КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ОНУФРІЇВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ПАВЛИСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №1 ІМЕНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Школа В.О. Сухомлинського – живильне джерело

духовності

Друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського обласногоінституту післядипломної педагогічної освіти імені

Василя Сухомлинського

КІРОВОГРАД - ПАВЛИШ2013

1

УДК 371.01ББК 74. 03 (4 Укр) 6-21

Школа В.О. Сухомлинського – живильне джерело духовності / Деркач В.Ф., Явтушенко Л.С., Черньонкова І.М. – Кіровоград: КОІППО імені Василя Сухомлинського, 2013. – 136 с.

Рецензенти:

Калініченко Н.А. – завідувач кафедри педагогіки, психології і корекційної освіти Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений учитель України;

Дубінка М.М. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і освітнього менеджменту КДПУ імені Володимира Винниченка;

Третяк О.П. – учитель початкових класів комунального закладу «НВК: ЗШ І-ІІ ступенів № 34 - ліцей «Сучасник» – ДЮЦ Кіровоградської міської ради Кіровоградської області».

У даному виданні розкривається досвід роботи Павлиської школи як живильного джерела духовності, що ґрунтується на гуманістичних ідеях В.О. Сухомлинського з розвитку творчої особистості.

Адресоване вчителям, вихователям груп продовженого дня, студентам педагогічних вищих навчальних закладів, старшокласникам.

Відповідальна за випуск – Корецька Л.В.

ISBN

2

ПАВЛИСЬКА ШКОЛА – ЖИВИЛЬНЕ ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Вірте в талант і творчі здібності дитини…

В.О.Сухомлинський

Павлиська середня школа увійшла в історію розвитку вітчизняної освіти як школа авторська, заклад, де втілював свої ідеї щодо навчання і виховання дітей Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970), чиє ім’я стало відомим серед освітян Радянського Союзу й країн соціалістичного табору ще за його життя, а після 1970 року й донині він є одним з найвідоміших у світі педагогів, які не лише репрезентують освітню теорію та шкільну практику СРСР повоєнного періоду, а й загальногуманістичну педагогічну думку. Той факт, що впродовж 22 років В. Сухомлинський керував загальноосвітньою десятирічною школою, яка була випробувальним майданчиком для висунення, перевірки й утілення нових ідей, дала змогу не лише створити власний образ школи, її філософію, а й стала причиною, приводом для написання й оприлюднення 34 книг та більш ніж 500 статей наукового та науково-публіцистичного спрямування, які користувалися й продовжують користуватися популярністю серед педагогічної громадськості. А школи, що мають власну концепцію розвитку, викликають особливий інтерес щодо організації змісту, форм і напрямів роботи.

Отже, Павлиська середня школа: «Що зробило її відомою?» Звичайно, перш за все, особистість її директора, який створив у своїй уяві ідеальний образ школи, а потім поступово втілював у життя. Як показав Павлиш, це ніякою мірою не пов’язане з матеріальною базою школи (чим багатше, тим краще), її розмірами, соціальним складом дітей і в цілому зі змістом навчання (офіційними програмами). Образ школи – це вчитель, це «фон» на уроках і в позаурочний час, система ідеалів, цінностей і стосунків, це дух школи, яка кінець кінцем стає чимось значно більшим, ніж просто школа: це цілісна культура, яка має циклічний всеохоплюючий характер і об’єднувала В.Сухомлинського як носія ідей, учителів, батьків, родичів, село, країну, дітей, книги, природу, пісню, музику, цілий світ, можна навіть сказати всесвіт, що кружляє разом з іншими, може, зовсім і не такими, несхожими шкільними планетами в космосі під назвою життя. Вона залишається з нами й зараз як віддзеркалений відблиск, що продовжує світити в ХХІ столітті.

О.В.Сухомлинська

3

РОЗДІЛ І. КРОКУЮЧИ СТЕЖКАМИ, ПРОКЛАДЕНИМИ В.О.СУХОМЛИНСЬКИМ

Краса природи загострюєсприймання, пробуджує творчу думку.

В.О.Сухомлинський

У 1907 році селяни Павлиської волості на сходці села поставили питання про будівництво нової чотирикласної школи. Земство на це не погоджувалося, мотивуючи тим, що для цього потрібні чималі кошти – 22 тисячі карбованців золотом. Тоді селяни погодилися на додаткове оподаткування (2 карбованці з кожної десятини їх землі) з тим, щоб ці кошти пішли на будівництво школи.

Таким чином, за кошти самих селян протягом 1908-1910 рр. неподалік від церкви було побудовано двоповерховий кам’яний будинок з червоної цегли, з великими світлими вікнами.

Павлиська школа, яка носить ім’я славетного сина українського народу, видатного педагога і мислителя сучасності В.О. Сухомлинського, розташована на околиці великого селища, що знаходиться за 20 кілометрів від м. Кременчука. Це шкільне містечко, яке складається з 9 будинків і займає площу 4,9 гектара.

У 1948 році школу очолив Василь Олександрович Сухомлинський, про що свідчить меморіальна дошка, встановлена на приміщенні центрального корпусу у 1971 році: «У цій школі з 1948 по 1970 рік жив і працював директором Герой Соціалістичної Праці, член-кореспонтент АПН СРСР Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970)». Вона стала школою його життя, його радістю і тривогою, мрією і дійсністю – школою Сухомлинського. «Ось тут моє місце, моя школа, моя висота», – думав Василь Олександрович, вперше ступивши на її територію не як завідуючий райвно, а як її директор.

Школа мала ошатний вигляд і, здавалося, привітно посміхалася вікнами до кожного, хто заходив до неї. Але шкільне подвір’я – неприглядне і більше нагадувало сільський вигін. Було до чого прикласти рук і зусиль.

З часом на подвір’ї з’явилися нові приміщення. У 1957 році було добудовано основний корпус школи. Учитель біології Ольга Йосипівна Степанова згадує: «На той час на шкільному подвір’ї було лише кілька декоративних і плодових дерев. Поступово рік за роком був посаджений на пустирі парк».

Та була у Василя Олександровича мрія: посадити у школі сад, а поруч із ним збудувати теплицю, щоб учні мали змогу проводити досліди і вирощувати рослини різних широт, закласти виноградник, розбити алеї. Свою мрію він утілював у життя разом зі своїми колегами, старшокласниками та їх батьками.

4

І шкільне подвір’я поступово перетворювалося на розкішну оазу на околиці села.

Пройшли роки, десятиліття. Краса, створена мріями й руками нашого Учителя, примножується новим поколінням педагогів та школярів. Як приємно пройтись сьогодні шкільним подвір’ям: алеями, садом, помилуватися величчю дуба, послухати шепіт берізок, посидіти наодинці зі своїми роздумами в альтанці чи в Зеленому класі, які ще пам’ятають ті часи, коли щоранку шкільним подвір’ям ходив творець і фундатор Павлиської школи – школи добра, краси і радості. Затишні куточки краси приваблюють в усі пори року.

Бузкова алеяПосаджена великим знавцем і любителем природи В.О.Сухомлинським

разом із вихованцями, вона стала справжньою окрасою шкільного подвір’я. Кожного, хто потрапляє на територію школи у травневі дні, – учнів,

учителів, численних гостей – полонять духмяні пахощі, а погляд здаля тішать розкішні суцвіття синього, блакитного, лілового, білого, рожевого кольорів, які нагадують веселку. Це квітує бузок – чарівна перлина весни, подарована природою. Запашні квітучі китиці, вкриті ранковою росою, приваблюють до себе бджіл.

У веселому гудінні маленьких трудівниць, що збирають цілющий нектар, вчувається мелодія романсу С.В. Рахманінова «Бузок». І здається, що ось зараз із-за бузкового дива з’явиться поетеса Анна Ахматова, яку художник Н. Альтман зобразив на своїй картині в ореолі бузкових квітів, схожих на зірочки, що злетіли з небес.

Кілька оповідань присвятив красеню бузку В.О. Сухомлинський. Серед них – «Бузковий гай у ярку», «Кущ бузку біля ставка», «Джміль і Лілова Китиця».

У період цвітіння цих дивовижних рослин до Бузкової алеї прибігають школярі, щоб помилуватися цим дивом, побачити величну і неповторну красу, подихати надзвичайно цілющим повітрям, напоєним ароматом цих квітів.

Бузкова алея – улюблений куточок краси учнів початкових класів. Тут учителі проводять для них захоплюючі уроки мислення серед природи, започатковані видатним педагогом.

Ось один із фрагментів уроку на тему «Бузкове диво», який підготувала та провела Роскос Л.І. Після оголошення теми та мети уроку вчителька організовує спостереження, у ході якого діти розглядають будову листків та суцвіть бузку, роблять висновки, що вони мають форму серця, а квітки зібрані у прямостоячі пірамідальні суцвіття.

5

Прослухавши легенду про бузок, учні дізнаються, чому він має такий колір і звідки походить його назва. Вчителька говорить про те, що на місці квіточок бузку дозріє насіння, пропонує восени зібрати його і висіяти ранньої весни вдома.

Зацікавила дітей розповідь Людмили Іванівни про казковий бузковий гай Центрального республіканського ботанічного саду Академії наук України, який розташований на схилах Дніпра. Діти були вражені тим, що там росте понад 1000 кущів – 23 види дикого бузку і 74 сорти виведеного.

Уперше школярі дізналися про те, що в листках бузку є аскорбінова кислота, а з квітів одержують ефірну олію, яку використовують у парфумерії. Вчителька наголошує на тому, що квіти та листки бузку використовуються у народній медицині, а цінна деревина – для виготовлення різних виробів.

Вдало організована робота над творами В.О. Сухомлинського про цей диво-кущ учить школярів берегти й примножувати багатства навколишньої природи.

Велике виховне значення на таких уроках має робота над складанням художніх описів, віршів та казок, що сприяє розвитку поетичних здібностей школярів. Вони складають власні вірші, передаючи свої враження від бузкових кущів, що створили це весняне диво.

Як гарно в школі навесні,Коли природа оживає,І промінці такі ясніІз неба сонце посилає.

Он фіолетова хмаринкаЗавітала у наш сад.На ній квіти-намистинкиВсіма барвами горять.

Це бузок зацвів весною,Ніжний, серцю дорогий.Вродою і чистотоюЗдивувати всіх хотів.

Аромат який навколо!Летять квіти з його віт…Вітерець за видноколомПосилає нам привіт.

Марченко Юлія, 4 клас

Бузкова алеяОсь бузкова алея привітнаМанить ніжними квітами всіх.Незвичайна, красива, чарівна,Подарує і радість, і сміх.

Ви пройдіть по алеї у тиші,Подивіться в небесну блакить.Вітер віти тихенько колише,Цвіт цей ніжний під ноги летить…

Ніби в казці – цвіте все бузково.Аромат так чарує, п’янить.Ви погляньте, як гарно навколо!Хай дарує вам диво ця мить.

Єрьомін Сергій, 4клас

6

Сад МатеріНавесні 1953 року на площі понад 2 га старшокласниками, батьками та

вчителями під безпосереднім керівництвом Василя Олександровича були висаджені саджанці яблунь, груш, абрикос, вишень, черешень, слив, горіхів, персиків, айви. Десятки років школярі дбайливо доглядають дерева в саду, який Василь Олександрович назвав садом Матері.

Щороку, на початку травня, дерева вкриваються білопінним цвітом, влітку та восени на їхньому гіллі наливаються соком фрукти.

Із Садом Матері пов’язано багато трудових традицій, які започаткував В.О. Сухомлинський. В його спадщині велика увага приділяється вихованню в учнів дбайливого ставлення до природи. Немає потреби нікого переконувати в тому, наскільки це питання актуальне сьогодні.

Вчителі початкових класів, біологи, класні керівники, пам’ятаючи слова Педагога про те, що «природа сама по собі не виховує, а виховує тісна взаємодія людини з природою», проводять відповідну роботу з учнями та їх батьками.

Під керівництвом вчителя біології навесні старшокласники формують навколо кожного деревця соти, розпушують ґрунт. Під час проведення весняного Тижня саду учні перших класів разом з батьками висаджують саджанці фруктових дерев, дбайливо доглядають їх, і перше яблуко чи грушу з вирощеного своїми руками дерева, діти несуть своїм рідним. Цієї весни 40 саджанців яблунь, груш, черешень, слив та персиків висадили наші першокласники в саду Матері.

А ще класні керівники радять батькам першокласників висаджувати вдома в першу весну свого шкільного життя яблуню матері, батька, дідуся, бабусі. «Це добрий засіб виховання людяності», – наголошував В.О. Сухомлинський.

Кожен випускник школи в пам’ять про свої шкільні роки, свою незабутню юність саджає дерево. Пройдуть роки, десятиліття. Приведуть колишні випускники до школи своїх дітей, а потім і онуків, з гордістю скажуть їм: «Ці дерева посадили ми в роки далекої і щасливої юності».

Видатний педагог твердив: «Дерево, висаджене в шкільні роки, є для кожного живим нагадуванням про товариша, про міцну дружбу». Ці настанови ми використовуємо для відродження загальнолюдських моральних і духовних цінностей.

Щороку наприкінці квітня – на початку травня милують око школярів і гостей школи тюльпани, які ростуть у саду Матері. Цієї весни з нагоди ювілею видатного педагога учні висадили близько тисячі цибулин тюльпанів різних кольорів і відтінків. І під час проведення традиційного свята Матері,

7

започаткованого Василем Олександровичем, діти з вдячністю дарують букети цих квітів своїм матерям.

Розуміючи те, що сад потребує дитячих рук і влітку, видатний педагог запровадив традицію чергування учнів під час канікул. Для дітей це була справжня радість від спілкування з природою та усвідомлення своєї ролі у догляді за садом. Ця традиція живе і нині. Кожен учень із третього по десятий клас три дні працює в саду. Діти збирають урожай вишень, черешень, абрикос, літніх сортів яблук і груш, поливають та підживлюють молоденькі деревця, впорядковують соти, виполюючи бур’яни. Добірними фруктами з радістю пригощають своїх однолітків, учителів, гостей, які щороку наприкінці серпня беруть участь у проведенні започаткованого В.О. Сухомлинським традиційного свята Врожаю.

Велика робота проводиться школярами під час осіннього Тижня саду. Вони із задоволенням збирають рясний урожай рожевобоких яблук, медових груш, плодів айви, вкритих сріблястими пухнастими ворсинками, смачних горіхів, якими ласують не тільки діти, а й білочки, що живуть у шкільному саду.

Взимку сад відпочиває у глибокому сні. А школярі, піклуючись про майбутній урожай, виготовляють та розвішують на деревах годівнички, годують зимуючих птахів, які весною та влітку знищують шкідників.

Праця в саду приносить не тільки користь, а й справжнє задоволення від усвідомлення дітьми їхньої причетності до благородної справи збереження та примноження традицій, які десятками років дбайливо зберігаються педагогічним та учнівським колективами.

В.О. Сухомлинський започаткував проведення у саду Матері уроків мислення серед природи, які він називав «мандрівкою до джерел мислення і мови». У головній книзі свого життя – «Серце віддаю дітям» – видатний педагог писав: «Ходімо, діти, до школи, – сказав я малюкам і попрямував до саду. Діти з подивом дивилися на мене.

– Так, діти, ми йдемо до школи. Наша школа буде під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі».

У різні пори року вчителі початкових класів, як і радив видатний педагог, проводять у саду Матері захоплюючі уроки мислення:

«Дерева, кущі, трави».«Весняними стежками».«У квітучому саду».«Бджілка на квітці».«Стоять сади у вінчальному вбранні».«Тюльпани саду Матері».

8

«Осінь щедра, осінь золотава».«Жовтим листям у нашім саду шепоче осінь казку свою».«Жовтий лист під ноги пада» та інші.Підбиваючи підсумки спостережень за весняними змінами в природі,

ознайомлюючи дітей з явищем цвітіння дерев у саду, вони розвивають мовлення і мислення учнів, виховують любов до природи.

На таких уроках діти отримують багато нової цікавої інформації, роблять для себе справжні відкриття, а на розкішних квітучих яблуневих вітах знаходять милозвучні слова та яскраві вирази, які вдало використовують при складанні описів та казок. Ось деякі з них.

Дві брунькиНа тонкій яблуневій гілочці росли дві бруньки. Одна була тоненька, а

друга – кругленька.Повіяв теплий вітерець. Пригріло яскраве сонечко. Зашепотіла тоненька

брунька: – Ой, мені тісно, жарко!А кругленька заплакала:– Що зі мною буде? Я зараз лопну і помру!А сонечко обігріло своїми промінцями брунечки. Із кругленької розквітла

квіточка, а з тоненької – зелений листочок.І зацвів навколо сад буйним різноцвітом.

Яблунька і ДятелБув у одного господаря сад. Прекрасний сад! А в саду росла гарна

розкішна Яблуня.Прийшла весна, та Яблунька чомусь не зацвіла. Господар занепокоївся,

але нічого не міг вдіяти.Та ось одного разу у сад прилетів Дятел. Чемненько привітався до

Яблуньки:– Доброго дня тобі, красуне!– Доброго дня, Дятлику!– Чом це ти не цвітеш?– Хвора я. Червоточать мене шкідники. Немає мені спокою ні вдень, ні

вночі. Вислухав Дятел скаргу Яблуньки і одразу взявся господарювати біля неї.Уважно почав обстежувати кожну гілочку. Своїм міцним дзьобом

повидовбував з-під кори шкідливих комах та їх личинок.Наступної весни Яблунька вкрилася рясним цвітом, а згодом на ній

з’явилося багато червонобоких запашних яблук.

9

Згадав Дятлик про свою подругу і вирішив провідати. Побачивши її, безмежно зрадів. На знак подяки Яблунька сором’язливо похитала своїми гілочками.

Яблунька і БджілкаПрилетіла одного разу Бджілка у садок. Після зимового сну треба було їй

крильця розім’яти, розправити. А ще провідати кожне деревце, дізнатися, хто з них порадує своїм цвітом, пригостить запашним нектаром. Вона знала тут кожне деревце ще з минулого року. Ось сливка, а тут – вишенька, груша… І кожне з них піниться білим-білим цвітом. Але що це? Такого вона ще не бачила? Стоїть у куточку диво, покрите рожевою хмаринкою… Та це ж молоденька яблунька зацвіла вперше і зашарілась від того, що і на неї звернули увагу. Підлетіла Бджілка, покружляла над квіточкою.

– Дз-з-з! Доброго ранку, красуне! А чи смачний у тебе сік?– А ти спробуй, – каже Яблунька. – Не пошкодуєш.Сіла Бджілка на одну квіточку, на другу. І вже не змогла відірватись, доки

не наповнила свої відерця запашним нектаром.

Горобинова алеяКрокуючи шкільним подвір’ям, потрапляємо на горобинову алею

довжиною понад 100 метрів, яку школярі посадили на честь 60-річчя з дня народження В.О. Сухомлинського.

Вона виглядає ошатно в будь-яку пору року: весною стрункі дерева одягають віночки-суцвіття, які схожі на легенькі білосніжні хмаринки, влітку їх прикрашає зелене різьблене листя. Та особливо вражає горобина своєю красою восени, коли вкривається гронами червоних ягід, що аж горять у променях сонця. Взимку, засніжена горобинова алея з яскравими плодами на гілках, що не бояться морозу, нагадує таємничу дорогу до чарівної казки.

Щодня, повертаючись зі школи, учні проходять нею і розкривають ще одну з чарівних сторінок книги рідної природи. Цьому значною мірою сприяють і уроки мислення, які проводять вчителі біля цього незвичайного дерева в різні пори року.

Ось один із фрагментів уроку «Музика весняної горобини», який традиційно проводиться для учнів 3 класу.

Біля весняного дерева учні проводять спостереження. Вчителька спонукає їх до роздумів:

– На що схожі листочки горобини?– Зверніть увагу на прожилочки на листочках. Як ви думаєте, для чого

вони?

10

– Якби ми взяли мікроскоп і роздивились листочок, то крім жилок на листковій пластинці, помітили б численні отвори, якими дихає листочок. Зверніть увагу, коли сухо, жарко, то він скручується, щоб зменшити випаровування води.

– А як розміщені листочки на гілочці?– Що з’являється після появи листочків на дереві? – В якому місяці цвіте горобина?– Що нагадує нам це квітуче дерево?– Давайте придивимося до нього. – У що зібрані квіточки горобини?Так, квітки у горобини зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі

частини яких опушені. – А чи знаєте ви, що таке суцвіття? – Скільки квіточок у суцвітті? – На що вони схожі?– Скільки пелюсток у квіточки? – Подивіться уважно і скажіть, що знаходиться між пелюстками? – Скільки їх, полічіть? Отже, ці тоненькі ниточки називаються тичинками, в кінці яких

знаходиться пиляк, усередині якого достигає пилок. – А що знаходиться між тичинками? – Уважно прислухайтесь, і ви почуєте музику весняної горобини. Яка

вона?– Хто ж музикант, що створює цілий оркестр? – Що приваблює сюди бджілок? – Чому вони сидять на квітках, а не на листочках? – То що ж роблять бджілки на квіточці?Отже, коли сідають комахи на квіточку, продовжує вчителька, то вони

своїми ніжками обтрушують пилок, який знаходиться на тичинках. Він падає на маточку. А вона має приймочку, стовпчик і зав’язь. Усередині зав’язі містяться насінні зачатки. З них після цвітіння розвивається насіння, а із зав’язі – плід.

– Чи можна назвати бджілок садівниками? Чому?На цьому уроці діти також дізналися, що горобина – непоганий весняний

медонос. Мед із неї червонуватий, з сильним ароматом. Під час цвітіння горобина виділяє багато летких речовин – фітонцидів, чим оздоровлює повітря. Тому вчителька рекомендує дітям посадити вдома це корисне дерево.

У 4 класі учні продовжують знайомство з горобиною на уроці «Горобина восени». Вони дізнаються про те, що на земній кулі відомо близько 100 видів горобини, на Україні росте 8. Її плоди є сировиною для

11

кондитерських виробів: цукерок, повидла, варення, мармеладу, джему. Із сушених плодів виробляють порошок і борошно. З давніх-давен горобину використовували в народній медицині. З красивої червонуватої деревини виготовляють різні вироби і навіть меблі. Гостинною господаркою горобина зустрічає пернатих. Переважно пригощаються її ягодами снігурі й омелюхи. Вони зривають ягоди, розбирають їх стримано, вибирають насіння, а м’якоть викидають. Нею живляться метушливі дрозди, дятли, навіть вовки і лисиці.

Горобина стала лірично-пісенним образом у багатьох народів і особливо в Росії. Як символ дівочої долі віками оспівували люди горобину.

В.О. Сухомлинський написав багато оповідань і казок про горобину. На уроці третьокласники інсценізують казку «Горобина і зайчик». Учителька читає дітям оповідання «Поранена горобина» і пропонує скласти колективну казку «Ялинка і горобина восени» на основі спостережень і порівнянь двох дерев.

– Де росли горобина і ялинка? – Яка пора року прийшла? – Що сталося з цими деревами? – Чим хизувалася горобина?– Чому засумувала ялинка? – Як вітер покарав горобину?– Що сказала ялинка, побачивши червоні ягоди горобини на землі? – Що відповіла горобина?

– Що відбулося з приходом перших заморозків? – Кого горобина стала пригощати з приходом перших заморозків?– Як змінилося ставлення ялинки до горобини?– Що сказала ялинка своїй подрузі і як стала ставитися до неї?Вдома учні самостійно складають власні казки та вірші про горобину.

Горобина-рятівниця

Одного разу лютою зимоюГоробчик-хлопчик їстоньки шукав.Літав, сердега, всюди він стрілою,Проте ніде зерна не запопав.

І пурхало пташатко геть зомліле,Від голоду ледь крилечка здіймає.Коли це бачить, сніг десь червоніє,І враз серденько радістю проймає.

12

Горобчик наш туди мерщій,Аж то чудові намистинки,Що взимку ваблять всіх птахів–Червоні перла горобинки.

Горобчик радо цвірінчавТа їв ті перла з апетитом,І всім пташкам розповідав, Про перла ті, що пахнуть літом.

Щербина Максим, 4 клас

ГоробинаЗ дерев поволі опадаєЖовтогаряче листя.Горобина уся червона,Мов дівчина в намисті.

Осінній дощик дрібно плачеНа листячко червоне.І падають холодні крапліНа перестиглі грона.

Завіє, засіє снігами зимаКазкову красу горобини.І буде їй снитися тепла весна,І радісна пісня пташина. Рядова Марія, 4 клас

13

Зелена лабораторіяПоруч із центральним приміщенням розташована теплиця, що діє вже

понад півстоліття. З південного та південно-західного боку вона оточена садом, але не затінена ним, з північного боку – алеєю європейських ялин.

Збудована теплиця, як багато чого зроблено в школі, за ініціативи Василя Олександровича та вчителів біології.

Це було справжнім дивом. У звичайній сільській школі – незвичайна споруда, яку можна було побачити хіба що в ботанічному саду.

Теплиця зразу стала центром шкільного життя, яке затихало лише вночі. Учні працювали разом з учителями, висаджували різноманітні теплолюбні рослини, проводили спостереження, ставили досліди.

Тут діяли гуртки юних квітникарів, юних городників-овочівників, юних агрономів. Діти вивчали, за словами видатного педагога, «життєві процеси в рослинному світі, збільшення вмісту вітамінів у фруктах і овочах, білка в пшениці, цукру в буряках».

Керівниками гуртків для молодших школярів ставали старшокласники. Теплиця працювала, навчала, виховувала.

«Уранці ми йшли в шкільну теплицю зустрічати схід сонця, яке забарвлювало в яскраво-червоний колір химерні візерунки на замерзлих шибках у коридорі теплиці. На кожній шибці наше уявлення малювало дивовижні світи: ми бачили фантастичних звірів, таємничі гірські ущелини, хмари, квіти. Тут, біля замерзлих шибок, діти створили не одну казку», – писав В.О. Сухомлинський.

Але справжня казка була поруч, у теплиці: у цвітінні квітів і буянні зелені. Школярам не хотілося прощатися з цією рукотворною казковою красою.

Сьогодні у теплиці вирощують розсаду овочевих, кімнатних, квітково-декоративних рослин, яку використовують для зовнішнього та внутрішнього озеленення школи. Зібрана колекція біля 60 видів різноманітних рослин. Троянди займають чільне місце в декоративному дизайні теплиці. Крім кущових, є плетучі й карликові. Квітуючи протягом року, королева квітів створює літню оазу краси. По сусідству красуються різнокольорові величні гіппеаструми, вухасті гемантуси, строкаті більбергії.

Рослини, що вирощуються в теплиці, використовуються при вивченні різних тем на уроках біології. Так, на бегонії, фіалці, сансев’єрі вчителі показують розмноження рослин вегетативним способом, на квітуючій бегонії школярі розглядають маточкові й тичинкові квіти. Вирощування аспідистри дає змогу показати дітям кореневище та паралельне жилкування листків, а на бальзаміні, який має прозоре стебло, продемонструвати підняття по ньому підфарбованої води, на фуксії можна побачити супротивне жилкування, а на

14

олеандрі – кільчасте листорозміщення. Пеларгонії, традесканції – чудовий матеріал для демонстрації утворення крохмалю на світлі та розмноження стебловими живцями. Всі ці рослини висаджені на центральному стелажі.

Привабливо виглядає група сукулентів: різноманітні види агави, алое, кактусів, стапенії.

Шкільна теплиця дає можливість одержати велику кількість трав’янистих, декоративних, культурних рослин у зимовий і ранньовесняний період, що забезпечує виконання практичної частини програми з біології рослин та розвиток у школярів різних вікових категорій екологічного мислення, розуміння рослинного світу, а також формування загальнотрудових умінь.

До роботи у теплиці залучаються учні різних класів. «У молодшому віці найбільш цінні з виховного боку короткочасні трудові завдання. Цю колективну працю ми розпочинаємо з роботи, у результаті якої яскраво виступає міра зусиль кожного учня, наприклад, з обробки ділянки під квіти, із садіння дерев тощо. У процесі такої праці діти без будь-якого спонукання до змагання починають змагатися, кожний прагне зробити в колективну справу якомога більший внесок», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

Як і радив видатний педагог, для учнів початкових класів учителі проводять пізнавальні екскурсії, уроки мислення. Діти отримують перші навички вирощування рослин на прикладі невибагливих квітково-декоративних культур, ознайомлюються з правилами догляду за кімнатними рослинами.

Для учнів середніх і старших класів проводяться уроки, літня практика, навчально-дослідна робота, заняття натуралістичного гуртка «Гармонія». Під час роботи у дітей виховується бережливість, економія, ефективність використання землі, виробляються практичні навички вирощування сільськогосподарських рослин. Школярі опановують прийоми ручного обробітку ґрунту, вивчають агротехніку вирощування квітів, розсади в умовах закритого ґрунту.

Гурток «Гармонія» об’єднує учнів, які особливо цікавляться природною і практичною роботою з рослинами. Для ефективності проведення досліджень складається план агротехнічних заходів, фенологічних спостережень та ведеться щоденник роботи. Протягом року проводяться сезонні досліди:

– «Вивчення розмноження пеларгонії»;– «Дослідження кращих способів вегетативного розмноження різних

ягідних кущів»;– «Ефективність різних способів розмноження троянд».Паралельно з дослідницькою діяльністю гуртківці проводять

спостереження за об’єктами і явищами живої та неживої природи під час екскурсій у різні пори року. Це значною мірою допомагає пізнавати життя

15

природи, розвивати інтерес, ініціативу. Під час спілкування з навколишнім середовищем школярі збирають природний матеріал для створення квіткових композицій, декоративних виробів.

У теплиці завжди красиво, але особливо в ній приємно побувати восени, коли зацвітають різнобарвно хризантеми. Розмаїття кольорів і форм цих вишуканих квітів, які є символом далекої Японії, зачаровують і облагороджують душу. І спливає в пам’яті проникливе оповідання Василя Олександровича «Візьми ще одну квітку», в якому він називає фіолетову хризантему «радісною квіткою».

Пам’ятаючи настанови В.О. Сухомлинського, який стверджував, що «краса облагороджує людину лише тоді, коли вона працює, створюючи красу», вчителі біології залучають школярів не тільки до проведення уроків та гурткової роботи. Разом з ними вони створюють цю красу, працюючи в теплиці і на території школи, дбаючи про те, щоб наші куточки краси приваблювали в будь-яку пору року.

Червона калина – символ УкраїниНеподалік від горобинової алеї ростуть високі, гіллясті, розкішні кущі.

Повз них не можна пройти, не зупинившись, не замилувавшись їх чарівною красою. Це – калина, символ України, оспіваний у піснях, легендах, казках. Коли ми кажемо «біла береза», у серці постають світлі березові гаї, а коли «червона калина», – мужній, незламний, стійкий і волелюбний український народ.

Калина біля хати чи криниці – найперша ознака українського двору. Її садять, щоб не перевівся рід.

Люблять милуватися наші школярі заворожуючою красою рясного цвітіння калини, квіти якої зібрані у великі сніжно-білі кулясті суцвіття, смакувати її ягодами восени, після перших приморозків, дивуючись із того, що кісточки плодів своєю формою нагадують людське серце.

Калинові грона залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущі навіть зимою. Ніби казкові чарівні ліхтарики, манять вони до себе, запрошуючи: «Пригощайтесь».

Діти із задоволенням відпочивають у прохолодній тіні калинових кущів влітку, збираються біля них на перервах, фотографуються на фоні калинового цвіту весною і восени, коли горить жаринами-кетягами багрянолисте гілля, ніби прикрашене дивними «мавчиними коралами», і зимою, коли на них накинуті сліпучо-білі кожушки зі снігу.

З розповідей вчителів та батьків, із легенд та пісень школярі багато знають про походження назви диво-куща, про те, як він з’явився у наших гаях,

16

лісах, біля будинків, чому став символом незламного духу українців, їхньої боротьби за національну незалежність.

Кетяги червоної калини у поєднанні з колосками жита, пшениці учні бачать викладеними на пишних духмяних короваях під час проведення свята Урожаю, свята Хліба, використовують їх, складаючи букети до свята Квітів.

Розкішні кущі калини є улюбленим куточком краси учнів початкових класів. Саме тут можна стати свідком проведення уроку «Калина так хизується красою» для учнів 2 класу.

Біля вкритого білим цвітом куща калини школярі слухають задушевні рядки з вірша Т.Г. Шевченка:

Тече вода з-під явораЯром на долину,Пишається над водоюЧервона калина.Вчителька підкреслює, що видатний поет у своїх творах більше 400 разів

згадує калину.– На що схожий цвіт калини?– Давайте придивимось до нього. Який він?– У що зібрані квіточки калини? – А чи знаєте ви, що таке суцвіття? – Чому квіти калини зібрані в суцвіття? – Скільки квіточок у ньому?– На що вони схожі? – Діти, зверніть увагу на те, що на суцвіттях по краях є великі пишні

квіти.– А тепер подивіться на середину суцвіття і скажіть, що ви там помітили?– Так, ми побачили щось маленьке і непоказне, схоже на пуп’янок.

Здається, ніби рослина тільки зацвіла – розкрилися по краях суцвіття перші квіти, а інші ще не встигли розпуститися. Але якщо ми подивимось на калину в кінці цвітіння, то побачимо те ж саме: великі білі квіти, як і раніше, розміщені тільки по краю суцвіття, посередині їх немає.

– Що ж знаходиться тоді в центрі суцвіття? – Виявляється, що це зовсім не пуп’янок, а невеличкі і непоказні

квіточки, які ніби належать іншій рослині. Ось як влаштоване суцвіття калини: по краю пишні квіти-принцеси, а в середині – непоказні квіти – попелюшки. Подальша доля квіток різна. Великі зовнішні осипаються на землю, не даючи плодів – це лише красивий пустоцвіт, який приваблює комах. Зате маленькі внутрішні квіточки, що не мають яскравого декоративного вигляду, повністю виконують своє призначення – з них на осінь виростають плоди з насінням.

17

– Що являє собою плід? Розгляньмо його будову. Що знаходиться всередині ягідки?

– На що схожа кісточка? – Порівняйте плід калини з її квітами. Що спільного між ними? Вчителька наголошує, що ця рослина особливо красива восени. Коли

починає жовтіти на деревах зелене листя, а на густі, соковиті трави лягають холодні осінні роси, калина одягає свої самоцвіти і звеселяє ними осінній сад. І дарма, що навкруги гуляє доволі холодний вітерець, зриває з дерев багряне листя, ніби нагадуючи про недалеку вже зиму. Не лякає калину ні осіння негода, ні зима з її холодами. Стоїть собі, радіє, пишається своїм вбранням. І не минають її ні люди, ні птаство, ні звірина. Улітку її плоди нелегко помітити серед густого, лапатого листя. Ховаються, ніби соромляться потрапити на очі людям. І тільки наприкінці серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають із листя. Після перших приморозків плоди калини починають втрачати гіркоту, а добре приморожені вже цілком їстівні й солодкі.

– Діти, а де полюбляє рости калина? Як ви гадаєте? – Росте вона в тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і

лісових галявинах. Їй до вподоби вологі місця, отож і росте вона поблизу струмків, а найчастіше прикрашає береги річок. Але життєві можливості її набагато більші. Тому не дивуйтесь, коли побачите цю рослину на сухіших місцях. Вона витримує нестачу вологи, до ґрунту не дуже вибаглива. Садять калину біля хат, біля криниць у дворі.

Вчителька звертається до школярів:– Діти, а чи доводилось вам вранці чи пізно ввечері чути мелодійну

солов’їну пісню? Ці пташки полюбляють вити гнізда в кущах калини, пізно ввечері вони співають їй колискову, а рано вранці будять своїм співом, щоб вона вмивала своє ніжне личенько сріблястою росою.

Дуже багато легенд і казок склав народ про калину. І ми з вами сьогодні складемо свою казку. Але спочатку послухайте вірш про калину учениці Мокрих Наталії.

На основі спостережень діти складають казку «Калина і Соловейко». Закінчуючи урок, вчителька підкреслює, що калина – це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати, і пропонує дітям посадити цю красиву і корисну рослину вдома. Школярі складають власні вірші та казки про калину.

Щирі друзіУ гайочку на горбочку росла калина. Біля неї жила сім’я зайчат. Калину

всі любили. Вона від спеки, дощу та вітру прихисток зайчатам давала.– Доброго ранку, тітонько Калино, – віталися звірята.

18

– Доброго ранку, мої любі друзі, – шуміла своїми вітами вона і вклонялася їм до землі.

– Ви така гарна, у вас на гіллі багато чудових квітів.– Це добре, вони незабаром стануть ягідками.– А навіщо вам так багато ягід, тітонько Калино? – дивувалися вухасті.– Щоб дарувати хворим людям, звірятам, пташкам добре здоров’я. Минали дні, зайчата підростали. Одного ранку вибігли вони зі своєї

хатинки і зойкнули. Стоїть кущ калини сумний, листя сипле на землю.– Що з вами, Калинонько, ви захворіли? – схвильовано запитали зайчата.– Водиці хочеться, дощику давно не було, – ледь шумить вона.– Ми принесемо вам води від джерельця!І справді, напували її зайчата щодня. Калина одужала і не переставала

дякувати своїм друзям.Прийшла люта зима. Усе навкруги замело снігом. А в зайчат сталося

лихо – захворіла мама-зайчиха. Хвилюються дітки за неї. Коли чують: хтось кличе їх. Виглянули вони у віконце, а на снігу червоні кетяги лежать. Згадали вухасті слова тітоньки Калини, що ці чудо-ягідки від хвороби лікують.

Зраділи вони, коли мама одужала, і щиро подякували Калині.Погрібний Назар, 4 клас.

Яблуня та КалинаУ шкільному саду росли Яблунька та Калина. Навесні зацвіла білим

цвітом Яблунька, запишалася:– Яка я гарна, квітки мої білосніжні та запашні. Бджілки до квіточок

прилітають та пилок збирають.А Калина тихенько шелестіла зеленими листочками. А між вітами

виднілися білі кошики суцвіття. Квіточки у Калини тендітні, малесенькі, боязливі. Яблунька зауважила:

– Нема у тебе пишного цвіту? Я гарна, мов наречена. А тобі, Калино, нічим похвалитися, нікому ти не потрібна.

Загордилася Яблунька. Ніколи не звертала уваги на Калину. Ішов час. На деревах з’явилися плоди: у Яблуньки зелені яблучка, а у Калини – червоні, мов жаринки, ягідки. І побачила Яблунька, що і Калина красива своїми дарами. Вибачилася перед нею. І відтоді живуть сусіди-деревця у мирі і злагоді.

Гейко Дмитро, 3 клас.

КалинаПростягає гіллячко до сонця,Розправляє листячко зелене.Квіточки біленькі розпускає,

19

Лагідно всміхається до мене.Це моя калина розцвітає,Стукає до мене у віконце:Давай разом ми з тобоюПорадіємо усмішці сонця.Після сну прокидаюся вранці,Вибігаю до калини з хати.Ніжно пригорну її до серця,Обніму її, як рідну матір.Будемо разом, калино,Слухать пісні солов’їні.Як шепочуть трави шовковистіУ моїй квітучій Україні Шамшур Діана, 4 клас

Куточок лісу

«У одному із затишних куточків зберігаються незаймані лісові нетрі. Сюди учні йдуть зустрічати ранню весну, помилуватися першими пролісками», – писав В.О. Сухомлинський.

Куточок лісу. Дещо незвична назва. Гості часто дивуються, чому саме куточок лісу, яке відношення він має до школи. А дивного в цьому нічого немає. Коли Василь Олександрович разом зі своїми однодумцями, вчителями початкових класів, започаткував проведення уроків мислення серед природи, з’явилася думка про створення такого куточка у школі, де б діти мали змогу наблизитися до незайманої дикої природи, краще вивчити її. Створили його серед саду. «Це тихе, затишне місце, де незаймана краса природи доповнювалася красою, створеною людськими руками», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

За традицією, яка на той час уже склалася в школі, восени і весною всі учні вирушали в одноденний похід до лісу. Повертаючись, вони обов’язково приносили якісь рослинки, дбайливо викопані там, і висаджували їх на виділеній території школи. Василь Олександрович писав: «Викопали в лісі кілька десятків кореневищ конвалії, посадили їх в одному з куточків лісу».

Крім того, ранньої весни старшокласники разом з учителями біології здійснювали до лісу велопоходи з тим, щоб прикрасити шкільну територію квітами та кущами. Так у школі з’явилося ще одне чудове місце, яке з ранньої весни і до пізньої осені дивувало всіх розмаїттям квітуючих лісових рослин. Найпершою прокидалася після довгого зимового сну ліщина. Як тільки перші лагідні промені сонця зігрівали землю своїм теплом, на її гіллі розпускалися,

20

весело тріпочучи від подиху вітру і осипаючи все навколо жовтим пилком, китички-сережки. Потім дружно з’являлися сміливі первоцвіти. Під деревами ще лежить сніг, а вони під яскравим промінням сонця вже виглядали з-під старого осіннього листя.

Розкривали свої квітки мати-й-мачуха, горицвіт, копитняк, проліски, ряст, лісові фіалки, медунки. У травні зацвітали конвалії, купина, шипшина, глід. Червень радував цвітінням бузини чорної, спіреї, дозрівала шовковиця. У липні вкривалася квітами-сережками запашна липа.

Незвичайно було спостерігати, як квітували в саду абрикоси, вишні, яблуні, груші, хизуючись своєю вродою, а поруч сором’язливо дарували усім свою первозданну красу лісові рослини.

З кожним роком у куточку лісу з’являлося все більше й більше різних рослин, серед яких багато лікарських: кропива, звіробій, лопух, подорожник, алтея.

Промайнули не одна весна, не одна осінь, а традиція висаджувати різноманітні рослини у куточку лісу не забулася. І сьогодні школярі поповнюють його новими знахідками у «коморі» природи.

Дарують рослини для шкільного диво-куточка і наші гості. Так поселилися в ньому і вже милують погляд білокорі красуні-берізки, здіймаються у своїй величі гордовиті ялинки, стелиться низом ялівець.

Сьогодні в куточку лісу ростуть не поодинокі групи квітів, а розкинулися справжні лісові галявинки в мініатюрі, що нагадують різнобарвний килим, де аж горять жовті, голубі, зелені, білі, лілові кольори. Це справжнє лісове диво, що завітало до школи колись, та так і лишилося тут на радість дітям.

На початку квітня школярі не тільки милуються першими весняними квітами у куточку лісу, а й уважно спостерігають за тим, які зміни відбуваються в природі, як прилітають сюди яскраві різнокольорові метелики, як поспішають кудись трудолюбиві мурашки, прислухаються до радісного дзижчання бджіл, безтурботної пісні у зеленій траві коників-веселунів, уважно слухають буркотливе гудіння джмеля, щоб потім на уроці мислення порівняти його з чудовою мелодією «Польоту джмеля» з опери «Казка про царя Салтана» М.Римського-Корсакова.

«Діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості», – наголошував В.О. Сухомлинський. Тому, як і радив Василь Олександрович, учні початкових класів приходять у куточок лісу з альбомами, олівцями та фарбами, щоб відчуте, пережите й побачене перенести у свої перші дитячі малюнки.

Краса куточку лісу спонукає до написання віршів, описів, казок. Цьому в значній мірі сприяють уроки мислення серед природи: «Білокора і вродлива –

21

віти-коси до землі», «Жалюча благодійниця», «Очі розкрила конвалія біла», «З віночка лісової русалки», «Весна-красна», «Кульбабка».

Ось які казки «знайшли» діти під час проведення таких уроків.

КульбабкаСкінчилася довга зима. Пригріло тепле весняне сонечко. Зазеленіла лісова

галявина. Виросла на ній маленька Кульбабка з яскраво-жовтою шапочкою. Зелена травичка, пташки, дерева милувалися чарівною квіткою. Прилітала до Кульбабки і бджілка, щоб поласувати пилком. Загордилася квітка:

– От яка я гарна! Всі мною милуються, дивуються з моєї краси!Та з часом стало сумно Кульбабці. Вже і бджілки рідше прилітають, і

пташки не так весело співають. Нахилила золоту голівку донизу. Від сумних думок перетворилася її шапочка на білі пухнасті насінинки-парашутик.

Одного дня налетів вітер, зірвав пухнасту шапочку з голови Кульбабки і розвіяв по всій галявині.

А наступної весни виросла вже не одна, а багато золотих кульбабок-сестричок.

Марченко Альбіна, 3 клас.

Бджілка і КульбабкаНастала тепла весна. На деревах з’явилися ніжні зелені листочки.

М’яким килимом молода травичка вкрила землю. Зацвіла Кульбабка.З вулика вилетіла Бджілка, щоб зробити перший обліт. Але було ще

прохолодно, і вона швидко змерзла. Та ось Бджілка побачила у зеленій травичці маленьке сонечко.

– От хто мене зігріє, – подумала вона.Підлетіла швиденько до сонечка. І як же здивувалася, коли зрозуміла

свою помилку. Це було не сонечко, а Кульбабка.– Не хвилюйся, люба Бджілко, я з радістю тебе зігрію, – привітно

заговорила квітка.Огорнула Кульбабка її своїми золотими пелюстками. Відпочила, зігрілася

Бджілка.– Дякую тобі, дорога Кульбабко, за затишок і тепло. Тепер я зможу

повернутися до свого будиночка.Черненкова Лілія, 2 клас.

День народженняРанньої весни, коли ще у лісі лежав сніг, тяглася до сонечка маленька

квіточка Підсніжник. У неї була біла голівка і жовтенька серцевина, схожа на

22

сонечко, тільки маленьке. Її листочки, мов рученята дитини, піднімалися вгору, неначе хотіли сказати:

– А ось і я! Подивіться на мене. Я – маленький Підсніжник.Першою його помітила Білочка і вирішила зробити для нього свято –

день народження. Вона скликала всіх лісових мешканців і сказала:– Збирайтеся на галявині! У Підсніжника день народження. Багато

звірів зібралося біля іменинника: Лисичка, Зайчата, Ведмежата. Прийшов навіть старий Ведмідь подивитися на квіточку. Того дня було дуже весело. Всі танцювали, співали пісні, гралися. Сонечко, почувши веселий галас, також зазирнуло у ліс.

– З днем народження, маленька квіточко! – привітало воно Підсніжника. І Сонечку так сподобалося ця смілива квіточка, що воно почало до неї навідуватися щодня. І від цього сніг розтанув, а на узліссі з’явилося багато квітів. Всі вони радо вітали Сонечко і весну, яка прийшла разом з ним.

Козирєва Ірина, 3 клас.

Маленький сміливецьНа календарі вже місяць березень, а в лісі ще й досі продовжувала

господарювати Зима. Все навколо вкрите снігом, сплять дерева. «Не пущу Весну. Я володарка лісу», – промовляла Зима, обходячи свої володіння. Всі лісові мешканці вже втомилися від холоду і довгого сну, але ніхто навіть і подумати не міг, щоб заперечити лютій господарці.

Та проходить день за днем. Зима, мабуть, так і залишилася б панувати в лісі, якби не маленький Пролісок, якому набридло спати під білою ковдрою. Пробився він крізь снігове покривало, підвів вгору свою голівку, розплющив блакитні оченята і вигукнув: «Гей, Зимо! Всі вже втомилися від тебе. Час тобі на відпочинок. Дай дорогу Весні!»

І в цю мить на небі розійшлися темні хмари, засяяло сонечко, на землі розтанули сніги і все навколо ожило. Саме в цей момент Зима втратила свою силу. «Не чекала я, що мене зможе перемогти якась маленька квітка», – промовила і пішла з лісу, даючи дорогу квітучій красуні.

Зайшла Весна в ліс, підійшла до маленького сміливця і промовила: «Спасибі тобі, Проліску, що розбудив ліс від зимового сну і сповістив усім про мій прихід. Віднині вважатиму тебе символом пробудження, символом весни».

Берун Денис, 3 клас.

23

Зелений класОдним з найулюбленіших місць, де збиралися учні школи, був Зелений

клас. З легкої руки Василя Олександровича так почали називати куточок шкільного подвір’я, який обладнали під його керівництвом старшокласники.

Неподалік від куточка лісу обрали місце, насипали землі, щоб було схоже на природне підвищення. Хлопці зробили металевий каркас, а дівчата під керівництвом вчителя біології посадили навкруги дикий виноград та хміль, а всередині виклали дерен із споришем. Все добре поливали.

Молодші школярі зацікавлено поглядали на незрозумілу конструкцію, але запитувати у старших не наважувалися. Це була таємниця. Але ось над входом з’являється надпис, літери якого були вирізані з металу, – «Зелений клас». Він викликав ще більший подив, адже зелений клас – шкільний сад, галявина, на якій росте крислата груша, під розкішним кленом біля шкільного майданчика.

Дітям сподобалося відпочивати в Зеленому класі, особливо тоді, коли виткі рослинки розрослися, все більше й більше обплітаючи конструкцію. Поступово це дійсно стало зеленим класом, стіни й стеля якого ніби були розмальовані художником-казкарем: ажурні листки винограду нагадували незвичайну квітку, а велике різьблене жорстке листя хмелю створило суцільні стіни та стелю, крізь які ледь пробивалися сонячні промені, а коли йшов невеликий дощ, тут можна було його перечекати. Підлога незвичайного класу була встелена, ніби килимом, м’яким споришем. Улітку так приємно було пройтись по ньому босоніж. Восени Зелений клас був святково-чарівним. З-поміж багряного листя винограду, що переплелося із зелено-бурими стеблами з сірувато-зеленими листками хмелю, визирали скромні виноградні грона із синіми дрібними ягідками та запашні плоди хмелю, які рясно звисали, нагадуючи мініатюрні шишечки.

Зелений клас став улюбленим місцем відпочинку сільської молоді, особливо весняними та літніми вечорами, коли з куточка лісу та шкільного саду линули переливи солов’їних пісень. У спеку тут знаходили прихисток статечні жителі Павлиша. У тиші, яку охороняли виноград та хміль, велися довірливі бесіди товаришів, звучали перші несміливі зізнання у коханні, а інколи бриніли гіркі сльози образ. Багато таємниць знали листя та стебла рослин. Виноградні грона злегка погойдувалися, ніби схвалювали чи засуджували почуття, а хмелеві шишечки, ніби втішаючи, наспівували свою нехитру пісню.

Навіть взимку цей клас не пустував. Коли випадав сніг, хлопчаки залюбки перетворювали його на фортецю. І вирували справжні снігові баталії. Дівчатка любили ліпити снігових баб і виставляти їх у прихистку засніжених стін.

24

Сподобався школярам і задум Василя Олександровича ще більше зробити Зелений клас схожим на справжній. У шкільній майстерні змайстрували столики та стільці і, коли настало тепло, встановили їх в Зеленому класі. Школярам початкових класів особливо це припало до душі, бо тепер можна було тут гратися «у школу». І ось уже маленька першокласниця «проводить урок письма» для своїх «учнів».

Вчителі часто приводили сюди своїх вихованців на уроках мислення, і в прохолодних сутінках вчили їх складати власні казочки.

У перший день серпня, коли все знемагало, розімліле від спеки, на подвір’ї школи з’являлися маленькі діти. Розгублені й схвильовані, сором’язливо пригорталися до матусь, міцно тримаючись за їхні ніжні руки.

До них підходив з лагідною посмішкою Василь Олександрович. Поруч з директором – усміхнені і водночас схвильовані вчителі. Віталися з дітьми і заводили їх до Зеленого класу. До 1 вересня вони будуть тут навчатися, знайомитися з правилами шкільного життя, слухати цікаві книжки, вчити вірші про школу, Вітчизну, безтурботне дитинство. А ще – захоплено слухати казки та оповідання, написані Добротворцем.

У незрадливі дитячі сердечка він переллє краплини своєї любові й добра. І їм так захочеться скоріше навчитися писати, читати, щоб дізнатися про те, навіщо кажуть «спасибі», що буде, коли зупиниться час, чому подушка ледача, а дід Максим так рано встає, і який слід повинна залишити людина на землі, а потім самим скласти свою власну казочку, знайдену в природі.

Ідуть роки, та незмінною залишається любов павлиських школярів до свого Зеленого класу. Тільки тепер вони збираються у дружньому колі за великим столом сучасної альтанки, встановленої в ньому.

Шкільне життя продовжується. І сьогодні у Зеленому класі люблять збиратися учні. Ось діти підготовчої групи заворожено слухають оповідання Василя Олександровича «Бо я людина», а потім – до вихователя:

– А чому хлопчик запитав у тата, хіба він не людина?Після пояснення, перебиваючи один одного, розповідають про свої добрі

справи.Згодом у Зеленому класі другокласники на уроці мислення

розмірковують, чому і виноград, і хміль називають в’юнкими рослинами, яку користь вони приносять людям, у чому їх подібність і відмінність. А ще зацікавлено слухають розповідь вчительки про цілющі властивості хмелю.

На перервах чи після уроків тут звучать чарівні мелодії українських пісень у виконанні ансамблю сопілкарів або виграють бадьорі марші учасники шкільного духового оркестру. Коли ж слухачів найбільше, значить старшокласники чарують усіх своїм співом під акомпанемент гітар.

25

Як і раніше, Зелений клас ніколи не пустує. Ось зібрався гурт учнів, які мовчки за чимось спостерігають. Підходимо ближче і бачимо, як змагаються члени шкільних команд із шахів та шашок. Діти залюбки тут читають цікаві книжечки, щось захоплено малюють чи у мрійливій задумі складають вірші та казки, оповідання.

Все у лісі співаєОдного теплого весняного дня ми з мамою поїхали до лісу по квіти.

Зайшли на галявину і зупинилися зачаровані. Все в лісі співало! Травичка співала пісню теплому дощику. Квіти – ясному сонечку! Яскраві метелики і золоті бджілки своїми піснями прославляли запашні лісові квітки. Навіть старі дерева співали!

А як дзвінко і весело співали пташки! Багатоголосий пташиний хор було чути по всьому лісі!

Стояли ми з мамою, слухали і не могли наслухатись! Хотілося підхопити і заспівати весняну пісню разом з усіма лісовими мешканцями.

Додому поверталися без квітів, але з чарівною дзвінкою піснею в серці.Мороков Сергій, 2 клас.

Часом у альтанці збираються вчителі, щоб обмінятися думками з приводу виховання сучасних дітей, порадитися чи поділитися сумнівами і радощами.

Усі, хто приїздить до школи, обов’язково заходять до Зеленого класу, щоб поринути в особливу атмосферу, яка панує тут. Вони не можуть збагнути, яка магічна сили притягує сюди і школярів, і дорослих. Фотографуючись у альтанці Зеленого класу, говорять, що для них це означає прилучитися до цієї магії.

Насправді ж, ніяких чарів немає, просто все, чого торкалася рука чи душевні помисли Добротворця, назавжди лишало енергетику його любові до дітей, яка й донині зігріває всіх.

Виноградник – улюблене дітище учнівУ центрі шкільного подвір’я, на осонні, розкинувся виноградник, який

був також посаджений дбайливими руками Василя Олександровича та учнів.«Його зовнішній вигляд приваблює і природною красою могутніх кущів-

пагонів, що в’ються по дротині, і грон плодів (учні бачать їх протягом трьох місяців) і особливо красою праці. Діти створюють цю красу, живуть нею», – наголошував В.О. Сухомлинський.

Виноградник став гордістю школярів та вчителів, адже на той час у сільських дворах виноград був рідкістю. Лише окремі господарі мали у своєму дворі по кілька цілющих кущів.

26

Старий колгоспний садівник дуже любив виноградну лозу, яка в нього була в особливій пошані, плекав її, розмовляв з нею, як з живою істотою. І вона щороку щедро дарувала величезні грона запашних і смачних ягід. Тож перш, ніж втілити у життя свою мрію про шкільний виноградник, Василь Олександрович порадився з дідусем. У старого загорілися очі, та й сам він ніби помолодшав. З радістю взявся допомагати: сам вибрав сорти, з учителем біології їздив до знайомих виноградарів, які ділилися саджанцями, викопав удома і приніс до школи кілька молодих кущів.

І ось настав день, коли на підготовлену ділянку вийшли старшокласники. Там їх уже чекали Василь Олександрович, старий садівник, учитель біології. Робота закипіла. Дідусь встигав давати поради, як потрібно копати ямки, скільки перегною всипати чи влити води. Разом з В.О. Сухомлинським посадив перший виноградний кущ. А ще садівник розповідав усе про нього. Школярі дізналися, що виноград користується славою надзвичайної рослини, тому що його плоди, а також продукти його переробки мають цінні лікувальні, смакові і харчові якості.

Про цілющі властивості винограду знали ще стародавні лікарі й використовували в лікувальних цілях певні сорти. І не тільки ягоди, а й кору і попіл лози і сушене листя. Багато стародавніх рецептів і зараз знаходять застосування в народній медицині.

Василь Олександрович познайомив дітей із давньою легендою, в якій розповідається, що якось у сиву давнину викопав один чоловік у лісі лозу і посадив біля свого житла. Вона щедро обдарувала його незвичайними плодами, зібраними в тугі ароматні грона, від яких паморочилося в голові. Так люди почали вирощувати виноград.

Директор наголошував, що праця виноградаря дуже важка й клопітка. Він трудиться з раннього ранку й до пізнього вечора, не маючи відпочинку навіть узимку. Виноград потребує великої уваги до себе, але й сторицею віддячує за нелегкий труд. Той, хто починає вирощувати його, на все життя прикипає душею і серцем до нього.

Як підтвердження цього, можна згадати знамениту кінострічку «Батько солдата», у якій показано, з якою любов’ю грузинський селянин розмовляє з пораненою виноградною лозою, що росте на обпаленій війною землі.

Коли закінчили висаджувати виноградні кущі, учитель трудового навчання зі своїми помічниками встановили опори, натягли рядами дріт, щоб було куди плести свої пагони винограду. Учні середніх класів розпушили в міжряддях ґрунт, сформували навколо кожного кущика лунки для поливу.

27

Діти із задоволенням працювали у винограднику: поливали рослинки, підв’язували та обрізали лозу. Всі з нетерпінням чекали першого врожаю. Скільки було радості, коли дозріли перші грона!

На святі Хліба поруч із пишними короваями на найпочеснішому місці був і виноград. Та це й не дивно. Адже вирощування хліба й винограду сягає своїм корінням у глибину віків.

Трохи згодом з’явилися в школі розсадники для вирощування саджанців винограду. Вирощені в них рослини передавали учням та жителям селища. Так у дворах павлишан з’явився виноград. Кущі швидко приживалися і ставали окрасою сільських дворів, радуючи господарів. «Грона винограду створюють особливу життєствердну картину, нагадують тому, хто прагне розвіяти сум, про вічне оновлення природи», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

Шкільний виноградник став також улюбленим куточком краси у школі.Крім культурних сортів було висаджено й дикий, (його ще називали,

дівочим). Він став окрасою альтанок, Зеленого класу. Три кущі поселилися біля фасаду центрального корпусу. Протягом весни, літа, осені природа кілька разів змінює забарвлення його листя.

Сьогоднішні школярі залюбки обробляють кущі винограду весною та влітку: обрізають та підв’язують лозу, розпушують міжряддя, а восени смакують смачними соковитими гронами. Як і раніше, виноград займає почесне місце поруч із короваями на святковому столі під час проведення свята Урожаю та свята Хліба.

А ще учні часто пишуть про виноград оповідання, вірші, складають казки.

Пихатий ВиноградУ шкільному саду ріс Виноград. Дуже пишався він своїми плодами,

широким листям та довгими пагонами.Він так загордився, що ягоди стали кислі, терпкі. Птахам він не дозволяв

їх їсти і закривав лапатим листям.Настала сніжна зима. Голодно і холодно стало пташкам. Смакують

вони ягодами калини, горобини. Занудьгував Виноград, засумував, що до нього ніхто не прилітає, та й питає у пташки, що сидить на калині:

– А чому це ти моїх ягід не їси, адже вони замерзнуть і обсипляться на землю.

А пташка у відповідь:– Кислі вони в тебе, Винограде. Боюсь я до тебе підлітати, бо восени ти

мене проганяв. Замислився він над її словами, засумував ще більше і так до весни

простояв самотньо під холодними колючими вітрами і морозами.

28

Навесні, коли ніжне сонечко пригріло землю і звеселило пташок, Виноград радісно розпустив свої бруньки, зашелестів привітно листячком, а восени на ньому дозріли великі соковиті грона, наповнені медовим смаком і ароматом. Весело кружляли зграйки пташок, а він їх привітно пригощав своїми ягодами.

Зрозумів Виноград, що краще бути добрим, а не пихатим.Воробйов Володимир, 4 клас.

Криниця – джерельна водицяВажко собі уявити українське подвір’я без криниці. Здавна вона була в

пошані у нашого народу. Оспівана в піснях, легендах, переказах, вона увійшла в душу кожного українця.

Чиста, чудодійна кринична вода зцілює втомлених подорожніх, поновлює сили сільським трударям у спекотні дні жнив, дарує радість усім спраглим.

Криниці оберігають, розчищають, щоб криничне джерело не замулилося. А дітям в усі часи наказують, щоб нічого не кидали в неї. Знищити криницю здавна вважається великим гріхом.

Криниця, джерело – це найсвятіше місце, з якого починається життя. Це символ достатку, щедрості, невичерпної людської доброти. Тож недаремно в народі є прекрасне прислів’я: «Хто п’є воду з доброї криниці, той добра людина».

Є криниця і в нашій школі. Вода в ній така смачна, що беруть її не тільки жителі селища, а й приїжджі, бо слава про неї лине далеко за межами Павлиша.

Співають криниці пісню стрункі ялини, посаджені В.О. Сухомлинським та делегацією учнів і вчителів Кормянської школи-інтернату, що в Білорусі. Ніби на варті стоять каштани, звеселяючи весняним цвітом, а далі – виноградник, шкільний сад, куточок лісу. «Недалеко від шкільної криниці росте розлога яблуня. Щороку, коли дерево розцвітає, я милуюся неповторними відтінками рожевих квітів, і мені здається, – ось зараз підбіжить до дерева маленька дівчинка з білявими косичками, усміхнеться й скаже: «Це моя яблуня!», – згадував Василь Олександрович.

Учні шанобливо ставляться до криниці, бо з дитинства знають, що вода потрібна для існування всього живого. З народної творчості, з уроків мислення серед природи засвоюють істину: криниця – символ вірності, безсмертя народного духу, символ України.

Ось фрагмент уроку на тему «Вода – чарівниця», який проводиться для учнів 2-го класу.

29

Вчителька підводить дітей до криниці і наголошує на тому, що від того, як школярі будуть відповідати на уроці, залежить, чи буде криниця наповнюватися чарівною водицею. А вона в ній чиста і смачна.

– Пригадайте, діти, твори Василя Олександровича, у яких він писав про воду (Учні називають оповідання «Верба біля ставу», «Крапля води», «Камінь»).

– Послухайте оповідання «Камінь» і подумайте, яка його тема і основна думка?

– Який висновок з цього оповідання ви можете зробити для себе?– А як би ви вчинили, коли б побачили, що камінь закриває джерельце?Учениця читає вірш «Джерельце під вербою».Вчителька продовжує: дуже багато звичаїв, повір’їв, прикмет і обрядів

пов’язано в нашого народу з річковою та криничною водою. Закінчується урок звертанням до школярів:– Коли будете умиватися, кожного разу промовляйте такі слова:

«Водичко, водичко, умий моє личко».– А тепер посмакуємо цілющою водою з нашої криниці, бо ми їй

сьогодні додали ще крапельку чарівної сили.Напившись води, діти дякують криниці.А на уроці на тему «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися»

третьокласники дізнаються про те, чому в багатьох регіонах України воду з криниці дістають за допомогою простого пристрою, що в народі зветься журавель, чому біля криниці часто росте калина або верба.

Вчителька познайомила дітей з легендою, в якій розповідається про давні часи, коли на Україну нападали чужинці:

Одного разу спалили вороги село, отруїли воду в усіх криницях. Лишилася лише старенька хата на околиці, в якій жила вдова з донькою та сином. Вийшла ранком дівчинка, напилася води – впала мертвою, а біля криниці розсипалося червоне намисто. І виросла калина з червоними кетягами.

Вийшов хлопець у сірому полотняному одязі, випив води і перетворився на дерев’яного журавля.

Побачила це мати, завмерла з горя, посивіла з розпачу та й стала сріблястою вербою. З того часу й саджають люди біля криниці або калину, або вербу, а дерев’яним журавлем черпають криничну воду.

Вчителька повідомила дітям, що за народним повір’ям з глибокої криниці можна бачити зорі серед дня. А якщо падає з неба зірка, значить десь замулилося джерело, тому всі повинні оберігати живі криниці, щоб не згасали на небі зорі.

30

А на уроці мислення серед природи на тему «Криниця» вчителька вдало використовує воду для проведення дослідів.

Дослід 1. Порівняння каменя і води. Діти приходять до висновку: камінь – тверда речовина, лежить, має

форму, сірий.Вода – рідина, тече, не має форми, безбарвна. Спільне – це частина неживої природи.Дослід 2. Колір води.Учні беруть дві пробірки. В одній – молоко, в іншій – вода: вкладають у

них по дерев’яній паличці. В якій пробірці ви бачите паличку, а в якій ні? Про що це свідчить? Вода – безбарвна, прозора.

Дослід 3. Вода – розчинник.В одній склянці грудочка цукру, а в іншій – камінець. Де ділася грудочка

цукру? Зробіть висновок. Вода одні речовини розчиняє, інші – ні. – Як ви думаєте, чому в різних криницях різний смак води? – Що залишається в посуді, з якого википіла вода? (Солі)– У якій воді солі не буває? Вона добувається лише в лабораторних

умовах і називається дистильованою.На таких уроках діти не тільки вивчають, яке значення в житті людини

має вода. Учителі виховують у них шанобливе ставлення до криниці, яка напоїть усіх чудодійною водою.

Дуб-велетеньНеподалік від криниці у всій своїй величі красується дуб-велетень із

кремезним стовбуром, кору якого проорали глибокі зморшки. Міцне розгалужене гілля підтримує густу розкішну крону, схожу на широкий намет. Він справляє враження могутності, потужності і сили.

Це велике гарне дерево виростили добрі руки Василя Олександровича та його учнів. Восени діти назбирали в лісосмузі жолудів і висадили у шкілці. З нетерпінням чекали весни. Кожного дня дивилися, чи зійшли маленькі росточки.

І ось одного ранку учні побачили, що в кількох місцях з’явилися бліді, тендітні сходи молодих дубочків. Але радість змінив подив, а потім розчарування: майже всі жолуді не проросли. Стурбовані, вони поспішили до вчительки біології, яка пояснила їм, що дуб – дивовижне дерево. Проростає лише незначна кількість жолудів, які лісівники називають щасливими. А В.О. Сухомлинський пізніше з цього приводу зазначав, що «Гілочка верби, яку ввіткнули у вологий ґрунт, дає паростки, перетворюється в дерево, а гілочка дуба засихає! Чому?»

31

Маленькі рослинки були беззахисні, тому школярі з особливою увагою доглядали за ними, спостерігали за їхнім розвитком.

Пройшов рік, за ним другий, третій… Деревця підростали. На деяких уже з’явилося по кілька гілочок, які тяглися до неба. Вони були такі тонесенькі, що було дивно, як тільки тримаються на них великі фігурні листочки.

Непомітно промайнуло п’ять років. Одного дня В.О. Сухомлинський разом з учнями прийшов до шкілки. Обережно, щоб не пошкодити коріння, викопали саджанці, а один дубок лишили. Вчителька біології пояснила, що його посадять в іншому місці, на подвір’ї школи, а де саме, вирішать школярі. Викопані деревця висадили біля шкільного стадіону.

На другий день посадили і той дубок, що лишився. Вибрали місце неподалік від криниці. Він став улюбленцем дітвори. Їм так хотілося, щоб деревце росло швидше. Поливали його, розпушували навколо землю, забили дерев’яний кілочок і акуратно підв’язали стовбур, щоб не зламав вітер, обгородили його.

На таку турботу дубок відповідав безмежною вдячністю: з кожним роком піднімався все вище й вище, тягнувся до сонця, ставав міцнішим, витривалішим. І це тішило всіх.

Пройшли роки, доки маленький дубок перетворився на міцного, високого, гордого красеня.

Весною він повільно похитує різьбленим листям від ніжного подиху весняного вітру, розпускаючи повислі сережки суцвіть. У літню спеку стає надійним місцем, де можна сховатися від палючих променів сонця.

Восени золотистим дощем, обсипаючи землю, падають маленькі жолуді. На льоту вони гублять свої чашечки-беретики, ніби вітають землю в надії на продовження славного роду дубів.

Холодними осінніми ранками, коли сизий туман огортає все навколо химерною пеленою, здається, сидить біля дуба старий-престарий дід Осінник. Вийшов із казки Василя Олександровича «Дід Осінник», та, втомившись, присів на хвилинку і ненароком задрімав.

А взимку під холодними пронизливими вітрами дуб журливо скрипить, наче співає в задумі якусь нікому не відому пісню, листя, що висить на гілках майже до весни, стукає одне об одне, начебто намагається зігрітися.

Насунувши ледь не до землі химерну снігову шапку, він нагадує старого-престарого дідугана-чаклуна. Але величі своєї він не втрачає ніколи.

Під крислатим деревом любив відпочивати В.О. Сухомлинський, обдумуючи свої твори, задуми.

32

Ніби вартовий, охороняє дуб шкільне подвір’я, радісно вітає щоранку маленьких непосидючих школярів, безтурботних підлітків і поважних старшокласників, постійно заклопотаних учителів.

Білки, які поселилися у шкільному куточку лісу, залюбки влаштовують свої ігри на його гілках. Із захопленням, про щось перемовляючись, поглядають на поважного сусіда зеленокоса берізка, ялинки у своїх смарагдових колючих хустинках і сором’язлива груша. Коли вона вкривається білопінним цвітом, а дуб одягає ошатний зелений піджачок, вони схожі на казкових наречених, так тісно переплітаються своїм гіллям. А привітливі каштани вітають їх вінчальними свічками своїх квітів.

Це ще один улюблений куточок наших школярів. З великим задоволенням вони збирають жолуді, щоб зробити з них чудернацьких чоловічків і химерних диво-звірів для шкільної виставки виробів із природного матеріалу. З красивих різьблених дубових листків створюють аплікації. Та найбільше їм до вподоби бути біля красеня, коли вчителі проводять для них уроки мислення. Ось другокласники, з’юрмившись біля дуба, тамуючи подих, слухають розповідь учительки про те, що дуб у багатьох народів світу шанується як символ могутності, мудрості, довголіття, тому ставляться до нього з любов’ю і пошаною, і вважають, що це дерево найкрасивіше. Це іде урок мислення на тему «Ой ти дубе розкудрявий, лист на тобі рясний».

Вчителька повідомляє дітям, що на уроці вони будуть говорити про розвиток і ріст дуба, дізнаються про особливості цього дерева, про використання дубової деревини людиною, прослухають оповідання павлиського Добротворця та відшукають свою казочку.

- Давайте поспостерігаємо за дубом.- Де він росте?- Який наш дуб?- Як розташувалися гілки дуба?- Яка у нього крона? На що вона схожа?- Як ви гадаєте, чому дуби ростуть повільно?Школярі з цікавістю дізнаються, що молоде дерево не квапиться

тягнутися вгору, воно спершу занурює своє міцне кремезне коріння глибоко в землю. Лише сформувавши надійну кореневу систему, дубочок з 8-9 років починає нарощувати стовбур і крону. За рік дуб підростає лише на півметра, а стовбур потовщується на 1-2 см.

- Чому ж дуби такі міцні?- Зверніть увагу на стовбур дерева. Який він?- Чим покритий?

33

- Розгляньте кору дуба, проведіть по ній рукою, що можна про неї сказати?

- Чим корисна кора дуба?- Що ще цінне у нього?- Де використовують деревину?Потім учителька повідомляє, що плодоносити дуб починає у віці від 15 до

60 років, щедро дарує урожай кожні 4-8 років. Вона пропонує взяти жолуді і розглянути їх.

- На що вони схожі?- Якого кольору?- Що в них в середині?- Коли дозрівають плоди?- Чи може із жолудя прорости деревце?- Чому у лісі є молоденькі дубочки, а у нас немає?Діти дізналися: слов’яни вірили, що дуби росли ще до того, як був

створений світ. В одній легенді розповідається: «У той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки саме синє море, серед нього стояло два дуби, а на них сиділо два голуби. Птахи опустилися на дно моря, добули піску та каміння, і з них створили землю, небо і небесні світила».

Особливо зацікавила дітей інформація вчительки про те, що в селі Верхня Хортиця височить старезний дуб-велетень, вік якого – понад вісімсот років. Ще за часів Київської Русі з брунатного жолудя проклюнувся паросток і перетворився на могутнє розлоге дерево. Під ним проходили слов’янські племена, відпочивали запорожці перед воєнним походом. Розповідають, що саме під цим дубом вони писали дошкульного листа турецькому султану. Бачив дуб і лихоліття Великої Вітчизняної війни.

Потім учителька розповідає, що Василь Олександрович теж дуже любив це могутнє дерево, написав про нього казки, оповідання: «Жолуді для діброви», «Матвіїв дуб», «Дуб під вікном», «Дуб-пастух», «Дуб на дорозі».

Потім діти інсценізують оповідання видатного педагога «П’ять дубів».Діти читають підготовлені поезії і починають роботу над складанням

казки.Вони працюють у трьох групах. Кожна група має своє завдання. Одні

складають казку «Пригоди маленького жолудя», інші – твір-мініатюру «Дуб», треті – казку «Ялинка і Дуб» за запитаннями та опорними словами.

Чарівні куточки краси на шкільному подвір’ї. Вони ще й досі пам’ятають В.О. Сухомлинського, який лишив по собі слід вічний в Україні та далеко за її межами – Павлиську школу, яка сьогодні носить його ім’я.

34

РОЗДІЛ 2. ТВОРЧІСТЬ – МОГУТНІЙ СТИМУЛ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ (В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ)

Творчість – це незримі ниточки,що об’єднують серця.

В.О.Сухомлинський

Формуючи творчу, мислячу особистість дитини, необхідно розвивати стійкий інтерес до знань, потребу в їх самостійному пошуку, тому вчителі початкових класів будують уроки так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здобуває знання, мав змогу зіставляти, порівнювати, шукати й знаходити істину. Розвиткові творчих здібностей учнів сприяють різноманітні форми, методи та види роботи як на уроках, так і в позаурочний час. Учителі використовують різні види роботи: індивідуальну, фронтальну, кооперативну, у парах, у малих і великих групах.

Щоб розвивати творчі здібності дитини, необхідно змусити її мислити. «Умійте примусити її дивуватись», – радив В.О. Сухомлинський. Цьому в значній мірі сприяють уроки мислення серед природи, які вчителі початкових класів проводять протягом року.

У природі він вбачав одвічне джерело дитячого розуму, фантазії та словесної творчості. Розвиток творчих здібностей не уявляв без активного спілкування учнів з природою, вважаючи, що образ, емоція і слово під час уважного споглядання явищ природи зливаються в органічній єдності. Василь Олександрович підкреслював: «Кожна дитина за своєю природою – поет, але щоб у ній заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, помічати численні відношення між речами, явищами». Ось чому саме уроки мислення серед природи, започатковані Педагогом, мають великий потенціал для розвитку творчих здібностей дітей.

Робота проводиться у послідовності, на яку вказував В.О. Сухомлинський: побачити, відчути, назвати словом. Спочатку вчителі обирають такі об’єкти спостереження, які можуть захопити дітей. Краса слова, як і краса побаченого куточка природи, пробуджує у школярів інтерес. Наступний етап – підбір питань, що спрямовують хід дитячого мислення. Після спостережень і відповідей на них діти працюють над словом, розвиваючи таким чином своє образне мислення.

Наприклад, у ході проведення уроку «Стежками осені» вчитель запитує дітей:

Які прикметники можна дібрати до слова осінь? (Замріяна, золотаво-сонячна, чудова, золота, різнобарвна, багата, золотокоса, щедра, особливо мила і ніжна, як чудова мелодія)

35

Якщо діти підібрали гарні слова для опису осені, значить вони побачили усю її урочисту красу, відчули ту ніжну і милу мелодію, в якій поєдналися чарівність барв теплого літа з першим подихом зимових холодів.

Заключним етапом уроку є усне складання творів на основі спостережень. Найчастіше – це створення казки, що є одним із важливих джерел творчості дитини, формування естетичних почуттів і, водночас, засіб її розумового розвитку.

Як народжується казка на уроці? Після спостережень учителі пропонують дітям скласти казку, пригадуючи, з яких частин складається текст (3-4 кл.), нагадують, що в казках усі розмовляють: і пташка, і сонечко, і травинка, і листочок, і дерева.

Проводиться підготовча бесіда. З ким би ви порівняли осінь? (З гарною дівчиною) Якою ви її уявляєте? (Пишна, одягнена в золотий наряд, з вінком на

голові, з кошиком у руках) Що ж робить осінь у саду? (Дерева одягає у святкове вбрання, стелить

золотий килим під ноги людям) Як люди ставляться до осені? (Дякують їй за цю дивовижну красу та

щедрий урожай)Потім діти добирають заголовок до казки і переказують її.

Осінь-чарівницяЙде по землі гарна, пишна дівчина. На ній розкішне вбрання. На голові

віночок із золотих колосків та осінніх квітів. В одній руці вона несе кошик, в якому червонобокі яблука, соковиті груші, сливи, солодкий виноград. А в другій – чарівну паличку. Тільки доторкнеться нею красуня Осінь до дерев, так і одягне їх у святкові шати. Махне чарівною паличкою – вся земля золотим килимом покривається. Різними кольорами переливається він на сонці.

Іде щедра Осінь і пригощає людей своїми дарами. А вони дякують їй та врожай вихваляють.

Якщо казку складають учні 1-2 класів, то крім запитань може бути поданий вчителем початок, основна частина, або кінець. Кожен учень стає учасником спільного пошуку. Підібравши слово, склавши речення, школярі, таким чином, піднімаються вище на сходинку в розвитку своїх творчих здібностей.

Діти знаходять у природі свою казку, оповідання або складають вірш за побаченим і почутим на уроці. Потім оформляють збірочки дитячих казок, оповідань, поезій. Ось один із віршів учениці третього класу Марченко Юлії.

36

Подих осені

Летить, летить осіннє листя,Лягає ковдрою до ніг.Дерева в жовтому намисті,І чути десь дитячий сміх.

Радіють діти чарівниці,Яка фарбує все навкруг.Летять листочки, наче птиці,Мандруючи за виднокруг.

Червоне, золоте, барвисте – Яка краса! Це диво з див! Здається всім, що це не листя,А подих осені ходив…

Учителі широко практикують різні завдання творчого характеру. Так, під час проведення уроку мислення на тему «Зима-чарівниця» учні працюють у групах, виконуючи різні завдання: одні складають «Асоціативний кущ» до слова «зима» (мороз, сніг, заметіль, сніжинки, лід, радість, ковзани, відпочинок, Новий рік, подарунки, свята), інші – виконують вправу «Ґронування» (Зима (яка?) холодна, морозна, казкова, сніжна, загадкова, весела, чарівна, кришталева. Зима (що робить?) морозить, зачаровує, сковує, щипає, приносить, накриває, одягає, злиться.) Треті отримали завдання скласти вірш, або написати твір – мініатюру за опорними словосполученнями зима - чарівниця, мовчазні дерева, зимова врода, кришталеве сяйво, пухнаста ковдра. Подаємо зразок такого твору.

Зима-чарівницяПосміхається зима-чарівниця. Її доньки, сніжинки, кружляють у веселому

танку і тихенько опускаються на мовчазні дерева. Вони пишаються своїм зимовим вбранням.

Дрімає земля під пухнастою теплою ковдрою. Виблискує проти сонця кришталевим сяйвом річка. А над нами пропливають замріяні хмарки. Здається, ми потрапили у чарівну зимову казку.

Учні люблять уроки мислення, на яких вони відкривають нові сторінки природи, із задоволенням запрошують до себе «золотокосу осінь» чи «квітучу весну», «чарівну зиму» чи «тепле літечко». Все це допомагає створити образ, який змушує дітей фантазувати, уявляти, спонукає до активної мовленнєвої діяльності: описати картини природи, назвати іменники, охарактеризувати їх

37

прикметниками, дібрати дієслова, скласти речення. Нові слова школярі вносять до своїх тематичних словничків «Пори року». Наприклад, «Зимовий словничок».

На основі побаченого в природі вчителі навчають дітей складати діалоги на тему: «Краплинка і листочок», «Хмаринка і квіточка», «Метелик і яблунька», «Бджілка і квіточка», «Шпак і Горобчик».

Словесна творчість – це складний процес, який активізує розумову і психічну діяльність школяра. «Дитина навчиться складати твір тільки за умови, коли кожне слово перед нею – як готова цеглинка, якій заздалегідь приготовлене місце», – писав В.О. Сухомлинський. Пам’ятаючи його настанови, учителі ведуть своїх вихованців до лісу, на берег річки, в поле, щоб знайти такі «цеглинки», щоб не згас вогник творчості у дитячих душах, щоб, побачивши і переживши незвичайну красу природи, учні могли передати свої почуття, думки, переживання.

Після однієї з екскурсій до весняного лісу і спостереження за змінами у природі третьокласники створили такі мініатюри на тему «У весняному лісі»:

Природа пробуджується, оживає, буяє ніжною зеленню. Тягнеться до

сонця своїми рученятами провісник весни – пролісок. Розкриває свої оченята ряст. Усміхається ніжна фіалочка. Квіти, діти весни, прикрашають землю різнобарвним килимом.

На блакитній хмаринці прилинула зеленокоса весна. Скинув сонний ліс

кришталеві пута зими. Простягнув до сонця свої оголені віти. Лісову тишу наповнив срібноголосий пташиний спів.

Лагідне сонячне проміння торкнулося верхівок сонних дерев.

Загомоніло, завирувало життя в лісі. Розпустилися на деревах бруньки – немовлята. М’яка молода травичка зеленим килимом вкрила землю.

На уроках мислення школярам подобаються різні види творчої діяльності. Вони пишуть твори-описи на основі узагальнення особистих вражень. У цьому їм допомагають завдання, підготовлені учителем:

Розкажіть, про що мріють вербички біля річки. Спіймайте у долоньку сніжинку, розкажіть про свої враження. Простежте за польотом сніжинки. Що нагадує вам снігопад?

38

Учні роблять словесні описи, змальовуючи, наприклад, шурхіт осінніх листочків, шум весняного струмочка, спів шпачка, квітучий сад.

Складання сенканів також їм до вподоби.Весна

Тепла, привітнаПрилинула, розбудила, заквітчала.Мені подобається вона.Життя.

Учні працюють над загадками, прислів’ями, народними прикметами, читають вірші, співають, слухають музику, інсценізують казки В.О. Сухомлинського, українські народні та свої власні. Кінцевим результатом такої роботи є збірки дитячих казок, оповідань, віршів, які потім використовуються на різних уроках, годинах спілкування, святах, батьківських зборах та друкуються на сторінках дитячих газет.

Одним із шляхів розвитку творчої активності учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження інтерактивних форм і методів навчання.

На уроках української мови вчителі починають роботу з найпростіших творчих завдань, поступово переходячи до більш складних.

Наприклад, написання міні-твору за опорними словами та словосполученнями.

Перші вісники весни(Малі, тендітні, ніжні, усміхнене, раділо, сміливі, сонна, прокинулись,

засиніли, стрепенулись; квіти – душа землі, радісна усмішка); твору-опису на основі узагальнення особистих вражень(Уявіть, що у вас у руках пензлик, опишіть свою улюблену квітку; літній

вечір, осінній дощ); твору-міркування «Чому я люблю твори Т.Г.Шевченка» за даним

початком та опорними словами (я міркую, отже, на мою думку, таким чином). Я люблю твори Великого Кобзаря, тому що …

твору-роздуму за опорними словами «О мово моя, душа голосна України», використовуючи всі види речень за метою висловлювання та вводячи в текст усі запропоновані слова: співуча, мелодійна, колискова, пишатися, пісня, вірші, спілкуватися, минуле;

опису природи на основі власних спостережень і прочитаного за поданим планом.

39

Літній ранокПлан1. Схід сонця.2. Прокидаються птахи.3. Природа в очікуванні літнього дня.Перед написанням твору зачитується оповідання В.О. Сухомлинського

«Літній ранок», проводиться робота над його змістом, добираються слова, які можуть бути використані у дитячих описах.

Творчі вправи і завдання з української мови передбачають перенесення засвоєних знань і навичок у нові, нестандартні умови. Виконуючи їх, учні опановують уміння, що вимагають гнучкості мислення і творчого підходу. Вони вчаться любити й цінувати рідне слово, збагачують словниковий запас, удосконалюють власне зв’язне мовлення. Це пробуджує фантазію й уяву, прагнення творити.

Учителі початкових класів пропонують школярам такі вправи для роботи зі словом:

утворити нові слова, додаючи новий звук (рак – грак, рано – ранок); утворити нові слова, додаючи склад (во – да, ля, на, ли, гонь); скласти слово з розрізнених літер: и, ш, т, о, з (зошит); ігри: «Розсипаночка» (зібрати з літер слова й записати (и, в, н, а, д –

диван); «Розплутай клубочок» (зібрати зі складів слова і записати їх); «Чарівний ланцюжок» (знайти слова й записати їх: температура-

діолень); знайти слово в слові (ведмідь – мідь); граматична арифметика (ди – м + тин + а дитина); цікаві хвилинки (пояснити вислови: Або пан або пропав. Вийти сухим з

води); «З’їж слово» (скоротити речення до трьох слів. Бабуся якось увечері

спекла смачний пиріг); «Продовж фразу» (Скочив зайчик… Жив собі…); «Моє запитання – твоя відповідь» (швидко відповісти «що це? хто це?»

Пухнаста, руда, хитра – хто?); «Редактор» (вставити загублені літери На _ороді дов_ий вус. За_убив

його _арбуз); «Фоторобот» (робота в групах: опис сусіда по парті, використовуючи

слова з довідок); добір синонімів, антонімів, робота над фразеологізмами;

40

використання вправ «Мікрофон», «Асоціативний кущ», «Павутинка», «Займи позицію», розгадування ребусів, диференціювання завдань, проблемні ситуації.

Учителі підбирають такі види роботи, що залучають дітей до пошуку, винахідливості, збуджують бажання перемогти, стимулюють дитячу творчість.

Для того, щоб учні могли самостійно писати твори, вони організовують накопичення літературного матеріалу. Для цього школярі оформляють зошити «Мовна скарбничка» (3-4 кл.), куди записуються поетичні описи, порівняння, влучні висловлювання, фразеологізми, народні прислів’я, розподілені за окремими темами.

На уроках читання у початкових класах розвивальні творчі вправи спонукають учнів до мовленнєвої діяльності, заохочують до роздумів, уважного ставлення до підібраного слова, виконання нестандартних завдань, пробуджують віру у власні сили і творчі можливості.

Вони мають велике значення для розвитку мовлення і мислення учнів; активізують та збагачують їх словниковий запас; привчають проводити аналітико-синтетичну роботу над словами та реченнями; поліпшують фонематичний слух.

На уроках читання вчителі початкових класів використовують різноманітні види роботи, які сприяють не тільки розвиткові техніки читання, розумової діяльності, а й розвиткові творчих здібностей дітей. Це робота над деформованим текстом, складання прислів’їв із двох його частин, вправи «Асоціативний кущ», «Мікрофон», «Доповни риму», «В комп’ютерній, театральній, інформаційній студіях», ігри «Розвідники» (знайти у тексті порівняння і пояснити, що хотів автор ними підкреслити), робота в групах (скласти власну розповідь, яка підтверджувала б головну думку прочитаного), поетичні хвилинки (читання учнями віршів, підібраних до даної теми, які написали поети, та власних доробків), хвилинки-цікавинки (учні підбирають цікавий матеріал з теми і повідомляють його на уроці), складання плану до твору, переказування за даним планом, робота над деформованим віршем, анкетування.

Ось який асоціативний кущ до уроку позакласного читання «Добро творити на землі людині лиш дано» (за творами Василя Олександровича Сухомлинського) створили четвертокласники.

41

Закінчується робота вправою «Мікрофон». Учням пропонується завершити думку:

Добро – це… (вміння поступитися власними інтересами заради блага інших людей).

Добра людина схожа… (на сонечко, яке всіх вміє зігріти своєю любов’ю, теплом, ласкою, щирістю, щедрістю, турботою).

Кінцевим результатом такого уроку може бути написання творів на одну з тем: «Добро врятує світ», «Добро і доброта».

Уроки позакласного читання дають можливість розширити читацький кругозір учнів, виробити вміння застосовувати знання, отримані на уроках. Вони не передбачають поглибленої роботи над виробленням навичок читання. Їх завдання – з’ясування читацьких вражень, розвиток самостійності, роздумів, оцінювань, суджень, творчості.

Твори В.О. Сухомлинського спонукають до роздумів, розкривають перед учнями красу рідного краю, вчать людяності й мудрості, дають змогу бути співучасниками різних подій. Саме тому на матеріалах його оповідань учитель Роскос Л.І. підготувала посібник творчих завдань для самостійної роботи учнів. Ці завдання допомагають:

розвивати творчу особистість; запалити в дитячих серцях вогник допитливості, творчості; навчитися висловлювати свої думки, не ображаючи інших; формувати найкращі людські риси, бажання і вміння бачити і творити

красу і добро; отримувати почуття радості й задоволення від своєї творчої праці. Подаємо зразок завдань до оповідання «А серце тобі нічого не наказало».

ДОБРОТА

теплоласка

повага

любов

радість турбота

милосердя

чуйність

допомога

щедрість

42

Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

А тата відвезли в лікарню, – каже мати. – Занедужав батько.Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був

незворушний, спокійний.Мати великими очима дивилась на Андрійка. А нам завтра до лісу йти, – каже Андрійко. – Завтра ж неділя.

Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о восьмій ранку. Та й куди ж ти підеш завтра ? До лісу… як наказала вчителька. А серце тобі нічого не наказало? – запитала мати й заплакала.1. Охарактеризуйте Андрійка. Вправа «Мікрофон».2. Перекажіть оповідання від імені першої особи.3. Поясніть мотиви поведінки Андрійка.4. Створіть свій варіант розвитку сюжету.5. Яке враження на вас справив прочитаний твір?

Такий підхід до організації творчої праці учнів на уроці сприяє свідомому і міцному засвоєнню ними навчального матеріалу.

Розвиток творчих здібностей дітей відбувається при підготовці та проведенні позакласних заходів. Так, готуючись до традиційного свята Книги, учні використовують раніше складені ними вірші, казки про книгу, підбирають прислів’я, приказки, загадки, інформаційний матеріал про історію виникнення книги, друкування, вислови видатних людей про книги, складають правила користування книгою та її збереження.

До родинного свята школярі складають родовідне дерево, на якому відображають свій рід. Коріння – прародичі, стовбур – дідусі і бабусі, гілки – батьки, листочки – діти, квіточки – внуки. Вони готують розповіді про своїх батьків, підбирають загадки, прислів’я, вірші поетів та складають свої власні.

Проблема розвитку творчих здібностей учнів у різні часи хвилювала людство: педагогів, учених, філософів. У кожній людині, стверджували вони, закладений творчий потенціал від природи, треба тільки створити умови для його розвитку. У наш час творча активність школярів – це соціальна складова. Суспільству потрібні люди творчо мислячі, а щоб виховати таких, треба використовувати на уроках такі освітні технології й методичні підходи, які сприяють не накопиченню знань і вмінь, а спонукають школярів до активної творчої діяльності. Указом Президента України 2013 рік проголошений Роком дитячої творчості, а це означає, що держава ставить підвищені вимоги до вчителя, його ролі у формуванні творчого потенціалу школярів – громадян нашої країни.

43

В.О. Сухомлинський був переконаний, що у кожної людини є задатки, дарування, талант до одного чи кількох видів діяльності. Вчителі української мови та літератури вважають, що саме творчість дозволяє дитині реалізовувати свій фізичний та духовний потенціал, швидко та адекватно адаптуватися у навколишньому середовищі та змінювати його разом із перетворенням власної особистості.

Вони намагаються створювати на уроках такі ситуації, спрямовувати так роботу, щоб учні могли реалізувати свої творчі можливості, знання, вміння й навички в конкретній діяльності. Для цього пропонують їм різноманітні завдання, які дають змогу логічно, самостійно творити, розвивають мовлення, уяву. Це творчі диктанти, диктанти-гіпотези, диктанти з обґрунтуванням, диктанти-тести, диктанти-ігри. Наприклад:

Прочитайте пари слів. Чи можна уважати ці слова омонімами? Поясніть, як розрізняти їх за значенням. Відповідь обґрунтуйте, ввівши їх у речення.

Мати (іменник) і мати (дієслово); ніс (іменник) і ніс (дієслово); засіяти (дієслово) і засіяти (дієслово); три (числівник) і три (дієслово); лука (іменник) і Лука (іменник) .

Диктант-тест. Учитель пропонує учням написати твір-мініатюру про три предмети: лисичку, косу, лаву. В кінці уроку виявляться, що учні описували різні предмети. Чому так трапилось? Які предмети описували діти в своїх творах? Які це предмети – однакові, близькі чи зовсім різні за своїм лексичним значенням? Творчі завдання.

Закінчити прислів’я, вставляючи пропущене слово. Пояснити зміст кожного речення. Поміркувати, в якій ситуації вони можуть бути використані. Навести приклади.

Ми з тобою – як риба з… (водою). Сказав «дякую», як по спині… (ломакою). Хата красна своєю… (господинею). Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає… (людину).

Прикметники синій, легкий, лимонний, кам’яний, зміїний ввести у словосполучення так, щоб вони належали до різних розрядів. Зразок: золотий годинник – золоті руки.

Завдання-гіпотеза. Довести або спростувати тезу: «Слово другорядний означає: не основний, менш важливий. Отже, другорядні члени речення менш важливі для впровадження думок».

Такі різновиди творчих вправ спонукають до самореалізації особистості.Упродовж багатьох років словесники працюють над проблемою розвитку

творчих здібностей учнів на уроках української мови, керуючись настановами

44

В.О. Сухомлинського, який писав: «Творча діяльність школяра – одна з умов утвердження його моральної гідності, бо саме творчість відкриває в дитячій душі потаємні куточки, в яких дрімають джерела добрих почуттів». Саме в творчості діти мають змогу самовиражатися і самостверджуватися. Сприятливими для розвитку творчих здібностей школярів є уроки розвитку мовлення. На цих уроках діти вчаться створювати власні висловлювання, складати діалоги відповідно до запропонованої ситуації, усні та письмові твори, вживаючи різні стилі й типи мовлення.

Навчання учнів писати твори – це шлях до їх творчої діяльності. Відомо, якого значення надавав В.О. Сухомлинський словесній творчості дітей. Шкільні твори він розглядав як духовне прозріння особистості, тому наголошував на необхідності включати дітей у таку сферу, яка б спонукала до творчості. Головним для вчителів є те, щоб підліток перед красою млів і сам творив красу. З метою розвитку творчих здібностей учнів, активізації їх навчально-пізнавальної діяльності вони пропонують школярам різні види робіт: перекази (детальні, вибіркові, на основі кількох джерел, із творчим завданням), твори-роздуми (усні й письмові), твори-описи, твори-оповідання, твори за поданим початком чи кінцем, робота з неповними текстами. Наприклад: «Цінуйте кожну мить життя», «Бути Людиною просто і складно», «Родина, родина – від батька до сина», «Я українець», «Відомі люди мого краю», «Краса врятує світ», «Народна пісня – душа народу».

Діти пишуть твори за такими початками: «Кожна людина є сином свого часу. І якщо говорити чесно, вона має відповісти і за все добре, і за все погане…», «Неможливо завжди бути героєм, але завжди можна залишатися людиною». У ході виконання такої роботи учні вчаться передавати красу і багатогранність рідної мови, в них формується образне мислення.

У книзі Василя Олександровича «Вічна тополя» є розділ «Незакінчені казки», до якого ввійшло три казки: «Бабусині зморшки», «Найрадісніше і найсумніше», «Горе маленької дівчинки». Вчителі пропонують школярам закінчити їх. Діти на свій розсуд вводять дійових осіб, придумують описи, діалоги, будують сюжети.

Цікавою формою роботи є написання фанфіків. Основою для такої роботи є використання ідей, сюжетів або персонажів твору-оригіналу. Цей вид роботи вони використовують на уроках української літератури, наприклад: Який подарунок від Долі хотіли б отримати ви? (За казкою І. Липи «Близнята» (5 клас) Які пригоди трапилися ще з казковим персонажем твору І. Калинця «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» (6 клас).

Вивчення мови на основі аналізу тексту розвиває у школярів чуття слова, його глибини, виразності, формує комунікативні вміння. Аналіз тексту

45

виробляє також уміння слухати, читати, говорити й писати, тобто осмислено сприймати усне й писемне мовлення, розвиває творчі здібності, уміння працювати з інформацією, критично оцінювати її. У роботі з учнями вчителі використовують зв’язні тексти різних видів: художні, наукові, публіцистичні, що дає школярам уявлення про їх стилістичні особливості, розвиває навички побудови текстів. Як дидактичний матеріал використовують твори В.О. Сухомлинського.

Уроків розвитку мовлення замало для того, щоб збагачувати учнів мовленнєвими зразками, тому вчителі української мови поєднують вивчення мовного матеріалу з аналізом тексту як виду вправи, що дає можливість розв’язувати комунікативні завдання. Наприклад, на основі запропонованого тексту діти виконують завдання: визначають тему й основну думку його; доповнюють текст власною інформацією з даної теми; з’ясовують лексичне значення слова, виділеного в тексті, складають із ним речення; виписують абревіатури, міркують, чи можна їх провідміняти; доводять правильність своєї думки щодо відмінювання іменників, що мають форму лише множини; визначають тип і стиль мовлення; підбирають заголовок.

Думати творчо на певну тему, встановлювати зв’язки між окремими поняттями спонукають учнів нестандартні форми й методи уроку. Саме вони створюють атмосферу творчості, стимулюють її, даючи змогу кожному виявити ініціативу, висловити власну думку, свою точку зору, аргументувати своє твердження. Наприклад, щоб навчити школярів асоціювати різні поняття, вчителі використовують гронування, кубування, складання асоціативних рядів. В 11 класі, вивчаючи баладу «Етюд про хліб», школярі склали гроно «Хліб», у 7-му класі – гроно «Крила» за віршем Л. Костенко «Крила». Ці форми роботи використовуються на будь-якому етапі уроку: на початку опрацювання матеріалу, після вивчення теми і як домашнє завдання.

Нестандартно проводяться уроки, на яких учні вчаться оригінально висловлюватися в поетичній формі на різні теми життя. Після вивчення певного розділу програми учні за допомогою вчителя складають літературно-музичні композиції, готують конкурси за творчістю письменників, де проявляють свої літературно-мистецькі здібності: «Світлиця Шевченкового заповіту», «Шевченко – художник», 9 клас; «Світ поезії Віктора Терена», 10 клас; «Народе мій, до тебе я ще верну», 11 клас; «Дзвони Чорнобиля», 11 клас.

В. Сухомлинський зауважував, що слово є будівельним матеріалом, з якого дитина творить: «Чуйність до краси слова – це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини». За твердим переконанням педагога, завдання вчителя полягає в тому, щоб виховати в школярів повагу до слова, щоб воно стало джерелом і засобом пізнання прекрасного. Цих настанов

46

дотримуються і словесники, працюючи над збагаченням лексики шляхом добору слів, найтонших відтінків рідної мови. Так, у процесі підготовки до твору-опису «Зима прийшла» організовується робота над образними словами: Зима що зробила? Прийшла (завітала, заглянула, приїхала на білому коні). Що роблять сніжинки? (мов парашутики, опускаються на землю, летять, водять танок). На що вони схожі? (на білих метеликів, кораблики, лебединий пух, на білих мух). Зима яка? (люта, сувора, казкова, чарівна); сніг (пухнастий, легкий); дерева (засніжені, зажурені, замислені); хмари (важкі, олов’яні, сірі). Кожна дитина в душі поет, тому шукає потрібні слова і знаходить їх.

Ось вірш Горайко Вікторії, надрукований у районній газеті «Придніпров’я».

Рідна мова

Є рідна мова в кожного своя,А українська мова – це моя.Її я починала вчити з букваря,І кожне слово – пісня солов’я! Коли я чую мову цю прекрасну,Не вірю, що у світі є такі,Які цураються такої мови красноїІ думають, що є ще краща на землі.Все починалося із неї, колискової,Із пісні мами, мовою рідні.І перше слово кожен промовляєПо-українськи, будучи дітьми.Навчайся прославляти рідну мову,Бо в світі кращої ніде нам не знайти,Навчай дітей, онуків, всіх навколо,Що мова в нас навіки є одна.Куди б життя тебе не відправлялоУ інші гарні села і міста,Не забувай, як мама нас навчала,Що мова в тебе рідна є одна.

Розвитку творчих здібностей учнів сприяє дослідницька діяльність. Школярі активно працюють з архівними матеріалами, знаходять інші інформаційні джерела. Вони отримують можливість самореалізації через дослідницьку діяльність, набувають знання про структуру творчої, реферативної та дослідницької роботи, вміння аналізувати різну інформацію і

47

створювати власну роботу, включаючи постановку цілей і завдань, їх реалізацію, редагування, рецензування та захист. Закономірним підсумком такої роботи стає отримання і розвиток нових знань, умінь, навичок, формування досвіду творчої діяльності. Таким чином старшокласниками була досліджена тема «Великі постаті України: Тарас Шевченко та Василь Сухомлинський». Вони вивчали статті видатного педагога, його вірші, книги протоколів педагогічних рад. Вони були вражені тим, що Т.Г. Шевченко і В.О. Сухомлинський, які жили в різні епохи, були свідками різних історичних подій, мали схожі погляди на життя, подібні почуття до людей.

Учні познайомилися з уривком із книги Б. Тартаковського «Повість про вчителя Сухомлинського», який повів їх у світ захоплень малого Василька, з подивом довідалися про те, як непросто було йому зібрати 25 копійок, щоб купити в книгарні «Кобзар». Та вже коли мрія стала дійсністю, ця поетична збірка все життя залишалася з ним в його серці, в його душі. Василя Олександровича зачаровували описи природи рідного краю у творах поета, бо й сам поділяв любов Шевченка до України. Діти читали спогади Г.І. Сухомлинської, в яких вона згадує про листи, які надсилав їй Василь Олександрович, працюючи директором школи в Удмуртії. «В його листах відчувалась велика любов до рідного краю. Він описував Україну, її широкі, безкраї степи, білі хати, які потопали в зелені вишневих садів, таємничі кургани – свідки сивої давнини…» «Коли б ти знала, – писав він, – як мене вабить Україна. Часто сняться мені рідні місця».

В обласній газеті «Кіровоградська правда» за 3 квітня 1951 року діти знайшли вірш В.О. Сухомлинського «Щаслива цвіте Україна». У ньому автор висловлює свою велику любов до України та її генія Т.Г. Шевченка:

Стоїть над Дніпром невмирущийПоет український – бунтар.Увічнений в бронзі, граніті,І в серці народнім Кобзар.

Зацікавили юних дослідників і спогади Героя Соціалістичної Праці І.Г. Ткаченка, щирого друга і палкого шанувальника педагогічного таланту нашого великого Учителя. Іван Гурович писав: «Жовтень 1959 року. До Києва з’їжджаються делегати ІІ з’їзду вчителів України. Вечір першого дня приїзду я провів з В.О. Сухомлинським. Ранок зустріли біля пам’ятника Т.Г. Шевченку. Першим мовив Василь Олександрович: «Світає, край неба палає…» Постояли в задумі біля пам’ятника і ніби почули від Тараса напуття: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте…»

48

У ході дослідження учні переконалися в тому, що літературна спадщина геніального поета глибоко увійшла в життя видатного педагога, відіграла велику роль у його педагогічній діяльності.

У 20-х роках ХХ ст. друкувалось чимало поетів, творчість яких нині забута, але в свій час була досить популярна. Серед них і наш земляк Шевченко І.І., автор юнацьких пісень та маршів. Нині його мало хто знає, а був час, коли його твори мали велику популярність. Найбільш відомою була пісня «Гарно, гарно серед степу». Учні одержали завдання розшукати матеріали про життя й творчість цього поета, опрацювати його архів, який знаходиться в місцевому краєзнавчому музеї. Наслідком такої роботи стало написання статті дослідниками Кошуренко А. і Височиним І. та підготовка літературно-музичної композиції «Воїн, поет, хлібороб». Учні встановили, що в 1957 році до Павлиша приїздили П.Г. Тичина (написав про це вірш «В гостях у пісняра Івана») та Д. Косарик, у 1969 р. – Д. Луценко й Г. Мединський, зустрічалися з юними читачами Олесь Гончар, Наталя Шудрава, Олександр Жовна, Валерій Гончаренко. У різний час гостями школи були В. Погрібний, В. Терен, І. Драч, І. Цюпа.

Зустрічі з письменниками, «живе» слово митців допомагає розвивати в учнів поетичні здібності. Вони мають змогу яскравіше уявити описані події, пережити те, що відчуває автор, їм стають зрозумілими думки, почуття, переживання літературних героїв. Матеріали, зібрані школярами в кімнаті-музеї «Літературна Кіровоградщина», активно використовуються на уроках, вони стимулюють дітей до власної творчості. Шкільний музей допомагає підліткам усвідомлювати себе частинкою українського народу, формує почуття гордості за свій край, сприяє вибору духовного ідеалу.

Словесники переконані в тому, що не тільки розвитку розумових, а й творчих здібностей дітей сприяє проблемне навчання – організована діяльність учнів, яка побудована з урахуванням логіки творчого мислення і полягає в аналізі проблемних ситуацій, постановці й розв’язанні проблем. Однією з основних функцій проблемно-пошукових методів є формування у підлітків готовності до творчої діяльності. Способи проблемних ситуацій на уроках мови та літератури використовуються різні: завдання на розрізнення частин мови за їх лексико-граматичним значенням, сукупністю граматичних ознак, форм роду, числа, омонімічних форм відмінка, виду, способу дієслів.

Ознайомлюючи учнів із творами В.О. Сухомлинського на уроці літератури рідного краю, шестикласникам пропонують виконати такі ситуативні завдання:

49

В оповіданні «Іванова хата горить» Василь Олександрович не дає відповіді на запитання, що робитиме Петро: піде гасити Іванову хату чи ні? Як ви вважаєте? Аргументуйте свою відповідь.

Чому оповідання називається «Несправедливість»? Чи можна змінити ситуацію? Яких чеснот бракує героям цього оповідання?

Чому очі Сергійкових товаришів були спокійні і незворушні? Як ця деталь характеризує дітей? (Оповідання «Чому?»)

Такі вправи, завдання, тексти активізують творчу думку школярів, розвивають логічне мислення, самостійність, ініціативу.

Учні розрізняються своїми здібностями, стилем сприйняття оточення, характером мислення, тому вивчення особистісних можливостей школярів дає змогу сформувати уявлення про кожного, про їх інтереси та здібності.

Наприклад, учнів одного класу можна об’єднувати в групи: сильні учні, які добре володіють матеріалом, можуть працювати

творчо, виконувати різноманітні завдання; учні, які володіють достатнім рівнем знань, але не завжди спроможні

виконувати творчі завдання; учні з середнім рівнем знань, які часом фрагментарно засвоюють

знання; учні, що дуже повільно засвоюють матеріал, не володіють логічним

мисленням.Звичайно, ці групи – рухливі, бо їх можна змінювати відповідно до тем і

ситуацій уроку.Але, як показує досвід, тільки індивідуалізації і диференціації для

успішної роботи недостатньо. Повинна бути мотивація навчальної діяльності. Тільки тоді, коли учень зрозуміє, для чого йому ця тема, він виявить інтерес до її вивчення, а отже і результати навчання будуть кращими.

На думку вчителів, для розвитку творчих здібностей школярів ефективними є такі види робіт:

Складання казки на лінгвістичну тему.Є декілька варіантів такого завдання. Можна спочатку прочитати зразок

такої казки, а потім запропонувати учням написати власну казку на таку ж тему.

Або дати початок казки, а дітям запропонувати скласти продовження. Якщо така робота проводиться не вперше, то школярі зможуть самостійно скласти казку, не маючи перед собою ні зразка, ні даного початку.

Складання твору-опису за власним спостереженням. Учні з великим задоволенням підбирають матеріал до твору. Така робота

подобається навіть тим, хто особливого бажання писати твори не мають.

50

Складання твору-перевтілення. Вчителі пропонують такі теми для усних і письмових творів:

Я – часточка природи;Я – милосердя;Я – людяність;Я – дощ (краплинка роси, ніжна пелюстка, подих вітру і т.д.);Я – людське серце.

Я – щире серцеЯ – щире серце… Я відчуваю кожен порух людської душі… Ось я

стискаюся від болю через твою байдужість, Людино! А ось я переповнююсь нестримним бажанням допомогти комусь, сказати привітне слово, подякувати мамі чи бабусі за їхню любов. Тоді я розкриваюсь назустріч людям і мені хочеться обійняти увесь світ.

Я – людське серцеТук-тук, тук-тук. Це мій голос, бо я – людське серце, яке живе у твоїх

грудях. Я завжди відчуваю твій настрій. Ось я посміхнулося, бо ти зробив добру справу, допоміг людям. А ось мені стає боляче, здається, що не витримаю, бо в тебе велике горе, ти плачеш, сумуєш. Як мені тяжко в такі хвилини. Але це твоє життя, з радощами, печалями, сльозами.

Мені хочеться, щоб я завжди тільки раділо, щоб мене розпирало тільки від гордості за тебе, Людино. Твої почуття – це і мої почуття. Будь добрим.

Я – сонцеЯ живу далеко-далеко за морями… Мій дім – великий блакитний сад,

оповитий пухнастими хмаринками. Коли я встаю вранці, то ніжно обіймаю усіх: людей, тварин, рослини і все, що оточує вас на Землі.

Мої промінці чарівні. Торкнуся легенько квітки – вона усміхнеться, підніме голівку, простягне рученята.

Повертаючись увечері додому, ви, можливо, думаєте: чого воно таке червоне? А я відповім: «Тому що я дуже втомлене». Я швиденько лягаю у свою постіль, вкриваюся легенькою хмаринкою, заплющую очі й відпочиваю разом із вами.

Твір-асоціація.Очі

Уявіть собі очі. Уявили? Так от, це не очі, а… два пустотливі метелики; дві зірочки, що мерехтять у небі.

Дуб

51

Уявіть собі великого дуба, який простяг гілля до маленьких дубочків. Уявили? Так от, це не дуб, а…

тато, який щось розповідає своїм дітям, обіймаючи їх.Хмаринка

Уявіть собі хмаринку, яка пливе у небесній блакиті. Уявили? Так от, це не хмаринка, а…

дівчинка у білій сукні біжить і сміється серед синіх васильків; біла лілія, що тихенько пливе синім озером.Діти вчаться висловлювати свої думки, переживання, роздуми.В.О. Сухомлинський писав: «На твоєму людському шляху – каміння, яке

ти повинен прибрати, щоб тим, хто іде за тобою, було легше йти. Якщо ти за своє життя не побачив жодного каменя й не прибрав його з дороги – ти не людина».

Сьогодні треба виховувати саме таку людину: творчу, відкриту, духовно багату. Тому у своїй роботі вчителі-словесники прагнуть підтримати становлення учнів, розвивати їх творчий потенціал, учать мислити, шукати, спілкуватися, не боячись помилитися, формують уміння відстоювати свою думку, оцінювати роботу власну та своїх товаришів. У цьому допомагають різні види ігор зі словами. Наприклад: учитель називає певне слово, а учні мають дібрати до нього якомога більшу кількість асоціативно пов’язаних слів.

Війна – сум – плач – сльози – горе…Мова – Україна – мама – ніжність…Оголошуючи дібрані слова, діти мають пояснити зв’язок між ними. Час

може обмежуватися 1-3 хвилинами.Школярі люблять складати акровірші на задану тему, наприклад:

Дуже дивні справи в лісі!«Е-е-е !» – почулось на узліссі.Радість дуб усім приніс.«Е-е-е !» – тут відгукнувся ліс.Виріс з жолудя дубочок – От у дуба є синочок!Краса довкола он яка!Волошки в полі засиніли.І так радіють небеса,Та й бджілки в полі забриніли.Коли ти віриш в чудеса,«Ах!» – скажеш, це ж така краса!

Савочка Яна, 7 клас

52

Розвивають такі види гри образне мислення школярів, художнє бачення світу, творчі здібності, позитивне ставлення до вивчення рідної мови, розширює словниковий запас дітей.

Також розвитку зв’язного мовлення учнів, збагаченню словникового запасу сприяють творчі диктанти різних видів, які використовуються при вивченні багатьох тем на уроках української мови та літератури.

Така форма роботи вимагає від школярів більшої уваги, ініціативи, творчого мислення, ніж під час текстуальних диктантів.

На різних етапах уроку вчителі використовують гру «Так чи ні», так звані «неправильні» запитання й «неправильні» відповіді. Суть цього прийому полягає у свідомому формулюванні помилкового твердження як істини.

Учні не відразу помічають і реагують на пастку, тоді вчитель зупиняється, змінює інтонацію, звертаючи їхню увагу. Систематичне використання цього прийому забезпечує постійний аналіз почутого, а також формує свідоме ставлення до отриманої інформації.

Перш ніж почати роботу над твором, вчителі, як рекомендував видатний педагог, використовують такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового твору.

Інколи це може бути готовий зразок, але діти найбільше на уроці полюбляють складати колективно твір.

Наприклад, учням 5 класу пропонуються теми для творів – есе, рекомендовані Василем Олександровичем: «Вранішня і вечірня зоря», «За вікном осінній дощ», «Багряний захід сонця», «На сіножаті», «Перший осінній заморозок», «Птахи відлітають у вирій», «Вечір у лісі», «Лелеки», «Для чого людина живе на світі», «Друзів пізнають у біді», «Світ через краплю води». Діти, спираючись на власний досвід, легко виконують це завдання.

В.О. Сухомлинський учив дітей замислюватися над словом: що воно означає і коли його краще вживати. Він рекомендував учням мати записні книжечки – «Словесні скриньки». Їх ведуть учні й сьогодні, занотовують слова, які здаються цікавими чи незрозумілими, звороти, фрази, речення, які сподобалися.

Вчитель потім пояснює дітям значення або емоційне забарвлення слова. Діти люблять завдання «А чи знаєш ти, що…». Вони намагаються уявити, пояснити незрозумілі слова, речення. Читаючи художній твір, виписують описи, крилаті фрази.

Творча спадщина В.О. Сухомлинського багатогранна. Цей цінний доробок учителі-словесники можуть використовувати на кожному уроці мови й літератури, адже вислови педагога містять глибокий зміст і стали дійсно крилатими. Його тексти і окремі речення виховують моральних, працьовитих

53

громадян, які люблять свою Батьківщину, поважають старших. Зокрема, матеріали, наведені нижче, можна використовувати при вивченні тем «Синтаксис» та «Стилістика».

Прочитайте текст. Поясніть значення вислову. Поясніть вживання розділових знаків. Визначте головні члени речень.

Самовиховання, як внутрішнє життя колективу, починається з того, що людська неповторність притягає, приваблює, пробуджує бажання наслідувати.

Прочитайте текст. Яке слово в кожному абзаці несе основне смислове навантаження? Поясніть вживання розділових знаків.

Невимогливий не може ні цінити, ні поважати людей, ні дорожити ними.Виховуючи сам себе, не допускай перетворення слабкостей у зло.Найбільш здатним до самовиховання стає той, у кого є надійний вірний

друг, що вміє не тільки мужньо допомогти заступитися за тебе, а й мужньо ненавидіти зло, бути непримиренним до зла.

Який зміст вкладає автор у текст? Визначте види підрядних речень. Накресліть схему речення.

Сила волі перетворює іскру фізичних сил у могутнє полум’я, слабкість волі гасить вогонь фізичних сил, і вони перетворюються на холодний попіл.

Збери всі сили свого духу, щоб неможливе стало можливим.Пам’ятай, що безвілля, слабкість, відступництво починається з

невеликого – твого відступу перед злощасним «не хочеться».Сила людської волі безмежна. За поданим початком продовжте думку автора своїми роздумами.

Поясніть вживання розділових знаків.Занепад духу в тяжкій життєвій ситуації – це твоя поразка, загибель.– Дайте заголовок поданому уривку. Які різновиди речень переважають у

тексті – прості чи складні? Визначте будову першого складнопідрядного речення. Назвіть значеннєві відношення між частинами всіх складнопідрядних речень.

Людина обов’язку немислима, коли вона сама собі нічого не наказує.Щоб зробити працю сферою самовиховання (а без трудового

самовиховання взагалі самовиховання немислиме), треба дати кожному вихованцеві радість праці, добитися того, щоб праця стала творчістю.

Вихованою можна назвати в повному розумінні тільки ту людину, яка вміє виховувати себе.

Розвиток творчих здібностей учнів формується і під час позакласної роботи: це конкурси, ігри, змагання, вечори, видання альманахів, організація виставок. Під час роботи над проектом «Літературними стежками Кіровоградщини» учні знайшли цікавий матеріал про створення обласного

54

літературного об’єднання «Степ» та районного – «Перевесло». На вечорі вони читали вірші, написані ще учнями В.О. Сухомлинського, а присутні, мов зачаровані, боялися пропустити бодай слово. Ось план проведення проекту:

1. Літературне краєзнавство – дійовий засіб патріотичного виховання.2. Їх імена знає світ.3. Літературний процес на Кіровоградщині.4. Кіровоградщина у творах поетів-земляків.5. Свої серед чужих, чужі серед своїх.6. Автографи на книзі.7. Юні поети-аматори. Звіт гуртківців «Проба пера».На засіданнях літературного гуртка «Проба пера» словесники прагнуть

навчити учнів відчувати красу слова, створювати власні вірші. Адже В.О. Сухомлинський писав: «Кожна дитина за своєю природою – поет, але щоб у ній заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, бачити численні відношення між речами, явищами. Творчість – це незримі ниточки, що об’єднують серця».

Вчителі переконані в тому, що саме ці слова повинен пам’ятати кожен, хто прагне виховати творчу особистість.

В.О. Сухомлинський був переконаний у тому, що в основу системи навчання треба покласти живе слово і творчість дитини. Слово набирає сили лише тоді, коли воно підкріплюється особистим прикладом. Пам’ятаючи настанови видатного педагога, вчителі зарубіжної літератури і російської мови переконані в тому, що словесні методи дійсно є найтоншим елементом людського виховання, а позитивний результат дає лише якість мовлення вчителя-словесника.

Тому у своїй роботі особливого значення надають вихованню словом, використанню перлин народної творчості: прислів’їв, афоризмів, казок, легенд, поезії. Через розповідь, бесіди, виразне читання, Свята книг прищеплюють любов до книги – джерела мудрості.

Сьогодні урок світової літератури – це робота з текстом. Головне завдання – формування в учнів бажання висловлювати власні думки, доводити їх правильність. Учителі на уроках не дають готових істин, а намагаються наштовхнути учнів на самостійний пошук.

Василь Олександрович писав: «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити у їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання. Дитяча душа, як чистий аркуш паперу… Записи на ньому роблять батьки, друзі, оточуючі. Та чи не найважливішими є записи, зроблені педагогом на чистому аркуші дитячої душі. І головними його гаслами в цій роботі повинні стати такі: «Допоможи! Не зашкодь!»

55

Для стимулювання творчої активності школярів педагоги використовують такі методи і прийоми: розвиток творчого інтересу, створення ситуацій емоційного переживання, успіху, вибору, відкриття, самостійну дослідницьку роботу, різні види творчо-розвивальних технологій.

Важливою ознакою сучасного уроку літератури є врахування особистісних інтересів, досвіду, побажань, думок, переконань, внутрішнього стану учнів. Вивчаючи повість М. Гоголя «Тарас Бульба» вчителі готують питання:

- Чи любите ви уроки історії? Коли ви читаєте підручник з історії, чи не виникає у вас бажання перетворити сухі факти на яскраві картини, що легко запам'ятовуються?

- Як саме це можна зробити? - Як ви гадаєте, що означає бути патріотом своєї Вітчизни? - Чи можна назвати патріотами своєї вітчизни Андрія та Остапа? Ці питання допомагають учням краще налаштуватися на сприйняття

художнього тексту.Часто використовується робота з епіграфами. Епіграфами до уроків

беруть афоризми Сухомлинського. Наприклад: до теми уроку «Знищення природи, цивілізації і культури як наслідок бездуховності» у 6 класі – «Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи». При вивченні «Робінзона Крузо» Д. Дефо – «Дорожить людина тільки тим, чому вона залишила часточку свого життя, крихітку серця свого, крапельку крові». Словесники намагаються підібрати епіграфи з прихованим змістом. Звертають увагу на них на початку уроку і вже після роботи з текстом. Це дає можливість учням самим зрозуміти його зміст. Наприклад, при вивченні оповідання Р. Бредбері «Усмішка» епіграфом до уроку беруть слова В.О. Сухомлинського «Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи». У кінці уроку учні розуміють його прихований зміст.

Дуже важливе значення мають домашні завдання. Вчителі намагаються їх урізноманітнити. Наприклад: вивчаючи твір «Перевтілення» Кафки можна запропонувати школярам намалювати карту подорожі головного героя. Розглядаючи трагедію Гете «Фауст», порекомендувати уявити себе композитором і дати відповідь на питання:

- Якому інструменту ви б довірили озвучити Фауста, Мефістофеля і Маргариту? Такі завдання спонукають учнів до роздумів, змушують їх фантазувати, розвивають їх почуття і мислення.

Діти залучаються до написання рефератів. Учителі наголошують під час виконання такого виду роботи на тому, що головне – не переказувати життєвий та творчий шлях письменника, а працювати над визначеною проблемою.

56

Приміром, прослідкувати, як змінюється погляд Шекспіра на тему кохання протягом його творчого шляху. Чи є слова Лермонтова «Я сын страдания...» автобіографічними? Ці завдання спонукають учнів до самостійного пошуку.

Унікальність уроку літератури в тому, що він дає змогу дитині вчитися вирішувати життєві проблеми, змодельовані в художніх творах.

Наводимо приклади визначення головних проблем, розв'язання яких на уроках світової літератури у шостому класі створює умови для творчого оволодіння учнями знань, сприяє розвитку їхніх розумових здібностей, має надзвичайно велике виховне значення, вчить розв'язувати життєві проблеми:

- Як Робінзон Крузо перетворив острів Розпачу на острів Надії?, - Що означає стати Людиною для Діка Сенда?,- Чи може джентльмен фортуни стати справжнім джентльменом?Ознакою сучасного уроку літератури є активне використання ігрових

форм навчання. Ознайомити дітей із життєвим та творчим шляхом письменника допомагають урок-портрет, урок – літературна вітальня, урок – мистецький салон, урок-екскурсія, урок-виставка. В їх основі – рольова гра. Учні виконують ролі «біографів», «літературознавців», «експертів», «дослідників», «художників», «генераторів ідей», «декламаторів», «читців», «бібліотекарів», «екскурсоводів».

На етапі узагальнення знань вчителі пропонують школярам пограти у командні та індивідуальні ігри-змагання за зразком відомих телевізійних ігор «Що? Де? Коли?», «Розумники і розумниці», «Перший мільйон», «Літературний дев'ятий вал», «О, щасливчик!», «Літературний брейн-ринг», «Щасливий випадок». Найчастіше ці ігри складають основну частину підсумкових уроків. Учні включаються у підготовку і проведення їх, виявляючи свою творчість та ініціативу: малюють ілюстрації, добирають додатковий матеріал, оформляють виставки, створюють рекламні ролики, презентації, відеофільми.

Дітям пропонуються теми кросвордів різних рівнів. Наприклад, старшокласники самостійно знайомляться з біографією письменника, створюючи кросворди «Цікаве в біографії письменника», «Важливі етапи життя автора». «Літературна спадщина», «Філософсько-естетичні погляди».

Вони використовуються і для перевірки знань учнів за тією чи іншою темою, за творчістю того чи іншого автора, а також при складанні заліків. Тоді школярам пропонується скласти кросворди тематичні, узагальнюючого характеру. Робота з кросвордами приносить результати, вчителі оцінюють їх, надають учням змогу доопрацювати роботи, удосконалювати їх; розміщувати їх на видному місці для ознайомлення з ними. Особливо цікавими є уроки з

57

використанням змагальних ігор: літературні конкурси,чемпіонати, турніри, імітації телевізійних передач:

Приділяється увагу розвитку творчого мислення учнів. Діти створюють свої власні поезії, казки, твори.

Під час роботи в парах вони обговорюють проблеми та пропонують шляхи їх вирішення, беруть інтерв'ю, визначають ставлення однокласників до того чи іншого твердження, роблять критичний аналіз своєї роботи.

Вчителі використовують на уроках можливість Інтернету, поєднують сучасні мультимедійні засоби з новітніми педагогічними технологіями. Наприклад, не просто демонструють десятикласникам навчальний фільм про Франца Кафку, а створюють проблемну ситуацію: перед початком перегляду фільму повідомляють про те, що режисер фільму не врахував деякі обставини життя письменника і пропонують проблемне завдання школярам: скласти декілька порад режисеру щодо вдосконалення навчального фільму про Ф. Кафку. Щоб виконати його, школярі уважно дивляться фільм, слухають розповідь учителя, читають статтю підручника, знайомляться з додатковою інформацією про письменника і лише потім складають «поради режисеру».

Учні старших класів працюють у літературно-дослідницьких групах, на уроках-диспутах розв'язують проблемні завдання.

Так, у 10 класі під час вивчення поезії Ш. Бодлера «Альбатрос» дітям пропонуються для обговорення такі питання:

- Які проблеми порушуються у поезії?- Що, на думку автора, є рушійною силою у світі?- Чому Бодлер порівнює поета саме з альбатросом ? Учителі намагаються створити атмосферу відкритого, сповненого довіри

діалогу.Розвитку творчих здібностей сприяє гра-драматизація, в ході якої учні

інсценізують епічні, ліричні, драматичні твори. Розвитку логічного, самостійного і творчого мислення школярів

сприяють різноманітні форми перевірки отриманих знань: кросворди, пізнавальні та рольові ігри, літературні вікторини та конкурси, тестування, літературні диктанти. На уроках зарубіжної літератури перевіряють знання учнів у формі гри «Поле чудес» або «Брейн-ринг», «Слабка ланка» або «О, щасливчик!»

В.О. Сухомлинський зазначав, що «…мислення дитини починається із здивування». Воно активізує її пізнавальні можливості, інтерес до факту, явища, що вивчається. Викликати це здивування вчителям допомагають нові технології та прийоми:

58

- Прийом «Відстрочена увага». На початку уроку вчитель пропонує загадку (цікавий, незвичайний факт), відгадка якої відкриється на уроці під час роботи над новим матеріалом. Наприклад, у ході вивчення «Робінзона Крузо» Д. Дефо передбачено ознайомлення школярів із відомостями про автора. Вчителі наголошують на якихось вражаючих рисах письменника, підкріплюючи їх фактами з його життя.

- Прийом «Своя опора». Учні під час розповіді учителя самостійно складають власні опорні конспекти.

- Прийом зворотного зв’язку.Свою реакцію, настрій, емоційний стан школярі демонструють до уроку і

після нього за допомогою карток.- Прийом «Займи позицію» використовується, приміром, на уроках

вивчення повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Діти повинні дати відповіді на питання «Чи можна виправдати зраду?» Кожен учень має визначитися із своєю позицією, висловити на її підтримку не менше двох аргументів.

Хороші результати дає такий вид роботи, як написання листа літературному герою. За зразок вчителі беруть уривки з листів В.О. Сухомлинського до сина та доньки. Працюючи над ними, школярі вчаться аналізувати власні дії, постійно працювати над становленням свого характеру, займатися самовдосконаленням і самовихованням, вільно долати життєві негаразди.

Над «Листами до сина» працюють і під час вивчення вірша Р. Кіплінга «Якщо». Їх поєднують роздуми авторів про цінність людського життя, про ідеал справжньої людини.

На уроках учителі практикують написання творів-розповідей на основі оповідань та казок Василя Олександровича за даним сюжетом, за даним початком або закінченням. Діти перечитують його твори, прогнозують долю героїв, передають їх настрій, допомагають дібрати музичний супровід до літературного твору або до уривка з нього. Подобаються завдання, коли необхідно переробити казку на п'єсу, інсценізувати епізоди, описати або створити декорації, костюми для вистав, скласти діалоги.

Велику увагу Василь Олександрович приділяв позакласній роботі з предмета. Користуючись його порадами, позакласну роботу зі школярами вчителі проводять у тісній взаємодії з уроками світової літератури. На уроках вивчають байки, у позаурочний час проводять конкурси на кращу власну байку, інсценування байок.

Шкільний бібліотекар Бородіна Н.В., використовуючи ідеї Василя Олександровича Сухомлинського, проводить велику роботу з формування

59

творчої особистості школярів. Цьому в значній мірі сприяє та атмосфера, яка панує у шкільній бібліотеці.

Тут створена майже домашня обстановка, затишок. Це зона психологічного комфорту, де є відчуття спокою, захищеності, почуття благополучного дому, якого так не вистачає зараз багатьом дітям в їхніх родинах.

У бібліотеці дитина самостверджується, займає активну позицію повноправного читача. Кожен бажаючий може попрацювати в «Книжковій лікарні», підклеїти книгу, обгорнути підручник, стати членом ради бібліотеки.

У формуванні читацької культури школярів велику роль відіграє вміння вибрати потрібну книжку. Його бібліотекар починає виробляти з початкових класів. У ході бесід навчає дітей добирати книжки за допомогою картотеки, користуватися анотаціями, швидко орієнтуватися у змісті, розглядати малюнки, щоб визначити тему книги, робити нотатки, вести читацькі щоденники. Другокласники записують у них назву книжки, коли її прочитано, прізвище автора й художника, про що в ній розповідається. Учням 3 класу бібліотекар рекомендує робити докладніші записи про зміст прочитаного: визначити тему книги, назвати її головних героїв.

Школярі, які люблять малювати, передають зміст прочитаного за допомогою малюнків. Вони не копіюють ілюстрації з книжок, а самостійно відтворюють те, що їм найбільше сподобалося та збереглося в їхній пам’яті, тобто малюнок є результатом продуманого читання.

Із 5 класу привчає учнів до самостійної роботи з книжкою, до вдумливого читання, до аналізу прочитаного, виробляє у них уміння виступати перед своїми однокласниками з оцінкою твору. Наголошує на тому, що читати треба з олівцем у руках, роблячи помітки у спеціальному зошиті, вказуючи прізвище автора, назву твору, а також висловлювати свою думку про твір.

У формуванні читацьких інтересів та керівництві читанням дітей велику роль відіграє читацький формуляр. Він показує не лише кількість відвідувань та прочитаних книг, а й те, чим захоплюється учень, чи читає він книги за шкільною програмою, які є прогалини в його читанні, як на основі прочитаного можна зацікавити його книгами іншої тематики. Аналізуючи читацькі формуляри, робить на них помітки, літературою якого напряму цікавиться читач. Згодом для таких читачів складає індивідуальні плани читання. Наприклад: «Захоплюючий світ пригод», «Світ природи» та інші.

У бібліотеці оформлений стенд «Кращі читачі». Він має вигляд деревця з листочками, квітками, пташками.

На особливу увагу заслуговує практика організації відкритого доступу до книжкового фонду, який є поширеною формою обслуговування юних читачів.

60

Головне тут – розкриття бібліотечного фонду тематичними поличками: «Дивосвіт природи», «Світ казок», «Змайструй сам», «Для малечі про цікаві речі», «Для мам і тат, що виховують малят», «Для вас, батьки». З метою вивчення історії рідного краю створено краєзнавчий куточок «Тут все священне, все святе, бо зветься просто краєм рідним».

Кожна дитина має природні здібності та творчі задатки, і одним із найефективніших шляхів пошуку талантів є конкурси, участь у яких надає читачам радість особистої самореалізації, почуття власної гідності.

У бібліотеці проводяться конкурси, які сприяють розвитку обдарованих дітей. Школярі беруть участь у районних та обласних творчих конкурсах. Вироблення у них навичок самостійної роботи з книгою, підвищення якості й ефективності процесу читання сприяє проведення у бібліотеці щорічного Всеукраїнського конкурсу дитячого читання «Найкращий читач України» та щорічного регіонального конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу».

Школярі знайомляться з книжковим багатством під час свят Книги, літературних вікторин, інтелектуальних супер-марафонів «Від А до Я», лялькових вистав і починають розуміти, що вміти читати – це вміти легко працювати з картотекою, самому швидко знаходити потрібну інформацію, знати і розуміти мову друкованого видання, правильно висловлювати свої думки про прочитане і зацікавити прочитаною книгою інших. Вони захоплено працюють над проектом «Історія бібліотеки».

У бібліотеці організовуються виставки дитячих робіт: оригамі, м’якої іграшки, робіт з бісеру, малюнків, вишитих закладок для книг. Оформлено тематичні папки «Творчість юних», книжкову виставку «На допомогу твоїм захопленням».

Творчість для дитини є чудовим засобом адаптації у міжособистісних відносинах, створення позитивного психоемоційного настрою, сприяє більш комфортному спілкуванню з однолітками.

Любов та повага до книги виховується у школярів при проведенні таких масових заходів, як урок-гра «Шануймо книгу», де діти в ігровій формі розповідають про правила поводження з книгою, а також під час проведення свята «Посвята в читачі», бібліотечних ігор «Бібліотечне лото» та «Книга – бібліотека – читач». Глибоке враження справляє на юних читачів і книжкова виставка «Улюблені дитячі книги моїх учителів».

У популяризації бібліотечно-бібліографічних знань школярів важливу роль відіграють консультації, у ході яких бібліотекар разом з активом дає поради читачам із проблеми, пов’язаної з вибором літератури. Вони проводяться біля книжкових полиць, виставок, каталогів і картотек.

61

Цікавою формою роботи є використання бібліографічних закладок, на одній стороні якої вміщена коротка анотація, мудрі настанови В.О. Сухомлинського дітям, на іншій – інформація про бібліотеку, її послуги, культуру читання. Вони знаходяться в ящичку поряд зі стелажами для вільного вибору художньої літератури. Разом із книгою для читання учень отримує в подарунок і закладку. Це спонукає читача прочитати анотацію, а також іншу корисну інформацію про книгу та бібліотеку.

З метою виховання культури читання, залучення учнів до пошуку необхідної інформації Наталія Вікторівна проводить бібліотечні уроки. Тематика їх різноманітна: як правильно працювати з книгою, періодичною пресою, виховання бережливого ставлення до книги, популяризація бібліотечно-бібліографічних знань. Бібліотекар склала власну програму бібліотечно-бібліографічної освіти. Вона розроблена на прикладах творів В.О. Сухомлинського.

Отримані школою 24 CD-диска (з енциклопедіями, навчальними посібниками, підручниками) стали основою для створення фонду медіа-документів. На сьогоднішній день їх більше 300. Зацікавленість виявляють не тільки учні, а й вчителі. Якщо діти шукають додатковий матеріал до уроку, то увагу педагогів привертає можливість використання на уроках нових інформаційних технологій, покращення фактичного змістовного наповнення уроку за допомогою електронних засобів.

У шкільній бібліотеці традиційно проводяться книжкові виставки. З метою узагальнення досвіду на основі відгуків, буклетів був створений дитячий рекомендаційний покажчик та мультимедійний путівник «Улюблені книги». Знайомі ілюстрації і герої книг створюють відповідний настрій у читачів.

Використання тематичних шаблонів оформлення допомагає учням у жанровому визначенні книги. Структура покажчика традиційна, за жанрами: фантастика, пригоди, детективи, казки, книжки про ровесників. У планах бібліотекаря – включити розділи «Історичні повісті», «Книги про природу». Читач може познайомитися і з біографіями письменників. Покажчик простий у використанні й відкритий для доступу нових надходжень. Бібліотекарем школи був створений слайд-урок «Стежинками рідного краю», присвячений 400-річчю Павлиша. Діти бачать на екрані знайомі місця, чують вірші місцевих поетів. У їхніх серцях прокидається почуття гордості за своє селище, бажання зберегти ту красу, яку вони побачили на екрані. Матеріал, представлений на дисках, використовується на уроках літератури, історії, географії, іноземної мови, а також під час проведення бібліотечних заходів. Наприклад, фільм про гравюру книги, про ілюстраторів робить свято Книги ще цікавішим.

62

Наша школа завжди славилася своїми літературними традиціями. Фільм про творчість В.О. Сухомлинського як дитячого письменника став першим у цьому циклі. Документальні кадри, фотографії того часу допомагають краще зрозуміти суть творчості Добротворця, полюбити його книги. Перевага фільму – можливість використовувати матеріал не тільки в масовій роботі, а й за індивідуальним запитом.

Учні мають можливість самостійно підібрати собі необхідний матеріал на задану тему з електронних джерел, обробити його і роздрукувати. У разі необхідності на допомогу приходить бібліотекар.

Сьогодні в бібліотеці встановлено 3 комп’ютери для користувачів та створено робоче місце бібліотекаря Для послуг читачів принтер, сканер та ксерокс, телевізор, відеомагнітофон.

Використання комп’ютерної техніки в значній мірі впливає на збереження фондів бібліотеки, особливо довідкового. Так, «Большая советская энциклопедия» у нашій бібліотеці є у традиційному 30-томному варіанті та в електронному. Учень, підібравши потрібний матеріал в енциклопедії і не маючи можливості опрацювати в бібліотеці, може роздрукувати його з електронного варіанта або зробити ксерокопію.

Старшокласники мають можливість знайти матеріал у книгах чи медіа-ресурсах і створити комп’ютерну презентацію свого завдання з того чи іншого предмета. До їх послуг сканер, диски медіатеки, програма Microsoft Office Power Point, Microsoft Office Publisher, де вони можуть розвивати свою творчість.

Ми в жодному разі не хочемо замінити книгу, читання газет та журналів електронною інформацією. Фонд художньої, науково-популярної та методичної літератури дає можливість забезпечити потреби наших користувачів на 70%. Наступні 30% – це медіаресурси та матеріали Інтернету.

Бібліотекар учить читачів умінню використовувати книги, журнали, газети, знаходити інформацію серед великого її потоку на традиційних носіях. І лише за умови, що такої інформації в книжковому варіанті немає або вона застаріла, учні використовують електронні носії, Інтернет.

Бібліотекар підтримує тісні зв’язки з учителями, сприяє більш точному вивченню читацьких інтересів, тіснішому контакту з дітьми для подальшої індивідуальної роботи, надає допомогу у проведенні виховних заходів. Спільні зусилля педагога та бібліотекаря мають добрі результати для творчої роботи з дітьми, значною мірою сприяють розвитку творчої особистості школяра.

Нові методичні та наукові знахідки, методика розробки та проведення навчальних занять, цікаві матеріали друкуються в періодичних виданнях, які передплачує наша школа. Найбільшу допомогу в обслуговуванні творчо

63

здібних та талановитих дітей надають такі періодичні видання: «Дивосвіт», «Світ дитини», «Барвінок», «Журавлик», «Пізнайко», «Казковий вечір», «Веселка», «Чомусик», «Умка», «Юний натураліст», «Веселі уроки», «Паросток», «Яблунька», «Однокласник», «Дивослово», «Шкільна бібліотека», «Позакласний час», «Розкажіть онуку».

У читачів великим попитом користується інформація про нові надходження. Це здійснюється через постійно діючу викладку «Про все цікаве на планеті ви прочитаєте в журналі та газеті» та бібліотечні уроки з теми «Дитячі періодичні видання». Створено електронний каталог статей періодичних видань, за допомогою якого в лічені секунди користувач зможе знайти потрібне видання чи систему видань.

Ведеться робота по створенню баз даних. Це і алфавітний та систематичний каталоги, систематична картотека статей, а також каталог назв, персоналій, понять. Це можливість за будь - яким запитом знайти потрібну інформацію і зекономити масу часу. Кожна база даних містить інформацію з певної науки, що відповідає шкільній програмі та бібліотечно-бібліографічній класифікації джерел інформації. У бібліотеці немає паперових формулярів, їх замінив комп’ютер. Підручники та книги, які учні беруть протягом року, заносяться в електронний формуляр.

Крім того, наша бібліотека почала створення бази даних про наявність підручників у шкільних бібліотеках району. Це дасть можливість обмінюватися цією інформацією.

Одним із провідних напрямів діяльності є робота із збереження бібліотечного фонду. Шкільна акція «Живи, книго!» передбачає комплекс заходів, спрямованих як на збереження стану бібліотечного фонду, так і на дбайливе ставлення до нього користувачів. На початку навчального року оргкомітетом штабу «Живи, книго!» розробляються умови проведення конкурсу серед учнів школи на краще збереження навчальної книги, художньої літератури.

З метою розширення і поглиблення знань учнів про джерела походження книг, які стали скарбницею людства, підведення учнів до усвідомлення того, що читання книжок є невід’ємною частиною самоосвіти і духовного самовдосконалення, класні керівники проводять цикл виховних заходів: ділових ігор, прес-діалогів, турнірів ерудитів, творчих роздумів, літературний аукціон «Джерела, що навчають життя», дослідження.

Розвивати у кожного учня смак до самостійної творчості, активної діяльності, виховувати повагу до книги допомагають учителі української мови і літератури. Під їхнім керівництвом учні пишуть творчі роботи на теми: «Книга – наш друг і порадник», «З історії книгодрукування», «Диво, ім’я якому книга».

64

Як центр виховання культури бібліотека залишається надійним засобом підготовки юного покоління до життя в сучасному інформаційному суспільстві.

РОЗДІЛ 3. КРАСА СЛОВА НАЙЯСКРАВІШЕ ВТІЛЕНА В ПОЕЗІЇ (В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ)

Кожна дитина за своєю природою поет…

В.О. Сухомлинський

Моя школа

Школа – це наш рідний дім,Ми навчатись будем в нім.Продзвенить для нас дзвінокІ покличе на урок.У школу йдем, немов на свято,Йдем навчатись – не гуляти.Гарно вдягнені, веселі,У руках несем портфелі.Будем ми читать, писатиІ знання тут здобувати.

Скопець Сергій, 2-А клас

Павлиська школа

Частину тут життя проводимо,Кожен день навчатись ходимо.Ми дуже хочем, щоб вонаБула найкраща, бо одна.Рядочки парт, великі вікна,Яскраві квіти навкруги.Тепла багато, сміху, світлаІ знань безкраї береги.Павлиська наша, люба школо,Одна у нас, у вас, у всіх.Шануй її і бережи,Про неї людям розкажи.

Безкоровайна Діана, 2-А клас

Батьків наказ

Коли я йшов у перший клас,

65

Батько дав такий наказ:«Синку, школа - це твій другий дім,Дружно ти живи у нім.Слухай старших, менших поважай,На уроках вчителям і друзям ти не заважай.В школі нашій Сухомлинський працював,Своє серце по частинці дітям він віддав.І про це, мій синку, слід не забувати,Щоб гідним учнем школи стати».

Мороков Сергій, 2-А клас

Школа

Школа – це будні і свято,Школа – це друзів веселих багато,Школа – це цікаві й повчальні уроки,Школа – це перші мої самостійні кроки.А ще моя школа – це Сухомлинський,Відомий Учитель наш український.

Богушева Кіра, 2-А клас

Рідна школа

Школо моя, школо,Нова, світла, гарна,Затишна оселя, Лагідні слова

Вчителька чудоваЗустріча нас вранціІ веде з собоюСтежкою добра.

Школо наша рідна!Школо наша люба!Гарна і весела Біга дітвора.

Хочуть наші дітиВсе на світі знати:Як ростуть дерева?Де живе сова?

Так літа минають,Діти підростають.Їх ведуть за рукиБатьки в перший клас.

Радо їх зустрінеш,

66

Приголубиш мило.Школо наша, школо,Ти в серцях у нас.

Кива Олеся, 2-Б клас

З днем народження, школо!

Здрастуй, школо наша рідна!Школа знань і доброти.Ми сьогодні всі зібралисьРазом свято провести,З днем чудовим привітатиХочем ми тебе усі,Бо сторіччя – кругла дата,І бува раз у житті.Скільки ти діток навчила,Мам, і тат, і ще бабусь,І ми дуже тобі вдячніЗа знання наші міцні.

Шамшур Діана, 3-А клас

Моя школа

Школа моя ласкава й привітна,І я ходжу сюди залюбкиПо алеях з дерев і квітів,Що насаджували ще батьки.

Ми дорослими швидко станем,Роз’їдемося в різні міста.Та залишиться в пам’яті школа,Ця дитинства щаслива пора.

Петрик Артур, 3-А клас

* * *Павлиська рідна школо!Люблю без меж тебе.Як зірочка на небі,Ведеш до знань мене.Багато хто з гостейУ школі побував.Тут Сухомлинський діткамСвоє серце віддавав.У школі цій навчаласьУся моя рідня.Я горда і щаслива,

67

Що вчуся в ній і я.Рядова Марія, 3-А клас

Подих осені

Летить, летить осіннє листя,Лягає ковдрою до ніг.Дерева в жовтому намисті,І чути десь дитячий сміх.

Радіють діти чарівниці,Яка фарбує все навкруг.Летять листочки, наче птиці, Мандруючи за виднокруг.

Червоне, золоте, барвисте –Яка краса! Це диво з див!Здається всім, що це не листя,А подих осені ходив…

Марченко Юлія, 4-А клас

Осінь-чарівниця

Красуня осінь-чарівницяЗавітала в рідний край.Вона схожа на жар-птицю,На веселку й водограй,На яскраву квітку в поліІ на сонце золоте.Як птахи на видноколі,Мріє листячко оте.

Марченко Юлія, 4-А клас

Зимова казка

Такий яскравий день іскриться,Так тихо-тихо навкруги.Здається, нібито жар-птицяСипнула сріблом на сніги.А он малесенька сніжинка,Що відірвалась від сестер,Летить, кружляє, як пір’їнка,Танцює в небі і тепер.Он глянь, яка краса навколо!

68

Ти тільки вмій її відчуть.Побач, збагни, радій казковоЙ зимову тишу не забудь!

Марченко Юлія, 4-А клас

Осінь

Картина осені мінлива.Бува, примхливо задощить.Насуне вітер хмари сиві,На гіллі листя тріпотить.

То раптом небо проясніє,Вкрадливо сонце вигляда.Хоча не так воно вже гріє,Та промінцем своїм втіша.

Навкруг розлито різнобарв’я, Червоно-жовте – аж горить!Чарують погляд дивні барви,Ну, як нам осінь не любить!?

Єрьомін Сергій, 4-А клас

* * *Красивий, щедрий рідний край.І мова наша мелодійна.Люби, шануй, оберігай,Рідну неньку – Україну!

Кучеренко Артем, 4-Б клас

* * *Осінь принесла розкішні жоржини,Великі, червоні грона калини,Айстри різнобарвні, пишні,Пожовкле листя яблуні і тишу…

Овечкін Дмитро, 4-Б клас

* * *Осінній дощик накрапає,Холодком своїм лякає.Дощику, дощику, зупинись!Тепле літечко, вернись!

Овечкін Дмитро, 4-Б клас

Батьківщина

Моя Батьківщина –

69

Це моя Україна.Ріднішого місця на світі нема.Це волошкове поле,Солов’їні гаї,Широкий Дніпро і родинне гніздо.

Овечкін Дмитро, 4-Б клас

Школа

Я люблю свою Вкраїну - Наймилішу Батьківщину.Тут я народилась і живу,Тут до школи своєї ходжу.Рано-вранці прокидаюсьІ до школи я збираюсь.Свою школу я люблю,До неї залюбки біжу.У ній є друзі, вчителіІ улюблені уроки.Навчатись хороше мені,Незабутні шкільні роки.

Кривошея Вікторія, 4-Б клас

Найкраща школа

Рано-вранці я встаюІ до школи я біжу.Я не можу зволікати,Мене будуть всі чекати.

Школа ця для нас - найкраща,Хоч вона за нас і старша.Вчились в ній дідусь і тато,А тепер і я із братом.

В школі учать нас всьому:Математиці й письму,Як стареньких поважать,Бути чемним, помагать.

На сторіччя нашій школіКвіточок нарву у полі.Подарую їх усім:І дорослим, і малим.

Онуфрієнко Ростислав, 5-А клас

70

Найкраща школа

Колись на світанку мама збудила,Сказала тихенько: «Учитися час».В той день перший раз на поріг я ступилаРідної школи у свій світлий клас.

Відкрилися двері, аж ноги зомліли,Хотілось додому втекти.Та школа так ніжно мене обігріла,А вчитель - це маг доброти.

Так вміло навчала нас бути людьми,Слідами Сухомлинського завжди йти.Моя школа найкраща у всі віки,Я дякую їй за цікаві роки.

Проминули чотири роки.З усмішкою згадую все.Стою на порозі – мліють ноги,Не хочу додому я йти. Бородінова Аліна, 5-Б клас

Шкільна пора

Чисто, світло і затишно,Чорнобривці квітнуть пишно.Ясне сонце шле промінняДітям на шкільне подвір’я.

Сміх і радість…Діти мчать,Хто – в їдальню, хто – співать.Юний майстер на гуртокІз сосни несе брусок.

Буде мамі виріб в свято,Бабця рада, радий тато.А майстриня у клубок –Бісер, стрічки й мотузок.Гарно-гарно все з’єднала Ще й на конкурс відіслала.

Школа всім дає знанняПро науки та життя.Більше знаєш – легше жити,Можеш новий світ творити.

Штельмашук Тетяна, 5-Б клас

71

* * *Школа – наш рідний дім,Знання тут дають учням усім,Вчать нас твори складати,Учителів та батьків шанувати,Математику, фізику, мову вивчати,З гідністю по життю крокувати.Куди б не розбіглися ми після школи,Я не забуду її рідну ніколи!

Балим Микола, 5 клас

Рідна школа

Мою школу знають всюдиІ дорослі, і малі.У Німеччині, в Китаї, І по всій, усій землі.

Славою вона своєюПолонила увесь світ.Навіть у грі «Найрозумніший»Діти згадують її.

В ній учитель Сухомлинський Жив, творив і працював.І з великою любов’юСерце дітям віддавав.

Чалайдюк Діана, 6-А клас

Осінь

Як гарно, друже, восени!Все кольорове навкруги.Пожовклі граби і дубиВкривають листячком гриби.Вже скошені стоять лани,А на городах, як завжди,Збиратимуть ще буряки.В саду шкільному залюбкиВрожай збирають дітлахи.І в небі високо вгоріКурличуть пісню журавлі.

Лимонченко Дмитро, 6 клас

* * *У Павлиші Учитель жив,Його любили діти.

72

Лиш радість і добро творив,Для інших прагнув жити.З натхненням діток він навчав,Як світ і людей любити.Тому і хочемо ми всі,Як Сухомлинський жити!

Васільєва Аліна,6 клас

Рідна школа

Школо рідна, школо люба,Йдем до тебе ми щодня,Щоб зростати і здобутиВсю науку про життя.

Майбуття наздоганяєм,Радість, щастя пізнаєм.А знання, що здобуваєм,В світ широкий ми несем.

Всі традиції шануєм,Славу школи бережем.Педагога вічна пам'ятьУ серцях наших живе.

Школа наша всім відома,Має гарних вчителів –Знань одержимо чималоІ полинемо до зір.

В галактичному просторіДоведемо ми усім,Що знання у нашій школі - Найміцніші на Землі.

Антонов Станіслав , 6-А клас

Моя рідна школа

Стежинка стелиться у вересневі дні,Коли Павлиська школа, наче вулик оживає,Її дзвіночок серце радує мені,Бо кращої у світі, гадаю, що немає.

Побачу всіх я друзів, що за ці роки шкільніДля мене стали справді, наче рідні.У нашій школі ми отримуємо знання міцні,Почесного звання «школяр» усі ми гідні.

73

Курка Єлизавета, 7 клас

Мій край

Я люблю свій рідний край –Рідну Україну:Синю річку, ліс і гай,Квітучу долину.А над нею світить сонце,Теплом зігріває,І до мене у віконцеВранці заглядає.

Камінська Анастасія, 7 клас

Сторіччя Павлиської школи

Знов вересень у школі зібрав усіх дітейВ цей сонячний день, як ніколи.Сьогодні святкуємо ми ювілей –Сторіччя Павлиської школи.

Учитель видатний тут працював,Був педагог він за покликанням і фахом.Василь Сухомлинський стежки прокладавУ душах дітвори під шкільним дахом.

Своїх школярів він в сім’ю згуртував,Наставником став їм і другом.Із дітьми він сотні казок написавПід велетнем – багаторічним дубом.

У зеленім класі їм розповідавПро незвичайні острови й космічні далі,І серце без останку віддававВсім дітлахам, що поруч з ним зростали.

Навчав любить комаху і жучка,Хмаринку в небі і травинку в лузі,З росою в павутинні павучка,Бо всі ми на планеті друзі.

Відповідальності і людяності вчив.Він у душі у кожної дитиниЗернятко чуйності і доброти зростив,Навчав із гідністю нести ім’я людини.

74

Я пронесу через усе життя,Через незгоди і перипетії доліТі дні щасливого, дитячого буття,Коли навчалась я в Павлиській школі.

Камінська Анастасія, 7-А клас

Моя школа

У школі кожен день – це свято.Думок та мрій в нас так багато!Дивує нас красою кожна днина,Хай буде тут щасливою дитина.Дарує школа нам багато знань,Усмішок теплих , і надій, і сподівань,Натхнення творчого, цікавих ідей.А вчителі – любові до дітей.

Кондратенко Владислав, 8-А клас

Добрі справи

Я в матусі запитала:Добрі справи, це які?Щоб в житті усе я знала,Мені, рідна, поясни.

Де добро – там розуміння,І повага, і любов,Щастя й дружби там корінняЖивлять душу, серце, кров.

«Доброго ранку» чи «смачного»Людям щиро побажай.Стане радісно від тогоІ тобі, дитино, знай.

Допомога рідним, друзямЧи розрада в скрутну мить…Щира посмішка – подрузі,Хай її розвеселить.

Пташці у зимову поруКрихту чи зерно подай.А оцінки – стрімко вгору!Шлях в майбутнє прокладай.

Вишню посади чи сливу - Радість буде в майбутті.

75

Пишним цвітом нову днинуХай освятять у житті.

Добрі справи поруч, всюди.Добрі справи – це буття,Прояв мудрості, культури,Честі, гідності, життя.

Глушко Анастасія, 8 класРідній школі

Школа у святковому вбранні.І немає кращого у світі,Як згадать шкільні щасливі дні.Час мине, літа спливуть поволі,Повернемось подумки в свій класІ не раз подякуємо школі,Вчителям, які навчали нас.Різні в нас шляхи і різні долі,Тільки, де б далеко не жили,Згадуємо школу мимоволі,Де колись ми учнями були.

Більчич Юлія, 9 клас

Рідне селище

Я живу на Україні,У тій стороні,Де калина розцвітаєРясно навесні.Чути голосок пташиний,Виграє ріка,І блакитне, чисте небоБачу здалека.Соловейко десь щебечеУ моїм садку,Зацвіли пахучі квітиВ моїм квітнику.Як чудово жити людям.У великім, дружнім,Моїм ріднім Павлиші.

Тімощук Альона, 9 клас

Зоряне небо

Дивлюсь в осіннє небо, темне та німе.Землянам шлють привіт далекі зорі.

76

Між хмар– безмежжя чарівне.І знову сяє місяць у небесному просторі.

Згадалася мені квітучая весна:Зійшла вода, й по зораній земліДесь хлібороби сіють щедрі зерна,І незабаром колос ляже на стерні.

Заснуло все, лиш місяць розсипаєЗірки на простір зораних полів.Для трударів ця нива засіяєНовим врожаєм – хлібом золотим.

Скорик Тарас, 9 клас

Кіровоградщина

України степова перлина,Мов молода дівчина.В зелень цвіту вбралась,Білим цвітом милувалась.Це моя Кіровоградщина,Земля моїх батьків.Іще в часи КозаччиниПрославили її герої-земляки.Це місце багате на таланти:Тут народились письменники і музиканти,Підкорювачі космосу і педагоги.То як же її не любити?!

Скорик Тарас, 9 клас

Люблю…Люблю осінню прохолоду,Тих ранків білу каламуть.Зворушливу красу природи,Яку ніколи не забуть.Люблю я тихий шепіт листяІ під ногами шурхіт трав.Пташиний плач у небі чистім,Що трепетно в душі лунав.

Щербина Максим, 9 клас

Акровірш «Кіровоградщина»

Красиве місце,Інгулець-ріка,Розмай-ліси,

77

Омиті синім небом.Веселка кольорова у хмарках,Останній подих літа –Грім у небі.Радіє серце,А душа дзвенить.Де краще місце є у світі?Що так чарує душуИ (І) бринить, неначе пісня жайворонка в житі?Нехай квітує рідна сторона!А разом з нею буду квітнуть я!

Щербина Максим, 9 клас

Зимова гостяХоч як лютий не лютує,А надходить вже весна.І про це мені синичкаВищебечує щодня.

Я її, малу пустунку,Цілу зиму годував.Пригощав її крихтамиІ шматочки сала клав.

Спеціально для синичкиГодівничку змайстрував.Навіть був горобчик-братикНа гостину завітав.

Так усю холодну зимуПташечки в гостях були.І я радий, що синичка Дочекалася весни!

Щербина Максим, 10 клас

Осінній сон

Сад приспала осінь, мов малу дитину.Одягла в червоне у саду калину.Вже давно достигли яблука на вітах,Падають, мов зорі, у осінні квіти.Не жаліє осінь фарби на листочки, Все розфарбувала, ніби килимочки.Журавлі над садом пролетіли в вирій,Скинули на осінь по одній пір’їні.По весні не стане фарб на падолисті.Одягнуть дерева вже зелене листя.

78

Мокрих Наталія, 9 клас

Осіння казка

Малює казку осінь падолистом,Горять вогнем барвисті кольори.Калина вже вдягла разок намиста – Багряний дар осінньої пори.Пройдуся я по цій осінній казціВ останні дні чарівної пори.Спадають, хоч-не-хоч, слова із пісні:«Два кольори мої, два кольори…»Під ноги стелиться барвистий килим – Таке буває лише раз на рік.Той, хто хоч раз пройшов по ньому, Запам’ятає казку цю навік.

Мокрих Наталія, 9 клас

Осіння пора

На літо тихо вже дихнула осінь,У вирій відлітають журавлі.Співають в небі свою журну пісню,Так, ніби кличуть нас у ті краї.

Мов неприкаяні у синім небіБілясті хмари все кудись пливуть.Так, наче разом в парі з журавлями,Збираються туди, в далеку путь.

Осінній вітер, мов для сміху,Роздяг калину до останнього листка.А та від сорому за день осіннійПочервоніла, зашарілася така.

І вже на вітах, що згубило листя, Плете мереживо затійливе павук.Немов старається від сорому прикритиКалину в білий шовковистий пух.

Вже стелиться під ноги лист кленовий,Останній лист із вишні опадає.Багрянець нам дарує щедра осінь – Для мене кращої пори немає.

Мокрих Наталія, 9 клас

Рідний край

79

Крокую рідним краєм, ніби раєм.Трава зелена тулиться до ніг.Ніхто не знає, скільки за століттяПротоптано життєвих тут доріг.

Куди не глянь – лани широкополі,Стоять достиглі, жовті пшениці,І жайворон над ними – вісник долі,Свої пісні дарує, мов у сні.

Колише колоски легенько вітер,Як добра матір колихає немовля.Радію, краю мій, що я живу тобою,Твоя краса зі мною розмовля.

Не проміняю я на золото і срібло,Не проміняю я на чужоземний райОцю мою маленьку Батьківщину –Мій рідний, чарівний Павлиський край!

Мокрих Наталія, 9 клас

Ностальгія

За вікном тиха осінь,Павутина пливе…Скільки років по смертіВін між нами живе!

Тут при вході у школуДітвору зустрічав.Там з криниці пив водуІ ялинки саджав.

У знайомій альтанціУчням казку читав,А он там, за селом,Сонця схід зустрічав.

Вів у поле малечуПізнавати світи,Серед квітів, травинокВчив ту казку знайти.

Он дівча-горошинаТонку думку пряде,А із неба смієтьсяСонце їй золоте.

Те було не зі мною,

80

Та по духу близькийРідний вчитель мій - Педагог Сухомлинський.

Тімощук Альона, 9-А клас

Рідній школі

На краю Павлиша прихилиласьУ квітучім зеленім садуМоя школа, неначе втомиласьІ знайшла відпочинок ось тут.Вона тихо на схилах присіла,Щоб побачити дивну красу,Співу пташки малої зраділа,Що збирала на квітах росу.Усміхнулась і всім прошептала:«Це і доля, і щастя моє».Залишилось пройти ще немало,Та в душі лиш добро виграє.Сміх дитячий завжди тут лунає,Пісня щира у серці бринить.Тільки школа про кожного знаєЙ пам’ятає цю радісну мить.Відпочила, звелася на ноги,Простягла свої руки у вись.Перед дітьми життєві дорогиРушником до небес простяглись…

Ненашева Юлія, 10 клас

Я – українка

Щаслива я, що народилась в Україні,Що корінь роду мій – ось тут.У Павлиші, в моїй родині,Що радість і тепло мені дають.

Мій край – найдивовижніший у світі.Куди не кинеш оком – скрізь краса!І хай дарує кожному привітноІ затишок, і доброту, і чудеса!

Хай кожен українець має гордістьЗа свій народ, за землю, за сім’ю.

81

Нехай плекає в серці мудрість,Щоб Україну берегти свою.

Сіра Яна, 10 клас

Веселкова Вкраїна

Моя Україна – небесна блакить,Тендітна волошка у полі,І пісня, що з маминих уст бринить,І смуток нашої долі.

Тернистим шляхом пройшла вона,Моя молода країна.Для кожного мила своя сторона.Для мене – ти в світі єдина!

Вкраїно! Веселко у небі ясна!Ти барвами сяєш чарівно.Хай завжди квітує твоя красаІ доля хай буде прихильна.

Сіра Яна, 10 клас

То щастя…

Я з гордістю звусь українкою.І що б не було у житті,Та навіть упасти сльозинкоюУ ріднім краю в самоті –То щастя…

Я хочу полинути пташкоюВ небесну ясну блакить,Чи вирости в полі ромашкоюУ ріднім краю хоч на мить –То щастя…

Чи променем сонця спуститися,А чи вітерцем легким.У ріднім краю залишитисяІ бути дощем рясним –То щастя…

Сіра Яна, 10 клас

Мій рідний край, моя земля

Мій рідний край, моя земля,Поля твої розкішні,Ліси твої такі густі,Озера прозорі та чисті.

82

Оберігаємо все це ми.Земля твоя родючаДо праці нас привчає,І вірити в майбутнєВона нас закликає.Вона, неначе мати,Теплом нас зігріва -Усе це моя ріднаКіровоградщина.

Маховська Катерина, 11 клас

Учитель

Він жив, творив і працювавУ рідній школі до останку.Любив дітей і научав,Щоб те маля ще змалкуЛюбило поле, ліс і луки,Любило річку і стежки,Любило матінку і труд,Любило небо. І ось тутВін жив усе своє життя,І працював до забуття.Ось тут вливав в душу дитиниЛюбов до рідної країни,Творив добро, творив життяІ наше світле майбуття.

Нурхаметова Анастасія, 11 клас

Твори добро

Ти усміхнися небу,Усім, хто біля тебе:І братику, й сестричці,І сонечку, й травичці.Люби усіх довкола,Удома та у школі,І ця любов із небаПовернеться до тебе.Прощай дрібні образиІ помирись одразу.Хто вміє всім прощати,Сильнішим здатний стати.Твори добро, дитино,І у твоїй родиніВоно знайде домівкуВіднині і довіку.

83

Іванов Ярослав, 11 клас

Рідний край

Мій рідний край - Кіровоградщина…Це прадідів безцінна спадщина.Тут річка зачаровує красою,Повітря нас лікує чистотою.Ліси і запах цвіту берегів,Так манить неймовірний спів птахів.Тут перший крок в житті я подолала,І перші тут слова я промовляла.І мама завжди закликає: «Пам’ятай Кіровоградщину - цей незабутній край».Бо рідне серцю тут село,У ньому нам завжди приємно й весело.Павлиш. Село таке прекрасне,І кожен двір тут, ніби казка.А ще поля є колосисті,Біля будинків квіточки барвисті.Ще школа радості є у селі,Про неї Сухомлинський дбав завжди.Садочок матері він з дітьми посадив,Дітей любив, їх грамоти учив.Це був прекрасний диво-педагог,Для школи і батьків він був, як Бог.Та й що тут ще казати?Він жив і житиме в Павлиській кожній хаті.Про нього завжди будем пам’ятати,Як він учив про сад і школу дбати.Тому люблю я палко рідний край,І ти, мій друже, теж про це не забувай!

Горайко Вікторія,11 клас

* * *Є рідна мова в кожного своя,А українська мова – це моя.Її я починала вчити з букваря,І кожне слово – пісня солов’я!

Коли я чую мову цю прекрасну,Не вірю, що у світі є такі,Які цураються такої мови красноїІ думають, що є ще краща на землі.

Все починалося із неї, колискової,Із пісні мами, мовою рідні.

84

І перше слово кожен промовляєПо-українськи, будучи дітьми.

Навчайся прославляти рідну мову,Бо в світі кращої ніде нам не знайти.Навчай дітей, онуків, всіх навколо,Що мова в нас навіки є одна.

І де б життя мене не відправлялоУ інші гарні села і міста,Не забувай, як мама нас навчала,Що мова рідна в тебе є одна.

Коли лунає мова солов’їна,І ти стоїш із гордістю в душі,То крикнуть хочеться: «Спасибі, Україно!За мову милозвучної краси».

Горайко Вікторія,11 клас

Я вірю в силу слова

В душі народу ти перлина,Ти розцвітаєш, мов калина,Гарнішаєш із року в рік,І квітнуть будеш цілий вік.

Ти, мово, душу зчарувала,І словом гучним милувала,Нас научила вільно жити,Джерельну воду твою пити.

О українська моя мово!Я величаю твоє слово,Я вірю в силу джерельцяІ в щиру відданість митця.

Митця, що душу не жаліє,Тебе, як донечку леліє.Тобі все серце віддає -Візьми ж ти, рідна, і моє.

Горайко Вікторія,11 клас

Стежина в життя

Моя стежина йде від самого порогуХатини, що ніяковіє на горі.Вона покаже до майбутнього дорогуІ стане другом на віки мені.Веде мене стежина від родини,

85

Від лісу, від струмка, від берегів.Від дуба, журавля і від калини,Від люблячих очей моїх батьків.Вона мене крізь юність приведеДо нового незвіданого світу.І знову я почую, як Дніпро реве,І буду милуватися бузковим цвітом.

Єрьоміна Ілона, 11 клас

Осінній сум

Сиві нитки дощівТягнуться знов до землі.У чужий край відлітаючи,Плачуть в ключах журавлі.Випите літо до дна,Посіріла неба блакить.Осінь! Яка ж ти сумна!Та як тебе не любить!Ти плачеш сьогодні дощами,В обійми береш жовте листя…Шкодуєш за тими літами,Які можуть тобі лиш сниться…Я візьму ось цю мелодію,Напишу до неї слова.Хай дарує усім гармонію,А осінню печаль розвіва.

Єрьоміна Ілона, 11 клас

86

РОЗДІЛ 4. ПАВЛИСЬКА ШКОЛА – ЦЕ ДОЛЯ І ЩАСТЯ МОЄ.

Школа – світ душевних доторкань.В.О.Сухомлинський

У Павлиській школі ім. В.О. Сухомлинського я почала навчатися із 6 класу. Але на все життя в мене залишилися найкращі спогади про неї.

Школа зустріла мене святковим осіннім вбранням: на клумбах палахкотіли чорнобривці, айстри, сальвії,берізка вплела в свої коси першу позолоту, у шкільному саду весело визирали з-поміж листя червонобокі яблука, жовті груші, у винограднику висіли запашні грона винограду. Школа нагадувала незвичайне містечко, що мене дуже здивувало. Я жодного разу не пожаліла про те, що потрапила в цю чудову школу. Вона стала для мене другим домом. Все найкраще, найрозумніше я взяла саме тут.

А який чудовий був у нас клас. Ми спілкувалися, переживали, раділи і підтримували один одного.

Кожен шкільний день приносив щось нове, незвичайне: цікавий урок хімії чи зворушливу лірику нашого Кобзаря, мудрі закони фізики чи нові відкриття з біології та географії. А як ми любили уроки фізкультури, музики, обслуговуючої праці!

Із трепетом згадую шкільні вечори, змагання, конкурси, фестивалі. На все життя запам’ятала команду КВК «Капітошки» і наші перемоги.

Шкільні роки проминули так швидко. І увесь час поруч із нами були наші вчителі. Вони створили для нас усі умови, щоб ми навчалися, пізнавали нове. Вони плекали з нас людей, готували до майбутнього життя. Завдяки нашим учителям ми навчилися думати, висловлювати свої почуття, виправляти свої помилки.

Спогади про школу, вчителів – найкращі, найтепліші, сповнені радістю і особливим щемом про найкращі роки мого життя.

Ніколи не забуду той прекрасний час, своїх однокласників, своїх учителів.

Школа допомогла моєму становленню. І тим, чого я досягла, я завдячую саме моїй школі і моїм наставникам.

Дякую вам, мої найкращі вчителі, і тобі, моя найкраща Павлиська школо!Ігнатьєва Катерина Леонідівна,випускниця 2005 року

87

Шкільне дитинство… Воно неповторне, тому залишається з нами назавжди. Жаль тільки, що лише у спогадах.

За час навчання у Павлиській загальноосвітній школі я зрозуміла, що це дійсно мій другий дім, де працюють люди особливі, мудрі, творчі, талановиті, ерудовані, добрі і вимогливі.

Особливо запам’яталася мені О.І. Литвиненко, наш класний керівник. Це була чудова, добра, інтелігентна жінка. На її обличчі завжди сяяла привітна усмішка, а очі випромінювали любов до нас.

Для нас вона була взірцем порядності. Всі учні нашого класу прагнули бути схожими на неї, поспішали на її уроки, щоб знову і знову поринути в чудовий світ української мови та літератури. Учитель від Бога, авторитетний наставник. Її уроки виділялися особливою атмосферою спілкування, оригінальністю викладу матеріалу. А як чудово вона співала, як задушевно читала поезії Лесі Українки, Ліни Костенко, В.Симоненка!

Я вдячна долі за зустріч зі школою, з плеядою педагогів, що в ній працюють, вдячна Василю Олександровичу за його мудрі настанови й повчальні казки та оповідання.

Хай доля береже Вас, шановні вчителі. Здоров’я вам і творчого злету, щастя та людської поваги.

Корабльова Анна Володимирівна,випускниця 2007 року

Кожен учень нашої школи виховується в творчій, доброзичливій атмосфері, що допомагає розвитку багатогранної особистості, формуванню кращих людських якостей.

У такій атмосфері неможливо не навчатись і не працювати. І я навчалась. Моїм прагненням були не лише оцінки, а й глибокі знання, які допоможуть у здобутті професії. І такі знання мені дали мої учителі.

Пам’ятаю останній шкільний урок, який для нас, випускниківків, провели у педагогічно-меморіальному музеї В.О. Сухомлинського. Саме тоді ми усвідомили, що стоїмо на порозі дорослого життя… Наші вчителі закликали нас не забувати школу, яка нас навчала і виховувала, яка подарувала нам багато радісних моментів, яка випускає нас у доросле життя…

І саме в 11 класі, на уроках інформатики, які вела молодий спеціаліст Гондзя Леся Вікторівна, в мене з’явилось бажання не лише навчатись самій, а й вчити інших. Поступила до Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка на фізико-математичний факультет. Через 5 років, повертаючись у стіни рідної школи, де все знайоме і близьке, зрозуміла всю значимість тих слів, сказаних нам на останньому уроці.

88

Уже не повернеш отих безтурботних шкільних років. Уже не бачиш своїх однокласників кожен день, та і школа вже для мене змінилась, але спогади залишаться в серці назавжди…

Болбас Аліна Анатоліївна, випускниця 2005 року, вчитель математики та інформатики Павлиської ЗШ І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського

Життя прожити – не поле перейти. Важка та довга дорога, але, зупиняючись в якусь мить, повертаєш свій погляд у минуле і розумієш, що воно було лише миттю, яскравим спалахом, немов блискавиця, феєричним та швидкоплинним.

Дитинство… Юність… Урок… Перерва… Перший дзвінок… Останній дзвінок… Вірні друзі… Випускний бал… Усі ці слова родом із шкільних років і є незабутніми в житті кожної людини. Хіба можливо забути період власного життя тривалістю в 11 років, період безтурботного дитинства, період становлення тебе як особистості! І лише почувши свій останній дзвінок, відкружлявши у випускному вальсі, зробивши перші кроки в самостійне життя, починаєш глибоко усвідомлювати важливість років, проведених за шкільною партою.

Мені дуже пощастило, що я навчався у Павлиській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського. Наша школа особлива!

Сад Матері, каштанова, горобинова, бузкова алеї утворюють м’які зелені сутінки навесні і біле мереживо гілок взимку. Красиві квіткові клумби, альтанки, бесідки, шкільна теплиця, Зелений клас, широкі зручні лави підсилюють подібність цього місця до парку. У нашій школі продовжуються традиції, започатковані Василем Олександровичем Сухомлинським. Тому щороку проводилися безліч свят: свято Казки, свято Урожаю, свято Книги, свято Матері, свято Квітів та інші. Скільки щасливих днів ми, учні, прожили разом!

У мене лишилися про школу найсвітліші спогади, і навіть зараз, у снах, я часом проходжу її коридорами, бачу своїх однокласників, учителів… Пройшло майже два роки, як я закінчив школу. Проте ніколи не забуду вчителів, які дуже серйозно ставилися до своїх предметів, але разом із тим, могли нас розважити добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. Ми відчували до себе довіру з боку вчителів, і це стало основним принципом взаємин між нами. З гордістю можу сказати, що наші вчителі давали якісні знання, бо більшість випускників 2011 року вступила на навчання до вищих навчальних закладів.

89

«Ніколи не повертайся туди, де тобі було добре», – сказав Хемінгуей. Але я з ним не згоден. І хоча світлий смуток і ностальгія проймають душу, коли я приїжджаю до моєї школи, все одно зустріч із минулим – це завжди свято.

Лук’яненко Максим, студент ІІ курсу Київського національного університету харчових технологій

Школу я закінчила в 1994 році. Найяскравіші згадки про неї в мене пов’язані з першою вчителькою. Завдяки старанням Людмили Іванівни наш клас був дружним, організованим, у колективі панувала доброзичлива атмосфера, тому щодня хотілося йти до школи. Запам’яталися мені уроки мислення серед природи. Гаразд не розуміючи, що означає саме слово «мислення», ми вчилися встановлювати причинно-наслідкові зв’язки в природі й пізнавали світ навколо нас.

Ми, учні, брали активну участь у житті школи. Першою великою й значною подією, яка залишила слід у моїй пам’яті, було свято Врожаю. На шкільній ділянці нам виділили трохи землі, старшокласники скопали її, а ми разом з учителькою власноруч посіяли пшеницю, а потім старанно доглядали її: взимку ставили щити для снігозатримання, весною прополювали бур’яни, а коли довго не було дощів, то й поливали. Ми вже були четвертокласниками, тому це нам було під силу. Коли пшениця дозріла, скосили й обмолотили її, а наші батьки відвезли до млина, з борошна спекли величезний коровай і смачні пиріжки. Коли все було готове, зійшлися на свято. На столі були всі дари осені, а мої однокласники, раді та щасливі, співали, танцювали, декламували вірші, розважалися, смакували всім, що зібрали в шкільному саду Матері. Це було справжнє свято праці, і всі пишалися з того, що «виростили» паляницю своїми руками.

У школі у великій пошані була книга. На найчільнішому місці у коридорі висів портрет В.О. Сухомлинського, прямо при вході, а поруч – його вислови про мову. Я пригадую такий: «Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги, культ рідного слова». Цей вислів часто звучав і дома з уст мами, яка працювала разом із В.О. Сухомлинським. Та й наша домашня бібліотека налічувала біля трьох тисяч книг. Щорічно в школі проводилося свято Книги, на яке ми приходили з томиком улюбленого письменника. Найбільше мені подобалися уроки словесності. Саме художня література вчить бачити красу, велич і горе людини, виховує почуття прекрасного і відразу до потворного.

Навчаючись розуміти літературу, я глибоко пізнавала життя. Знання, одержані на цих уроках, знадобилися мені в моїй професії.

90

Цікавими для мене були й позакласні заходи: предметні тижні, вечори, конкурси, заочні подорожі. Ми писали казки, оповідання, вірші, виступали з ними перед учнями школи, їх друкували на шпальтах газет. У 1993 році я брала участь в обласному семінарі молодих літераторів. Безперечно, підготувала мене до нього школа, вся та система роботи, яка проводилась педагогічним колективом для розвитку творчих здібностей школярів.

Робота будувалась на такому рівні, що залишала добрий слід у наших серцях на все життя. Пам’ятаю, як під керівництвом учителя української мови й літератури ми створювали кімнату-музей «Літературна Кіровоградщина»: листувалися з письменниками-земляками, збирали експонати, організовували зустрічі. Не передати словами тієї радості, яка опановувала нами, коли ми читали листи від письменників чи подаровані ними книги. Яке це було чудо, наприклад, побачити в сільській школі автора книги, яка вивчається за програмою!

Після школи я успішно закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, одержавши диплом магістра, захистила дисертацію. За все, чого досягла в житті, завдячую рідній школі.

Гришина Сніжана Володимирівна, випускниця 1994 року

Від школи я живу далеко, тому вперше переступила її поріг тоді, коли бабуся (мої батьки загинули в автокатастрофі) взяла мене за руку й привела в перший клас. І першим враженням було те, ніби я потрапила в казкове містечко: дев’ять ошатних будинків, рівні тротуари, алеї, великий сад, виноградник, квітники, а на землю ніби хто кинув розкішний зелений килим споришу. Пахло свіжістю, хоч поза школою вся трава поруділа від палючого сонця. Подвір’я чисте і впорядковане. У такій школі хотілося навчатися, такою я запам’ятала її на все життя.

Перша вчителька, перші уроки, нові товариші – це теж ніколи не забудеться.

Школа – це як маленька держава, у ній свої громадяни (школярі), свій устрій, і живе вона теж за своїми законами.

Активне життя учнів починається після уроків. Мені запам’яталося, як у 5 класі ми готувалися до проведення свята Квітів. Це – традиція школи, тому проводили ми його і в початкових класах, але тоді все за нас робили батьки: діставали й приносили до класу букети, вази для квітів, складали композиції, а тепер все це треба було робити самим.

По-перше, квіти повинні бути найкращі й вирощені біля своїх будинків, по-друге, композиції квітів - це не просто букет, який поставили у вазу, отже,

91

треба було йти в бібліотеку, читати літературу, виписувати відповідні слова, уміти розказати про свою композицію. Спрямовував нашу роботу класний керівник.

Навчання в школі – це шлях становлення особистості. Для нас, дітей, були створені всі умови для всебічного розвитку.

У школі треба було багато працювати фізично. Коли я згадую про це, то тепер, ставши дорослою, дивуюсь, як усе розумно було організовано. Мабуть, саме тому будь-яка робота приносила задоволення, і працювали ми з охотою та ентузіазмом. У нашому класі виробився принцип: якщо працювати погано, то краще за роботу зовсім не братись. Нам доводилось збирати насіння квітів, а потім висівати їх у теплиці й на клумбах, пізніше – рятувати від засухи й бур’янів, садити й обрізати дерева та кущі, прибирати шкільне подвір’я. Це було напруження не тільки рук, а й душі, а під кінець навчання в школі ми були вже готові до вибору професії. Разом із нами росли й наші дерева та кущі, і коли я зараз приходжу до школи, то обов’язково знаходжу своє дерево, дивлюсь на квітники й думаю: тут є й моя праця. Я люблю тебе, школо!

Пироженко Аліна, випускниця 2011 року, студентка ІІ курсу Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова

Про школу я згадую з особливим, теплим почуттям. Тут я здобув міцні знання, полюбив книгу, навчився розуміти оточуючий світ, критично ставитись до себе, об’єктивно оцінювати однокласників. Я полюбив працю й радість успіху, навчився долати труднощі й невдачі. Радість пізнання до мене почала приходити з першого року навчання. Зі школою пов’язано багато приємних спогадів. Пам’ятаю навіть запах свіжої фарби після ремонту, коли перша вчителька завела нас до класу. Спочатку я не розумів, для чого мене, маленького й беззахисного, привели сюди. За вікном був ласкавий і сонячний день, хотілося побігати, пострибати, а ми повинні були по кілька уроків сидіти, слухати вчительку, а на перерві ходити разом, узявшись за руки. Лише пізніше зрозумів, що навчання – це складна справа, яка вимагала від мене затрати великих зусиль, часу, сили волі. І коли закінчував одинадцятий клас, то переконався: мої зусилля не були марними.

Важко передати словами радість, коли вчителька поставила в щоденнику першу п’ятірку. Вона здалась мені великою – превеликою, і я не йшов, а біг додому, щоб поділитися своєю радістю з батьками.

У школі мені подобалося все: вечори відпочинку й тематичні, інтелектуальні ігри, найрізноманітніші конкурси, змагання – те, що сприяло

92

моєму розвитку. Я ніколи не чув і від своїх товаришів слів «не хочу», «не буду». Така робота згуртовувала наш клас, навчала співпереживати, жити за принципом: один – за всіх, всі – за одного. Тут ми гартували свій характер, учились виправляти свої помилки. Кажуть, що шкільна дружба найміцніша. Мабуть, це тому, що всі проблеми доводилось розв’язувати разом. А поруч завжди був класний керівник. Вона говорила нам: «Піднімаючись щаблями професійної майстерності, не штовхати слабших, надавати допомогу тим, у кого горе, а головне – ніколи не забувати того, що ми є випускниками Павлиської школи».

Школу я закінчив із золотою медаллю, бо старався працювати на совість, намагався здобути міцні знання. А постійна увага й допомога вчителів була запорукою мого успіху.

Сьогодні я студент. Мої однокласники навчаються в різних містах України, але й тепер ми – клас, і всі дороги ведуть нас до школи, і я гордий із того, що навчався тут. Я ніколи не забуду тебе, Павлиська школо!

Рубаненко Сергій, випускник 2011 року, студент Київського медичного університету ім. Богомольця

Усе головне в житті людини починається зі школи. Павлиська школа стала для мене другим домом, у якому було завжди тепло і затишно, надійно і спокійно. Навчання в ній залишило багато яскравих вражень та позитивних емоцій.

Пам’ятаю, як батьки привели мене до школи. Перший шкільний день неможливо забути. Все нове та цікаве. А полинути у цей чарівний світ нових знань допомогла перша моя вчителька Свистун Тетяна Михайлівна. Навчаючись у початкових класах, завжди з нетерпінням чекала свята Казки. Готуючись до нього, складала свої казочки, знайдені в природі. Але найбільше запам’яталось, як ми інсценізували казки В.О. Сухомлинського, які вчили нас добра, людяності.

Назавжди залишилось у пам’яті свято Матері, яке готували для своїх матусь у сьомому класі. Запрошували на свято найрідніших для нас людей – наших мам, бабусь. Співали їм пісень, читали вірші, готували подарунки, зроблені своїми руками: вишиванки, серветки.

Кожного року, влітку, разом із своїми шкільними друзями я їздила відпочивати до м. Южне Одеської області. Запрошував директор авторської школи М. Гузик, великий прихильник таланту В.О. Сухомлинського. Ми із задоволенням проводили час на березі Чорного моря, набирались нових сил. Для нас організовували прекрасну екскурсію до м. Одеси.

93

Я вдячна всім учителям, які навчали мене, віддавали часточку себе. Саме завдяки міцним знанням, які отримала в школі, я успішно склала зовнішнє оцінювання, продовжую навчання у вищому навчальному закладі.

Шкільна дружба – найміцніша. Скільки щасливих днів ми прожили разом. Усе це згадую з усмішкою. Це приємні спогади, які супроводжуватимуть мене протягом усього життя.

Я вважаю, що мені пощастило, що навчалась саме в Павлиській школі, яка носить ім’я видатного педагога.

Россочинська Оксана, випускниця 2008 року, студентка Української державної академії залізничного транспорту, м. Харків

Шкільні роки… Вони надовго залишаються в нашій пам’яті. Я навчалась у Павлиській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1

ім. В.О. Сухомлинського 11 років. Пригадую, як вперше прийшла до школи, і вчителька взяла мою маленьку

руку в свою і повела в клас за парту. А як радісно було на душі, коли я вперше написала слово «мама» своїй рідненькій матусі.

А як чудово проходили уроки мислення серед природи, які проводила для нас наша перша вчителька Лідкова Світлана Миколаївна. У шкільних куточках краси з нами залюбки розмовляли листочки, квіточки, дерева, простягали ніжні долоні до нас і просили захисту. Кожен урок був цікавий по-своєму.

Незабутнім став для мене урок серед природи «Кленовий зорепад», у кінці якого ми всі разом склали казку про кленовий листочок.

Пам’ятаю, якими цікавими і змістовними були свята в нашій школі: свято Врожаю, свято Квітів, свято Матері, свято рідної мови, свято Птахів, Шевченківські дні… І скрізь ми хотіли бути першими. Тож готувалися до кожного свята дуже ретельно. У моїй пам’яті залишилось свято Врожаю. До нього готувались цілий рік: самі висівали у грунт зерна пшениці на шкільній ділянці, доглядали за нею. А коли пшениця достигла, зібрали врожай, разом із мамою спекли хліб.

Незабутнім для мене став осінній бал квітів. Ми готували композиції з квітів, принесених з дому, добирали назви, розповідали легенди про них, власні вірші, співали пісні.

А як з нетерпінням ми чекали канікул, бо знали, що на нас чекали цікаві екскурсії. Подорожували до історичних місць України: Чигирина, Переяслава-Хмельницького, Умані, Запоріжжя.

94

Кожен день у школі приносив нам нове пізнання світу, нову радість. Хочу подякувати вчителям, які допомогли мені обрати правильний життєвий шлях, дали міцні знання, а головне - навчили бути людиною.

Ширяєва Алла, випускниця 2008 року, студентка Національного університету податкової служби України, м. Ірпінь

Наша школа – дорогий і близький дім для кожного, хто навчався в ній. Цей дім навіки залишився в моїй пам’яті, адже тут промайнули найкращі роки.

У нас були чудові вчителі, які втілювали в життя ідеї видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського. З вдячністю згадую уроки української мови та літератури, які майстерно вела Гришина Раїса Микитівна. Вона вчила нас шанувати рідне слово, показала, що наша мова – це не лише шкільний предмет, обов’язковий для вивчення, а й багатий неоціненний дар, окраса розумної, освіченої, культурної людини.

В школі ми учились мислити, вивчали історію українського народу, його звичаї, традиції. Пригадую, як брали участь у виховному заході «Козацькому роду нема переводу». Ми, хлопці, в костюмах козаків, з оселедцями і вусами, інсценізуємо уривок з повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», розповідаємо про бойові подвиги козаків, співаємо козацьких пісень.

А з яким ентузіазмом брали участь у фестивалі юних пожежних. Готували виступ, у якому пропагували правила пожежної безпеки.

Назавжди запам’ятались мені Дні здоров’я, під час яких ми вирушали в похід до лісу. Тут були і змагання з футболу, і каша, яку готували самі на вогнищі, і пісні під гітару, і усмішки моїх однокласників, моїх друзів.

Переступаючи поріг школи, бачу сад Матері, в якому ми, старшокласники, так любили працювати. А ось деревця, які посадили ми, навчаючись у школі. Вони підросли. І я розумію, що став теж уже дорослим.

Проходять роки, але спогади про рідну школу залишаться на все життя. Зустріч із нею – це велике свято.

Щире спасибі і доземний уклін тобі, моя рідна школо!Височин Іван, випускник 2008 року, студент Полтавського державного технічного університету ім.Ю.Кондратюка

Спогади… Такі приємні, такі неповторні і, звичайно ж, незабутні. Вони навіюють радість і тугу, примушують битися моє серце частіше.

Дитинство – найкраща пора життя людини. І проходить воно у школі.

95

Кожного ранку, мов гомінливі струмочки, зливаючись у єдиний бурхливий потік, прямують сюди діти. І так уже більше 100 років.

Тільки подумати. Уже століття існує наша школа. Цілий вік. Обличчя... Обличчя…

Згадую свій перший день у школі. Клас був такий чистенький, охайний, як і ми – першокласники. Посідали за парти, і почалася ціла доба мого життя – роки шкільного дитинства.

Поки ми були ще малими, навчання здавалося грою. Добре пам’ятаю традиційні уроки мислення серед природи. Згадую щорічні свята Хліба та Квітів, у яких я із задоволенням брав участь.

Уже з перших днів перебування в школі вчителі виховували у нас інтерес до знань

Як я любив вранці слухати спів дзвоника, який скликав учнів на урок до світлих просторих класних кімнат! Любив цікаві уроки географії, біології та математики.

Але промайнули роки навчання в рідній школі… Так, рідній, адже вона стала для мене другою домівкою. Моя школа – школа радості!

Теплі слова подяки хочу сказати вчителям. Дорогі мої наставники! Я запам’ятав вас на все життя такими, якими ви є: благородними, щирими, мудрими порадниками у кожній життєвій ситуації.

Шкільні роки… Прекрасні і незабутні… Непомітно і швидко вони пролетіли. Але скільки б не пройшло часу, в моїй пам’яті назавжди залишаться спогади про рідну школу. Пам'ять про неї буде підтримувати мене, допомагатиме долати труднощі, буде часткою моєї душі

Попереду мене чекає нове життя! Хочеться, щоб моя школа у майбутньому змогла мною пишатися, як зараз пишаюся нею я.

Ткаченко Антон, випускник 2009 року, студент Національного технічного університету «ХПІ»

Який найчудовіший період у житті людини? Кожен без вагань відповість: «Дитинство». Воно проходить у школі. Я вважаю себе щасливою людиною, бо навчався у незвичайній школі, яка носить ім’я В.О. Сухомлинського. Вона дійсно була для нас школою радості.

Школо наша! Яка ж ти мальовнича, яка різнобарвна, яка привітна! Саме тут ми пізнавали цей дивовижний світ, училися писати та читати, подорожували загадковими країнами різних наук. Шкільні роки – дні незабутні, неповторні. Такими їх для нас зробили вчителі. Скільки сил вклали вони, щоб примусити кожного сидіти, слухати, любити предмет. Вони були то суворими,

96

то м’якими, то співчутливими і терпеливими, то непохитними. Кожну мить ми відчували їх підтримку. Скільки щасливих хвилин пережили ми у школі! Ніколи не забуду наші шкільні свята, змагання, конкурси, агітбригади, олімпіади, як вирощували пшеницю, доглядали квіти, впорядковували шкільне містечко. Скільки приємних і неповторних спогадів – і всі вони пов’язані зі школою.

В одинадцятому класі нам необхідно було прийняти одне з найважливіших рішень – вибрати справу до душі за покликанням, тобто професію. Вибір професії недаремно називають другим народженням людини, адже від цього залежить її радість і щастя. І знову на допомогу нам прийшли вчителі. Ми дізналися, яких особистісних якостей, здібностей вимагає та чи інша професія, які можливості вони забезпечують для професійного росту.

Сумно, що шкільні роки не можна повернути. Іноді так хочеться пробігтися шкільними коридорами, посидіти за партою рідного класу, поспілкуватися зі своїми однокласниками, вчителями. Недаремно говориться у прислів’ї: «Що маємо – не цінуємо, втративши – плачемо». Навіть зараз, зіткнувшись з проблемами, летимо до своїх учителів за порадою та розрадою. Крім батьків, у кожного з нас є ще один справжній товариш – школа. Приємно те, що нас не забувають, зустрічають радісно та щиро.

Я розумію, що звання випускник Павлиської школи ім. В.О. Сухомлинського – почесне та відповідальне. І тому докладу всіх зусиль, щоб пронести його по життю гідно, щоб мої наставники, моя рідна школа пишалися мною.

Школо рідна!Ти мій другий дім,Затишно і радісно нам було у нім.Школо рідна!Тебе не забуду.Пролетять місяці і роки.Пам’ятати завжди тебе буду.В моїм серці залишишся ти.

Малолітко Артем, студент ІІ курсу Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого

Два роки тому я закінчила школу й пішла в доросле, самостійне життя. Зараз навчаюся, опановую професію, якою б бажала займатись в майбутньому. Та незважаючи на нові враження, чудові знайомства, думками часто повертаюсь до рідної школи.

97

З великою вдячністю згадую нашу першу вчительку, яка, зібравши нас в перший день вересня, повела в країну знань. Усі разом ми долали перешкоди, які зустрічали на шляху. Це і перші суперечки і негаразди в навчанні, і, навіть, перша дитяча закоханість. А скільки свят було у нас! Це і свято Букваря, і свято Книги, і свято Казки, в яких брали участь не тільки ми, а й наші батьки.

А які новорічні ранки проводились у нас! Кожного року в спортивному залі, який прикрашався до невпізнанності, сяяла ялинка до самої стелі! А хороводи з нами водили справжнісінькі Дід Мороз та Снігуронька, Баба Яга та Кощій, безліч Сніжинок та Сніговиків.

Час линув. З молодших класів ми перейшли у старші. У нас з’явились новий класний керівник та багато вчителів. Це була маленька дружна сім’я, готова до нових відкриттів. І ми відкривали! Відкривали все нові і нові куточки не тільки нашої школи, а й своїх душ. Не солодко довелося нашим вчителям. Та вони змогли підібрати ключик до кожного з нас. Ми полюбили їх за щирість, відвертість, розуміння.

У стінах рідної школи ми розвивали свої здібності, писали вірші, казки, твори. А скільки олімпіад було проведено. Завдяки нашим учителям, які дали нам глибокі знання, перемагали не лише на шкільних змаганнях, а й на районних та обласних. Наша школа велика і гарна! Весною, влітку, восени вона потопає в зелені. А яке розмаїття квітів буяє на клумбах! Тож, даючи нам розумовий розвиток, не забували наші вчителі й про фізичний. Працюючи гуртом, жартували, допомагали один одному.

Час пролетів. І досі пам’ятаю останній дзвінок. Блискучий дзвоник, що був прикрашений жовто-голубою стрічкою,

продзвенів, як завжди, весело та дзвінко. І все таке рідне і звичне стало минулим.

Я сумую за друзями, за своєю партою, за вчителями – за всім, що звично називають школою.

Курка Катерина, студентка ІІ курсу Київського національного університету біоресурсів і впорядкування.

У житті кожної людини є моменти, які залишаються світлими спогадами назавжди у пам’яті і серці. Для мене однією із таких сторінок стало навчання у Павлиській середній школі ім.В.О.Сухомлинського.

Павлиська школа – це не просто навчальний заклад, а скарбниця розумових, культурних, духовних, моральних надбань. За 11 років навчання тут я збагатилася не лише глибокими знаннями, що їх черпала з навчальних занять,

98

які тепер стали основою моєї спеціальності. Криниця духовності цієї школи стала основою мого суспільного життя. Пам’ятаючи настанови Василя Олександровича, у цій школі уміють цінувати учнів як особистостей. Адже для становлення людини – це одна із важливих якостей школи, щоб до тебе ставилися не як до сірої маси, а як до індивідуальності, розуміли і підтримували.

Ще в початкових класах, маючи за взірець свою маму – ученицю В.Сухомлинського, мріяла: виросту – стану вчителем. Дитяча мрія стала реальністю, і свої перші кроки на педагогічній ниві я зробила у рідній школі.

Не так часто маю змогу відвідувати рідну домівку. Проте кожного літа, приїжджаючи у Павлиш, моя донечка просить: «Ходімо до школи, де працює бабуся!» Її завжди вабить краса і затишок цього закладу. А я, відвідуючи такі знайомі з дитинства куточки саду, оновлені класи, з тихим смутком і душевним щемом згадую дитинство, яке ніколи вже не повернеться.

Завжди і скрізь: на педагогічних конференціях, урочистостях, педчитаннях, зустрічах – із гордістю говорю: «Я – випускниця школи Сухомлинського».

Явтушенко Наталія, випускниця 1992 р.

Школа – це перший важливий етап у житті кожної людини. За роки навчання ми отримали знання, знаходили друзів і всебічно готувалися до дорослого життя. У стінах школи ми навчилися думати, висловлювати свої почуття, навчилися помилятися і виправляти помилки. Саме тут ми виховували свою силу волі, терпіння, мужність.

У школі було багато всякого: і приємного, і не дуже, але час стирає все погане, у споминах залишаються лише яскраві, веселі та неповторні моменти шкільного життя. Мабуть, такі моменти є у кожного.

У 1979 році при Павлиській середній школі ім. В.О. Сухомлинського вперше започатковано навчання дітей із шести років. Було відкрито 0 клас. Саме у цьому класі я розпочала своє шкільне навчання. Маленьких і несміливих «нульовичків» повела до Країни Знань перша наша вчителька – Богданова Ольга Вікторівна, яка дивувала нас надзвичайною любов’ю до своєї професії, добротою, вимогливістю та справедливістю. А так, як для нас було організоване навчання протягом всього дня (із денним сном, гарячим обідом, полуденком), то у другу половину дня нас виховувала Найденко Валентина Георгіївна. Саме під час навчання у початкових класах ми зрозуміли, що Павлиська школа – це школа радості, згуртований колектив висококваліфікованих педагогів – майстрів своєї справи! Бо всі вчителі щодня

99

віддають не тільки свою працю, свій розум і талант, але й своє серце, щоб сіяти мудре, добре, вічне!

Життя у кожному класі організовувалося дуже цікаво: всі діти були жовтенятами, кожний мав своє доручення, з яким сумлінно повинен справлятися. Це староста класу, сантрійки, бібліотекарі, чергові у класі та їдальні та інші. А скільки проведено свят! Це і свято Букваря, свято Квітів, свято Урожаю, свято Книги, свято Мами! Організовувалися гуртки за інтересами учнів: театральний, аеробіки, танцювальний, сопілкарів, «Проба пера» та інші (всіх і не перелічити!). Часто проводилися уроки у Зеленому класі, серед природи, у кімнаті Казки. Організовувалися екскурсії до музею В.О. Сухомлинського, до річки, у поле, гай. Учні складали казки, їх збирали у збірки, які і дотепер зберігаються у музеї В.О. Сухомлинського. Та найбільше нас привчали до праці, до порядку, поваги один до одного та до старших. Ми прибирали шкільне подвір’я, мали свої земельні ділянки, на яких вирощували урожай. І все це робили з великим задоволенням, почуттям відповідальності! І зрозуміла, що моя школа найкраща. Тут працюють учителі, які віддають нам частинку свого тепла і любові, навчають бути чесними, справедливими, людьми.

Перейшовши до середніх, а згодом і до старших класів, поринули у ще цікавіше шкільне життя. Прийняття у піонери, вступ до комсомолу для кожного учня було великою честю. Я була головою ради загону (класу) , у старших класах – головою ради дружини (всієї школи). Ніколи не забути, як святкували День піонерів та комсомолу! У такі дні збиралися учні всієї школи, проводилося безліч конкурсів, запалювали велике багаття, співали пісень, звучав шкільний духовий оркестр. Всім було дуже радісно і весело!

Ще пригадую, як учні школи доглядали за кроленятами (до речі, я певний час завідувала крільчатником), чергували у свинарнику, опановували бджолярство, вирощували квіти та розсаду у теплиці, прополювали на городі рослини, а пізніше збирали вирощений урожай. І все це було на території школи! Учителі вчили нас всьому і таким чином прищеплювали любов до праці. А зараз, ставши дорослою, я багато у чому завдячую рідній школі, бо навчилася працювати саме у її стінах!

Вважаю, що Павлиська школа – це школа нашої сімї. Тут навчалися мої мама, тато, сестра і я. А коли у мене народився син, я вже твердо знала: він буде навчатися саме у цій школі.

Промайнуло багато літ, як скінчилося навчання у школі, але завжди в моїй пам’яті залишаються добрі, справедливі, люблячі нас учителі. Вони вклали в нас тепло своєї душі.

100

Навчалася у Кременчуцькому педагогічному училищі ім.А.С.Макаренка. Вищу освіту здобула у Полтавському державному педагогічному інституті ім.В.Г.Короленка. За фахом я вчитель української мови та літератури. Так, я – педагог! Вважаю: стала ним саме тому, що навчалася у Павлиській середній школі!

Мила школо… Рідна школо… Йдучи до неї, затамовуєш подих, бо кожен куточок, кожен східець тобі знайомий, кожна кімната кличе тебе зайти… Не старіє моя школа. Хоча й відсвяткувала уже своє 100-річчя, але щороку стає кращою, оновлюються приміщення та подвір’я. І у цьому заслуга директора школи та всього педагогічного й учнівського колективів.

Часто доводиться їздити по містах України, раніше бувала у Росії. Відвідувала багато навчальних закладів. Постійно переконуюсь, що моя школа – найкраща, і з гордістю несу звання випускниці школи ім.В.О.Сухомлинського!

Лук’яненко Ірина Миколаївна, випускниця 1997 року

Я – випускник Павлиської ЗШ І-ІІІ ст.№1 ім.В.О.Сухомлинського.Коли мене запитують, де пройшли найкращі роки мого дитинства, я без

вагань відповідаю – у школі. Адже вона– це місце, яке стало моїм другим домом, бо саме тут навчався. Знайомився з цікавими людьми, долав перешкоди, саморозвивався. Тут пізнав стільки різного: радість перемог, гіркоту невдач, вірність дружби, перше кохання, ціну праці. Саме школі я вдячний за те, який сьогодні є, за те, що вчителі навчили не боятися труднощів і впевнено йти вперед назустріч мрії.

Зринають у пам’яті і уроки мислення серед природи, і святаХліба, Врожаю, Квітів, і зустрічі з гостями школи, і шкільні вечори, і, навіть, звичайні уроки, які перетворювалися на цікаві подорожі у світ природи, географічних відкриттів, будови атомів та молекул, історичних подій. Вони вкладали в нас душу, вчили жити, передавали мудрість і досвід.

Ніколи не забуду першу вчительку – Богданову Ольгу Вікторівну. Мені здавалося, що я бачив у її очах мамине тепло, турботу. За чотири роки скільки любові ми відчули від неї, скільки піклування, що тепер розумію: так любити може тільки людина з великою душею.

У шкільному житті були різні ситуації, але зараз, коли ми закінчили школу, в пам’яті залишилися лише приємні та теплі спогади.

Ніколи не забуду і наш клас. Дружний, веселий, нерозлучний, який учителі називали «Мушкетери», бо ми були один за всіх, і всі - за одного.

101

Я думаю, що доля мені подарувала щасливу нагоду навчатися у школі, в якій працював Василь Олександрович. Сподіваюсь на те, що моїм учителям ніколи не буде соромно за мене.

Іванов Ярослав, випускник 2013 р.

Одинадцять років тому мама з татом привели мене на свято Першого дзвоника. І я, маленька дівчинка з великими бантиками, схожими на дві білі кульбабки, захоплено дивилася на дорослих і таких урочистих випускників. Дивилася на них і заздрила.

Швидко промайнув час, і ось уже я - випускниця. Але дивно: тепер хочеться стати маленькою, повернутися в дитинство, слухати розповіді першої вчительки про сонце, про працелюбних мурашок та дятла, про світанки, про все, що цікавило нас, невгамовних дітлахів. Знову пережити радість пізнання нового на уроках, перших досягнень та успіхів, почуття переживання і розчарування, трепетне хвилювання від виступів, концертів, у яких брала участь, спортивних змагань, походів у ліс і пісень під гітару. А головне – хочеться, щоб на все життя залишилася підтримка моїх учителів, які завжди приходять на допомогу, дають поради.

Як мені не вистачатиме школи! І на святі Останнього дзвоника я буду заздрити, але тепер уже першокласникам, у яких шкільне дитинство ще попереду.

Маховська Катерина, випускниця 2013 р.

Вже одинадцять незабутніх літ промчали,І всі вони, мов той казковий сон.Павлиська школа нам покаже нові далі,Але не верне у шкільний полон.

Попереду дорога – дальня і тривожна,Незвідані світи майбутнього життя,Високі злети і падіння, може,Кохання, смуток, щастя, каяття…

Шкільне життя ніколи не повториш,Воно залишиться за сотнею ночей.Усе мине…Та спогади про школуЗавжди горітимуть у глибині очей.

Лук’яненко Дар’я, випускниця 2013 року

102

Ось і промайнули незабутні шкільні роки… Ще вчора я був просто школярем, а сьогодні вже випускник.

Два слова, а між ними усе шкільне життя, із радощами, успіхами, досягненнями, невдачами і розчаруваннями. Здається, ніби й не було тих одинадцяти найщасливіших років.

У пам’яті оживає все: ось я вперше переступив шкільний поріг, зустрівся зі своїми однокласниками, побачив лагідні очі першої вчительки.

Подумки пройдуся школою… Привітно зустрічає вона кожного учня, бере у свої щирі обійми і веде стежкою до знань. Ось самшитова алея, яка нагадує про закінчення 9 класу (саме дев’ятикласники насаджують ці кущі), ось майданчик, на якому проходять майже усі шкільні свята. Саме тут одинадцять років дзвенів для мене шкільний дзвінок, пролунав і останній- прощальний…

А ось Зелений клас, у якому проходили уроки мислення у початкових класах. Завжди з’являється посмішка і якийсь бентежний трепет у серці, коли пригадую ту дитячу допитливість, якусь наївність, відкриті погляди і жагу до нового, незвіданого. А в старших класах ми часто відпочивали тут на перервах, коли теплий весняний вітер тихим шелестом кликав помріяти про своє майбутнє…

А он сад Матері… Як дружно ми у ньому працювали ранньою весною, коли дерева тільки прокидалися від зимового сну, коли все було вкрито білосніжним цвітом, що від найменшого подиху тихо кружляв у повітрі, опускаючись під ноги, даруючи кожному із нас якісь казкові відчуття… А восени за нашу турботу віддячував сад щедрими дарунками: смачними яблуками, грушами, горіхами.

Якими б шкільними стежками не пройшов – усе таке рідне, близьке, знайоме до болю і просто моє… І ті червоні тюльпани, ніби гарячі серця вдячних учнів, і ті різнобарвні осінні хризантеми, як спогад про яскраві шкільні дні, і запашні чорнобривці, улюблені квіти В.О.Сухомлинського, і ніжні білі конвалії у куточку лісу, як любов і подяка найкращій Павлиській школі за батьківську турботу про своїх дітей – колишніх, теперішніх і майбутніх…

Спогади… Вони завжди зринають у моїй пам’яті і до щему бентежать душу…

Марченко Владислав, випускник 2013 р.

Я родом із дитинства, а дитинство неодмінно пов’язане зі школою. Вона мене виховала, дала міцні знання, залишила про себе найщиріші спогади.

Поріг Павлиської загальноосвітньої школи я переступила тоді, коли перейшла до 6 класу у зв’язку з переїздом батьків. Моя мама теж тут навчалася,

103

тому багато хорошого розповідала і про вчителів, і про традиції, і про школу радості, яка живе від часу В. Сухомлинського.

Ось і перше вересня. Перші враження – вони неповторні, тому найбільше й запам’яталися. Було боязко! Як мене приймуть у новий колектив, де між дітьми уже склалися свої стосунки? Море квітів, радісні обличчя вчителів і дітей, багато гостей школи – таких урочистостей бачити раніше мені не доводилось, пізніше: – лінійки, присвячені В.О. Сухомлинському – все було новим і незвичайним. Я легко влилась у новий колектив, поріднилася з ним завдяки вчителям, які працювали в моєму класі. Навчатись мені було легко, бо їх увагу й допомогу я відчувала завжди. Щороку я була переможцем районних і учасницею обласних олімпіад з різних предметів. Усе, чому мене навчила школа, стала головним у моєму житті і в житті моїх однокласників, які стали студентами престижних вузів України.

Велику увагу педколектив звертав на гармонійний розвиток особистості, тому в школі діяли різнопрофільні гуртки, проводилась значна позакласна робота. Переможці шкільних конкурсів ставали учасниками районних та обласних. Наші успіхи відзначались адміністрацією школи. Для мене пам’ятним став відпочинок у міжнародному таборі «Лідер» у Пущі-Водиці.

Шкільне життя було різноманітним, кожен вибирав те, що до душі, мені ж подобалося брати участь у щорічних виставках виробів з природнього матеріалу. Їх ми готували з моху, сухого листя, з кори і гілок дерев, горіхів, каштанів, які ми відшукували у природі під час екскурсій та походів до лісу.

Я, як і багато моїх однокласників, була учасницею шкільної художньої самодіяльності. Не відставали ми і в спортивних змаганнях.

Пройдуть роки. Як би не склалось моє життя в майбутньому, зерна, посіяні школою, завжди даватимуть добрі сходи.

Русенко Олена, випускниця 2011 року, студентка Київського педагогічного університету ім.М.Драгоманова

Спогади, спогади… Їм немає кінця. Минають літа, а в пам’яті – рідна школа початку 80-х років минулого століття.

Улюблені педагоги, сад Матері, який саджали, доглядали, Зелений клас, у якому відпочивали і мріяли. Все це назавжди. Як назавжди залишились мудрі поради, впевнений погляд, материнська турбота класного керівника Вовченко Галини Яківни.

104

Сказати, що наш клас був дружнім – нічого не сказати. Адже для моїх однокласників шкільне життя не обмежувалося лише школою. Воно з неї розпочалося і продовжувалося вже поза її межами. Це особливо яскраво позначилося в 9-10 класах, коли ми, ймовірно, усвідомивши неминучість нашого розставання із дитинством, із його безтурботністю, намагалися більше часу проводити в стінах рідної школи, жити її життям.

У пам’яті зринають шкільні уроки, завдяки яким ми отримали міцні, глибокі знання, участь у художній самодіяльності, перемоги у районних і обласних спортивних змаганнях з баскетбола і легкої атлетики, екскурсійні поїздки по Україні, шкільні вечори, дискотеки, українські вечорниці.

Пригадую наші традиційні походи на природу, де милувалися не тільки рідними ландшафтами, але й насолоджувалися спілкуванням між собою. Все це ще більше згуртовувало нас і робило міцним дружнім колективом.

Зринає в пам’яті весна 1989 року. Ми, випускники, в пам'ять про незабутні роки навчання в Павлиській школі висадили розкішні кущі троянд.

Велика шана і подяка всім учителям, які зуміли з нас сформувати гідних громадян нашої держави.

Залюбовська С.В., випускниця 1989 р.

У житті кожної людини бувають доленосні етапи. Один із них – вибір майбутньої професії. І я вдячна долі, що на мій вибір у значній мірі вплинув В.О. Сухомлинський.

Дізнавшись про моє бажання стати вчителем, Василь Олександрович проводив зі мною та іншими старшокласниками, хто також мріяв про педагогічну діяльність, бесіди. З них ми дізналися не тільки про привабливість учительської професії, а й про численні труднощі, які чекають на нас у школі. Разом ми обговорювали фільм «Учителька», за його порадою прочитали книгу Ю. Збанацького «Малиновий дзвін» (вона і сьогодні є однією з моїх улюблених), а ще захоплено робили збірочки нарисів, розповідей про вчителів, використовуючи матеріали різних газет і журналів.

В.О. Сухомлинський готував до майбутнього вибору професії не тільки нас, а й наших батьків. Він знаходив час, відвідував сімї і переконував їх, радив підтримувати своїх дітей у складному життєвому виборі.

Пам’ятаю свято Нового 1970 року. Захворіла наша піонервожата, і Василь Олександрович запропонував, щоб я організувала проведення новорічних ранків для молодших школярів. Було важко і страшно, але директор сказав: «Спробуй, і сама зрозумієш, що таке бути вчителем, – твій це шлях, чи ні». Спробувала. Не підвела сподівання директора. І не помилилася.

105

Закінчила Кіровоградський педінститут ім. О. С.Пушкіна і вже понад 30 років працюю вчителем світової літератури та російської мови. Люблю професію і докладаю зусиль, щоб мої учні любили і читали книги, могли орієнтуватися в безмежному літературному просторі, щоб їхніх сердець торкнулися лагідним сонячним променем проникливі поетичні рядки Пушкіна, Байрона, Гейне, Міцкевича, Блока, Ахматової, Пастернака, щоб назавжди запам’яталися образи Прометея, Фауста, Ромео і Джульєтти, Гамлета, Майстра і Маргарити. Адже від того, який слід залишать у дитячих душах кращі світові літературні зразки, залежить, якими ми виховаємо молодь, і який шлях обере вона у складному ХХІ столітті.

Хочеться підкреслити, що в орієнтації на професію вчителя велику роль відігравав увесь педагогічний колектив. З нами працювали вчителі, які були для нас взірцем інтелігентності, самовідданості: Сироватка М.Т., Ворошило П.Т., Заза Р.К., Нестеренко Г.О., Жаленко К.М., Вовченко Г.Я., Барвінський А.Ф., Дараган В.Т., Степанова О.Й.

Я була в 9-му класі, коли до школи прийшла працювати вчителем української літератури Гришина Р.М., яка полонила всіх своєю компетентністю і любов’ю до рідного слова, українського письменства. Саме уроки Раїси Микитівни та вчительки російської мови і літератури Вікторії Трохимівни Дараган спонукали до того, що стала філологом.

Роки роботи вчителем світової літератури не пройшли марно: стала вчителем української мови та літератури старша донька Наталія. Серед випускників є вчителі світової літератури. Сьогодні вони навчають школярів вічному, мудрому, доброму.

По-новому змогла розкрити себе на посаді заступника директора з виховної роботи. Ось де стало в пригоді те, що у нашій школі працювали різноманітні гуртки, де ми мали змогу розкрити свої можливості.

Люблю спілкуватися з дітьми у нестандартній обстановці, коли вони не обмежені рамками уроку. Люблю готувати з ними вечори, свята, ранки, концерти.

Серце радіє, коли дітям запам’ятовуються виступи не тільки в школі, а й на районних та обласних рівнях. Люблю разом зі школярами ходити в походи рідним краєм, їздити на екскурсії.

Я обрала нелегку вчительську долю, але жодного разу не пожалкувала про це. І сьогодні, з погляду прожитих років, хочеться висловити слова глибокої вдячності Василю Олександровичу за те, що дав мені «путівку» на освітянську стежину.

На превеликий жаль, не встигла сказати їх своєму Вчителю за його життя. Так хотілося, що він був поруч, коли йшло моє становлення учителя,

106

вихователя. І як добре, що він лишив нам свої мудрі книги, з яких продовжую черпати все нові і нові знання, бо криниця Добротворця ніколи не зміліє.

Явтушенко Л.С., заступник директора з виховної роботи, учитель світової літератури та російської мови

Стати вчителем мріяла з дитинства. Після закінчення Кіровоградського педагогічного інституту ім.В.Винниченка отримала призначення до своєї рідної школи. Погодьтеся, не кожному щастить у житті працювати у стінах, де все знайоме. Переступила через поріг рідної школи, і в пам’яті промайнули 11 шкільних років. У мене була прекрасна перша вчителька – Жаленко Катерина Марківна Про таких кажуть – вчитель від Бога. Саме вона і надихнула мене обрати професію вчителя. А підтримали мою мрію вчителі у старшій школі: математики – Шевченко Галина Григорівна і директор школи, вчитель фізики Семенков Микола Васильович. Вони порадили вступати на фізико-математичний факультет. Про обрану професію не жалкувала ні хвилини.

Швидко промайнули роки навчання в інституті, і ось я уже вчитель математики Павлиської школи ім. В.О. Сухомлинського. Усі члени педагогічного колективу мені знайомі, адже це мої колишні вчителі, які були для мене взірцем і прикладом. На першому засіданні педагогічної ради мені вручили бібліотечку книг В. Сухомлинського, до яких я до цих пір звертаюсь у своїй роботі. У школі діє клуб для молодих учителів «Ми – сухомлиністи». Коли прийшла працювати в школу, в мене виникало багато запитань щодо правильного проведення уроку і організації виховної роботи учнів. Відповіді на них я отримала саме на засіданнях клубу. Робота там була організована так, що ми, молоді вчителі, мали змогу переглядати архівні матеріали музею В.О. Сухомлинського: протоколи педрад, нарад, аналізи відвіданих уроків. Знаходили для себе цінні поради щодо правильного проведення уроку, а також звертали увагу на ті недоліки, які можуть бути допущені в роботі вчителя. Ми глибоко вивчали твори видатного педагога, зустрічалися з учителями, які працювали з Василем Олександровичем, його учнями. Для нас, молодих, було зроблено багато: бесіди, відкриті уроки учителів-наставників, докладні обговорення наших перших кроків. Наскільки легше працювати, коли в будь-яку хвилину є з ким порадитись, відчути підтримку досвідчених колег, майстрів своєї справи. З кожним днем відчувала себе впевненішою на уроках, опановуючи мистецтво викладання, вчилася розуміти своїх учнів. Я вдячна своїм учителям-наставникам за те, що вони зробили все можливе, аби мої перші кроки в школі були не такими важкими.

107

Ось уже 17 років працюю вчителем математики. Не таємниця, що математика багатьом дітям дається нелегко, але намагаюсь зробити кожен урок цікавим, щоб учні відчували радість пізнання. Тому в своїй педагогічній діяльності постійно керуюся словами В.О. Сухомлинського: «Наша праця вимагає великого терпіння й великої віри в творчі сили дитини».

Життя в школі бурлить, ніби стрімкий потік води. Тут працюють різноманітні гуртки , проводяться цікаві заходи для учнів, а головне, у школі десятки років живуть традиції, започатковані В.О. Сухомлинським: свято Врожаю, свято Квітів, свято Матері, свято Книги, які стали символом Павлиської школи. Тому як класний керівник разом зі своїми вихованцями беру активну участь в їх проведенні.

Професія педагога – не з легких. Треба постійно працювати над собою, не жаліючи ні часу, ні сил. Але якщо ти стараєшся, любиш дітей, то отримуєш велике задоволення. Я дійсно щаслива людина, бо знайшла своє місце в житті.

Шевченко О.А., учитель математики

Школа… Урок… Учні.. Ось ті слова, без яких не уявляю свого життя. І не тільки сьогодні, а й у дитинстві, в юності. Часто діти запитують, що стало поштовхом до вибору саме професії вчителя? Я з упевненістю відповідаю: Павлиська школа. У ній я здобула середню освіту, саме тут доля подарувала мені зустріч із справжнім Учителем – Вовченко Г.Я., яка була моїм класним керівником. Завдяки її таланту, педагогічній майстерності, любові та вимогливості, доброті та людяності, вмінню почути кожного учня, переживати наші невдачі як свої, радіти разом із нами успіхам, я і обрала професію вчителя.

Закінчила школу, педагогічний інститут. Пройшли роки. Працюю вчителем української мови та літератури. Та де б не зустріла Галину Яківну, її щира посмішка, добрий погляд, лагідне слово завжди є тією підтримкою, яка так необхідна кожному із нас у житті.

Працювати учителем – надзвичайно складно, працювати у Павлиській школі – відповідально і престижно, адже вона носить ім’я світоча української педагогіки – В.Сухомлинського. Учитель – це навіть не професія, це – доля. Тільки той, хто вміє любити дитину, переживати разом із нею, вболівати кожною струною своєї душі за неї, може носити горде звання «Учитель».

Павлиська школа для мене назавжди стала рідною. Я вдячна, що педагогічний колектив, у якому я працюю, дружний та згуртований. Мудрі учителі-наставники допомагають мені порадою, власним прикладом. Для мене як філолога яскравим взірцем є педагог від Бога, моя колега – Заслужений учитель України Гришина Раїса Микитівна, яка працювала з Василем Олександровичем.

108

Головне завдання словесника, за його переконанням, – це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного світу дитини. Адже рідна мова – одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її.

Пригадую, як на одному із засідань клубу «Ми – сухомлиністи» я взяла до рук книгу, в якій видатний педагог робив аналіз відвіданих уроків з української літератури… Сказати, що я була вражена, – нічого не сказати. Яка глибина, багатогранність, любов до рідного слова звучить у кожному рядку. І саме це спонукає працювати так, щоб кожна дитина відчула красу та велич української мови. В.О. Сухомлинський писав, звертаючись до вчителів: «Будьте самі шукачами, дослідниками. Якщо не буде вогника у вас, вам ніколи не запалити його в інших ...».

Традиції, започатковані Учителем, живуть у школі й донині. А інакше бути не може. Яке цікаве, яскраве життя наших школярів! Діти постійно чимось зайняті: чи то готують виставку виробів із природного матеріалу, чи то печуть із мамами запашні паляниці на Свято хліба, чи випускають стінгазети, чи пишуть власні вірші.

Шкільне життя вирує. І це прекрасно!Творчість – атрибут повноцінного життя особистості. Сьогодення

наголошує на необхідності творчого підходу до своєї справи. Учитель кожного дня торкається дитячих душ, збагачує їх добром, вірою, надією, любов’ю. Тож пораду мудрого педагога повинен пам’ятати кожен: «Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості».

Марченко Л.В., учитель української мови та літератури

У школі ім. В.О. Сухомлинського я почала навчатися з 8 класу.Разом із батьками приїхала з Литви, де зовсім інші традиції, інший

менталітет. Дуже переживала за те, як мене зустрінуть у новій школі.Але мої побоювання були даремними. Перше вересня. Перший дзвінок.

Все майоріло у квітах, всі були радісні, гарно одягнені. Особливо запам’яталися дівчата з великими білими бантами та обшитими білим мереживом комірцями. Тоді мені здавалося, що потрапила у казку. Я нікого не знала, навіть не розуміла мови, якою розмовляли мої однолітки, але в серці бриніла радість і так хотілося бути схожою на них.

Вивчення української мови для мене спочатку було щось недосяжне, таємниче. Але за допомогою мудрих учителів, які мене завжди розуміли,

109

підтримували, я опанувала мову, літературу та інші предмети. Навчилась декламувати вірші, які мені дуже нелегко давалися. У десятому класі писала навіть твори на задану тему.

У мене з’явилося багато хороших друзів. З ними упродовж уже тридцяти років після школи спілкуємося, дружимо сім’ями.

Школа була моєю другою домівкою. Мені було дуже цікаво, затишно. Зранку – заняття, у вільний час випускала стінгазети, займалась спортом.

Шкільні роки не забуваються ніколи. Особливо приємно згадувати вчителів, які нас навчали, і завжди були готові допомогти, порадити. Доля моїх синів також пов’язана з Павлиською школою.

Олександр вже шість років, як закінчив рідну школу. Дуже часто зустрічається зі своїми однокласниками, приходить до своїх учителів.

П’ять років навчався у місті Харкові. Працює інженером у проектному інституті. Він став гарною людиною, його поважають колеги по роботі.

Молодший син Микола зараз навчається у школі, вже у дев’ятому класі. Мріє стати будівельником, як старший брат.

Ми з чоловіком дуже пишаємося своїми дітьми. І за все це я вдячна вчителям, які їх навчили бути розумними, справедливими і просто хорошими людьми. Низький Вам уклін!

Михайлюченко В.І., мати учня 10 класу Михайлюченка Миколи

Теплий осінній ранок. Сонячний промінчик безшумно пробіг по стіні, по подушці й ніжно лоскотнув по щоці мого молодшого сина. Він відкрив оченята й радісно посміхнувся. Сьогодні у нього свято – 1 вересня, він іде до школи –перший раз у перший клас.

День сьогодні справді радісний. Живою, гомінливою річкою біжать до школи школярі і серед них мій Євген.

На шкільному подвір’ї гарно і весело. Всюди посмішки і квіти. Директор щиро вітає дітей, батьків, учителів та гостей. Продзвенів перший дзвоник. Усі діти йдуть до своїх класів. А в класі на наших першачків чекає наша перша вчителька. Яка ж вона добра і красива – Людмила Іванівна Роскос. Вона перша відкрила дітям двері у цікавий світ знань, показала красу нашої Батьківщини, розповіла про нашу солов’їну рідну мову.

Швидко промайнули чотири роки. Всі трохи сумують, але зовсім не довго, адже попереду багато цікавого і загадкового. Ми, батьки, раділи разом із дітьми за їхні перемоги та засмучувались через їхні невдачі. Допомагали дітям у підготовці різних цікавих заходів, конкурсів. А скільки свят провели ми разом з дітьми в школі. Це і свято Казки, свято Книги, свято Матері. Цікаво було усім.

110

Ось уже учні закінчують 9-й клас. Хтось із них залишить школу і піде у доросле життя, хтось залишиться ще на два роки. Але дуже хочеться вірити, що всі вони стануть гідними, добрими людьми, якими будуть пишатися батьки і вчителі нашої школи.

Діти підуть зі школи, а ви, дорогі вчителі, будете навчати інших школярів і віддаватимете їм своє тепло і любов. А наші діти ще не раз прийдуть на поріг школи, але їх приведе не маленька стежина, а велика, широка дорога – дорога життя.

Ми сподіваємось, що з них виростуть гарні люди, адже вони виховувались на казках та творах великого педагога В.О.Сухомлинського, який творив і працював у цій школі.

Шевченко Т.М., мати учня 10 класу Шевченка Євгена

Перше вересня – щасливий день для всіх школярів і їхніх батьків. Це надзвичайно велике свято для тих хлопчиків і дівчаток, що йдуть до школи вперше. Тому важливо, щоб він запам’ятався дітям як хвилюючий, яскравий, незвичайний, адже перше вересня у школі завжди залишає у серці кожного незабутні враження.

Пам’ятаю, як дев’ять років тому моя донька стала першокласницею, пішла навчатися в Павлиську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського. В цей день була урочиста, лінійка, де першокласників вітали директор, учителі, старшокласники, гості. Після лінійки відбулася «Посвята в першокласники». До школи на свято завітала донька В.О. Сухомлинського – Ольга Василівна. Вона особисто побажала дітям успіхів у навчанні та вручила цінні подарунки: буквар, посвідчення та щоденник першокласника. Батьки і діти були приємно вражені, задоволені від щирих вітань.

Ідуть роки. Моя донька переходить із класу в клас, отримує глибокі та міцні знання, бере участь у роботі різноманітних гуртків, цікавих виховних заходах, які проводяться для учнів. Ми, батьки, теж не стоїмо осторонь, завжди допомагаємо дітям у проведенні свят, започаткованих ще великим педагогом. Коли в 4-му класі проводили свято Врожаю, ми готували вдома різні вироби з хліба, якими потім пригощали гостей. На свято Квітів у 8-му класі шили різні костюми, допомагали зробити композиції з квітів, вирощених удома. А яким незабутнім стало для мене свято Матері, яке за традицією провели діти в 7-му класі.

У школі діти привчаються до праці. Тому і вдома вони, і в саду, і на городі допоможуть. Моя донька йде до школи із задоволенням, бо знає, що

111

кожного дня на неї чекає там щось нове і цікаве.Я пишаюсь тим, що моїй доньці пощастило навчатися в Павлиській

школі ім.В.О.Сухомлинського.Носенко З.В., мати учениці 10 класу Сови Яни

Коли моєму синові прийшов час іти до школи, ми, батьки, дуже хвилювалися, бо розуміли, що школа – це друга домівка, в якій дитині повинно бути затишно і комфортно, тут її мають оточувати добрі і водночас вимогливі вчителі, які на одинадцять років стануть майже рідними.

Яке здивування було в мене, коли ми з сином переступили поріг Павлиської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського. Вся територія школи буяла квітами, всі клумби (а їх в школі так багато) були впорядковані. Сад Матері мав заворожуючий вигляд, земля оброблена у вигляді сот: рівненькі, зроблені дбайливими руками. Величезна теплиця вражала своїми розмірами, коли зайшли в середину – здивувало різноманіття рослин, квітів. Це була справжня райська оаза.

Ми продовжували знайомство зі школою. Мені, дорослій людині, не хотілося звідси йти.

Свято Першого дзвінка перетворилося в казкове дійство з літературними героями, з піснями. Мені було шкода, що це не я йду в перший клас, бо хотілося кожного дня приходити і занурюватися в шкільну атмосферу краси і гармонії, яка панує в стінах Павлиської школи.

Пізніше дізналася, що тут є свої традиції, започатковані Василем Олександровичем Сухомлинським: свято Казки, свято Урожаю, свято Книги, свято Матері. Все, що відбувалося , було схоже на життя великої дружної сім’ї, в якій старші піклуються про менших, де існує повага та любов.

Уроки мислення, які проводилися серед природи, про берізку, про бджілку, про сонце, про хмаринку, про все, що оточувало, кожного разу збагачували, розвивали дітей.

Ніколи не забуду той день, коли батьки разом зі своїми дітьми висаджували саджанці дерев. Це було так зворушливо. Маленькі рученята дбайливо загортали корінчики землею, поливали водою.

Уже пройшло дев’ять літ, а ми кожного року приходимо до яблуньки, яку посадили разом, вона вже стала справжньою красунею і пригощає соковитими плодами. Як добре, що існує традиція, яка приносить і задоволення, і користь.

Життя в школі вирує: свята, тематичні вечори, святкові лінійки, конкурси, змагання. У мого сина немає вільної хвилинки. А найголовніше те,

112

що йому подобається і, коли він розповідає про школу, в нього світяться очі, а це означає, що школа для нього є справжньою домівкою. Щаслива дитина- щасливі батьки.

Бицюк Л.В., мати учня 10 класу Бицюка Ярослава

Школа… У кожної людини з нею пов’язано безліч приємних спогадів. Моєму сину Максиму пощастило навчатись у Павлиській ЗШ І-ІІІ ступенів №1 імені В.О.Сухомлинського.

Найяскравішим спогадом про школу у мене, як мами, є свято Першого дзвоника. Коли вперше зайшли із сином на привітне та охайне шкільне подвір’я, відчули радісне і щемке хвилювання. Школа вирувала розмаїттям квітів, різноголосим дитячим щебетом, звуками музики та радісним сміхом.

Зустріла нас перша вчителька, привітна й чуйна жінка, Болбас Клавдія Миколаївна, яка стала другою мамою для мого сина. Особливо приємно було те, що вона була й моєю першою вчителькою, тому я з радістю і впевненістю довірила свій найдорожчий скарб близькій із дитинства людині.

І ось розпочалася урочиста лінійка. Першокласники стояли з букетами квітів і зацікавлено оглядали школу, яка на одинадцять років стане для них другою домівкою. Після щирих привітань, веселих пісень та віршів пролунав Перший дзвінок для малят. Як же горіли їхні оченята, які щасливі посмішки були на обличчях наших дітей!

Незабутні враження для батьків, адже школа зустріла нас із відкритими обіймами. На кожну дитину з нетерпінням чекали, кожне маля потрапило в атмосферу тепла, чуйності й доброти, яку створює колектив школи. Недарма наш заклад називають Школою Радості. Адже кожного дня мій син мчав до школи, бо на нього чекало безліч цікавого й незвіданого.

Минали роки, підростала моя дитина, та школа завжди дивувала чудовими святами, різноманітними конкурсами, тематичними вечорами. А чи можна забути щорічне свято відмінників?! Приємно, що вшановують не лише дітей, а й їх батьків.

Зараз мій син навчається в десятому класі. За цей час школа стала рідною не лише для нього, а й для нас, його батьків. Завдяки плідній та злагодженій роботі творчих педагогів, син отримав міцні знання з предметів, навчився жити у колективі, відповідати за свої вчинки, поважати старших.

Наша Школа Радості – то лише дорогі серцю спогади. Кожен день, прожитий нашими дітьми, запам’ятається назавжди. І я впевнена, що незабутні спогади про цікаві та веселі шкільні роки мій син пронесе через усе життя.

113

Щербина О.Г., мати учня 11класу Щербини Максима

Спогади про школу

Час летить, його не спиниш,За роками йдуть роки.Вчора в школу ми ходили.А тепер – самі батьки.

Я візьму шкільні альбоми…Все у пам’яті спливе:Ось синок з букетом квітів – Він у перший клас іде!

Тут ще зовсім він маленькийІ від мами – ні на крок,А на цій старій світлині – На природі в них урок.

Це урок в Зеленім класі,Де чарівність і краса.Тут народжується казка,Незабутня й чарівна.

Ну а це – хіба не диво!Серед яблунь, що цвітуть,Діти з вчителькою разомУрок мислення ведуть.

Що не рік, то нове фото…Діти швидко підросли,І про безліч свят цікавихЗ них дізнатись ми змогли.

Свято Квітів і ВрожаюСерце тішать нам завжди.Адже це – не просто діти – Це художники й майстри!

Юско С.О., мати учня 11 класу Юска Василя

Про школу у мене завжди будуть світлі спогади. Навіть вальс я буду згадувати як один із найкращих моментів шкільного життя. Недарма кажуть, що школа – наш другий дім. Адже саме тут ми виросли, вивчили багато нового та цікавого, знайшли справжніх друзів. Я буду завжди пам’ятати стежки невдач

114

та труднощів, щастя та радості, якими разом із нами йшли і наші наставники – вчителі.

Минуло вже 29 років після того, як для мене пролунав останній дзвінок. Здавалося, що більше ніколи не повернуся до школи. Та минув час, і я знову прийшла до рідних серцю стін, але вже не як учениця, а як мама. Привела до своєї рідної школи, в якій жив та творив видатний педагог В.О.Сухомлинський, свою старшу доньку. При виборі школи для своєї дитини навіть не сумнівалася, що вона навчатиметься саме тут. Була впевнена, що для неї школа стане другою домівкою, і вона отримає добру освіту. І не помилилася. Вона завжди з радістю ішла до школи, бо там її чекали вірні друзі та мудрі вчителі, які завжди підтримували та допомагали.

Пройшло декілька років, і шкільний поріг переступила молодша донька. Тепер вона десятикласниця. Діти щасливі, що навчалися у Павлиській школі. Учителі дали їм глибокі знання. Вони завжди могли розраховувати на розуміння та підтримку. Не знаю, як в інших школах, а в нашій учень – перш за все особистість зі своїми поглядами, бажаннями, переконаннями.

Мені хочеться подякувати вчителям, які навчали мене і моїх дітей, за терпіння, чуйність, за ґрунтовні та міцні знання. За те, що кожному вихованцю вони віддають частинку свого серця. Адже сьогодні учити і виховувати дітей складніше, ніж колись, тому що з’явилося багато нової інформації, змінилися, на жаль, духовні цінності. І саме в цих умовах зростає роль учителя, адже саме він формує обличчя майбутнього.

Кононенко Т.В., мати учениці 11 класу Кононенко Інни

Сьогодні вранці, проводжаючи свого сина-одинадцятикласника до школи, я чомусь згадала теплий вересневий день 2002 року, коли ми, схвильовано, збирали свого первістка у школу: перший раз у перший клас. Згадалось, як він міцно тримав мене за руку, як у нього тремтів голос.

Згадалось, як вперше з тривогою йшла на батьківські збори, але коли побачила лагідну посмішку вчительки, зрозуміла, моїй дитині у цій школі буде добре. Кожного дня вона виховувала у своїх маленьких першачків повагу до самих себе, до оточуючих. Мій хлопчик, переймаючи тепло і щедрість серця учителя, беручи в дарунок світ пізнання, навчився чесності, справедливості, людяності.

Павлиська школо! Я дуже тобі вдячна за те, що мій син виріс самостійним, достойним громадянином. Уже сьогодні ми з теплотою згадуємо першу казочку про жабеня, яке заблукало у шкільному саду, перший вірш, присвячений бабусі.

115

А як пишався мій хлопчик, коли почав відвідувати гурток духових інструментів, пізніше він став активним учасником урочистостей, які проводилися і в школі, і в селищі. Потім, рідна школо, ти допомогла йому отримати такі знання, щоб стати переможцем шкільних, районних предметних олімпіад, і врешті перемогти в обласному турі наукових робіт при МАНУМ.

Звичайно, моя мила школо, ти все робиш для дітей: тут працюють гуртки, факультативи, проводяться свята, тематичні вечори, походи у ліс, екскурсії.

Мій син пишається тим, що навчався у Павлиській школі ім.В.О.Сухомлинського. У школі, яка носить ім’я всесвітньо відомого педагога.

Дякую, моя школо, за старанних, сумлінних, творчих учителів, які всі свої вміння і знання передають дітям, які роблять все для того, щоб їхні учні виросли особистостями, індивідуальностями.

Завдяки тобі, моя люба школо, мій син мріє стати вчителем, бо у нього були дуже гарні, розумні педагоги, яких йому хочеться наслідувати.

Моя найкраща, процвітання тобі, довгих років життя, старанних і працелюбних учнів, щоб кожен із них згадував тебе тільки з любов’ю і вдячністю!

Іванова Т.О., мати випускника 2013 року Іванова Ярослава.

116

Перелік публікацій про школу

1. Деркач В.Ф. Зростання професійної майстерності вчителів у контексті педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського [Текст] / В.Ф.Деркач// Педагогічні науки: зб.наук.праць. – Херсон: видавництво ХДУ. – Вип. LIII. –С.353 – 358.

2. Сорока Р.М. Онуфріївщина відкрита для спілкування [Текст] / Р.М.Сорока// Придніпров’я. – 6 червня . – 2009.

3. Скалько С.Л. Тиждень молодого вчителя на Кіровоградщині [Текст] / С.Л.Скалько// Освітянське слово. – 29 травня. – 2009.

4. Сорока Р.М. Закликав Першовересень за науку братись [Текст] / Р.М.Сорока// Придніпров’я. – 5 вересня. - 2009.

5. На порозі нового навчального року [Текст]// Придніпров’я. – 5 вересня. – 2009.6. Дурданін Р. Відшуміли дні навчання [Текст] / Р.Дурданін// Придніпров’я. – 6 червня. – 2009.

7. «Школа Радості» в Павлиші:традиції продовжуються [Текст] //Рідна школа. – 2009. - серпень – вересень. – С.2.

8. Сорока Р.М. Відрядження до Онуфріївщини поповнило новими враженнями [Текст] /Р.М. Сорока // Придніпорв’я. – 21 листопада . – 2009.

9. Дурданін Р. Він ніколи в житті не належав собі [Текст] / Р.Дурданін// Придніпров’я. – 3 жовтня. – 2009.

10. Корюненко М. Василь Сухомлинський: легше любити весь світ, ніж одну дитину [Текст] / М.Корюненко//Освіта України. – 2009 . - 23 грудня.

11. Деркач В.Ф.На конкурс – із твором про Сухомлинського [Текст] / В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2009 - №1.

12. Ткаченко З.Ю. Вогонь серця Сухомлинського [Текст] /З.Ю.Ткаченко //Освітянське слово. – 2009. – №3.

13. Творча група вчителів Камбурліївської ЗШ І – ІІІ ст. Працюючи за Сухомлинським [Текст] //Придніпров’я.– 2009. - 29 серпня.

14. Ткаченко З.Ю. Блискучий приклад служіння українському народові [Текст] / З.Ю.Ткаченко//Придніпров’я. – 2009. - 7 лютого.

15. З книги відгуків педагогічно-меморіального музею В.О.Сухомлинського «Здається, на ганок вийде велика людина» [Текст] // Освітянське слово. – 2009. - №9.

117

16. Калашник Юлія. Слова – зорі в чисте небо великого педагога [Текст] / Юлія Калашник// Рідне Прибужжя. – 2009. -1 жовтня.

17. Подолян І. Кожна дитина має випромінювати радість (Світові обрії педагогіки Василя Сухомлинського) [Текст] / І.Подолян // Освіта України. – 2009. - 23 жовтня.

18. Калініченко Н.А. Інноваційні підходи до трудової підготовки учнів в авторських сільських школах В.О. Сухомлинського, І.Г.Ткаченка, О.А.Захаренка [Текст] / Н.А.Калініченко//В.Сухомлинський і О.Захаренко: діалог через роки і відстані. – Черкаси, 2010. – С.8 – 19.

19. Деркач В.Ф. Формування мовної культури школярів на основі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського [Текст] / В.Ф.Деркач// В.Сухомлинський і О.Захаренко: діалог через роки і відстані.– Черкаси, 2010. – С.65 – 71.

20. Деркач В.Ф. Проблема духовно-нравственного воспитания школьников в педагогическом наследии В.А.Сухомлинского [Текст]/ В.Ф.Деркач// Духовно-нравственное воспитание как фактор формирования социально ценной личности: Материалы международной научно-практической конференции. - Москва, 2010. –С.13 – 18.

21. Деркач В.Ф. Вшанували світлу пам’ять видатного педагога [Текст] / В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2010. - 4 вересня.

22. Терещенко О.П. Початок сезону [Текст] / О.П.Терещенко// Придніпров’я. – 2010. - 13 жовтня.

23. Скалько С.Л. Золотий ювілей із шкільним дзвінком [Текст] / С.Л.Скалько// Освітянське слово. – 2010. - №9.

24. Деркач В.Ф. Столітній ювілей Павлиської школи [Текст] / В.Ф.Деркач// Освіта України. – 2010. - №77 – 78.

25. Деркач В.Ф. Школа – щасливий берег дитинства [Текст] / В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2010. - 25 вересня.

26. Вовченко Г.Я. Слово про наставника [Текст] / Г.Я.Вовченко// Рідна школа. – 2010. - № 6.

27. Малолітко О.О. Клуб сухомлиністів відзначив 10-річчя [Текст]/ О.О.Малолітко// Придніпров’я. – 2010. - 15 січня.

28. Деркач В.Ф. Павлиська твердиня педагогічної думки [Текст] / В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2010. -18 вересня.

29. Богачук М. З когорти Сухомлинського [Текст] / М.З.Богачук// Придніпров’я. – 2010. - 8 травня.

118

30. Деркач В.Ф. Вітали школу з ювілеєм [Текст] /В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2010. - 2 жовтня.

31. Деркач В.Ф. Як «вплести» в задачі рідне селище [Текст] / В.Ф.Деркач // Освітянське слово. – 2010. - №7-8.

32. Калініченко Н.А. Радість, помножена послідовниками [Текст]/Н.А.Калініченко// Освітянське слово. – 2010. - №7,8.

33. Деркач В.Ф. Радість творчості та радість прагнення [Текст] / В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2010. - №2.

34. Деркач В.Ф. «Тимчасові» тридцять років у царстві книг [Текст] /В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2010. - №9.

35. Деркач В.Ф. «Сьогодні бути розумнішим, ніж учора» [Текст] /В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2010. - №7.

36. Здебська В. Здобула перемогу юна дереївчанка, а природолюб з Павлиша виборола «бронзу» [Текст] / В.Здебська// Придніпров’я. – 2010. -12 червня.

37. Деркач В.Ф. Традиции школы Василия Александровича Сухомлинского [Текст] / В.Ф.Деркач// Педагогический вестник «Три ключа». – 2010. - №12.

38. Енциклопедія педагогічної освіти України [Текст] .- Київ, 2010 – С.257.

39. Деркач В.Ф. Творческое внедрение педагогического наследия В.А.Сухомлинского в работе с одаренными детьми педколлективом Павлышской школы [Текст] / В.Ф.Деркач// Материалы международной научно-практической конференции. - Москва, 2011 – С.12 – 21.

40. Деркач В.Ф. Школа радості й добра [Текст] / В.Ф.Деркач// Школи Кіровоградщини: традиції та інновації. Частина ІІ. Альманах. – Кіровоград: Видавництво «Поліграф-Терція», 2011. – С.45 – 60.

41. Деркач В.Ф. Уроки мислення серед природи – один з найголовніших засобів формування особистості молодшого школяра [Текст] /В.Ф.Деркач// Педагогічний дискурс: зб.наук.праць. – Хмельницький : ПП Балюк І.Б. - Вип. 10. – С.138 – 141.

42. Явтушенко Л.С. Павлиські школярі вдячні за увагу [Текст] / Л.С.Явтушенко// Придніпров’я. – 2011. - 24 грудня.

43. Деркач В.Ф. Впровадження педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського в роботі з обдарованими дітьми [Текст] / В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2011. - 3 вересня.

44. Деркач В.Ф. Із шкільного параду – до столиці [Текст] / В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2011. - №4.

119

45. Деркач В.Ф. Пам’ятаємо й вчимося відданості справі [Текст] / В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2011. - №8.

46. Деркач В.Ф. Цілюще джерело людської мудрості [Текст]/ В.Ф.Деркач// Педагогічна газета. – 2011.- №9.

47. Лук’яненко І.М. Прощавай, Павлиська школо [Текст] / І.М.Лук’яненко// Придніпров’я. – 2011. - 4 червня.

48. Лук’яненко І.М. Відпочивали у Пущі – Водиці, побували на президентській ялинці[Текст] / І.М.Лук’яненко // Придніпров’я. – 2011. - 15 січня.

49. Сорока Р.М. Здрастуй, школо! [Текст]/ Р.М.Сорока// Придніпров’я. – 2011. -3 вересня.

50. Терещенко О.П. Зірки карате[Текст]/ О.П.Терещенко// Придніпров’я. – 2011.- 9 квітня.

51. Повна жменя переможців[Текст]// Освітянське слово. – 2011. – вересень.

52. Деркач В.Ф. Цікаво провели зимові канікули павлиські школярі [Текст]/ В.Ф.Деркач // Придніпров’я. – 2011. - 29 січня.

53. Деркач В.Ф. Школа по-китайськи, де вчитель – диригент [Текст]/ В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2011. - №2.

54. Дзюба Н. «З відчуттям значимості» [Текст]/ Н.Дзюба// Освітянське слово. – 2011. - №2.

55. Юні баяністи долають вершини майстерності[Текст]// Придніпров’я. – 2011. -19 лютого.

56. Сорока Р.М. «В гостях у Павлиській школі» [Текст]/ Р.М.Сорока// Придніпров’я. – 2011. - 17 вересня.

57. Деркач В.Ф. Педагог за покликанням [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2011. - 12 лютого.

58. Деркач В.Ф. Вшанували світлу пам’ять видатного педагога [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2011. - 17 вересня.

59. Деркач В.Ф. ХІХ Всеукраїнські педагогічні читання [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. –2011. - 5 листопада.

60. Деркач В.Ф. Творче впровадження педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського з питань фізичного виховання [Текст]: / В.Ф.Деркач// Матеріали V Міжнародних та ХІХ Всекраїнських педагогічних читань.– Донецьк, 2012. – Т.2. - С. 181 – 185.

120

61. Деркач В.Ф. Школи радості по всьому світу [Текст]/ В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2012. - №10.

62. Деркач В.Ф. ХІХ Всеукраїнські педагогічні читання [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2012. - 1 грудня.

63. Терещенко О. Виступили на кубку Європи [Текст]/ О.Терещенко// Придніпров’я. – 2012. - 10 листопада.

64. Деркач В.Ф. Залишається нашим сучасником [Текст]/ В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2012. - №8,9.

65. Деркач В.Ф. Цікаво відпочили у «Сонячній країні» [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2012. - 16 червня.

66. Деркач В.Ф. Незабутні дні у «Сонячній країні» [Текст]/ В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2012. - №6.

67. Деркач В.Ф. Павлиська школа приймала учасників конференції [Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2012. - 29 вересня.

68. Гондзя Л.В. Не піддавайтесь віртуальним спокусам [Текст]/ Л.В.Гондзя//Придніпров’я. – 2013. - 5 січня.

69. Деркач В.Ф. Свято для тих, хто цінує знання[Текст]/ В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2013. - 9 лютого.

70. Деркач В.Ф. «Ти вічний біль – Афганістан» [Текст] / В.Ф.Деркач// Придніпров’я. – 2013. - 23 листопада.

71. Деркач В.Ф. Свято для тих, хто цінує знання [Текст]/ В.Ф.Деркач// Освітянське слово. – 2013. -№1.

72. Сухомлинська О.В. Школа В.О.Сухомлинського в Павлиші (50-60-ті рр.). Нариси з історії розвитку новаторських навчально-виховних закладів в Україні (ХХ століття) [Текст] : Навчально-методичний посібник. –Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010.

73. Деркач В.Ф. Ти вічний біль – Афганістан [Текст]/ В.Ф.Деркач // Освітянське слово . – 2013. – №3.

74. Головченко М. Сухомлинський пишався б моєю вчителькою [Текст]/ М.Головченко// Освітянське слово. – 2013. - №3.

121

Зміст

Павлиська школа – живильне джерело розвитку творчої особистості……….....3

Розділ 1. Крокуючи стежками, прокладеними В.О.Сухомлинським……………4

Бузкова алея…………………………………………………………………………5

Сад Матері…………………………………………………………………………..7

Горобинова алея……………………………………………………………………10

Зелена лабораторія…………………………………………………………………14

Червона калина – символ України …………………………………………….....16

Куточок лісу …………………………………………………………………….....20

Зелений клас ……………………………………………………………………….24

Виноградник – улюблене дітище учнів ………………………………………….26

Криниця – джерельна водиця …………………………………………………….29

Дуб-велетень ……………………………………………………………………... 31

Розділ 2. Творчість – могутній стимул духовного життя ………………………35

Розділ 3. Краса слова найяскравіше втілена в поезії ……………………………78

Розділ 4. Павлиська школа – це доля і щастя моє……………………………...100

Перелік публікацій про школу ………………………………………………….130

122

Школа В.О. Сухомлинського – живильне джерело

духовності

Підписано до друку .2013 р.Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Таймс.

Друк – Тираж прим. Зам. №

123