Гаудеамус № 63, травень 2011

СтудентСький віСник національної академії керівних кадрів культури і миСтецтв № 63, травень 2011

Новообраний Голова СРА. Інтерв’ю стр. 4

g a z e t a - g a u d e a m u s . b l o g s p o t .c o m

нарешті весна поселилася у нашому місті остаточно. натовп сумних, занурених у свої думки людей у чорно-сірому вбранні і опущеними очима змінився на різнобарв’я найсміливіших кольорів, сміху, посмішок і драйву.

Червоні числа календаря наповнюють наше життя незабутніми емоціями та приголомшливими історіями. це стосується і академії.

адже, травень — це місяць підведення підсумків і святкування. на вас чекає конкурс «міс і містер накккім», церемонія нагородження «Студент року-2011»,

а також багато інших заходів. «Гаудеамус» обіцяє тримати вас в курсі!веселих свят! незабутнього відпочинку! і весни на душі!

Редакція «Гаудеамус»

2 ГаудеамуС, травень 2011

вибориПульс

Свято

28 березня в конференц-залі відбу-валися вибори Голови студентської ради Академії.

Засідання було розпочато позитив-ним і змістовним звітом про діяльність студентської ради за 2010-2011 н.р. попе-редньої Голови Катерини Малишевої.

На такій позитивній ноті перейшли до виборчого процесу. Від кожного ін-ституту були присутні по 10 делегатів, які склали список виборців. На розгляд аудиторії було представлено три канди-дати: В’ячеслав Татарин, Ірина Проко-пенко та Ірина Фріз.

Слід зазначити, що виступи кандида-тів були цікаві, як і їх цілі, що ускладни-ло завдання виборців.

Нового голову обирали шляхом та-ємного голосування згідно розданих бю-летенів. За підсумками голосів переміг студент 3-го курсу, спеціальності «МІБ», Інституту ДУІД, В’ячеслав Татарин, з відривом у 15 голосів.

Єдине, що прикро, повторилася ситу-ація минулого року: переможцю довелося виступати зі своїм першим словом у май-же порожньому залі, бо всі аж занадто по-спішали. НАКККіМівці наберіться такту!

інна Скоц

Березень є чи не найсвятковішим для нашої академії, адже світ, україна і ми відзначаємо день пра-цівника культури та день театру.

28 березня свято театру яскра-вими барвами різнокольорових кульок увірвалося у стіни нак-ккім. а в актовому залі на нас че-кав незабутній перфоманс.

Наші режисери, вокалісти, каскадери і хореографи підготували нетради-

ційне видовище з глибоким смисловим наповненням. Майстерна постановка не залишила байдужими нікого і кількість тих, хто тулився один до одного попід

стінами актової зали, намагаючись за-глянути через голову сусіда на сцену, швидко зростала. Напевно, їх увагу при-вертала гучна музика, що так швидко змінювала свою тематику і темп, а потім яскраві костюми на сцені. Та все ж ті, хто потрапив сюди, залишились до кінця.

Перфоманс підняв настрій на цілий день. Емоції і відчуття були різними: сміш-но, інтригуюче, цікаво, сумно, бридко, вражаюче, неперевершено, неймовірно…

Так, це все про них, про наших НАК-ККіМівських талантів. Адже, це люди, котрі не дивлячись на те, що зайняті не менше студентів інших спеціальностей, знаходять сили і креатив для того, щоб щоразу вражати нас чимось новим і дару-вати щастя. Це люди, котрі з нічого (адже, усім добре відомо про наявність костюмів, реквізитів, декорацій в Академії) можуть зробити щось велике і грандіозне. Дяку-ючи їх наполегливості і майстерності їх-ніх викладачів, ми маємо, чим пишатися і можемо з гордістю і в хорошій атмосфе-рі святкувати вищезазначені дати.

катя малишева

Вибори Голови студентської ради Академії

ірина ФрізСтудентка 3-го курсу, спеціальності «МІТІС». З ди-тинства була учасницею театральних гуртків, брала участь у різних конкурсах.3 2005 року навчалася в Київському вищому об-ласному училищі культури і мистецтв за спеціа-лізацією «Вокаліст, диригент, організатор КДД». Брала участь у виступах, конкурсах, записах хоро-вих творів, підготовці сценаріїв.

ірина ПрокопенкоСтудентка 2-го курсу, спеціальності «Дизайнер ландшафту». 1,5 року є членом студентської ради Академії. Рік була заступником Голови студент-ської ради і Головою комітету культури. Протягом свого перебування на вищезазначених посадах, приймала участь у вирішенні низки організаційних питань, була організатором студентських заходів, активно сприяла проведенню Ліги КВК НАКККіМ та зародженню нової КВК-команди.

День театру в НАКККіМ

Повертаючись до традицій21 квітня у читальному залі бібліотеки наші студенти мали змогу поринути у чарівну атмосферу Великодня. Під пильним керівництвом Юлії Кратко присутні вчилися розмальовувати крашанки. Зараз у бібліотеці знахо-диться чарівна композиція, що радує око своїм різнобарв’ям, — дерево, прикрашене розмальованими яйця-ми. Тут зібрані орнаменти усіх регіо-нів України.

Майстер-клас

25 років від аварії на ЧАЕС26 квітня у 44-й аудиторії відбувся за-хід, присвячений 25-річчю аварії на ЧАЕС. Студенти ІСККіМ підготували ці-кавий матеріал - вірші про дану подію під музичний супровід, слайд-шоу на основі матеріалів Музею Чорнобиля. Також присутні мали змогу перегля-нути цікавий фільм і дізнатись багато нового про цю подію.

Пам’ять

3ГаудеамуС, травень 2011

інститутПульс

Варто наголосити на високому рівні згуртованості та організації кон-

церту, адже у кожній постановці при-ймали участь студенти різних курсів. Динамічний сюжет дійства упродовж години все більше і більше зацікав-лював глядача: спочатку добро і зло вирішували, хто з них головний, по-тім емоційна постановка віднесла нас у 18 століття, після чого танго запали-ло вогонь пристрасті, а ніжні та шале-ні пісні відтворили по-справжньому весняні мотиви.

Усі присутні отримали масу за-доволення і хороших емоцій. На позитиві і завершили: найталано-витіші учасники були нагородже-ні грамотами від директора Інсти-туту В’ячеслава Івановича Бойка.

Відсвяткували на славу! Особлива подяка за допомогу у підготовці і прове-денні заходу Ользі Миколаївні Сабліній.

Усіх зі святом весни! Зі «Святом життя»!

марина маслюк

Всі вже звикли, що кожного року пе-ред весняними святами проводяться

добровільні суботники. Хоча останнім часом, більшість іншої думки щодо до-бровільності. Ціль кожного суботника — прибрати територію, посадити дерева та квіти, словом, привести місто до ладу.

Частіше у таких заходах активну участь беруть школи та вузи. Тут є свої плюси та мінуси. Дехто вважає, що це примусова праця і комуністичні забобони, а хтось,

що це хороша нагода допомогти природі і зробити хоча б маленький внесок задля її збереження.

Академія не обійшла стороною цього заходу і 2 квітня прийнялася за роботу. З десятої ранку студенти усіх груп разом з викладачами трудилися в поті лиця. У кожного було своє завдання: хтось фар-бував паркан, хтось прибирав сміття на території закладу чи за межами. З жар-тами та посмішкою на обличчі справи-

лися із поставленою задачею. Звичайно, не кожному це було в кайф, проте ре-зультатами, здається, залишилися задо-волені всі. А скільки позитивних емоцій! Не кожного дня можна побачити людей, яких усі звикли зустрічати в ділових кос-тюмах, одягнених у халати і з гумовими рукавичками.

Головну мету суботника виконано! Територія Академії виглядає охайно і привабливо. Тож, на останок додам, що всі постаралися на славу і цей день прой-шов немарно.

дар’я муровляннікова

«Свято життя» від ІДУІДСонячний четвер 3 березня запам’ятався академії «Святом життя» від ідуід. у цей день інститут святкував свій 5-ий день народження. у приміщенні акто-вої зали найталановитіші студенти відкрили весняний сезон концертом під вищезазначеною назвою, даруючи справжній позитив.

Суботник

Усі на прибирання!


ПерсонаГість номеру

— Скажи, будь ласка, що тебе під-штовхнуло до участі у виборах?— По-перше, мені багато чого, а голо-вне — досвід, дала ще школа. Саме там у мене проявились перші організаторські і лідерські здібності.

Після школи, до вступу в Академію, я навчався ще в одному навчальному за-кладі. Там нікого не знав, але хотілося чимось займатися. Не заради когось чи чогось, чи тому, що хтось попросив, а дійсно було цікаво.

Дуже важливо, щоб людина мала ба-жання, тоді багато може вийти, а якщо цього немає, то навіщо взагалі за щось братися.

Говорячи про Академію, перший рік мого навчання тут я просто за всім спостерігав. Мені пропонували брати участь у виборах, але я відмовився. Ду-маю, рік тому це не мало ніякого сенсу, що показала участь людей, котрі при-йшли без досвіду.

Пройшов час. Я поспостерігав, по-працював у всій цій «канітєлі», зрозумів, що все не так складно. Безумовно, робо-та є і на даний момент її дуже багато, та думаю, мені це під силу.

Участь на виборах — це не для рей-

тингу, не тому, що це круто і так далі, це особиста моя амбіція, як людини, зараз як лідера і організатора, котрий хоче щось змінити.

— На твій погляд, які якості мають бути притаманні тобі на даний мо-мент як лідеру?— Я стверджую ще з 8-го класу, що формальний лідер не обов’язково має вчитися на «5», бути геніальним при-кладом для всіх. Це людина, яка може повести за собою людей. Якщо за нею йдуть, значить, вона на щось здатна, у неї великі організаторські здібності. Це головне!

— На якому рівні зараз розвиток студентського самоврядування в Академії?— Слід зазначити, що моя попередни-ця починала все від початку. Я вдячний Каті Малишевій за те, що вона змогла це зробити, хоч і не все ідеально.

Узагалі, ідеальної структури не буває, як, напевно, і всього іншого. Ми можемо лише прагнути до цього. Зараз є над чим працювати і я впевнений, що й після мене буде. Роботи багато: перечитуємо,

вивчаємо головні документи, слід пере-робити Статут студентської ради. Хочу на керівні посади поставити своїх людей, перевірених, адже мені не потрібні друзі на роботі! Орган має бути виконавчим, очолюваний людьми розумними і таки-ми, що хочуть і можуть щось зробити, а не друзями-сватами-братами. Інакше буде те, що і в політичному устрої краї-ни. З цього розпочну. Вдячний, що є над чим працювати.

— Як, на твою думку, пройшли вибори?— Були неочікувана і «сировата» канди-дати, що мені, до речі, не сподобалось. Дівчина з 3-го курсу (Іра Фріз — ред.) лише перший рік в Академії, а одразу пішла на вибори, фактично не розумі-ючи, що це за посада. Так не можна. Це поспішна самовпевненість.

З приводу другого кандидата, Іри Прокопенко, — очікував більшого. Я впевнений, що вона сильна особистість і є гідною конкуренцією.

Ще мене вразило, хоч можу і по-милятися, як поменшало кандидатів, після того, як я подав свою програму. Вмить їх кількість зменшилась без конкретних причин. У мене запитан-ня: «Чому так?»

Не хочу розкидатися гучними слова-ми, але на вибори я йшов не з ціллю віді-брати у когось голос, а заради себе і зара-ди того, щоб щось зробити для Академії.

— Щодо твого виступу на виборах, ти зміг повністю показати себе чи щось не встиг, щось завадило?— Був регламент часу. Говорити можна багато і гарно, але головне — дії. Я думаю, мого виступу було достатньо, щоб люди в мене повірили. Я звичайно міг ще дов-го говорити, у мене багато ідей, але тут важливо співробітництво, виконавці.

Я прошу одного — розуміння, мені ще необхідно влитися. Зараз є неза-вершені задачі попереднього ліде-ра. Треба все довести до кінця, окрім того дотримуватись своєї програми. Для цього слід організувати меха-нізм, котрий буде діяти. Є координа-тор, а є люди-виконавці, помічники і незалежні органи, наприклад, Бюро Захисту Прав Особистості (споді-ваюсь, до кінця року ми запустимо цей орган як робочий). І там теж мають бути свої команди, свої люди, щоб я знав, що, якщо я зайнятий, робота все одно йде. Зараз це все в розробці і ми потроху до цього рухаємось.

В’ячеслав Татарин: «Не життя керує вами, а ви керуєте своїм життям!»

нещодавно відбулися вибори Голови Студентської ради акаде-мії. нові люди з новими силами активно приступили до робо-ти. Про плани і цілі студради наша редколегія вирішила поціка-витись у новообраного Голови в’ячеслава татарина, а заразом познайомитись із ним як з особистістю. на вибори він ішов із гаслом «не життя керує вами, а ви керуєте своїм життям!». Чим саме керується Слава, ми дізналися впродовж цікавої бесіди.

— Ти говорив про своїх людей на місцях. Якщо хтось зі студентів пі-дійде до тебе зі словами: «Я можу», «Я хочу» «Візьми мене до себе в команду», чи буде він працювати з тобою?— Ініціаторів багато, а от виконавців — одиниці. Вони звичайно є, і у складі сту-дради, але їх мало і у випадку, коли щось треба, навіть нема до кого звернутись. Добре, що є перший курс, який потрібно до всього заохочувати. Це люди, у яких горять очі і які хочуть чимось займатися. Головне чітко провести межу: де вико-навці, де організатори.

— Якими будуть твої перші кроки в якості Голови Студентської ради і які твої плани на майбутнє?— Рухаючись за своїм стратегічним планом, це — студентська газета, зміна її назви і якості. Я являюсь адміністра-тором офіційної групи Академії «Вкон-такте», учасниками якої є 1611 студен-тів, де піднімалося питання з приводу газети, і більшість активістів, що бра-ли участь у обговоренні, підтримували ідею зміни і модернізації газети. В Ака-демії є позиція людей, котрі говорять про цінності Печерської Лаври, про мо-ральні цінності і перехід газети із поко-ління в покоління. Думаю, це дурниці. Життя рухається вперед і треба йти в ногу з часом. Ми ж студенти, це наше життя і студрада — це самостійний ор-ган управління. Слід враховувати точ-ку зору студентів, за що я стоятиму до кінця. Це головне.

Також я хочу ввести нову підструк-туру — «Бюро Захисту Прав Особистос-ті» (БЗПО). Там будуть люди, підковані правом.

Я схильний до того, що потрібно мо-дернізовувати як студентське життя, так і студентську раду, перевести її в більш молодіжну терцію, адже ми дуже до всього прив’язуємось.

З минулого року ввели конкурси «Міс та Містер НАКККіМ», «Студент року», як щорічні заходи. Це важлива частина студентського життя і я намага-тимусь, щоб таких подій було побільше. Але слід розуміти, що це все витрата фі-нансів, часу і сил, тому прошу розуміння і терпіння. Хочете жити гарно і солодко, потрібно заслужити.

— Яка наразі головна проблема щодо студентів Академії?— Проблема паління. Якщо не буде відповідної реакції студентів, то пи-тання буде підніматися на більш ви-сокий рівень. Слід розуміти, що не в кожному ВНЗ взагалі дозволено па-лити на території закладу. У деяких є спеціально відведені для цього місця, як, наприклад, у нас. Але, якщо до-

рослі люди не розуміють нормальної мови і не роблять ніяких висновків, то керівництву доводиться застосовува-ти більш серйозні міри, а вони будуть. Це не погрози, а факти. Я сам палив і знаю, що це таке.

Нам дозволяють палити на території Києво-Печерської Лаври у спеціально відведеному місці. Від початку підніма-лося питання про сміття. Бички скрізь: від 7-го корпусу до 15-го, від 15-го до 11-го. Я розумію, що нас багато, а місця замало, але все ж для сміття поставили дві урни. Можна ж не викидати його на землю? Через Лавру постійно проходять туристи, котрі дуже звертають увагу на

чистоту. А те, що вони зараз бачать, псує престиж як Академії, так і міста Києва. Хочеться достукатись до кожного. Міри будуть застосовані — це точно.

Ніхто не хоче платити штрафи, так як ми, студенти, не заробляємо своїх грошей. Ніхто не хоче сваритися. Та недаремно ж закрили другу курилку, про що не всі знають. А між іншим, спалили «сміттєвоз». Та дехто все одно продовжує ходити палити туди, чим викликають недовіру до себе. Пам’ятайте: «как аукнешься, так и откликнуться»!

марина маслюк


ПерсонаГість номеру


Політикана варті

Яскравим прикладом є зустріч пред-ставників більш як 50-ти молодіж-

них організацій та Міністра освіти і на-уки, молоді і спорту Дмитра Табачника, що відбулася за круглим столом 21 лю-того. Тема, над якою зосередились, була животрепетна: «Державна молодіжна політика: співпраця влади та молоді».

Міністр розповів присутнім про гран-діозні плани чиновників щодо молодіж-ного середовища. За словами Табачни-ка, найближчим часом почнеться робота над створенням молодіжних рад на всіх рівнях влади. Також планується ство-рення умов для стажування громадських діячів у державних органах. Проведено

моніторинг активності громадських ор-ганізацій з метою надання допомоги в реалізації їх проектів. Передбачається створення комісії з числа представників Міністерства і молодіжних організацій для відбору найбільш перспективних ідей. Нарешті, Міністр пообіцяв відкри-ти у Києві Будинок Молоді.

Вірогідно, від таких перспектив у мо-лодіжних лідерів запаморочилася голо-ва і обговорення концептуальних питань перетворилось на масовий прийом звер-нень громадян до Міністра. Не балувана увагою перших осіб публіка заходилася щодуху впливати на молодіжну політи-ку. Дмитру Володимировичу пригадали і передвиборчі обіцянки Президента, і за-конопроекти «Про вищу освіту», і відсут-ність сексуального виховання у школах. Сам Міністр теж увійшов в раж і запропо-

нував бажаючим продовжити спілкуван-ня, не зважаючи на закінчення робочого дня. Діалог вийшов інтенсивним, насиче-ним, але чи конструктивним?

Чи зроблять чиновники Міністерства освіти та науки, молоді та спорту висно-вки за результатами зустрічі — покаже час. Але один висновок напрошується сам собою — потрібно частіше зустріча-тись, бо питань і проблем, що знаходять-ся у компетенції Міністерства накопичи-лось у молоді дуже багато.

Головне, що молоді українці потро-ху перестають мовчати і боятися, і все активніше відстоюють свої пріоритети і позиції.

катерина малишева За матеріалами:

[email protected]

За круглим столом із Дмитром Табачникомможна із впевненістю говорити про зростання рівня політичної і громадської свідомості в студентському середовищі нашої держави. українська молодь з кожним роком все більше і більше вимагає виконання обіцянок, даних їй урядовцями, та своїх прав. особливо активними у цьому русі є керівники різних молодіжних громадських організацій та лідери студентського само-врядування.

весна приходить з новими силами і но-вими ідеями. Чимало проектів і планів зародилося у колі Студентської ради м. києва. докладніше про це розпові-ла її координатор анастасія ковач.

— Настя, яке питання, насьогодні, є найважливішим на порядку ден-ному у СРК?— Об'єднання студентів міста Києва, за-хист їх прав та реалізація ідей.

— Які заходи планує провести СРК найближчим часом?— У першу чергу, організувати Школу ОСС (раджу взяти участь всім зі студради).

Також планується реалізація масш-табного проекту "Студентські ювеналії", девізом котрого є "Студенти для Києва!".

У травні пройде "Фестиваль нефор-мальних мистецтв" і Студентський фо-рум м. Києва "Зміна".

— Наскільки плідною є співпраця СРК з Київською міською державною адміністрацією на нинішньому етапі?— КМДА та Управління освіти м. Києва підтримують наші проекти, сприяють їх реалізації. Наразі ми разом готуємось до Чемпіонату з футболу.

тетяна Семенець

13 січня 2011 року був запропонований проект нової редакції закону «Про вищу освіту», який містить низку важливих положень, скерованих на вирішення на-гальних проблем і завдань з реформу-вання вищої освіти в Україні.

Ключовими критичними моментами були:

— система освітньо-кваліфікаційних та освітньо-наукових рівнів (три ОКР — молодший спеціаліст, бакалавр, ма-гістр, і два ОНР — доктор філософії і доктор наук);— скасування державної атестації ВНЗ (І-IV);— визначення типів ВНЗ — університет (класичний і профільний), академія, ко-ледж і професійний коледж;— збільшення терміну навчання;— порядок вступу до ВНЗ з урахуванням результатів зовнішнього оцінювання, балів атестату, а також «балів ВНЗ»;— ВНЗ дається право змінювати вартість навчання на контракті посеместрово;— відмова від держзамовлення заочної форми навчання.

На думку експертів Центру освітньо-го моніторингу, «з окремих питань за-значений законопроект справді робить крок уперед порівняно з чинним Зако-ном України «Про вищу освіту», з інших — робить півкроку, а у деяких питаннях, розробники так і залишилися в полоні радянських стереотипів й не наважили-ся передбачити давно назрілі законодав-чі новації».

Чезара колпакова (Vivanau.net)

Закон

«Вітер змін» у вищій освіті Нові проекти від СРКСрк

на початку року вітерець з мі-ністерства освіти і науки, молоді та спорту україни повіяв у бік вищої освіти і призвів до обговорення по-літики дмитра табачника.


Свято і традиціїхристос воскресє!

Яскраві крашанки і пишні паски — це візитна картка свята, а також головна

прикраса і частування на великодньому столі. Без цих атрибутів і Великдень не буде Великоднем. Хоча, насправді, смач-на і гарна їжа — це далеко не початок свя-та, а лише його продовження. Духовний сенс, глибока історія, древні традиції під-готування і зустріч Великодня підкрес-люють багатогранність свята і роблять його унікальною подією в житті нашого народу. Із давніх-давен і до сьогодні ста-рі та малі о півночі чи на світанку поспі-шають в церкву посвятити вміст свого кошика і привітати рідних і близьких завітними словами «Христос Воскресє»!

Особливо довгоочікуваний Велик-день для тих, хто дотримується посту, що є духовною зарядкою для людини. За ці дні зникають не лише негативні емоції, думки, слова, але і кілограми. Делікате-си і розваги залишаються позаду, а по-переду опиняється душа та істина. Вели-кодня радість після посту стане однією із найбільших винагород.

Напередодні Великодня господарки печуть пиріжки, готують паски і фарбу-ють яйця. Так робили наші бабусі, цьо-му вчаться їх внучки. І хтось, фарбуючи яйця, мудруючи над їх кольором, навіть не здогадується, що приводом для цих клопотів стала одна давня історія. Так, загальноприйнятий звичай фарбувати яйця пов'язаний зі святою Марією Маг-далиною, котра піднесла у подарунок імператору Риму Тиверію куряче яйце зі словами «Христос Воскресє!». На ці сло-ва імператор відповів, що у воскресіння когось йому так важко повірити, як і в те, що подароване яйце може стати чер-воним. Під час промови імператора біле яйце поступово змінило колір і стало

яскраво червоним. З тих пір великоднє яйце символізує Воскресіння Христове.

Інші частування також мають певні символічні значення. Приготовлений за особливим рецептом сир, котрий спресо-ваний у вигляді пірамідки, називається паскою і є символом Гроба Господнього. Найдревнішим частуванням на Велик-день являється дріжджовий пиріг, що готується в пам'ять того, що Ісус Христос після Свого Воскресіння брав участь з учнями у загальній трапезі.

Як би смачно не виглядали приготова-ні святкові страви, до настання самого Ве-ликодня до них не торкаються навіть діти.

У Велику Суботу перед Великоднем у переповненому людьми Ієрусалим-ському храмі Воскресіння Христова та-ємничим способом сходить Благодат-ний вогонь. Більшість телеканалів світу транслюють це великоднє чудо, котре породжує особливе почуття у тих, хто з нетерпінням чекає на прихід свята і хто вперше знайомиться з ним.

На Русі цей день називався Велик-день чи Царь дней.

О півночі у всіх церквах починається урочисте Богослужіння. Пишне вбрання храму, чудові співи, багато палаючих сві-чок і живих квітів створюють неповторну святкову атмосферу. Уже під час служби чи після неї за древнім звичаєм усі ві-тають один одного словами «Христос Воскресє! Воістину Воскресє!» і тричі ці-луються. Таке вітання називається хрис-тосуванням, після чого прийнято обмі-нюватися крашанками. Раніше на Русі існувала художня традиція виготовлен-ня цукрових, шоколадний, дерев’яних, фарфорових, скляних і навіть золотих яєць з дорогоцінною оздобою. Так, на увесь світ прославилася колекція Фабер-

же, котрий зробив вишукані великодні яйця для імператора Миколая ІІ і його дружини. На подарункових яйцях зо-бражуються орнаменти, храми, іконки, пейзажі. Колоритні писанки часто явля-ють собою витвір мистецтва. Сьогодні в продажу існують великодні сувеніри у формі яйця, котрі, як і раніше, залиша-ються найкращим подарунком для рід-них і близьких.

Свято Великодня завжди припадає на неділю і святкується цілий тиждень. Це весняне свято. Наші душі, ніби брунь-ки на деревах, пробуджуються від зимо-вого сну, готові розкритися і зацвісти.

Хороша господиня намагається до Великодня повністю привести до ладу будинок і приготувати частування. Тут варто згадати традиції великоднього столу, що зберігаються і до нині. Завжди в центрі — свячена паска і крашанки, з яких починається святкова трапеза і роз-говіння після посту. Раніше стіл прикра-шали трояндами і геоцинтами, а велико-дні яйця клали на свіжу зелень вівса чи пшениці, котру спеціально пророщува-ли до свята. Сьогодні святковість столу підкреслюють стилізовані композиції з стрічками і квітами, а також скатертин-ки, серветки з пасхальними мотивами. Домашнє сімейне святкування часто пе-ретворюється на «походи в гості», трива-лі дружні зустрічі і народні гуляння.

Великодній тиждень — час для бла-годійності і милосердя. У давні часи царі відкривали в’язниці і відпускали деяких в’язнів, а простолюд ділився з бідними великодньою їжею, поспішав із святковими привітаннями до хворих. Кожен прагне зробити на Великдень якесь добро.

Уже багато віків діти і дорослі із за-доволенням беруть участь у великодніх іграх, найпопулярніша серед яких — «в крашанки». У цій грі перемагає той, у кого крашанка залишається цілою з усіх боків після «чокання» з крашанкою противни-ка. Стара гра під назвою «катання яєць» потребує наявності дерев’яного чи кар-тонного «катка», навколо якого розкла-даються виграші (яйця, іграшки тощо). Гравці по-черзі котять свою крашанку по «катку». Чия крашанка торкнеться до ви-грашу, тому він і дістанеться.

Великдень — це велике православне свято, глибина якого — в таємниці чу-дового Воскресіння Христового і спасін-ня кожної людської душі, а ширина — у пишних смакуваннях і веселих забавах. Великдень — це яскравий, квітучий і осо-бливий день, в якому гармонійно пере-плітаються духовна сутність православ’я і його древні самобутні традиції, що дали цьому дню назву: усіх свят свято.

катерина рижий

Усіх свят свято

Щороку україна святкує чудове свято великодня. Ще за тиждень від-чувається його дух, а напередодні, здається, увесь світ окутує чарів-на хвиля благодаті, що наповнює усе живе силою і теплом.


історія з життяСапієнс

Та почну від початку. Мені 14 років і я учениця 8-го класу школи, в

якій всі дівчата закохані в новенького історика, котрий щойно закінчивши інститут, пришов вчити нас гризти граніт науки. Зараз я мимоволі згадую до яких витівок вдавалися дівчата, аби той звернув на них увагу. Я була першою, кому він дав свій номер те-лефону, але далеко не для романтич-ної зустрічі, а для того, щоб староста класу організувала масове віддирання жуйок від парт в історичному кабінеті. То був знак долі, однозначно!

У силу певних обставин, через три роки він стає моїм класним керівни-ком, у нього закохується моя найкраща подруга, а я в цей час зустрічаю своє перше кохання, те, що відірвало мене від шкільних баталій подруг з їхнім іс-ториком, і примусило будувати плани, яким не судилося втілитись у життя. Ко-хання, яке закінчилось дворічною гли-бокою депресією.

Мені 19, я студентка 3-го курсу. Близько трьох років тому почалась моя довготривала «відпустка». Відпускала в основному я всіх, хто хоч якось намагав-ся влізти в душу «маленької мене». Цей період свого життя мені боляче згадува-ти навіть зараз. Не вживайте, люди, де-пресію! Це шкодить здоров’ю, особливо тих, хто вас оточує! Слова «кохаю», «со-нечко» і т.д. викликали у мене кольки в животі і вже майстерно відтренований вираз обличчя, на якому було написа-но: «я тобі вірю», «дякую, приємно» або «що, правда?!» А насправді хотілося перепросити, бо я не могла і не хотіла цьому вірити.

І ось, наближається Новий 2011-й рік! Остання спроба побудувати хоч якісь стосунки провалилася ще влітку, після повідомлення на мою адресу: «Вибач, до мене приїхала моя дівчина, тому ми з тобою сьогодні не зустрінемось!». Досі запитую себе, а ким тоді була я?! Але, якщо правда, не дуже заділо. Старанно вимощена мною бетонна стіна була вже досить міцною, щоб не звертати увагу на такі дрібниці.

Зима. Сніг. У повітрі вирує ново-

річний настрій, але буденні клопоти настільки мене поглинають, що я ледве встигаю дістатись до вечора додому. На-стрій псується остаточно після звістки, що заплановане святкування з друзя-ми зірвалось і максимум на що я можу розраховувати — зустріч Нового року з татом і мамою, а далі міцний сон. А так хотілося чуда!

І все ж, за щасливим збігом обставин, через декілька годин, я таки опинилася з друзями в центрі міста біля новорічної ялинки. Під бій курантів стиснула ку-лачки і тихо промовила своє бажання!

Почався новий рік. Шампанське, фе-єрверки, музика, веселий натовп. Я кіль-ка разів відходила від шумної компанії, аби відповідати на телефонні дзвінки. І, вже вкотре листаючи телефонну книж-ку, потрапляла ще на когось, кого хотіла б привітати. Тим часом наша компанія збільшувалась. Під кінець до нас при-єднався той, через кого я «грала у фут-бол» живими серцями вже кілька років. Прийшов не сам, із своєю подругою. Зі-

знаюсь, мені стало боляче, не тому, що я ревнувала, а від того, що, на відміну від нього, я не змогла відкрити своє серце людям, які однозначно цього заслуго-вували, не змогла залишити свій страх перед новими почуттями. У решті решт, не витримавши його присутності, я зно-ву відійшла від компанії під приводом привітати ще одну важливу особу, хоч насправді бездумно гортала список но-мерів. Зупинилася на останньому записі. Це був номер мого класного керівника, того самого, за яким впадала вся пре-красна половина школи. Після випус-кного вечора ми інколи зізвонювались, зустрічались, але, в більшості випадків, це було або на свята, або взагалі випад-ково. Я натиснула кнопку виклику і че-рез декілька секунд на іншому кінці по-чула знайомий мені голос:— Алло?! — З Новим роком!— З Новим роком! Радий тебе чути. Як святкується?Я притихла. — Добре, все дуже добре! Ви як? — Зараз із друзями їду на ялинку!— А я вже біля ялинки…

Буквально через кілька хвилин я сто-яла поруч із колишнім шкільним вчите-лем. Тоді я навіть уявити не могла, чим закінчиться ця зустріч.

На мене чекали нові випробування. Я вчилася переступати через власні сум-ніви, закривати очі на чужу думку і бо-ротися із своїми ж стереотипами. «Ма-ленька я» завжди стверджувала: «все, що швидко починається, швидко закін-чується!» А тут навпаки: шквал емоцій, божевільний темп, безумні вчинки!

Колишня «маленька я» з ростом 1,53 м, з кам’яним серцем і недовірливим по-глядом змінилась. Тепер я — 20-тирічна наречена, яка із захопленням обирає собі білосніжну сукню, туфельки, фату, рукавички, обдумуючи кожну дрібнич-ку своєї весільної церемонії. Наречена, яка хвилюється за першу зустріч батьків, банкетний зал, запрошувальні листівки, яка кожен день уявляє собі перший по-дружній вальс.

Я ні на секундочку не сумніваюсь у своєму виборі і мені абсолютно байду-же, що про це казатимуть. Зізнаюсь, ва-гомий внесок у ці стосунки зробило по-чуття поваги, сформоване ще у шкільні роки. Зараз мені важко уявити свого нареченого з указкою біля «політичної карти світу», радше учнем, що сидить поруч зі мною. А вчитель тепер у нас обох один — життя!

нота ля

Я виходжу заміж!Я виходжу заміж! За останній місяць я повторила цю фразу сотні разів і май-же кожного у відповідь чула щось на кшталт: «ти?! не може бути!», а потім — «ти серйозно?». це виглядало так, ніби я стверджувала, що спілкуюся з прибульцями!

не рідко пролітала фраза «ти залетіла?!», на що хотілося відповісти: «о, так! Звичайно, залетіла! а чи може бути по іншому?! невже нормальні люди одружуються просто тому, що кохають одне одного?!». Зупиняло лише розуміння того, що, насправді, від мене ніхто цього не чекав. Просто декому було відомо про «маленьку мене» занадто багато, а декому занадто мало. але шокувала усіх відповідь на їх головне питання: «хто ж цей нещасний?!»


варто знатиСоціум

актуально

В середині дня в п’ятницю 11 березня 2011 року сейсмічні датчики АЕС

«Фукусіма-1» в Японії зареєстрували перші свідчення найбільш потужно-го землетрусу в новітній історії країни. Автоматизована програма відразу ж відреагувала і надала команду на галь-мування в реакторах ядерної реакції, яка і є джерелом подальших процесів в ланцюгу «теплова енергія-підігрів води і пароутворення-механічна енергія обер-тання в турбогенераторах-електрична енергія». Через три хвилини реактори працювали лише на 10% потужності, че-рез 6 хвилин — на 1%, а через 10 хвилин припинили виробництво енергії.

У таких випадках потрібен час для по-ступового охолодження сильно розігріто-го палива в реакторах, що забезпечує сис-тема охолоджувальних насосів, мета якої — видалити тепло від ядерного палива.

І в цей період станція здригнулася від цунамі. Були зруйновані запасні ди-зельні генератори для охолоджувальних систем, після чого підвищення темпера-тури води, її пароутворення і наступне підвищення тиску в реакторах призвело до вибухів у них із подальшим попадан-ням радіоактивних речовин в оточуюче середовище.

У зв’язку із значним пошкодженням в реакторах виникає багато запитань відносно тих процесів, що проходять в ядерному паливі і які неможливо контр-олювати. Слід зважити також на ті об-

ставини, що потрібні довгі терміни для остаточного охолодження реакторів і ви-рішення подальшої їх долі.

Чорнобильська АЕС і «Фукусіма-1» мають ряд спільних рис: обидві станції є лідерами у національній ядерній енер-гетиці, побудовані у 70-х рр. минулого століття (але якщо «Фукусіма-1» про-працювала рівно 40 років (з 1971 р.), то Чорнобильська АЕС — менше ніж 9 ро-ків (з вересня 1977 р.); знаходяться від-носно недалеко від столиці країни (від Чорнобиля до Києва — близько 110 км, від Фукусіми до Токіо — вдвічі більше).

Але з технологічної точки зору, у той час, як на Чорнобильській АЕС викорис-товували реактори, що мали значні кон-структивні недоробки, на «Фукусіма-1» вони найбільш небезпечні у світі, з по-трійною системою захисту.

Крім того, якщо вибух на Чорнобиль-ській АЕС можна порівняти з вибухом атомної бомби (у довкілля викинуто

ядерне паливо), в Японії рівень радіоак-тивності і її розповсюдженість — в тричі менше.

Аварія на Чорнобильській АЕС була оцінена МАГАТЕ у 7 балів (по 10-бальній шкалі), на «Фукусіма-1» — у 4 бали. Та сам факт виникнення фено-мену «Фукусіма-1» сприйнято світовою громадськістю як суворе попередження щодо небезпечності атомних АЕС.

Головні причини Чорнобильської ка-тастрофи — недостатнє конструкторсько-технологічне забезпечення безпеки АЕС і неповна поінформованість персоналу щодо особливостей поведінки реактора в умовах окремих режимів його роботи. Що ж до аварії на «Фукусіма-1», голо-вними її причинами є природні чинники (землетрус, цунамі).

І все ж, незважаючи на загрози від АЕС, сучасне суспільство не в змозі від-мовитись від атомної енергетики (в Україні 47% електроенергії виробляєть-ся АЕС).

Подальший розвиток техносфери і спрямування людства до космосфери поряд з альтернативними джерелами (вітро-, геліо-, біо- та термоенергетич-ні установки) передбачає і прогресивні, більш безпечні шляхи в освоєнні не-вичерпних запасів внутрішньоатомної енергії.

П.П. Чаяло, доктор медичних наук, професор

Від Чорнобильської АЕС до АЕС «Фукусіма-1»

Так розмірковують принаймні біль-шість українського суспільства, ви-

кидаючи на смітник, а то і просто на зем-лю, чергову порцію пластикового сміття. Крокуючи вулицями міста і прислухову-ючись, можна почути досить дивні зву-ки, що линуть з-під наших ніг. Та це не шелест осіннього листя і не хрускіт мо-

розного снігу — це мелодія поліетиленів та пластиків, композиторів сучасності. Але вона не плекає нам душу, а навпаки дратує своєю штучністю.

Можливо, поліетиленові пакети з брендами, цей винахід креативних PR-менеджерів, літаючи у повітрі або плава-ючи у воді, когось веселить, але особисто в мене викликає смуток.

«Великі годувальники», напевно, мало переймаються цими проблемами. Та й навіщо це, коли ти живеш за міс-том у приватних маєтках під охороною, з купою прибиральників, твої діти навча-ються за кордоном, де в торгових мере-жах розповсюджують паперові пакети та бавовняні сумки, з турботою про навко-лишнє середовище.

У багатьох країнах Європи та світу забороняється розповсюдження по-ліетилену та пластику. Торгові мережі зобов‘язують переходити на екологічно чисті пакувальні матеріали. А що у нас?

Хоч ми і вивчаємо екологію, складає-мо з неї іспит, та чи задумуємось щоразу, викидаючи в смітник поліетиленовий пакет, пет-пляшку, одноразовий стакан, над тим, що він буде тисячу років роз-кладатися в землі, насичуючи її «корис-ними» речовинами задля здоров‘я май-бутніх поколінь?

Наша Академія — осередок культу-ри. Тому чи не нам першим стати при-кладом для інших у питаннях екології та культури споживання? Чому б не заміни-ти в НАКККіМ увесь одноразовий посуд та пакети на паперові, показавши таким чином, що знання, які ми отримуємо, дійсно допомагають берегти наш Світ і залишити його для майбутніх поколінь таким, яким його створив нам Бог!

Досить стояти осторонь найважливі-шої проблеми! Давайте оголосимо війну поліетилену!

Павло колодій

Після нас хоч потоп!


класикакультура

«Comme il faut», або «те, що треба»

Одним із молодих і доволі перспек-тивних є молодіжний театр мю-

зиклу «Комільфо», створений восени 2008 року групою молодих ентузіастів і професіоналів, що горіли бажанням творити мистецтво мюзиклу в Украї-ні. Він був прийнятий під дах ЦТДЮ Оболонського району м. Києва, адміні-страція якого повірила в сили молодих талантів і дала їм шанс реалізуватись. У перекладі з французького «Comme il faut» — те, що треба. Одним із керівни-ків творчої групи є випускниця нашої Академії Станіслава Лясота.

Творчу кар’єру молодого театру було вирішено відкривати всесвітньо відомим твором Л. Пламондона і Р. Ко-чіанте «Notre Dame de Paris». Перша його постановка відбулася в Парижі у 1998 році. У дебютній постановці були зібрані кращі із кращих французьких і канадських виконавців — Брюно Пеле-тьє і Хелен Сєгара, Даніель Лавуа і Жулі Зенаті. Саме у цьому спектаклі був від-критий відомий усьому світові співак — Гару. Постановка мала неймовірний

успіх. Потім естафета була передана усьому світу. «Notre Dame» був пере-кладений англійською, іспанською, іта-лійською і російською мовами. Історію кохання горбуна до прекрасної циганки бачила і Америка, і Англія, і Італія з Іс-панією, і Росія. Нарешті геніальний твір з’явився на сцені України.

Чимало НАКККіМівців пам’ятають цю подію, що викликала хвилю неймо-вірних емоцій та овацій. 12 травня 2009 року у залі ЦТДЮ Соломенського ра-йону м. Києва була представлена моло-діжна благодійна прем’єра мюзиклу для любителів цього жанру. Спектакль був схвалений критиками, а також вдячною публікою, котра в сльозах приходила за куліси по закінченню заходу. Це закла-ло фундамент стрімкого творчого розви-тку «Комільфо».

Наступним проектом театру стала концертна програма «Феєрія мюзи-клу», котра являє собою калейдоскоп мюзиклів — «The phantom of the opera», «Romeo et Juliette», «Metro», «Cats» та інші. У даний концерт увійшли хіти із по-

становок — усе краще з кращого. Різно-манітність жанрів, палітра мови, шикар-на музика, ефектна хореографія! Саме у цьому концерті в одному вихорі співіс-нують ритми жагучого фламенко і за-ворожуючі мелодії джазу, разом звучать симфонічні оркестри і рок-колективи, зустрічаються ранні рок-опери і мюзи-кли сучасності.

Кожен артист «Комільфо» пройшов свій цікавий і насичений творчий шлях. І ось тепер ці яскраві молоді таланти, що живуть музикою і театром, знайшли один одного і зібрались в єдину перспек-тивну команду. Кожному з них є що роз-казати про себе: лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів, фестивалів, гран-прі та інші перемоги.

Сьогодні вони відтворюють справ-жні шедеври мюзиклу в Україні. Їх по-становки наповнені живою енергією і чистими почуттями. Кожен актор живе своєю роллю.

Подальші творчі плани театру дуже серйозні. Уже надійшло кілька про-позицій постановки мюзиклів, напи-саних вітчизняними молодими авто-рами. Окрім того, команда театру вже працює над написанням двох власних мюзиклів.

Мистецтво мюзиклу в наш час за-ймає лідерські позиції в театральному і шоу-бізнесі в усьому світі. Музика, танці, театр, світлове шоу — все це увібрав да-ний жанр. Саме мюзикли так легко зби-рають сучасних глядачів у багатотисячні зали Парижу, Квебека, Берліна, Москви, багатьох міст Азії, Америки та Європи. Настав час розкритися цьому мистецтву в Україні. І саме ідея популяризації цьо-го жанру керує колективом молодіжного театру мюзиклу «Комільфо».

інна Скоц

в україні є низка театрів, що мають гучну славу та історію, корифеїв те-атрального мистецтва. та останніми роками спостерігається тенденція виникнення молодих театрів, що за досить короткий час набувають ще більшого попиту серед глядацької аудиторії своїм свіжим поглядом на мистецтво сьогодення.

Вітаємо!20 квітня відбулася гра брейн-ринг між командами вузів Печерського району на базі Національного тран-спортного університету. Наша команда зайняла 4-е місце, з чим ми ї ї щиро вітаємо!

Наша гордість!

Театр — единственное место, где бедные могут смотреть на богатых свысока. Уилл Роджерс Лучше играть перед пустыми креслами, чем перед пустыми лицами. Алек Гиннесс Скучен театр, когда на сцене видишь не людей, а актеров. Василий Осипович Ключевский Автор пишет одну пьесу, актеры играют другую, а зрители видят третью. Шарль Баре


Сучасністькультура

Класичний театр покликаний відо-бразити різних героїв, ідеали, події,

що виступають взірцями чи навпаки у чистому вигляді, розкрити глядачеві сутність категорій «погано», «добре», «добро», «зло». Сучасний театр розрахо-ваний на те, щоб показати повсякденне життя, нічого не оминаючи і не упуска-ючи, так би мовити, «в усій його красі». Персонажі тут не просто образи. Це живі люди з їх позитивними і негативними рисами, поведінкою, думками.

Останніми роками усе більшої попу-лярності набуває психологічно-мистецьке явище — Playback театр. Це один із різно-видів сучасного театру, інтерактивний, імпровізований. Для нього не пишуться сценарії і не готуються завчасно декора-ції. Його постановки — це мініатюри із нашого життя, наших історій.

Уперше Playback театр у Києві заявив про себе 10 років тому. Нині у місті їх три. Наймолодшою є творча група, на чолі з Володимиром Савіним, «Дежавю+», що реалізовує себе впродовж 2,5 років. За цей час відбулося дві гастролі: до Криму та Санк-Петербургу.

Володимир Савінов далеко не новачок на цій ниві, адже за плечима близько 39-ти перфомансів. Спочатку він був у складі творчої групи першого в Києві Playback театру, та через внутрішні конфлікти психологу довелося його залишити.

Трохи згодом, загорівшись ідеєю створення власного Playback театру, він

збирає творчу групу друзів-ентузіастів. Так і виникає «Дежавю+». Сьогодні у своїй роботі театральна група, перш за все, керується теорією психологічної те-рапії середовища та класичними прак-тиками театральної майстерності.

В.Савінов наголошує на тому, що Playback театр у чомусь «перегукується із народною творчістю та обрядовістю, адже теж має елементи відображення дійсності та імпровізації».

Дане мистецтво має терапевтичний характер, що особливо важливо у сучас-ному суспільстві, де багато нефільтро-ваної інформації і людина втрачає себе у цім бурхливім потоці. Часто буває так, що особистості немає кому розкрити себе, сказати так, щоб її почули. Співбе-сідники можуть годинами розмовляти, не слухаючи один одного, а лише чека-ючи на свою чергу сказати.

Playback театр покликаний дійсно почути людину. Головною його метою

є зрозуміти і розкрити особистість, її почуття, думки, відтворити почуте тут і зараз, щоб глядач мав змогу побачити з боку те, що тривожить його усередині, переосмислити, винести щось для себе, знайти правильне рішення. Це допома-гає розібратися із внутрішнім хаосом.

6 квітня у Будинку вчителя я мала можливість побувати на перфомансі «Дежавю+». Це щось вражаюче! Тут, у колі незнайомих людей, можна повніс-тю розкритись. Ти розповідаєш свою історію і досвідчені актори-психологи одразу розігрують її перед тобою, відтво-рюючи твої страхи, переживання, сум-ніви, радість… Виникає відчуття певної магічності. Але як зазначає Володимир Савінов: «Ніякої містики тут немає! У всіх людей схожі емоції, події…». А за-вданням Playback театру є почути їх і від-творити.

катя малишева

Playback театр, чи театр без паперу

Актерам приписывают все грехи на свете. Нас считают плутами, лицеме-рами, лжецами, скупцами, льстецами, обвиняют в корысти и жестокосердии, навешивают на нас пороки, как игрушки на елку. Я хочу восстановить истину: да, так оно и есть!

Мы не люди, а паяцы. Мы лишь по-добие людей. Если мы что-то делаем, то только по указке режиссера. Если говорим, то чужие слова. Когда нас ра-нят, наши раны не кровоточат, когда убивают, — не умираем. Произнося

фразу: «Я тебя люблю», уже готовим следующую реплику. А на следующей реплике навостряем ухо на возможные аплодисменты.

Что же такое душа комедианта, дамы и господа? Сквозняк, холодное дыхание в позаимствованных одеждах, которые можно легко сменить, приспособив-шись к новым. Почему? Да потому, что актер неуверен, существует ли на свете. Это двуногое от рождения поражено своего рода увечьем — непостоянством. Некоторые из вас в течение дня иногда

пощипывают себя, чтобы увериться в полном пробуждении ото сна. Так вот, у нас синяки — от славы.

Существую ли я на самом деле? Если да, то мне должны аплодировать. Хлопа-ют, стало быть, я живу. Слава. Как нужна нам эта боль, этот бег от себя, исступлен-ное желание преобразить вселенную в огромный зеркальный лабиринт, который засвидетельствует наше суще-ствование, в собрание афиш, на которых имя наше, выведенное крупными буква-ми, помещено выше названия пьесы.

Актерам…Щоденник

театральне мистецтво завжди зали-шатиметься актуальним. людині по-добається почувати себе глядачем, сидячи у зручному кріслі і спостері-гаючи з боку за чужим горем, радо-щами, проблемами, долею… у ході історичного розвитку діячі театру на-магалися підбирати саме ті образи і ситуації, що хотілося б смакувати.

СтосункиСапієнс

Друзі чи щось більше?

Дійсно! А чи може така дружба бути без кохання? Як кажуть: "хоч хтось

один, та все ж кохає!". Можливо, увесь цей час хтось один просто не помічає, що його люблять зовсім не як друга?! Чи ретельно приховує почуття, в пер-шу чергу, від себе?

"Чому ці двоє досі не разом?!"— запи-тують усі знайомі.

Ці «друзі» найбільше бояться зі-псувати те, що вже мають, навіть, якщо ціною є рік чудових стосунків. А ревно-щів, хоч відбавляй! Вони тримаються один за одного як за повітря. Достатньо на екрані телефону побачити знайоме фото і номер, як посмішка мимоволі осяює лице і серце починає битися в шаленому ритмі. Коли одному з них по-гано, іншому достатньо лише обійняти. А іноді вони дуже реалістично «грають у подружжя»...

У таких друзів почуття можуть при-йти не відразу, але коли приходять, за-лишаються на довго. А може варто роз-повісти про них, розкритися? Чи краще їх придушувати? Можливо, це доля? Адже, як показує життя, шлюби друзів — найбільш вдалі, бо в них є ще щось, окрім пристрасті і симпатії.

У будь-якому випадку, ці «друзі» вже найщасливіші, бо мають один одного. З власного досвіду можу сказати, що по-чуття між ними є: часом це пристрасть, часом довіра, часом впевненість, пова-га. Можливо, таку дружбу не слід псу-вати, переступаючи межу. А може варто

ризикнути? Це вибір кожного. Бажаю кожному зустріти таку люди-

ну і зуміти зберегти ці почуття до кінця у будь-якому оформленні, хоча, навряд чи у справжньої дружби він є.

русіч

твій найкращий друг протилежної статі? ви розумієте один одного з півслова, а іноді навіть з одного по-гляду? ви можете проговорити всю ніч безперестану і під ранок задріма-ти в обіймах? обговорювати "фор-ми" дівчат і хлопців, що проходять повз, і саркастично пропонувати поміч у знайомстві? і при цьому всі оточуючі з першого погляду чомусь думають, що ви разом?!

Головні події травня: 17-19 травня Святкування 5-річчя Інституту СККіМ

19 травня 14.00 – святковий концерт «5 років ІСККіМ» Актова зала

24 травня Конкурс «Міс і Містер НАКККіМ» Клуб «Патіпа»

Також у травні: Булгаковські тижні в НАКККіМ Конкурс «Студент року»

Слідкуйте за оголошеннями!

У наступному номері читайте: «5 метрів від КП» Розповідь про місто-привид Прип’ять, враження від подорожі на Чорнобиль… Звіт роботи СРА у новому складі Освіта, професія, кар’єра, робота. Власний досвід, реальні історії, гострі проблеми.

афіша

Видання засновано і видається з 2001 рокуАдреса замовника, видавця та редакції:Україна, м. Київ, вул. Івана Мазепи, б. 21, корп. 7, ауд. 1-Б

Головний редактор Катерина МалишеваДизайн та верстка Марія КоржДля листів [email protected]Блог gazeta-gaudeamus.blogspot.com

Видання віддруковано в типографії НАКККіМм. Київ, вул. Івана Мазепи, б. 21, корп. 11тел.: 280-02-57

Підписано до друку: 10.05.2011Тираж 300 примірників

Думки авторів публікацій не завжди співпадають з точкою зору редакції.

Ми працюємо для вас!

Гаудеамус № 63, травень 2011

Documents