МАН і ЯЖовтень 2016

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

урочистість правила журналістики

Íîâèé íàâ÷àëüíèé ð³ê ñòàðòóâàâ Ïèñàòè ìîæå êîæåí,àëå íå êîæåí ìîæåñòàòè æóðíàë³ñòîìРік тому, прийшовши в

ЛОМАН на секцію журналісти�ки, я думала, що мої шкільнітвори публікуватимуть у кож�ному випуску газети „МАНіЯ”.Та я помилялась. Після рокунавчання хочу поділитись дея�кими порадами з молодшимиколегами, яким ще належитьпройти шлях від авторівшкільних творів до журналістів�початківців.

Щоб написати журналістськийтекст, потрібно сумлінно попра�цювати. Адже не кожному вдає�ться одразу влучно підібратислова, щоб висловити ту чи іншудумку, повно і зрозуміло висвіт�лити тему.

Неможливо добре написатиматеріал, не знаючи українськоїмови. Звичайно, викладач допо�може виправити та удосконалититекст. Та щоб навчитись писатисамому, не варто покладатись нате, що хтось виконає роботузамість тебе.

Тут нема поняття „коли захочу,тоді напишу”. Ти мусиш вчаснонадсилати статті. Якщо всі затри�муватимуть свої матеріали, газетане вийде вчасно.

Обов’язково маєш дотримува�тися стандартів журналістики:балансу думок, оперативності,достовірності, точності, відокрем�леності фактів від коментарів,повноти інформації в матеріалах.

Доброзичливо ставтесь докритики та старайтесь оперативновиправляти помилки.

Багато з нас передумали реа�лізовуватись у цій сфері, прохо�дивши місяць. Чи розчаруваласья? Ні. Я люблю труднощі та писа�ти. Шкільний твір і журналістськастаття — різні поняття. Було важ�ко перевчитись, та все можливо.Найперша порада: не бійтесьробити помилки. Адже непомиляється тільки той, хто нічогоне робить.

27 вересня відбулась Урочиста академія з нагоди початкунавчального року та День відкритих дверей у Львівськійобласній Малій академії наук.

Захід традиційно проходив у Актовійзалі Львівського національногоуніверситету ім. І.Франка. Тамзібрались МАНівці усіх секцій, батьки,викладачі і просто охочі, щоб розпочатинавчальний рік.

Пролунав марш, герб МАНузанесли до залу старшо�класники, які особливовідзначилися в навчанні:Вікторія Квятковська (3 місцена конкурсі�захисті науково�дослідницьких робіт відділен�ня філософії та суспільство�знавства і наук про Землю),Роман Левкович (3 місце наІІІ етапі Всеукраїнськогоконкурсу�захисту науково�дослідницьких проектів зматематики та економіки) таАнастасія Лівочка (2 місце наІІІ етапі Всеукраїнськогоконкурсу�захисту науково�дослідницьких робіт у відділенняхтехнічних і комп’ютерних наук).Присутні заспівали гімн України.

Іванна Бородчук, директор Львівськоїобласної Малої академії наук учнівськоїмолоді, привітала зі святом не тільки„першачків”, а й „старожилів”. Вонакоротко розповіла про кожну з секційта про досягнення учнів.

Учениця секцій української філологіїта журналістики Вікторія Палайдаподілилась враженнями про відпочинок

в обласній гуманітарній школі�таборі дляобдарованої учнівської молоді, якапроходила у санаторії „Нафтуся При�карпаття” у с.Модричі. Учасники табору,присвяченого Іванові Франкові, не тількивідвідали будинок, де народивсямайбутній Мойсей, а й побували у музеях„Небесної Сотні”, меморіальномукомплексі „Дем’янів лаз”, історико�меморіальному музеї Степана Бандери.

Одинадцятикласниця Львівськоготехнологічного ліцею, учениця секціїтехнічних і комп’ютерних наук Анас�тасія Лівочка розповіла про поїздку доШвейцарії. Під час стажування упровідній лабораторії світу CERN вонадізналася про перспективні напряминаукових досліджень із ядерної фізики,слухала лекції, відвідувала ек�спериментальні лабораторії CERN.

Учень 9 класу гім�назії „Гроно”, слу�хач секції географії ігеології Ігор Мелен�чук поділився вра�женнями про те, якпроходила літняшкола з філософії„Європейська куль�тура філософськогодіалогу” у Міжна�родному центрі ди�тячої наукової твор�чості MANLABCAMP уПущі Водиці. Навча�ти учасників запро�сили зокрема про�фесора ДжінванаПарка з ПівденноїКореї та професораТараса Кононенка зКиївського націо�нального універси�

тету ім. Т. Шевченка.Після урочистої частини викладачі

ЛОМАН та учасники різних гуртків і секційпродовжили знайомство і спілкування вкамерній атмосфері — у різнихаудиторіях. МАНівцям повідомилирозклад занять кожного гуртка, керівникирозповіли про особливості своїх занять.Отож, навчальний рік у Малій академіїстартував.

Сторінку підготувала Христина ГАВРИШКІВ,учениця 11�А класу СЗШ № 72

Жовтень 2016 року МАН і Я2

абітурієнт 2017

Останній шкільний рік

Журналістика очима випускника МАНпісля вступу

Вже кілька років у МАНівській газеті існує рубрика „Абітурієнтроку”. Поки я обирала собі співрозмовника для такої розмови, вже йсама стала випускницею школи. І я вирішила поекспериментувати —взяти інтерв’ю у себе.

— Як розпочався твійостанній навчальнийшкільний рік?

— Рік почався на сумнійноті: останнє перше верес�ня у шкільній родині, пошук

репетиторів, веселим булолише повернення у МАНів�ську сім’ю.

— Які додаткові заняттяти відвідуєш?

— Допомога репетиторівмені потрібна, щоб підтяг�нути знання, а дещо занововивчити. ЗНО складатиму занглійської мови, україн�ської мови і літератури,історії України та географії.Зараз тричі на тижденьзаймаюся з викладачем ізанглійської. І перебуваю вактивному пошуку людини,яка б допомогла меніпідтягнути знання з ук�раїнської мови та літе�ратури. До історії тагеографії готуватимусясама.

— Ти випускниця, го�туєшся до екзаменів,відвідуєш Малу академію,

і часу у тебе не так багато.Чим довелося пожертву�вати?

— А ще пишу науковуроботу. Постраждав здоро�вий сон, бракує часу наспілкування з друзями, від�мовилась від місця старос�ти шкільного самоврядуван�ня. Найбільшою і найболю�чішою втратою була участьу Турнірі юних журналістів,до якого потрібно ретельноготуватись, знаю це звласного досвіду. Отримав�ши друге місце на Все�українському турнірі юнихжурналістів 2016, якийпроходив у Сумах, мені тамоїй команді „Nautilus”хотілось повернутись цьо�горіч та отримати бажанупeремогу, але довелосявідмовитись від цьогоконкурсу.

— Ти хочеш стати жур�налістом?

— Хочу, але крім журна�лістики, мене цікавитьісторія України. Думаю, щоці професії не зашкодятьодна одній.

— Важливою складовоюжиття одинадцятиклас�ника є випускний. Чиготуєшся ти до нього?

— Випускний для мене —справді велике свято, аджеце прощання зі школою, зчудовими роками, які мипровели у ній. Але я невважаю за потрібне вжезараз забивати собі головувибором сукні і т. д.

— Наостанок, що поба�жаєш або від чого за�стережеш абітурієнтів2018 року?

— Перш за все, не на�магайтеся сидіти на всіхкріслах одночасно. Якщо вивже визначилися з майбут�нім факультетом або напря�мом, приділяйте більшеуваги тим предметам, яківам доведеться складатипри вступі. Починайте вжезараз готуватись до іспитів,щоб пізніше було легше.При цьому не забувайтенасолоджуватись остан�німи шкільними роками.

Христина КОЛОДІЙ,учениця 11 класу

СЗШ № 72

Хто найбільш зрозу�міло та об’єктивнорозповість про Малуакадемію, як не людина,яка пройшла весь шляхнавчання тут? Віталій Бень– випускник МАН, студентНаціонального універси�тету „Львівська політех�ніка”. Майбутній журна�ліст ділиться своїм стар�товим досвідом із чита�чами „МАНіЯ”.

– Чому ти обрав самесекцію журналістики уЛОМАН?

– Про журналістику я мріявдавно. Ще навчаючись упочаткових класах, я, взяв�ши до рук мікрофон, копію�вав ведучих різних програм.Згодом я про це забув. Аколи у школі заговорили проМАН, вирішив теж себе учомусь спробувати. Коли я розглядав перелік дисциплін,журналістика найбільше припала до душі. Вступивши і вженавчаючись, остаточно вирішив присвятити себе справі,про яку мріяв з дитинства.

– Чи подобалося тобі навчатися в академії?– Так. Вже у 9 класі я почав відкривати для себе поняття

„університет”, його відмінності від школи… Пари,екскурсії, розповіді викладачів, написання наукової роботи– все це давало можливості й наснагу розвиватися вобраній сфері.

– Складно було поєднувати навчання у школі та вМАН?

– В принципі, ні. Навчатися — це завжди цікаво для мене.Тим більше, це не єдине, чим я займався в позашкільнийчас, тому після уроків їхати ще кудись вчитися вже булонормою для мене.

Багато уваги я приділяв учнівському самоврядуванню.Їздив на збори, організовував різні заходи та проекти,свята у школі. Займався вокалом та грав на гітарі. Алезгодом від цього всього довелося відмовитись, тому щоне вистачало часу на головне – навчання у школі та Малійакадемії.

– Що у твоєму навчанні у МАН було найцікавіше?– Не тільки найцікавішою, а й, на мою думку, найваж�

ливішою була дисципліна, на якій нам викладали основижурналістики. Нас вчили, як правильно писати таредагувати матеріали. Та й усі предмети були цікавимита важливими.

– Які саме заняття подобались тобі найбільше?– Теорія і методика журналістської творчості за книгою

Володимира Здоровеги була фундаментом нашогонавчання і є ним досі в університеті. Але особливозапам’яталися практичні з основ теле� та радіожурна�лістики, які ми проводили у телестудії з Юрієм ПетровичемВаськівським. Коли я вперше зайшов у телестудію, у менене було слів. Усе було таким незвичним для мене, що япридивлявся до усіх дрібниць та вслухався в кожне слововикладача. Найбільше мені сподобалося, що нас вчили,як правильно поводитися перед камерою.

– Як ти реалізовуєш себе в журналістиці зараз?– Я вступив на журналістику у Львівську політехніку,

зараз навчаюся на 2 курсі. Ще з листопада 2015 рокупрацюю на Львівському обласному радіо і вже пробую себена телебаченні, є редактором студентської газети.

– Що б ти міг порадити чи побажати учням МАН?– У кожного є своя мрія та талант, проте багато хто цей

талант губить. Почніть робити перші кроки. Читайте багатокниг. Може здаватися, що ви нічого не запам’ятовуєте,проте з часом помітите, як почали спілкуватися справділітературною українською мовою. Варто вивчати іноземнімови. А МАНівцям�журналістам треба багато писати ташукати свій стиль у журналістиці. І бажаю цей стилькожному знайти.

Анна МОГИЛЕНКО,учениця 9�Б класу ССЗШ № 18

МАН і Я Жовтень 2016 року 3

моє чудове літо

Ні кроку назад, ні слова образи, а тільки вперед і тільки всі разом!

Я була учасником табору. У літнійшколі учні працювали у двох секціях:українська філологія та історія. Метатабору — поглибити знання проІ. Франка, побувавши там, де ступалайого нога, дослідити особливостібойківського діалекту, зосередитиувагу на ранній творчості пись�менника.

Учасники мали можливість здобутинові знання з української мови талітератури, поглиблено вивчаючижиттєвий і творчий шлях ІванаФранка. У ювілейний для українськогоМойсея рік юні науковці працювалинад проектом „ФранкоВандри”, яким

керувала Оксана Галаник, вчительСЗШ № 8 м. Львова.

Прослухали лекції „НевідомийФранко”, „Особливості бойківськогоговору”, опрацювавши тексти„Бориславських оповідань”, поспіл�

Ярмарок Життя

Під таким девізом з 27 червня по 7 липня у санаторії„Нафтуся Прикарпаття” (с.Модричі Дрогобицького району)проходила літня гуманітарна школа*табір для обдарованоїучнівської молоді.

добрі справи

кувавшись із мешканцямиНагуєвич про Мойсея, слу�хачі літньої школи в результатісистематизували зібранийматеріал, зорієнтувавшийого на розвінчання устале�них стереотипів (міфів) проІ. Франка, поглиблювализнання з „Культури мов�лення”.

Під час літньої школи мимали декілька пізнавальнихта цікавих екскурсій. Від�відали музей „Небесноїсотні”, меморіальний ком�плекс „Дем’янів лаз”, істори�

ко�меморіальний музей СтепанаБандери та Гошівський монастир.

Та школярі не тільки навчались, а йрозважались. Отримали незабутнівраження та емоції від відвідиндельфінарію „Оскар” у Трускавці. Там

ми дивились шоу з чорноморськимидельфінами та морськими котиками.Наступною розвагою була поїздка узоопарк „Лімпопо”.

Щодня проводилися лінійки —ранівка і вечірка. Ми прокидалисьрано і йшли на ранкову зарядку, а

щовечора грали у спор�тивні ігри та вчилисьтанцювати банси. А щеіноді мали тематичні тан�цювальні вечірки. Кожноговечора брали участь вінтелектуально�розва�жальних заходах та пси�хологічних тренінгах. Пер�шого вечора учні знайо�мились та обирали таєм�ного друга. Протягом та�бору учасники мали ано�німно дарувати своємутоваришу якісь подарунки.

Викладачі проводилидва квести, які згуртувалита здружили нас. Неза�бутнім для кожного ставсюрприз — „Зірковий

вечір”, де ми пародіювали зіроксучасної естради. Моя командаотримала пісню „Вчителька” гурту ТІК.З допомогою викладачів організувалилітературний вечір „Тричі меніявлялася любов…”, присвяченийліричній поезії Івана Франка.

Та найбільше запам’яталося святоу ніч на Івана Купала. Я сплела зпольових квітів віночок, одяглавишиванку та разом з подругамиводила хороводи навколо Купала.Потім хлопці зламали Купала і„викрали” паперових пташок, якізгодом ми мали отримати назад,виконавши бажання. Після свята булачудова дискотека та безсонна ніч.Адже це був останній день пере�бування у санаторії.

Христина ГАВРИШКІВ,учениця 11 класу СЗШ № 72

12 жовтня у навчально�виховному комплексі „Гімназія„Сихівська” відбувся „ЯрмарокБлагодійності”, на якому учні тавчителі збирали кошти для

лікування семикласника ІлліІгнатчука.

Після невдалого щеплення хлопецьпотрапив у лікарню з діагнозом„деформації верхніх та нижніхкінцівок”. На операцію потрібен1 мільйон гривень.

— Зрозумівши, що жодна се�редньостатистична сім’я не має такихкоштів, ми всім шкільним колективомвирішили допомогти, — кажезаступник директора з виховноїроботи Володимир Штибель. —Щодня ми збирали кошти налікування хлопчика. З цією метоювирішили провести і „ЯрмарокБлагодійності”. Кожен клас мавпринести випічку, десерти або хенд�мейд вироби та продавати їх наперервах упродовж навчального дня.

Учні всіх класів виставили свої

вироби. До кінця навчального дня усістоли спорожніли. Продали усе.

Спільними зусиллями ми на�збирали 64 290 гривень. Хоч ця сума— далеко не мільйон, мати юнакащиро подякувала усім, хто долучивсядо ярмарку.

Вчитель математики Ольга Кулинич,котра часто бачить хлопчика, роз�повідає:

— Минулого року ситуація булакритичною. У Іллі була депресія, віндумав, що помре, постійно бувсумним. Але коли дізнався, що йомудопомагають, стан відразу змінився.Він почав радіти, в ньому запалалажага до життя.

Ілле, від усього педагогічного таучнівського колективу щиро бажаємошвидкого одужання. Не забувай, ми— з тобою!

Олег СТАСІВ,учень 9�А класу НВК „Школа�

гімназія „Сихівська”

Жовтень 2016 року МАН і Я4

лідерська школа

іноземні гості

„Слово Лідер – це найкраще слово на землі!”Нещодавно члени учнівськогосамоврядування Залізничного району містаЛьвова взяли участь у виїзній лідерськійшколі в Карпатах. 17*18 жовтня активніучні демонстрували лідерські якості таорганізаторські здібності. Учасникидізналися багато цікавого та корисного дляподальшої роботи в учнівськомупарламенті.

Нові заняття у школі

День за розкладом Царськосільського ліцеюшкільне свято

Виїзну лідерську школудля молоді на осінніхканікулах організувала нашкоординатор Жанна Анісі�мова. У перший день пере�бування в Дубині (Ско�лівський район) школярівзяли участь у тренінгах зорганізації проектів, захо�дів, акцій та волонтерськоїдіяльності.

Пізніше ми мали цікавийпохід на водоспад та озеро.Усі парламентарі разомстанцювали танець тазаспівали біля озера піснюпро лідера. Рядки з неїстали гаслом нашогоучнівського парламенту:

„Слово Лідер – це найкращеслово на землі!”

Ввечері на базі коорди�натор розподілив нас накоманди, кожна з яких малапредставити по одномупроекту та по творчомуконкурсу (на вибір – пісен�ний, танцювальний абодекламування віршів проосінь). Такий концерт давлідерам можливість пока�зати, на що вони спромож�ні. Усі команди продемон�стрували неймовірну май�стерність, як за малийпроміжок часу можна згур�туватися і разом підго�тувати незабутній вечір.

Також це допомогло учнямбільше здружитися.

Наступного дня парла�ментар Марта Антонякпідготувала для учнівськоїради фільм про шкідливізвички людей. На завер�шення нашої виїзної лідер�ської школи президентсамоврядування Залізнич�ного району Влад Дмитріворганізував для учнівспортивний квест, у якомулідери мали обстояти честьсвоїх команд. Були різнізавдання на логіку, наоригінальність, на витрива�лість. Усім настільки все

сподобалося, що ніхто нехотів вирушати додому.

Учнівське самовряду�вання міста Львова запро�шує усіх активних учнівшкіл до співпраці. Саме вучнівському парламентізароджуються всі круті ідеї,відбуваються найцікавішізаходи, проекти й акції. Тутзавжди тепла атмосфера, ітут ви знайдете людей, якістануть вам, як рідні.

Романа МОГИЛЕНКО,учениця 9�Б класу

ССЗШ № 18

На початку жовтня випускник школи з поглибленимвивченням англійської мови НВК „Школа�ліцей„Оріяна” Тарас Репицький запросив до нашогонавчального комплексу двох гостей із Чикаго та Нью�Йорка.

Про зустріч із ними учнів школи повідомили заздалегідь,тому всі підготували запитання для гостей і чекали на цюзустріч із нетерпінням.

Спочатку в актовій залі учням 8�10�х класівпредставили гостей — волонтерок зі США Керін та Кендру.Перша вже завершила свою місію в Україні, відтак невдовзіпісля нашої зустрічі повернулася в рідне місто Чикаго.Вона розповіла про Америку: про її культуру, мистецтвота архітектурні пам’ятки, про своє місто і про себе.

Кендра (волонтерка із Нью�Йорка) планує залишитись

у Львові на два роки. Зокрема, протягом року вонавикладатиме англійську мову в нашій школі. Такожволонтерка організувала так званий Amerikan Club —додатковий урок, де вона розповідає нам про освіту,дозвілля, одяг, побут Америки та інше.

Кендра провела вже три таких заняття, на яких миговорили про дозвілля та канікули у США, фільми, алеусім найбільше сподобалась тема про американську їжу,адже ми не лише довідалися про найпопулярнішу танайсмачнішу їжу країни, а й самі спробували приготуватинадзвичайно смачний та легкий у виконанні десерт –chocolate cakes і скуштували американське печиво Oreo.

Анна КОВАЛЬЧУК,учениця 9�А класу НВК „Школа�ліцей ,,Оріяна”

12 жовтня у школі № 45м. Львова відзначили205�й ювілей Пушкінсь�кого ліцею. З цієї нагодиучні 8 класів проживалиодин день за розкладомцього навчального за�кладу.

Для нашої паралелівчителі та учні 9 класівпровели п’ять уроків.

На першому священикрозповідав про віру, довірута різницю між цимипоняттями. Мені та моїмдрузям найбільше сподо�бався приклад з ненарод�

женими дітками, які вмаминих утробах спере�чаються між собою, чи єжиття після народження.Деякі малята просто вірятьу своє щасливе народжен�ня та життя, інші — скеп�тично ставляться до свогомайбутнього. Це булокумедно і цікаво.

На другому занятті мидивилися історичний фільмпро Царськосільський лі�цей та про відомих людей,котрі навчались там.Стрічка школярам не дужесподобалася.

— Сюжет фільму занадто„сухий“ та переповненийінформацією, — сказаламоя подруга Юля.

Під час перегляду деякімої однокласники навітьзаснули. Тому на наступ�ному уроці учні не дужеактивно обговорювалипобачене та не надто охочевиконували завдання вікто�рини.

На четвертому занятті унас була музика. Таланови�ті учні нашої школи співалипісні музикантів, котрінавчались у Царськосіль�

ському ліцеї. Потім ми по�чали підспівувати.

На п’ятому уроці дев’яти�класники показували своювиставу про ОлександраПушкіна. Учні розповіли, яквін жив та навчався у ліцеї,про його перше кохання тадрузів. Багато з його біо�графії ми знали, а деякіфакти я почула вперше.Саме спектакль був найви�довищнішим за весь день.

Анастасія ГОЛЬЦОВА,учениця 8�Г класу

ССЗШ № 45

МАН і Я Жовтень 2016 року 5

шкільні заходи

диво природи

Кожен має право знати свої праваНещодавно у СЗШ № 48 міста Львова учні 8*10*х класів здопомогою вчителів, а також тренера Всеукраїнськоїосвітньої програми „Розуміємо права людини” АндріяКінаша організували Мандрівну методичну виставку„Кожен має право знати свої права”.

Кожен охочий мав можливістьспробувати себе у ролі екскурсовода�волонтера. Упродовж двох днів учнівивчали стенди, які згодом малипредставляти, спілкувались тадізнавались чимало нового.

У перший день занять дітипознайомилися між собою таознайомилися з виставкою. Вони непросто дізнавались корисну для себеінформацію, а й веселились, діли�лися думками та враженнями. Хочспочатку учні зацікавились цимзаходом лише взамін на звільненнявід уроків та заохочувальні призи,врешті�решт усім сподобалосяпробувати щось нове.

Наступного дня всі докладнішеознайомлювалися з виставкою,об’єднувались у групи і пізніше

повинні були якомога кращепредставити свої стенди. Також учніпили чай, смакували солодощами іводночас не забували, що вони —майбутні екскурсоводи, які повиннігідно провести цей захід.

Напередодні першого дня екскурсіїдіти поділились на декілька груп івизначили, хто та в які дні їїпроводитиме. Гіди, які першіпредставляли виставку, страшеннопереживали, та все минуло успішно.Щодня приходили по три школи зіЛьвова. Це були діти різного віку. Вкінці екскурсії учні ділилися своїмивраженнями, здебільшого усімподобалось, адже вони здобули новізнання, дізнались більше про своїправа як дітей та як людей.

До речі, а ви знали, що Білорусь

залишається єдиною країною, у якійіснує смертна кара? А про те, щооб’єднуватись у політичні організаціїми маємо право лише з 18 років?Цікавий факт: до середини 20�х роківХХ століття в Європі були місця взоопарках, де як екзотику демон�стрували африканців, азіатів таескімосів. А чи чули ви коли�небудьпро Петра Григоренка? Це був діяч,який боровся проти депортаціїкримських татар, навіть коли йогопозбавили генеральського звання.

Майже всі відгуки дітей з інших шкілбули позитивними. Інколи приходилопо дві або ж навіть три групиодночасно, проте екскурсоводиодразу давали із цим раду. Також підчас заходу діяла безкоштовнаюридична консультація.

Минуло два тижні, виставказавершилась успішно. Після їїзакриття відбулося врученнясертифікатів та подарунків. Таголовне, що кожен із учнів отримаввеличезний досвід, а дехто навітьзамислився щодо майбутньоїпрофесії юриста або екскурсовода.

Христина МАЛИШ,учениця 10 класу СЗШ № 48

Три кілометри надзвичайної краси

Саме так можна назвати екскурсію в Кришталевійпечері, розташованій у селі Кривче Борщівськогорайону Тернопільської області.

Кришталева є однією з найкрасивіших та найстарішихгіпсових печер Європи. Її стіни укриті різнокольоровимита білосніжними кристалами гіпсу. Утворилося

природне диво близько 20 мільйонів років тому черезвимивання порід підземними водами. Протягом рокутемпература незмінна — приблизно 11 градусів тепла,завдяки якій кристалічні породи не змінюють своєї форми ірозмірів. Має досить малу довжину — тільки 23 км,порівняно з найбільшою печерою України і другою зарозмірами у світі — Оптимістичною, довжина якої аж 250км. Для туристів довжина екскурсійного маршрутустановить близько 3 км. Екскурсія триває приблизно годину.

Треба бути вкрай обережним, оскільки каски не видають,а ходити вузькими коридорами доведеться. Попри це, самаекскурсія — дуже вражаюча. Гід проводить її цікаво і згумором.

Кришталева печера, знана ще як Кривченська абоКристальна, складається з декількох залів. У перший з нихможна потрапити через 500 м від початку маршруту. Цейзал називається Казковий, можливо, тому, що в ньому вжевісім років стоїть ялинка, яка доповнює композицію згіпсових фігур. В Кришталевому коридорі стіни і стеляпокриті кристалами різних форм. Не менш цікавим єкоридор Дикий.

Крокуючи далі, можна побачити, як за туристами, котрійдуть по „хребту крокодила” — стежці, схожій на хребетрептилії, спостерігають буйвол, сова, дельфін, орел, кобра,дракон та навіть баба Яга. Назви силуетам цих істот, котрихпротягом багатьох тисяч років виточувала вода, вигадалидослідники. Іноді можна побачити кажанів, причому зовсімблизько, вони висять на стелі або пролітають над головами.В цій печері є місце, де розташований камінь із бантиком,кинувши монетку, туристи можуть загадати бажання, а якщочасто болить голова, можна використати печерний камінь�анальгін: прикладіть до нього голову — і біль як рукою зніме.

Печера доступна для відвідування цілий рік, і кожнийохочий може пройти ці 3 км та на власні очі побачити такукрасу.

Павло ЧУБКА,учень 10�А класу ЛУГГ ім. О. Степанів

Жовтень 2016 року МАН і Я6життя на межі

Анастасія Щабріна: „ВажливоСтасі Щабріній 15, вона з Горлівки. Ми познайомились у літньому таборі „Романтик”.Попри усі події, які їй довелося пережити у зв’язку з російсько*українським протистоянням наДонбасі, дівчина вражає своїм оптимізмом і несхитною вірою в краще. Недитячі міркуваннядівчини*підлітка, розповіді про те, як живеться людям із проукраїнською позицією вокупованому бойовиками місті, відмінності „ДНРівської” та української освіти і жахливіреалії повсякдення в умовах війни — у нашому інтерв’ю.

— Розкажи, будь ласка,про освіту в „ДНР”. Якзмінилася твоя школа зприходом ДНРівців?

— Це питання зараз однез найгостріших для мене.Здобуття освіти на тери�торії ДНР не має сенсу: зтакими атестатами абосвідоцтвами можна вступи�ти хіба в їхні „університети”,і влаштуватися на роботу вУкраїні з цими документаминеможливо. Хіба працюватина окупованих територіях,нікуди не виїжджаючи. Зміниу місцевій освіті неглобальні, але помітні. По�перше, у нас лише 1�2години української мови талітератури на тиждень, по�друге, зарубіжної літера�тури немає — є російська,а історію ми вивчаємо Росіїта всесвітню. Програмидеяких предметів відріз�няються від українських(фізика, наприклад), а всіпредмети, окрім українськоїмови та літератури, викла�дають російською. Крімтого, є уроки громадянськоївідповідальності, де молодьзакликають бути „патріо�тами” республіки, ненави�діти Україну, а окремохлопців — ставати до рядівДНРівської армії. Багатомоїх знайомих, як і я роблюзараз, отримали середнюосвіту екстерном, завдякицьому в нас є українськісвідоцтва про освіту. Япланую завершити 11 класу Харкові, хочу вступити вХарківський національнийуніверситет мистецтв.

— А які стосунки зоднокласниками? Є такі,які підтримали бойо�виків?

— Звичайно. На початкуцієї війни, восени 2014, явдягла вишиванку до школилише один раз: на менеодразу налетіли одноклас�ники, називаючи фашист�кою, укропкою, нацисткою.Були й інші слова, меншцензурні. Вчителі абовідмовчувалися, або диви�лися, як на прокажену, аодна сказала: „Я теж це вселюблю і зберігаю вдома,але сьогодні так одягатися

— небезпечно”. Тому теперя ходжу з двома бантикамиу волоссі в кольорах рідногопрапора та фенічкою, якуніколи не знімаю. Я вважаюце своєрідним оберегом.Знайомі звикли до моєїпозиції, яку я не збираюсязмінювати. Є, звичайно,адекватні люди, особливодорослі, які самі вже не радітій „ДНРії”, але одноліткине забувають після чер�гового обстрілу спитати:„Ну що, все ще свою Українулюбиш?”. І байдуже, щообстріл йшов із боку гетьп’яних „ополченців”, а не зукраїнської сторони.

— Яке ставлення бойо�виків до місцевого насе�лення?

— Це залежить від того,про кого йде мова. Назвичайних чоловіків, жінокта дітей їм байдуже. А отмолоді дівчата страждаютьвід „уваги” постійно. Добре,що мене ніколи не пускаютьгуляти саму. У нас не одинраз пропадали дівчата років14�22. Якось (принаймні те,про що я точно знаю)дівчину, яка зникла, зна�йшли у підвалі. Військові (чиодин, я подробиць не знаю)викрали її та замкнули там.Я думаю, не варто пояс�нювати, що з молодоюдівчиною робили чоловіки.Це жахливо, але відбу�валося неодноразово. Моя14�річна знайома часто

хвалилася, що „каталася натанку з ополченцями”.Взагалі, такого мародер�ства, яке було на початкувійни, наразі нема. Засерйозні порушення опол�ченців стріляють. І я серйоз�но, без жартів. Але якщовони напиваються, то мо�жуть і постріляти, і підірватищось, і до людей чіплятися.

— Поговорімо проприємне. Знаю, що дотвоїх захоплень належитьтеатр і декупаж. Розкажичитачам про них.

— Театр у моєму життіз’явився рік тому. Я давнохотіла стати актрисою, бознала, що окрім вокалу,яким давненько займаюся,мені знадобляться азиакторської майстерностідля вступу у виш. Це нерозваги, а важка працяпередовсім над собою.Інколи треба переступитичерез себе, щоб ти змоглачогось досягти. Але бачитирезультати своєї працінереально круто.

В одеському таборі, де явідпочивала минулого року,проводили майстер�класи здекупажу, і тоді у меневийшла якась, відвертокажучи, дурня — дощечка зквітками, але дуже нео�хайна та не зовсім при�ємного кольору. Якось я незнала, що подарувати надень народження і згадалапро декупаж. Знайшла

стару банку з�під нутели тадекупажувала її, а всере�дину насипала різнихсолодощів і маленькі па�пірці з побажаннями. Запівроку я почала займатисяцим частіше, й одного разумама запропонувала де�купажувати стару тумбу. Якрезультат — я продаю своївироби і заробляю, окрімофіційної праці в театрі, щей руками.

— Чи є у тебе хатніулюбленці? Розкажи проїхню появу в тебе.

— Це файна тема. Нажаль, поки я відпочивала в„Романтику”, моя старшакиця зникла. Я багатоплакала, шкода було. Тепервдома у мене є кішка Шуня,пес Піппін та хом’як МаркІІ. З них я купила лишеМарка. Пам’ятаю, як везлайого через півміста укоробочці з�під новорічнихвогників. Піппіна та Шунюми підібрали. Кішка у насбула ще до війни. Хтосьпідкинув на сходи, а сестравзяла погодувати, бо осіньбула. А вона, маленька іпухнаста, забігла до хати іпросто заснула на килимі.Коли прийшла мама, тосказала, що біс із нами,лишаємо. Довго не знали,як назвати. Вирішили,Шуня. Квіти їсть — простожах! Але класна киця.Піппіну вже рік, віннаймолодший. Також підки�нули. О четвертій ранкуплакав за дверима. Мамавідчинила двері, а він побігдо кухні — пити. Коли япрокинулася, то почула, якхтось плаче. У нас на тойчас жила ще одна кішкахлопця моєї сестри Влад�лени, бо він поїхав дородичів. Думала, котизнову не поділили щось.Але пішла на кухню, назвук, зрозуміла, що моїкиці сидять та нічогісінь�ко не розуміють. На кухнібуло це маленьке диво.Ледь вмовили маму залиши�ти у нас. Назвали Піппіномна честь персонажа трилогіїПрофесора Толкіна — хобі�та Піппіна, невгамовного,але сміливого та щирого.

МАН і Я Жовтень 2016 року 7

Теренами етнічної України16 жовтня члени суспільно�культурного товариства

„Надсяння” здійснили поїздку на колишні українськітерени до Польщі, аби вшанувати пам’ять о. МихайлаВербицького, жертв операції „Вісла” та членів ОУН�УПА.

Спершу відвідали могилу�пантеон автора українськогогімну о. Михайла Вербицького у селі Млини. Тут з 1856року український композитор був парохом церкви ПокровиПресвятої Богородиці, написав музику до гімну Українита помер від раку на п’ятдесят шостому році життя.

Пізніше вирушили до села Хотинець. Взяли участь услужбі Божій у старовинній українській греко�католицькійцеркві Пресвятої Богородиці, біля якої спорудженопам’ятник жертвам операції „Вісла”.

Разом зі священнослужителем церкви вирушили у селоЗаліська Воля. Біля братської могили борцям в оборонірідної землі, серед яких члени ОУН�УПА та мирненаселення, відбулась панахида. Спершу помолились задуші померлих та пригадали сторінки історії, згодомвиконали гімн України і поклали квіти.

Марія�Катерина ВИНАРЧИК,учениця 10�Б класу СЗШ №90

сторінки історії

Такий і наш малий, ніколи недозволить комусь ображатисвоїх господарів.

— Ти розповідала, щожила в Добромилі, уЛьвівській області. Яктобі це прикордоннемістечко?

— Ми жили там не простотак — мама відправила дородичів, бо війна почалася.Їхали на 2 тижні, а вийшло —на 3 місяці. Люди тамнайдобріші, найгарніші тапросто най�най�най. Явчилась у Добромилі місяць.Вчителі були задоволенімоїми успіхами в навчанні,школа там бомбезна.Залишилося багато людей, зякими я досі спілкуюся, атакож мої брати та сестра,стосунки з якими стали щеближчими. Саме там меніподарували ту фенічку, яку яношу на зап’ястку лівої руки.Якби моя воля, я б не повер�талася назад, бо Горлівка —вже не моє рідне місто. Та мине могли зловживатигостинністю родичів. У нас єдім. Охоплений чумою підназвою „сепаратизм”, алевсе�таки є.

— Чи знайома ти знашими бійцями?

— У червні я їздила наіспити з екстернату доАртемівська. Там менепоселили у гуртожитокмедучилища. На поверсі зімною, окрім трьох екстер�натів, жили ще солдати (укінці коридору, біля кухні). Яне знала, де там що, тому

пішла шукати. Коли засе�лялася, зіштовхнулася зхлопцем, подумала тоді, щостудент. І от коли я зі склян�кою в руках та пакетикомкави знайшла кухню, топобачила трьох військових.Трохи перелякалася, алезібрала свою мужність укулак та спитала, чи можувзяти у них окропу. Зви�чайно, вони погодилися.Поки кипів чайник, розго�ворилися. Я пізнала в най�молодшому з солдатів тогосамого хлопця, з якимзіштовхнулася в коридорі.Він із Західної України.

Говорили про мене, проних, про ситуацію в Горлівціі таке інше. Коли чайникзакипів, солдати дали менічашку цього хлопця, вінсказав, що „у нас усеспільне”. Коли я хотілавзяти чайник (а він був дужевеликим та важким), він

відібрав його вмене, аргу�м е н т у в а в ш итим, що в менезавтра іспит, ащо буде, якщоя не втримаючайник і завдамсобі шкоди? Цебуло дуже ми�ло, я пам’я�таю, що всячервона була,як калина. (Ус�міхається. — В.Д.). Спілкува�лися з нимувесь час, поки

я була в Артемівську. Заразтакож спілкуємося.

— Що для тебе патріо�тизм?

— Якщо чесно, то всі цівигуки „Слава”, „Хто нескаче…”, вважаю дурнею.Хочеш — можеш побити.Але для мене це ідіотизм. Аважливо не плутати пат�ріотизм з ідіотизмом.

Я не знаю, що було б зімною, якби не те, як меневиховали. Можливо, зараз ябігала б, як мавпа, зтриколором та волала, щохочу до Росії. Перше зер�нятко любові до моєї Країнипосадила у мені моя першавчителька. Я знаю, що вонацього не прочитає, але ямаю їй подякувати. За те,що завжди влаштовувалакласні заходи, присвяченіУкраїні. Ми вдягалися унаціональні костюми,вишиванки, говорили

українською. З нею хотілосячитати Лесю, Франка,Шевченка, хоч творчістьостаннього мені не зовсімдо вподоби.

Віра Іванівна дала менізрозуміти, що наша Українаунікальна. Я виросла, вжедосить доросла дівка, маювласну позицію. Але ніколиу моїй голові не спалаху�вала думка „А може, ДНР —то краще?”. Ні. Мене пос�тійно намагалися цькуватиза це, схилити на бік ДНР,але я всіх бісила тим, що ніна крок не відступала.Патріотизм для мене не угучних гаслах, не уповедінці. Для мене патріо�тизм у ледве чутнихсловах, у душі, у думках, вукраїнській пісні.

Коли ми у „Романтику”вперше співали гімн, яспівала та ревіла. Сер�йозно. У мене просто клубокстав у горлі, все обличчябуло солоне через сльози,але це було так приємно…Ось це для мене патріотизмта любов до Батьківщини. Незухвала поведінка тастрибання, ні. Мій патріо�тизм висить у моїй шафі —вишиванка, віночок тавелике червоне намистеч�ко. Моя душа, як і ці речі,лише чекають часу длявільної дії.

СпілкуваласяВікторія ДЯЧЕНКО,

учениця 11�А класуСЗШ № 96

не плутати патріотизм з ідіотизмом”

Жовтень 2016 року МАН і Я8

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я РедакторТетяна ПАСОВИЧ

Комп’ютерна версткаЛьвівської обласної МАН

Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225*56*81, 261*22*58.

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

поради для новачків

Юрій Гій: „Тренуватися потрібноне тільки з тренером, а й із розумом”

До професійного спорту можна ставитись по*різному. Комусь подобається дивитисязмагання по телевізору. Хтось протиставляє спорт фізичній підготовці. Є люди, які узагаліне вважають за потрібне підтримувати фізичну форму. Бодібілдер Юрій Гій до 25 років досягвисоких результатів у спорті. Він радить читачам, як „подружитися” з бодібілдингом дляпідтримки фізичної форми або для занять професійним спортом.

— Юро, ти бронзовий призерУкраїни 2014 та чемпіон КубкуЗакарпаття. Чим ти пишаєшсянайбільше?

— Крім досягнень, які типерелічив, найбільше пишаюся тим,що я одним із перших в Україні почавпракти�кувати трікенг — сумішакробатики і бойових мистецтв.

— Можна розглядати боді�білдинг як вид спорту чи це все�таки більше схоже на стильжиття?

— Я вважаю, що це все�такипотрібно розглядати як спосіб життя.Це той вид спорту, коли ти мусиш бутив залі, образно кажучи, 23 години з24. Ти мусиш повністю віддати себецьому. Бодібілдинг передбачає нетільки фізичні вправи, а й обмеженнясебе, встановлення для себе, так бимовити, певних рамок. Ти не можешпозайматися в залі, а потім піти інажертися фаст�фуду чи солодощів.Ти мусиш харчуватися за спеціаль�ною дієтою, яку не рекомендованопорушувати.

— Юро, дай кілька порад новач�кам, які хочуть займатися бо�дібілдингом. На твою думку,якими якостями треба володіти,щоб тренуватися?

— Бодібілдинг — це „побічний

ефект” від інших видів спорту, такихяк акробатика, вільна боротьба таін. Новачку, який тільки починає зай�матися, передовсім потрібнознайти тренера, якому він дові�рятиме. Те, про що ти дізнався з ін�тернету, з книжок, від своїх друзів,— безумовно, добре, але не кожензможе дотримуватися спортивноїдисципліни. Тренер має інтегруватитебе в неї. Ця людина має вникнутив твій спосіб життя, щоб дати тобі тучи іншу пораду. Для цього вам слідналагодити добрі стосунки, томупотрібно бути … комунікабельним.У новачка повинна бути чітка мета:навіщо він прийшов у тренажернийзал? Чого хоче досягти? Можливо,він хоче здаватися сильнішим середоднолітків, сподобатися дівчині/хлопцеві, досягти високих ре�зультатів у обраному виді спорту чипросто виглядати привабливо. Томуодна з найважливіших рис —цілеспрямованість і рішучість.

— А що робити людині, якійнабридла рутина в залі? Що ти їйпорадиш?

— Як правило, заняття в заліздаються рутиною тоді, колилюдина постійно виконує одні й тісамі вправи. Щоб стало цікаво,потрібно додавати якісь вправи досвого звичного тренування. Крімтого, можна займатися й іншимивидами спорту. Те, що ми робимо,не має бути, як бенгальськийвогник, це має бути постійнезаняття. Головне, щоб нам нашасправа була до вподоби. До того ж,якщо людина тренується на брусахчи на турніках, вправи у тре�нажерному залі їй здаватимутьсяпродуктивнішими та цікавішим.

— Розгляньмо конкретнийприклад: людина, яка зай�мається спортом, скажімо, 3місяці, зламала руку. Відповідно,це лікарня і певний період безфізичних вправ. За часреабілітації в людини з’явиласьантипатія до спорту. Як їй себемотивувати?

— Якщо ти припустився певноїпомилки, результатом якої ставперелом, наступного разу на�магайся уникнути її. Потрібно

детально аналізувати і з’ясувати,що саме ти зробив не так. У цьомувипадку без тренера нікуди. Потрібеннаставник, який вкаже на помилку іпростежить за подальшими діями.Кидати заняття через травму — невихід. Тренуватися потрібно не тількиз тренером, а й із розумом. Небоятися робити помилки, виконувативправи і усвідомити, що нам потрібно,— це своєрідний фундамент дляпозитивних результатів. Варто незабувати, що є фізична підготовка іпсихологічна. І якщо після травмифізично ми стійкі, то для нашоїпсихіки потрібні тренування.

— Як ти прокоментуєш словаскандально відомого лідера ро�сійської групи „Ленінград” СергіяШнурова: „Від спорту всі біди. Цепоказує життєва практика. Немаєжодного здорового спортсмена.Все це дурня. У всіх переломи,якісь проблеми. А всі мої друзі�алкоголіки живі й прекрасно себепочувають”?

— Заняття спортом, спрямованена досягнення високих результатів,так чи інакше потребує жертв.Людина, яка займається тим чиіншим видом фізичної діяльності,має бути підготовлена. Підготов�леність — стан здоров’я протягомусього нашого життя. Ніхто незастрахований від переломів чизабоїв, але не потрібно боятисязайматися спортом тільки черезтравми. Спортсмени, які хочутьдосягти (чи вже досягли) високихрезультатів, ризикують своїм здо�ров’ям лише заради публіки. А якщоти займаєшся для себе — тобі цьогоробити не потрібно. Вернімо�ся дослів Шунрова… Все залежить відсвітогляду людини. Він бачитьзаняття спортом наче якіськатування для свого здоров’я. Доляправди в цьому вислові є, але це неозначає, що не потрібно займатисятим, що тобі подобається. Можусказати наостанок тільки одне:знайдіть те, що вам потрібно успорті, поставте конкретну мету і нежалійте себе, але водночас вико�нуйте вправи з розумом.

Олександр ОРЛОВСЬКИЙ,учень 10 класу СЗШ № 98