Контрольне зважування: крупи

Працівникам обох ДНЗ райцентру виплати-ли заробітну плату за травень та червень. Про це журналістам розповіла завідувач дитсадка №1 Дарія Сивак.«Нарешті перед працівниками садочків погаси-

ли заборгованість за два місяці – травень і червень. Уже чекаємо липневої зарплати. Сподіваємось, що все буде гаразд», – каже пані Сивак.

Нагадаємо, що працівники дитячих садочків чекають і решти грошей: зарплати за січень 2012 року. Міська рада та райадміністрація не змогли по-ділити ці навчальні заклади на початку року – отож у січні люди працювали задарма. Старосамбірський районний суд постановив, що заборгованість має погасити адміністрація. Однак та, у відповідь, пода-ла апеляцію у Львівський територіальний суд. Коли там вирішиться старосамбірське питання – поки що невідомо.

Тетяна Михаць-Дзяма

Майже всі школи району вже за-безпечені вугіллям на опалюваль-ний сезон 2012 – 2013.«Погодні умови не дозволили нам за-

кінчити розвозити вугілля по навчаль-них закладах. Проте вже невдовзі цей процес завершиться. Вугіллям будуть забезпечені усі», – повідомив начальник відділу освіти Сергій Маковський.

До речі, вугілля, постачальником котрого є підприємство «Світ СР», вже пройшло експертизу у Львівському на-уково-виробничому центрі стандарти-зації, метрології та сертифікації «Львів-стандартметрологія». За словами пана Маковського, результати показали, що це паливо дійсно якісне.

Тетяна Михаць-Дзяма

Боротьба за зарплату

Чи буде тепло у школах?

с. 3 с. 3

с. 4

16 серпня 2012 № 32 (086) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 3 грн

«КОЛОВОРОТ» продається у всіх

газетних кіосках

Старого Самбора

та «Рукавичці»

Сірий кардинал СтаросамбірщиниЙого постать мало відома простим жителям району, він не красувався на офіційних заходах із урочистими промовами, а інтер’єр його кабінету – простий і скромний. Зрештою, так само тихо й непомітно він пішов зі своєї посади – Роман Батючок більше не є першим заступником голови Старосамбірської райдержадміністрації.Звістка про те, що Роман Батючок написав заяву на звільнення – не на жарт сколихнула владні маси Старосамбірщини. Правда, не зовсім тому, що чиновники шкодували за першим заступником. Та й, якщо вже говорити, не дуже раділи його відходу. У кулуарах старосамбірської верхівки ламали голову лише над одним: чому Батючок кинув Цегенька?Ким же був екс-заступник для голови РДА? Чому чиновники не уявляють собі роботу одного без іншого?

На Старосамбірщині про-цвітає стихійна торгівля.

«Коловорот» продовжує серію публікацій «Контр-ольне зважування». Цього разу перевіряємо крупи та інші сипучі продукти. Такі дрібні товари дуже легко зважити точно. Чи виходить це у про-давців Старосамбірщини?

Ковбаса свіжа, з вихлопними газами

2

Ці бойки – найхимерніше плем’я вздовж і впоперек Карпат. Ні з ким більше нема стільки мороки. Бойки трохи німі. Вони не годні розказа-ти про себе. Вони, як і німці, себе бойками не називають. Бойко – для них образливо. Кажуть про себе: верховинці, русини, галичани, лиш не бойки. Можуть ще змиритися з Бойківщиною, та й то ніхто з них не знає меж своїх ареалів.

Звідки пішли бойки, що ця назва озна-чає, ким вони є тоді, коли їх майже нема – це головна проблема інтелектуалів усіх ґатунків, в тому числі і тих, які вирвалися з бойків у люди, але не самих бойків.

Вони такі виразні, коли бути серед них, але стають протічними, як їхні води, коли намагатися знайти їм якісь означення.

Найпоширеніше із означень – сусід-ське, гуцульське – дурний бойко. Про гуцулів бойки не кажуть, що дурний, ка-жуть: хитрий.

Бойки були колись білими хорватами, які мали свою прекрасну підкарпатську країну, яку бачили і Константин Багря-нородний і Масуді. Тих хорватів дав-но-предавно поневолив Київ. А потому вони ішли на верхи, розділені між Угра-ми і Червоною Руссю. І там, і там бойки трималися свого. Але цього вже ніхто не пам’ятає, тому нема що казати, тому трохи німі.

Замість так вони кажуть «боє». І до всього додають заперечення бо. Усе по-яснюють цим оправданням.

Століттями їм казали, що вони – най-гірші з людей. І це в’їлося у їхні лиця. Вони знають, що найкраще бути між собою, аби ніхто не казав, як вони недоладно виглядають. Але без бойків не обійтися, коли роблять фільми про старі часи, не-має значення чи про середньовіччя, чи про середину двадцятого століття. Все одно їх лиця нетутешні.

Так само, як і побут. У кожній деталі більше минулих століть, як теперішньої моди. У них ще так багато предметів і ру-хів, яких вже ніде нема, у них ще так мало усього, що є вже всюди.

Всі вони люблять солодку водичку. Тепер купують у склепах багато плас-

тикових фляшок з хімічними напоями. Здійснилася мрія, що вода має бути соло-денька. І не треба ні цукру, ні меду.

У цих горах тяжко було запровадити панщину. Тим більше, що серед бідних простих бойків було надто багато шляхти. Найстаріші аристократичні землі давньої України. Тут найбільшу силу мала грома-да. Часто в одному селі громада склада-лася з двох громад – прості селяни одне, а шляхта, такі самі селяни, інше.

Отож, це країна війтів, солтисів, рад-них і присяжних. Тут ніколи не було пер-сональних податків – тільки громадські, тут ніколи убогих членів громади не забу-вали підтримати спроможніші, тут ніколи не віддавали своїх злочинців у чужі руки, карали самі.

Тут дуже різні форми гір. У жодних Карпатах нема такої розмаїтості базових форм. Частина з них видовжена, як виро-би з тіста чи сиру, частина – неначе боже-вільна сукупність кротовиння. Найбільше лісу – якраз на тих купищах.

Вони тут всі браконьєри. Вони ви-рубують, вирізують, приховують, виво-зять, витягають смереки, ялиці і буки. Для цього їм потрібні сокири, пили, коні і вантажівки. Вони не мають серйознішо-го заняття, як вирубування дерев там, де цього робити не можна.

Звірину вони вбивають для приємнос-ті і справедливості, а рибу вибивають для порядку.

Вони й між собою люблять з’ясовувати не так силу і вправність, як здатність бити. Часто б’ють тим, що під рукою – буком, каменем, ланцом, лопатою, сокирою, бензопилою «Дружба».

У них безплідна земля і багато дітей. Їхня звична їжа - то овес і ячмінь, від яко-го пече в стравоході. Радянська епоха стала гастрономічним проривом, бо бой-ки навчилися спочатку купувати, а потім робити консерви.

В них усе було дерево, тому було те-пло і димно, була сіль, були гриби, але не було доброї глини. Не було гончарів і на-чиння. Гуцули дивувалися з такої дикості – у бойків миски були вирізані у стільни-ці. І Бойківщиною ходили дротярі – май-стри, що обмотували дротяними сітками найцінніші глиняні горщики і макітри.

Бойки натомість ішли світами косити, цілі загони косарів, заки достигало своє сіно на верхах, встигали його зробити на долах.

Ще бойки мали довгі хижі з багатьма брамами під одним дахом і прекрасні дерев’яні церкви, місця для яких вибира-ли так, аби заграла уся місцевість. Тепер, дивлячись на те, що лишилося, стає зро-зуміло, що краса їхнього мінімалізму – від бідності. Доки бойко убогий, доти краса навколо нього правдива. Навіть наймен-ше покращання життя веде до незбагнен-ного несмаку.

Найдовше незіпсута бойківська есте-тика зберігається у ленд-арті, у графіці рядів потиченої фасолі на оброблених прямокутниках похилених городів серед трав під лісом.

Бойки якісь такі, що не хочуть нічо-го знати, не вірять нічому, що їм хочуть сказати. Вони залякані і безжальні одно-часно.

Їхні мелодії запозичені, казки жорсто-кі, а найкращою дитячою забавою є зди-рання дерну. Вони вперті і закостенілі, у їхній мові найхарактернішим звуком є твердюще і глибоке архаїчне «и».

І ще бойки прославилися своїми су-шеницями. З покручених напівдиких яблунь, грушок і сливок вони визбирува-ли плоди, сушили їх там, де тепло і димно, і розносили своєю частиною Європи.

Ключем до цього дивовижного люду, до цих європейських екзотів, у яких ще нема всього того непотребу, який помалу витісняє з Європи Європу, є те, що вони так і не зрозуміли Воскресіння. Бойки – це народ Різдва. Зимові зміни ландшафту, вертеп, коляди, перебиранці, Христос ся рождає, весь цей божественний антро-поцентризм, ці теплі воли і вівці, ця піс-на вечеря, ця нічна варта, ці грубі руки і новонароджений у них – ото найвища сакральність, поза якою нема нічого ліп-шого. Різдво тримає бойків, як вони утри-мують Різдво.

І я нікого не можу образити, бо сам є бойком.

Тарас Прохасько, письменник

(Передруковано з газети «Галицький кореспондент»)

я так думаю

Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.

Всеволод Поліщук, заступник головного редактораvsevollod@gmail.com

Новини з болота

«КОЛОВОРОТ» продається у всіх газетних кіосках

Старого Самбора та «Рукавичці»

Дві слові з багатьох можливих

Налякалися котаУже кілька разів доводилося писати про те, що

своєю агресивною поведінкою влада радше де-монструє власний страх перед народом, аніж упев-неність у своїх силах. Дехто заперечує, мовляв, ви-даю бажане за дійсне. Але для чого ж тоді найбільш харизматичних опозиціонерів закривати за ґрата-ми та не допускати до списків? Для чого так панічно боятися опозиційної агітації? Для чого Януковичу п’ятнадцять охоронців на з’їзді власної партії?

Останній приклад – із Дніпродзержинська. Уся владна вертикаль на чолі з губернатором Дні-пропетровщини сполошилася через невеликий білборд. На картинці зображено бабцю з котом і напис: «Взнала, що внук голосував за «регіони» – переписала хату на кота». Спочатку в агенцію, якій належить борд, дзвонили місцеві регіонали, а по-тім – і сам губернатор. Вимагають зняти й намага-ються знайти кримінал у безневинному жарті, який уже з місяць, якщо не більше, мандрує просторами інтернету.

І скажіть мені, що це – не страх. Насправді дуже схоже на епізод із «Бременських музикантів», у ко-трому кіт із приятелями розлякали розбійників…

Губернатор- агітатор

І чи не з тієї ж опери – тактика залякування та шантажу з боку місцевих керівників від Партії регі-онів? Скажімо, голова Чернівецької ОДА Михайло Папієв пішов на пряме порушення закону, агітуючи за Партію регіонів просто під час робочої зустрічі. Нагадаю, що представникам влади у робочий час заборонено здійснювати агітацію. Більше того, пан Папієв прямо заявив, що якщо в селах Глибоцького і Сторожинецького районів не голосуватимуть за кандидата від ПР Бауера – їм не варто чекати ані відкриття запланованих дитячих садків, ані газифі-кації сіл. І скажіть мені, чи шантажувала б так від-верто упевнена в своїх силах партія?

Що ж запропонує опозиція?

З іншого боку, опозиція теж далеко не завжди тішить. У ситуації, коли влада має чимало прома-хів і недопрацювань, коли не виконано стільки обіцянок, коли подорожчання життя є очевидним фактом – більшість опозиційних агітматеріалів зо-середжено на мові. Так, приємно, що «Нас єднає мова. Єдина державна мова». Проте це переконає далеко не всіх українців. І цього, ясна річ, мало. Де чітка економічна програма? Де наголос на невико-наних обіцянках Януковича – починаючи від про-фесійної армії уже в 2011 році й закінчуючи безві-зовим режимом із ЄС?

Скільки можна пробувати в’їхати до парламенту на одній-єдиній тезі? Ситуація в країні сприяє опо-зиції. Однак чи не проспить вона сама свій шанс?

316 серпня 2012№ 32 (086) новини

КОРОТКО

Знову фестивальДва перші дні осені Старосамбір-щина фестивалитиме у Нижанко-вичах. 1 – 2 вересня тут пройдуть II Європейські дні добросусідства «Кордон - 480».

Захід організовують з метою підтрим-ки ініціативи щодо відкриття нового «ві-кна у Європу» – пункту пропуску «Нижан-ковичі – Мальховіце».

Нагадаємо, що торік цей фестиваль відбувся вперше. Тоді розважати публіку приїхали відомі українські гурти «Скря-бін» і «Танок на Майдані Конґо».

Тетяна Михаць-Дзяма

Перевірка з областіУ Старосамбірській райдержад-міністрації відбулася комплексна перевірка. Особливо ретельно комісія перевіряла відділ освіти. Як розповів «Коловороту» голова РДА Володимир Цегенько, причиною приїзду комісії з облдержадміні-страції була скарга депутата Старо-самбірської міськради.

«Комплексна перевірка була з області по зверненню депутата міськради Ковту-на, яке стосувалося ситуації із садочками. А заодно провели комплексну перевірку. Перевіряли й освіту, і внутрішню робо-ту у райдержадміністрації, перевіряли делегування повноважень по сільських, селищних та міських радах, внутрішню політику. Це була комісія з облдержадмі-ністрації. Є в нас акт на 20 сторінок за ре-зультатами цієї перевірки», – розповідає Володимир Цегенько.

Проте на прохання дати журналістам копії цього акта – Володимир Дем’янович відповів відмовою.

Галина Антошик

Цього року школи не закриють

Цьогоріч на Старосамбірщині школи не закриватимуть – усі 89 навчальних закладів цього типу продовжуватимуть працювати. Про це «Коловороту» повідомив на-чальник відділу освіти райдержад-міністрації Сергій Маковський.

Утім, за словами чиновника РДА, на майбутнє під загрозою закриття залиша-ються Трушевицька школа І – ІІ ступенів та Росохівська початкова школа.

До речі, для основних шкіл мінімальна кількість школярів – тридцять, а для по-чаткових – п’ять.

Тетяна Михаць-Дзяма

Хто не проти постріляти?

У Верхньому Лужку вдруге від-будуться змагання із популярної комп’ютерної гри

25 і 26 серпня відбудеться другий турнір Верхнього Лужка з «Counter-Strike 1.6» (популярна комп’ютерна гра-«стрілялка»). Перший турнір пройшов 27 травня. Змагалися 12 команд-учасниць не лише з Верхнього Лужка, а й із навко-лишніх сіл. А перемогу здобула команда семикласників під назвою «Mesniki 3».

Щоби взяти участь, команди мають зареєструватися заздалегідь. Це можна зробити на сторінці події – «Чемпіонат Верхнього Лужка з Counter-Strike 1.6 – Літо 2012» – у соцмережі «Вконтакті», просто вписавши назву команди, імена та нікнейми учасників. У кожній має бути по три гравці. Гра складатиметься з 2 періо-дів по 5 раундів кожен. Триватиме раунд 2 хвилини, а перерва між періодами – 3 хвилини.

Галина Антошик

«Коловорот» продовжує серію публікацій «Контроль-не зважування». Цього разу перевіряємо масу круп та інших сипучих продуктів. Кожна дбайлива господиня бодай раз у тиждень купує на ринку чи у магазині гречку, вівсянку, цукор або борошно. Такі товари дуже легко зважити точно, на відміну від, скажімо, помідо-рів. Чи виходить це у продавців Старосамбірщини?

На Хирівському ринку ми придбали кілограм гречки. Тоб-то, попросили продавця зважити рівно кілограм. Проте у по-ліетиленовому мішечку виявилося трішки більше – кілограм і двісті грамів. Аби не затримувати чергу, розраховуємося із продавцем та їдемо з цукром до Старого Самбора. Однак на контрольному зважуванні, на жаль, цукор заважив менше: 1кг та 100 г – ось яка справжня вага хирівського цукру. Виходить, що ми переплатили приблизно 60 копійок – гроші ніби й не-великі, та все ж.

Наступний етап закупівлі – «Рукавичка». Проби беремо у Хирові й Старому Самборі: і тут, і там ми купили по два кіло-грами гречки. На контрольній вазі побачили ті ж цифри. Ви-сновок: у «Рукавичці» нас навіть на грам не обважили.

І, нарешті, Старосамбірський ринок. Купуємо тут п’ять кіло вівсянки – лише на двадцять-тридцять грамів відрізняється реальна маса від тої, яка була у продавця.

Загалом останні наші закупівлі-експерименти продовжу-ють демонструвати хорошу тенденцію: більшість продавців району таки не обважують покупців – це не може не тішити.

Тетяна Михаць-Дзяма

Голова районної адміністра-ції доручив донести до на-селення району суть Закону України «Про засади дер-жавної мовної політики». Роз’яснювальну роботу для жителів Старосамбірщини планують проводити через засоби масової інформації району та веб-сторінку РДА.

Боротимуться із неякісною ро-сійськомовною музикою у марш-рутках, а також акцентуватимуть увагу на мовному питанні під час навчально-виховного процесу у школах. До того ж учні 10 – 11 кла-сів району вивчатимуть історію національно-визвольного руху на землях Старосамбірщини в 40-х – 50-х роках минулого століття.

Насамперед роз’яснювальну роботу проводитимуть серед маршрутних перевізників, котрі частенько змушують пасажирів слухати неякісну російськомовну музику (так званий блатний шан-сон) без права вибору. За словами очільника Старосамбірської рай-держадміністрації Володимира Цегенька, влада впроваджувати-

ме це розпорядження рейдовим методом: «Заходять два-три чо-ловіка до маршрутки, дивляться, що там, все описують – далі даємо на обласну комісію, яка займа-ється визначенням перевізників на маршрутах. Ми скеровуємо їм, тому що ми не приймаємо рі-шення про виділення тих чи ін-ших маршрутів – це прерогатива обласної адміністрації. Вони вже повинні якось реагувати. Ми, райдержадміністрація, будемо направляти прохання чи клопо-тання, щоби позбавляти цих пере-візників рейсів».

Також ми запитали у пана Це-генька, чи бачить він проблему із музичними смаками жителів району? «Як росіяни кажуть: «На вкус и цвет товарища нет». У кож-ного є свої переконання. Ясно, що хотілося би культури більшої в нашого населення, але як є, так є…» – відповів Володимир Дем’янович. До слова, улюбленим виконавцем голови РДА, як він сам зізнався, є Святослав Вакар-чук.

Галина Антошик

На Старосамбірщині процвітає сти-хійна торгівля. Окрім молока та яєць, прямо на тротуарі можна придбати м’ясні продукти польського виробни-цтва.

Капучіно й розчинні чаї, солодкі батон-чики та маргарин «Пальма», вживаний одяг і… ковбаса – винахідливі продавці влаштовують на околицях місцевих ринків справжнісінькі міні-універмаги. Поляки та українці, котрі вміють і хочуть заробляти «на кордоні», не бояться міліцейської «об-лави».

Уперше побачила польські сосиски на дорозі біля ринку у Хирові. Спочатку по-думала, що це дурість продавця: хто ж купуватиме м’ясні продукти, які без спеці-

ального упакування лежать на ґрунтовій дорозі при спеці майже 30 градусів? Однак, як з’ясувалося, трохи переоцінила своїх співвітчизників: черг за польським фаршем, сосисками, ковбасою та маргарином немає, але охочих придбати це все за дуже низь-кою ціною – таки немало.

Не радить цього робити головний сані-тарний лікар району Богдан Венцик:

«Важко навіть сказати, що може бути у цій ковбасі, котра стільки часу лежить без холо-дильника. Там можуть «водитися» найрізно-манітніші інфекції, залежно від складників продукту. Не варто це їсти – є дуже реальна загроза підхопити якусь кишкову інфекцію», – застерігає пан Венцик.

До речі, контролювати несанкціонова-ний стихійний продаж м’ясних виробів по-

винні міська влада та працівники міліції. Проте періодичні рейди у Старому Самборі мало перешкоджають горе-продавцям – че-рез півгодини-годину після «облави» вони знову постають на попередніх місцях, мов гриби після дощу.

«Міліціонери дуже дивні: чомусь нас ви-ганяють із тротуару. Вони не розуміють, що тут я швидше продам товар і заберуся додо-му. Нема в мене часу весь день вистоювати на базарі. Вдома господарка чекає», – роз-мірковує пані Галя Стеців.

За продаж продуктів у невстановлених місцях передбачено штрафні санкції: від од-ного до семи неоподатковуваних мінімумів. А це від 17 до 119 гривень.

Тетяна Михаць-Дзяма

установлено на Старосамбірщині. Останню відкрили нещодавно на території залізничного вокзалу у Старому Самборі. Присвячена вона пам’яті депортованих 1951 року жителів Михнівця, Лип’я та інших сіл колишньої Дрогобицької області в Донецьку, Миколаївську, Херсонську й Одеську області.За словами Михайла Галевича, в. о. спе-

ціаліста з питань культурної спадщини ра-йону у райдержадміністрації, до каталогу пам’ятних знаків, могил та меморіальних дощок останніх внесено поки що 16. Про-те, ця цифра ще може збільшитися до кінця жовтня, оскільки саме до цього часу голови місцевого самоврядування повинні подати інформацію про пам’ятні таблиці на терито-рії, за яку вони відповідають. Отож, ще не усі дані зібрано.

У райцентрі є чотири меморіальні до-шки: нова на вокзалі, на будинку музичної школи, на вулиці С. Дашо та присвячена В`ячеславові Чорноволу, що на одноймен-ній вулиці. Цьому ж політичному діячеві присвячено пам’ятну таблицю, що встанов-лена на школі у смт Стара Сіль. У с. Грушати-чі, на фасаді церкви, є меморіальна дошка капелану УПА Василеві Шевчуку. 2009 року у Хирові, на будинку «Просвіти», встановили пам’ятну таблицю воїнам УПА. На будівлі у центрі міста Добромиль, де в 1941 була тюр-ма, також є меморіальна дошка. У Княжполі, на школі, з 1992 року висить таблиця пам’яті полковнику УПА Дмитрові Хадаю. Цьогоріч її саме відреставрували. У с. Солянуватка на школі є меморіальна дошка Богданові Цици-ку (псевдо – «Вихор»), у Грушатичах – голові

братства ОУН-УПА, на будинку «Просвіти». Пам’ятний знак із меморіальною таблицею Г. Паливоді, який загинув у 1941, встановлено у Нижанковичах на прикордонній заставі. У с. Мігово також є таблиця на будинку заста-ви – на честь присвоєння звання «Прикор-донна застава імені українського козацтва» від 1997 року. Дві меморіальні дошки є у с. Кобло: на приватній садибі висить табли-ця, присвячена родині о. Івана Колтонюка та його зятю, учасникові УПА, Іванові-Ми-колі Дудичу (псевдо – «Залізняк»); друга ж – Юрієві Кміту, видатному письменникові, публіцисту, етнографові, літературознавцю, громадському діячеві та священику, уро-дженцеві с. Кобло. Також є меморіальна та-

блиця у с. Старява – на школі, її директорові та вчителю Ярославові Войтіву. У Доброми-лі, на монастирі Отців Василіян, вже 11 років висить дошка пам’яті о. Андрею Шептицько-му.

Як розповідає пан Михайло, не так легко встановити пам’ятну таблицю. Спершу необ-хідно провести відповідне історичне дослі-дження доцільності відкриття такої дошки. Потрібно дотримуватись визначених норм і вимог, а також отримати дозвіл від органів місцевого самоврядування. Ціна пам’ятної таблиці розміром 50х60 см – від 700 до 1000 гривень.

Галина Антошик

Контрольне зважування – 4

Вдаримо українською піснею по «блатняку»!

Ковбаса свіжа, з вихлопними газами

16 меморіальних дощок

4Хто він?

Роман Батючок на Старосамбірщині – «пташка залітна». Його маленька Бать-ківщина – село Касперівці Заліщицького району Тернопільської області. Там він на-вчався у школі, а вже у Львові 1987 року закінчив ПТУ. Перша професія пана Батюч-ка – наладник-монтажник випробувально-го обладнання електровакуумного вироб-ництва.

А після цього був Афганістан. Із 1 листо-пада 1987 року вісімнадцятирічний Роман Батючок проходив військову службу у га-рячій точці. Щоправда, зараз він про це не згадує.

Про важке минуле екс-заступника полю-бляє розмовляти лише голова спілки вете-ранів Афганістану на Старосамбірщині Ми-кола Бабчук. Однак це не стільки конкретні розповіді, скільки вдячність і чоловіча со-лідарність: «Коли мені щось треба для своїх хлопців – у першу чергу йду до Романа Ми-хайловича. Він завжди нам допомагає», – не раз казав журналістам пан Бабчук.

Повернувшись із Афганістану, Роман Ба-тючок вступив у Львівську політехніку. У 1990 році він став студентом напряму «Еко-номіка та управління в машинобудуванні». Через п’ять років закінчив інститут із чер-воним дипломом, тут же навчався в аспіран-турі. І на декілька років навіть залишився працювати лаборантом та викладачем еко-номіки.

Непросто зараз знайти відгуки про Рома-на Батючка як викладача, педагога. Мережа Інтернет на той час була не надто розвине-ною, а його колишні студенти роз’їхалися по

світі. Та все ж таки є інформація, що у своїй сфері пан Батючок розумівся чудово – він навіть писав посібники для студентів.

Від клерка до першого заступника

У дев’яностих роках пан Батючок пере-їжджає на Старосамбірщину. Спершу доля його пов’язує із селом Стрілки (про це де-тальніше читайте у наступному номері «Коловороту»), а трохи згодом він починає працювати на доволі престижних посадах району. Наприклад, начальником БТІ та пер-шим заступником голови Старосамбірської РДА. Власне на останньому поки що і зупи-нимося.

У 2010 році Володимир Цегенько стає на-місником президента на Старосамбірщині. Тоді ж він бере собі в помічники Романа Ба-тючка. І не просто в рядові помічники – пан Батючок стає першим заступником. Більше того, вельми схоже, що протягом усього часу спільного кермування районом саме Роман Батючок є головною дійовою особою. Принаймні таку думку часто можна почути від місцевих політиків: мовляв, Володимир Цегенько – виконавець, а розтасовує карти пан Батючок.

Не раз у тому, що такі припущення мають під собою ґрунт, переконувалися і журналіс-ти «Коловороту» – дуже багато питань, котрі стосувалися голови адміністрації, ми обго-ворювали з першим заступником. А якось у розмові він сказав нам, що курує ще й пра-воохоронні органи району. Закулісні розмо-ви у райадміністрації дали зрозуміти, що ко-

жен фінансовий документик мусив пройти через кабінет пана Батючка.

Про сірого кардинала згадували й депу-тати райради. Зокрема пані Марія Нискогуз та пан Микола Цепенда. Ці люди відкрито говорили, що Батючок вирішує усі питан-ня і, так би мовити, навіть ще й підставляє Цегенька. «Ви гляньте на будь-які докумен-ти – той же річний бюджетний звіт, де ціла купа махінацій. Там усюди попрацювала рука Батючка, але підписи-то стоять голови – Цегенька», – сказала якось у розмові пані Нискогуз.

«Підстава» чи ні – вирішувати не нам. Од-нак влітку 2012 року Роман Батючок вирішив піти. Ми відразу ж звернулися за комента-рем до голови РДА. «Так, заява на звільнення є. Але поки що Батючок у відпустці», – відпо-вів Володимир Цегенько.

Сам Роман Михайлович відповідав нео-хоче, постійно посилався на зайнятість. Лише після офіційного прийняття відставки сказав кілька слів: «Так, я пішов. Це була моя особиста позиція. Я хотів працювати на цій посаді – писав заяву. Захотів піти – також на-писав заяву. А хто вважає, що я «кинув» Це-генька – відповім так: де ви були тоді, коли я його підтримував? У нас із головою адміні-страції хороші стосунки. Вони не змінилися після мого відходу».

Пішов красиво?

Однак деякі факти змушують нас думати, що звільнення Романа Батючка з посади – це, ймовірно, хід конем. Як з’ясувалося, ніку-

ди він не подівся з чиновницької арени.І журналісти «Коловороту», і жителі Стрі-

лок та Старого Самбора надто часто бачать пана Батючка за кермом службової машини «Опель Вектра». Він їздив на цьому автомо-білі раніше, але чому зараз також?

Голова РДА пан Цегенько розповів жур-налістам таке: «Хто їздить на автівці першого заступника? Ну, як коли. Іноді я даю його ін-шим заступникам – Кутельмахові та Стрижа-кові. А деколи даю його своєму особистому радникові!»

Що ж це за особистий радник? І чому він їздить на авто, котре РДА орендує у райра-ди?

«Мій радник – це Роман Батючок. Він мій особистий радник. На громадських засадах працює. Зарплати не отримує. Раджуся з ним стосовно всіляких фінансових питань, що стосуються області», – виправдовувався голова РДА.

Цікаво, чи не так? Роман Батючок іде з по-сади першого заступника, суть якої, власне, і полягає в тому, щоб допомагати голові. Од-нак починає робити майже таку ж роботу, тільки безоплатно?

Може, щоб уникнути відповідальності? Адже, хоча всю відповідальність за підписа-ні документи несе голова РДА, на сесії рай-ради депутати уже пробували висловити недовіру саме Батючкові, а також проголо-сувати за його незадовільну роботу.

Ці питання поки що залишаються без від-повідей. Проте не менш цікаві подробиці із життя Романа Батючка – вже у наступному номері «Коловороту».

Тетяна Михаць-Дзяма

Ви уявляєте собі міст без поручнів? Не кладку через річку, не місток через потічок, а повноцінний автомобільний міст, через котрий їздять маршрутки, легкові авто, йде на пасовисько худоба, на котрий можуть забігти діти. Важко, правда? Про міст у селі Тисовиця, що у гірській частині Старосам-бірського району, ще не можна сказати так, поки що – поручні на ньому є, але їх стан залишає бажати кращого.

Міст на початку села Тисовиця доволі високий – близько 15 метрів над річкою Дністер. Здалеку він здається добротним: міцні опори, зовсім не пере-хняблений, не підмитий. Проте, зблизька одразу ж впадає в око основний його недолік – страшенно діряві поручні. І, як виявилося, зовсім не час у цьо-му винен, а… самі ж місцеві жителі.

Металеві планки, із яких складаються поруч-ні, мають висоту 1 метр, ширину – 4 сантиметри і товщину – до півсантиметра. Подекуди їх бракує по 1 – 2, а в деяких місцях – 5 – 6 підряд чи й того більше. А якщо поглянути крізь одну з дір униз на річку – стає справді моторошно.

Якщо вдатися до простої арифметики та озброїтися звичайною рулеткою для вимірю-вань, то картина така: з лівого боку моста (якщо рухатися у напрямку до села) бракує 145 планок, а справа – 105! За планом споруди вони розмі-щені на відстані 15 сантиметрів одна від одної і повернуті ребром до дороги. Однак де-не-де проміжки між сусідніми планками сягають понад метр. Найширша прогалина у поручнях завдовж-ки аж 2 метри й 32 сантиметри! Зліва великих дір, у котрі могла би вільно пролізти людина, ми на-рахували 8, а справа – 9.

Молодий чоловік, проходячи повз кореспон-дента газети «Коловорот», який фотографував небезпечні обочини моста, відкрив «страшну та-ємницю» (правда, сам назватися не захотів): вияв-ляється, у металевих планках, із яких складаються поручні, дбайливі місцеві господарі побачили прекрасний матеріал для виготовлення коліс для гужового транспорту. Якщо підрахувати: понад двісті коліс – це мінімум 50 возів!

Отак живуть тисовичани: хай і не достатньо на-дійно захищені від можливого падіння з 15-метро-вої висоти у річку – зате, які ж господарі хороші…

Галина Антошик

тема номера

Сірий кардинал Старосамбірщини

Крок у нікуди Поручні моста через Дністер у селі Тисовиця не можуть не лякати

516 серпня 2012№ 32 (086)

РеКЛама В «КОЛОВОРОТі» –

Тел.: 097 162 24 40

ЗаПОРуКа Вашого

успіху!

трибуна

Цьогорічної осені український на-род всьоме обиратиме депутатів Вер-ховної Ради. Виборча кампанія, яка стартувала, стане черговим уроком, чи навчили попередні роки робити правильний вибір, чи й надалі байду-же ставитимемось до власної долі.

Випробуваним бійцем КУНу канди-датує наш відомий земляк Андрій Ло-пушанський. Мажоритарний округ № 125 охоплює Самбір, Старосамбірщи-ну, Сколівський і Турківський райони.

Ця неділя для Андрія Лопушан-ського стала першим стартовим кроком важкого шляху. Андрій Ло-пушанський і його команда, перед багаточисленними земляками в До-бромилі, не влаштували феєрію, шоу, як це роблять політичні ловеласи. На-томість у великій колоні кількох тисяч прочан, кандидат у депутати пішим ходом вирушив з Добромиля на так звану святу гору у лісі біля села Губи-чі, де знаходиться старенька церква. Її ще називають Пастушковою, Каль-варійською. Ця церковця приблизно за чотири кілометри від знаменитої Кальварійської церкви, що нині на те-риторії Польщі.

Під час прощі, після святочної лі-тургії, духовні отці всіх конфесій дали благословення Андрію Лопушансько-му на нелегку стезю стати народним депутатом і разом з іншими патріота-ми зупинити негативи в українському суспільстві. Отець Андрій у своїй про-повіді перелічив, скільки добрих справ на рахунку скромного земляка Андрія Лопушанського. Він, займаючи високі посади в Києві, будучи успішним під-приємцем, ніколи не забуває про своє рідне місто Добромиль, і взагалі наш Прикарпатський край. Ось ця, відда-лена від міста Добромиля і села Губичі церковця в лісі, також не забута. Пан Андрій завжди допомагає, допоміг і дорогу зробити до цього старенького храму. Там знаходиться Чудотворна Ікона Божої Матері. З любов’ю до кож-ної людини, хто сюди приходить чи приїздить за сотні кілометрів, відчу-ває небесну благодать. Допоможе і Ан-дрієві Божа Мати за його добрі діяння, зокрема, будівництво церков, шкіл, допомогу бідним, знедоленим стати депутатом Верховної Ради. Дівчатка у вишиванках піднесли пану Андрію великий коровай. Він подякував душ-пастирям, усім присутнім на прощі і сказав: «З нами Бог, і я вірю – разом ми зможемо змінити на краще життя в нашому краї».

Колоритно виглядала зустріч Ан-дрія Лопушанського зі своїми земля-

ками у Народному домі Добромиля. Андрій Лопушанський коротко за-значив: «Багато не говорю, бо звик працювати». Пан Андрій представив кожного члена своєї команди своїм земляками. Палкими оплесками до-бромильчани вітали народного депу-тата, голову Європейської партії Укра-їни Миколу Катеринчука, колишнього народного депутата, уродженця Ста-росамбірщини, доктора економічних наук Ореста Фурдичка, німецького журналіста, акредитованого у Києві, голову обласної організації КУН Та-раса Гентоша, міських голів Самбо-ра, Старого Самбора, Турки, Сколе, а також голову Сколівської районної ради, голову Старосамбірської ра-йонної організації КУН Володимира Васюту та головного лікаря Старосам-бірської районної лікарні, депутата обласної ради Юрія Войтіва. До речі, пан Юрій та Орест Фурдичко під час виборчої кампанії будуть довіреними особами Андрія Лопушанського.

Микола Катеринчук сказав: «Гор-діться, шановні, своїм земляком, який у Києві показав себе патріотом з великої літери. У 2006 році він склав депутатські повноваженням чим про-демонстрував олігархічній верхівці, що не дозволить руйнівникам України розкрадати нафту і газ. Він активно з іншими патріотами став на захист Юлії Тимошенко, коли нинішня вла-да запроторила її у тюрму. Добивався її лікування німецькими фахівця-ми. Постало питання стати на захист рідної мови – Андрій в числі інших об’явив голодовку. Будьмо єдині».

Орест Фурдичко був одним з пре-тендентів до Верховної Ради, але ні, він свідомо вирішив підтримати Ан-дрія Лопушанського, що пропонує зробити, принаймні, двом іншим кан-дидатам по цьому округу. Орест Фур-дичко, передусім, назвав пана Андрія патріотом. Все, що робить, – з вели-кою любов’ю до народу, рідного краю, України. Доброчинність не злічити. Скільки добрих справ на рахунку кан-дидата за всі попередні роки. Площа Пам’яті в Самборі, школи на Старо-самбірщині, вже згадані церкви, сло-вом, скільки міг, стільки й допомагав і допомагає людям.

Таким був початок виборчої ком-панії Андрія Лопушанського: спершу благословення святих отців на Каль-варії, а потім зустріч з добромильськи-ми земляками. Успіхів пану Андрію на нелегкому шляху!

Іван Баган

Цього тижня, автор закону України «Про статус гірських населених пунктів Укра-їни» та представник Прикарпаття у ВРУ ІІІ скликання, Орест Фурдичко звернув-ся до одного із кандидатів у депутати до Верховної Ради по 125 виборчому окрузі з закликом переступити через власні ам-біції та об’єднатись заради перемоги на виборах єдиного представника від Ста-росамбірщини Андрія Лопушанського. Подаємо відкриту заяву пана Ореста Фурдичка нижче:

«Шановний, Михайле Гичка,Ще Володимир Мономах закликав

українців до єдності, бо у єдності сила! Час проявити громадську позицію та переступити через свою гординю. Будь-мо виваженими патріотами нашого рід-ного гірського регіону, пане Михайло, долучайтесь до команди Андрія Лопу-шанського та допоможіть разом зміни-ти життя мешканців нашого краю на краще!

Звертаюсь до Вас як до уродженця Старосамбірщини та людини, яка ви-сунула свою кандидатуру претендентом на мандат народного депутата України від 125 виборчого округу.

Закликаю Вас, переступити через власні амбіції, зняти свою кандидату-ру та долучитись до команди нашого з Вами земляка Андрія Лопушанського. Я зробив саме так, виходячи з тих мірку-вань, що Старосамбірщина повинна ви-ставити єдиного кандидата до ВРУ.

Довкола Андрія Лопушанського об’єдналась команда людей, які мають велику довіру та підтримку серед наших земляків. Серед цих людей і Юрій Вой-тів, головний лікар Старосамбірщини та людина, яка представляє наш край у обласній раді. Разом з Андрієм Лопу-шанським усі міські голови: Самбора – Тарас Копиляк, Старого Самбора – Іван Грись, Добромиля – Михайло Матіяш, Турки – Ігор Касюхнич та Сколе – Во-лодимир Москаль, голова Сколівської районної ради Микола Романишин і ба-гато інших відомих на Старосамбірщині та її межами земляків.

Пане Михайле Гичка, знаю, що Ви ко-ристуєтесь великим авторитетом серед багатьох мешканців Старосамбірщини, проте за межами нашого району, на тій же Турківщині чи Сколівщині про Вас знають менше. А про добрі справи і гро-мадську позицію мецената Андрія Ло-пушанського знають всі.

Саме тому, Ваше висунення канди-датом у депутати до ВРУ створює пев-ну небезпеку проходження до Верхо-вної Ради чужої для Старосамбірщини «людини-парашутиста», яка ставши депутатом – забуде про обіцяне. Адже Ваша участь у виборах відбиратиме від Андрія Лопушанського частину голосів мешканців Старосамбірщини. А цього допустити не можна! Наш Старосамбір-ський край повинен мати свого пред-ставника у Верховній Раді, який гідно представлятиме та захищатиме інтереси наших земляків. І такою людиною, на моє глибоке переконання, є наш з Вами побратим Андрій Лопушанський!

З повагою, Ваш земляк, академік, Орест Фурдичко»

Андрія Лопушанського благословили на Кальварії на виборчу кампанію. Розпочав він її з рідного міста де народився – Добромиля

Фурдичко закликав Гичку об’єднатись з Андрієм Лопушанським

– передвиборча агітація

Духовенство благословляє Андрія Лопушанського Від громади села Губич Катерина Гичка зустрічала Андрія Лопушанського з хлібом

– передвиборча агітація

6 розваги«КОЛОВОРОТ» РеКОмеНДуЄ

ПОДИВИТИСЯ:

ПОЧИТаТИ:

ПОСЛуХаТИ:

Керолін Бурке. «Не шкодую... Життя Едіт Піаф». Київ, «Темпора», 2012

«Не шкодую...» – це біографія однієї з найвизначніших французьких співачок 20 століття. Авторка детально описує походження та кар’єру співачки, її особисте життя, кохання й розчарування. У книзі цитуються відгуки у пресі, спогади та листи друзів і коханців Едіт Піаф.

«Коли я хотіла зрозуміти, «побачити» пісню – я заплющува-ла очі», – згадувала співачка вже тоді, коли її давно вилікува-ний зір дозволяв читати ноти й грати на фортепіано, акомпа-нуючи самій собі.

«Я відчайдушно, нестерпно потребувала любові», – заува-жила вона наприкінці життя. Імовірно, щоб переконати себе у здатності бути коханою, після закінчення стосунків із Вале-том Піаф одночасно зустрічалася з трьома чоловіками: «Щоб із кожним побачитись – я творила дива».

The ВЙО. Є? (2012)Зірки «Території А», улюбленці дівчаток у 90-х – гурт «The

ВЙО» розродився новим альбомом. Колоритний мулат-вока-ліст Мирослав Джонович Кувалдін і гітарист Сергій Підкаура випустили запис під назвою «Є?». Щоправда, «випустили» – трохи не в тому розумінні, яке ми маємо зазвичай. Насправді жодна студія не тиражує диск. Його хлопці викладають в ін-тернет та копіюють просто на комп’ютері – щоб продавати ви-ключно на власних концертах. На думку першопрохідців укра-їнської музики реґі, все одно зараз ніхто не купує диски, а всі качають музику з інтернету або переписують одне в одного.

Згадати всеКінолюбителі старшого, а особливо середнього покоління

обов’язково згадають, що вони таке вже бачили – от тільки з Ар-нольдом Шварценеггером та Шерон Стоун. Для молодих же чи-тачів пропонуємо сюжет римейка.

Події картини пе-ренесуть вас у май-бутнє, де наддержа-ви Новий Шанхай і Євроамерика бо-рються за світове панування. Головний герой стрічки Даг Куейд (Колін Фар-релл) – не більше, ніж звичайний гвин-тик у добре змащеному механізмі споживчої системи. Він – про-стий робітник, що живе в невеликій квартирці, розташованій у Богом забутому районі. Загалом задоволений своїм життям, але в той же час ніяк не може позбутися відчуття, що заслуговує чо-гось більшого. Саме це відчуття і приводить Дага в офіс компанії «Згадати все», котра імплантує спогади в пам’ять людей. Поки Даг обирає спогад, який би він хотів імплантувати, у приміщення ври-вається загін спецпризначення, щоб узяти його під арешт. Проте зробити це бойовикам не вдається, оскільки, на свій подив, Даг ліквідовує увесь загін за допомогою неймовірних бійцівських на-вичок. Що ж це? Упроваджені в його розум спогади уже вступили в силу чи все це відбувається насправді? А що як людини, котрою він завжди себе вважав, зовсім не існує?

Сценарій для римейка написав Курт Віммер («Еквілібріум», «Ультрафіолет»), у співавторстві з Марком Бомбеком («Міцний горішок 4.0», «Список контактів»).

8 серпня на стадіоні «Сопо-шин» зустрілися юнацькі та дорослі склади ФК «Жовква» і «Кар`єру – Прикарпаття» (Торчиновичі – Старий Самбір). І юнаки, й дорослі показали жовківським колегам гідну гру, а майже двомстам уболі-вальникам – хороший футбол.

Молодші футболісти перемогли «всуху», забивши три голи. А дорос-ла команда п’ять разів доводила свою майстерність, хоча й пропус-тила один гол.

Авторами голів на рахунку «Кар’єру – Прикарпаття» стали такі гравці: Бобилєв (24 хв), Луць (37 хв), Миськів (50 хв), Габ`ян (59 хв), Розлач

(68 хв). А на 86-й хвилині жовківча-нин Купка таки зумів забити єдиний гол у ворота суперників. У результаті «Кар’єр – Прикарпаття» із 27 очками на другій сходинці турнірної табли-ці, а ФК «Жовква» – на 10-й із 9 очка-ми.

Галина Антошик

Упевнена перемога

Українці у Лондоні:статистика Олімпіади

Турнірна таблиця футбольного турніру за першість Львівської області серед колективів Першої ліги сезону 2012 року№ Команда І В Н П М О 1 «Самбір» 12 9 3 0 35-11 302 «Кар`єр –Прикарпаття» 12 8 3 1 40-14 273 «Карпати» 11 7 2 2 19-10 234 «Вишня» 12 7 2 3 25-12 235 «Газовик –Хуртовина» 13 5 2 6 19-22 176 «Городок» 13 4 4 5 25-26 167 «Дон Боско» 13 3 5 5 18-22 148 «Кордія» 12 3 2 7 20-33 119 «Водник» 11 1 8 2 14-15 1110 «Жовква» 14 2 3 9 14-29 911 «Сокіл» 13 1 2 10 21-48 512 «Ураган»* - - - - - -

*Команда «Ураган» (Раденичі) знялась із першості

716 серпня 2012№ 32 (086)

Зелені ароматні свіжі огірки так і про-сяться із грядки на стіл. Літній легкий салат без них важко уявити. А скільки смачних консервацій готують господи-ні з цього зеленого овочу! І маринують, і квасять, і засолюють. Проте огірок не лише смачний, а й корисний, хоч і міс-тить дуже високий відсоток води.

Майже на 100% огірки складаються з води. У них мінімум білків, вуглеводів та жирів, зате багато калію, який потрібен серцево-судин-ній системі, на що слід звернути увагу гіпер-тонікам. А ще високий вміст калію прискорює водний обмін в організмі. Тому огірки є силь-ним сечогінним засобом. Їх вживання сприяє зменшенню набряків на тілі, знижує артері-альний тиск.

Популярною саме у цей період є огіркова дієта. Потрібно щодня з’їдати 2 – 2,5 кг свіжих огірків, при цьому ще можна їсти зелень, пити воду, кефір і трав’яні чаї, а от солі та цукру

– не можна взагалі. Однак варто пам’ятати, що дієтологи рекомендують дотримуватися огіркової дієти не більше трьох днів – так як у цьому овочі не міститься всього необхідного організмові набору корисних речовин.

Леся Хмелинська зі Старого Самбора го-тує влітку освіжаючий та смачний коктейль із огірків: «Потрібно 2 – 3 середні огірки, 3 – 4 столові ложки соку лимона, 2 столові ложки меду й 250 мілілітрів води. У блендері збити всі складники, крім води. Тоді влити воду – і ще раз збити. Подавати з льодом. Дуже лю-блю цей напій, особливо, коли надворі спе-ка».

Зелений овоч – прекрасний матеріал для маски для обличчя. Сік огірка чудово зволо-жує, тонізує й відбілює шкіру. Потрібно всього лиш потерти овоч на тертці та накласти кашку на обличчя на 20 хвилин. Потім змити і про-терти лице огірковим соком, що залишився.

Підготувала Галина Антошик

Згущене молоко у нас широко викорис-товується у кондитерській галузі (для приготування найрізноманітніших ви-пічок, кремів, начинок) та як повноцін-ний, готовий до споживання продукт. Однак ні для кого не новина, що при-лавки наших магазинів майже порівну заповнюють якісні молочні продукти й такі, котрі зроблені, м’яко кажучи, не на совість. Саме останні продукти можуть добряче нашкодити здоров’ю.

Аби розпізнати якісний «згущик», слід запам’ятати, що справжнє згущене молоко повинне мати лише два складники: коров’яче молоко й цукор – і нічого більше.

Річ у тім, що для виробників, як не крутіть, головне отримати хороші прибутки від ви-робництва та продажу своєї продукції (при цьому вони хочуть максимально економити). І, у гонитві за цими прибутками, найбільш без-совісні із виробників додають до згущівки ре-човини, які застосовують навіть у ремонтних роботах! Однією із таких речовин є діоксид титану. Його традиційно використовують як відбілювач у лакофарбовій продукції, для від-білювання паперу, а ще – у косметичній галузі – для відбілювання кремів.

Часто на етикетці згущеного молока мож-на знайти надпис, що у цьому продукті міс-тяться «рослинні жири». Насправді під цим терміном, який майже нічого не означає для пересічного покупця, криється пальмова олія. Її найбільше зараз застосовують замість

мастил на заводах – через дешевизну. Ця речовина плавиться лише при температурі 40 градусів. І це при тому, що наш організм зазвичай має температуру 36,6. Із цього й виходить, що пальмова олія майже не виво-диться з нашого організму, а осідає в ньому, зашлаковуючи. Таким чином, вона може ви-кликати онкологічні та серцево-судинні за-хворювання й ожиріння. А якщо у згущівці будуть ще й замінники цукру, то вони, саме разом із пальмовою олією, можуть спричи-нити навіть безпліддя.

Основна проблема в тому, що у нас за-конно використовувати пальмову олію у харчовій промисловості. Хоча чимало цивілі-зованих країн уже відмовились від практики застосування її для виготовлення продуктів харчування – у нас ця олія часто є складником чіпсів, сухариків, цукерок. Найцікавіше те, що у нас законно навіть не вказувати кількість цієї речовини у продукті. А , як стверджують фахівці, у згущеному молоці пальмової олії може бути аж 95%. І ми про це, звичайно, не знатимемо.

Однак не варто впадати у відчай. Найкра-щою нашою зброєю проти нечесних виробни-ків є інформація. Окрім того, що нам потрібно уважно читати етикетки, слід пам’ятати: аби позбутись своєї продукції горе-виробники збувають її за заниженими цінами. Тому не по-люйте у магазинах за дешевою згущівкою. Як то кажуть, дешева рибка – погана юшка.

Марічка Алексевич

ПРаЦіВНИКИ міЛіЦії Не РеаГуюТь На ЗВеРНеННЯ

ЧИ ЗЛОВжИВаюТь ВЛаДОю?

Зателефонуйте на телефон довіри обласного УМВС –

(032) 278-26-10

довідка

Солоне минуле Старосамбірщини

Огірок, огірок, я тебе з’їм!

Не кожен «згущик» однаково корисний

історіяздоров’я

Назви багатьох сіл, річок, урочищ на Старосамбірщині, наприклад: Стара Сіль, Солянуватка, Стара Ропа, урочище Саліна, річка Со-лянка – свідчать про важливість регіону у солевидобувній про-мисловості. Найдавніша згадка про місцевість під назвою Сіль (дослідники сходяться на тому, що цей населений пункт був саме на Старосамбірщині) міститься у Галицько-Волинському літописі (1255 р.).

Стара Сіль заснована 1255 р. За поль-ського панування, у 1421 р., отримала Магдебурзьке право, статус міста із на-звою Зальцборк. До середини 19 століття воно було одним із найважливіших у Га-личині центрів солеваріння. Солеваріння в селищі існувало до 1950 року та було припинене як нерентабельне.

Жупа – соляна копальня у формі криниці або ж застаріла назва соляної копальні та варильні. Щоб дістатися до покладів солі – викопували криниці-жу-пи. Із них черпали соляну ропу для ви-робництва солі. Так казали ще й на під-приємство мануфактурного типу, котре займалося варінням солі. Відповідно, працівника соляної копальні звали “жуп-ником”. Ризикуючи бути засипаним зем-лею, він спускався по канаті в криницю,

черпав соляну ропу та, в шкіряному міш-ку, подавав на поверхню.

У 15-му столітті були відомі Пере-мишльська, Дрогобицька і Волинська со-леварні. Вони мали по декілька криниць, із яких шкіряними мішками черпали ропу – «розсіл» – ручними коловоротами або за допомогою кінської сили. Видобу-ту ропу зливали у металеві посудини, що були підвішені над вогнем, та виварюва-ли. Виварену сіль засипали в бочки чи у спеціальні форми. Тільки на перемишль-ський склад щороку відправляли 12 ти-сяч бочок солі.

Сіль із Старосамбірщини йшла пере-важно на північний захід – сухопутними дорогами, через Перемишль, до Сандо-мира й Ряшева та водними шляхами, Ся-ном і Віслою, аж до Бидгощі. Самбірські жупи постачали сіль також на Підкарпат-тя й до Угорщини.

У самому Добромилі, великому се-редньовічному центрі солеваріння, збе-реглися недіючі соляні шахти. Про той період нагадує каплиця Кінги, покрови-тельки солеваріння, у передмісті Саліна. За переказом, королева Кінга, дружина польського короля Болеслава V Сором-ливого, відвідала Добромильську соле-варню й на щастя кинула в одну із шахт свій перстень.

Підготувала Галина Антошик

Як правильно вибрати згущене молоко, щоб не стати жертвою недобросовісних виробників

У районі колись був один із найважливіших центрів видобування солі

8 чтиво

Усю ніч дивився передачу про користь здорового сну.

* * *Біжать якось двоє собак пустелею, і один каже до іншого:

«Слухай, якщо зараз по дорозі не буде хоч одного дерева, то я попісяюсь!»

* * *Лист на телебачення:“Прошу Вас під час новин не пускати внизу біжучу стріч-

ку, бо моя теща думає, що це караоке – і співає!”

* * *– Куме, а знаєте, який мій собака розумний? Він, як при-

ходить додому, носом тисне дзвінок!– А мій такого не робить...– Такий дурний?– Ні, має свій ключ.

* * *– Тату, мені вчителька з української мови поставила “два”.– А за що?– Бо в творі на тему: “Як я провів літо” – я написав: “Дя-

кую, добре”.

* * *– Ти можеш випити відро води?– Я що – кінь?– А відро самогону?– А я що – не козак?

* * *Зустрічаються двоє крокодилів:– Ну, як полювання?– Двох американців з’їв, а ти?– А я одного росіянина.– Брешеш – ану дихни...

Головний редактор: Роман РакЗаступник головного редактора: Всеволод Поліщук

Над номером працювали:

Адреса редакції:

Тетяна МихацьГалина Антошикм. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11

Дизайн:Верстка:

Літературне редагування: Художнє оформлення:

Рекламний відділ:Відділ збуту:

Всеволод Деревацький Олег ПеленичкаГалина МушеникРостислав Лужецький067 67-307-18Богдан Гурин – 067 67-55-426

Львівське обласне видання газета «Коловорот»передплатний індекс: 89033

cвідоцтво серія ЛВ № 992245-Р від 29.11.2010 р.Друк: ТзОВ «Друк Волині»

Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»

Видавець: ТзОВ «Редакція газети«Коловорот»

Наклад: 2000 примірниківПеріодичність: тижневик

Підписано до друку: 15.08.2012 р.

анекдоти

притчі

старосамбірщина

понеділок, 20 серпня

вівторок, 21 серпня

середа, 22 серпня

четвер, 23 серпня

п’ятниця, 24 серпня

субота, 18 серпня

неділя, 19 серпня

день +11°/+24°ніч +11°/+15°

день +14°/+25°ніч +14°/+17°

день +15°/+28°ніч +15°/+18°

день +20°/+31°ніч +19°/+24°

день +20°/+32°ніч +19°/+26°

день +16°/+32°ніч +19°/+26°

день +11°/+22°ніч +11°/+15°

ВіТаННЯ

© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами. За достовірність змісту матеріалів, що публікуються на комерційній основі відповідальність несе замовник.

джерело http://www.meteoprog.ua

мудрець

Шановну голову Старосамбірської Асоціації Інвалідів Га-лину Миколаївну Литвак з ювілеєм вітають подруга Марія Крайняк та сім’я Українців.

Хай цвіте – не вяне із роками доля,Хай щасливих років зозуля накує,Хай вода дасть сили, а роса здоровя,Все що більше треба – хай Господь дає.

Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старо-самбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом.

Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.

У пустельному місці високо в горах жив із старим батьком юнак. Нудьгуючи від такого одноманітно-го існування, він вирішив дізнатися, у чому сенс його життя.

Одного разу до хлопця дійшли чутки про те, що далеко в горах живе мудрець із учнем. Юнак за-хотів його побачити. Блукаючи дорогами і стежками в пошуках мудреця, він зустрів на околиці селища хлопчика, котрий бавив-ся біля струмка. Молодий чоловік пройшов повз, але раптом почув за своєю спиною:

– А йти потрібно зовсім не цією стежкою, а тією, яка за струмком.

Юнак обернувся, але хлопчика вже не було. Повагавшись, мандрів-ник пішов указаною стежиною.

Через кілька днів, біля сільсько-го моста, молодий чоловік побачив дівчину, котра прала білизну. Її при-вітний погляд та усмішка зупинили його. Думка про те, щоб залишитися з дівчиною в цьому селі і припинити

пошуки – заволоділа серцем юнака. Однак, пам’ятаючи про своє рішен-ня відшукати мудреця, він продо-вжив свій шлях.

– Іти слід тією стежкою, що на ін-шому краю села, – пролунав за спи-ною ніжний голос незнайомки.

Хлопець оглянувся – дівчина зни-кла.

На шляху мандрівникові зустрів-ся юнак такого ж віку, як і він. Вони розговорилися та подружилися. Знову підкралися сумніви: продо-вжувати пошуки мудреця чи ні? І знову він почув за своєю спиною голос:

– Ти йдеш не тією дорогою. По-верни на перехресті праворуч.

Поки юнак обернувся, то його но-вий знайомий уже зник.

Указаний шлях привів його до старої хати. На лавочці біля будинку сидів дідусь, у котрого подорожній і зупинився на нічліг. Уранці господар сказав юнакові, що він живе один – вони могли б жити разом.

– Ні, ні, – відмовлявся подорож-ній, – мені необхідно знайти мудре-ця, щоб дізнатися, у чому сенс мого життя.

І хлопець вийшов із хати. – Де ж ти мене знайдеш, – пролу-

нав голос старого, – якщо кожного разу йдеш від мене?

Юнак обернувся, але ні хати, ні старого вже не було.

«Так от хто весь час з’являвся мені, – здогадався юнак. – У всіх лю-дях, котрих я зустрічав на своєму шляху, з’являвся мені сам мудрець. Тепер першу ж людину, яку я зустрі-ну, і буду вважати своїм учителем». І тут він побачив свого старого бать-ка, котрий йшов йому назустріч, та їх старий будиночок у горах, де вони жили разом. Лише тоді юнак зрозу-мів, із ким він жив – йому відкрився сенс його життя.

«Прийдіть до Мене, усі струдже-ні та обтяжені – і Я заспокою вас» (Мф. 11, 28).

Цей та схожі демотиватори стали хітами інтернету цього тижня