Травень №6

1

Йод травень

№6 квітень-травень

Як би ти не намагався за-лишатися незмінним, ти все одно будеш тільки таким, який ти є зараз, сьогодні. Йоду – рік.

2


Поставити питання ребром: де береться мій час і куди він дівається? Власне, дуже корисно знати ме-тодики керування часом. Типу, матриця Ейзенха-уера, принцип пріоритетів (гугли, якщо цікаво) – і виковтілювати їх у життя. Я знаю ці круті методики, я навіть іноді веду тренінги з тайм-менеджменту і навчаю людей керувати часом. З тих тренінгів у мене є круті фоточки біля фліп-чарту з розумним виразом обличчя. Але, якщо ви спитаєте мене: чи вмієш ти користуватися своїм часом оптимально? Відповідь однозначна.

Ми робили б корисні речі, а потім пишалися б ними. Люди, які люблять себе – завжди круті. Мені здається, навіть миючись душі вони придумують собі бізнес, або повторюють цикл Кребса абощо. І вони точно не сидять в соціальних мережах година-ми, і не сплять до обіду. Вони інвестують в себе, у своє життя – ось у чому сенс. Знаєте історію про швейцарський банк? Уявіть, що у вас є рахунок. І щодня на цей рахунок надходить 1440 євро – робіть з ними, що заманеться. Лише один нюанс: щоденно, рівно о 24:00 усі гроші, що залишилися на рахунку невикористаними за день, обнульовуються. Фіу-фіть! В добі 1440 дорогоцінних хвилин. Я – мій швей-царський банк. Ти – свій швейцарський банк. Я не хочу, щоб мій рахунок грабували. А грабувати його самій – то взагалі прирівнюється до дитиновбивства. Принаймні, в моїй голові.

Іноді я питаю себе: чому у мене патологічно не вистачає часу? Варіантів декілька: або я дуже зайнята особистість, або я просто базікаю, нібито я дуже зайнята особистість. Підозрюю, що насправді я просто недостатньо себе люблю. Бо коли б я любила себе так сильно, як хочеться вважати, я була б успішнішою, швидшою, вправнішою. Якби ми любили себе – ми б не дозволяли собі псувати свій час.

колонка редактора


3


2. Колонка редактора. Час, який дівається бозна-куди та інші банальності4. Фото-проект до дня народження. Містер і Місс НМУ 6. Вісім тортів і одна свічка. Happy birthday, baby11. Сповідь медичного єретика. Міцне14. Інтерв’ю з Маланчуком. Про захід, ортопедію та інше17. Інтерв’ю з Єміном Сомедлі. Пів-фіналіст «Україна має талант» про навчання в НМУ та інші ніжності20. Арт-мікробіологія. Як полюбити про-токоли з гісти22. Ботанська стаття про те, що буде, якщо не будеш вчитися добре. Лікарські помилки24. З серцем назовні. Новеньке про старе-до-бре-вивчене26. Історія одного дня. Відверто і меланхолічно про кожен день28. Я пізнаю тебе за твоїми листами. Графологічні хитрощі30. Кофеїн. Для тих, кому мало науки в по-всякденному житті32. Які вони, нащадки Гіппократа? Народний образ студента-медика35. Смакуючи свій хвіст. Роздуми на жовтому фоні36. Не будь бананом. Що читають в НМУ38. Ху із Ху. Хіпстери. «Підбурювачі суспільства» в НМУ42. Дістатися за 7 хвилин. Маленькі прості секрети про велике місто46. Мода від Йоду. Знайомі знайомих48. Інфа. Хто молодець


4


Фото-проект до дня нар одження Йоду. Містер НМУ 2012 Влад Тимчаюк і Місс НМУ 2011 Нігяр Шахкасумова готують іменинний торт з обкладинки

5

Йод травеньЙод травень

6


«Йод» - це перший студентський журнал НМУ. Він має власну історію, цікаве народ-ження та веселе життя. За ширмою 5 номерів чимало веселих моментів та приємних спогадів, деякими з них ми поділимось.Народження.Перші збори нашої редакції, хоча тоді її так назвати ще не можна було, відбулись восени 2010 на кафедрі психології. «Пам’ятаю, що у Шишки були круті сережки у формі вінілових платівок, валізу та Несто-ра*, - пригадує Аріана Ходем». «На найперших зборах Саша показувала нам молодіжний журнал, як еталон. Ми пуска-ли один примірник по колу. Роздивлялися. Ахали та охали і мріяли про те, що колись і самі зможемо створити хоча б щось подібне. А ще пам’ятаю, як мені хотілося звідти втек-ти. Бо після пробираючої промови главреда мені здалося, що з цим просто нереально впоратися. Але бігти потрібно було б з кінця

• 8людейнаобкладинці,асаме:Олександра МотієнкоНаталія БалацькаІгор БурмагінМаргарита КудлайОльга КуяваДмитро ШульженкоВлад ТимчаюкНигяр Шахкасумова• задіяно69осібвсоцопитуваннях• зроблено46фотоілюстрації• подано33привітаннятаоголошення• 20анекдотів• 152сторінки• 85статтей• 39осіб,якіпотрапиливрубрику«Мода»• 73людини,сфотографованодлярубри-ки«Мода»

Торт і одна свічка

7


кабінету через усіх-усіх-усіх, тому довелося досидіти до кінця. А тепер без Йоду не уявляю свого студентського життя.» Такими спогадами поділилась Евеліна Яворська.А ось, що розповідає сама Шишка: «Страшно було. Прийшло багато людей, і всі думають, що я мало не інтерн, великий досвід, серйозна жінка. А я всього лиш другий місяць на першому курсі. Мало не здохла тоді.»Отакі от ми народились.Перший номер «ЙОДу» планували видати в травні. Основною подією в НМУ був конкурс «Міс НМУ», тому значна увага цього випуску приділялась саме конкурсанткам. Потім у нас було ціле літо для збору матеріалу для статей та і, власне, ідей; насичення силами для роботи на весь рік. Другий випуск у нас жовтне-вий. Спогади Юлі Малько: «Я пам’ятаю як ми з Ясміною на перервах бігали навколо корпусів з ЙОДом і повітряними кульками та роздавали лише після того, коли нам заспівають пісню чи прочитають віршик.»Роксолана Габаль розповіла таку історію: «Одно-го разу коли ми з Сашою ходили роздавати дру-гий йод на початку цього навчального року, то ми так смішно стояли у 3-му гуртожитку і казали: «мальчик-мальчик, візьми почитай». Потім нам друг підказав, що треба казати не «мальчик», а «мужик, візьми почитай»... В нас той «мальчик» так і не взяв Йод читати, але на наступний випуск він сам прийшов просити його читати у парла-мент. І мені було дуже приємно його побачити».Аня Мартинюк згадує: «Другий випуск запам’ятався скандалом, який розгорнувся в на-ших студентських колах. Якийсь студент читав на парі анатомії наш Йод, і викладач це побачив, скільки ж тоді галасу було навкруг цього.»Спогади Евеліни: «Якось раз, під час гри у дощик усі одночасно почали сильно тупати ногами по підлозі. На гучний звук до приміщення влетіла вахтер і, побачивши купку людей, що стоять по колу і виконують незрозумілі ритуали, обізвала нас сектантами.»Випуск №3 відзначився першим розворотом: «На лекціях не читати». І це останній, принаймні поки що, номер з гороскопом.Евеліна розповідає: «На початку зйомок стра-шенно не вистачало емоцій. Для того, щоб обкла-динка вийшла більш живою, Наташі порадили вщіпнути Ігоря за сідницю. Проте уже після лег-кого лоскоту фотомодель розцвів на очах.»Аня Мартинюк поділилась спогадами теж: «Моя

Ваша Саша,

головний редактор

Олександр, головний дизайнер

Евеліна, редактор

креативного відділу

8


стаття тоді була темою номера, писала я про презер-вативи, так як на носі було 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом. І до кожного номера ми прикле-ювали презервативи. Тираж був 2000 примірників, і от, створивши такий собі конвеєр з людей 6-7 у парламенті, ми робили цю нелегку роботу. Хто нарізав двосторонній скотч, хто його приклеював, хто наклеював самі презервативи. Найприємніше – це вже готові гори Йоду .»Далі був новорічний випуск. На перших розворотах – привітання зі святами. Аріана відкрила секрет обкла-динки, виявляється, на зйомках моделей розвеселяли під zaz. А Катя Пензеник сказала, що найкращі думки для статті у неї приходили в метро під гарну музику. Цитуємо: «За 15 хвилин загальними зусиллями мож-на написати гарну статтю. Симпатоадреналова систе-ма завжди нас виручає.»Аріана сказала, що запам’ятала збори ввечері на кафедрі історії медицини: «Не було світла, лише якийсь світильник дуже слабкий. В такій от атмосфері ми ви-ступали перед великою редакцією, я розповідала як писати інтерв’ю. Ці моменти найбільше вкорінились в пам’яті» 5й випуск чекали всі з найбільшим нетерпінням, він хоч і вийшов аж у березні, але воно того варте. Це був журнал з масою цікавих статей і з великою кількістю сторінок. Аріані запам’яталось як мили курку в студії для обкладинки та обрізали їй зайву шкіру. Отакі от непрості зйомки наших обкладинок.Марина Ткаченко з радістю розповідає: «Головним моїм фанклубом стали мама і бабуся. Вони впродовж місяця переслідували всіх своїх друзів та знайомих, щоб ті прочитали мою статтю. Наробили ксерокопій і роздавали в якості сувенірів усім, хто приходив до нас в гості на свята.»Катерина Пензеник розповіла свої враження від зйомки редакції в радянському стилі: «Весело було. Варто почати з того, що шукаєш одяг весь тиж-день перед зйомками у знайомих, щоб він навіть нафталіном пахнув. Було круто, коли всі стали в ряд з бідончиками і лопатами. Я відчула себе дівчиною з радянських постерів «Про мир, труд, май»»Евеліна розповіла: «Весело було діставатись до місця репетиції команди КВН через фіз-хімовські катаком-би (виявляється вони таки є). Загалом це було схоже на відкриття потаємної кімнати.»«Йод» робить різнопланові відкриття для кожного з нас. Дмитро Лавриненко, наприклад, завдяки зйомці річної обкладинки, дізнався, що в магазинах є свічки у формі усіх цифр, крім одиниці, принаймні, так він сказав нам.

Ясміна,редактор

соціального відділу

Дмитро,фото-редактор

Юля,менеджерзі зв’язку

з читачами

9


Він змінює і наш характер, за словами Насті Рудої: «Мені якось Ясміна написала: «Взялся за статью, не подводи редакцию», і я зрозуміла, що за всі свої нб і 2 я якось сама відповідала, а невчасно написані статті, це вже стосується інших. Тож я про відповідальність тлумачу.» Ми працюємо на стільки наполегливо і завзято, що у Тані Кравець статті стають сюжетами снів. Альона Пасічнюк поділилась з нами: «Мені снилася велика-велика Саша з кубічною головою та таким аквалангом із золота, інкрустованого камінцями «Сваровскі», що викрикувала у гучномовець: «Поєзд Масква-Сімфєропаль атправляецца с пятава путі, прістєгнітє рємні бєзапаснасті - ми взлєтаєм!». Потім Саша подивилася на мене під мікроскопом і скрикну-ла: «Статтю мені, статтю!!!»Про зміни у своєму житті розповіла і Ясміна Аль-Хаммуд: «Стала краще користуватись вордом, так як основна робота саме з ним. Припинила, в більшості випадках, купляти журнали, а така звичка була. По-любила писати повідомлення на телефоні, бо обдзво-нювати всіх дуже важко, час і сили забирає. Ось так от змінює.»Аня Мартинюк поділилась і своїми секретами: «Йод - це таке своє, рідне та приємне. Це те, що малює усмішку на моєму обличчі ось уже рік. Приємно бачи-ти, як студенти всюди із захопленням читають його, а потім обговорюють. Також гріє душу момент, коли приїжджаєш додому, а мама запитує: «А новий «Йод» є?»А Роксолана Габаль сказала: «Йод - це дитинка. А як же дитина міняє життя? Раз і назавжди. «Йод» - це не лише цікава інформація, а й купа людей, які ро-блять моє життя веселішим. Це і Саша із її обезба-шенними ідеями; це і Яся з її милою посмішкою; це і Еля з її добродушністю; і Аріана з її дорослими і ро-зумними поглядами на життя; це і Аня з її щирістю і відвертістю; це і наш Саша, з його завжди веселими приколами. Люди, яких я безмежно і щиро полюбила разом з Йодом»Робота дизайнера – взагалі страшна річ. Саша Ніколаєв присвятив журналу десь, як би не збрехати, повних ночей 30 точно (вдень пари, самодіяльність - вночі). Коли строки піджимають і треба працювати в потроєному режимі, а ще й до того сесія у розпачі, - оце хардкор.Настав час привітань:Сонечки мої, я вітаю всіх нас із цим важливим свя-том. Уже рік нашому улюбленому журналу, це коло-сальна робота всіх, всіх людей, які читають і допома-гають робити його все кращим і кращим. Тому хочу побажати, щоб наш «Йод» виріс в очах всіх студентів,

Рок-солана,

рижа стервокріейт-

менеджер

Андрій,менеджерзовнішніх

зв’язків

Катерина,журналіст

10


щоб всі бачили його таким, як бачимо його ми. Роксолана ГабальВсього найяскравішого, веселого, чудесно-го, божевільного, неймовірного, казкового, сонячного, творчих журналістів, креатив-них редакторів, натхненних фотографів, і пам’ятай: «Живе той, хто іскриться!». Настя Афанасенко Любий Йод! Рости великий, і в площі сторінки і в ширину! Випускайся товстезни-ми талмудами, хай тебе читають перечиту-ють, ріжуть з тебе шпори, роблять ксерокопії, зашивають в золочені палітури, нагромаджу-ють в медичних бібліотеках світу, цитують тебе на наукових зібраннях, захищають по тобі дисертації... І взагалі, хай юні медики приймають тебе за невід’ємну частину сту-дентського життя НМУ. Марина ТкаченкоМій любий Йод , моя рідна редакціє, дорогі читачі і справедливі критики, вітаю з Днем Народження! Нам всього рік, але це вже вважається дитина, а не немовля! Все попере-ду, а нам головне бажання, натхнення, ідей, музи і часу, щоб була така можливість твори-ти! Ясміна Аль-ХаммудБажаю Йоду ще сто років виходити, процвітати, давати ягідки, і щоб через років 180 наші ч/б портрети друкували в книжеч-

ках «Історія НМУ» Аня ДзюбаЩоб ні в кого в НМУ не було ЙОДодефіциту! Юля МалькоБажаю нам, щоб «Йод» був постійним яви-щем у НМУ. Щоб і після випуску ветеранів редакції з університету журнал продовжував жити та рости. Аріана ХодемШаленого драйву, адреналіну у крові, твор-чого коловороту, тисячі кольорових сторінок та не менш яскравих фото! Завжди з любов’ю у серці, з вірою вперед до мрій!!! До остан-нього подиху та останнього зубця QRS на ЕКГ!!! Пишайтесь, що ви – ЙОДівці. Альона Пасічнюк«Немає нічого неможливого.» За цим гаслом працювали ми, і нам вже рік. Бажання і сили всім для здійснення мрій. Опромінюйтесь щасливими посмішками людей і нехай ваша креативність чарує всіх навкруги. Аня Мар-тинюкБажаю всій редакції бунтарсько-медичного журналу ЙОД – нехай щастить! Ще більше незвичайних ідей та наснаги і надалі розбур-хувати та просвітлювати студентсько-викла-дацький колектив університету. Леонід«Всеукраїнської слави!» - лаконічно побажав Андрій Найман.

11


Хірург повинен хотіти бути хірургом, хотіти розвиватися і навряд чи хірург повинен мати якісь додаткові якості, що відрізняються від будь-якої іншої люди-ни. Будь-яка людина має правильно і до-бре робити те, за що вона взялася.

Для кожного з нас є питання: «Звідки ви-никають наші початки?». Ну зрозуміло з дитинства: те, що ми бачимо навколо – те

й сприймається як більш природне, більш знайоме. Те ж саме було в мене. Моя мама працювала зубним лікарем. Я часто був у неї в кабінеті. Нікуди було залишити маленьку дитину, і я вперше побачив що таке борма-шина, вперше побачив тоді апарати Рудько, які накладалися на нижню щелепу при пере-ломах. З дитинства я бачив пацієнтів, які хо-дили з цими «залізяками» на обличчі.Якщо говорити про лікування, то одне з

Маланчук Владислав ОлександровичЗавідувач кафедрою щелепно-лицевої хірургії НМУ, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, академік.У 1997 році разом з В.В. Лосем відновив (у той час як метод був під заборо-ною) застосування в СРСР стоматологічної імплантації.Вперше в СРСР в 1986 році пересадив плюснефаланговий суглоб пацієнта замість пошкодженого скронево-нижньощелепного.Разом з Ю.Й. Бернадський заснував Асоціацію щелепно-лицьових хірургів України.

11


Розмови після пар

12


найбільш яскравих проявів лікарського мистецтва - це хірургічне мистецтво. Це хірургія, яка дає можливість на власні очі побачити те, що було до прикладання твоїх рук і одразу після. Тому пройшовши в стоматології практично всі сходинки - те-рапевтичну, дитячу стоматологію, санацію порожнини рота, змішаний прийом, еле-менти ортопедичного прийому-прийшов до хірургії, тому цікавому,найскладнішому, що є в стоматології. До речі, в стоматології немає нічого, окрім хірургії. Пломбуван-ня каріозної порожнини - це накладення лікувальної пов’язки на рану, тверді тка-нини зуба - на очищену від некротизова-них тканин рану. Лікування періодонтиту - лікування гнійного вогнища, створення відтоку. Лікування пульпіту - чи збереження органу, чи видалення пульпи - резекція - теж хірургія.

Не існує таблетки, з’ївши яку, усунеться карієс, хоча є таблетки, з’ївши які пройде бронхіт, пневмонія і так далі. Для цих видів захворювань таблетки існують, а ось для карієсу- немає.Ви ж знаєте цю історію, коли Шура Бала-ганов у Остапа Бендера єхидно запитав: «Бендер, а може ви візьмете по частинах?» (Мільйонів мається на увазі, пам’ятаєте?). Бендер серйозно відповідав: «Ні, Шура, я б узяв частинами, але мені потрібно одразу». Ось ми всі такі. Ми всі хочемо все і одразу. Ми одразу хочемо знати, вміти, могти і одра-зу бачити результат своєї роботи. Я теж з числа цих людей, я теж хочу одразу бачити те, що я зробив, а не чекати двадцять років.

Протокол дій стандартний для хірургії. Хірург повинен бути відпочившим, гото-вим фізично, психологічно до цієї роботи, інтелектуально, повинен бути підготовлений професійно. Перед операцією повинні бути готові всі потрібні інструменти, помічники, повинні бути прораховані різні варіанти розвитку подій, і по ходу операції, і після операції. Всі варіанти, які теоретично мо-

жуть мати місце, лікар повинен прорахувати і передбачити можливість їх розвитку. Або нерозвитку. Якщо щось несприятливе про-явиться, «вискочить», розвинеться, то лікар повинен бути готовий запобігти неприємній події. А на рахунок того, що «доторкнутися як футболіст до футбольного поля перед ви-ходом на нього», це наскільки мені відомо, серед хірургів не практикується.

«На Бога надійся, а сам не зівай». Так от, «сам не зівай» - це основна домінанта, яка повин-на працювати.

Таксист, до якого ви в машину сіли – чи не тримає він в своїх руках ваше життя? Льот-чик, у якого ви в літаку летите, не тримає? А сусідній водій? А цегла, яка погано покла-дена в стінку, вона не може впасти? Вона не тримає ваше життя? Всі ми взаємозалежні, взаємопов’язані. І тому говорити, що хтось від когось залежить, а хтось інший від когось не залежить неправильно. Якщо сьогодні ви тримаєте чиєсь життя в своїх руках, то хтось тримає життя ваше. Тому що в коридорі си-дять родичі. В одній кишені у цих родичів візитна картка і в руках квіти для вас, а в іншій кишені цегла. І ви можете отримати подяку або квітами в руки, або, вибачте, це-глою.

Всі ми народжуємося з тими якостями, які нам визначено. Всі наші якості - суть прояви тих біологічних структур, які у нас існують - від тата, від мами і від господа Бога. Тому вибирати або одне, або інше - це ущербність. У людини маса якостей - і всі вони потрібні для чогось. Навіть якісь погані якості ма-ють щось своє позитивне, для чогось вони існують. Хоча б у ролі зразка, припустимо, непотрібності або недоцільності для людини і навколишніх. Мова про єдність і боротьбу протилежностей. Відсікати щось і вибирати щось конкретне не зовсім правильно.

В кожній людині існує суміш протилеж-них речей - совість і безсовістність, успіх

12


13


і неуспіх. Не можна бути на сто відсотків успішним, на сто відсотків совісною люди-ною. Десь одна тисячна частина чогось нега-тивного повинна бути присутня.Існує психологічна максима, що протягом доби кожна людина виглядає протягом деся-ти хвилин повним ідіотом, і завдання мудрої людини полягає в тому, щоб в ці десять хви-лин не бути на публіці.

У нас діагнозів величезна кількість. Вродже-них каліцтв ми знаємо 10-12 тисяч. Відсотків 70 - тільки вроджені каліцтва обличчя. Тому в щелепно-лицевої хірургії доводиться дуже багато знати, дуже багато думати. Думати - це якраз той процес, який не підвладний повністю більшості людей. Візьміть західний світ - там думання часто замінено протоко-лом лікування. Комп’ютер поставив діагноз по аналізах, лікар погодився, натискається кнопка і по протоколу потрібно лікувати. А ми говоримо про лікування індивідуальне. Індивідуально показане кожній людині. Тому з одного боку- штампи-стандарти знижують інтелектуальний рівень лікаря. З іншого боку- відповідальність вкрай висока. І тут західний лікар стоїть перед вибором: або ду-мати, а думає він мало, або не вміє. Брати на себе відповідальність? Але він не звик цього. Бо збоку стоїть юрист з великою сокирою, а з іншого боку фінансова ситуація - лікар і його сім’я повинні їсти. Тому виникає жорстоке протиріччя - що робити лікарю: як лікувати пацієнта, як не помилитися?Хірургія - найбільш екстремальна ме-дична спеціальність за всіма позиціями. Найбільш відповідальна, найбільш динамічна. Тут потрібно набагато швид-ше приймати рішення, мати колосальну ступінь психологічної стійкості, знань, відповідальності. Це ті якості, які ча-сто відсутні у людей «розслаблених» стоматологічних спеціальностей, де мож-на посилатися на провину зубного техніка, який не відполірував протез. А тому- при-ходьте через два тижні.

Але хірургія може завжди прийти до тих лю-дей, які її не поважають. Після Чорнобиля у мене був один дуже цікавий клінічний ви-падок, який я запам’ятав. Жінка лікувалася півроку від променевої хвороби, компенсу-вали стан її крові більш-менш. Чоловік її на той час ще продовжував лікуватися. І жінка 32-35 років прийшла зробити зубні протези. А в той час в Радянському Союзі ліквідаторам давала безкоштовно дорогоцінні метали (зо-лото) для протезування. Вона прийшла до молодого лікаря, так званого «лікаря», ви-робника протезів, який обробив зуби під коронки і сепараційні диском провалився під язик, відволікся на мить - диск прокру-тився і потрапив в під’язикову область. Була пересічена язикова артерія, почалася крово-теча. Він витягнув диск, поклав у рот сервет-ку і сказав: «Ідіть до хірурга». І жінка з кро-вотечею, вийшла з поліклініки. Кров заливає обличчя, машини не зупиняються, бояться її вигляду. Вона насилу доїхала при дуже низь-кому тиску до нашої клініки на Зоологічній. Ми перев’язали сонну артерію, зупинили кровотечу. У неї поновилася анемія, стався зрив всіх показників крові. Після загоєння рани вона знову потрапила в гематологію на наступні півроку на реабілітацію. І ось, так званий лікар, який обпилював зуб під корон-ку, який створив це ускладнення, навіть не затомпонував, не притиснув сонну артерію, не став просити про швидку допомогу, не викликав таксі, не взяв свою машину, не по-садив, не відвіз на своїй машині пацієнтку до лікарні. Звідси питання- чи лікар це?Відомі на Заході історії, коли деякі злочинці витягували знімні протези з порожнини рота людей і розбивали їх. Потім поліція за-арештовувала цих злочинців, а це виявляли-ся місцеві дантисти, які вдень робили протез, а вночі ловили своїх пацієнтів і витягували його. Вони забезпечували собі роботу.Біда в тому, що на сьогоднішній день в медицині є дві позиції. Перша - це лікування, а друга - так званий медичний бізнес. І на жаль бізнес вже почав перемагати лікування.

13


14


СПОВІДЬ

ЄРИТИКА

Роберт С. МендельсонМоє зречення віри

М Е Д И Ч Н О Г О


15


Я не вірю в Сучасну Медицину. Я медич-ний єретик. Мета моєї книги - зробити вас єретиками.

Я не завжди був таким. Колись я вірив в Су-часну Медицину.Коли я вчився в медичному інституті, не став глибоко вникати в дослідження гор-мону DES (диетил-стилбестрол), що прово-дилося тоді, тому що я вірив. Хто міг тоді запідозрити, що через двадцять років ми виявимо рак піхви і аномалії розвитку ста-тевих органів у дітей, матері яких приймали DES під час вагітності?Я повинен зізнатися, що не проявив підозрілості і по відношенню до кисневої терапії недоношених дітей. Хоча насто-рожитися було від чого - в обладнаних за останнім словом техніки відділеннях для недоношених повна або часткова втра-та зору відзначалася майже у дев’яноста відсотків новонароджених з низькою ва-гою. В той же час в декількох милях від нас, у великій, але менш «сучасній» лікарні це захворювання – ретролентарна фіброплазія - зустрічалося менш ніж у десяти відсотків недоношених. Я просив своїх учителів по-яснити цей феномен. І я вірив їм, коли вони відповідали, що лікарі в менш оснащеній лікарні просто не могли поставити пра-вильний діагноз. Через рік або два було доведено, що причиною ретролентарної фіброплазії була висока концентрація кис-ню, що подавався в інкубаторі. Матеріально забезпечені медичні центри частіше робили дітей сліпими тільки тому, що у них було краще устаткування - найдорожчі і сучасні пластикові інкубатори, в яких увесь ки-сень, що подається, обов’язково поступав до дитини. Проте в лікарнях по бідніше використовувалися старі моделі - ванноч-ки з нещільно прилягаючими металевими кришками. Вони давали такий витік, що, скільки б кисню не подавалося в інкубатор, цього було недостатньо, щоб засліпити ди-тину.Я все ще вірив в Сучасну Медицину, коли брав участь в написанні статті про ви-

користання антибіотика тераміцину для лікування респіраторних захворювань у не-доношених. Ми оголосили про відсутність побічних ефектів. І дійсно - їх не було. Але наш експеримент не був досить три-валим, тому ми не дізналися, що не лише тераміцин, але і інші антибіотики дуже ефективні для лікування цих захворювань. Як не дізналися також, що і тераміцин, і інші антибіотики тетрациклінового ряду зробили зуби тисяч дітей жовто-зеленими і залишили відкладення в кістках.Я також повинен зізнатися, що вірив в про-меневу терапію. Вірив в її ефективність при лікуванні збільшення мигдалин, лімфатичних вузлів і вилочкової залози. І я вірив своїм учителям, коли вони говори-ли, що радіація, безумовно, небезпечна, але використовувані дози настільки малі, що не можуть завдати ніякої шкоди.Через багато років ми виявили, що ці «аб-солютно нешкідливі малі дози», отримані пацієнтами десять-двадцять років тому, дали багатий урожай у вигляді числен-них випадків раку щитовидної залози. Я був вражений, коли деякі з моїх колишніх пацієнтів повернулися до мене з вузлами в щитовидній залозі: «Чому ви повертаєтеся до мене? - думав я, - до мене, хто був про-виною події з вами»?.ццТепер я не вірю в Сучасну Медицину.

Зате я вірю, що, незважаючи на усі новітні технології, попри те, що пацієнта споряд-жають як астронавта, що вирушає в політ на місяць, - найбільшу небезпеку на вашо-му шляху до здоров’я є доктор Сучасної Медицини.Я вірю, що лікування методами Сучасної Медицини рідко буває ефективним, але ча-стенько небезпечніше хвороба, проти якої воно націлене.Я вірю, що ця небезпека посилюється ще і тим, що шкідливі процедури застосовують-ся там, де взагалі непотрібно медичне втру-чання.Я вірю також, що якщо більше дев’яноста відсотків лікарів, лікарень, ліків і медич-

16


них приладів зникнуть з обличчя Землі, це тут же позитивно позначиться на нашому здоров’ї.Я упевнений, що Сучасна Медицина за-йшла занадто далеко, застосовуючи в повсякденній практиці методи, розроблені для екстремальних ситуацій.

Коли лікарів звинувачують в тому, що вони не повідомляють пацієнтам про побічні ефекти ліків, лікарі починають виправ-довуватися. Мовляв, зайва відкритість перед пацієнтами буде на шкоду останнім - завадить їх взаємовідносинам з лікарем. Це означає, що стосунки між лікарем і пацієнтом будуються не на знанні, а на вірі.Ми не знаємо, що наші лікарі - хороші. Ми говоримо, що ми віримо в них. Ми їм довіряємо.Не думайте, що лікарі не бачать різниці. І ні на одну хвилину не вірте, що вони не грають щосили. Тому що ціна питання - усе їх життя, усі ці дев’яносто або більше відсотків непотрібної нам Сучасної Меди-цини, яка існує для того, щоб вбивати нас.Сучасна Медицина не може вижити без нашої віри, тому що вона не мистецтво і не наука. Сучасна Медицина – це релігія.Згідно з одним з визначень, релігія - це спро-ба організованої взаємодії з незрозумілим і загадковим. Церква Сучасної Медицини має справу з найзагадковішими речами: на-родженням, смертю, з тими загадками, які задає нам наш організм (а ми - йому).

Якби люди не витрачали мільярди доларів на Церкву Сучасної Медицини, щоб заво-ювати довіру вищих сил, які керують люди-ною і направляють його, - на що б вони їх витрачали?Усі релігії сходяться в твердженні, що реальність необмежена тим (чи не залежить від того), що ми можемо побачити, почути, відчути, спробувати або понюхати. Релігія Сучасної Медицини також наслідує цей по-стулат. У цьому легко переконатися, просто запитавши свого лікаря « чому»? Поставте це питання багато разів. Чому ви виписа-

ли мені ці ліки? Чому ви вважаєте, що ця операція буде мені корисна? Чому я пови-нен робити це? Чому виробите це зі мною?Повторюйте ваше «чому» багато разів, і, врешті-решт, досягнете Просвітлення. Ваш лікар сховається за відмовкою, що вам ніколи не пізнати і не зрозуміти усіх чудес, які є в його розпорядженні. Він зажадає просто вірити йому.Ось ви і отримали перший урок медичної єресі. Урок другий: як тільки лікар захоче зробити з вами щось, чого ви побоюєтеся, і ви запитаєте «чому»? багато разів, і лікар, нарешті, вимовить сакраментальне «просто повірте мені», - розгортайтеся і біжіть так далеко, як тільки можете.

Ваше головне знаряддя - знання ворога. Як тільки ви зрозумієте, що Сучасна Ме-дицина - це релігія, ви зможете боротися з нею і захищати себе набагато ефективніше, ніж якби ви думали, що боретеся з ми-стецтвом або наукою. Наївно вважати, що Церква Сучасної Медицини дійсно вважає себе церквою. Назвіть мені хоч одно ме-дичну установу, присвячену релігії, але не медичній науці або мистецтву лікування.Проте саме існування Сучасної Медицини залежить від віри в неї. Те ж ми бачимо і в інших релігіях. Церква Сучасної Медици-ни настільки залежить від віри, що якщо ми хоч на один день перестанемо в неї вірити, уся система прийде до занепаду. Чим ще можна пояснити, що люди дозво-ляють Сучасній Медицині робити з ними те, що вона робить, як не повною заборо-ною на сумніви? Хіба дозволяли б люди за-нурювати себе в штучний сон і розтинати на частини в ході процедури, про яку вони не мають анінайменшого уявлення, якби не вірили? Хіба люди стали б ковтати тисячі тонн пігулок щорічно, знову ж таки не ма-ючи ніякого поняття про дію цих хімічних речовин на організм, якби не вірили?Якби Сучасна Медицина об’єктивно оцінювала свою діяльність, в моїй книзі не було б потреби. Ось чому я збираюся пока-зати вам, що Сучасна Медицина - це не та релігія, в яку варто вірити.

16


17


Емін СамедліМузика – це друг, гітара – подруга. Через музику легко виражати емоції, а надто, якщо настрій не дуже. Не люблю ділитися проблемами з людьми: якщо це чужа людина – їй байдуже, якщо друг – хвилюватиметься. А граючи, забуваєш про усі негаразди. Музика допоможе, вислухає найкра-ще за всіх.

Розмови після пар


18


Музичну школу прогулював. Мене віддали туди вчитися років у вісім. Тоді й вперше взяв в руки гітару. Вчитель був кларнетист, тому зрозуміло, що добре навчитись не вийшло. Зіграв один романс. Потім мені на-бридло і кожен раз я доходив до школи, ро-бив коло круг неї і йшов у сусіднє інтернет-кафе. Так тривало деякий час, поки батькам не подзвонили і не запитали, де ж їхня ди-тина. На заняттях ніхто не наполягав: хочеш грай, хочеш – ні.

Amore mio. Коли почув цю пісню, відчував гру на судинах. По руках пройшли імпульси, немов струни були натягнуті на них. Взяв гітару і вивчив цю пісню. Зіграв у школі. На той час вчився в одинадцятому класі. Однокласники не сприйняли; тато сказав, що граю я гірше за нього, а співаю взагалі жахливо, так і казав: «Не співай!». Я не обра-зився, але це додало певного стимулу. Грати вчився по концертним записам і відеоуроках на Youtube. Акордів і нот не знаю і зараз.

Думаю, найдовірливіші стосунки можуть бути лише з сестрою. Їй можна розповісти все. З батьком, друзями, братами потрібно говорити про серйозні речі, без сентиментів. Мамі не все можна розповісти. З дівчиною також не потрібно сильно вдаватись в емоції. А сестрі можна довіритись. В нас у сім’ї три брати, тому я завжди мріяв про сестричку. Дівчат необхідно захищати, особливо в наш час.

Кожен ранок починається з: «Ще 5 хвилин посплю». Тому будильник заводжу на 5 хви-лин раніше, ніж треба.

Дуже боюсь зробити таку річ, про яку буду жалкувати потім.

Школу закінчував в рідному Баку, а потім з сім’єю переїхали в Київ. Перший час хо-див по вулицям з дуууже широкими очима. У Києва своя особлива краса, незвичайне місто. Особливо вразило метро, в Баку все більш електронізовано-автоматизовано, тут

під землю я спускався неначе у казку. Думаю по мені було дуже помітно, що я вперше тут. Також дуже люблю Рівне, тихе, гарне місто.

Коли приймаю душ, співаю дуже голосно! Тож першими моїми слухачами були сусіди. Одні навіть сварились за чергу послухати мій спів. Коли розповіли мені про це, трохи зніяковів.

Навчання в НМУ змінило мене. Повністю змінились погляди. В усіх напрямках – щодо стосунків, спілкування, релігії. Став дещо скептичніше, але не до цинізму. Взагалі серед друзів – студенти з різних ВНЗ, але помітив одну річ: коли я з другом, також студентом-медиком, слухаємо розмову, скажімо, юристів, то через деякий час легко включаємось і підтримуємо розмову, якщо ж навпаки – хтось з друзів потрапляє до на-шого «медичного» кола спілкування, то че-рез деякий час, якщо щось і змінюється, то це вираз їхнього обличчя, який свідчить про легкий шок.

До кафедр, що найбільше віддають сту-дентам, відношу отоларинтологію та, на-певно, педіатрію. Сама кафедра ЛОР-хвороб заворожує, як інтер’єром – все оформ-лено в стилі мм.. Леонардо да Вінчі, так і відношенням викладачів: хочеш – пішли на операцію; цікаво? – приходь на чергуван-ня; потрібна допомога? – звертайся, як до спеціаліста… На кафедрі педіатрії так само. Моя викладачка взагалі чудо-лікар, особли-во, коли ставлячи діагноз каже: «Отвечаю». Чудова людина.

На офтальмології в клініці все дуже стерильне, надто чисто, а також те, як лікарі постійно радяться однин з одним, самостійно діагноз не ставить ніхто. Дуже хотів бути присутнім на пологах, побачити, як на світ з’являється нове життя. Разом з Союзом азербайджанської молоді в Києві привітали жінок в пологовому будинку з 8 березня, подарували квіти, подарунки. Було так приємно.

19


Ніколі не надавав швидкої допомоги. Од-ного разу допоміг жінці з нападом епілепсії – але це було на вокзалі і там були присутні більш кваліфіковані працівники. Нещодав-но бачив наших студентів, як вони надавали невідкладну допомогу людині на вулиці, ро-били непрямий масаж серця. Потім приїхала «Швидка», зробили те саме, але людину було вже не врятувати. Взагалі, напевно, страшно опинитися в такій ситуації, коли необхідна твоя допомога, як лікаря, адже теорія це одне, а на практиці…

На «Україна має талант» хотів подати за-явку всі три сезони. На четвертий, нарешті, надіслав відео, але нікому не розповідав, знали тільки два друга. Через півтора місяці, коли вже геть забув, подзвонили з СТБ і привітали з тим, що мене прийнято. Я дуже зрадів, емоції переповнювали.Мав виступати другим, але прочекав своєї черги з 9.30 ранку аж до 22.30. Хвилював-ся дуже перед самим виступом, під час гри,

навпаки, почував себе дуже комфортно. Коли граю, концентруюсь на музиці, емоції відходять на другий план.Під час іншого етапу не пройшов далі. Я й не сподівався. З 12 учасників мали б вибра-ти двох. Інші конкурсанти, що не пройш-ли, були засмучені, лише я один усміхався. Чому? Тому що було достатньо того, що ви-ступив взагалі, а також незабутніх емоцій, затишної атмосфери каналу, нових знайо-мих. Особливо надихала підтримка глядачів, відчувалось дуже сильно.

Головне в житті – це любов. Це велика сила. Вона є основою всього. Особливо вражає любов материнська. Зрозуміти її можна тільки серцем.

Розмовляла Настя

20


У тебе істерика від малювання протоколів з гісти? Не розумієш, нащо тобі здалося вчення про мікроорганізми? Не можеш знайти собі місця на лекції, малюючи карлючки на полях зошита? До біса твій негатив.

Дивись, як треба замальовувати альбом, щоб і собі кайф від того зловити, і на модулі викладача здивува-ти. Мистецтвом хоча б….

Можливо, зараз ти передивишся оті малюнки і почнеш теревенити: «Та що ти мелеш, тут же робота митця. Куди мені, студенту?» А я тобі відповім: «Все норм, бро. Вона теж аматор!». І не збрешу тобі ані слова.

Мішель Бенкс малює аквареллю. Та ти бачиш, що це зовсім не дерева та квіти… Її портрети – це не людські обличчя, це портрети вірусів, а також процеси поділу клітин та інші сюжети на тему мікробіології. Саме зображення препаратів, які вона бачила в окулярі мікроскопа надихнули її до мистецтва. Якось Мішель спробувала намалювати те, що побачила на скельці з препаратом, і здивува-лась, наскільки схожі клітини та природа. І саме це стало поштовхом до створення цілої серії такого собі мікробіологічного арт-дива.

Мішель зізнається, що люди часто дивуються з того, що зображене - аж ніяк не квіточки та травичка, а страшнючі вірусяки (нерідко смертельні), а також поетапне ділення клітин. Та дивуються вони зовсім не тому, як сказала моя редактор, що вони індики, а тому, що це досить нестандартна тема. Чи ти думаєш, що якщо ти бачиш кожного тижня на своїй парі пре-парати, то звичайні люди теж їх бачать? Б’юся об за-клад, що мало хто навіть здогадується що то за краса.

Арт-мікробіологія і трошки про те, як тобі домалюва-ти протоколи з гісти перед модулем

Кліт

инни

й ци

кл в

зеле

ному

і бл

акит

ному

21


Ти бачиш, як на її полотні дозрівають мікроорганізми в чашках Петрі, і вони всі такі соковиті, насичені, яскраві, аж доторкнутися до них хочеть-ся.

Акварель допомагає креативній жінці створювати кардіограми лю-дей, які перенесли інфаркт, з миготливою аритмією та тріпотінням передсердь. А ти досі дивишся на ті дивні тонкі лінії ЕКГ на фізі і сумуєш, як ото завершити дисципліну? От уяви такий собі акварельний електрокардіограф. Ммм… Я б собі такий хотіла… Тільки не уявляй собі те на модулі, краще вчи лабораторні!!!

Мікроорганізми аквареллю, намальовані Michele Banks

То ти досі вважаєш, що малювати «оту фігню на гісті» не цікаво? То малюй красиво, крихітко!

22


Вперше термін «лікарська по-милка» визначив у XIX ст. Н. І. Пирогов. Він не лише виклав

своє бачення суті цієї проблеми, але ще і запропонував класифікацію лікарських помилок з урахуванням етапів медичної діяльності: діагностичного, тактичного, технічного, деонтологічного та ін. Гово-рити про помилки взагалі важко, осо-бливо медичні. І проте немає такої сфери діяльності, де б це питання вивчалося так ретельно, як в медицині. Здається, все в житті можна виправити, окрім зіпсованого здоров’я. Тріснуту тарілку можна обміняти в магазині; економіста, який невірно щось там розрахував можна звільнити, а от якщо тобі вирізали замість апендиксу селезінку – то вже серйозно…

Лікарям за традицією, що встановилася, прийнято довіряти беззастережно. Якщо лікар сказав, значить, так і треба. Таке патріархальне відношення може і лестити, але потребує неймовірної відповідальності. У нашому суспільстві закріплено пере-конання: сапер може помилятися тільки один раз. Лікар - жодного разу. Статисти-ка лікарських помилок в Україні майже повністю закрита. І лише окремі випадки стають відомими громадськості головним чином через ЗМІ. Особливістю лікарської помилки є неможливість для лікаря будь-якої спеціальності її передбачити, а надалі запобігти наслідкам. У англо-американській

літературі в цих випадках застосовується слово «ненавмисність».Будь-який лікар не вільний від професійних помилок так само, як і представник будь-якої спеціальності. Проте, в силу особливості його професії вони набувають громадського значення. Помилка пілота, що призводить до одночасної смерті сотні лю-дей, чомусь трактується як «людський чин-ник», а не як помилка. Майже усі видатні клініцисти, і, передусім, Н. І. Пирогов, С. П. Боткін, наполягали на необхідності ре-тельно вивчати лікарські помилки, вчитися на них. Зразком ставлення лікаря до своїх професійних помилок слід визначити Н. І. Пирогова, який писав: «Я вважав своїм священним обов’язком відверто розповісти читачам про свою лікарську діяльність і її результати, оскільки кожна добросовісна людина, особливо, викладач, повинен мати свого роду внутрішню потребу швидше оприлюднити свої помилки, щоб застерег-ти від них інших людей, менш досвідчених».Відомий німецький хірург Т. Бильрот відмічав: «Тільки слабкі духом, хвалькуваті базіки бояться відкрито висловлюватися про здійснені ними помилки. Хто відчуває в собі силу зробити краще, той не відчуває страху перед усвідомленням своєї помил-ки».

Ботанська стаття про те, що буде якщо не будеш вчитись добре

Ошибки, которые не исправляются, — вот настоящие ошибки. Конфуций


23


Академік Ф.Г. Яновский, яскравий представник української терапевтичної школи, на одному із засідань Київського терапевтичного суспільства гово-рив про помилки, здійснені їм впродовж 40 років роботи, і детально розгля-дав найбільш характерні, щоб лікарі знали про них і не повторювали у своїй практиці.І. В. Давидовський відмічав, що помиляються лікарі незалежно від фаху, навіть патологоанатоми. Однак, він вважав, що найбільше помилок випадає на долю терапевтів та хірургів. Та воно і не дивно. Ці дві спеціальності найбільше контактують з хворими. Мені подобається як пан Давидовський визначив прагнення цих лікарів: «Вони повні творчих настанов та ризику. Вони не тікають від труднощів, а сміливо ідуть назустріч. Для них мета вря-тувати хворого – виправдовує засоби…»

Лікарські помилки є прикрим браком в лікарській діяльності. Чомусь мені здається, що оті дідусі або лікарі похилого віку, до яких всі так праг-нуть потрапити на прийом (бо вони ж то академіки\професори тощо), теж зробили багацько помилок. Але ж без того неможливо досягнути успіху. Погоджуєшся?

Трошки про історію помилок в медицині

Відомо, що законодавство, що регламентує відповідальність медиків за лікарські помилки, з’явилося ще в глибокій старовині. Наприклад, в Древній Греції лікарська майстерність цінувалася дуже високо, тому медики за помил-ки звільнялися від відповідальності, якщо хворий помирав «проти волі того, що лікує». Простіше було лікарям Стародавнього Єгипту. Вони мали право відмовитися лікувати хворого, якщо вважали його хворобу невиліковною. У разі несприятливого результату вони могли сказати: «Хворий помер, бо так йому судилося».Римське право передбачало покарання лікаря за грубі помилки, причо-му поняття «Лікарські помилки» було дуже широким. Сюди відносилися і недосвідченість, і необережність лікарів, і ненадання медичної допомоги. Хоча римське право вже допускало правомірність смерті хворого внаслідок тяжкості захворювання. У Англії в XV ст. хірург, який завдав збитку пацієнтові, з’являвся перед су-дом мера міста і за вироком останнього підлягав штрафові, ув’язненню або на певний термін втрачав лікарську практику.У історії Древньої Русі лікування прирівнювалося до волхвування і чаклун-ства. Тому за лікарські помилки лікар ніс відповідальність як за умисний злочин. Прикладом може служити страта лікаря Леона, який лікував хво-рого сина великого князя Іоанна III, але не зміг врятувати його від смерті.

Моє левенятко, мені хочеться побажати, щоб ти дійшов вершин з якнаймен-шим числом помилок; щоб ти цікавився тими надбаннями медицини, які за-лишили для тебе Пирогов, Більрот, Яновський та інші; щоб вмів аналізувати досягнення та невдачі інших і ніколи не відступався від заданої собі мети. І як настанову процитую тобі Гіппократа (як не послухаєш мене, то довірся йому): «Життя коротке, шлях мистецтва довгий, досвід оманливий, суджен-ня складне. Людські потреби примушують нас вирішувати і діяти. Але якщо ми будемо вимогливі до себе, то не тільки успіх, але і помилка буде для нас джерелом знання».


24


З серцем назовніПривіт, любий читачу. Як ти вже зрозумів, сьогодні ми балакати-мемо про серце. Взагалі, на ньо-го можна подивитись з різних

сторін, так у африканських аборигенів це орган розуму (ага, і величезні клітини Беца пронизують міокард…Боже, що це я таке кажу, в індуїзмі – божественний центр, який зоображається у вигляді квітки лотосу, у єгиптян епохи фараонів – це вмістилище волі, почуттів та глузду. Але сьогодні ми будемо розмовляти про серце, як про фіброзно-м’язовий орган, що забезпечує тік крові. А точніше – про «ectopia cordis», тобто його зміщення з нормального поло-ження.Ця рідкісна патологія – результат не-дорозвинення груднини і перикарда, зустрічається лише у 8 дітей на мільйон, часто при наявності синдрому Едвардса або Шершеневського-Тернера, а також при інших ускладеннях, таких як тетрада Фал-ло. Зазвичай малюки з такою аномалією не живуть більше однієї доби, але відомий випадок, коли Крістофер Уолл прожив 34 роки. За цей час він переніс аж цілих 15 операцій: чоловіку намагались пересадити

серце назад у грудну порожнину, але кожен раз воно зупинялось, тому лікарі вирішили просто прикрити його шкірою. Та відомо декілька випадків коли cardia все-таки вда-валось пересадити назад у грудну порож-

нину. Існує декілька форм ектопії: шийна, ек-трастернальна і абдомінальна. В першому випадку дитина помирає відразу після на-родження. При розщепленні груднини сер-це локалізується в верхній частині грудної клітини або на шиї. Це приблизно 5% всіх випадків, частіше (25%) зустрічається торакоабдомінальна форма, коли серце переміщується в епігастральну ділянку або ж взагалі в ділянку однієї з нирок. Хворо-ба зустрічається з однаковою частотою як у жінок, так і у чоловіків. Цікаво, що на перший погляд в визначенні ектопії немає нічого складного, але в деяких випад-ках діагноз можна встановити лише після рентгенологічного дослідження.Ось такий от дивовижний людський організм.

А ось ще трохи цікавої інформації:Існує пам’ятник серцю в місті Перм. Він виконаний з червоного граніту і прикрашає двір тамтешнього Інституту Серця. Близько 300 років тому англійський лікар винайшов секундну стілку, яка насамперед була призначеня для дослідження ритму серця.

Давні єгиптяни вважали, що четвертий па-лець руки пов’язаний з серцем спеціальним каналом. Саме з цього факту пішла звичка носити обручку на підмізинному пальці.Новонароджений малюк має близько однієї чашки крові в обігу.А осьминіг має 3 серця: одне для перегону блакитної крові і 2 жаберних – які про-штовхують кров крізь жабри.Для того, щоб вилити ту ж кількість води, яка буде рівна крові, що перекачана серцем за людське життя середньої тривалості, необхідно щоб кран був включений на всю міць близько 45 років.В тексті свого трактату «De Humani Corporis Fabrica Libri Septem» батько сучасної анатомії Андреас Везалій стверджував,

Також серце – це:• річка в Ленінградській області• озеро у підніжжя піка Черского• роман японского письменника Нацуме Сосекі• мультиплікаційний фільм, знятий за замовленням ВОЗ про причини і профілактику серцевих хвороб• станція Жовтневої залізниці (Росія)• графік рівняння (x2 + y2 − 1)3 − x2y3 = 0

Cердце очень хрупкая вещь: оно бьется(с) Цаль Меламед


25


що кров просочується з одного шлуночка в інший через «таємничі пори».Франзуцькому лікареві Рене Лаеннеку було незручно притискати вухо до занадто вели-ких молочних залоз деяких пацієнток для вислуховування серця, тому він винайшов свій стетоскоп Лаеннека. В стані спокої серце колібрі б’ється з часто-тою 500 уд./хв., а під час фізичної активності

Дизайнер журналу прекрасно розуміє, як виглядає серцевий м’яз. Те, що ви бачите, - просто творчий задум.

Коментар викладача кафедри нормальної анатомії Малікова І.В: Ектопія серця дійсно є рідкісною врод-женою аномалією. Частіше за все грудни-на у новонародженої дитини виявляється частково розщепленою, а серце випинає поза межі грудної клітки підшкірно або ззовні на поверхню тіла. Здебільшого це сер проводжується вадами самого серця, а також перикарда та діафрагми із дефекта-ми стінок черевної порожнини. Такі діти народжуються у край важкому стані і, як правило, помирають протягом перших днів життя внаслідок розвитку гіпоксемії та інфекційних ускладнень. Встановити таку ваду не складно, бо вже при першому погляді на дитину простежується видима пульсація розташованого назовні серця. Подальші дії лікаря направлені на визначен-ня більш чіткої топографії органа з розра-хунком його відхилень, і саме тут необхідна рентгедіагностика. Тактику лікування даної патології визначає хірург.

25


26


Історія одного дняТи можеш впасти,але тільки сильний зможе піднятися і по-прямувати далі

І знову ця дурнувата мелодія! (Ще з першо-го дня «безтурботних» студентських днів я зрозумів, що, коли захочеш зробити з улюбленої музики таку, що просто виносить мізки, - постав її собі на будильник. І чекати довго не доведеться, чаруючі нотки проби-ратимуть до самого кісткового мозку вже з перших днів).

Ну ще трішечки, зовсім небагато… Я підгріб під ноги ковдру і, спробувавши налаштува-ти на пробудження свій мозок, поринув у залишки солодкавого нічного жахіття про нездані модулі з філософії та економіки (це ж треба, щоб така маячня наснилася!). Коли грізний залізний монстр продзеленькав пісню жаху вдесяте, я з надією поглянув на циферблат і… зрозумів, що жахіття тільки-но починається. Ну що тут сказати: мої кучері вже давно забули ніжність гребінця, вдовольняючись квапливими грібками ху-дющих пальців; за останні кілька років я не лише навчився одночасно чистити зуби і пити «чайок», закидати книги у пошарпану сумку і одночасно будити на пари Пєтьку – чайника-сусіда по кімнаті, що вчора різався у свій «War Craft» і матюкався, що треба чита-ти двісті сторінок з фізіології (от щасливчик, вже втретє чапає на фантастичну перездачу, навіть не знаючи, що воно таке той «нервус вагус» і нащо його, бідного, стимулюють на кожній сторінці книги). Останнім часом я всерйоз задумуюсь над тим, щоб вночі ти-хенько того «вагуса» Пєтьці перерізати – за-надто вже загальмований став.

Коли ти не їздиш на автівці татка і відчуваєш підбори молодої кралі, що так ненароком вперлася у твої натоптані ніженьки, та ще й тричі прокрутилася, врізаючись у самі кісточки; коли читаєш методичку з патфізу у забитому по самі вінця вагоні метро,

сподіваючись, що ключі до тестів у кишені спасуть твоє цікаве місце, що завжди праг-не пригод, від лебедеподібної двійки у журналі; коли мрієш про смачнючий бутер-брод зі шматочком салямі, розуміючи, що найбільший і найшикарніший ресторан тво-го найближчого майбутнього кричить за три версти: «Вільна каса!», - тільки тоді можеш зрозуміти усю трагічність і, одночасно, поки нікчемну велич студента-медика.

З космічною швидкістю вриваєшся у кор-пус, натягаєш на себе засмальцьований, ще колись білий, халат і, простягаючи курт-ку у, здавалося б, такі ніжні руки місцевої гардеробниці, чуєш: «А гдє же пєтєлька? Бєз пєтєлькі нє прінімаєм!» - і нафарбова-ним пальчиком тицяє кудись на коричневий від часу папірчик з відповідним написом. Нічого тут не поробиш: скручуєш куртку у величезну турунду і чимчикуєш з усім цим добром на рандеву з місцевими мікробами. Отут і починається уся філігранність твоєї медвежої грації: бактеріальною петлею тре-ба підхопити тих малих паразитиків так, щоб «і не багато, і не мало», бо коли мало, то подихають, коли ж багато, то розроста-ються так, наче намагаються захопити світ своїми крихітними пілями і фімбріями; потім так обережно штришками наносиш їх на священний МПА і… продовбуєш здо-ровезну дірку, отримуючи по руках від ви-кладача, що своїми отими білесенькими ру-ками заливав желатинозну жовтувату жижу у чашки Петрі… Так-так, базікати можна довго: про цикли Кребса, про сегментарну будову нервової системи, колінні рефлек-си, про температурні криві, дієтичні столи, про бідних пацієнтів дарницької чи якоїсь печерської лікарні, що при самій появі «мо-лоденького м’яса в халатах» ховаються хто-куди (скажу чесно, я би теж був не у захваті, коли б розказував свою історію хвороби по три рази на день і давав руку на таку безне-винну процедуру тонометрії аж до безпово-ротного посиніння пальців).


27


І от під вечір ти приповзаєш на колінках до власного ліжка, розуміючи, що на завтра ще безліч недописаних протоколів, щоденників, історій хвороб. Чогось згадується містер Бін на відпочинку, що так уміло вставляв сірнички між повіками власних очей, аби не заснути. Пакетик «Ліптону» перетворився на малесеньку грудку чогось зовсім неапе-титного на дні чашки після п’ятого заварю-вання.

Мимоволі подумалось: «Хочу на день народ-ження абонемент на 5 років солодкого сну… Товстелезний підручник з фарми та патану, зошит конспектів з терапії та… «Довідник юного техніка»? Нехай так»…

Я перегорнув сторінку і почав вгризатися залишками своєї сумлінної свідомості у сю-жет гідролізу птероїлглутамінової кислоти і, мужньо дійшовши до останнього рядоч-ка, прочитав: «Ти можеш впасти, але тільки сильний зможе піднятися і попрямувати далі».

27


28


По-перше, за ознаками почер-ку: розміром та нахилом літер, під яким кутом ми ставимо руч-ку, з якої починаємо писати та

закінчуємо писати літеру.Але є знайомі, які специфічно тримають пальцями ручки. А про що це свідчить?В більшості випадків причиною може бути відсутність контролю за дитиною в період формування письма чи фізіологічною особливістю пальців, також це залежить від того довгі чи короткі у людини пальці, або ж чи має вона хворобу суглобів верхніх кінцівок.Якщо дуже великі заголовні літери, то це люди з завищеною самооцінкою, відповідно дуже малі – з заниженою. Невеликі прописні літери – вказівка на схильність людини до наукової праці.Власник великих літер, любить бути у центрі уваги.А над стрічкові літери «б» можуть свідчити про лідерські задатки, літери «в» - про те, якими є плани людини: здійснення чи мріями. Великі під стрічкові елементи літери «у», «д», «з» можемо побачити у емоційних людей, які потребуватимуть простирад-ло замість хустинки під час перегляду романтичної мелодрами. Відстань між вертикальними та горизон-тальними елементами літери «р» велика - це вказує на людей-бійців, що звикли до-сягати мети.Якщо форма під стрічкових елементів нагадує трикутник, їх власники мають внутрішній страх, який вони трима-ють в собі, чи приховану агресію, часто такі особи хворіють на хвороби шлунку, дванадцятипалої кишки, печінки, інколи психічні розлади. Лівий нахил письма характерний для лю-дей опозиціонерів, впертим, яким важко виконувати конкретні задачі.З прямим почерком – не мають чітких пе-реконань та власної думки.

Люди з правим нахилом письма є стійкими до невдач, що можуть спіткати у житті.Коли, переписуючи чийсь конспект, поба-чили спрощення літер це вказує на дієвих людей, які не будуть займатися самоко-панням чи створювати проблеми, там де їх немає. Рідкість, але буває. Коли бачимо на письмі друковані літери, може спостерігатися у людей технічних професій чи у диктаторів. Якщо друковані тільки окремі елементи – люди, які хочуть все встигну-ти, або щоб їх було зрозуміло. По-друге, дізнатися за підписом.Підпис - це дзеркало душі людини або ілюзія для оточуючих?Власники коротких, простих та добре чи-табельних підписів люди щирі, відкриті та дипломатичні.Нечитабельні чи перекреслені – люди не щирі, зрадливі, боягузливі.Занадто великий – гіпертрофована самооцінка, надто малий – вказує на страх його власника.Наявність точки за підписом - оз-нака упертості, іноді - підвищеної настороженості. Якщо точка жирна, то вона може бути знаком виклику. Також про виклик свідчить важка межа під підписом.Підпис, що поступово піднімається вгору, свідчить, що людина оптиміст і володіє енергійним характером. У невпевнених у собі людей вона опускається вниз. Го-ризонтальний підпис характерний для людей врівноважених. Підпис котрий починається з букви імені ставлять люди вдумливі й відповідальні. Завитки гово-рять про владолюбство і егоцентризмі людини.По-третє, а які характерні атрибути почер-ку у людей з психічними відхиленнями? Не задавалися питанням?Для людей хворих чи схильних до шизофренії притаманний дуже красивий

Я пізнаю тебе за твоїми листами…Графологія як рентген особистості, так-так. Щось в цьому є, хоча одні вва-жають це псевдонаукою. Спробую показати, що за допомогою аналізу по-черку людини, можливо дізнатися додаткову інформацію про неї чи про її сховані таланти.Яким чином?


29


почерк з завитушками, петлями, вензе-лями, якщо ж вони звісно не художники-оформлювачі чи митці. Люди, які сильно тиснуть на папір, пишучи при цьому кульковою ручкою, можуть мати відхилення в сексуальному плані.Чорнильні плями та сильне тиснення на папір спостерігається у ґвалтівників. Однак, не варто ототожнювати усіх, хто під час письма сильно тисне на папір з психічнохворими чи збоченцями. Слід остерігатись людей з кутастим почер-ком, такі люди дуже імпульсивні, різкі, при слабкій психіці можуть мати нервові зриви. Ще декілька слів, у емоційно нестійких суб’єктів або осіб, що зловживають алкого-лем, спостерігається тремтячий почерк.Маніакальні хворі пишуть розмашисто, причому величина букв зростає в міру ли-ста.У психічно ненормальних хворих письмо-ва мова, так само як і усна, уривчаста і не-складна. У них спостерігаються особливі обороти, велика кількість зменшуваль-них слів, багатослівність, відсутність або своєрідна розстановка знаків пунктуації.У інтравертів компактний і акуратний по-черк, а екстраверти пишуть великими, роз-машистими літерами.Помічено, хто пише букви то грубо, то кра-сиво, можливо і в житті поводиться неод-наково.Ось такий маленький екскурс зробила у світ графології. Навіть наш медичний по-черк можна дослідити та побачити, які ми є.

Я пізнаю тебе за твоїми листами…

29


30


Кофеїн Щукіна Юля

Дописуючи шосту сторінку з реферату о пів на четверту ранку, з надією нарешті - таки здати це злощасне нб по лекції, ти на хвильку заплющуєш очі. І так тобі добре від того стає… але ж “нб”… “нб”… Поволі підіймаєшся, позіхаєш, береш ручку в руку і… і не розумієш, чому раптом о пів на четверту ранку у твоє вікно світить сонце? Дивишся на годинник. 8:30. Твою ж …

Стандартна ситуація студента-медика.І сумно від того стає, ти ж навіть вливу себе не більше й не менше, а рівно 5філіжанок міцно завареної кави. До бісацейкофеїн,виходить…Розчарованийбай-ками про «бадьорий ранок з “Нескафе”»,біжишдосипативметро.Івивважаєте,щокаванедодаєенергії?Тодімиідемодовас.Зкофеїномійогомеханізмамивпливунаорганізмлюдини.

Щотакекофеїнізчимйогоїдять?Кофеїн - це алкалоїд,щоміститься в ли-стяхчаю,кавовихзернах,гуаранитадея-кихіншихцікавихрослинках.Алечастко-водіякофеїнунаорганізмнейтралізуєтьсяприсутністю інших біологічно активнихречовин.Кофеїнпочинаєдіятинаорганізмчерез45

хвилинпісляйоговведення,акращесказа-ти-післяйоговлиттявнашінезадоволені

шлунки.Пікактивностіприпадаєнадругугодинупіслявживання,арозпадпроходитьпротягом трьох-чотирьох годин. Звісно,вседоволііндивідуально,бо,якщотимаєшпроблемизпечінкою,часрозпадукофеїнузбільшиться,оскількивінпідлягаєвпливуцитохромуР-450 і розщеплюєтьсяна тридиметилксантини,кожензякихвподаль-шому здійснює свій вплив на організм.А10%виводитьсязнашоготілаучистомувигляді.Енергетичний вплив кофеїну дозволяєполіпшитипсихічнуіфізичнуактивність,іцейвпливєдозозалежними.Приймаючи400 мл кави, ви можете застерегти свійорганізм від засинання протягом ночі.Але не слід забувати, що передозуванняведе до пониження активності організму.Відповідно, після 5 склянки твій реферат

буденайліпшоюподушкоюнасвіті.Не дуже раджу вживати каву перед

31


іспитом,якщовихвилюєтесь.Кофеїнмаєпсихостимулюючу дію: шляхом блокадифосфодиестерази, накопичення цАМФпризводить до активації глікогенолізу,стимуляції обміну речовин переважно вміокарді, смугастих м`язах, судинах го-ловногомозку.«Я сиджу на підвіконні з чашкою кави.Слухаютишу. Ілишешаленесерцебиттяпорушує той жаданий спокій… Коханнястрілою пронизує моє серце, і, здається,щесекунда-мененестане.Ярозчинюсяувічності…»Напевно,білятвогопідвіконнястоїтьвже,якмінімум,двібруднічашки.Чи на підвіконні. Чи може вони вже накухні, чекають своєї черги бути помити-ми…Неважливо.Важливоте,щокофеїнмає непрямий, але вплив на скоротливуфункціюсерця.Вінгальмуєдовготривалікальцієві канали, стимулюючи при цьо-му вихід кальцію із саркоплазматичноїсітки. І тонекоханняпронизує, апроце-сиапоптозуактивувалися,бонеможназкавою на підвіконні постійно сидіти; це,до речі, і для жіночого здоров`я пога-но - протяги, застій крові в малому тазуі все таке… А от при нормальних дозахкофеїн навіть попереджає виникнення

апоптозу-піклуєтьсяпровашездоров`я:).Специфічні стосунки кави з нашим сер-цем.Взагалі-то, кофеїн - чудна штука. Маєще безліч корисних функцій: знижуєагрегацію тромбоцитів, стимулює проце-си дозрівання лімфоцитів,підвищує розу-мову, фізичну працездатність, запобігаєсонливості. Але часом може викликатитахікардію, аритмію,неспокій і збуджен-ня. Хочете мати багато енергії, бути ро-зумничками та відмінниками, вживаючикаву?Незабувайтенайголовнішого:• діяпочинаєтьсялишечерез45хв,тожзапасіться трохи терпінням і не кваптесязадобавкою;• передозування призводить досонливості, стимуляції процесів апоптозуімаєнегативнийвпливнасерце;• і останнє: не пийте розчинну каву, аякщовамліньщодняваритимелену,про-стозалийтеокропомінакрийтебудь-чимна5хв.Слідзауважити,щоу3-5%людейкофеїнвикликаєнестимулюючудіюнафункціюЦНС, а навпаки - пригнічуючу. Такимособамвживаннячаюабокавинебажане.Пам’ятайтепроце.

32


Інна, 2 курс, медичний №2:«Ми такий, дуже хитрий народ (взагалі, які всі інші студенти), який вчиться днями і ночами (виключно перед модулями), а весь інший час просто відвідує пари і лекції. Але не можу сказати і того, що медики мають найменше вільного часу. Можливо, це все через те, що ми обрали саме таку благо-родну і дуже відповідальну професію, як лікар!»

Анастасія, 3 курс, медичний №3:«Студент-медик то істота, що страждає на невиліковну форму мазохізму, мислення якої не вкладається в жодні логічні рамки! Та ми супер!»

Вадим, 3курс, лікувальний ф-т:«Ставимо діагнози навіть перехожим, мінімальний сон, чорний гумор, на 1-му курсі для всіх рідних і знайомих стаєш власним лікарем, маємо відробку лекцій, об’єми завдань не порівнюються з іншими університетами; можуть бути 2-3 модулі в один день та ще й пари, обід – незнай-оме слово інопланетного походження, відстань між клінічними базами можуть дорівнювати радіусу всього Києва. При цьому час на подолання може дорівнювати часу переходу на іншу сторону дороги. Ось так відрізняємося від інших.»

Володимир, 3 курс, ФПЛЗСУ:«Чим старший курс, тим більш цинічним стає студент. Незважаючи на всі пробле-ми, студент-медик завжди залишається оптимістом. Ну і намагається якомога більше берегти здоров’я оточуючих, при цьому повністю наплювавши на своє»

Євген, 3 курс, медичний №3:«Мені все набридло!»

Емілія, 3 курс, медичний №3:«Ми - веселі, трошки ледачі, винахідливі, старанні, з унікальним почуттям гумору»

Максиміліан, 2 курс, лікувальник:«Ми по-іншому споглядаємо світ, все ото-чуюче нас. Коли дивимося на людей, то в першу чергу сприймаємо як об’єкт меди-цини: уявляємо будову систем та органів тіла людини і порівнюємо із зовнішньою оболонкою. А якщо десь чуємо, наприклад «герпес», то зразу уявляємо собі цей вірус, його будову, шлях передачі і все інше. Все в житті водночас стає простим, і задоволені тим, що можемо пояснити, а з іншої сторо-ни доволі складним.»

Марина, лікувальний факультет:«Відрізняються студенти-медики тим, що більше палять та п’ють, і це не є унікальність, це дуже сумно.»

Які вони, нащадки Гіппократа?Здавна вважалось, що лікарі належать до такої особливої верстви населен-ня, знавців будови організму людини, перебігу в ньому різних хімічних та фізіологічних процесів, а за часів Ібн-Сіни обов’язковим були ще знання

астрономії, математики, філософії, релігії, музики і техніки, чим пізніше стали володіти зовсім різні за своїм фахом люди – астрологи, інженери, письменники та філософи, му-зиканти та культурологи. В ХІХ ст. стало модним слово інтелігенція – люди розумової праці, в широкому розумінні. Сахарчук Іван Михайлович на своїх лекціях нам наголо-шував, що до неї відносять також і студентів-медиків.

Так воно чи ні? Не знаю. Але на своєму, хоч і невеликому, досвіді переконана, що люди-на, яка оволоділа знаннями Медицини заслуговує на високу повагу серед суспільства. А що кажуть про себе самі студенти? Наперед скажу, що думки розійшлися. Ну, що ж послухаємо!

Ма

йя


33

Йод травеньЙод травень

34


Олена, 5 курс, медичний №2:«Студенти-медики вміють говорити складні і довгі слова, хизуватися ними перед іншими студентами і один пе-ред одним; не гидують розповідати за столом про нутрощі, гній, блюво-ту, випорожнення та інші речі, які звичайним людям псують апетит. В студентів-медиків чудові адаптаційні можливості - вони сплять по 3-4 годи-ни на добу, носять тяжелезні сумки на заняття, погано харчуються і при цьо-му ще мають сили і бажання гуляти, створювати студентські сім’ї, ходити на нічні чергування і часто-густо за-йматися спортом, вишивати хрести-ком, нуликом та/або мати якісь інші цікаві хобі».

Анастасія, 2 курс, стомат:«З шапочкою та халатом, з кошиком складних модулів, на підготовку яких не маємо часу. Вчать рятувати, боро-тися з недугами хворих та відключати людей за допомогою 4 пальців»

Катя, 3 курс, медичний №1:«Студент-медик – енергійна та цілеспрямована особа. Навчан-ня в медичному університеті, як неньютонівскі рідини: якщо не при-кладати зусиль, все витече крізь пальці!»

Ярослава, 3 курс, стомат:«Бути лікарем в білому халаті, на мою думку, дуже сексуально. А якщо лікар сам по собі красень/красуня, то це взагалі, дуже вабить. Також студен-ти-медики не бояться трупів, крові, різних органів, черепу та багато чого. Маємо набагато більше витримки та терпіння. А також дуже розумні.»

Микола, 5 курс, ФПЛЗСУ:«Студент-медик по життю «зірви-голова». Коли проходить курс анатомії - думає, що знає всю меди-

цину і, навіть, може давати поради іншим з приводу здоров’я!»Павло, старший лаборант кафе-дри фармакології:«Студенти-медики – вихованці університету з високими стандарта-ми освіти та викладання, славетною історією! Разом з тим, немає жод-ного сумніву, що опанування будь-якої медичної спеціальності вимагає ретельного та свідомого підходу до вивчення теоретичних та клінічних дисциплін. Бажаю вам, дорогі друзі, з оптимізмом та гарним настроєм попо-внювати багаж медичних знань! Не-хай натхнення на науковій та творчій ниві не полишає вас! І, авжеж, не за-бувайте про активний відпочинок та здоровий сон!»

Ірина, 2курс, стомат:«Чим студент-медик відрізняється від інших? Та тим, що мозок функціонує по-іншому - специфічний гумор, жар-ти для інших людей можуть вважатися страшними, подобається лякати лю-дей в маршрутці картинками з атласів Сапіна чи Черкасова та душевними розмовами про флегмони та абсце-си. За сімейною вечерею споглядати реакцію батьків, коли їм розповідаєш про розвиток гнійних ран. Вміє спати стоячи. Влітку має «ломку» за навчан-ням.»

А від себе додам, що студенти-медики ще й найпозитивніші, найкмітливіші та найвпертіші студенти!А моє кепське інтерв’ю можливо ще врятують слова видатного лікаря Середньовіччя Авіценни: «Лікар по-винен володіти поглядом сокола, ру-ками дівчини, мудрістю змії і серцем лева.»


35


Смакуючи свій хвіст

І ти йдеш далі, з обличчям “Are you f*** kіdding me?” і все, настій зіпсований. Але стій, зачекай, хіба варто через це пере-йматись? Тільки свою думку висловила людина, яка більше часу проводить в ПП, ніж на парах, а в графі улюблені книжки пише : “йа нилюблю читать” і далі, все що ти від нього чуєш, звучить наче алаллала ярозумововідсталий. Воно того варте? Ні, звичайно ж. Ну все, ти заспокоївся, підіймаєшся далі і тут знову зустрічаєш знайому. Нормаль-ну таку знайому, відміннико-хорошистку, перфекціоністку і так далі. Ті ж самі привітулі, яктамсправулі і неочікуване: «ойэээ я как бы читаала вот журнаал на днях ваш, йод, да, ну в общем такое чета даа, я простаа больше па научная литерату-ре даа, ну я канешна ни в васторгах». Боже, да як ти можеш бути в тих самих васторгах, коли тобі подобається література «іншого плану»? Один мій знайомий взагалі худ.літ. не читає і до критики Йоду не лізе. Бо нор-мальна людина.Вибішений, йду на кафедру, в голові на та обличчі тільки одна фраза: “Не влезай, убьет!”. Далі — пара, викладач згадує про Йод і ти вже готуєшся вислуховувати. Та не тут то було, бо чуєш схвальні відгуки, мов-ляв добре, що є таке в нашому університеті, якось розбавляє всю формальність. І все, ти з агонії впадаєш в екстаз. Та це все з ґречності, скажете ви. Ан ні! Бо зазвичай, коли їм не подобається, то западає мовчан-ка або взагалі про це не згадують.

Хоча, знаєте, коли Фрейд підняв тему про дитячу сексуальність, яка в його роки вва-жалась табу (бо діти — то ж дем...янголи во плоті), то він став, так би мовити “не зруч-ним автором”. Так само і наш журнал, певно що став не зручним, бо студенти-майбутні-лікарі — це ж сама серйозність, зібраність, дорослість, якщо так можна висловитись. А тут ми відкрили іншу сторону, щоденну, цього ж студенства. Та, як відомо, ідеї Фрей-да прижились, бо мали реальну основу, а також соціум має дивовижну властивість з часом все-таки приймати все незручне. І, більше того, вони через пару десятиліть зробились настільки провідними, що їх за-перечення в той момент було ще більшим абсурдом, ніж висловлення на самому по-чатку.

Так от і я вірю, що через пару років скепти-ки затихнуть, а коли ти скажеш, що є редак-тором/журналістом/фоторедактором Йоду, то у співбесідника з’явиться вираз обличчя типу “Ну ти крутий, бро” (хоча і зараз таке є, але тоді буде більш поширено). А за ці посади люди вбиватимуть один одного... Жартую.

Пісі. Чую, у автора цієї статті вуха не про-сто горітимуть, а й згорять, а стаття довго і нудно обсмоктуватиметься. Але йдіть ви під три чорти, “доброзичливці”, напишіть всім кагалом в Йод хоч одну шедевральну статтю і я заткну свого рота.

Завжди ваш,Прекрасний Анонімус

І ось я підіймаюсь сходинками морфу, розмірковуючи про щось своє, таке далеке... Та раптом-бац- привітяксправи, якйодколибуде? Що? На днях? Ой, ти знаєш, я оце хочу сказати, що минулий номер — відстій, там стільки галімих статтей, взагалі жах! А при чому тут це? Це ж не я журналіст, от сама бери і пиши кращі статті! Ну все, бувай!

35


36


Не будь бананомНічого особистого, але я не лю-блю людей. Не те, щоб всіх і кож-ного, і вбивати нікого не хочу,

навіть проти вбивства (та взагалі майбут-ня професія за мене каже). Але, загалом, я не люблю людей. Єдиний порятунок - це книжки. Вони рятують мене в університеті, в міському транспорті, на нудних вечірках та навіть у власній квартирі. Я знаю, що у кожного свої нелюбові, свої страхи. Але я всім пропоную мій спосіб порятунку. Той, хто вже давно відкрив для себе його, зможе знайти щось новеньке. Хто ще не спробу-вав такої альтернативи - ласкаво прошу. А до чого я. Якщо доводиться говорити, то я люблю говорити про книжки. За три роки навчання я вже точно знаю хто і що читав у нашому університеті, крім Атамана, Чорно-кульського, Серова.

Ру

да

37


Богдан, 3 курс, педіатр:Обожнюю казки, особливо Андерсона. В дитинстві я його теж любив, але інакше. Просто коли нещодавно взявся його пере-читувати, то зрозумів, що там безліч тако-го, чого мені дитиною було незрозумілим. Я по-іншому почав їх сприймати. Можливо, мені лише так здається. Ще Брати Грімм. У них насправді страшні казки, а це трохи ба-дьорить увагу.

Маша, 4 курс, фармацевт:Люблю новели. Наприклад, Мопасан, Сес-борн або Стефан Цвейг. Вони короткі. І люблю я їх не через власні лінощі. Просто інколи почнеш читати книжку, а тут бац - модуль з фарми на наступному тижні, а потім патан і т.д., і вже забув з чого та книж-ка починалась. А новели можна і в метро, дорогою з політеху до лісової прочитати. А ще, як би то смішно не лунало, люблю Гаррі Поттера. Це ж моє дитинство.

Саша, 3 курс, 1 медичний:Читаю фентезі, наукову фантастику, а ще книжки з історичним нахилом. Напри-клад, «Останній із могікан», «Звіробій». Там дуже яскраво описані часи підкорення Америки, війна Америки і Франції. Крім того не обійшлось і без «Кареніної», «Війни і Миру». Серед сучасної літератури раджу Стругацьких, Брауна, Глуховского «Метро 2033-2034». Люблю атмосферні книжки, де продумані не так самі герої, як їх оточення.

Філіп, 5 курс, стоматолог:Люди, почитайте Пелевіна. Його книж-ки такі, як от холодний душ, або запах аміаку. «Жизнь насекомых», «Чапаев и Пу-стота», воно ж реально виносить мізки. А для романтиків пропоную Ремарка, Ганса Фалладу (останній трохи з історичним на-хилом). Ще чудова людина і письменниця Лінор Горалік, яка просто чарує, плутає, закохує. А це нікому не завадить.

Оля, 2 курс, 1 медичний:Для початку скажу, що не люблю Коельйо,

Вербера і Вишневського. Вони, звісно, чудо-во пишуть і їх легко читати, але це все пи-шеться суто з комерційною метою. Обож-нюю Террі Пратчетта, його гострий сарказм і неймовірне почуття гумору. Якщо чесно, то я б за нього вийшла заміж. Хемінгуей – це поет, який пише прозою, і пише так, що зачіпає всі ерогенні точки моєї душі. А ще Рюноске Акутагава, людина з неймовірно тонкою душею, яка настільки граційно передає свій світ, що… його треба прочита-ти, щоб це зрозуміти.

Віка, 3 курс, 2 медичний:Я романтик чистої води. З класики люблю Джейн Остін, Шарлоту Бронте. З сучасників дуже хороша і ніжна Анна Гавальда. Ще не можна забувати, що українська література прекрасна: Коцюбинський, Хвильовий, До-вженко – не можна їх не любити. Маса су-часних чудових авторів: Дзвінка Матіяш, Любко Дашвар, Любко Дереш, Жадан врешті-решт.

Таня, 4курс, фармацевт:Немає улюбленого письменника чи жанру. Розповім так: свою діяльність, як книжко-вого черв`яка, я почала з Достоєвського. Другим відкриттям став Набоков, тільки не той, що «Лоліту» написав, а його російський аналог. Читаючи «Дар» я божеволіла, роз-риваючись між ним і підготовкою до екза-мену, і отримала величезне задоволення від кожного його словесного звороту. Буніна люблю за простоту. А Кафку за дотошність. Звісно Маркес теж дотошний, але по-іншому, якось м`якіше. Муракамі – автор, що надихає на крайнощі.

А насправді книжок, мабуть, більше, ніж людей. Принаймні, заходячи в книжкові, складається таке враження. Тому читаймо! Останній мій аргумент: набагато приємніше ставити собі статуси прочитані тобою осо-бисто, а не вкрадені невідомо звідки, і не здогадуючись про їх справжній сенс.

38


Хіпстери, хіпстери, хіпстери... Про них розмов-ляють усюди. Більшість їх ненавидить. Навіть дівчата з далеких сіл знають про них, і теж ма-ють щось проти. Хто ж вони такі, ці підбурювачі суспільства? І для того, щоб внести хоч трохи ясності, створена ця стаття.

Як і кожна субкультура, хіпстери мають свою історію. З’явилися вони ще у 40-х роках минулого століття у США. Їх плем’я пережили багато всякого, злети та падіння, і так вони дожили до нашого часу. Вони стали настільки популярними, що навіть журнал ЙОД виму-шений написати про них. А що ви думали? Треба тримати руку на пульсі.

Ху із Ху. Хіпстери

39


Що з себе представляють сучасні хіпстери?Всі про них чули, а от як вони виглядають деякі і досі не знають. Так що почнемо з гарде-робу. По-перше, це – унісекс. Вузькі чи занад-то вузькі джинси (чим вужче – тим краще!),

лосини, кольорові штани, бабусині речі (зараз це називається «вінтаж») у поєднанні з останніми модними тенденціями, футболки з геометрич-ними малюнками (слава трикутни-ку!), окуляри без лінз (в основному це модель Вейферер від Рей Бена), яскраві мотиви у аксесуарах, боро-ди, продукція компанії Apple (нема айфона – ти не достатньо крутий), і, звичайно, – дзеркальний фотоапарат (плівковий, але можна і цифровий), блокнот (це плем’я весь час щось занотовує!) та... наявність ЛУКу. Ні, вони не настільки полюбляють овочі. Слово це походить від англійського Look (укр. – «Вигляд») і являє собою фото в повний зріст. ЛУК є своєрідним способом само ідентифікації (типу – «Я так одягаюсь» чи «Ось Я такий»). Головне - це особлива поза.

Але хіпстери не обмежуються лише специфічним одягом, хіпстери ще й мають свої особливі вподобання у літературі, кіно та музиці. Вони є поціновувачами арт-хаусного кіно (переважно європейське), сучасна література (переважно та, що вийш-ла невеликим тиражем) та музика з приставкою «інді». Коротше кажучи, ці хлопці та дівчата впадають за всім закордонним, і саме в цьому полягає головна особливість цього руху.

40


Відносно професії у них теж є свої впо-добання. «Блакитною мрією» будь-якого хіпстера є якась творча робота на кшталт фотографа чи дизайнера. Хоча робота фрілансера теж їх влаштовує, але це вже крайній випадок.

Де можна зустріти хіпстерів?Ну, для задоволення цієї потреби слід просто прогулятись у центрі міста (за-раз ми говоримо про Київ) у суботу та неділю. Де ще? Біля творчих ВУЗів та різних галерей (але тільки не всім відомий «Пінчук»… занадто «попсо-во»), під час поганої погоди їх можна зустріти у кав’ярнях типу «Кофехауз», головне щоби там був Wi-Fi, щоб пи-сати в Твіттер про погану погоду. Для цього руху притаманне влаштовування специфічних вечірок у незрозумілих місцях. (І я як автор раджу вам уникати шансу потрапити на таке дійство).До речі, «Меккою» для кожного хіпстера є кав’ярня мережі «Старбакс». (Чому? Досі не зрозуміло).

Хіпстери в НМУ Одразу скажу радісну вість – вони у нашій славній Альма Матер є! Головне придивитись.Можна навіть сказати, що вони чи-мось особливо відрізняються від інших (мовляв, медична сфера залишила свій відбиток). Наприклад, записами в твіттері – там у них роздуми на тему осо-бливостей своєї майбутньої професії та скарги на неестетичність препаратів в анатомці.

40


Автор: Леонід

41


«Краса властива всьому здоровому», сказав Федір Михайлович Достоєвський, і не поми-лився. Кому ще бути красивим, як не людям, чиє життя – це боротьба за здоров’я?

Напередодні будь-якого конкурсу кра-си з’являється й інтерес до прекрасного і вічного. То, звідки прийшла і в якому напрямі рухається звичка оцінювати красу жінок?Практика влаштовувати конкурси краси прийшла до нас, як і багато іншого, з Аме-рики. Хоча встановити, кому ж належить ця ідея, практично неможливо. Цілком справедливо за піонерів конкурсів краси можна вважати племена Нової Гвінеї. Конкурс там тривав цілий тиждень. Красуні піднімали тяжкості, бігали на час і відстань, боролися з морською стихією і готували їжу на ціле плем’я. Ідеалом була дівчина з довгими руками, широкими стегнамми і великими грудьми - для безперешкодного народження і вигодовування майбутнього потомства. Але якщо красуню з Нової Гвінеї нагороджували найкращим нареченим, то в африканському племені Йо-Шио перемо-жиць згодовували левам. Краса - поняття суб’єктивне. Тому протягом віків у різних країнах формувалися критерії, за якими її визначали. Так, у Стародавньо-му Китаї красуні не(!) достатньо було бути мініатюрною, з крихітними ніжками, ви-

тонченими ручками, розкішним волоссям і ніжною шкірою. Вона ще мала досконало знати процес очищення шлунку.У Росії головними критеріями краси були огрядність, природний колір обличчя і зріст. У Франції цінувалися тонка талія і біла, ніжна шкіра. У Німеччині любили, щоб жінку «було за що вхопити».

В сьогоденні конкурси краси не лише да-рують поціновувачам порцію насолоди, а й допомагають вирішувати ряд глобальних проблем.

Черговий конкурс краси «Міс НМУ- 2012» відбудеться в нашому університеті вже 8 ли-стопада цього року. Організатори обіцяють не залучати до заходу левів і не випробо-вувати красунь на витривалість: «Все, що потрібно учасниці – бажання та ініціатива. А об’єктивність суддів ми обіцяємо забезпе-чити якнайкраще».Підготовка до конкурсу – тривалий і клопіткий процес. З огляду на те, що вона починається вже зараз, за півроку до за-ходу, можна очікувати лише найкращих результатів.

Організатори конкурсу радять не зволікати і надсилати свої анкети на сайті http://profkom-nmu.kiev.ua. Зрештою, як казала Софі Лорен, «Краса варто того, щоб за неї боротися.».

Корона і визнання

На фото - Анастасія Пан-ченко. студентка 4 курсу. стоматологічного факульте-ту НМУ. переможиться кон-куру Студ Міс Києва 2012

41


42


Дістатися за 7 хвилин

42

43


Лекція. А їхати кудись в тридесяте. Напевно, дуже цікава, але ж модуль близько... І що може бути захоплююче, ніж білети? А там і романтика, червоні очі... Але то таке. Як же дійсно прийти на пару з мінімальним запізненням? Та так, щоб потім

ще можна було щось відповісти більш-менш зрозуміло..Я не маю поняття, як зробити з цього цілісну історію тому буду писати у вигляді простих настанов. Якщо їх дотримуватися, то ви зможете краще розрахувати свій час у дорозі. А коли у вас це вийде, можна буде розвивати швидкість, де це можливо. Нажаль, у нас не вийде підігнати маршрутку або метро, так що єдиний спосіб - знати, де можна скоротити шлях і йти швидше.Так от. Не намагайтеся розвинути темп за рахунок бігу. Це, може, і дійсно буде швидше, але на нетренованих людях фізіологія Карвацького не завжди працює, та й під наші вимоги не підходить. Хоча, як я помітив, будь-який біг мінімум у 2 рази швидший від найшвидшого кроку. Так що цілком підійде для останньої хвилини

43

Мы

шь

44


тивномувзуттізручніше.Доречі,провзуття.Якщо довгий часшвидко ходити, а точніше,тримати стопу в напрузі, вона буквальнопочинає розколюватися навпіл. Ортопедич-на устілка підвищить комфорт взуття (демедіальначастинаустілкипіднята).Хода. Я справді не знаю, чому деякі дівчатаходятьякпоканату.Задуваєчищо?Убудь-якому випадку потрібен зручний одяг.Як намене-будь-якіджинси,щонесильнообтягу-ють.Танерозмахуйтевитакруками!Щезачепитекого. Як показує практика, швидкість ходь-би збільшується, а сил витрачається менше.Добре, якщо літо, але якщо на руках купакофтинок-светрів, все це нещастя третьсяодиндоодного,потімодягпсується,силнемає.Вийдетеповністю,анетількивашіноги.Сутьв тому,щопересуваєтеся ви, а ноги повиннітількивстигати.Силатяжінняможетаксамодопомогти,якщозлегканахилитисявперед.Сумочки.Це окрема розмова. Звичайно, віднихніхтоневідмовиться,алечомужтодітакпопулярний серед людей звичайний рюкзак?Колирукивільні,рівномірнішимбуденаван-таженнянам’язи.Аякщоцимирукамищейрозмахувати...Міняйте довжину кроку, але не темп. Набров-ку легше застрибнути, якщо відштовхнутисяноскомноги,ніжвстатицілоюстопою,якнасходинку. По сходах теж набагато простішевибігти, знову-таки спираючись на носок.

Бажано на видиху,організм просто невстигне зрозуміти,що його змушуютьпрацювати, і вине втратите темп і

дорогоцінний час). Нехай працюють литковім’язи,набагатолегшеходитибудете.Калюжутежчасомлегшеперестрибнути,ніжобійти,аджеякщоногапотрапитьуводуменше,ніжнасекунду,непромокне.Нехай при маневрах переважає носок, а неп’ята.Ті,хтовдарявсяп’ятою,зможутьменезрозуміти.Тужкалюжуперестрибнутилег-ше,якщоприземлитисянаносок.Вибирайте транспорт і час з найгіршим для вас розрахунком. Так буде більше виграшів,ніжпоразок.Ацеприємно.Єтількидваспо-соби знати час прибуття більш-менш точ-но.Це якщо йти чи бігти. Велосипед також

Лекція.Аїхатикудисьвтридесяте.Напевно,дужецікава,алежмодульблизько...Іщоможебутизахоплююче,ніжбілети?Атаміроман-тика,червоніочі...Алетотаке.Якжедійсноприйтинапарузмінімальнимзапізненням?Татак,щобпотімщеможнабулощосьвідповістибільш-меншзрозуміло..Янемаюпоняття,якзробитизцьогоціліснуісторію тому буду писати у вигляді простихнастанов.Якщоїхдотримуватися,товизмо-жетекращерозрахуватисвійчасудорозі.Аколи у вас це вийде, можна буде розвиватишвидкість, де цеможливо.Нажаль, у нас невийдепідігнатимаршруткуабометро,такщоєдиний спосіб - знати, де можна скоротитишляхійтишвидше.Такот.Ненамагайтесярозвинутитемпзара-хунокбігу.Це,може, і дійсно будешвидше,але на нетренованих людях фізіологія Кар-вацькогонезавждипрацює,тайпіднашівимо-гинепідходить.Хоча,якяпомітив,будь-якийбігмінімуму2разишвидшийвіднайшвидшо-гокроку.ТакщоцілкомпідійдедляостанньоїхвилиниТа не дивіться ж ви постійно на годинник!Вінвамабсолютнонічимнедопоможе,тількиуко-ротить дорогоцінні секунди. На нього вартопоглядатитоді,коливідвасвженічогонеза-лежить.Увагоніметроабосалонімаршрутки,наприклад.Тримайте темп. Якщо йдете швидко, несповільнюйтеся,бопотімболятьногиізовсімне хочеться прискорювати-ся знову. І нехай темп будевашим, підлаштовуйтесятільки тоді, коли часу до-статньо. Тому я пересуваю-ся переважно один. Кращеприйти швидше і попередити викладача проспізнення,ніжрозгніватийогомасовимнепри-ходом, як думаєте? Розвивати темп потрібнопостійно, якщо хочете рухатися швидше.Я свій почав розвивати з середньої школи,змагаючись із старшокласниками. Музикадопомагаєтриматитемп.Якщоєбажанняйтишвидше,ідітьпідшвидкумузику,яка,бажано,трохишвидша від вашого власногокроку.Врезультатіішвидше,ікраще.Підбори вбивають час.Ні, стиль,краса -це,звичайно,здорово,алетількитоді,колиєчасна пересування. Ходять чутки, що підборидисциплінують, але я впевнений, що в спор-

Є тільки два способи знати час прибуття більш-менш точно. Це якщо йти чи бігти.


45


наближаєтьсядоцього.Алевсеодноніхтонескасуєдляваспереходитасвітлофори,аїхтежпотрібнопро-думатизаздалегідь,абопідчаспершоїпоїздки.Можнаперейтираніше,апотімзаощадитихвилинунаіншомусвітлофорі.Кращеподілитидорогунакількачастин.Допершоготранспортувідвиходу(абовходувліфт),до метро (другий транспорт) і від метро до універу(аудиторії)якприклад.Такможнабільшчименшточ-норозрахуватичас.Тодіввашомупобутіз’являтьсяфрази«13хвилин»,«40секунд».Коливипочнетепо-траплятивцейчас-відмінно,вимайжедосяглимети- розрахували свій час. Тоді можнапочинатипоможливостіскорочува-тийого.Скорочуйте свійшлях.Чим більше- тим краще. Маленьке скороченняможе допомогти встигнути на поїздуметро.Тутприємнааналогіязгро-шима–«секундахвилинубереже».Транспорт. Звичайно, краще метро.Воно може бути не найшвидшим транспортом, алемаєвеличезнуперевагу:вонодоситьрегулярноїздитьідозволяєрозрахуватисвійчас.Скількимивтрачаємо,колистоїмоназупинці?Інетількичас,щейнерви.Я намагаюся уникати наземного транспорту, колипоспішаю. Адже це ще й додаткові витрати, кращепоїстизацігроші,правда.Аленевартозабувати,щоколимийдемодометро,колиспускаємося,переходи-мо-цетойжечас,щоіназупинці,алеприємно,щомищосьробимо,анетупостоїмоічекаємо.Якщозназемнимтранспортом(час,адженавітьнепо-читати,виглядаючисвоюмаршрутку,тиснява,холодвзимкуіспекавлітку,пробки)всеясно,тометромож-нащеобговорити.Янелюблюметропростотому,щовонопідземлею.Алеєбагатоспособівскоротитипе-ребуваннявньомудомінімуму.Перше-йдітьпоеска-латору.Звичайнийкрокприскорюєпереміщеннявдварази.Друге - намагайтеся відразуйти до дверей, якінайзручнішідлявиходу;цескоротитьчаспереміщенняпостанції,іпам’ятайте,щоможнапереходитиназу-пинкахзодноговагонувінший.Третє-намагайтесяпередвашоюзупинкоюбутипершимпасажиром,щовиходить,інакшедругапорадапростонематимесен-суувипадкутовкучкипередескалатором.Дорога-невідпочинок, ате,щопотрібноподолативідразу і як-найшвидше.Четверте–лавіруватиміжлюдьми,вижїхбачитепершийіостаннійраз.Коливизайшлиувагонможназайнятисявивченнямпредмету (наякий, власне, запізнюємося).Тутйдутьвхідвсякічиталки,телефони...Уразітиснявивониповиннібутивруках,унатовпіжнеполізешвсумку.Осьтакіоткороткірекомендації.Встигайтеібудьтездорові!

Як навчитеся бігати по ескалатору (тільки не вбийтесь, прошу вас), спуск вниз майже не буде займати часу і ви збільшите свій шанс потрапити на потяг, що віходить, і не чекати наступний зайві пару хвилин.


46


47


Щоб попасти на сторінки моди від Йоду достатньо кльово вдягатися і інодіходити по території універу. А наші фото-кореспонденти самі вас знайдуть.

МодА від ЙодуФ

оток

орес

понд

енти

: Мар

ина

Дост

ибег

ян, А

лекс

ей О

ли-

фер

енко

, Ана

стас

ия Р

ебро

48

Йод травеньІНФА: студентський журнал «Йод»

при НМУ ім. О. О. Богомольця №5 травень 2012

Якщо захочеться подзвонити: 0 93 54 14 837

Якщо захочеться написати:[email protected]

Більше про нас:http://vk.com/iodum_ololo

Тираж: 2000

Періодичність: раз на два місяціПоширюється безкоштовно

Над номером працювали: Аріана Ходем, Лана Короленко, Настя Руда

Альона Пасічнюк, Артем Міхайлов,Майя Альюсеф, Анастасія Афанасенко,

Юля Щукіна, Льоня Крищенко

Коректори: Лана Короленко, Наталя Пинзе-ник, Сергій Пітух, Юрій Медінський, Юлія

Максимчук, Тетяна Кравець, Ольга Литвин-чук, Юрій Мединський

Фотографи: Марина Достибегян, Олексій

Оліфіренко, Анастасія Ребро

Обкладинка: Марина Достибегян, на фото – Влад Тимчаюк, Нігяр Шахкасумова

Редактор медичного відділу: Анна ДзюбаРедактор соціального відділу: Ясміна Аль-

ХаммудРедактор креативного відділу: Евеліна

ЯворськаРедактор розділу «Люди»: Анна Мартинюк

Фоторедактор: Дмитро Лавриненко

Дизайн: Олександр Ніколаєв

Головний редактор: Олександра Мартинюк

Думка редакції може не збігатися з думкою автора.

Відповідальність за зміст статей несуть автори.Відповідальність за достовірність фактів, влас-

них імен та інших відомостей несуть автори. Передрук і будь-яке використання матеріалів можливі лише з письмового дозволу редакції.

Травень №6

Documents