gazeta "kolovorot" #79

8
Міліцейська помилка Ось так сіють мак Саме зараз відцвітає мак – сировина, із якої виготовляють наркотик – опій с. 3 28 червня 2012 № 25 (079) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 3 грн У середу, 27-го червня у Стрілківській середній шко- лі вчетверте було урочисто відкрито табір «Карпа- ти», який діятиме у дві зміни по 21-му дню. У таборі зараз відпочиває 90 дітей, які поділені на три за- гони – «Калина», «Водограй» та «Розбишаки». Стільки ж засе- литься у другу зміну. Таборяни прибули ще у суботу і встигли підготувати невеликий концерт до відкриття. У таборі, який до речі, єдиний у районі, відпочивають діти з усього старосамбірського району 4-9-х класів із ма- лозабезпечених, багатодітних сімей, сироти та напівсироти, відмінники та призери олімпіад. Як розповів «Коловороту» новий директор та старший вихователь «Карпат» Василь Заміщак, цьогоріч за дітьми пильнує та піклується про них 27 працівників, а це ви- хователі, кухарі, лікар, медсестра, прибиральники, пралі, культорганізатори та спорторганізатори. Школярі у таборі беруть активну участь у численних конкурсах, змаганнях, забавах, екскурсіях, концертах. Галина Антошик Табірне життя Четвертий табір «Карпати» знову відкрився Фермер шукає підтримки… с. 7 «КОЛОВОРОТ» продається у всіх газетних кіосках Старого Самбора та «Рукавичці» Нові подробиці у “ртутній” справі. Родини потерпілих отримала надію на справедливе розслідування. БезроБіття у СтароСамБірСькому районі давно Сягнуло апогею у кожному Селі , Селищі та міСті миттю назБираєтьСя чималий гурт людей, котрі оБїздили Багато країн, аБи зароБити на прожиття. водночаС тих, хто проБував це зроБити на рідній землі одиниці на вСю СтароСамБірщину. незважаючи на неСкінченну Смугу перешкод, альтернатива у нашому прикордонному районі таки є. і в неї варто повірити. так, як це зроБили герої цього матеріалу. с. 4,5

Upload: -

Post on 23-Mar-2016

234 views

Category:

Documents


5 download

DESCRIPTION

Stary Sambir's district newspaper

TRANSCRIPT

Page 1: Gazeta "Kolovorot" #79

Міліцейська помилка Ось так сіють макСаме зараз відцвітає мак – сировина, із якої виготовляють наркотик – опій

с. 3

28 червня 2012 № 25 (079) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 3 грн

У середу, 27-го червня у Стрілківській середній шко-лі вчетверте було урочисто відкрито табір «Карпа-ти», який діятиме у дві зміни по 21-му дню.

У таборі зараз відпочиває 90 дітей, які поділені на три за-гони – «Калина», «Водограй» та «Розбишаки». Стільки ж засе-литься у другу зміну. Таборяни прибули ще у суботу і встигли підготувати невеликий концерт до відкриття.

У таборі, який до речі, єдиний у районі, відпочивають діти з усього старосамбірського району 4-9-х класів із ма-лозабезпечених, багатодітних сімей, сироти та напівсироти, відмінники та призери олімпіад.

Як розповів «Коловороту» новий директор та старший вихователь «Карпат» Василь Заміщак, цьогоріч за дітьми пильнує та піклується про них 27 працівників, а це ви-хователі, кухарі, лікар, медсестра, прибиральники, пралі, культорганізатори та спорторганізатори. Школярі у таборі беруть активну участь у численних конкурсах, змаганнях, забавах, екскурсіях, концертах.

Галина Антошик

Табірне життяЧетвертий табір «Карпати» знову відкрився

Фермер шукає підтримки…

с. 7

«КОЛОВОРОТ» продається у всіх

газетних кіосках

Старого Самбора

та «Рукавичці»

Нові подробиці у “ртутній” справі. Родини потерпілих отримала надію на справедливе розслідування.

БезроБіття у СтароСамБірСькому районі давно Сягнуло апогею – у кожному Селі, Селищі та міСті миттю назБираєтьСя чималий гурт людей, котрі оБ’їздили Багато країн, аБи зароБити на прожиття. водночаС тих, хто проБував це зроБити на рідній землі – одиниці на вСю СтароСамБірщину. незважаючи на неСкінченну Смугу перешкод, альтернатива у нашому прикордонному районі таки є. і в неї варто повірити. так, як це зроБили герої цього матеріалу.

с. 4,5

Page 2: Gazeta "Kolovorot" #79

2

«Родіна»Зазвичай перед тим, як писати «Но-

вини з болота», я заходжу на стрічку но-вин – глянути, чи не пропустив чогось важливого. Нині на стрічці впали у вічі заголовки двох повідомлень, різниця в часі між якими – менше, ніж півгодини. Обидва – від прем’єр-міністра України Миколи Азарова.

Перший заголовок – цитата з розмо-ви Азарова та російського телеведучого Володимира Познера. Суть його в тому, що Микола Янович, хоч і усвідомлює себе громадянином України, Батьківщиною досі вважає Росію. Другий заголовок – про те, що Микола Азаров не має претен-зій до Росії у газових питаннях (зауважу: саме в той же час міністр енергетики на-магається «вламати» росіян на зміну га-зових угод. Хороша допомога від шефа, правда?).

І чи тільки мені здається, що ці дві ци-тати – ну дуже гарно вкладаються в один логічний ряд? А от спроби Азарова вда-вати, ніби він розмовляє українською здаються зовсім нелогічними? А ще більш нелогічним є те, що таких людей вибира-ють до парламентів та призначають в уряди, а не вимітають на «історічєскую родіну»…

Про приємне

Однак буває в нашому житті часом і щось приємне. Мені, наприклад, сподобалася кам-панія за сортування пластикового сміття, яку розпочала одна українська фірма по всіх ве-ликих містах України – ви можете побачити рекламу на фото. Дуже наочно і дуже на часі. Є сподівання, що й до малих міст дійде. Бо ото згадаю фото з Дня Старого Самбора – і тоскно стає: сміття, сміття, сміття, а спеціальний кон-тейнер для пластику – напівпорожній. А деякі депутати навіть у таких фотографіях вбача-ють якусь «інформаційну війну» – і дорікають

«Коловороту». Панове політики, не влашто-вуйте полювання на відьом, а краще робіть щось, щоб було чистіше, пропагуйте розділь-не викидання сміття та й загалом – викидан-ня його у смітник, а не на траву стадіону. От, у розумних людей повчіться…

«Хюндай» – такий «хюндай»…

Правда, є інший бік медалі. Ось віце-прем’єр Борис Колесніков народився на території України – і що це йому дало? «Наш адрєс – Совєтскій Союз» – цілком може бути гімном увіреної йому частини уряду. От, наприклад, як пан Колесніков відреагував на часті поломки потягів «Хюн-дай», запущених якийсь місяць тому? Дума-

єте, розпочалося службове розслідування, хтось почав шукати причини, робити якісь розрахунки? Ні! Пан віце-прем’єр знайшов рішення дуже швидко і просто: винні жур-налісти. Мовляв, проти «хюндаїв» ведуть ін-формаційну кампанію. А вони ж практично не ламаються. Усього вісім поломок було. Як ви гадаєте, вісім поломок за місяць – це багато? Якби моє нове (!) авто за місяць зла-малося вісім разів – я б шукав продавця – і не впевнений, що говорив би з ним надто цензурно. І дуже сумніваюся, що дозволив би комусь назвати мою розмову «інформа-ційною кампанією»…

Проте в панів урядовців – своя логіка. І тут уже не знаєш, що й казати. Чи то, що совок – такий совок, чи, що Донбас – такий донбас…

я так думаю

Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.

думки вголос

Роман Ракголовний редактор

[email protected]

думки вголос

Тетяна Михацьжурналіст

[email protected]

новини з болота

Всеволод Поліщук, заступник головного редактора

[email protected]

Про нас знову почали згадувати. Про нас знову буцімто турбуються і дбають. Нас знову ніби люблять. Нас знову гріють своїм теплом. Усіх нас, знедолених оптом та вроздріб. Але не дивуйтесь і не поспішайте тішитись. Просто попереду – парла-ментські вибори. І їм потрібні не ми, а наші голоси.

Вона (але не та, що нині спокутує свої та чужі гріхи у в’язниці) закликає жити по-новому і називає себе новим лідером. Мандрує країною, відвідує усілякі форуми, семінари, зустрічається з військовиками, спілкується на ринках із дрібними торгов-цями.

А простолюд радіє, бо йому пообіцяли допомогти у вирішенні базарних проблем. Хлопи зізнаються у любові та цілують руки. Жіночки, зі слізьми на очах, пригортають до себе. Пробачають галичани навіть те, що вона, проживши усе життя в Україні, не спромоглася вивчити мову цього народу, його традиції, вірування.

Вони помилково іноді називають її Юлею. Утім одразу перепрошують: мовляв, ви подібні: такі файні, революціонерки.

Споглядаючи увесь цей цирк, хочеться на весь голос заволати: «Люди, схаменіть-ся! Чи ви засліплені? Чи не бачите, чи не знаєте, що коли вона з вами спілкується, то думає зовсім не про вас, не про ваші про-блеми та ваш біль?!»

Вона думає про те, як виглядатиме у телекамерах. Її відвідини завше супрово-джуються кількома телекамерами. І жур-

налісти – не з власної волі – роблять про неї сюжети. Бо за все вона платить телека-налам.

Наприклад, останній її візит на Львів-щину висвітлювали 4 місцеві телекомпанії та одна всеукраїнська. Ішли слідом за нею усюди: пані депутатша побувала у військо-вій казармі – скуштувала з солдатами за одним столом перловки, зустрілася з біз-несменами й відвідала Привокзальний ринок.

День миготіння телекамер коштував столичній пані до 200 тисяч гривень. Од-нак селяни та містяни про це навіть не здо-гадувались. Якби дізнались, то серце не одного бідолахи зупинилося б.

Вона відбула назад до столиці, про-те й далі усміхається нам із білбордів. Ця «благодійниця», з невдало приховуваною фальшю в голосі, погляді та діях, уже всти-гла пообіцяти возлюбити (почути, захис-тити…) кожного ближнього з нагоди Дня захисника Вітчизни, Міжнародного жіно-чого дня, Великодня, Дня Перемоги, іншо-го державного, релігійного, професійного свята тощо.

Усім же, хто перебуває у здоровому глузді, цілком зрозуміло, що такі дії – фік-ція, а компліментарні повідомлення про них – нав’язлива і брехлива політична ре-клама, яка не має жодного відношення до реального втілення благих намірів у життя.

Загалом мова не тільки про неї. Вона лише уособлює всіх тих, хто знову тягнеть-ся до Верховної годівниці. Багато стало вовків у овечих шкурах. І всі їхні усмішки – від лукавого.

Теорія розбитих вікон

Дрібниці. Думаю, одна з найбільших проблем українців полягає у відвер-тому небажанні рахуватися з дрібни-цями. Суспільство наче навмисно не бажає оцінити ступінь їхньої важли-вості. А відтак, не здатне зрозуміти роль дрібниць у глобальних суспіль-них змінах. Наскільки важливим є викидати сміття не на тротуар, а у смітник?

І йдеться не про рівень культури окре-мого індивіда. А передовсім, про наслідки які можуть мати вчинки, що ми робимо їх, часто навіть не задумуючись. У цьому сенсі для мене вельми повчальною була історія зі світлофорами. Поспішаючи, нерідко ігнору-вав правила на пішохідному переході, а тому йшов на червоне. І воно начебто нічого, але з часом почав помічати, що, коли впевнено переходити дорогу на червоне світло, за то-бою завжди хтось «рване». І якщо ти готовий до того, що порушуєш правила, то той, хто пішов услід, часто робить це рефлекторно, а тому може виявитися не готовим до зустрічі з автомобілем.

Тоді я усвідомив, що будь-який мій вчи-нок впливає на оточуючих. Навіть якщо це здається дрібницею і навіть якщо я – пере-січний перехожий. У той чи інший спосіб, одразу чи згодом, але обов’язково впливає. Тому тепер переходжу дорогу виключно на «зелене».

А нещодавно натрапив в інтернет-слов-нику «Wikipedia» на дуже цікаву теорію, що підтверджує і навіть підсилює висновок, який для себе зробив. Вона називається «Те-орія розбитих вікон» і вигадали її у 1982 році два американця: Джеймс Вілсон і Джордж Келінг. Вони запевнили, що «розбиті вікна, сміття на вулицях чи інші прояви неповаги людей до правил суспільної поведінки спри-чиняють зростання рівня злочинності». Тоб-то якщо хтось розбив скло у будинку і ніхто не встановив нове, то незабаром жодного цілого вік на там не залишиться. Інакше ка-жучи, коли хтось один начхав на загально-прийняті норми поведінки і викинув сміття посеред лісу, то, якщо це сміття не прибе-руть, воно спонукатиме смітити й інших. А з часом ліс перетвориться на сміттєзвалище.

Теорія ця викликала зацікавлення у ке-рівників різних міст США, європейських кра-їн, Індонезії та Африки. Уперше вона була масово застосована у Нью-Йорку. Ретельно стежачи за чистотою вулиць і, змиваючи графіті зі стін, нью-йоркська влада привчила громадян вести себе культурніше і домогла-ся значного зниження злочинності у місті.

А ще теорією «розбитих вікон» зацікави-лися соціологи і почали робити різні екс-перименти, щоб довести або спростувати її правильність. Так соціологи Гронінгенсько-го університету (Нідерланди) провели шість експериментів і з’ясували, що люди значно частіше смітять на велосипедній парковці, якщо прилегла до неї стіна розмальована якимось незрозумілим для більшості графіті. Щобільше, голандці спровокували своїх спів-громадян до дрібної крадіжки. «З поштової скриньки стирчав конверт з прозорим вікон-цем, з якого виразно проглядала купюра в 5 євро. Експериментатори стежили за людьми, що проходять повз, підраховуючи кількість крадіжок. У ситуації, коли в під`їзді було при-брано, а скринька була чиста і охайна, тіль-ки 13 % перехожих привласнили конверт (загалом повз пройшла 71 особа). Коли ж скриньку розмалювали абстрактним графіті, з неї вкрали конверт майже третина пере-хожих(27 %). А розкидане біля пошти сміття спровокувало на крадіжку 25 % людей», – по-відомляється на ресурсі «Wikipedia».

Відтак, висновок, що варто зробити для себе, – частіше приділяти увагу дрібницям. Бо від того, як поводиться кожен громадян, прямо залежить те, як поводиться більшість і в якому місті чи селі нам доведеться жити в майбутньому. Звісно, завжди буде когорта тих, хто чхав на суспільні правила поведін-ки, але це вже інша тема. Тема, у якій осно-вну роль повинна відігравати влада.

Пседопатріотові…

Він патріот. Він марить Україною.Аж душу рве – також мені артист!Ходити і плюватися руїною – Тож невеликий треба мати хист.

Його любов зачахла ще дитиною,Як сивий попіл у старій печі.Пусті слова. В музеях самотиноюРжавіють вірні лицарські мечі.

А він кричить, махає сигаретою…Життя складне у всій своїй журбі.Якою платиш ти йому монетою,Та бумерангом вернеться тобі.

Сповзла мов змій моя печаль нестримнаНа партизанські мовчазні хрести.То не країна щось тобі повинна,То цим могилам вічно винен ти…

Вовки в овечих шкурах

Page 3: Gazeta "Kolovorot" #79

328 червня 2012№ 25 (079) новини

КОРОТКО

Коментар

Ярослав Циб, директор Стрілківської школи-інтернату:«Я не можу поки що сказати, коли будуть ті гроші, та коли почнеться

ремонт. Але кошти, безумовно, нам потрібні – адже спальні корпуси давно пора ремонтувати».

Соціальні працівники приїдуть до нас

У районі запрацював мобільний соціальний офіс. Про це громад-ськість повідомила прес-служба Старосамбірської РДА.

Організацію створено при управ-лінні праці та соціального захисту на-селення. Мета цього офісу – виїзне обслуговування громадян. Праців-ники установи повинні проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу у питаннях, що стосуються соціальної підтримки.

Детальніше про роботу мобільних офісів – читайте у наступних номерах «Коловороту».

Тетяна Михаць

ДТП на дорозі в Стару сіль

На Старосамбірщині не розми-нулись мікроавтобус та мінівен: троє осіб в лікарні.

Дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої постраждали три осо-би, трапилася поміж селами Шумина і Стара Сіль, - повідомляє прес-служба управління ДАІ у Львівській області. За даними ДАІ, 25 червня близько 07.15 год. ранку на автодорозі між цими се-лами зіштовхнулися мікроавтобус та мінівен. Унаслідок ДТП постраждали водії транспортних засобів та пасажир одного із автомобілів. Усіх трьох було доставлено до районної лікарні.

До чергового частини Старосамбір-ського райвідділу міліції зателефону-вали очевидці аварії, котрі повідомили про ДТП й про ймовірність постражда-лих.

Як зазначають правоохоронці, за по-передньою інформацією, автопригода сталася внаслідок недотримання без-печної швидкості руху. Водій автомобі-ля «Рено Еспейс», 24-річний мешканець Самбірщини, скоїв зіткнення із мікроав-тобусом «Фольцваген Транспортер Т4», за кермом якого був 27-річний житель Старосамбірського району.

Андрій Кожушок

Вшанували жертв Саліни

24 червня у Добромилі відбули-ся поминальні заходи до 71- их роковин вшанування пам’яті жертв НКВД в урочищі Саліна. Віддати шану невинно убієнним зібралася багаточисельна громад-ськість. У поминальних заходах взяли участь депутати обласної та районної рад, представники гро-мадських організацій Львівщини, духовенства, місцева громада.

Уранці у всіх храмах Добромиля від-булися Божественні літургії, після яких жалобні процесії зібралися на терито-рії біля приміщення колишньої тюрми НКВД у Добромилі. Тут священики від-служили поминальну панахиду за жерт-вами НКВД. Потім усі учасники спільним походом пройшли до урочища Саліна. На верхній могилі в урочищі священики відслужили панахиду.

На нижній могилі, біля пам’ятного знаку жертвам НКВС поминальну службу за участю священиків греко-католицької, православної та римо-католицької церков очолив єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз.

Андрій Кожушок

Чотири школи Старосамбір-щини, обрані за програмою Кіотського протоколу, ма-ють унікальну можливість невдовзі бути відремонто-ваними.

Середні школи Хирова та Стрі-лок, а також школи-інтернати цих же населених пунктів можуть отримати кошти для заміни вікон і покрівлі, оновлення фасадів.

Механізм дії Кіотського прото-колу ми вже пояснювали у попе-редньому номері «Коловороту». Однак варто розповісти про ньо-го більш детально: усі країни світу мають певну квоту на забруднен-ня атмосфери – різноманітні шкід-ливі викиди; проте, на планеті є дуже розвинені держави, котрим не вистачає цієї квоти, а є й такі, які не використовують своєї. Щоб збалансувати цю різницю, країни, що розвиваються, продають час-тину своєї квоти. Власне, так ро-бить і Україна.

За інформацією прес-служби Старосамбірської райради, до переліку об’єктів, котрі мали шанс отримати іноземні кошти, потрапили аж 16 проектів, а за-гальна сума складала 52 міль-йони 447 тисяч 331 гривню. Серед тих, кому не пощастило: Старосамбірська та Добромиль-ська лікарні, школи Добромиля, Старого Самбора, Головецька, Топільниці, Тур’я, Скелівки, дитя-чий садок у райцентрі. Докумен-ти на усі об’єкти проходили екс-пертизу в Києві.

А школи-щасливчики ймовір-но вже зовсім скоро матимуть нове обличчя. Для Хирівської середньої школи потрібно по-над три мільйони гривень, а для інтернату – трохи більше шести мільйонів. На Стрілківську ЗСШ передбачено майже чотири мільйони, а на школу-інтернат – близько 4,5 млн грн.

Тетяна Михаць

Продаємо повітря

Під час щорічного обов’язкового звіту перед громадськістю директор Стрілківської середньої школи о. Ми-хайла Вербицького Ігор Калинович повідомив батьківському комітетові про те, що з нового навчального року у закладі планується ввести шкільну форму.

Учителі, як правило, були «за», аргумен-туючи свою підтримку тим, що зразки форм хорошої якості, гарного та зручного фасону. Форма берегтиме здоров’я учнів, адже від-тепер діти не носитимуть коротких спід-ниць, не оголюватимуть попереки, намагаю-чись не відставати від моди. Дехто із батьків висловився «проти», вважаючи, що не змо-же одразу двох дітей забезпечити формою.

Однак директор розповів, що для малоза-безпечених сімей форми куплять спонсори.

«Я би дуже хотів, щоб учні носили шкільні форми – це дуже гарно виглядає і вчителі зі мною погоджуються здебільшого. Але клас-ні керівники побоюються, що виникатимуть конфлікти з учнями на тему: «Чому прий-шов сьогодні без форми?». Не знаю ще, чи вдасться це впровадити, проте постараюся зробити. Набір коштує близько 300 гривень, причому для малозабезпечених обіцяв нам один із кандидатів у депутати допомогти.

Коли вже почнеться навчальний рік – приїдуть знімати мірки з кожної дитини. Це тернопільська фірма запропонувала нам свої послуги, залишила зразки. Я би хотів, щоб однієї форми вистачало дити-ні на 2 – 3 роки. Тому поки що форма буде

обов’язковою для учнів 1 – 9 класів. Старшо-класникам на рік-два купувати нову форму буде зайвим», – поділився своїми міркуван-нями з «Коловоротом» Ігор Калинович.

Діти ж не надто охоче підтримують ново-введення. Таня Карпецька, голова учнів-ського самоврядування у Стрілківській ЗСШ, дев’ятикласниця каже: «Особисто я не дуже в захваті від ідеї зі шкільною формою. З одного боку форма – це обличчя школи, а з іншого – не кожен учень захоче виглядати так, як усі. Та й, мені здається, хороша якісна форма не буде коштувати 200 – 300 гривень, а мінімум 600. Учні всі переважно проти – не хочуть бути од-наковими, хоча мене батьки переконують, що це гарно, коли всі ходять в однакових темно-синіх піджаках, штанах чи сарафанах».

Галина Антошик

Родини Геш і Шарга, котрі кілька мі-сяців пили воду, у якій була ртуть, до-чекалися перших зрушень у «ртутній справі» – її знову віддали в міліцію, яка спершу відмовила у порушенні карної справи.

Михайла Геша, потерпілого у цій справі, насторожує те, що з часу прийняття рішен-ня прокуратури уже минув місяць, однак досі жодних дій із боку міліції він не бачив: «Я отримав документ-відповідь від районної прокуратури на мою скаргу щодо постано-ви міліції про відмову в порушенні кримі-нальної справи такого змісту: «Прокурату-рою району 25-го травня вказане рішення міліції скасоване як незаконне, і матеріали направлено у РВ ГУМВСУ у Старосамбір-ському районі». Рішення прийнято 25.05.12, направлено мені 9.06.12 (про що свідчить поштовий штамп), а одержав я його 12.06.12. Чому тягнули? Чи чекали, щоб прокурор спочатку звільнився? Знаю, що він написав

заяву на звільнення за власним бажанням. Зараз виконує обов’язки прокурора поміч-ник – Тарас Гавриляк.

Проте добре, що хоч визнали міліцію неправою: «Під час перевірки звернення громадян Геша і Шарги було встановлено, що слідчим Щербаном М. Я. було перед-часно прийнято рішення, так як перевірка була проведена неповно, що є порушенням статті 22 КПКУ («Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи», – «Колово-рот»), а тому підлягає скасуванню».

Я нещодавно вирішив перевіритися у Львові – і здав аналізи там, розповівши ситу-ацію, розмовляв із обласним токсикологом. Нічого не виявили, але порадили не заспо-коюватися, бо ртуть в організмі накопичу-ється у певних місцях та може не проявля-тися в аналізах, але після деяких стресових ситуацій (прийняв ванну, випив 100 грамів) може “вилазити”. Ще сказали, що тут, в об-ласті, важко виявити вміст ртуті в організмі. Це точніше можуть зробити хіба у Києві».

Нагадаємо, що 23 березня цього року ро-дина Гешів із Ясениці-Замкової випадково виявила у своєму колодязі ртуть. Випадково, адже новенький насос дивом перестав пра-цювати. Міліція оперативно знайшла зло-вмисника – 62-річного двоюрідного брата одного із постраждалих, а працівники МНС продезінфікували криницю, виловивши 150 грамів чистої ртуті, що пробула у воді від грудня. За словами начальника міліції, чоло-вік зізнався у скоєному, пояснивши, що хотів, щоб у сусідів зникла вода. У результаті – ро-дина з двома дітьми пила воду, у котрій у 600 (!) разів (за висновком обласної санстанції) було перевищено норму вмісту ртуті. Проте, всупереч логіці, винний покараним не був. Слідчий у цій справі капітан міліції Микола Щербан у постанові написав: «Відмовити у порушенні кримінальної справи», – оскільки у діях чоловіка відсутній склад злочину – на-мір завдати шкоди життю чи здоров’ю.

Галина Антошик

У формі на “Перший дзвоник”

Міліцейська помилка

Школярі Стрілківської ЗСШ із 1 вересня, швидше за все, носитимуть шкільну форму

Прокуратура повернула “Ртутну справу” на повторне розслідування

А так виглядає спальний корпус Хирівської школи-інтернату. І хоча у заявці мова йде про заміну вікон на цьому об`єкті – майже всі вікна тут уже замінено

новими металопластиковими.

Page 4: Gazeta "Kolovorot" #79

4 тема номера

Вадим Гриценко, ви-хователь у школі-інтер-наті, м. ДобромильЯ б відкрив нормальний

спортивний комплекс. Щоб молодь могла чимось ко-рисним для себе зайнятись у вільний час. А не в барах «зависати» (усміхається).

Тетяна Чепець, гостює у ДобромиліЯ – прибічник чогось та-

кого, щоб із того потім дій-сно був толк, тому думаю, що нормальні школи та дитячі садочки потрібно зробити. І не економити на цьому. Освіта дітей та їх виховання – ніколи не були програш-ним варіантом.

Тетяна Процак, перукар, смт НижанковичіЯ б розвивала спорт на

Старосамбірщині. Можли-во, велоспорт – у нас є для цього непогані умови. Або відкрила б мережу хоро-ших спортивних залів. Треба ростити здорове молоде по-коління.

Олена Кизима, уродженка м. ХирівНі для кого не секрет,

що у нас панує страшенне безробіття. Тому треба від-кривати такі об’єкти, які да-вали б роботу якнайбільшій кількості людей. Наш край не є обділений природою – можна було б розвивати аграрний сектор району або фермерство. А чому б і ні? До того ж, така робота не ви-магає якоїсь “екстра” вищої освіти…

Володимир Подоляк, гостює у Старому СамборіCтаросамбірщина – гар-

ний мальовничий край, шкода тільки, що та краса пропадає даремно. Наскіль-ки знаю, тут достатньо іс-торичних та архітектурних пам’яток, то непогано було б окультурити все це: зроби-ти гарні туристичні шляхи, бази відпочинку. Ви тільки подивіться, яка природа до-вкола! Усе тут є. Тільки руки чомусь не доходять.

Іван Мілян, студент, с. Нове МістоБізнес? Про що можна говорити,

якщо у нас тут навіть таксі неможливо знайти.

Треба починати з еле-ментарного: транспорт, щоб можна було дібратись туди, куди потрібно, а не чекати по півдня; вічна проблема – дороги: вже і не сподіваюся, що вони колись будуть нормальни-ми; магазини цілодобові; аптеки; пункти прийому платежів – для того, аби заплатити за інтернет, не об’їжджаючи піврайону. Я б починав із чогось такого, чого люди потребують пер-шочергово.

Опитувала Марічка Алексевич

Який бізнес ви заcнували б у районі?Опитування

Фермер шукає підтримки…Безробіття у Старо-самбірському районі давно сягнуло апогею – у кожному селі, селищі та місті миттю назби-рається чималий гурт людей, котрі об’їздили багато країн, аби за-робити на прожиття. Водночас тих, хто про-бував це зробити на рідній землі – одиниці на всю Старосамбір-щину. Незважаючи на нескінченну смугу пе-решкод, альтернатива у нашому прикордон-ному районі таки є. І в неї варто повірити. Так, як це зробили герої цього матеріалу.

«Працюю без особливого оптимізму…»

Село Дроздовичі. Рівни-на. Поля, поля і ще раз поля, а там – уже видніється Поль-ща. На цих полях, ледь не впритул до державного кор-дону, господарює депутат Старосамбірської районної ради Ігор Кінаш. Зовні він не схожий на бізнесмена-зазнайка чи депутата-дар-моїда – простий селянин, котрий підкорив немало-небагато… аж 400 га довко-лишньої землі.

«Що я можу сказати про сучасне фермерство? Опти-мізмом тут, знаєте, не по-пахує. Це – важка робота, це – постійна робота. Я на-магаюся завжди працювати під якісь програми: чи то державної підтримки, чи то іноземної. Співпрацюю із голландцями – набираюся нового досвіду. А самому дуже важко», – ділиться сво-їми міркуваннями стосовно власної ж роботи пан Кінаш.

Він стартував на початку дев’яностих. Молодий спе-ціаліст, випускник сільсько-господарського інституту (м. Дубляни) пан Ігор так і залишився працювати на рідній землі: на базі колгос-

пу, котрий, як і всі інші, мав тоді лише одну перспективу – розвалитися.

Зараз у господарстві Іго-ря Кінаша «Дроздовичі» ви-рощують овочеві та зернові культури. Окрім негоди, яка, час від часу, вносить свої ко-рективи, є й інші труднощі, що встромляють палиці у колеса.

«Найбільша наша про-блема – кредитування. Мало того, що його важко доби-тися – воно ще й абсолютно невигідне. Ставлять такі від-сотки, під які сутужно повер-тати борг. У тій же Польщі фермерам доводиться на-багато легше», – скаржиться підкорювач землі.

І хоча пан Кінаш тих, хто прагне почати схожу справу за сьогоднішніх обставин, називає самовбивцями – свою землю він любить. І якими б важкими не були умови праці – не покине її. Каже, що дуже звик.

Із війська – у фермери

Трохи правіше від Дроз-дович – село Дешичі. Тут узагалі ніби в казці про пана Коцького – от тільки поля не маркізові, а фермерського господарства «СБС». Аж на 1000 га розрослися гречка, пшениця та й інші культури у Богдана і Світлани Савок.

«Ми давно вже працює-мо. Коли починали роботу – мали 3 гектари землі. Я тоді пішов у відставку, бо части-ну життя прослужив у при-кордонних військах. Дру-жина вирішила зайнятися фермерством. Так і працю-вали. Спочатку на ініціативі, а згодом господарство по-чало збільшуватися», – при-гадує фермер-підполковник Богдан Савка.

Обоє із дружиною наро-дилися в селі, тож робота на землі не була чимось новим. Мали старенький, «задир-каний», як каже пан Богдан, трактор – і все.

Про проблеми й трудно-щі, з якими не раз стикалися, фермери можуть говорити дуже багато.

Те ж кредитування, на яке нарікає їхній товариш Ігор Кінаш, завдає чимало клопо-ту. Адже простіше позичити у когось гроші, аніж «грати-ся» із банками у цю тяганину. Нерідко бюрократія триває аж місяць-півтора. А коли кошти потрібні на міндобри-ва чи насіння, то яка вже по-тім із них користь?

«Допомога від держави – мізерна. Та це не можна називати допомогою навіть. Он наш сусід-поляк за один гектар землі отримує 230 євро в рік. Просто так – ні-чого повертати державі не потрібно. От якби мені 230 тисяч євро, то я б знайшов, куди ті гроші вкласти», – роз-мірковує пан Савка.

Ще одна проблема – ста-рий радянський парк тех-ніки. Щоб оновити його, необхідно чимало вільних коштів.

Природні катаклізми та-кож відіграють не останню роль у формуванні прибутку фермера. Богдан Михайло-вич пригадує торішню си-туацію, коли буквально за 5 хвилин град знищив у «СБС» 62 гектари гречки.

«Добре, що ми посадили разом 400 гектарів і в різних місцях. Інакше – наступного дня вже були б на біржі», – каже фермер. І додає: «На землі можна заробити, але в неї треба вкласти багато ко-штів, часу та роботи. Може ми маємо не настільки ве-ликий прибуток, як би того хотілося, але все ж маємо. Інакше б не було сенсу пра-цювати», – підсумовує пан Богдан.

Самі собі господарі

Пан Кінаш та добродії Савки – не єдині люди в ра-йоні, котрі знайшли спосіб працювати на рідній землі.

Більше того, існує чимало різних способів заробити.

У селі Скелівка вже ба-гато років працює насін-нєва станція «Аеліта». Тут розводять різноманітні сорти овочевих культур. А найбільшою популярніс-тю користується, звісно ж, картопля. З усього району з’їжджаються сюди навесні господарі, щоб придбати но-вий сорт бульби.

«Я в пана Степана Дацька часто купую бульбу. І дуже нею задоволена. Ці сорти справді хороші, їх вигідно вирощувати», – розповідає пані Марта.

Тож окрім непоганого за-робітку керівник «Аеліти» Степан Дацько має ще й хо-рошу славу серед місцевого населення.

А в Хирові та околицях усі чудово знають Мирона Коваля – він своїм лозопле-тінням підкорив не лише район, а й різні куточки України. Так, у Хирові пра-цює підприємство «Лоза», де пан Коваль і його робітники творять із лозяних прути-ків справжні дива: крісла, диванчики, підставки для вазонів, кошики тощо. Ви-роби із лози дуже ціняться, адже вони довго служать і є вишуканим доповненням інтер’єру.

Не дармують і жителі села Болозів. Вони заробляють гроші на традиційному укра-їнському продукті – свинині. У цьому селі багато хто роз-водить поросят – і має не-абиякий зиск. Одна доросла свиня народжує кілька ма-

люків. А вони зараз кошту-ють не менше трьохсот гри-вень. Прийнято продавати і вже вгодованих кабанчиків. Попит на них є перед Різдвом та Великоднем, а також у час весіль. Ціна великої свині за-лежить від маси, але менше двох тисяч гривень такий то-вар не коштує.

Усі ці люди зуміли самі стати господарями на своїй же землі. Вони можуть пра-цевлаштувати односельчан. Нехай небагато, але для ко-гось це уже мінімальна ста-більність. Більшість із них не чекають на підтримку дер-жави і не скаржаться. Вони просто працюють. І кожен з нас мав би брати із цих лю-дей приклад.

Тетяна Михаць

khersonmash.com.ua

Page 5: Gazeta "Kolovorot" #79

528 червня 2012№ 25 (079) тема номера

Кілька ідей для нетрадиційного бізнесуЯк можна заробляти, живучи у селі? Окрім сезонних підробітків існує чи-мало перспектив для початку розви-тку власного малого бізнесу. Якщо ви не знайшли того, що підходить саме для ваших можливостей та уподобань серед традиційних, випробуваних часом занять, як от: вирощування пшениці, кукурудзи, картоплі, буряка, капусти, полуниці, фруктів, корів, кіз та свиней – є й багато інших, оригі-нальних варіантів для малого бізнесу в селі. «Коловорот» пропонує читачам кілька думок щодо цікавого, на наш погляд, підприємництва, котре б мо-гло не лише існувати, а й приносити прибуток.

Екологічне – тому цінне

Велику частину території Старосамбір-ського району займають ліси. Цим уже дав-но користуються жителі навколишніх сіл: пилорами процвітають, дерева незаконно зрубують, продають. А можна ж заробляти, скажімо, вирощуванням дерев – енерге-тичної верби, наприклад. Це дерево дуже швидко росте (у 14 разів швидше, ніж інші дерева), невибагливе до ґрунту, тому ним можна засаджувати землі, що непридатні

для звичного сільськогосподарського ви-користання, розсаджується з обрізаних гі-лок, стійке до шкідників, морозів та хвороб, є чудовою сировиною для альтернативної енергетики. Ціна такої енергії є найнижчою з-поміж усіх видів.

Дуже перспективним для села є так зва-ний зелений туризм. Про його переваги можна говорити чимало, проте вельми ці-кавим є такий його різновид, як агротуризм, що передбачає ведення туристами з міст сільського способу життя, ознайомлення із місцевою культурою і тутешніми звичаями, участь у традиційній сільській праці. Часто гості виконують сільськогосподарські робо-ти в обмін на житло та їжу. Агротуризм роз-винений в Іспанії, Італії, Франції, Австралії, США. У наших сусідів – у Польщі – він також стає на ноги, тому його держава не обкладає податком, щоб таким чином підтримати роз-виток села.

Що на городі виросло?

Старосамбірщина розкинулась на нео-днаковій території: що виросте і добре вро-дить у низинних частинах району – те загине у підгір’ї. У селах, котрі найближче до межі з Турківським районом не вся с/г техніка ви-їде на поля, які розміщені на крутих схилах.

Та й дощі вимивають усі добрива з полів. До-бре тут росте хіба що льон. Низинні ж землі чудово підійдуть для майже будь-якого виду овочівництва, садівництва.

Цікавим варіантом було б вирощування квітів: сортових троянд, для прикладу, чи квітів для клумб, вазонів. Зараз квіткову продукцію сюди везуть із Польщі, Закар-паття, а місцевих теплиць, оранжерей не-має.

Заробляють і на вирощуванні грибів. Гливи ростуть на соломі (вологу солому зі спорами грибів засипають у поліетиленові мішки, проколюють ножем отвори у них) та пеньках у підвалах. Досить популярні та-кож печериці. Їм теж потрібна солома, та ще кінський гній – із них роблять компост. На ньому й вирощують гриби, проте необхідно уважно стежити за температурним режи-мом.

А ще є такий делікатесний гриб – шіїтаке (сіїтаке). Він має й лікувальні властивості: пригнічує розвиток пухлин, допомагає при гіпертонії, покращує стан шкіри, знижує рівень холестерину. Цей гриб колись по-любляли східні імператори. Однак українці ще не дуже навчилися його вживати – тому зі збутом може бути важкувато. Вирощують шіїтаке на колодах із цілою, непошкодже-ною корою або ж на субстратах із тирси й кальцію, дотримуючись температурного режиму.

Міні-фермиВажко собі уявити сільський дім без тва-

рин. Хоча корів та коней у селах залишаєть-ся все менше, проте іншої живності: курей, гусей, качок, індиків, кролів – не меншає. А як вам ідея розводити страусів чи перепе-лів? Або ж в’єтнамських свиней чи шиншил? Чи створити рибну ферму або зайнятися бджільництвом?

До речі, на відміну від, наприклад, свині, після забою страуса продають цілком, тоб-то, продається усе: шкіра, пір’я, яйця, м’ясо і, навіть, кігті. Страусине м’ясо делікатесне, нежирне.

Та якщо вам до вподоби все ж свинина – тоді беріться за вирощування чорненьких в’єтнамських поросят. М’ясо у цих «негри-ків» не таке жирне, як у звичайних свиней, вони охайні, швидко ростуть, мають хоро-ший імунітет.

Традиційним бджільництвом тут мало хто займається, хоч це й прибутково, адже мед високо ціниться. А окрім меду, від бджіл можна отримувати й інші корисні та вартісні продукти: віск, прополіс, маточне молочко, бджолину отруту. Годувати цих «домашніх тварин» практично непотрібно – вони самі себе забезпечують, отже затрати – мінімаль-ні.

Галина Антошик

РЕКЛаМа В «КОЛОВОРОТІ» –

Тел.: 097 162 24 40

заПОРуКа Вашого

успіху!

Якщо на Старосамбірщині альтернативу виїзду за кордон чи алкоголізму люди бачать украй рідко, то в Україні загалом чимало зразків того, як можна заро-бляти на рідній землі. Розглянемо найцікавіші із них.

Мостиський район. Село Дмитровичі. Тут живе й успішно веде бізнес бельгієць Бернар Віллем. Він давно звик до від-відин журналістів. Кореспонденти львівських газет теж по-бували в гостях у Дмитровичах.

Пан Бернар розводить кіз. На сьогодні у нього їх більше, ніж півтисячі. Козяче молоко продає і переробляє на сир. Таким чином має непогані прибутки, оскільки ці продукти є екологічно чистими, і тому їх доставляють у дорогі ресто-рани. В інтерв’ю журналістам бельгієць зізнався, що просто не розуміє українців. Адже у тому ж Мостиському районі, як і в більшості інших, є й трава, і вода, й ліси. А в Бельгії по-трібно тиждень чекати, поки машина привезе на ферму сіно чи бочку питної води. І все ж, у таких екстремальних умовах, люди не перестають займатися тваринництвом. В Україні ж

лінуються використовувати безмежний природний потенці-ал.

А в Кіровоградській області допомагати українцям взя-лися німці. На початку дев’яностих вони привозили сюди гу-манітарну допомогу, а потім вирішили власним прикладом навчити українців працювати. Подружжя Габріели та Ахіма Дьобріхів заснувало на Кіровоградщині пекарню й ферму. Уже змогли працевлаштувати близько двадцяти селян, котрі тут мають гідну зарплату. У Німеччині Габріела працювала вчителькою, а її чоловік – лікарем. Проте нітрохи не шкоду-ють, що приїхали в Україну. Кажуть, що це – сильна країна, тут живуть сильні люди, однак потрібно навчитися виганяти із себе лінь та невпевненість.

На Черкащині за сільське господарство також узявся ні-мець. Сотні тисяч гектарів неораних, нікому не потрібних чорноземів украй здивували підприємливого Ганса Венцля. Він розповідає журналістам, що німці лише мріють про такі землі, а загалом у Німеччині забагато фермерів та замало землі. В Україні він має де розвернутися. Зараз Ганс Венцль

орудує двома з половиною тисячами гектарів, тоді як у Ні-меччині не міг сподіватися на більше, ніж півтори сотні. Німець працевлаштував тридцять селян, а головними по-мічниками є два його сини: один із них веде бухгалтерію, а інший – займається технічними питаннями.

А от на Рівненщині розвивати українське село вирішила звичайна українська родина. Багатодітне подружжя, котре виховує 14 дітей, підняло із руїн колишній колгосп. Нині вони обробляють 300 гектарів землі, доглядають двісті ко-рів, 150 свиней та стільки ж овець. На фермі працює уся ро-дина – кожен має свої обов’язки. Голова сімейства каже, що у нього були два виходи: або працювати тут, або ж їхати за кордон. Однак залишати дружину зі дітьми він просто не міг. Тож, починаючи із кількох сотих, фермери Поліщуки змо-гли організувати найкраще сільське господарство у районі. Причому досягли такого результату без величезних старто-вих капіталів чи допомоги іноземців.

Тетяна Михаць, за матеріалами телеканалу “ICTV”, газет “Експрес” та “Високий Замок”.

Із них слід брати приклад

Мегаполіси, швидкісні шосе, за-лізничні колії, автомобілі, заводи, електростанції – в одну мить це може набриднути до такої міри, що залишиться зібрати речі та втекти жити у гори, до чистої, неторканої природи, повітря, яке ніколи не було отруєне смогом, води, що ніколи не бачила ні відходів, ні гідроелектрос-танцій. Скажете, що це неможливо? Чому ж – навіть люди зі світовим ім’ям тікають до першоджерел, залишаючись жити у власному світі посеред дикої природи.

У 2005 році сербський кінорежисер боснійського походження Емір Кустуріца, володар двох «Золотих пальмових гілок» кінофестивалю в Каннах, став лауреатом премії Філіпа Ротьє за свій архітектурний проект – село Дрвенград (також Мечавнік, Кюстендорф) у гірському районі Златібор, що в Сербії. Село режисер збудував у ма-льовничих горах неподалік сербсько-бос-нійського кордону. Там він часто влашто-вує концерти, майстер-класи для молодих режисерів, запрошує митців з усього світу.

Кустуріца зацікавився цією місцевістю ще під час зйомок свого фільму «Життя як диво», які проходили в околицях села Мокра Гора. За словами Еміра, після того, як він покинув рідне місто Сараєво, йому захотілося побудувати своє власне село. Його було відкрито 25 вересня 2004 року, в день прем’єри фільму «Життя як диво». По-вністю побудований із дерева та без цвяхів Дрвенград – не стільки населений пункт, як туристичний об’єкт, культурно-етнічний

центр, на території котрого діють право-славна церква, музей, басейн, бібліотека, кінотеатр. Вулиці названі на честь особис-тостей, важливих для режисера: Че Гевари, Бергмана, Марадони, Фелліні, Джоковича, Тарковського. Крім туристів, у селі живе сім’я Кустуріци. Усі адміністративні справи веде син Еміра Кустуріци Стрибор.

Туристи можуть скуштувати страви сербської кухні, поспівати народних пі-сень, а найголовніше – зустріти самого ре-жисера. Ті, хто побував у Кюстендорфі роз-повідають, що це радше місце “тусовки”, аніж туристичний центр. У Кюстендорфі є готелі, а за кімнату в приватному будинку просять близько 10 євро.

В Україні, особливо в Карпатах, є бага-то чарівних куточків, де могли б вирости схожі екопоселення. Або можна взятися за розбудову якогось занедбаного, про-те дуже вдало розташованого населеного пункту. Чимось схоже на сербський Дрвен-град є село Дземброня у Верховинському районі Івано-Франківської області. Тут гос-тювали і творили відомі письменники Леся Українка, Василь Стефаник, художник та режисер Сергій Параджанов. Саме урочи-ще Дземброня надихнуло його на зйомки найвідомішої української кінострічки «Тіні забутих предків». Та й сучасні митці у пошу-ках натхнення навідуються до цього села. У Дземброні збереглися давня культура, самобутні національні традиції, унікальні звичаї та обряди. Гірське село має протяж-ність 10 км, тут є 112 дворів.

Галина Антошик

Рай на землі

Page 6: Gazeta "Kolovorot" #79

6 трибуна«КОЛОВОРОТ» РЕКОМЕНДуЄ

ПОДИВИТИСЯ:

ПОЧИТаТИ:Марек Краєвський.

«Голова Мінотавра». Львів, «Урбіно», 2012

Мокк, який ненавидить Гестапо та переходить працювати до Абве-ру, швидко встановлює, що сліди вбивства провадять до Львова, де він співпрацюватиме з комісаром Ед-вардом Попельським. У ході розслі-дування виявиться, що вони мають чимало спільного, а Львів відкриєть-ся Моккові як місто вродливих жінок, небезпечних провулків та численних кнайп і ресторанів...

Рей Бредбері. «Кульбабове вино». Терно-піль, «Навчальна книга – Богдан», 2011

Літо у неісную-чому містечку Ґрін Таун 1928 року... Ве-селі пустощі чоти-рьох безтурботних хлопчаків... І куль-бабове вино, яке готує дідусь... Воно – як чарівна капсу-ла часу, що вбирає у себе досвід ми-нулих літ, воно – як ностальгія за дитин-ством, у яке зможе хоча б на мить по-вернутися кожен, хто візьме до рук фантастичну повість Рея Бредбері «Куль-бабове вино». Ця книга – острівець, на котрому зупиня-ється час. Її сторінки дихають далекими д и т и н н о - б е з м е ж -ними спогадами: теплими, п`янкими, вічними, тими, яких нам не спіймати ніколи.

Рей Дуґлас Бредбері – один із найвідоміших американських письменників, автор близько 800 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п’єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв, лібрето опер та мюзиклів. У його творчості органічно поєднуються фантастика й реалізм, казка та достемен-ний факт, ностальгія за минулими літами й допитливий погляд у майбутнє – і це надає кожному творові письменника своєрідно-го, неповторного звучання. І, мабуть, недарма критики й на бать-ківщині Бредбері, і поза нею з рідкісною одностайністю вважа-ють його унікальним явищем в американській літературі.

Красуня з трущобТрішна – дівчина з бідного села, що в сучасній Індії. Історія

починається з автомобільної аварії: батько Трішни потрапив до лікарні – потрібні гроші. З Англії як турист приїжджає Джей – син місцевого багатія. Джей спокушає Трішну та продовжує викорис-товувати як сексуальну іграшку й, одночасно, прислугу. Дівчина сподівається, що коханий зміниться – і знову буде її любити. Вона йому віддана й не може повернутися додому.

Відважна Головна героїня мультфільму – юна і відважна принцеса Ме-

ріда, імпульсивний та зухвалий характер котрої не дає їй сидіти на одному місці. Дочка шотландської королеви Елінор та короля Фергюса, юна леді понад усе мріє про справжню свободу. Адже вона – вправна лучниця, якій немає рівних у влучності в усьому королівстві. Та плани доньки викликають бурхливий гнів у мами, котра впевнена, що молодій принцесі не личить носитися із лу-ком на коні. На думку королеви, у її дочки повинні бути більш витончені захоплення.

Анімаційний фільм «Відважна» – це дивовижна історія про те, як талант і покликання пробивають дорогу крізь усі можливі й неможливі перепони. Меріда, знехтувавши волею батьків та тра-диціями королівства, вирішує стати на шлях грізної жінки-воїна. Для цього вона тікає з дому й вирушає у далеку подорож, мета котрої – розшукати оповиту легендами мудру чаклунку. Меріда вважає, що та може допомогти їй із втіленням мрії. Однак ча-клунка вчинила інакше. Замість допомоги вона вирішила дати зухвалій лучниці урок, наславши на бідолашну дівчину страшне закляття. Тепер Меріда має пройти через величезну кількість тяжких випробувань – тільки так вона зможе зрозуміти, що таке справжня відвага.

Ініціювавши прийняття 5 червня ц.р. у першому чи-танні законопроекту «Про засади державної мовної політики», вивівши на вулиці людей на підтримку цього незаконного юридич-ного акту, організувавши збирання підписів щодо цього «мовного закону», Партія регіонів проігнору-вала норми чинної Консти-туції.З огляду на ці системні антизаконні дії, як ствер-джує відомий юрист Ігор Пукшин, сьогодні з’явились підстави для перевірки ді-яльності партії, що порушує Основний Закон.

Ініційований нардепами від Партії регіонів Сергієм Ківало-вим та Вадимом Колесніченком згаданий законопроект серед іншого регулює й питання за-стосування регіональних мов у сфері судочинства, досудового розслідування, дізнання і про-курорського нагляду (статті 14 та 15 проекту закону). Проте у цій частині зазначені стат-ті прямо суперечать частині першій статті 10 Конституції України. Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99: «українська мова як дер-жавна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повно-важень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, докумен-тації тощо)».

І для того, щоб змінити це положення – необхідно вноси-ти зміни до Конституції! Поло-ження про українську мову як державну міститься у розділі I «Загальні засади» Конститу-ції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної

мови є складовою більш ши-рокого за змістом та обсягом конституційного поняття «кон-ституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право ви-значати і змінювати конститу-ційний лад в Україні належить виключно народові (части-на третя статті 5 Конституції України). Положеннястатті 10 Конституції України, як і ін-ших статей розділу I «Загальні засади», можуть бути змінені тільки у порядку, передбачено-му її статтею 156, тобто шляхом прийняття закону, який затвер-джується всеукраїнським ре-ферендумом.

«Ініціюючи та підтримуючи цей закон у першому читанні Партія регіонів і її члени-нар-депи грубо порушили Кон-ституцію України, ‒ розповів екс-заступник міністра юстиції Ігор Пукшин.

«У статті 19 Закону України «Про політичні партії в Украї-ні» чітко говориться, що у разі порушення політичними пар-тіями Конституції України та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи, як попередження про недопу-щення незаконної діяльності та пряма заборона політичної партії. Регіонали грубо й нахаб-но порушили існуючі норми, тому згідно статті 21 цього ж закону про політичні партії Мі-ністерство юстиції України чи Генеральний прокурор Украї-ни повинні здійснити перевір-ку й у випадку підтвердження фактів порушення Конституції внести відповідне подання до суду про заборону партії», ‒ підкреслив І.Пукшин. В іншому разі вони стають пособниками порушників закону, наголосив відомий правозахисник.

Розділ XIII Констиуції Укра-їни чітко регламентує процеду-ру внесення змін до Основного Закону.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I «Загальні заса-ди», розділу III «Вибори. Ре-ферендум» і розділу XIII «Вне-сення змін до Конституції України», попередньо схва-лений більшістю від консти-туційного складу Верховної Ради України, вважається при-йнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосува-ло не менш як дві третини від конституційного складу Верхо-вної Ради України (стаття 155 Конституції).

Натомість, законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розді-лу XIII «Внесення змін до Кон-ституції України» подається до Верховної Ради України Пре-зидентом України абоне менш як двома третинами від кон-ституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційно-го складу Верховної Ради Укра-їни, затверджується всеукра-їнським референдумом, який призначається Президентом України (стаття 156 Конститу-ції).

«Сьогодні змінити статус української мови можливо лише внесенням законних змін у Конституцію через проведен-ня відповідного загальноукра-їнського референдуму. Тому незаконні намагання присво-їти російській мові де-факто державний статус мають під-лягати жорсткому юридичному й судовому реагуванню. Про-куратура не може мовчки спо-стерігати за таким порушенням Основного закону, а повинна відповідно до чинного законо-давства вживати відповідних заходів», ‒ зазначив Ігор Пук-шин.

Іван Петренко

В Україні з’явились підстави для заборони Партії регіонів

®

®– матеріал, що друкується на комерційній основі

Фрукти – до сушарки!

На СтароСамбірщиНі є близько Ста ветераНів оУН-УПа, колишНіх УчаСНиків бойових дій. воНи багато Не хочУть – лише, щоб визНали їх УчаСНиками НаціоНальНо-визвольНої боротьби в роки дрУгої Світової війНи та Під чаС рУхУ оПорУ У західНій УкраїНі до 1954 рокУ. але влада їх Не чУє. і з кожНим роком меНшає Свідків тих Подій, а ті, котрі ще живі – ПокиНУті НаПризволяще державою, чаСто живУть СамотНьо, маючи Проблеми зі здоров’ям. їм Не виСтачає ПроСтого СПілкУваННя, Уваги, заСлУжеНої Поваги.

ПРОГРАМА

ТБна тиждень

«Ми – постгеноцидна нація…»

с. 10 с. 5

с. 4-5

с.3

13 жовтня 2011 № 39 (043) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 1 грн

с.6-9

Світлина PHL

Для того, аби взимку насолоджуватись смачним узваром, потрібно вчасно і правильно насушити фруктів та ягід. Про різні способи сушіння – у рубриці «Довідка».

«Свобода або смерть!»14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, відзначають річницю створення Української повстанської армії, а також – День козацтва

Син легендарного командира УПА Юрій Шухевич розповів «Коловороту» про час, коли він із сім’єю переховувався на Старосамбірщині, і про діяльність УПА на теренах району.

Ділянка з криницями школи-інтернату приватизована, а це означає, що з водою, якою користується навчальний комплекс, можна зробити будь-що. Директриса Тетяна Голубко хвилюється, що відтепер не зможе контролювати якість води, та й її наявність також, адже новий власник зможе зробити із криницями, що захоче, навіть – засипати. Тоді школа залишиться без води. Та прокуратура запевняє, що все законно, а сторони можуть мирно домовитися.

Земельна проблемаЩо питимуть учні інтернату в Стрілках?

.

Можливість знати більше

Можливість захворіти на рак

ОбИРай СаМ

10 грнМісячна передплата

на «Коловорот»

10 грнПачка цигарок

Page 7: Gazeta "Kolovorot" #79

728 червня 2012№ 25 (079)

ПРацІВНИКИ МІЛІцІї НЕ РЕагуюТь На зВЕРНЕННЯ

ЧИ зЛОВжИВаюТь ВЛаДОю?

Зателефонуйте на телефон довіри обласного УМВС –

(032) 278-26-10

довідка

«а я собі дримбу куплю, аби-м була боса, щоби мені задримбала коло мого носа»

Ось так сіють макСаме зараз відцвітає мак – сировина, із якої виготовляють наркотик – опій

історіянебезпека

Дримба («дримля», «дрімка», «торомба», «доромба», «тромба») – щипковий народний музичний інструмент, один із найстаріших на Землі. Хоч він і досить примітивний – проте з давніх-давен є серед улю-блених у багатьох гірських регіонах України. Зараз майстрів, котрі б виготовляли дримби на Старосам-бірщині не залишилося. На Турків-щині ще є. Наприклад, у Бітлі живе майстер на прізвище Михайлик, який усе життя виробляв дримби, трембіти.

На дримбах найчастіше виконували ко-ломийки, ладканки, пастуші награвання. Цей інструмент здебільшого чоловічий і сольний, тому ансамблі дримбарів у дав-нину – рідкісне явище.

У гірській частині Старосамбірщини, що належить до Північної Бойківщини, зокрема у селі Тур’є, дримбу називали «дрімля» чи «друмля», і цей інструмент тут був менш популярний, аніж, скажімо, у центральній та північній частинах Бойків-щини. Нині вже покійний музикант-скри-паль Микола Виджак із Топільниці казав, що найкраще починати вчитися грати на скрипці та дримбі у Великий піст, коли не можна грати на інструментах – «тоді не-чистий помагає».

Багато хто вважає, зокрема різнома-нітні музичні терапевти (є й такі), що гра на дримбі очищає душу. Проте, відомий мольфар Михайло Нечай (котрий був уби-тий минулого року) також мав свої мірку-вання стосовно дримби. Він уважав, що всі музичні інструменти від Бога, а лише два від диявола. Це – дримба і скрипка. Однак скрипка ще не є пропащою, оскільки сми-чок, який кладеться поверх, утворює з нею хрест.

Навчитися грати на дримбі зовсім не-важко – достатньо кілька годин повправ-лятися. Інструмент виглядає так: невеличка металева підківка, розміром близько 5 – 7 см (може бути й більша), зі звуженим кін-цем. Посередині йде тоненький плоский язичок, загнутий наприкінці основи на 90 градусів. Принцип гри на дримбі простий: тримаючи лівою рукою за широкий кінець інструмента, звужений кінець кладуть на зуби – тоді загнений язичок зачіпають рит-мічно щипком пальця. Утворюється дерен-чання, висота якого змінюється залежно від положення рота, язика, від придихан-ня. Ротова порожнина є резонатором.

Цей нехитрий невеличкий інструмент закріпився й у народній мові: «дримбати» – помалу йти, у легкому темпі, «Ти, стара тромбо!» – образа.

Галина Антошик

Опій чи опіум (грецькою – оpion) – ма-ковий сік. Його отримують із нестиглих ко-робочок маку, які спершу подрібнюють. Сік висушують на сонці – і таким чином одер-жують власне опій. Макова соломка – це подрібнені голівки та стебла опійного маку, підготовлені для виготовлення настою. Опі-ум використовують у медицині для полег-шення болю, ослаблення конвульсій, як сно-дійне. Проте більшого поширення він набув як сильний наркотик.

В Україні сіяти мак можуть лише ті під-приємства, котрі мають спеціальні ліцен-зії. Правоохоронці інтенсивно борються із громадянами, які вирощують цю рослину у будь-яких обсягах.

60 років тому (1952 р.) опійну настоянку (шлунковий засіб) зняли з виробництва в СРСР.

1 кг макової соломки (мелене маковиння, опійна сировина) – це близько 500 нарко-тичних доз, на продажі яких можна зароби-ти приблизно 10 тис. грн.

Із 10 кг опію отримують 1 кг героїну. Ге-роїн – сильний синтетичний наркотик (білий чи сіруватий порошок із неприємним запа-

хом та гірким смаком), котрий синтезують із морфіну, що міститься в опії.

$100 – 200 коштує 1 г героїну (4 наркотич-ні дози).

1 вживання, як правило, досить, щоб «підсісти».

Через 4 – 24 години (залежно від трива-лості вживання наркотику) після прийняття останньої дози героїну настає «ломка».

193 000 га – щороку засівають опійним маком в Афганістані.

1 650 – 1 700 грн становить штраф за зна-йдені на городі українця від 1 до 100 штук макових рослин.

1 700 – 8 500 грн – штраф за виявлені 100 – 500 голівок маку.

3 – 7 років ув’язнення – покарання за ви-рощування особливо великої кількості маку (від 500 рослин і більше).

40 – 50 осіб, у середньому, штрафують за вирощування маку на Старосамбірщині. На початку липня кожного року працівники ра-йонної міліції проводять рейди по городах району, шукаючи посіви маку.

Галина Антошик

Page 8: Gazeta "Kolovorot" #79

8 чтиво

* * *Корупція не знає меж: на конкурсі «Міс Донбас» переміг

44-річний племінник голови місцевої адміністрації.

* * *МВС України попередило арбітра Кашшаї: якщо його вб’ють

в Україні, то вбивство не зарахують…

* * *Лише 11 ударів знадобилося Володимирові Кличку, щоб пе-

ремогти збірну Англії з футболу.

* * *Генерал запрошує до себе лейтенанта.– Ти дивився матч Англія – Україна?– Так точно.– Суддю бачив?– Так точно.Генерал дістає бінокль, шприц та м’яч.– Передай це йому разом із найкращими побажаннями.– Тобто?– Бінокль, – пояснює генерал, – для того, щоб він краще ба-

чив. Якщо не допоможе – можемо направити на курс лікування зору. Якщо й це не допоможе – будемо розвивати нюх.

* * *Футбол ХХІ століття: поляк пасує на африканця, африканець

передає м’яч арабові, араб “навішує” в штрафну на турка, турок забиває – збірна Німеччини вийшла вперед…

* * *– Чому Янукович не доїхав до Волині?– Та застереження побачив.– Яке?– От на кордонах інших областей що написано? «Ласкаво

просимо до Харківщини!» або ще щось подібне. А при в’їзді у Волинську область усіх непрошених гостей чесно попереджа-ють: «ВОЛИНЬ – КРАЙ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ»...

Головний редактор: Роман РакЗаступник головного редактора: Всеволод Поліщук

Над номером працювали:

Адреса редакції:

Тетяна МихацьГалина Антошикм. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11

Дизайн:Верстка:

Літературне редагування: Художнє оформлення:

Рекламний відділ:Відділ збуту:

Всеволод Деревацький Олег ПеленичкаГалина МушеникРостислав Лужецький067 67-307-18Богдан Гурин – 067 67-55-426

Львівське обласне видання газета «Коловорот»передплатний індекс: 89033

cвідоцтво серія ЛВ № 992245-Р від 29.11.2010 р.Друк: ТзОВ «Друк Волині»

Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»

Видавець: ТзОВ «Редакція газети«Коловорот»

Наклад: 2000 примірниківПеріодичність: тижневик

Підписано до друку: 27.06.2012 р.

анекдоти

притчі

старосамбірщина

понеділок, 2 липня

вівторок, 3 липня

середа, 4 липня

четвер, 5 липня

п’ятниця, 6 липня

субота, 30 червня

неділя, 1 липня

день +17°/+29°ніч +17°/+20°

день +18°/+29°ніч +18°/+21°

день +8°/+23°ніч +7°/+13°

день +18°/+29°ніч +18°/+22°

день +19°/+30°ніч +18°/+24°

день +19°/+29°ніч +18°/+24°

день +14°/+26°ніч +14°/+16°

ВІТаННЯ

© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами. За достовірність змісту матеріалів, що публікуються на комерційній основі відповідальність несе замовник.

джерело http://www.meteoprog.ua

заКОХаНИй КОРОЛь

жИТЛОВинайму квартиру чи будинок у Старому Самборі або Стрілках. Олег Петрович – 067 33 76 023.

РОбОТа Газета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунк-тах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.

Фахову безкоштовну правову допомогу Ви отримаєте в юридичній приймальні «Народний адвокат», що реалізовується Благодійним фондомАндрія ЛОПУШАНСЬКОГО спільно з Миколою Катерин-чуком за адресами:

м. Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 98, тел.: (032 38) 2-11-84;м. Добромиль, пл. Ринок, 1.

оголошення

Áåçêîøòîâíà þðèäè÷íà äîïîìîãà

Ольгу В’ячеславівну Пархомик з уродинами щиро вітає двоюрідна сестра з Ніжина. Міцного Тобі здоров’я, неви-черпної енергії та родинного затишку. Нехай у Твоїх заду-мах завжди буде мудрість, у службових справах - підтримка однодумців, в серці - добре і сонячно від людської вдячності!

Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старо-самбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом.

Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.

Король до нестями закохався у бідну, але привабливу дівчину із простолюду – отож наказав привес-ти її до королівського палацу. Був сповнений рішучості одружитися з нею і зробити своєю королевою.

Однак дівчина несподівано важ-ко захворіла того-таки дня, коли опинилася у палаці, її стан невпинно погіршувався.

Скликали найвідоміших лікарів та зцілителів із цілого королівства. Проте їй не вдалося нічим заради-ти. Нещасній красуні загрожувала смерть. Король у розпачі пообіцяв половину свого королівства тому, хто зможе її вилікувати. Проте ніхто не зголосився.

Прийшов лише один дуже му-дрий старець, котрий попросив дати йому можливість порозмовляти з ді-вчиною. Король нетерпляче чекав, а після розмови прийняв його.

– Володарю, – мовив мудрець, – маю надійний засіб для нареченої Вашої королівської величності. Це засіб дуже болючий... не для дівчи-ни, а для Вас, Ваша королівська ве-личносте.

– Скажи мені, що це за засіб! – вигукнув король. – Ми вдамося до нього, без огляду на те, скільки це коштує!

Мудрець поглянув на короля та сказав:

– Дівчина закохалася в одного із

Ваших вояків. Дозвольте їм побрати-ся – й вона відразу одужає!

Король замовк – він надто сильно кохав свою наречену, аби дозволити їй умерти. Погодився на її шлюб із вояком.

Юна красуня справді видужала, але володар щодня ставав усе сум-нішим та щораз більше занепадав на силі. Його стан погіршувався. Над ним нависла смерть. Тому знову по-кликали мудреця, який урятував дівчину. Старець підійшов до ліжка правителя – однак лише із сумом по-хитав головою та прошепотів: «Бід-ний король! Немає для нього рятун-ку. Ніхто-бо не любить так сильно, як любить він».