактичні. Різниця двох проміжних значень узагальнювального показника в ланцюзі підстановок дорівнює зміні узагальнювального показника, зумовленій зміною відповідного фактора.У разі використання методу варто забезпечувати строгу послідовність підстановки, оскільки довільна зміна кількісних та якісних показників призводить до хибних результатів. Чим істотніше відхилення фактичних показників від планових, тим більше розходжень в оцінці факторів, розрахованих з різною послідовністю підстановки

Графічний метод

Графік — геометричне зображення функціональної залежності за допомогою ліній на площині, що показує істотні зв’язки й відносини. На графіках зручно знаходити значення функцій за відповідним значенням аргументу.Графічний метод виступає засобом ілюстрації господар-ських процесів, розрахунку сукупності показників, оформлення

результатів аналізу. Широко застосовуються сіткові графіки, «дерева рішень», що належать до графоматематичних методів

Факторний аналіз

Передбачає встановлення сили впливу факторів на функцію чи результативну ознаку (корисний ефект машини, елементи сукупних витрат), що має на меті ранжування факторів для розробки плану організаційно-технічних заходів щодо поліпшення функції

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА)

Спрямований на підвищення корисного ефекту на одиницю сукупних витрат. Завдання ФВА: досягнення найкращого співвідношення між ефективністю роботи апарата управління та витратами на його утримання; зниження собівартості вироблюваної продукції та підвищення її якості; підвищення продуктивності праці управлінських працівників і робітників виробничих підрозділів; оптимізація використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; зменшення чи усунення браку.Фахівець абстрагується від реальної конструкції та зосереджує увагу на функціях, що мають виконувати вироби, технологічний процес та інші об’єкти аналізу. Стосовно ФВА, функція — призначення чи здатність до визначеної дії (впливу), задоволення потреби. До функцій об’єкта, що характеризують різні його властивості (споживчо-експлуатаційні, естетичні, ергономічні, екологічні, конструктивно-технологічні): головні (основні) і другорядні (допоміжні); корисні, нейтральні та шкідливі; необхід-ні (відсутні), дійсні та потенційні. На основі моделі виділяються зайві та дублюючі функції; паралельно визначається обсяг витрат на функції. Виключення з функціональної сфери об’єкта аналізу зайвих та дублю-ючих функцій сприяє зменшенню витрат на його утри-мання.Етапи проведення ФВА:—підготовчий (популяризація методу, навчання фахівців основ ФВА, вибір об’єкта дослідження та визначення цілей аналізу, формування робочої групи, складання плану проведення аналізу конкретного об’єкта);—інформаційний (збір і систематизація документації за об’єктом, виявлення та формування функцій: побудова схеми взаємозв’язку складових, визначення витрат на створення та функціонування об’єкта, його складових, виявлення зон найбільшого зосередження витрат);—аналітичний (аналіз і уточнення функцій; визначення основних, допоміжних, виявлення непотрібних функцій в об’єкті та його складових, розмежування й аналіз витрат, пов’язаних зі здійсненням функцій об’єкта, витрат на їх здійснення з аналогами; формулювання задач для пошуку нових ідей і варіантів оптимальних рішень);

—творчий (уточнення напряму задач пошуку нових технологічних рішень і вибір методів пошуку; організація та проведення нарад стосовно висування ідей; обробка і систематизація результатів творчих нарад для оцінювання запропонованих ідей);—дослідницький (виключення явно нездійсненних пропозицій та експертиза вибраних пропозицій; дослідження й експериментальна перевірка різних можливостей виконання функцій у запропонованих варіантах, оцінка можливості реалізації вибраних пропозицій визначення витрат та економічності виконання функцій для різних варіантів рішень, ранжування варіантів і вибір оптималь-ного);— рекомендаційний (оформлення й узгодження із зацікавленими службами рекомендацій з реалізації пропозицій остаточно обраних варіантів рішень уточненням розрахунків ефективності, обговорення поданих рекомендацій комітетом ФВА та прийняття рішень, складання проекту і затвердження плану-графіка впровадження рекомендацій, їх передача відповідним службам);—етап упровадження (узгодження плану-графіка впровадження рекомендацій ФВА з іншими розділами плану підвищення ефективності виробництва, організація та кон-троль роботи з реалізації рекомендацій, заохочення дільниць розробки та впровадження рекомендацій, оформлення звіту про виконану роботу).Під час проведення ФВА часто вдаються до побудови функціональних моделей об’єкта, що зображуються у вигляді схем, графіків, таблиць (матриць) або в іншому вигляді

Матричні методи

Матричний метод належить до об’єктивних методів розробки рішень.Метод реалізує вибір кращого рішення з набору альтернатив на основі компромісу ознак (критеріїв), досягнутих зацікавленими сторонами. Компроміс може бути досягнуто між двома, трьома чи більше зацікавленими сторонами, тому матриця ознак може бути двомірна, тривимірна і т. д. Найпростішою матрицею є двомірна матриця типу «ціль—засіб», «проблема—забезпечення». У базі даних має бути низка альтернативних рішень і різних критеріїв. Завдання керівника полягає в узгодженні значень критеріїв та встановленні їх пріоритетів. Матриця дає безліч варіантів рішення, комбінації розв’язання проблеми, але сама по собі не дає способу оцінки цих варіантів. Застосовується у разі виникнення повторюваних чи подібних ситуацій та може бути використаний для прийняття будь-яких рішень у будь-якій галузі. Прикладом використання двомірних матриць може служити метод морфологічного аналізу

Таблиця 3.5Математичні методи

Метод ХарактеристикаМетоди елементарної

математики

Використовуються в традиційних економічних розрахунках для обґрунтування потреб у ресурсах, розробки плану, проектів тощо

Класичні методи математичного аналізу

Використовуються самостійно (диференціювання й інтегрування) та в рамках інших методів (математичної статистики, математичного програмування)

Статистичні методи

Основний засіб дослідження масових повторюваних явищ.Для вивчення одномірних статистичних сукупностей служать закон розподілу, варіаційний ряд, вибірковий метод. Для багатомірних статистичних сукупностей застосовуються кореляційно-регресійний, дисперсійний, коваріаційний, спектральний, компонентний, факторний види аналізу

Економічні методи

Базуються на синтезі трьох галузей знань — економіки, математики й статистики. Основа — економічна модель — схематичне зображення економічного явища (процесів), їх характерних рис за допомогою наукової абстракції. Найпоширеніший метод аналізу економіки «витрати — випуск». Основа методу — матричні (балансові) моделі, побудовані за шаховою схемою, які наочно ілюструють взаємозв’язок витрат і результатів виробництва

Методи математичного програмування

Основний засіб розв’язання задач оптимізації виробничо-господарської діяльності. Завдяки цим методам оцінюють напруженість планових завдань, дефіцитність ресурсів, визначають види сировини, групи лімітованого устаткування

Методи дослідження операцій

Дослідження операцій — розробка методів цілеспрямованих дій (операцій), кількісна оцінка рішень і вибір найкращого з них. Мета дослідження операцій — сполучення структурних взаємозалежних елементів системи, що найбільшою мірою забезпечує найкращий економічний показник.Методи: методи рішення лінійних програм; управління запасами; теорія ігор, теорія розкладу, теорія масового обслуговування; методи сітьового планування

Методи економічної кібернетики

Економічна кібернетика аналізує економічні явища та процеси як складні системи з погляду законів управління й руху інформації в них.

Методи: системний аналіз; методи імітації; методи моделювання; методи навчання, ділові ігри; методи розпізнавання образів

Математичні методи прискорюють проведення аналізу, сприяють більш повному обліку впливу факторів на результати діяльності, підвищенню точності обчислення. Застосування математичних методів вимагає: системного підходу до дослідження об’єкта, облік взаємозв’язків і відносин з іншими об’єктами (підприєм-ствами, фірмами); розробки математичних моделей, що відбивають кількісні показники системної діяльності працівників організації, процесів, які відбуваються в складних системах; удосконалення системи інформаційного забезпечення управління підприємством з використанням ЕОТ.

Усі економіко-математичні методи (задачі) поділяються на дві групи: оптимизаційні (рішення за заданим критерієм) та неоптимізаційні (рішення без критерію оптимальності) [24]. За ознакою отримання точного рішення всі математичні методи поділяються на точні (за критерієм чи без нього одержують єдине рішення) та наближені (на основі стохастичної інформації). До оптимально точних можна віднести методи теорії оптимізаційних процесів, деякі методи математичного програмування та методи дослідження операцій; до оптимізаційних наближених — частину методів математичного програмування, дослідження операцій, економічної кібернетики, евристичні; до неоптимизаційних точних — методи елементарної математики та класичні методи математичного аналізу, економічні методи; до неоптимізаційних наближених — метод статистичних іспитів та інші методи математичної статистики.

Інструментарій методів аналізу: зведення (синтезування результату впливу різних факторів на

узагальнювальний показник виробничо-господарської діяльності підприємства) та групування (виділення, за певними ознаками, характерних груп серед явищ, які вивчаються; розрізняють: структурні (за продуктивністю, рівнем механізації, структурою продукції) та аналітичні (з двох взаємопов’язаних показників один розглядається як фактор впливу, а інший — як наслідок цього впливу); прості (за однією ознакою) та комбінаційні (за декількома ознаками);

абсолютні (характеризують розміри економічних явищ показників; використовуються як база для розрахунку середніх та відносних величин) та відносні величини (використовуються для аналізу динаміки явищ, зміни показника, явища у часі; відображають рівень виконання планових завдань, дотримання норм, терміни зростання, структуру, питому вагу);

середні величини (використовуються для узагальненої характеристики масових, якісно однорiдних економічних явищ, показників, процесів; види: середні арифметичні, середні геометричні, середньозважені, мода);

динамічні ряди (відображають зміну значень показників у часі);

суцільні (вивчають усю сукупність явищ, що характеризує конкретний напрям виробничо-господарської діяльності підприємства) та вибіркові (передбачають вивчення господарської діяльності підприємства на основі типових представників сукупності явищ, процесів, наприклад, на основі методів теорії ймовірності) дослідження;

деталізація (розкладання узагальнювального (кінцевого) показника на окремі частини для визначення впливу кожної з них) та узагальнення (визначення зв’язку між частинами цілого та їх впливу на загальні результати).

Залежно від напряму аналізу доцільно використовувати певні методи та інструменти прийняття рішень (табл. 3.6).

Таблиця 3.6СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ТА ІНСТРУМЕНТІВ

ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ*

Методи/інструменти аналізу рішень

Напрями аналізуВ

икон

ання

пл

ану

Рів

ень

якос

ті

това

руЗа

безп

ечен

ість

ре

сурс

ами

Вик

орис

танн

я ре

сурс

івО

рган

ізац

ійно

-те

хніч

ний

ріве

ньР

івен

ь со

ціал

ьног

о О

хоро

на

навк

олиш

ньог

о Р

івен

ь но

рмат

ивно

-

Метод порівняння о о о о о о о оІндексний метод о д — д д д — —Балансовий метод д д о о — — — —Ланцюговий метод д — д — — — — —Графічний метод д д д д д д д дФункціонально-вартісний аналіз — о — о д — — —Економіко-математичні методи о д д о д д д дЗведення та групування д д д д д д д дАбсолютні та відносні величини д д д д д д д дСередні величини д д д д д д д дДинамічні ряди д д д д д д д дСуцільні та вибіркові дослідження — д д д д д д —Деталізація та узагальнення

д д д д д д д д

* Умовні позначення: о — основні методи; д — допоміжні методи.

ТЕМА 6 – НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА РИЗИКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

6.1 Сутність невизначеності, її зв᾽язок з ризиком. Підходи до визначення поняття «невизначеність». Необхідність врахування невизначеності в сучасних умовах господарювання.

6.2 Причини невизначеності при прийнятті господарських рішень.6.3 Види невизначеності.

6.1 Сутність невизначеності

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні істотно зростає вплив невизначеності та ризику на результати діяльності всіх суб᾽єктів підприємництва, які мають можливість отримати прибуток, але можуть зазнати збитків, втрат. Наявність невизначеності ускладнює процес прийняття господарських рішень та є стримуючим чинником щодо реалізації підприємствами свого економічного потенціалу. Повністю усунути невизначеність та ризик неможливо. Тому при розробці та реалізації господарських рішень необхідно враховувати ці чинники.

Сутність невизначеності, її причини, види, способи врахування та зниження вивчалися багатьма дослідниками.

Так, у 1928-1931 рр. Дж. Р. Хікс розглядав невизначеність, пов᾽язану з операціями підприємця, та зумовлений нею ризик як джерело існування капіталістичного прибутку [Витл-серая].

Ф. Найт розрізняв ризик, величину якого можна обчислити методами теорії ймовірностей і математичної статистики, та невизначеність, величина якої в принципі не піддається обчисленню. Відповідно до концепції Ф. Найта невизначеність розглядалася як джерело виникнення прибутку або збитків [57].

Вітлінський В. В. тлумачить невизначеність як фундаментальну характеристику недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації [сер, красн].

В роботах Л. Н. Тепмана, І. Ю. Івченко, В. М. Гранатурова невизначеність розглядається як властивість ризику, а ризик – як один зі способів зняття невизначеності. Невизначеність представляє собою незнання вірогідного, відсутність однозначності [тепман, ивч, гранат].

С. М. Ілляшенко визначає невизначеність як неможливість оцінки майбутнього розвитку подій, як з погляду ймовірності їх реалізації, так і з погляду виду їх прояву [илляшенко – ек.ризик].

В економічному словнику [азриилян] невизначеність формулюється як недостатність відомостей про умови, в яких здійснюватиметься економічна діяльність, низький ступінь передбачуваності цих умов.

З погляду економічної теорії невизначеність – це об᾽єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об᾽єктивні та суб᾽єктивні

чинники функціонування системи, неоднозначність її параметрів. Чим більша невизначеність під час прийняття господарського рішення, тим вище ризик [клименко, ястремский]. Це визначення є найуживанішим в сучасній економічній літературі.

У деяких наукових працях відзначається можливість розгляду понять невизначеності та ризику як тотожних або синонімічних [машина, сорока, витл, ивченко]. Але більш розповсюдженим є підхід, відповідно до якого ці поняття розмежовуються, що обумовлює виокремлення особливостей прийняття рішень за умов ризику та невизначеності [гран, ивч, сороки, клименко, витл].

В теорії економічного ризику невизначеність розглядається в різних аспектах: як основа ризику та його першопричина, основна риса (властивість) ризику та визначальна умова його існування, одна з характеристик ситуації ризику тощо [витл, ивч, гранат, сорока, ястр, устенко].

Отже, невизначеність є складною та багатоаспектною економічною категорією, тісно пов᾽язаною з категорією економічного ризику. Щоб успішно протидіяти чинникам невизначеності у підприємницькій діяльності, необхідно вивчити її причини та види.

6.2 Причини невизначеності

Наявність невизначеності при розробці та реалізації господарських рішень обумовлена численними причинами, які можна умовно об᾽єднати у певні групи.

1 група. Причини, пов᾽язані з сутністю підприємництва та розвитком ринкових відносин:

- самостійність суб᾽єктів підприємництва при плануванні господарської діяльності та виборі напряму економічного розвитку та, водночас, відповідальність за результати господарювання перед власниками, (акціонерами), працівниками, суспільством; обмежені гарантії з боку держави;

- наявність множинних цілей суб᾽єкта господарювання, можливість протиріч між цілями, змінюваність цілей в процесі господарювання;

- обмеженість ресурсів окремих суб᾽єктів господарювання та суспільства в цілому, необхідність використання цих ресурсів найефективнішим способом, отже, необхідність аналізу альтернатив використання ресурсів та обгрунтування оптимальної з них;

- конкуренція, наявність протилежних інтересів суб᾽єктів господарювання, необхідність вдосконалення всіх аспектів діяльності підприємств, прийняття нетрадиційних рішень, пов᾽язаних з невизначеністю;

- індивідуалізація споживчого попиту, його ймовірнісний характер, швидка змінюваність та важкопрогнозованість;

- необхідність налагодження та координації взаємодії багатьох суб᾽єктів господарювання, що знаходяться у зовнішньому середовищі та мікрооточенні підприємства, складність партнерських стосунків та можливість їх порушення;

- швидка змінюваність умов економічної кон᾽юнктури та необхідність адаптації до неї;

- ускладнення рішень, що приймаються, збільшення кількості їх параметрів і відповідне зростання необхідного обсягу та якості інформації,

потреба у застосуванні більш складних методів аналізу інформації [бузько, лапуста, смольков, витл*3, третьяк].

2 група. Причини, пов᾽язані з інформацією при прийнятті рішень:- обмеженість знань про об᾽єкт дослідження; недостатність або

відсутність інформації щодо об᾽єкта дослідження;- недостатня вірогідність інформації, її асиметричність;- відсутність однозначності щодо основних параметрів об᾽єкта

дослідження;- альтернативність та випадковість варіантів розвитку подій в процесі

реалізації господарського рішення;- швидка змінюваність («старіння») інформації;- неможливість отримання точного прогнозу параметрів економічної

системи, щодо якої приймаються рішення;- обмеженість можливостей та часу для збирання й аналізу необхідної

інформації;- суб᾽єктивність при проведенні аналізу інформації;- викривлення інформації при її збиранні та аналізі, похибки, втрати

інформації [смольков, витл*3, илляшенко, устенко, гранат].3 група. Причини, пов᾽язані з сучасними тенденціями розвитку світової

економіки та суспільства:- глобалізація світової економіки, взаємозв᾽язок між економічними

показниками багатьох країн (виникнення ефекту «доміно»); ускладнення взаємодії між ними; посилення міжнародної співпраці та конкуренції;

- розмиття меж між окремими видами людської діяльності, галузями знань, різними типами організацій, держав і культур, переплетіння етичних і моральних норм;

- визначальна роль інноваційного типу розвитку в досягненні лідируючих позицій на світовій арені;

- науково-технічний прогрес, що формує нову систему орієнтації людини, змінює середовище її мешкання; зростання необхідності застосування творчих підходів у веденні господарської діяльності, а, отже, і необхідності ризикувати;

- швидке зростання обсягів знань та їх розповсюдження технічними засобами, що постійно вдосконалюються;

- недетермінованість процесів у суспільстві та у економічному житті;- спонтанність природних процесів та явищ, стихійні лиха;- зростання глобального ризику людської цивілізації (аварії на АЕС,

природні катаклізми, глобальне потепління та ін., що є плодами діяльності людини) [смольков, витл*3, илляшенко].

4 група. Причини психологічного характеру:- суб᾽єктивне сприйняття конкретних господарських ситуацій особами,

що приймають рішення (різне ставлення до ризику);- можливість припущення помилок, викривлення, втрати інформації при

обгрунтуванні та реалізації господарських рішень («людський чинник»);- відмінності у соціально-психологічних настановах, ідеалах, намірах,

оцінках, стереотипах поведінки [устенко, витл*2, гранат].5 група. Причини стратегічного характеру:

- невизначеність щодо встановлення періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;

- невизначеність щодо формування цілей підприємства у виборі пріоритетів у поставлених цілях через велику кількість цілей;

- похибки при оцінці поточного стану внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства;

- можливі збої підчас розробки стратегії розвитку підприємства та її реалізації;

- невизначеність підчас контролю та оцінки результатів діяльності підприємства [витл, серая с.33, устенко,с.29].

Причини невизначеності можуть бути розподілені також на об᾽єктивні та суб᾽єктивні; зовнішні та внутрішні щодо суб᾽єкта господарювання; первинні та другорядні, за іншими ознаками тощо [витл*2, устенко, гранат, сороки]. Джерелами невизначеності, що приводить до ризику, є всі стадії виробничого процесу – від купівлі й доставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів до продажу продукції [бузько, третьяк]. Таким чином, невизначеність залежить від безлічі взаємопов᾽язаних та мінливих чинників, які можуть взаємно підсилювати або послаблювати дію один одного.

6.3 Види невизначеності

Оскільки невизначеність породжується численними причинами, вона може мати різноманітні види та форми прояву, які можуть бути класифіковані за певними ознаками (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1 – Види невизначеності

Ознака Види Характеристика1 Залежно від засобів визначення ймовірності настання певних подій[клим, витл, гран]

Статистична (об᾽єктивна)

Невизначені параметри господарського рішення можуть спостерігатися досить часто, що дозволяє сформувати репрезентативну вибірку; або існує можливість штучно сформувати вибірку шляхом комп᾽ютерної імітації. На основі сформованої вибірки ймовірності подій визначаються як їх відносні частоти.

Нестатистична (суб᾽єктивна)

Відсутність повторюваності подій та аналогів для порівняння, можливість реалізації певних подій тільки в майбутньому, отже, неможливість отримання репрезентативної вибірки. Для оцінки ймовірності подій використовуються суб᾽єктивні оцінки, надані експертами на основі їх знань, досвіду, інтуїції та ін.

2 За ступенем ймовірності

Повна невизначеність

Прогнозованість ймовірності настання події близька до нуля; повна неможливість

настання події [клим, витл, устенко, гран]

прогнозування перспектив розвитку підприємства та ринку в цілому.

Повна визначеність

Прогнозованість ймовірності настання події близька до одиниці, що дозволяє майже зі 100%-ною вірогідністю прогнозувати стратегію розвитку підприємства та тенденції на ринку.

Часткова невизначеність

Ймовірність настання подій знаходится у межах від нуля до одиниці. Чим більш наближеним до одиниці є значення ймовірності події, тим менша невизначеність щодо її настання, тим більша вірогідність при прогнозуванні стратегії розвитку підприємства на ринку. Цей вид невизначеності є найбільш розповсюдженим у практичній діяльності підприємств.

3 За об᾽єктом невизначеності [клименко]

Людська невизначеність

Пов᾽язана з індивідуальними особливостями людини (відмінності у рівні освіти, емоційно-психологічному настрої, світогляді) та неможливістю точного передбачення їх впливу на результати роботи.

Технічна невизначеність

Зумовлена надійністю технічних засобів праці, можливістю відхилень у виробничому процесі, складністю технології, рівнем автоматизації, темпами оновлення, обсягами виробництва.

Соціальна невизначеність

Пов᾽язана з прагненням людей утворювати соціальні зв᾽язки та поводитися відповідно до загальноприйнятих норм, традицій, прийнятих зобов᾽язань.

4 За рівнем інформаційної насиченості ситуації [сороки]

Невизначеність першого порядку

Відомі всі можливі результати рішення, що приймається, та ймовірності цих результатів, які визначаються статистичним способом

Невизначеність, при якій відомі всі можливі результати та суб᾽єктивні ймовірності

Відомі всі можливі результати рішення, що приймається, та ймовірності цих результатів, які визначаються суб᾽єктивним способом

Невизначеність другого порядку

Відомі всі можливі результати рішення, що приймається, але неможливо оцінити їх ймовірності

Невизначеність третього порядку

Неможливо оцінити ні результати рішення, що приймається, ні їх ймовірності

5 З точки зору екзо- або

Зовнішня невизначеність

Пов᾽язана зі змінами у зовнішньому середовищі підприємства (дії конкурентів,

ендогенності щодо об᾽єкта дослідження

зміни у законодавчій базі господарювання, мінливість попиту на продукцію та ін.)

Внутрішня невизначеність

Зумовлена змінами у внутрішньому середовищі підприємства (некомпетентність керівництва, помилки при розробці стратегії підприємства, недбалість працівників, витік комерційно важливої інформації та ін.)

6 За можливими наслідками [kлим 82, гран16]

Чиста (статична) невизначеність

Може призвести тільки до несприятливих наслідків в результаті прийняття рішення (втрати через крадіжки, пожежі та ін.)

Спекулятивна (динамічна) невизначеність

Може призвести як до несприятливих, так і до сприятливих наслідків (можливість отримання прибутку або збитку при впровадженні нової продукції на підприємстві).

Також види невизначеності класифікують за наступними ознаками:- за сферами діяльності підприємства (персонал, маркетинг, менеджмент,

виробництво, фінанси) [третьяк];- за етапами розвитку підприємства (продукту, проекту) [Витл, с.32];- за етапами прийняття господарського рішення та його реалізації [уст,

29];- за джерелами виникнення (невизначеність зовнішнього середовища,

невизначеність економічної кон᾽юнктури, невизначеність умов підприємництва та ін.) [гранат, с.12];

Отже, існує множина видів невизначеності, вплив яких на результати підприємницької діяльності досить складно прогнозувати, але необхідно враховувати при розробці та прийнятті господарських рішень.

ТЕМА 7 – КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ.

7.1 Основні поняття теорії ігор, що застосовуються при обґрунтуванні рішень в умовах невизначеності. Матриця виграшів та матриця ризиків: сутність та порядок побудови.

7.2 Характеристика критеріїв прийняття рішень в умовах невизначеності. 7.2.1 Максимінний критерій Вальда. 7.2.2 Критерій максимакс.7.2.3 Мінімаксний критерій Севіджа. 7.2.4 Критерій узагальненого оптимізму-песимізму Гурвіца.

7.1 Основні поняття теорії ігор, що застосовуються при обгрунтуванні рішень в умовах невизначеності

Невизначеність супроводжує процес прийняття та реалізації всіх господарських рішень. Дуже часто невизначеність обумовлена відсутністю достатньої інформації щодо умов прийняття рішень, які залежать від об᾽єктивної дійсності (природи). Тому виникає потреба у використанні спеціальних критеріїв, які дозволяють суб᾽єкту управління обрати оптимальне рішення з урахуванням невизначеності. Для цього можна скористатися основними положеннями теорії статистичних ігор.

Теорія ігор - теорія математичних моделей і методів, пов'язаних із прийняттям раціональних рішень в умовах конфлікту й невизначеності. Завданням теорії ігор є виявлення оптимальної стратегії (рішення) [сорока,132]. Якщо вивчаються ситуації протидії свідомого суб᾽єкта управління та економічного середовища (природи), яке не є свідомим, такі ситуації називаються іграми з природою (статистичними іграми), а розділ теорії ігор, який вивчає ігри з природою, називається теорією статистичних рішень [].

Відповідно до концепції теорії ігор суб᾽єкт управління зацікавлений у виборі оптимального варіанту рішення (стратегії), що забезпечує йому максимальний виграш або мінімальний програш.

В теории игр и теории решений применяются Матрицы игр. Это таблица, в которую заносятся возможные результаты принимаемых решений (например, исходы игры в случае выбора игроками той или иной стратегии).

Классический пример теории игр, называемый дилем мой заключенных, иллюстрирует проблему, с которой сталкиваются олигопольные фирмы. Он заключается в следующем: двух заключенных обвинили в совместном совершении преступления. Они находятся в отдельных тюремных камерах и не могут поддерживать связь друг с другом. Каждого просили признаться в совершении преступления. Если оба заключенных сознаются, каждый получит срок заключения в 5 лет. Если никто не признается, судебное преследование будет трудно довести до конца, и поэтому заключенные могут получить двухгодичный срок наказания. С другой

стороны, если один заключенный сознается, а другой нет, тот, кто признается, получит один год заключения, а другой сядет в тюрьму на десять лет. Если бы вы были одним из заключенных, сознались бы вы или нет?

Заключенный В Признался

Заключенный В Не признался

Заключенный А Признался

__ 5 __ 5 — 1, — 10

Заключенный А Не признался

— 10, — 1 -2, -2

В дилемме заключённого предательство строго доминирует над сотрудничеством, поэтому единственное возможное равновесие — предательство обоих участников. Проще говоря, неважно, что сделает другой игрок, каждый выиграет больше, если предаст. Поскольку в любой ситуации предать выгоднее, чем сотрудничать, все рациональные игроки выберут предательство.

Ведя себя по отдельности рационально, вместе участники приходят к нерациональному решению: если оба предадут, они получат в сумме меньший выигрыш, чем если бы сотрудничали. В этом и заключается дилемма.

Олигополисты! Конкуренты при установлении цены!

Економічне середовище – сукупність невизначених чинників, у т.ч. й економічних, які впливають на ефективність рішення, що приймається. Наприклад, як складові економічного середовища можуть розглядатися попит на продукцію підприємства, рівень інфляції та ін. Отже, результати рішень, що приймаються, залежать від невідомої заздалегідь об᾽єктивної реальності.

У дискретному випадку економічне середовище являє собою повну групу взаємовиключних та взаємодоповнюючих подій. Тому сума ймовірностей станів економічного середовища дорівнює одиниці.

Ситуація прийняття рішень в умовах невизначеності характеризується множиною рішень (стратегій) суб'єкта управління ( ), множиною станів (стратегій) економічного середовища ( ) та функціоналом оцінювання (  Ѳ ), визначеним на множині * , а також функцією - функцією виграшу суб'єкта управління [витл,184].

Якщо дискретною є множина стратегій (варіантів рішення) суб'єкта

управління і множина станів економічного середовища  Ѳ1, Ѳ2, …. Ѳn , функціонал оцінювання задається матрицею:

елементи fkj якої – це кількісна оцінка рішення за умови, що середовище знаходиться в стані Ѳ .

Рішенню відповідає вектор оцінювання , де k=1,……m.

Функціонал оцінювання може мати форму матриці виграшів (матриці ефективності рішень, що приймаються) або матриці ризиків (матриці втрат).

Матриця придатна для ситуації, коли: існує кінцева кількість розглянутих альтернатив дій і станів

навколишнього середовища; має місце функція результатів, яка зараховує кожній альтернативі

однозначний ефект у формі, наприклад, вартості капіталу, доходів, прибутків тощо;

вартість капіталу чи отриманий прибуток (зазнаний збиток) буде єдино важливою цільовою величиною.

Матриця виграшів відображає можливі значення прибутку (доходу) або збитків як виграшів зі знаком «мінус» при різних сполученнях варіантів прийняття рішень та економічного середовища.

Для прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику за допомогою статичної ігрової моделі вхідна інформація подається у вигляді матриці, рядки якої — це можливі альтернативні рішення, а стовпчики — стани системи (середовища).

У загальному вигляді матриця виграшів може бути представлена наступним чином (таблиця 7.1).

…....

Ѳ1 Ѳj Ѳn

Таблиця 7.1 – Матриця виграшів

Варіанти рішення

Умови економічного середовища

Ѳ1 Ѳ2…...

.Ѳn

х1 а11 а12…

…а1n

х2 а21 а22…

…а2n

….…

……

……

……

…

xm аm1 аm2…

…аmn

де хm – варіанти рішення, що приймається;Ѳn – варіанти економічного середовища;аmn – значення виграшів при різних варіантах рішення та станах

економічного середовища.

Матриця ризику відображає суми прямих збитків або недоотриманого прибутку при різних варіантах прийняття рішень. Значення елементів матриці ризику визначаються як різниця між максимальним виграшем та виграшем по конкретному варіанту рішення при даному варіанті економічного середовища.

Матриця виграшів і матриця ризику містять вихідні дані, на основі яких за допомогою низки спеціальних критеріїв можливо розробити рекомендації щодо вибору та реалізації конкретних варіантів рішень. Завдання полягає в тому, що необхідно знайти такий варіант рішення, який в порівнянні з іншими є найбільш вигідним (доцільним).

Пример:

Варіант А.

Пекарня випікає хліб на продаж до магазинів. Собівартість однієї булки становить 0,90 грн. Її продають за 1,10 грн. У таблиці 3 приведений попит за останні 50 діб.

Таблиця 3Попит на хліб на добу

Попит на добу, шт. 10 12 14 16 18

Ймовірність 0,1 0,2 0,3 0,3 0,1

Якщо булка виготовлена, але не продана, то додаткові збитки становлять 0,20 грн. за штуку.

Потрібно побудувати платіжну матрицю доходів та матрицю ризиків і за допомогою різних критеріїв визначити, яку кількість продукції необхідно випускати пекарні.

1. Строим платежную матрицу:

Платежная матрица продали

в1 в2 в3 в4 в510 12 14 16 18

произвели 10 а1 2 2 2 2 212 а2 -0,2 2,4 2,4 2,4 2,414 а3 -2,4 0,2 2,8 2,8 2,816 а4 -4,6 -2 0,6 3,2 3,218 а5 -6,8 -4,2 -1,6 1 3,6

Max 2 2,4 2,8 3,2 3,6

Каждая ячейка = Цена * продали – С/с * произвели – Разница между произвели и продали (если она есть) * дополнительные расходы

2. Строим матрицу рисков

Матрица рисков продалив1 в2 в3 в4 в5

произвели10

а10 0,4 0,8 1,2 1,6

12а2

2,2 0 0,4 0,8 1,2

14а3

4,4 2,2 0 0,4 0,8

16а4

6,6 4,4 2,2 0 0,4

18а5

8,8 6,6 4,4 2,2 0

Каждая ячейка = максимальное значение по столбцу из платежной матрицы – значение ячейки платежной матрицы

При прийнятті рішень в умовах невизначеності для вибору рішень використовуються наступні критерії: критерій Вальда, критерій максимакс, критерій Севіджа, критерій Гурвіца.

7.2 Характеристика критеріїв прийняття рішень в умовах невизначеності

7.2.1 Критерій Вальда

Критерій Вальда (Максимінний) дозволяє обрати варіант рішення, який гарантує отримання максимально можливого виграшу за найгірших умов економічного середовища. Формалізований вираз цього критерію має вигляд:

(7.1)

Наш пример:

Платежная матрица продали

в1 в2 в3 в4 в5 минпроизвели а1 2 2 2 2 2 2

а2 -0,2 2,4 2,4 2,4 2,4 -0,2а3 -2,4 0,2 2,8 2,8 2,8 -2,4а4 -4,6 -2 0,6 3,2 3,2 -4,6а5 -6,8 -4,2 -1,6 1 3,6 -6,8

Max 2 2,4 2,8 3,2 3,6

Выбираем минимальные значения результата (минимальная прибыль или максимальный убыток) из всех вариантов производств – и из них выбираем максимальное значение – это и есть вариант производства.

Ответ: мы производим минимум – 10 булок - потому что в этом случае мы понесем минимальные убытки при самом плохом варианте продаж.

Вихідними даними при виборі варіантів рішень за критерієм Вальда є виграші аij, що відповідають кожному зі сполучень рішень і стану економічного середовища, наведені в матриці виграшів. За кожним варіантом рішення визначають мінімальне значення виграшу. Потім з обраних мінімальних значень виграшу знаходять максимальну величину, яка дозволяє визначити варіант рішення, що дозволить отримати максимально можливий виграш за найгірших умов економічного середовища. Цей варіант рішення вважається оптимальним за даним критерієм.

Критерій Вальда орієнтує особу, що приймає рішення, на дуже обережну (песимістичну) лінію поведінки та уникнення ризику. Тому критерієм Вальда користуються у випадках, коли існує загроза дуже значних втрат в разі помилково прийнятого рішення; або якщо суб᾽єкт управління не схильний до ризику та прагне з більшою упевненістю отримати менший виграш замість значного, але непевного виграшу.

критерий крайнего пессимизма

7.2.2 Критерій максимакс (Критерий крайнего оптимизма)

Максимаксний критерій передбачає оптимістичну позицію щодо прийняття рішення та відповідає наступальній економічній стратегії. Цей критерій орієнтує суб᾽єкта управління на отримання максимально можливого результату рішення. Формалізований вираз цього критерію має вигляд:

(7.2)

Відповідно до цього критерію на основі даних матриці виграшів за кожним варіантом рішення визначають максимальне значення. Далі з-поміж обраних максимальних значень виграшу знаходять максимальну величину. Цій величині відповідатиме варіант рішення, що дозволить отримати найкращий економічний результат .

Платежная матрица продали

в1 в2 в3 в4 в5 Макспроизвели а1 2 2 2 2 2 2

а2 -0,2 2,4 2,4 2,4 2,4 2,4а3 -2,4 0,2 2,8 2,8 2,8 2,8а4 -4,6 -2 0,6 3,2 3,2 3,2а5 -6,8 -4,2 -1,6 1 3,6 3,6

Max 2 2,4 2,8 3,2 3,6

Выбираем максимальные значения результата (максимальная прибыль или минимальный убыток) из всех вариантов производств – и из них выбираем максимальное значение – это и есть вариант производства.

Ответ: мы производим минимум – 18 булок - потому что в этом случае мы получим максимальную прибыль при самом хорошем варианте продаж.

Цей критерій передбачає ігнорування можливих несприятливих подій під час реалізації рішення, тому він придатний для ситуацій, коли суб᾽єкт управління є схильним до ризику, а можливі позитивні результати прийнятого рішення значно перевищують його можливі негативні наслідки.

7.2.3 Критерій Севіджа (минимального риска):

Мінімаксний критерій Севіджа використовується у випадках, коли потрібно за будь-яких умов уникнути великого ризику. Відповідно до цього критерію перевагу слід надати варіанту рішення, для якого максимальні втрати за різних варіантів стану економічного середовища виявляться мінімальними. Його формалізований вираз має вигляд:

(7.3)

де rij – втрати, що відповідають i-му рішенню при j-му варіанті стану економічного середовища.

Мы используем матрицу риска:

Матрица рисков в1 в2 в3 в4 в5 Макс

а1 0 0,4 0,8 1,2 1,6 1,6а2 2,2 0 0,4 0,8 1,2 2,2а3 4,4 2,2 0 0,4 0,8 4,4а4 6,6 4,4 2,2 0 0,4 6,6а5 8,8 6,6 4,4 2,2 0 8,8

При застосуванні критерію Севіджа вихідними даними є можливі втрати, що відповідають кожному зі сполучень варіантів рішень і стану економічного середовища, які отримують за даними матриці ризику. За кожним варіантом рішення знаходять величину максимально можливих втрат (збитків, недоотриманого прибутку). Серед отриманих максимальних значень знаходять мінімальне значення, яке відповідатиме оптимальному варіанту рішення за критерієм мінімаксу. Отже, у випадку реалізації цього варіанту рішення можливі втрати будуть мінімальними з усіх максимальних.

Даний критерій орієнтує суб᾽єкта управління на обережну лінію поведінки, орієнтовану на використання захисної стратегії та уникнення ризику. Використання цього критерію доцільне, якщо небезпека втрат дуже значна та необхідно забезпечити їх мінімізацію.

Спільною рисою критеріїв Вальда та Севіджа є орієнтація на обережну поведінку, пов᾽язану з уникненням ризику та песимістичною позицією щодо прийняття рішення. Але критерій Вальда орієнтований на отримання мінімального виграшу, а критерій Севіджа дозволяє мінімізувати можливі втрати [ивч, лагоша, гранат].

Недоліком критеріїв Вальда, максимакса та Севіджа є врахування тільки одного варіанту економічного середовища для кожного варіанта рішення [клим, с.87].

7.2.4 Критерій пессимизма–оптимизма Гурвіца

Критерій узагальненого максиміна (песимізму-оптимізму) Гурвіца використовується, якщо потрібно знайти певну комбінацію оптимістичної та песимістичної позицій щодо прийняття рішення. Відповідно до цього критерію перевагу надають варіанту рішення, для якого виконується умова:

, (7.4)

Коэффициент отображает меру пессимизма ЛПР де χ – коефіцієнт, що відображає ступінь песимізму ЛПР , аij – виграш, що відповідає i-му рішенню при j-му варіанті стану

економічного середовища.

Значення коефіцієнту песимізму встановлюються суб᾽єктивно, залежно від конкретних обставин та схильності до ризику особи, що приймає рішення. При χ = 0 має місце оптимістична позиція та орієнтація на граничний ризик, а величина критерію Гурвіца співпадає з величиною критерію максимакса. При χ = 1 суб᾽єкт управління налаштований песимістично та прагне уникати ризику, а величина критерію Гурвіца співпадає з величиною максимінного критерію Вальда. Значення χ між 0 і 1 є проміжними між ризиком і обережністю. Чим більша можлива небезпека, тим більш наближуватиметься до одиниці значення коефіцієнта песимізму. При зміні значення коефіцієнта песимізму змінюватиметься й варіант рішення, якому надається перевага. Отже, схильність до ризику суб᾽єкта управління значною мірою впливає на вибір рішення.

Визначити яку кількість продукції випускати компанією за допомогою критерію Гурвіца із коефіцієнтом оптимізму 0,7.Соответственно коэффициент пессимизма = 0,3

Платежная матрица продали Х=

в1 в2 в3 в4 в5 Макс мин 0,3произвели а1 2 2 2 2 2 2 2 2

а2 -0,2 2,4 2,4 2,4 2,4 2,4 -0,2 1,62а3 -2,4 0,2 2,8 2,8 2,8 2,8 -2,4 1,24а4 -4,6 -2 0,6 3,2 3,2 3,2 -4,6 0,86а5 -6,8 -4,2 -1,6 1 3,6 3,6 -6,8 0,48

Max 2 2,4 2,8 3,2 3,6 2

Выбираем максимум и минимум по строкам.По формуле – умножаем минимальное значение на критерий пессимизма, умножаем

максимальное значение на критерий оптимизма (1 – критерий пессимизма = 0,7), потом складываем. Из полученных значений выбираем максимальное.

Розглянуті критерії пов᾽язані між собою, тому рекомендується використовувати їх комплексно. Остаточний вибір варіанта рішення слід здійснювати з урахуванням всіх розглянутих критеріїв.

Рассмотрим конкретный (сильно упрощенный) пример.

Пусть у некоего физического лица имеется 1000 долларов. Он предлагает рассмотреть 4 возможных стратегии:

положить деньги дома в шкаф;положить деньги в банк на депозит (10% годовых);вложить деньги в бизнес друга (рентабельность 100% в случае успеха);купить лотерейные билеты (рентабельность 1000% в случае выигрыша).

Все возможные исходы предлагается получить исходя из следующего набора факторов:уровень инфляции (%): 5, 10, 15;судьба бизнеса: прогорел, не прогорел;результаты лотереи: выиграл, не выиграл.Период планирования — один год.Предположим, что наш герой решил обратиться к консультанту за помощью в выборе

наилучшей стратегии. Что же сделал консультант?Прежде всего, он исключил из рассмотрения стратегию «лотерея». Потому что

вероятность исхода «выиграл» существенно ниже всех остальных вероятностей (даже при том, что все они неизвестны)! Действительно, если бы вероятности были заданы, то эффективность стратегии («лотерея») была бы точно сильно ниже остальных. Это дает консультанту право исключить эту стратегию из рассмотрения. Вероятности всех остальных исходов для оставшихся стратегий, хоть и не известны, но сопоставимы. Поэтому все остальное консультант оставил.

Далее консультант сформировал матрицу выигрышей и рассчитал на ее основе матрицу рисков (см. рисунок ниже).

После этого консультант применил рекомендации Сэвиджа и 2 раза Гурвица (с разными константами — уровнями оптимизма).

Сэвидж рекомендует депозит.Гурвиц-1 (оптимист) — бизнесГурвиц-2 (пессимист) — депозитВывод — рекомендуется выбор стратегии «Депозит в банке».

ТЕМА 8 ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

8.1 Концепція корисності

В умовах невизначеності обґрунтування вибору рішень базується на результатах об'єктивних і суб'єктивних оцінок, або на певній їх комбінації.

Для задач прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику принцип оптимальності часто набуває виду функції корисності.

Корисність представляє собою ступінь задоволення, яке одержує суб'єкт від споживання товару чи виконання будь-якої дії.

Концепція корисності дозволяє забезпечити співвимірність споживчих елементів різних товарів, які не завжди співвимірні з фізичної точки зору. Встановлення певної міри ризику необхідно, щоб охарактеризувати випадкову величину одним показником (параметром). Застосовуючи різні функції корисності, можна описати будь-які варіанти оцінки випадкової величини у виді сподіваного значення такої функції.

Основним положенням теорії корисності є те, що суб'єкт управління, який приймає рішення в умовах невизначеності та породжуваного нею ризику, повинен максимізувати сподіване значення корисності результатів. Тобто з всіх можливих рішень він обере те, яке забезпечить найбільшу сподівану корисність.

У відповідності до концепції Неймана-Моргенштерна корисність - це деяке число, приписуване особою, що приймає рішення, (ОПР) кожному можливому результату. Функція корисності Неймана-Моргенштерна для ОПР характеризує корисність, яку він приписує кожному можливому результату рішення, що приймається.

У кожної ОПР існує своя функція корисності, яка показує його пріоритет тим або іншим результатам у залежності від її відношення до ризику. З погляду ставлення (схильності) до ризику усі ОПР поділяються на три категорії: схильні до ризику, байдужі до ризику (нейтральні), несхильні до ризику. Кожна з них має власні особливості при обґрунтуванні й прийнятті рішень в умовах невизначеності.

8.2 Пріоритети та їх числове вираження

У теорії корисності широко застосовується таке поняття, як пріоритет.Позначимо співвідношення «пріоритетніше, ніж», «байдуже» і «не гірше,

ніж» відповідно символами , ~, .Нестроге співвідношення пріоритетності «не гірше, ніж» (х у), де х та у -

набори товарів або послуг (точки простору Х). Це означає, що певний суб'єкт вважає для себе набір х більш пріоритетним, ніж набір у, або не робить між ними різниці.

Ситуація байдужості характеризується тим, що набори товарів еквівалентні для споживача (х~у) тільки тоді, коли х у та у х.

Ситуація строгої пріоритетності характеризується тим, що якщо споживач бажає вибрати х, а не у, то х пріоритетніше, ніж у (тобто х у). Це

відбувається тоді, коли х не гірше у, а у гірше х. Тобто х у, якщо х у, а твердження у х є несправедливим.

На основі введених аксіом доведене існування неперервної функції U(х), визначеної на елементах множини Х, яку називають функцією корисності та для якої U(х) > U(у), якщо х у.

Гранична корисність вимірює додаткове задоволення, одержуване суб'єктом від споживання додаткової кількості товару. Для окремо взятого товару гранична корисність знижується при збільшенні його кількості (закон спадаючої граничної корисності).

8.3 Корисність за Нейманом

8.3.1 Поняття лотереї

Для визначення корисності розглядається вибір суб'єкта в умовах ризику, який формалізується за допомогою поняття лотереї.

Для цього експерту пропонують порівняти дві альтернативи:1) значення показника X;2) лотерею: отримати з імовірністю або з ймовірністю —

.Величину ймовірності змінюють поступово до такої величини від 0 до

1, доки, на думку експерта, значення показника і лотерея стануть еквівалентними. Тобто всі можливі результати розміщують за зростанням. Корисність найгіршого результату оцінюється як 0, а найкращого — 1 (або як 100): .

Для того щоб оцінити проміжний результат, особі пропонують взяти участь у лотереї. Значення за якого особа відмовиться від гарантованого результату на користь участі у лотереї, беруть для розрахунку корисності:

. Тобто із множини значень відомого показника експерт повинен розрахувати два: і — найбільш пріоритетне і найменш пріоритетне, для яких не гірше за , а не гірше за .

Корисність варіанту визначається ймовірністю — за якої експерту байдуже, що обирати: гарантовано або лотерею , де і — вектори, найбільш і найменш приоритетні порівняно з .

8.3.2 Сподівана корисність

Нехай лотерея приводить до виграшів (подій) із відповідними ймовірностями і відповідними корисностями

.Математичне сподівання виграшу, тобто очікуваний виграш, обчислюють

за формулою:

. (4.1)Математичне сподівання корисності, тобто очікувану корисність,

визначають за формулою:

.

Тобто корисність сукупності результатів збігається з математичним сподіванням корисності результатів.

8.4.1 Несхильність та схильність до ризику

Вигляд функції корисності характеризує відношення до ризику ОПР. Відповідно до концепції корисності Неймана-Моргенштерна в загальному вигляді графік функції корисності може бути трьох видів:

a) б) в)

а) несхильність до ризику;б) нейтральність (байдужість) до ризику;в) схильність до ризику.

Рисунок 8.1 – Класифікація ОПР за схильністю до ризику

8.3.3 Детермінований еквівалент лотереї. Страхова сума

Детермінований еквівалент лотереї — це гарантована сума отримання якої еквівалентно участі в лотереї і гарантує особі таку саму корисність, як і участь у ризикованій справі, тобто

. (4.3)

Особу, що приймає рішення, називають несхильною до ризику, коли для неї найбільш пріоритетною є можливість одержати гарантовано очікуваний виграш у лотереї, ніж узяти в ній участь.

U U U

Х Х Х

Із теорії корисності можна зробити висновок, що корисність лотереї збігається з математичним сподіванням корисності її випадкових результатів. Відповідно до цього умова несхильності до ризику набуває такого вигляду:

, (4.4)тобто корисність сподіваного доходу більше сподіваної корисності. ОПР

не схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності увігнута.

Для функції корисності можна розрахувати премію за ризик у лотереї ((х)) як різницю між очікуваним виграшем і детермінованим еквівалентом:

. (4.5)За своїм фізичним змістом премія за ризик (надбавка за ризик) — це

сума в одиницях виміру показника X, якою суб’єкт управління згоден поступитися із середнього виграшу, щоб уникнути ризику, пов’язаного з лотереєю, і отримати гарантований дохід без ризику.

Коли особа, що приймає рішення, натрапляє на лотерею, менш пріоритетну, ніж стан, у якому вона в даний момент перебуває, то постає питання, скільки б вона заплатила (в одиницях вимірювання критерію X) за свою неучасть у цій лотереї (уникнення її).

Страхова сума (CC) — це величина детермінованого еквівалента з протилежним знаком:

.

Умова схильності до ризику набуває такого вигляду:, (4.7)

тобто корисність сподіваного доходу менше сподіваної кориснос ті. ОПР схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності опукла, а графік розгорнутий дзвоном униз. Премія за ризик у випадку схильності до ризику показує, скільки коштів інвестор може додатково отримати або втратити, ризикуючи.

Умова байдужості до ризику набуває такого вигляду:. (4.8)

ОПР байдужа до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності лінійна, а графік — пряма. Премія за ризик у випадку байдужості до ризику завжди дорівнює нулю.

Задача 3 Количественная оценка риска с определением меры и степени риска

Наличествует возможность выбора производства и реализации двух наборов товаров широкого спроса с одинаковым ожидаемым доходом 150 млн. грн.

По данным отдела маркетинга, доход от производства и реализации первого набора товаров зависит от вероятности конкретной экономической ситуации. Имеет место два одинаково вероятных дохода: 200 млн. грн. в случае удачной реализации первого набора товаров и 100 млн. грн., в случае не очень удачной реализации.

Доход от реализации второго набора товаров с вероятностью 0,99 ожидается равным 151 млн. грн. и с вероятностью 0,01 – 51 млн. грн.

Обобщённо результаты маркетинговых исследований представлены в виде табл. 13.1

Таблица 13.1Варианты производства и реализации товаров

Результат 1 Результат 2Вероятность Доход Вероятность Доход

Первый 0,5 200 0,5 100Второй 0,99 151 0,01 51

Необходимо оценить риск и принять решение по выпуску двух наборов товаров широкого спроса:

Решение Оценим меру и степень риска выпуска каждого из наборов товаров. За меру риска примем математическое ожидание дохода от реализации.За степень риска – среднеквадратическое отклонение этого параметра.Математическое ожидание дохода от реализации по первому варианту:

200 × 0,5 + 100 × 0,5 =150 млн. грн.Математическое ожидание дохода от реализации по второму варианту:

151 × 0,99 + 51 × 0,01 =150 млн. грн.Мера риска выпуска каждого из наборов товаров одинакова.Степень риска от реализации по первому варианту составит:

млн. грн.Степень риска от реализации по второму варианту составит:

млн. грн.Степень риска выпуска второго набора товаров намного меньше. Если

нет других критериев, то можно сделать вывод, что выпуск второго набора товаров менее рискован.

Приклад 4.3Визначення корисності господарських рішень графічним методом. Умови завданняПідприємство має тимчасово вільні кошти — 10 000 грн і вирішує

питання про їх використання за двома варіантами.

По-перше, можна вкласти гроші в деякий інвестиційний проект. У випадку невдачі підприємство втрачає свої гроші, а у випадку успіху — через рік отримує 40 000 грн.

По-друге, альтернативний варіант — вкласти гроші в банк під 9 % річних без ризику. У випадку вкладання коштів у інвестиційний проект спеціаліст з маркетингу вважає, що ймовірність успіху — 0,3.

Щоби прийняти рішення стосовно використання підприєм-ством грошей, потрібно врахувати думки директора та бухгалтера. Відомості про погляди директора й бухгалтера щодо корисності різних сум доходів подано в табл. 1.

Таблиця 1Корисність різних сум доходів на думку директора й бухгалтера підприємства

Корисність із погляду

Дохід, тис. грн0 10 20 30 40

Директора 0 10 25 50 100Бухгалтера 0 45 75 90 100

Потрібно: визначити варіант вкладання коштів за допомогою критерію сподіваного доходу; побудувати два графіки корисності та визначити за ними відношення до ризику обох спеціалістів; визначити корисність доходів за умовами директора і бухгалтера та вказати, що порадить кожен із них за правилом сподіваної корисності.

Розв’язанняСпочатку розрахуємо сподівані доходи для обох варіантів вкладання

коштів (табл. 2).Таблиця 2Розрахунок сподіваного доходу, грн

Можливі результатиМожливі рішення Імовірність

успіхуІнвестиції БанкУспіх 40 000 10 900 0,3Невдача 0 10 900 0,7Сподіваний дохід 40 000 · 0,3 = 12 000 10 900Дисперсія (2) 151 400 000 0Ризик () 12 304,5 0Коефіцієнт варіації 1,03 0

Дисперсія за умов впровадження інвестиційного проекту становитиме:2 = (40 000 – 12 000)2 · 0,3 + (0 – 12000)2 · 0,7 = 151 400 000,ризик — У разі вкладання грошей у банк ризику немає. За сподіваним доходом потрібно обрати варіант вкладання грошей в

інвестиційний проект, але, якщо врахувати ризик і розрахувати коефіцієнт варіації, то більш привабливим буде варіант вкладання коштів у банк.

Побудуємо два графіки корисності доходів, відповідно, за поглядами бухгалтера (рис. 1) та директора (рис. 2), користуючись шкалою корисності (див. табл. 1).

Рис. 1. Графік корисності доходів за бухгалтером

Рис. 2. Графік корисності доходів за директором

Згідно з графіками можна дійти висновку, що директор підприємства схильний до ризику, так як його графік корисності доходів опуклий. Це також підтверджується умовою схильності до ризику: ТАБЛИЦА 3

U(M(x)) < M(U(x)), де U(M(x)) — корисність сподіваного результату; M(U(x)) — сподівана

корисність результатів.M(x) = 12 000; U(M(x)) = 12; M(U(x)) = 30. Звідси 12 < 30.

Бухгалтер, за графіком, не схильний до ризику, оскільки його графік — увігнутий. Це підтверджується умовою несхильності до ризику: ТАБЛИЦА 4

U(M(x)) > M(U(x)).M(x) = 12 000; U(M(x)) = 52; M(U(x)) = 30. Звідси 52 > 30.

Тепер розрахуємо сподівану корисність доходів відповідно до поглядів директора та бухгалтера. Для цього потрібно перетворити шкалу доходів на шкалу корисностей за бухгалтером та директором, користуючись відповідними графіками.

Розрахунки сподіваної корисності згідно з поглядами бухгалтера й директора подано, відповідно, в табл. 3 і табл. 4.

Таблиця 3Розрахунок сподіваної корисності ЗА бухгалтером

Можливі результатиМожливі рішення

ІмовірністьІнвестиції Банк

Успіх 100 52 0,3Невдача 0 52 0,7Сподівана корисність 100 · 0,3 + 0 · 0,7 = 30 52

Таблиця 4Розрахунок сподіваної корисності ЗА директором

Можливі результатиМожливі рішення

ІмовірністьІнвестиції Банк

Успіх 100 12 0,3Невдача 0 12 0,7Сподівана корисність 100 · 0,3 + 0 · 0,7 = 30 12

Висновок: За сподіваною корисністю бухгалтер запропонує вкласти гроші в банк без ризику (12 < 30), а директор — в інвестиційний проект (52 > 30).

ТЕМА 9 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ РИЗИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

9.1 Причини виникнення ризику в діяльності підприємств. Необхідність врахування ризику при обґрунтуванні господарських рішень

Будь-яка сфера діяльності людини, особливо економіка та підприємництво, пов’язана з ризиком, який породжується невизначеністю, конфліктністю, мінливістю цілей у часі та ін. Наявність невизначеності та конфлікту є невід’ємною рисою економіки. Це зумовлене, зокрема, тим, що економічні процеси за своєю сутністю орієнтовані на майбутнє, яке є важкопрогнозованим внаслідок постійних динамічних змін у соціально-економічному житті та ускладнення соціально-економічних процесів. У той же час суспільство складається з багатьох суб’єктів та інституцій, а люди відрізняються за ментальністю, цілями, вдачею, схильністю до ризику та ін.

У економічній діяльності підприємств дуже часто виникають різноманітні ризикові ситуації: мають місце суперечності та конфлікти, незбіг інтересів, діють дестабілізуючі чинники, існує множинність цілей, конкуренція та ін. Щоб вижити в умовах конкуренції, необхідно постійно впроваджувати нові технології та технічні новинки, приймати сміливі, нетрадиційні рішення, а це підсилює ризик. Посилення впливу ризику є зворотним боком свободи підприємництва, своєрідною платою за неї.

У діяльності підприємств та повсякденному житті людей кількість можливих проявів економічного ризику дуже велика. При цьому ймовірність прояву кожного чинника ризику та його небезпека можуть істотно відрізнятися. Тому у процесі планування та здійснення господарської діяльності підприємств необхідно враховувати вплив невизначеності, конфліктності внутрішнього й світового ринку, науково-технічного прогресу та інших чинників, а також пов’язаний з ними економічний ризик.

На практиці, щоб прийняти економічне рішення, потрібно вміти оцінити, які ризики найбільш ймовірні та до яких наслідків вони можуть призвести у випадку їх прояву. Тому необхідно навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти на нього, але не переступати розумних меж.

Підприємці, менеджери усвідомлюють, що на економічні процеси впливає безліч керованих та некерованих чинників, що ці процеси відбуваються за умов невизначеності, конфліктності, нестачі інформації. Економічний ризик необхідно враховувати при обґрунтуванні тактичних і стратегічних рішень, оскільки фактичні умови їх реалізації можуть істотно відрізнятися від прогнозованих. Якщо цього не враховувати заздалегідь, то можуть мати місце значні втрати матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, втрата репутації, зниження економічної ефективності тощо.

Формування в Україні ринку та ринкової інфраструктури, нових механізмів установлення господарських зв’язків, розвиток підприємництва, а разом з тим і конкуренції, змушують враховувати ризик при прийнятті рішень на всіх рівнях господарювання, незалежно від форм власності.

Аналізувати, ідентифікувати й оцінювати ступінь економічного ризику, зокрема, необхідно:

- перед прийняттям стратегічних, інвестиційних (інноваційних), а також практичних рішень;

- для формування та стабілізації структури портфеля;- доопрацювання і коригування поточних та оперативних планів;- у здійсненні угод, які впливають на величину ризику;- під час профілактичної діагностики портфеля, яка проводиться

одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо;- у разі необхідності одержання кредитів та залучення інвестицій;- у маркетингових дослідженнях, прогнозуванні кон’юнктури і поведінки

сторін щодо виробництва наборів товарів і послуг (прогноз попиту, поводження контрагентів, споживачів, конкурентів);

- у пошуках аргументів у конфліктних ситуаціях;- у здійсненні діяльності в сфері аудиту, консалтингу тощо [7].Отже, для ефективнішого впливу на рівень ризику необхідно грунтовне

вивчення його сутності, причин, видів і методів вимірювання.

9.2 Сутність ризику як економічної категорії. Основні риси ризику

Економічний ризик є складною та суперечливою економічною категорією. Ризик існує незалежно від нас та нашого знання про нього. Поняття ризику відображає реально існуючі явища й процеси, більшість з яких має ймовірнісний характер, тобто ризик має об'єктивну природу.

При цьому ризик пов’язаний з необхідністю вибору певних альтернатив рішень, що приймаються, розрахунку ймовірностей їх результатів. Крім того, суб’єкти управління по-різному сприймають один і той самий рівень ризику через свої індивідуальні риси, які відображаються в понятті схильності до ризику. У цьому полягає суб'єктивна сторона ризику.

Отже, ризик є об'єктивно-суб'єктивною економічною категорією.Сутність економічного ризику є неоднозначною. Це обумовлено

складністю, багатоаспектністю та недостатньою вивченістю даного явища.Етимологічно слово «ризик» у різних мовах пов'язується насамперед з

наявністю небезпеки та непевності в різних сферах господарювання та соціально-економічного життя. Термін «ризик» походить від грецьких слів ridsikon, ridsa – скеля, небезпека. У італійській мові risiko – небезпека, загроза; risikare – просуватися серед скель. У французькій – risqué – загроза, ризикувати (буквально - об'їжджати скелю).

Ризик як економічна категорія виник ще на зорі цивілізації, коли у людини з'явилось усвідомлення щодо можливості виникнення несприятливих ситуацій, холоду, голоду та т.ін. Таким чином, на побутовому рівні походження ризику так чи інакше пов’язане з усвідомленням небезпеки, можливих збитків, загрози, ненадійності, незнання, невизначеності тощо.

Наукові уявлення щодо ризику складалися поетапно. Це явище почали вивчати статистики, економісти, юристи, математики.

Вперше наукове, математичне визначення поняття «ризик» було сформульовано понад 200 років тому німецьким математиком Й.Н.Тетенсом у праці «Вступ до розрахунку життєвої ренти і права на її отримання», виданій у

1786р. у Лейпцигу. Цим самим він започаткував основи нового наукового напряму – ризикології, науки про ризик в економіці, яка знайшла практичне застосування у багатьох сферах економіки, зокрема у страхуванні життя. Й.Тетенс запропонував узяти мірою ризику половину величини середньоквадратичного відхилення, вважаючи його обсягом очікуваного збитку страхового закладу, який виникає за умовами договору страхування. Відповідно до цього виникла поширена теза, згідно з якою ймовірність є мірою величини ризику, але не може бути ним самим.

Відомий англійський економіст А.Сміт вважав за необхідне включати до норми прибутку щось подібне до страхової премії як компенсацію підприємницького ризику [7].

Трактування сутності ризику пов'язане з наявністю двох теорій: класичної та неокласичної.

Представники класичної теорії Дж.Мілль та Н.У.Сеніор при дослідженні підприємницького прибутку розрізняли в структурі підприємницького доходу процент (як частку на вкладений капітал), заробітну плату підприємця та плату за ризик. У класичній теорії ризику останній ототожнюється з математичним сподіванням втрат, які можуть відбутися в результаті обраного рішення. Тобто ризик визначається як збиток у результаті прийняття конкретного рішення.

Відповідно до неокласичної теорії ризику, яку започаткували у 30-ті роки ХХ століття економісти А.Маршал і А.Пігу, підприємець, який працює в умовах невизначеності, і прибуток якого є випадковою змінною, при укладанні угоди керується двома критеріями: розмірами очікуваного прибутку та величиною її можливих коливань.

У відповідності до неокласичної теорії ризику поводження підприємця обумовлене концепцією граничної корисності. Це означає, що за наявності декількох варіантів прийняття рішення з однаковим сподіваним прибутком підприємець обере той варіант, за яким коливання прибутку менше, тобто з більш низьким ризиком [9].

Посилення впливу ризиків, спричинених науково-технічним прогресом, призвело наприкінці ХIX століття до подальшого зростання наукового значення терміна «ризик». Існують різні підходи до визначення поняття економічного ризику. Наведемо найбільш часто уживані з них.

Ризик – це ймовірність (загроза) втрати особою або організацією частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат в результаті здійснення певної виробничої або фінансової політики.

Ризик – це витрата зусиль, засобів при невизначеному співвідношенні виграшу та втрат, шансу на успіх та невдачі. Ризик великий, якщо шанси малі.

Економічний ризик - це діяльність суб'єктів господарського життя, пов'язана із подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої існує можливість оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі та відхилення від мети, що містяться в обираних альтернативах [8].

Економічний ризик - об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія у діяльності суб’єктів господарювання, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного результату, невдачі й

відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників при наявності прямих і зворотних зв'язків стосовно об’єкта управління.

Останнє визначення відображає системний підхід до категорії ризику та вплив на систему внутрішніх чинників, конкуруючих систем та надсистеми в цілому. Під контрольованими зовнішніми чинниками розуміють замовників, постачальників, конкуренцію, уряд, економіку, а також технологію [4].

Насамперед, ризик виникає, коли має місце невизначеність, відсутність вичерпної інформації щодо умов прийняття рішень. Якщо усе відомо, ризик відсутній. Якщо зовсім нічого не відомо про умови прийняття рішення, то про ризик також мова не йде. Тільки при багатоваріантності майбутнього, наявності елементів прогнозованості можна говорити про наявність ризику.

Невизначеність є основою ризику. Вона передбачає наявність неповної інформації, але не її відсутність. Невизначеність - об'єктивна неможливість одержання абсолютного знання про внутрішні й зовнішні умови функціонування соціально-економічних систем, неоднозначність їх параметрів.

Основними негативними наслідками прояву чинників ризику є виникнення збитків, втрат, недоотримання прибутку. Однак спонукальним мотивом до ризикової діяльності є прагнення отримати більший прибуток, ніж у випадку відмови від ризику.

Основними елементами економічного ризику є:- ймовірність досягнення бажаного результату (удачі);- ймовірність настання небажаних наслідків (невдачі) у ході вибору

альтернативи та її реалізацій;- ймовірність відхилення від поставленої мети [2,8].

9.3 Сутність, види та умови виникнення ризикових ситуацій

Усі ситуації так чи інакше пов’язані з ризиком. Він може бути меншим або більшим, але цілком уникнути його неможливо. Тому для більш повної характеристики поняття «ризик» доцільно визначити поняття «ситуація ризику», яке безпосередньо пов’язане зі змістом терміну «ризик».

Ризикова ситуація - це певна сукупність чинників ризику, які у єдності та взаємодії обумовлюють стан підприємства в конкретному навколишньому середовищі.

Ризикова ситуація пов’язана зі статистичними процесами. Основними умовами ризикової ситуації є такі:

- наявність невизначеності;- наявність і необхідність вибору альтернатив (при цьому слід

враховувати, що відмова від вибору теж є різновидом вибору);- можливість оцінити ймовірність досягнення мети, відхилення від мети

та невдачі.Виникненню ризикової ситуації може сприяти будь-яка зміна

зовнішнього середовища підприємства або дії з боку самого підприємства. Виникнення ризикових ситуацій обумовлено тісним зв'язком зовнішніх і внутрішніх чинників ризику. Ризиковій ситуації сприяє присутність декількох

альтернатив управлінського рішення та необхідність вибору однієї з них. Економічний ризик супроводжує процес прийняття управлінського рішення. Це пов’язано з тим, що значний ступінь економічного ризику закладений в існуючій на підприємстві системі прийняття рішень на різних рівнях ієрархічної структури управління.

Ризикові ситуації виникають у найбільш вразливій сфері діяльності підприємства, тим самим порушуючи функціонування його внутрішнього середовища.

Ризикові ситуації класифікуються за різними ознаками:- залежно від ступеня ймовірності: ймовірні, малоймовірні та випадкові.- залежно від впливу чинників середовища: такі, що виникли під впливом

зовнішніх чинників ризику, такі, що виникли під впливом внутрішніх чинників ризику.

- залежно від сприйняття ризику: об'єктивні та суб'єктивні.Найбільшою мірою ризик притаманний наступним ситуаціям: створення

нового підприємства, вкладення коштів у банк або в цінні папери, виробництво продукції, здійснення інновацій. Практика показує, що економічний ризик в інноваційній діяльності підприємств внаслідок об'єктивних причин є максимальним. Вкладення коштів у державні цінні папери за умови стабільно розвиваючоїся економіки вважаються умовно безризиковими. Тому рівень прибутковості таких цінних паперів є основою при розрахунку премії за ризик або при аналізі управлінських альтернатив.

9.4 Функції економічного ризику

Сутність економічного ризику більш повно розкривається в процесі розгляду виконуваних ним функцій. Виділяють наступні основні функції економічного ризику: інноваційну, регулятивну, захисну й аналітичну.

Інноваційну функцію ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, що стоять перед підприємством.

Світовий досвід показує, що більшість підприємств досягають успіху, стають конкурентноспроможними на основі інноваційної економічної діяльності, пов’язаної з ризиком. Ризикові рішення, ризиковий тип господарювання приводять до більш ефективного виробництва, від якого виграють і підприємства, і споживачі, і суспільство в цілому.

Регулятивна функція ризику може виступати у двох формах: конструктивній та деструктивній.

Конструктивність полягає у тому, що ризик при розв’язанні економічних задач виконує роль своєрідного каталізатора, оскільки йому властиві заповзятливість, активність, спрямованість у майбутнє, пошук новаторських рішень. Особливо наочно це виявляється на прикладі так званого венчурного (ризикового) капіталу та діяльності інноваційних банків.

Деструктивний характер регулятивної функції виявляється у тому, що прийняття й реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до авантюризму та волюнтаризму. У цьому випадку ризик виступає як дестабілізуючий чинник і являє собою сумнівний захід.

При цьому розвиток ризикової ситуації допускає можливість змішування конструктивних і деструктивних чинників. Перетворення однієї форми регулятивної функції у іншу здійснюється у міру посилення управлінських впливів в процесі аналізу, обробки, керівництва й контролю в системі управління економічним ризиком.

Практика показує, що якщо відбувається реальне перетворення ризику в інструмент регулювання економічних відносин, це допомагає людям виробляти навички орієнтування у імовірнісному світі, у якому ми живемо, формувати такі необхідні у ринкових умовах властивості мислення як альтернативність, діалектичність, варіантність; долати несприйнятливість економічного механізму до інновацій та вводити до нього елементи саморегулювання ринку.

Захисна функція також має два аспекти: історико-генетичний і соціально-правовий.

У першому випадку мова йде про те, що вже на ранніх етапах розвитку цивілізації люди стихійно шукали засоби й форми захисту від можливих небажаних наслідків різних несприятливих подій. Наприклад, створення спеціальних запасних резервів на випадок неврожаю або військової облоги міста. У даний час така завбачливість виявляється у формі створення й функціонування фондів ризику, які сприяють стабілізації економічної, господарської та виробничої діяльності. Стабільність забезпечується завдяки механізму перерозподілу ризику. Наприклад, у США уряд повністю або частково компенсує фермерам збитки від посухи, ураганів або повені за рахунок спеціальних резервів або накопичень від доходів у інших галузях економіки, тобто уряд здійснює «перенесення» ризику з однієї сфери у іншу.

Цікаво, що фонди ризику сприяють формуванню «ризик-тейкерів», тобто людей, які мислять та діють нетривіально, творчо, раціонально. Зростання частки «ризик-тейкерів» серед керівництва підвищує ефективність діяльності щодо подолання догматизму, консерватизму, психологічних бар’єрів, стереотипів, які перешкоджають впровадженню інновацій, розвитку ініціативи та ризику [1].

Сутність соціально-правового аспекту захисної функції полягає у забезпеченні права новатора на ризик. Ініціативним, заповзятливим людям потрібний захист, правові, економічні, політичні та інші гарантії, що виключають у випадку невдачі покарання працівника, який пішов на цей ризик.

Практична реалізація захисної функції пов'язана із впровадженням у карне, господарське й трудове законодавство категорії правомірного ризику.

Економічний ризик можна вважати правомірним, якщо:- він не суперечить законодавству;- він є єдино можливим засобом досягнення конкретних господарських

задач;- якщо за допомогою спеціальних методів і методик оцінюються

сприятливі та несприятливі наслідки ризику;- якщо прогнозовані позитивні результати ризику значно перевищують

можливий збиток, та передбачувані результати корисні суспільству [1].При цьому ризик обов'язково повинен узгоджуватися з метою, заради якої

він здійснюється. Обов'язково необхідне визначення меж допустимого ризику. Правове регулювання ризикової діяльності необхідне не тільки для захисту

ініціативних працівників, але й для стимулювання на практиці здатності йти на ризик.

Аналітична функція ризику пов'язана з тим, що наявність ризику припускає необхідність вибору одного з можливих варіантів рішень, у зв'язку з чим підприємець у процесі прийняття рішення аналізує усі можливі альтернативи, обираючи найбільш рентабельні та найменш ризикові. Залежно від конкретного змісту ситуації ризику альтернативність має різний ступінь складності та розв’язується різними способами.

У простих ситуаціях, наприклад, при укладанні договору на постачання сировини, підприємець спирається, як правило, на інтуїцію та минулий досвід. Але при оптимальному розв’язанні того або іншого складного виробничого завдання, наприклад, прийняття рішення про інвестування, необхідно використовувати спеціальні методи аналізу.

Розглядаючи функції ризику, слід ще раз підкреслити, що незважаючи на значний потенціал втрат, який несе в собі ризик, він є й джерелом можливого прибутку. Тому основне завдання – не уникати ризику взагалі, а обирати рішення, пов’язані з ризиком, на основі об’єктивних критеріїв, а саме: до яких меж може діяти підприємець, йдучі на ризик.

Певною мірою чутливість до ризику у підприємства, що має значний капітал або виробляє багатономенклатурну продукцію, буде нижчою, ніж у невеликого підприємства. Але, з іншого боку, невелике підприємство є більш гнучким і мобільним при зміні ринкової ситуації.

9.5 Чинники, що визначають рівень ризику

Кожне підприємство є складною системою, що зазнає впливу різних внутрішніх і зовнішніх чинників ризику. Прояв цих чинників породжує невизначеність, при цьому у підприємства є можливість одержати прибуток або зазнати збитків.

Чинники ризику можуть мати різну природу. Вони можуть бути закладені в організації діяльності або в стратегії підприємства, або виступати результатом дій керівництва або окремих працівників підприємства. Ризики можуть бути наслідком внутрішніх для підприємства рішень або впливу зовнішнього середовища – дій конкурентів, постачальників, громадської думки, зміни кон'юнктури ринку, відсутності повноцінної інформації та т.ін.

Найбільшою мірою на рівень економічного ризику в ринкових умовах зазвичай впливають наступні чинники:

- рекламації та штрафи за браковану продукцію;- аварії на підприємстві та поломки устаткування;- витік конфіденційної інформації;- поломки комп'ютерів;- вплив необґрунтованих слухів.

Рідше зустрічаються, але за рівнем збитку є набагато більш тяжкими наступні форс-мажорні обставини:

- стихійні лиха;- аварії в енергетичних мережах;

- пожежі та вибухи;- смерть керівника або провідних спеціалістів;- раптова поява сильних конкурентів;- вороже відношення уряду й преси.

До підвищення рівня ризику можуть також приводити порушення авторських прав, страйки, шахрайство, несумлінна конкуренція й ін.

В Україні процес формування ринкових відносин ще не завершений, тому діяльність українських підприємств пов’язана також зі специфічними чинниками ризику, зумовленими переходом до ринку.

До таких чинників належать:- необов'язковість та безвідповідальність господарюючих суб'єктів;- нечіткість та мінливість законодавчих і нормативних актів, які

регулюють діяльність господарюючих суб'єктів;- наявність інфляції;- політична нестабільність;- відсутність реального господарського права, що перешкоджає

зниженню загального рівня ризику через контрактні відносини;- відсутність персональної відповідальності значної частини підприємців

за результати своєї діяльності, що збільшує рівень ризику будь-якої угоди;

- залежність підприємців від кримінального світу, нездатність правоохоронних органів захистити їх;

- неправильне втручання політиків в економіку;- збільшення чисельності працівників апарата управління;- нестабільне податкове законодавство;- несумлінна конкуренція;- недостатній рівень освіти підприємців з проблем ринку та

підприємництва.Оскільки ризик має об'єктивну основу через невизначеність зовнішнього

середовища, та суб'єктивну – у результаті прийняття рішень самим підприємцем, то успіхи й невдачі підприємства є результатом взаємодії безлічі чинників. Ці чинники можуть бути зовнішніми стосовно підприємства або внутрішніми.

Зовнішні чинники представляють собою умови, котрі суб'єкт ризику, як правило, не може змінити, але повинний враховувати, оскільки вони впливають на функціонування підприємства та його успіх на ринку.

Зовнішні чинники ризику можна розподілити на чинники прямого впливу та чинники непрямого впливу.

Чинники прямого впливу безпосередньо впливають на рівень ризику. До чинників прямого впливу належать:

- законодавство, що регулює діяльність підприємств;- непередбачені дії органів державного управління та місцевого

самоврядування;- податкова система;- взаємини з партнерами;- конкуренція;- корупція та рекет.

Чинники непрямого впливу можуть не чинити прямого негайного впливу на рівень ризику, але сприяють його зміні.

До чинників непрямого впливу належать: - політична обстановка;- економічна обстановка в країні діяльності;- економічне становище галузі діяльності;- науково-технічний прогрес;- міжнародні події;- стихійні лиха.

Усі наведені чинники тісно взаємопов’язані між собою, тому зміна одного чинника може приводити до зміни інших, окремі чинники можуть підсилювати дію один одного.

До внутрішніх належать чотири основних групи чинників ризику:- чинники, пов’язані зі стратегією підприємства;- чинники, пов’язані з принципами діяльності підприємства;- чинники, пов’язані з ресурсами та їх використанням;- чинники, пов’язані з якістю та рівнем маркетингу.

Часто невдачі підприємств на ринку зумовлені відсутністю професійного досвіду у фахівців, слабкими загальноекономічними знаннями керівництва і персоналу підприємства, помилками при виконанні службових обов'язків, прорахунками при розробці стратегії підприємства, поганою організацією праці працівників, сумнівними морально-етичними принципами, недостатньою адаптивністю до змін зовнішнього ринкового середовища, відсутністю необхідного досвіду в сфері маркетингу.

Значною мірою впливає на рівень ризику невдала організація діяльності підприємства його керівником внаслідок некомпетентності останнього, а також некомпетентності персоналу підприємства. Як наслідок сукупності цих складових – неграмотна розробка й реалізація стратегії і тактики підприємства, а отже, й високий ризик її неуспішності.

Істотним джерелом ризику є розголошення інформації, що становить комерційну таємницю підприємства. Подібні випадки можуть призвести до втрати ринкових позицій та витиснення з ринку підприємства внаслідок дій конкурентів, які зуміли скористатися конфіденційною інформацією. За оцінками експертів втрата лише четвертої частини інформації, яка становить комерційну таємницю, забезпечує істотні переваги конкурентам і впродовж кількох місяців призводить до банкрутства половини підприємств, на яких мав місце витік інформації. Однак втрати через витік інформації, яка становить комерційну таємницю, можливо мінімізувати за допомогою певних заходів, які передусім спрямовані на формування високого рівня свідомості працівників підприємства, що мають доступ до конфіденційної інформації, та встановлення міри їх відповідальності за розповсюдження цієї інформації; упорядкування інформаційних потоків на підприємстві, забезпечення охорони відповідних документів та інших носіїв комерційно важливої інформації, перекриття можливих каналів її витіку. Діючим законодавством передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність за розповсюдження інформації, яка становить комерційну таємницю підприємств.

Також до внутрішніх чинників ризику належить якість вироблюваної продукції та послуг. Підвищення якості продукції значною мірою визначає життєздатність підприємств у ринкових умовах, темпи науково-технічного прогресу, зростання ефективності виробництва. Відповідно, погіршення якості продукції призводить до зниження конкурентноздатності підприємства та, як наслідок, до зростання рівня ризику. Відповідно до чинного законодавства виробники несуть відповідальність за порушення прав споживачів, в т.ч. й у зв’язку з невідповідною якістю реалізованої продукції. Це відповідно призводить до грошових втрат підприємства та втрати його іміджу. Тому на підприємстві повинна діяти чітко організована система управління якістю, яка орієнтована на інтереси споживачів та охоплює всі підрозділи та прийнятна для всього персоналу.

До внутрішніх чинників ризику належать також нераціональне використання матеріальних та людських ресурсів підприємства; низька мотивація персоналу; хвороба або смерть провідних фахівців та т.ін.

9.6 Види ризику у діяльності підприємств

Суб'єкти господарювання, які у процесі свого функціонування зазнають впливу різноманітних видів ризику, можуть управляти ним. Це означає, що існує можливість використовувати різноманітні заходи, які дозволяють деякою мірою прогнозувати настання ризикових подій та вживати заходів для зниження ступеня ризику.

Ефективність організації управління ризиком значною мірою визначається ідентифікацією його місця розташування в загальній системі класифікації. У економічній літературі, присвяченій вивченню проблем, пов'язаних із теорією ризиків, пропонуються різноманітні засоби класифікації ризиків, які відрізняються за різними ознаками та взаємопов’язані між собою.

Види ризику можуть бути класифіковані таким чином:а) за масштабами та рівнем виникнення:

- ризик глобальний (світовий) – ризик, що виникає в економіках декількох країн або усього світового співтовариства, справляючи при цьому вплив на діяльність господарських суб'єктів цих країн. Найчастіше даний ризик набуває форми геополітичного ризику (наприклад, зміна світової рівноваги, глобальні екологічні і демографічні проблеми і т.п.);

- державний ризик, який виникає на макрорівні і впливає на всіх господарських суб'єктів даної країни;

- регіональний ризик, який може виникати через наявність специфіки розвитку і управління окремими регіонами всередині країни;

- галузевий ризик - виникає у цілої групи підприємств, які належать до певної галузі, й справляє відповідний вплив на всю галузь;

- міжгалузевий ризик, наявність якого обумовлена впливом і залежністю окремих галузей і сфер економічної діяльності між собою;

- локальний (ризик на мікрорівні) – ризик, який виникає безпосередньо на підприємстві або у приватних осіб.

б) за сферою походження.- соціально-політичні ризики, походження яких базується на можливості

виникнення непередбачених ситуацій у випадку зміни здійснюваного державою політичного курсу, а також можливого введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, що в основі свого походження мають соціальну сферу (наприклад, страйки, зміна психологічного настрою в колективі і т.д.);

- адміністративно-законодавчі ризики, які виникають у випадку реалізації незапланованих адміністративних обмежень господарської діяльності ринкових суб'єктів, а також змін у законодавстві (збільшення податкових ставок, заборона на здійснення певних видів діяльності і т.д.);

- виробничі ризики, які пов'язані з виробництвом продукції (товарів, послуг), зі здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності (скорочення очікуваних обсягів виробництва, зростання витрат на виробництво продукції і т.д.);

- комерційні ризики, які виникають у процесі реалізації товарів і послуг, вироблюваних або закуплених підприємством (зменшення обсягів реалізації, підвищення закупівельної ціни товарів і т.д);

- фінансові ризики, які виникають у сфері відношень підприємства з банками й іншими фінансовими інститутами, а також пов'язані з невиконанням суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань (прострочення платежів, порушення термінів повернення кредитів і т.д.); крім того, дана група ризиків може бути наслідком змін, що відбуваються в цілому у фінансовій системі (наприклад, інфляційні процеси);

- природно-екологічні ризики, які виникають внаслідок залежності людини й у цілому суспільного виробництва від природно-кліматичних умов, а також зворотнього зв'язку між суспільним виробництвом і навколишнім середовищем (несприятливий вплив шкідливих виробництв на здоров'я людей і т.д.);

- демографічні ризики, які виникають внаслідок зміни демографічної ситуації. Особливістю даних ризиків є те, що вони можуть існувати як у формі самостійних ризиків, так і бути причинами для виникнення інших ризиків (наприклад, скорочення тривалості життя населення може виявитися наслідком виникнення ризику, пов'язаного з реалізацією продукції підприємств, які орієнтуються на достатньо старе населення і т.п.);

- геополітичні ризики, тобто ризики глобального характеру, такі як світова міграція робочої сили, поява хвороб, які становлять загрозу для життя всього людства і т.п.

в) за ступенем об'єктивності та суб'єктивності рішень:- ризик з об'єктивною ймовірністю – коли певний вид економічної

діяльності здійснюється протягом тривалого часу і існує репрезентативна вибірка щодо його здійснення, на основі якої можуть бути обчислені статистичні ймовірності виникнення збитків;

- з суб'єктивною ймовірністю - коли деяка ризикова подія (проект) раніше не відбувалися і ймовірність її настання може бути оцінена лише суб'єктивним шляхом (за допомогою експертних оцінок);

- з об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю – коли застосовується певна комбінація двох зазначених способів прийняття ризикового рішення.

г) за ступенем ризиконасиченості рішень ризик може бути класифікований відповідно до двох підходів:

- мінімальний; - допустимий;- середній; - критичний;- оптимальний; - катастрофічний.- максимальний.

д) за типами обґрунтованості ризику:- раціональний (обґрунтований) - ризик, який підприємство вирішує

прийняти на себе; при цьому його вплив на діяльність підприємства буде мінімальним;

- нераціональний (необґрунтований) - ризик, який приймається або передбачається підприємством при рівності результатів і витрат; при цьому, можливість настання несприятливої події настільки велика, що у випадку її настання суб'єкт господарювання може одержати нульовий ефект;

- авантюрний (азартний) - ризик, що містить значну можливість недосягнення поставленої мети; суб'єкт господарювання, який приймає авантюрний ризик, діє без урахування реальних сил, умов і можливостей у розрахунку на випадковий успіх.;

е) за часом прийняття ризикованих рішень:- випереджуючий ризик (враховується при плануванні діяльності

підприємства, тобто до моменту його прояву та виробляється стратегія поводження підприємства у випадку його настання);

- поточний ризик (не передбачений заздалегідь, підприємство реагує на нього у міру виникнення);

- запізнілий ризик (заходи для компенсації втрат від ризику приймаються вже після його прояву).

ж) за чисельністю осіб, що приймають рішення:- індивідуальний ризик – коли рішення, пов’язане з ризиком, приймає одна

особа (директор підприємства, його власник і т.д.);- груповий ризик – коли ризикове рішення приймає кілька осіб (рада

директорів, група експертів і т.д.);з) щодо ситуації:- ризик в умовах невизначеності (стохастичний) – ризик, обумовлений

можливістю прийняття деяким економічним показником множини значень;- ризик в умовах конфлікту (конкуруючий) – ризик, обумовлений

можливістю протидії з боку суперників в галузі функціонування даного підприємства (конкурентів).

і) за ступенем системності:- систематичний ризик – ризик, який виникає для всіх учасників ринку та

всіх форм власності. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства; іншими чинниками, на які підприємство істотно вплинути не може;

- несистематичний (індивідуальний) ризик – ризик, властивий конкретному підприємству; може бути пов’язаний з некваліфікованим керівництвом підприємством; посиленням конкуренції на окремому сегменті ринку; або іншими чинниками, негативних наслідків яких можна запобігти,

тобто підприємство може впливати на рівень несистематичного ризику (зокрема, шляхом диверсифікації).

к) за приналежністю до країни господарюючого суб'єкта:- внутрішні ризики – ризики, які виникаючи у певній країні, впливають на

діяльність тільки її суб'єктів господарювання;- зовнішні ризики - джерело походження яких для внутрішніх виробників

перебуває за межами їх власної країни.л) за можливістю прогнозування:- прогнозовані ризики - ті ризики, виникнення яких піддається прогнозу з

використанням різноманітних методів; до таких ризиків належать ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення цін на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції; ризик шкідливого екологічного впливу; ризик негативних соціальних наслідків; ризик зміни валютних курсів; ризик податкового тиску та ін.;

- непередбачувані (форс-мажорні) ризики – ризики, які практично врахувати неможливо, вони можуть бути зумовлені зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сферах землекористування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.; природними катастрофами; злочинами та несподіваним екологічним і соціальним впливом; зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

м) в залежності від можливого результата ризикової події:- чисті ризики, які передбачають можливість отримання від’ємних або

нульових результатів (наприклад, ризики пожежі або крадіжки майна);- спекулятивні ризики, які передбачають можливість отримання як

позитивних, так і негативних результатів рішення, що приймається (наприклад, впровадження у виробництво нового виду продукції).

Ризики також можуть бути класифіковані за такими ознаками:- за аспектами (психологічний, соціальний, економічний, юридичний,

політичний, медико-біологічний, комбінований;- за тривалістю дії (короткострокові та довгострокові);- за мірою впливу на фінансовий стан підприємства (допустимі, критичні

та катастрофічні);- за можливістю усунення (диверсифіковані та не диверсифіковані; або

такі, що підлягають та не підлягають страхуванню);- за мірою впливу на зміну реальних активів підприємства (динамічні та

статичні);- за фазами здійснення проекту (передінвестиційна, інвестиційна та

експлуатаційна) та ін.Зазначені види ризику тісно пов’язані між собою та можуть взаємно

підсилювати дію один одного. Кожний вид ризику має бути детально проаналізований, змодельований, розкладений на елементи, що дасть можливість у певній мірі зменшити невизначеність ситуації.

ТЕМА 10 КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬЗА УМОВ РИЗИКУ

Як зазначалося в попередніх розділах (див. розділ 7.1), відмінною рисою прийняття рішень в умовах ризику є наявність даних щодо оцінки ймовірності результатів різних варіантів рішення. При цьому виходять з припущення, що сума ймовірностей станів економічного середовища дорівнює одиниці. Це означає, що враховуються всі можливі стани економічного середовища.

Для обгрунтування господарських рішень в умовах ризику застосовуються наступні критерії:

- критерій математичного сподівання (критерій Байєса);- критерій стандартного відхилення;- критерій Бернулі;- критерій Лапласа;- критерій Гурвіца.

10.1 Критерій математичного сподівання (критерій Байєса)

Критерій математичного сподівання (критерій Байєса) передбачає вибір оптимального варіанта господарського рішення на основі результатів розрахунку усереднених значень узагальнюючих економічних показників, що характеризують наявні варіанти рішення. Як узагальнюючі економічні показники варіантів рішення найчастіше розглядаються дохід, прибуток, витрати, вартість капіталу, втрати, недоотриманий прибуток і т. д.

Відповідно до критерію Байєса за кожним варіантом рішення обчислюють середньозважене значення обраного узагальнюючого економічного показника з урахуванням ймовірностей станів економічного середовища. Вихідні дані для розрахунку отримують з матриці виграшів або матриці ризиків.

Якщо аналізуються дані матриці виграшів, то усереднюваними показниками є дохід або прибуток. Оптимальним варіантом рішення вважається той, за яким величина математичного сподівання є максимальною. Реалізація цього варіанту рішення забезпечить отримання максимального доходу (прибутку).

Стратегія, що передбачає реалізацію обраного оптимального варіанту рішення, називається байєсівською стратегією. Величина узагальнюючого економічного показника, яка відповідає обраному оптимальному варіанту рішення, називається байєсівською оцінкою [витл].

За даними матриці ризиків обчислюють середньозважені значення можливих втрат (збитків, недоотриманого прибутку) за варіантами рішення. Оптимальний варіант рішення визначають за мінімальним середньозваженим значенням збитків або недоотриманого прибутку. Такий варіант передбачає мінімізацію втрат при реалізації рішення.

Мінімальну середньозважену величину можливих збитків (недоотриманих прибутків) називають байєсівським ризиком рішення [витл].

Критерій Байєса враховує всі можливі стани економічного середовища, отже, він є досить інформативним. Тому у випадках, коли використання інших

критеріїв призводить до суперечливих висновків, при формуванні остаточного висновку рекомендується надавати перевагу саме критерію Байєса.

1) Критерий Байеса (максимум среднего выигрыша):

1p;1p0qpmaxKn

1jjjij

n

1jj

i4

2) Критерий Байеса-Севиджа (минимального среднего риска):

10.2 Критерій Лапласа

Критерій Лапласа використовується у випадку, коли можна припустити, що кожний з можливих станів економічного середовища є не більш ймовірним, ніж інші. Тоді можна припустити, що всі можливі варіанти стану економічного середовища мають однакову ймовірність, що становить сутність принципу «недостатнього обгрунтування», запропонованого Байєсом у 1763 р., та узагальненого Лапласом у 1812 р. [дубров].

Критерий Байеса-Лапласа (принцип недостаточной подстановки):

Критерий Байеса (Лапласа) исходит из того, что если совершенно неизвестно, какое из состояний имеет место, то нужно поступать так, как будто они равновероятны.

Відповідно до критерію Лапласа вибір рішення здійснюється за мінімумом середньозваженого показника ризику ( R ), який обчислюється за формулою:

min

HPHRn

jijj

n

jiji ,1

1

11

(10.3)

де n – кількість варіантів стану економічного середовища; iP – ймовірність j -го стану економічного середовища.

ijH - втрати (недоотриманий прибуток) при i-му варіанті рішення та j-му варіанті стану економічного середовища.

Вихідні дані для розрахунку отримують з матриці ризику. За кожним варіантом рішення розраховуються середньозважені оцінки можливих збитків (недоотриманого прибутку). Отже, критерій Лапласа дозволяє мінімізувати можливі втрати підчас реалізації рішення.

Критерій Лапласа передбачає врахування ймовірностей всіх можливих станів економічного середовища, що свідчить на користь цього критерію.

Слід зазначити, що критерій Лапласа може використовуватись як в умовах ризику, коли ймовірності станів економічного середовища відомі, так і в умовах невизначеності, коли інформація про ймовірності станів середовища відсутня. В першому випадку значення критерію Лапласа збігатиметься зі значенням критерію Байєса (байєсівським ризиком). Але висновок щодо варіанту рішення, якому доцільно надати перевагу, а також величина середньозваженої оцінки ризику в умовах ризику та в умовах невизначеності можуть відрізнятися.

10.3 Критерій Гурвіца

Цей критерій є спрощеним варіантом критеріїв Байєса та Лапласа. Для обчислення критерію Гурвіца можна скористатися формулою (7.4), якщо розрахунок проводиться за даними матриці виграшів.

Критерий Гурвица:

Коэффициент χ отображает меру пессимизма ЛПР.

10.4 Критерій стандартного відхилення

Використання критерію стандартного відхилення передбачає оцінку ступеня розсіяння (коливання) окремих значень того чи іншого узагальнюючого економічного показника рішення, що приймається, навколо його середнього значення. Чим більше розкид окремих значень економічного показника навколо його середнього значення, тим більша величина стандартного відхилення. Відповідно, більшою є невизначеність відносно того, що даний економічний показник набуватиме очікуваного значення, отже, і більший ризик.

Стандартне відхилення обчислюється за формулою:

n

iipiХGХG хМх

1

22 )()()( (10.1)

де )(2 ХG – дисперсія випадкової величини;

iх – окремі значення, яких набуває випадкова величина;

)(хМ – математичне сподівання випадкової величини;

ip – ймовірності станів економічного середовища.

Для обчислення стандартного відхилення як вихідні дані використовуються окремі значення узагальнюючого економічного показника та його середнє значення (математичне сподівання) за кожним варіантом рішення. Найменш ризикованим вважається той варіант рішення, за яким значення стандартного відхилення є мінімальним.

Критерий компромисса Гурвица:

Критерий компромисса Гурвица согласно с риском:

Критерий «труса»:

Критерий осторожности согласно с риском:

Критерий Гермейера:

ТЕМА 11 ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ

11.1 Сутність конфліктних ситуацій та передумови їх виникнення

У ринкових умовах часто виникають ситуації, які характеризуються неспівпадінням інтересів окремих суб᾽єктів господарювання, їх взаємною протидією, а також необхідністю врахування можливих дій суперників при розробці господарських рішень. Такі ситуації називають конфліктними.

Конфліктна ситуація – це ситуація, у якій стикаються інтереси двох чи більше сторін, що мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші [Клименко, СРС].

Наприклад, конфліктні ситуації виникають в процесі конкурентної боротьби, коли через дії окремих господарюючих суб᾽єктів інші суб᾽єкти зазнають збитків, але ці суб᾽єкти можуть здійснювати відповідні дії, спрямовані на покращення своїх конкурентних позицій, завдаючи втрат іншим суб᾽єктам.

Конфліктні ситуації можуть виникати й у одного суб᾽єкта господарювання, наприклад, через суперечності між окремими цілями діяльності та способами їх досягнення. Так, можуть виявитися суперечливими цілі максимізації прибутку підприємства у найближчій та довгостроковій перспективах. Мета збільшення обсягу виробництва продукції підприємства може суперечити меті зменшення шкідливого впливу на довкілля. Можливе застосування диференційованого ціноутворення, що сприятиме збільшенню прибутку підприємства. Дія чинників зовнішнього оточення, яку неможливо спрогнозувати, також може призвести до виникнення конфліктних ситуацій.

Отже, конфліктні ситуації можуть виникати з різних причин, що зумовлює необхідність розв᾽язання цих ситуацій за допомогою спеціальних методів. Якщо потрібно знайти найкраще рішення в умовах економічного конфлікту, доцільно скористатися положеннями теорії ігор.

11.2 Основні поняття теорії ігор, що використовуються при розв᾽язанні конфліктних ситуацій

Історичне виникнення теорії ігор зазвичай пов᾽язують з необхідністю вироблення оптимальних стратегій поведінки в ході азартних ігор [машина, сороки]. Починаючи з 1944 р., коли було опубліковано монографію Неймана та Моргенштерна «Теорія ігор і економічної поведінки», теорію ігор розглядали як математичну дисципліну, а надалі, – як самостійний математичний напрямок, що має практичне застосування [Ивченко]. В останні десятиріччя теорія ігор все ширше використовується в економіці, зокрема, при розв᾽язанні конфліктних ситуацій шляхом вироблення оптимальних рішень щодо дій кожної зі сторін конфлікту. Отже, теорія ігор містить математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях [Клименко, СРС], а метою теорії ігор є формування рекомендацій щодо оптимальної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них [Клименко, посібник].

Предметом теорії ігор є такі ситуації, у яких важливу роль відіграють конфлікти та спільні дії [машина, сороки].

Сформулюємо основні поняття теорії ігор, що використовуються в умовах конфлікту.

Гра – це спрощена формалізована модель реальної конфліктної ситуації. Математично формалізація означає, що розроблено певні правила дії сторін в процесі гри: варіанти дії сторін; результат гри при даному варіанті дії; обсяг інформації кожної сторони щодо поведінки інших сторін [Дубров, с.17].

Гравець – одна зі сторін у конфліктній ситуації [Дубров, с.17].Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю. Зазвичай

результати гри мають кількісне вираження.Правила гри – перелік прав та обов᾽язків гравців.Ходом називається вибір гравцем однієї з передбачених правилами гри

дій і її здійснення. Ходи поділяють на особисті та випадкові. Особистий хід – це свідомий вибір гравця, випадковий хід – вибір дії, що не залежить від його волі.

Залежно від кількості можливих ходів у грі розрізняють скінченні та нескінченні ігри. Скінченні ігри передбачають скінченне число ходів (наприклад, гра «орел-решка»), нескінченні – навпаки (наприклад, встановлення цін на товар продавцем і покупцем). Деякі ігри в принципі мають вважатися скінченними, але мають так багато ходів, що належать до нескінченних (наприклад, шахи).

Стратегія гравця – це сукупність правил, що визначають вибір варіанту дій у кожному особистому ході.

Оптимальною стратегією гравця вважається стратегія, що забезпечує йому максимальний виграш. Завданням теорії ігор є виявлення оптимальної стратегії гравців.

Ігри, що складаються тільки з випадкових ходів, називаються азартними та не розглядаються в теорії ігор. Її метою є оптимізація поведінки гравця у стратегічних іграх, в яких поряд з випадковими є особисті ходи.

Гра називається грою з нульовою сумою, якщо сума виграшів всіх гравців дорівнює нулю, тобто один гравець отримує виграш за рахунок програшу інших гравців. Гра називається парною, якщо в неї грають два гравці. Якщо в грі беруть участь більше двох гравців, гра називається множинною. Парна гра з нульовою сумою називається антагоністичною. Такі ігри найчастіше розглядаються у теорії ігор.

Теорія ігор виходить з того, що гравець та його супротивник є однаково розумними та зловмисними [сорока,148]. Це означає, що кожний з гравців прагне забезпечити собі максимальний виграш, завдаючи збитків супротивнику.

Припускається, що у грі грають два гравці, наприклад гравець А та гравець В. Себе зазвичай ототожнюють з гравцем А. Нехай, в А є m можливих стратегій: А1, А2 ….Аm, а в його супротивника В – п можливих стратегій: В1, В2 ….Вп. Така гра називається грою m x n.

Виграш гравця А за умови вибору ним стратегії Аi та стратегії супротивника Вj позначають як aij. Кількість таких ситуацій дорівнюватиме m x n. Всі значення виграшів у грі можна звести у таблицю, яку називають платіжною матрицею або матрицею виграшів, матрицею гри (таблиця 11.1).

Таблиця 11.1 – Платіжна матриця (матриця виграшів)

Стратегії гравця А

Стратегії гравця ВВ1 В2 ….... Вn

А1 а11 а12 …… а1n

А2 а21 а22 …… а2n

…. …… …… …… ……Аm аm1 аm2 …… аmn

Кількість рядків у матриці відповідає кількості стратегій гравця А, а кількість стовпців – кількості стратегій гравця В. На перетині рядків і стовпців знаходяться виграші гравця А та, відповідно, програші гравця В.

Зведення гри до матричної форми є досить складним, а іноді і нездійсненним завданням через незнання стратегій, їх значну кількість та складність оцінки виграшу, що свідчить про обмеженість можливостей теорії ігор при розв᾽язанні задач.

Оскільки скінченну парну гру з нульовою сумою можна представити у вигляді матриці, таку гру називають матричною [машина, сороки, клименко, ивченко].

За загальним виглядом платіжні матриці (матриці виграшів) в умовах конфлікту та в умовах невизначеності й ризику є подібними. Відмінність полягає в тому, що в умовах конфлікту як розумні суперники (гравці) виступають свідомі суб᾽єкти управління, які будують свою стратегію відповідно до дій один одного; а в умовах невизначеності та ризику «суперником» суб᾽єкта управління є економічне середовище, протидія якого не є свідомою та яке не може реагувати на дії суб᾽єкта управління. Тому ігри, які відповідають конфліктним ситуаціям, називаються стратегічними, а ігри, що відповідають умовам невизначеності та ризику – статистичними.

Аналіз платіжної матриці дозволяє розробити рекомендації щодо вибору оптимальних рішень гравців.

11.3 Способи вибору оптимальних рішень в умовах конфлікту

11.3.1 Мажорування стратегій

Попередній аналіз даних платіжної матриці дозволяє визначити найбільш невигідні стратегії гравця, для яких кожен з елементів відповідного рядка матриці менший або дорівнює відповідним елементам будь-якого іншого рядка. Якщо виграші гравця А для деякої стратегії, наведені в елементах відповідного рядка платіжної матриці, менші від виграшів іншої стратегії, то перша стратегія є менш вигідною, ніж друга. Отже, явно невигідні стратегії мають бути відхилені вже на етапі попереднього аналізу, а їх детальний аналіз є недоцільним. Операція відбраковування явно невигідних стратегій називається мажоруванням. Зі стратегій, що залишилися, слід обрати найвигіднішу, яка вважається оптимальною [клименко*2].

11.3.2 Вибір оптимальних рішень на основі чистих стратегій

Оптимальні рішення гравців можуть бути визначені на основі чистих стратегій, якщо гра має сідлову точку. Отже, треба встановити наявність чи відсутність сідлової точки у грі та, виходячи з результатів, знайти рішення гри.

Гравець А може обрати будь-яку з чистих стратегій А1, А2, …Аm, гравець В – одну зі стратегій В1, В2, …Вn. Оптимальні чисті стратегії – це чисті стратегії, що утворюють сідлову точку [дубров,23].

Для визначення сідлової точки обчислюють нижню та верхню ціну гри.Нижньою ціною гри називається елемент матриці, для якого виконується

умова:

ijji

aminmax

Нижня ціна гри показує, що яку б стратегію не обрав гравець В, виграш гравця А буде не менший, ніж . Тобто гравець А обирає максимінну стратегію.

Верхньою ціною гри називається елемент матриці, що задовольняє умові:

ijij

amaxmin

Верхня ціна гарантує гравцю В, що гравець А не отримає виграшу, більшого за . Тобто гравець В обирає мінімаксну стратегію.

Якщо = , кажуть, що гра має сідлову точку, а елемент матриці, для якого виконується ця умова, називається сідловою точкою (елементом). У цій точці найбільший з мінімальних виграшів гравця А дорівнює найменшому з максимальних програшів гравця В, тобто мінімум у будь-якому рядку матриці збігається з максимумом у будь-якому стовпці. Величина сідлового елемента називається чистою ціною гри.

Отже, стратегії, що відповідають сідловій точці, дозволяють врахувати інтереси обох гравців. Оптимальним рішенням для обох гравців є вибір максимінної для А і мінімаксної для В стратегії. Обрані стратегії дозволяють гравцям діяти так, щоб за найгіршої поведінки супротивника отримати максимальний виграш. Будь-яке відхилення гравцями від цих стратегій буде невигідним для них [машина, сороки, дубров, клименко, ивченко].

1. Неформальное описание игры

Всякая игра предполагает следующее:

1. Наличие некоторого числа n участвующих в ней лиц (игроков). Могут быть игры с одним игроком (пасьянс), двумя игроками (шахматы, муж с женой, две конкурирующие фирмы), тремя игроками (преферанс, три фирмы на рынке) и т.д. По числу игроков и идёт классификация игр  игры двух лиц, трёх лиц и т.д.;

2. Конечный выигрыш (или проигрыш) каждого игрока. Когда игра кончается,

каждый игрок получает доход   (если    значит, игрок проиграл), зависящий от его поведения и поведения других игроков.

Наиболее изученным классом игр являются так называемые игры с нулевой суммой, когда в любой партии имеет место условие

,

то есть если кто-то выигрывает, то кто-то обязательно проигрывает. Это особенно

проявляется в играх двух лиц с нулевой суммой, когда  , то есть  . В этом случае интересы игроков строго противоположны, так как выигрыш одного игрока является одновременно проигрышем другого. Такие игры называютантагонистическими.

Всякая игра состоит из партий, которые начинаются и заканчиваются, после чего игрокам выплачиваются их выигрыши. В свою очередь, каждая партия состоит из ходов, которые одновременно или последовательно делают игроки. Описание игры как последовательности ходов носит название позиционной формы игры. Теория игр в позиционной форме разработана очень слабо и ещё ждёт своих Эйлеров и Гауссов.

Основное содержание современной теории игр  это так называемая матричная форма игры. В этом случае считается, что каждый игрок делает всего лишь один ход, причем все ходы делаются одновременно. После этого каждому игроку выплачивается выигрыш (или берётся проигрыш) в зависимости от того, какие ходы были сделаны им и другими игроками.

Вообще говоря, игра в позиционной форме может быть сведена к игре в матричной форме, однако для реальных игр это сведение настолько сложно, что практически невыполнимо даже для современных ЭВМ. Однако вполне возможно, что в будущем такое сведение будет иметь и практический смысл.

2. Игры двух лиц с нулевой суммой

Игра двух лиц с нулевой суммой в матричной форме занимает центральное место в современной теории игр, так как теория таких игр разработана практически до конца.

Итак, пусть имеется два игрока. В распоряжении первого игрока имеется всего n возможных ходов i=1,2,3,...,n; в распоряжении второго игрока имеется m возможных ходов j=1,2,3,...,n. Эти возможные ходы называются чистыми стратегиями игроков.

Оба игрока делают одновременно по одному ходу, после чего партия считается законченной. Если первый игрок делает ход i, а второй  ход j,

то первый игрок получает выигрыш, равный  .Очевидно, что выигрыш второго

игрока равен  .

Эти данные можно записать в виде матрицы

,

в которой строки соответствуют ходу первого игрока, а столбцы  ходу второго игрока. Эта матрица носит название платёжной матрицы игры.

Как же должны действовать игроки в такой ситуации? Какие ходы они должны делать?

3. Игры с седловой точкой

Рассмотрим с этих позиций игру со следующей платёжной матрицей

.

Попробуем порассуждать с точки зрения первого игрока. Если он сделает ход i=1, то наихудшей для него будет ситуация, когда второй игрок сделает ход j=3, так как в этом случае он получит 0. Если первый игрок сделает ход i=2, то в наихудшем случае (при ходе второго игрока j=1) он также получит 0. Аналогично, при i=3 он в наихудшем случае получит 4 (при j=2), при i=4  2 (при j=3 ) и, наконец, при i=5 он в наихудшем случае получит 0 (при j=3).

Стремясь сделать свой гарантированный выигрыш как можно больше, первый игрок должен выбрать ход i=3, так как в этом случае он гарантирует себе выигрыш, равный 4 (правда, и его максимальный выигрыш невелик  всего 5).

А теперь попробуем посмотреть на эту же матрицу с точки зрения второго игрока. Для него это  матрица его проигрыша.

Если он выберет ход j=1, то его максимальный проигрыш будет равен 18 (если первый игрок сделает ход i=1). Аналогично, при j=2 его максимальный проигрыш будет равен 4, при j=3 8, и, наконец, при j=4 его максимальный проигрыш будет равен 25. Стремясь сделать свой максимальный проигрыш как можно меньше, второй игрок должен выбрать ход j=2, так как в этом случае его максимальный проигрыш, равный 4, самый маленький.

Итак, мы пришли к выводу, что первый игрок должен ходить i=3, а второй j=2. Допустим теперь, что второй игрок, как говорят, “открывает карты” и заявляет первому игроку: “Я буду делать ход j=2”. Есть ли первому игроку необходимость менять свой ход? Нет, так как в этом случае его наилучший ход всё равно i=3.

Аналогично, если первый игрок заявит второму, что он будет ходить i=3, то второму игроку также нет смысла менять свой ход, так как наилучшим ответом будет всё равно j=2. Пара i=3, j=2 является, как говорят, уравновешенной парой, так как “открытие карт” игроками не даёт поводов противнику менять свою стратегию. Как говорят, пара i=3, j=2 есть решение игры, а величина выигрыша при этом первого игрока (и одновременно величина проигрыша второго)  4  это цена игры.

Оформим всё это математически. Итак, пусть первый игрок выбирает ход i. В наихудшей для него ситуации он выиграет

.

Стремясь сделать свой минимальный выигрыш максимальным, он выбирает свой ход из условия

.

Такая стратегия называется максиминной.

Аналогично, второй игрок, выбирая ход j, в наихудшей для себя ситуации проигрывает

.

Стремясь сделать свой максимальный проигрыш минимальным, он должен выбирать свой ход из условия

.

Такая стратегия называется минимаксной.

у матрицы может быть несколько седловых точек

4. Смешанные стратегии

Седловая точка в матричных играх всё-таки скорее исключение, чем правило. А что же может гарантировать себе игрок, если седловой точки нет?

Давайте снова рассмотрим игру с платёжной матрицей

.

Здесь  ,  и между   и   образуется

“дыра”  Как можно её заполнить и чем?

Представим себя в позиции первого игрока. Он имеет гарантированный выигрыш (скорее, проигрыш), равный (-1). Как он может его повысить?

Конечно, если игра повторяется много раз, то он может изучить своего партнёра, придумывать всякие схемы игры и т.д. и т.п., но вряд ли это даст какие-то гарантии, если число партий невелико. Тут никакие схемы не помогут.

В такой ситуации единственный выход  выбирать свой ход случайным образом. Например, взять и подбросить монету. Упадёт она кверху орлом  делать ход i=1, выпадет решка  делать ход i=2. Что же это даст?

Выигрыш станет случайной величиной и оценивать его надо по математическому ожиданию. Пусть второй игрок делает ход j=1. Тогда математическое ожидание выигрыша первого игрока будет

.

Если второй игрок делает ход j=2, то математическое ожидание выигрыша первого игрока равно

.

Таким образом, выбирая свой ход случайно, первый игрок гарантирует себе (правда, в среднем, а не в каждой партии), выигрыш, равный нулю. А это всё-таки лучше, чем гарантированный выигрыш, равный (-1) .

Аналогично, второй игрок, бросая монету и выбирая ход в соответствии с её “указанием”, гарантирует себе в среднем проигрыш, равный 0. Это тоже лучше, чем проигрыш, равный 1.

Таким образом, оказывается, что случайный выбор хода повышает наши шансы на успех, хотя бы в среднем. И это является одной из основных идей теории игр  выбиратьсвой ход случайно. Подобный случайный выбор хода получил название смешанной стратегии.

Конечно, с обычных житейских позиций, случайный выбор хода не всегда приемлем. Вообразите себе военачальника, который выиграл сражение. Он даёт интервью по TV и на вопрос о том, как же он принял правильное решение, говорит: “Ну, я бросил монету, она упала орлом кверху, и поэтому я … ”. Как посмотрит на него телезритель? А если он проиграл битву, то как отнесётся к такому ответу его начальство?

И тем не менее, случайный выбор хода  смешанная стратегия  имеет право на существование, даже в реальной жизни. Когда не знаешь, как действовать  выбирай свой ход случайным образом! Иногда помогает. По крайней мере, никто не разгадает стратегии твоего поведения и не предугадает твоего хода.

7. Игры двух лиц с ненулевой суммой

Рассмотрим теперь основные идеи, касающиеся игр двух лиц с ненулевой суммой. В этом случае игра задаётся двумя матрицами, которые обычно объединяют в одну и пишут в виде

Здесь    выигрыш первого игрока и    выигрыш второго, если первый игрок

делает ход i, а второй  j. Однако в данном случае 

В такой ситуации появляется принципиально новый момент, которого не было

раньше  возможность сговора, совместных действий игроков. Когда  , то интересы обоих игроков прямо противоположны и возможность сговора исключена в

силу противоположности интересов. Если  , то интересы игроков могут хотя бы частично совпадать, что и определяет возможность хотя бы частичного сотрудничества между ними.

И эта возможность сговора не упрощает, а сильно усложняет ситуацию! Потому, что до чего и как договорятся игроки в очень сильной степени зависит от двух вещей: от самой возможности вести переговоры и от психологических особенностей игроков. А психология  очень сложная вещь и математика до неё еще не добралась.

Игры двух лиц с ненулевой суммой принято разбивать на два класса  некооперативные и кооперативные. В некооперативных играх игроки не имеют возможности общаться друг с другом. Как же они могут договориться между собой? Это возможно, если игра повторяется  тогда возможность такого сговора появляется в ходе повторения игры, ведь можно наказывать партнёра, выбирая заведомо плохой для него ход. Но вот что из этого получится  теория игр пока не даёт ни ответа, ни совета.

В кооперативных играх игроки имеют возможность договариваться в любое удобное для них время и никаких косвенных приёмов для договорённостей им применять не надо.

Игры против природы – наши критерии

Особое место в теории игр занимают игры против природы, которые ещё носят название выбора решений при неопределённости. Природа хотя и делает случайные ходы, но не является злонамеренным игроком, так как она не стремится сделать как можно хуже своему противнику и не обладает разумом. Поэтому и выбор решения в такой ситуации имеет свои особенности.

11.3.3 Обгрунтування рішень на основі змішаних стратегій

В економічній практиці у більшості ігор сідлова точка у чистих стратегіях відсутня, що не дозволяє однозначно визначити оптимальні стратегії гравців. В таких випадках використовуються змішані стратегії, у яких випадковим чином чергуються особисті стратегії. Цей метод широко використовується в господарській практиці, що виражається у стратегії диверсифікації. Наприклад, виробники, не знаючи заздалегідь точних даних щодо попиту, прагнуть розширити асортимент продукції; інвестори вкладають кошти у різні цінні папери і т. д. Отже, гравці намагаються отримати максимальний виграш (мінімальний програш), застосовуючи не одну, а кілька стратегій.

Точний метод знаходження оптимальної змішаної стратегії зводиться до задачі лінійного програмування, який досить трудомісткий. Існують спеціальні комп᾽ютерні програми, що реалізують цей метод [машина, сороки, дубров, клименко, ивченко]. Однак можна спробувати знайти оптимальне рішення в умовах конфлікту на основі змішаних стратегій.

Змішана стратегія гравця – це повний набір застосування його чистих стратегій при багаторазовому повторенні гри в тих самих умовах із заданими ймовірностями.

Умови застосування змішаних стратегій:- гра не має сідлової точки;- гравці використовують випадкове поєднання чистих стратегій

із заданими ймовірностями;- гра багаторазово повторюється в подібних умовах;- при кожному з ходів жоден гравець не інформований про

вибір стратегії іншим гравцем;- допускається осереднення результатів ігор [машина, сороки,

клименко].При використанні змішаних стратегій використовують наступні основні

положення, наведені у [машина, сороки, дубров, клименко, ивченко]. Для гравця А змішана стратегія полягає в застосуванні чистих стратегій

А1, А2, …Аm з відповідними ймовірностями р1, р2, …рm позначається матрицею

m21

m211 p… ,p ,p

А… ,А ,АS ,

за умови, що

m

jii pp

1

.0,1

Для гравця В

n21

n212 p… ,p ,p

B… ,B ,BS ,

за умови, що 0jq , де jq – ймовірність застосування чистої стратегії Вj.

В окремому випадку, коли 1ip , для гравця А маємо чисту стратегію:

...0 ...1,..… 0, 0,

...А ,А… ,А ,А mi211S

Чисті стратегії гравця є єдино можливими неспільними подіями [сороки, клименкоУчебник]. У матричній грі при заданих векторах p і q можна визначити середній виграш гравця А:

m

i

n

jjiij qpaqpAM

1 1

,,

де p і q – вектори відповідних ймовірностей; p і q – компоненти цих векторів.

Шляхом застосування своїх мішаних стратегій гравець А прагне максимально збільшити свій середній виграш, а гравець В – мінімізувати виграш гравця А. Гравець А прагне досягти виконання умови:

qpAMpq

,,maxmin

Гравець В домагається виконання протилежної умови:

qpAMqp

,,minmax

Вектори, що відповідають оптимальним мішаним стратегіям гравців А і В, позначимо як 0p і 0q . Для цих векторів виконується рівність:

00 ,,,,minmax,,maxmin qpAMqpAMqpAMqppq

Ціна гри – середній виграш гравця А при використанні обома гравцями змішаних стратегій.

Розв᾽язком матричної гри є оптимальна змішана стратегія гравця А ( 0p );

оптимальна змішана стратегія гравця В ( 0q ) та ціна гри ( ).

Змішані стратегії будуть оптимальними ( 0p і 0q ), якщо вони утворюють

сідлову точку для функції 00 ,, qpAM , тобто

qpAMqpAM ,,,, 000 .

Основна теорема теорії ігор. Для матричної гри з будь-якою матрицею А

величини qpAMqp

,,minmax і qpAMpq

,,maxmin існують, вони рівні

між собою і дорівнюють ціні гри: .При виборі оптимальних стратегій гравцю А завжди буде гарантований

середній виграш, не менший, ніж ціна гри, за будь-якої фіксованої стратегії гравця В (а для гравця В - навпаки).

Активними стратегіями гравців А і В називають стратегії, що входять до складу оптимальних змішаних стратегій відповідних гравців з ймовірностями, відмінними від нуля. Отже, до складу оптимальних змішаних стратегій можуть входити не всі апріорі задані їх стратегії.

Розглянемо окремий випадок розв᾽язання задач на основі змішаних стратегій. Найпростіша гра може бути описана матрицею 22. За відсутності сідлової точки можна отримати дві оптимальні змішані стратегії, які записуються так:

21

211 p ,p

А ,АS ;

21

212 p ,p

B ,BS .

Отже, є платіжна матриця:

2221

1211

a ,a

a ,aA .

При цьому

1222211212121111

122112121111

21

222112

221111

)1()1(

1

paapapaapa

papapapa

pp

papa

papa

звідки одержуємо оптимальні значення 01p та 0

2p .

;)( 21122211

212201 ааaa

aap

.)(

121122211

12111

02 ааaa

aaрp

Знаючи 01p

та 02p , знаходимо

:

Обчисливши , знаходимо 01q та 0

2q :

.a при,1;

)1(

1

12111211

1101

02

1211

1201

121111

21

221111

aaa

aqq

aa

aq

qaqa

qq

qaqa

Задачу розв᾽язано, оскільки знайдено вектори

02

010

02

010 ;

p

pp

q

qq і ціна

гри .Це завдання можна розв᾽язати графічним методом, використовуючи

наступний алгоритм:- по осі абсцис відкладається відрізок одиничної довжини;- по осі ординат відклажаються виграші при стратегії А1;- на лінії, паралельній осі ординат, у точці 1 відкладаються

виграші при стратегії А2;- кінці відрізків позначаються для 1111 ba , 2112 ba ; 2222 ba ;

1221 ba та проводяться прямі лінії 1211bb та 2221bb ;- визначається ордината точки перетину проведених прямих

ліній, яка позначається с. Висота перпендикуляру, опущеного з цієї точки на ось абсцис, дорівнює . Абсциса точки с дорівнює 2p (

21 1 рp ).Графічне зображення цього алгоритму наведено на рисунку 11.1.

Рисунок 11.1 – Графічний метод знаходження оптимальної змішаної стратегії

Даний метод має досить широку сферу використання, що огрунтується на загальній властивості ігор nm , яка полягає в тому, що у будь-якій грі nm кожен гравець має оптимальну змішану стратегію, у якій кількість чистих стратегій не перевищує ),min( nm . З цієї властивості випливає, що у будь-якій грі n2 та 2m кожна оптимальна стратегія 0

1S та 02S містить не більш двох

активних стратегій. Отже, будь-яка гра n2 або 2m може бути зведена до гри 22 та розв᾽язана графічним методом. Якщо матриця скінченної гри має

розмірність nm , де 2m і 2n , то для визначення оптимальних змішаних стратегій використовується лінійне програмування. Опис цього розв᾽язання докладно описаний у [івченко, с153].

Контрольні питання

1 Поняття конфліктної ситуації. Причини виникнення конфліктних ситуацій.

2 Особливості розв᾽язання завдань в умовах невизначеності та конфлікту.

3 Система понять теорії ігор.4 Сутність мажорування стратегій гравців.5 Порядок обгрунтування рішень на основі чистих стратегій6 Способи вибору рішень на основі змішаних стратегій.

ТЕМА 15 ОСНОВИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

15.1 Сутність ризик-менеджменту, його мета, завдання. Підходи до ризик-менеджменту

Як відомо, сама природа господарської діяльності підприємств пов'язана з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності), тобто з ризиком. Тому, щоб діяльність підприємств не була пов’язана з надмірно високим рівнем ризику, необхідне управління ризиком (ризик-менеджмент).

Ціль управління ризиком - забезпечити оптимальне для підприємства співвідношення сподіваного прибутку (доходу) та ризику, а також прийнятний рівень останнього.

Необхідною умовою розв’язання проблем, пов'язаних з управлінням ризиком, є чітке усвідомлення цілей діяльності підприємства. Виходячи з конкретних цілей, необхідно здійснювати збір, обробку й аналіз інформації про зовнішнє середовище, внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності підприємства в минулому та у поточних періодах, розробляти прогнози на майбутнє.

Оскільки інформація швидко старіє, суб'єкт ризику повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації та здійснюючи її моніторинг.

Управління економічним ризиком – діяльність, спрямована на усунення негативних наслідків рішень, що приймаються в умовах невизначеності функціонування економічної системи.

Під економічною системою розуміють як саме підприємство, так і суб'єктів і чинники зовнішнього середовища, тобто постійне джерело ризику – це чинники, що обумовлюють невизначеність результатів.

У якості чинників можуть виступати явища, предмети і процеси, що відбуваються за умов відсутності вичерпної інформації про об'єкт господарської діяльності.

Обираючи стратегію й тактику управління ризиком, необхідно дотримуватися наступних основних принципів:

- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;- недоцільно ризикувати більше, ніж дозволяють власні кошти

(капітал);- необхідно заздалегідь прогнозувати можливі наслідки ризику.

Елементи й особливості управління ризиком залежать від сфери діяльності підприємства, властивих їй ризиків, наявних ресурсів, кваліфікації та професіоналізму персоналу, а також схильності до ризику особи, що приймає рішення. Управління ризиком повинно постійно здійснюватися в усіх сферах діяльності підприємства.

У рамках управління ризиком у діяльності підприємства повинна здійснюватися постійна взаємодія процесного, системного та ситуаційного підходів.

З погляду процесного підходу управління ризиком може бути охарактеризований як серія послідовних, безперервних, взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення цілей діяльності.

Системний підхід до управління ризиком припускає виділення двох основних підсистем: суб'єкта й об'єкт управління.

Суб'єктом ризику є спеціальна група людей, до складу якої входять лінійні й функціональні керівники, що здійснюють як загальне керівництво діяльністю підприємства (проектом), так і безпосереднє управління ризиком. Суб'єкт управління на основі отримуваної інформації за допомогою різних методів та інструментів розробляє й реалізує заходи щодо цілеспрямованого впливу на рівень ризику.

Об'єктом управління ризиком є рівень ризику, а також ресурси, необхідні для розробки й реалізації стратегії діяльності (проекту), інформаційні потоки й економічні відносини, які виникають всередині колективу, між підрозділами підприємства; між ними та іншими учасниками господарської діяльності.

У відповідності до ситуаційного підходу управління ризиком характеризується як система заходів для реагування й адаптації до різних ризикових ситуацій у процесі здійснення господарської діяльності.

Функції управління економічним ризиком у діяльності підприємств можуть бути умовно згруповані за двома основними напрямками: політика управління ризиком і керівництво діями.

Основна мета політики управління ризиком - попередити можливі втрати і, знижуючи вплив цих втрат, більш-менш успішно протистояти в тому випадку, якщо втрати матимуть місце. Політика управління ризиком включає аналіз, обробку, керівництво й контроль [5].

Керівництво діями передбачає реалізацію конкретних заходів, спрямованих на вибір варіанта рішення в ризиковій ситуації, способи фінансування відповідно до ціни ризику.

15.2 Змістова характеристика процесу ризик-менеджменту на підприємстві

Управління економічним ризиком здійснюється відповідно до розглянутих принципових підходів у певній послідовності.

Основними етапами процесу управління економічним ризиком є наступні:- аналіз економічного ризику;- вибір способу впливу на ризик;- вибір методів зниження економічного ризику;- реалізація заходів щодо управління економічним ризиком ;- контроль і коригування результатів процесу управління

економічним ризиком ;- розробка пропозицій з удосконалювання системи управління

економічним ризиком .Початковим етапом безпосереднього управління ризиком є аналіз

економічного ризику, що включає якісну й кількісну складові (див. розд. 14).Результати аналізу економічного ризику мають бути певним чином

оброблені.

Обробка результатів аналізу економічного ризику включає наступні складові:

- встановлення раціональності співвідношення між ступенем сприяння обраної стратегії (проекту) досягненню цілей підприємства та рівнем ризику;

- встановлення ступеня суперечливості між поточними та довгостроковими цілями діяльності підприємства внаслідок реалізації даної стратегії (проекту);

- оцінка готовності підприємства до здійснення управлінських впливів при встановленому рівні економічного ризику.

При цьому можуть бути виділені наступні напрямки оцінки готовності:- адекватність стратегічних планів (їх правильність, відсутність

прорахунків, раціональність розробки, орієнтована за своєю сутністю на мінімізацію ризику);

- адекватність результатів аналізу економічного ризику;- організаційна здатність до швидкого реагування на виникнення

можливих ризикових ситуацій;- ступінь інформованості ризиків-менеджерів у ризиковій ситуації;- забезпеченість керівництва ситуаційними планами, ресурсами й

засобами;- сприйнятливість до змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі;- наявність та ефективність функціонування системи раннього виявлення

сигналів нестабільності;- надійність зв'язків підприємства з громадськістю та суспільною думкою.- оцінка ступеня прийнятності для підприємства встановленого рівня

ризику й вибір оптимального варіанта проекту.Наступним етапом є вибір одного зі способів впливу на ризик: - уникнення ризику;- попередження;- прийняття (збереження або збільшення);- зниження ступеня ризику.Уникнення ризику означає відмову від здійснення певного заходу,

пов’язаного з надмірним (катастрофічним) ризиком. Попередження ризику передбачає розробку системи заходів, спрямованих

на виключення можливості негативних проявів певних чинників ризику.Прийняття (збереження або збільшення) ризику – це залишення ризику

на існуючому рівні, або прийняття додаткової відповідальності в розрахунку на отримання додаткового прибутку. Збільшення ризику вимагає повторного аналізу його рівня та прийнятності для підприємства.

Зниження ризику не потребує відмови від ризикової діяльності, але вимагає проведення спеціальних робіт і заходів, спрямованих на зниження його небезпеки.

На наступному етапі якщо ризик не збережений, не збільшений і не скасований, необхідно розглянути можливості його зниження.

Вибір методів зниження економічного ризику в діяльності підприємств здійснюється поетапно:

- формування бази даних про існуючі методи й аналіз можливостей використання та доцільності конкретних методів зниження

економічного ризику з урахуванням специфіки проекту, що розглядається;

- аналіз фізичної можливості застосування тих або інших методів зниження економічного ризику, а також аналіз їх ефективності на основі зіставлення явних і неявних додаткових вигід і витрат з урахуванням концепції вартості грошей у часі;

- формування комплексу методів і відповідних заходів щодо їх реалізації, визначення послідовності їх виконання, встановлення «контрольних точок», призначення відповідальних виконавців і визначення порядку фінансування.

На наступному етапі управління ризиком здійснюється безпосередня реалізація методів зниження економічного ризику та конкретних робіт відповідно до розробленого плану.

При цьому, якщо на попередніх етапах найбільш важливим було передбачення потенційних ризикових ситуацій і планування заходів щодо їх запобігання або локалізації наслідків, то на етапі реалізації необхідне чітке дотримання розробленого плану, організація спостереження за його дотриманням і проходженням встановлених «контрольних точок», швидке реагування на виникаючі відхилення й ризикові ситуації, а також їх локалізація й компенсація.

Зміни, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства (проекту), мають враховуватися й відображати в розробленому плані щодо зниження економічного ризику. Результати коригування початково розробленого плану повинні оперативно реалізовуватися на практиці.

Останнім етапом управління економічним ризиком є проведення заключної оцінки (контроль результатів управління ризиком). Реалізація даного етапу передбачає зіставлення фактичних параметрів рівня економічного ризику та робіт з його зниження з сподіваними, а також оцінку відхилень й виявлення причин їх виникнення.

За результатами проведення заключної оцінки здійснюється розробка пропозицій щодо вдосконалення системи управління економічним ризиком, які у майбутньому можуть використовуватися для поповнення сформованої бази даних про потенційні чинники ризику та ризикових ситуацій, а також для планування робіт з управління економічним ризиком.

Контрольні питання

1 Сформулюйте поняття, мету й завдання управління ризиком2 Охарактеризуйте основні принципи управління ризиком.3 Етапи процесу управління економічним ризиком та їх

характеристика.

ТЕМА 16 НАПРЯМКИ І МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯТА ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ РИЗИКУ

16.1 Класифікація методів зниження ризику

Методи зниження економічного ризику в діяльності підприємства можуть бути класифіковані за різними ознаками:

а) за протиризиковою спрямованістю:- уникнення ризику;- контролювання й запобігання ризику;- страхування;- поглинання ризику.б) за обов'язковістю застосування:- необхідні;- додаткові.в) за джерелами й видами ризиків, що обмежуються:- за фазами (стадіями) проекту або за етапами життєвого циклу товарів;- за видами залучених учасників (саме підприємство, постачальники,

підрядники, кредитори та т.ін.);- за сферами діяльності підприємства (виробництво, маркетинг,

менеджмент, фінанси, персонал);- з погляду екзогенності або ендогенності стосовно об'єкта ризику

(внутрішні та зовнішні);- за рівнем ризику (низький, середній, високий).г) за часом:- підготовки й прийняття ризикових рішень;- прояву чинників ризику;- реагування на прояви чинників ризику.д) за ефективністю зниження негативних проявів чинників ризику:- ефективні;- неефективні.Розглянемо більш детально класифікацію методів зниження ризику за

протиризиковою спрямованістю.Уникнення ризику застосовується у випадках його надмірно високого й

неприйнятного рівня та означає відмову від здійснення ризикової діяльності. Може бути абсолютним або умовним.

При абсолютному уникненні ризику від проекту відмовляються остаточно, а при умовному уникненні проект може бути розглянутий повторно, якщо його ризик буде знижений до прийнятного рівня. У той же час уникнення ризику часто означає відмову від прибутку, що пов’язано з ризиком невикористаних можливостей.

Запобігання й контролювання ризику передбачає організацію діяльності таким чином, щоб учасники проекту мали змогу максимальною мірою впливати на чинники ризику та мали можливість запобігання або зниження їх негативного прояву. Ця група методів включає систему заходів з профілактики несприятливих подій у рамках господарської діяльності підприємства, а також

контрольних заходів, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків прояву чинників ризику.

У даній групі можна виділити необхідні заходи, здійснення яких є звичайною нормою господарської діяльності, та превентивно-профілактичні заходи, що є додатковими стосовно варіанта проекту, який існує на момент вибору методів зниження ризику, а також відповідають сформованій на даний момент часу практиці господарської діяльності.

До основних інструментів запобігання й контролю ризику належать:- практичні заходи для профілактики несприятливих подій;- прогнозування можливих негативних наслідків;- розробка ситуаційних планів;- придбання додаткової інформації (прогнози стану ринку, його

тенденцій; інформація про конкурентів і партнерів по бізнесу).Страхування ризику – метод, що дозволяє зменшити збиток у ході

здійснення господарської діяльності за рахунок компенсації зі страхових фондів.

Поглинання ризику передбачає розподіл збитку у випадку його матеріалізації між учасниками господарської діяльності або об'єктами інвестування.

Методи поглинання ризику:- розподіл ризику між окремими учасниками проекту;- резервування коштів;- диверсифікація;- внесення застережень і надання гарантій;- хеджирування.Зазначені методи тісно взаємопов’язані один з одним і можуть

розглядатися одночасно за кількома класифікаційними ознаками. Наприклад, страхування передбачає передачу ризику від страхувальника до страховика за певну плату. Інструменти хеджирування (фінансові деривативи) передбачають і розподіл ризику між різними його суб'єктами, і розглядаються як різновид страхування.

При цьому кожний з методів зниження економічного ризику може бути більш або менш ефективним у порівнянні з іншими методами залежно від конкретних обставин його застосування.

16.2 Зовнішні методи зниження ризику

До зовнішніх методів зниження ризику належить, насамперед, передача ризику шляхом його розподілу, страхування або хеджирування.

Передача ризику здійснюється шляхом його розподілу або через механізм зовнішнього страхування.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб передати певну частину відповідальності за ризик на того партнера по господарській діяльності, який здатний його контролювати краще за інших або бажає на цьому заробити (страховики).

Найбільш розповсюдженою формою передачі ризику є страхування. Сутність зовнішнього страхування полягає у відмові інвестора від частини

доходу на користь страхової компанії (страховика) в обмін на прийняття останнім зобов'язань по компенсації можливих збитків.

Оскільки страхові компанії, як і будь-які комерційні підприємства, прагнуть до отримання максимального прибутку, вони намагаються уникнути небезпеки збитків для себе та отримати прибуток. Вони відбирають з усього набору можливих ризиків у діяльності підприємств для страхування лише ті ризики, які відповідають наступним вимогам:

- випадковий та непередбачуваний характер подій;- вимірюваність ризику;- обмеженість втрат;- відносно невелика ймовірність настання страхового випадку.

Оскільки на практиці можливе застосування значної кількості видів страхування, вони можуть бути класифіковані за певними ознаками.

Основними галузями страхування є особисте, майнове страхування, страхування відповідальності та страхування прибутку.

Особисте страхування передбачає, що у якості об’єктів виступають життя, здоров’я та працездатність людини. При цьому виділяють такі різновиди, як страхування життя (страхування ренти, пенсій, накопичувальне страхування на навчання дитини у вищому навчальному закладі), страхування від нещасних випадків та медичне страхування.

Майнове страхування передбачає, що у якості об’єктів захисту виступають різні види майна. До видів майнового страхування належать страхування засобів наземного, водного та повітряного транспорту, страхування вантажів, страхування інших видів прибутку та страхування фінансових ризиків.

Страхування відповідальності передбачає, що об’єктом захисту є громадська відповідальність страхователя (застрахованої особи) перед третіми особами, яким може бути завдано шкоди з вини страхователя. Розповсюджено такі види страхування відповідальності: авто громадське страхування, професійне страхування лікарів, нотаріусів, митних перевізників, аудиторів, страхування небезпечних виробничих об’єктів.

Страхування й компенсація прибутку здійснюється за такими напрямками:

- від простоїв виробництва; - від комерційних чинників (зриви постачань, зміни ринкової

кон'юнктури, несплата за готову продукцію, неможливість збуту готової продукції);

- від суспільно-політичних чинників (воєнні дії, демонстрації, страйки та т.ін.);

- від проявів природних чинників (стихійні лиха, несприятливі кліматичні умови);

- техногенних чинників (аварії, екологічні ризики, пожежі, вибухи, поломки та технічні несправності устаткування у зв'язку із впровадженням нової технології,

- розкрадань;- фінансових чинників (відсутність фінансових коштів і невиконання

фінансових зобов'язань);

- інших страхових випадків.За способом залучення до страхових відносин страхування поділяється на

обов’язкове, ініціатором якого є держава, та добровільне, ініціаторами якого є суб’єкти господарювання, фізичні та юридичні особи.

Розрізняють також зовнішнє страхування, коли передбачається укладання страхових угод з зовнішніми страховиками, або внутрішнє (самострахування), яке здійснюється шляхом створення на підприємстві власних резервів для компенсації збитків у непередбачених ситуаціях.

Різновидом страхування є створення кептивних страхових компаній – дочірніх підприємств, що надають необхідні послуги, які відсутні на страховому ринку або на більш прийнятних умовах.

Також можливе використання перестрахування, коли одна страхова компанія звертається до іншої щодо укладання угоди на страхування тих самих ризиків, які вже застраховано першою компанією.

Формою страхування є хеджирування за допомогою фінансових деривативів (ф'ючерси, опціони, форвардні контракти).

16.3 Внутрішні методи зниження ризику

До внутрішніх методів зниження ризику належать:- лімітування;- диверсифікація;- резервування;- придбання додаткової інформації.

Лімітування передбачає розробку системи обмежень різних показників господарської діяльності підприємства, перевищення яких вважається неприпустимим. Лімітування застосовується банками при наданні кредитів. Підприємства можуть використовувати цей метод при реалізації товарів у кредит, наданні позик, прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.

Диверсифікація - це процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладання, що безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації ґрунтується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку та приносять стійкий середній прибуток.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного акціонерного товариства призводить до збільшення ймовірності отримання середнього доходу та зниження рівня ризику.

Створення резервів (запасів) на покриття можливих непередбачених витрат у майбутньому є свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно вирішувати тимчасові труднощі в діяльності підприємства за рахунок створених заздалегідь резервів.

Придбання додаткової інформації є одним з важливих способів зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання про доцільність їх уточнення. Наприклад, при розробці інноваційних проектів існує

можливість уточнення деяких економічних показників шляхом проведення певних додаткових експериментів (наприклад, за допомогою імітаційного моделювання, експертних оцінок та .ін.).

Однак придбання додаткової інформації вимагає додаткових витрат часу й фінансів. Тому занадто довгі додаткові дослідження можуть призвести до того, що поява на ринку нового товару виявиться запізнілою, або ж витрати на додаткові дослідження будуть вище, ніж сподіване зниження збитків від проведених досліджень.

До внутрішніх методів зниження ризику можна також віднести розробку ситуаційних планів. Сутність ситуаційного плану полягає в тому, що він регламентує, що повинен робити кожний працівник у той або інший момент, і які наслідки слід очікувати в результаті цих дій.

Перевагою ситуаційного плану є те, що особи, які реалізують рішення в умовах ризику, є більш підготовленими до несподіваних і ефективних дій.

Важливою складовою внутрішніх чинників ризику є людський чинник. Він пов’язаний з потенційною можливістю отримання втрат підприємства через прийняття працівниками помилкових рішень, недотримання положень посадових інструкцій, розголошення інформації, яка є комерційною таємницею, звільнення й перехід на роботу до конкурентів та т.ін. Тому дуже важливим є ретельний відбір працівників при прийнятті на роботу, прийняття працівників за рекомендацією та інші заходи, що дозволяють отримати найбільш повну інформацію про ділові та морально-етичні якості працівника. Крім того, керівництво підприємства повинно створити ефективну систему мотивації праці, яка б стимулювала відданість працівника своєму підприємству та зводила б до мінімуму кількість ризикових ситуацій через людський чинник.

16.4 Диверсифікація як метод зниження ризику

Тенденція до виробничих та інвестиційних програм західних компаній намітилася з 50-х років ХХ століття. Ринкові трансформації, що відбуваються в Україні, також обумовлюють активне застосування даної стратегії у діяльності вітчизняних підприємств.

Основними передумовами використання диверсифікації є:- ймовірнісний характер споживацького попиту;- конкуренція;- необхідність зниження витрат і встановлюваних цін на вироблювану

продукцію за рахунок ефекту масштабу виробництва;- необхідність підвищення якості вироблюваної продукції й

удосконалення організації виробництва;- необхідність збільшення частки ринку, розширення збутової мережі й

активізації ринкової політики;- необхідність зниження ризику та максимізації прибутку;- прагнення менеджерів до розширення своїх повноважень та збільшення

доходів;- необхідність забезпечення випереджуючого зростання продуктивності

праці у порівнянні зі зростанням заробітної плати персоналу;- необхідність більш ефективного використання наявних ресурсів.

Таким чином, застосування диверсифікації має багатоаспектний вплив на діяльність підприємств.

У процесі диверсифікації підприємства прагнуть виробляти більшу кількість видів продукції, одночасно здійснювати інвестування в більшу кількість активів, здійснювати діяльність за більшою кількістю напрямків тощо.

Диверсифікація дозволяє одночасно нарощувати величину прибутку та скорочувати рівень економічного ризику, тоді як використання інших методів зниження ризику звичайно пов’язано зі зменшенням прибутковості діяльності підприємств. Грамотне застосування диверсифікації дає можливість створювати принципово нові товари й послуги на базі використання найсучасніших технологій, розвивати нові напрямки підприємництва, не пов’язані з базовим напрямком діяльності суб’єктів господарювання, більш повно використовувати наявні основні фонди та оборотні засоби, збільшувати рівень оплати праці персоналу.

У той же час занадто широкомасштабна диверсифікація може призводити до неефективного використання ресурсів підприємств. Непродумана диверсифікація у ті галузі, де підприємство не має істотного впливу, також може призвести до втрати його ринкових позицій.

Починаючись на рівні підприємства, диверсифікаційні процеси впливають і на макроекономічні показники держави, структуру національної економіки, галузеву структуру, структуру експорту-імпорту, ступінь концентрації капіталу в межах одного підприємства, ступінь проникнення капіталу за кордон тощо [12].

Диверсифікація представляє собою цілеспрямоване розширення діяльності підприємства в нових для нього сферах.

Стосовно до інвестиційної діяльності диверсифікація полягає в розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень для здійснення інвестиційних проектів, безпосередньо не пов'язаних між собою. Якщо один з проектів виявиться збитковим, то прибуток від успішних проектів дозволить компенсувати збитки від неуспішного, і підприємство зможе продовжувати свою діяльність.

Розробка стратегії диверсифікації включає наступні фази:- визначення внутрішніх і зовнішніх мотивів та умов використання

диверсифікації як стратегії розвитку підприємства;- визначення цілей цієї стратегії відповідно до системи мотивацій і умов

диверсифікації;- вибір можливих напрямків диверсифікації відповідно до поставлених

цілей;- аналіз внутрішнього стану підприємства;- комплексний аналіз ринку;- вибір напрямку диверсифікації із сукупності можливих напрямків

відповідно до результатів внутрішнього та зовнішнього аналізу.У рамках інвестиційної діяльності стратегія диверсифікації реалізується

на практиці з використанням принципів портфельної теорії. Ця теорія пов'язана з побудовою інвестиційних портфелів (як правило, стосовно до цінних паперів, але принципи портфельної теорії можуть бути застосовані й стосовно реальних активів).

Сутність портфельної теорії полягає в тому, що якщо інвестор вкладає свої кошти в кілька активів, доходи яких не мають тісного позитивного зв'язку, то середній сподіваний доход портфеля буде дорівнювати сумі середніх сподіваних доходів його елементів, зважених частками кожного активу в портфелі, а ризик портфеля, вимірюваний середньоквадратичним відхиленням, буде нижче, ніж сума окремих значень середньоквадратичних відхилень елементів портфеля, зважених частками активів в портфелі. У цьому міститься джерело ефекту диверсифікації, тобто ризик портфеля нижче середнього ризику його окремих елементів.

Диверсифікація дозволяє знижувати тільки несистематичний ризик. Систематичний ризик не може бути знижений за допомогою диверсифікації, оскільки він обумовлений змінами загального стану економіки.

16.5 Принципи вибору методів зниження економічного ризику. Таблиця рішень

Приймаючи рішення про вибір методу управління ризиком, слід враховувати, насамперед, можливий рівень збитків і ймовірність реалізації певних видів ризику, які у сукупності визначають рівень ризику. На цих чинниках ґрунтується побудова таблиці рішень.

З погляду ймовірності реалізації та розмірів можливих збитків ризики можна поділити на дві групи:

- часто повторювані ризики, які призводять до окремих незначних збитків;

- малоймовірні ризики із втратами, що досягають катастрофічних розмірів.

Якщо для першої групи ризиків доцільне прийняття ризику та його зниження за допомогою резервування коштів, то для другої групи ризиків доцільна їх передача страховикам (іноді доцільний розподіл ризику).

Рекомендації щодо вибору способів зниження ризику в залежності від сподіваного рівня збитків та ймовірності їх настання наведено у таблиці 16.1.

Таблиця 16.1 - Таблиця рішень [5]

Ймовірність /рівень збитків

Близька до нуля

Низька

Невелика

Середня

Велика

Близька до одиниці

Незначні Прийняття ризикуПрийняття ризику або створення резервів (запасів)

Малі Створення резервів (запасів)

ПоміркованіСтворення резервів (запасів)

Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику

Уникнення ризику

СередніЗовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику

Уникнення ризику

ВеликіЗовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику

Уникнення ризику

Катастрофічні

Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику

Уникнення ризику

З таблиці рішень витікає, що в міру зростання рівня сподіваних збитків та ймовірності їх настання доцільно застосовувати усе більш радикальні методи зниження ризику.

Кожне підприємство може прийняти свою градацію рівнів збитків та ймовірностей їх настання на основі досліджень і експертних висновків та побудувати свою таблицю рішень. На практиці доцільно використовувати комбінації окремих способів зниження ризику (зовнішні й внутрішні та ін.).

На вибір та прийняття рішення про використання конкретних методів зниження ризику можуть також впливати наступні чинники:

- сподівана ефективність заходів по зниженню ризику;- фінансовий стан підприємства;- кваліфікація персоналу;- схильність до ризику осіб, що приймають рішення.Тому остаточне рішення про вибір методів зниження ризику повинно

прийматися з врахуванням всіх зазначених чинників.

Контрольні питання

1 Класифікація методів зниження економічного ризику в діяльності підприємств

2 Сутність зовнішніх і внутрішніх методів зниження ризику.3 Передумови застосування й сутність диверсифікації.4 Принципи вибору методів зниження економічного ризику. Таблиця

рішень.